Я перечитую Леніна - Як перемогти в повстанні (частина 1 і 2)

 

Я перечитую Леніна - Як перемогти в повстанні (частина 1 і 2)

Подаю два документи з іншого часу для вивчення розумними людьми перед початком великої боротьби, що однозначно вже буде далі в Україні. Чекати порозуміння і чесних виборів аж у 2015 р. безглуздо! Повставати треба вже!



Вчитайтесь і вдумайтесь уважно у дрібниці цього мистецтва з особистою адаптацією до сучасних українських умов: всеукраїнський страйк і вся влада страйковим комітетам, відставка Уряду на чолі з президентом, перевибори ВРУ і Президента України з повним громадським і міжнародним контролем тощо.
Повстання фактично вже почалось, але потрібно, щоб воно було переможним. Ленін тоді переміг – це факт. Чому? Ось чому: (тексти оригіналів на світлинах поряд)

 

 

 

 

 

Я перечитую Леніна (недокінчено)

 

 

Чолов’яга років під п’ятдесят явно на підпитку і з початою пляшкою пива в руці, йшов вулицею і викрикував у простір: «Українці – нікчеми! Віддали задурно свій газопровід!» Ніхто не звертав уваги на цього чоловіка, хіба що я на хвильку зупинився, щоб краще прослухати його вимоги до світу. Переважно то були проблеми державного гатунку вищого рівня і я визначив, що зустрів класичний взірець «вірного ленінця», тобто славетного нащадка «кухарки, що керує державою».

 Я завжди з пошаною ставився до людей, яким «за державу боляче», тобто які переживають негаразди у своїй державі як свої особисті проблеми. Тут питань нема жодних! Але мене просто нудить і вивертає від контактів з людьми, які ведуть розмову у стилі: «Та гімно всі ті Ющенко, Медведєв й Обама ! Ви мене послухайте, як треба керувати...» Мені тоді хочеться просто взяти дзеркало і тицьнути в обличчя цьому хвальку з словами: «Подивись, хто ти є! І подумай, про що ти говориш! Ти зарозумілий мікроб! Не більше того!»

Для мене найбільшою проблемою сьогодення є ота безвідповідальна «державотворчість» маси обивателів в Україні, цих ярих носіїв ленінізму. Мене прикро вражає та самовпевненість кожного простака, що державою керувати легше, ніж борщ зварити, бо тут треба таки знати рецептуру, а державою можна керувати на власний розум і без знання економіки, політології, права тощо. Я не можу зрозуміти, чому люди так мало самокритичні до себе і не мають сумнівів у своїй компетенції в питаннях функціонування державного управління. Якщо замок поломиться, чи телевізор, чи кран – то викликають майстра відремонтувати. Або захворіють – йдуть до лікаря, як судяться – до адвоката. Тобто тут кожен розуміє свою нерозумність і потребу фахових знань спеціаліста, а ось як державою керувати на найвищому рівні – тут як не дивно, всі вважають себе цілком достатніми знавцями справи. І дивлячись на таких вумників, я згадую про незабутнього дідуся Леніна, який в таких особах постає «живіший за всіх живих».

 

2

Як я сам ставлюся до Ульянова-Леніна? Та точнісінько так само, як і до Олександра Македонського, Чингізхана, Івана Грозного, Наполеона, Гітлера або Сталіна і т.д. – це певне природне явище, яке потрібно просто сприймати як історичний факт і тільки так. Суб’єктивні оцінки історичних персон можливі, але вони не суттєві, тому що не впливають на події, що вже відбулись.

Моє дитинство і юність прийшлось на період радянського суспільства так званого «застою» 1960-1980 рр., коли масові репресії припинились і застосовувались тільки показово до нечисельних бунтівників-дисидентів. Основна частина народу на барикади не лізла, демонструвала в загальному свою покірність, проте вдосталь висміювала в анекдотах владу вдома на кухнях та по різних п’янках, що набули масового характеру. Яке обожнювання і навіть шанування до Леніна могло бути у нашого покоління, коли ще в школі ми переповідали анекдот про надувне «бревно» на суботнику спеціально для Леніна, або моїм улюбленим анекдотом в школі був такий: Ленін питає у Дзержинського

– Феликс Едмундович, ви почему, батенька,  не были вчера-сь на митинге на Путиловськом заводе?

– Занят был, Владимир Илличь, боролся с контрреволюцией.

– Ну и зря, очень даже зря! Я вот архиотличную отвертку там спер!

Тобто офіційно у 70-ті Ленін ще був усім, чого не можна було сказати про реальне життя, де вже я не зустрів жодної людини, яка б щиро захоплювалась геніальністю вождя світового пролетаріату. Вчили твори Леніна практично всі, але то більше для вигляду і суто формально, не вникаючи в сутність його вчення і думок. Думаю, що це і є причиною того, чому зараз мало хто посилається на Леніна як першоджерела певних ідей – їх просто не знають!

 Не буду прибріхувати, що я багато читав творів Леніна або що багато зрозумів з того, що читав. Ленін, на мою думку, був справді по-своєму геніальною людиною, а тому сягнути його рівня інтелекту не так вже й кожному дано. Навіть поверхове знайомство з доробком Ульянова-Леніна і просте порівняння його з творами тих же Сталіна, Троцького, Бухарина або Мельгунова й інших «білих» – явно показує на значну інтелектуальну вищість Леніна над усіма. Інша справа, що основною моральною домінантою в натурі Леніна був безмежний цинізм. В цьому нащадку калмиків явно проглядається психотип східно-азіатского походження  подібно до Чингізхана або Тамерлана. До чого варто додати європейску освіту з нахилом до моралі єзуїтів та Макіавеллі: для досягнення цілі всі засоби можливі, бо ж «ціль виправдовує засоби!» Сукупно з деградуючим устроєм царської Росії це і дало «феномен Леніна»: появу Князя Тьми з калмицької клоаки Астрахані – одного з найогидніших місць в усій Російській імперії. І цей феномен був не стільки випадковим, скільки закономірним, про що і буде розмова далі. В кого з’явиться бажання проникнути в генезу Леніна – рекомендую книгу Маргарити Шагінян «Лениниана».

Єдине, що хочу сказати в завершення цього розділу, що мені смішні закиди в бік Ланіна, як і Сталіна чи Гітлера, що вони були хворі чи там гомосексуалісти. Ну були, припустимо? Ну і що з того?  Це не причина і не наслідки всіх глобальних зрушень у світовому соціумі, які є темою обговорення. Нас цікавить суто процес мислення і його реалізація у практичному бутті з усіма впливами сторонніх чинників, а також весь спектр наслідків. Суб’єктивна оцінка не входить в дане обговорення, тому байдуже, хто вважає Леніна «козлом і гадом», а хто – «генієм всіх часів і велетом духу». Тобто ленінська ідея «партійності літератури» най відпочиває – тут задіяна чиста аналітика «розбору польотів».

 

3

Тепер коротко і чітко: коли я читаю Леніна-Ульянова, то я не просто дивуюсь, а насправді вражений фантасмагорією ідей, які він задумав здійснити. І я не дивуюсь, що багато з тогочасних сучасників передрікали правлінню більшовиків швидкий кінець, але так не сталось. Кінець дійсно прийшов, але затягнувся майже на 70 років. Леніну і Сталіну вдалося побудувати те, що здавалось неможливим: нову імперію з абсолютною владою. Царське самодержавство в Росії виглядає просто дитячими пустощами у порівняння з безмежністю всевладдя Сталіна і масштабами терору. І при цьому так все обернути, що багато хто дійсно повірив у цей лад, як найсправедливіший в світі. Радянський державний феномен вартий окремої розмови, тож не будемо відволікатись.

Помилка Леніна і комуністів є в одному – в людині. Комунізм будується як система колективного життя, де всім має бути однаково (!) добре, а суб’єктивізм особи як окремого індивіда знівельований майже повністю. Сама ідея непогана: всі мають однаково добросовісно працювати і всі мають однаково отримувати добробут за працю незалежно від посад. Але посудіть самі: якщо двірник або робітник-чорнороб отримують ті самі добра, що й інженер, вчений, директор заводу або й міністр, то виникає цілком природне запитання: а на біса це все здалось? - мати купу клопоту і відповідальності на голові і нічого за те не мати, бо інакше то вже не комунізм.

Проблема реалізації комуністичного ідеалу полягає в головній рушійній силі суспільства – в кожній людині поокремо. Ніхто і ніщо не може змусити людину працювати і творити максимально до власних здібностей, окрім як самої себе, свого власного інтересу і бажання. Продуктивність праці найвища тоді, коли цього хоче людина, бо тільки вона може експлуатувати себе по найвищому розряду. Колективна праця  і колективний поділ виробленого добра жодним чином цей процес самоексплуатації не стимулює. Тобто про будь-яке зростання продуктивності праці можна забути як таке, а без цього виробництво занепадає, як і суспільство в цілому.        

Вся історія Радянського Союзу є яскравим свідченням того, як комуністичний ентузіазм робочих мас поступово перетікав у пристосуванство та «иждивенчестово».  Просто остогидло чути від людей совкової генерації фрази, що «держава зобов’язана дати роботу, надати всі умови, житло, пільги тощо». Для них держава є якесь патрональне божество, що має всім і вся піклуватися і творити чудеса, аби всім було добре. Абсурд повний. Але здійсненний! І його живий варіант досі існує на прикладі Північної Кореї.

 

4

(далі буде, а може і не буде – Богдан Горадсевич, тому що я опрацьовую роботу Ульянова-Леніна  "Государство и революция" - рекомендую, хто не читав, або перечитати уважно, хто колись "проходив", але не мав сучасного досвіду розвалу СРСР)

 

 

 

 

Грудень 2009.



Обновлен 24 янв 2014. Создан 05 ноя 2010



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником