Стенограма 2010

 
 

Стенограма 2010

продовження змісту мойго блогу http://blog.i.ua/user/1820604/ за 2010 рік



Замітка додана 18.10.10, 15:27

Співчуваю сліпцям і нам, зрячим, також.

економіка - україна

"Только слепой не видит улучшения жизни"
"Жить стало веселей, жить стало лучше"
вислови прем’єр-міністра України Миколи Азарова з прес-конференцій у серпні-вересні 2010

Почувши про висновки швейцарських банкірів, я спершу подумав, що вони там посліпли всі і не бачать нашого всенародного благополуччя, бо наші керманичі як теперішні, так і попередні, заявляли виключно про процвітання України і народу... А потім якось засумнівався: чого б це швейцарцям хворіти на сліпоту? З якої-такої причини?
І навпаки, ще з радянських часів я бачив сліпців, які керували країною і казали, як все добре, аж раптом країна розвалилась і виявилось, що все було до навпаки погано і дуже погано. З тих же часів жарт, коли компартійний чиновник виступає перед робітниками і каже: "В наступній п’ятерічці ми будемо жити ще каще!", а йому зі залу лунає репліка:"Ви - то ясно, а ми?"
Тому я цілком згоден, що тільки сліпий не бачить, що Миколі Азарову і всій їх гоп-компанії на чолі з Віктором Януковичем жити стало і краще, і веселіше, але нащо таке глобальне узагальнення? Як і отой "середній рівень", де на одного міліонера приходиться міліон одногривневих громадян України, а в середньому - всі в достатку. Однозначна брехня!
І що мене особливо цікавить, так цей феномен влади, добувшись якої люди міняються до невпізнання. Особлио та дивна впевненність кожного керманича, що люди будуть вірити його брехні, тоді як насправді він обманює виключно себе самого і з того сліпне. І навпаки: без влади люди раптом стають зрячими! Подивіться, як прозріли і Юлія Тимошенко, і Віктор Ющенко, а до того ще зовсім недавно - та ж то були напівбоги, що знали все і вся, а навколо них було прямо таки райське життя, ними ж дароване людям...
Шкода, звичайно, що нам не світить на майбутнє нічого світлого в Україні з такими зрячими до сліпоти керманичами, бо все йде точнісінько як в тому іронічному жарті, що найгірші в Україні є хохли, які заважають москалям і жидам будувати Неньку-Україну...


Тут мало б йти посилання, але чомусь у "Фокусі" тільки російська мова, тому я користуюсь перекладачем і подаю матерал у відповідності до норм мовного етикету.

У рейтингу багатства громадян Україна - передостання в Європі

У "рейтингу багатства" середнього громадянина від швейцарського банку Credit Suisse Україна зайняла передостаннє місце серед 40 європейських держав
Згідно з даними звіту Global Wealth 2010, середній розмір статків громадянина України складає 2700 доларів, що лише на 200 доларів більше, ніж в найбіднішій державі Європи - Молдові. Причому якщо за останнє десятиліття середньостатистична Молдавія збільшила свій стан майже в чотири рази, то середній українець - тільки в три.
Дані звіту свідчать про те, що максимальний розмір статків українців був досягнутий в 2007 році (6 тис. доларів), але в наступному через світову кризу ми зубожіли на 2 тис. доларів, а минулого року - ще на 1,5 тис. доларів. Для порівняння: стан середнього поляка складає 28,6 тис. долл, румуна - 12,4 тыс. долл. росіянина - 10 тыс. долл., білоруса - 6 тыс. долл.
У експертів дані, озвучені Credit Suisse, не викликають ніяких сумнівів. "Різні міжнародні індекси і рейтинги вже не перший рік демонструють, що ми і по інших чинниках знаходимося на одному з самих останніх місць в Європі", - заявив в коментарі "Комсомольській правді в Україні" директор економічних програм Центру Разумкова Василь Юрчишин.
Аналітик пояснює що низькі місця України в рейтингах обумовлені низьким ВВП на душу населення : "Наша економіка неконкурентоздатна і виробляє мало продукції, а жителі, на відміну, скажемо від Грузії, багато, у зв'язку з чим і показник виходить низький".
Крім того, рейтинг прибутків середньостатистичного громадянина різко контрастує з рейтингами найбагатших людей України. Наприклад, за результатами рейтингу Фокусу, сумарний стан 200 найбагатших людей України складає 50 млрд. долл причому 30 млрд дол. - стан першої двадцятки. Українські мільярдери регулярно фігурують в рейтингах найбагатших людей планети, чого не скажеш про представників більшості країн Східної Європи.
http://focus.ua/economy/ 150020
Рейтинг замітки:
РедагуватиВидалити
Додати коментар | RSS | Читати в RSS-рідері
Коментарі

ПИВОМАН
1

18.10.10 15:47

Відповісти | з цитатою | повідомити модератора | видалити

j_player
2

18.10.10 16:25
Азаров ..навіть читати українською не може...

Відповісти | з цитатою | повідомити модератора | видалити

Nech sa paci
3

19.10.10 07:17
Нічого там ніхто додатково не прозрів, у т. ч. з опозиції. Всі все ніби розуміють, але роблять проекцію лише на свій гаманець.

Відповісти | з цитатою | повідомити модератора | видалити

Саничок
4

19.10.10 08:05

Відповісти | з цитатою | повідомити модератора | видалити

Perovdupu
5

19.10.10 09:13
В них, на жаль, все йде по плану... по їхньому плану.

Відповісти | з цитатою | повідомити модератора | видалити

Богдан Ляшко
6

19.10.10 09:26
З тих же часів жарт, коли компартійний чиновник виступає перед робітниками і каже: "В наступній п’ятерічці ми будемо жити ще каще!", а йому зі залу лунає репліка:"Ви - то ясно, а ми?"

У того анека есть продовження:
"А на другий день з залу лунае реплiка: ДЕ ВИ ГАДИ КУМА ДIЛИ??!"

Відповісти | з цитатою | повідомити модератора | видалити

Пошук
7

19.10.10 10:16

Відповісти | з цитатою | повідомити модератора | видалити

Man-O-War
8

19.10.10 10:33
"Жить стало веселей, жить стало лучше"
Я вважаю, що цей вислів можна цитувати (можновладцям) лише за умови визначення автора. Наприклад: "Як казав Йосип Сталін "Жить стало веселей, жить стало лучше".

Відповісти | з цитатою | повідомити модератора | видалити

Богдан Бо
9

19.10.10 10:44

Відповідь на [8] від Man-O-War
"Жить стало веселей, жить стало лучше"
Я вважаю, що цей вислів можна цитувати (можновладцям) лише за умови визначення автора. Наприклад: "Як казав Йосип Сталін "Жить стало веселей, жить стало лучше".
Уточнюю: вказувати джерело і не перекручувати, бо в оригіналі Сталін сказав: "Жить стало лучше, жить стало веселей" у 1936 р., коли "веселощі" репресій набували маштабності...

Відповісти | з цитатою | видалити

Man-O-War
10

19.10.10 10:48

Відповідь на [9] від Богдан Бо
Я в тому-ж сенсі. Це-ж контрафакт, порушення авторських прав, копіпаст, як кажуть тролі.
Не можна такій дрібноті уподоблюватись великому тирану, принаймні безкарно.

Відповісти | з цитатою | повідомити модератора | видалити

Замітка додана 13.10.10, 15:27



До дня Героїв 14 жовтня

герої - оун-упа - україна

Хоча офіційна дата створення УПА приурочена до свята Покрови 14 жовтня, але зрозуміло, що то є просто символічне поєднання.
Я не стану переповідати події того часу, бо про це гарно викладено тут http://blog.i.ua/user/2513455/552637/?p=1
Я хочу заторкнути іншу тему: 12 жовтня 1957 року в Мюнхені був підступно вбитий Лев Ребет, а через два роки той самий агент КДБ Сташиньский подібним підступним чином вбив Степана Бандеру 15 жовтня 1959 р.
Ми могли б ніколи не дізнатись, що смерть провідних діячів ОУН була насильницькою, думали б про звичайний серцевий напад і смерть від нього, якби агент КДБ Сташинський не зрадив своїх зверхників. Але від нього ми знаємо точно, що Лева Ребета і Степана Бандеру було вбито - вони загинули героїчною смертю, подібно тим героям підпілля ОУН та УПА, що боролись і гинули безпосередньо в Україні.
Проте є суттєва різниця, на якій я хочу особливо наголосити: на відміну від бійців підпілля, які воювали з ворогом зі зброєю, провідники ОУН Лев Ребет та Степан Бандера бились з комуністичними окупантами виключно силою свого інтелекту, духу і розуму. Та сила і та правда їх поступу була такої ваги, що вся могутня ідеологічна машина агітпрому СРСР не змогла їм протистояти на ідейному рівні, через що і було прийнято підступне і брутальне рішення про усунення ідейних опонентів засобом їх фізичного знищення. Власне цей факт і є самим яскравим свідченням того, чия була і є правда: вона була на боці Лева Ребета і Степана Бандери. Те, що зараз є світова держава Україна - це і є їх посмертна перемога!
Стосовно влади, яка зараз є в Україні, то можу і маю скати наступне: а хто і що заважало нам вшановувати своїх лідерів-героїв минулого? Хто не дає нам самим вшанувати і досліджувати праці видатного науковця Лева Ребета? Хто заважає нам проводити конструктивне обговорення ідейної спадщини Степана Бандери, а не зациклюватись на скандалі довколо звання Героя України?..
Лева Ребета і Степана Бандеру, як і багатьох і багатьох інших провідних діячів української політичної і духовної культури, вбито впершу чергу за їх глибину думки і велич ідей. Тож для нас, нащадків і спадкоємців їх інтелектуальних надбань, залежить чи ми цим спадком скористаємось, чи занедбаємо. Наразі ми, як це не прикро визнавати, - успішно все забуваємо.
Не хочу нікого повчати, а хочу всіх закликати творити по-можливості в просторі інтернету обшир української національної та патріотичної думки через постійну публікацію нових і нових матеріалів, документі, рефератів тощо.
Зокрема, мене дуже здивувало, що в пошукових системах не можна знайти наукові роботи Лева Ребета, окрім його публіцистичної праці "Світла і тіні ОУН", що зовсім не те. Не буду надто вдаватись в деталі проблеми, а просто закликаю всіх, по-перше, вшановувати самостійно як кому на душу припаде Свято Гороїв УПА 14 жовтня, а, по-друге, більше заносити в різні інтернетівські книгозбірні творів українських провідних діячів і множити відповідні посилання. Мене шокує, коли я на різних національно-патріотичних сайтах знахожу архів бібліотеки з 3-5 книг, а то і загалі відсутність подібної теми. Прикро.
В козацькі часи в Україні козаки вшановували своїх полеглих в бою побратимів насипанням кургану з землі над їх спільною могилою, а робили це за найпростішою і найурочистою технологією: кожен козак набирав десь побизу землю у свою шапку, ставав до довжелезної черги і прощаючись з полеглими одночасно висипав на могилу землю з своєї шапки. Пропоную нам узяти до роботи цей метод: кожен хай віддасть шану полеглим українським діячам через розповсюдження матеріалів з їх доробку і про них. Будемо діяти - буде і результат!
Вітаю всіх з величним козацьким і героїв УПА Святом Пресвятої Покрови!
Слава Україні! Героям слава!

Богдан Гордасевич
Львів-Рясне

підтримую Слава Україні!
86%, 30 голосів
подумаю Героям слава!
3%, 1 голос
нехцу тего
11%, 4 голоси

Рейтинг замітки:

2

РедагуватиВидалити
Додати коментар | RSS | Читати в RSS-рідері
Коментарі

KREILIS
1

13.10.10 15:43
Били, вбивали, висилали, стріляли, гнобили, гноїли, принижували, знущались. Відверто і підступно, завуальовано і явно, жорстоко й по звірячому. Добре, що пам"ятаємо тих, хто пройшов усі кола пекельні совєцько - вєлікороських фанатиків.
Слава Україні! Героям слава!
І Вас зі св"ятом!

Відповісти | з цитатою | повідомити модератора | видалити

CKB
2

13.10.10 15:45
"Хто заважає нам проводити конструктивне обговорення ідейної спадщини Степана Бандери"

Звисно хто. Злочынна влада. Повсякчасна й повсемисна цензура. Никому ни про що не можна говорити й писати. Навить те, що я зараз пишу.

Відповісти | з цитатою | повідомити модератора | видалити

Лекси
3

13.10.10 16:02
редкостный бред. Автор,вы голоса не слышите?

Відповісти | з цитатою | повідомити модератора | видалити

Perovdupu
4

13.10.10 17:12
Вітаю зі святом!
Дякую за матеріал!
СЛАВА УКРАЇНІ!

Відповісти | з цитатою | повідомити модератора | видалити

претендент
5

13.10.10 17:14

Відповісти | з цитатою | повідомити модератора | видалити

Андрій Guard
6

13.10.10 17:27
На жаль я не маю документів, рефератів на дану тему, але дуже розраховую на те, що й Ви, якщо знайдете цікаві документи та знайдете час для цього - викладете їх і сюди. А стаття дійсно виважена та справедлива. Менше треба жалітися, що хтось заважає, а більше робити те, що можеш - це правда.

Відповісти | з цитатою | повідомити модератора | видалити

Андрій Guard
7

13.10.10 17:31

Відповідь на [3] від Лекси
Через Ваш, панночко, коментар я перечитав статтю ретельніше . А що саме Вам здалося рідкісною маячнею?

А ще, стосовно голосів - чого це Вас так цікавить? І який причинно-наслідковий зв'язок між статтею та цим Вашим запитанням?

P.S. Різність думок та поглядів, це ще не привід для зневажання людьми одного іншим. І не привід для образ (оскорблений). Краще поважати погляди інших людей.

Відповісти | з цитатою | повідомити модератора | видалити

дТОЛЯізХорола
8

13.10.10 18:55

Відповісти | з цитатою | повідомити модератора | видалити

RnR
9

13.10.10 19:27
"....хто і що заважало нам вшановувати своїх лідерів-героїв минулого?...." - заважали та заважають. Самі знаєте. Але не в тому справа, вшановували і пам"ятали...кожен як міг, багато навіть підсвідомо(за часів совка). Того і живуть імена наших Героїв та їх ідеї....і будуть жити та дадуть плоди їх посіви.
А конкретно - то нехай кожен сам собі дасть чесну відповідь - що він був в змозі та зробив/зміг би зробити, та не зробив для України. І не треба хоч себе обманювати... І це буде найкраще вшанування Дня Героїв.

Відповісти | з цитатою | повідомити модератора | видалити

Лекси
10

13.10.10 19:29

Відповідь на [7] від Андрій Guard
ваш пространный камент свидетельствует о наличии у вас массы свободного времени и незаурядной способности к словоблудию. Особенно умилил призыв к уважению чужого мнения.

Відповісти | з цитатою | повідомити модератора | видалити
Додати коментар


Нотатки до шуфляди.


Майже у кожного письменника виникають обставини, коли він щось пише, але не поспішає те публікувати з різних причин. Часто це мало позначку типу "Прочитати після мої смерті" або "Опублікувати тільки за 20-100 років" і тому подібне.
В радянський час у письменників подібне писання творів явно крамольного змісту отримало назву "писати у шуфляду". Людині творчій часто хочеться самовиразитись в різних іпостасях, але не завжди хочеться все розголошувати, тому твори "з шуфляди" письменники давали читати тільки дуже довіренним особам.
З іншого боку кожен письменник свято вірить у потрібність його творів для Людства, Світу і Всесвіту - інакше втрачається сенс творчої праці. Навіть якщо письменник ставиться до свого твору скептично, як то було з "Енеїдою" Котляревського: перелицьовуючи твір Вергілія на українську пародію, письменник чудово розумів, що він займається літературним хуліганством і був надзвичайно обурений, коли його "Енеїду" опублікували.
Всяке бувало, але переважно твори "до шуфляди" там навічно і залишались.Рідкісні винятки якраз підтверджували правило: писати в шуфляду так само безглуздо, як актору грати без пуліки або боксеру ставати чемпіоном за виграні бої з васною тінню тощо.
Вищенаведенна преамбула написана мною для того, щоб повідомити себе і всіх моїх можливих читачів, що я починаю публікувати у своєму блозі все, що мав би покласти до шуфляди. Мені просто набридло самому бути цензором, редактором і катом своїх опусів. Я не думаю, що можу завдати шкоди їх оприлюдненням. Інтернет - та така величезна і захаращенна шуфляда, що можна цілком спокіно викладати сюди весь свій доробок яко homo sapiens.
Я вже й так почав це робити в розумних межах, а відтепер просто попереджаю, що всі межі мною відкинуто і на тому - крапка. А найсмішніше в цій моїй заяві до самого себе у тому, що я відкидаю "межі" просто з причини втрати розуміння оцих "меж". Сучасний світ і суспільство стають безмежними у прямому розумінні цього слова. Примусові зовнішні обмеження зменшуються як чинник фізичного впливу і меж стосовно окремої особи, зникає чітка суспільна градація Добра і Зла, через що виникає потреба трансформації світоглядних самообмежень для кожної окремої людини сучасності.
Загальнолюдські норми втрачають свою універсальність і авторитет, як і норми національні та релігійні, в розумінні їх обов*язковості дотримання кожній людині, як члену певного соціуму в залежності від події свого народження. В сучасному світі все перейшло до суб*єктивного рішення кожної людини поокремо на рівні "хочу - не хочу", тоді як рішення "можна - не можна" стає другорядним в розумінні простого визначення змісту обставин. Для прикладу, загальна моральна норма "людей не можна вбивати" за суспільними обставинами нівелюється до навпаки: можна легально вбивати людей, якщо ти військовий.
Глобалізація світу означає тільки одне: кожна людина перетворюється в автономну універсальну одиницю мегаполісного суспільства.
Свої мудрування-копирсання я власне і присвячую пізнанню новітнього феномену "людина урбаністична", де кожен живе у своїй шуфляді, а при тому ми всі разом творимо світ. Подивимось, що з того вийде.

Богдан Гордасевич
10:45 12.10.2010
Львів-Рясне

Нотатки до шуфляди.

всім - різне - своє

Майже у кожного письменника виникають обставини, коли він щось пише, але не поспішає те публікувати з різних причин. Часто це мало позначку типу "Прочитати після мої смерті" або "Опублікувати тільки за 20-100 років" і тому подібне.
В радянський час у письменників подібне писання творів явно крамольного змісту отримало назву "писати у шуфляду". Людині творчій часто хочеться самовиразитись в різних іпостасях, але не завжди хочеться все розголошувати, тому твори "з шуфляди" письменники давали читати тільки дуже довіренним особам.
З іншого боку кожен письменник свято вірить у потрібність його творів для Людства, Світу і Всесвіту - інакше втрачається сенс творчої праці. Навіть якщо письменник ставиться до свого твору скептично, як то було з "Енеїдою" Котляревського: перелицьовуючи твір Вергілія на українську пародію, письменник чудово розумів, що він займається літературним хуліганством і був надзвичайно обурений, коли його "Енеїду" опублікували.
Всяке бувало, але переважно твори "до шуфляди" там навічно і залишались.Рідкісні винятки якраз підтверджували правило: писати в шуфляду так само безглуздо, як актору грати без пуліки або боксеру ставати чемпіоном за виграні бої з васною тінню тощо.
Вищенаведенна преамбула написана мною для того, щоб повідомити себе і всіх моїх можливих читачів, що я починаю публікувати у своєму блозі все, що мав би покласти до шуфляди. Мені просто набридло самому бути цензором, редактором і катом своїх опусів. Я не думаю, що можу завдати шкоди їх оприлюдненням. Інтернет - та така величезна і захаращенна шуфляда, що можна цілком спокіно викладати сюди весь свій доробок яко homo sapiens.
Я вже й так почав це робити в розумних межах, а відтепер просто попереджаю, що всі межі мною відкинуто і на тому - крапка. А найсмішніше в цій моїй заяві до самого себе у тому, що я відкидаю "межі" просто з причини втрати розуміння оцих "меж". Сучасний світ і суспільство стають безмежними у прямому розумінні цього слова. Примусові зовнішні обмеження зменшуються як чинник фізичного впливу і меж стосовно окремої особи, зникає чітка суспільна градація Добра і Зла, через що виникає потреба трансформації світоглядних самообмежень для кожної окремої людини сучасності.
Загальнолюдські норми втрачають свою універсальність і авторитет, як і норми національні та релігійні, в розумінні їх обов*язковості дотримання кожній людині, як члену певного соціуму в залежності від події свого народження. В сучасному світі все перейшло до суб*єктивного рішення кожної людини поокремо на рівні "хочу - не хочу", тоді як рішення "можна - не можна" стає другорядним в розумінні простого визначення змісту обставин. Для прикладу, загальна моральна норма "людей не можна вбивати" за суспільними обставинами нівелюється до навпаки: можна легально вбивати людей, якщо ти військовий.
Глобалізація світу означає тільки одне: кожна людина перетворюється в автономну універсальну одиницю мегаполісного суспільства.
Свої мудрування-копирсання я власне і присвячую пізнанню новітнього феномену "людина урбаністична", де кожен живе у своїй шуфляді, а при тому ми всі разом творимо світ. Подивимось, що з того вийде.

Богдан Гордасевич
10:45 12.10.2010
Львів-Рясне
Рейтинг замітки:
РедагуватиВидалити
Додати коментар | RSS | Читати в RSS-рідері
Коментарі

lelitka
11

12.10.10 13:22
Ідеї витають у повітрі, казала одна редакторка. На що відповіла: "Ага, а біноми Гумільова-Вернадського їх фокусують..." А я розмістити збиралася шматок Підмогильного про місто. Із ранніх оповідок, що стали основою його "Міста"... Публікацію уже названо "Урбаністи". І "сила" в мене дивна: "Щоб було, яки я жила ві Львові, чи в іншому місті?... Та те саме!" Отже, це вже гльобальна проблема. Дякую.

Відповісти | з цитатою | повідомити модератора | видалити

zmi_j
12

12.10.10 14:12
Вітаю з цим мужнім кроком. Мабуть рано чи пізно так повинен зробити кожен. Бо як інакше упізнати людину у цьому розпорошеному світі. +

Відповісти | з цитатою | повідомити модератора | видалити

Богдан Бо
13

12.10.10 16:46

Відповідь на [10] від bestiaya
То ж перші "білі дома"!
Зараз цієї назви вже нема, а колись гарно часто звучала: "Таксі, прошу на білі дома"

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
14

12.10.10 16:47

Відповідь на [12] від zmi_j
Не знаю, що з того вийде, але хочу спробувати "прямим текстом" про все.

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
15

12.10.10 16:57

Відповідь на [11] від lelitka
Підмогильний писав правдиво і натуралістично, але як на мене - надто занудно.
По мені урбаністика скоріше відворена у "Дети подземелья" Короленка. Чому переважна кількість керівників держави - вихідці з села? Чи не тому, що місто саме є паразитом і вчить тому своїх дітей?

Відповісти | з цитатою | видалити
Додати коментар


Співтовариство: Свобода і справедливість

попередня наступна

Замітка додана 04.10.10, 18:53

Богдан Бо
Богдан Бо
Зробити замітку темою години?
Конституційний переворот відбувся - що далі?

конституция - справедливість - україна

Скажу відверто одразу: так і мало бути.
Реально Янукович вже має всю повноту влади. Чи я помиляюсь?
Відбувається просто технічна процедура її документального оформлення, що дійсно потрібно зробити.
Я добре пригадую той період внесення змін до Конституції України і скажу відверто: порядності там було мало. Тимошенко вже тоді розуміла, що президентом їй не бути, а тому всіма силами скеровувала на президентсько-парламентську формулу держави, бо знала, що прем*єром вона може бути з значними шансами. Її підтримував ще один отморозок, що бачив себе головою Верховної Ради і України, відповідно, якщо вони в Раді керують урядом і всім.
Смерділо вже тоді. Прото всі закривали очі і ніс на недоречності, аби якось уладнати кризову ситуацію. Але як кажуть: грим - не шкіра, колись все одно відпаде. Так і сталось.
Мені приємно, що Конституцію України 1996 року назвиють найкращою, але мені неприємно, що не зазначають її автора Вадима Гетьмана. Є його автобіографічна книга про це "Як творилась Конституція України". І однозначно, що такий глобальний документ ніякий парламент не створив би за одну ніч. Тоді були проблеми чисто емоціоналного характеру щодо символіки і ще дрібниць, а так документ Коституції був готовий і опрацьований досконало, отож його можна було прийняти значно простіше і швидше. Та мова не про те.
Мова про інше: що далі?
Ні Ющенко, ні Тимошенко не змінили кучмівської системи влади, але! Той час пройшов і його не вернути. Конституцію можна повернути, а час - ні. Люди і світові реалії вже зовсім інші. І навть сам Янукович - зовсім інший. На відміну від Азарова і Табачника, перебування у вимушеній відпустці в якості опозиціонера на Януковича вплинуло досить корисно, як на мене. Я не бачу, щоб він всіх і вся бив по писку, ставив рачки чи ломав через коліно, як це було раніше. Образно кажучи: до 2005 Янукович нагадував дії під час війни важкого танку типу "Тигр", а тепер 2010 він скоріше діє як у Формулі-1, тобто жорстокість поєднана з віртуозністю. Що і доводить рішення Конституційного суду, яке Янукович ну "просто змушений виконати".
Ситуація не проста, але є певні надії. Моя головна надія - український народ, а найбільше - молодь. Стареше покоління легше упокорити, бо воно вже було у ярмі покори, а молодь - це інший зовсім суспільний елемент і його змусити плазувати не вийде, як я в те вірю. І, відповідно, я вірю в Україну і її гарне майбутнє, бо всі президенти минущі, а земля і життя є вічними.

Богдан Гордасевич
04.10.2010

Янукович: рішення Конституційного Суду не є несподіваним

Президент України Віктор Янукович виступив із зверненням до українського народу з приводу відміни Конституційним Судом змін, внесених до Конституції країни в 2004 році
"Ми повернулися до Основного Закону, по якому Україна жила з 96-го року. Ми повернулися до Конституції, яку Європа і світ визнали однією з кращих", - сказав Янукович.
За словами президента "ця Конституція дозволила Україні затвердитися як незалежній державі, визначити незмінний курс на демократію і верховенство права, захист прав і свобод громадян".
Янукович відмітив, що "рішення Конституційного Суду не є несподіваним для народу".
"Україна і суспільство втоми від життя в тих умовах, які продиктували нам зміни в Конституцію 2004 року. Оскільки ці зміни, які вносилися в поспіху, на догоду політичному моменту були причинами суцільних конфліктів у владі. Як результат - падіння економіки і бідність людей, значне послаблення позицій нашої країни на міжнародній арені", - заявив глава держави.
"Сьогодні Конституційний Суд відмінив поправки 2004 року. Як гарант Конституції я виконаю це рішення, як виконав би будь-яке інше", - сказав Янукович.
За словами президента, усі наступні дії влади з вдосконалення Конституції "будуть ефективними, системними і прозорими".
"Я підтримую ідею референдуму, а також ідею Національної конституційної асамблеї, як механізм для ефективної консолідації на шляху реформування політичної системи.
Це - легітимний шлях, яким ми йтимемо", - додав Янукович.
"Хочу ще раз підкреслити: альтернативи реформам, курсу на зміни і на поліпшення життя людей немає", - уклав президент.
Нагадаємо, сьогодні Конституційний Суд України визнав неконституційними зміни до Основного Закону країни, внесені в 2004 році у зв'язку з порушенням процедури розгляду і ухвалення закону.
Суть політичної реформи 2004 року полягала в позбавленні президента ряду повноважень і розширенні влади Верховної Ради. З сьогоднішнього дня ці положення скасовані.
http://www.focus.ua/politics/ 146916

2 жовтня 2010 року
Вперед, у минуле!

Конституційний Суд вчора встановив, що шість років прожито під неконституційною Конституцією
Олесь ПАВЛЕНКО

Рішення Конституційного Суду, як, зрештою, у багатьох випадках і парламенту країни, стають дуже прогнозованими. Помилки можуть бути лише в оцінках швидкості, з якою судова влада нині відгукується на побажання влади виконавчої. Тож, напевно, ні для кого не стало одкровенням рішення, оголошене Конституційним Судом зранку 1 жовтня. Тим більше, що ще напередодні його фактично анонсував нардеп Роман Зварич. Отже, Конституційний Суд скасував політреформу 2004 року і повернув у дію Конституцію 1996 року. Рішення оголосив голова КС Анатолій Головін. Згідно з ним закон №2222 втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом цього рішення.
Суд зауважив, що порівняльний аналіз закону №2222, ухваленого 8 грудня, і законопроекту №4180, стосовно якого КС дав висновок у рішенні від 12 жовтня 2004 року, засвідчує, що під час остаточного ухвалення законопроекту до Конституції було внесено окремі положення, щодо яких КС не надавав висновку. Таким чином Верховна Рада порушила вимоги ч. 2 ст. 19, ст. 159 Конституції України.
Втім, КС наголосив, що, приймаючи рішення про неконституційність закону №2222 у зв’язку з порушенням процедури його розгляду та ухвалення, він виходив з того, що це означає відновлення дії попередньої редакції норм Конституції, які було змінено, доповнено та виключено законом №2222. Конституційний Суд України поновив чинність Конституції 1996 року та звернувся до органів державної влади з вимогою невідкладно привести українське законодавство у відповідність до Основного Закону.
За повідомленням інформагенцій, рішення Конституційного Суду підписали 18 суддів, а суддя Шишкін висловив свою окрему думку. Щоправда, наразі невідомі її деталі.
Якщо коротко підсумувати, то віднині ми повернулись від парламентсько-президентської форми правління до президентської. Як стверджують експерти, віднині Віктор Янукович отримує широкі президентські повноваження — подібні до тих, що мав свого часу Леонід Кучма. Зокрема, президент пропонуватиме парламентові кандидатуру прем’єр-міністра, а звільняти його та міністрів, а також Генерального прокурора зможе сам. Президент отримає також право самостійно призначати всіх голів районних та обласних адміністрацій.
Минулого тижня екс-президент Віктор Ющенко вже заявляв, що таке рішення може відновити в країні авторитаризм. «Скасування політреформи — це прихід авторитарного режиму. Потім не питайте, по кому дзвонить дзвін», — наголошував екс-президент, хоча, наскільки відомо, він сам не був задоволений тими обмеженнями президентської влади, які запроваджувала політреформа 2004 року.
Політолог Михайло Басараб сказав в інтерв’ю Бі-Бі-Сі, що рішення Конституційного Суду не стало для нього несподіваним, оскільки воно абсолютно вписується в логіку дій чинної влади: «Це є черговим свідченням рейдерського захоплення влади в Україні. інакше це охарактеризувати не можна, оскільки навіть яскраві противники попередньої «помаранчевої» влади, такі, як Леонід Кучма, засуджують подібні до цього кроки владної команди під проводом Януковича і зокрема те, що влада нині намагається зробити з Конституцією». На думку політолога, буде зроблено кілька кроків для подальшої легітимізації рішення КС. «Враховуючи ті темпи, з якими «тушки» перебігали в сьогоднішню більшість, я допускаю, що близько 300 голосів у них вже є. Для них не проблема навіть у сьогоднішньому парламенті зібрати цих 300 мандатів і реалізувати ті наміри, які вони собі запланували. Окрім того, можливий варіант затвердження нової-старої редакції Конституції на референдумі. Про це також говорять», — заявляє Басараб.
Як стверджує професор Києво-Могилянської академії, доктор політології Сергій Куделя, «рішення Конституційного Суду фактично може стати початком тіньової узурпації влади з боку Президента і веде до повернення В. Януковичу широких повноважень, які мав під час свого правління Леонід Кучма. Це рішення автоматично ставить поза законом уряд Миколи Азарова і парламентську більшість, в існуванні якої взагалі немає сенсу».
Один із лідерів опозиції заступник голови фракції БЮТ Сергій Соболєв заявив у коментарі: «У країні стався державний переворот, порушено Конституцію — Основний Закон країни».
Натомість Президент Віктор Янукович закликає поважати рішення КС про скасування політреформи. Про це він сказав на спільній прес-конференції з президентом Польщі Броніславом Коморовським. «Моє ставлення до будь-якого рішення суду, а тим більше Конституційного, однозначне: в Україні повинне бути і буде верховенство права», — сказав Янукович.
Але все-таки що робити з з попередніми майже шістьма роками, прожитими під неконституційною Конституцією? Юлія Тимошенко вчора заявила, що Президента, а також Верховну Раду й уряд треба переобирати.
Рішення Конституційного Суду прокоментував для «Галичини» лідер фракції БЮТ в обласній раді Юрій Романюк:
— Сьогоднішнє рішення Конституційного Суду України перетворює Януковича на Кучму-2, поновивши всі повноваження президентської влади, що існували в Основному Законі до політреформи 8 грудня 2004 року. Таким чином віднині Україна з парламентсько-президентської «невідкладно» перетворилась виключно в президентську країну. Отже, незалежно від результатів наступних парламентських виборів 2012 року і формування більшості у Верховній Раді долю і кандидатуру прем’єра й уряду визначатиме не парламент, а виключно воля і бажання Президента Януковича. Тож Янукович і компанія, що привела його до влади, включаючи і наших прикарпатських «противсіхів», остаточно утвердили в Україні абсолютну тоталітарну диктатуру однієї особи — Януковича, проти свавілля і дій якої в державі не залишилось жодного юридично-правового, інституційного органу стримування, обмеження чи балансу владних повноважень, окрім одного — рішучої і невтримної народної волі та революційного напору народу як єдиного носія влади в державі.
http://www.galychyna.if.ua/index.php?id=single&no_cache=1&tx_ttnews[tt_news]=12457&tx_ttnews[backPid]=14

Все буде добре - народ переможе
50%, 7 голосів
Кінець всьому - ми раби
36%, 5 голосів
Мені байдуже
14%, 2 голоси

Рейтинг замітки:
РедагуватиВидалити
Додати коментар | RSS | Читати в RSS-рідері
Коментарі

МятежнаЯ
1

4.10.10 19:32
Чомусь не хочеться вибирати жоден з варіантів.

Відповісти | з цитатою | видалити

фон Терджиман
2

4.10.10 20:20
Ну вот пусть теперь Янукович попробует применить эту полноту власти в хорошем смысле, как Саакашвили. Но у него ничего не выйдет , потому ,что никакой толковой программы реформ нетячт вот через год, когда пройдёт пик выплат по внешнему долгу, тогда и посмотрим.Или когда Тигипко устроит мин.пенсию 250 грн, как в Таджикистане.

Відповісти | з цитатою | видалити

Nech sa paci
3

5.10.10 07:48
Усе буде добре -- але не скоро.

Відповісти | з цитатою | видалити

Лагус
4

5.10.10 13:33
Україна буде поступово очищуватись від кровососів, вона переживала і гірші часи

Відповісти | з цитатою | видалити

анонім
5

5.10.10 14:33

Відповідь на [4] від Лагус
а вони все лізуть та й лізуть, як таргани

Відповісти | з цитатою | видалити

Лагус
6

5.10.10 15:00

Відповідь на [5] від анонім
а вони все лізуть та й лізуть, як таргани

Нічого, поки не маємо чим, але обов"язково виведемо!
І не таких виводили

Відповісти | з цитатою | видалити

sveto4ka-25
7

5.10.10 19:02

Відповідь на [4] від Лагус
хотілось би ще встигнути й самим пожити нормально...хоча головне - дітям залишити нормальні умови та майбутнє !

Відповісти | з цитатою | повідомити модератора | видалити

Алчі
8

5.10.10 19:32
нушожэ типерь, нада ис Украины делать адну бальшуйу аффшорнуйу страну ...

Відповісти | з цитатою | повідомити модератора | видалити

Саничок
9

5.10.10 21:35
Януковоч довго не протримається!

Відповісти | з цитатою | повідомити модератора | видалити

Богдан Бо
10

7.10.10 11:44

Відповідь на [2] від фон Терджиман
Згоден: ніхто не дає програми дій реформ у вигляді контретного плану - все одні словеса.
Я тому і розчарований у Гриценко та Яценюку, хоч обидва мали б мати такі програми і широко їх рекламувати. А нема!

Відповісти | з цитатою | видалити
Додати коментар


Співтовариство: Ми любимо тебе, Україно!

попередня наступна

Замітка додана 30.09.10, 09:04

Богдан Бо
Богдан Бо
Зробити замітку темою години?
Віра, Надія і Любов

мудрість - україна - шана

Сьогодні вшановується пам*ять великомучениць Віри, Надії, Любові та їх матері Софії - трагічне і величне християнське свято. Немає слів, щоб розкрити трагедію матері, на очах якої за вказівкою римського імператора жорстоко катують і вбивають трьох її доньок з такими обнадійливими і світлими іменами-символами Віри, Надії, Любові. Саме ж ім*я матері грецьокою означає Мудрість.
А чи було мудрим рішення матері заради своєї віри принести в жертву муки і смерть своїх дітей? В наш сучасний вік скепсису та нігілізму нам важко зрозуміти в повному об*ємі зміст тогочасного вчинку, але те, що пам*ять про нього пройшла крізь віки і тривожить нашу душу і дотепер - означає правдиву вагомість рішення матері Софії не зрікатися віри. Я вважаю, що Софія прийняла важке, але сповнене мудрості рішення: краще загинути з вірою, чим жити в світі брутальностей і безвір*я.
Якби Софія зрадила вірі і зберегла життя своїх дітей, то який би приклад вона їм дала? Що душевна гідність людини ніщо, а заради збереження життя можна вчинити будь-яку підлість? Але чого варте таке життя?
Якщо в душі людини немає нічого світого, немає своїх особистих духовних цінностей - то хіба це людина?
Для мене однією з головних тем життя є тема: а який світ Ми полишимо своїм дітям, онукам, нащадкам? Хіба муки, які терплять наші сучасні діти від екологічного отруєння, токсичного харчування, небезпечного лікування, а далі ще наркоманія та алкоголізм - хіба це не тотожно мукам дітей Софії?
Де наша мудрість, батьки?
Жахи нашого безвір*я перед очима нашими.

2
Цікавим співпадінням сьогодні є факти відзначення в день вшанування Софії-мудрості та її дітей Віри, Надії і Любові, також і всесвітнього Дня бібліотек - осередків збереження мудрості і духовності, а ще - найсучаснішої системи розвитку мудрості людства - Інтернету.
Сучасні технології перетворюють світ в мегасуспільство із суміші рас, народів, вірувань і безвір*я, розмивання значення Добра і Зла, а за тим втрачають зміст величні символи людського існування: Віри, Надії та Любові.
Тому відзначення свята бібліотеок та Інтернету я вважаю необхідним поєднати з вшануванням мучеництва святої Софії та її доньок Віри, Надії та Любові.

Рейтинг замітки:

1

РедагуватиВидалити
Додати коментар | RSS | Читати в RSS-рідері
Коментарі

Саничок
1

1.10.10 08:00

Відповісти | з цитатою | видалити

претендент
2

1.10.10 08:33

Відповісти | з цитатою | видалити

Nech sa paci
3

1.10.10 09:43
а ще - найсучаснішої системи розвитку мудрості людства - Інтернету

Це сказано іронічно?

Так чи інакше, це не Софія вбила своїх дітей, а кати. Тому на ній ніякої "прямої" провини немає. А ставити людину в таке становище (робити вибір між злом і злом) -- це наймерзотніша річ.

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
4

1.10.10 10:14

Відповідь на [3] від Nech sa paci
Ні, я до інтернету ставлюсь цілком серйозно - це велика еволюційна перемога інтелекту і мудрості.
А стосовно катів: так і вини імператора нема - він тільки дав наказ, а його хтось виконав - він не вбивав особисто.

Відповісти | з цитатою | видалити

Nech sa paci
5

1.10.10 13:00

Відповідь на [4] від Богдан Бо
Якраз провина імператора найбільша.

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
6

4.10.10 17:42

Відповідь на [5] від Nech sa paci
Ото і є!
А Софія свята власне тому, що викрила це!
Бо римські імператори дорівнювались богу, а вона того не визнала! Щоб змусити - вражали у найдорожче...

Відповісти | з цитатою | видалити




Несправедлива справедливість

пільги - правопорядок - україна

Проблему справедливості пільгового проїзду в громадському транстпорті мною вивчалась давно. Я був учасником кількох громадських обговорень ціє теми, але не дуже активно проявляв свою позицію, причину чого вкажу вкінці данного матеріалу. Я його почну з спогадів вже більш як 10-річної давності, коли моя мама, хай спочиває з Богом, користувалась пільгами репресованної у тому числі правом безоплатного проїзду в громадському траспорті включно з марушутним таксі. Одного разу вона прийшла додому дуже розстроєна і каже, що сідала в маршутку і показала посвідчення, а водій гаркнув на неї, щоб пройшла чимскорше в салон маршутки і не заважала йому. Мама була ображена і далі між нами відбувся наступний діалог:
- Той водій зиркнув на мене, наче я якийсь злодій,- сказала мама.
- Мама,дорога моя,- відповів на те я,- але для водія маршутку ти дійсно є злодієм.
- Як так?- вражено запитала мама.- Я чесно маю пільгу, яку мені надала держава, а за перевезення пільговиків виділяються кошти з бюджету.
- Дорога моя, невже ти віриш у ці баєчки про відшкодування?- іронічно перепитав я.- Та давно відомо, що до водіїв ці кошти і близько не доходять, тому перевезення пільговиків водії маршуток оплачують з власної кишені і тому кожен пільговик в прямому сенсі є для водія злодієм, що залазить в його кишеню.
- Тоді навіщо вся ця ситуація з надання пільг, якщо вони не є справедливими?- немогла зрозуміти мама. І тоді я зробив для неї лекцію про "несправедливу справедливість" з радянського минулого, але вже у нових українських "ринкових" перевтіленнях
Справа у тому, що надання пільг державою є надзвичайно вигідною сферою для шайхрайства, зловживань і збагачення державних чиновників різного рівня, а також певного олігархічного кола бізнесменів та політиків.
Закони про транспортні пільги приймають хто? Правильно: народні обранці - депутати, які - що? Правильно: практично всі їздять власними авто і громадським транспортом не користуються, тому як він справляється з перевезенням пасажирів і чи добре людям від такого сервісу "як оселедці в банці" - депутатів обходить мало. Ну, а як народ має пільги, то і собі, рідненьким, можна дозволити пільги значно вагомішого грошового виміру. Хіба це не справедливо?
Але щоб і далі мати власні авто і збільшувати свій достаток різними пільгами, депутати хочуть бути знову переобраними, для чого і починають демонструвати свою турботу про народ і його благополуччя, роздаючи нові різні пільги переважно найактивнішій частині виборчого електорату - пенсіонерам. За цією показовою праведною благодійністю приховано насправді найбрутальнішу несправедливість, бо закони природи ще, слава Богу, депутатам відмінити не підсилу. А відомо точно і однозначно: якщо комусь щось дають більше, то для того комусь треба дати менше, а щось несправедливо відібрати - інакше не буває.
В радянські часи "розвинутого соціалізму" власником всього майна і навіть людей була виключно держава, тому надання комусь пільг не дуже турбувала інших громадян, окрім почуття заздрощів. Витрати за надані пільги несла держава, а тому і не була надто щедра на їх роздачу. Для прикладу,водієві автобуса було абсолютно байдуже, скільки пасажирів він перевіз, яка виручка з того чи іншого рейсу, скільки було пільговиків тощо. То не його клопіт, а кондукторів і контролерів, а його клопіт був просто бути на маршуті і від’їздити як належить зміну. Сталу зарплату водієві гарантовано і навіть за ремонт машини при поломці не він турбується, а ремонтники автоколони. Що там казати про дармову заправку бензином!
Зараз в "ринковій" Україні ситуація диаметрально протилежна: водій маршутки зобов’язаний щоденно здати власнику маршуту певну сумму грошей, а весь лишок з виручених грошей за день і є його реальний заробіток. Так само не обходить гаманець водія ремонт та заправка авто. І недешева увага працівників дорожньої міліції. Все це робиться виключно з коштів водія при відсутності жодної допомоги від держави. Хіба це є спрведливо?
Пригадую, як бідкався один високий чин з МВД стосовно позбавлення безкоштовного проїзду працівників міліції: "Як це так, людина зайнята виконанням службових обов’язків і змушена платити за проїзд." Пригадую і репліку на цю заяву: "То згідно вашої логіки водій маршутки просто розважається, а не працює? Робити чоловікові нічого, знудів від безділля, от і вирішив повозити людей кому куди треба - так? Ні! Водій надає послуги перевезення і кожний пасажир, який скористався його послугою і не заплатив за проїзд, фактично обкрадає водія. Тому держава видає не посвідчення на пільговий проїзд, а "посвідчення злодія" - це однозначно."
Стосовно теми відшкодування проїзду пільговиків, то найпрозоріше процедура відпрацьована там, де власником транспорту залишається ще держава: на залізниці, де пенсіонерам видають квитки без оплати, а їх вартість точно можна підрахувати, тоді їх відшкодовує держава. Значно темнішою є відшкодування послуг перевезення пільговиків муніціпальними транспортними засобами, але і тут щось доходить безпосередньо до підприємств. У приватному секторі - темінь повна. Де діваються відшкодовані державною гроші - невідомо. Тобто відомо, але піди докажи. Формально їх іноді начебто одержують власники маршутів для відшкодування витрат собі і водіям, але насправід всі ці гроші осідають у руках чиновників, які так би мовити курирують траспорт, бо якось важко визначити їх діяльність словом "відповідають".
Щоб стати власником маршуту, в традиціях української ринкової економіки має відбутись процес, що дозволяє уникнути "конфлікту інтересів", який має вже традиційну назву "відкат". У приватних перевізників таким "відкатом" стає переважно кошти на відшкодування перевезення пільговиків. Ставши власником маршуту, підприємець починає набирати на роботу водії з умовою, що пільговики - то їх особиста проблема. Не схочеш возити - не треба, звільняйся і шукай іншої роботи... У нас все справедливо.
Не даремно водії приватних маршутів зізнаються, що колись їх найбільше могли знервувати працівникі дорожньої міліції, але зараз їх злостить до безтями оте контролювання і сперечки з пільговиками, особливо коли той нагло доводить, що має всі права, що він заслужив сумлінною працею і служінням державі. Я був присутній при одній такій сварці між водієм і пільговиком з "засулгами", аж один з пасажирів не витримав і сказав пільговику: "Замовкніть врешті-решт,бо якби ви справді заслужили на пошану від держави, то їздили б на власному авто, а не користались з дозволу красти по чужим кишеням"
До речі, я часто чую, що не треба захищати водіїв маршуток, бо вони далеко не бідні люди, на що я відповідаю, що не треба рахувати гроші в чужій кишені, бо нікому копійка сама до рук не приходить. А те, що водії маршуток досить при грошах якраз і стримує мене багато років не дуже виступати в їх захис, бо спитатись: чому я, далеко не при грошах журналіст, маю захищати кишеню з грошима тих, хто сам особисто нічого для цього не робить? Якщо водії маршуток самі не обстоюють свої права і гроші, то чому це маю робити я? Панове, якщо вас влаштовує подібна "несправедлива справедливість", то що тут можна вчинити. Терпите - ну то і терпіть далі. Те саме стосується пасажирів: через пільговиків маршутки ходять перевантажені, а якби платили всі-всі, то рентабельність була достатньою для нормальної вартості проїзду в нормальних умовах, але терпите - терпіть і далі.
Це і є, про що я хотів сказати: "Борітеся - поборете! Вам Бог помагає."
А на завершення - знову спогад про маму: за кілька місяців після нашої розмови вона зізналась, що тепер якщо сідає в маршутку і є де сісти - вона платить за проїзд, а посвідчення користується тільки тоді, коли маршутка занадто набита людьми.

Богдан Гордасевич
25.09.2010
м.Львів

Всім потрібно встановлювати порядок в державі
100%, 1 голос
Най водії себе захищають
0%, 0 голосів
Мені байдуже
0%, 0 голосів




А навіщо нам Коституія?

В світлі багаторічних дискусій і вже навіть революцій щодо Конституці України у мене несподівано виникло запитання узагальненного характеру: а навіщо нам взагалі та Конституція? Дике запитання? А чому? Віьміть, кому захочеться, і постатейно пройдіться та поставте плюси навпроти статей Конституції України, які на вашу думку виконуються в нашому повсякденмому житти, а які - ні, то поряд поставте мінуси. Повірте, що вийде досить цікава порівняльна картина нашого реального життя і міфічного конституійного.
Дуже рекомендую цей практикум просто заради цікавості, щоб потім самим собі пояснити питання: а на біса нам потрібний цей словесний блуд під назвою Конституція України?
Далі я пропоную уважно вчитатись в зміст статті "Народ для влади чи влада для народу?", яку написав Зиновій ПАРТИКО, професор кафедри видавничої справи та редагування Інституту журналістики та масової комунікації Класичного приватного університету м. Запоріжжя

В очікуванні свого Вашингтона
Роздуми над проектами нової Конституції України

Народ для влади чи влада для народу?
У парламенті є кілька проектів нової Конституції України і змін до неї. Ніби усі декларують, що влада належить народові. Але декларації і реальне народовладдя не завжди збігаються.

Екскурс в історію
Сучасна теорія побудови держави була закладена в ХVІІІ ст. французькими просвітителями, зокрема філософом та правознавцем Монтеск’є. Саме просвітителі заявили, що держава повинна базуватися на двох принципах: перший – держава має складатися з трьох рівноправних гілок влади – виконавчої, законодавчої та судової (це означає, що жодна з них не може ліквідувати чи підмінити іншу); другий – ці три гілки влади повинні бути цілковито незалежними одна від одної (інакше кажучи, одна гілка влади не може обирати чи призначати іншу, оскільки тоді одна гілка автоматично стає залежною від другої; їх функції не можуть перехрещуватися).
З античних часів відомий і третій принцип, який у ХХ ст. європейські демократії доповнили новим змістом, а саме: влада має обиратися тільки народом. Це означає, що ніхто не може підмінити народ щодо права його вибору, тобто узурпувати його право на владу. Для цього волевиявлення народу повинно бути тільки прямим (!), а не опосередкованим, оскільки непрямі вибори завжди дають змогу маніпуляцій цим волевиявленням.
Для подальших оцінок, на яких ґрунтуватиметься стаття, приймемо, що ситуацію, коли вся влада належить народові, оцінюватимемо в 100%, з котрих порівну, по 33%, припадатиме на виконавчу, законодавчу й судову владу.

Арифметика народовладдя
У ст. 5 чинної Конституції задекларовано, що носієм влади в нашій державі є народ. Але наскільки виконується ця стаття?
Отже, чи обирає народ наших депутатів прямо? Як це зрозуміло зараз кожному – ні, оскільки виборці обирають не депутатів, а лише партії. Списки формують самі партії. На формування цих списків через убогість молодих партій явно впливають олігархічні клани, які можуть забезпечити фінансове існування цих партій, отримуючи взамін право на лобіювання своїх кланових інтересів. Можемо поставити першу оцінку стосовно законодавчої гілки влади: оскільки народ не може обирати окремо конкретних кандидатів у депутати, а лише їх групи, причому списки цих кандидатів – закриті, то народовладдя з виділених нами 33% оцінюємо на 5%.
Чи обирає в нас народ виконавчу владу? По суті, також ні, бо Кабінет Міністрів призначає парламент, а функції всенародно обраного Президента в ділянці виконавчої влади вкрай обрізані, атрофовані (прямо обраний українським народом Президент не належить до виконавчої влади, а лише реалізує її в окремих ділянках – силових структурах і зовнішній політиці). Отже, можемо констатувати, що в ділянці виконавчої влади народ формує цю гілку влади з виділених нами 33% десь на четверту частину чи максимум третину, тобто на 8-11%.
Переходимо до судової гілки влади. Суддів за чинною Конституцією у нас обирає знову ж таки не народ, а за поданням кваліфікаційних комісій при першому призначенні (на 5 років) – затверджує президент, а далі при другому – затверджує парламент (Верховна Рада). Якщо так, то про яку незалежність служителів Феміди від виконавчої та законодавчої гілок влади може бути мова? До речі, навіть у СРСР, який так гостро критикуємо, для імітації народовладдя суддів обирав народ!
Те саме стосується й обрання членів Конституційного Суду. Чи може бути незалежним Конституційний Суд, якщо кандидатури для нього так само пропонують різні гілки влади, зокрема й політичні партії (опосередковано через механізми затвердження цих кандидатур у парламенті)?
Як результат, можемо поставити третю оцінку - стосовно судової гілки влади: оскільки народ суддів не обирає взагалі, то в цій гілці влада народу з виділених нами 33% реалізована на 0%.
Зробимо стосовно чинної Конституції невтішний висновок. Якщо ґрунтуватися на трьох наукових принципах формування законодавчої, виконавчої та судової гілок влади, то з задекларованих у ст. 5 чинної Конституції 100% сформованої народом влади насправді виявляється, що народ України формує її лише на 13-16%. І цей результат (лише 13-16% народовладдя!) є не несподіваним, а закономірним: порушення базових, засадничих принципів побудови держави веде до відповідних наслідків.

А скільки влади обіцяв народу проект Віктора Ющенка?
Відповісти на поставлене питання просто, оскільки запропонований президентом В. Ющенком варіант Конституції за кількома несуттєвими винятками, якщо можна так сказати, є клоном чинної Конституції. Серед винятків маю на увазі, зокрема, запропоновану В. Ющенком ліквідацію закритих списків і заміну їх відкритими (до речі, в проекті про це явно ніде не сказано, оскільки це, мабуть, передбачалося перенести на норму закону про вибори). Але чи є ця норма кардинальним вирішенням питання про обрання від партії конкретного депутата на конкретному територіальному окрузі? Ні, бо список зі 100 чи 200 прізвищ що читай – що не читай, а за обрану партію голосувати все ж доведеться, оскільки усунути конкретного кандидата-олігарха чи кандидата-злочинця з цього списку виборець не може (це – право тільки партій).
І все ж запропонована президентом В. Ющенком зміна відразу ж дає змогу оцінити реалізацію народом свого права формувати законодавчу владу на оцінку десь у межах 20-25%, формувати виконавчу владу (Кабінет Міністрів), як і в чинній Конституції, – на 8-11%, а судову владу знову, на жаль, на 0%. У сумі для всіх трьох гілок влади маємо реалізацію народовладдя в межах 28-36%. Як кажуть, не густо…

Як створювати і приймати нову конституцію?
Створювати новий Основний Закон не можна доручати ні апаратові президента (бо тоді матимемо Конституцію з превалюванням президентської гілки влади), ні парламентові (матимемо Конституцію з превалюванням парламентської гілки влади), ні, зрозуміло, судовій владі.
Повинна бути створена Конституційна асамблея, до якої від українського народу мають увійти незалежні фахівці-правники. Вони мають скласти присягу про те, що протягом 10-15 років після прийняття Основного Закону не увійдуть до складу жодної гілки влади (звісно, це обмежить на вказаний термін їх громадянські права). Лише за такої умови матимемо гарантію, що Конституція буде створена не під конкретну людину чи олігархічний клан, не під певну гілку влади, не під певну політичну партію, а, якщо так можна сказати, – «під» народ України.
Відбір кандидатів у члени Конституційної асамблеї можуть здійснювати чинні кваліфікаційні комісії, які зараз розглядають кандидатури на обрання суддів. Обирати членів Конституційної асамблеї на прямих виборах повинен народ (наприклад, одночасно з будь-якими іншими виборами).
Перед тим, як починати укладати проект нової Конституції, найперше потрібно внести відповідну статтю про Конституційну асамблею в чинну Конституцію. Інакше владу в народу знову поцуплять або парламент, або президент, або партії, або олігархи.

Чому американці гордяться своєю конституцією?
Читач може запитати: а чи існує така конституція, яку тут пропагує автор? Так, існує! Це конституція однієї з найбільших держав сучасності.
У цій державі президента, що є головою виконавчої влади і главою держави, обирає народ; депутатів парламенту обирає народ; суддів також обирає народ. Проте й тут не ідеально. Вибори президента двоступеневі, а суддів народ обирає лише для судів першої інстанції. Тому за нашою методикою ми оцінюємо відповідність формування влади в цій державі переліченим вище трьом принципам десь на 75-80%.
Може, саме тому американська Конституція й існує понад 220 років, що вона забезпечила народові значно більше народовладдя, ніж у Європі (порівняймо: тривалість сучасних європейських конституцій у середньому лише 50 років)?
Ось, виявляється, чому американці так пишаються своєю конституцією. Нам би, як писав ще Тарас Шевченко, такого президента-«Вашингтона», який би запропонував таку конституцію!

Хочу жити в сильній державі!
Для сильної держави нам потрібно створити Конституцію не на основі європейських традицій, що «склалися історично», а на трьох принципах, встановлених ще французькими просвітителями.
Нам потрібен сильний та дієздатний Парламент, нам потрібна сильна Президентська влада, нам потрібен насправді сильний, незалежний і непідкупний Суд. І всі вони – прямо обрані народом.
Мене дивує, коли політики й правники пропонують винести на референдум для народу таке запитання: якою повинна бути форма правління в нашій державі – парламентсько-президетнська чи президетнсько-парламентська? Для мене це запитання звучить так: ви хочете, щоб слабкішою була законодавча влада чи виконавча? Даруйте, але це безглузде запитання: всі три гілки влади повинні бути максимально сильними.
Боятися сильної законодавчої, виконавчої та судової влади, тобто сильної української держави, можуть лише її вороги.
Я хочу жити в сильній державі!

Коментар Богдана Гордасевича:
Отже маємо досить логічне обгрунтування, що реальна влада народу в Україні в наш час досить мізерна, але вона принаймні є, тоді як в радянські часи "демократичного централізму" влади у народу не було взагалі. Вона була виключно формальна, деклараційна, а насправді всі питання життя вирішувались у керівних органах комуністичної партії Радянського Союзу (КПРС). Мушу деталізувати, бо вже є на привелике щастя люди, які того не знають і навіть не можуть уявити. В таких випадках я рекомендую ознайомитись з життям сучасної Північної Кореї (не Південної!) - в це важко повірити, але це пряма калька з нашого радянського устрою.
Хочу особливо вказати, що Конституція СРСР 1936 р. (так звана "сталінська") була одною з найкращих в світі за своїми демократичноми нормами і чіткістю внутрішньо-політичної побудови державного устрою СРСР. Все було дуже і дуже гарно задекларовано, але була одна чималенька "дрібничка", яка подібно розриву контакту в складній мережі нівелювала всю досконалість Конституції СРСР - вона абсолютно не виконувалась в реальному житті. Зовсім. То як ми тоді жили? Досить просто: всі в одній великій зоні, в повному "беспределе", чому свідчення голодомори і масові репресіїї, а реально керувала країною армія наглядачів і палачів з комуністичної партії. Вся можлива влада була зосереджена у структурах КПРС, на які 99% народу не мали ніякого реального впливу.
Щоб окремій людині в СРСР можна було вплинути на владу,їй потрібно було обов’язково стати членом КПРС, а туди просто так не приймали. Але вступивши до компартії й після вишколу в низових ланках, людина мала хоч якісь можливості зайняти важливу державну посаду, бо не члени компартії просто до посад не допускались. А якщо всі державні посади від найнижчих до найвищих обіймають члени однієї партії, для яких головним керівництвом до дії є рішення партійних органів і більше ніякі інші закони не грають жодної ролі, то про який констутиційний правопорядок можна говорити.
Найцікавіший момент в цьому всьому є такий, що ні в Конституції СРСР 1936р., ні в інших законодавчих актах СРСР - ніде не було зафіксовано юридичними нормами право комуністичної партії на узурпацію влади. Цей правовий недолік був виправлений тільки у 1977 р. в новій редакції Конституції СРСР ( так званої Брежневської "розвинутого соціалізму"), де ст.6 чітко вказувала на керівну роль КПРС у радянському суспільстві. І водночас ця 6 ст. є повним юридичним нонсенсом у співставленні з ст.2 тої самої конституції, де однозначно сказано, що "Вся влада в СРСР належить народу".
Все це я розписую для того, щоб пояснити одну важливу річ: найрозумніший і найгарніший закон буде просто діркою від бублика, якщо він немає чітких соціальнмх положень бути задіяним в реальному житті. І тому мене смішать віртуальні дисткусії юристів про ідеальну Конституцію для України з їх маніакальною вірою, що подібна ідеальна Конституція стане дійсністю сама собою, як світлий ідеал прекрасного життя, де кожен тільки про те і дбає: а чи живу я згідно норм нашої рідної Конституції?
Наші мудрі мужі-юристи в балачках про ідеали демократії забувають про головне: і народ, і влада - це єдине ціле. Не даремно кажуть: який народ - така і влада, або ще: кожен народ вартий своєї влади. Найперше, що має бути ліквідовано в нашому політикумі, це запрограмованне протиставлення народу до влади і навпаки. Подібне можливо тільки у випадках, коли народ дійсно обирає владу, а не грає роль статиста, як за СРСР. Але якщо народ реально обирає владу, то це вже його вибір і його влада! Народ має чітко усвідомлювати і свою відповідальність за обрану ним владу, як і кожен виборець поокремо. На жаль, сучасний український виборець до цього не готовий і стократно проклинає існуючу "злочинну владу", але ніколи не винить себе за її наявність. Переважно звучить у виправдання або: я голосував за інших; або: вони нас обманули. Надзвичайно рідко можна почути від виборців слова каяття і самокритики: ах, як я помилився у виборі - чим я думав?!
Насправді сучасний стан політичних взаємин "народ - влада" в Україні один чоловік вдало порівнняв з телевізіними шоу-вікторинами за гроші, де люди дзвонять в телестудію і потім сплачують шалені гроші за час дзвінка. Хоч запитання переважно дуже примітині, але система працює так, що поки хтось виграє приз, інші дозвонювачі сплатять стократно і його вартісь, і телеефіру разом узятих. Точно так і переважна частина виборців в Україні йдуть на вибори з метою щось собі виграти-вигадати з того особисто і одразу, але не з думкою про суспільну користь. Відповідно і кандидати в обранці грають за правилами обдурювання подібно до правил шоу-вікторини, отож депутати і представники влади не мають жодних моральних причин для докорів сумління за свої злодійські дії - а ми так всі граємо-дуримо, з того і маємо. Якщо виборець легко піддається на дурні обіцянки "покращання життя вже сьогодні" чи навіть продає голос прямо на дільниці за 50-100 грн. - то чи не вартий він покари наявністю влади, яка має його за бидло? Я вважаю, що вартий. Ось тільки я маю сумнів, що це все можна описати і прописати в Конституції, тому і кажу, що вона нам не потрібна.
Мій скепсис не є ситуативним настроєм, тому що я хоч і не є фаховим юристом, але як і пан професор Зинові Партико по-аматорськи заради інтересу вивчаю конституційне право та функціонування державних інституцій різних країн. Є чимало країн світу, які не мають таких державницьких актів, як конституція, взяти, для прикладу, Великобританію - і нічого, все працює і фунціонує в державі як належить. Класична монархія, яку навіть конституційною не назвеш, а права особи і демократичні норми захищенні добре. Стосовно захоплення Конституцією США, то пан професор мене дуже здивував, бо конституція США є фактично "союзним договором" поміж незалежними державами-штатами. Вона має 7 статей чисто технічного характеру стосовно роботи найвищих союзних установ, і ще є 27 поправок до неї. З поправок перші 10 належать до "Біля про права", друга з яких проголошує на право кожного американця мати зброю, а коли весь народ озброєний, то влада відповідно запопадливо поводиться з ним, щоб залишитись владою. Так що треба розуміти суть стану речей життя в США, а не просто захоплюватись папірчиком на 7 статей.
Не буду прибріхувати, оскільки ніколи не бував у США, але наскільки знаю опосередковано, то у США громадяни не те, щоб гордились своєю Конституцією, а взагалі про неї не згадують, бо це їм безпотреби. Наскільки мені відомо, то 98% американців 99% свого часу присвячуюють тільки одній темі - собі, своєму життю, своїм проблемам, уподобанням чи розвагами, і звичайно що бізнесу в усіх його варіантах. Політикою в США переймаються не більше 2% американців і то через те, що вони є фаховими політиками. Простий американець питаннями політики цікавиться дуже і дуже мало саме тому, що це дозволяє йому робити державний устрій його країни і саме це і є великим досягненням конституційного устрою США! Громадяни США переконані в тому, що їхнє життя і його наповнення залежить виключно від них самих та ще від Бога, хто у нього вірує. Це диаметрально відрізняє їх від українців, де чергова провладна дурість моментально змінює життя багатьох людей в країні, як, для прикладу, закриття ігрового бізнесу чи вакханалія з цінами на газ, податками тощо. Чи може цьому завадити найкраща за змістом Конституція? Однозначно, що ні.
Що мені насправді подобається в Коституції США, так це її чіткість і простота змісту, що виключає різні тлумачення - це є інструкція. В ній нема пустопорожніх фраз і надскладних фразеологічних конструкцій, які неможливо зрозуміти однозначно, подібно до Конституції України, особливо в її теперішньому вигляді. Для чого напихати Конституцію пустопорожніми словесами і гаслами, якщо тут потрібно давати чіткі дефініції прав і обов*язків? Хіба що тільки для замилювання очей, як у випадках з конституціями СРСР.
Є ще дві значні позитивні якості у Конституції США: перша та, що процедура внесення змін до констиутції надзвичайно важка і тривала, тому там неможливі навіть натяки на ситуацію, подібну у нас: гоп, назбирали у ВРУ голосів депутатів більше 300 - і понеслась душа в Рай, міняємо все, як захочемо, бо маємо право... А хто вам це, панове-депутати, сказав, що маєте право? Конституція? Але в тій самій Конституції Ураїни чітко і однозначно сказано, що депутати мають голосувати завжди тільки особисто, але рівень порушення цієї конституційноїт норми в стінах ВРУ перейшов всі можливі межі, проте всі дружно цього не бачать: ні голова ВРУ, ні Президент, ні прокуратура, ні судді - на всіх зійшло потемніння свідомості. Але ж закон, постанова чи будь-яке інше рішення Верховної Ради, прийняте з порушенням норм Конституціцї, має бути однозначно визнано як не дійсне. І якби це діяло, то всі б депутати сиділи на місцях, а не здавали картки депутатам-"кнопкодавам", щоб самим займатись особистими справами за чималі депутатські гроші з народної кишені.
Нарешті третя найголовніша якість Конституції США: вона діє однозначно і безумовно. Для мене важко уявити ситуацію, коли б опозиційна меншість фізично блокувала роботу законодавчих чи державних установ у США - це просто неможливо і все. Політична конфронтація має бути вирішена тільки політичними методами - це істина, що не потребує доказів. У нас в Україні депутати під прикриттям своєї "недоторканості" творять такий контрдержавний розгардіяш, що жодній логіці не підвладний. Поясніть, якими нормами конституції чи іншого закону можна заборонити депутатам ВРУ блокувати трибуну, двері, ломати мікрофони, щитові, систему "Рада" і тому подібне. Що це? Політика? Ні, ще мордобій, який може призвести тільки до одного: якщо опозиційна меншість перешкоджає більшості виконувати свою роботу методами фізичного впливу, а не політичного, то це призведе тільки до того, що більшість теж нейтралізуює опозицію засобами фізічного впливу - і кінець будь-якій політиці.
"Маємо те, що маємо, проте конче зобов*язані це виправити",- казав колись Іван Багряний про ситуацію в повоєнній Україні з молоддю, з її денаціоналізованим комсомольским світоглядом. Аналогічне можна ствердити і про сучасний український політикум, але чи піддається ситуація виправленню - визначити важко. Коли влада ігнорує закони, а народ ігнорує і закони, і владу - це суспільство важко втиснути в якісь юридичні норми, тому я і ствердую те, з чого і почав: а чи потрібна нам Конституція України?
Запитання не риторичне - воно потребує відповіді.
Я відповіді на нього не маю, але проте я маю відповідь на запитання: "Чи хотів би я жити в сильній державі?" Моя відповідь однозначна: "Ні, не хочу". Чому? Бо я не розумію самого змісту запитання: що таке є "сильна держава"? Це черговий словесний блуд. Ну скажцть, чи є Австія сильною державою? Або Польша? А Чехія, Словакія, Швеція, Норвегія, Бразилія, Аргентина - це сильні держави чи як? На мою думку, це просто нормальні світові держави, чого я щирим серцем бажаю й Україні - бути нормальною світовою державою. Нормальною! З нормальними парламентом, президентом та урядом, а не "сильними" невідомо як і щодо кого. Сильним може бути тільки народ і він таким є.
Для держави 20 років існування - час просто мізерний і тому у нас попереду значно більше, але від того, який ми закладемо фундамент у державний фундамент постане майбутня конструкція буття всього українського суспільства. З Конституцією чи без, але будувати державу потрібно. Звичайно, що краще з Коституцією, потрібною. як креслення на будівництві - звичайно, що краще...

15:14 10.09.2010


Співтовариство: Ми любимо тебе, Україно!

попередня наступна

Замітка додана 06.09.10, 03:25

Богдан Бо
Богдан Бо
Зробити замітку темою години?
25 років загибелі Василя Стуса

пам'ять - україна

Василь СТУС

* * *

Як добре те, що смерті не боюсь я
і не питаю, чи тяжкий мій хрест.
Що вам, богове, низько не клонюся
в передчутті недовідомих верств.
Що жив-любив і не набрався скверни,
ненависті, прокльону, каяття.
Народе мій, до тебе я ще верну,
і в смерті обернуся до життя
своїм стражденним і незлим обличчям,
як син, тобі доземно поклонюсь
і чесно гляну в чесні твої вічі,
і чесними сльозами обіллюсь.
Так хочеться пожити хоч годинку,
коли моя розів'ється біда.
Хай прийдуть в гості Леся Українка,
Франко, Шевченко і Сковорода.
Та вже! Мовчи! Заблуканий у пущі,
уже не ремствуй, позирай у глиб,
у суще, що розпукнеться в грядуще
і ружею заквітне коло шиб.
20.1.

ПАМ'ЯТІ А.Г.*

Ярiй, душе. Ярiй, а не ридай.
У бiлiй стужi сонце України.
А ти шукай — червону тiнь калини
на чорних водах — тiнь її шукай,
де жменька нас. Малесенька шопта
лише для молитов i сподiвання.
Усiм нам смерть судилася зарання,
бо калинова кров — така ж крута,
вона така ж терпка, як в наших жилах.
У сивiй завiрюсi голосiнь
цi грона болю, що падуть в глибiнь,
безсмертною бiдою окошились.

***

* Вiрш пам'ятi художницi Алли Горської, по-звiрячому вбитої при нез'ясованних
обставинах 1970 р.

* * *

Отак живу: як мавпа серед мавп.
Чолом прогрішним із тавром зажури
все б'юся об тверді камінні мури,
як їхній раб, як раб, як ниций раб.
Повз мене ходять мавпи чередою,
у них хода поважна, нешвидка.
Сказитись легше, аніж буть собою,
бо ж ні зубила, ані молотка.
О Боже праведний, важка докука —
сліпорожденним розумом збагнуть:
ти в цьому світі — лиш кавалок муки,
отерплий і розріджений, мов ртуть.

X.1968

пропоную прочитати

http://blog.i.ua/community/1925/397244/


Василю Стусу моя пошана
100%, 24 голоси
нічого особливого в ньому нема
0%, 0 голосів

Рейтинг замітки:

1

РедагуватиВидалити
Додати коментар | RSS | Читати в RSS-рідері
Коментарі

АноМалиЯ!
1

6.09.10 03:38
обожнюю Стуса!!!!!!

Відповісти | з цитатою | видалити

АноМалиЯ!
2

6.09.10 03:38

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
3

6.09.10 04:25

Відповідь на [1] від АноМалиЯ!
обожнюю Стуса!!!!!!
світового рівня був поет, а таких у нас було мало, а зараз взагалі нема.

Відповісти | з цитатою | видалити

ГОРЛОВСКИЙ
4

6.09.10 04:30

Відповідь на [3] від Богдан Бо
обожнюю Стуса!!!!!!
світового рівня був поет, а таких у нас було мало, а зараз взагалі нема.
У нас в городе музей его имени. Он у нас в школе преподавал.

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
5

6.09.10 05:52

Відповідь на [4] від ГОРЛОВСКИЙ
Добре, хоч музей є - якась пам*ятка

Відповісти | з цитатою | видалити

ГОРЛОВСКИЙ
6

6.09.10 06:02

Відповідь на [5] від Богдан Бо
Добре, хоч музей є - якась пам*ятка
Я бы на месте наших городских властей еще бы и улицу в честь него назвал И школу, где он преподавал, его именем.

Відповісти | з цитатою | видалити

Atman
7

6.09.10 08:37

Відповісти | з цитатою | видалити

Алчі
8

6.09.10 09:53

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
9

6.09.10 10:16

Відповідь на [6] від ГОРЛОВСКИЙ
Добре, хоч музей є - якась пам*ятка
Я бы на месте наших городских властей еще бы и улицу в честь него назвал И школу, где он преподавал, его именем.
А я б дуже хотів, щоб місцеве радіо щодня один вірш його зачитувало, Бо поети - це вірші, які читають, а не особи, яких вшановуюють, подібно ветеранам.

Відповісти | з цитатою | видалити

АноМалиЯ!
10

6.09.10 20:16

Відповідь на [3] від Богдан Бо
це геніальна і дужа сильна людина
як би я хотіла хоча б на 20% відчути його...
кожен день прослухую записи на диску "Живий голос Василя Стуса"

Відповісти | з цитатою | видалити
Додати коментар


Ми любимо тебе, Україно!

попередня наступна

Замітка додана 02.09.10, 09:51

Богдан Бо
Богдан Бо
Зробити замітку темою години?
Війна почалась... за знання

освіта

Подзвонила мені знайома вчителька і я найперше привітав її з 1 вересня і початком навчального року такими ось словами: вітаю тебе з святом Знань і річницею початку Другої світової війни одночасно, Бо на мою думку 1 вересня в України почались справжні бойові дії в сфері освіті в боротьбі за знання і війні громадськості з міносвіти на чолі пана Нікотина.
Моя іронія була сприйнята і не підтримана значно чіткішою відповіддю фахівця: до війни нам в освіті не звикати, але цей бардак і дебілізм вже явно не перемогти.
І я погоджуюсь повністю з думкою вчитльки, що далеко не перший рік працює у школі.
Як погоджуюсь з думкою, що більш сумного свята Знань 1 вересня я в своєму житті ще не пригадую. Ну не свято, а суцільна жалоба. Розгубленими виглядали і діти, і їх батьки, а що вже казати про вчителів! Ніхто нічого не може передбачити: як вчитись? що вчити? для чого? Посеред маси розгубленних щодо української освіти, яка вже явно стає не українською, і явно стає не освітою - також і автор цього допису.
Для мене ясно одне: темінь насувається!

Рейтинг замітки:
РедагуватиВидалити
Додати коментар | RSS | Читати в RSS-рідері
Коментарі

oleg_kv
1

2.09.10 11:01
вітати з річницею початку ДСВ - це вже явно збочення...

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
2

2.09.10 12:51

Відповідь на [1] від oleg_kv
Я давно знаю, що все, що не відповідає вашим смакам - то збочення, тому і не переймаюсь.
А взагалі варто читати уважно, бо токі речі як гумор чи іронія тощо - пояснити неможливо.

Відповісти | з цитатою | видалити

Q2
3

2.09.10 15:17
ну надо же, только заметил ))

Відповісти | з цитатою | видалити

Саничок
4

3.09.10 07:22

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
5

3.09.10 12:56

Відповідь на [4] від Саничок
аналогічно

Відповісти | з цитатою | видалити

ab absurdo
6

3.09.10 14:31
З такою шаною: пан Никотин. Собачник він, і душа у нього псяча. А дітей він не має, і як воно може зрозуміти, що це таке?

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
7

3.09.10 14:34

Відповідь на [6] від ab absurdo
З такою шаною: пан Никотин. Собачник він, і душа у нього псяча. А дітей він не має, і як воно може зрозуміти, що це таке?
Отже в нього тільки одна голова дієздатна, отож вона і працює в обох напрямках.

Відповісти | з цитатою | видалити

ab absurdo
8

3.09.10 14:49

Відповідь на [7] від Богдан Бо
Скоріше, не працює в жодному! Співчуваю його "валіде".

Відповісти | з цитатою | видалити

Алчі
9

3.09.10 18:54
а можыд интырет альтернативнайе абучченийе делать ...

Відповісти | з цитатою | видалити

sveto4ka-25
10

3.09.10 19:14
Так воно й є - почалася війна України в освіті за нашу молодь проти табачнюков та бандюков! Нічого ....зайди приходять й йдуть,а ми залишаємось! Все залежить від вчителя у школі, його позиції - такою й буде наша молодь,а з нею - майбутнє України! Ми любимо тебе, Україно!

попередня наступна

Замітка додана 02.09.10, 09:51

Богдан Бо
Богдан Бо
Зробити замітку темою години?
Війна почалась... за знання

освіта

Подзвонила мені знайома вчителька і я найперше привітав її з 1 вересня і початком навчального року такими ось словами: вітаю тебе з святом Знань і річницею початку Другої світової війни одночасно, Бо на мою думку 1 вересня в України почались справжні бойові дії в сфері освіті в боротьбі за знання і війні громадськості з міносвіти на чолі пана Нікотина.
Моя іронія була сприйнята і не підтримана значно чіткішою відповіддю фахівця: до війни нам в освіті не звикати, але цей бардак і дебілізм вже явно не перемогти.
І я погоджуюсь повністю з думкою вчитльки, що далеко не перший рік працює у школі.
Як погоджуюсь з думкою, що більш сумного свята Знань 1 вересня я в своєму житті ще не пригадую. Ну не свято, а суцільна жалоба. Розгубленими виглядали і діти, і їх батьки, а що вже казати про вчителів! Ніхто нічого не може передбачити: як вчитись? що вчити? для чого? Посеред маси розгубленних щодо української освіти, яка вже явно стає не українською, і явно стає не освітою - також і автор цього допису.
Для мене ясно одне: темінь насувається!

Рейтинг замітки:
РедагуватиВидалити
Додати коментар | RSS | Читати в RSS-рідері
Коментарі

oleg_kv
1

2.09.10 11:01
вітати з річницею початку ДСВ - це вже явно збочення...

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
2

2.09.10 12:51

Відповідь на [1] від oleg_kv
Я давно знаю, що все, що не відповідає вашим смакам - то збочення, тому і не переймаюсь.
А взагалі варто читати уважно, бо токі речі як гумор чи іронія тощо - пояснити неможливо.

Відповісти | з цитатою | видалити

Q2
3

2.09.10 15:17
ну надо же, только заметил ))

Відповісти | з цитатою | видалити

Саничок
4

3.09.10 07:22

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
5

3.09.10 12:56

Відповідь на [4] від Саничок
аналогічно

Відповісти | з цитатою | видалити

ab absurdo
6

3.09.10 14:31
З такою шаною: пан Никотин. Собачник він, і душа у нього псяча. А дітей він не має, і як воно може зрозуміти, що це таке?

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
7

3.09.10 14:34

Відповідь на [6] від ab absurdo
З такою шаною: пан Никотин. Собачник він, і душа у нього псяча. А дітей він не має, і як воно може зрозуміти, що це таке?
Отже в нього тільки одна голова дієздатна, отож вона і працює в обох напрямках.

Відповісти | з цитатою | видалити

ab absurdo
8

3.09.10 14:49

Відповідь на [7] від Богдан Бо
Скоріше, не працює в жодному! Співчуваю його "валіде".

Відповісти | з цитатою | видалити

Алчі
9

3.09.10 18:54
а можыд интырет альтернативнайе абучченийе делать ...

Відповісти | з цитатою | видалити

sveto4ka-25
10

3.09.10 19:14
Так воно й є - почалася війна України в освіті за нашу молодь проти табачнюков та бандюков! Нічого ....зайди приходять й йдуть,а ми залишаємось! Все залежить від вчителя у школі, його позиції - такою й буде наша молодь,а з нею - майбутнє України! Ми любимо тебе, Україно!

попередня наступна

Замітка додана 02.09.10, 09:51

Богдан Бо
Богдан Бо
Зробити замітку темою години?
Війна почалась... за знання

освіта

Подзвонила мені знайома вчителька і я найперше привітав її з 1 вересня і початком навчального року такими ось словами: вітаю тебе з святом Знань і річницею початку Другої світової війни одночасно, Бо на мою думку 1 вересня в України почались справжні бойові дії в сфері освіті в боротьбі за знання і війні громадськості з міносвіти на чолі пана Нікотина.
Моя іронія була сприйнята і не підтримана значно чіткішою відповіддю фахівця: до війни нам в освіті не звикати, але цей бардак і дебілізм вже явно не перемогти.
І я погоджуюсь повністю з думкою вчитльки, що далеко не перший рік працює у школі.
Як погоджуюсь з думкою, що більш сумного свята Знань 1 вересня я в своєму житті ще не пригадую. Ну не свято, а суцільна жалоба. Розгубленими виглядали і діти, і їх батьки, а що вже казати про вчителів! Ніхто нічого не може передбачити: як вчитись? що вчити? для чого? Посеред маси розгубленних щодо української освіти, яка вже явно стає не українською, і явно стає не освітою - також і автор цього допису.
Для мене ясно одне: темінь насувається!

Рейтинг замітки:
РедагуватиВидалити
Додати коментар | RSS | Читати в RSS-рідері
Коментарі

oleg_kv
1

2.09.10 11:01
вітати з річницею початку ДСВ - це вже явно збочення...

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
2

2.09.10 12:51

Відповідь на [1] від oleg_kv
Я давно знаю, що все, що не відповідає вашим смакам - то збочення, тому і не переймаюсь.
А взагалі варто читати уважно, бо токі речі як гумор чи іронія тощо - пояснити неможливо.

Відповісти | з цитатою | видалити

Q2
3

2.09.10 15:17
ну надо же, только заметил ))

Відповісти | з цитатою | видалити

Саничок
4

3.09.10 07:22

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
5

3.09.10 12:56

Відповідь на [4] від Саничок
аналогічно

Відповісти | з цитатою | видалити

ab absurdo
6

3.09.10 14:31
З такою шаною: пан Никотин. Собачник він, і душа у нього псяча. А дітей він не має, і як воно може зрозуміти, що це таке?

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
7

3.09.10 14:34

Відповідь на [6] від ab absurdo
З такою шаною: пан Никотин. Собачник він, і душа у нього псяча. А дітей він не має, і як воно може зрозуміти, що це таке?
Отже в нього тільки одна голова дієздатна, отож вона і працює в обох напрямках.

Відповісти | з цитатою | видалити

ab absurdo
8

3.09.10 14:49

Відповідь на [7] від Богдан Бо
Скоріше, не працює в жодному! Співчуваю його "валіде".

Відповісти | з цитатою | видалити

Алчі
9

3.09.10 18:54
а можыд интырет альтернативнайе абучченийе делать ...

Відповісти | з цитатою | видалити

sveto4ka-25
10

3.09.10 19:14
Так воно й є - почалася війна України в освіті за нашу молодь проти табачнюков та бандюков! Нічого ....зайди приходять й йдуть,а ми залишаємось! Все залежить від вчителя у школі, його позиції - такою й буде наша молодь,а з нею - майбутнє України! Ми любимо тебе, Україно!

попередня наступна

Замітка додана 02.09.10, 09:51

Богдан Бо
Богдан Бо
Зробити замітку темою години?
Війна почалась... за знання

освіта

Подзвонила мені знайома вчителька і я найперше привітав її з 1 вересня і початком навчального року такими ось словами: вітаю тебе з святом Знань і річницею початку Другої світової війни одночасно, Бо на мою думку 1 вересня в України почались справжні бойові дії в сфері освіті в боротьбі за знання і війні громадськості з міносвіти на чолі пана Нікотина.
Моя іронія була сприйнята і не підтримана значно чіткішою відповіддю фахівця: до війни нам в освіті не звикати, але цей бардак і дебілізм вже явно не перемогти.
І я погоджуюсь повністю з думкою вчитльки, що далеко не перший рік працює у школі.
Як погоджуюсь з думкою, що більш сумного свята Знань 1 вересня я в своєму житті ще не пригадую. Ну не свято, а суцільна жалоба. Розгубленими виглядали і діти, і їх батьки, а що вже казати про вчителів! Ніхто нічого не може передбачити: як вчитись? що вчити? для чого? Посеред маси розгубленних щодо української освіти, яка вже явно стає не українською, і явно стає не освітою - також і автор цього допису.
Для мене ясно одне: темінь насувається!

Рейтинг замітки:
РедагуватиВидалити
Додати коментар | RSS | Читати в RSS-рідері
Коментарі

oleg_kv
1

2.09.10 11:01
вітати з річницею початку ДСВ - це вже явно збочення...

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
2

2.09.10 12:51

Відповідь на [1] від oleg_kv
Я давно знаю, що все, що не відповідає вашим смакам - то збочення, тому і не переймаюсь.
А взагалі варто читати уважно, бо токі речі як гумор чи іронія тощо - пояснити неможливо.

Відповісти | з цитатою | видалити

Q2
3

2.09.10 15:17
ну надо же, только заметил ))

Відповісти | з цитатою | видалити

Саничок
4

3.09.10 07:22

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
5

3.09.10 12:56

Відповідь на [4] від Саничок
аналогічно

Відповісти | з цитатою | видалити

ab absurdo
6

3.09.10 14:31
З такою шаною: пан Никотин. Собачник він, і душа у нього псяча. А дітей він не має, і як воно може зрозуміти, що це таке?

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
7

3.09.10 14:34

Відповідь на [6] від ab absurdo
З такою шаною: пан Никотин. Собачник він, і душа у нього псяча. А дітей він не має, і як воно може зрозуміти, що це таке?
Отже в нього тільки одна голова дієздатна, отож вона і працює в обох напрямках.

Відповісти | з цитатою | видалити

ab absurdo
8

3.09.10 14:49

Відповідь на [7] від Богдан Бо
Скоріше, не працює в жодному! Співчуваю його "валіде".

Відповісти | з цитатою | видалити

Алчі
9

3.09.10 18:54
а можыд интырет альтернативнайе абучченийе делать ...

Відповісти | з цитатою | видалити

sveto4ka-25
10

3.09.10 19:14
Так воно й є - почалася війна України в освіті за нашу молодь проти табачнюков та бандюков! Нічого ....зайди приходять й йдуть,а ми залишаємось! Все залежить від вчителя у школі, його позиції - такою й буде наша молодь,а з нею - майбутнє України! Ми любимо тебе, Україно!

попередня наступна

Замітка додана 02.09.10, 09:51

Богдан Бо
Богдан Бо
Зробити замітку темою години?
Війна почалась... за знання

освіта

Подзвонила мені знайома вчителька і я найперше привітав її з 1 вересня і початком навчального року такими ось словами: вітаю тебе з святом Знань і річницею початку Другої світової війни одночасно, Бо на мою думку 1 вересня в України почались справжні бойові дії в сфері освіті в боротьбі за знання і війні громадськості з міносвіти на чолі пана Нікотина.
Моя іронія була сприйнята і не підтримана значно чіткішою відповіддю фахівця: до війни нам в освіті не звикати, але цей бардак і дебілізм вже явно не перемогти.
І я погоджуюсь повністю з думкою вчитльки, що далеко не перший рік працює у школі.
Як погоджуюсь з думкою, що більш сумного свята Знань 1 вересня я в своєму житті ще не пригадую. Ну не свято, а суцільна жалоба. Розгубленими виглядали і діти, і їх батьки, а що вже казати про вчителів! Ніхто нічого не може передбачити: як вчитись? що вчити? для чого? Посеред маси розгубленних щодо української освіти, яка вже явно стає не українською, і явно стає не освітою - також і автор цього допису.
Для мене ясно одне: темінь насувається!

Рейтинг замітки:
РедагуватиВидалити
Додати коментар | RSS | Читати в RSS-рідері
Коментарі

oleg_kv
1

2.09.10 11:01
вітати з річницею початку ДСВ - це вже явно збочення...

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
2

2.09.10 12:51

Відповідь на [1] від oleg_kv
Я давно знаю, що все, що не відповідає вашим смакам - то збочення, тому і не переймаюсь.
А взагалі варто читати уважно, бо токі речі як гумор чи іронія тощо - пояснити неможливо.

Відповісти | з цитатою | видалити

Q2
3

2.09.10 15:17
ну надо же, только заметил ))

Відповісти | з цитатою | видалити

Саничок
4

3.09.10 07:22

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
5

3.09.10 12:56

Відповідь на [4] від Саничок
аналогічно

Відповісти | з цитатою | видалити

ab absurdo
6

3.09.10 14:31
З такою шаною: пан Никотин. Собачник він, і душа у нього псяча. А дітей він не має, і як воно може зрозуміти, що це таке?

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
7

3.09.10 14:34

Відповідь на [6] від ab absurdo
З такою шаною: пан Никотин. Собачник він, і душа у нього псяча. А дітей він не має, і як воно може зрозуміти, що це таке?
Отже в нього тільки одна голова дієздатна, отож вона і працює в обох напрямках.

Відповісти | з цитатою | видалити

ab absurdo
8

3.09.10 14:49

Відповідь на [7] від Богдан Бо
Скоріше, не працює в жодному! Співчуваю його "валіде".

Відповісти | з цитатою | видалити

Алчі
9

3.09.10 18:54
а можыд интырет альтернативнайе абучченийе делать ...

Відповісти | з цитатою | видалити

sveto4ka-25
10

3.09.10 19:14
Так воно й є - почалася війна України в освіті за нашу молодь проти табачнюков та бандюков! Нічого ....зайди приходять й йдуть,а ми залишаємось! Все залежить від вчителя у школі, його позиції - такою й буде наша молодь,а з нею - майбутнє України! Ми любимо тебе, Україно!

попередня наступна

Замітка додана 02.09.10, 09:51

Богдан Бо
Богдан Бо
Зробити замітку темою години?
Війна почалась... за знання

освіта

Подзвонила мені знайома вчителька і я найперше привітав її з 1 вересня і початком навчального року такими ось словами: вітаю тебе з святом Знань і річницею початку Другої світової війни одночасно, Бо на мою думку 1 вересня в України почались справжні бойові дії в сфері освіті в боротьбі за знання і війні громадськості з міносвіти на чолі пана Нікотина.
Моя іронія була сприйнята і не підтримана значно чіткішою відповіддю фахівця: до війни нам в освіті не звикати, але цей бардак і дебілізм вже явно не перемогти.
І я погоджуюсь повністю з думкою вчитльки, що далеко не перший рік працює у школі.
Як погоджуюсь з думкою, що більш сумного свята Знань 1 вересня я в своєму житті ще не пригадую. Ну не свято, а суцільна жалоба. Розгубленими виглядали і діти, і їх батьки, а що вже казати про вчителів! Ніхто нічого не може передбачити: як вчитись? що вчити? для чого? Посеред маси розгубленних щодо української освіти, яка вже явно стає не українською, і явно стає не освітою - також і автор цього допису.
Для мене ясно одне: темінь насувається!

Рейтинг замітки:
РедагуватиВидалити
Додати коментар | RSS | Читати в RSS-рідері
Коментарі

oleg_kv
1

2.09.10 11:01
вітати з річницею початку ДСВ - це вже явно збочення...

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
2

2.09.10 12:51

Відповідь на [1] від oleg_kv
Я давно знаю, що все, що не відповідає вашим смакам - то збочення, тому і не переймаюсь.
А взагалі варто читати уважно, бо токі речі як гумор чи іронія тощо - пояснити неможливо.

Відповісти | з цитатою | видалити

Q2
3

2.09.10 15:17
ну надо же, только заметил ))

Відповісти | з цитатою | видалити

Саничок
4

3.09.10 07:22

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
5

3.09.10 12:56

Відповідь на [4] від Саничок
аналогічно

Відповісти | з цитатою | видалити

ab absurdo
6

3.09.10 14:31
З такою шаною: пан Никотин. Собачник він, і душа у нього псяча. А дітей він не має, і як воно може зрозуміти, що це таке?

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
7

3.09.10 14:34

Відповідь на [6] від ab absurdo
З такою шаною: пан Никотин. Собачник він, і душа у нього псяча. А дітей він не має, і як воно може зрозуміти, що це таке?
Отже в нього тільки одна голова дієздатна, отож вона і працює в обох напрямках.

Відповісти | з цитатою | видалити

ab absurdo
8

3.09.10 14:49

Відповідь на [7] від Богдан Бо
Скоріше, не працює в жодному! Співчуваю його "валіде".

Відповісти | з цитатою | видалити

Алчі
9

3.09.10 18:54
а можыд интырет альтернативнайе абучченийе делать ...

Відповісти | з цитатою | видалити

sveto4ka-25
10

3.09.10 19:14
Так воно й є - почалася війна України в освіті за нашу молодь проти табачнюков та бандюков! Нічого ....зайди приходять й йдуть,а ми залишаємось! Все залежить від вчителя у школі, його позиції - такою й буде наша молодь,а з нею - майбутнє України!


З нагоди 19-ї річниці Незалежності України

україна


Прес-служба Президента України Віктора Януковича

Участь Глави держави в урочистостях з нагоди 19-ї річниці Незалежності України

До уваги представників ЗМІ!

Прес-служба Президента України та Головне управління з питань
комунікацій проводять акредитацію на урочисті заходи з нагоди 19-ї
річниці Незалежності України за участю Президента України Віктора
Януковича.

23 серпня, понеділок

ПУЛ 1:

10.30 – Церемонія підняття Державного Прапора України на площі перед Адміністрацією Президента України (вул. Банкова, 11).

Захід транслюватиметься у прямому ефірі.

Представники ЗМІ запрошуються з 8.30 до 10.00. Вхід з боку вул. Інститутської.

ПУЛ 2:

12.30 – Церемонія відкриття будинку-музею Т.Г.Шевченка Шевченківського національного заповідника (м.Канів, Черкаської обл.).

Захід транслюватиметься у прямому ефірі.

Представники ЗМІ запрошуються на 11.30. Автобус для
акредитованих представників ЗМІ вирушає о 9.00 (на розі вулиць
Лютеранської та Круглоуніверситетської).

16.00 – Урочистий прийом з нагоди 19-ї річниці Незалежності України в Українському домі (вул. Хрещатик, 2).

Захід висвітлюватиме прес-служба Адміністрації Президента. Відеоматеріали будуть надані за допомогою відеоперегону.

24 серпня, вівторок

ПУЛ 3:

9.00 – Молитва за Україну у Свято-Успенській Києво-Печерській Лаврі.

Захід транслюватиметься у прямому ефірі.

Представники ЗМІ запрошуються з 7.30 до 8.30.

ПУЛ 4:

9.30 – Церемонія покладення квітів до пам’ятників Т.Шевченку та М.Грушевському в Києві.

Представники ЗМІ запрошуються з 8.30 до 9.00.

ПУЛ 5:

10.00 – Урочистості з нагоди 19-ї річниці Незалежності України на Майдані Незалежності в Києві.

Захід транслюватиметься у прямому ефірі.

Представники ЗМІ запрошуються з 8.00 до 9.30.

Акредитовані телеоператори та фотокореспонденти будуть запрошені для висвітлення заходу на спеціальний майданчик (подіум навпроти сцени). Відстань до сцени складатиме близько 25 метрів. Інші
представники ЗМІ матимуть можливість працювати за майданчиком для фотокореспондентів та телеоператорів.

Акредитація представників ЗМІ проводиться до 15.00 21 серпня ц.р. за телефонами: 255-78-44 та 255-74-02.

Коментар Богдана Бо:
Це офіційна інформація і прошу мені пояснити, що означає оте "ПУЛ"? Заходи типу лотів на біржі? Ринкова економіка перевипирає і пучить?
А часовий режим "пульок" 3 і 4 такий, що як то кажуть "галопом по святим місцям"? Якби в "молоко" не відстрілятись...
Також чому зовсім не деталізовано 5 пульку? Ще самі не знають, що там за фігня вийде?

Тепер моє бачення свята, яке висловила інша людина з ніком Лагус http://blog.i.ua/community/662/483357/:

Я - українка !

Нація – це спільнота людей, що історично виникла на базі спільної мови,
території, економічного життя і психічного складу, які проявляються у
спільній культурі.

Націоналізм – ознака здоров"я нації. Це любов до своєї землі і своїх предків, прагнення добробуту для свого народу і своєї Батьківщини.

Люди, які зацікавлені в тому, щоб народ перетворився в сіре безвільне стадо без роду і племені, уміло і послідовно навіюють громадянам негативне
значення цього поняття, переконуючи нас в тому, що ми нездатні дати
собі раду без їхнього втручання.

Останнім часом від українців все більше чути нарікань на те, що ми не такі і все у нас не так, і світла в кінці тунелю не буде. З цим необхідно боротись. Кожна людина впливає на те, що її хвилює, з чим вона взаємодіє через думки і образи. Руйнівні та негативні почуття, емоції й висловлювання створюють перепони і формують невдачі, а позитивні – навпаки. Куди думка – туди і енергія, те і зміцнюємо.

Для критики і паплюження у нас достатньо недоброзичливців, залишимо це їм. А для нас, за будь-яких обставин хаяти свій Рід, свій Народ, свою Батьківщину – ТАБУ !!! Не варто також вважати, що українці гірші чи кращі за інших, а просто любити своє і старатись поважати чуже. Закликаю не розділяти людей за національностями, а розрізняти їх за людськими якостями, згадайте про українців, які волею долі, розкидані по світах.
Якщо людина будь-якої національності визнає нашу державність, культуру
і не байдужа до України, вона безперечно заслуговує на нашу повагу і
визнання.

Нам необхідно припинити звинувачувати всіх підряд, а направити свою енергію на зрощування в собі стержня самоповаги та спокійної світлої гідності і концентрувати увагу на кращих рисах нашого народу, прагнути всім серцем і беззаперечно вірити у зміни на краще (звичайно і діяти, коли настане час)

Будуть дієвими і з часом наберуть вагу навіть самі крихітні кроки:

- Якщо ви розмовляєте українською, прослідкуйте, щоб ваша мова стала
«чистішою». Якщо зазвичай говорите російською, для початку, бодай
кілька речень на день скажіть по-українські, пробуйте перекладати хоч
нескладні тексти, прочитайте україномовну книжку.

- Намагайтесь з повагою відноситись до валюти своєї країни, адже держава друкує гроші з портретами своїх героїв та видатних діячів. У якій валюті ви тримаєте заощадження, ту країну і зміцьнюєте.

- У кого ще нема, придбайте український прапорець, придбайте український одяг, або хоч будь-який його елемент, вивчіть та співайте гімн України і завжди стоячи.

- Це наша Земля, посадіть на ній дерево, квіти, не забруднюйте навколишнє середовище.

Зараз головне відкинути дріб"язкові докори і образи, будемо сильними духом і великодушними. Давайте єднатись, підтримувати і шанувати один одного, бо ми того справді варті! heart

ТВОРІТЬ ДОВКОЛО СЕБЕ АКТИВНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ПРОСТІР ДОБРА!

ВІТАЮ ВСІХ З ДНЕМ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ!

СЛАВА УКРАЇНІ! ГЕРОЯМ СЛАВА!



Співтовариство: Свобода і справедливість

попередня наступна

Замітка додана 21.07.10, 14:41

Богдан Бо
Богдан Бо
Зробити замітку темою години?
Справа честі

справедливость - україна - честь

Що таке поняття "честь" в наш час?
З одного баку честь є суто соціальної категорією, бо є характеристикою особи в певній соціальній групі: людина чесна є притиставлення людині безчесній.
З іншого боку честь є суто індивідуальним поняттям, тому що тільки сама людина може давати собі точні визначення своїх вчинків.
Не стану обзивати наш сучасний стан аморальним тільки тому, що люди в значній мірі перестали залежати від суспільної думки про їх конкретну особу. Так, зараз індивід може начхати на оточення і на всі негації щодо нього: роботу роблю добре, закон не порушую - чого ще від мене треба? Як хочу - так і живу.
Тобто я веду до того, що якщо зараз й існує поняття честі, то фактично виключно в індивідуальному плані перед самим собою. На сучастний час кожна окрема людина у власній душі і думці вирішує, що таке є честь і чи буде вона її дотримуватись.

Коли я обдумував ідеї "Фронту Справедливості" та співтовариства "Свобода і справедливість", то чітко визначив, що: без свободи не буває справедливості, а без справедливості - стає непотрібна свобода.
Що таке свобода для людини? Як на мене - це право розпоряджатись собою. Коли людина самостійно вирішує свої дії і свідомо відповідає за їх наслідки.
Якщо вчинки людини обумовлені обставинами, а не її власним бажанням, то навіть якщо вона згодна робити ці вчинки - це всеодно вже є несвобода, а примус, тобто рабство. А раб - це вже не людина, а річ! Саме тому у Древньому Римі та Давній Греції за провини раба відповідав виключно його власник, бо з речей, як і з худоби, не можна було питати і щось вимагати, бо річ винною бути не може - вона просто річ.
Моральні категорії - властивість вільної людини! Вони можуть бути наявні тільки в стані особистої свободи. Отож честь, справедливість, совість або ж вина тощо для свого існування потребують одного найголовнішого - свободи.

Є два диаметрально протилежні соціальні схеми ставлення до людині, як окремої живої істоти:
перша схема є ставленням до людини, як вродженого злого егоїста, якого тільки силові соціальні закони та умови подібно огорожі для худоби, може утримати в рамках соціальної норми і порядності;
друга схема полягає у вродженій порядності і позитивності характеру більшості людей, а це несправедливі соціальні вимоги виживання і конкуренції роблять людей поганими, жорстокими і злими.

Я особисто дотримуюсь другої думки, а тому не шукаю поліпшення життя у зміні соціальних умов як панацею для всезагального щастя. Моя позиція така: кожна людина народжується вільною з правом на своє особисте щастя, яке ніхто не має права програмувати наперед. Але свобода індивіда можлива тільки за умов певного соціального мінімуму умов життя. Людина голодна, гола і без прихистку не є вільною, тому що поставлена в умови елементарного фізичного виживання - тут не до моралі, а тільки б вижити.
Сучасне життя не можна назвати благополучним, але що значна кількість людей в Україні не є нужденними бомжами - то факт. Також над нами не тяжіє всевладдя тоталітарної системи з всемогутнім репресивним апаратом. В загальному я б охаректиризував сучасне соціальне середовище в Україні, як таке, що на 98% складають люди вільні, з особистою свободою волі. А значить моральні категорії стають одними з найголовніших для нашого подальшого існування як сукупності вільних людей у вільній державі, або ні.
Не буду деталізувати оте "ні", бо досить переглянути приклади з історії, а щодо майбутнього - подумати варто.

Для мене, як людини вільної особисто, а також що бажає жити серед вільних людей, що цінують свою свободу, є важливим, щоб люди почали усвідомлювати особисту свободу як будівничі власного життя, власної долі, відповідно вони і є кожен поокремо носіями, визначальними суддями і творцями морального середовища сраведливості і честі. І безпосередніми творцями вільної світової держави в цілому.

Тепер спробую перейти від теорії до практики, Бо як кажуть: теорія без практики - мертва, а практика без теорії - дурна.
Як відомо: свободі не можна навчити - свободу можна тільки відчути. І я щиро вдячний тим людям України, які відстояли нашу і власну свободу у буремні події Помаранчової революції. Звичайно, що у мене, як і в багатьох інших були великі надії на прогресивні реформи команди Ющенка і Тимошенко, але... Далі ви все знаєте. Єдине, що раптово стало головним від цього періоду: люди реально відчули, що таке є свобода як дійсність. Причому це відчула найголовніша верства - молодь! І тепер, як на мою думку, все тільки починається.

Коли зараз дуже багато наголошують на активних реформах в Грузії їх президента Саакашвілі, то я сприймаю їх позитивно, проте хто може дати гарантії, що через 10 років їх міліція-поліція не повернеться до стану 2000 року? Ніхто цього не гарантує, якщо суспільство залишиться тим самим в загальних рисах. До того Україна, хоч і не Росія, але і не Грузія, і не Польша, і не Прибалтика - це дуже значна країна, тому так важко щось в ній зробити простими реформами "з гори".
Особисто я не те, щоб проти будь-яких позитивних реформ зверху - вони мусять бути, а різниця тільки в їх розумності, з чим у нас явні проблеми. Просто однозначна надія на весь суспільний позитив виключно від влади, як було за Ющенка, ясно показує на хибність цього курсу. А головне: такий напрямок реформування України знову перетворить вільних громадян у стадо баранів, яких женуть, куди захочуть. А ми - не бидло і ми - не козли, ми України доньки і сини! І я за свою свободу буду боротись! І інших до того закликаю!
Нам не потрібна "тверда рука хазяїна", а нам потрібно, щоб влада дослухалась до волі народу і робила відповідні вчинки. І коли нам кажуть про якісь "непопулярні реформи" - то це однозначна брехня! Непопулярними можуть бути тільки реформи, які скеровані проти народу на користь виключно влади та олігархів, що її опанували. Потрібні країні реформи завжди будуть популярними і знайдуть розуміння у людей. Вільних людей!
Також я дуже і дуже мало вірю, що в теперішньому керівницітві країни є "ЛЮДИ СВОБОДИ", а значить вони не мають жодного поняття, що таке совість, честь, справедливість і тому подібне - це раби, просто раби, що набули влади в силу власної корпоративної дисципліни, але ці люди ніколи не зрозуміють краси і цінності свободи як душевної якості, вони ніколи не зрозуміють, як керувати вільними людьми. Для них все по-рабськи однозначно: батогом і пряником.
А людина свободи не проміняє честь власної недоторканості батогом за жодний пряник - бо вона має це почуття - власної гідності! І честі, що вона має гідність! І воліє залишатись вільною людиною, а не ставати негідником-рабом.
Тому я вважаю майбутнє України справою людей свободи - їх СПРАВОЮ ЧЕСТІ.

А ХТО НЕ ЦІНУЄ СВОБОДИ - ЇЇ НЕ ВАРТИЙ.


Богдан Гордасевич
Львів-Рясне



Свобода для мене головне
62%, 8 голосів
Добре в добрі жити головне
8%, 1 голос
Все це просто пустопорожні словеса
31%, 4 голоси

Рейтинг замітки:
РедагуватиВидалити
Додати коментар | RSS | Читати в RSS-рідері
Коментарі

Mr_Nicks
1

22.07.10 15:19
Все це дуже відносне і теоретичне. Якщо тобі хочеться їсти, то ти ідеш в рабство і міняєш свою свободу на "корпоративну дисципліну". Одна навіть найсильніша людина не здатна змінити систему виживання в навколишньому світі навіть особисто для себе. Особливо в наш надзвичайно прагматичний час, коли добре тим, хто постійно думає лише про себе та свій добробут. Вільні люди та реформи знизу догори - це ідеальна модель і як все ідеальне вона не може існувати в людському суспільстві. Навіть за теорією імовірності неможлива модель, коли всі люди мають розум та волю, щоб робити так як буде краще не сьогодні і зараз, а завтра та післязавтра, до того ж не лише їм особисто. Чим складніша система, тим більш вона не стійка. На разі ми не маємо жодного прикладу абсолютної свободи в навколишньому світі.

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
2

22.07.10 15:34

Відповідь на [1] від Mr_Nicks
Друже, відносність поняття - це одне, а моральність окремої особи - це інше.
Для того, щоб діяти - ми повинні вияснити, чого хочемо.
Для мене основою нормального суспільства є Людина, вільна і економічно забезпечена - все інше є вторинне: сім’я, товариство, нація, держава тощо.
Вільна людина має мати загальнолюдські критерії моралі - це однозначно.
В чому головна відмінність моралі від закону? Закон є обов’язковим до виконання, або йде репресія за його порушення, а моральні норми не є і не мають бути силуваними, а суто добровільними.

Відповісти | з цитатою | видалити

Mr_Nicks
3

22.07.10 16:23

Відповідь на [2] від Богдан Бо
Саме фін. добробут людини на сьогодні є прямопропорційним до рівня її несвобод. Чим більші гроші, тим важче від них відмовитись і витратити свій час на щось інше. Чим більше ти хочеш заробляти, тим більше ти маєш наносити шкоди природі, тим більше ти маєш під когось прогинатись і тим більше ти маєш робити якихось не зовсім моральних вчинків. Саме необхідність мати гроші, за які ти будеш жити, змушує людей йти до корпорацій і робити там те що скажуть. Малий бізнес існує лише задля того, щоб знизити безробіття, прибутки в ньому апріорі менші. До того ж у багатьох людей присутнє цілком здорове бажання стати першим, кращим і це змушує їх також йти на певні компроміси з совістю заради результату. Отак всі і намагаються знайти свій власний компроміс, а свобода продовжує залишатись епізодичною

Відповісти | з цитатою | видалити

varuna_
4

22.07.10 18:48
все типу правильно, і я поважаю думку вільної - і здається не дурної людини, але з тексту можна виділити деякі "але", по перше що до вчинків та обставин - якщо людина не розуміє кореню обставин і робить свої вчинки не замислюючись то це рабство, але якщо людина пристосовується до обставин і діє на користь собі, заради своєї мети - то це вже свобода за яку людина борится(все життя це боротьба). по друге - голодна і гола людина може підвестися на ноги і не стаючи безпринципним лайном, це вже питання інтелекту, сили волі і ще якихось якостей(ну хиба що катаклізм чи війна).

Відповісти | з цитатою | видалити

varuna_
5

22.07.10 18:48
нам не потрібна тверда рука господаря - так, але нам потрібна розумна голова "вождя" яка покаже нам правильний і загальний, для народу шлях, а не буде намагатися догодити всім, чи ще гірше тільки тим хто його("поводиря") підтримує, БО так сталося що нашу країну розривають на правих і лівих, на свідомих і не свідомих, на вільних і бидло... і цілком згоден щодо теперішньої влади, як і минулої, і тої яка була ще раніше- яка залежить від самого поняття ВЛАДА, ГРОШІ, НЕДОТОРКАНІСТЬ, і обов'язково СЛАВА.

Відповісти | з цитатою | видалити

Каре
6

22.07.10 21:09

Відповідь на [2] від Богдан Бо
Друже, відносність поняття - це одне, а моральність окремої особи - це інше.
Для того, щоб діяти - ми повинні вияснити, чого хочемо.
Для мене основою нормального суспільства є Людина, вільна і економічно забезпечена - все інше є вторинне: сім’я, товариство, нація, держава тощо.
Вільна людина має мати загальнолюдські критерії моралі - це однозначно.
В чому головна відмінність моралі від закону? Закон є обов’язковим до виконання, або йде репресія за його порушення, а моральні норми не є і не мають бути силуваними, а суто добровільними.

Відповісти | з цитатою | видалити

Mamay_
7

23.07.10 09:02
Чим відрізняється воля від свободи?

Відповісти | з цитатою | видалити

Nech sa paci
8

23.07.10 09:38
Зараз половина пенсіонерів каже щось типу "нам пенсію підвищили оце на 10 грн, а Юлька колись тисячу дала". Щодо молоді -- то тут більше надії. Хоча багато хто з молодих тупо намагається прилаштуватись до сучасної викривленої соціальної системи, стаючи її нерозривною складовою. Інша частина філософствує в пабах на тему "коли ж у нас буде як у Європі все чесно й без корупції".

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
9

23.07.10 10:55

Відповідь на [7] від Mamay_
Чим відрізняється воля від свободи?
Тим самим, чим порядність від честі.

Відповісти | з цитатою | видалити

Mamay_
10

23.07.10 10:55

Відповідь на [9] від Богдан Бо
Я чим порядність від честі?

Відповісти | з цитатою | видалити




Рятуймося, Бо тверезієм! (політичний сарказм)

політика - україна

* * *
Ми віками звикли покладати голову
За Україну, за її волю
І, як відчуття вічного голоду,
Цю звичку носили з собою.

Ми так звикли ходити в мучениках,
В трагічних героях, в страждальцях,
Яких Україна — мати засмучена —
Не могла з Сибіру діждаться,

Ми кров лили, ми пісні складали,
Ми так вросли в свою ролю,
Ми так натхненно голови покладали
За Україну, за її волю.

І от вже ластівкою звістка шугає:
Є держава! Вже можна жити!
А ми все ходимо і шукаєм:
Де б голову нам зложити?


ПЕРЕДВИБОРЧА АГІТКА

Не та Україна, не та,
Не та, про яку ми мріяли,
Коли життя тюремними строками міряли,
Марнували в неволі літа.
Не та Україна, не та!

А при владі ті, що й були,
Називають Вкраїну ненькою,
В кишенях золотом краденим дзенькають,
А ми мовчимо, покірні воли,
А при владі ті, що й були.

Отже думайте, думайте, люди,
Не дозволяйте себе зомбувати!
Що з нами було, не сміємо забувати!
Бо при владі всі ті ж і їх лизоблюди.
Отже думайте, думайте, люди!

(вірші Галини Гордасевич (1935 - 2001 рр)


Хроном вже ота наша безпорадність навчитись просто нормально жити і будувати-розбудовувати державу, а не постійно підпалювати хату і гасити, Бо дуже захоплюючий процес...

Я поважаю як людей значну більшість з тих, хто підписався під відозвою, але фактично нікого з них не поважаю як політика, тому вся ця містерія-буф малозначима і нічого результативного не принесе - я так вважаю.

І перш, аніж голоситит "Ой матінко моя рідна, та що це, людоньки, робиться!" всі ті підписанти хай краще пояснять чим вони 5 років за Ющенка займались, що отак зараз вибачте на слові - обісрались.

Подивимось що то буде за катавасія, але я особисто в тому прийму участь тільки якщо побачу реальні сили і дії, а не мітинги і тому подібні акції-прокламації

Отже

Завтра, 5 травня 2010 року, о 10.00 у приміщенні Національної Спілки письменників України вперше збирається ініціативна група Народного Комітету Порятунку України. Так, нарешті остаточно, сьогодні вирішили назвати ініціативу більшість учасників робочої групи! Нині кожна хвилина нашого мовчання та пасивного спостереження за діями влади загрожує на роки відкинути українську перспективу, як вільної і демократичної країни, як рівної серед рівних європейських держав. Україні потрібна ініціатива кожного її громадянина, бо в невільній країні вільних людей не буває!

ВІДОЗВА

до українського громадянства та до всіх політичних партій, що стоять на позиції збереження Української держави

Події останнього часу увійдуть чорною сторінкою в історію України. Всупереч Конституції Верховна Рада України схвалила підписану Януковичем антидержавну угоду про фактично вічне перебування Чорноморського флоту Росії в Севастополі. За пільги для купки олігархів, які прагнуть зберегти свої надприбутки, здано територію України. Розпочався неприхований процес зради національних інтересів.

Режим Януковича перетворився на ліквідаційну комісію нашої держави. Щоб забезпечити прихильність кремлівських начальників, нова влада, після торгівлі українською територією, вже готова віддати авіабудівну галузь та атомну енергетику, а Нафтогаз подарувати Газпрому. Вони продають Україну та народ оптом і вроздріб.

На догоду московським покровителям антиукраїнський режим Януковича веде наступ на українську мову, свободу слова, перекреслює перспективи європейського розвитку, фальсифікує історію України. Ганьбою та блюзнірством є заперечення геноциду українського народу 1932-33 років.

Усього за п'ятдесят днів перебування при владі, Янукович із компанією встигли витерти ноги об усе, що є дорогим кожному українцеві. Такого зрадництва наш народ не знав із часів сумної слави гетьманів Івана Брюховецького та Івана Самойловича. "Раби, подножки, грязь Москви", – саме про таких писав великий Тарас. Все це відбувається за кремлівським планом перетворення України з незалежної держави на російську губернію.

Тепер, коли над Україною як незалежною та демократичною державою нависла смертельна небезпека, ми, відчуваючи відповідальність за долю майбутніх поколінь, закликаємо створити Народний Комітет Порятунку України.

Мета Комітету:

- відстоювання територіальної цілісності й суверенітету України;

- захист свобод і гідності громадян, їхніх політичних, соціально-економічних, і національно-культурних прав;

- боротьба за збереження євроатлантичного вибору України.

Такі комітети мають бути створені у Києві, кожній області, у кожному місті, районі та селі.

Ми, ініціатори створення Комітету, вимагаємо від усіх без винятку керівників патріотичних політичних сил: припинити суперечку за лідерство та зусиллями Комітету забезпечити координацію дій як в центрі, так і на місцях, щодо захисту України та її громадян. Всі політичні структури та громадяни України мають об'єднатися в міцний опозиційний рух. Кожен громадянин має стати на захист своєї свободи й Батьківщини.

Закликаємо громадські, молодіжні, екологічні, профспілкові, правозахисні та інші організації увійти в таке об'єднання. Закликаємо світове українство підтримати нашу відозву. Звертаємося до міжнародної спільноти підтримати український народ в боротьбі за збереження своєї держави. Звертаємося до патріотичних сил України організувати всенародний "круглий стіл" для обговорення трагічної ситуації та прийняття доленосних рішень.

Ми маємо стати на захист державного суверенітету України, демократії, європейського цивілізаційного вибору нашого народу. Таке право надає нам і такий обов'язок покладає на нас Конституція України, стаття 17 якої передбачає, що "захист суверенітету і державної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього українського народу".

Будьмо пильними, відповідальними і рішучими!

Від нашої волі залежить наша спільна доля!

Слава Україні!

Юрій АНДРУХОВИЧ

Тарас ВОЗНЯК

Богдан ГОРИНЬ

Галина ДЕНИСЕНКО

Іван ДЗЮБА

Микола ЖУЛИНСЬКИЙ

Тарас КИЯК

Левко ЛУК'ЯНЕНКО

Ірина МАГРИЦЬКА

Костянтин МОРОЗОВ

Юрій МУШКЕТИК

Василь ОВСІЄНКО

Наталія ОСЬМАК

Дмитро ПАВЛИЧКО

Володимир ПИЛИПЧУК

Дмитро ПИЛИПЧУК

Мирослав ПОПОВИЧ

Михайло РАТУШНИЙ

Микола РЯБЧУК

Володимир СЕРГІЙЧУК

Роланд ФРАНКО

Володимир ЦИБУЛЬКО

Роман ЧАЙКА

Олег ЧОРНОГУЗ

Валерій ШЕВЧУК

Юрій ЩЕРБАК

Галина ЯБЛОНСЬКА



Коментарі

Катаэна
1

5.05.10 17:50
Ну нет, уж это нам все же не грозит.

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
2

5.05.10 18:03

Відповідь на [1] від Катаэна
Ну нет, уж это нам все же не грозит.
Я за вас радий і тішусь, але це взагалі-то внутрішні "розборки" українців.

Відповісти | з цитатою | видалити

Катаэна
3

5.05.10 18:04

Відповідь на [2] від Богдан Бо
Какая тонкая ирония.

Відповісти | з цитатою | видалити

Malefique
4

5.05.10 18:36
Список создаете))) Вот забавно потом будет глянуть этот "комитет трёхсот") Это видимо те, кто думает что именно он и их группа должны решать судьбу страны..
Такие себе элитисты.. или возомнившие себя титульными украинцами... А почему бы вам не инициировать допустим референдум по НАТО? С которым всех Ющ наебал, а вы и не пискнули. Или по поводу работы президента?

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
5

5.05.10 18:38

Відповідь на [3] від Катаэна
Какая тонкая ирония.
Витонченість можуть оцінити тільки витончені натури.

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
6

5.05.10 18:43

Відповідь на [4] від Malefique
Хтось щось може і думає, чого не можу сказати про вас...

Відповісти | з цитатою | видалити

Malefique
7

5.05.10 18:45

Відповідь на [6] від Богдан Бо
Как обычно ответ пустой

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
8

5.05.10 18:52

Відповідь на [7] від Malefique
А що - було запитання?
Де? Коли? Яке?

Відповісти | з цитатою | видалити

Гість: Тип-топ
9

5.05.10 18:53
Банабак

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
10

5.05.10 19:03

Відповідь на [9] від Гість: Тип-топ
Банабак
Я так розумію, що то ви додаєте свій підпис під Відозовю?

Відповісти | з цитатою | видалити





Ми любимо тебе, Україно!

попередня наступна

Замітка додана 02.09.10, 09:51

Богдан Бо
Богдан Бо
Зробити замітку темою години?
Війна почалась... за знання

освіта

Подзвонила мені знайома вчителька і я найперше привітав її з 1 вересня і початком навчального року такими ось словами: вітаю тебе з святом Знань і річницею початку Другої світової війни одночасно, Бо на мою думку 1 вересня в України почались справжні бойові дії в сфері освіті в боротьбі за знання і війні громадськості з міносвіти на чолі пана Нікотина.
Моя іронія була сприйнята і не підтримана значно чіткішою відповіддю фахівця: до війни нам в освіті не звикати, але цей бардак і дебілізм вже явно не перемогти.
І я погоджуюсь повністю з думкою вчитльки, що далеко не перший рік працює у школі.
Як погоджуюсь з думкою, що більш сумного свята Знань 1 вересня я в своєму житті ще не пригадую. Ну не свято, а суцільна жалоба. Розгубленими виглядали і діти, і їх батьки, а що вже казати про вчителів! Ніхто нічого не може передбачити: як вчитись? що вчити? для чого? Посеред маси розгубленних щодо української освіти, яка вже явно стає не українською, і явно стає не освітою - також і автор цього допису.
Для мене ясно одне: темінь насувається!

Рейтинг замітки:
РедагуватиВидалити
Додати коментар | RSS | Читати в RSS-рідері
Коментарі

oleg_kv
1

2.09.10 11:01
вітати з річницею початку ДСВ - це вже явно збочення...

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
2

2.09.10 12:51

Відповідь на [1] від oleg_kv
Я давно знаю, що все, що не відповідає вашим смакам - то збочення, тому і не переймаюсь.
А взагалі варто читати уважно, бо токі речі як гумор чи іронія тощо - пояснити неможливо.

Відповісти | з цитатою | видалити

Q2
3

2.09.10 15:17
ну надо же, только заметил ))

Відповісти | з цитатою | видалити

Саничок
4

3.09.10 07:22

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
5

3.09.10 12:56

Відповідь на [4] від Саничок
аналогічно

Відповісти | з цитатою | видалити

ab absurdo
6

3.09.10 14:31
З такою шаною: пан Никотин. Собачник він, і душа у нього псяча. А дітей він не має, і як воно може зрозуміти, що це таке?

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
7

3.09.10 14:34

Відповідь на [6] від ab absurdo
З такою шаною: пан Никотин. Собачник він, і душа у нього псяча. А дітей він не має, і як воно може зрозуміти, що це таке?
Отже в нього тільки одна голова дієздатна, отож вона і працює в обох напрямках.

Відповісти | з цитатою | видалити

ab absurdo
8

3.09.10 14:49

Відповідь на [7] від Богдан Бо
Скоріше, не працює в жодному! Співчуваю його "валіде".

Відповісти | з цитатою | видалити

Алчі
9

3.09.10 18:54
а можыд интырет альтернативнайе абучченийе делать ...

Відповісти | з цитатою | видалити

sveto4ka-25
10

3.09.10 19:14
Так воно й є - почалася війна України в освіті за нашу молодь проти табачнюков та бандюков! Нічого ....зайди приходять й йдуть,а ми залишаємось! Все залежить від вчителя у школі, його позиції - такою й буде наша молодь,а з нею - майбутнє України!




Співтовариство: Ми любимо тебе, Україно!

попередня наступна

Замітка додана 30.07.10, 11:11

Богдан Бо
Богдан Бо
Зробити замітку темою години?
Не так тії вороги

Спершу взагалі не хотів розголошувати своє обурення, щоб не робити рекламу всякому ге, але вирішив, що замовчати подібну підлість теж не годиться. Видання, про які далі йдеться, я не купую принципово через їх редакційну гнилизну, бо "Виокий замок" є колишньою газетою "Львовськая правда" Львівського обкому, ну а "Комсомольская правда в Украине (западноукраинський выпуск)" - тут без коментарів. Просто на роботі мене попросили приглянути за купкою макулатури, а я за старою звичкою не тільки приглянув, але і переглянув, та акуратно склав усе назад - дійсно макулатура.
Так от на очі мені попалась гучна назва статі в "Комсомолці" за 21 липня 2010: "Учительницу украинського языка посадили на 9 лет за сутенерство" за авторством якоїсь Мирослави Бзикадзе. Як людина, що присвятила певний час журналістиці, я знаю, що назва статті має відтворювати стисло головну ідею чи проблему події, про яку йдеться. Отже з назви ясно, що вчителька української мови працювала в школі і одночасно займалась сутинерством. Жодної обмовки типу "колишня" у назві нема, але за змістом статті йдеться, що пані Н. відробила в школі 10 років, звільнилась і ще у 2000 році переїхала на тривале проживання до Польші, де у м. Перемишлі торгувала на базарі цигарками і з часом також зайнялась справою сутинерства, обманом вербуючи молодих українок у місцеві борделі. А тепер прошу сказати: то хто займався сутинерством? Базарна перекупка контрабандних цигарок чи вчителька української мови? Де тут логіка взаємозв’язку станом на 2010 рік?
Сподіваюсь, що кожен без роз’яснень оцінить це передьоргування фактажу, яке я давно вже вибачаю нашим російським "доброзичливцям", бо чого від них можна ще очікувати? Психіатрія тут безсила - то задавнена патологія. Тому я просто побурчав про себе трохи, сплюнув і узяв іншу газету, аж тут я зрозумів звідки ноги ростуть у цієї назви, бо стаття у "Високому замку" була від 19 липня 2010, тобто на 3 дні раніше і мала ще крутішу назву: у актуальній рубриці "Живий товар" далі йшло "Дівчатами тогрувала... вчителька української мови" з підзаголовком "Освітянка з Чорткова відправляла у польські борделі навіть неповнолітніх" за авторством Омара Узарашвілі. Цей журналіст доволі відомий у львівських колах преси тим, що спеціалізується на кримінальній тематиці і колись писав цікаві аргументовані публікації про місцевих злочинних авторитетів та процеси в тому середовищі, але часи міняються і маємо ще одного власника птахоферми по розведенню жовтеньких качечок для ЗМІ.
Знаєте в чому різниця правдивої статті і "жовтої качки"? А у фактах. Серйозний журналіст завжди своє повідомлення аргументує посиланням на документи, дати, конкретні події і цитати, а у брехливих жовто-смердючих матеріалах цього нема, бо ж факти можна перевірити, зате є купа суб’єктивних авторських домислів та гострих декларацій типу: "...міліціонерам впродовж кількох років не вдавалося арешувати ватажка злочинної групи - нічим не примітну 40-річну вчительку української мови" - і тому подібне. А мені хочеться на все те відповісти запитанням: нешанований мною автор і редактори вищеназваних часописів, невже ви всіх своїх читачив тримаєте за недоумків? Невже читач не зрозуміє, що дві баби, які ніколи не мали стосунків з криміналом як таким, - це не може бути неймовірної загрози злочинне угруповання? Всім ясно, що це звичайнісінькі дурні аматори, які тому і попались, що заваджали професійним злочинцям проводити більш серйозні оборутки з "живим товаром". А що міліції до них зась, то вона на цих бабах демонструє свою активність і відзвітовує "про розкриття маштабного злочинного угрупування аж з двох чоловік" та й вкатали їм терміни "на повну катушку", а підгодовані ким треба змі-їтворці роздмухують супер-новину. Гниль ви остання після цього, а не журналісти. І дуже прикро, що прізвища обох авторів мають грузинське звучання, бо навіюють спогад про світлої пам’яті Гію Гонгадзе, який загинув в боротьбі за правдиву журналістику, а його співзвучні автори є прогнилим смердючим шматтям фальшивої журналістики. Тьху на вас.
На місці Тернопільсткої облвно я б подав у суд на видання за цю провокацію і паплюження честі педагогів, але маю сумнів у цьому, тому закликаю просто небайдужих громадян України висловити як хто зможе і захоче свій протест проти подібних підступних публікацій.
Вчителя української мови і літератури - наша гордість, як і всі інші вчителя, що за мізерну зарплатню вчать наших дітей, а не кидають їх і школу заради більших баришів деінде. Слава українським вчителям!

Богдан Гордасевич
Львів-Рясне

брудна провокація
42%, 19 голосів
чесна журналістика
4%, 2 голоси
слава всім вчителям в Україні
53%, 24 голоси

Рейтинг замітки:
РедагуватиВидалити
Додати коментар | RSS | Читати в RSS-рідері
Коментарі

yurko21
1

30.07.10 11:43
слава богу, що ми ще не в стані апатії - реагуємо на той потік бруду, що наповнив сторінки видань та інтернет. Інколи досить маленької неточності, "легенького" перекручування фактів - і зміст чи підтекст повністю змінюється. Книги Бузини і Табачника, дії команди Г на інтернет просторі, ось такі перекручування, брехливі репортажі по телеканалах - все це одного поля ягоди...

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
2

30.07.10 11:48

Відповідь на [1] від yurko21
Про то і мова. А ми не дамось.
Я просто подібне намагаюсь обминути й іншим раджу те робити. Бузини не читав і не буду. І всім козлам з команди Г не вірив і не буду.

Відповісти | з цитатою | видалити

zmi_j
3

30.07.10 12:01
На жаль тот не журналістика, а звичайне коньктурне заробітчанство

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
4

30.07.10 12:06

Відповідь на [3] від zmi_j
На жаль тот не журналістика, а звичайне коньктурне заробітчанство
Ото вже не треба плутати: всі журналісти є заробітчанами, бо мають з роботи жити. Це всеодно, що зрівняти міліціонера й кілера - кожен заробляє застосовуючи зброю...

Відповісти | з цитатою | видалити

zmi_j
5

30.07.10 12:19

Відповідь на [4] від Богдан Бо
На жаль тот не журналістика, а звичайне коньктурне заробітчанство
Ото вже не треба плутати: всі журналісти є заробітчанами, бо мають з роботи жити. Це всеодно, що зрівняти міліціонера й кілера - кожен заробляє застосовуючи зброю...
Але кілер чомусь в рази більше

Відповісти | з цитатою | видалити

Nech sa paci
6

30.07.10 12:49
Ось у газеті "Сегодня" шкандаль. Навіть два.

Перший -- відомий журналіст-москвофоб Чаленко полаявся з Ганною Герман на ґрунті ОУН-УПА.

http://ua.korrespondent.net/ukraine/1081289

Другий -- критичні публікації (екс-)журналістів газети щодо редакційної політики главреда Ігора Гужви.

http://www.pravda.com.ua/columns/2010/07/28/5256111/
http://blogs.pravda.com.ua/authors/ihelzon/4c4945e2bc36b/
http://dusia.telekritika.ua/Redaktsionnye_koshmary/14091
http://www.telekritika.ua/news/2010-07-22/54551
http://blogs.pravda.com.ua/authors/ihelzon/4c4ee435b8bce/

Відповісти | з цитатою | видалити

jktu__
7

30.07.10 13:51
Гадаю, читачі середнього покоління, пригадуючи стиль газетних писак "часів застою", без особливих проблем розберуться в змісті цього тексту. Молодь, як на мене, взагалі газет на "паперових носіях" не читає. Тож ця і їй подібна писанина розрахована на старше покоління, яке на виборах виступає ударною силою, мовляв, он як тепер мораль занепала, потрібно повертатися назад, т.т. голосувати за комуністів.

Відповісти | з цитатою | видалити

Діду
8

30.07.10 14:23
...Гниль ви остання після цього, а не журналісти....

Відповісти | з цитатою | видалити

ab absurdo
9

30.07.10 14:36
Так чого ви хотіли від "Камсамольскай правди"? Стаття про буцімто кримінальне угруповання і наших славних міліціянерів під мудрою орудою хабарника Могильова - якраз в дусі цієї псевдо-газетійки, а по суті - московського жовтої листівки на наших теренах.

Відповісти | з цитатою | видалити

sergey77777
10

30.07.10 15:50
В нашій країні вчителі і без того майже ніхто, ні зарплати ні елементарної поваги до їх праці так їх ще й немов грязюкою поливать подібними писульками. За таке треба просто бить морду!

Відповісти | з цитатою | видалити
Додати коментар




Богдан Бо і мої сервіси: фотоальбом • блог • відео • події • музика • профіль • гостьова • друзі

попередня наступна

Замітка додана 21.07.10, 14:32

Богдан Бо
Богдан Бо
Зробити замітку темою години?
Колекція потрібних напрямків

рекомендую

моя біліотека
http://spavedfront.io.ua/story

Пишемо українською
http://blog.i.ua/community/1639/

http://music.i.ua/user/1820604/
українська музика
http://music.i.ua/user/2768355/2131/


1. Війна: український рахунок Серії 1-9
2. Ціна перемоги Серії 1-5
http://www.ex.ua/user/rjasne

Російська дивізія СС
http://video.i.ua/user/2228263/40205/197991/
Рейтинг замітки:
РедагуватиВидалити
Додати коментар | RSS | Читати в RSS-рідері
Коментарі

Хан Геварыч
1

21.07.10 14:38
вумна замэтка

Відповісти | з цитатою | видалити

because
2

21.07.10 14:48

Відповідь на [1] від Хан Геварыч
вумна замэтка
А головнэ - вкрай нэобхидна кожному украйонцю.

Відповісти | з цитатою | видалити

Хан Геварыч
3

21.07.10 14:56

Відповідь на [2] від because
щас я прочувствую сибя укром и занесу её в избраное

Відповісти | з цитатою | видалити

YarilovraT
4

22.07.10 19:08

Відповідь на [1] від Хан Геварыч
вумна замэтка
не мерей по себе

Відповісти | з цитатою | видалити

Хан Геварыч
5

23.07.10 08:26

Відповідь на [4] від YarilovraT
а что по тебе мерять? ну так всё равно она "вумнее" твоих копипастов



Свобода і справедливість

попередня наступна

Замітка додана 14.07.10, 12:06

Богдан Бо
Богдан Бо
Зробити замітку темою години?
Жити по правді

право - україна

З наших давніх літописів мені сильно припали до душі благородні рядки стосовно вимог до правителів: судіті по правдє.
В давні часи слово "правда" було багатозначним і одним з головних його синонімічних значень було те, що ми зараз називаєм словом "закон", або узагальнено - "право", що явно походить від слова "правда".
Отже "судіті по правдє" означало:
1. Правдивого суддю.
2. Правдивє слідство.
3. Правдий присуд.
Ще мені подобалось там поняття "Божий суд": коли обставини не дозволяли встановити правду події, то суд вирішували поєдинком або, якщо це було неможливо, то розпеченим металом: кого він не обпече - того і правда.

Стан сучасного юридичного права в Україні як на мене є досить далеким від правди. І вина тут не тільки чи не стільки юристів, скільки всього нашого суспільства. Коли наші правоохоронці стають найбільшою загрозою праву людей - це не убожество, а жах!
Але всі вони - частинка нашого народу! Вони не з космосу прийшли, українські правоохоронці! Ми самі створили їм такі умови і їх самих! Я до цього часу пригадую, як з самої головної трибуни Верховної Ради України доповідач, що представляв суддів на затвердження, відпові на закид одного з нардепів стосовно відводу одної з кандидатур через хабарництво: "Шановні, та ви ж самі кинули суддів на "підніжний корм" їх злиденною зарплатнею!" Ось так у нас в Україні величають офіційно хабарі - "підножний корм", а поїдає його...
Я колись дуже обурювався з тези, що ось в Україні є якась політично-бізнесова еліта, а весь інший народ - то бидло. Найяскравіший приклад того - нардеп від БЮТ Лозинський і його вчинки. Проте я зауважив, що вся наша еліта вийшла як не крути - з того самого народу, отже якщо народ є бидло, а вони - його еліта, то ясним чином постає що це є "елітарне бидло", яке харчується "підножним кормом" і власне тому таке тлусте.

Для мене великим смутком є обставина, що творячи "правову державу" ми цілком декласували і здеградували систему правоохоронних чинників у нашій державі, бо що таке корумпований суддя, прокурор, міліціянт? Це той же самий злодій! Причому всі сучасні суспільні обставини їх примушують до того, тому я віддаю велику шану і честь всім тим правоохоронцям всіх служб, які намагаються бути чесними і жити по правді. Більшість задля того перходить до приватних служб, а державні?! Там що? Порядних правників не треба?! Тільки Ківалови-кидалови?
Дуже прикро, що за Ющенка ми згаяли можливість реформування правової системи в Україні, а за Януковича - будем бачити. Можливо, що колишній зек, який пройшов і знає всю злочинну систему з самого низу і до верхів - спробує її реформувати в щось більш-менш порядне, може...
Мені важить інше: моральність всього нашого суспільства, громади: якщо кожен з нас сам буде намагатись жити по правді - все може змінитись.
І тим більше - не захоплюватись з добр різних юристів, подібних судді Зваричу
Розумію, що то є певним чином утопічні ідеї, але, але, але: хто не шукає честі - той її і не буде мати. Як на мене, то є в тому велике задоволення від життя, коли можеш поглянути в дзеркало і побачити там не гниду, що обжерлась чужої крові, а побачити - Людину.
Життя ніколи не було і не буде простим чи легким, проте жити по правді - варто.
Повтору життя ні для кого не буде. І мені хочеться бачити як можна більше щасливих людей навколо, а хіба це можливо без життя по правді?..

потрібно жити по правді
90%, 9 голосів
жити по правді неможливо
0%, 0 голосів
це неможливо в Україні
10%, 1 голос

Рейтинг замітки:
РедагуватиВидалити
Додати коментар | RSS | Читати в RSS-рідері
Коментарі

Man-O-War
1

15.07.10 11:22
Жити по правді.....
Треба. Але є багато "але"....

Відповісти | з цитатою | видалити

Man-O-War
2

15.07.10 11:55
Просто правда в кожного своя. Ось приклади. Свіжі.
http://blog.i.ua/community/662/502126/?p=1
http://blog.i.ua/community/662/501663/

Відповісти | з цитатою | видалити

Mr_Nicks
3

15.07.10 12:41
Богдане, не можна так категорично та узагальнено підходити до правди "жити по правді". Наше життя складається з окремих епізодів і в кожному з них ми поступаємо по різному, тому можна лише давати конкретну оцінку конкретному вчинку. Ось тут я або хтось інший вчинив по правді, а тут ні. Життя не біле і не чорне, воно сіре або кольорове.

А з приводу втрачених можливостей Ющенка цілком згоден. Не могло суспільство, яке ще вчора тримали в клітках, за одну мить самоорганізуватись на волі. Люди просто не знали що з тією свободою, що на них звалилась робити. Могли пройти лише реформи зверху-донизу і ніяк не навпаки. Ющенко мав це розуміти. Ось, наприклад, грузинський досвід у цьому питанні очима росіян http://berloga.net/view.php?id=121670

Відповісти | з цитатою | видалити

Офели
4

15.07.10 13:37
Янукович - реформатор судової системи, завдяки якій він - президент України? - НЕможливо таке!

"Чистая Правда со временем восторжествует,
Если проделает то же,что явная Ложь." В.Высоцкий - голосую!

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
5

16.07.10 19:14

Відповідь на [3] від Mr_Nicks
Правильно! Про це і мова! Життя є багатомірним і втому його краса: кожен має свободу волі і вибору, тож і вирішує щомиті самостіно чи він живе по правді чи "тварь држащая"
А на додачу мій улюблений тизис про все, що було від часів СРСР і є актуальним, на жаль, і досі
http://www.youtube.com/watch?v=9gKth1itfjE&feature=related

Відповісти | з цитатою | видалити




Богдан Бо і мої сервіси: фотоальбом • блог • відео • події • музика • профіль • гостьова • друзі

попередня наступна

Замітка додана 12.07.10, 09:37

Богдан Бо
Богдан Бо
Зробити замітку темою години?
Дякую друзям!

подяка

Дорогі друзі, щиро вдячний вам за привітання до дня народження!
Всіх вас дуже шаную!
Вибачайте, що не відповідаю кожному і мало буваю на сайті - просто є пролеми з часом і компіком. Та це все дрібне.
Головне: ми є!
Рейтинг замітки:
РедагуватиВидалити
Додати коментар | RSS | Читати в RSS-рідері
Коментарі

N 47-ий
1

12.07.10 09:47

Відповісти | з цитатою | видалити

Nech sa paci
2

13.07.10 15:57

Відповісти | з цитатою | видалити

Mr_Nicks
3

14.07.10 02:33
Богдане, хоч і з запізненням, але все ж таки хочу привітати Вас з ДН, що минув. Здоров'я, сімейного добробуту, цікавих знайомств та всілякого позитиву. Маю сказати, що Ви молодець! Чоловіки з віком по мірі того як втрачають фізичні сили часто втрачають і цікавість до життя, але Ви не даєте собі нудьгувати і принаймні для свого розуму постійно знаходите нові завдання. Також хочу Вам побажати незабутніх подорожей до різноманітних куточків цього світу. З Вашою цікавістю Вам це точно має сподобатись.

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
4

14.07.10 11:35

Відповідь на [3] від Mr_Nicks
Щиро вдячний, але я якраз сам себе називаю "невиїздний", БО живу у місті і місці, де почуваюся настільки добре, що навіть на хвильку не хочу його полишати. До того ж у Львові зібралася така кількість світової культури, що досить безкінечно подорожувати містом і безкінечно знайомитись з цілим світом.
Я, друже, більше подорожую крізь часи і простори думками і буду радий зустрічати тебе посеред своїх подорожей. Нам дістався цікавий час: ми наново пізнаємо минуле і навіть не уявляємо майбутнього.

Відповісти | з цитатою | видалити

vovikb50
5

14.07.10 12:00
:

Відповісти | з цитатою | видалити

YarilovraT
6

14.07.10 21:05
все будет хорошо

Відповісти | з цитатою | видалити


Співтовариство: Ми любимо тебе, Україно!

попередня наступна

Замітка додана 06.06.10, 12:24

Богдан Бо
Богдан Бо
Зробити замітку темою години?
Бенефіс Януковичу вдався, а далі?

україна понад усе - янукович

Природні аномалії супроводжують президента Віктора Януковича, з яких дехто пробує зробити якусь символіку вищих сил, але негода на Львівщині, де Януковича не дуже полюбляють, пройшла водночас і на Херсонщині, де Януковича дуже шанують. Просто хочу сказати, що у Львові дивитись трансляцію "Звернення до народу президента України Віктора Януковича з нагоди 100 днів перебування на посаді" - було досить інтригуюче, Бо трансляція то щезала, то знову з'являлась.
Проте наступного дня після прес-конференції Віктора Януковича по першому національному повторили всі події в повному об'ємі за попередні дні з участю президента України, тобто відбувся своєрідний бенефіс Віткора Януковича і досить успішний, з чим його і вітаю, як і нас з вами, якщо хоч частина з проголошеного Віктором Януковичем буде втілене в життя.
Однозначно я підтримую в повному об'ємі все, що було задекларовано як програму дій президентом України Віктором Януковичем і у "Зверненні до народу", і на засіданні в Кабміні, і в інших його виступах за ці дні. В таких випадках залишається тільки сказати: "Дай Боже, щоб все так і було"
Бо, на жаль, гарно вмів говорити і перший президент України Леонід Кравчук, не менш красиво і розумно звертався до народу другий президент України Леонід Кучма, а що вже третій революційний президент - Віктор Ющенко говорив багатообіцяюче! Його в тому могла перевершити тільки Юлія Тимошенко, чиї декларації всенародного процвітання були феєрично красивими і бездоганними, напевно тому, що вона ніколи і не думала їх виконувати взагалі, тож як брехати - то по повній програмі, не шкодуючи фантазії та чужих коштів, Бо декларації процвітання і прориву в Юлії Тимошенко діаметрально відрізнялись від декларацій про особисті прибутки - жіночка просто живе в злиднях, хоча зовні за вбранням цього не скажеш, але то інша розмова. Зараз нам важить різниця між слово і ділом. Як правильно прокоментувала пані Ляпіна цей бенефіс, що то зайва пуста балачка, Бо навіщо слова, коли потрібне діло; ось їх політична сила спершу робить, а потім переходить до слів, щоб якось пояснити людям і самим собі, на якого біса вони це наробили...
Та повернемось до пана президента Віктора Януковича і його команди, що зібралась в повному комплекті в київському палаці "Україна". Що можна сказати: зібралась реальна братва, яка реально керує Україною і реально може впровадити реформи, Бо вони реально на часі. А Віктор Янукович реально з тих людей, що реально може покерувати ними, а не вони - ним. Вже одне це є реально добре.
Стосовно змісту - можу повторитись: все - як на мою точку зору - є дуже і дуже правильним, розумним і корисним для нашого суспільства. Справа за малим: чи це буде здійснено, як сказано? Чи як з обіцянкою зараз же повезти журналістів у Межигірря?.. Я хазяїн свого слова: хочу даю, а хочу - назад забираю! - так, Вікторе Федоровичу?
Важко зараз робити прогнози, тому вкажу на єдине вагоме, що мене обнадіює: сила супротиву "п’ятої колони" з різних рускоязичних вже не буде такою жорстоко агресивною, якою вона була за Ющенка. На жаль, ця сила дуже впливова і тому її нейтралізація є вагомим фактором для проведення глобального реформування всіх сфер суспільства та економіки в Україні.
Стосовно можливої "здачі національних інтересів" і тому подібне, то скажу так: у нашому супернаціоналістичному Львові практично всі значні підприємства належать бізнесменам з Росії. Не думаю, що в інших регіонах ситуація значно різниться від нашою, а нинішні події в Запоріжжі та Маріуполі говорять про одне: для українських бізнесменів є два шляхи: або самоліквідуватись, або боротись за те, щоб бути першими і реальними власниками бізнесу в Україні.
На завершення хочу нагадати, як у 2005 пророкували помаранчевій команді довготривале панування: перші два терміни Ющенко буде президентом, а Тимошенко - прем'єром, а тоді ще два терміни навпаки: Тимошенко - президент, а Ющенко - прем'єр... Коментувати зайве, але варто вказати як корисно використали час перебування в опозиції Партія регіонів та особисто Віктор Янукович.
Особисто мене дивує, коли я чую головним завданням опозиції боротись з наявною владою. Повна дурня! Головне завдання нормальної демократичної опозиції є боротьба зі зловживаннями влади, а не з владою як такою в цілому, до чого нас наразі закликають... Опозиція контролює владу, вказує вчасно на помилки, а не єхидно тихцем чекає їх катастрофічних наслідків для країни і народу, щоб на тому гнилому більшовицькому гаслі "Чим гірше - тим краще" прийти до влади.
А найголовніше завдання опозиції: проводити переформатування всіх не провладних політичних сил і вироблення нової прогресивної програми ідей для країни, щоб вчасно прийти на зміну провладним силам, які себе вичерпали в якості керманичів. Ось головне завдання опозиції, а не "війна до переможного кінця", бо тоді може прийти дійсно повний кінець всьому.
Прошу це раз звернути увагу на головний принцип демократії: владу регулярно змінюю не тому, що вона погана, а тому, щоб вона не стала поганою.
Знаючи наш менталітет, упереджую закид стосовно тези: так хто ж знав! - обирали хорошу владу, стільки гарного обіцяли, а виявилось повне лайно. Так ось для того й існує опозиція, щоб перевірити спершу на малих справах тих, кому збираємось довірити вирішувати справи значні!
Наразі бенефіс скінчився - час до праці. А час покаже, хто чого вартий.

Бгдан Гордасевич
06.06.2010

Нехай Янукович діє - я не проти
24%, 7 голосів
Я проти і все.
48%, 14 голосів
Поживем - побачимо
28%, 8 голосів

Рейтинг замітки:
РедагуватиВидалити
Додати коментар | RSS | Читати в RSS-рідері
Коментарі

Bob Marlya
1

6.06.10 12:54
Ми Українці,ми найрозумніша нація.Співучий,добрий,працьовитий народ,у нас велика історія,наші герої найкращі.Якщо ви так вважаете,то...
Закрийте рот і насолоджуйтесь,тому,що Якуновича обрав цей мега народ,а така могутня нація не могла помилитися(вкотре).Насолоджуйтесь.

Відповісти | з цитатою | видалити

Джонни К
2

6.06.10 13:34
Янык-працює я контролирую.

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
3

6.06.10 21:06

Відповідь на [2] від Джонни К
І Кушнарев так вважав...

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
4

6.06.10 21:10

Відповідь на [1] від Bob Marlya
Дякую за чудову українську.

Відповісти | з цитатою | видалити

oleg_kv
5

6.06.10 23:49
Бгдан розслабився і отримує задоволення від гвалтування...

Відповісти | з цитатою | видалити

dugme
6

7.06.10 03:27
Колись у Німеччині соціал-демократи також вважали, що будуть гарною опозицією націонал-соціалистам.

І що вийшло?
Там Гітлер швиденько провів "проводити переформатування всіх не провладних політичних сил"...

Хіба ж то опозиція?
Вони всі ще подякувати мають українському народові, котрий прийшов на Майдан і так налякав сьогоденних хазяів країни, що ті віддали владу.

І кому віддали?
Тим, що причепилися до справжнього народного руху. Тим, що прийшли після Майдану в міністерства без всякої довіри до тих, хто збігав з роботи на Майдан...
Прийшли, і как пані Білозір, почали вішати в своїх приймальнях свої портрети...

Немає ніякої опозиції в країні.
Якби була, Януковичу не вдалося б за лічені дні збудувати міцну вертикаль влади...

Відповісти | з цитатою | видалити

dugme
7

7.06.10 03:33
І де ж була та опозиція, коли давили екскаваторами людей в Харкові?
Задавили в Харкові, за рік задавлять і у Львові...

Та це пшик, а не опозиція...

Словомети звичайнісінькі.
Яйцями зраду виборювати прийшли...
Клоуни не гірші за Шуфрича.

А тепер будуть гратись в цивілізовану опозицію...

З ким?
З братками?

Науковою мовое це зветься конформізм.

Білоруси ось так і догралися...

Відповісти | з цитатою | видалити

YarilovraT
8

7.06.10 08:43
театр то все

Відповісти | з цитатою | видалити

Східняк
9

7.06.10 09:02

Відповідь на [7] від dugme
....тепер будуть гратись в цивілізовану опозицію...

З ким?
З братками?
......................

Відповісти | з цитатою | видалити

Mr_Nicks
10

7.06.10 09:28
"як корисно використали час перебування в опозиції Партія регіонів та особисто Віктор Янукович"
"завдання нормальної демократичної опозиції є боротьба зі зловживаннями влади, а не з владою як такою в цілому"
"щоб на тому гнилому більшовицькому гаслі "Чим гірше - тим краще" прийти до влади"
Ага, півроку блокували трибуну в ВР, начебто для підвищення мінімальних зп та пенсій, а реально лише тому, що за цієї умови уряду Тимошенко МВФ не дав би кредит, а коли прийшли до влади, то одразу ж відмовились від свого бажання підвищити соцстандарти, тому що кредит самим потрібен як повітря.
Вже не раз мали можливість пересвідчитись як ПР виконує свої обіцянки і для кого вона все робить. Девіз ПР "Багаті стають ще багатшими, а бідні ще біднішими"

Відповісти | з цитатою | видалити
Додати коментар



Співтовариство: Ми любимо тебе, Україно!

попередня наступна

Замітка додана 03.06.10, 14:19

Богдан Бо
Богдан Бо
Зробити замітку темою години?
100 днів президента Януковича

правда - президент

Я ще не чув виступу Януковича, але встигну це зробити.
Я хочу сказати про інше. Мені подобається вираз Марка Твена про своїх співгромадян, що вони мають три важливі достоїнства: свободу переконань, свободу слова і розумну поміркованість у використанні цих свобод.
Також я вже не раз наводив вислів поета Павла Тичини: «Не саджайте озлоблених в тюрми - вони самі собі вже тюрма»
І ще одразу хочу послати подалі всіх тих «патентованих патріотів», хто буде мені закидати зраду через відсутність ворожнечі в усьому до Януковича і його команди.
Для мене зараз є реальністю той факт, що Віктор Янукович на цей момент є першою особою Держави Україна - все, крапка. Подобається це комусь чи ні, але це факт. Точно так є фактом, що той, хто обпльовує і обгаджує особу президента України Віктора Януковича - той одночасно плює і гадить на всю Україну в цілому.
Не думаю, що треба багато пояснень в чому різняться лайка і критика. Я завжди підтримую розумну обгрунтовану критику будь-кого, але я категорично не сприймаю, коли критику підміняють брутальним словоблуддям, що особливо процвітало в часи радянсько-комуністичного панування. Всіх, хто полюбляє лайкою і пасквілями вести дискусію я називаю «вірними сталіністами», хоч самі себе подібні індивіди вважають великими інтелектуалами. Але менше з тим.
Від того, що я колись дуже симпатизував Ющенку і Тимошенко, і дуже сподівався на їх практичне застосування всіх виголошених ними декларацій, а все так і залишилось словами - я і до цього часу є дуже прикро враженим. Але мене ще більше вражає безглуздість та убогість всього нашого відтепер вже знову опозиційного прошарку націонал-демократичного спрямування.
Через це особисто я прийняв для себе рішення не займатись тупою обструкцією всього, що пов'язано з іменем Януковича і його команди, а буду підтримувати те, що вважаю корисним, як і надалі критикуватиму відкрито все, з чим я незгодний. Опозиція, як позиція робити виключно всіляки паскудства своїм опонентам при владі - найгірший вид опозиції: це зумисно робити гіршим життя людей, щоб вони скинули через те існуючу владу і надали її «праведним» опозиціонерам, які й доклались найбільше до погіршення життя вже сьогодні.
Тобто час зрозуміти, що всі ми пливемо в одному човні - іншого не дано, тому треба шукати порозуміння, наскільки це можливо. І водночас закликаю тих, в кого є розум, не шукати нагод для сварок - життя і без того доволі складна штука. Давайте робити життя гарним собі і людям!

Богдан Гордасевич

Згоден
58%, 7 голосів
Не згоден
42%, 5 голосів

Рейтинг замітки:
РедагуватиВидалити
Додати коментар | RSS | Читати в RSS-рідері
Коментарі

братЧортомлик
1

3.06.10 14:59
лише симетрична відповідь ефективна

Відповісти | з цитатою | видалити

Володюсик
2

3.06.10 15:33
Януковощ хай ще порулить, мені цікаво взнати точку кипіння

Відповісти | з цитатою | видалити

Man-O-War
3

3.06.10 17:27
Я вже, здається, якось, висловлювався з цього приводу, цитуючи Лао-Цзи: "Кращий правитель той, про який народ знає лише те, що він існує. Дещо гірше ті правителі, які вимагають від народу любові і вихваляння. Ще гірше ті правителі, яких народ боїться, і гірше за всіх ті правителі, яких народ зневажає."
Вкотре обрали найгірший варіант...

Відповісти | з цитатою | видалити

RUSEN
4

3.06.10 19:19

Відповідь на [2] від Володюсик
да вони по-мойму вже поняли шо главно з кипинням не заганяти …

Відповісти | з цитатою | видалити

Mr_Nicks
5

4.06.10 03:25
Замітка ні про що. Де аналіз діяльності Януковича і Ваше ставлення до його конкретних дій?

Відповісти | з цитатою | видалити

Оревуар
6

4.06.10 14:38
І згоден, і не згоден. Тому не голосував. Націонал-демократи самі ж привели його до влади, хто створюючи своєю діяльністю сприятливі обставини, хто відкрито цьому сприяючи. А якби Януковича завтра не стало - керувати країною було б нікому

Відповісти | з цитатою | видалити

Білченя
7

4.06.10 17:59

Відповідь на [5] від Mr_Nicks
...ммм...в принципі згідна....
чого не критикуються жахливі речі, які він встиг зробити за 100 днів?...що він доброго зробив?...

Відповісти | з цитатою | видалити

Білченя
8

4.06.10 18:00
згадна не з статтею, а з дописом Mr_Nicks

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
9

6.06.10 09:18

Відповідь на [5] від Mr_Nicks
Аналізувати можна Ющенка і Тимошенко, Бо є фініш і підсумок результату.
Аналізувати старт Януковича і Ко - рано і неможливо.
Про це і замітка: не потрібно апріорі до всього ставитись вороже тільки тому, що це робить Янукович.

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
10

6.06.10 09:29

Відповідь на [3] від Man-O-War
Не погоджуюсь, що Януковича зневажає народ, особливо після краху правильного і порядного ("ці руки нічого не крали") Ющенка.
А непорядність Тимошенко аналогічна Янеку, тому...
Народ з двох зол вибрав яке ліпше!
Люблю цю фразу за її двоякість змісту: неясно -обрано більше зло чи менше...

Відповісти | з цитатою | видалити
Додати коментар



Співтовариство: Ми любимо тебе, Україно!

попередня наступна

Замітка додана 26.05.10, 10:21

Богдан Бо
Богдан Бо
Зробити замітку темою години?
Право носити відзнаку

нагороди - слава - чсть

Не можу сказати про себе, що дуже захоплююсь спортом, а так іноді запалююсь, як щось дуже виняткове: чемпіонати світу, чи там "Карпати" з "Шахтарем", чи Клички б’ються з кимсь тощо. Тобто я епізодичний вболівальник в спорті, як думаю і значна частина людей, чим вони чітко відрізняються від правдивих спортивних фанатів певних видів спорту.
Але на все моє життя запам’яталось враження від перших хокейних зустрічей збірної СРСР з командою "Канадських професіоналів". Хто цю подію пригадує - мене зрозуміє. Мальцев, Харламов, Петров і звичайно що Третьяк - це були наші герої цих справді "ледових побоїщ", де перемагали то одні, то другі. Вболівали всі! Враження були неймовірні! В підсумку всіх зустрічей перевага в перемогах була за хокеїстами збірної СРСР. З того часу радянський хокей зайняв провідні місця в світовому спорті.
Ще пригадую, що одним з найбільш запеклих і незручних суперників збірної СРСР по хокею була збірна тодішньої Чехо-Словаччини, яка досить часто вигравала поєдинки цих збірних. І вже з тих часів мені запам’ятались чехословацькі хокеїсти якоюсь внутрішньою затятістю і злагодженістю команди. Певно далось в знаки слов’янський менталітет у поєднанні з набутою німецькою організованістю за часи перебування в Австрійській імперії.
Цьогорічний чемпіонат світу по хокею в мене особливого інтересу не викликав, але дивився при нагоді матчі, бо окрім спорту зараз по телевізору і нема що дивитись для нормальної людини: в основному продукція в стилі "піпел все схаває" і безкінечні "рекламні паузи".
Звичайно, що найяскравішою подією цього чемпіонату була гра, коли збірна Чехії обіграла збірну Швеції у півфіналі - супергра та інтрига! Хоча були і ще доволі інтригуючи матчі, перемога у фіналі збірної Чехії над збірною Росії викликала буквально шок в усіх вболівальників, настільки це було неймовірно. Чому? Як чому!
Збірна Росії по класу була значно сильніша, значно! Там було зібрано весь цвіт російського хокею, у тому числі всі провідні гравці з НХЛ, тоді як у збірній Чехії все було до навпаки: чеські легіонери відмовились підтримати національну команду. Тому гра збірної Чехії була побудована переважно на вольових якостях всіх гравців команди і на тренерському таланті обрати правильну тактику гри.
В чомусь фінал світу між збірною Чехії і збірної Росії нагадувало бій між Давидом та Голіафом. І в неймовірному протистоянні збірна Чехії перемогла! Вітаю і щиро тішусь з того!
А тепер мушу дещо політизувати тему, Бо не я це почав. Ще в зустрічах радянських любителів хокею з канадськими професіоналами явно простежувалось політичне підгрунтя події, як колись Мюнхенська олімпіада для німців. Не обійшлось і цього разу без політиканства: на всі ігри збірної Росії на цьому чемпіонаті тренер команди Биков демонстративно носив причеплену георгіївську стрічку, тобто показував світу, як він шанує 65-ту річницю перемоги.
За канонами нагород, ознака нагороди дорівнює самій нагороді. Тобто стрічки з оформлення і орденську планку мають право носити тільки дійсно нагородженні. Масове ношення цьогоріч георгіївських стрічок в Росії не дивує - як би нащадки переможців мають на те право. Дещо дивним виглядало ношення георгіївських стрічок депутатами Верховної ради України і їм подібним, але най вже вислужуються...
Я про інше: право на нагороду потрібно підтверджувати! По заслузі - честь. А якщо заслуг нема - тоді і честі нема. Тоді це блюзнірство над нагородою.
Тому коли коментатор після завершення фінального матчу з хокею на чемпіонаті світу 2010 говорить, що цього року збірна Росії по хокею програла все, що тільки можна програти, у тому числі Олімпіаду та цей чемпіонат, то...
Ось якби збірна Росії виграла і на церемонію нагородження тренер Биков вийшов з тільки щойно причепленою георгіївською стрічкою, щоб на ній засвітило золото перемоги - ото був би жест! Гідний честі і слави кавалерів Ордена Святого Георгія.
До чого то я? А до того, що перш ніж чіпляти собі якусь відзнаку - задумайся, чи гідний ти її носити. І це всіх стосується, а не тільки тренера-невдахи Бикова - він тільки наочно продемонстрував, як не треба робити.
Бо нагорода походить від поняття "гордитись", це ознака, що люди тобою гордяться і шанують. Нагорода підтверджує право на особисту гордість, а гордість, як і честь, треба довести ділом, що вона насправді в людини є ЗАСЛУЖЕНО.

Богдан Гордасевич

погоджуюсь
89%, 16 голосів
не погоджуюсь
6%, 1 голос
то все непотріб: нагороди і якісь відзнаки
6%, 1 голос

Рейтинг замітки:
РедагуватиВидалити
Додати коментар | RSS | Читати в RSS-рідері
Коментарі

ПИВОМАН
1

26.05.10 10:53
В Москві пройшло пікетування посольства Чехії з вимогою перекрити газ Чехії...

Відповісти | з цитатою | видалити

RnR
2

26.05.10 21:32
"...гра збірної Чехії була побудована переважно на вольових якостях всіх гравців команди і на тренерському таланті обрати правильну тактику гри...." - саме так. А в тих*, інших, не було звичної за всю історію, мінімум п"ятикратної переваги в "живой силє"....от і продули
Зі змістом замітки - погоджуюсь.

Відповісти | з цитатою | видалити

jktu__
3

27.05.10 08:21

Відповісти | з цитатою | видалити

banderivez
4

27.05.10 08:33
В звязку з носінням Біковим стрічки звертаю увагу на інший чинник. Чемпіонат відбувався в Германії, символом премоги над якую і стала стрічка. І цей момент мене вразив найбільше. Наскільки москалям чужа повага до інших. Коли вони носять стрічку дома - це їхня справа. Коли в переможеній країні - це показова зневага. Я вже не говорю, що геогіевська стрічка немае ніякого відношення до 2-ї Світрвої. Та й перемогу здобувала не одна Росія. Тому така стрічка на всесвітньому форумі, хоч і спортивному, є проявом москльської зверхності як над німцями так і над країнами антигітлерівської коаліції.

Відповісти | з цитатою | видалити

zmi_j
5

27.05.10 08:51
Згоден +

Відповісти | з цитатою | видалити

Man-O-War
6

27.05.10 12:53
Як людина, що практикує бойове мистецтво, вважаю нагороди і відзнаки непотрібом. Найкраща винагорода бійця - факт перемоги.

Відповісти | з цитатою | видалити

Діду
7

27.05.10 13:22

Відповісти | з цитатою | видалити

Східняк
8

27.05.10 14:50

Відповідь на [7] від Діду
Богдане, дякую за статтю!
Я не втримався, щоб не поцупити її до нашого донецького форуму:
http://www.forum.poshtovh.org.ua/index.php?topic=1789.msg21771#msg21771

Відповісти | з цитатою | видалити

Діду
9

27.05.10 15:45

Відповідь на [8] від Східняк
Богдане, дякую за статтю!
Я не втримався, щоб не поцупити її до нашого донецького форуму:
http://www.forum.poshtovh.org.ua/index.php?topic=1789.msg21771#msg21771

Алло, Донецьк не туди попав...

Відповісти | з цитатою | видалити

ДавиГадов
10

27.05.10 16:19

Відповісти | з цитатою | видалити
Додати коментар



Співтовариство: Ми любимо тебе, Україно!

попередня наступна

Замітка додана 25.05.10, 11:35

Богдан Бо
Богдан Бо
Зробити замітку темою години?
Вражаючі новини

львов - новини - спорт - україна

Новина №1

Збірна України може поїхати на чемпіонат світу з футболу в ЮАР!

Класика українського фарту: не було б щастя, так нещастя у сусіда допомогло!
Через фінансову кризу збірна Греції по футболу скоріше всього не зможе поїхати на чемпіонат світу, тому зараз компетентні в тому органи зайняті питанням заміни, а це має за всіма параметрами бути збірна України.

Новина №2

Відоми промоутер Дон Кінг приїхав у Україну в саме у наше славне королівське місто Львів, щоб підписати контракт з екс-чемпіоном світу в середній вазі Котельниковим.
Вояж такого шоумена - завжди добрий піар, за що і вдячні Дону Кінгу.
А ще більше вдячні Котельникову, що не зраджує Львову і живе тут з нами. Бо стільки "щирих патріотів" повиїхало... Як по мені, то й добре: як вони такі псевдо-патріоти України, то най і смердять десь деінде своїм патріотизмом.
Клички молодці, що не осіли в Німеччині, а Котельников - з нами завжди!
Слава справжнім чоловікам!

Новина №3

Від Ющенка через відсутність зарплати пішла вся прес-служба у повному складі.
Що тут коментувати?
Наливайте, куме...

Новина №1 - просто клас
61%, 19 голосів
Новина №2 - просто клас
13%, 4 голоси
Новина №3 - просто клас
26%, 8 голосів

Рейтинг замітки:
РедагуватиВидалити
Додати коментар | RSS | Читати в RSS-рідері
Коментарі

DimychLvivsky
1

25.05.10 12:15
1квітня не сьогодні, чи я перепив, чи автор, наливай...

Відповісти | з цитатою | видалити

Крайтос
2

25.05.10 12:17
Третья новость улыбнула А с другой стороны - окончен бал, потухли свечи. Людям-то семьи кормить надо.

Спорт мне безразличен, более того - набившее оскомину Евро-2012 считаю проблемой, а не счастьем. Сколько денег уже разворовали, и сколько ещё надо вложить - и вложить из бюджета. Чтобы потом не имеющие практически никакой пользы для населения Украины объекты вроде гостинниц были "прихватизированы" за копейки. Я уже молчу об очередном нашествии Европы - приедут, нагадят, проституцию разведут до немыслимых масштабов - это же как пить дать.

Лучше бы на медицину, авиацию и космос потратили.

Відповісти | з цитатою | видалити

Avenger
3

25.05.10 13:32
Из трех новостей наиболее интересна,конечно,первая.Только уж очень она похожа на банальную утку желтой прессы.Я думаю что даже при всех своих проблемах деньги для сборной Греки найдут.В самом крайнем случае фаны скинутся по пару евро )).

Відповісти | з цитатою | видалити

_renny_
4

25.05.10 16:31
а можна подробиці щодо 1-ої новини?

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
5

25.05.10 19:11

Відповідь на [1] від DimychLvivsky
Перевір.

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
6

25.05.10 19:24

Відповідь на [2] від Крайтос
Звідки у моєму любому Донецьку цей класичний галицький негативізм?
Якби ці гроші йшли на медицину, авіацію та космос, то всеодно б бурчали: крадуть і там.
Туризм для України - золота жила! Всі країни нею користають, ми ігнорувати будемо, ми горді? Краще будемо сировину і надра розпродавати? Людей на заробітки по світах пускати?
Тому не треба ля-ля аби ля-ля. Вся Європа в наших бабах по борделях, а ви що "проституцію розведуть"... Смішно чути таке.

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
7

25.05.10 19:24

Відповідь на [3] від Avenger
Побачимо. Але я запалився!

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
8

25.05.10 19:25

Відповідь на [4] від _renny_
Сам чекаю.

Відповісти | з цитатою | видалити

Крайтос
9

25.05.10 19:35

Відповідь на [6] від Богдан Бо
Туризм - это одно. Это постоянный бизнес - из года в год, из сезона в сезон. Он обеспечивает постоянные рабочие места и налоговые поступления.

А Евро-2012 - это пшик. Раз провели - каких-то несколько недель. Но денег и ресурсов нужно вложить много, а результат довольно сомнительный.

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
10

25.05.10 19:41

Відповідь на [9] від Крайтос
Якби це не було дуже прибутково - хто б за це так бився?
Це не пшик - це велика реклама і промоція! Значно результативніша за інші види реклами і "заманух".
В Криму 3 літні місяці весь рік людей годують!

Відповісти | з цитатою | видалити
Додати коментар



Співтовариство: Свобода і справедливість

попередня наступна

Замітка додана 21.05.10, 14:44

Богдан Бо
Богдан Бо
Зробити замітку темою години?
Таємниці життя

роздуми - сенс життя

В нашому українському політикумі мене найбільше незадовільняє відсутність чітких ідейних програм конкретних партій, як це модно говорити - меседжів. Таких, які є ідея комунізму у КПУ чи націоналізму в ГО "Свобода".

Починати ідейну ідентифікацію ВГО ФС я почну здалеку

ТАЄМНИЦІ ЖИТТЯ

Раджу… А якщо щиро: не раджу! Задумуватись над питаннями, які не мають відповіді – тільки нерви псувати. Проте я задумався і повністю загруз у навіть не розв’язанні таємниць життя, а простого тезового переліку цих глобальних таємниць. Якщо не вірите – спробуйте самі. Я далі наводжу той результат моїх роздумів стосовно теми життя людей на планеті Земля, який отримав.

1. Нам не дано знати, для чого існує весь цей Світ.

Питання просте: навіщо ми є? і цей світ? Який сенс, зміст, ціль тощо?
Тут надважливим є пізнати, як реально виник цей Світ, бо тоді стає можливим пояснити і питання Змісту і Цілі існування Світу загалом. З того – зміст існування Людства і кожної людини по окремо.
Як на мене, то спроба відповіді по цій темі є основою всіх світових релігій і філософій, але їх значна кількість якраз і вказує на відсутність однозначної відповіді. Не маючи можливості пізнати істину як таку, люди творять різні більш-менш вірогідні версії які апріорі проголошують відповіддю на це питання, хоча відпочатку ясно, що людству не дано цього осягнути: бо не може мала складова частина пізнати Все. Вже ясно, що обшир світобудови з його безкінечними мікро- та макрокосмосом настільки метаглобальні, що людству це неможливо пізнати і осягнути. Щось частково – так, але не все в повному об’ємі Світобудови як такої.
Сучасні наукові надбання тільки підтверджують, що сфера невідомого на порядок в безкінечність більша за наші теперішні знання, які ми, до речі, теж толком не можемо охопити, використати і усвідомити. Тотальна спеціалізація роз’єднує людство на окремі групки спеців, але наразі відсутнє універсальне опрацювання і поєднання досягнень в різних наукових сферах як таке для осмислення взаємозв’язку та ідейного змісту того, що ми вже знаємо.

2. В чому різниця живого і не живого?

Як пояснити, що фактично однаковий за всіма параметрами об’єкт є живим організмом, а за пару хвилин перетворюється в просто набір речової маси по суті без жодних змін. Для себе люди віднайшли пояснення у вигляді «душі», хоча ясно, що кожна жива частинка включно до клітини має якусь аналогічну психічну субстанцію, яка робить її живою і відрізняє від неживої речовини.
Що це є? Ми не знаємо.

3. Що таке почуття кохання (тобто: любов) і для чого?

Антропологи до цього часу в питанні еволюції людства не можуть розібратись, як відбувались шлюбно-родові стосунки у первісних людей, хоча навіть побіжний погляд на сучасні відносини чоловіків і жінок досить показові: більшість хоче побільше. Інтимна вірність чоловіка і жінки впродовж цілого життя фактично не існує – настільки це унікальне явище. Також для продовження популяції людей почуття кохання між партнерами абсолютно не потрібне, а цілком достатньо фізичного збудження.

Тоді чому, спитатись, існує у кожної людини це фатальне бажання Любові.

Чому людина закохується?

Звідки це почуття і бажання вкорінилося в людині і то з такою праглибиною? Бо фактично без кохання життя людини втрачає сенс задоволення від життя, тобто жити без кохання можна, але навіщо? Хіба то життя: працювати, їсти, спати, фізичний секс – і так впродовж цілого життя. Начебто і непогано життя прожив – а згадати нічого. Такого гарного, потрясаючого, щасливого моменту в житті неможливо пригадати, якщо в ньому не було кохання. Маю на увазі основну масу людства, а не якість окремі винятки, бо тема кохання тому і популярна в мистецтві, що вона є темою мас чи не найголовнішою з усіх.

4. Свідоме вбивство людини людиною та війни.

Так виходить, що людина як вид вижила тому, що для неї нема нічого неможливого з усього можливого. Включно до вбивства іншої людини і навіть самогубства, тобто подолання найголовнішого інстинкту кожної тварини до виживання.
Людина – дивовижна потвора, а явище соціального організованого масового вбивства людьми одне одного, яким є війна, взагалі переводить людей у щось таке, чому я не знаходжу назви як поняття. Причому, якщо відверто, то війна є найголовним чинником прогресу людства як такого, бо завдяки вдосконаленню зброї і технологій її виробництва переважно і відбувався прогрес людства від первісних часів включно до сучасності.
Чи сприяють війни самоочищенню людського виду від слабших одиниць і формуванню більш витривалої і сильної популяції – не знаю, але знаю, що сучасна популяція людства нестримно деградує, особливо активно вироджується біла раса.
Думаю, що війна як явище є своєрідним відкритим запальним процесом хвороби суспільства. Для мене війна є соціальним безумством., але чи може існувати наш світ без явища війни – не знаю.

5. Наркозалежність еволюції людства.

Питання: чи стала людина людиною, якби не вживала наркотичні речовини, а особливо – алкалоїди, теж лежить в площині малоз’ясованих тем. Археологічні та антропологічні дослідження вказують про давню плідну «співдружність» людей з алкогольними напоями, що не могло не вплинути на процес еволюції людини як виду, а також на становлення людської цивілізації як такої. Паралельно вживали й інші види наркотиків, але вони не мали такої масовості, як алкогольні. Тільки в останні віки набрало світової масовості також паління і нікотинна залежність.
А сучасна фармакологічна еволюція і революція наркотичних речовин масового вжитку взагалі ставить нас перед дилемою: «до чого ми йдемо і прийдемо за таких темпів наркозалежності людства?»

Отже я навів 5 глобальних таємниць життя і нашого буття, які не мають досконалих пояснень. Таких, щоб в них можна було повірити і перевірити як істини, бо гіпотези та різні теорії не є доказом як таким – то тільки здогадки.

Нижче, як зайшла розмова, я перечислю ще різні аномальні диковинки людства, що теж певним чином є глобальними, але все ж таки вторинними, хоча хто зна?
Нещодавно моя донька прочитала мені статтю англійських вчених, які чітко доводять за антропологічними даними про зворотньо-пропорційний зв’язок об’ємів людського шлунку і мозку: зменшення об’єму шлунку співпадало зі збільшення об’єму мозку первісної людини! Тобто до навпаки: збільшення об’єму мозку відзначилось на зменшенні шлунку людини. Причина? Кулінарія! Так! Їжа є основою для виживання, але первісні люди набивали свої шлунки малоенергетичними і проблемними для тралення харчами переважно рослинного характеру. Такої їжі потрібно було багато, тому і шлунки у людей були великими і навіть дещо заважали у пересуванні. Застосування вогню і приготування на ньому їжі значно покращувало процес харчування для людини як енергетично через збільшення вживання м’яса, так і для травлення в цілому, що сприяло зменшенню шлунку, але водночас і значно збільшувало потребу в роботі мозку в його інтелектуальному опрацюванні механізму кулінарії: як готувати те чи інше, зберігати, регулярно повторювати процес, тобто фіксувати рецепти. Звичайно, що важливими були для розумового зросту людей також і процеси ускладнення методів полювання за дичиною, чи вирощування рослин, але без їх досконалого кулінарного застосування в тому б просто не було потреби. Як і в покращенні різних побутових знарядь, тобто камінного реманенту по обробці здобичі. Звідси, напевно, походить різниця розумових пріоритетів у жінки: переважно раціонального і прагматичного, та у чоловіка з схильністю до суб’єктивних абстракцій і ризику.

Засвоєння людьми застосування вогню також є одною з найбільших загадок, які не мають чіткого пояснення. Це куди важче уявити і пояснити, аніж сучасне опанування людством технологій використання ядерної енергії, хоча можливо через 100 років люди теж будуть дивуватись і не розуміти, як це нам вдалось зробити при такому архаїчно-вбогому технічному рівні.

Не знаємо також, як виникла мова, тобто коли люди навчились говорити між собою. Наскільки я знаю, ще не знайдено жодного найдавнішого і найвідсталого племені аборигенів, які б не мали мови для спілкування поміж собою. Але ж якось люди навчились використовувати свій фізичний апарат для їди і дихання ще й для інформаційного обміну через сполучення різних звуків, які виникають при виході повітря з легенів і їх проходженні через горло і носоглотку людини.
Власне я маю припущення, що таке явище, як музика, що є цілком алогічним і непотрібним людям для виживання, має свої генетичні корені в первісному спілкуванні наших пращурів переважно одними голосними звуками, своєрідним ревом-співом. Можливо, що любов до співів є також наслідком цього процесу становлення мови. Хоч все одно важко пояснити причину відчуття людиною музичного ритму і зверхприродне бажання танцювати, тобто рухатись тілом за звуковими тактами. Для чого це і звідки? Неясно, але спів і танці існують споконвік і не збираються щезати.

Нарешті останніми за появою у людей, але першими за значенням, постають питання етики та естетики, тобто виникнення у людства понять моралі як суті існування соціуму гуманоїдів, тобто людей, а також розуміння краси, яке взагалі дивне і малофункціональне з точки зору потреб виживання.

Як сталось, що люди перестали жити етикою зграї де слабші гинуть, а почали допомагати одне одному в обставинах хвороби чи каліцтва – це також одна з загадок життя. Але наявність моралі – це власне і є те, що робить людину – Людиною, а її відсутність – страшною твариною. Зміст моралі полягає у розумінні понять Добра і Зла, в їх свідомому розрізненні. Не даремно в Біблії це вказано як головну ваду-провину для людини, що заважає їй бути постійно щасливою, як то має бути в Раю, але водночас це знання дорівнює людину Богам, яких відрізняє тільки безсмертність. Дивно, що у кожної нормальної людини є якесь внутрішнє бажання творити добро, а водночас життя змушує для виживання робити зло, щоб захистити себе і мати певний прожиток. Людина від народження і до смерті живе за рахунок поглинання чужих життів як рослин і тварин, так і за рахунок людей, але вже без прямого поглинання їх плоті, а фізично-психічного обкрадання (експлуатації). І, на жаль, іншого не дано: людина виживає і процвітає за рахунок зла, але щоб залишитись нормальною людиною – прагне добра в світі.

Стосовно розуміння теми краси – то для мене це повна загадка, якої я абсолютно не розумію! Чому людина щось вважає красивим і це красиве доставляє людині насолоду, якісь приємні враження просто так, без конкретних фізичних впливів на організм людини – це я не можу пояснити, хоч і чимало раз відчував приємні враження від чогось для мене красивого. Як і для чого в людини виникло розуміння краси – ще менше пояснень від її музичних збочень.

Єдине, що хочу дещо не погодитись з тезою, що «людину створила праця», бо я вважаю, що людину як таку створило дозвілля, яке надала йому продуктивна праця. Перевиробництво продуктів одними людьми дозволило займатись різними ремеслами фахово іншим, а ще інші взагалі нічого вже не робили матеріального, а тільки думали про якісь вищі суб’єктивні матерії в якості релігійних служак чи митців тощо. Тільки наявність дозвілля у людей творить той соціальний феномен, який ми називаємо узагальнено Культурою.

Ми живемо і працюємо заради заробітку на своє гарне комфортне дозвілля, а не живемо заради роботи чи соціуму. Робота може приносити задоволення або ні, а ось життя в цілому має бути кожній людині в задоволення, бо інакше нащо воно здалось? І цю компенсацію задоволення надає переважно години дозвілля людини.
Тож праця творить людину розумною, а дозвілля наповнює її духовність. Що важливіше? Питання не коректне, подібно дошукуватись, який полюс електрозарядів ліпший: «плюс» чи «мінус»? Ясно, що одне без одного просто не існує.

І остання найбільша загадка життя для мене – це майбутнє людства.

Сучасні глобальні світові процеси набрали таких величин, що людство перетворюється на одну велику суміш з мешканців урбанізованого мегаполісу, які живуть-виживають і з того тішаться. Живемо, щоби жити! А для чого – хіба це важливо? Головне, щоб було з ким жити і для кого, а що лишиться після – яка різниця. Однаково для всіх: тіло в землю, а душа – на небо, тобто в невідомість, як і личить невідомій субстанції.
Всі існуючі соціальні теорії та їх впровадження зазнали краху, а чогось нового розумнішого – наразі не з’явилось. Тому і добре, що більшість люду не морочить собі голови проблемами «таємниць життя», а живе і радіє з того, або не радіє, але живе.
Як сказав поет Жорж Дикий: «Ми йдемо в нікуди як в куди!». Правильно: кудись обов’язково зайдемо! Може в тому і є інтерес життя – в незнанні майбутнього? Не знаю, але вірю в щось позитивне. Отож: щасливої дороги вам, люди.

Богдан Гордасевич
п'ятниця, 21 травня 2010 р.
Львів-Рясне

цікаво
64%, 7 голосів
дурня
9%, 1 голос
цікава дурня
9%, 1 голос
маю свою думку
18%, 2 голоси

Рейтинг замітки:
РедагуватиВидалити
Додати коментар | RSS | Читати в RSS-рідері
Коментарі

Крайтос
1

21.05.10 14:56
Увы, но вульгарный материализм, который сейчас доминирует в мировоззрении, не способен дать ответы на эти вопросы.

Відповісти | з цитатою | видалити

Don_Corleone
2

21.05.10 15:08
найголовныша ідейна програма 2-х політ сил - це утрамбування своїх гаманців грішми!

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
3

21.05.10 23:39

Відповідь на [2] від Don_Corleone
Я співчуваю цим людям: вони не розуміють, що життя - це не тільки гроші і їх кількість.
Маю дещо продовжити свої роздуми про дивне усвідомлення людьми просто гри як змісту цілого життя. Актор, співак, футболіст тощо - це ж смішна робота за своїм змістом: вона ефемерна. Здорові мужики і жінки дурницями займаються на повному серйозі і ще тим пишаються. Смішно. Дивно.

Відповісти | з цитатою | видалити

banderivez
4

22.05.10 08:29
Мені здається, відповіді на перші три питання неможливі. Як тільки десь стверджують що їх зайшли, так зразу там встановлюється диктатура.Там де існують різні варіанти відповідей диктатура не можлива. Але ще гіршим є відмовитись від пошуку відповіді. Це призводить до деградації суспільства. От такий парадокс - ми змушені шукати відповідь на питання , якої просто існувати не може.

Відповісти | з цитатою | видалити

LeoLine
5

22.05.10 10:32
ми знаємо ВСЕ, але ЗНАТИ не хочемо, бо ЗНАННЯ - зобов'язує..

Відповісти | з цитатою | видалити

Східняк
6

23.05.10 17:13

Відповідь на [3] від Богдан Бо
Починати ідейну ідентифікацію ВГО ФС я почну здалеку
Пробачте!
Не зрозумів...
ФС - це "федерація спорту"...
...чи що Ви мали на увазі???

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
7

24.05.10 15:00

Відповідь на [5] від LeoLine
ми знаємо ВСЕ, але ЗНАТИ не хочемо, бо ЗНАННЯ - зобов'язує..
Цікаво: тоді навчання - це просто розгерметизація знань, що в середині людини?
І цікаво також, чому і до чого знання можуть зобов’язувати?

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
8

24.05.10 15:03

Відповідь на [6] від Східняк
Це є в мому блозі:
http://blog.i.ua/community/1925/386250/
http://blog.i.ua/community/1925/407144/

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
9

24.05.10 15:14

Відповідь на [4] від banderivez
Власне так і є: жити і діяти треба, навіть якщо не знаєш для чого.
Для мене головне в тому, щоб признати відносність всіх існуючих суджень чи істин, отже і право кожного самому визначатись, яких притритмуватись.
Я органічно не переношу, коли хтось щось безапеляційно стверджує як істину і найвищий догмат тільки тому, що йому так хочеться. Перепрошую, але моя думка може бути іншою, і її хибність чи правоту вирішить час і життя, а не суб'єктивне враження когось.

Відповісти | з цитатою | видалити

svetokkkk
10

18.06.10 17:56
Досить цікаві запитання. Дякую, вам за них. Мені здається людина ніколи не знайде відповіді. Нам дано життя, одже ми повинні ставити собі високу мету і прожити його гідно. Не розшифровувати таємниці, а стати єдиним цілим з ними. Адже хто ж, як не ми перші загадки цієї планети.....

Відповісти | з цитатою | видалити
Додати коментар



Співтовариство: Ми любимо тебе, Україно!

попередня наступна

Замітка додана 11.05.10, 15:12

Богдан Бо
Богдан Бо
Зробити замітку темою години?
Сила права чи право сили?

війна - правда - україна

Львів у День перемоги прикрасили чорними стрічками10:33, 09.05.2010

1234
Сьогодні, 9 травня, у День перемоги близько 7 ранку у центральній частині Львова
група молодих осіб прикріпила до декількох сотень державних прапорів
чорні стрічки.

Відтак, міліціонери затримали шість осіб, хлопців
відвезли у Галицький райвідділ міліції Львова, а комунальники зняли
чорні стрічки із Державних прапорів України.

У райвідділ міліції, куди відвезли затриманих, відмовили у написанні скарг та відмовились називати причину затримання.

Зі слів затриманих, чорні стрічки розвішувались у знак жалоби за
жертвами Другої світової війни, оскільки "для українців це не свято
Перемоги, а траур за загиблими" - сказав один зі затриманих.

http://www.zaxid.net/newsua/2010/5/9/103333/
У Львові міліція затримала юнаків, які прикріпляли чорні стрічки до державних прапорів

Львівський портал / 09.05.2010 12:12

Сьогодні, 9 травня, близько 7 ранку у центральній частині
Львова група молодих осіб прикріпили до кількох сотень державних прапорів чорні стрічки. При цьому, шість осіб, двоє з яких неповнолітні, було затримано нарядами міліції.

Як стверджують учасники акції, затримання відбвалося з порушенням прав затриманих:
застосувували фізичну силу, забороняли говорити по телефону, співробітники
міліції відмовлялись назватись, а у Галицькому райвідділі міліції, куди
відвезли затриманих, відмовили у написанні скарг та відмовились називати
причину затримання.
Зі слів затриманих, чорні стрічки розвішувались у знак жалоби за жертвами
Другої Світової Війни, оскільки «для українців це не свято Перемоги, а траур за загиблими» - сказав один зі затриманих.

http://portal.lviv.ua/news/2010/05/09/121217.html


http://news.lvivport.com/content/view/29558/100/

У Львові затримали молодих осіб, які чіпляли до державних прапорів чорні стрічки


09.05.2010 14:10

Сьогодні, 9 травня, близько 7 ранку у центральній частині Львова група молодих осіб прикріпила до кількох сотень державних прапорів чорні стрічки. При цьому шість осіб було затримано нарядами міліції. Про це повідомив представник затриманих.

За його словами, хлопців затримали з порушенням їхніх прав: із застосування фізичної сили, забороняли говорити по телефону, співробітники міліції відмовлялись назватись, а у Галицькому райвідділі міліції, куди відвезли затриманих, відмовили у написанні скарг та відмовились називати причину затримання.

Водночас керівник прес-служба ГУ МВС у Львівській області Денис Харчук у коментарі Гал-інфо, факт затримання підтвердив, однак запевнив, що
міліція діяла відповідно до закону. «Ніхто нікого не бив. На цей час
усі хлопці відпущені, складено аміністративні протоколи про дрібне
хуліганство, які вже скеровано до суду», - зазначив Денис Харчук.

Зі слів затриманих, чорні стрічки розвішувались у знак жалоби за жертвами
Другої світової Війни, оскільки «для українців це не Свято перемоги, а
траур за загиблими».

Серед затриманих були неповнолітні.


Коментар Богдана Гордасевича:

Отже маємо висновок: жалоба по полеглих у війні - є хуліганством за визначенням львівських міліціянтів! Дожились!
Виявляється дозволено тільки радіти, що стільки людей помордовано!
Щиро вітаю і підтримую цих молодих хлопців, які доказали конкретними вчинками право на власну гідність і честь. На їх боці сила права!
А міліція продемонструвала, що навіть у Львові це покірні раби "чево изволите?"

Дорогі громадяни України, подивіться і уважно обдумайте цю подію у Львові! І зрозумійте, що є дві України, але це зовсім не поділ на Схід і Захід!
Вся Україна єдина за територією, а поділ проходить по душах людей на дві України: одні - громадяни України вільної і справедливої, а другі - громадяни України рабів і їх начальників. Іншого поділу не існує!

Image

Підтримую акцію жалоби
67%, 30 голосів
Не підтримую акцію жалоби
31%, 14 голосів
Мені байдуже
2%, 1 голос

Рейтинг замітки:
РедагуватиВидалити
Додати коментар | RSS | Читати в RSS-рідері
Коментарі

Bot@nik
1

11.05.10 15:45
А можно в день УПА тоже черные ленточки? В честь погибших?

Відповісти | з цитатою | видалити

Bot@nik
2

11.05.10 15:48
А зачем тогда устраивали марш в честь погибших под крутами? Можно было тоже ленточки черные повесить и все....

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
3

11.05.10 16:22

Відповідь на [1] від Bot@nik
До речі, оті так звані "георгіївські стрічки" за своїм змістом і кольористикою цілком відповідають траурним стрічкам.
А радіти українцям з якоїсь перемоги, якщо після неї виключно в Україні і Бесарабії настав жахливий штучний голод 46-47 років - це дикість.

Відповісти | з цитатою | видалити

Терджиман-2
4

11.05.10 16:24
Вообще, это всё барский идиотизм. Людям не за что кормить семьи, а какие-то барчуки пиарятся. И ведь никого ещё не оштрафовали даже, а сколько им ,"героям" ,внимания.

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
5

11.05.10 16:30

Відповідь на [4] від Терджиман-2
Вообще, это всё барский идиотизм. Людям не за что кормить семьи, а какие-то барчуки пиарятся. И ведь никого ещё не оштрафовали даже, а сколько им ,"героям" ,внимания.
Розумієте, шановний, вам цього не зрозуміти!

Відповісти | з цитатою | видалити

ПИВОМАН
6

11.05.10 16:34
Україна єдина і не подільна, а хочуть її поділити ті, які хочуть мати не народ, чи особистостей які і є народом і нацією, а рабів...

Відповісти | з цитатою | видалити

MrsVanderbilt
7

11.05.10 16:41

Відповідь на [5] від Богдан Бо
Вообще, это всё барский идиотизм. Людям не за что кормить семьи, а какие-то барчуки пиарятся. И ведь никого ещё не оштрафовали даже, а сколько им ,"героям" ,внимания.
Розумієте, шановний, вам цього не зрозуміти!
А як може окупант зрозуміти окупованого?Кат свою жертву?Комуніст націоналіста?Тільки фашист,шовініст,нацист прекрасно їх розуміє.Біда в тім,що лохи вірять,що між словами нацист і націоналіст можна поставити знак рівності,а між Гітлер і Сталін (як визнав весь світ) - чомусь ні!?!Мабуть тому,що Йоська ще страшніший,бо ЗНИЩУВАВ СВІЙ НАРОД!

Відповісти | з цитатою | видалити

ПИВОМАН
8

11.05.10 16:42

Відповідь на [7] від MrsVanderbilt

Відповісти | з цитатою | видалити

Ведмежа
9

11.05.10 16:43
Будь-яка війна - це втрати, в першу чергу людські. У цьому я з Вами цілком згодна.
але розвішування чорних стрічок на прапорі України на перший погляд сприймається як паплюжання прапора - символу держави. Ну подумайте самі: на вітрі роздувається прапор, над яким вісить чорна стрічка. Це що? жалоба по державі? рано ще ніби. За дипломатичним протоколом, чорна стрічка в знак жалоби вішається над приспущеним прапором. приспущенний прапор та чорна стрічка над ним - символ мовчання з приводу жалоби.
А загалом ідея правильна.

Відповісти | з цитатою | видалити

MrsVanderbilt
10

11.05.10 16:49

Відповідь на [8] від ПИВОМАН
Як там В києві?Страшенно хвилююсь,аж боюсь питати. Напиши листом чи листівкою.Дякую.

Відповісти | з цитатою | видалити
Додати коментар


Співтовариство: Ми любимо тебе, Україно!

попередня наступна

Замітка додана 05.05.10, 21:04

Богдан Бо
Богдан Бо
Зробити замітку темою години?
Велика Вітчизняна - знана і незнана. Дмитро ТАБАЧНИК

війна - правда - україна

Велика Вітчизняна - знана і незнана.

Останнім часом, і ви, мабуть, з цим погодитесь, однією з найпомітніших
ознак суттєвих змін у суспільній свідомості став величезний інтерес до
вітчизняної історії, і передовсім до її складних, трагічних сторінок,
до періодів і фактів, про які ми знали не всю правду або які протягом
десятиріч ретушувалися, перекручувалися, прикрашалися.
Серед недостатньо вивчених - і роки Великої Вітчизняної - роки святі й
героїчні, роки жертвенні й трагічні, кожен день, кожну годину яких
оплачено тисячами людських життів.
Пам'ять про події Великої Вітчизняної живе незагойною раною у серцях
співвітчизників, генетично передається від покоління до покоління. І
ніколи ми не забудемо, як мільйони радянських людей відстояли у
всесвітній борні право своїх нащадків жити під чистим небом, пишатися
ратною славою своїх батьків. І ніколи не підуть з пам'яті ті чотири
роки, що стали мірилом патріотизму радянських людей, стійкості і
мужності воїнів і трударів, які довели світові незборимість прагнення
народів нашої Вітчизни жити ідеалами справедливості й гуманізму.
Ми вивчаємо історію цієї останньої війни у школі, з літературних
джерел, кіно. Але, як не дивно, саме в історії Великої Вітчизняної, про
яку написано тисячі монографій і мільйони статей, про яку згадано у
безлічі мемуарів, все ще лишаються і "білі плями", і штучні міфи,
вигадані за часів "великого кормчого", іноді - навіть за його власними
рецептами. Міфи в історії, тим більше - у воєнній, вже завдали чималих
збитків суспільству, перекручуючи, перевертаючи історичну свідомість
цілих поколінь, їх розвінчання-надзвичайно болісний процес, просто-таки
хірургічний, бо зачіпає за живе і мільйони учасників війни - свідків
тих подій, і мільйони їхніх нащадків, сприймається ще й як руйнування
найсвятіших ідеалів. Але правда - то першооснова історії і, на мій
погляд, не завдасть шкоди.
Тож спробуймо, бодай конспективно, перелічити проблеми історії Великої
Вітчизняної війни, над якими сьогодні найактивніше працюють фахівці,
вивчення яких вимагатиме найбільших зусиль істориків, розкриття всіх
скарбниць закритих і досі архівів, залучення величезної кількості нових
документальних джерел. Це - історія підготовки війни і історія Червоної
Армії 30-х років, які слід розглядати з урахуванням
гітлерівсько-сталінського пакту 1939 року та масового винищення
десятків тисяч радянських військових, починаючи з кінця 1936-го;
малодосліджений перший, найважчий період Великої Вітчизняної з червня
1941-го по листопад 1942-го років. Особливої уваги вимагають: питання
про евакуацію 1941-го року, про її реальну ціну й значущість; питання
про сталінські репресії, спрямовані проти цілих народів під час війни і
проти вищих військових керівників улітку сорок першого. А хіба все вже
з'ясовано в історії партизанського руху і підпілля, скажімо, на
Україні? Абсолютно занедбаною лишається й історична персоналістика,
коли навіть у Радянській воєнній енциклопедії у 8-ми томах не
наводяться бодай коротенькі біографічні відомості про 36 процентів
командуючих арміями.
Так само майже нічого не знаємо ми про діяльність колабораціоністських
військових та політичних утворень і формувань на території СРСР. З
різних, здебільшого кон'юнктурних міркувань, в історичній літературі ще
й досі не висвітлено питання про те, чим займалися, на яких ділянках
перебували у воєнні роки вищі керівники країни - члени Політбюро ЦК
ВКП(б) і вищі керівники республіки - члени Політбюро ЦК КП(б)У, за що,
приміром, стали Героями Соціалістичної Праці у 1943 році Л. П. Берія і
В. М. Молотов. І досі не опубліковано десятки найважливіших,
цілеспрямованих документів і постанов ЦК ВКП(б), Ставки Верховного
Головнокомандування, листування між Сталіним і командуючими фронтами,
яке наочно продемонструвало б воєнну "компетентність" Сталіна.
А хіба стала вже предметом серйозного, неупередженого аналізу проблема
військовополонених, так само як і насильницьке вивезення мільйонів
жителів України та Білорусії до фашистського рейху у 1941-1944 роках?
Запитання ці множаться і множаться.

Тож почати розмову про правду війни треба, мабуть, з найганебнішого міфа.
Всі ми ще зі шкільної лави знаємо: війна почалася так важко і страшно,
так криваво й невдало, почалася розгромом радянських військ західних
прикордонних округів тому, що Німеччина напала несподівано і мала
величезний технічний потенціал та чисельну перевагу, "примусивши
працювати на себе всю окуповану Європу". Знайомі слова? Ними ми вже
сорок п'ять років пояснюємо всі наші невдачі, втрати, відступи,
катастрофи 1941-го. Але факти спростовують сталінські міфи і про
раптовість - то було звичайне невігластво і короткозорість радянського
вищого керівництва, небажання поставитися з довірою до розвідки і
дипломатів, до тієї інформації, що надходила з різних джерел. Та й не
існувало ніякої чисельної та технічної переваги вермахту на початку
війни.
За німецькими та нашими даними на кордоні з СРСР було зосереджено 152
німецькі дивізії, з них - 141 для безпосередньої участі в плані
"Барбаросса", інші - для "підтримання порядку" і поповнення та
відпочинку дислокувались у Румунії, Угорщині, Польщі, Фінляндії.
Існувало ще 29 дивізій сателітів рейху, які мали значно нижчу
боєздатність, ніж радянські війська, й були слабо підготовлені та вкрай
погано озброєні. Всього ж гітлерівські війська - всі разом мали 5,5
мільйона чоловік, 48 тисяч гармат та мінометів, 2800 танків, 5 тисяч
літаків. Треба зазначити, що для удару по СРСР, згідно з планом
"Барбаросса", блок залучав близько трьох мільйонів чоловік з
відповідною кількістю бойової техніки. Причому наші сановні, титуловані
історики дуже неохоче згадують, що половина, навіть трохи більше, всіх
танків та літаків гітлерівського блоку старі, часто - трофейні
чехословацькі або польські. Танків нових типів противник мав лише 1,5
тисячі, а літаків - менш як 3,5 тисячі.
Що ж мали радянські війська? А в нас на західному кордоні було
зосереджено більше трьох мільйонів солдатів, близько 100 тисяч гармат
та мінометів, понад 12 тисяч танків, з них 1861 - найновіших "КВ" та
"Т-34", які не мали аналогів у гітлерівців, близько 18 тисяч літаків, з
них 3700 нових типів. Так хто кому поступався у силі?
Лише з січня 1939 року по червень 1941-го Червона Армія одержала понад
7 тисяч нових танків! А на Україні співвідношення сил Червоної Армії та
військ противника було на 22 червня на нашу користь таке: людей 1,3:1,
гармат 1,4:1, легких танків 5:1, середніх і важких танків 3,6:1,
літаків 2,5:1. Повторюю: на нашу користь! Усі ж теоретики й практики
військового мистецтва вважають, що для ведення успішних оборонних дій
достатньо сил утричі менших, ніж їх має противник, який веде
стратегічний наступ. Тобто сил у Червоної Армії було більш ніж
достатньо, і не лише для оборони. Вже одне просте зіставлення кількох
цифр цілком руйнує міф про величезну перевагу гітлерівців.
Щоб закамуфлювати провал 1941 року і знадобилися історичні міфи і
псевдоісторичні, псевдотеоретичні розробки про завжди несприятливий
початок воєн для мирних держав-неагресорів. Цю нісенітницю Сталін, щоб
якось приховати власну бездарність у військових питаннях, вигадав сам і
виклав у листі 1949 року воєнному історикові генералу Є. А. Разіну.

Серед найважливіших, нерозв'язаних проблем історії війни - сумне
питання про втрати народів Радянського Союзу у роки Великої
Вітчизняної. Нині вже достеменно відомо, що майже вся офіційна
статистика часів сталінщини - сфальсифікована. І найменше церемонилася
вона з підрахунками того, що якнайменше важило для вождів - з
підрахунками людських втрат.
"Казав мені Ю. Г., якого я зустрів на вулиці біля Кінокомітету, що за
даними, які вже є в розпорядженні уряду, "УКРАЇНА ВТРАТИЛА ЗА ЧАС ВІЙНИ
ТРИНАДЦЯТЬ МІЛЬЙОНІВ ЧОЛОВІК. І СЕ ЩЕ, ТАК БИ МОВИТИ, З ОПТИМІСТИЧНОЮ
НЕТОЧНІСТЮ". Себто, коли ми додамо мільйонів два-три, то навряд чи
помилимось... А народження ввійде в норму хіба що у 1950 році",- ці
слова зі щоденника О. П. Довженка.
...Страшні, трагічні рядки, у яких я дозволив собі виділити два
коротеньких речення, датовані письменником 6 листопада 1945 року.
Цифри, що й казати, моторошні, але як визначитися - може вони лише
художнє перебільшення великого митця чи відгук тих пліток, що
переказували Довженку? Може цифри ці не варті уваги? Адже відомо всім:
країна втратила у Великій Вітчизняній війні понад 20 мільйонів людських
життів, то як сталося, що на Україну, котра мала трохи більше п'ятої
частини довоєнного населення Радянського Союзу, припадало 65 процентів
усіх людських втрат?
Фальсифікацію людських утрат почав особисто Сталін ще під час війни.
Так, скажімо, у своїй промові 6 листопада 1941 року, присвяченій 24-й
річниці Великого Жовтня, він заявив перед усім світом, що німці з
початку війни втратили у боях понад 4 мільйони, а наші втрати за цей же
період не досягли й 850 тисяч чоловік. І ця брехня довгий час
видавалася за офіційну статистику державних органів, за підрахунки
Ставки Верховного Головнокомандування, хоча й не мала під собою ніяких
підстав: зараз уже відомо, що лише протягом сорок першого року Червона
Армія втратила тільки полоненими та тими, хто пропав без вісті, близько
чотирьох (!) мільйонів. Тож нині наші історики змушені для з'ясування
справжньої картини втрат народу звертатися до вкрай педантичної
німецької військової статистики. А вона, справді, майже зразкова.

Наприклад, втрати вермахту регулярно фіксувалися в усіх частинах та
з'єднаннях. Звідти всі зведені дані зосереджувалися у начальника
Генерального штабу генерал-полковника Ф. Гальдера, котрий ретельно
занотовував їх у своєму службовому щоденнику. І немає підстав не
довіряти цим цифрам - їх фіксував Гальдер не для звітності чи
публікації, а виключно для власних службових потреб, бо вони межували
іноді з дуже різкими, навіть небезпечними оцінками дій Гітлера та інших
вождів третього рейху. Ось що записав Гальдер 6 квітня 1942 року:
"Втрати з 22.06.1941 року по 31.03.1942 року. Поранено - 23 541 офіцер,
799 389 - унтер-офіцерів та рядових; вбито 8828 офіцерів,
унтер-офіцерів та рядових - 225553; пропало без вісті - офіцерів 855,
унтер-офіцерів та рядових 51665. Всього втрачено 33224 офіцери, 1074607
унтер-офіцерів та рядових. Загальні втрати сухопутних військ на Сході
становлять 1107830, або 34,6 процента їхньої середньої чисельності (3,2
мільйони чоловік)".
Порівняйте зі сталінськими "чотирма мільйонами". І це не на початок
листопада сорок першого, як повідомив Сталін, а на початок квітня сорок
другого. А замість наших 850 тисяч, вигаданих "вождем", втрати
радянських військ лише за сорок перший становлять, за даними радянської
військової статистики, вбитими - близько мільйона, пораненими - 4
мільйони, полоненими та тими, що пропали без вісті,- ще 4 мільйони.
Разом - 9 мільйонів чоловік.
Це лише один приклад фальсифікації. А скільки населення втратила
Україна за всі роки? Необхідно відразу ж зазначити що, по-перше,
достовірні цифри і методи підрахунків зараз лише створюються,
визначаються вченими і тому не є остаточними, по-друге, ці цифри
настільки величезні, настільки жахливі, що свідомість не здатна їх
сприйняти. Моторошно навіть уявити собі реальну кількість загиблих,
реальність цих цифр узагалі. Тим більше, що майже півстоліття їх
ретельно приховували від народу. Навіть провідні воєнні історики у 1989
році змушені були відверто зізнатися, що у нас і досі немає остаточно
перевірених даних про втрати у роки Великої Вітчизняної війни, немає
також єдиної, науково обгрунтованої методики підрахунків. І всі ті
втрати, що називалися у промовах і доповідях Сталіна, Молотова, Хрущова
та інших наших державних керманичів не просто недостовірні, а
здебільшого, свідомо фальсифіковані. Це ж стосується і "підсумкової"
брежнєвської цифри - 20 мільйонів загиблих. Під нею немає ані
підрахунків, ані досліджень.
Хрестоматійно відомо за всіма офіційними виданнями (інших раніше не
існувало) з історії Великої Вітчизняної війни на Україні, що в
1941-1945 роках загинув кожний шостий житель України. Цю цифру
закріпили, канонізували і подають усі енциклопедії, енциклопедичні
довідники, монографії, підручники, всі без винятку, де йдеться про
втрати нашого народу.
Тепер про самі цифри. Населення України становило у 1940 році (за
тодішньою статистикою) 41,3 мільйона чоловік. Довоєнний стійкий приріст
населення щороку сягав (по Україні) трохи менше 2 процентів усього
населення. Таким чином, напередодні Великої Вітчизняної війни на
території Української РСР проживало близько 42 мільйонів чоловік. Якщо
вірити офіційним даним, то загинув кожний шостий - це 7 мільйонів
чоловік.
О. П. Довженко твердить, що Україна втратила 13 мільйонів живих душ. Якій же цифрі вірити?
Щоб відповісти на це запитання, давайте спершу проаналізуємо дуже
коротенько статистику втрат у цілому по всій країні. Є офіційна цифра -
загинуло понад 20 мільйонів (хоча, я не розумію, як можна рахувати
людські життя з приблизною точністю мільйон туди, мільйон сюди? І
скільки це "понад двадцять мільйонів" - двадцять один чи тридцять
один?). Але факти говорять інше: в 1940 році населення Радянського
Союзу становило 194,1 мільйони чоловік, а у 1946 році, коли на світ
з'явилася велика кількість "дітей перемоги" - лише 167 мільйонів. І це
при щорічному довоєнному високому прирості, який становив десь 3,7-3,85
мільйона чоловік на рік! І це при тому, що до складу країни увійшло,
разом з населенням, чимало значних територій! І це при тому, що людей в
країні у 1945 році було значно менше - не було ще "дітей перемоги" але,
на жаль точна кількість населення країни на момент року перемоги не
відома. О. П. Довженко вважав, що відновлення народжуваності і
чисельності населення "ввійде в норму хіба лише в 1950 році". Тут він
помилився - лише в 1955 році вдалося "виповзти" на довоєнний рівень
населення - в країні жило 194,4 мільйони чоловік. При врятуванні країни
від війни, від катастрофи початкового періоду, при збереженні
нормальних темпів розвитку економіки, збереженні нормального приросту
населення ми б уже на початку 1946 року мали, за аналізом учених, понад
213 мільйонів чоловік. Понад 213, а не 167 мільйонів.
Щоб не дістати звинувачень в упередженості, в очорнительстві, процитую
двох серйозних московських учених - істориків війни. Доктор історичних
наук, професор М. Кирсанов: "Війна обійшлася нам разом з непрямими
втратами у 46 мільйонів чоловік"; кандидат історичних наук, відомий
військовий архівіст Ю. Геллер: "Загальна кількість наших втрат (армії
та мирного населення) - понад 46 мільйонів. Тобто ми втратили ЧВЕРТЬ
НАСЕЛЕННЯ КРАЇНИ. З них- 22 мільйони солдатів, або майже 12 процентів
усього населення".
Можна порівняти цифри:
Втрати за часів Великої Вітчизняної війни: СРСР-46 млн. (справжня
чисельність), 20 млн. (фальсифікована); Україна - ? млн. (справжня
чисельність), 7 млн. (фальсифікована).
Якщо розв'язати це страшне рівняння, то замість знаку запитання
доведеться проставити цифру 16. Зрозуміло, що всі ці обчислення
приблизні, але в їх основу закладені достатньо достовірні цифри.
Пригадуєте Довженкове - "тринадцять мільйонів людей з оптимістичною
неточністю"?
...Запропоновані читачам роздуми - це лише спроба зробити крок до
істини. Спроба осягнути масштаби тієї, безперебільшення, вселенської,
генетичної катастрофи, яка через бездарне керівництво, підлу тиранію,
спіткала народи нашої Батьківщини. Знати правду, знати ціну рік та
морів народної крові, якими сталінщина, керуючись імперським девізом
"переможців не судять", вела війну, здобувала перемогу, вважаю,
необхідно. І якщо московські історики вже знають страшну правду про 46
мільйонів втрачених душ, про те, що обірвалося життя четвертої частини
населення країни, то чому в нашій республіці й досі навіть не вдалися
до спроби розвінчати сталінські міфи, видобути діаманти правди?
Пригадую пісню з чудового кінофільма "Білоруський вокзал": "А нынче нам
нужна одна победа, Одна на всех - мы за ценой не постоим..."
За ціною, справді не стояли - 25 процентів у країні. А на Україні? Якщо
орієнтуватися на жахливу цифру 16, вийде значно більше...
Кажуть, що у переможців рани гояться швидше, що видужують вони легше.
Не знаю. Мені випало побувати у Німеччині - і у Західній, і у Східній.
Я бачив, як у кого гоїлися рани - у німців, котрі протягом усієї другої
світової війни втратили вбитими близько 3-х мільйонів чоловік на всіх
фронтах, і як гоїлися вони у нас, переможців, у країні, де тридцять
років людське життя не було варте нічого...
І все-таки брали Берлін наші, радянські люди. До нього дійшли дорогами
війни комуністи і безпартійні, росіяни і білоруси, українці і грузини,
узбеки і латиші. У біду потрапила вся радянська земля, і вони захистили
її. Вони перемогли. І ціну цієї Перемоги нам зараз треба збагнути...


Дмитро ТАБАЧНИК
журнал "Наука і суспільство" №5 за 1990 р.

Правда потрібна
94%, 30 голосів
Правда не потрібна
0%, 0 голосів
Хай буде, як було
6%, 2 голоси

Рейтинг замітки:
РедагуватиВидалити
Додати коментар | RSS | Читати в RSS-рідері
Коментарі

banderivez
1

6.05.10 07:14
Теама надзвичайно складна. Складна через міфи та фальсифікації, через ідеологочні некоректні визначення. Для українців 2-а Світова почалася не 22 червня 1941, а 1 вересня 1939, адже і у Війську Польському були українці, Закарпатську Україну захищали українці. Та й закінчилася війна для наших дідів не 9 травуня 1945, а з розгромом Квантумської армії. Тому намагання автора втиснути все в рамки т.з. ВОВ має ідеологічну направленість -- будь що підтримати "совок" в суспільній свідомості.
Те ж саме стосується і причин "поразок" на початку "ВОВ". Ніхто не хоче навіть спробувати розглянути версію навмисної сдачі Сталіним України і Білорусії.

Відповісти | з цитатою | видалити

Perovdupu
2

6.05.10 09:32
Все починається з підміни понять. Війна не ВОВ, а ІІ-га Світова. Танки не наші, а совіцькі... і т.д. Етнічні українці брали участь у цій жахливій війні з обох боків у складі армій загарбників. Виключенням є тільки українські партизани - УПА.
Парад цього року на Хрещатику з участю військових Росії - ганебне явище, оскільки символізує переОкупацію України 1945 року.

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
3

6.05.10 10:18

Відповідь на [1] від banderivez
Розглянути версію "навмисної здачі" можна для варіативного аналізу, але це явно недієва версія, бо все говорить про підготовку Сталіна напасти на Гітлера, а той його випередив.
А реально війна і окупація для України скінчились однозначно 24 серпня 1991 року.
В цій статті головне йдеться про втрати населення суто України, тому всі інші нюанси невагомі, тим паче рік написання статті і публікації теж говорить що тоді заторкнути це питання було дуже мужньо...

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
4

6.05.10 10:27

Відповідь на [2] від Perovdupu
Святкувати в Україні 9 травня на державному рівні парадами і салютами - дійсно є ганьба і наруга над трагедією нашої країни.
До речі, підмін понять нема, бо ВОВ ( 22.06. 41 - 8.05.45) є складовою ІІ-ї світової (1.09.39 - жовтень (?) 45).
Дякую, Бо сам це тільки що урозумів!
ВОВ - це епізод, локальний і не єдиний у ІІ-й Світовій.
Інше питання, що він був наймаштабнішим

Відповісти | з цитатою | видалити

banderivez
5

6.05.10 10:51

Відповідь на [3] від Богдан Бо
Не можу погодитися з наступних міркувань. Така версія цілком вкладається в спосіб мислення Сталіна. Адже підписуючи пакт Молотова-Рибентропа, він мав на увазі втягти Гітлера у велику війну в Європі, а потім прийти туди як визволитель. При цьому він не міг не знати про антирадянські суспільні настрої, як наслідок колективізації, голодомору, репресій. Він розумів, що за тих умов армія воювати не буде. Це підтверджується кількістю полонених в перші місяці війни та тим, що німців усюди зустрічали з квітами,як визволителів. Розрахунок Сталіна був простий, здати території з особливим несрийнятям його режиму, викликати на цих теріторіях хвилю репресій з боку німців, а потім їх визволити. Попутно виявити антирадянський актив та розправитися з ним, руками німців придушити національно-визвольні рухи

Відповісти | з цитатою | видалити

banderivez
6

6.05.10 10:59

Відповідь на [3] від Богдан Бо
Можна привести ще безліч фактів на підтвердження цієї версії. Але зверну увагу ще на один момент. Початковий єтап програвали генерали і маршали, які потім успішно били німців. Що, Рокосовський, який розробив та провів стратегічну операцію "Багратіон", яка є до сьогоднішнього дня взірцем військового мистецтва, на початку війни не вмів воювати? Абсурд. Йому не ставили задач на наступ. Йому ставили задачі, виконання яких призводило до погіршення становища. Достатньо прочитати його спогади, щоб в цьому переконатися. Те ж саме стосується інших генралів. Коли в липні 41 Червона армія ударом під Новоград-Волинським розгромила ударне угруповання німців та примусила їх перейти до оборони, надійшов наказ припинити наступ та відійти в район Житомира. Тим самим була відкрита дорога в обхід Києва.

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
7

6.05.10 11:08

Відповідь на [5] від banderivez
Якщо знаєш про події "перших советів" 39 - 41 рр. на Західній Україні, то зрозумієш, що ніякої подібної допомоги німців Сталін не бажав, а про жодні "Попутно виявити антирадянський актив та розправитися з ним, руками німців придушити національно-визвольні рухи" на час 1939 р. в СРСР вже не було і натяку - всі і вся було знищенно.
Інша справа, що в чомусь така ситуація мала місце і недаремно виникло прислів’я, що "За два роки панування німці змусили українців полюбити радянську владу"
Але нема жодних документальних натяків приписувати ці дії як свідомі і сплановані - Сталіну

Відповісти | з цитатою | видалити

banderivez
8

6.05.10 11:08

Відповідь на [4] від Богдан Бо
І таких прикладів безглуздих рішень геніальних советських командирів можна привести ббагато. При цьому слід зауважити, що грамотно воювати у них виходило, як тільки до цього змушувала ситуація, і знову таки, стратегія Сталіна. Не здали Мурманськ, Ленініград, відкинули німців від Москви, і тут же отримали поразку під Харьковим, зате прийшли в Україну, коли там вже чекали визволителів. Під політику "зрадництва" виселили татар та чеченців, планували виселити українців. Систематизація фактів в цьому напрями може дати самі несподівані результати. Тим паче варто розглянути цю версі не побіжно, а більш глибоко. В будь якому випадку, такий план цілком в дусі вождя народів.

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
9

6.05.10 11:16

Відповідь на [6] від banderivez
Зумисно спланована війна на програш?
Тоді навіщо стільки території Росії віддано? Теж заради очистки, або як зараз модно після Чечні - "зачистки"
Хоча буду вдячний за публікацію вашої версії як цільного матеріалу, а не у вигляді коментів.

Відповісти | з цитатою | видалити

banderivez
10

6.05.10 11:26

Відповідь на [9] від Богдан Бо
Війна не програш, а на абсолютну перемогу. Не тільки військову а й моральну. Війна показала, що не все антирадянське було знищено. В козіцьких корпусах у німців білоше 600 тис. чоловік. РОА Власова більше 3 млн чоловік. По всій Україні виникали осередки ОУН, які налаштовували людей не тільки проти німців, а проти совєтів, за незалежність.
Нажаль не маю можливості зараз зробити серьозний матеріал по темі, але думаю, що ідея прийшла не тільки мені, а значить буде серьозно розроблятися. За будь-яких умов такі дослідження будуть корисними.

Відповісти | з цитатою | видалити
Додати коментар



Співтовариство: Ми любимо тебе, Україно!

попередня наступна

Замітка додана 20.04.10, 11:06

Богдан Бо
Богдан Бо
Зробити замітку темою години?
Дітлахи вітають журналюх

журналистика - українська мова

Дітлахи вітають журналюх
(фельєтон)

Загадково-невідомим залишається для мене ім’я одного українського фільольога, - саме так, оскільки назвати цього мовного паразита справдешнім філологом просто неможливо, як і тих всіх, хто постійно користується його дико-убогим словотвором “дітлахи”. Для усіх навіть не надто великих знавців теорії мови і теми словотворення – морфології, є відомим факт існування спеціальних словотворчих морфем для надання словам емоційних відтінків, зокрема суфіксальна морфема “-чк” придає словам применшувально-пестливого емоційного забарвлення: сонце – сонечко, квіти – кіточки, ложки – ложечки, діти – діточки тощо. Про існування словотворчої суфіксальної морфеми “-лах”в українській мові мовчать всі підручники, зате доволі поширеним в побутовому мовленні використовується слово “лахи” на означення того, що у нас знедавна почали величати секен-хендом. Слово “лох” коментарів не потребує, а ще є такий вираз: “не дери з мене лаха”, яке означає : “припини з мене знущатись і насміхатись”. Є слово “ляха”, що означає “велику жирну свиню”. І тепер порівняйте в цьому мовному оточенні емоційну насиченість сучасного новотвору “дітлахи” ...
На щастя, цей словесний покруч маловживаний у лексиці журналістів друкованих ЗМІ, проте журналісти радіо і телебачення безперервно деруть лаха з діточок, постійно обзиваючи їх “дітлахами”. Напевно вони вважають це гарним і ніжним узагальненим означенням для дітей в замін слова “дітвора”, а ті у свою чергу, будучи не обтяжені освітою і фаховими знаннями з мови, теж роблять у відповідь ще видатніші мовні утворення типу “а дякуємо вам, дядя-журналюх і тьотя-журналяха”.
Панове правдишні журналісти, я особливо хочу звернутись до вас з питання чистоти вживання мови: ви найпередовіший загін філологів, що найбільше демонструє довершеність і витонченість мови, тому пильнуйте цей свій основний інструмен! Поважайте мову, щоб поважали вас, бо коли ви починаєте засмічувати свої матеріали новомодними словечками з сленгу задля намріяної модерної оригінальності, то у відповідь так і напрошується вираз на аналогічному рівні “Ти чо, чмо? Фільтруй свій базар”.
Засміченість мови українських журналістів просто феноменальна і у мене, як знавця і шанувальника української мови, постійним є відчуття нудоти від огиди, коли засмічують її чистоту і джерельну милозвучність різними жахливими новотворами. Час припинити прикривати особисту неповноцінність якоюсь міфічною меншовартістю української мови з отими всіма різноманітними “розчіпірками”, “дітлахами” і тому подібним словотворчим убожеством!
Другою нашою мовною бідою є надмірне і абсолютно невиправдане вживання іноземних слів. Жоден з українських самозакоханих журналістів не може обійтись без іноземних словес типу “презентація”, а то і з особливим шиком виведе “репрезентація”, хоча це можна спокійно означити гарним українським словом “представлення”. А тих менеджерів і дилерів розвелось стільки, що тільки кілери можуть допомогти навести лад.
Застування іноземних слів повинно мати за основний принцип їх суто вузький термінологічний характер, а не узагальнений, тобто коли всіх звичайних українських продавців починають повально називати дилерами або коли всі стали менеджерами, а нормальне українське слово управляючий взагалі виходить з активного вжитку, то це вже не стільки маразм, як лікарський діагноз, скільки звичайнісінька дурість, гірше за яку є тільки прогресуюча дурість – це коли іноземні терміни починають вживати взагалі поза змістом і здоровим глуздом. Зокрема, я не можу спокійно слухати, коли в інформаційних повідомленнях і то на найвищому офіційному рівні в Україні лунають словеса типу: “губернатор” або “спікер”. Явно прогресуюча дурість, тому що які в Україні можуть бути губернатори, коли тут нема жодної губернії і жодної офіційної посади такого рівня. В сусідній Росії губернатори є офіційно як посадові особи конкретних територіальних місцин федерації, але при них функціонують офіційно і власні державні уряди з посадами міністрів! І території під керівництвом російських губернаторів по масштабах куди більші за наші українські області, а деякі - і цілої України! Наші українські губернатори можуть бути названі такими хіба що від фразеологічного звороту “розкотав губу”, тобто “мати надмірні бажання і пиху”
Звичайно що й якийсь там начальник житлово-комунальної контори може почати величати себе “президентом ЖККа” і в розмові вставляти фрази: “Я готуюсь до саміту з колегами Ющенком і Бушем, а ви тут з своєю прогнившою сантехнікою пхаєтесь, відволікаєте від державницьких справ Україну розбудовувати!” Або ж можна уявити розчарування якогось пенсіонера-прохача, коли він писав жалобну петицію на ім’я Його Величності Губернатора Харківського і всія Слобожанщини, Малої і Великої, а йому відповідають якісь дрібні чинуші від імені якогось миршавого голови Харківської обласної державної адміністрації. Тьху! І розтерти! Відмова від самого губернатора – то велика честь, не те що позитивно вирішене питання головою ОДА - це більше схоже на кревну образу.
Або як гарно можна проявити свої фантазії нашим журналістам описуючи буденну нараду голів облдержадміністрацій України: “Відбувся всеукраїнський форум всевладної еліти за участю губернатора харківського, воєводи луцького, хана кримського, сатрапа донецького, васала луганського, маршалка львівського, господаря чернівецького, гетьмана запорізького, наркома дніпропетровського... Їх привітали Великий Князь України-Руси - він же Призедент України, а також мер він же бургомістр Київський і спікер він же снікерс Української Верховної Ради без усякої Думи” – просто цукерочка-кросворд, замість нудного інформаційного повідомлення. Чтиво найвищого гатунку! Хвала і слава панству журналюхству!
Сподіваюсь, що вже досить показувати недолугість подібної журналістики. І так зрозуміло необхідність для справді професійного журналіста чітко дотримуватись чистоти мови і документальної точності в поданні інформації, а щодо всіляких горе-ЗМІїстів, то ні диплом журфаку, ні редакторська посада, ні журналістське посвідчення не є причиною зараховувати їх до журналістів.
Панове, припиніть “приколюватись” з української мови і продукувати лжеінформаційний простір. Бо коли вже по БіБіСі з врахуванням анлійської прискіпливості редакторів сповна серйозно говорять про призначення і звільнення українських губернаторів, то це вже занадто. Західні люди звикли називати Росією всю територію Радянського Союзу, тому для них цілком нормальним є за аналогією розповсюджувати всі реалії державного функціонування і устрою на колишні республіки, у тому числі і Україну, особливо якщо ми самі вводимо їх в оману фальшивою ЗМІїтворчистю. Але ж нема в Україні губернаторів! Нема! В Росіє є, а у нас – НЕМА. Тому у нас не можуть призначати і знімати губернаторів, як не можуть обирати спікера Верховної Ради, бо нема такої посади! Є не спікер і не снікерс, а голова Верховної Ради України! Нема губернатарів і мерів нема! Є голови ОДА, міст, районів, рад різних рівнів. Голови керують в Україні навіть при відсутності “голови на плечах” чи “клепки в голові”. Зрозумійте і запам’ятайте це, шановні панове журналісти! Називайте речі своїми іменами й не продукуйте шаради і кросворди замість правдивої інформації!


м. Львів Богдан Гордасевич

підтримую думку автора
81%, 17 голосів
не підтримую думку автора
10%, 2 голоси
а шо, як то хохма так писати
10%, 2 голоси

Рейтинг замітки:
РедагуватиВидалити
Додати коментар | RSS | Читати в RSS-рідері
Коментарі

Богдан Бо
1

20.04.10 12:04
Для мене ще одною новомодною мовною дикістю став фразеологізм замість"Євро дві тисячі дванадцять" казати: "Євро двадцять дванадцять".
Це ж треба так вимахнутись! Тепер, напевно, і перемогу будуть святкувати як "дев’ятнадцять сорок п’ять"

Відповісти | з цитатою | видалити

Левус
2

20.04.10 12:12
Вражає засміченість свідомості всякими покручами тих, хто має особливо дбати про чистоту свого інструментарію - слова і мови. Що було б, якби стоматолог приступав до роботи відповідним чином? А це вказує на те, в якому мовному середовищі виховувалися самі ж спеціалісти слова.

Відповісти | з цитатою | видалити

Perovdupu
3

20.04.10 12:13
Досить цікава точка зору. Доволі розповсюджене слово "дітлахи" виявилося даниною чийомусь паганому смаку...

Відповісти | з цитатою | видалити

Левус
4

20.04.10 12:19

Відповідь на [1] від Богдан Бо
Так, виховання підлабузництва і меншовартості, які культивуються для продовження ісуючого стану речей породжує знущання над словом. І чим більше - тим краще.

Відповісти | з цитатою | видалити

анонім
5

20.04.10 12:27
Дуже болюча тема! Аж надто!
"Другою нашою мовною бідою є надмірне і абсолютно невиправдане вживання іноземних слів." - це просто жах, а не біда! Це - стихійне лихо...
Колись почула термін "девіантна", чи "дивіантна" поведінка... Шукала по словниках, та даремно.
При такому засиллі іншомовних слів,та ще й в офіційних, або і неофіційних ЗМІ, почуваєш себе наче недоумкуватим... Бо не второпаєш відразу, про що йдеться. Можливо той, хто послуговується такою лексикою, вважає, що чим незрозуміліше скаже чи напише, - тим розумніше...
Про вживання сленгу промовчу, бо сказати щось нормальними словами - неможливо...
Добре, що "нецензурщина" ще не звучить в офіційних новинах...
Дозвольте Вас запитати:
Цей Ваш фейлетон десь опубліковано у пресі, чи лише на цьому сайті?
З повагою, Оксана

Відповісти | з цитатою | видалити

кусючий бджіл
6

20.04.10 12:47
а мене завжди бісить, коли чую від журналюг у щоденних новинах слово "городяни", хто це такі???... ті, хто на городі картоплю садять?...
чому міське населення не можна називати "мешканцями міста" або "містянами"?

Відповісти | з цитатою | видалити

lizochka
7

20.04.10 13:08
а мені подобається слово "малеча", хоча не знаю, правильно чи ні його вживати.

Відповісти | з цитатою | видалити

ded_sad
8

20.04.10 13:59

Відповідь на [1] від Богдан Бо
Для мене ще одною новомодною мовною дикістю став фразеологізм замість"Євро дві тисячі дванадцять" казати: "Євро двадцять дванадцять".
Це ж треба так вимахнутись! Тепер, напевно, і перемогу будуть святкувати як "дев’ятнадцять сорок п’ять"
а чи не з львівського пива 17-15 це почалось?

Відповісти | з цитатою | видалити

ded_sad
9

20.04.10 14:14
Стосовно "дітлахів" (одразу зазначу, що я не фахівець) чому це вас так стурбувала якась там форма "лах"? Ну тоді вже будемо послідовними і у слові "дітвора" розгледімо суто російске "вор", який жах!
Щодо засміченості мови журналістів цілком з вами погоджуюсь, особливо мене тішать своєю "галіматньой" акули телеефіру.

Відповісти | з цитатою | видалити

varuna_
10

20.04.10 15:38
а вважаю що українська має прогресувати, якщо є колайдер то він є, те саме і про сленг-все більше молоді намагається зробити свою мову більш різноманітнішою, хіба почувши від десяти річного хлопця слово пуцилін ви будете вважати що х?й звучить якось більш мелодійно. сленг потрібен для молоді десь від 12р до першої дитини, а потім починається самоочищення. а щодо наших "спеціалістів слова" то тут я цілком згоден, і відносно "офіціозного сленгу" - не замислювався раніше але автор, на мою думку, тут правий.

Відповісти | з цитатою | видалити
Додати коментар


Співтовариство: Ми любимо тебе, Україно!

попередня наступна

Замітка додана 27.03.10, 12:38

Богдан Бо
Богдан Бо
Зробити замітку темою години?
Ми будем кращими

поезія - україна

Галина Гордасевич

Покаяний псалом

На душу впали порохи,
І висохла вона на мумію.
Прости нам, Господи, гріхи,
Бо грішимо по скудоумію.

Сяк-так долаємо добу,
Все спішимо, все щось моторимо.
Прости нам, Господи, злобу -
Самі не відаєм, що творимо.

Засадим брата до тюрми,
Скуємо ланцями залізними.
Прости нас, Господи, що ми
Живцем у царство Твоє ліземо.

А треба хрест свій пронести,
Щоб стати із раба людиною.
Прости нас, Господи, прости,
Хоч перед смертною годиною.

Могили снігом занесе.
Закряче ворон над пропащими.
Прости нас, Господи, за все!
Такі ми є.
Ми будем кращими!
Рейтинг замітки:

1

РедагуватиВидалити
Додати коментар | RSS | Читати в RSS-рідері
Коментарі

starina_leon
1

27.03.10 22:40
Гарно!

Відповісти | з цитатою | видалити

Nech sa paci
2

28.03.10 10:24

Відповісти | з цитатою | видалити

ПИВОМАН
3

28.03.10 12:44

Відповісти | з цитатою | видалити

varuna_
4

28.03.10 13:54
гарний вірш.

Відповісти | з цитатою | видалити

Minona
5

28.03.10 19:24

Відповісти | з цитатою | видалити
Додати коментар


Богдан Бо і мої сервіси: фотоальбом • блог • відео • події • музика • профіль • гостьова • друзі

попередня наступна

Замітка додана 26.03.10, 13:30

Богдан Бо
Богдан Бо
Зробити замітку темою години?
Запрошення для львівської публіки

концерт

ВСІМ! ВСІМ! ВСІМ!

В понеділок 29 березня 2010 року об 18 год. у конференцзалі ГО "Разом" ( вул. Наливайка, 5) пройде урочиста академія з вшанування ювілейної дати 75 років від дня народження української письменниці Галини Гордасевич - запрошуємо всіх!
Також всі бажаючі (не можеш сам - загітуй іншого!) запрошуєм на конференцію "Творча спадщина Галини Гордасевич", приурочено до ювілею письменниці.
Початок 14 год. 30 березня в приміщенні Львівської Обласної наукової бібліотеки (просп. Т.Шеченка, 13)

А хто просто най загляне на сайт http://together.lviv.ua/index.php?id=1060

Приєднатися до події
Рейтинг замітки:
РедагуватиВидалити
Додати коментар | RSS | Читати в RSS-рідері
Коментарі

iris s
1

26.03.10 13:42
бери билеты и жди архазма

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
2

13.04.10 12:47

Відповідь на [1] від iris s
Розумію і співчуваю: вік своє бере - привіт маразм

Відповісти | з цитатою | видалити

iris s
3

13.04.10 13:01

Відповідь на [2] від Богдан Бо
Розумію і співчуваю: вік своє бере - привіт маразм
я тебе сочувствую - 48 лет, еще вроде рановато

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
4

13.04.10 14:04

Відповідь на [3] від iris s
Розумію і співчуваю: вік своє бере - привіт маразм
я тебе сочувствую - 48 лет, еще вроде рановато
але на 50 років молодший, хоча дамам вічно 39

Відповісти | з цитатою | видалити
Додати коментар



Співтовариство: Ми любимо тебе, Україно!

попередня наступна

Замітка додана 26.03.10, 13:10

Богдан Бо
Богдан Бо
Зробити замітку темою години?
Галині Гордасевич -75!

поезия - україна

"...І Бог тобі найкращу зірку покладе в долоні"

Нещодавно громадськість Львівщини вшанувала чергову річницю вже покійної відомої
української письменниці Галини Гордасевич. Так, у Львівському Аграрному університеті відбулась презентація книги-мартиролога "Нескорена Берегиня", над якою останні роки свого життя напружено працювала письменниця.
А у Львівському обласному Будинку вчителя відбулась презентація книги перекладів світової лірики "Україна в світі" і, таким чином, хоч і з запізненням, але одна мрія письменниці здійснилась завдяки її синові Богданові.
Заключним став вечір пам'яті у музеї Івана Франка, на який син письменниці приніс посмертні нагороди Галини Гордасевич: Почесну відзнаку-хрест "За заслуги в боротьбі за волю України" від Всеукраїнського товариства політичних в'язнів і репресованих, і Нагрудну відзнаку-орден "За вірність" імені Василя Стуса - від Всеукраїнського товариства "Меморіал".
- Це справді найцінніші нагороди для матері, наголосив у своєму виступі Богдан Гордасевич. Він висловив щиру вдячність керівникам цих громадських організацій - Петру Франку і Євгену Гриніву за таке вшанування.
Також Богдан Гордасевич прочитав присутнім декілька віршів Галини Гордасевич


ДОЛЯ ПОЕТА

Минули дні поразок й перемог,
Верхів'я щастя й урвища розпачні.
За кожен день, якнй тобі дарує Бог.
Будь вдячний.

Що влада? Натовпи німих нікчем!
Що слава? Заздрість, схована під усміхом!
Той, що укрився за твоїм плечем,
Твоїм не порадіє успіхам.

Це все, відомо, суєта суєт.
Не називай цього ні горем, ні бідою.
Якщо не віршомаз ти, а поет, -
Їж черствий хліб і запивай водою.

І хай тебе штовхають у юрбі.
Пускають плітки й дотепи солоні. -
Відкрий вночі вікно - і Бог тобі
Найкращу зірку покладе в долоні.


МИ - Є!

Довго вони панували
Над краєм - холод і тьма.
Нам до тями вбивали,
Що нас як народу - нема.
Будемо разом виходити
З того гнiту i тьми,
Собi i свiту доводити,
Що є ми.
Серце у грудях б'є:
Ми - є!

Нам славна судилася доля.
Скорiше до працi ходiм
Збирати камiння з поля,
Зводити з нього дiм.
Повiсимо в нашому домi
Вишиванi рушники,
Будемо в свiтi вiдомi
Мрiйники, трудiвники.
Дамо загребущому вiдсiч:
- Зась! Воно не твоє!
Ми - є!


У КАВ'ЯРНІ "ГРОНО ДІОНІСА"

Сиджу в кав'ярні маленькій,
п'ю каву,
чорнющу, як ніч,
і гірку, як доля моя,
і все чекаю ще
на руку твою ласкаву,
і вслухаюсь в глибини пам'яті,
чи почую твоє ім'я?
Та вже не надіюся,
що колись-то отримаю Нобеля,
хоч би й писала
до знемоги,
до самозабуття,
бо після голодоморів,
концтаборів
і Чорнобиля,
що напишеш,
щоб вразило більше,
аніж саме життя?
Я вже знаю,
що не об'їжджу всю Європу,
а де вже, щоб побувати
на іншому материку,
а проте не наливайте
в чашку мою сиропу -
ні на що не проміняю
долю свою гірку.
Бо кожна моя сльоза
вже діамантом стала,
а кожен мій чорний день
в небі зорею сія.
Крутою дорогою йшла,
та дійшла таки - не пристала.
В маленькій порожній кав'ярні
п'ю чорну каву я.

1999 р., м. Львів

ДІАЛОГ

- Чуєш, б'є дзвiн?
А по кому ж це вiн?

- Вiн б'є по наших прадiдах,
Людях мудрих i праведних,
Що життя совiстю мiрили,
І у Всевишнього вiрили.
І роботу всяку робили,
І землю рiдну любили.

- Чуєш, б'є дзвiн?
А по кому ж це вiн?

- Він б'є по наших дідах,
Що високий зводили дах,
Будували для внуків дім
У зеленім гаю молодім,
Та самі не жили в цьому домі,
І могили їх невідомі.

- Чуєш, б'є дзвін?
А по кому ж це він?

- Він б'є по наших батьках,
Що носили нас на руках,
Як уміли і як могли,
Від лихого нас берегли,
Як уміли, учили добру,
Й не сказали:
- Колись я умру.

- Чуєш, б'є дзвін?
А по кому ж це він?


ЗАПОВІТ

Коли помру, - колись таки помру, -
Хоч вірю, що це станеться нескоро, -
То дайте спокій сивому Дніпру,
Де кручі і високі осокори.
На Личаківський також не несіть:
Там надто пишно і, до того, тісно.
Ні-ні, не хочу! Навіть не просіть!
Сказала так - хай оуде нині й присно.
На цвинтарі малому схороніть,
Де хрестики і написи наївні.
Нікому йти туди не бороніть,
Нехай то будуть кози або півні.
Вони зчиняти бійки мастнйи,
І я малою трохи їх боялась.
Ага, ще напис напишіть такий:
«Жила. Любила. Плакала. Сміялась.»
Рейтинг замітки:
РедагуватиВидалити
Додати коментар | RSS | Читати в RSS-рідері
Коментарі

Yollka
1

26.03.10 13:41
Дуже вразили вірші.Особливо Заповіт.Десь так казала мені колись мама,про те,що хоче бути похованою на маленькому сільскому цвинтарі і щоб не було штучних квітів.Стало дуже сумно

Відповісти | з цитатою | видалити

Тираъ
2

26.03.10 14:04

Відповісти | з цитатою | видалити

Терджиман-2
3

26.03.10 16:26
"Що слава? Заздрість, схована під усміхом!
Той, що укрився за твоїм плечем,
Твоїм не порадіє успіхам..."
Значит, торжественный вечер заупокой оскорбителен для отсутствующей поэтессы.

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
4

27.03.10 11:11

Відповідь на [3] від Терджиман-2
"Що слава? Заздрість, схована під усміхом!
Той, що укрився за твоїм плечем,
Твоїм не порадіє успіхам..."
Значит, торжественный вечер заупокой оскорбителен для отсутствующей поэтессы.
Вдячний, що принаймні прочитали.
А що кожен думає в межах свого (так би мовити в даному випадку) інтелекту - то не наша проблема.

Відповісти | з цитатою | видалити



Співтовариство: Ми любимо тебе, Україно!

попередня наступна

Замітка додана 26.03.10, 09:39

Богдан Бо
Богдан Бо
Зробити замітку темою години?
Мовчання

правда - право - честь

Галина Гордасевич

Мовчання

новела

Присвячую Миколі Струку, який з похоронів патріарха Володимира потрапив у реанімацію.


- Ну от, - сказала мама, - прилипли до того телевізора, наче мухи до меду. Казочки дивляться! Маленькі!
Сказала ніби сердито, а насправді вона зовсім на них не гнівається. Ну, чого б вона мала на них гніватися, коли вона їх обох любить: і доню, і тата. Це вона так собі, ніби грається в таку сувору маму.
- І маленькі! - огризнулася доня. - Я ж у третьому класі, це молодший шкільний вік. А таткові треба відпочити, бо в нього робота дуже відповідальна.
Доня теж ніби огризалася, але насправді вона зовсім не хотіла прогнівати маму. Це теж була ніби така собі гра в нечемну доньку. Бо насправді вона була кохана, чемна доня і зовсім не хотіла спричиняти прикрощів ні татові, ні мамі.
Мама пішла на кухню мити посуд після вечері, а вони з татком продовжували дивитися "Вечірню казку". Сиділи, тісню пригорнувшись одне до одного, як звикли сидіти завжди. Коли донька була ще зовсім маленька, то вона любила заховатися під батькову руку. Тепер вона вже виросла і не вмішувалася, але згорталася в клубочок, підтягувала коліна аж до підборіддя, і тоді татко охоплював її всю своєю великою і сильною рукою, а голову вона клала таткові на плече і так їй було затишно.
Кожна дитина любить хвалитися своїми батьками, але їй таки справді повезло. Мама в неї красуня, не марно ж її взяли працювати в новий великий магазин, де продаються всякі речі для елегантних жінок. Отож і продавщиці всі там мають бути гарні і елегантні. А ще повинні вміти привітно усміхатися, а такої усмішки, як в її мами, напевно, ні в кого нема.
Ну, а тато, як і належить чоловікові, високий, з широкими плечима і дуже сильний. Він її однією витягненою рукою над собою підіймає, наче пушинку. І ще він дуже відважний. На такій роботі, як в нього, інакше не можна. Він бореться зі злодіями, розбійниками і всякими ракетами. Ні, не так! О - рекетом! Якби всі так боролися, як її татко, то в нас ніякої злочинності вже давно не було б. Але ж не всі такі.
Доні хочеться глянути на таткове обличчя, яке воно гарне, але строге, що всі оті рекети, напевно, відразу його лякаються. Але її голівці так затишно на батьковому плечі, їй зовсім не хочеться відриватися. І татові, видно, теж так приємно тримати доню під своєю рукою, що вже й "Вечірня казка" закінчилася і пішли якісь зовсім нецікаві для доні "Вісті", а вони все сиділи, ніби нерухомо, а ніби трішечки-трішечки гойдалися в такт колискової пісні, яка, зрештою, вже давно закінчилася.
На телеекрані урочисто й поважно йшла похоронна процесія, ховали когось дуже важливого, якогось патріарха. Доня хотіла запитати тата, що то воно - патріарх, але тоді знову ж таки треба було відривати щоку від батькового плеча, а їй цього ніяк не хотілося. Нехай - потім запитає. А зараз дивилася, як процесія виходить з вулиці і ніби розливється по порожній площі.
Все-таки яке це диво - телевізор. Адже площа наскільки більша від екрану телевізора, а от - вся на ньому вміщується. Ні, тепер уже лише шматочок.
На передньому плані раптом виникла людська фігура. Оскільки всі люди були значно далі, то цей чоловік проти них здавався велетнем.
- Ой, татку, це ж ти! - вигукнула раптом доня.
Батько зробив рух, щоб звестися і вимкнути телевізор, але доня міцно в нього вчепилася, він на мить загаявся, а кадри на телеекрані змінювалися блискавично швидко, і дали вже було пізно. Бо той велетень змахнув гнучким гумовим кийком і побіг. Серед площі він догнав невисокого худорлявого хлопця, який марне намагався захиститися простягненими руками. Удар кийком по руках, підніжка - і хлопець вже лежав на землі. Тато - так, це був тато, його обличчя на екрані було крупним планом лише одну мить, але достатньо, щоб упізнати, - нагнувся, ще раз оперезав того, що лежав, і хотів бігти далі, але від рвучкого руху в нього з голови злетів кашкет. Отож він вернувся, підняв кашкета, поханцем надягнув і знову кинувся туди, де вже поспіхом, наштовхуючись одне на одного, тікали перелякані люди.
- Тату! - несвоїм голосом вереснула доня, а він нарешті зірвався, скинув її зі свого рукава, наче кошеня, зробив тих кілька кроків до телевізора і просто висмикнув шнур з розетки. Екран погас.
Коли ж він повернувся обличчям до дивану, то побачив, що його доня якось дуже повільно, як в кіно з уповільненою зйомкою, зсовується з дивану. Вона впала на підлогу, як ганчір'яна лялька, потім по ній, від голови до стіп, наче хвиля, пробігла судома, і врешті вся її маленька постать вигнулася луком. Переляканий батько кинувся її піднімати.
Обличчя в доні було біле - ні кровиночки, очі заплющені, уста міцно стиснені, а в куточках - піна.
- Що трапилося? - кинулася від дверей перелякана мати, яка заглянула в кімнату на крик. - Вона впала? Вона забилася? Куди ти дивиася?
- Замовчи, - крізь зуби сказав батько, - викликай "швидку допомогу".
І раптом закричав, як ні-коли не кричав на неї за всі прожиті спільно десять років:
- Ну?! Я що сказав?!
Мати тремтячими руками ніяк не могла набрати двозначний номер, пальці, ослаблі від страху, були не в силі повернути диск, а потім потрапляли не в ті дірки і доводилося починати все спочатку.

* * *
Сонячні промені дробивалися крізь віття дерева, яке росло за вікном, і від цього по стіні бігали сонячні зайчихи. Дівчинка нерухомо лежала на ліжку, і лише її очі слідкували за грою зайчиків.
- Бачите, - притишено сказав лікар, - вона вже починає звертати увагу на довколишній світ. Це добра ознака. Це подає надію, що повернуло на одужання. Видно, вона перенесла якусь психічну травму чи дуже чогось злякалася. Підійдіть до неї ближче, близькість батьків завжди заспокоює дитину.
- Донечко, - теж чомусь пошепки, ніби боялась її розбудити, сказала мама, - донечко, як тобі? Краще?
Доня її не чула, її погляд все не відривався від сонячної рухливої плямки на стіні. Тоді вони обоє обійшли ліжко і стали з того боку, куди був звернений її погляд.
- Доню, - сказав батько, - доню, пробач мені.
Її погляд на мить затримався на його обличчі, а тоді почав втрачати осмисленість, наче вона нічого не бачила, наче змикалися стулки черепашки, а за ними ховалося оте невловне, що називають душею людини.
- Доню, - плакала мати. - донечко...
Батько, міцно стиснувши вилиці, мовчав...

Я довіряю правоохоронцям України
5%, 1 голос
Я ЗМУШЕНИЙ довіряти правоохоронцям України
50%, 10 голосів
Я НЕ довіряю правоохоронцям України
45%, 9 голосів

Рейтинг замітки:
РедагуватиВидалити
Додати коментар | RSS | Читати в RSS-рідері
Коментарі

pravdun
1

27.03.10 08:20
ким ви змушені...?

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
2

27.03.10 11:05

Відповідь на [1] від pravdun
ким ви змушені...?
Не знаєте? Тішусь за вас!
То називається ОБСТАВИНИ.
Якщо я, знаючи про злочин Зварича чи Лозиньского, сам його покараю - я стаю злочинцем, бо не маю юридичного права!
Його мають наші часом далеко не праві правоохоронці.
Ятак розумію, що той 1 голос - ваш? Вітаю, порядний ви наш...

Відповісти | з цитатою | видалити

pravdun
3

27.03.10 12:55
маю гніздечко в чехії ...

Відповісти | з цитатою | видалити


Співтовариство: Ми любимо тебе, Україно!

попередня наступна

Замітка додана 23.03.10, 14:11

Богдан Бо
Богдан Бо
Зробити замітку темою години?
І правильно!

україна - шевченко

Зайшов подивитись, що робиться на сайті у Президента України і для себе по-душі знайшов ось що:

12.03.2010 20:11
Прес-служба Президента України Віктора Януковича
Президент України звільнив голову Черкаської облдержадміністрації

Президент України Віктор Янукович звільнив з посади голови Черкаської обласної державної адміністрації Олександра Володимировича Черевка. Указ про це був підписаний 12 березня. Рішення Президента було продиктоване вкрай незадовільним станом справ у Черкаській області, зокрема в Канівському меморіальному комплексі Тараса Шевченка.

Недбальство, безвідповідальність і байдуже ставлення до національної святині, якою є меморіал Кобзаря, вразили Президента України.

Версiя для друку
Додатково:

* УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 348/2010
Про звільнення О.Черевка з посади голови Черкаської обласної державної адміністрації
12.03.2010

Чудове формулювання звільнення!
І я ніяк не можу зрозуміти, чому за всі роки Ющенка і за прем’єрства Тимошенко - цих "супер патріотів", найбільша святиня українців - могила Пророка в Каневі була занедбана як ніколи, а ось "українофоб" Янукович про неї турбується першочергово!
Я приємно здивований!
Як кажуть: "Вчись хорошому навіть у ворогів - не вчись поганому навіть у батьків"

І вже здогадуюсь, що ой, то все фу і фуфло!
відповідаю: на себе подивіться - багато зроблено?
Де славний "Український прорив"? Нарив гнійний в економіці України - є, а прориву - не видно і близько...

Рейтинг замітки:
РедагуватиВидалити
Додати коментар | RSS | Читати в RSS-рідері
Коментарі

Вітер свободи
1

23.03.10 14:47
+1

Відповісти | з цитатою | видалити

Perovdupu
2

23.03.10 16:06
Зараз Януковичу як ніколи необхідно доводити свою патріотичність та українськість.

Відповісти | з цитатою | видалити

Q2
3

23.03.10 18:53

Відповідь на [2] від Perovdupu
кому?

Відповісти | з цитатою | видалити

RnR
4

23.03.10 19:34
Та це прикол... Треба було звільнити, а щоб було веселіше, то видумали такий привід.... ....

Відповісти | з цитатою | видалити

oleg_kv
5

23.03.10 19:58
наївний

Відповісти | з цитатою | видалити

V!t@l!й
6

23.03.10 21:09
В тих патріотів вже майже ні хто не вірить!

Відповісти | з цитатою | видалити

DimychLvivsky
7

23.03.10 21:27
піархід. Поживем побачим. Втім про вже опозиційних "патріотів" згідний.

Відповісти | з цитатою | видалити

Sana25
8

23.03.10 22:19
хм, ну щоб зняти, багато розуму не треба. побачимо, що з того всього буде

Відповісти | з цитатою | видалити

Sana25
9

23.03.10 22:21

Відповідь на [3] від Q2
не вам точно

Відповісти | з цитатою | видалити

Sana25
10

23.03.10 22:22

Відповідь на [6] від V!t@l!й
а в що вірять?

Відповісти | з цитатою | видалити
Додати коментар



Співтовариство: Свобода і справедливість

попередня наступна

Замітка додана 14.03.10, 14:11

Богдан Бо
Богдан Бо
Зробити замітку темою години?
Кілька зауваг від себе

думка - істина - шевченко

Долю не вибирають – не те вона і Доля! Як довелось прийти у світ у певний час, то і вибору особливого нема, як жити в цьому часі, а дрібниця твого особистого вибору полягає тільки у тому, ЯК ЖИТИ? Тобто повнота внутрішнього сприйняття світу є підпорядкованою кожному окремо і залежить від самої людини, кожної поокремо. Відповідно до внутрішнього світу людини постає її іпостась у світі зовнішньому. Тому правильним є вислів: «Людина, це середнє між тим, що вона думає про себе і тим, що про неї думають люди» Люди, врешті-решт, і визначають цінність кожної окремої особи, бо людська пам'ять є функцією соціальною. Та для кожної окремої людини все ж головним є своє індивідуальне визнання: «чи задоволений я особисто своїм життям, як воно склалося в цілому?» І якщо відповідь позитивна – значить життя вдалося.
У мене особисто відповідь на це питання досить позитивна і я цілком задоволений своїм життям, хоч я і не є надто успішним в соціальній кар’єрі та фінансовому достатку. Вистачає й того, що досяг. Почуваюсь досить комфортно в житті – чого ще треба? А треба! Мені ще дуже треба забезпечити належну безпеку життя моїм дітям і онукам! Для мене це важливо! Якщо я призвичаївся жити серед сучасного соціального безладу, що існує зараз в Україні, то це зовсім не означає, що я хочу передати його у спадок своїм нащадкам. Тому і роблю все можливе від себе в реальних справах «малої краплини», а не з кишеньковим обуренням спостерігаю існуючий безлад в мрійливому очікуванні, чи знайдеться хтось такий «вінценосець», що наведе лад в моїй країні.
Власне з цієї точки зору і прошу розглядати всі мої дописи і справи: я вношу свою посильну частину турботи і праці в загальну справу соціального життя задля його прогресу і позитиву у майбутньому. Як сказано поетесою Галиною Гордасевич:


ТОЧНО ДАТОВАНИЙ ВІРШ

Цей вiрш я написала двадцять п'ятого лютого
Тисяча дев'ятсот шiстдесят сьомого року.
Я точно датую його, бо все мене лають,
Що нема в моїх вiршах ознак часу.
Кажуть, такi вiршi могли бути написанi
І сто, i двiстi, i триста рокiв тому.
Кажуть, такi вiршi можуть бути написанi
І через сто, i двiстi, i триста рокiв.
Але хiба я винна, що триста рокiв тому
Жiнки плакали, коли їх залишали кохані?
Я не думаю, що через триста рокiв
Вони будуть цьому радiти.
Але хiба я винна, що триста рокiв тому
Люди боялися смертi?
Я не вiрю, що через триста рокiв
Вони будуть чекати смертi, як визволення.
І хiба я винна, що триста рокiв тому
Зраду карали смертю?
Я не вiрю, що через триста рокiв
Зраду вважатимуть доблестю.
Простiть мене,
Що я схожа на своїх прадiдiв.
Простiть мене,
Що я схожа на своїх правнукiв.
Бо ж я - та ланка,
Що з'єднує минуле з майбутнiм.

А я – син письменниці, тобто є наступна ланка життя і хочу бути такою надійною ланкою, якою була і моя вже покійна мама. Бо для мене є важливим ще один її програмний вірш:

СЛІД ЗІРНИЦІ

І знову долонi, холоднi, мов лiд,
Тулю до гарячого чола.
Живу... Помру...
А чи лишиться слiд?
Чи однаково: жила – не жила?

Пролетiла птиця.
А який по ній слiд?
Тiльки вiтер з-пiд сизого крила.

Спалахнула зiрниця.
А чи лишиться слiд?
Тiльки серце чиєсь обпекла.

Перечитав зараз вкотре цей вірш і раптом усвідомив, що красивий поетичний образ зірниці в сучасному житті мало хто зрозуміє, бо це природне явище в містах майже неможливо побачити. Часто в мене виникає відповідне почуття в спілкуванні з іншими людьми, наче ми живемо і разом, але водночас - і в різних світах. Власне це змушує мене стишувати свій наступ на неподобства, які я бачу в світі, бо часом думаю, що я наводжу порядок не в своєму світі… Чому я так думаю? Тому що за свого життя мені доводилось зустрічатись з цікавими і розумними людьми, але ось зустріти однодумців – не довелось. Що означає «однодумців»? Це коли ти слухаєш іншу людину і про себе рефреном повторюєш: «І я так думаю!» А коли починаєш говорити сам, то відчуваєш подібну реакцію у співрозмовника. Наявність таких людей, яких називають друзями, важлива для людини в першу чергу для самоаналізу, бо якщо хтось стає речником всесвітнього масштабу істин суто сам один, без однодумців з друзів та учнів, то це просто банальна параноя чи шизофренія. Оскільки мені особисто це природне явище дуже недовподоби, то я б не хотів його примножувати собою персонально.
На моє щастя виникло в природі таке явище, як Інтернет, де ти маєш можливість виразити все, що забажаєш, без загроз на попадання в розряд набридливих нитиків-співрозмовників, бо тут цілком добровільна і довільна авдиторія, тож прошу зауважити всіх своїх читачів, що я викладаю тут свої думки не заради простого самовираження чи навпаки – світової перебудови, а суто задля творення певного інтелектуального середовища однодумців. Я викладаю свої думку виключно заради того, щоб засвідчити існування таких думок, образів і тем, а якщо вони стануть цікаві ще комусь – буду втішений.
Себе особисто я відношу до «прагматичних інтелектуалів з емоційним ухилом», тобто я люблю міркувати і обдумувати якусь тему, а з цього отримую емоційну естетичну насолоду. Тобто я не люблю надто сперечатись, бо мені байдуже, чи буде мій опонент змінювати свою точку зору чи ні, а я можу тільки роз’яснити свою точку зору і вислухати уважно думки співрозмовника по темі. Все. Сперечатись я ні з ким не збираюсь – в цьому мало естетики і задоволення: виставити когось дурнем так само огидно, як і виявитись ним самому.
Отож я, Богдан Гордасевич, прошу сприймати всю мою інтелектуальну творчість виключно як «слід зірниці» - явище не шкідливе і навіть в чомусь цікаве, що тільки і може зачепити душу і серце когось, і тільки за його добровільною згодою.
Все. Дякую за увагу.

неділя, 14 березня 2010 р.
14.03.2010 7:44:26

Щоб стало конкретно зрозуміло, про що я говорю – наводжу свою невеличку розвідку на знакову тему: Тараса Грушівського більше відомого як Тарас Шевченко, але який (МОЖЛИВО!) не є ні тим – не тим! А тільки Бойко (по матері) і … (по батькові). Це просто МОЯ ДУМКА.


Невідомий Шевченко.

Сьогодні 10 березня 2004 р. я не зміг за особистою традицією побувати коло пам’ятника Шевченка через повну відсутність грошей навіть на дорогу до міста, тому я вирішив відзначити роковини смерті Тараса Шевченка іншим чином. В мене давно вже виникла одна гіпотеза стосовно родоводу Шевченка доволі оригінального характеру. Я навіть не дуже поспішав її оприлюднювати через певну скандальність і поділився тільки з мамою ще за її життя. Мама поставилась доволі спокійно і сказала, що можна було б про це написати. Минуло вже років 7-8, якщо не більше, відколи я до цього додумався: чи справді Тарас Шевченко походить з простих селян? Занадто вже дивна його біографія, як для простого кріпака.
Пригадую, що я прочитав перед тим товсту книгу з біографією Шевченка радянського взірця доволі тупу і цікаву тільки певною кількістю фактажу. Читав довго, тому що було нудно, зате для аналізу мав час. А потім мені випадково попала в руки книга про біографію Тараса Шевченка нерадянського дослідника Павла Зайцева «Життя Тараса Шевченка», де мене вразила фраза про те, що придворний живописець Карл Брюллов чомусь дуже сильно наголошував на благородстві рис обличчя Шевченка. І тут я подумав, що в той час розквіту живопису і науки про фізіономістику художники як ніхто інший добре розумілися на родових рисах людей, тому захоплення Брюллова було далеко невипадкове: він побачив схожість в рисах Шевченка з кимсь добре йому відомим, тому і так захоплювався, навіть тішився знайомством з Шевченком і не просто допустив до себе в якості учня, а подружився на рівних. Тут щось значно глибинніше приховано, чого ми не знаємо.
Мені завжди подобалось займатись аналітикою, тобто продумувати можливі невідомі данні за відомими незначними фактами. Як кажуть: по кігтях лева пізнають. Тут я пригадав ще одну важливу аналогію, над якою довго бився ще з шкільних часів, а саме про долю Ломоносова: не міг я повірити в тогочасну радянську трактовку простого з народу генія з Холмогор, який своїм талантом добився визнання і доступу до самої цариці Катерини тощо. Ключик був у фізіологічній подібності Ломоносова до царя Петра І, після чого я проаналізував дату народження Ломоносова і побачив, що воно припадає майже рівно через 9 місяців після подорожі Петра І до Архангельська через ті самі Холмогори. Що цар Петро був добрим гулякою по жіночкам – загальновідомо, тож ніхто не здивується дізнавшись, що він мав інтимні стосунки з якоюсь простолюдинкою там, де зупинявся в Холмогорах, а коли Ломоносов підріс і всі побачили його схожість з царем, то він узяв та й пішов до Санкт-Петербургу шукати ліпшої долі до родини свого тата. І знайшов.
Тепер перейдемо до Тараса Шевченка, доля якого дуже аналогічна до Ломоносова за трактуванням: кріпацька дитина вийшла в люди своїм лише генієм. Варто вказати, що Ломоносова так офіційно не був визнаний сином Петра І, тому його успіхи так само приписувались його геніальності. Далі загальновідомо про значну кількість позашлюбних дітей від вельмож різних рангів по всій Європі, що мали повне суспільне визнання як і з народженими в шлюбі виключно по крові батьків. Звичайно, ще багато важило визнання батьківства офіційно, що робило позашлюбних дітей майже рівними за статусом з народженими в шлюбі. Тобто можливим були суперечки стосовно спадщини й інших спадкових прав, тому з цим не дуже поспішали. Але коли верхівка суспільства мало не до половини складали позашлюбні діти, то вони легко приймали до свого оточення подібних до себе байстрят тільки за зовнішніми ознаками фізіологічної схожості з вельможною особою і реальної можливості батьківства. Байстрюками, зокрема, були пан Шевченка – Павло Енгельгард і його побратими Пантелеймон Куліш та Микола Костомаров.
Про позашлюбне походження Тараса Шевченка можливо знали чи здогадувались деякі його біографи, але всі вони були українофілами і тому допускати думку, що батьком Шевченка насправді є москаль було для них антиприродньо. Водночас всім москалям-дослідникам теж було не з руки доводити шляхетське коріння Шевченка з великокняжої родини, тому чи свідомо, чи підсвідомо тема можливого позашлюбного походження Тараса Шевченка всіма обходилась стороною. І даремно, тому що багато опосередкованих подій і фактів свідчать про дуже поважне батьківство Тараса Шевченка щонайменше з великокняжого кола близьких до царської родини. Принаймні чому всі гроші за лотерею викупило саме царська родина? І жодному іншому поясненню не підлягає та легкість, з якою Тарас Шевченко увійшов до великосвітських салонів Санкт-Петербурга, що для простого справді сина селянина-кріпака було неможливо навіть при фантастичному багатстві, яскравим свідченням чому є ставлення до купецького класу, яке насправді було низького походження, - зневажливе та утримування від нього на обов'язковій дистанції.
Від самого дня народження Тарас Шевченко генетично поводився не так, як його брати і на все життя він від них відрізнявся власне за природною обдарованістю, можливо, що відрізнявся він і зовні. В усякому випадку хоч батько не був надто суворий до малого Тараса, проте перед смертю він його одного залишив без частки спадщини прикрившись словами, що тому його спадщина нічого не значитиме. Доволі дивне, м'яко кажучи, обгрунтування свого прикрого вчинку. Відповідно Грицько Грушівський-Шевченко позбавив малого Тараса всіх прав на майно, отже він спровокував мачуху на погане ставлення до сина, який просто почав блукати по людях. Таким вчинком батько явно не визнав Тараса Грушівського-Шевченка своїм сином. Напевно він мав на те вагомі підстави і справжнього батька треба шукати серед гостей чи подорожніх в маєтку Енгельгарда в травні-червні 1813 р. Зауважимо, що мати Шевченка в цей час була молодиця, що називається в розквіті своєї краси, отож повністю могла приглянутись своєю природною свіжістю великосвітському пану. Треба також зауважити, що її чоловік займався промислом чумакування і влітку вдома взагалі не був, тому жінка ніяк не могла зачати дитину від нього. Не будемо вдаватись в моральні аспекти події, хоча цю людську трагедію матері Шевченко відтворив не один раз у своїй поезії.
Варто звернути увагу на те, що тема - байстря та безчестя української дівчини москалем займає занадто багато значення, тобто воно кревно зачіпає долю Тараса Шевченка особисто, а не тільки через долю його дитячого кохання Оксани. Тема долі байстря і підступного пана-москаля є наскрізною в творчості Шевченка, особливо варто звернути увагу на момент сцени зустрічі пана з матір'ю та дитиною з одночасним впізнанням і невизнанням свого сина в поемі «Катерина». Певним чином тут можна бачити причину дивного поводження Енгельгарда, який спочатку дуже гарно поставився до Тараса, як тільки той появився у маєтку і швидко з прислуги на кухні став елітним козачком, майже членом родини.
У період перебування у Вільно Тарас взагалі гарно вбирався, залицявся до панянок і йому навіть оплачували навчання малярству. Важко пояснити подібне ставлення інакше як до дитини благородного походження, хоч і позашлюбного. Переїзд до Санкт-Петербурга погіршило становище Тараса Шевченка саме через те, що його батько не хотів з ним знатись, а пан Енгельгард сподівався на компенсацію витрат на Шевченка якою-не-якою вдячністю, тому й відмовився відпускати його на волю просто так, без грошей на одне клопотання Карла Брюллова. З іншого боку неморальне ставлення батька до своєї дитини спричинила до підвищеної турботи про неї охоронців моралі при царському дворі в особі поета Жуковського та інших.
Також можна здогадатись, що фізіологічний батько ставився з певним презирством до хохлів, тому не схотів признатися до власного “хахльонка”, але цим він спровокував у Шевченка агресивне і навіть епатуюче виказування свого етнічного походження. Якщо він в молоді роки вдягався виключно за сучасною великосвітською модою і поводився відповідно, розмовляючи доброю російською мовою, то в подальшому він все більше демонстративно вдягається у вбрання українського строю і розмовляє по українські, зокрема, просить свого брата писати йому листи не російською, а рідною мовою.
Нарешті про благородне походження Тараса Шевченка говорить покарання "в солдати" де він був нарівні з іншими дворянами, покараними за злочини різного характеру. Простого смерда, звільненого кріпака, – цар за брутальність до його особи спровадив би на довічну каторгу без зайвих роздумів, а тут традиційне для дворян-штрафників перебування в ранзі солдата і служба у віддаленій місцині.
Про кохання княжни Репніної до Тараса Шевченка теж варто згадати, як ще один промовистий факт його шляхетного походження. До нерівного це було неможливо однозначно.
Тобто коли багато хто з плебеїв, розбагатівши, починали приписував собі дворянське походження, то з Тарасом Шевченком ситуація цілком протилежна. Звичайно довести це важко, хіба що експертиза на ДНКа може дати чітку відповідь, проте варто визнати вже зараз, що нічого ганебного в тому нема і не може бути, якщо Тарас Шевченко був позашлюбним сином якогось москаля-панича з великокняжої родини. Все одно Шевченко був, є і буде генієм українського народу.

Гордасевич Богдан, м .Львів

P.S. Найкращим аргументом у підтвердження цього є вже згадувана поема Тараса Шевченка «Катерина», названа ім'ям матері, присвячена Жуковському і написана Шевченком саме з нагоди звільнення його з кріпацтва.
Кому захочеться – може й сам знайти ще масу підтверджень подібної гіпотези, бо ж не тільки «На городі Бузина, а в Києві – дядько», хоча якщо я помиляюсь – що з того? А не помиляюсь – так само: що з того? Просто є цікавість правдивого знання.

неділя, 14 березня 2010 р.
14.03.2010 11:10
Рейтинг замітки:
РедагуватиВидалити
Додати коментар | RSS | Читати в RSS-рідері
Коментарі

Minona
1

14.03.10 19:49
Дійсно цікаво. Такого ще не чула. Дякую дуже.

Відповісти | з цитатою | видалити

Minona
2

14.03.10 19:58
О, хоч раз перша!

Відповісти | з цитатою | видалити

Yuryar
3

15.03.10 04:02

Оригінальна думка ! А бузину не варто було згадувати !

Відповісти | з цитатою | видалити

zmi_j
4

15.03.10 10:34
Цікаво Дякую+

Відповісти | з цитатою | видалити

Tustusya
5

15.03.10 16:17
Думка, звісно, цікава... Чимось нагадує непідтверджені дослідження щодо Шекспіра!
Але все ж, я не бачу нічого генетично москальського в тому. що людина, дорослішаючи і набираючись розуму, бачачи пригнічений стан свого народу, одягала український одяг і спілкувалась рідною мовою!!!
І, до речі, не думаю, що кацапам так вже і невигідно, аби панувала подібна думка серед українців! Достатньо навіть щоб вони почали сумніватися: то наш цей Шевченко чи ні?..

Відповісти | з цитатою | видалити

MrsVanderbilt
6

15.03.10 16:49
Весна...весна! Всі думки по-Фрейду!А може ви й праві?Та,дійсно,хіба це знецінює спадщину генія? - Звичайно ж ні!

Відповісти | з цитатою | видалити

Nech sa paci
7

15.03.10 17:18
Цікава версія.

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
8

16.03.10 13:34

Відповідь на [5] від Tustusya
А я нічого про "генетично москальського" не казав і не зауважив, а суто "генетичний аристократизм" який є позанаціональним.

Відповісти | з цитатою | видалити
Додати коментар



Співтовариство: Свобода і справедливість

попередня наступна

Замітка додана 11.03.10, 11:47

Богдан Бо
Богдан Бо
Зробити замітку темою години?
Пора почуватись великими!

справедливость - україна - честь

Галина ГОРДАСЕВИЧ

ПОРА ПОЧУВАТИСЬ ВЕЛИКИМИ

Зараз багато людей ностальгічно зітхають: «А раніше, попри все, було краще жити!» Чи ж краще? Коли ви запитаєте мене, я скажу: так. Так! Так!! Так!!!
А чому? Над цим варто застановитися.
До найменших деталей пам'ятаю один літній ранок 1956 року. Прокинулася я вранці, глянула в дзеркало — а в мене щоки палають як маків цвіт, а в мене очі сяють синьо-синьо, аж я засміялася від щастя. Якого щастя? А такого, що неділя і я маю цілий день для себе. Що мої сусідки по гуртожитку поїхали у відрядження і я маю цілу кімнату для себе. А найбільше щастя, що мені всього 20 років. І хоч мої дитинство і юність ніяк не назвати щасливими і за моєю спиною три роки сталінських таборів — і то які роки: коли тобі сімнадцять, вісімнадцять, дев'ятнадцять, — але ж у мене попереду ще все життя! Воно буде цікавим, прекрасним і незвичайним. Труднощі в ньому будуть лише для того, щоб я їх успішно долала. Я буду славною, багатою і щасливою. Я вчиню щось таке, щоб моє ім'я увійшло в історію. А головне: десь мені зустрінеться Він — отой, що його тільки з великої літери писати, і в нас буде таке кохання, що куди там Ромео і Джульєтті, і ми все життя пройдемо разом, а коли будуть труднощі, то ми лише всміхнемося одне одному. Все це буде, і дарма що зараз я всього лиш різноробоча в будівельному управлінні, що все моє майно вміщується в фанерну валізку розміром 48х32х16 см і що сьогодні я на сніданок, обід і вечерю їстиму пісну картоплю, якої вчора ввечері накрала на колгоспному полі. Яка це марниця порівняно з тим осяйним майбутнім, що мене чекає!
І от тепер... Тепер я прокидаюся і найперше починаю з'ясовувати: а як я себе почуваю? Чи можу вставати і братися за звичні ранкові Справи, а чи йти в лікарню, міряти тиск і робити уколи (якщо в мене, звичайно, є ліки і шприц)? Я дивлюся в дзеркало і бачу бліде, мов з воску виліплене, обличчя жінки, яка розміняла сьомий десяток і життя якої, висловлюючись фігурально, вже позаду. А, що було в тому житті? Безконечна робота, як правило, важка, неприємна і завжди нелюба, яка, проте, забезпечувала харчами і одягом, правда, за одної умови: купувати те, що найдешевше. Багато горя, помилок, невдач, розчарувань, поразок, зрад. Самотність, бо він (бодай з малої літери) так і не зустрівся. І що я зараз маю? Двокімнатну квартиру з усім найнеобхіднішим. Щоправда, вся моя побутова техніка, від телевізора до будильника, вийшла з ладу, і в мене нема грошей на ремонт. Маю пенсію, якої ледве вистачає на харчі і оплату квартири (може б, і не вистачало, якби п.Леся Храплива з Канади не присилала час від часу продуктову посилку та інші «діаспори!» знайомі не передавали зрідка кілька доларів або марок). В усякому разі, знову красти картоплю наразі не доводиться.
А чого я досягла в житті, хто я така? Другорядний український письменник, з тих, що їх на премії не висовують, на міжнародні імпрези не посилають, в антології і хрестоматії не включають, в школах не вивчають, в історії української літератури не згадують. Зрештою, прощу пробачення, в одному двотомнику моє ім'я назване, коли перераховувалися поети, на слова яких написано багато пісень. От лише я не чула жодної пісні на свої слова.
А що в мене попереду? Все глибша старість, все більше хвороб, матеріальне становище на межі злиднів — кажуть, через 50 років Україна може стати найбагатшою європейською державою, але я вже того не дочекаюся — і ніякої перспективи побачити виданою бодай ще одну свою книжку, бо шукати спонсорів я не вмію.
То як же мені не казати, що раніше життя було кращим?
Але зараз вмовкає Галина Гордасевич — жінка з не дуже вдалою особистою долею, — вмовкає Галина Гордасевич — письменниця з не дуже вдалою літературною кар'єрою, — і слово бере Галина Гордасевич — українка.
Коли я усвідомила, що я — українка? Мабуть, коли навчилася розмовляти. Бо я не могла не помітити, що мої батьки розмовляють однією мовою (вони вдома розмовляли тільки українською, і не тим дисцилятом з трьох тисяч слів, який нам підносили під назвою української літературної мови, а тією українською, якою ще в минулому столітті розмовляла українська інтелігенція, бо вже мій прадід був освіченою людиною), що в селі розмовляють інакше (тепер ті землі входять до складу Білорусі), а в домі «пана дзєдзіца», куди мене забирали гратися з панським сином, розмовляють ще інакше. Мама пояснила мені, що на світі існують різні мови, бо є різні народи, і в кожного народу є своя батьківщина, навіть якщо він там не живе, як-от жиди (тоді їх звали тільки так, і це не вважалося образою), і що в кожного народу є свої символи: прапор, герб, гімн. «А який у нас прапор?» — запитала я. «Такий, що нижня половина жовта, а верх синій — це синє небо над пшеничним полем».— «А герб?» — «Тризуб»,— і мама намалювала його. «А гімн?» — «Ще не вмерла Україна»,— і мама заспівала його. І закінчилася розмова маминими словами, що наша батьківщина перебуває в неволі, і всі наші символи заборонені, і їх треба берегти в серці, ні з ким про них не розмовляти, бо тата поляки можуть посадити в тюрму. З цього роблю висновок, що наша розмова не могла бути пізніше серпня 1939 року, отже, мені було від сили чотири роки.
Рівно півстоліття берегла я в серці символи моєї батьківщини. Зате, коли зараз опівночі на закінчення радіопередач звучить «Ще не вмерла Україна», я встаю, хоч ніхто того не бачить. І зі страхом думаю, що наші депутати можуть прийняти постанову про створення нового тексту гімну, бо ж їм мати не вклала в дитинстві цього в серце і вони не розуміють, що гімн—це символ, а не економічна програма на найближчу п'ятирічку. А коли трапляється приїхати в Київ, іду Хрещатиком, бачу, як на вітрі біля Київради має синьо-жовтий прапор,— і в мене сльози на очах, а горло перехоплює судома.
Що ж я — українка, громадянка незалежної держави Україна — думаю про свою державу, свій народ, його минуле, сучасне і майбутнє?
Коли в 1990 році почали транслювати засідання нашої вже таки обраної Верховної Ради і там виступали депутати з вимогами негайно оголосити державну незалежність України, — кажуть, першим це зробив Богдан Ребрик, мені пам'ятаються Левко Лук'яненко, Микола Поровський, Степан Хмара, — я слухала їх і думала: «Наївні люди! Ви думаєте, досить оголосити незалежну Україну, поставити вздовж кордону військо — і все: ми матимемо рай? І всі люди стануть братами і сестрами? А куди ж дінуться злодії, убивці, аферисти, ледарі, хулігани, алкоголіки, яких у нас. може, й менше, ніж у Росії, а все ж вистачає? Вислати—так у нас Сибіру нема. Постріляти — а хто візьметься це виконати? Нікуди вони не дінуться, і ми ще довго будемо мати з ними мороку, поки не те що усіх їх перевиховаємо, а бодай зведемо рівень до того, який в усіх країнах європейської цивілізації, до якої ми усе ж таки належим».
Я не сумнівалася, що на перших порах до слави, влади, грошей значною мірою дорвуться люди, які того не заслуговують.
З середини 1988 року я в Донецьку брала найактивнішу участь в усіх громадських рухах: була одним із засновників Товариства української мови, Руху, «Меморіалу», Демократичної партії і навіть Комітету солдатських матерів. І я мала можливість переконатися, що як тільки починалася якась нова справа, так в першу чергу бігли, рвалися на трибуну, виголошували голосні промови, пробивалися на керівні посади різні шизофреніки, авантюристи, агенти КДБ і(цих останніх я вже вміла розшифровувати як не з першої, то з другої миті). Правда, коли доходило до роботи, то її робили люди розумні, порядні і патріотичні, робили в силу своїх можливостей і вміння і без особливого галасу. Отож я була готова до повторення цього явища у всеукраїнському масштабі і вже зарані запасалася терпінням. Чого я не передбачала — це такого економічного занепаду, економіка завжди для мене була terra incognita.
От що мене обурює — це коли говорять, що незалежність нам звалилася з неба, що ми її отримали без крові, без зусиль, без боротьби. Даруйте, шановні, а ті, що з княгинею Ольгою захищали Київ від печенігів, — вони були не наші предки? А ті, що з князем Ігорем пішли в степи половецькі і не повернулися? А ті, що до останнього подиху захищали Київ від орд Батия? А безконечні антипольські повстання? А визвольна війна під проводом Хмельницького? А Коліївщина? А повстання в Турбаях? А Крути і Базар? А голодомор і розстріли 30-х років? А смерть Біласа і Да-нилишина у Львові, Голояда в Тернополі? А героїчно-трагічна боротьба УПА?
Коли мені було років шість, мама жартувала, що в селі Золотолині живуть наші далекі родичі Євдокія і Антін Олійники, а п них є три доньки і два сини. Коли я виросту, вони поженять мене з одним із них. Так от, той шістнадцятилітній Василь Олійник зі своїм братом Леонідом пішли в УПА і загинули в одному бою. Може, тому я і залишилась на все життя сама? А мені кажуть: ваша незалежність не оплачена кров'ю!
Інша справа, що в 1991 році, коли таки Україна була проголошена незалежною, не довелося брати владу силою, не пролилася кров. Але саме це посилює моє переконання, що на цей раз наша незалежність надовго, що тепер ми матимемо справді демократичну державу. Назовіть мені країну, де б демократія прийшла в результаті революції і пролиття крові? Що дала Англії революція 17-го століття? Жорстоку диктатуру Кромвеля і, зрештою, реставрацію Стюартів. До чого привела Францію революція 1789 року? До спалаху такого самознищення французів, що зараз важко в те повірити, і до імперії Наполеона. Чи зробила Францію республікою революція 1871 року? Теж ні, вона лише викликала новий кривавий вал. Про так звану «Велику Жовтневу соціалістичну революцію» і говорити не буду: самі все знаємо. Останній приклад, який мені спадає на думку, — молодий, палкий адвокат Фідель Кастро скидає жорстокого кубинського диктатора Батісту, щоб самому захопити його місце і стати ще більшим диктатором (Батіста принаймні не забороняв бажаючим залишити Кубу).
Слова російського поета: «Дело прочно, когда под ним струится кровь», — велика і трагічна помилка. Кров завжди притягує кров, це стає дуже важко зупинити, і гинуть в першу чергу наймужніші, найчистіші, найвідданіші, а потім потрібен довгий час, щоб народ поповнив понесені втрати.
Що мене підтримує зараз в переконанні: є в нас демократична Україна, перед якою велике майбутнє? Саме те, в чому шанований мною Юрій Мушкетик бачить наше нещастя: «Ох, як не вистачає великого лідера, поводиря нації». Народ, який не може побудувати своє життя без лідера, ще не доріс до демократії. Поводир потрібен або малим дітям, або... сліпцям. Саме те, що ми самі, всі разом — від президента і до «човникової» тіточки, — помиляючись, поправляючись, набиваючи гулі і набираючись досвіду, будуємо нове життя кожен у межах своєї компетенції. Президент — у межах усієї держави, «човни.кова» тіточка — в межах своєї сім'ї, і це найтвердіший гарант того, що ми матимемо державу для всіх.
І ще репліка на адресу доктора історичних наук Володимира Сергійчука. Я абсолютно згодна з ним в оцінці статті Володимира Базилевського «Холодний душ історії». От лише він там згадує Альберта Корнєєва, то я хотіла б про цього останнього розповісти щось таке, що знаю тільки я.
Якщо пам'ятаєте, десь навесні 1989 року була спущена директива ЦК КПУ: провести по всіх підприємствах і установах відкриті партійні збори із засудженням ще не опублікованої програми Руху (російською мовою це тонше звучало, бо в ній лише один звук чинить різницю між словами «обсуждение» і «осуждение»). Так от, хтось мені сказав, що такі збори мають відбутися в політехнічному інституті, і я, ново-явлений громадський діяч, біжу туди, щоб по змозі виступити і захистити ідею Руху. Я таки виступила і навіть зірвала аплодисменти, але, далебі, не мій виступ, а загальна ситуація була причиною, що в кінці зборів устав один чоловік і сказав: «Я предлагаю создать группу поддержки Руха. Вот я записываю себя первнм, а кто хочет — пусть подойдет ко мне». Це і був Альберт Корнєєв. Правда, створити цю групу йому так і не вдалося, але в народні депутати він пройшов саме на хвилі підтримки Руху, перебудови, боротьби зі Щербицьким і т.д. Чому він потім голосував проти незалежності України? Та тому, що найсильнішим у ньому був голос російського самодержавника, і, на відміну від інших переляканих колег, він знайшов у собі досить мужності признатися в тому відверто.
А тепер уже лише по суті статті Володимира Базилевського «Холодний душ історії».
Я погоджуюся з ним, що ми маємо унікальну історію. Але... Але таку унікальну, як унікальною є історія кожної окремої людини. І такою ж спільною. Кажете, що може бути спільного в Рокфеллера і в якого-пебудь негра з африканського бушу? Та те, що вони обоє люди.
Отак і з історією народів. У кожного свої трагедії і перемоги, свої славні і ганебні сторінки. Україну споконвіку топтали орди завойовників? Так вона ж беззахисне розкинулася на просторах степів над незамерзаючим Чорним морем, саме на шляху тих орд, які віками сунули з Азії в Європу. А в неї ніяких природних бар'єрів, а в неї така природа, яка так і вабить затриматися, це вам не азійські пустелі, які хочеться швидше подолати.
Але візьмімо острів на далекій північно-західній окраїні Європи, не надто привітний, аж його названо «туманним Альбіоном». Навіть якщо кельти так і зародилися тут самі по собі, то скільки потім було різних нашесть? На початку нашої ери — це далека римська колонія. Потім туди переселяються племена англів і саксів, яким стає тісно в Німеччині (як бачимо, навіть назва «Англія» походить звідти, але якось ні Англія не претендує на німецьку територію, та й Німеччина на англійську не каже: «исконно наши земли»). Потім на острів припливають з півночі норманці під керівництвом Гаральда Суворого, мужа Єлизавети Ярославни, а з півдня вже значною мірою «офранцужені» норманці під керівництвом Вільгельма, який у Франції мав прозвисько Бастард, а коли став королем Англії, то прозвався Завойовником.
А поневолення Іспанії, теж колишньої римської колонії, маврами? А чи давно Італія або Німеччина стали об'єднаними незалежними державами? Та лише в минулому столітті. Ми постійно займалися самознищенням? А Тридцятилітня війна в Європі — це що було? А Столітня війна? А вже згадувані французькі революції або Варфоломіївська ніч? Україна може бодай похвалитися, що вона не знала такого безумства, як вогнища інквізиції і, зокрема, спалення відьом. Єдиний історично відомий випадок спалення жінки у нас — це Настя Чагрівна, але це була жертва політики.
І взагалі, почнімо з того, що історія — річ багато в чому ірраціональна. Тобто вона, може, і має своє пояснення, але ми з нашими рівнями знання і розуміння не здатні Її пояснити. Бо ще в дитинстві мене мучило питання: чому була така славна Древня Греція, де одночасно — з точки зору історії — жили найбільші в світі філософи, вчені, письменники, скульптори, політичні діячі (мабуть, були художники і композитори — був же Орфей, — просто їх твори до нас не дійшли). І от два з половиною тисячоліття по тому Греції практично нема в світовій історії, і жодного тобі генія. Або Італія епохи Відродження. Даремно так захоплюється нею Базилевський. Італія не була на той час єдиною державою, а була конгломератом окремих міні-державок, які постійно ворогували і де суперників знищували навіть з допомогою отруєних рукавичок. І не витісняла там латину народна мова з літератури. Навіть зараз літературна італійська мова значно відрізняється від місцевих говірок, а що стосується епохи Ренесансу, то ще Петрарка в 14-му столітті поему «Африка» писав «для високої літератури» латинською мовою, а його італійські сонети, присвячені Лаурі, — це його особистий щоденник (протилежність нашому Шевченкові, який творив високу літературу українською мовою, а щоденник писав російською). І все ж має рацію Базилевський: одночасно — знову ж таки з точки зору історії — стільки геніальних художників, скульпторів, архітекторів, учених, письменників. І за останні півтисячоліття — жодної особистості, яку можна б поставити поруч з ними.
Або ось така історична загадка, яка не дає мені спокою.
Жили десь там в лісах за Волгою такі собі племена булгар. І раптом вони кидають свої обжиті місця і рушають в мандрівку на захід. Ідуть, ідуть, доходять до Балканського півострова і тут зупиняються. Поясніть мені: чому? Їм стало тісно за Волгою? То чому вони не шукали нових земель на сході чи півночі, в лісах, до яких вони звикли і які, напевно ж, були менше заселені, ніж Європа? А щось їх погнало саме туди.
А через 500 років той же шлях повторюють інші заволзькі племена — угри. Ну якась вища сила підказала їм, що в самому центрі Європи є така благодатна земля, яка тільки й чекає, щоб вони, угри, там поселилися. Між іншим, шлях угрів можна визначити за одним словом, яке й досі побутує в українській мові, — мажара. Так на півдні України називають великий довгий віз. Мабуть, саме на таких возах пересувалися тисячу років тому угри, які себе називають мадярами.
Але ще більше мене інтригує подальша доля цих двох народів. Чому тюркомовні булгари втратили свою мову і тепер вважаються слов'янами, хоч етнічно вони ніякі не слов'яни? А угро-фінські переселенці зберегли свою мову, абсолютно не схожу на жодну з європейських мов, і так і залишилися угро-фіннами.
Хто з істориків береться відповісти мені на це запитання?
І останній приклад: чому всякі переселення, нашестя і навали завжди йшли зі сходу на захід? Тому що в Азії відбувалося перенаселення і люди шукали свій «Lebensraum»? Але чому в Азії, де то пустелі, то гори, словом, клімат не дуже сприятливий для людини, раптом отакі систематичні демографічні вибухи? А Європа, де кліматичні умови значно сприятливіші для людини, така тобі малозаселена, що тільки й чекає, як би хто прийшов і заселив її. А от демократія — в нашому розумінні цього слова,— навпаки: йшла із заходу на схід. Бо хоч Англія номінально досі монархія, але практично це перша демократична велика європейська держава. І початком своєї демократії англійці вважають Велику хартію вольностей, підписану Іоанном Безземельним і баронами. Це і стало початком англійського парламенту, потім були кортеси в Іспанії, Генеральні штати у Франції. Звичайно, та демократія була не схожа на сучасну, як крихітна гірко-кисла зав'язь мало схожа на стигле, соковите, запашне малинове яблуко.
Тепер щодо міфологізації історії. Є в мене велике бажання прочитати історію кожної держави, написану її істориками. Бо нас же в школах, а потім у вузах вчили лише за підручниками, написаними радянськими — точніше російськими — істориками методом історичного матеріалізму. Бажання нездійсненне, бо всі ті мови я вже не вивчу, а перекладів усіх курсів історії на українську мову не дочекаюся. Але й з того, що я знаю, можна бачити, як народи міфологізують, возвеличують і навіть поетизують свою історію. «Війна Червоної і Білої троянди» — просто тобі назва для збірки ліричних віршів! А якщо по суті — це 30-літня кривава міжусобна війна, коли одні англійці знищували інших.
Базилевський цитує статтю Юрія Винничука «Малоросійський мазохізм»: мовляв, Україна не дала Жанну Д'Арк, а дала Роксоляну, яка тільки й зуміла, що лягти під султана. По-перше, бідна Роксоляна, скільки ще винничуків буде паратизувати на її імені! По-друге, Роксоляна не просто лягла під султана — таких в нього було і було, — вона зуміла закохати його в себе, вона зайняла таке місце в історії Оттоманської імперії, як жодна жінка ні до, ні після неї. Деякі історики твердять, що протягом 40 років, поки в Стамбулі була Роксоляна, Україна не знала татарського нашестя. Правда, інші кажуть, що це міф. Повторюю, я не історик, нехай уже вони там з документами в руках з'ясовують істину.
А я перейду до Жанни Д'Арк, яка є не що інше, як великий міф. Віддаймо належне французам: творити моду і міфи вони великі майстри. Не марно хтось сказав, що якби Стефаник писав французькою мовою, він був би всесвітньовідомим класиком. Так от, що ж, властиво, зробила Жанна Д'Арк? Врятувала Францію? Та не смішіть мене, люди добрі! Вона на чолі французьких військ отримала кілька перемог над ошелешеними англійцями в далеко не вирішальних боях і дала можливість стати королем Франції чоловікові, який ні за своїм інтелектом, ні за вольовими якостями ніяк для того не надавався, тільки й того, що був сином попереднього короля. А потім... потім її свої ж зрадили і видали своїм же ворогам, і Жанну спалили в Руані (згадаймо Наливайка, Сулиму, Павлюка, Підкову), а війна з Англією тривала ще цілих 22 роки. Тоді я вважаю, що значно більше права на звання рятівника Радянського Союзу мав би Олександр Матросов, бо Велика Вітчизняна війна закінчилася всього через два роки після того, як він своїми грудьми закрив якийсь там дот.
Протестуючи проти міфологізації літератури, Базилевськнн сам широко користується цим методом, зокрема, коли говорить про Мазепу. Взагалі, я не знаю, для чого було так детально розповідати про цього гетьмана, переповідаючи те, що стало вже загальновідомим. Почнемо з успіхів юного Мазепи в жінок. Чомусь Базилевський розповідає про це тоном, який мав би показати нікчемність цього нашого національного героя. А, власне, чому? Французи не соромляться навіть того, що добра половина їхніх прославлених мистців померла від венеричних захворювань. Мазепа терпів, що Петро його бив по щоках? Отож-то, що Мазепа не захотів цього терпіти, а для російських бояр це було нормальним явищем, ще батько Петра, Олексій, який ввійшов в історію з придомком Найтихіший, лупцював своїх бояр палицею. Мазепа не був ідеальним героєм? Ми вже мали ідеального героя — Володимира Ілліча Леніна, а тепер про нього виявляється таке, що ой-ой-ой, починаючи від патологічної жорстокості до специфічної сексуальної орієнтації.
Тож чи має право Іван Мазепа вважатися національним героєм України? А Наполеон Бонапарт є національним героєм Франції? І що ж він зробив для неї? Найперше завів десятки тисяч французьких солдатів у піски Сахари і кинув їх там напризволяще, а сам утік до Франції. Потім завів уже сотні тисяч у сніги Росії і знову кинув напризволяще. А скільки з його волі полягло французів у боях під Ієною, Аустерліцом, Ватерлоо? І за що, власне кажучи? За те, щоб він посадив на тронах європейських королів своїх бездарних родичів і через них управляв усією Європою? А що з того мав би рядовий француз? Гітлер принаймні обіцяв кожному німцеві маєток з рабами на завойованих землях. То за що робити Наполеона, — до речі, навіть, так би мовити, неповноцінного француза, бо ж він корсиканець, — одним із найбільших героїв Франції?
Але... Але це не наша справа — вказувати французам, кого вони мають робити героєм. І дуже часто герой одного народу зовсім інакше сприймається іншими народами. Ми досі пишаємося нашим князем Святославом Хоробрим, а як до нього ставилися ті народи, що жили на Дунаї, а він туди прийшов і вирішив, що це має бути центр його держави? Хто його туди просив, окрім візантійського базилевса, якому це було потрібно для своїх загарбницьких планів?
Для нас Чінгісхан — символ однієї з найбільших історичних трагедій нашого народу, а для монголів він — засновник їхньої могутньої держави. То що — заборонимо монголам ставити у своїй країні пам'ятники Чінгісханові? А послові Ізраїлю, який перед журналістами зронив фразу, що для вас, мовляв, Хмельницький і Петлюра — національні герої, а для нас вороги, треба було б нагадати, що історія знає немало випадків переслідування євреїв, почавши від середньовічної Іспанії і до новітньої Німеччини. І що в Україні єврейські погроми виникали стихійно, а не були державною політикою, як в уже названих країнах, або в царській Росії, або план Сталіна переселити всіх євреїв на Далекий Схід, організувавши по дорозі «стихійні вибухи невдоволення народу», в результаті яких до місця призначення не доїхав би жодний єврей. Нарешті, може, варто було б подарувати не дуже дипломатичному дипломатові історичні матеріали, з яких він міг би щось більше дізнатися про період УНР, про Центральну Раду і особисто про Петлюру, бо він же з історією України, напевно, знайомився по радянських підручниках.
Базилевський у своїй статті цитує часто «Історію Русів» як істину в останній інстанції. Але, шановний поете, «Історія Русів» якщо і є документом, то саме документом своєї епохи. Це не об'єктивний курс історії України, це пропагандивний твір. який ставив своєю метою розбудити національну свідомість малоросів-українців. Можливо, саме тому автор і не поставив свого імені, бо розумів: заради патріотичної мети він грішить проти істини? Я не маю місця й часу для аналізу всієї «Історії Русів», але на одній цитаті, наведеній Базилевським, хочу зупинитися. На тій, де українську знать звинувачують, що вона спершу пішла на унію з Римом, а потім взагалі перейшла в католицизм. Це велика помилка! Унія не була перехідною ланкою від православ'я до католицизму!
Лише недавно мені вдалося прочитати літературу, яка зображає Брестську унію з різних точок зору, і я дійшла висновку, що не була Брестська унія, як це подавала російська, а за нею і радянська історіографія, об'єднанням православної церкви з католицькою. І не були Балабан, Терлецький, Потій зрадниками українського народу, а були мудрими політиками, які намагалися врятувати українців від ополячення та від дискримінації. Як відомо, в 1453 році Константинополь — славний Царгород давньоруських літописів — був захоплений турками-османами і перейменований на Стамбул. Яка влада, який авторитет були у константинопольського патріарха, хоч він і йменувався — та й досі йменується — вселенським? Ніяких. Від кого ще могли чекати захисту православні в Польському королівстві? Від Києва? Від Москви? Отож потім тавровані, зокрема палким Вишенським, ієрархи зробили дуже мудрий дипломатичний крок, хоч їх відразу не зрозуміли, з одного боку, багато духовенства і віруючих, а з другого — польський король і католицькі сановники. Справа в тому, що греко-католицька церква підпорядковувалася безпосередньо римському папі і таким чином виявилася незалежною від польської католицької церкви. Не так давно мені доводилося перекладати видані в Англії так званим «кулком пшияцюл Львова» брошури про ситуацію в Галичині під час фашистської окупації. Знали б ви, скільки там пекучої ненависті до греко-католиків! До речі, папа Іоанн Павел II теж не дуже прихильно ставиться до греко-католицької церкви (відомо, що за походженням він поляк).
Отож саме Брестська унія значною мірою сприяла збереженню українців як нації. Не марно серед так званих «будителів» у Галичині дуже багато греко-католицьких священиків або їхніх дітей. Сталін знав, що робив, коли найперше знищив греко-католицьку церкву. І знають, що роблять, оті «невидимки», які намагаються зіштовхнути греко-католиків і православних. Я можу сказати лише одне: не даймося! Мій покійний батько, який за поляків мало не був відправлений до Берези-Картузької, за «перших совєтів» — на Соловки, за німців чудом уникнув розстрілу, а «за других совєтів» таки потрапив на золоті копальні Колими і повернувся в Україну лише через 25 літ, сказав мені, десь ще чотирилітній дитині, коли я висловила думку, що всі люди на світі повинні стати православними християнами: «Дитино моя, хай кожна людина молиться Богу так, як навчили її батьки, головне, щоб вона молилася Богу і виконувала Його заповіти». Так сказав мій батько, православний священик.
В чому я погоджуюсь з Базилевським — це в тому, що є в нашого народу схильність до втрачання своєї національної ідентичності, до того, щоб «потурчитися-побусурменитися», спольщитися, зрусифікуватися. Кожна мова — принаймні наскільки мені відомо — має відповідник нашому слову «зрадник», а от «перевертень» — це лише в українській мові. Колись я вже над цим розмірковувала в статті «Україна — держава для кого?», яка була опублікована в журналі «Український засів», а потім передруковувалася в інших виданнях. Хочу додати лише таке. В мене є з цього приводу своя теорія. Великий народ, який має свою державу, має в своїй ментальності великодержавницьку гордість (в якій я, зрештою, не бачу чогось особливо поганого). Чого він буде відмовлятися від своєї національності, коли це така гордість — бути росіянином, англійцем, французом, іспанцем? У ментальності невеликого народу, державного чи недержавного, закладено інстинкт самозбереження: нас мало, тому ми повинні триматися свого, щоб наш народ не зникнув з лиця землі. І є така «критична маса»: народ достатньо великий, але бездержавний. Його не втримує ні національна гордість, ні інстинкт самозбереження. Таким був український народ. Я вірю, що віднині він таким не буде, бо має свою державу.
Тут мені хочеться зробити невеликий екскурс у моє дитинство. Ще «за Польщі» приїхали ми в невелике містечко, і я завела собі там подружку. Батьки з нею розмовляли польською мовою, отож і я розмовляла польською і взагалі вважала їх поляками. Потім прийшли «перші совєти», і раптом з'ясувалося, що мама моєї подружки — росіянка, і вона почала розмовляти зі своєю донькою лише по-російськи. Потім прийшли німці, в перші ж дні утворилася «Просвіта», українська поліція, самоуправління, і батько моєї подружки сказав мені: «Чого це ви досі між собою розмовляєте польською мовою? Розмовляйте українською, адже ми українці». Потім ми звідти виїхали, і я вже не знаю, якою мовою розмовляли батьки моєї подружки «за других совєтів». Раніше я згадувала про них осудливо: перекинчики, пристосуванці! Тепер я думаю: якими ж незахищеними відчували себе ці люди! Не захищеними ні своєю державою, ні своїм народом.
Тепер хочу торкнутися бодай конспективно деяких епізодів нашої історії, почавши з найдавніших часів.
Мені не вдалося прочитати «Путь ариев» Канигіна, бо не маю вільних 8 гривень (саме стільки коштує у Львові ця книжка). Але коли деякі люди — скорше не історики, а дилетанти від історії — виводять українську історію хто з трипільської культури, а хто просто з неоліту, то я бачу в тому поле для діяльності справжніх вчених, але не привід для пихи. Вважати, що древній народ в принципі кращий від молодого — це все одно, що вважати сімдесятилітнього діда в принципі кращим від сімнадцятилітнього хлопця.
Чи принижує моїх слов'янських предків «норманська теорія»? Анітрохи! Навпаки, вона стверджує, що в той час Західна Європа відставала в державному будівництві від східних слов'ян. Адже не принижує англійців факт, що вони в 18-му столітті запросили на англійський трон Ганноверську династію. Чого-чого, а гонору полякам не бракує, а хто тільки не був у них королем: литвин Ягайло, француз Генріх Валуа, угорець Стефан Баторій, шведська династія Ваз, саксонські курфюрсти. Але Польща залишалася Польщею.
Чи принесло нам шкоду прийняття християнства з Візантії? Хоч хрещення Русі відбувалося, напевно, не так ідилічно, як це описано в історичних оповіданнях для дітей Антона Лотоцького, але все ж таки не рівняти християнізацію Русі з комунізацією Росії. І якщо люди протягом тисячі років тримаються християнства, навіть коли могли б відмовитися від нього, значить, саме ця віра відповідає ментальності нашого народу.
А бачу лише один поганий наслідок введення християнства на Русі: воно дало поштовх до місіонерства, спрямованого в сторону наших північно-східних сусідів. Жили там собі в глухих лісах меря, весь, «чудь белоглазая», словом, племена, про які ми зараз нічого не знаємо, бо російською історіографією було зроблено все, аби і слід по них затерти. Яка в них була соціальна організація, яка мова, яка віра, яке господарство? Я думаю, що були вони мисливцями, рибалками, збирачами їстівних рослин, можливо, вели «бартерну торгівлю» з південними сусідами. І от пішли сюди місіонери в супроводі загонів, так би мовити, добровольців-дружинників. Не доводиться сумніватися, що ті добровольці мали специфічні риси характеру: схильність до авантюризму, підвищену агресивність, що це були люмпени або й люди, які зайшли в конфлікт із законом. Захоплювали вони в лісах якесь плем'я, хрестили (звідти ще па початку нашого століття люди, що займалися землеробством, в Росії називалися «крестьяне»), змушували оселитися і займатися землеробством. Місіонери вчили новонавернених мови, вчили по церковних книгах, тому російська мова ближча до церковнослов'янської, ніж українська. Оце і були початки кріпацтва в майбутній Московії. А добровольці-дружинники брали собі місцевих жінок, передавали дітям у спадщину свою підвищену агресивність — от і маємо те, що Лев Гумільов охрестив «російською пасіонарністю».
Але що ж — назад нічого не повернеш і не зміниш.
А тепер переходжу до нашого часу і хочу захистити Леоніда Кравчука, для якого Базилевський не знайшов жодного доброго слова. Я бачу дві помилки Кравчука. Перша: коли він став президентом, то поставив в областях своїми представниками суціль колишніх секретарів обкомів (а вони ж тягнули за собою весь останній апарат). Я тоді думала: він їх знає як облуплених, він змусить їх працювати на незалежність України, вони його не обдурять. Проте Кравчук не зумів змусити їх працювати. І друге: чому багатолітній ідеологічний працівник не зрозумів усієї ваги ідеологічної роботи? Чому допустив, щоб задушили українську книгу і українську пресу, чому не подбав, щоб різко підняти рівень українського телебачення? І все ж колись історія оцінить політичну мудрість і обережність Кравчука. Він «між краплинками, між краплинками» вивів Україну з Союзу і не дав перетворити Крим у другий Карабах чи бодай Придністров'я. Він був тим першим, хто створював міжнародний «імідж» нової країни. Давайте оцінювати Леоніда Кравчука за те, що він зробив для України, а не за те, що він не зміг, не зумів чи не встиг.
Що ж торкається інших сучасних керівників України... Мені здається, що Леонід Кучма зараз саме на своєму місці, як перед ним був Леонід Кравчук. Саме такого президента нам зараз потрібно: досвідченого господарника і організатора, людину розумну і врівноважену. Що мені найбільш симпатичне в нашому президентові: я не бачу в ньому найменшої схильності до диктаторства, впевненості у своїй непогрішимості. Може, в нього, на відміну від мене, не з'являються на очах сльози розчулення при звуках нашого гімну, але він усвідомлює себе президентом саме незалежної України і робить усе, щоб вивести її з економічної кризи, як перед тим Кравчук вивів її з політичної кризи.
Мені особисто симпатичний наш новий прем'єр-міністр Павло Лазаренко: здається, що він розумна, енергійна і порядна людина, але ще минуло надто мало часу, щоб він це ствердив своїми справами.
Я бачу цілий ряд політиків нового типу: це мої колеги по Демократичній партії Володимир Яворівський і Петро Осадчук, Олександр Ємець, Сергій Головатий, Іван Заєць, Віктор Пинзеник, Роман Шпек, Віктор Ющенко, тепер ось так яскраво засвітився Михайло Сирота. Як жаль, що десь відійшов у тінь Костянтин Морозов і що відправив себе у «самовигнання» Дмитро Павличко, а також що не можу назвати жодного жіночого імені, але вірю, що вони знайдуться.
І щоб з такими людьми ми не вийшли в люди?
А статтю Володимира Базилевського я вважаю не просто прикрою, а шкідливою. Навіть не тому, що він виносить сміття з хати. В кожній хаті, коли в ній живуть люди, збирається сміття, і його треба час від часу виносити. Але жодна нормальна людина не робить це під сурми і тулумбаси і не скликає сусідів подивитися, скільки того сміття зібралося і яке ж воно найбільше сміття на світі. Маю іншу причину для тривоги.
Найбільший поет з усіх чотирьох євангелістів, Іоанн, починає своє Євангеліє загадковими словами: «Напочатку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог був Слово... Усе через Нього повстало, і ніщо, що повстало, не повстало без Нього».
Що б це означало, як його зрозуміти?
Писала я статтю про репресованих письменників і подумала: ну як це так, що талановиті поети безпомилково визначали свою смерть? «З вогню я вийшов і в вогонь вернуся» — це Володимир Свідзинський. «Щоб Бог мені послав гарячу смерть — не зимне умирання» — Олена Теліга. «Скінчиться все в пошарпанім хліві, де ще стоїть моє стареньке ліжко» — Леонід Терехович. Оця мить теж, мабуть, назавжди закарбувалася в моїй пам'яті. Вечір, я сиджу за своїм робочим столом, обклалася книжками, пишу ту статтю, вибираю цитати, в яких кожен пророкує свою смерть. І раптом мене, як блискавка, пронизала думка: а що, коли все було навпаки? Не поети передбачили свою смерть, а самі запрограмували її своїми віршами? Бо ж Слово — це Бог, і в Космосі, який нас оточує, існують в зародку різні програми, які вмикаються відповідним словом. Недарма ж з давніх часів у всіх народів існували інститути благословення, прокляття, заклинання, молитви. Правда, вони не завжди спрацьовували, але це лиш значить, що там щось не так або не в той момент було сказано. Як в отій казці, де треба було сказати: «Земзі-горо, відчинися!» — і лише тоді вона відчинялася, і бодай один спотворений звук приводив до того, що закляття не діяло.
Мені вся стаття Базилевського зводиться до такої тези: ми, українці, споконвіку нікчемні, не здатні на створення своєї держави, ми хвора нація, в нас рабська психологія. Базилевський бачить з того один вихід: МИ МАЄМО СТАТИ ІНШИМИ! — і тут же висловлює сумнів, що ми на те здатні. І я боюся, щоб він цими своїми словами не ввімкнув відповідну космічну програму. Бо, наприклад, я маю теорію, що древня держава Ізраїль загинула через те, що на неї накликали загибель її пророки. Отими своїми словами: «Гори Ізраїлеві, послухайте слова Господа-Бога!.. Ось я спроваджу на вас меча і вигублю ваші пагірки». Можливо, вони того зовсім не хотіли, вони хотіли кращого для свого народу, але от — космічна програма відгукнулась на слово.
В контраргументі відомому поетові і критикові, лауреатові Державної премії імені Тараса Шевченка Володимирові Базилевському я хочу процитувати іншого поета. Його життя пройшло в роботі заради нужденного шматка хліба (останнє місце роботи — нічний сторож у школі в рідному селі Кучинівці на Чернігівщині), по тюрмах і психушках. Єдина крихітна збірочка його віршів була видана заходами журналіста Віталія Москаленка вже після смерті поета. А вірші Леоніда Тереховича сповнені такої любові до України, до свого народу, до життя. Так ось, він писав:

Нам рости і зростати до чистих висот,
В повен зріст ми вставати покликані.
Ми — народ. Ми — великий народ.
І пора почуватись великими.

Я так хочу вірити, що саме оці слова ввімкнуть ту таємничу космічну програму і стануть дійсністю.
А наразі я, Галина Гордасевич, громадянка незалежної України, говорю в душі своїй: «Дякую Тобі, Господи, що дав мені жити в такий прекрасний історичний час і не лише бачити все на власні очі, але й у міру моїх сил бути учасником цих великих подій. Дай мені ще вміння розповісти про це так, щоб наші правнуки зрозуміли, відчули і оцінили нас по заслугах наших».
1998 р. м. Львів
Рейтинг замітки:
РедагуватиВидалити
Додати коментар | RSS | Читати в RSS-рідері
Коментарі

Mamay_
1

11.03.10 19:10
Про Пашу Лазаренка вона змінила думку?)))

Відповісти | з цитатою | видалити

Minona
2

12.03.10 09:25

Відповісти | з цитатою | видалити

Nech sa paci
3

12.03.10 11:52
Дочитав.

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
4

14.03.10 12:38

Відповідь на [3] від Nech sa paci
Приємно. Рідкісне явище. Більшість боїться : "багато буков"...

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
5

14.03.10 12:40

Відповідь на [1] від Mamay_
Ще встигла, а от щодо його вихованкиТимошекно - не встигла.

Відповісти | з цитатою | видалити
Додати коментар




Співтовариство: Ми любимо тебе, Україно!

попередня наступна

Замітка додана 11.03.10, 11:41

Богдан Бо
Богдан Бо
Зробити замітку темою години?
Галина Гордасевич: 9-та річниця пам’яті

память - поезія - україна

11 березня – день смерті видатної української письменниці Галини Гордасевич, 9-та річниця,
а 31 березня буде ювілейна дата: 75 років від часу народження письменниці.
Прошу вшанувати всіх, хто як зможе і захоче.
Син письменниці Богдан Гордасевич

Твори письменниці можна прочитати з Інтернету за наступною адресою:
http://maysterni.com/user.php?id=609&t=0
http://www.ukrcenter.com/library/display.asp?avt=%C3%EE%F0%E4%E0%F1%E5%E2%E8%F7&an=%C3%E0%EB%E8%ED%E0


Заповіт

Коли помру, - колись таки помру, -
Хоч вірю, що це станеться нескоро, -
То дайте спокій сивому Дніпру,
Де кручі і високі осокори.
На Личаківський також не несіть:
Там надто пишно і, до того, тісно.
Ні-ні, не хочу! Навіть не просіть!
Сказала так - хай оуде нині й присно.
На цвинтарі малому схороніть,
Де хрестики і написи наївні.
Нікому йти туди не бороніть,
Нехай то будуть кози або півні.
Вони зчиняти бійки мастнйи,
І я малою трохи їх боялась.

Ага, ще напис напишіть такий:
«Жила. Любила. Плакала. Сміялась.»
Рейтинг замітки:
РедагуватиВидалити
Додати коментар | RSS | Читати в RSS-рідері
Коментарі

Тарас Токар
1

11.03.10 11:48
Шануймо і пам'ятаймо.

Відповісти | з цитатою | видалити

oleg_kv
2

11.03.10 15:38
сублімація? щоб не бачити що ви накоїли?

Відповісти | з цитатою | видалити

oleg_kv
3

11.03.10 21:24
мовчиш, нема що сказати?

Відповісти | з цитатою | видалити

Minona
4

12.03.10 09:37

Відповісти | з цитатою | видалити

oleg_kv
5

12.03.10 11:48

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
6

12.03.10 12:38

Відповідь на [2] від oleg_kv
Подивись, скільки позиці в опозиції - і це розум?
Не скажу, що мені в радість, але цей регрес позитивніший за прогрес Т і ко.

Відповісти | з цитатою | видалити

MrsVanderbilt
7

12.03.10 12:57

Відповісти | з цитатою | видалити

oleg_kv
8

12.03.10 13:32

Відповідь на [6] від Богдан Бо
регрес позитивніший за прогрес Т і ко.
тобто для тебе українофоб табачник кращий за українізатора Вакарчука?

Відповісти | з цитатою | видалити

MrsVanderbilt
9

12.03.10 13:35

Відповідь на [7] від MrsVanderbilt
Дуже дякую за зсилочку.

Відповісти | з цитатою | видалити

Nech sa paci
10

12.03.10 13:54

Відповісти | з цитатою | видалити
Додати коментар




Співтовариство: Ми любимо тебе, Україно!

попередня наступна

Замітка додана 09.03.10, 15:22

Богдан Бо
Богдан Бо
Зробити замітку темою години?
Тарас Шевченко – пророк України

память - україна - шевченко

Громадська організація "Разом" закликає всіх свідомих українців вшанувати
9 березня 196-ту річницю від дня народження Тараса Шевченка покладанням квітів до його пам’ятника, або просто коло портретів нашого національного Пророка.
Вшануйте кожен, як велить того своя душевна потреба, а 10 березня запаліть
ввечері свічу пам’яті на вшанування 149-ї річниці смерті Тараса Шевченка.


При всій значній кількості різноманітних друкованих матеріалів про видатного українця Тараса Григоровича Шевченка, його особистість і до цього часу полишається непізнаною в усій своїй повноті. Загадка феномену Шевченка залишається нерозгаданою!

Всі, навіть вороги-українофоби, визнають Тараса Шевченка за Пророка української нації, але чому саме він набув такого значення – ніхто не зумів відповісти. Безпомічність в осягненні всього генію Тараса Шевченка призвела до штампування спрощеного і значною мірою бутафорського образу митця і людини. Тиражуються стандартні фрази, думки, портрети, погруддя і пам’ятники, які перетворюють Тараса Шевченка в своєрідну декорацію та формальний атрибут, тоді як потрібно навпаки відкривати і черпати всю ту життєдайну глибочінь його величної натури. Ось чому однією з найголовніших умов для кожного, хто починає знайомитись з життєписом Тараса Шевченка, має стати критичне ставлення до різних усталених догм, суджень та визначень стосовно і його особи, і його творчості.

Багато чого в долі Тараса Шевченка залишається недослідженим, а проте найдивнішою крізь всю його біографію простежується унікальна риса вродженого аристократизму. Не піддається поясненню той феномен, що будучи за соціальним походженням з самої найнижчої верстви царської Росії – кріпаків, тобто рабів, в свому особистому житті Тарас Шевченко був не просто «аристократом духу», але фактично аристократом в усьому. В нього абсолютно не було комплексу людини якогось нижчого гатунку. Шевченко вільно почувався в будь-якому середовищі, ніколи не зважав на титули і звання присутніх, не проявляв запопадливості з цього приводу і навіть більше того: він не те, щоб мав побожливе ставлення до державного вінценосця, а навпаки поводився стосовно царської особи якось зверхньо, критично і навіть з призирством. Аристократи-дворяни, які захоплювались грою у вільнолюбство, не дозволяли собі такого зневажливого ставлення до правлячого сімейства, яке виявляв Тарас Шевченко. Причому варто наголосити, що це не було ніяке хамське палюження пана колишнім рабом. Ні. Ця зневага йшла від свідомого розуміння в усій повноті брутальної ницості правлячої верхівки і всього соціального ладу кріпацької Росії. Шевченко бачив, знав і усвідомлював усе реально, а тому казав правду, щиру правду. Власне оце викривальне правдолюбство зробило Тараса Шевченка бунтівником і революціонером. Він все життя прагнув до побудови справедливого суспільного ладу, про що яскраво свідчить його участь у Кирило-Методієвському братстві.

Бунтівна риса характеру і прояви непокори простежується крізь все життя Тараса Шевченка, тому про це потрібно зауважити до початку переповідання біографії митця. Як і про ще одну глибинну властивість натури Тараса Шевченка – його людяність в розумінні високого християнського гуманізму. Правдива релігійність Шевченка проявлялась в тому, що ненавидячи всіляку несправедливість, він водночас з якоюсь всепробачаючою любов’ю ставився до всіх людей. У Шевченка відсутні почуття упередженості або якоїсь патологічної ненависті, а тому він мав друзів різних національностей, вільно користувався слов’янськими мовами тощо.

Від самого свого народження 9 березня (25 лютого за старим стилем) у 1814 р. в селі Моринцях неподалік м. Корсуня, Тарас Григорович Шевченко об’єднав в собі генетично всю Україну від сходу до заходу, бо його мати Катерина Бойко вела свій родовід від карпатських бойків, а батько Григорій Грушівський-Шевченко був вродженим представником сходу, тому що його рід здавна жив на правобережжі поблизу Дніпра-Славутича, а лівобережжя на той час було малолюдне і там починалось «дике поле».

Залишається нез’ясованим, чому батько мав подвійне прізвище Грушівський-Шевченко і чому малий Тарасик спершу звався Грушівським, а потім став зватись виключно Шевченко. Так само існує багато плутаниці з назвою села, де провів свої дитячі роки Тарас Шевченко: загальноприйнятою є назва села, як Кирилівка, тоді як всі його мешканці і сам поет називали село Керелівкою.

Про дитинство Тараса Шевченка та його юність достовірних відомостей збереглося мало, зокрема навіть в своїй автобіографії у 1860 р. Шевченко подає багато неточностей. Так він вказує, що став сиротою з 8 років, тоді як насправді його мати Катерина померла у віці 39 років 20 серпня 1823 року, а батько Грицько помер 21 березня 1825 року на 44 році життя. На той час Тарасу Шевченку сповнилось повних 11 років. З сестер і братів поета найстарша його улюблениця-нянька Катерина мала 21 рік і вже два роки була одружена з А. Красицьким й жила в с. Зелена Діброва; іншим виповнилось: Микиті – 14, Ірині – 9, сліпенькій Марії – 6 і найменшенькому Йосипу – 4 рочки.
Таким чином юні роки Тараса Шевченка поділяються на два виразні періоди погідного дитинства до смерті матері і фактично злиденне безпритульне життя після. Одразу по смерті жінки Грицько Грушівський-Шевченко мусів для догляду за дітьми одружитись вдруге з вдовою Оксаною Терещенко, яка теж мала троє дітей. Мачуха від самого початку не злюбила малого Тараса і він її також, тому часто тікав пішки в інше село до своєї сестри Катерини, щоб хоч трохи підживитись.
А взагалі малий Тарасик повсякчас виділявся серед дітей та проявляв свою талановиту натуру: він дуже любив малювати, легко навчився читати і писати, добре запам’ятовував все почуте, особливо всотував в себе гайдамацькі спогади діда Івана, знав безліч пісень і легенд.

Визнання особливості Тарасика одержало підтвердження у дивному заповіті батька, який йому єдиному з своїх дітей нічого не вділив у спадок з свого майна, коментуючи цей вчинок такими словами: «Синові Тарасові із мого хозяйства нічого не треба; він не буде абияким чоловіком; з його буде або щось, або велике ледащо; для його моє наслідство або нічого не буде значить, або нічого не поможе». Можна тільки здогадуватись, які насправді об’єктивні причини приховано у цьому дуже суб’єктивному твердженні батька щодо свого сина і ставленні, як до нерідного.

Вдруге визнання особливості Тараса Шевченка відбулось у 1829 році, коли він по роках поневірянь, намагаючись оволодіти фахом маляра, приходить у віці 15 років до панського маєтку, щоб попросити в управляючого дозволу вчитись малюванню, але той одразу бере Шевченка до панської дворової челяді. Дуже швидко з кухонної прислуги Тарас Шевченко опиняється на посаді так званого «козачка» і перебуває постійно при особі пана. З ним він кілька разів подорожує з маєтку у Вільшаній до Києва, а з осені 1829 р. вирушає у тривалу подорож до Вільно (теперішній Вільнюс, Литва).

Про те, яке було ставлення до Шевченка в панських палатах яскраво говорить той факт, що коли в грудні 1829 р. за провину, коли Тараса спіймали пізно вночі за малюванням при світлі свічки, що на думку пана могло спричинити пожежу, його наказали відшмагати на стайні, то для здавалось би загартованого поневіряннями і змалечку звиклого до «березової каші» в науці у дяків молодого юнака це був значний моральний удар. Тобто при всій загальній обмеженості, відставний полковник Павло Енгельгард мав певний рівень культури і навіть оплачував навчання малярству Тараса Шевченка, а не тільки добре вдягав і годував. Перебуваючи у Вільно в 1830 р. Тарас Шевченко брав уроки малярського мистецтва у провідних майстрів, багато вчився і навіть закохувався, що свідчить про значну свободу в приватному житті. Все раптово обірвалось з початком повстання у Польщі, коли Шевченка нарівно з іншими кріпаками-челяддю етапом взимку 1831 р. перевели до Петербургу, куди втік його пан Енгельгард на подальше проживання. Тільки після тривалих умовлянь Шевченку вдалось добитись від пана-дідича поновити навчання малярству, але тепер Тарас Шевченко став працювати підручним у цехового майстра Ширяєва, а зароблені ним гроші діставались пану.

Таким чином у віці 18 років з 1832 р. Тарас Шевченко розпочав свою фахову працю маляра і хто знає, як би склалась його подальша доля, якби не щаслива зустріч і знайомство з земляком Іваном Сошенком влітку 1835 р. Через нього Шевченко увійшов до кола друзів українського письменника Євгена Гребінки і що найважливіше – завів знайомства з відомим російським поетом Василем Жуковським та знаменитим художником Карлом Брюлловим, які прийняли безпосередню участь у звільненні з кріпацької неволі Тараса Шевченка. Про лотерею з портретом Жуковського, намальованого Брюлловим, щоб зібрати гроші на викуп у сумі 2500 рублів загально відомо, але чому всі ці білети викупило виключно царське сімейство – залишається черговою загадкою в долі Тараса Шевченка. Головне, що на 25-тому році свого життя 22 квітня 1838 р. Тарас Григорович Шевченко позбувається свого кріпацького стану і стає вільною людиною.

І тут з Тарасом Шевченком трапляється диво перевтілення з поскрибованого кріпака-невільника у справжнього великосвітського лева і такого дуже вишуканого денді, чому сприяють його мистецький хист, добрі заробітки та близька дружба з Карлом Брюлловим, що відкривало перед Шевченком всі великосвітські салони Петербургу. Проте нерозважливе великосвітське життя Тараса Шевченка нічим не позначалось на продуктивності його навчання в Академії мистецтв малярству, а поза тим він розпочав активну літературну діяльність. Зробивши перші спроби в 1837 р. Тарас Шевченко уже в 1840 р. уклав і видав першу невеличку збірку своїх поезій, яку назвав «Кобзар». Багато нових поезій пише Шевченко у 1841 р., а в 1842 з’являється друком знаменита поема «Гайдамаки». В одному своєму листі поет, згадуючи, як з його «Гайдамаків» насміхаються російські критики, пише: «Зовуть мене ентузіястом, сиріч дурнем. Бог їм звидить. Нехай я буду і мужицький поет, аби тілько поет, то мені більше нічого і не треба. Нехай собака лає, вітер рознесе».

З невідомих причин, але скоріше всього через нестачу коштів і борги, у Шевченка зривається поїздка до Італії для вдосконалення в малярському мистецтві у 1843 р., через що він вирушає у тривалу подорож по Україні. Скрізь Тараса Шевченка зустрічають з великою пошаною, бо його поезії вже добре відомі українській громаді і освічені панночки декламують їх напам’ять. Подорожуючи по маєтках, змальовуючи портрети їх власників і тим заробляючи, Тарас Шевченко завів багато нових знайомств з яких найвагомішими були: знайомство в Києві з Пантелеймоном Кулішем, а пізніше в Яготині – з княжною Варварою Рєпніною. За цей час побував Шевченко на батьківщині в рідній Керелівці, бачився з родиною, а ще об’їздив історичні місця: Чернігів, Суботів, Хортицю. Враження від цих відвідин лягли в поезії «Розрита могила» і «Чигирин». Княжна Варвара Рєпніна так писала в одному своєму листі про Шевченка: «Розповідали, що він багато перетерпів, що він страшним досвідом купив право громити сильних».

Повернувшись в лютому 1844 р. до Петербургу, Тарас Шевченко швидко надолужує упущене в навчанні і 25 березня 1845 р. завершує свою фахову освіту в Академії мистецтв, одержує документи і знову вирушає в подорож по Україні. Знову мандрує по різних куточках любого краю і як минулого разу у вересні приїздить до Керелівки, де 26 числа справляли храмове свято. Там Шевченко пробує одружитись на молодій попівні Федосі, дочці о. Григорія Кошиця, проте сватання вийшло невдалим, тому що бувший кріпак і наймит видався батькам не пара донці. Попівна навпаки вподобала гарного і освіченого Шевченка, глибоко переживала трагічне розлучення і пізніше збожеволіла. Боляче вразила відмова також й Тараса Шевченка, якого незабаром через сильну застуду опосіла тривала недуга. Проте та ж недуга і, ясна річ, враження від перебування в Україні, сприяли особливому натхненню Тараса Шевченка в написанні нових поетичних творів.

За дуже короткий період з під пера Тараса Шевченка вийшли такі видатні і великі речі, як поеми «Єретик» і «Невольник», містерія «Великий Льох», поема «Наймичка» і бунтівна ода «Кавказ». З’являється пророче «Дружнє посланіє і мертвим, і живим, і ненародженим землякам», далі – більше: Шевченко пише «Холодний Яр», «Минають дні», «Три літа» і під кінець року на Різдво в Переяславі в дуже тяжкому від хвороби стані 25 грудня 1845 р. створює свій величний «Заповіт».
Всю довгу зиму поет був прикутий до ліжка, але доля вберегла цього разу митця і він поволі став одужувати.

В квітні 1846 р. Тарас Шевченко переїздить і оселяється в Києві, де намагається влаштуватись до Університету св. Володимира викладачем малювання, бо якраз звільнилась вакансія. Майже одразу Шевченко потоваришував з молодим істориком Миколою Костомаровим, вченим Миколою Гулаком та студентом Василем Білозерським, які знайомлять митця з створеним ними в січні 1846 р. «Товариством св. Кирила і Методія». Яке місце посів Тарас Шевченко в діяльності братства залишається нез’ясованим, проте біди зазнав саме за участь в цьому товаристві. По суті вся революційна діяльність товариства зводилась до балачок про вільнолюбство і палких промов про утворення рівноправного слов’янського союзу без пригноблених націй і рабства. З своїми поглядами братчики не дуже крились, виказували на людях через що їх неодноразово застерігали знайомі.
Весь 1846 р. Тарас Шевченко продовжує подорожувати по Україні, побував аж на Волині, на полях Берестечка, змальовував Почаївську Лавру та інші пам’ятки старовини. Шевченко активно намагається зайняти посаду вчителя малювання в Київському Університеті, вишукує протекції, тому що має багато конкурентів на цю посаду. Скоріше всього з відти й веде свій початок провокація з шпигуванням і доносом студента Олексія Петрова, тому що всі данні вказують на ретельно сплановану акцію недоброзичців Шевченка, а не на випадкову імпровізацію. Студента О.Петрова явно спеціально поселили 1 листопада 1846 р. через стіну з помешканням Миколи Гулака, де часто збирались для розмов учасники Братства Кирила і Методія. Проте Петров не просто підслуховував чи шпигував за братчанами, але видаючи себе за республіканця в поглядах, він здобув довір’я у Гулака і той дав почитати статут братства і кілька поезій Шевченка, а саме поему «Сон» та «Посланіє до земляків». Все це О.Петров одразу передав до рук куратора київської шкільної округи генерала О. Траскінові, а вже потім за його особистою вказівкою написав донос в «трєтьє отдєлєниє», тобто до політичної поліції царської Росії.

Новий невольничій термін розпочався у Тараса Шевченка 5 квітня 1847 року і тягнувся довгих 10 років принизливої солдатчини в далекій глухій місцині за Уралом з 1847 по 1850 рр. в Орській фортеці, а далі по 1857 р. – у Новопетровському укріпленні на півострові Мангішлак, який омиває Каспій. З усіх заарештованих в справі Кирило-Методієвського братства, Тарас Шевченко був покараний найсуворіше і виключно за свої поетичні твори, тому що у вироку самим царем була зроблена категорична заборона «писать и рисовать». Невимовно важкими були роки заслання для Тараса Шевченка як морально, так й фізично, бо він погано переносив гарячий пустельний клімат Казахстану.

У 1848 та 1849 роках Шевченко був залучений до участі в дослідницьких експедиціях по Кос-Аралу (сучасне Аральське море), а в 1851 р. – на гірське пасмо Кара-Тау в якості художника-топографа. Але потім йому і це було заборонено. Щоб якось обійти заборону, Тарас Шевченко розпочав займатись пластикою, ліпив з глини або ж криючись малював і писав поезії. Найкраще про свої 10 років солдатчини оповів Тарас Шевченко в своєму «Журналі», який завів у 1857 р. одразу після звістки, що його звільнено, де 13 червня записав наступне: «Мені варто було б розпочати свій журнал від часу моєї посвяти в солдатський сан, тобто з 1847 року. Тепер це був би товстелезний і дуже нудний зошит. Пригадуючи всі ці перейдені сумні десять років, я всім серцем радію, що мені не прийшла тоді подібна щира думка завести зошит для нотаток. Що би я занотовував в ньому? Щоправда, впродовж цих десяти років я задарма бачив те, чого не кожний і за гроші побачити зможе. Але як я дивився на все те? Як арештант дивиться крізь віконні грати в’язниці на весільний почет. Найменший спогад про пережите і бачене в продовж цього часу кидає мене в дрож. А що було б, якби я занотував цю жахаючу декорацію і тих бездушних, брутальних лицемірів, з котрими мені довелось розігрувати цю жахливу, монотонну десятилітню драму? Повз, пройдемо повз мого минулого, моя підступна пам’ять. Не потривожимо серця любого друга недоречними спогадами, забудемо і пробачимо обмежених покривдників наших, як пробачив всемилісний чоловіколюб своїх жорстоких мучителів. Звернемось до світлого і затишного, подібно до нашого українського осіннього вечора, й занотуємо все побачене і почуте все те, що серце наговорить». (Переклад з російської мови текстів «Журналу» тут і далі мій – Б.Г.).

Нарешті 21 липня 1857 р. надійшов наказ про звільнення Тараса Шевченка, але повернення до Петербургу затягнулось аж до 27 березня 1858 р., чому сприяло багато причин, одна з яких стала чергова невдала спроба одружитись на молоденькій акторці Катерині Піуновій.

Від червня 1858 р. Тарас Шевченко мав власне невеличке помешкання у Петербурзі при Академії мистецтв, де і зустрів 1859 рік. Підірване здоров’я потребувало лікування і Шевченко домігся дозволу «для поправки здоровья» щодо поїздки на рідну Україну. В червні 1859 р. він добрався до рідні в Керелівці і з сумом побачив, що ніхто з його близьких не зумів вирватись з нужденного селянського життя.

Багато прикрощів завдав поетові прискіпливий поліційний нагляд за ним, через що він був змушений вже у вересні повернутись до Петербургу, де активно зайнявся видавничою діяльністю. Тут варто знову звернутись до «Журналу» Тараса Шевченка і навести ще одну важливу цитату з нього від 1 липня 1857 року: «Дивним по при все є всемогутність покликання. Я добре розумів, що малярство – мій майбутній фах, мій щоденний хліб. І замість того, щоби вивчати його глибинні таємниці, та ще й під керівництвом такого вчителя, яким був безсмертний Брюллов, я складав вірші, за які мені ніхто й гроша не заплатив і через які, врешті-решт, я позбувся волі і які, не зважаючи на всемогутню нелюдську заборону, я все ж продовжую потихеньку складати. І навіть задумуюсь іноді про їх тиснення (зрозуміло, що під іншим ім’ям) оцих зарюмсаних, худорлявих своїх дітей. Справді, дивним видається оце невгамовне покликання».

В цих словах поета виражена вся його сутність, як митця і творця. Він був саме таким тому, що не міг і не хотів бути інакшим. Дуже точно охарактеризував Шевченка в одному з своїх листів до братчан Василь Білозерський: «Яку геніальну людину ми маємо в Тарасі Григоровичу, бо тільки геній за поміччю одного глибокого почуття має хист угадувати потреби народу й навіть цілого віку, до чого без поетичного і разом із тим релігійного вогню не приведе жадна наука ані знання».

А сам Тарас Шевченко тоді ж у 1847 р. чітко сформулював своє кредо: «А на москалів не зважайте: у них народ і слово – і у нас народ і слово». І з того можна зрозуміти, чому останній рік свого життя поет присвятив виданню і розповсюдженню свого українського «Букварика».

Шевченко ще продовжував мріяти про придбання хатинки над Дніпром і вкотре невдало пробував побратись шлюбом з кріпачкою Ликерою Полусмаковою, яка по часі присвятить всю себе догляду за могилою Великого Кобзаря. Проте здоров’я поета було сильно підірване тим, що ні життя його не шкодувало, ні сам Шевченко не пильнував.

В останні дні свого земного буття Тарас Шевченко чекав і переймався щодо царського маніфесту про звільнення селян з кріпацької неволі, проте в очікувану чергову річницю царювання Олександра ІІ, яке відзначали 3 березня, – його проголошення не відбулося. Шевченко цієї радісної для нього вістки так і не дочекався. Через шість днів поету виповнилось усього 47 років, а наступного дня 10 березня 1861 р. його багатостраждальне серце зупинилось. І з того моменту воно навічно забилось в грудях кожного українця, вірного нащадка свого роду-племені і любої батьківщини з величною назвою – УКРАЇНА.

2010 р. м. Львів, Богдан Гордасевич


Тарас Шевченко

ДОЛЯ

Ти не лукавила зо мною,
Ти другом, братом і сестрою
Сіромі стала. Ти взяла
Мене, маленького, за руку
І в школу хлопця одвела
До п'яного дяка в науку.
«Учися, серденько, колись
З нас будуть люде»,— ти сказала.
А я й послухав, і учивсь,
І вивчився. А ти збрехала.
Які з нас люде? Та дарма!
Ми не лукавили з тобою,
Ми просто йшли; у нас нема
Зерна неправди за собою.
Ходімо ж, доленько моя!
Мій друже вбогий, нелукавий!
Ходімо дальше, дальше слава,
А слава — заповідь моя.

[9 лютого 1858,
Нижній Новгород]

Підтримую і вшановую Шевченка
85%, 23 голоси
Байдуже мені все те
15%, 4 голоси

Рейтинг замітки:
РедагуватиВидалити
Додати коментар | RSS | Читати в RSS-рідері
Коментарі

ANne*
1

10.03.10 09:19

"Правдива релігійність Шевченка проявлялась в тому, що ненавидячи всіляку несправедливість, він водночас з якоюсь всепробачаючою любов’ю ставився до всіх людей. У Шевченка відсутні почуття упередженості або якоїсь патологічної ненависті, а тому він мав друзів різних національностей, вільно користувався слов’янськими мовами тощо."
Схиляємо свої голови перед геніальною творчістю і життєвим шляхом Великого національного пророка .

Відповісти | з цитатою | видалити

TatianaR
2

10.03.10 10:49

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
3

10.03.10 11:51

Відповідь на [1] від ANne*
Дякую за коментар, бо їх відсутність якраз підтверджує, що про велике важко говорити, а ви знайшли в собі ці правдиві слова!

Відповісти | з цитатою | видалити

Nech sa paci
4

10.03.10 13:36
Гарна вийшла стаття.

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
5

10.03.10 13:41

Відповідь на [4] від Nech sa paci
Дякую. Довго її обдумував, бо чим більше пізнавав Шевченка - тим більше дивувався його аристократизму, оскільки спочатку теж вважав його "мужицьким генієм" з простуватим поводженням.

Відповісти | з цитатою | видалити

Mr_Nicks
6

10.03.10 19:36
Батько Шевченка був дуже правий. Якщо людина не така як всі і не прагне бути такою як всі, то їй важко знайти своє місце в цьому світі. Якщо вона все ж зможе підлаштувати свої погляди та мету під реальне життя, то вона посяде в ньому своє особливе місце. Якщо ні, то ця людина не зможе бути повноцінним членом суспільства.

Відповісти | з цитатою | видалити

Tustusya
7

10.03.10 22:19
Такий Пророк є лише в Україні!
Справжній патріот своєї Батьківщини!!!
Його слова ніколи не втратять актуальності, надто на сьогоднішній день!!!

"...Німець скаже: «Ви моголи».
«Моголи! моголи!»
Золотого Тамерлана
Онучата голі.
Німець скаже: «Ви слов'яни».
«Слов'яни! слов'яни!»
Славних прадідів великих
Правнуки погані!.."

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
8

11.03.10 11:55

Відповідь на [6] від Mr_Nicks
Але бачити правдивий зміст суспільства може тільки той, хто стоїть поза суспільством!

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
9

11.03.10 11:56

Відповідь на [7] від Tustusya
Але давайте старатись і хоч потроху виправитись

Відповісти | з цитатою | видалити

Tustusya
10

11.03.10 17:14

Відповідь на [9] від Богдан Бо
Але давайте старатись і хоч потроху виправитись

Звісно, потрібно намагатись!!!
Але якось у нас, якщо і є крок вперед, то наступним буде лише крок назад... Варто тільки переглянути всю нашу історію!!!

Відповісти | з цитатою | видалити
Додати коментар



Співтовариство: Свобода і справедливість

попередня наступна

Замітка додана 07.03.10, 12:21

Богдан Бо
Богдан Бо
Зробити замітку темою години?
9 травня – Всеукраїнський День жалоби за полеглими у війні

війна - україна

9 травня – Всеукраїнський День жалоби за полеглими у Другій Світовій війні

Громадська організація «Разом» в зв’язку з наближенням ювілейної дати 65-річчя завершення війни поміж гітлерівською Німеччиною та СРСР, Францією, Великобританією та США з багатьма іншими союзниками і перемогою у цій війні альянтів 8 травня 1945 р. звертається до всіх небайдужих в Україні провести 9 травня 2010 р. Всеукраїнський день жалоби за полеглими у Другій Світовій війні.

В програму заходів рекомендуємо провести наступні заходи:

1. Проведення урочистих траурних віче Пам’яті по всіх регіонах України в містах, селах та інших населених пунктах.

2. Проведення молебнів та інших урочистих заходів на могилах полеглих воїнів з України, які загинули в наслідок війни 1939 – 1945 років, зокрема згадати полеглих українців у трагічній Фінській війні, полеглих у Монголії під час боїв на Халхін-Голі 1939 р. і в боях з військами Японії осінню 1945 р., а також українців, які полягли у вересні 1939 р. у боях з німецькими і радянськими загарбниками в лавах Війська Польського.

3. Окремі траурні заходи потрібно організувати на місцях знищених під час війни сіл й інших населених пунктів та вбитих там мешканців. Вшанувати всіх мирних громадян, замордованих під час війни на землях України.

4. Проведення молебнів та інших траурних заходів на військових похованнях в Україні всіх учасників Другої світової війни не залежно від приналежності до воюючих сторін.

5. Всім учасникам заходів і просто самостійним учасникам акції для вшанування пам’яті підготувати і носити весь день на рукаві одягу чорну траурну стрічку; зробити особисті бейджики пам’яті з прізвищами рідних, які загинули під час Другої світової війни, і носити на собі увесь день, а у вечері запалити у вікнах домівок свічки пам’яті.


Якщо хтось вважає нормальним відзначати цей день святковими веселощами переможця – це його особисте право і най святкує. Відомо, що для когось війна – біда, а для когось – мати рідна, засіб для звеличення. Нехай собі святкують свою перемогу, брякають зброєю і лякають світ своєю військовою могутністю – ми не боїмось! Ми пам’ятаємо наші жертви і не дозволимо розпочати нову війну. Задля цього і потрібно провести масові заходи пам’яті «Ніхто не забутий – ніщо не забуто» по всій Україні.
Заради себе і майбутнього своїх дітей – не будь байдужим, прийми участь у Всеукраїнському Дні жалоби за полеглими у Другій Світовій війні 1939 – 1945 років.

Підтримую
85%, 11 голосів
Не підтримую
0%, 0 голосів
А я святкую перемогу
15%, 2 голоси

Рейтинг замітки:
РедагуватиВидалити
Додати коментар | RSS | Читати в RSS-рідері
Коментарі

Коринфянин
1

7.03.10 12:32
Это не день "жалобы". Это ДЕНЬ ПОБЕДЫ в Великой Отечественной войне Выйди на улицу 9 мая и спроси у 100 человек - что это за День и что за Праздник. Потом попробуй оценить статистику ответов и подумай над ней и своими взглядами. Твой ли это народ и твоя ли страна.

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
2

7.03.10 12:45

Відповідь на [1] від Коринфянин
Читай Гебельса: чим більша брехня - тим скоріше в неї повірять!
Я народився в цій країні і виріс в ній!
Я перечитав масу радянської літератури про війну, тому я і опублікував це тут.
А свято перемоги почали так гучно відзначати за часи пятизірочного героя Брежнєва - це твій герой, ну то і святкуй його маршальські перемоги на "Малой земле".

Відповісти | з цитатою | видалити

Коринфянин
3

7.03.10 12:54

Відповідь на [2] від Богдан Бо
Читай Гебельса...Я народився в цій країні і виріс в ній!
А свято перемоги почали так гучно відзначати за часи пятизірочного героя Брежнєва - це твій герой, ну то і святкуй його маршальські перемоги на "Малой земле".
Незачем мне читать Геббельса. и я не считаю народ свой настолько глупым и беспамятным. Я прекрасно помню, кто и как праздновали и празднуют этот Праздник. Даже до того дня, когда его сделали выходным. Потому подобные Вашим, наивные речи, для меня не аргументы. Я посоветовал Вам, как поступить, что бы понять свое место в реальности. Если и это Вас не убедит - то тут Вам вряд ли можно уже помочь. Даже если Вы и родились ТУТ. Сказано же, что "Семья не без..." Извините уж..

Відповісти | з цитатою | видалити

Кефир
4

7.03.10 13:06

Відповідь на [2] від Богдан Бо
День победы и до брежнева праздновали. И не трогай ценное. Как бы там нибыло наши деды воевали, воевали за родину, свою землю. И не важно кто был русский, узбек или украинец.
Они гнали окуппантов и советы тут не причём.
пысы К стати вот такие хуёвые советы, тебя на халяву выучили. Жаль вырос ты долбоёбом

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
5

7.03.10 13:07

Відповідь на [3] від Коринфянин
Читай Гебельса...Я народився в цій країні і виріс в ній!
А свято перемоги почали так гучно відзначати за часи пятизірочного героя Брежнєва - це твій герой, ну то і святкуй його маршальські перемоги на "Малой земле".
Незачем мне читать Геббельса. и я не считаю народ свой настолько глупым и беспамятным. Я прекрасно помню, кто и как праздновали и празднуют этот Праздник. Даже до того дня, когда его сделали выходным. Потому подобные Вашим, наивные речи, для меня не аргументы. Я посоветовал Вам, как поступить, что бы понять свое место в реальности. Если и это Вас не убедит - то тут Вам вряд ли можно уже помочь. Даже если Вы и родились ТУТ. Сказано же, что "Семья не без..." Извините уж..
Я знаю відповідь на ваш закид: в сім’ї потвор нормальна дитина рахуєтьс виродком!

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
6

7.03.10 13:11

Відповідь на [4] від Кефир
День победы и до брежнева праздновали. И не трогай ценное. Как бы там нибыло наши деды воевали, воевали за родину, свою землю. И не важно кто был русский, узбек или украинец.
Они гнали окуппантов и советы тут не причём.
пысы К стати вот такие хуёвые советы, тебя на халяву выучили. Жаль вырос ты долбоёбом
Чудовий взірець "класичної радянської освіти" тому і не видаляю!
Сталін не росіянин, але вітав з перемогою тільки російський народ! Інші були не врахунок. Ну то росіянам є що святкувати, а українцям, як й іншим націям - ні.
Для нас це день жалоби за полеглими.

Відповісти | з цитатою | видалити

Коринфянин
7

7.03.10 13:18

Відповідь на [5] від Богдан Бо
.
Я знаю відповідь на ваш закид: в сім’ї потвор нормальна дитина рахуєтьс виродком!

Не обижайтесь.Категоричность и резкость суждений часто не от неприязни, а от недостатка места в комментах. Я уверен, что вы КАТЕГОРИЧЕСКИ не правы. Я готов уважать любые убеждения. если это убеждения. Но недо не в этом. Я лишь указал Вам, что Ваши убеждения совершенно НЕ соответствуют памяти и убеждениям ПОДАВЛЯЮЩЕГО большинства нашего народа. Всех возрастов, национальностей и убеждений. А это, лично для меня НЕ МАЛО ЗНАЧИТ.

Відповісти | з цитатою | видалити

Кефир
8

7.03.10 13:23

Відповідь на [6] від Богдан Бо
Ну это таким дебилам как ты сопли жевать. А для нормальных людей это день победы!!! И ты росиян не трогай!! Чего на поляков не пишешь злобу, на монголов и еще многих народностей , которые ебали украину и другие регионы!? Чего их не винишь!? Русские хуёвые???? Отключи у себя газ он росийский, выкинь нахер золото, если оно у тебя есть. это же росийское!!!! Ты патриот жопочник!!!!! Советы, сталин, ленин!!!! Есть люди, а есть такие как ты идиоты!!!! Соплежуи и бездельники!!!!!! Все казлы один ты и тебе подобные, великие святые украинцы!!!
Порой из-за таких как ты, стыдно сказать откуда родом, паспорт стыдно показать. Потому что порой задают вопрос, а чем вы великие!? ............................
Вот такими дебилами как ты мы великие и когда беда, такие как ты в кусты. Моя блядь хата..

Відповісти | з цитатою | видалити

Кефир
9

7.03.10 13:26

Відповідь на [7] від Коринфянин
Я думаю дружище ты прав. Тут нет убеждения, он один из составляющих стада. Бытовая единица не имеющая суждений, убеждений, пустота. Что то вроде я как все!!!! Это горе для державы.

Відповісти | з цитатою | видалити

Коринфянин
10

7.03.10 13:33

Відповідь на [9] від Кефир
Я думаю дружище ты прав. Тут нет убеждения, он один из составляющих стада. Бытовая единица не имеющая суждений, убеждений, пустота. Что то вроде я как все!!!! Это горе для державы.
Я думаю, что это просто другой народ. С другой историей и другими убеждениями. Это не то, что бы плохо. Плохо то, что мы пытаемся стать одним народом. Это, ИМХО, не получится. По крайней мере в обозримом будущем. А вот это действительно проблема и для государства и для людей. И выхода. лично я. пока не вижу. Увы.

Відповісти | з цитатою | видалити
Додати коментар




Співтовариство: Ми любимо тебе, Україно!

попередня наступна

Замітка додана 07.03.10, 11:28

Богдан Бо
Богдан Бо
Зробити замітку темою години?
Що головне? Національна ідея? То прошу!

національна ідея - україна

Колись я почув від правлячого президента України Кучми слова, що національна ідея не спрацювала і з того наші біди, то коментар був один: це на тобі, убожество, жодна ідея не спрацювала: ні комуністична, ні соціалістична, ні тим більше – націоналістична! Бо для кожного нормального патріота України було ясно, що національна ідея попереднього періоду спрацювала! Спрацювала у своєму абсолютному об’ємі! Що головним було для нас, українців, раніше? Щоб постала Самостійна Соборна Українська Держава - це було національною ідеєю багатьох поколінь для українських патріотів і це сталося 24 серпня 1991 року!

Якою є українська національна ідея від того видатного часу? Ясно теж цілком однозначно: національною ідеєю відтепер є РОЗБУДОВА УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ!

Так і тільки так! На теперішньому етапі для України національна ідея полягає в одному: у реальному процесі розбудови української державності! Що для цього потрібно в першу чергу? Однозначно найголовнішим є громадянська єдність. Єдність і ще раз – єдність! Мобілізація інтересів основної кількості громадян України довкола ідеї побудови міцної суверенної світової держави. Мобілізація більшості українських громадян без уваги на їх національну приналежність. Тобто маємо національну ідею при відсутності нації-гегемона, яка її впроваджує? Так! На моє тверде переконання, в сучасному світі у функції держави не повинно входити питання національної політики взагалі, подібно до релігійного відокремлення всіх взаємозобов’язень. Обов’язок держави є міграційна і трудова політика, але ніяк не національна. Комусь дивно? Для когось обурливо? А я вважаю, що надання найменшої національної преференції одному породжує негативне ставлення у всіх інших націй і народностей, а це роз’єднує і послаблює громадську спільноту.

Ставимо питання: що потрібно українцям? Чи українцям потрібно, щоб вони законодавчо були виділені в окрему вищу національну касту в Україні, чи їм потрібна економічно сильна, стабільна державність? Ясно що вибирати треба або одне, або друге. Я обираю сильну і стабільну державу, а тому твердо переконаний у тому, що в Україні ні українській, ні жодній іншій нації не повинно надаватись будь-якої державної підтримки або щось інше, окрім загального законодавчого захисту, чинного в міжнародних обширах всього світу.

Обов’язкове знання української мови для всіх громадян України не є і не може бути темою національного приниження, бо на території України це є мова міжнаціонального спілкування, як в кожній суверенній державі світу нею є мова домінуючого етносу. Вводити законодавчо в Україні мовою міжнаціонального спілкування російську як другу офіційну є просто абсурдом і прямим шляхом до деструкції всього державного управління. А ще більше: прямим шляхом до розпалювання міжнаціональної ворожнечі. Повторюю і наголошую: всі національні та мовні питання мають вирішуватись тільки на рівні місцевих громад без втручання вищих державних інстанцій, якщо рішення місцевих громад не виходять за межі їх повноважень. Хочуть ввести у себе на місці дві чи три, чи пятимовність тощо – прошу, але все виключно власним коштом місцевої громади. Все. Крапка. Тема вичерпана.

Стосовно української нації, як автохтонної, то для неї головним є припинення багатовікової дискримінації з боку різних окупаційних режимів – це найголовніше! Відтепер є всі умови для самовідродження української нації навіть без режиму державного стимулювання щодо того. Обійдемось! Єдність України нам важливіша!

Відтепер головною національною ідеєю для України у ХХІ столітті є жити в Україні як повноцінний законослухняний громадянин держави і наполегливо працювати на свій особистий добробут і, відповідно, - державний, через сплату податків і творення національного прибутку. Ну а якщо є в тому емоційна потреба: бути щирим патріотом України, не залежно від національності. Все. Заможна Україна – найкраща країна! Це і є наша національна ідея на теперішній час.

Богдан Гордасевич
м. Львів

Додаток до теми з думок і висновків під час обговорення цієї доповіді.

1. Головним є, щоб всі, хто працює на державних посадах отримує платню з держбюджету України, досконало володіли українською мовою і вживали її під час виконання державних обов’язків. А ще вся документація має вестися виключно українською мовою без винятків, щоб не виникало колізій різного тлумачення і плутанини в діловодстві та законодавстві.
2. Знання мови іншого народу вказує на повагу до нього з боку мовця, навіть якщо він володіє мовою недосконало. Коли кажуть, що хочуть краще пояснити свою думку, то повірте – це краще зробити мовою слухача, якому серце підкаже все, що не стало зрозуміло розумом.
3. Також загальновідомо, що знання мов є одним з показників інтелекту людини. Тому коли я чую, що людина понад 10 років прожила в Україні або взагалі народилась і жила постійно тут, але не володіє українською мовою, то для мене автоматично це стає ознакою духовної та інтелектуальної убогості особи, особливо якщо це якийсь «купка в ямі», тобто носій наукового звання, політолог чи ще якийсь гуманітарій з елітної спільноти. Своє спілкування з такою особою я намагаюсь звести мінімально в часі, чому дуже допомагає кнопка виключення теле- і радіопередач. Це не означає, що я не реагую подібним чином на різні бздури українською мовою, але принаймні тут є більша часова затримка. А, наприклад, я ще нічого не знаю про діяльність нового російського посла в Україні п. Зурабова, але те, що він вивчив українську мову в мене особисто викликає наперед вже повагу до нього і однозначний респект.
4. В української нації органічно нема від природи бажання домінувати і звеличуватись над іншими народами, про що свідчить вся наша історія і багатовікове мирне співжиття з багатьма національностями. Для українців головне є: ви нас і наше не чіпайте!
Це добре видно з вірша-звернення до братів-слов’ян http://blog.i.ua/community/1925/395879/
5. Нарешті, питання розвитку української національної духовності. Я категорично проти того, щоб якийсь маловідомий чинуша-держслужбовець визначав, що є духовним і потрібним українцям, а що – ні, і відповідно, на що він дасть державні (тобто наші з вами!) гроші чи не дасть. Тобто я проти прямої фінансової державної діяльності чи якоїсь підтримки в цьому питанні, а за якнайширшу участь громадськості. Хочеш розвивати українську культуру і духовність – давай сам своїми грошима стимулюй цей процес! Купуй українські газети, книги, музику, фільми, етновироби ну і все інше.

Погоджуюсь
63%, 12 голосів
Не погоджуюсь
16%, 3 голоси
Маю свою думку
21%, 4 голоси

Рейтинг замітки:

1

РедагуватиВидалити
Додати коментар | RSS | Читати в RSS-рідері
Коментарі

Put-nick
1

7.03.10 20:48
Віктор Андрійович теж так вважав І чого його не обрали вдругє? Всє ж так просто Дурна нація

Відповісти | з цитатою | видалити

Nanetta
2

8.03.10 11:05

Відповідь на [1] від Put-nick
Пам'ятаю слова Ющенко: "Україна, це вам не Європа!". Це коли були мітинги і він їх забороняв

Відповісти | з цитатою | видалити

M@ESTRO
3

8.03.10 11:25

Відповідь на [1] від Put-nick
Я обираю сильну і стабільну державу, а тому твердо переконаний
а кушать что будете

Відповісти | з цитатою | видалити

lizochka
4

8.03.10 16:25

Відповідь на [3] від M@ESTRO
а причем тут "кушать"???

Відповісти | з цитатою | видалити

lizochka
5

8.03.10 16:25

Відповісти | з цитатою | видалити

zmi_j
6

8.03.10 16:59
Цілком згоден, ніхто нам нашої мови й культури розвивати не буде замість нас самих. Ніхто мене не змушує слухати попсу, шансон, розмовляти російською тощо. Самі щосьмаємо зробити для себе в першу чергу, а з тих краплин збереться і могутня ріка УКРАЇНСЬКА, Якщо захочемо ...

Відповісти | з цитатою | видалити

M@ESTRO
7

8.03.10 17:00

Відповідь на [4] від lizochka
а причем тут "кушать"???
а Вы статью внимательно читали

Відповісти | з цитатою | видалити

Sana25
8

8.03.10 22:23
написано цілком слушно. в народі кажуть "буде хліб - буде і пісня", тому дійсно спочатку розбудовуємо фундамент, а далі питання культури.

Відповісти | з цитатою | видалити

RUSEN
9

8.03.10 23:08
йакась мльава и куца идеа . така сердець не запале …

Відповісти | з цитатою | видалити

PORA
10

8.03.10 23:20

Відповісти | з цитатою | видалити
Додати коментар



Співтовариство: Ми любимо тебе, Україно!

попередня наступна

Замітка додана 06.03.10, 12:53

Богдан Бо
Богдан Бо
Зробити замітку темою години?
Початок кінця або «Слава анархізму!»

анархия - влада - україна

Від Долі не втечеш – це відома істина, а якщо так, то чи не краще піти гордо Долі на зустріч?
Якщо українцям не везе з керманичами на чолі держави, то може ну її в біса ту державу і тих керманичів?! І нехай замайорить над Україною чорний прапор АНАРХІЗМУ!

І я не жартую, а серйозно обмірковую шляхи дій для українців в разі виконання своїх антиукраїнських обіцянок новообраного президента України Віктора Януковича.
Ми всі визнаємо право демократичного обрання влади і визнання програвшою стороною легітимності влади опонентів за умови, що і переможці виборів визнають необхідність толерантного ставлення їх влади до переможених. Вибори – не війна і тут принцип «Горе переможеним» задіювати безглуздо, бо переможені є такими самими громадянами країни, як і переможці, а не завойованим народом. Але якщо нова влада в силу своєї недалекоглядності почне ставитись до частини своїх громадян як до поневолених рабів, то ці люди мають всю повноту суверенних оправ на повстання і вчинення опору такій владі. Бо влада існує для народу, а не народ для влади!

Я належу до тих громадян України, які змушені погодитись на керівництво державою Україна новообраного президента Віктора Януковича, бо такими є результати загальноукраїнських виборів, демократичність і легітимність яких визнано світом і мною особисто теж . Мною теж! – це особисте визнання легітимності влади кожним громадянином є визначальним, як на мене, у добровільному погодженні особи тій владі підчинятись і виконувати її розпорядження. Наголошую, що це моє добровільне визнання влади, а не примусове! Також ще раз наголошую, що влада існує для народу, а не народ для влади! І що за конституцією саме народ є найвищим сувереном-розпорядником державної влади, а сам народ є сукупністю одиниць громадян держави.

Як частина народу я маю повне суверенне право особи-громадянина на протест проти дій влади, якщо вони, дії влади, мене не влаштовують, а від сукупної кількості таких одиниць постає загальна воля народу, що вказує владі на її реальне місце. Власне виходячи з усього вже сказаного я хочу заявити наступне «urbi et orbi» (місту і світу):

Шановний новообраний президенте України Вікторе Янукович, ви обрані на свою посаду фактично 1/3 українських громадян, а ще 2/3 визнали це і погодились підчінитись вашому керівництву, але якщо ви хочете бути президентом тільки обравших вас 1/3, то в цьому напрямку вам достатньо зробити три наступні кроки:
1. Скасувати Укази про присвоєння звання Героя України Роману Шухевичу та Степану Бандері.
2. Законодавчо затвердити російську мову другою державною мовою.
3. Встановити в Україні особливий пільговий статус росіянам, тобто «російськомовному населенню»

Після цього ви, пане президенте, можете далі керувати своєю 1/3 цілком спокійно і не зважати на оті ще 2/3, бо для них ви вже президентом бути перестанете!
Відсутність влади є автоматично станом анархії, до чого я і веду розмову. Тому готуйтесь, любі мої українці, до славної штуки - АНАРХІЇ!

Богдан Гордасевич, м. Львів,

Приєднуюсь! Анархія -мати порядку!
17%, 4 голоси
Не приєдунюсь - це дурня
42%, 10 голосів
Буду боротись на свій розсуд
29%, 7 голосів
Все буде "харашо"
13%, 3 голоси

Рейтинг замітки:
РедагуватиВидалити
Додати коментар | RSS | Читати в RSS-рідері
Коментарі

Mike911
1

6.03.10 13:16
А що анархія каже нам робити?))

Відповісти | з цитатою | видалити

Q2
2

6.03.10 13:17
пора вернуть польше несколько западных земель, если возьмут конечно ))

Відповісти | з цитатою | видалити

Mike911
3

6.03.10 13:41

Відповідь на [2] від Q2
У сенсі?
Це такий кацапський гумор?

Відповісти | з цитатою | видалити

Q2
4

6.03.10 15:26

Відповідь на [3] від Mike911
всё время забываю что у свидомых нет чувства юмора )

Відповісти | з цитатою | видалити

Коринфянин
5

6.03.10 15:41
А какому анархизму "слава"??? левому или правому? Нашей природе, вроде ближе "левый". Традиций побольше. Махно, к примеру)) Тогда и собственность частную надо... того....Или вы про анархизм просто так - для красного словца? Не совсем понимая о чем говрим)) Потому как, вообще-то, считается, что анархизм это вовсе НЕ НЕПОДЧИНЕНИЕ ВЛАСТИ, НЕ БЕСПОРЯДОК, а отсутствие власти как таковой вообще. Вы к этому призываете?

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
6

6.03.10 18:26

Відповідь на [1] від Mike911
Анархія каже, що кожна людина відповідає сама за себе і творить своє життя за принципом "живи сам і давай жити іншим"!
Це коли "свобода одної людини закінчується там, де починається свобода іншої людини" (девіз Великої французької революції)
Це коли домінанта суверенітету особи більша за державну чи групову (партії і громади тощо)

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
7

6.03.10 18:29

Відповідь на [5] від Коринфянин
Я нічого нового не придумую: класика анархізма є устрій на Січі, де не існувало писаних законів, але існував порядок, який вибудовувався автоматично, типу: не твоє - не руш, тощо.

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
8

6.03.10 18:39

Відповідь на [5] від Коринфянин
І ще друга тема: якщо влада починає використовувати писане право проти народу, то народ має право використати неписане право свого суверенітету, бо саме він є найвищим навіть за конституцію носієм права.
Якщо людей не влаштовує вже існуючий порядок, то вони вправі створити свою іншу систему правопорядку і підчинятись цій системі.
Я визнаю владу, як координаційну систему, а не скеровуючу!
Я розумію анархізм, як систему високої моральності і самокерованості особи - за цим майбутнє земної цивілізації.

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
9

6.03.10 18:41

Відповідь на [4] від Q2
всё время забываю что у свидомых нет чувства юмора )
Що є - то є: ви дійсно постійно забуваєте, що все забуваєте

Відповісти | з цитатою | видалити

Коринфянин
10

6.03.10 18:44

Відповідь на [7] від Богдан Бо
Я нічого нового не придумую: класика анархізма є устрій на Січі, де не існувало писаних законів, але існував порядок, який вибудовувався автоматично, типу: не твоє - не руш, тощо.
Существует научная теория анархизма. См. напр.. Бакунина, Махно или Савинкова. А Сечь - это вовсе не анархизм. Там было избираемое управление. И управление со всеми вытекающими. А вербальность или изустность законов ничего не означает по сути.

Відповісти | з цитатою | видалити
Додати коментар




Співтовариство: Ми любимо тебе, Україно!

попередня наступна

Замітка додана 05.03.10, 10:23

Богдан Бо
Богдан Бо
Зробити замітку темою години?
Президент Віктор Янукович і Степан Бандера

бандера - президент - україна понад усе

Цікаво, чи буде обговорювати питання позбавлення звання Героя України Степана Бандери під час свого візиту до Росії президент України Віктор Янукович?
Якщо Європарламент зустрів його таким дивним зверненням, то що очікувати від Медвєдєва з Путіним?
А з іншого боку я можу навести що найменше три причини, чому Віктор Янукович, як Президент України, не захоче цього робити: позбавляти звання Героя України Степана Бандеру.

Перша причина, основна: А що з цього я, -Янукович, буду мати? В розумінні: хорошого?
Всім українофобам це любові до Януковича не добавить, бо у них і вибору нема! Хіба що Симоненко... Але цей Петрик, як вже бачимо, не надто активно протестує - зледащів...
Зате для всіх противників Януковича - це буде шикарна тема для опозиції і піару, а для западенців - реальна причина для повстання і фізичного розколу України. Місцева буржуазія зможе використати народ під тим приводом збуривши його до непокори для захисту своїх приватних безнес-інтересів.
Користі з тої бучі Януковичу мало, а його особисто Степан Бандера не дратує, а чому - про те далі.

Друга причина, теж поважна: Віктор Янукович від натури в натурі не полюбляє, коли на нього тиснуть. Він органічно ненавидить приймати рішення на вимогу когось, бо то виходить демонструвати власну слабкість. Янукович приймає рішення тільки за власною волею і про це всі мають знати! Жодних сумнівів, що хтось на нього вплинув! БО тоді це стає перемогою і позитивом впливової сторони, а Янукович виглядає слабим, чого він ніяк не може стерпіти.
Тому я дякую всім тим європарламентаріям і депутатам новоросії з Одеси, а також всім іншим вимогливим стосовно Бандери, бо тим самим вони позбавляють Януковича усякого бажання йти їм на зустріч і догоджати.

І третє, теж поважне: як відомо, що лідери ОУН, які стали Героям України Роман Шухевич та Степан Бандера, теж зеки, тобто мають в своїй біографії тюремні терміни і то фактично за статтями бандитизму, як і аналогічно у Віктора Януковича. Я не натякаю, що зек зека не образить, а навпаки стверджую, що для Віктора Януковича наявність в героїчному пантеоні України героїв-зеків Шухевича і Бандери робить його біографічні подвиги зека не такими страшно унікальними.
На головний закид опонентів Янукович може спокіно відповісти ствердно: Так, я зек, а ваші найбільші герої що не зеки? Ну то і заспокійтесь: вони - ваші герої, а я - ваш президент!

А ви якої думки: позбавить Віктор Янукович звання Героя України Степана Бандеру після свого повернення з Росії?

Позбавить
36%, 13 голосів
Не позбавить
64%, 23 голоси

Рейтинг замітки:
РедагуватиВидалити
Додати коментар | RSS | Читати в RSS-рідері
Коментарі

AlexII
1

5.03.10 11:47
Бесплатно ничего не сделает, однозначно.

Відповісти | з цитатою | видалити

zmi_j
2

5.03.10 12:08
Не вигідно це йому, з жодного боку не вигідно.
Думаю, що він наразі буде уникати усіх гострих проблем, бо ще невідомо у якому стані (наскільки плачевному) вся та господарка, що йому дісталась у спадок. А от після інвентаризації і перерозподілу, якщо не спочина на лаврах.... невідомо.

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
3

5.03.10 12:25

Відповідь на [2] від zmi_j
Згідний, - про те і кажу.
Але і нам треба працювати над тим, щоб було відомо.

Відповісти | з цитатою | видалити

Bot@nik
4

5.03.10 12:27
Позбавить....))) Я буду не против....))))

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
5

5.03.10 12:31

Відповідь на [4] від Bot@nik
Позбавить....))) Я буду не против....))))
а не позбавить - теж "не против"

Відповісти | з цитатою | видалити

Bot@nik
6

5.03.10 12:36

Відповідь на [5] від Богдан Бо
Позбавить....))) Я буду не против....))))
а не позбавить - теж "не против"
Якщо не позбавить, то хай воно вже так залишается. Хоч націоналістам буде за що радіти. Хоча я думаю яке б рішення яник не прийняв, всеодно націоналісти будуть чиомось невдоволені. Така ваша вічна позиція....)))) Пробачте.... а ця медалька не додає Бандері ні краплини героїзму. Лише в очах його прихильників...))) Для інших нічого не змінилося, кожен вирішує сам герой то, або ні. Різниця заключається у тому, буде той герой з медалькою чи без....)))

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
7

5.03.10 12:51

Відповідь на [6] від Bot@nik
Цілком погоджуюсь: героїв не можливо нав’язати!
Хіба це нормально, що у нас в радянській школі діти зло жартували, що останніми словами Александра Матросова були "Долбанньій гололёд"
Тому в Одесі і не треба вшановувати Бандеру, але шанувати своїх справжніх героїв з катакомб! З правдивої історії і життя. І вулиці називати своїми історичними назвами і людьми!

Відповісти | з цитатою | видалити

Bot@nik
8

5.03.10 12:57

Відповідь на [7] від Богдан Бо
Цілком погоджуюсь: героїв не можливо нав’язати!
Хіба це нормально, що у нас в радянській школі діти зло жартували, що останніми словами Александра Матросова були "Долбанньій гололёд"
Тому в Одесі і не треба вшановувати Бандеру, але шанувати своїх справжніх героїв з катакомб! З правдивої історії і життя. І вулиці називати своїми історичними назвами і людьми!

Оу гарна ідея... Я цілковито згоден... Але нажаль мало хто знає про цих героїв... Вони не такі відомі, хоча віддали своє життя за Батьківщину...)))

Відповісти | з цитатою | видалити

zmi_j
9

5.03.10 13:25

Відповідь на [3] від Богдан Бо
Згідний, - про те і кажу.
Але і нам треба працювати над тим, щоб було відомо.
Намагаюсь в силу своїх можливостей

Відповісти | з цитатою | видалити

Sana25
10

5.03.10 13:27
сподобалась замітка. аргументовано, логічно і розумно

Відповісти | з цитатою | видалити
Додати коментар




Співтовариство: Ми любимо тебе, Україно!

попередня наступна

Замітка додана 03.03.10, 11:35

Богдан Бо
Богдан Бо
Зробити замітку темою години?
Володимир Івасюк: 4 березня 2010 р. йому б виповнилось 61 рік

память - українська музика

«І повертається до нас великий син...»

Чиновники від культури не могли йому пробачити популярності

Галина Івасюк, сестра Володимира Івасюка:
- Чому і кому так дуже хочеться трактувати його як автора однієї пісні, що загинув за невідомих обставин, здобувши на тому собі незаслужену популярність? Якщо за великим рахунком і чесно, то й одна поезія в цивілізованій країні, у народу з почуттям своєї гідності та гордістю за свою культуру - це надбання. Але це вже праця фахівців про внесок Володимира Івасюка в нашу культуру, бо Платон Майборода мав сміливість сказати на з’їзді композиторів, що «Івасюк - це ганьба нашої музики», отак, з президії. Чому? Заздрили? Звичайно. Ненавиділи? Так, чиновники від культури, графомани, не могли йому пробачити популярності, успіху, його громадянської позиції. Володя творив чесно та віддано, він уже вписав, як зумів, свою сторінку в історію України.
Після смерті Володі нас цуралися, не впізнавали, не віталися, залишилися з нами найвірніші та найулюбленіші - родини Братунів, Казімірських, Дончиків, Крис, Кудликів, Лемиків, Патиків, Марта Кінасевич, Юрій Рибчинський, Люба Козак. Твори Володі після його смерті вольовими, характерними для того періоду, методами перестали виконувати. Перестали їх співати митці, перестали звучати вони по радіо й телебаченню. Тільки Василь Зінкевич і Назарій Яремчук, аристократи в українській музиці, у своїй творчості були вірні йому, своєму побратимові.
І тільки в 1989 р., в березні, до 40-річчя від дня народження Володі, товариство «Лева» в театрі ім. М.Заньковецької організує величезний концерт, повертаючи його із забуття. Організовується фестиваль «Червона рута», конкурс ім. Володимира Івасюка, в 1994 р. йому присуджується премія ім. Т.Шевченка (посмертно). Тішить, що молодь випробовує свої сили на його творах, по-своєму інтерпретуючи їх - Володині твори досить складні для виконання, вимагають добрих голосових даних, а музичний супровід серйозний, розрахований на естрадно-симфонічний оркестр. У травні 1998 р. у Києві в палаці «Україна» відбувся концерт пам’яті брата -«Повернення. Володимир Івасюк». Меценатом цього дійства була фірма «Кока-Кола».
«І повертається до нас Великий син - Великого батька, ерудита з енциклопедичними знаннями» - так прекрасно сказав на цьому концерті його ведучий Данило Яневський.
Тато писав:
Благословляю, сину, ті роки,
Що розчинили тобі навстіж двері
У царство творчості, і на папері
Лягли слова і ноти у рядки.
З глибоким сумом і печаллю ходжу на цвинтар, до могили, яку тричі було сплюндровано, спалено (один раз у зливу горіли в червні квіти!), до пам’ятника, який вистраждав Микола Посікіра (10 років пам’ятник стояв у його майстерні!).
Низько вклоняюся нашим людям за їх шану та любов до мого брата: його могила цілий рік у квітах. І кожного разу мені пригадуються слова Ліни Костенко: «Слава - це прекрасна жінка, що на могилу квіти принесе».

Олег Бас, викладач кафедри педагогіки Львівського національного університету імені Івана Франка:
- Перша пісня, виконана українською мовою, під час тоді ще всесоюзного фестивалю «Песня года» мала назву «Червона рута». Її співали молоденькі хлопці з ледь помітним «пушком» в одного і зрілими вусами в іншого та їхньою відсутністю в третього. Назарій Яремчук, Василь Зінкевич, Володимир Івасюк...
Похорони... За труною йшов Валерій Маренич, десь далі - я. На очах Валерія виступили сльози... Ховали українську пісню. Молоду, вродливу, барвисту, дзвінку... Українську. Люди постійно снували в багатотисячному натовпі. Ніколи не забуду якусь сивеньку бабцю - біленьку, як молоко, котра голосила на цілий цвинтар: «За що вони його вбили? За що? Він такий молодий, гарний. А я вже стара, немічна. Краще би мене...»
Народний мелос у коштовній обробці мелодії. Колись опери Верді мали шалений успіх не тільки в музичному бомонді, а й в простого люду Італії завдяки глибокому мелодизму, що вийшов із глибин народного слова. Подібний феномен спостерігаємо і в Івасюка. Буковинське пташеня застудили... Понівечили. Обрізали крильця... Поширювалися недобрі плітки. Відверті нісенітниці. «П’яниця. Розпусник». І це жало бруду галичан, що претендували на вибраність, без сорому зачисляючи себе до еліти...
Так було і з Франком, коли після програних виборів у парламент услід повзло зловісне шепотіння, і «добропорядні» галичани зачиняли перед ним двері своїх домівок. Відверте цькування. Обпльовування людини... За що? За те, що осмілився бути не таким. «Ви подивіться, хіба може бути професором університету людина, яка має костюм такого поганенького покрою?» - зауважив один із тих, хто навчав студентів мудрому, вічному та доброму.
Не оминула ударів, завданих зненацька, підступно, і незрівнянна Соломія. «Не та клавіатура, не таке легато». Горда осанка, яку доброзичливці назвали «зухвалою».
І зовсім недавній біль. Рана, яка кровоточить. «Білий птах з чорною ознакою...» Відсунули птаха. Додали трошки до портрета гарної фарби, взятої із багна заздрості, настояної на беладонні лицемірства та осуду. Не написав за останні роки нічого... Любив чарку... Щось дуже все знайоме. «Та пийте вже хоч десятками літрів щодень, пийте, хлещіть, заливайте горлянку, але пишіть так, як я, хоч трошки так, як я», - гнівно та пристрасно колись сказав народний митець-бард, що теж молодим пішов від нас, росіянин Володимир Висоцький. Колись у хаті Валерія Маренича в Луцьку зайшла мова про пісню... Він сказав: «Нема мого батька Івасюка. У нього я вчився співати. Давай піднімемо чарку за його неспокійну та гарячу душу, бо загинув Соловейко».
Феномен Івасюка - це феномен потужного астрального тіла. Незбагненного, в якому гармонія звуку почерпнута з глибин смерекових лісів, чистих джерельних потоків, підслухана в трембіти, що пломеніє вогняною рутою на тілі стражденної України. Вогонь рути не погас! Він у наших серцях. Твоєму й моєму. В душі українця.

В його пісні відбилася краса світу, природи, жінки, матері

Надія Коцаба, співачка, виконавиця пісень Володимира Івасюка:
- Володимир Івасюк є новатором в українській естраді. Він був поетом, композитором і аранжувальником пісень, у повній гармонії тексту і музики кожної його пісні відбилася краса світу, природи, жінки, матері. Він не слухав її ні в Америці, ні в Азії у чужих ритмах, а наш український колорит вкладав у свої мелодії. Івасюк через пісню сповідався перед Богом, дякував йому за квітку і за матір, за те, що ми живемо, і за те, що ми маємо. У його піснях відчувається і Бог, і життя. Він став справжнім пісенним генієм.
Коли я виконую Івасюкові пісні - від них наче йде очищення від суєти суєт. Як Івасюк сповідався перед Богом, так і ми, виконавці його пісень, сповідаємось. І є таке бажання: не зупинятись, адже його пісні мають великий потенціал, красу музики і слова.
Під час гастролей у Франції, Англії та Чехії, коли я виконувала Івасюкові пісні, люди, не знаючи слів, слухали стоячи. Ми були вражені бурхливими оваціями, якими нас супроводжували у залах.
Софія Ротару, Назарій Яремчук, Василь Зінкевич, Таїсія Повалій, Павло Дворський - це ті метри української естради, які виросли завдяки пісням Івасюка.

Володимир Сивохіп, відповідальний секретар правління Львівської Спілки композиторів України:
- Творчість Володимира Івасюка була і є епохою в українській пісні. Я не впевнений у тому, що те, що робиться в сучасній українській естраді, може нас наблизити до Івасюка. Як на мене, пісні Івасюка - щирі і не кон’юнктурні; тоді, коли він їх писав, то не думав про їхню популярність. У його піснях природно поєднано прекрасний мелодизм, близький народній пісні, а в ритмах відчутна рука талановитого майстра.

Схиливши голову, слухали «Червону руту»...

Роман Гринчук, директор СЗШ № 34 ім. Маркіяна Шашкевича:
- У нашій школі шанують творчість Володимира Івасюка. Пригадую, як до його річниці (під час уроку фізики) поставив платівку із записом Івасюкових пісень. Учні без будь-якого натяку встали з-за парт і, схиливши голову, слухали «Червону руту»...
Порівнюючи з дітьми інших поколінь, бачу, що сучасна молодь дедалі менше горнеться до українських пісень, надає перевагу дешевим і брутальним мелодіям. 70 відсотків пісень звучить суржиком , і вони заполонили ефір та екрани телебачення. А це, на жаль, прищеплює смак до бездуховності. Створюється таке враження, що сучасна музика здебільшого збуджує дикі первинні інстинкти й агресію...
Ми всіма засобами намагаємося плекати любов до всього справжнього, українського. На шкільних вечорах, зустрічах і концертах звучать пісні Івасюка, Поклада, Рибчинського, Майбороди.
Про українську пісню у світі дізналися завдяки «Червоній руті». Івасюкова пісня - світового звучання, такої думки ті, хто працює в школі ім. Маркіяна Шашкевича. Ця пісня завжди лунатиме дзвінко, велично і шанобливо.

Ірина Токарська, художниця-поетка:
- Володимир Івасюк для мене - це прозорий, світлий, вимитий дощами світ, котрий осягнути до кінця неможливо, та прагнути пізнавати його чистоту і силу - потрібно.
Для української естради Івасюк є синім птахом щастя, і хоча крила йому обпалив неспокій, творчість - одна з небагатьох - здатна піднятися сьогодні до тих вимірів, де не втомлюють око дешеві люмінесценти нинішніх зірочок. Івасюк - це явище, що не підвладне часові.

Олег Манчура, головний редактор молодіжного журналу «Торба»:
- На мою думку, «Червона рута» є найвідомішою з пісень Володимира Івасюка. Її співають мої батьки, співаю її і я. Безперечно, Івасюк - непересічна особистість. Його пісні переросли у народні. Щодо молоді, то нам потрібні такі пісні. У тісному студентському колі справжня українська пісня об’єднує молодь правдою.
У 3-4 числі нашого журналу плануємо опублікувати дипломну роботу - дослідження про Володимира Івасюка студента четвертого курсу історичного факультету Львівського національного університету ім. Ів.Франка Олега Василишина. Гадаю, що ця публікація приверне увагу читацького загалу.

Великий талант - завжди простий

Марія Ісак, перша виконавиця пісні Володимира Івасюка «Водограй», колишня солістка Смерічки , сьогодні - обрядовий староста міського Палацу урочистих подій:
- Для мене Володя - товариш моєї юності, а також вчитель. Пам’ятаю, як ми з ним розучували пісню «Казка гір», і в мене щось там не виходило. Я фиркала, а він терпеливо пояснював. Ніколи не кричав. Великий композитор, він своїми піснями заглянув у майбутнє, але не зміг захистити себе від реального світу, бо був із занадто порядної сім’ї.
Та насамперед Володимир Івасюк був скромною, інтелігентною, делікатною людиною. Зрештою, великий талант - завжди простий, лише бездарність постійно криклива та з претензіями.

Мирон Дадак, музикант оркестру театру ім. М.Заньковецької:
- Музика Володимира Івасюка - найлегша до сприйняття для кожної людини. Його пісні - легендарні і становлять музику світового рівня. Бог дав йому великий талант і те, що Івасюка немає серед нас, є великою трагедією для української музики.
Зараз дедалі частіше чуємо російськомовні пісні, стає популярним реп-стиль (напівтекст, напівмузика), а це є свідченням відсутності вокалу.
Музика - наше життя, бо лише «живе» доходить до нашого серця, і коли ми чуємо комп’ютерне виконання, то, крім негативного впливу, нічого більше взамін не отримуємо.
Я вважаю, що пісню треба поширювати, бо сучасна молодь не вихована на українській музиці, яку заповнили примітивні хітові тексти.
На мою думку, найкраще аранжування пісень Івасюка зробив Ігор Перчук (керівник ансамблю «Світязь»), і такі виконавці, як Василь Зінкевич, Софія Ротару та Назарій Яремчук, не дають нам забувати творчість українського композитора.


Михайло Дубецький, поет-пісняр, композитор:
- Пісні Володимира Івасюка увійшли в скарбницю української культури. Він зірвав застій закостенілості в радянській естраді та відкрив нове, осучаснивши українську пісню. Івасюкові тексти чудово зливаються з музикою і, мабуть, сучасна естрада мала б продовжувати музичні традиції. Вважаю, що є дуже мало композиторів, які вміють іти в ногу із сучасністю, але ім’я Івасюка не втрачено. Їхні пісні професійні, хоч жоден композитор не може написати того українського, що створив Володимир Івасюк. Я виконую та виконуватиму його пісні, тому що я їх люблю. У моєму репертуарі пісня «Відлуння твоїх кроків» , яку виконувала співачка з Івано-Франківська, і цим незабутнім виконанням пісня увійшла в серця багатьох людей. Коли у Львові відбуватиметься концерт пам’яті Володимира Івасюка, сподіваюся, що саме цю пісню виконуватиму я.

Із забуття - в сучасність...

Роксолана Сьома, журналістка:
- Творчість Володимира Івасюка, гадаю, не лише для мене, а й для цілої нашої нації є неоціненним скарбом з добра, любові, віри...
Він зробив свій народ духовно багатшим, благороднішим і щирішим. Ця особистість, без перебільшення, є символом України, для багатьох з нас - наставником і проводирем.
Та все це - банальні слова, бо того трепетного щему, який охоплює серце, зачувши ім’я Володимира Івасюка, людськими словами передати неможливо, іще більше болить серце від усвідомлення того, що цієї прекрасної Людини з нами більше нема...

Ольга Штурнак, аспірант ЛНУ:
- «Я піду в далекі гори....» Він пішов з життя і залишив нам свою пісню, пісню, яка сповнена любов’ю до всього, що звемо українським, до всенької України. Його пам’ятали, на мить забули і тривожно згадали, коли помер Ігор Білозір. Кого в цьому звинувачувати? Можливо тих, хто не навчив любити та пишатися своєю українською піснею, яка вчить любити «край, мій рідний край...»

Назар Глуховецький, юрист:
- Володимир Івасюк - самородок української естрадної музики. Вважаю, що чути його пісні - райська насолода...

Олег Олександров, політик:
- Пісні Івасюка прекрасно пам’ятаю та завжди буду їх цінувати, як і самого композитора. Таке твердження базую не тільки на повазі до Володимира Івасюка як українець та патріот, що в минулому сам був музикантом. На превеликий жаль, не був особисто знайомий з Володимиром Івасюком, але в середовищі моїх друзів, колишніх «лабухів», були люди, які його знали особисто. І, до речі, я ніколи не чув жодного негативного відгуку, навіть у найгірші часи тотальної русифікації та боротьби з «українським буржуазним націоналізмом». Адже сама пам’ять про Володимира Івасюка, позитивні відгуки про його творчість, чи покладання квітів на могилу композитора, в очах тодішніх можновладців уже були злочином проти режиму.
На мою думку, не пустопорожньою балаканиною та прославлянням потрібно підтримувати пам’ять про Володимира Івасюка, а конкретними справами. Наприклад, виданням творів композитора під назвою «Незнайомий Івасюк».

Оксана Палих, вчителька початкових класів:
- Пісні «Водограй» і «Червону руту» співала ще в шкільному ансамблі, а тепер, викладаючи співи, розучую з дітьми деякі речі Володимира Івасюка. На жаль, глибини творчості композитора для широкого загалу невідомі. Вважаю, що вартувало б через телерадіопередачі знайомити громадян України з маловідомими чи й узагалі невідомими композиціями цього творця. Адже у спадщині Івасюка - декілька сотень вокальних та інструментальних творів.

Марія Бойчук, робітниця:
- Для мене Володимир Івасюк - це зразок української культури. Вважаю, що лише щира та добра людина могла написати «Червону руту».

Лев Мельник, науковець:
-У мене від, не побоюсь цього слова, епохи Володимира Івасюка збереглись дуже приємні спогади. Це був справжній прорив провінційності, яку насаджували штучно, та хуторянсько-шароварній культурі.
Українська нація отримала в ХІХ столітті Тараса Шевченка в поезії, а в ХХ столітті - Володимира Івасюка в музиці. Ці Пророки довели безсмертність духу нашого українського народу.
Трагічна та загадкова смерть Володимира Івасюка була справжнім шоком. Ця трагедія в першу чергу пов’язана з тим, що композитор завжди дотримувався у своїй творчості винятково національної позиції.

Щаную Володимира Івасюка
40%, 12 голосів
Володимир Івасюк - це був геній
60%, 18 голосів

Рейтинг замітки:

2

РедагуватиВидалити
Додати коментар | RSS | Читати в RSS-рідері
Коментарі

DimychLvivsky
1

3.03.10 11:54
вбили на шовіністичному грунті молодчики - мажори, один з них був здається синком якогось прокурора ... точно непригадаю.

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
2

3.03.10 11:57

Відповідь на [1] від DimychLvivsky
То вбили Білозіра, а про смерть Івасюка досі точно нічого не відомо, але однозначно це не було самогубство.

Відповісти | з цитатою | видалити

DimychLvivsky
3

3.03.10 12:00

Відповідь на [2] від Богдан Бо
ой пробач, я сплутав машинально...)))

Відповісти | з цитатою | видалити

varuna_
4

3.03.10 12:33
для того щоб знищіти народ треба спочатку знищіти культуру, головне щоб народ знав своїх героїв і шанував їх діяльність.

Відповісти | з цитатою | видалити

Minona
5

3.03.10 14:10
Я "Жовтий лист" люблю.
І в самогубство не вірю.

Відповісти | з цитатою | видалити

Sana25
6

3.03.10 18:31

Відповідь на [5] від Minona
а я люблю "Я піду в далекі гори" і взагалі його пісні люблю. вони вже стали народними

Відповісти | з цитатою | видалити

Minona
7

3.03.10 22:42

Відповідь на [6] від Sana25
Ага, як Тарас Чубай співає. Я, до речі, дійсно довгий час думала, що це народна пісня.

Відповісти | з цитатою | видалити

ANne*
8

4.03.10 08:48
Дякую за цікаву за мітку .

Відповісти | з цитатою | видалити

zmi_j
9

4.03.10 09:59
Людина безсмертна доки живе у пам’яті.
То ж пам’ятаймо

Відповісти | з цитатою | видалити

Пошук
10

4.03.10 11:38
На жаль, таких смертей в нашій історії немало. ЛЯдська система не витримує цих людей і намагається знищити.

Відповісти | з цитатою | видалити
Додати коментар




Співтовариство: Ми любимо тебе, Україно!

попередня наступна

Замітка додана 02.03.10, 11:33

Богдан Бо
Богдан Бо
Зробити замітку темою години?
Сумую за горобчиком...

природа - україна понад усе

Весна-красна, а чомусь не дуже весело... Чогось для повноти щастя не вистачає... Чого ж? А пташиного цвірінькання! Звичного з дитинства весняного гомону зграйок горобців!
Вже третій чи навіть четвертий рік пішов, як у славному Львові зникли горобці. Нема! Дивлюсь-видивляюсь котрий рік - а нема! Жодного! Пропали зовсім!
Я не натураліст, тобто не переймаюсь питаннями природи з специфічною зацікавленністю, а тому не знаю, чи в колах місцевих натуралістів обговорювали проблему зникнення популяції горобців в межах міста Львова. Не володію жодною інформацією щодо того. Але знаю, що в ширшому об’ємі місцевої громадськості це питання є фактично невідомим. Ось так ми, люди, і живемо: поряд з нами відбулась величезна трагедія природи, а ми її і не помітили! У Львові вимерли з невідомої причини всі горобці і зараз ви їх ніде не знайдете! Не вірите? То озирніться, нарешті, довколо себе! Розкрийте, люди, свої очі! І якщо хоч хтось побачить в межах Львова хоч одного горобчика - буду щиро втішений з того.
Тільки не сплутайте горобця з іншою дрібною пташиною, як синичка тощо, які є у Львові, як і числені голуби, сороки та круки. Втому і глобальність проблеми: одні птахи збереглись у Львові, а ось горобці - зникли.
Нещодавно дивився телерепортаж з Києва, в якому був сюжет, як зграйка горобців обсіла бильця балкону і аж душа заболіла, бо згадав, як часто бачив подібну картину раніше у себе на балконі, ще й крихти хліба насипав там для цих галасливих гостей, а вже котрий рік нема кому...
І що цікаво: коли я розмовляю на цю тему зі знайомими, то їх першою реакцією є завжди здивування: як то у Львові і нема горобців?! Але почасі ті ж люди так само здивовано підтвердужють: таки дійсно ніде не видно горобців. І далі починали наводити свої теорії причин цього явища: що горобців зумисно потруїли, що вони перелетіли всі на села через відсутність поживи, і навіть: що горобці повмирали через випромінювання мобільного зв’язку... Тільки у Києві мобілок ще більше, ніж у Львові, а горобці живуть.
З найбільш вірогідних причин я особисто рахую епідемію пташиного грипу, тому що зникнення популяції горобців у Львові і поширення хвороби в світі практично збігаються в часі. Оскільки горобці не належать до мігруючих птахів, то і оновлення популяції не може відбутись природнім шляхом, тому я закликаю всіх натуралістів з місць, де є горобці, якщо ви будете їхати до Львова, то прихопіть з собою кільканадцять горобців і випустіть їх у нас на волю. Повернемо горобчиків до Львова!
Аж тоді будемо проводити акції "Нагодуй горобчика", про яку взимку було надруковано в одній львівській газеті. Отакі у нас ЗМІ: нагодуй те, чого нема! Прояви турботу і доброчинність... До кого, як нема у Львові горобців! А вони, наші "інформатори" славні, про те і не знають! Що ж тоді дивуватись щодо незнання звичайних мешканців Львова?
Я також належу до звичайних мешканців Львова, але водночас є і з тих небагатьох, хто помітив і знає про трагедію зникнення наших львівських горобчиків, і хто щиро сумує з того приводу й дуже-дуже хоче повернути знову горобців до нашого славного Львова. Горобчику, лети до нас!

Богдан Гордасевич
2 березня 2010 р.
м. Львів-Рясне

Рейтинг замітки:
РедагуватиВидалити
Додати коментар | RSS | Читати в RSS-рідері
Коментарі

Sana25
1

2.03.10 22:27

Відповісти | з цитатою | видалити

lady-com
2

3.03.10 06:18
А в нас їх дуже багато. Як розцвірінькаються, прямо як концерт дають для когось.

Відповісти | з цитатою | видалити

Nech sa paci
3

3.03.10 09:21

Відповідь на [2] від lady-com
Спочатку у Львові зникли євреї. Потім -- поляки. Тепер ось -- горобчики...

Відповісти | з цитатою | видалити

Nanetta
4

3.03.10 09:45
а в нас горобчиків повно. Всю зиму прикормлювала, вже товсті літають. Бажаю щоб і до вас прилетіли

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
5

3.03.10 10:13

Відповідь на [3] від Nech sa paci
На щастя, у Львові не зникли ні жиди, ні поляки, а ось горобців дійсно нема.

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
6

3.03.10 10:14

Відповідь на [4] від Nanetta
а в нас горобчиків повно. Всю зиму прикормлювала, вже товсті літають. Бажаю щоб і до вас прилетіли
В тому і проблема, що горобці не мігрують!

Відповісти | з цитатою | видалити

Nanetta
7

3.03.10 13:50

Відповідь на [6] від Богдан Бо
В тому і проблема, що горобці не мігрують!
Просто я навіть і не знаю, як ловити горобців і як їх перевозити, бо можуть зупинити. Це треба тільки власним транспортом, бо на залізниці, мене з моєю морською свинею не пускали. Потрібно щось придумати, бо без горобців і дійсно сумно

Відповісти | з цитатою | видалити

Put-nick
8

3.03.10 14:47
Першими пішли таргани

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
9

5.03.10 09:50

Відповідь на [8] від Put-nick
Першими пішли таргани
До нас? Від нас? Замість нас? Чи просто на?

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
10

5.03.10 09:52

Відповідь на [7] від Nanetta
Оце я розумію розуміння!

Відповісти | з цитатою | видалити
Додати коментар




півтовариство: Ми любимо тебе, Україно!

попередня наступна

Замітка додана 01.03.10, 10:25

Богдан Бо
Богдан Бо
Зробити замітку темою години?
Помер український історик Ярослав Дашкевич

україна понад усе

Помер український історик Ярослав Дашкевич

25 лютого, на 84-му році життя помер український історик, керівникЛьвівського відділення Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України Ярослав Дашкевич.



Ярослав Дашкевич народився 13 грудня 1926 року у Львові. У 1944-му закінчив
Академічну гімназію у Львові, рік навчався у Львівському медичному
інституті, вищу освіту здобув на філологічному факультеті Львівського
державного університету імені Івана Франка за спеціальністю "Українська
мова і література".
Працював бібліотекарем та бібліографом у Львівській бібліотеці АН УРСР. У грудні 1949 р. був арештований органами КДБ за звинуваченням у політичній неблагонадійності і
засуджений на 10 років позбавлення волі. З того часу почались випробування: пересильні в'язниці у Львові, Харкові, Петропавловську та інших містах, так звані виправно-трудові табори у Спаську та Караганді.
Після звільнення він не міг знайти роботу через тавро "політично
неблагонадійного". Вимушене безробіття тривало 23 роки. Саме в цей час
Ярослав Дашкевич стає відомим у світі україністом, знавцем історії
Сходу, насамперед, Вірменії, автором наукових праць з історичної науки,
джерелознавства та археографії.
У Львові вдавалося лише час від часу знайти роботу за фахом: старший науковий співробітник, в.о.
завідувача відділу Музею етнографії та художніх промислів АН УРСР, начальник відділу допоміжних історичних дисциплін, старший науковий співробітник Центрального державного історичного архіву УРСР у Львові в 1974-1978 рр.
Після відновлення в Києві діяльності Археографічної комісії при Академії наук, очолив її Львівське відділення, а після створення Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України, Львівське відділення інституту. За сукупністю наукових праць "Стан і напрями джерелознавчих та історіографічних досліджень історії України (друга
пол. ХІХ-ХХ ст.)" присуджено учений ступінь доктора історичних наук (1994). Вчена рада Львівського державного університету імені Івана Франка присудила йому звання професора (1996). З 1998 р. очолив засновану кафедру сходознавства.

Науковий доробок Я. Р. Дашкевича більше 900 наукових праць з української історіографії,
джерелознавства та спеціальних історичних дисциплін, сходознавства, українсько-вірменських, українсько-турецьких, українсько-єврейських відносин тощо. Заступник головного редактора "Українського археографічного щорічника" та видання "Наукові записки. Збірник праць молодих вчених та аспірантів", член редколегій низки наукових часописів: "Збірник праць Науково-дослідного центру періодики", "Людина і політика" та ін.
Післяслово від Богдана Гордасевича

Я був знайомий з Ярославом Дашкевичем особисто, не надто близько, бо не було чого зближуватись, але я завжди дуже і дуже з повагою і особливою пошаною ставився до цієї людини у Львові, навіть не усвідомлюючи чому. Тепер усвідомлюю: від нас пішов останній з представників родової української шляхти! Пішов гордим і не переможеним!
В українців завжди була проблема з національною шляхтою, яка в силу обставин бездержавного існування постійно денаціоналізувалась або ж емігрувала, і дуже-дуже мало знайшлось шляхетної інтелігенції, яка не зрадила ні нації, ні землі. Героїчна Олена Степанів, а за нею і її син Ярослав Дашкевич, - не зважаючи на всі лихі умови життя не піддались насиллю окупантів і вперто жили у себе на батьківщині у Львові, і наполегливо творили для свого народу інтелектуальний доробок.
За своєю статурою Ярослав Дашкевич був високим і худорлявим, а в останні роки з нього можна було малювати ілюстрацію образу Дон Кіхота до одноіменного роману Сервантеса - таким він, Ярослав Дашкевич, і пішов з життя - незламним українським Дон Кіхотом Львівським. Вічная пам‘ять і упокій славному герою слова і честі.
Рейтинг замітки:
РедагуватиВидалити
Додати коментар | RSS | Читати в RSS-рідері
Коментарі

Nech sa paci
1

2.03.10 08:28

Відповісти | з цитатою | видалити

lady-com
2

2.03.10 09:36
Світла йому пам"ять!!!!!!

Відповісти | з цитатою | видалити

Minona
3

2.03.10 10:09

Відповісти | з цитатою | видалити

MrsVanderbilt
4

2.03.10 12:51

Відповісти | з цитатою | видалити

MrsVanderbilt
5

2.03.10 12:54

Відповідь на [4] від MrsVanderbilt
Адже саме так проводжають геніїв в останній шлях.

Відповісти | з цитатою | видалити

kondratena
6

2.03.10 21:21

Відповісти | з цитатою | видалити
Додати коментар




Співтовариство: Кумпанійська курія

попередня наступна

Замітка додана 26.02.10, 17:56

Богдан Бо
Богдан Бо
Пророче

поезія

Жорж Дикий

ПРОРОЧЕ

Володимиру Маліновському

У спогадах краси нема -
там є прозріння!
Чимало випито вина -
а де везіння?

Моя чи ні у тім вина -
знати не хочу!
Водичка проряд є питна -
чуття злоскочу...

Красою сповнене життя...
А що я бачу?
Хто не цінує почуття -
тим не пробачу!

І може я і не герой,
щоб бити пику!
В душі я лицар і ще той -
як в лева рику!

Сховаю в усмішці оскал
свій кровожерний...
Мені не здобич цей шакал -
я честі ревний!

Хай брешуть лиси на щити
червена граду...
Ми йдемо твердо до мети -
добра і ладу.
Рейтинг замітки:
РедагуватиВидалити
Додати коментар | RSS | Читати в RSS-рідері
Коментарі

N 47-ий
1

26.02.10 22:36

Відповісти | з цитатою | видалити

xxxAriyAxxx
2

27.02.10 07:28

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
3

1.03.10 15:05
Радий, що сподобалось.

Відповісти | з цитатою | видалити

буття
4

12.03.10 17:02
Гарна мета

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
5

14.03.10 14:11

Відповідь на [4] від буття
І ваша також гарна! Успіхів!

Відповісти | з цитатою | видалити
Додати коментар



Співтовариство: Свобода і справедливість

попередня наступна

Замітка додана 25.02.10, 15:39

Богдан Бо
Богдан Бо
Зробити замітку темою години?
Національна ідея за Остапом Кривдиком

націдея україни

Національна ідея
Остап Кривдик, для УП _ Понеділок, 26 лютого 2007, 12:10

Україна не може існувати без національної ідеї. Країна без такої ідеї – як людина без принципів і цілей, без розуміння того, що добре, а що ні, що і як вона хоче досягти.
Ця ідея може на перший погляд видатися абстрактною.
Проте, цінності – надзвичайно практичні, вони – критерій до дії.
Дія без цінностей – сліпа, цінності без дії – мертві.
Національна ідея – це "те, що важливо" для нас, те, без чого не буде нас як панукраїнської нації.
Це – своєрідна "ідеальна Україна" – одночасно вектор і поки недосяжна ціль.
Це – те, на основі чого можна досягти консенсусу всередині українського панетносу, а потім і всієї панукраїнської спільноти – громадян України. Це – національні імперативи.

1.Любов

Основою української національної ідеї має бути любов.
У моральному вимірі любов – це "люби свого ближнього, як самого себе". Це – універсальні християнські цінності, без яких красти і вбивати – нормально. Така любов – практична інструкція до дії в кожну хвилину, система координат, у якій легко жити.
У практичному вимірі любов – це дія. Без дії любов – мертва. У практиці це – любов до свого дому, до свого під'їзду, до своєї вулиці, до свого міста/села, до свого краю, до України.
Нам тому живеться погано, що ми неякісно любимо. Любімо!
Україна – це любов.

2. Свобода

Ми, громадяни України, можемо самі вирішувати свою долю, самі оперувати своїми ресурсами. Наша недоля дала нам шанс звільнитися від обтяжуючої опіки монстра-держави, і відтепер ми розраховуємо тільки на себе.
Держава відтепер стає не нав'язливим вітчимом-опікуном, а корпорацією, яка обслуговує нас на взаємовигідній основі.
Самодостатність – це ресурс для свободи. Зараз ми повинні розширити сферу самодостатності – від господарчої до особистісної, до відчуття власної гідності, своєї власності, своєї відповідальності за сім'ю, за вулицю і місто, за край і за країну.
Ми повинні бути культурно самодостатніми. Це – наш шанс не бути секонд-хендом інших світів.
Наша мова і наша культура – те, що робить нас рівними поміж рівних світових націй. Наші веселі і барвисті традиції чудово суміщаються з сучасністю, вони збагачують світ і нас.
Ми повинні мати історичну самодостатність, а саме – самим писати свою історію.
Тяглість цивілізацій через усі часи – від трипільців і антів, почерез Русь і Велике князівство Литовське, через козацтво, Шевченка, УНР, УПА до відновленої 1991 року української незалежності – основа нашої національної гордості.
Польська, російсько-імперська, радянська і нацистська окупація – час нашої національної ганьби, також повинен бути в нашій історії для науки майбутнім поколінням.
Результатом цього має стати матеріально-етико-естетична цілісність особи, індивідуальна самодостатність – моральна, економічна і культурна водночас.
А далі ми повинні йти від самодостатності особи – до самодостатності громади (спільноти), панетносу, нації (інструмент якої – держава). Будьмо вільними!
Україна – це свобода.

3. Синтеза

Україна – нервовий вузол Євразії. Ми – між Заходом і Сходом, Півднем і Північчю.
Ми – в центрі перетину цивілізацій, тези Заходу – антитези Сходу. Ми – синтеза.
Ми маємо змогу взяти все, що є найкращим, у наших сусідів, наприклад – поєднати цінність і свободу індивіда з важливістю колективу-громади, збалансувати права особи і спільноти, поєднати демократію і ієрархію, збалансувати ставлення до матеріального і ідеального.
Ми маємо бути готовими до спілкування зі світом з збереженням своєї самості: мусимо бути самодостатніми, щоб бути партнерами, а не об'єктами впливу. Спілкуймося і синтезуймо!
Україна – це діалог.

4. Загрози

Головна загроза національній ідеї може настати на рівні самої думки: слова можуть стати дешевими. Так трапляється, коли політики присвоюють правильні думки собі і одноразово використовують їх, наче презерватив, у виборчій кампанії.
І разом із подешевшанням самих політиків, дешевшають і їхні слова разом з думками. Ми не завжди вміємо відокремити думку від того, хто її говорить – тому враховуймо це.
У зв'язку з цим відчувається дефіцит моральних авторитетів – тих, хто має право говорити про важливі речі, а також "каналів донесення повідомлення" від них до звичайних людей.
Простіше кажучи, філософ не має змоги виступити по телевізору, на радіо чи опублікувати в багатотиражній газеті свою концепцію.
Загальний шум маскульту повністю забиває інформаційні потоки, втомлює нас, не даючи нам сили і можливості сприймати складніші за повсякдення речі.
Ще одна загроза – "конфлікт ковбаси і мови": "досить говорити про Голодомор, давайте розбудовувати економіку", словом.
Така ідеологія шлунку за своєю суттю – рабське ремствування "євреїв в пустелі" – верніть нас, ми хочемо єгипетського хліба! Раб ніколи не буде прагнути свободи – йому потрібен мінімум відповідальності і задоволений шлунок.
І ця рабська свідомість (в тому числі і в нас самих всередині) буде чинити агресивний спротив тому, щоб дійти до своєї ідеї, а не просто жити одним днем.
Рівень історичної пам'яті – також зона потенційної "нестиковки". У нас часто перехоплюють символи національної пам’яті, таким чином оголюючи нашу історію, намагаючись звести її до убогого 1991 року. Зрадник (Росії) Мазепа, бунтар (Польщі) Хмельницький чи ворог народу (СРСР) Бандера – ці чужі штампи повинні зникнути.

Чи випадково втоплено Дніпрові пороги?

Чи випадково поруйновано старі цвинтарі і церкви? Чи випадково горіли бібліотеки?
Ризик існує і всередині самої України на рівні міста-села. Узагальнюючи, можна сказати, що усі великі міста по своїй суті – це недо-села, місця проживання тих, хто вже не селянин, але ще не міщанин, людей в етапі транзиту ідентичності.
Саме українокультурне модерне місто – ще дуже слабеньке: модерна українська естетико-етичність на розпутті, затиснута між американським культурспоживацтвом і його російськомовним секондхендним відповідником.
Українське село, знищене війнами і голодомором, урбанізацією і економічною кризою або викришується в міста, або вимирає.
Фраза Леоніда Кучми про те, що "національна ідея не спрацювала" з подальшою спробою означити її Табачником в ідею "вузького прошарку україномовної інтелігенції" показує: ці та іже з ними особи – ті, кому українська національна ідея не потрібна.
Їм потрібна територія, населення якої об'єднує футбол і бокс, пиво і марки мобільних операторів - і не більше.
Населення, для якого найважливішим є повний шлунок і найновіший мобільний телефон, з обмеженим колом духовних і культурних потреб, з гнучкою мораллю – убогі раби без власних цінностей, що живуть за подачки і чекають видовищ.
Підміна національної ідеї коротко- і середньостроковими цілями підвищення особистого добробуту громадян і конкурентоспроможності економіки – це як підміна фундаменту будинку вікнами і дверними клямками.
Це – наслідок стратегічної сліпоти сучасної "правлячої коаліції", ідейних спадкоємців комуністичного діалектичного матеріалізму – Партії Регіонів, комуністів і соціалістів.

Підсумки

Українська національна ідея, запропонована вище, належить до ідеологічного простору національного лібералізму, ідеології поєднання свободи особи із свободою пан-нації через свободу спільноти і пан-етносу.
Держава є засобом для такої організації суспільства.
Кожна пан-етнічна спільнота України вільно розвивається в спільному громадянському просторі. Українська мова виступатиме інтегратором міжетнічної спільноти.
Панукраїнська нація плекатиме почуття міри, самокритичність і діалог, мирно співіснуватиме з сусідами, цим ефективно забезпечуючи власну безпеку.

Автор
Остап Кривдик, політолог, активіст
Рейтинг замітки:
РедагуватиВидалити
Додати коментар | RSS | Читати в RSS-рідері
Коментарі

Mamay_
1

25.02.10 19:18
Фу

Відповісти | з цитатою | видалити

Minona
2

25.02.10 20:19

Відповідь на [1] від Mamay_
Чому?

Відповісти | з цитатою | видалити

Mamay_
3

25.02.10 21:16

Відповідь на [2] від Minona
По-перше: дуже сильно вибачаюся за грубість, але оце "національного лібералізму, ідеології поєднання свободи особи із свободою пан-нації через свободу спільноти і пан-етносу." ніщо інше, як лібералізм, толерастія і підарастія - європейські цінності.

Сьогодні замітку переслали http://blog.i.ua/user/2151380/416618/
http://www.facts.kiev.ua/archive/2009-03-04/94741/index.html

Зараз потрібно говорити про виживання української нація, як такої, а не про ліберальний націоналізм.

По-друге: про національну ідею...

Відповісти | з цитатою | видалити

Mamay_
4

25.02.10 21:24

Відповідь на [2] від Minona
Про національну ідею...
Цей "патріот"-ліберал, що автор статті Остап, насправді остолоп. Коли до всіх дійде, що національна ідея - це аксіома, а не теорема. Не потрібно нікому нічого доводити. Якщо ми говоримо про національну ідею України і саме України і українців, то розуміємо під цим УКРАЇНСТВО, як таке, що є самобутнім і ціліснім. Кожна людина різноманітна, в кожного можуть переважати чи проявлятися, чи домінувати різні площини українства, але це нас має об"єднувати в один міцний організм (народ і державу).

Остолом, писав про національну ідею приплів сюди все що захотілося і любов і свободу і, як наслідок, маємо лібералізм. Хоча окремі тези наведені - ДУЖЕ ПРАВИЛЬНІ!!! Ложка дьогтю - бочку меду псує.

Відповісти | з цитатою | видалити

Nanetta
5

26.02.10 08:05

Відповідь на [4] від Mamay_

Відповісти | з цитатою | видалити

Nanetta
6

26.02.10 08:07
Все більш-менш добре написано, але мені не зрозумілий вислів пан-етнос, пан-нація. Ми що пани? По-моєму у 1861 році панство відмінили, я не бажаю мати таку огидну назву. Чи пан значить щось інше?

Відповісти | з цитатою | видалити

Nanetta
7

26.02.10 08:12
Пан — форма вежливого обращения, применяемая в некоторых славянских языках: польском, чешском, словацком, украинском, белорусском (в последних двух современное употребление слова «пан» является неустоявшимся: в украинском — сравнимо с употреблением в современном русском слова «господин»; в белорусском употребляется весьма редко, значительно уступая аналогичному по смыслу слову «спадар»). В древнерусском языке употребление слова «пан» не зафиксировано, однако, хотя и в несколько иной форме (бан), оно существует в южнославянских языках, где имеет значение «начальник», «правитель» или «наместник».

Відповісти | з цитатою | видалити

Mamay_
8

26.02.10 09:26

Відповідь на [7] від Nanetta
Слово "пан" має глибоке сакральне значення. То навіть не "господін", хоча до цього всі зводять.

Відповісти | з цитатою | видалити

Nanetta
9

26.02.10 10:58

Відповідь на [8] від Mamay_
Слово "пан" має глибоке сакральне значення.
Яке? Волохатий римський бог?

Відповісти | з цитатою | видалити

Ingrey
10

26.02.10 14:22
Жаль, що не все йде по заповідях..

Відповісти | з цитатою | видалити
Додати коментар




Співтовариство: Ми любимо тебе, Україно!

попередня наступна

Замітка додана 24.02.10, 12:57

Богдан Бо
Богдан Бо
Зробити замітку темою години?
Символічніше нікуди! Янукович йде...

Зруйнувався пам’ятник засновникам Києва!




У Києві з невідомої причини обрушився пам'ятник засновникам Києва


У Києві на Набережному шосе з невідомої причини обрушився пам'ятник засновникам Києва - Кий, Щек, Хорив і сестра їх Либідь.
Як повідомили в Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ в Києві, обрушилися частина тури з фігурами братів Щока і Хорива.
За словами глави прес-служби столичного МВС Володимира Полищука, пам'ятник рухнув у зв'язку з проблемами конструкції.
"Ніякого криміналу там немає", - завірив Поліщук відмітивши, що розслідування, швидше за все, проводитиме прокуратура.
Між тим, в Киевзеленстрое, в чиєму веденні знаходиться територія
де розташований пам'ятник, заявили, що обвалення було помічене учора 23 лютого
близько 18:00. Підприємство з'ясовує причини події, повідомляє Газета по-киевски.
Як повідомив представник Головного управління по охороні культурного
спадщини Київської міськдержадміністрації, обвалення пам'ятника може бути
пов'язано з обмерзанням.
На питання про те коли почнуться роботи по відновленню пам'ятника, представник управління відповісти утруднювався.
Пам'ятник на честь засновників Києва був встановлений в 1982 році.
Монумент знаходиться на Набережному шосе, недалеко від станції київського
метро Дніпро. Пам'ятник зроблений із залізобетону і покритий міддю.

Заст. голови Києва Голубченко намагається представити це як "демонтаж" і реконструкцію.

За іншими неофіційними даними, можливо, що на пам’ятку для групового знімку позалазила чимала купа святкуючих "захистників" приблизнго о 16 год. і та не витримала.
Рейтинг замітки:
РедагуватиВидалити
Додати коментар | RSS | Читати в RSS-рідері
Коментарі

VforVendetta
1

24.02.10 13:22
Ну от, дожились, щось не віриться що ща Януковича відновлять пам'ятник, не витримали Щек та Хорив усього то бл****ва. Добре що Кий засновник Києва залишився стояти.
Доречі, обледеніння і люди що фотались на пам'ятнику то така гнила відмазка, щоб пояснити обвал, що аж сміятись хочеться. Невже у нас така сурова зима, десяток років зими були суворіші і стояв монумент.

Відповісти | з цитатою | видалити

CKB
2

24.02.10 13:28

Відповідь на [1] від VforVendetta
Ну от, дожились, щось не віриться що ща Януковича відновлять пам'ятник, не витримали Щек та Хорив усього то бл****ва. Добре що Кий засновник Києва залишився стояти.
Доречі, обледеніння і люди що фотались на пам'ятнику то така гнила відмазка, щоб пояснити обвал, що аж сміятись хочеться. Невже у нас така сурова зима, десяток років зими були суворіші і стояв монумент.
А какова продолжительность жизни памятников, сделанных по такой технологии?

Відповісти | з цитатою | видалити

Гість: _aggi_
3

24.02.10 13:35
символично.

Відповісти | з цитатою | видалити

Al KazlOFF
4

24.02.10 13:39
Сотьый раз повторяю - "Заммера" - нет такой должности!

Відповісти | з цитатою | видалити

oleg_kv
5

24.02.10 14:03
Москальня давно вже втирає, що Київську державу заснували не Кий, Щек, Хорив і Либідь, а якісь чурки заполярні - Рюрик і братва. От і з приходим до влади жида (чи кацапа - один х*р) мера і преза бульбаша (чи ляха за польськими джерелами) навіть символ Києва не витримав такої наруги і брехні.

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
6

24.02.10 14:18

Відповідь на [4] від Al KazlOFF
Сотьый раз повторяю - "Заммера" - нет такой должности!
Зуммер мера - так підходить

Відповісти | з цитатою | видалити

Al KazlOFF
7

24.02.10 14:21

Відповідь на [6] від Богдан Бо
Сотьый раз повторяю - "Заммера" - нет такой должности!
Зуммер мера - так підходить
нет

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
8

24.02.10 14:22

Відповідь на [2] від CKB
Цілком погоджуюсь! Залізобетон 1982 року - це пісок...

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
9

24.02.10 14:24

Відповідь на [7] від Al KazlOFF
Згоден: заступник голови

Відповісти | з цитатою | видалити

Al KazlOFF
10

24.02.10 14:29

Відповідь на [9] від Богдан Бо
И не просто головы, а головы КМДА.
Потому что он ещё и городской голова ( кстати, а не мэр)

Відповісти | з цитатою | видалити
Додати коментар


Співтовариство: Ми любимо тебе, Україно!

попередня наступна

Замітка додана 22.02.10, 13:54

Богдан Бо
Богдан Бо
Зробити замітку темою години?
23 лютого і Правда про Хатинь

війна - зрада

Мене до цього часу вражає факт, як той Васюра постійно виступав на подібних святкуваннях дат 23 лютого чи 9 травня в якості почесного курсанта перед курсантами київського училища, майбутніх офіцерів РА, і вчив їх патріотизму, вірності присязі, мужності... Перед піонерами любив виступати як ветеран...
І ще вражає, що ніхто не хоче дослідити і оприлюднити повоєнне життя Григорія Васюри - чому так?

З архіву Богдана Гордасевича. 2010 р.

Нагадування про Хатинь

Цього 2004 року минає рівно 10 років, відколи було опубліковано статтю “Правда про Хатинь”, та через зрозумілі кожному причини ця правда не набула поширення. Навіть теперішній великий радник президента України, а колись – редактор першого в Україні офіційного незалежного демократичного часопису “За вільну Україну” п. В.Базів не зважаючи на свою львівську генезу, не був поінформований про реальний стан справ стосовно Хатині, бо тоді він би порадив свому патрону Л.Кучмі, під час його відвідин у червні цього року Білорусії з нагоди відзначення 60-річчя звільнення від німецької окупації, не приймати участі у відвідинах меморіального комплексу Хатині. Все ж таки українці разом з німцями знищили це село, тому присутність президента України в Хатині без відповідної покути, подібно німцям, виглядало доволі двозначно і неприємно. В черговий раз Л.Кучма що називається “сів у калюжу” і це вже давно перестало бути смішним, а скорше викликає жаль. Сподіваюсь, що повторне опублікування цієї статті буде корисним для новітнього керівництва України і молодого покоління в цілому.


ПРАВДА ПРО ХАТИНЬ

Що ми знаємо про трагедію білоруського села?

Кожний народ пишається перемогами, одержаними в боротьбі за свободу і незажність Батьківщини, і свято шанують пам'ять втрат, понесених в ім'я цих перемог. У французів є Орадур, у чехів — Лідіце. Символ безсмертних випробувань білорусів — Хатинь, що представляє 628 білоруських сел, знищених в роки війни разом з їх мешканцями.
...Кривава трагедия цього лісного поселення з 26 дворів відбулась 22 березня 1943 року, коли загін німецьких карателів раптово оточив село. Фашисти зігнали хатинців у сарай і підпалили його, а тих, хто намагався врятуватись з вогню, розстріляли з кулеметів. 149 чоловік, з них 76 дітей, навічно полишились у цій пекельній могилі.
Всі, окрім одного — Йосифа Йосифовича Каминського, що випадково врятувався з палаючого, переповненого людьми сараю і в бронзі поствашого тепер з мертвим сином на притягнутих руках. У цих його руках все — і розпач, і трагізм, і безкінечна воля до життя, яка і надала білорусам можливість вистояти і перемогти...
Василь БИКОВ. (Уривки із статті “Колокола Хатыни», 1972 рік).

А що було насправді?

Все почалося з того, що в якомусь з минулорічних номерів російської газети «Комсомольская правда» мені попалась на очі заміточка єхидного змісту про те, що коли судили німецьких карателів, які знищили Хатинь, то вони говорили українською мовою.
Безперечно, така новина сильно мене стурбувала і спонукала до пошуків. Але спершу я став розмірковувати над самою цією публікацією.
Почнем з того, що якщо навіть врахувати сильну українофобську тенденційність у сучасних російських засобах масової інформації, то все одно подібне обвинувачення повинно мати під собою певний грунт і спиратись на реальні факти. Тоді дуже дивує така стриманість у подачі матеріалу, що далеко не випадково, бо вже хто-хто, а «Комсомолка» має ще з давніших часів величезні кулуарні зв’язки серед усіх владних та «іже з ними» структур і тому джерела інформації у неї практично безмежні.
Чому ж тоді вона, спитатись, не подала великий «разоблачительный», насичений фактами і аргументами, свідченнями і документами, матеріал на цілу сторінку, як то дуже полюбляють робити її «комсомольці», а просто обмежилась маленькою газетною «фітюлькою»? Начебто є така чудова нагода опаплюжити «этих хахлов», а ні — мовчать. Чому?
Не буду довго переповідати як, але розшуки вивели мене на іншу газетну публікацію, яка і допомогла мені в усьому достеменно розібратись та розставити все на свої місця.
Допоміг мені у цьому значною мірою також і вдалий збіг обставин, оскільки відшукати на Україні газету «Советская молодежь» № 34 за 22 березня 1991 року, яка виходила в Латвії, — не так вже й просто. А саме там була опублікована статя «Хатынь сожгли полицаи» (Дело Григория Никитовича Васюры, уроженца Черкасской области).
Одразу зазначу, що в той час в пресі теперішнього розгулу словоблуддя та фальсифікацій ще не було, а, окрім того, вкажу, хто написав цей матеріал і хто давав інтерв'ю її авторові.
Отож, вихідні дані такі: інтерв’ю взяв і підготував публікацію до друку підполковник В. Зданюк, постійний кореспондент «Советского воина» по Білорусії, а відповідав на його запитання підполковник юстиції Віктор Глазков, який був головою військового трибуналу, що розглядав справу Г. Васюри і засудив його до розстрілу. Я вважаю, що такі авторитетні джерела інформації заслуговують на повну довіру. А тепер давайте перейдемо до розгляду самої суті справи.
Виявляється, що село Хатинь у Білорусії знищили разом з усіма його мешканцями таки не німці, а зондеркоманда, що складалась в переважній більшості з поліцаїв-українців. Так-так: українців - ! Щоправда, практично всі вони були попередньо військовополоненими офіцерами або рядовими Червоної Армії, яких, судячи з усього, захопили у полон у перші місяці війни. Це видно з того, що на час, коли у Києві був сформований 118 поліцейський батальйон (тобто січень 1942 року), більшість з цих військовополонених вже встигла після того, як погодились служити фашистам, пройти вишкіл на території Німеччини.
Так от, начальником штабу цього батальйону і був отой Г. Васюра, який насправді практично повністю одноосібно керував батальйоном та його діями, оскільки офіційний командир батальйону — Констянтин Смовський, поляк за походженням (як бачимо, фашисти теж дбали про інтернаціоналізм), мало втручався у безпосереднє керування своїми підлеглими.
Тепер давайте перейдемо до з’ясування причин і обставин, що призвели в своєму підсумку до знищення білоруського села Хатинь.
Отож, після свого сформування 118 поліцейський батальйон спершу «добре» зарекомендував себе в очах окупантів, беручи активну участь у масових розстрілах у Києві, у сумнозвісному Бабиному Яру. Після цього батальйон передислокували на територію Білорусії — задля боротьби з партизанами.
Ось тут і трапися той прикрий випадок, який в своєму кінцевому результаті мав трагедію винищення Хатині.
Річ у тому, що посаду інтенданта у кожному з підрозділів цього батальйону займав обов’язково німецький офіцер, який був, таким чином, неофіційним куратором-наглядачем за діяльністю поліцейських свого підрозділу. Звичайно, подібна тилова служба була набагато безпечніша і, зрозуміло, набагато привабливіша за перебування на фронті. Тому і не дивно, що одним з німецьких офіцерів на подібній посаді виявився улюбленець Адольфа Гітлера, такий собі гауптман Ганс Вельке.
Любов фюрера до нього не була випадковою, бо саме він, Ганс Вельке, вперше з німців виборов золоту медаль у штовханні ядра на Олімпійських іграх 1936 року в Мюнхені і тим грунтовно підтвердив тезу фюрера про вищість арійської раси. І от саме цього гауптмана Ганса Вельке вбивають зовсім випадково з засади радянські партизани, що напередодні зупинялись переночувати в селі Хатинь.
Зрозуміло, ще вбивство улюбленця фюрера змусило усіх поліцаїв сильно захвилюватмсь щодо збереження власної шкури, а тому потреба «гідної відплати бандитам» для них стала «справою честі». Не зумівши відшукати і захопити самих партизан, поліцаї вийшли по їх слідах до села Хатинь, оточили його і розпочали екзекуцію над місцевим населенням в помсту за вбитого гауптмана.
Треба обов’язково зазначити, що німці теж брали участь у цьому злочині.
У тому ж районі, поряд з 118 поліцейським батальйоном, перебував також вже чисто німецький каральний батальйон «Чорна смерть», який вчинив на білоруській землі так само багато лиха. Але цього разу, коли німецький батальйон прибув по тривозі на місце подій, то він був задіяний тільки в оточенні села та спостерігав за тим, щоб з нього ніхто не міг втекти, а саму розправу над мешканцями села проводили суто поліцаї.
Як відбувалось знищення Хатині — відомо в усіх подробицях як зі свідчень декількох чудом вцілілих очевидців, так і з показань на допитах та в подальшому на судових засіданнях самих виконавців злочину — поліцаїв. Тому, не вдаючись у подробиці, просто зазначимо, що практично все місцеве населення білоруського села Хатинь було або розстріляне, або спалене живцем, а всі будови вщент зруйновано. Що керував всією цією каральною акцією безпосередньо начальник штабу 118 поліцейського батальйону Г. Васюра.
Отже, як це не прикро визнати, але Хатинь разом з її мешканцями була знищена не німцями, а поліцаями, переважна більшість з яких були українцями за походженням, хоча були в батальйоні і невеличкі домішки і з інших національностей. Що поробиш: зрадники існують скрізь.
Відомо про подібні зондеркоманди, да переважна більшість була з росіян, білорусів, татар, литовців і т. д. Німці взагалі завжди намагалися виконувати подібну «брудну роботу» чужими руками. Можна нагадати, що навіть газові печі в Освенцімі, в яких спалювали євреїв, обслуговували їх же одноплемінники.
Але! Але останнім часом, користуючись замовчуванням суті цієї справи, в російській пресі з’явились натяки, начебто той злочин в Хатині вчинили українські націоналісти. Про це, зокрема, йдеться в газеті «Рабочая трибуна» за 1990 рік, тому я хочу навести тут дослівно те, що сказав з цього приводу сам В. Глазков. А сказав він ось що:
«Да, я прочитал эту статью. Скажу откровенно, она меня несколько огорчила и озадачила. Автор допустил целый ряд фактических ошибок й неточностей. Перепутал, например, последовательность событий, некоторые фамилии. А главное — свалил всю вину за хатынскую трагедию на украинских националистов - бандеровцев. Но ведь это не верно!
Я считаю, что бандеровщине прощення нет и быть не может. На ней, как говорится, клейма негде поставить. Но «вешать» Хатынь на бандеровцев тоже нельзя. Это было бы вопреки исторической правде. Хатынь сожгли картели 118-го полицейского батальйона. Да, большинство полицаев были уроженцами Украины, и само подразделение сформировано в Киеве. Но это были не националисты, а обыкновенные предатели, если такое слово вообще применимо к предательству».
Сподіваюсь, що таке компетентне свідчення незацікавленої особи повністю спростовує і розвіює будь-які сумніви та всі оті безпідставні звинувачення на адресу націоналістів стосовно Хатині, а тому вважаю, що на цьому можна за вершити остаточно відповідь щодо подібних закидів і перейти до розгляду найбільш таємничої і замовчуваної частини цієї справи.
На запитання журналіста, чому вся справа і суд над головним катом Хатині не набули належного розголосу у засобах масової інформації, як то б мало бути, Віктор Гладков відповів, що до засекречення цієї справи «доклали руку» вищі партійні (увага! — Б. Г.) керівники Білорусії та України під виглядом начебто турботи про непорушну інтернаціональну єдність та дружбу поміж білоруським та українським народами (!).
Особливо активний тиск по нерозголошенню матеріалів справи Г. Васюри йшов з боку першого секретаря ЦК КПУ, члена Політбюро ЦК КПРС В.В.Щербицького. В результаті цього тиску на процес кореспонденти допускались тільки вибірково, а у подальшому жоден із матеріалів, підготовлених ними, так і не був опублікований.
Шановні читачі, ви тільки спробуйте уявити, що все це значить? Якщо на процес не допускають кореспондента газети «Труд» і якщо навіть у газеті «Известия»», що тоді була органом Верховної Ради СРСР, не спромоглися надрукувати жодного матеріалу про суд над Г.Васюрою, то можна лишень здивовано здогадуватись, які ж то впливові сили за цим всім стояли.
А, проте, чому б і не спробувати дослідити і вияснити, що ж то за «сили», такі таємні і такі могутні, і чому вони так гаряче хотіли все приховати. Спробуймо.
Наші «доблесні чекисти» вийшли на слід і віднайшли головного ката Хатині Г. Васюру зовсім випадково аж через сорок п'ять років після описаних вище подій. Подумати тільки: вони так доскіпливо ганялись по всьому світу за різними нацистськими злочинцями, що ледве-ледве за десятки повоєнних років нарешті зуміли в себе під носом спіймати і допитати одного з тих поліцаїв, що особисто брав участь у знищенні Хатині, а той вже тоді і вказав на свого тогочасного головного начальника.
Отут треба тепер віддати належне роботі КДБ, бо після цих свідчень вони відшукали і заарештували Г. Васюру дужо швидко. Був він на той час не мало, не багато, а за ступником директора одного з великих радгоспів на Київщині.
А ще він був одним з провідних діячів районного маштабу, дуже полюбляв виступати перед піонерами в образі ветерана війни, фронтовика-зв’язківця, і навіть іменувався почесним курсантом в одному з військових училищ Києва. Ви тільки можете це собі уявити: почесний курсант!
Яка фантасмагорія: найголовніший кат Хатині та душогуб Бабиного Яру був взірцем героїзму та відданості Батьківщині для наших майбутніх офіцерів! Він, зрадник, котрий, можливо, власноручно нищив їх рідних, воював проти їх батьків або дідів, хто, нарешті, присягнув на вірність фюреру, і він - почесний курсант.
«Як таке могло статись?!» — вражено жахаєтесь ви. Що ж, у нашій «чарівній радянській дійсності»» всякого дива вистачало, а подібного до цього — чи не найбільше. Ревно вишукуючи інакомислячих і борючись з ворогами надуманими, радянська влада мало переймалась справами щодо ворогів справжніх. Тому, коли Г. Васюра вперше попав одразу після війни до рук нашого, так би мовити правосуддя (термін на той час абсолютно умовний), то з ним довго не панькались і без усякого ретельного розслідування просто «вліпили» 25 років таборів «за зраду Батьківщини» точнісінько так, як і величезній кількості інших наших військовополонених, що мужньо вижили всі воєнні роки у концентраційних таборах.
А рівно через три роки, по амністії, Г. Васюра вже гуляв на свободі. Потім, судячи з усього, коли розпочалась компанія розвінчування «культу особи» і всіх повально реабілітовували, то цей гад (а інакше про нього неможливо сказати) скористався з обставив, зобразив з себе «безневинну жертву терору», а далі розпочав робити собі кар’єру, причому досить успішно.
Знаєте, коли я читав і перечитував статтю «Хатынь сожгли полицаи», пригадував матеріал з «Комсомолки», а потім розмірковував над усім цим, то весь час відчував нестачу якоїсь однієї дуже важливої ланки у поданих матеріалах. І начебто все детально і правдиво розказано в інтерв’ю В. Зданюка, а чогось там не вистачає, щось-таки полишилось недомовлене.
І раптом мене осінило: таж Г. Васюра був комуністом! Членом КПРС! Обов’язково, а про це в статті не згадано жодним словом. Ось в чому заковика, бо саме тут криється причина всіх недомовок і таємничості. Ось чому була така стримана газета, що пропагує правду від комуністичного (!) союзу молоді.
А тепер судіть самі: заступник директора великого радгоспу — це посада номенклатурна, тобто її не міг займати не комуніст. Так само і в районі, не будучи комуністом, великого впливу не набереш. Я вже не кажу, щоб звичайний рядовий зв’язківець та ще й не комуніст і зумів прижиттєво стати почесним курсантом — та такого бути не може!
Безперечно, Г. Васюра належав до тих, хто пихато вихваляв себе, як «розум, честь і совість нашої епохи». І можна легко здогадатись, як затремтіли в кожного з цих «представників» їх розум, і честь, і совість, коли вони дізналась, хто насправді їх добрий партійний товариш і чудовий друзяка, з яким вони не один раз пиячили і не один раз зоп’яну освідчувались в «дружбі до гробу». А також не один раз принагідно отримували від нього такі собі «невеличкі подаруночки з села» у вигляді качечок, курочок, яєчок, ковбаси чи сала, а можливо і щось більш солідне, — і раптом той друзяка виявився найголовнішим катом Хатині та душогубом Бабиного Яру!
«Великий Боже! — певно заголосили всі оті товариші по партії, забувши, що вони ж атеїсти, — Який жах!». Тільки не подумайте, що їх жахнули злочини, вчинені Г. Васюрою — то для наших партійних мужів нікчемна дрібниця, а от все те, що він знав конфідеційного і компрометуючого про кожного владцю — то для них був дійсно жах.
Ой, видно на багатьох і багатьох босів з вищої партійної київської еліти напала «ведмежа хвороба», якщо за владнання такої брудної справи взявся аж САМ (страшно подумати!) перший секретар компартії України, тобто найвища особа в республіці, — Щербицький!
Точно, так воно все і було: Г. Васюрі не звикати грати першу роль, перебуваючи на другорядній посаді. А у великому радгоспі посада заступника директора — це той же начштабу, ось тільки можливості тут практично необмежені, особливо у часи так званого «застою».
З усього ясно, що Г. Васюра мав величезні зв'язки і вплив у київських «верхах», тобто це був такий собі Адилов, тільки на український кшталт. Щоправда подібне порівняня далеко не рівноцінне, бо куди там тому сатрапу Адилову до нашого ката Васюри. Це все одно, що порівнювати дрібного кишенькового злодюжку і досвідченого професійного вбивцю. Точно так нехай сховаються всі ті середньоазіатські партійні клани перед нашою всемогутньою українською комуністичною мафією, оскільки у нас тут ще не один такий Васюра переховується.

Богдан Гордасевич

Передрук з газети “Поклик сумління” ЛОО “Меморіал” м. Львів
Числа 31 (184), 32 (185), 33 (185) серпень-вересень 1994 р.

Вражає!
68%, 13 голосів
Не вражає
16%, 3 голоси
Брехня
16%, 3 голоси

Рейтинг замітки:
РедагуватиВидалити
Додати коментар | RSS | Читати в RSS-рідері
Коментарі

Bot@nik
1

22.02.10 14:47
Я бы удивился, если бы это оказался все таки националист. И это опубликовали бы в этом сообществе. Статья хорошая. Но уж слишком предсказуемо. Что-то по типу: "Раз враг Украины, значит либо русский, либо коммунист".....

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
2

22.02.10 16:12

Відповідь на [1] від Bot@nik
Не зрозумів?????????
Де сказано, що Васюра був ворогом України?
Я просто хотів показати чого варте радянське суспільство і комуністичне середовище, де спокійно вживались кати і не вживались дійсно патріоти.

Відповісти | з цитатою | видалити

Mamay_
3

22.02.10 19:47
В кожній європейській країні були спільники німців і що? А Італія була союзником і що? А совети знищили мільйони своїх людей...

Відповісти | з цитатою | видалити

edikkk
4

22.02.10 23:42

Відповідь на [2] від Богдан Бо
Я просто хотів показати чого варте радянське суспільство і комуністичне середовище, де спокійно вживались кати і не вживались дійсно патріоти.
статья понравилась
но по поводу революции не все так просто
поморанчевой тоже воспользовались подлецы
но ведь делали ее Люди

Відповісти | з цитатою | видалити

Східняк
5

23.02.10 08:28
А той, хто проголосував за "брехня", напевно мій земляк...
От думаю, якби Васюра дожив до сьогодення, яку би посаду у "ПР" йому запропонували?

Дуже цікаво! Дякую!

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
6

23.02.10 11:13

Відповідь на [4] від edikkk
Не можу з вами погодитись: влада - такі самі люди, як і всі ми.
Підлота на горі тому, що і ми в низу теж підленькі сповна
Якщо ваше життя оточують тільки благородні і порядні люди - я за вас щасливий.
Не хочу паплюжити всіх як негідників, але і не хочу визнавати протиставлення "погана влада - хороший народ"

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
7

23.02.10 11:17

Відповідь на [3] від Mamay_
За такою логікою - значить все чудово! Героїв війни до концтаборів, бо були у полоні, а зрадників зондеркоманд - на посади радянських урядовців, щоб спокутували там свою провину...

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
8

23.02.10 11:19

Відповідь на [5] від Східняк
Або в БЮТ, бо Лозинський з ПР саме туди подався... А то явний сучасний Васюра-Адилов

Відповісти | з цитатою | видалити

Mamay_
9

23.02.10 21:20

Відповідь на [7] від Богдан Бо
Серед радянських посадовців одні зрадники і кати .... одним більше одним менше...

Відповісти | з цитатою | видалити

Ingrey
10

23.02.10 22:59
Ось вам клапть пропаганди зі сторони москалів. Але вони і не догадувались, що це їм обернеться таким обломом. Вони вважають, що будуть нас кормити пропагандою, а ми як "глупі овечки" будем смирно споживати. Хоча так переважно і є. Але вони не врахували один, дуже поганий для них чинник, як свідомість деяких людей, ось наприклад як нашого автора цієї статті.
Доклавши немалих зусиль, зі сторони автора цієї статті, ми дізнались правду яку приховували достатньо давно.
Тому дякую за таку чудову, та проінформовану статтю!

Відповісти | з цитатою | видалити
Додати коментар



Співтовариство: Кумпанійська курія

попередня наступна

Замітка додана 21.02.10, 11:40

Богдан Бо
Богдан Бо
Вчіться стріляти!

гумор

Андрій Смирягин
(адаптація з російської на українську Богдана Гордасевича)

ВЧІТЬСЯ СТРІЛЯТИ!

Йде операція. Чути трагічний голос хворого:
- Доктор, я здається, не заснув.
- Та бути того не може!
Доктор натхненно продовжує оперувати.
- Доктор, слово честі, я не сплю.
- Та припиніть базікати!
Доктор робить розкішний надріз.
- А-а-а! Боляче!
- Ти дивись, і в правду не заснув.
- Я ж вам про це кажу.
- Краще мовчіть собі в ганчірочку... із хлороформом. До речі, дайте йому ще.
- Кайф!.. Доктор, а ще можна?.
- Можна.
- Кайф!.. А ще?..
- Можна. Дайте йому киянкою по чолу...
Бум!!!
- Дикий кайф!.. А ще киянкою можна?..
- Вистачить з вас, а то швидко звикнете.
- Доктор, ну як там? Це небезпечно?
- Хворий, ви мені заважаєте.
- Я можу і піти.
- Hі-ні, залишіться. Hічого небезпечного немає. Куля пройшла навиліт, не зачепивши життєво важливих центрів. До речі, що за кретин у вас стріляв?
- Чому одразу кретин?
- Так хіба ж так стріляють! Трошки вище треба брати було, і лівіше, лівіше...
- Вже як вийшло.
- І де ж це вас так?
- Усе дуже просто, доктор. Лежу я пізно ввечері з жінкою в постелі, нікого, крім жінки, не чіпаю, і раптом, БУМ! БАХ! її чоловік прийшов.
- А! Виходить, чоловік стріляв?
- Яке там! Слухайте далі. Виходить, лечу я голий з балкона, нікого не чіпаю, і раптом, БУМ! БАХ! падаю на улюблену собачку дільничного міліціонера.
- Ага, виходить, дільничний стріляв.
- Він, звичайно, стріляв, але потрапити жодного разу не потрапив. Виходить, біжу я собі голий по вулиці, біжу, нікого не чіпаю. І раптом, БУМ! БАХ! чую, ззаду хтось доганяє. Виявилося, то маніяк-убивця на сексуальному грунті.
- Hевже, він стріляв?
- Hі, цей усього лишень мене ласкаво душив. Добре, поруч рокери на мотоциклах розважатися їхали. Ми з цим маніяком три квартали від них втікали.
- Так ці, чи що, стріляли?
- Та що ви! Це ж діти, пустуни. Правда, бідного маніяка на смерть усе-таки задавили.
- Hу а вас коли, нарешті, пристрелять?
- А ви слухайте. Виходить, забігаю я, від гріха подалі, у комерційний магазин, намагаюся натягнути перші-ліпші штани, що трапилися, і раптом, БУМ! БАХ! заскакує сторож...
- Він стріляв?
- Так, точніше - відстрілювався. Тому як відразу за мною в магазин увірвалися рекетири.
- Рекетири, виходить, стріляли?
- Навіщо їм стріляти, вони поклали нас на живіт і діяли паяльником. Добре, сторож перед смертю встиг зізнатися, що я тут ні при чому. Мене і відпустили. Вийшов, нікого не чіпаю, аж тут прямо на зустріч красива самітня дівчина з готелю виходить. А я, як на зло, одягтися не встиг. Вона дістає із сумочки пістолет і БУМ! БАХ!
- Ну і як - попала?
- Попала, і не раз, тільки пістолет у неї був газовий, нервово-паралітичного дії.
- Так хто ж у вас, чорт забирай, тоді дірку зробив?
- Я ж оповідаю. Виходить, приходжу я над ранок додому до дружини, голий, із синьою від побоїв пикою і задом в шрамах, та ще під газом, ну тим нервово-паралітичним. Hікого чіпати не збираюся, і отут раптом, БУМ! БАХ! вискакує тесть із двостволкою.
- Поцілив?
- Так...
- Hу нарешті - є!
- Не у мене, а жінці шротом у дупу.
- Слухайте, хворий, я на вашому місці після всього цього пішов би і застрелився.
- Так а що ви думаєте, я тут у вас чому лежу?!!
Рейтинг замітки:
РедагуватиВидалити
Додати коментар | RSS | Читати в RSS-рідері
Коментарі

N 47-ий
1

21.02.10 12:40


Відповісти | з цитатою | видалити

zmi_j
2

22.02.10 09:19

+

Відповісти | з цитатою | видалити

ХУДОЖНИК+
3

23.02.10 11:07

Відповісти | з цитатою | видалити

xxxAriyAxxx
4

27.02.10 07:31

Відповісти | з цитатою | видалити
Додати коментар



Співтовариство: Ми любимо тебе, Україно!

попередня наступна

Замітка додана 18.02.10, 14:03

Богдан Бо
Богдан Бо
Зробити замітку темою години?
Кілька фактів з життя Романа Шухевича

герої україни

Підсумки і напрямки

Богдан Чайківський

“ФАМА” - РЕКЛАМНА ФІРМА РОМАНА ШУХЕВИЧА
(уривок з книги)

***
З Романом я побачився аж у червні 1941 року, коли вже почалася війна і “Нахтігаль” примарширував до Львова. Роман якраз пережив велику трагедію, бо знайшов свого брата Юрка замордованого в тюрмі НКВД на вул. Лонського. Батьки були схоровані, бідні. Я часто заходив до них, майже щодня, бо жив недалеко, на сусідній вулиці Малаховській. Я сидів з Романом на сходах вечором. Він мені казав, що німці ніколи війни не виграють. Я йому на це: “Ти не бачив совєтської армії?” А він далі говорив що все ж таки війну виграють англійці і совєти.
Я ніяк не міг зрозуміти поділу ОУН на бандерівців і мельниківців. Запитав про це в Романа. Він відповів: “Прочитай “Білу книгу” і “Чорну Книгу”. Одну видали бандерівці, другу — мельниківці. А тоді будемо дискутувати”. Він пояснив мені, що то є поділ між Краєм і закордоном, що закордон не розуміє Краю і не знає нашої країни. Роман розповідав мені про Карпатську Січ, про тамтешні бої, про те, як Січ програла. Частини січовиків переходили на румунський бік. Він був серед тих, що переходили до румунів, бо мадяри січовиків розстрілювали. Коли він вертався одного разу через міст з Румунії на Закарпаття, його зачепили мадярони – то були озброєні цивільні жиди, які виловлювали січовиків. Роман почав тікати. Вони його наздогнали й зловили. Роман був тоді зарослий, мав руду бороду, був подібний на жида. Вони його питаються, чи він жид. Він відповів якось так невиразно – ні так, ні ні. Тоді вони запровадили його до місцевого раввина, щоб той перевірив, чи то справді жид. Раввин пару годин розмовляв з Романом. Роман оповідав йому про жидівську історію. Він знав про Яд Харузім, про що всі знали з історії у Львові, а той жид нічого не знав про це. Потім раввин сказав: “Скажи мені правду – ти жид?” Роман розгубився і каже: “А чому я не маю бути жид?” Раввин погладив його: “Ти мене переконав. Як на питання відповів питанням, то ти таки жид.”
Зі Львова “Нахтіґаль” пішов на схід, потім був у Білорусії. У Білорусії загинув заступник Шухевича, мій товариш. Роман оповідав мені цікаві речі, наприклад, про те, що вони мали пильнувати, щоб партизани не нападали на залізниці й мости. Роман пішов до війта місцевої громади й сказав йому: “Я хочу поговорити з провідником комуністичного підпілля. Я не питаю, знаєш ти його чи ні. Я хочу з ним зустрітися – хай скаже, де і коли”. Вони зустрілися, і Шухевич йому сказав: “Ми не хочемо з вами воювати, бо ми не зброд німецької застави. Але домовимося так: там, де є наш відділ, ви не робите жодних саботажів, я не буду проти вас воювати й на додаток випущу всіх ваших з тюрми”. Відтоді на його території було спокійно, не було жодних історій.
Коли “Нахтіґаль” відмовився присягати рейхові, німці ліквідували відділ і перевезли його до Галичини. Старшин везли окремо. Привезли до Львова й сказали почекати. Романові то здалося підозрілим, і він запитав коменданта, чи може зателефонувати додому. Той дозволив. Він пішов до телефону, але зателефонував не додому, а в гестапо. Сказав, що українські старшини вже тут. Йому відповіли, що знають і вже послали по них відділ. Роман як почув таке –— і поза будку, поза вокзал і втік. Прибіг до мене. Не пішов ні до батьків, ні до жінки, бо там би його шукали. Відтоді він весь час перебував у підпіллі.
Шухевич жив або в мене, або в такої одної Марушки, що мешкала недалеко від мене. Одного разу ввечері вертав він додому. (А та Марушка жила в п’ятому блоці, до нього треба було перейти коло перших чотирьох блоків). Коли він вже минав четвертий блок, побачив, що коло п’ятого стоять дві вантажівки, коло них – стійка гестапівців. А там навколо був дуже високий паркан, зверху по ньому ще пару разів колючий дріт натягнутий. Роман як побачив гестапівців, то почав втікати. Вони зачали кричати: “Гальт!” – і за ним. Роман був дуже спритний, побіг до другого блоку, хотів у мене переховатися. Але потім вирішив, що там можуть його перестріти. Тоді він перескочив через паркан на площу Вульку й утік поміж кущами й деревами. Німці його не наздогнали. За якийсь час вантажівки поїхали, стало спокійно, й десь по другій ночі він прийшов до мене.
На другий день ми ходили дивитися на той паркан. Роман сказав: “Знаєш, я побив український рекорд зі скоків у висоту: перескочив ту сітку з дротами й навіть штанів не подер”. Роман був спортсмен. Грав у ватерполо, у змаганнях займав високі місця. Коли Роман був у підпіллі, в нього 16 жовтня 1940 року народилася донька Маруся. Син Юрко народився 28 березня 1933 року в селі Оглядові на Радехівщині.
Від вересня по грудень 1941 я сидів під час німецької окупації в тюрмі на вул. Лонського у Львові. Гестапо мене заарештувало за те, що я видавав через крамниці міста Львова, якими завідував (їх було біля 270), потрібні речі на ОУН, а все те записував на кошт міста. Режим у тюрмі був дуже суворий. По місяцю мого перебування мене викликають несподівано до амбулаторії на уколи. Лікар-східняк сказав мені лягати під простинь. Під нею був хліб і шинка, яку мені лікар сказав скоро з’їсти. Тоді був у тюрмі голод.
Одного разу мене викликають гестапівці на розмову. Їх сиділо двоє. Вони назвалися мені представниками польської організації в гестапо. Поляки-гестапівці мені сказали: “Ви тут сидите за зв’язок з Романом Шухевичем і за те, що ви є українцем. Українці мордували поляків, а тепер ми будемо мордувати і винищувати українців, як перед тим вони нас нищили. Ви звідси живим не вийдете, і тому ми з вами так відкрито говоримо”.
По виході з тюрми я влаштувався до Українського центрального комітету (УЦК) в економічний відділ, де керував транспортом. Одного разу до мене підійшов один чоловік з відділу молоді і попросив допомогти влаштувати голові УЦК Володимиру Кубійовичу зустріч з Романом Шухевичем. Ромко погодився на зустріч. Місце зустрічі Роман мені сказав забарикадувати з обидвох кінців вулиці автами (на яких ми зняли кола ніби ремонтуючи), щоб тим самим унеможливити вільний доступ до місця зустрічі у разі непередбачуваної ситуації. За дві години до зустрічі Роман сказав повідомити Кубійовича, що їхня зустріч відбудеться в його робочому кабінеті. А той мені в кабінеті говорить: “То є дуже небезпечно зустрічатися. Перекажіть йому, що нам не треба зустрічатися. Скажіть, що він робить дуже добре свою роботу, і перекажіть найкращі побажання у його нелегкій справі”.

***
Я пішов до дивізії у 1943 році. Там перейшов підстаршинську і старшинську школу. Я контактував з Романом Шухевичем через Богдана Підгайного та о. Івана Гриньоха. Часто приїжджав до Львова. Одного разу приїхав на чотири-п’ять днів у грудні 1943 року. Була тоді якась пластова зустріч, і я пішов на неї. Там зустрів Стефцю, дівчину-розвідницю, яка колись допомагала нам слухати телефонічні розмови. Вона каже: “Хочеш зустрітися з Романом?” Я відповів: “Так, хочу, але в мене є тільки два дні”. Ми домовилися. Я знав, що Роман у неї переховується. Там було досить безпечно: вона вийшла заміж за сина священика-українця, який працював у гестапо, а потім — в НКВД. Його майже ніколи не було вдома, він все кудись виїжджав.
На другий день Стефця мені сказала, щоб я чекав о пів на третю на розі коло церкви Юра. Ми зустрілися з Романом і ходили майже до півдесятої вечора по Львову, а потім спинилися коло гестапо. Він сказав, що тут найбезпечніше.
Роман був вбраний у куртку, під курткою мав короткий автоматичний пістолет. Я мав старшинську (німецьку) форму і бельгійський службовий револьвер. В кишені ще мав свого власного маузера, якого дуже любив. І від 7.30 до 9.30 (о 10-ій Роман мусив бути вдома, бо вже не можна було ходити по вулицях, а йому — особливо небезпечно) ми простояли, розмовляючи, коло гестапо.
Роман показав мені на трьох-чотирьох українців, які вийшли звідтам, і сказав: “То є мельниківці. Вони мають спеціальне завдання шукати мене”. Але їм навіть на думку не спадало, що цивіль у куртці, який стоїть коло старшини, то якраз він. Ніхто на нас не звертав уваги. Я розповів Романові про вишкіл дивізії “Галичина”, про становище старшин. Роман сказав, що такого вишколу, як у дивізії, в УПА дати не зможемо: нема ні можливості, ні старшин, нема ні пристановища, ні достатньо зброї проти наступу танків. “У майбутньому, – сказав він, – ти повинен пам’ятати таке: дивізія піде на Поділля або в Карпати (більшовики в той час вже майже зайняли Волинь). І в певний момент повинен дати дивізії наказ піти в підпілля, в УПА. Вояцтво загалом бандерівське, наказ виконає. Старшинський склад – переважно мельниківці, твоє завдання – підготувати їх. Коли дивізія перейде до УПА, а вони залишаться самі, їх чекає розстріл. Їх треба переконати”. Роман мені подав мені повно інструкцій з якими я поїхав до старшинської школи.
Я розпитував Романа про УПА. Чи правда, що там є і жиди, головно медичний персонал? Роман розповів про такого одного доктора – українця: “В УПА є багато поранених, і не завжди в підпіллі є можливість лікувати. До того доктора послали кур’єра повідомити, що до нього завтра приїде підвода й завезе до шпиталю, в якому просять перебути зо два тижні, зробити операції, а потім його назад відвезуть. На другий день, коли приїхала підвода, вийшла служниця і сказала, що пан доктор поїхав до Кракова й верне, коли буде Україна. Ми мусимо мати лікарів. І як нема українців, беремо жидів. І лікарів, і медсестер. Деякі з них дуже добрі. Вони вдячні УПА, що їх врятувала від німців”.
В розмові я запропонував Романові, що візьму з собою його дружину та дітей і приміщу їх десь в українському середовищі в Німеччині. Роман категорично відповів: “Ні. Моя родина залишиться на рідних землях. А як прийдеться нам загинути, то хоч наші кості удобрять рідну землю”.
Роман дуже негативно ставився до еміграції. Він бачив емігрантів у Кракові й Німеччині. Вважав, що то переважно елемент, не здатний до творчої політичної роботи. Сказав, що тепер еміграція буде довша. Зі своєї практики він знає, що більшість людей в еміграції міняється, для них основним стає заробити якнайбільше грошей. Еміграція дуже нищить людину морально.

Коментар Богдана Бо
Зумисно не робив передмови, щоб читач сам розставляв акценти, а тоді вже міг переглянути прочитане і за іншими кутами думок різних людей. Для мене є і дивним, і не дуже, коли розмовляєш з людиною начебто просто для обміну думками і тезами по певній темі, а замість логічного підтвердження своїх думок і спростування позиції опонента, ці люди переходять до якогось парадоксального ортодоксального мислення, яке я ні зрозуміти, ні пояснити не можу.
Для прикладу, в дискусії по особі Степана Бандери, коли я доводив, що як міг Бандера бути вірним прислужником гітлерівцям, коли його посадили до концтабору, а двох його братів німці закатували у Освенцімі, мені у відповідь стверджують, що у Банедри в Заксенхаузі були курортні умови утримання... Тільки і залишається додати, що до Бандери з голодного Берліна навідувались відпочити і підживитись харчем Гітлер з Гімлером...
Щоправда, куди більше допікають свої ортодокси, які своїм ультрапатріотизмом більше шкодять справі розбудови Української Держави за всіх ортодоксів з клану українофобів промосковської ідеї "великой и неделимой". Для мене відповідати на наглість і тупість опонента ще більшою дозою проклять, звинувачень і образ, тобто шукати перемогу в дискусії через підйом на вищу ступінь наглості і тупості, - не є цікавим процесом. А найприкріше: такі дискусії з аргументацією "сам дурень" є повністю порожніми, бо кожен залишається при своїй думці, без збагачення думкою опонента.
Колись давно замолоду я вичитав у Павла Тичини чудові рядки: "Не саджайте озлоблених в тюрми - /Вони самі собі вже тюрма". Справедливість цієї істини мені доводилось пізнати не раз і то не тільки на недругах, але і друзях. Пригадую як ще в радянські часи в Донецьку я заходив у гості до колишнього члена ОУН і бойовика УПА, що відбув термін ув’язнення і змушений був оселитись на Донбасі, то цей чоловік від того, що я є свій і мені можна довіритись, виливав стільки різного негативу щодо совєтів і москалів, стільки ненависті, аж мені ставало м’яко кажучи - огидно: ну що я йому? - колектор каналізації?
Значно пізніше я осягнув глибину біблійної мудрості Христа: "Возлюбіть ворогів ваших" Справді, зовсім не обов’язково ненавидіти людину, яка завдала тобі прикрощів. Досить просто щось робити на свій захист, але при тому можна запобігти душевної ненависті в собі. Як на мене, то ненависть - то більше шлях самознищення, ніж шлях переможної боротьби з ворогом. Ненависть встановлює межі, а наявність межі - перша ознака тюрми!
Все це я оповів власне для того, щоб пояснити своє душевне задоволення від читання книги Богдана Чайківського про Романа Шухевича, бо ця оповідь була щирою і доброю, і в якій я побачив славного героя України - Головного командира УПА і Провідника ОУН, - як людину, просто нормальну живу людину.
Автор якось просто викладає доволі непрості істини для нашої сучасності, як, зокрема, відмову присягати Рейху (фюреру Гітлеру!) вояків "Нахтігалю" і то після доволі тривалого часу існування як повноцінної військової частини, через що значна кількість з них була німцями заарештована. Дуже актуально звучить рекомендація Шухевича другу щодо розколу в ОУН: спершу сам вивчи питання, а тоді можна спробувати щось тобі пояснити в деталях. Надзвичайно актуально, бо у нас дуже часто дискусії ідуть в іншому ключі: не знаю і знати не хочу, бо ненавиджу!
Для мене особисто важливими тут були рядки суджень Шухевича щодо еміграції. І оте "Якщо не переможемо, а загинемо, то хай хоч наші кістки стануть добривом цій землі" - найцінніше! Ось що є найвищим проявом патріотизму і любові до Батьківщини! Взірець найвищої проби!
Ніколи не засуджую людей, які емігрували втікаючи від лиха чи біди, але зневажаю людей, які живучи в достатку десь закордоном і працюючи на добробут іншої країни, починають повчати нас - тих, хто живе в Україні!- справжньому патріотизму і націоналізму. Геть, еміграційні таргани! Я слухатиму слово тільки того, хто з нами є в Україні! Як любите Україну, то приїздіть, живіть і працюйте з нами РАЗОМ. Або заткніться, зрадники!
Під час своїх різних поїздок в Карпати, чи просто в блуканні по лісових хащах Львівщини, Тернопільщини, Волині - завжди чомусь думаю, як ходили тут боївки УПА, бились і гинули... Скільки їх полягло тут у землю без жодного знаку могили?.. Але душі їх полишились з нами і вони відроджуються у нас в душах і серцях. Слава Україні! Героям Слава!
Рейтинг замітки:
РедагуватиВидалити
Додати коментар | RSS | Читати в RSS-рідері
Коментарі

Тарас Токар
1

18.02.10 14:19

Відповісти | з цитатою | видалити

ПИВОМАН
2

18.02.10 14:21

Відповісти | з цитатою | видалити

Азат Къырым
3

19.02.10 00:48
"свій і мені можна довіритись, виливав стільки різного негативу щодо совєтів і москалів, стільки ненависті, аж мені ставало м’яко кажучи - огидно: ну що я йому? - колектор каналізації?"
Да, война сильно травмирует человека, психически.
У Мирча Элиаде читалю В архаичных обществах для воина существовал ритуал снятия вины (особенно, если он убил врага), напряжения после битвы. А в современных обществах такого нет! И более того, страшно смотреть, как небойцы, просто политики и демагоги, по умыслы или по незнанию растравливают раны, не собственные.

Відповісти | з цитатою | видалити

zmi_j
4

19.02.10 09:10
+
Хочеться вірити, що ми не повернемось у недавнє минуле, не дамо забути і знищити те за що боролись наші ГЕРОЇ.

Відповісти | з цитатою | видалити

TatianaR
5

19.02.10 10:05

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
6

19.02.10 10:24

Відповідь на [3] від Азат Къырым
Ви дуже і дуже праві.

Відповісти | з цитатою | видалити

Tustusya
7

19.02.10 13:46
Роман Шухевич - наш герой!!! Справжній герой України!!!
Слава Україні! Героям Слава!!!

Відповісти | з цитатою | видалити

MrsVanderbilt
8

19.02.10 15:57

Відповідь на [6] від Богдан Бо
Ви дуже і дуже праві.
Проте не можна сказати це про вас.Краще та лiпше за все,як ви,виiхати з агресивного Донецька у Львiв та попиваючи каву,писати памфлети про те,що було,нiчого не плануючи на сьогодення.А я лишилась.Я-"колектор каналiзцii",як ви з огидою називаэте тих,хто живе серед донбаського лайна i намагаэться бути чесним i чистим душею та перед законом.Можливо я не роблю стiльки корисних справ,як ви,але i не тiкаю вiд своэi долi,не живу за-принципом:"Рыба ищет где глубже,а человек_где лучше".

Відповісти | з цитатою | видалити

MrsVanderbilt
9

19.02.10 16:02
I ще дозволю собi одну пораду вельмишановному автору.Не сипте бiсер перед свинями.Тих,чиi очi заселяэ ненависть,-ви не переконаэте,а той хто хоче знати правду_вiн ii знайде.

Відповісти | з цитатою | видалити

Ingrey
10

19.02.10 18:11
Погоджуюсь і підтримую думку автора . Героям Слава!

Відповісти | з цитатою | видалити




Співтовариство: Ми любимо тебе, Україно!

попередня наступна

Замітка додана 17.02.10, 18:14

Богдан Бо
Богдан Бо
Зробити замітку темою години?
Початок краху...

доказ - політика - правда

Мені вже набридло нагадувати кожному "правовірному тимошенківцю" початок розколу помаранчової спільноти: що його розпочала саме Юля Тимошенко і що не Ющенко її вигнав з прем'єрства, а вона сама гучно грюкнула дверима, перейшовши у опозицію до Ющенка, який просто змушений в такій ситуації піти на поклін до Віктора Януковича за голосами на обрання новим прем'єром Єхануова. Підписаний тоді меморандум став початком політичного відродження Віктора Януковича, але я не думаю, що хтось може закинути Ющенку добровільність цього вчинку - мусів. Цілком справедливим прозвучало нарешті (!) щире зізнання Віктора Ющенка, що найбільшою його помилкою за всі минулі роки це була Юлія Тимошенко. І я так вважаю від часу проголошення т. зв. "корупційного скандалу", який закінчився досить дивно: злочини корупції не були доведені, а головні обвинувачені незабаром опинились в таборі своїх опонентів - БЮТі.
Від того часу (2005 - !) в помаранчевому роз'єднанні (!) почалась просто "вялотекуча політична шизофренія", яка цілком логічно призвела до 7 лютого 2010, тобто повного краху!
Нижче для бажаючих освіжити память я наводжу статтю по цій темі, а що в ній мене вражає найбільше, коли я скачував з архіву "Української правди" - 0 у коментарях, що і дивно, і символічно! Дійсно: коментарі зайві.

Конфігурації політичної кризи вересня 2005-го: причини і "сухий залишок"
Юлія Кисельова, УНЦПД _ Середа, 14 вересня 2005, 12:24
Версія для друку Коментарі 0

Весь склад уряду Тимошенко опинився у відставці, сама екс-прем'єр-міністр піде на парламентські вибори "паралельними шляхами" з президентом Віктором Ющенком, у відставці глава секретаріату президента України Зінченко, голова РНБОУ Порошенко, керівник СБУ Турчинов, відсторонений від посади перший помічник президента Третьяков.
Перелік "відставлених" кадрів можна продовжувати і продовжувати - таким є зовнішній підсумок політичної кризи, яка розгорнулась у середовищі вищого українського політичного керівництва на початку вересня 2005-го.
Причини нинішнього конфлікту криються в електорально-бізнесових устремліннях, у їх основі лежать і очевидні збої в управлінській системі держави - адже можна сміливо говорити про наявність проблеми розподілу повноважень між секретаріатом президента, Кабінетом міністрів та РНБОУ.
Ця проблема, окреслена ще в часи президентства Кучми, дісталася новій команді у спадок саме від нього. До слова, новим керівництвом держави доволі мало чого зроблено для усунення цих застарілих системних управлінських негараздів. Адже законів України, які би мали на меті зняти подібні питання, за дев’ять місяців діяльності нової влади так і не було ухвалено. Хоча, звичайно, це лише одна з колізій, що уможливила сьогоднішню кризову ситуацію, і ми далекі від думки про те, що такого ґатунку проблеми вирішуються лише в законодавчий площині.
Назагал можна виділити кілька причин конфлікту, який розгорівся сьогодні яскравим полум’ям. Серед них і очевидна нездатність членів умовно єдиної "помаранчевої команди" знайти необхідний "електоральний консенсус" та домовитися про обопільно вигідні спільні консолідовані дії в ході майбутніх парламентських виборів, розробити план, що передбачав би складання єдиного виборчого списку, узгодженість політики і стратегії.
Понад те, неможливість досягнення порозуміння була обумовлена ще й тим, що під час президентських виборів команда, яка об’єдналася навколо постаті нинішнього глави держави, мала вочевидь різні бізнес-зацікавлення. Її об’єднували плани щодо власних перспектив у світлі президентства Ющенка і прагнення усунути від владного керма Кучму та його оточення.
Після того як Майдан відбувся, новітня українська еліта, що була опозицією, стала владою, але попри свою моральну риторику почала працювати за тими ж умовами та правилами, в яких вона була сформована. Фактично вона стала відтворювати взаємини персоналій, конфлікти бізнес-інтереси і ті правила "командної гри", що існували в країні попередні 9 років за часів Кучми, який, граючи роль "розводящого" для можновладців, позірно ніби стояв над сутичкою.
У своєму зверненні з приводу політичної кризи нинішній президент України зазначив, що чвари між посадовцями постали на порядку денному і нової влади. Отже, подібна спадковість "владної поведінки" теж стала причиною вересневої політичної кризи, яка унаочнилась у відставці практично всіх, хто стояв поруч із Ющенком на Майдані Незалежності.
Проте неможливо собі уявити, щоби щось подібне до подій цього тижня сталося на самій верхівці владного політ-Олімпу впродовж попередніх 9 років. Нинішні драматичні події, якими б травматичними і болючими для суспільства вони не були, стали можливими лише після українських подій листопада-грудня 2004 року.
Адже Кабмін Тимошенко - далеко не перший уряд, який було відправлено у відставку. В історії незалежної України таких було аж 11. Під час попередніх "відставних дійств" було не менше, ніж сьогодні, різнорідних політичних інтриг, відкритих конфліктів, звинувачень у "розбудові власного іміджу" та піарі.
Але всі ті процеси відбувалися, за традицією, кулуарно і мали підкилимний характер. Понад те, вони ретельно приховувалися від громадськості. Щоправда, й тоді, як і сьогодні, обізнані аналітики та допитливі журналісти аналізували не так економічні здобутки та прорахунки тих чи інших урядів, як перебіг політичних інтриг, однак у ті часи поле для подібних досліджень становили здебільшого сухі тексти офіційних указів та "анонімні джерела".
Сьогодні ситуація кардинально змінилася, тож нинішні гучні відставки, як це не парадоксально, дуже точно характеризують ті зміни, які відбулися за цей короткий проміжок часу в країні. Доконечна відкритість цього традиційно потаємного процесу вказує на те, що сьогодні приховати "щось" стало набагато складніше, якщо це взагалі можливо. Таким чином, згадки про невідворотність такого публічного сценарію теж можуть стати потенційно сильнодіючими ліками від загострення приступів "харизми" в тих чи інших посадовців.
Слід зазначити, що крім системних, персональних та електоральних проблем усередині нинішньої екс-владної й уже екс-команди причиною кризи стали й своєрідні сильнодіючі каталізатори. Одним із них виявилась і ситуація навколо процесів реприватизації, насамперед Нікопольського заводу феросплавів, де різні політичні можновладці лобіювали полярні бізнес-інтереси, через що ці події вийшли на публічний рівень.
Невипадково Ющенко приділив у своєму виступі стільки уваги "останньому скандалу на НФЗ": адже "фінал історії якраз полягав не в тому, як із рук одної шайки підприємство передати державі, а вийшло, як з одної шайки передати другій шайці. І тому люди отримали право на протест. Переконаний, що прийшов момент, коли мої колеги втратили командний дух і віру...".
Цікавим питанням у нинішній ситуації є й те, чому "революційна ситуація" у верхах визрівала рівно дев’ять місяців, якщо всі знали про все - про "факти корупції" "лобіювання", "інтриги"? Чому ж ці проблеми не було вирішено заздалегідь - до лавини самостійних і примусових відставок?..

Снігова лавина...

Отже, минулого бурхливого тижня події розгорталися так: 3 вересня заяву про відставку з посади держсекретаря президентові України подав Олександр Зінченко. Того ж дня відставка була прийнята.
Відставка супроводжувалася резонансними публічними заявами екс-секретаря, суть яких зводилася до звинувачення найближчого оточення президента Ющенка в корупції. У зв’язку із цим екс-секретар запропонував Ющенку звільнити секретаря РНБО Петра Порошенка та першого помічника глави держави Олександра Третьякова. "Секретар РНБО Порошенко, Третьяков цинічно реалізують свій сценарій", - зазначив Зінченко. Він підкреслив, що корупція в оточенні президента й у владі є найбільшою небезпекою для країни.
Як одну з версій щодо причин цієї скандальної заяви було запущено коментарій про те, що такий сценарій був начебто заздалегідь підготовлений прем’єром Тимошенко. Зокрема, поширювалася така інформація, нібито Зінченко може посісти посаду керівника виборчого штабу Тимошенко. Дійсно, ще до заяви Зінченка подібну заяву зробив радник Тимошенко Бродський - він теж звинуватив президентське оточення в корупційних діях. Щоправда, претендентом на пост керівника майбутнього штабу прем’єра його чомусь не називали...
Після цих заяв прозвучали твердження, буцімто відставка Зінченка передує кадровим пертурбаціям у Кабміні. "Звільнення Зінченка означає перегляд цілого ряду домовленостей, досягнутих напередодні [президентських] виборів", - заявила радник Ющенка, депутат Верховної Ради із фракції "Наша Україна" Ксенія Ляпіна (5 вересня 2005, http://www.vedomosti.ru/). Вона прогнозувала, що найближчим часом можна очікувати нових кадрових перестановок у владній верхівці, в тому числі і в уряді.
7 вересня Ющенко призначив нового держсекретаря. Ним став Олег Рибачук, який обіймав в уряді Тимошенко посаду віце-прем'єр-міністра з європейської інтеграції. Того ж дня відбулася нарада за участю президента, нового держсекретаря Олега Рибачука, глави уряду Юлії Тимошенко і секретаря РНБОУ Петра Порошенка.
Ющенко заявив, що найближчим часом прийме низку важливих рішень, спрямованих на поліпшення роботи своєї команди. Він наголосив на необхідності забезпечення її злагодженої роботи та налагодження взаємодії між владними установами. Президент відзначив, що особистісні конфлікти між деякими членами команди призвели до серйозних політичних наслідків і "завдали серйозної шкоди не тільки репутації команди, а й іміджеві держави".
"Відповідальність за це лежить на кожному", - такого висновку дійшов Віктор Ющенко. "Досить з'ясовувати стосунки - треба працювати на країну", - підкреслив він.
Відтак було проведено низку довготривалих нарад, у результаті яких представники владної команди так і не дійшли кадрового і системного консенсусу.
8 вересня 2005 року Ющенко зробив публічну заяву, в якій повідомив, що відправляє й уряд, й секретаря РНБОУ у відставку, і розкрив причини кризи: "9 місяців тому я запропонував українському парламентові на посаду прем'єр-міністра Юлію Володимирівну Тимошенко, призначив секретарем РНБО Петра Олексійовича Порошенка, призначив державним секретарем Олександра Олексійовича Зінченка... Я знав, що між цими людьми існують певні непорозуміння. <…> Ці проблеми я сприймав як явище тимчасове... Переконаний, що ті повноваження, що сьогодні мав секретар РНБО, державний секретар, прем'єр-міністр, - це ті повноваження, що не мав до цього ніхто з аналогічних чиновників, починаючи від формування структури, формування апарата. Я не пригадую щоб жодна сторона після того, як була проведена величезна робота з формування основ діяльності того або іншого інституту, коли були підписані всі базові документи, я не пригадую, щоб хтось був незадоволений".
Президент зазначив, що став свідком того, як між цими структурами розпочалося "спочатку протистояння, потім серйозні конфлікти. Потім взаємні закулісні інтриги, що почали переходити вже на основи державної політики..."
Крім персональних і системних конфліктів у владному трикутнику, негативну роль, на думку Ющенка, відіграло й наближення чергової виборчої парламентської кампанії та зростаючі електоральні амбіції членів команди: "...почала відчуватися атмосфера виборчої кампанії... Один захотів на Київ іти, другий захотів на Київ, третій на Львів захотів іти, четвертий - зробити перестановку політичних сил, заманити в коаліцію на вибори інших партнерів... Одним словом, я став свідком того, що коли я проводжу нараду, довіра серед моїх партнерів нульова".
Серед іншого пролунало також звинувачення уряду в надмірному популізмі і власному піарі: "Життя без камер вони вже не уявляють. Хоча я завжди виступав і буду виступати за публічну роботу влади... Нам не треба країну втягувати в небезпечні обіцянки, у небезпечний популізм".
Слід зазначити, що існувало два так званих варіанти виходу з політичної кризи, або "кризи персональних відносин" усередині команди, як охарактеризував цей феномен сам Ющенко під час прес-конференції 8 вересня. Президент заявив, що не збирався відправляти у відставку прем'єра Тимошенко, але до цього його підштовхнула відмова когось із його партнерів від попередніх домовленостей.
"Учора день і ніч я присвятив тому, що якщо є можливість зберегти командний дух, залишитися разом, це була би краща відповідь. І така домовленість була прийнята. На жаль, за ніч вона була змінена. Не мною", - сказав Ющенко.
Однак ранком 8 вересня стало відомо, що подає у відставку і Микола Томенко (його заява була датована 7 вересня), який наполягає на наявності серйозних підстав для звинувачення оточення Ющенка в корумпованості. Він теж звинуватив Третьякова в інформаційному блокуванні президента та в закритті членам уряду доступу до нього. "Президент не знає, що відбувається в Україні, я в цьому абсолютно переконаний", - заявив Томенко.
Після реалізації "жорсткого варіанта" та оголошення про відставку уряду Ющенко призначив виконуючим обов'язки прем'єр-міністра України дніпропетровського губернатора Юрія Єханурова...

У дуже "сухому" залишку...

Президент відправив у відставку все своє оточення, проте деякі персоналії з уряду Тимошенко (з "команди Ющенка"), ймовірніше за все, вже незабаром повернуться до своїх урядових кабінетів. Пішовши на такий радикальний крок, Ющенко фактично позбувся саме прем’єра, робота якого, вірогідно, раптом перестала його задовольняти.
Адже невипадково в його зверненні прозвучала фраза про те, що його, як і 48 мільйонів українців, почала розчаровувати ситуація в країні. Заразом він позбувся в публічній владі й "важковиків" в особі Порошенка і тим самим опосередковано зняв із себе можливі звинувачення в потуранні корупції в своєму оточенні.
Щоправда, тут теж можливі подальші варіації, котрі, ймовірніше за все, стануть лейтмотивом "паралельного електорального курсу" виборчої кампанії Тимошенко, яка оголосила, що йде в доволі специфічну опозицію - не до Ющенка, якому все пробачає, але до його корупційного оточення.
У своїй заяві на телеканалі "Інтер" вона говорила про те, що колись її звільнив із посади віце-прем’єра не Кучма, але якраз його оточення, і що сьогодні відбулося щось подібне.
Отже, з огляду на те, що екс-прем’єр дозволяє собі проводити подібні паралелі, не виключено, що в ході електоральних перегонів буде експлуатуватися популярне серед деяких політичних сил під час останніх президентських виборів визначення "Ющенко - це Кучма-2" або прогнози стосовно того, що нинішній президент, мовляв, легко може перетворитися на копію свого попередника.
Як не прикро, але доводиться констатувати, що напередодні виборчої кампанії еліти "помаранчевої революції" мимоволі самознищили себе у владі. Видається логічним, якби Ющенко зняв лише тих посадовців, стосовно яких пролунали звинувачення в корупції, однак він обрав "нульовий варіант", що вказує на те, що він прагнув саме такого розвитку подій.
Завдяки цьому президент може отримати нового компромісного прем’єра, яким стане Єхануров, котрий учергове візьметься розгрібати урядові "стайні". Радикального публічного невдоволення Єхануров не викликає ні в кого, крім об’єднаних соціал-демократів в особі Шуфрича, який фактично заявив, що бути в новому уряді - це ганьба. Проте фракцію СДПУ(о), так само як і комуністів, ніхто не запрошував на нараду парламентських фракцій з президентом, яка відбулася 9 вересня.
Окрім цього, Ющенко отримав реальну можливість навести лад у власному президентському секретаріаті та зробити його більш дієвим і технологічним. Адже за часів головування Зінченка цей орган відчутно втратив і свій попередній вплив, і своє колишнє значення.
Новопризначений Рибачук є людиною, близькою до президента і рівновіддаленою від різних політичних сил, що робить його поки що ефективним і здатним до налагодження політичної комунікації. Показово, що попри численні анонси екс-віце-прем’єр з адміністративно-територіальної реформи Роман Безсмертний, якого Тимошенко звинуватила в продукуванні схеми її відставки, не був призначений на посаду керівника секретаріату.
Це може свідчити про те, що Ющенко вирішив не перетворювати свій секретаріат на ще один штаб партії "Народний союз Наша Україна", створенням якого займається Безсмертний. А можливо, відбулось усвідомлення того, що президент повинен відсторонитися від будь-якої однієї політичної сили як такої?
Тимошенко домоглася того, чого, ймовірно, й хотіла: вона знову опинилась у своїй опозиційній стихії. Стихії, з якої вона, як це не парадоксально, не виходила й перебуваючи на посаді прем'єра. Адже, за її словами, їй весь час заважали здійснювати реформи та виконувати обіцянки, які звучали на Майдані.
Заважав, зрозуміло, не так Ющенко, як його "корумповане оточення". Отже, тема боротьби з корупцією стане однією з провідних в електоральній риториці екс-прем'єрки, яка цілком спроможна перемогти на парламентських виборах і знову посісти посаду глави уряду, адже вона йде з влади для того, щоб повернутись у владу. Більше того, політреформа, яка вже не за горами, надасть їй у разі перемоги доволі вагомі повноваження.
Набагато більші за нинішні прем’єрські. Невипадково в ці гарячі кризові дні з табору Тимошенко вже пролунали заяви стосовно того, що "оточення Ющенка планує згорнути політичну реформу, але їм це не вдасться". Питанням із багатьма невідомими залишаються майбутні політичні союзники Тимошенко.
Хочеться сподіватися, що у вітчизняній версії політичного мистецтва, в якому, як відомо, немає нічого неможливого, не буде перейдено ту само моральну межу, про яку сьогодні так багато говорять, а власне, що ті, проти кого виступав Майдан, не стануть ситуативними тактичними партнерами помаранчевих переможців. В іншому випадку це остаточно дискредитує вже звичні політичні апеляції до моральності.
Отже, країна нарешті отримає свою "конструктивну", дієву опозицію, місце якої впродовж багатьох місяців залишалося вакантним. А опозиція - це дуже сильні ліки для влади і необхідна для суспільства складова. Що не робиться - робиться на краще...
Новому главі уряду, яким, скоріше за все, стане Єхануров, важко позаздрити. Адже на нього чекають надзвичайно складний бюджетний процес, чергова посівна, зростання рівня інфляції, парламентські вибори і традиційно кризова для ПЕК банальна українська зима.
Щоправда, до цих важких випробувань Єханурову ще належить пройти затвердження в парламенті та домовитися з різними політичними силами, узгодити склад уряду, в якому відтепер, судячи зі слів в.о. прем’єра, провідну роль відіграватиме не політична належність, але виключно особистий професіоналізм.
Отже, сталося те, що сталося. Політична криза, в якій сьогодні перебуває країна, ще до кінця не розв’язана, тож далі буде...

Юлія Кисельова, аналітик Українського незалежного центру політичних досліджень

Все це час забути, як кошмариний сон
58%, 11 голосів
Боротися треба до кінця!
37%, 7 голосів
Боротися треба до кінця всіх живих
5%, 1 голос

Рейтинг замітки:
РедагуватиВидалити
Додати коментар | RSS | Читати в RSS-рідері
Коментарі

Mamay_
1

17.02.10 18:52
....

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
2

17.02.10 18:57

Відповідь на [1] від Mamay_
....
Це точно: повний .....

Відповісти | з цитатою | видалити

Mamay_
3

17.02.10 18:58

Відповідь на [2] від Богдан Бо
Припиніть виправдовувати того слимака...

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
4

17.02.10 19:07

Відповідь на [3] від Mamay_
Припиніть виправдовувати того слимака...
Шановний, ви, напевно, не знайомі з моїми попередніми дописами про Ющенка - я його не виправдовую і не буду, а навпаки!
Я зрозумів ваші "....." як чисте поле дій і планів на майбутнє!

Відповісти | з цитатою | видалити

M@ESTRO
5

17.02.10 19:33
совершенно верно. И если бы эта шавка не кусала ту руку, которая вывела ее в первые эшелоны власти, то может быть и не пришлось бы суды заказывать. Но слишком разные они и задачи, чисто для себя, они ставили различные. Объединяла их лишь одна жажда власти любой ценой, вот она их и погубила.

Відповісти | з цитатою | видалити

dugme
6

18.02.10 08:17
Вина в случившемся одинаково лежит на двух рассорившихся сторонах.
Слушать откровения о самых больших ошибках - смешно и грустно одновременно.
Сколько этих ошибок ушло от Ющенко за всю его каденцию?
Кинах - ошибка.
Мороз - ошибка.
Жвания - ошибка.
Тимошенко - ошибка.
И только один человек в стране безошибочный - его величество Защитник Нации, человек, которого так и не поняли...
Президент приходит для того, чтобы объединять народ. В этом и должна быть его мудрость. Чтобы удовлетворить чаяния донецких шахтеров и галицких заробитчан. А не "тыкать" журналистам и не унижать прилюдно донецких руководителей. И строить не Арсеналы, а больницы в Макеевке, закрыть раз и навсегда языковой вопрос в соответствии с известной всем Хартией.
А на самом деле было обычное пустозвонство. Не более

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
7

18.02.10 13:59

Відповідь на [5] від M@ESTRO
Ну везуха в розумінні НЕ! Писав комент, а світло вибило...
Пригадую, що там було: "кожен політик прагне влади всякою ціною, але куди важливіше, як він тою владою зуміє скористатись. Ющенко і Тимошенко не зуміли, подивимось тепер на Януковича...

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
8

18.02.10 14:02

Відповідь на [6] від dugme
Ющенко був продуктом совдепіської формації: я начальник і я один розумний - всі інші є дурні і повинні мене слухати...
Тимошенко вже нова генерація "кучмізму": я вас "кришую" - ви мені оплату і вірність.
А пустозвонами були ми всі!

Відповісти | з цитатою | видалити

MrsVanderbilt
9

18.02.10 21:23
З перших слiв викликаэ вiдразу вiдверта брехня!Виявляэться,не виживший з розуму бджоляр вигнав Тимошенко з прем"эрства,а iй самiй так схотiлось?НЕ нiкчема,не зробивший для Украiни нiчго за 5 рокiв ,кумовi Петру Олексiйовичу пообiцяв ту ж саму посаду,що й Юлi,яка закликала народ на Майдан i особистими зусиллями ,як нiхто iнший привела його до перемоги?Балакун знайшов собi роботу в Арсеналi_хай там доживаэ вiку,в горщики та ночви заглядаючи та спостерiгаючи,як янучари з подачi його нелегкоi лопатоподiбноi руки,над Украiною знущаються!А ви,панове львiв"яни,сидiть собi за фiлiжанкою кави про "скорбнi нашi дiла калякайте".Вже не потрiбно буде до волинян чи вiнничан чiплятись за "русизми"та москалями обзивати.Тепер з вашого мовчазного дозволу та саботажу на виборах,будемо ВСI на "фенi ботати"!

Відповісти | з цитатою | видалити

M@ESTRO
10

18.02.10 23:33

Відповідь на [7] від Богдан Бо
Ваши мысли заслуживают уважение даже в лагере оппонентов. Я всегда, не смотря ни на что, считал Вас разумною людиною .

Відповісти | з цитатою | видалити
Додати коментар




Співтовариство: Свобода і справедливість

попередня наступна

Замітка додана 16.02.10, 13:56

Богдан Бо
Богдан Бо
Зробити замітку темою години?
І нова зустріч – нова радість

дружба - мистецтво - поезія - товариство

Третя за рахунком творча зустріч в ГО «Разом» (http://www.together.lviv.ua/) набула вже того рівня душевної щирості та розкутості, відвертого дружнього спілкування, що навіть не спадало на думку про тільки початок справи, а навпаки здавалось природнім це споріднене товариство, це відчуття, наче ми завжди були разом!
Назва зустрічі «Український лев» символізувала спорідненість міста Лева з темою вечора, яка була присвячена відзначенню 75-річчя дати народження видатного українського поета Василя Симоненка, що так передчасно пішов на злеті своїх творчих можливостей з життя у віці 28 років, але залишив невмирущу пам'ять своїми геніальними творами. Василь Симоненко коротко перебував у Львові, але полишився у ньому навічно, особливо своїм знаменитим віршем «Український лев» про це славне місто. У 70-80 роки у Львові навіть існував своєрідний напівлегальний культ Василя Симонека, бо на відміну від суворо забороненого Василя Стуса, використання поезій Симонека не вважалась криміналом, але їх зміст був дуже і дуже надихаючим для патріотів України в умовах тоталітарного режиму.
За різними політичними перипетіями сьогодення «високі чини» забули належно вшанувати ювілей поета, забули видати книги з доробком Василя Симонека, забули провести якість загальнодержавні акції, бо ж твори поета і його доля якнайкраще свідчать про єдність України. На щастя є в Україні і, зокрема, - у Львові ще люди, які вміють цінувати своїх митців і які самотужки організували вшанування ювілейної дати. Майже так само пройшло ювілейне вшанування 100-річчя видатного поета Богдана-Ігоря Антонича і, можливо, так і повинно бути взагалі у всіх ювілеях: головними повинні стати громадські організаційні комітети, а не державні чиновники, які постійно забувають, а то і просто не знають культури, бо їх призначення «управляти» культурою, що є дикістю за самою постановкою теми. І тут нагадались рядки з вірша Василя Симоненка:

Але думать про них я сьогодні не хочу,
Бо мені, видно, трішечки повезло —
Я побачив у Львові Міцкевича очі,
Кривоносові плечі й Франкове чоло.

Гарна, щира розповідь ведучого вечора Олександра Морушка, також поета за
покликанням, вразила цікавими фактами, а особливо невідомим віршем Василя Симонека

Це було в ніч. У ніч, у солов’їну,
Як солов’ї німіли від пожеж.
Хтось бивсь у груди: «Я – за Україну»,
А він же був за Україну теж!

На край села відпроводжала мати
Чорніша ночі, а коли він став,
Сорочку в хрестик попросила взяти,
Мов знала, що не матиме хреста…

А в другу ніч, у ніч, у солов’їну,
Як солов’їв зацитькала різня,
Він думав, що вмира за Україну,
Упавши з білогривого коня.

Одурений, очей не міг відвести
Від зір, що посхилялись до чола,
А та сорочка біла-біла, в хрестик,
Мов сонце перед заходом цвіла.

Не раньте ви мою зболілу душу,
Я знаю сам, що України дві,
Та як між ними розділити мушу
Це полотно, у вишивці й крові?

Котрій з них – чиста вишиванка сина,
Котрій з них кров залишиться сама,
Комусь їх дві, комусь вона єдина,
А ще комусь її уже нема…

Подальше обговорення теми було відвертим на судження про високу благородну життєву місію Василя Симоненка. Кожен з присутніх мав що сказати про поета і вплив творчості Василя Симоненка на нього. Гароним доповненням розмови стала бардівська пісня у виконанні Ярослава Пристацького. А далі знову розмови про поезію і поетів. Згадали і про ще більш трагічну долю поета Василя Стуса, який народився теж на початку січня. Принагідно згадалась свіжа подія: присвоєння президентом України Віктором Ющенком звання Героя України посмертно провіднику ОУН Степану Бандері, день народження якого відзначали 1 січня.
А Володимир Маліновський навпаки нагадав про подію давню, що відбулась 91 рік саме цього дня 22 січня – проголошення Соборності України на народному віче у Києві на Софіївській полощі поряд з пам’ятником Богдану Хмельницькому. Тоді уряди УНР та ЗУНР урочисто підписали договір про об’єднання всіх українських земель в єдину державу. З нагоди відзначення цієї дати у Львові відбувся величезний святковий концерт коло пам’ятника Тарасу Шевченку, а ми святкуємо цю дати у своєму затишному мистецькому колі.
Наступною цікавинкою зустрічі, без яких не проходить жодна зустріч, була присутність на вечорі відомої української співачки Зоряни, яка гарним експромтом акапельного співу беззастережно довела, що наші співаки вміють співати, а не тільки розкривати рота під фонограму. Враження присутніх виразилось гучною овацією, а тоді погасло світло…
Світло виключили зумисно, бо розпочалось представлення мистецького сайту «Арт-галерея» (http://art.together.lviv.ua/index.php?id=642), який за власною ініціативою і покликанням душі розробляє Володимир Маліновський. І знову прославилась відома художниця Ірина Токарська, унікальні малярські роботи на склі якої і колекція витинанок були основою показу, а особисті коментарі стали гарним звуковим оформленням до таємничого блимання проектора.
І коли наново запалало світло, присутні з радістю подивились одне на одного і всі дружньо заговорили, заспівали, зааплодували і почали вести себе так, що називається завершенням офіційної частини і початок неофіційної, де щось коментувати досить важко, а переповісти – неможливо. Хто не був – той втратив, а хто був – радіє, що так гарно провів час у гарній компанії.

Богдан Гордасевич

Вірші Василя Симоненка

Ну скажи — хіба це фантастично...

Ну скажи — хіба це фантастично,
Що у цьому хаосі доріг
Під суворим небом,
Небом вічним,
Я тебе зустрів і не зберіг!
Ти і я — це вічне, як і небо.
Доки мерехтітимуть світи,
Буду Я приходити до Тебе,
І до інших йтимуть
Горді Ти.
Як це все буденно!
Як це звично!
Скільки раз це бачила Земля!
Але ми з тобою...
Ми не вічні,
Ми з тобою просто — ти і я...
І тому для мене так трагічно
Те, що ти чиясь, а не моя.


Закохана

Ось на тому й ущухла злива,
Розійшлися з під’їзду всі.
Ти брела по струмках, щаслива
В загадковій своїй красі.

Били блискавки ще тривогу,
Розтинаючи небосхил,
І веселка тобі під ноги
Опустилась, чудна, без сил.

Довго вітер уперто віяв,
Але чомусь і він тепер,
Зазирнувши тобі під вії,
У волоссі твоєму вмер.

Через вулиці нахололі
Повз очей зачарований хміль
Йшла ти в сонячнім ореолі
Невідомо куди й звідкіль.

Йшла, та й годі. Може, з роботи,
В магазини чи на базар.
Дріботіли маленькі боти
Об розчулений тротуар.

Не дивилася ні на кого,
Йшла й не чула, напевне, ніг.
Але щастя твоє ще довго
Голубіло з очей у всіх.

Рейтинг замітки:
РедагуватиВидалити
Додати коментар | RSS | Читати в RSS-рідері
Коментарі

Perovdupu
1

16.02.10 16:00
Дякую за позитив!

Відповісти | з цитатою | видалити

Ingrey
2

17.02.10 09:07
Підтримую

Відповісти | з цитатою | видалити
Додати коментар



Співтовариство: Ми любимо тебе, Україно!

попередня наступна

Замітка додана 14.02.10, 15:29

Богдан Бо
Богдан Бо
Зробити замітку темою години?
Святий Валентин - український святий

Не перестаю дивуватись з чудес, які постійно продукує світу Україна, але чимало див стається у нас і так би мовити приватного характеру.
Для мене, як і для багатьох в Україні, свято закоханих в День Святого Валентина 14 лютого, було чимось з навіяних нам традицій західної культури, навіть своєрідним бізнес-проектом, аж раптом я дізнаюсь, що святий Валентин є навправду українським святим, а його нетлінні мощі виставлено у катедральному соборі Юра нашого Львова. Звідки вони там з’явились? А з нашого славного міста Самбора!
Мощі покровителя закоханих - Святого Валентина вже кілька віків зберігалися в церкві Різдва Пресвятої Богородиці у Самборі Львівської області, а автентичність реліквії засвідчує документ за підписом Папи Римського від 1759 р.
Як розповів отець Богдан Добрянський, адміністратор парафії у Самборі, Святий Валентин був покровителем Перемисько-Самбірської єпархії. У 1759 році прах святого вийняли із землі на цвинтарі св. Присцілли у Римі. Тоді ж у Ватикані вирішили передати частину мощів святого у храми тієї землі, якою опікувався Святий Валентин. Фрагмент черепа та кілька кісточок поклали у саркофаг і доправили до храму Самбора. Від того часу реліквію зберігають там, але в радянські часи це замовчували, щоб атеїсти не знищили реліквію. Тепер це стає набутком широкої популярності і навіть паломництва, як ще одне з дивовижних чудес України.

Богдан Гордасевич
Рейтинг замітки:
РедагуватиВидалити
Додати коментар | RSS | Читати в RSS-рідері
Коментарі

ХУДОЖНИК+
1

14.02.10 15:43

Відповісти | з цитатою | видалити

M@ESTRO
2

14.02.10 16:21
не ну что обезьяны произошли от древних украинцев, еще ладно поверю. Но чтобы чисто римский Валентин хохлом оказался, тут вы явно что-то переборщили

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
3

14.02.10 16:25

Відповідь на [2] від M@ESTRO
не ну что обезьяны произошли от древних украинцев, еще ладно поверю. Но чтобы чисто римский Валентин хохлом оказался, тут вы явно что-то переборщили
Давно помічаю, що писати ще якось можете, а читати - ні.
Які ви нудні всі! Свято закоханих, а ви лайном все обляпуєте.

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
4

14.02.10 16:26
всі до побачення!

Відповісти | з цитатою | видалити

M@ESTRO
5

14.02.10 16:31
ну яке таке "свято". Выдумали барыги себе лишний повод народ на бабки разводить.

С 1969 года в результате реформы богослужения святой Валентин был изъят из литургического календаря католической церкви (вместе с прочими римскими святыми, сведения о жизни которых противоречивы и недостоверны). Впрочем, и до 1969 года церковь не одобряла и не поддерживала традиций празднования этого дня.

Відповісти | з цитатою | видалити

соnc
6

14.02.10 16:33

Відповідь на [4] від Богдан Бо
всі до побачення!

До побачення, вибачте будь ласка, що ми є такi дотепно нуднi та не вiримо в псевдопатрiотичнi казки для дорослих

Відповісти | з цитатою | видалити

M@ESTRO
7

14.02.10 16:35

Відповідь на [4] від Богдан Бо
всі до побачення!
не обижайся, это же шутка!

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
8

14.02.10 16:36

Відповідь на [6] від соnc
всі до побачення!
До побачення, вибачте будь ласка, що ми є такi дотепно нуднi та не вiримо в псевдопатрiотичнi казки для дорослих
Хлопці, я дещо здивований: а що тут псевдо і тим більше - патріотичного?

Відповісти | з цитатою | видалити

соnc
9

14.02.10 16:57
Псевдо - це так званий монах (?) Св.Валентин, про життя якого остаточних висказувань ще нiколи i нiде не було, хiба що вiд виробникiв сувенiрної продукцiї на 14 лютого

Патрiотичне - що вiн (або його фетиш) якби має українське походження.

Десь так...

Відповісти | з цитатою | видалити

Al KazlOFF
10

14.02.10 16:57
а где всё?

Відповісти | з цитатою | видалити
Додати коментар




Співтовариство: Свобода і справедливість

попередня наступна

Замітка додана 11.02.10, 16:08

Богдан Бо
Богдан Бо
Зробити замітку темою години?
Ідейна база "Фронту справедливості"

Суспільні рухи обов’язково мають у підгрунті певні ідеї або філософські доктрини. Для "Фронту справедливості" як на мене найбільше підходить ідейна спадщина знаменитого українського філософа Григорія Сковороди - ось дещо з того я віднайшов у книзі "З історії української політичної думки" Борис Кухта, Київ, "Генеза", 1994 р.
І ще хочу додати, що я пропагую ідеї анархізму, маючи на увазі саме такі аналогічні ідеї ваги кожної людини, коли мікро співвідностне до макро.

Нас цікавить вчення Сковороди про мікрокосм, малий світ – тобто людину.
За Сковородою, сутність людини полягала в єдності в ній видимого і невидимого, тілесного і духовного. Причому створення справжньої людини настає тоді, коли вона осягає невидиме, стає духовною людиною. Тому основне в неї – це невидиме, її думки або серце. Після смерті зникає лише тіло, а духовне залишається. Оскільки, за Сковородою, невидиме є всюди і у всьому, то людина є потенціально всім, і мікрокосм повторює у собі особливості макрокосму. Людина є центр, в якому сходяться всі проблеми її життя, діяльності і пізнання. Перш ніж пізнати макрокосм, потрібно пізнати мікрокосм, тобто самого себе. Саме в самопізнанні бачив Сковорода ключ до розкриття буття світу і самої людини. Найважливішим для людини, вважав він, є щастя, яке збудоване на духові, бо «тілесна матерія немає справжнього буття. Не в багатстві, не в чині, не в званні, бо все це є плоть, а плоть – ніщо».
Все суєта, крім духовної радості. Радість же приходить тоді, коли людина пізнає істину, тобто пізнає саму себе, а через те пізнання – і весь світ. Щастя, таким чином, в пізнанні. Бути щасливим – означає знайти самого себе. Тут потрібно сказати, що Сковорода відрізнявся від тодішніх західноєвропейських мислителів, які визначали сутність людини, зважаючи на її природу. Сковорода же визначав природу, виходячи з сутності людини. Тому, за ним, все повинно бути підпорядковане зрозумінню людини, з'ясуванню шляхів до її щастя. Щастя ж людини – у її самопізнанні. Пізнавши себе, людина вибере відповідно до власної природи заняття та організує свій спосіб життя. Звідси у Сковороди великий інтерес не лише до проблем самопізнання, але й праці та етики.
Грунтом, на якому сформувалися етично-гуманістичні погляди Сковороди, була насамперед історична дійсність України другої половини XVIII ст. Як говорив академік Д.І.Багалій, то був час, коли українське суспільство знаходилося в стані політичної летаргії: воно змучилось від попередніх політичних бур і не знаходило нових сил для того, щоб скинути з себе неволю царську і бюрократичну. Знищені в той час Катериною залишки державної автономії, брак суспільної верстви, яка б могла повести за собою у вир національно-визвольної боротьби, дійсно перетворило українське суспільство в апатичне. Ця історична поразка українських національних сил поставила стіну перед пошуками українського духу в сфері політики й, можливо, скерувала думку до самопізнання етики, гуманізму. Додаймо, спираючись на історичний досвід, – це також була і форма рятунку тих здорових національних сил, які не хотіли служити царизму, але не мали сили боротися з ним на політичному полі. Нам близька думка Д.Лижєвського про те, що критика суспільства в Сковороди була конкретизована. Вона спрямована на українське суспільство того часу. «Пише він «Всякому городу нрав і права» або переробляє Горація – перед його очима українські пани, купці, міщані».
Особливо сильна тенденція до критики окремих аспектів суспільного життя у ранніх творах Сковороди. Для нього було несприйнятним все, що породжувалось прагненням до лихоїмства, здирства, поневолення, він не приймав «дух ненасытости», нагромадження багатств, кар'єризму, брутальні звичаї, аморальну поведінку.
На переломі 50-60-х років в Сковороди наступає абсолютизація духовного інтересу, що згодом стало основною ознакою його етичного вчення. Однак для глибокого самопізнання потрібно було відмовитись від «соблазнов міра», стати рішучим, твердим у своїх прагненнях та вподобаннях, треба було постійно боротися зі собою, загартовувати волю. А тут люди не рівні між собою, а «что глупіє як равное равенство, которое глупцы ввести в мир всуе покушаются? », – запитував Сковорода. Саме тут і потрібна впертість і сила, бо «...царство небесно є, які дівоча незайманість, любить, щоб його брали силою». Правда, слід зазначити, що пізніше політики трактували це як підставу природного розподілу людей за ієрархічністю, поділу на касти панів та тих, хто повинен завжди підкорятися. Так, Д.Донцов писав, що «...теорію кастового устрою суспільності знаходимо у Сковороди... як поділ на різні породи в природі, так природний поділ у суспільстві на касти. Тому, коли люди з касти жаб, черепах чи свиней протиприродно пнуться на становище або в заняття людей з касти орлів чи оленів, суспільство розкладається...».
У 60-ті роки Сковорода шукає відповідь на запитання про співвідношення плотських, матеріальних потреб і щастя людини. Аналізуючи шляхи до щастя, він виходить з наявних двох натур, двох воль, що ведуть людей двома шляхами, вказує, що ці шляхи (лівий і правий) – у всьому протилежні. Лівий проходить через плотські насолоди і в кінці веде до «преисподни», правий – «жесток и стропотен, але зате «во исходе – сладчайший». Сковорода закликає не зливати в одне тіло й душу, бо тіло потребує здоров'я, а душа – веселості, але веселість духа можлива й без «крепости тела». Саме з інтенсивністю роботи духа він пов'язує справжнє життя, його головний зміст і метод. Досягнення стану щастя залежить від психічного стану індивіда, його оцінки власного ставлення до світу. Найбільшу цінність має те, що є природним, володіння чим пов'язане з найменшою, затратою зусиль. Тому, відстоюючи помірність у задоволенні потреб, Сковорода вважає легкість одержання, досягнення бажаного прагненням «сродності» і критерієм їх цінності.
70-ті роки – це час, коли центр пошуків Сковороди переміщується з розробки морально-практичних принципів на розв'язання філософсько-етичних проблем. Центральною тут стає концепція «сродності». Ідея про залежність долі людини від відповідності і її природним нахилам певною мірою була розроблена ще в античності (Епіктет). Заслугою Сковороди було те, що він надав цій проблемі антифеодального спрямування. Оскільки ж Сковорода абсолютизував дух, протиставив реальному світу внутрішній моральний закон, то призначення людини – здійснювати цей вічний закон, визначений духовною сутністю, єдністю людини з невидимим «началом». Принцип «сродності» і є принципом відповідності тому вищому розумному і справедливому началу, яке визначає сенс людського буття. Мета, яку ставить перед собою людина, закладена в ній від народження «невидимою натурою», як їх «сродність» – схильність до певної діяльності. І духовна сутність людини полягає не в системі понять «людина – суспільство» і навіть не «людина – матеріальна природа», а в системі понять «Дух людини – Бог». Властивості, характер, доля людини , залежать від невидимого, але певного закону (Бога – Природи), який зберігає якісну визначеність і постійність природи людей. Природа визначає індивідуальні особливості людей, які можуть лише вдосконалюватися до межі, визначеної природою. Тому крайньою формою особистої незалежності є самотність та самодостатність. Потрібно лише пристосуватися до природи. Сковорода прагнув пізнати людину відносно її Духа. Він був переконаний, що суть душі визначається природою людини, а суспільство є простою сумою людей. Державний устрій, політичний лад залежать від того, наскільки соціально-політичний стан членів суспільства відповідає їх духовній природі. Свідомість, мислення визначають розвиток життя людей, їх буття, звідси у Сковороди й ідея духовного відродження людини. Це відродження полягатиме в тому, що людина житиме не за примхами плоті, не буде жертвою примарних пристрастей. Відроджена людина, в якій і буде реалізована людська сутність, в кінцевому підсумку і може бути ототожнена, вважав Сковорода, з самим Богом.
Таким чином, моральний ідеал Сковороди – пізнання людиною в собі Бога, що спиралося на розуміння природності прагнення людини до щастя. Звідси розуміння Сковородою людських і суспільно-політичних відносин, його містицизм, на який вказував критикований донедавна Д.Чижевський. Бо, якщо Природа і «сродність» означали вроджене «Боже благовоління», таємний закон, який керує всіма, визначає подібність, що існує між душею і тією справою, якої вона прагне, іншими словами, якщо «Царство Боже в нас» (Лука, 17,21), то можна погодитися з тим, що саме «...до цього місця нав'язують міркування всіх містиків».
Аналізуючи природні здібності, Сковорода на перше місце ставить «сродность к хлебопашеству», вказує на важливість сродности «к воинству». Він не заперечує ні науки, ні держави, ні культури, а заперечує їх спотворення. Корінь же всіх спотворень – в несродності, в тому, що люди механічно, без поклику своєї природи, прагнуть до різних посад, що призводить не лише до особистих, але й суспільних трагедій. Держава є законною і необхідною: він виступає лише проти злочинної влади, несправедливого устрою. Це настає тоді, коли природне перетворюється на неприродне. Причому для нього «гражданских законов заборы» існують як щось дане, абстрактне, він їх не аналізує, вважаючи, що закони є продуктом природи, а не результатом людської діяльності чи суспільної угоди. Для Сковороди проблема рівності і свободи є лише проблемою природної відповідності праці всіх членів суспільства. Сковорода якось особливо не окреслює свій суспільний ідеал: це держава, політичний лад якої спирався б на суспільний компроміс, це гармонійне суспільство, яке все ж має певну ієрархічну структуру. Шлях до цього ідеалу, за Сковородою, проходить не стільки через всебічний розвиток особи, її духовних і фізичних потреб, скільки через самообмеження, самовідмовлення, добровільне зведення тілесних потреб до мінімуму. Для кожної людини він окреслює коло, за яким немає щастя.
Дослідник його творчості В.Ерн писав, що значить для Сковороди цей ідеал – Царство Боже? Це – знайти кожному специфічне для себе покликання; це значить шукати і знайти «сродне» своїй статі, і коли воно буде знайдене – «все остальное прилагается».
Важливим є питання: Григорій Сковорода і Україна. Вище ми вже згадували про одне з джерел творчості Сковороди – українську дійсність другої половини XVIII ст. У спеціальному розділі «Сковорода й Україна» Чижевєький вказує ще на два моменти? Перший з них полягає в тому, що Сковорода писав свої твори церковнослов'янською мовою, але «цілком виразної своєрідної «української редакції». Другий – у тому, що з огляду на ряд причин «...вплив Сковороди на українське письменництво, близьке йому за духом – мінімальний: українські романтики не читали Сковороди! Гоголь теж не знав Сковороди. Масони в Росії мали усякий інтерес до творів Сковороди, але масонство хутко знищено дощенту. Отже, Сковороду забули». Оцінювач його місце, Чижевський тим не менше вважав, що «Сковорода стоїть в центрі української духовної історії».
Разом з тим у творах Сковороди обмаль прямих згадок на тогочасну політичну історію України, що дало певні підстави М.Грушевському вказати на індеферентність Сковороди до національного питання, «полным отсутствием национального сознания и исторической традиции». Оцінка, на нашу думку, занадто сувора й дещо несправед¬лива. З іншого боку, думка В.Ерна, що Сковорода «сделался родоначальником русской философской мысли, духовним зачинателем и основоположником всех крупных последующих умственных течений в русском обществе», дещо перебільшена. Правильно сказав І.Мірчук: «Філософія Сковороди – це його життя, це він сам...».
Сковорода вперше у вітчизняній філософській суспільно-політичній думці поставив етико-гуманістйчну проблему призначення людини й накреслив систему її вирішення. Можливо, що з рівня, досягнутого медико-біологічними науками кінця ХХ ст., деякі його пропозиції не виглядають так наївно, як це видавалося його раннім критикам.
Рейтинг замітки:
РедагуватиВидалити
Додати коментар | RSS | Читати в RSS-рідері
Коментарі

Minona
1

11.02.10 19:48
"Світ ловив мене, та не впіймав..."
Дякую за статтю. Пізнавально, повчально.

Відповісти | з цитатою | видалити

Perovdupu
2

11.02.10 21:58
Супер! "...і мікрокосм повторює у собі особливості макрокосму..." - іншими словами - голографічність Всесвіту, всього сущого - в кожній молекулі, атомі Всесвіту міститься інформація про весь Всесвіт(!!!)

Відповісти | з цитатою | видалити

Perovdupu
3

11.02.10 21:59

Відповідь на [2] від Perovdupu
А звідси --- пізнаючи себе, ми пізнаємо Світ!

Відповісти | з цитатою | видалити

Perovdupu
4

11.02.10 22:05

Відповідь на [3] від Perovdupu
Сковорода настільки "обігнав" свій час, що й природньо --- його сучасники не могли проковтнути його думок.
Пане Богдане, мій вдячний уклін! Отримав щире задоволення.
Над питанням "Шлях до демократії"(так назвав напрям) вже працюю. Тут питання в тому, що треба саме обґрунтовано викласти те, що давно знаю. А це посилання, цитати, джерела... час одним словом.

Відповісти | з цитатою | видалити

Мануальщик
5

12.02.10 07:48
Цікаво....

Відповісти | з цитатою | видалити

Східняк
6

12.02.10 09:56
З одного боку дуже цікаво, з іншого боку - "букаф" багагато, а часу обмаль

Доведеться повернутись, а може і перевести на папір, щоб і самому почитати і людей почастувати...

Відповісти | з цитатою | видалити

Tustusya
7

12.02.10 15:41
Сковорода був великою людиною, без сумніву! Скільки Катеринка хотіла його зробити придворним песиком з усіми благами тодішнього суспільства... Тільки навіщо йому були ті шати, лигоміни?.. Ось і вмістив він своє життя у єдиний вислів вислів, який говорить все: світ ловив мене, але не піймав!

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
8

12.02.10 15:58

Відповідь на [6] від Східняк
Я так і роблю: блукаю нетом і всі цікаве копіюю у папку, а тоді переглядаю і перечитую спокійно, коли інтернет відключено.
Просто так вчитатись дуже важко.

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
9

12.02.10 16:00

Відповідь на [7] від Tustusya
Сковорода був великою людиною, без сумніву! Скільки Катеринка хотіла його зробити придворним песиком з усіми благами тодішнього суспільства... Тільки навіщо йому були ті шати, лигоміни?.. Ось і вмістив він своє життя у єдиний вислів вислів, який говорить все: світ ловив мене, але не піймав!
А не відчуваєте змісту продовження цього вислову?
А здогадайтесь?

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
10

12.02.10 16:05

Відповідь на [4] від Perovdupu
Буду дуже вдячний за таку роботу!
В тому і зміст нашого спілкування: консолідувати ідейні напрацювання кожного поокремо в одну глобальну єдність сфери українського інтелекту.

Відповісти | з цитатою | видалити
Додати коментар





Співтовариство: Ми любимо тебе, Україно!

попередня наступна

Замітка додана 11.02.10, 15:55

Богдан Бо
Богдан Бо
Зробити замітку темою години?
Юля-дуля, або: можете не прощатись

Не дуже етична назва статті, яку я збирався зробити на темі: «Плюси і мінуси Юлії Тимошенко», коли раптом вияснилось, що позитивного нема… Дійсно, я не можу знайти чогось такого, що є просто позитивним у діях пані Тимошенко починаючи від 2005 р. «Просто позитивним» я називаю те, що всі: і вороги, і друзі, - визнають як правильний вчинок і гарний результат.
Якщо ніхто не зможе применшити вагу Юлії Тимошенко у боротьбі «Україна без Кучми», а тим більше у Помаранчевій революції, то подальша її діяльність є… Навіть не знаю як це виразити однозначно? Як про мене, це було шикарним блефом. Тобто українською: суцільним обдурюванням! Або давайте посперечаємось і ви мені наведете реальні успіхи пані Тимошенко, окрім виборчих і рейтингових, які і є результатом обдурювання . Мене цікавлять реальні успіхи, матеріалізовані, як ось: «Тимошенко почала коли газ для України постачали з Росії по 50 дол. за 1тис. куб., а пішла досягнувши 650!» Заслужила звання Героя! Щоправда Росії, а не України, але заслужила! Ну і так далі.
Одразу зазначу для тих, хто судить інших по собі, що я не був ворогом Тимошенко і тільки недавно ним став. Більше того: я активно захищав її у період арешту і знаходженні у Лук’янівській в’язниці – розсилав за власний кошт телеграми про ганебність цього процесу тощо. Для мене тоді вона була праобразом Жанни д’Арк, яка вийшла на прю в часи повної неволі і «безпредела» Кучми, Медведчука та Януковича в Україні. Але, на превеликий жаль, це була не патріотка, а банальна авантюристка, яку обставини змусили грати роль опозиціонерки. Обставини! Не віра і духовність, а просто іншого вибору не було у Юлії Тимошенко після того, як вона «не пришлась ко двору» татуся Кучми. Точніше, як я догадуюсь, вона їх обшахраювала і то як годиться – геніально, довести неможливо, а грошики тю-тю…
Ти дивись! Несподівано гарно виникло оте «тю-тю…» Чудова думка щодо Тимошенко: Юля – час тю-тю! Прощатись. І на біса в біса розбиратись в її генезі та доробку, як і заодно її команди – геть з пляжу, недоумки! Цього разу не вистачило вам талану обдурити людей!
І для чого тут щось аналізувати? Лікар дошукується діагнозу, щоб вилікувати пацієнта, а в нашому випадку краще відспівати «Со святими упокій» всій політичній формації БЮТ разом з особою, якою його обізвали. Амінь.


Тимошенко - просто авантюристка
70%, 38 голосів
Тимошенко - патріотка України
22%, 12 голосів
Тимошенко - патріотка Росії
7%, 4 голоси

Рейтинг замітки:

1

РедагуватиВидалити
Додати коментар | RSS | Читати в RSS-рідері
Коментарі

paulVersan
1

11.02.10 16:11
напиши ей,она тебе твои власні кошти поверне

Відповісти | з цитатою | видалити

djeromo
2

11.02.10 16:14
Тимошенко авантюристка, ворюга, и придурковатая тварь , с неумереными амбициями, которая во-что-бы-то ни стало хочет власти . Хотя не знает зачем .

Відповісти | з цитатою | видалити

Malefique
3

11.02.10 16:16
3 голоса за патриотку
*ебаный стыд*

Відповісти | з цитатою | видалити

Торвальд-Звір
4

11.02.10 16:21

Відповідь на [1] від paulVersan
Пусть вернет газ по 50 долларов вместе с посредниками!

Відповісти | з цитатою | видалити

BeerBeare
5

11.02.10 16:22

Відповідь на [2] від djeromo
Тимошенко авантюристка, ворюга, и придурковатая тварь , с неумереными амбициями, которая во-что-бы-то ни стало хочет власти . Хотя не знает зачем .
далеко не придурковатая, а наглая и хитрая тварь, и власть ей нужна чтобы воровать дальше, и без власти (неприкосновенности) её скорее всего посадят - в России дело не закрыто, а приостановлено, а в Штатах только активизировано, так что без власти ей

Відповісти | з цитатою | видалити

djeromo
6

11.02.10 16:27

Відповідь на [5] від BeerBeare
Так вот именно , была бы умной , съебалась бы к мужу , где он там он у неё живёт ? Наверно купленый за ,,бугром`` замок и наворованое бабло охраняет. А так , амбиции у неё . Власти ещё захотелось . Реванш взять . Перебздела тогда , когда дело открыли по факту воровства денег . А дебилы есть , ещё и голосуют за неё . Забыли , что благодаря ей без света и газа сидели .

Відповісти | з цитатою | видалити

Julia Taneta
7

11.02.10 16:36
Бо!!! Я Вас починаю впізнавати! За Вашим аватаром, часом, не працює група різних людей з діаметрально протилежними поглядами???
Не ображайтесь! Я знаю, що Ви патріот!

Відповісти | з цитатою | видалити

BeerBeare
8

11.02.10 16:41

Відповідь на [6] від djeromo
Так вот именно , была бы умной , съебалась бы к мужу , где он там он у неё живёт ? Наверно купленый за ,,бугром`` замок и наворованое бабло охраняет. А так , амбиции у неё . Власти ещё захотелось . Реванш взять . Перебздела тогда , когда дело открыли по факту воровства денег . А дебилы есть , ещё и голосуют за неё . Забыли , что благодаря ей без света и газа сидели .
в том то и дело, что её Шурик - один из мажоритарных акционеров "ПриватБанка". Сечёшь, какое поле для "деятельности" ...

Відповісти | з цитатою | видалити

Avenger
9

11.02.10 16:48
Тимошенко - отъявленная аферистка с криминальным прошлым и диктаторскими замашками,которая пытается создать себе имидж эдакой золушки-великомученицы что все время працює, а плохие бандыты ее обижают.
К сожалению пока у нее это получается неплохо - дальновидных людей в Украине мало,а основная масса ведется на пафосные речи,лживые обещания и смазливую мордашку.
Поверьте - меня отнюдь не радует голосовать за Януковича,но это единственный способ не пустить во власть эту ненасытную тварь.

Відповісти | з цитатою | видалити

djeromo
10

11.02.10 16:49

Відповідь на [8] від BeerBeare
Какой ещё Шурик !? На все вопросы - ,, где находится её муж`` она отвечает , что прячет его где-то , поскольку боитря пресинга на её семью . Только идиота зятя показывает , да дочку .

Відповісти | з цитатою | видалити
Додати коментар





Співтовариство: Свобода і справедливість

попередня наступна

Замітка додана 09.02.10, 13:20

Богдан Бо
Богдан Бо
Зробити замітку темою години?
Розподіл свободи

свобода - суспільство

До чого ж важко промовчати, коли тебе не запитують!

Якось давненько попалася мені (http://blog.i.ua/community/662/404527/?p=1#comments - оригінал російською, переклад компі сайта) праця Абубакара Самбиева. Зараз, після оголошення результатів екзит-полів, про нього згадав і хочу поділитися з вами. Дозволив тільки деякі скорочення, що не впливають на сенс, і виніс в епіграф фразу з тексту.

"Не царі створюють холуїв і рабів,
а холопи вінчають на царство тиранів"
Олександр Дольский

Розподіл свободи

Вимірювати кількість свободи на душу населення ніхто не навчився. Але спробуємо відповісти на це питання якщо не кількісно, то хоч би якісно, оскільки інакше важко визначити, яке обмеження свободи
виправдано, а яке немає.
Повернемося до аналогії технічними системами. Стовп або стіл стійкі тому, що не мають ступенів свободи, а тому їм не потрібна і система управління. Якщо ж свобода з'являється, то вона припускає появу системи управління. Як правило для нескладного управління використовується який-небудь автомат або, якщо завдання управління дуже складне для автомата, людина. Тому у машини має бути водій. Якщо ж завдання управління дуже складне, то людина, що експлуатує систему, проходить спеціальну підготовку. На одноколісних велосипедах їздять тільки циркачі.
Ті ж самі міркування застосовні і до біологічних систем. Дерево стійке, тому що не має свободи пересуватися, воно має тільки свободу рости. Тому воно позбавлене яких-небудь складних систем збору інформації і управління. У міру збільшення кількості свободи, яка доступна конкретному біологічному виду, зростає число датчиків інформації (зір, нюх, дотик) і кількість інформації, яку вони збирають, складність і досконалість систем управління. Змія має усі перераховані датчики, але вона не має кінцівок. Поява кінцівок призводить до ускладнення завдання управління, яке доводиться вирішувати нервовій системі. Потрібно управляти ногами і стежити за рівновагою. Мозок ускладнюється, пристосовується для вирішення важчих завдань. Людина, піднявшись на задні лапи, ускладнила проблему збереження рівноваги, а руки, що вивільняються, став використовувати для найрізноманітніших цілей. Це привело до подальшого розвитку нервової системи і укрупнення мозку.
Деякий надлишок свободи є умовою розвитку, але якщо цей надлишок визначенішого те свобода дій вступає в протиріччя із здатністю людини її використовувати. Поява додаткового ступеня свободи - це передвісник революції в розвитку людства і гарантія великих потрясінь. Або людина зможе навчитися користуватися цією свободою і отримувати з неї практичну користь, або він загине, не встигнувши цю свободу освоїти. Чим більше ступенів свободи, тим досконаліше має бути управління.
Допустимо що з'явилася можливість вимірювати кількість соціальної свободи. Допустимо також, що є можливість виміряти здатність людини користуватися цією свободою, не піддаючи небезпеки життя, здоров'я і благополуччя оточення, не доставляючи їм незручностей - міру відповідальності людини, його здатність відповідати за те, як використовує свою свободу. Відповідальність занижена, коли людина не має належного морального здоров'я або достатнього інтелекту щоб використовувати свою свободу без збитку для оточення. Крім того, людина може не мати можливості скористатися свободою, що надається. Наприклад, хворий, прикований до ліжка, не може скористатися свободою пересування.
Отже, якщо відповідальність мінімальна, то і свободу дій така людина повинна мати мінімальну, інакше він стає небезпечним для себе і для суспільства. Мінімум свободи - тільки для підтримки життя. Якщо позбавити його і цієї свободи - дихати, живитися рухатися - настає смерть.
Добре, коли є можливість дозувати свободу кожного. Як же бути з суспільством в цілому? Необхідно знати, скільки і яких людей в суспільстві. Є підстави вважати, що розподіл кількості людей відповідно до міри їх відповідальності характеризується нормальним розподілом.
...
Говорячи простіше люди абсолютно безсовісні і безумні складають незначну частину суспільства . Основна маса населення більш-менш розумна і порівняно чесна .Інтелектуальна і моральна еліта суспільства складає меншу частину населення .
У кожному суспільстві є цивільне право - "кожна людина має право.., кожна людина зобов'язана.". В переведенні на терміни цієї публікації цивільне право є міра свободи, відпущена кожному громадянинові, і міра ця де-юре однакова для усіх. Ще є Декларація прав людини, яка ще довго залишатиметься декларацією. Це доки недосяжний ідеал. Вже дуже великі права відводить вона кожній людині. Чим відповідальніша людина, тим більше свободи можна йому дати, не боячись, що він завдасть збитку собі і суспільству. Якщо суспільство надмірно обмежує свободу дій цього індивіда, то воно втрачає вигоду, яку могло б отримати від конкретного громадянина, не кажучи вже про витратах, необхідних для цього обмеження. Якщо ж суспільство надмірне ліберально, то доводиться нести додаткові витрати на ліквідацію наслідків діяльності цієї людини.
Очевидно, що громадяни, чия міра відповідальності занижений, мають надлишок свободи, а він завжди представляє потенційну небезпеку. Щоб його відняти, існує карне право. Якщо хтось використовує свободу дій в збиток суспільству, то він вступає в зону дії цього права. Саме при такому рівні свободи втрати суспільства будуть мінімальні.
В цьому випадку, по-перше, буде мінімальний можливий рівень злочинності і, по-друге, мінімальні втрати від обмеження свободи еліти суспільства.
Закони робляться з розрахунку на деякого середнього громадянина, якою його уявляє собі держава. Але в суспільстві завжди знаходяться люди, які розумніше, здоровіше і чесніше чим "належить". Якщо вони своїми діями дають про це знати соціуму, той робить заходи щоб привести їх у відповідність "стандарту", якщо вийде, або позбавити від них суспільство, якщо не вдасться "поставити на місце". Вважаються однаково небезпечними рядовой божевільний, карний злочинець і інтелігент. Тобто якість елементів обмежена не лише знизу, але і згори. Посадити, розстріляти, спалити на костриці можна і садиста, і ученого. Суспільство рахує їх однаково небезпечними, а в роки сталінізму інтелігенція представлялася навіть небезпечнішою, ніж карні злочинці.
Люди у точності відповідні уявленню держави про те, якими мають бути його громадяни, складають мізерну частину від загальної маси населення. Тому усі інші підпадають під категорію "неблагонадійних". Витрати на обмеження свободи "неблагонадійних" виходять надмірними, і їх не зможе винести ніяка, навіть наймогутніша економіка. Явно напрошується висновок про те, що потрібно б дозволити деякі відхилення від нормативу.
...Оскільки не вдається для суспільства в точності відтворити бажану залежність "Свобода - Відповідальність", її замінюють деякою сукупністю відрізків. Раз немає можливості міряти на один аршин усе суспільство, то його розбивають на частини відповідно до якості елементів, і для кожної з частин встановлюють свої нормативи поведінки.
Звичайні люди наділяються звичайними правами і обов'язками.Якщо хтось скоює злочин те суспільство йому говорить: ти занадто вільний для твоєї міри відповідальності, тому ми визначаємо тебе в місця позбавлення волі загального режиму, де твоя свобода не представлятиме небезпеки для оточення. Якщо ж досконалий злочин вважається особливо небезпечним, то порушника поміщають в місця позбавлення волі строгого режиму. А коли він здійснює діяння особливо небезпечні, те суспільство вважає себе має право таку людину знищити.
Так само виглядатиме залежність "Свобода - Відповідальність" в інтелектуальному розрізі. Просто зміняться назви областей на нашій залежності: замість "місця позбавлення волі загального режиму" -- "психіатричні лікарні", замість "місця позбавлення волі строгого режиму" -- "гамівні сорочки".
.Таким чином, в будь-якому суспільстві, незалежно від міри його демократичності, фактично реалізована система інтелектуальної - фізичної - моральної сегрегації. У реальних системах число рівнів, на які дробиться суспільство, набагато більше. Наприклад, табель про ранги Петра Великого складалася з 14 класів, в Армії було 21 військове звання.
Громадянам .. намагаються точніше вказати їх місце в суспільстві іншими методами. Для ув'язнених є, як вже говорилося, три рівні сортування по мірі якості, а точніше, деградації - місця позбавлення волі загального режиму, строгого режиму і страта. Точнішої відповідності намагаються досягти вибором терміну ув'язнення.


.Тому суспільства, що знаходяться на ранній стадії розвитку, більш схильні до диктаторських форм управління, а зріліші -- до демократичних. Зазвичай політичні оглядачі усю провину за диктатуру покладають на диктатора, але фактично диктатура, як і демократія, є лише результат процесів самоорганізації суспільства. "Не царі створюють холуїв і рабів, а холопи вінчають на царство тиранів" (Олександр Дольский)..


Абубакар Самбиев
Грозный, 2000
Рейтинг замітки:
РедагуватиВидалити
Додати коментар | RSS | Читати в RSS-рідері
Коментарі

zmi_j
1

10.02.10 09:56
+++

Відповісти | з цитатою | видалити

Perovdupu
2

10.02.10 10:11
Так.
Можливо повторюся, але демократія є саме привілеєм потужних націй.
І друге - демократію, як на мене, неможливо збудувати демократичним шляхом. готовий це обґрунтувати будь-кому.

Відповісти | з цитатою | видалити

Пошук
3

10.02.10 11:04

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
4

10.02.10 11:33

Відповідь на [2] від Perovdupu
Дякую за попередження - забувся.

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
5

10.02.10 11:40
Панове, вибачте, що робив правку і дещо зникло. Буває...

Відповісти | з цитатою | видалити

Ingrey
6

10.02.10 14:42
З ким не буває

Відповісти | з цитатою | видалити

Східняк
7

26.02.10 09:56

Відповідь на [2] від Perovdupu
... Можливо повторюся, але демократія є саме привілеєм потужних націй.
І друге - демократію, як на мене, неможливо збудувати демократичним шляхом. готовий це обґрунтувати будь-кому.
Але цікаві думки прочитати приємно та корисно

Відповісти | з цитатою | видалити
Додати коментар




Співтовариство: Свобода і справедливість

попередня наступна

Замітка додана 06.02.10, 18:43

Богдан Бо
Богдан Бо
Зробити замітку темою години?
Програш перемоги або «Прощай, Ющенко»

приїхали -злазь

В принципі цього і варто було очікувати – 5 місце у рейтингу виборів цілком відповідає оцінці 3-го Президента України Віктора Ющенка. Припускаю, що його рейтинг ще нижчий, оскільки більшість з тих, хто проголосував за Ющенка, – голосував не за нього особисто, а за ідею: свободу і соборну Україну.
Якщо пробувати дати оцінку Президенту України Віктору Ющенку, то він є ні поганий, а ні хороший – він НІЯКИЙ. І це його одночасно як негатив, так і позитив.
Всі нормальні (бо є, на жаль, і ненормальні) патріотичні сили України з прикрістю відзначали: «Ми Ющенка підтримуємо, а він нас – ні». Те, що він сам особисто проводив патріотичні справи, як вшанування жертв голодоморів та репресій тощо – це добре, але, але, але… Воно звичайно «і один у полі воїн», особливо коли цей один – президент! Але погодьтесь, що для лідера, справжнього лідера, головним є вміння бути організатором потрібних сил в потрібному напрямку, часі та місці, а не робити все за всіх самому. Мусимо визнати, що в якості політичного лідера Віктор Ющенко був дуже поганим, про що говорить доволі невдала діяльність його політичного угруповання як «Наша Україна», що постійно пасла задніх за БЮТ і Партією Регіонів. Чому так? А тому, що Віктор Ющенко фактично і не керував партією «Наша Україна», як не керував і всією Україною. Чим займався всі 5 років президентства Віктор Ющенко – дуже важко вияснити і пояснити.
На мою особисту думку Віктор Ющенко на посаді Президента України працював за функцією «запобіжника», тобто спрацьовував у надзвичайних ситуаціях і то досить ефективно, починаючи від Помаранчевої революції, далі – фронда і відсторонення від прем’єрства Юлії Тимошенко, меморандум з Віктором Януковичем, а потім його призначення на посаду прем’єра, що скінчилось розпуском Верховної Ради, а також ще кількох моментів спроб узурпувати владу в країні – це Ющенку вдалось успішно зліквідувати і владу він утримав. Нема що казати: свобода і демократія за часи Віктора Ющенка в Україні існували в суспільстві як реальність. Інша справа: чи готове було до цього українське посттоталітарне і постколоніальне середовище? Скоріше – ні. Як влучно сказано: раби, що втратили господаря, не стали від того вільними людьми, бо їх світогляд залишився рабським. Звідси масове бажання у наявності «сильної руки» чи «справжнього господаря», тобто авторитарного лідера на чолі держави.
Продовжуючи аналогію до запобіжника, варто зазначити, що в нормальних умовах функціонування це найбільше інертна і фактично «непотрібна» частина у пристрої, що нам яскраво і демонстрував Віктор Ющенко на посаді Президента України: жодних значущих державних програм чи ідей за ним не помічено. А проект «змін до Конституції України» від Ющенка є настільки убогим, що навіть важко уявити, який з його помічників дебіл-законодавець то написав, але заспокоювало те, що за Ющенка він жодної хоч якоїсь реформи чи політичної справи не довів до кінця. Тепер це можна визнати привселюдно: державним управлінцем на посаді Президента України Віктор Ющенко був поганим, дуже поганим. Його кадрова політика просто не підлягає критиці – настільки вона нікчемна, а випадок з авантюристом Кислинським, що з президентського секретаріату вискочив аж на посаду заступника голови СБУ – яскраве тому свідчення.
Нема за Віктором Ющенком значних досягнень ні у внутрішній, ні у зовнішній сферах діяльності як політичного діяча. Рухи були – результатів нема. Сама актуальна проблема для України – адміністративна реформа, «зависла» без жодного результату так само, як й інтеграція у Євросоюз та НАТО. Можливо хтось щось і знає результативного, але я особисто – нічого не можу пригадати. Знаю тільки, що Віктор Ющенко успішно відкривав пам’ятники, роздавав нагороди і звання – це і все. Результативних соціальних та політично-економічних проектів від Віктора Ющенка і політичної сили «Наша Україна» мені не відомо.
Єдина проведена за Ющенка соціально вагома невідомо чия реформа вступу до вузів як «Зовнішнє тестування» - це суцільна профанація і просто жах за рівнем своєї продуманості і тим більше реалізації.
Найобразливішим для всіх національно-патріотичних сил було те, що достукатись до Віктора Ющенка було майже неможливо, а всі листи і звернення до нього залишались без відповіді незалежно від рівня їх написання. Та найприкріше було інше: ті щасливчики, яким таки вдавалось досягнути «до тіла» і навіть отримали особисту обіцянку підтримки, а то і навіть письмовий указ-наказ щодо цього, – зовсім щасливчиками не були, бо фактично нічого з того не виконувалось. Нічого! Яка може бути повага до лідера держави, слова, обіцянки і накази якого є пустопорожньою балачкою? Мізерна повага навіть серед його прихильників. Тоді чим пояснити феномен підтримки Віктора Ющенка, якщо він такий поганий політичний лідер? Спробую пояснити, як я це розумію.
Те, що Віктор Ющенко був «ніяким» президентом для всієї України сприяло її соборності, бо жодні громадяни-українці не були обтяжені або навпаки ображенні його прихильністю і преференціями до інших груп чи регіонів. Коли нікому нічого – яка може бути причина для сварок? Нема. І це єднає. Принаймні емоційне протистояння Сходу, Центру і Заходу України за час правління Віктора Ющенка значно послабилось.
Другий позитив від негативу: деструкція центральних органів влади і відповідно – місцевих структур влади почало змушувати людей до проявів громадської самодіяльності і самоорганізації. Як вже було зазначено, Віктор Ющенко не зумів провести адміністративної реформи, а причиною тому є повна відсутність продуманої кадрової політики. Всі кадрові призначення у Віктора Ющенка проходили як один суцільний експромт! Жодної послідовності чи логіки, як і в усьому іншому.
Тому я агітував і голосував за Віктора Ющенка, як, думаю, і голосували інші, задля того, щоб вберегти той стан свободи в суспільстві, коли ніхто не є з гори над нами і не тисне через різні силові структури держави. Я розраховував, що за наступні 5 років при «ніякому» президенті Ющенку – суспільство в Україні остаточно б звикло жити у стані реальної свободи, відбулась його громадська структуризація і вже далі ми могли жити за вільними нормами вільного світу у справді громадському суспільства.
Стан «безвладної влади» за Ющенка створював сприятливі умови переходу державної влади безпосередньо до народу, як головного носія цих функцій! Просто народ України мав би спершу сповна відчути свою силу і потребу взяти реальну владу в державі у свої руки! Тоді почалась би самостійна структурна організація форм влади з низу до гори, якщо адміністративні реформи з гори до низу відсутні. Мати свободу – не достатньо! Треба навчитись жити у суспільстві свободи! І це не є легко та просто, але потрібно, щоб жити вільно і щасливо для більшості народу! Не вийшло – і я вважаю, що свободу ми вже втратили: тепер ми входимо в піке боротьби різних олігархічних кланів, що нічого доброго для народу і для України в цілому не передбачає.
Шкода, звичайно, що Віктор Ющенко не виявився навіть на трохи кращим політичним організатором і що він не привів нове молоде патріотичне покоління до влади, а тепер і не відомо, коли подібні зміни відбудуться. Шкода такої країни, якою є Україна – одна з найбільших країн Європи з найбагатшими землями чорнозему, чудовим кліматом і переважно роботящим народом. Мене не дивує електорат, що підтримує Віктора Януковича, бо його складає саме той відсоток українофобів з російськомовного населення, які живуть в Україні і водночас її люто ненавидять, а їм сприяють маси люмпенізованих українців, які за дрібну подачку а то і просто брехливу обіцянку – продадуться з головою. Така сумна доля цій країні дісталась і тут вже важко щось змінити… Був чудовий шанс і ми його чудово не використали…
Відтепер будемо жити за Лесею Українкою: contra spem spero (без надії – сподіваюсь).

Особисто я з політикою в теперішньому її прояві прощаюсь. Не бачу для себе більше сенсу витрачати енергію на ці вітрильники, а краще почну займатись історичними дослідженнями і теоретичними розмислами, фантазіями, утопічними побудовами справедливого суспільства тощо.
Па-па всім моїм друзям і опонентам! Що було – те загуло…
І я не обіцяю, що повернусь… То був мій останній шанс включитись до активної політичної діяльності у розбудові України і саме Ющенко його заблокував і змарнував, а тепер «старість – не радість», тож ступлюсь і дам дорогу молодим…
І однозначно я кажу не «до побачення», а ПРОЩАЙ політичному лідеру Віктору Ющенку – більше ніколи серед свого електорату він не побачить мене. Ніколи.

20 січня 2010
Богдан Гордасевич

P.S. Дещо притримав публікування допису, бо то не є важливим, коли…

Погоджуюсь з автором допису
50%, 16 голосів
Не погоджуюсь з автором допису
22%, 7 голосів
Маю іншу думку на цю тему
28%, 9 голосів

Рейтинг замітки:
РедагуватиВидалити
Додати коментар | RSS | Читати в RSS-рідері
Коментарі

Падлюка_I_UA
1

6.02.10 18:49
Якщо українські патріоти зараз попрощаються з політикою, то вже завтра вони попрощаються з Україною. Ви цього хочете???

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
2

6.02.10 18:53

Відповідь на [1] від Падлюка_I_UA
Якщо українські патріоти зараз попрощаються з політикою, то вже завтра вони попрощаються з Україною. Ви цього хочете???
Ні, відходжу у відстій тільки я!
А по дописах бачу, що молода генерація йде добра, а я її з великим задоволенням підтримаю, але вже не повчатиму...

Відповісти | з цитатою | видалити

CKB
3

6.02.10 18:53
"більше ніколи серед свого електорату він не побачить мене"

То для него большая трагедия, конечно

Відповісти | з цитатою | видалити

БджЫлка
4

6.02.10 18:57
машед платочГом

Відповісти | з цитатою | видалити

Падлюка_I_UA
5

6.02.10 19:00

Відповідь на [3] від CKB
Тобі аби пукнути

Відповісти | з цитатою | видалити

CKB
6

6.02.10 19:05

Відповідь на [5] від Падлюка_I_UA
Тобі аби пукнути
Да. Не могу от этого удержаться, если вижу, что кто-то позиционирует себя на роль пупа земли. Я же не виноват, что дети переходного возраста и свидомые грешат этим чаще всего

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
7

6.02.10 19:10

Відповідь на [3] від CKB
Я думаю для тебе значно більша!

Відповісти | з цитатою | видалити

CKB
8

6.02.10 19:12

Відповідь на [7] від Богдан Бо
Я думаю для тебе значно більша!
Богдане, я никогда и не считал вас своим электоратом. Чесслово!

Відповісти | з цитатою | видалити

Падлюка_I_UA
9

6.02.10 19:13

Відповідь на [6] від CKB
Вам, дедушкам, давно уже нужно отдыхать

Відповісти | з цитатою | видалити

CKB
10

6.02.10 19:15

Відповідь на [9] від Падлюка_I_UA
Вам, дедушкам, давно уже нужно отдыхать
Знаю. Но вот не на кого Украину оставить. Не на триад же ж в самом-то деле

Відповісти | з цитатою | видалити
Додати коментар



Співтовариство: Ми любимо тебе, Україно!

попередня наступна

Замітка додана 06.02.10, 13:56

Богдан Бо
Богдан Бо
Зробити замітку темою години?
Всі на вибори - 2010: який ваш вибір?

Який шлях для України ви будете обирати 7 лютого 2010 року?

Вперед у минуле
26%, 10 голосів
Назад у минуле
15%, 6 голосів
Я тута почекаю
59%, 23 голоси

Рейтинг замітки:
РедагуватиВидалити
Додати коментар | RSS | Читати в RSS-рідері
Коментарі

Богдан Бо
1

6.02.10 14:04
Я вважаю, що такий однозначно про-російський вибір з двох кандидатів є просто ганьбою для України!

Відповісти | з цитатою | видалити

von PeepeR-
2

6.02.10 14:05

Відповідь на [1] від Богдан Бо
хто б сумнiвався

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
3

6.02.10 14:11

Відповідь на [2] від von PeepeR-
хто б сумнiвався
а що найприкріше: "...и опьіт - парадоксов друг" (А.С.Пушкин)
Я від нашого сучасного парадоксу виборів просто в трансі - як нас життя розвело і завело!

Відповісти | з цитатою | видалити

Толстенный Р
4

6.02.10 14:16

Відповідь на [1] від Богдан Бо
Я вважаю, що такий однозначно про-російський вибір з двох кандидатів є просто ганьбою для України!
наконец то экономика запрацюе, а ваши ветребени нацианалистические прекратятся. Не нравится- вперед: чемадан вакзал - Польша или Кнада со Штатами.

Відповісти | з цитатою | видалити

albrext
5

6.02.10 14:18
лучше синица в руках,чем утка под кроватью.

Відповісти | з цитатою | видалити

Володюсик
6

6.02.10 14:21

Відповідь на [4] від Толстенный Р
ти чекав 5 років, щоб це сказати, мабуть

Відповісти | з цитатою | видалити

андрука
7

6.02.10 14:23
Выбора действительно нет.
Зажиревшая Европа манит нас пряником, но реально ничего не дает, никуда не принимает. И не потому, что не хочет, а потому, что боится России. Пока Россия не даст добро Европе - нас ни в НАТО, ни в Евросоюз не возьмут. Если мы вступим в НАТО линия противостояния будет проходить по нашим северным и восточным границам, если заключим военный союз с Россией по - западным. Если будем болтаться, как говно в проруби - по Днепру.

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
8

6.02.10 14:29

Відповідь на [6] від Володюсик
ти чекав 5 років, щоб це сказати, мабуть
відверто кажучи - ні! Я чекав зовсім іншого

Відповісти | з цитатою | видалити

Гість: Дориан Гєй
9

6.02.10 14:30
потому-что выборы-выборы, кандидаты 3,14оры,

Відповісти | з цитатою | видалити

Agad
10

6.02.10 14:32

Відповідь на [9] від Гість: Дориан Гєй
потому-что выборы-выборы, кандидаты 3,14оры,

Відповісти | з цитатою | видалити
Додати коментар



Співтовариство: Ми любимо тебе, Україно!

попередня наступна

Замітка додана 05.02.10, 21:31

Богдан Бо
Богдан Бо
Зробити замітку темою години?
Еміграція з України вже почалась...

У Львові на залізничному вокзалі коло кас міліція затримала корову з клунком і запитують її:
- Корова, ти чого тут? Куди це ти?
- Та ось до родичів в Росію їхати мушу, бо ж тут скоро ось що буде,- і показує агітку Януковича "Україна для людей"
Рейтинг замітки:
РедагуватиВидалити
Додати коментар | RSS | Читати в RSS-рідері
Коментарі

Гість: _aggi_
1

5.02.10 23:29
Даже фамилии этих людей известны.

Відповісти | з цитатою | видалити

MrsVanderbilt
2

6.02.10 10:19

Відповідь на [1] від Гість: _aggi_
Даже фамилии этих людей известны.
Так это же нелюди!

Відповісти | з цитатою | видалити

oleg_kv
3

6.02.10 13:00
"Я буду відчитуватися перед людьми і інформувати населення".

Знаєте чиї це слова?

Відповісти | з цитатою | видалити

Мануальщик
4

6.02.10 16:47

Відповісти | з цитатою | видалити



Співтовариство: Ми любимо тебе, Україно!

попередня наступна

Замітка додана 05.02.10, 18:15

Богдан Бо
Богдан Бо
Зробити замітку темою години?
Цікаво, що скаже Львів тепер?

Друзі, почувши про мою відмову йти на вибори, одразу вигукнули дружно, що не йти на вибори означає голосувати за Януковича. А я їм у відповідь: є ні, панове, не йти - означає тільки одне: що я проти обох і не більше того. Чому ви вважаєте, що якщо я прийду голосувати, то обов’язково проголосую за Тимошенко? Якраз вона мені не дуже позитивна з багатьох сторін і в її команді повно людей, яких я зневажаю, тому моя неявка є скоріше на її користь.
Якщо ж казати класично: то я не знаю кого маю обрати, бо не бачу великої різниці у претендентах в президенти, а тому передаю своє право вибору тим, хто цю різницю бачить - кого буде більше, того вибір я і визнаю.
А в загальному ще ніколи не бачив такого млявого агітаційного процесу напередодні такого значного вибору: люди просто тупо дочікуються вже наперед відомих результатів, а вся інтрига тільки у співвідношенні процентів.
Для мене, саботажника, цікавий буде процент подібних мені, тому що хочу, аби загальна участь у виборах не досягла 50%. Тоді легітимність переможця не є переконливою, хоча розумію, що тут важить, аби до влади дорватись...
А ще цікаво, як проголосує Львів за Януковича, бо то буде показник повної зневіри (звичайно, що голоси першого туру - не в рахунок)
І ще цікаво знайти відповідь на питання: якщо ми, націонал-патріоти, так бездарно програли свою Помаранчову перемогу, то як далі жити? Боротись в опозиції? З ким і за що?
Полишається тільки співати класичну львівську пісню: "Ой як то сумно, ой як то нудно Ой як то сумно, ой як то нудно Ой як то су-у-у-у-мно, ой як то ну-у-у-у-удно Любила хлопця - забути трудно..."

Будемо боротись далі
58%, 15 голосів
Будемо посилати всіх подалі
19%, 5 голосів
Будемо просто жити
23%, 6 голосів

Рейтинг замітки:

1

РедагуватиВидалити
Додати коментар | RSS | Читати в RSS-рідері
Коментарі

Ingrey
1

5.02.10 19:22
Хоча я поки що не маю права голосу, але я всетаки голосував би за Юльку, бо хто зна що Янукович зробить з Україною, він же не той за кого себе видає..

Відповісти | з цитатою | видалити

Тарас Токар
2

5.02.10 19:46
Свободу не спинити!

Відповісти | з цитатою | видалити

_renny_
3

5.02.10 20:03
http://blog.i.ua/community/662/402636/
мені додати нічого......

Відповісти | з цитатою | видалити

Q2
4

5.02.10 20:21
дааа, нацики сильные борцы - языками по воздуху...

Відповісти | з цитатою | видалити

Мануальщик
5

5.02.10 20:37
Всіх їх, нах.....

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
6

5.02.10 20:42

Відповідь на [4] від Q2
Комплімент! Дякую
Анти-нацики язиками в інших місцях працюють...

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
7

5.02.10 20:53

Відповідь на [1] від Ingrey
Нічого, скажеш ще - прийде час.

Відповісти | з цитатою | видалити

Q2
8

5.02.10 21:22

Відповідь на [6] від Богдан Бо
правда глазки колет? ваше время ушло вместе с ющём )))

Відповісти | з цитатою | видалити

Perovdupu
9

5.02.10 21:24
В котрий раз визнаю геніальність Миколи Маккіавелі - Бідна та нація, що отримала свою незалежність внаслідок слабкості своїх ворогів.
Еліта, що веде націю, може викристалізіватися виключно в жорстокій боротьбі, в кривавому змаганні за волю.
А в нашому випадку т.з. еліта виповзла з компартійних кабінетів та з кривавих, але бандитських, розборок.

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
10

5.02.10 21:27

Відповідь на [8] від Q2
А твого ніколи не було і не буде

Відповісти | з цитатою | видалити
Додати коментар



Співтовариство: Ми любимо тебе, Україно!

попередня наступна

Замітка додана 29.01.10, 16:39

Богдан Бо
Богдан Бо
Зробити замітку темою години?
Круто відзначили Крути

УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 75/2010
Про вшанування учасників боротьби за незалежність України у XX столітті

Ураховуючи результати проведених наукових досліджень, визнаючи на державному рівні видатну роль учасників боротьби за незалежність України у XX столітті, з метою їх вшанування, відновлення історичної справедливості та правдивої історії українського визвольного руху XX століття постановляю:

1. Визнати учасниками боротьби за незалежність України у XX столітті осіб, які брали участь у політичній, партизанській, підпільній, збройній боротьбі за незалежність України, в тому числі у складі формувань Української Центральної Ради, Української Народної Республіки, Західно-Української Народної Республіки, Української Держави (Гетьманату), Української військової організації, Організації народної оборони «Карпатська Січ», Організації українських націоналістів, Української повстанської армії, Української головної визвольної ради та інших військових формувань, партій, організацій та рухів, що ставили за мету здобуття Україною державної незалежності.

2. Кабінету Міністрів України розробити разом зі Службою безпеки України та за участю Національної академії наук України і внести в установленому порядку на розгляд Верховної Ради України проект Закону України «Про правовий статус учасників боротьби за незалежність України у XX столітті».

3. Міністерству освіти і науки України, Українському інституту національної пам'яті розробити за участю Національної академії наук України для навчальних закладів методичні, просвітницькі та інші матеріали, присвячені боротьбі за незалежність України у XX столітті.

4. Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям уживати в установленому порядку заходів щодо гідного вшанування учасників боротьби за незалежність України у XX столітті, в тому числі з активізації патріотичного виховання молоді та просвітницької роботи, найменування у населених пунктах вулиць, площ, бульварів, парків та скверів, навчальних закладів та закладів культури на честь визначних учасників боротьби за незалежність України у XX столітті та подій, пов'язаних з українським визвольним рухом XX століття.

5. Запропонувати органам місцевого самоврядування здійснювати заходи щодо вшанування учасників боротьби за незалежність України у XX столітті.

Президент України Віктор ЮЩЕНКО

28 січня 2010 року

Правильно
77%, 24 голоси
Неправильно
19%, 6 голосів
Байдуже
3%, 1 голос

Рейтинг замітки:
РедагуватиВидалити
Додати коментар | RSS | Читати в RSS-рідері
Коментарі

Q2
1

29.01.10 17:10
столько вреда стране, сколько ющ, ещё не один презик не наделал.
достаочно того что своими прославлениями неудачников, голодоморными геноцидами и т.п. пытался всю страну превратить в вечно обиженных самовлюблённых свидомых. и сейчас своими указами пытается пробить себе дорожку в парламент, за счёт созданной за пять лет паствы.

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
2

29.01.10 17:22

Відповідь на [1] від Q2
Приймаю, хоча Кучма гірший, але то окрема тема.

Відповісти | з цитатою | видалити

Q2
3

29.01.10 17:25

Відповідь на [2] від Богдан Бо
тем что при нём страна работала?

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
4

29.01.10 17:33

Відповідь на [3] від Q2
Слухай, не грай вар’ята: працюва... Валилась до бісової мами... Ти ще Чорноморський флот згадай, як його знищили, а скільки заводів припинило існувати - заглянь статистику.

Відповісти | з цитатою | видалити

Q2
5

29.01.10 17:36

Відповідь на [4] від Богдан Бо
количество порезанных на металл заводов при двух сроках кучмы и одном юща - несравнимы. и мне не нужна статистика, мне достаточно по городу проехать.
а где сейчас чф?

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
6

1.02.10 16:44

Відповідь на [5] від Q2
Знаєш, якби Ющенко міняв всю місцеву владу на своїх ставлеників, чого я сподівався, - він би і відповідав за це, але він залишив місцеву владу такою, якою її обрали місцеві люди! Місцеві обрали - ті обікрали-розікрали, а вина на Ющенку, а ти і ви усі! наче не винуваті, що тупо спостерігали, як вас обкрадали, заводи нищили ваші ж обранці...
Давай не пенди зайве, якщо голову маєш на плечах, а не вічне джерело словоблуддя...

Відповісти | з цитатою | видалити

Q2
7

2.02.10 18:09

Відповідь на [6] від Богдан Бо
а чё ты нервничаешь? )
свидомые любят юща только за то что он позволил им гавкать на москалей и объявил их справжнимы украйинцямы. а больше ничего убогим и не надо. поэтому вы его так рьяно защищаете.
вот если бы - офигенный аргумент. пасечнику место на пасеке, что ющ убедительно доказал своим президенством. если не умеешь или не хочешь руководить государством, не хрен корчить из себя демократа. а вот с точки зрения интересов америкосов ющ сделал всё что от него требовалось, без всяких если бы...

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
8

5.02.10 18:10

Відповідь на [7] від Q2
А можеш щось нормально сказати?
Шо все на ющі заклинило, на свидомих?
Про щось своє можеш? Ідеї, пропозиції, думки?

Відповісти | з цитатою | видалити

Q2
9

5.02.10 18:31

Відповідь на [8] від Богдан Бо
А можеш щось нормально сказати?
нормально это что-то типа славаукраини или москали падлюкы? )

Шо все на ющі заклинило, на свидомих?
а у вас тут больше ничего и не обсуждается ) ну, вообще если долго повторять одно и тоже, то может даже самые отмороженные фанатики начнут подозревать что мир вокруг них не такой примитивный как они.

Про щось своє можеш? Ідеї, пропозиції, думки?
не в этом сообществе и не с этим контингентом )

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
10

16.02.10 15:16

Відповідь на [9] від Q2
Понято!
Принято!

Відповісти | з цитатою | видалити
Додати коментар




Співтовариство: Свобода і справедливість

попередня наступна

Замітка додана 29.01.10, 13:38

Богдан Бо
Богдан Бо
Зробити замітку темою години?
Підсумки і напрямки - 1 і 2

Підсумки і напрямки - 1

Вступ

За що я люблю життя? За унікальну режисуру: отак живеш-живеш і все думаєш, а що ж воно буде далі? І хоч би які точні обгрунтованні прогнози не робив - все одно подальший розвиток подій в реальному житті буде інакшим. Звичайно, що я маю на увазі не прогнози типу: завтра буде день, а потім ніч тощо. Я маю на увазі безкінечність видозмін, подібно до дитячого телескопу, де невеличка кількість кольорових скелець у просторі трьох дзеркал у формі прямокутного трикутника творять безкінечну кількість чудових зображень...
За що я люблю поезію? За унікальну можливість в невеликій кількості слів сказати великі істини. Ось для прикладу найпростіша фраза: "Є різниця між порожньою чашею і чашею, випитою до дна", - є для мене темою осмислення свого життя: чи це є просто порожня чаша, чи...
А ще я часто повторюю про себе вірш поета Жоржа Дикого "Я БУДУ ЖИТИ ВІЧНО"

Я буду жити вiчно. Не тому,
що хочу чи не хочу – так вже стало,
що жереб кинуто й менi попало
увiчнити життя й iм'я своє.

Я оминув i славу, i ганьбу.
Сума й тюрма до мене не чiплялось.
Я просто йшов спокійно по життю,
яке менi вiд Господа дiсталось.

А шлях той без початку i кiнця,
де нi вернутись, нi країв дістатись...
Тож я iду вперед, щоб не тинятись,
бо Свiт цей – коло iз тернового вiнця.

Не мною придумано порівняння розвитку життя і цивілізації з спіралевидним поступом, що для нас, смертних, більше тотожно до кільця. Часто ми в нашому житті вертаємось в стан, де ми вже колись були! Кому хоч раз доводилось заблукати - той добре знає це відчуття: після тривалої дороги в певному напрямку раптом опинитись в місцині, де ти вже був раніше і знову нехотячи повернувся, тобто вся твоя важка попередня мандрівка до цілі виявилась марною.
З подібними почуттями блукальця, що в 2010 році потрапив у ситуацію 2004 року, починаю і я робити свої аналітичні роздуми над реаліями суспільного стану в Україні на теперішній час.
Буду вдячний всім, хто захоче долучитись, бо вже побачив досить багато людей, думки яких можуть доповнити цей безкінечний мозаїчний краєвид під назвою "НАШЕ ЖИТТЯ".

Підсумки і напрямки 2

Оскільки я ще задовго до виборів розставив для себе пріоритети і визначив свої дії, то я свідомо не буду приймати участі і не піду голосувати на вибори Президента України 7 лютого, бо не бачу для себе в тому сенсу: обидва вибори для мене є негативними. Я не люблю принципу, що з двох зол треба обирати найменше. Я вважаю, що з двох зол не обирають жодного! До того ж важко встановити, яке зло дійсно більше, а яке - менше...
Ще до початку виборів у президенти, я зробив для себе табличку власних симпатій:
1. Гриценко
2. Яценюк
3. Ющенко
4. Литвин
Чому? Пояснюю:
Гриценко я вважав за найбільш порядною і вольовою людиною, у якої слово і діло не розходяться в реаліях нашої політики постійних обманів і "кидалов".
Яценюк мені сподобався за його принциповість і водночас успішність в кар’єрі як для молодого політика, тобто достатнє розуміння функцій і дії державного механізму; це представник нового молодого покоління в Україні, яке не заражене метастазами радянщини.
Ющенко, як президент-реформатор і організатор був нікчемним, тому і третій, а не перший. Але він уособлював в собі ідею СВОБОДИ, при тому, що він вберіг цілісність України. Як я зазначав не раз: ще 5 років такого "владного безвладдя" - і громадянське суспільство в Україні змушене буде самоорганізуватись і перебрати владні функції в державі на себе, тобто народ стане фактичним виразником влади в країні. Але народ вирішив інакше...
Литвин для мене був би теж не надто поганим президентом України своєю поміркованістю і вмінням досягати компромісів у складних ситуація, тобто діяв за принципом "і вашим, і нашим", що нормально для політика найвищого рівня як Президент України. Литвин - не найгірший варіант в президенти, як я любив повторювати у дискусіях на подібні теми. Найгірші варіанти у мене були наступні:
1. Янукович
2. Тимошенко
3. Тягнибок
4. Тігіпко
5. Симоненко
6. Костенко
7. Мороз
( всі інші кандидатури - просто наповнювач і показник демократичності, піар амбіцій, але не тема обговорення як реальних кандидатів у президенти)
Пояснюю цей перелік:
Янукович не потребує тривалого пояснення - це інший світогляд авторитарного характеру, який я не сприймаю апріорі.
Тимошенко - це чистої води брехлива демагогія при повному волюнтаризмі керування державою з далеко не позитивними наслідками. Вона є головним винуватцем зруйнування "помаранчевої" єдності всіх патріотичних сил і першопричина блокування євроінтеграційних процесів входження України до Євросоюзу і НАТО: боротьба за владу і внутрішня ворожнеча - це унеможливили інтеграцію значно більше за протести з боку Росії.
Тягнибок є чистої води націонал-провокатором, який своєю демонстрацією ультрапатріотизму і погрозами екстремізму відвертає від національних цінностей електорат значної частини Україниі і водночас розколює національно свідомий електорат виборців. Вже той факт потужного фінансування з Сходу України діяльності ГО "Свобода" говорить сам за себе: хто платить - той замовляє музику...
Тігіпко, це на мою думку, взагалі велика хохма: хитрий молдаванин зіграв у клоуна-"сильного призидента" і виграв навіть більше ніж сподівався. На мою думку у Тігіпку відбився показник реалій нашої величезної "тіньової економіки", де мало зважають на злодійську натуру і шанують за вміння блефувати. Просто в мить Тігіпко став "білим і пухнастим", і всім в момент відморозило пам’ять, що він був головним організатором масових фальсифікацій виборів 2004 р. і злому сервера, а потім дав драла закордон, як останній боягуз, чого не зробили ні Шуфрич, ні Ківалов...
Симоненко - теж без коментарів: чесно виконує обов’язки носія деградуючої ідеї комунізму, але як президент - це повний регрес.
Костенко, котрий Юрій, - це одна з найбільших паскуд, цілком тотожним з Морозом, котрий Олександр, які власні амбіції не спроможні перевести у позитивне застосування щодо громадських інтересів. Що ж: заслужено отримали на завершення політичної кар’єри моцного копняка від людей. Будемо сподіватись, що більше ми цих чмуриків серед кандидатів у президенти України не побачимо, а краще - взагалі не бачити в українському політикумі подібних мудаків. У порівнянні з ними Тігіпко, Симоненко і Тягнибок - класні мужики, які гарно грають вар’ятів!

Отже хоч мої пріоритети були інші, але в першому турі я голосував таки за Ющенка, а другий тур пропускаю, бо ніхто з моєї четвірки фаворитів до нього не потрапив.
Гриценко і Яценюк провели досить невиразну передвиборчу компанію, а головне - не розкрили чіткої СВОЄЇ програми дій та ВЛАСНОЇ ідеології як такої. Були загальні фрази і малоздійсненні обіцянки реформ і процвітання. Підстав заволодіти увагою масового електорату вони не зуміли знайти, тому і наявний відсоток є досить непоганим для такої поганої агітаційної кампанії у обох.
Литвин - як Литвин, він як качка ніде не потоне, а ось щодо Ющенка, то думаю з ним ми вже попрощаємось, а його заява про подальшу політичну діяльність є чистою бравадою - "весела фізія при поганій грі". Хтось з політологів автоматично переніс відсоток голосів за Ющенка на можливі в подальшому перевибори і нарахував до 20 місць у Верховній Раді для "Нашої України", а я дуже і дуже мало в те вірю, бо повторюю: голосували не за Ющенка, а за ідею!
Зміст опозиції - це боротьба за владу, а який Ющенко при владі - ми вже знаємо і такого нездару нам не треба. Тому не знаю як там хто, а я викреслюю у себе такого політика як Ющенко і політичну силу "Наша Україна" як, до слова, і "Народну самооборону" з паном Луценком, - з своїх пріоритетів в українському політикумі. Це вже пройдені теми - треба шукати нові сили і лідерів більш результативного характеру. Поки що це для мене є Яценюк і Гриценко, а там час покаже...

Богдан Гордасевич

Р.S. Для недолугих пояснюю: я не йду на вибори - і це моя позиція! (А не поза!)
Я не знімаю з себе своєї відповідальності! - Я передаю своє право голосу!
Я, хто не бачить змісту вибору, бо для мене обидва кандидати рівноцінно
погані, свідомо своє право вибору передаю тим, хто має вибір - кого
буде більше, я того і визнаю, але відповідальності з себе не знімаю, як
наче я не брав участі у голосуванні - і я в стороні. В стороні -
емігранти, а ми живемо у купі разом.

Я буду обирати нових лідерів
71%, 12 голосів
І старі лідери підійдуть - вони знані і перевірені
0%, 0 голосів
Мені байдуже: всі вони одакові
29%, 5 голосів

Рейтинг замітки:
РедагуватиВидалити
Додати коментар | RSS | Читати в RSS-рідері
Коментарі

Perovdupu
1

29.01.10 14:07
Якщо з Яценюком готовий в принципі погодитись , то з Гриценком - В ЖОДНОМУ РАЗІ!!!!
Це бабо-мужик, людина з величезними комплексами. Він по життю "обіжєний" на всіх і вся.
Говорить правильні, вивірені часом слова. Це й магнітофон може.
Він, на мою думку, не боєць, тим паче не воїн!

Відповісти | з цитатою | видалити

Perovdupu
2

29.01.10 14:10
До слова... друже Богдане, придивіться уважніше до нашого чинного президента. Можливо Ви зможете розгледіти дещо більше.

Відповісти | з цитатою | видалити

братЧортомлик
3

29.01.10 14:33
Гриценко я вважав за найбільш порядною і вольовою людиною, у якої слово і діло не розходяться в реаліях нашої політики постійних обманів і "кидалов".
ні друже Гриценко був нулем, якого оденицею зробив Ющенко, а потім цей нібито офіцер почінає полівати людину яка витягла його з гівна нагору. Ні це не офіцер. Куля у скроню ось це по-офіцерськи, а гівноляпством займатися, то для баби..
а що до іншого так може воно все й так але голосувати противсіх означає за Януковича... Ось такий вибір йопть

Відповісти | з цитатою | видалити

Пошук
4

29.01.10 14:50
Що до Гриценка то згоден з Perovdupu і братомЧортомликом цілком!!! Харя аж тріщить і блищить. Це не герой!

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
5

29.01.10 16:05

Відповідь на [2] від Perovdupu
Вже не маю охоти, а що найголовніше - часу з ним возитись.
Я не проти Ющенка - просто потрібно іншого.
Знаєте, як тренери у футболі вищої ліги: міняють не тому що погані, а тому що гру хочуть команди іншу.
Чи режисери в театрі одну і ту виставу ставлять по-різному - так і я хочу іншого лідера.

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
6

29.01.10 16:22

Відповідь на [2] від Perovdupu
Панове, я колись Луценка дуже поважав, а його "Народна самооборона" - була партією моєї мрії, але що з того вийшло? Спаскудився чоловік.
Прошу наводити приклади, кого ви вважаєте хорошим і перспективним - бути критиком і я можу без проблем: як ви помітили, я ж сказав, що не побачив у агітації Гриценка і Яценюка чогось розумного, щоб мене зацікавило. Думаю, що інші виборці - так само.
А обговорювати зовнішність чи національність - не та тема,
як і хто кого з гімна витяг і знову засунув.
Я бачив мужність Гриценка, коли він перечив прем'єру Януковичу при спробі державного перевороту -- це було дуже гідно і я з того часу його поважаю.
В усіх справах я перш за все ( як і всі!) оцінюю дію і результат.

Відповісти | з цитатою | видалити

Perovdupu
7

29.01.10 23:03

Відповідь на [6] від Богдан Бо
Державний переворот? Гриценко був мужнім, відчуваючи за своєю жирною спиною спокійний подих Ющенка!
Дії нашого Президента ще належно будуть оцінені. Навіть не людьми нашого покрління. Він, без перебільшення, невизнаний митець і справжня слава прийде до нього вже після.
Я, повір друже Богдане, не фанат Ющенка. Я фанат України і саме тому визнаю те добре, що він встиг зробити для розвою нашої країни та держави.

Відповісти | з цитатою | видалити

RUSEN
8

30.01.10 15:15
украина недоросла до гриценка …

Відповісти | з цитатою | видалити

oleg_kv
9

30.01.10 21:10
На наступних 5 років лідер один - Тимошенко.

Якщо страусячу позу займе значна кількість "патріотів" - буде Янукович. От тоді покусаєте лікті. Але особисто я таким руку не подам.
Коли була потрібна допомога вашому Ющенкові, всі патріоти (особливо Тимошенко) підтримали. А тепер коли потрібна допомога Тимошенко - займаєте блюзнірську позицію.

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
10

1.02.10 10:49

Відповідь на [9] від oleg_kv
Що-що??? Як-як???
Тимошенко розвалила помаранчову коаліцію, постійно здавала-зраджувала Ющенка і ти віриш, що вона патріот України?
Не треба мені руки, яка рука об руку з Лозинським - це твій друг? Ну і дружи...

Відповісти | з цитатою | видалити
Додати коментар




півтовариство: Свобода і справедливість

попередня наступна

Замітка додана 27.01.10, 14:45

Богдан Бо
Богдан Бо
Зробити замітку темою години?
Два Василя

Вони народились майже одночасно: Василь Стус з’явився на світ прямо на Святий вечір 6 січня 1938 року, а Василь Симонеко – 8 січня 1935. В тому, що відбулись ці обидві події під час святкування народження Христа стало пророчим для обох Василів – і вони стали на шлях проповідування Слова й особистої трагедії мучеництва.
Не думаю, що самі Василі розуміли своє призначення звище і свідомо пов’язували час свого народження на Різдво з обиранням свого фаху та життєвого покликання. Вони стали поетами, справжніми Поетами, бо душі їх були відкриті красі, сповнені любові до цілому світу, а серце переповнене болю через страждання людей, особливо ж – свого багатостраждального українського народу і рідної Батьківщини – України. Обидва Василі не терпіли брехні, вони були максималісти-правдолюби, що в радянській державі, яка вся трималась на облуді й брехні, було рівнозначно смертному вироку. І вони свідомо зійшли на свою Голгофу.
Хіба могло бути інакше, коли Василь Симоненко висловив своє життєве кредо в наступних рядках:

Люди всі по-своєму уперті:
Народившись, помирає кожна,
А живуть століття після смерті
Ті, що роблять те, чого “не можна”.

Созвучні йому рядки Василя Стуса:

І зважитись боротися, щоб жити,
І зважитись померти, аби жить…

Ще Василь Стус додає про своє призначення наступні слова: “І думка така: поет повинен бути людиною. Такою, що повна любові, долає природнє почуття зненависті, звільняється від неї, як од скверни. Поет – це людина. Насамперед. А людина – це насамперед добродій. Якби було краще жити, я б вірші не писав, а – робив би коло землі. Ще зневажаю політиків. Ще – ціную здатність чесно померти. Це більше за версифікаційні вправи!”
Яке благородство душі!
І рідніше рідного брата долучається до цих сокровенних слів Стуса коротка автобіографічна сповідь Симоненка: “Що я можу сказати про себе? Ще так мало прожито і так мізерно мало зроблено. Хочеться бути людиною, хочеться робити гарне і добре. Хочеться писати такі вірші, які б мали право називатися поезіею, якщо це мені вдається рідко, то це не тому, що я не хочу, а тому, що мало вмію і мало знаю. Найбільше люблю землю, людей, поезію і... село Бієвці на Полтавщині, де мама подарувала мені життя. Ненавиджу смерть. Найдужче боюся нещирих друзів. Більше мені сказати про себе нічого”.
Не можна навіть приблизно порівнювати поетичний доробок Василя Симоненка та Василя Стуса – занадто вони різні. Єднає їх тільки інтелектуальна геніальність і виняткова поетична обдарованість, бо навіть по кількох рядках можна безпомилково впізнати авторство. Для Василя Симоненка характерним є більш фолькльорне і дуже милозвучне звучання, чому сприяло народження і навчання з малечку на Полтавщині, а потім праця журналістом на Черкащині. Поезія Василя Стуса значно суворіша і маштабніша, в ній відчувається світовий рівень, чому посприяли інші обставини життя і навчання в Донбасі, хоч народився Стус на Винничині. Йому певним чином повезло, що навчаючись в Донецькому педінституті в часи хрущовського послаблення тоталітарного режиму Стус мав доступ до закритих бібліотечних спецфондів і зміг пізнати глибину української і світової культури в більшому об’ємі від стандартної вихолощеної радянської освіти. З іншого боку ці знання і призвели Стуса до конфлікту з існуючим радянським ладом: він знав і сповна усвідомлював його ницу фальшивість, отож свідомо вийшов на прю. Характерним щодо цього було його поводження в київському палаці “Україна” під час спроби гурту дисидентів на чолі з Іваном Дзюбою провести акцію протесту проти арештів дисидентів у 1965р. Публіка доволі неохоче піднімалась, щоб стоячи продемонструвати свїй протест, і тоді Стус почав ходити поміж рядами й примушував одним поглядом очей вставати слабкодухих. Перед тим він не був посвячений у задум акції, тож долучився до неї виключно з власної ініціативи і назавжди.
Розповідають, що потім в “органах” пообіцяли Василю Стусу все пробачити за умови співпраці з ними, зокрема вимагали від нього дати свідчення на Дзюбу. Стус відмовився від співпраці з КДБ, після чого його моментально відчисляють з аспірантури Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченко, а потім за участь в русі дисидентів-“шістдесятників” його арештовують 1972 року і засуджують на 5 років. Коли ж Стус повернувся після відбуття терміну, його у 1980 заарештовують знову і засуджують аж на 15 років суворого режиму, в той час коли крімінальним злочинцям за вбивство давали термін 8-10 років позбавлення волі у звичайній колонії. Відчутна різниця оцінки правдивого слова та його загрози для радянської влади.
Стус тяжко мучився, але не корився. Наглядачів в тюрмах і колоніях він в очі називав фашистами, вони ж робили все, щоб зломати поета всіма можливими засобами, навіть залучаючи кримінальних злочинців, один з яких важко поранив ножем Стуса, що вкликало хвилю протестів і голодовок серед арештанів-дисидентів. В одному своєму листі до матері Василь Стус написав: “Я пишу вірші і гадаю, що колись то потрібне буде моєму народові. А що мене мучать за них – то що поробиш?…комусь же треба підставляти свої плечі. Ось я й підставив свої. І мушу триматися”.
Наскільки важко було Василю Стусу триматись можна зрозуміти з вірша, який варто навести повністю:

Сучив за степом, скучив за лугом,
скучив за ставом, скучив за гаєм,
скучив за сином, скучив за другом,
скучив за матір’ю, за рідним краєм.
Часом присниться синій барвінок,
сивий полин і сум чебрецевий,
київські сосни, тихий зарінок.
Я не крицевий.
Жодного просвіту, жодної шпари,
тьмяно. Хоч око виколи, темно.
Марне чекати – вибуду кару.
Ждати – даремне.

На противагу трагічному Стусу у Василя Симоненка багато наївного романтизму і навіть віри в доброчесність радянського ладу, але поступово, як і личить справжньому поету, Симоненко не стільки свідомо, скільки щирістю почуттів так само прийшов до конфронтації з владою, з існуючими суспільними відносинами в СРСР. Чи могло бути інакше, коли під личиною комуністичного інтернаціоналізму в Україні відбувалась тотальна денаціоналізація й брутальна русіфікація українців, а в цей час Симоненко писав рядки поезій такого змісту:

Ради тебе перли в душі сію,
Ради тебе мислю і творю –
Хай мовчать Америки й Росії,
Коли я з тобою говорю!
……………………………

Україно! Ти – моя молитва,
Ти моя розпука вікова.
Гримотить над світом люта битва
За твоє життя, твої права.

Хай палають хмари бурякові,
Хай сичать образи – все одно
Я проллюся крапелькою крові
На твоє священе знамено.

І пролився… Зараз важко дізнатись, як все трапилось насправді, але точно відомо одне: Василь Симоненко був затриманий міліцією і там жорстоко побитий, після чого в нього відмовили нирки , а невдале їх лікування та операції спричинили передчасну смерть поета у зовсім молодому віці – всього 28 років. Смерть Василя Стуса ще більш втаємничена, але кров у штрафній одиночці-карцері, в якому він загинув і до якого могли зайти тільки наглядачі з МВС, чітко вказує хто й тут доклав свої руки. Трагічно жити в державі беззаконня, де вбивць іменують правоохоронцями, проте трагічна загибель через 40 років за майже тотожних обставин журналіста Гії Гонгадзе та композитора Ігоря Білозіра знову повертає нас до питання, яким мучився ще наш пророк Тарас Шевченко:

І день іде, і ніч іде.
І голову схопивши в руки,
Дивуєшся, чому не йде
Апостол правди і науки?

І він же в іншому вірші пояснює першопричину наших суспільних негараздів:

О люди! люди небораки!
Нащо здалися вам царі?
Нащо здалися вам псарі?
Ви ж таки люди, не собаки!

Наголошую на тому, бо і Василя Стуса, і Василя Симоненка об’єднувало власне оте шевченківське побажання – бути Людиною! Їм не потрібні були ні царі, ні псарі! І своєму народу вони не бажали їх, тому боронили його всім своїм життям і навіть по смерті. Як тут не нагадати відомий вірш Симоненка, що прямо розпочинається із звернення:

Ти знаєш, що ти – людина?
Ти знаєш про це чи ні?

Є відповідні рядки так само у Стуса:

Як страшно відкриватися добру.
Як страшно зізнаватись, що людина
Іще не вмерла в нас.

Сумно, дуже сумно відтворювати і порівнювати ці два трагічні життєписи двох видатних українських поетів, проте так видно було суджено, що не будучи близько знайомими – поріднитись їм долями мучеників, бо смерть Василя Симоненка 14 грудня 1963 року припадає на час початку страдницького шляху Василя Стуса, що трагічно скінчився 4 вересня 1985 року майже в переддень розвалу імперії зла – СРСР і звільнення України. І одночасно почався шлях у бесмерття для обох поетів, як і віщували вони в своїх поезіях. Справдились слова Василя Стуса:

…А проте: ми ще повернемось,
обов’язково повернемось, бодай –
ногами вперед, але – не мертві,
але не переможені, але – безсмертні.

Справдились і слова Василя Симоненка:

Люті кати поглумились над нами,
Скільки лягло нас у чорні гроби,
Та перемога – дивіться!- за нами:
Смерть – не кінець боротьби.

Ті, що життя прогуляли без діла,
Що у народній купались крові,
В землю лягли і безслідно зотліли –
Ми ж і понині живі!

Коли ми говоримо зараз, що Незалежність дісталась Україні як дарунок долі без пролиття крові, то можна сказати одне: на цей дарунок Україна сповна заслуговувала через страдницьку долю мільйонів українців, серед яких особливого значення давайте надамо двом видатним співцям-поетам України, двом Василям: Симоненку і Стусу. Нікому не дано знати, які краплини виявляться останніми, що зрушать чаші на терезах Вічності, але останні краплини завжди найцінніші і ці в буквальному розумінні “крапельки крові” були пролиті саме із сердець двох Василів-поетів, тож пам’ятаймо про це і шануймо. І читаймо їх поезії , бо поети не вмирають допоки їх твори читають.

м. Львів Богдан Гордасевич
Рейтинг замітки:
РедагуватиВидалити
Додати коментар | RSS | Читати в RSS-рідері
Коментарі

irish-cream
1

27.01.10 15:02
дуже цікава інформація.Дякую!

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
2

27.01.10 15:25

Відповідь на [1] від irish-cream
Радий, що зацікавились

Відповісти | з цитатою | видалити

innate idea
3

27.01.10 20:38
Цікава аналогія...два Василі, два такі різні, та два такі однакові...

п.с. До речі, цікава ідея зробити аватарою, як я розумію, власний портрет. Чомусь згадала Доріана Грея...хоча, то інше, зрозуміло)

Відповісти | з цитатою | видалити

Східняк
4

28.01.10 06:03
З задоволенням прикрасив Вашим твором форум "Поштовх"
http://www.forum.poshtovh.org.ua/index.php?topic=1784.msg20203#msg20203

Хай Вам щастить у добрих справах!!!

Відповісти | з цитатою | видалити

zmi_j
5

28.01.10 09:09

Дякую

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
6

28.01.10 12:17

Відповідь на [3] від innate idea
Так, це мій портрет роботи львівського художника Миколи Горди

Відповісти | з цитатою | видалити

real me
7

28.01.10 20:31

Відповідь на [6] від Богдан Бо
Цікава замітка.
я додам у себе посилання на неї
(з вашого дозволу)
Я чув таке:
наче Стуса висунули на Нобелевську премію ... скоро по тому він потрапив у карцер, де
(начебто) у нього не витримало серце.

Відповісти | з цитатою | видалити

HaliZav
8

30.01.10 00:21
Дякую,дуже цікаво

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
9

3.02.10 15:04

Відповідь на [7] від real me
Не перечу.
А про смерть Стуса - може бути.
У Сосюри були проблеми після похвали його вірша "Любіть Україну" Степаном Бандерою
І у Василя Симоненка через популярність в еміграції
Тобто іноді щирими побажаннями комусь вкорочують життя...

Відповісти | з цитатою | видалити

Mr_Nicks
10

4.02.10 01:11

Відповідь на [7] від real me
В якій номінації?

Нещодавно слухав лекцію про українців, які могли отримати Нобелевську премію, але не отримали. Там людина, яка цікавиться премією Нобеля озвучила інформацію про те, що нібито люди, які мали від СРСР подавати кандидатів на Нобелевські премії, подавали туди людей не з СРСР.

Відповісти | з цитатою | видалити
Додати коментар



Співтовариство: Ми любимо тебе, Україно!

попередня наступна

Замітка додана 27.01.10, 13:51

Богдан Бо
Богдан Бо
Зробити замітку темою години?
Сьогодні — Міжнародний день пам’яті

Вшановуючи сьогодні пам’ять щодо в’язнів концтабору «Аушвіц» (Освєнцім), варто нагадати, що там 1942 р. було закатовано рідних братів провідника ОУН Степана Бандери – Василя та Олександра

Сьогодні — Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту

65 років тому перестала існувати одна з найжахітніших нацистських «фабрик смерті» — концтабір «Аушвіц» (Освєнцім) неподалік Кракова у Польщі. Найбільше — понад мільйон (!) — у цьому концтаборі страчено євреїв. Угорських, грецьких, польських... Саме тому Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту Генасамблея ООН призначила на 27 січня. Цього року ця дата на міжнародному рівні відзначатиметься вчетверте, адже резолюцію ООН прийнято у листопаді 2005–го. «Цього дня є привід віддати належне жертвам і активізувати кампанію проти расової ненависті, на ґрунті якої виник Голокост, — йшлося в заяві Ради Європи. — Одна з основних цілей цієї кампанії — роз’яснити суть Голокосту молодому поколінню».

Нацистський смерч понад три роки душив Україну. Спалено сотні сіл, знищено понад шість мільйонів мирних жителів. Серед них — півтора мільйона єврейських жінок, дітей і немічних старих. Із теренів України зметено цілі містечка — штетли зі своєрідною культурою, святими книгами, молитовною силою. Єврейська спільнота України була неординарною, і Україна через свою єврейську спільноту набувала особливої самобутності й благословення. Цього вже немає. Рана зяє чорнотою і пече. Заповнити її можна хіба що правдою: що і яким чином утрачено. Пізнавши світогляд і побут українських штетлів, ми оживимо пам’ять про їхніх розстріляних мешканців. Утім у Києві й досі немає музею Голокосту, а музейна експозиція в Дніпропетровську, що готується ще з 2003 року, досі не діє. Хоча концепція її є цікавою: експозиція має охоплювати час від другої половини 18 століття аж до наших днів і відображатиме спільність доль українського та єврейського народів, що століттями не мали своєї держави. Мали би показати й подібність національних трагедій, пережитих євреями та українцями — Голокосту і Голодомору. Окремий розділ експозиції розповідатиме про дві тисячі українців–праведників світу, які переховували євреїв у роки війни.
Слід знати правду й про те, що сталося 27 січня 1945 року в Освєнцімі. Світ досі живе стереотипом, що «євреїв від смерті в Освєнцімі звільнили російські воїни». Хоча відомо, що на той час майже всі євреї в концтаборі вже були знищені. Радянська армія не поспішала до Освєнціма, щоб звільнити смертників. Уже восени 1944 року Москва знала, що Аушвіц діє як відлагоджена «фабрика смерті», передусім євреїв. Проте заводи й копальні Сілезії цікавили Кремль більше, ніж життя в’язнів. Тому що в «Аушвіці» на момент «звільнення» ще залишалося хоч трохи живих, завдячуємо генералові Василю Петренку, що командував 107–ю стрілецькою дивізією. До концтабору генерал увів військо за власною ініціативою. Дивно, але інструкції з Кремля не радили у звітах згадувати про загиблих у концтаборі євреїв. У висновку для процесу над воєнними злочинцями службовим персоналом колишнього нацистського концтабору «Освєнцім» слово «єврей» не зустрічалося.
Важко зрозуміти, чому ця історія знову замовчується, а світовій громадськості продовжують «нагадувати» про «колабораціонізм українських націоналістів із нацистами» та що «євреїв в Україні розстрілювали не нацисти, а українці». Перед світовою громадськістю Україну виставляють державою, «просякнутою антисемітизмом», де пам’ятки Голокосту постійно плюндрують. У світовій пресі намагаються змалювати картину «конфліктного протиставлення Голодомору й Голокосту», мовляв, музею Голокосту немає в Україні лише тому, що держава стимулює на офіційному рівні лише тему геноциду українців. Утім музею Голодомору в Україні також досі немає...
«Я твердо переконаний: репетиція Голокосту була в 1933–му, коли сім мільйонів українського народу убито голодом за один рік. Саме тоді фюрер прийшов до влади й одразу отримав від Сталіна гарантію вседозволености: якщо можна промовчати убивство семи мільйонів, то можна все», — переконаний філософ Євген Сверстюк. Він нагадує, що не так далеко від нас досі «гуляє ненависть, свищуть «зачистки» і маленькі «Бабині яри» наповнюються чеченцями».

Ярослава МУЗИЧЕНКО

В’язні нацизму, відгукніться!

Заповнивши анкету, українці з досвідом німецьких концтаборів розкриють для нащадків маловідому сторінку нашої історії
Про українців, ув’язнених у нацистських концтаборах, досі широкому загалові майже не відомо. Хоча історики документально підтверджують, що українці в гітлерівських таборах становили 10 або й більше відсотків. Наприкінці минулого року в польській пресі вийшла друком стаття про українців у таборі «Майданек». Подано там, що українців у Майданеку було 3500. У додатках до статті вичислено лише біля 500 прізвищ. Обговорення статті було надруковане у варшавському українському тижневику «Наше слово» (www.nslowo.pl). Утім у Майданеку могло бути й більше українців. Подібна ситуація й з іншими таборами. На веб–сторінці концтабору «Аушвіц» (www.pl.auschwitz.org.pl) подано, що українців було там «кількасот». З них фотографічно продокументовано близько 550 осіб. Українська «Вікіпедія» подає, що в таборі «Аушвіц» перебувало 14,5 тисячі в’язнів (різних національностей) із території України.
Українців у німецьких концентраційних таборах переважно реєстрували як поляків, росіян, радянських робітників і радянських військовополонених. У Радянському Союзі в’язнів концентраційних таборів, які пережили табір і вийшли на волю, переважно трактували як зрадників і колаборантів. Особливо жорстоко в сталінський час обходилися з колишніми військовополоненими. Через те табірники часто приховували своє трагічне минуле, однак нерідко кінчали життя в ГУЛАГу. Знаний дослідник і колишній в’язень німецьких концтаборів професор Михайло Марунчак писав у 1990 році: «Важко встановити число українців у німецьких концтаборах. Українські імена було реєстровано в польській, російській чи інших статистиках. Багато реєструвалися також бездержавними. І повторюється тут так, як у тій казці про людину без роду й без долі, що її славу сусід добрий взяв». Доктор Марущак за анкетними даними Ліги українських політичних в’язнів встановив стан українців у німецьких концтаборах: наприклад, у Бухенвальді вже 1942 000 так званих «руських» було понад 9 000 українців. Уроку на 15 «транспорті» з Дори, що прибув до Берген–Бельзена в 1944 pоці, на 1200 хворих було понад 500 українських в’язнів. У концтаборі Фльоссенберзі серед в’язнів із літерою «П» (поляк) було близько 25 відсотків українців, а серед «руських» — майже 50 відсотків. У січні 1943 року тільки в головному аушвіцькому таборі перебувало понад тисячу українців. Чимало було в Дахау. У Майданеку вже на початку 1943 року відсоток українців перевищив 15.
Нині дуже важливо перевірити та уточнити статистичні дані про українські жертви нацизму. Дуже просимо переслати на адресу редакції газети «Україна молода» інформацію про українців — в’язнів німецьких концентраційних таборів за питаннями наведеної анкети. Просимо відповісти всіх, хто має яку–небудь інформацію. Питання розраховані передовсім на родини і знайомих колишніх табірників. Ця анкета складена свого часу Світовою лігою українських політичних в’язнів для табірників з Америки і Західної Європи і була поширена переважно серед членів Ліги. Просимо поінформувати нас також про всі інші, вже існуючі, списки українців — в’язнів німецьких концентраційних таборів. Тільки спільна праця буде ефективною. Не забуваймо, що у концентраційних таборах люди потерпіли переважно за свої переконання чи то правого, чи лівого світогляду. У тій ситуації ні одні, ні інші не могли погодитися з окупаційною дійсністю. Серед ув’язнених були також люди, які потрапили туди випадково, утім елементу кримінального майже не було.

Роман МАТВІЙЧИНА

вічная пам’ять жертвам терору
85%, 22 голоси
а мені байдуже: було і загуло
15%, 4 голоси

Рейтинг замітки:
РедагуватиВидалити
Додати коментар | RSS | Читати в RSS-рідері
Коментарі

Пошук
1

27.01.10 14:26
Таке треба знати і про таке треба пам"ятати. Більш того - навіть в примусовому порядку виховувати шанобливе ставлення до таких понять як Холокост, Голодомор.

Відповісти | з цитатою | видалити

Julia Taneta
2

27.01.10 16:37

Відповісти | з цитатою | видалити

Perovdupu
3

27.01.10 16:54

"...не так далеко від нас досі «гуляє ненависть, свищуть «зачистки» і маленькі «Бабині яри» наповнюються чеченцями».

Відповісти | з цитатою | видалити

centurion00
4

27.01.10 21:41
Наконец то научился правильно размещать посты.

Відповісти | з цитатою | видалити

mendozza
5

28.01.10 01:41

Відповісти | з цитатою | видалити

Східняк
6

28.01.10 06:06

Відповісти | з цитатою | видалити

zmi_j
7

28.01.10 09:15

Пам’ятаймо!!!

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
8

28.01.10 12:10

Відповідь на [4] від centurion00
Вдячний вам, мудрим вчителям.

Відповісти | з цитатою | видалити




Співтовариство: Кумпанійська курія

попередня наступна

Замітка додана 26.01.10, 11:20

Богдан Бо
Богдан Бо
Велика мудрість

Три речі ніколи не повертаються назад:
Час, слово, можливість.

Три речі не слід втрачати:
Спокій, надію, честь.

Три речі в житті найбільш цінні:
Любов, переконання, дружба.

Три речі в житті ніколи не надійні:
Влада, удача, стан.

Три речі визначають людину:
Праця, чесність, досягнення.

Три речі руйнують людину:
Вино, гординя, злість .

P.S. але іноді доки усе зрозумієш пройде ціле життя


РАЗ.
Давай людям більше, ніж вони чекають, і роби це з радістю.

ДВА.
Візьми собі в подружжя того, з ким тобі завжди є про що поговорити.
Коли ти станеш старший, його/її здатність до спілкування буде так само важлива
як і усе інше.

ТРИ.
Вір не усьому, що чуєш, віддавай усе, що маєш і спи стільки, скільки
хочеш.

ЧОТИРИ.
Якщо ти говориш 'Я люблю тебе', май на увазі саме це!

П'ЯТЬ.
Якщо ти говориш 'Мені дуже шкода', дивися людині в очі.

ШІСТЬ.
Будь заручений/а як мінімум півроку, перш ніж одружуватися.

СІМ.
Вір в любов з першого погляду.

ВІСІМ.
Ніколи не смійся над мріями інших.
Люди, які не мають мрії, мають небагато.

ДЕВ'ЯТЬ.
Люби глибоко і пристрасно. Можливо, твоє серце буде розбито, але це єдиний шлях випробувати життя повністю.

ДЕСЯТЬ.
При розбіжностях сперечайся справедливо. Не допускай образ.

ОДИНАДЦЯТЬ.
Не суди про людей по їх родичах.


ДВАНАДЦЯТЬ.
Говори повільно, а думай швидко.

ТРИНАДЦЯТЬ.
Якщо тобі поставили питання, на яке ти не хочеш відповідати, посміхнися і запитай, 'Чому ти хочеш це знати?'

ЧОТИРНАДЦЯТЬ.
Пам'ятай про те, що велика любов і великі успіхи несуть в собі великий ризик.

П'ЯТНАДЦЯТЬ.
Говори ?Будь здоровий!?, якщо чуєш, що хтось чхає.

ШІСТНАДЦЯТЬ.
Якщо ти програв, витягни з цього урок.

СІМНАДЦЯТЬ.
Пам'ятай три важливі речі: Власна гідність;
Пошана до інших; Відповідальність за усі свої дії.

ВІСІМНАДЦЯТЬ.
Ніколи не дозволяй маленькій сварці зіпсувати велику дружбу.

ДЕВ'ЯТНАДЦЯТЬ.
Якщо ти виявив/а, що зробив/а помилку, тут же виправи її.

ДВАДЦЯТЬ.
Посміхайся, коли відповідаєш на телефонний дзвінок.
Той, що подзвонив помітить це по твоєму голосу.

ДВАДЦЯТЬ ОДИН.
Проводь час сам з собою.
Рейтинг замітки:
РедагуватиВидалити
Додати коментар | RSS | Читати в RSS-рідері
Коментарі

N 47-ий
1

26.01.10 12:14
Важливі тези.

Відповісти | з цитатою | видалити

jktu__
2

27.01.10 13:30

Відповісти | з цитатою | видалити

Off l1ne
3

27.01.10 23:49
відмінна замітка тре у обране закинути...

Відповісти | з цитатою | видалити

ХУДОЖНИК+
4

1.02.10 15:53
з усім погоджуюсь ...хоча є власна позиція до пункту ДВА
ДВА.
Візьми собі в подружжя того, з ким тобі завжди є про що поговорити.
Коли ти станеш старший, його/її здатність до спілкування буде так само важлива
як і усе інше.

....я взяв собі в подружжя ту шо розуміє без слів..ми мало говоримо..ми більше берем участь в процесі якогось творення...хоча це і є спілкування...тоді погоджуюсь із другим пунктом

Відповісти | з цитатою | видалити
Додати коментар



Співтовариство: Ми любимо тебе, Україно!

попередня наступна

Замітка додана 25.01.10, 11:06

Богдан Бо
Богдан Бо
Зробити замітку темою години?
Ми не стояли на колінах...

Руді вітрила підняла, пливе
Зловіща ніч на Україну.
Та поки серце в нас живе -
Нас не поставиш на коліна.
Безумна мати коси рве,
Зове повішеного сина.
Та поки серце в нас живе -
Нас не поставиш на коліна.
Колись історія назве
Наш час - народженням людини,
Бо поки серце в нас живе -
Ми не стояли на колінах!

1 грудня 1942 р.
Володимир Булаєнко

Цей вірш є важливим для мене тим, що написаний він 1 грудня 1942 р. простим українцем-червоноармійцем, який загинув на війні, але пророчо ствердив: - До поки серце в нас живе/ Ми не стояли на колінах! Симвлдчно, що датовано вірш 1 грудня 1942 р. - через 50 років український народ на всеукраїнському референдумі значною більшістю проголосує за державний сувернітет України, за незалежність!
Я знаю, що всяке порівняння не дає повного уявлення про глобальну подію, але мені здаєть доречним порівнювати події 1939-1955-1991 років на Західній Україні з тим, як зібрали окупанти людей до купи і наказали стати перед ними на коліна, а для примусу до того сказали, що будуть стріляти на рівні грудей над головами тих, хто став на коліна, щоб понищити всіх, хто полишиться стояти. Так от всі повстанці УПА та ОУН і просто люди, що погинули насильницькою смертю у ті страшні часи лихоліття, - були якраз з тих, хто не хотів стати на коліна. Якщо я вільна людина і хочу нею бути - чому я маю ставати на коліна? І навпаки всі, хто зараз каже, як їм добре жилось за советів, це з тих, що призвичаїлись жити на колінах, а тому стати на ноги для них незвично високо і страшно, бо на колінах плазувати безпечніше і як падати, то не заб’єшся... Встати, випростатись на повен зріст людині не так просто, тому я не дуже звинувачую таких людей, але дуже вірю, що їх діти, народженні у часі вільного вибору йти на повен зріст чи рачкувати, оберуть жити випроставшись!
Богдан Гордасевич

ми нащадки тих, хто став на коліна
9%, 1 голос
ми нащадки тих, хто не став на коліна
18%, 2 голоси
ми нащадки, що встали з колін
73%, 8 голосів

Рейтинг замітки:
РедагуватиВидалити
Додати коментар | RSS | Читати в RSS-рідері
Коментарі

Perovdupu
1

25.01.10 20:44
Важко відповісти вірно. Питання не має, як на мене, однозначної відповіді. Ми нащадки всіх про кого згадано.

Відповісти | з цитатою | видалити

zmi_j
2

26.01.10 08:45
Ми тільки, і то дуже поволі, починаємо усвідомлювати хто ми і кожен для себе – стояв він на колінах, чи стоїть й досі.

Відповісти | з цитатою | видалити

lady-com
3

26.01.10 08:51
Як(не доведи Боже)стане до влади Янукович, він нас з донецькими братками ще не на такі коліна поставить. А тому "Я ВИБИРАЮ УКРАЇНУ!
Я ЗА ТИМОШЕНКО!"

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
4

26.01.10 10:30

Відповідь на [1] від Perovdupu
Цілком слушно, але "то ти сказав"

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
5

26.01.10 10:39

Відповідь на [3] від lady-com
З двох зол не обирають жодного!
Янукович відновився в українській політиці виключно завдяки зраді Тимошенко, що примусило Ющенка 2005 йти до Януковича на поклін, підписати сумнозвісний меморандум...
Януковича відродила Тимошенко - най має!

Відповісти | з цитатою | видалити
Додати коментар




Співтовариство: Свобода і справедливість

попередня наступна

Замітка додана 25.01.10, 11:00

Богдан Бо
Богдан Бо
Зробити замітку темою години?
Поклик до братів слов’ян

Чи довго ще кривді і гвалту тлумити
Святе наше право розвою?
Невже не одної ми матері діти.
Невже не брати між собою?

За віщо ж зневага? Для чого не милі
Братам наші щирі жадання?
Кого ми чіпали, кому ми вчинили
Чи кривду, чи зле руйнування?

Ми тільки боролись за власную хату,
За те, що нам дорого й нині.
Бажаємо ми і тепер небагато:
Рідного розвою родині.

Щоб дума славутня і мова співоча
Ширіли й пишались в народі.
Ми всіх пригорнули до серця охоче
Якби нам хоч трошки свободи!

Чому не ймеш віри ти, брате москалю?
Невже ти лякаєшся зради?
З тобою недолі нас кревно з’єднали,-
Не буде між нами розради.

З тобою давно ми працюєм на полі і
Розросту науки й освіти,
З тобою давно ми шукаємо волі -
Її нам з тобою ділити.

А ти, брате ляше, невже так до суду
Між нас буде нелад невдячний?
Ой скинь бо з очей ти сю давню полуду
Та праведно глянь, необачний!

Ми тільки за наше лягали кістками,
Коли нам чинилися шкоди.
Ніколи не гралися ми кайданами
Чужої не гнули свободи.

Хай чех оповіда, чи ми не стояли
За волю братерню горою?
Та з Жижкою ж вкупі діди наші дбали
Й здобули козацького строю!

Хай сербин розкаже, чи ми не братались,
Оружно з ним в щасті і в горі?
За віру, за волю чи ж ми не рубались
На горах, на полі, на морі?

Снити у словака - і той не з гадає
Від нас коли-небудь образи:
Злоби не було в нашім серці й немає -
Ми хтіли б загоїти врази.

До згоди ж, до гурту, до купи, слов’яне!
Забудьмо недавнії чвари,
Вгамуймо, братове, розладдя погане:
Встають-бо на заході хмари!

Спізнаймося сами, вважаймо на брата -
Тоді нас ніхто не здолає,
Тоді не дамо ми німоті урвати
Ні цяти слов’янського краю!

Подаймо ж ми руки на вічне кохання
І крикнім на бенкеті згоди:
- Ми цілому світу бажаєм братання,
Поради, освіти й свободи!

1871 р. Михайло Старицький
Рейтинг замітки:
РедагуватиВидалити
Додати коментар | RSS | Читати в RSS-рідері
Коментарі

Nech sa paci
1

26.01.10 10:55
Ура!

Відповісти | з цитатою | видалити

Mr_Nicks
2

26.01.10 14:52
Брати бувають різні. Для України найбільший ворог саме москалі. Значно страшніший за США, ЄС, Китай та всіх інших разом взятих. Вони вже давно ведуть боротьбу за завоювання України і нажаль поки що їм це непогано вдається. Біологічно ми маємо з ними спільне коріння, але їх суспільний устрій з самого початку появи московського ханства зовсім інший ніж у нас. Достатньо подивитись як вони знищували Новгород і стане зрозуміло які у них плани щодо нас.

Нам потрібна заборона на продаж будь-яких стратегічних активів російським інвесторам. Якщо їх частка в будь-якій галузі буде перевищувати 10%, вони не дадуть цій галузі нормально працювати. Маємо приклади хоча б з нафтопродуктами під час посівної.

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
3

27.01.10 15:30

Відповідь на [2] від Mr_Nicks
Знаєш, українцям постійно "везе" на сусідів, бо з 14 до 17 сторіччя нам була проблема з поляками точно такого плану "дружнього поглинання"
Україна є вродженою територією свободи навіть під окупацією

Відповісти | з цитатою | видалити

Mr_Nicks
4

27.01.10 19:38
З приводу поляків згоден, але зараз з ними абсолютно нормальні стосунки. Проблема з москалями в тому, що вони вже не перший рік воюють за Україну, а з нашого боку ще й досі ніхто не вийшов на цю війну. Тому і програємо. Обидва наших кандидати в президенти вже під ними і зовсім скоро їх перевага стане критичною.

А з приводу свободи у мене таке відчуття, що вже зовсім скоро вона закінчиться... Ось попередження http://poslezavtra.com.ua/ukraina-xochet-zapretit-vkontakte-ili-zakon-404.

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
5

10.02.10 11:00

Відповідь на [4] від Mr_Nicks
Це вже почали робити: я мав гарні напрацювання на хостінзі oi.ua, а його Нацрада по моралі прикрила - що казати далі...
Гуртуймося в нові демократичні об’єднання і геть всю псевдо-демократичну наволоч з політики!

Відповісти | з цитатою | видалити

Mr_Nicks
6

10.02.10 13:38

Відповідь на [5] від Богдан Бо
Я в курсі, сам мав там 80-90 фотоальбомів, трохи відео та більше десятка звітів. Все це напрацьовувалось кілька років. Але io.ua ще може відновитися, ще не все втрачено. Рішення Нацради по моралі це не вирок суду і шанси є.

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
7

10.02.10 13:42

Відповідь на [6] від Mr_Nicks
Мене злостить інше: що якісь виродки від мого імені лізуть до мене в особисте життя! Задля мого морального блага!
Хто ви такі? Я не давав такого права нікому!

Відповісти | з цитатою | видалити

Mr_Nicks
8

10.02.10 14:29

Відповідь на [7] від Богдан Бо
Певні рамки дійсно потрібні і якийсь громадський контроль має бути, адже не всі можуть свідомо визначити що їм варто дивитись, а що ні. Тут питання лише в тому де має бути ця межа дозволеного та забороненого. В нашому випадку ми маємо зловживання цим механізмом, але це не означає, що потрібно відмовитись від самого механізму. Є наприклад, такі речі http://play.ukr.net/videos/show/key/c20b7ee8195a7bad37cab9e104741d88/.

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
9

19.02.10 12:24

Відповідь на [8] від Mr_Nicks
Друже, ніхто не каже, що санстанція чи там КРУ непортібні, але контроль має бути не заради контролерів і їх збагачення, а заради справи, яку вони контролюють! А у нас якраз і навпаки.

Відповісти | з цитатою | видалити
Додати коментар


Співтовариство: Ми любимо тебе, Україно!

попередня наступна

Замітка додана 25.01.10, 09:45

Богдан Бо
Богдан Бо
Зробити замітку темою години?
Український таємний університет у Львові

В 1772 році Австрія захопила Галичину. Аби продемонструвати свою лояльність до нової колонії, Йосиф II в 1784 році заснував у Львові університет, який призначався для задоволення культурних потреб населення Східної Галичини, передусім для українців. Але в 1805 році університет цей було ліквідовано і на його місці засновано ліцей.
У серпні 1817 року новий австрійський цісар Франц І відновив львівський університет, і з того часу аж до 1918 року він носив його ім'я — університет Франца І. В університеті викладання проводилося німецькою мовою. Серед професорсько-викладацького складу переважали німці і поляки, українців було обмаль.
В 30-40-х роках XIX ст. починається відродження українського народу в Галичині, а бурхливий 1848 рік виводить його на політичну арену. Створюються культурно-освітні організації, які вимагають навчання рідною українською мовою не тільки в початкових і середніх, але й у вищій школі. З такими вимогами уряд у принципі погодився, але все впиралося у відсутність кадрів.
У грудні 1849 року в Львівському університеті на філософському відділі було створено кафедру української мови та літератури. Рік перед тим таку кафедру було створено на теологічному, а в 1862 році — дві кафедри на юридичному відділах. Однак це не подобалося галицьким полякам. Вони старалися не допустити, аби поневолений колись ними народ мав свій університет і творив власну культуру. Вдавали з себе великих австрофілів і вміло впливали на австрійський уряд. Українців звинувачували в русофільстві, котрі нібито сплять і думають, як відокремитися від Австрії.
Ціною такої політики поляки зміцнювали свої позиції в Галичині. Вони намагалися зробити університет чисто польським. У 1866 році на їх вимогу було-таки відкрито три польські кафедри права. І цього було їм замало: вони хотіли повністю полонізувати всі українські кафедри. На щастя, це їм не вдалося. В 1871 році з'явилося цісарське розпорядження, яке дозволяло запрошувати до університетської праці осіб, які можуть викладати польською та українською мовами. Міністерство освіти з цього приводу роз'яснило, що йдеться про те, аби обом крайовим мовам в університеті надати вільний простір. Цим розпорядженням забезпечувався утраквістичний (польсько-український) характер Львівського університету. Поляки всіма способами нехтували цим розпорядженням, тому уряд в 1882 році ще раз змушений був підтвердити утраквізм Львівського університету.
Поляки, однак, продовжували свою політику полонізації. Щоб переважати в професорсько-викладацькому складі університету, вони запрошували на роботу своїх учених і не допускали українців. І все ж українські вчені зрідка одержували кафедри: у 1882 році — О. Огоновський, у 1894 році — М. Грушевський, у 1900 році — К. Студинський та інші. На початку XX ст. польські політики продовжували робити все для того, щоби Львівський університет став виключно польським, натомість українська громадськість почала вимагати, аби у Львові було засновано самостійний український університет.
У цю боротьбу включилися всі верстви українського народу Східної Галичини. Особливо активно діяли українські студенти, які вдалися до масових демонстрацій, за якими слідували арешти. У в'язниці студенти оголосили голодування і добилися свого звільнення. Найбільшого напруження боротьба досягла в 1910 році. 10 липня українські студенти зібралися на своє віче у Львівському університеті. Польські студенти, щоб не випустити українців з приміщення і здати поліції, почали будувати барикади. Довідавшись про це, українські студенти кинулися розкидати барикади. Поляки відкрили револьверний вогонь. Смертельно було поранено студента юридичного відділу українця Адама Коцка; студента Леонтовича було поранено в ногу. Цього ж дня А. Коцко помер у лікарні. Почалися арешти українських студентів. Більше 300 їх було затримано, а 128 кинуто у в'язницю. Епілогом цих подій був суд над українськими студентами, які нібито самі вбили свого товариша. Ось до якого святотатства дійшла австро-польська феміда.
Після подій 1910 року боротьба за український університет перенеслася на арену австрійського парламенту у Відні. Українська делегація однозначно поставила вимогу: український університет у Львові має бути заснований протягом п'яти років, до того часу він повинен залишатися утраквістичним. Противником такої вимоги виступили польські парламентарії. Вони почали залякувати уряд, що надання українцям права на свій університет викличе неприязнь Росії, яка стикається з подібними проблемами на Великій Україні. Парламент виробив проект цісарського рескрипту так, як вимагали поляки. За цим проектом заснування українського університету у Львові відсувалося на десять років — аж до 1921 року. Українці дістали порожню обіцянку.
Лише напередодні першої світової війни уряд запевнив, що протягом чотирьох років у Львові буде засновано український університет, а до цього він залишиться утраквістичним. У ньому тоді працювало вісім українських кафедр і чотири доцентури.
Після Першої світової війни (1914—1918 рр.) Східна Галичина опинилася під владою Польщі. Вже у 1919 році адміністрація університету ліквідувала українські кафедри і надала йому ім'я короля Яна Казимира. Ректор університету оголосив, що на навчання будуть прийматися лише студенти, піддані польської держави, які виконали свій військовий обов'язок, та піддані держав-союзниць Польщі. Коли до ректора з'явилась українська делегація і запитала, чи цей розпорядок стосується українців Східної Галичини, то одержала заперечну відповідь. Делегація виявила свій протест, вважаючи, що скасування кафедр і полонізація університету — це нове насильство над українським народом, права якого на університет незаперечні. У відповідь на протест українців 22 березня 1919 року було опубліковано рішення Польської ради міністрів, яке повністю підтверджувало розпорядок ректорату. Таким чином, українські студенти позбавлялися можливості навчатися у Львівському університеті як вороги Польщі, що воювали проти неї.
Тимчасом до Львова щораз більше прибувало українських студентів. Одні поверталися з польських таборів полонених, інші — з таборів інтернованих, а деякі приїжджали з дому. Усіх їх турбувала дальша доля Львівського університету і можливість навчатися в ньому. Оскільки університет для них був недоступний, вони прагнули зарадити собі самоосвітою. Почали відновлюватися всі передвоєнні студентські товариства: «Академічна Громада», «Студентський Союз», «Медична Громада» та інші. Центром студентського життя стає товариство «Академічна Громада», представники якого вели переговори з ректором Львівського університету щодо навчання в ньому українських студентів. Ректорат університету погоджувався прийняти українських студентів на навчання, якщо вони при заповненні формуляра в графі «державна приналежність» напишуть «Польща» — тобто признають польську державність, а себе — поляками. Такі умови українські студенти відхилили.
Український народ Східної Галичини не зміг дозволити собі, щоб його університетська молодь залишилася без науки, тому українські наукові інституції взяли на себе організацію систематичних українських університетських курсів, які б замінили університет. Першим узялося за реалізацію цієї справи «Українське Наукове Товариство ім. Шевченка у Львові».
20 вересня 1918 року в пресі було оголошено початок занять на курсах. Оголошена програма своїм обсягом охоплювала три відділи: філософський, юридичний та теологічний. 27 вересня Товариство повідомило польську адміністрацію міста про початок занять, на що та відповіла забороною. Тоді НТШ передало цю акцію «Товариствові українських наукових викладів ім. П. Могили» у Львові. Це товариство мало право створювати наукові курси на основі Третього параграфа свого статуту. 19 жовтня 1919 року воно повідомило про початок роботи курсів представника польської влади. Але і цього разу курси було заборонено.
В березні 1920 року ініціативу організації систематичних університетських курсів узяло на себе Львівське Ставропігійське Братство при греко-католицькій церкві Уєпення Пресвятої Богородиці. Воно користувалося з XVI ст. особливими привілеями на ниві культурно-освітньої праці й мало за собою історичні вікові традиції в поширенні української культури та освіти. Уже в XVI—XVII ст. воно утримувало своїми коштами високу школу, так звану колегію, з котрої вийшли й організатори Київської Академії. Ставропігійське Братство ухвалило відновити свою школу і оголосило про початок занять - 7 березня 1920 року. В перший день занять всі будинки Братства були оточені військом та поліцією. На це насильство Братство вислало протест до польського уряду. Відповіді не одержало.
Таким чином, усі заходи галичан, спрямовані для задоволення насущних потреб, на відкриття своєї вищої школи, натикалися на заборону польської влади. Залишалася єдина можливість — власними силами, таємно від польської влади, організувати систематичні університетські курси.
За ініціативою Маркіяна Панчишина, весною 1920 року було організовано медичні курси для українських юнаків та дівчат. Велику допомогу надали доктори М. Музика, О. Барвінський та багато інших представників українських лікарських товариств у Львові. Заняття розпочалися при кількості семи слухачів. Восени того ж року при товаристві «Академічна Громада» організовуються філософські та юридичні курси. Слухачів прибувало чимраз більше. Приміщення товариства не змогли вмістити всіх бажаючих. Підшукувалися нові приміщення, запрошувалися науковці, розширювалися програми. Заняття стали систематичними, підвищився їхній науковий рівень. Для керівництва курсами було обрано трьох директорів відділів, представників філософського, юридичного та медичного факультетів, які колегіально вирішували всі справи.
На початку 1921 року курси набули вже широкого розмаху: на всіх відділах налічувалося 25 кафедр: на філософському — 14, на юридичному — 6, на медичному — 5. Усіх слухачів було понад 100, з них на філософському відділі — 27, на юридичному — 61, на медичному — 13.
Дізнавшись про існування українських університетських курсів, тодішній ректор Львівського університету доктор Махек висловив бажання перед початком нового семестру зустрітися з представниками української студентської громади. Зустріч відбулася в половині квітня 1921 року. Представники делегації вимагали, щоб університету було повернуто всі права, які він мав до 1918 року, а в першу чергу — щоб відновилася діяльність усіх українських кафедр і доцентур, прийом українських студентів до університету повинен проходити без огляду на їх політичні переконання. Вимоги студентів були відхилені. У відповідь українські студенти оголосили бойкот Львівському університету, який вступав в силу з 1 травня 1921 року.
Для нормальної роботи курсів потрібна була їх легалізація польською владою. Однак дозволу на їхнє існування не було одержано. У перших числах липня за ініціативою дійсних членів НТШ В. Щурата, І. Свєнціцького, І. Крип'якевича, В. Герасимчука та інших курси реорганізовуються в Український Таємний університет на зразок західноєвропейських університетів. Відділи залишалися ті ж самі, що й були на курсах: філософський, юридичний та медичний. Обрано перший Сенат Українського Таємного університету з 11 чоловік. До його складу ввійшли видатні українські вчені: В. Щурат, М. Панчишин, М. Кордуба, І. Раковський, І. Крип'якевич, В. Вергановський, М. Левицький, Р. Ковшевич, І. Куровець, М. Музика, М. Вахнянин. Першим ректором університету було обрано голову НТШ професора В. Щурата, проректором — д-ра М. Панчишина, деканами: філософського відділу д-ра М. Кордубу, юридичного — д-ра В. Вергановського, медичного — д-ра І. Куровця. Сенат українського Таємного університету звернувся до академій наук, університетів та інших наукових установ світу про його визнання.
В липні 1921 року у Львові відбувся Крайовий студентський з'їзд, на якому розглядалися питання і про український університет. З'їзд висловив сподівання, що весь український народ зрозуміє потребу в університеті і підтримає його своїми внесками. Записи студентів до українського університету розпочалися 15 вересня 1921 року. Ще перед їх початком у львівській українській пресі було вмішено звернення університетської комісії до українських громадян Львова з проханням підготувати помешкання для студентів, які незабаром з'їдуться на навчання.
Заснування Українського Таємного університету викликало тривогу в органах польської влади. Польські студенти під керівництвом ректора Львівського університету Яна Каспровіча нагадали поліції про їхній обов'язок вжити заходи протидії для заборони українського університету. Почалося нечуване в світі переслідування студентської молоді. Поліція здійснювала набіги на приміщення, де проводилися заняття, розганяли студентів, переривалися заняття. Довелося шукати нові приміщення і відновлювати заняття. Часто в приміщенні, розрахованому на 20 студентів, на лекцію приходило 100 і більше осіб. Більшість з них стояла і на плечах товаришів писала конспекти. Крім того, весь час доводилося наслуховувати, чи не йдуть жандарми. Агенти ловили студентів на вулицях, проводили обшуки. Поліція часто-густо вривалася в приватні помешкання людей, які зовсім нічого спільного з університетською справою не мали. Документацію доводилося весь час переховувати. Арешт студентів та професорів був буденною справою. Було заарештовано ректора університету В. Щурата. Він просидів у в'язниці три місяці.
Ось один із прикладів поліцейської акції проти українського університету, здійсненої 10 грудня 1921 року. О 6-й годині вечора поліція, очолювана комісарами то агентами, одночасно ввірвалася в шість приміщень на вулиці Мохнацького (тепер — М. Драгоманова) та на вулиці Супінського (тепер — М. Коцюбинського), де проходили заняття. Протягом години студенти змушені були тримати руки вгору — жандарми проводили обшук. У студентів було забрано підручники, конспекти з записами лекцій, особисті речі. Професори, які проводили заняття, змушені були давати пояснення, в їхніх помешканнях проводилися обшуки.
Поліцейські переслідування університету призводили до того, що ніхто не хотів надавати під заняття приміщення. Студенти-медики змушені були свою хімічну лабораторію розмістити в пивниці, а анатомічний музей — на горищі. Обладнання та препарати для них купувалися за гроші, які доводилося збирати по всій Галичині. У наукові бібліотеки професори та студенти українського університету не допускалися.
За таких умов і закінчився перший 1921/22 академічний навчальний рік в українському університеті. Це був час тяжких випробувань і утисків з боку польської влади. Усього було заарештовано понад сто українських студентів, частина їх мусила відсидіти у в'язниці, а тих, що були на державній службі, суд притягнув до адміністративної відповідальності за те, що вони зважилися навчатися в Українському Таємному університеті.
Та все-таки український університет розвивався і став справжнім храмом для всієї української молоді, яка хотіла поглибити свої знання. Під кінець навчального року в університеті навчалося 1258 студентів: на філософському відділі — 235 студентів, на юридичному — 68, медичному — 185, технічному — 150. Решту становили надзвичайні слухачі, які не мали відповідної освіти для університетського навчання. Технічний відділ, основу якого становила «Основа», прийняв рішення ввійти в систему університету як його четвертий відділ. Але з різних причин уже в кінці першого семестру він почав набирати характеру окремої вищої школи і в другому семестрі відділився від університету та сформувався в українську вищу технічну школу. В ній діяло три відділи: загальний, машинний та лісничий.
На конгресі українських студентів західних земель України та еміграції, який проходив у Празі в другій половині червня 1922 року, широко було обговорено справу українського університету у Львові та його переслідування польською владою. Студенти зверталися до представників Всеукраїнського студентства, яке було розкидано по всіх країнах світу, з проханням допомогти українському університету хоч морально. Наголошувалось також на обов'язку всього українського студентства та всіх українських організацій нести в світ ідею українського університету у Львові і домагатися усіма силами здобути його признання більшістю закордонних університетів.
Переслідування українського університету польською владою продовжувалося і в наступному навчальному році. Тільки з 15 жовтня по 25 грудня поліція перервала заняття в різних місцях 20 разів. Для нормальної роботи університету потрібні були легальні умови його існування. Звертатися до польської влади в справі його легалізації було даремно. З огляду на це Сенат українського університету 15 листопада 1922 року звернувся з меморіалом за підтримкою і опікою до тих, котрі на основі міжнародних протоколів і юридичних постанов були фактичними і юридичними суверенами Східної Галичини — до Найвищої Ради світової конференції в Парижі та до Союзу народів у Женеві. В своєму меморіалі після опису важких умов життя університету Сенат просив «...взяти в оборону перед польською владою найвищу інституцію українського народу в Східній Галичині, тобто український університет, і спричинитися до створення для нього відповідних умов явного існування та праці».
Складними були також матеріальні умови університету. Його кошти складалися, крім плати за навчання, з пожертвувань селян, робітників, інтелігенції та різних товариств і організацій. Матеріальне забезпечення університету здійснювали самі студенти. Вони їздили по краю і збирали пожертвування. В селах створювалися «Комітети Рідної школи», які вводили подвірні пожертвування (грішми, зерном, картоплею), що йшли у фонд університету. Однак цього було замало. Це відбивалося на навчанні студентів. Так, студенти-медики мали можливість студіювати медицину тільки протягом двох років. На навчання третього року не вистачало клінік, приміщень та коштів. Дальше навчання вони могли продовжувати в закордонних університетах, зокрема, в обох Празьких (чеському і німецькому), Віденському, в усіх німецьких, Лондонському, Стокгольмському, Італійському — себто в тих, які визнали Український Таємний університет.
Справою виїзду студентів на навчання за кордон керувала Крайова студентська рада. Виїзд на навчання нічим не обмежувався для тих, хто мав кошти на повне утримання. Допомога надавалася тільки тим студентам, які не могли одержати відповідної освіти в краю через відсутність необхідних вищих шкіл (ветеринарії, вищих років медицини і техніки, гірничої справи та вищих торговельних шкіл). Конечною умовою для виїзду було знання хоч би однієї з іноземних мов або есперанто, окрім знання російської, німецької, чеської та польської. Рівнозначною знанням іноземної мови вважалася стенографія, при досконалому володінні німецькою мовою.
Українському університету надавали допомогу також іноземні студенти. Американські студенти з Нью-Йорка, наприклад, прислали 500 доларів на будівництво чи закупівлю будинку.
Для вирішення питання матеріального забезпечення університету 12 лютого 1923 року у Львові відбулися збори, на які зібралися члени обох Сенатів — університету та політехніки, представники наукових, культурних та культурно-освітніх товариств, делегації українських політичних партій, представники українського студентства і поодинокі, персонально запрошені визначні громадські діячі Галичини.
На зборах відзначалося, що дальше матеріальне забезпечення високих шкіл не доцільно залишати студентству, бо вони не в силі зібрати потрібні кошти. Тут же було обрано Кураторію українських приватних високих шкіл (30 членів), до якої увійшли діячі нашого народу без огляду на політичні чи суспільні табори. Кураторія в першу чергу мала зайнятися економічним забезпеченням високих шкіл, добиватися їх легалізації та удержавлення.
З утворенням Кураторії справа високих українських приватних шкіл у Львові вступила в нову фазу свого творчого розвитку. Широкі кола української громадськості (в тому числі і селянства, від якого один представник увійшов до складу Куратори) визнали справу вищих шкіл однією з найважливіших для українського народу. Це викликало відповідну реакцію з боку поляків. Посол до сейму із Львова Марцелі Прушинський від свого імені та своїх друзів вніс заяву до уряду, в якій відзначалось, що українська молодь бойкотує польський університет у Львові, освіту здобуває в Українському Таємному університеті чи для дальших студій виїжджає до Праги, Відня, Данціга і Берліна. Він вимагав закриття Українського Таємного університету і притягнення до відповідальності його викладачів, а міністерству внутрішніх справ пропонував обмежити видачу паспортів студентам на студії за кордоном.
Український народ не втрачав надії на легалізацію університету. Але міністр освіти Глобінський заявив, що уряд не допустить заснування українського університету у Львові, бо це дало б привід до загострення польсько-української боротьби. 30 червня 1923 року Кураторія внесла петицію до сейму про легалізацію високих українських шкіл у Львові. Копії її з відповідними листами були направлені міністрам освіти та внутрішніх справ. Петицію було відхилено.
Закінчувався 1922/23 навчальний рік. Тоді в університеті вже нараховувалося 65 кафедр (у тому ж році відкрито кафедру російської літератури з російською мовою навчання) і 1014 студентів (в т. ч. 80 студенток): на філософському відділі — 31 кафедра і 324 студенти (в т. ч. 40 студенток), на юридичному — 24 кафедри і 520 студентів (в т. ч. 19 студенток) , на медичному — 10 кафедр і 170 студентів (в т. ч. 21 студентка).
Переслідування українського університету продовжувалося і в наступні роки. За тюремними ґратами у Львові, Станіславові, Перемишлі, Золочеві і в інших місцевостях опинилися десятки молодих людей — студентів українських вищих шкіл. Незважаючи на труднощі, в університеті не тільки проводилося навчання студентів, але й проводилася відповідна наукова робота.
13 липня 1924 року в Українському Таємному університеті відбувалося велике свято. На четвертому році його існування вручався перший диплом доктора права колишньому старшині УГА Ярославу Олексишину, що був родом з Войнилова. Після акту вручення диплома він присягнув на вірність українській нації та її культурі.
Польська влада робила все, щоб ліквідувати Український Таємний університет. Пожертвування на університет конфісковувалися, посилювалося переслідування професорів та студентів, збільшилася кількість їхніх арештів. Це призвело до того, що кількість студентів в університетах зменшувалася. На 1925/26 навчальний рік записалося всього 100 студентів. Усе це унеможливлювало дальше існування Українського Таємного університету. В червні 1925 року на засіданні Сенату було оголошено його розпуск.

Петро ЛАЗЕЧКО
Рейтинг замітки:
РедагуватиВидалити
Додати коментар | RSS | Читати в RSS-рідері
Коментарі

Perovdupu
1

25.01.10 20:49
Чудова розвідка!
...чому всі наші сусіди надто пізно розуміють, що з Україною ватро дружити на засадах взаємоповаги, а не намагатися її "тупо" приборкати(?)

Відповісти | з цитатою | видалити

zmi_j
2

26.01.10 08:55

Відповідь на [1] від Perovdupu
Чудова розвідка!
...чому всі наші сусіди надто пізно розуміють, що з Україною ватро дружити на засадах взаємоповаги, а не намагатися її "тупо" приборкати(?)

Ну окремі політичні діячі сусідніх держав вже починають боятися українізації. Так, що не все так зле

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
3

26.01.10 09:19

Відповідь на [1] від Perovdupu
Я саме про те: і антипольський терор, і антирадянський мали першопричину насилля поляків і "совєтів" над українцями і їх етнічним духовним світом.
За Австрійської і Російської імперій поляки в стосунках до українців обіцяли: "За нашу і вашу свободу", а як у 1920 опанували владу - почали тотальну полонізацію українців, застосовувати тотальні репресії проти тих, хто відмовлявся від того щастя. Масове безробіття української інтелігенції, колонізатори-"осадники" з Польши, пацифікації проти українських селян і врешті спровокована поляками "Волинська трагедія" - і який результат з того? Тотальна депортація поляків з усієї України - і нема поляків, нема! А могли бути, якби були розумними і толерантними до українців...

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
4

26.01.10 09:27

Відповідь на [2] від zmi_j
От чого не хочу - того не хочу, щоб українців боялись! Бояться тільки дурнів, бо не знають, чого від нього очікувати, а сильних і розумних - поважають, ну і остерігаються.
Україна для Європи дуже маштабна країна, а ще 45 міліонів люду, а землі продуктивні - то непросто
Для Росіїї навпаки по маштабах, але "мал золотник - да дорог"

Відповісти | з цитатою | видалити

Perovdupu
5

26.01.10 09:46

Відповідь на [4] від Богдан Бо
А ті що зараз бояться , не того бояться чого бояться здорові врівноважені люди. Вони бояться вільної щасливої самодостатньої України, яка буде мегаконтрастом до ординського побуту на півночі.

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
6

26.01.10 09:49

Відповідь на [5] від Perovdupu
Все питання: коли це буде?
Що буде - у тому я не маю сумнівів.

Відповісти | з цитатою | видалити

zmi_j
7

26.01.10 11:10

Відповідь на [4] від Богдан Бо
Мова не про страх, а про небажання "єдіной і нєдєлімой" до зміни форми правління, бо пішовши шляхом демократичних перетворень (хай навіть і недосконалих, як у нас) вона розсиплеться на окремі незалежні держави. А Московія сама по собі ефективно існувати не зможе. У всякому разі у тому варіанті який вона декларує зараз.
Звідси той шалений тиск на Україну і намагання повернути усе як було, тобто до стану молодшої сестри.
А крім того, як Вам теза про приєднання Росії до України, а не навпаки, як хочуть наші східні сусіди.

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
8

26.01.10 12:37

Відповідь на [7] від zmi_j
Відверто скажу, що не хочу взагалі ні з ким надто тісних об’єднань, бо вважаю Україну цілком самодостатньою країною, як Індія чи Японія - не перше місце, але нормальна світова держава, самостійна.
У Росії територія зобов’язує до імперії у керуванні.
А наші проблеми переважно в сфері етнопсихології, тобто співіснування на одній території людських прошарків з зовсім різною ментальністю.

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
9

26.01.10 12:47
Хочу додати до всіх коментів, що маю думку про створення такого своєрідного сучасно віртуального українського університету для єднання і порозуміння всіх патріотичних про-українських сил. А то в Україні коло 100 тільки національних вузів і ще кілька сотень менших, понад 3 мільйони студентів - а ніякого відчуття, що то нова розумна сила йде - майбутнє України.
Також потрібна всеукраїнська народна кадрова політика в державі, що знову ж занедбано на всіх рівнях,окрім корупційних...

Відповісти | з цитатою | видалити

zmi_j
10

26.01.10 12:56

Відповідь на [8] від Богдан Бо
Ну від такого співіснування нам нікуди не подітись, тому власне об’єднавчим фактором має послужити виважена державна економічна політика. Спочатку стабілізуємо економіку, і на фоні цього процесу слід вибудувати таку національно-об’єднавчу доктирину від якої не зможуть відмовитись ні на сході ні на заході.

Відповісти | з цитатою | видалити
Додати коментар





Співтовариство: Ми любимо тебе, Україно!

попередня наступна

Замітка додана 22.01.10, 12:46

Богдан Бо
Богдан Бо
Зробити замітку темою години?
Степан Бандера - Герой України!

герої

Нарешті сталось! Степана Бандеру Указом Президента України Віктора Ющенка на урочистому зібранні в Києві з нагоди відзначення Соборності України 22 січня 2010 року нагороджено посмертно званням "Герой України"
Нагороду вручено онуку Степана Бандери - Степану Бандері!
Вітаю всіх українських патріотів з цією важливою подією!
Єднаймося! Україна або смерть!
Рейтинг замітки:
РедагуватиВидалити
Додати коментар | RSS | Читати в RSS-рідері
Коментарі

BeerBeare
1

22.01.10 13:06
апофеоз ющёвого маразма

Відповісти | з цитатою | видалити

Perovdupu
2

22.01.10 13:06
Слава Україні!!!
Я щасливий!

Відповісти | з цитатою | видалити

Perovdupu
3

22.01.10 13:09

Відповідь на [1] від BeerBeare
Якщо в білих ведмедів є барлоги, то краще їм звідти не потикатися!
Ющенко - поки-що наш Президент. Тому Ваш комент звучить, як мінімум, несолідно.

Відповісти | з цитатою | видалити

BeerBeare
4

22.01.10 13:11

Відповідь на [3] від Perovdupu
он такой же президент, как я балерина

Відповісти | з цитатою | видалити

Perovdupu
5

22.01.10 13:16

Відповідь на [4] від BeerBeare
В мене питання --- а де Ви були останні 5 років?

Відповісти | з цитатою | видалити

albrext
6

22.01.10 13:17
и проклинать нельзя вас и грешно,да и так богом каждый раз наказываетесь.ну да придет польша посмотрите кто у вас там хозяин.

Відповісти | з цитатою | видалити

RUSEN
7

22.01.10 13:32
ДОБРЕ

Відповісти | з цитатою | видалити

Avenger
8

22.01.10 13:39
Прыщавое чмо наградило этого крайне непопулярного в большей части страны персонажа исключительно потому что во втором туре ему уже ничего не светит.
Специально ждал - прощальная пакость,так сказать.
Ничего,как дали так Виктор Федорович и заберет

Відповісти | з цитатою | видалити

Perovdupu
9

22.01.10 14:33

Відповідь на [8] від Avenger
З цього приводу маю серйозні сумніви. До обрання всі кандидати - революціонери, а опісля - "чісто" прагматики.

Відповісти | з цитатою | видалити

Avenger
10

22.01.10 15:07

Відповідь на [9] від Perovdupu
Почему тогда раньше не дал,а ждал самого последнего момента?
Просто потому что раньше такое решение вызовало бы огромный политический резонанс в обществе и явно поубавило количество сторонников пасечника на востоке и юге страны.А сейчас ему все рейтинги уже пофиг - вот и проснулась вдруг в нем свидомость(спустя 5 лет)

Відповісти | з цитатою | видалити
Додати коментар




Співтовариство: Ми любимо тебе, Україно!

попередня наступна

Замітка додана 22.01.10, 10:49

Богдан Бо
Богдан Бо
Зробити замітку темою години?
22 січня – День Соборності України.

День Соборності України – свято, що відзначається щороку в день проголошення Акту возз'єднання Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки, що відбулося 22 січня 1919 року на Софійській площі в Києві.

Йому передувало підписання 22 січня 1918 р. Четвертого універсалу Центральної Ради, яким Українську Народну Республіку проголошено суверенною і незалежною державою. Західно-Українську Народну Республіку було проголошено 1 листопада 1918 року. Процес об'єднання України завершився 22 січня 1919 року.
Перші дипломатичні контакти Львова з Києвом відбулися 7 листопада 1918 p.,коли делегація галичан у складі О. Назарука і В. Шухевича виїхала у Наддніпрянщину і мала аудієнцію у гетьмана П. Скоропадського. О. Назарук згадує: "Коли я представив гетьманові ціль нашого приїзду, він запитав: "Скажіть одверто – хочете вирізати панів?" – "Хочемо будувати Українську державу", – відповів я здивований".
23 листопада уряд ЗУНР скерував до Наддніпрянщини другу делегацію у складі Л. Цегельського і Д. Левицького. Оскільки Гетьманат доживав останні дні, галичани вступили в переговори щодо об'єднання і надання допомоги Директорією. 30 листопада вони прибули до Фастова, де зустрілися з членами Директорії В. Винниченком, С. Петлюрою, П. Андрієвським, Ф. Швецем та А. Макаренком. Згадуючи про ці переговори, Володимир Винниченко писав: "Не маючи певности удержати своїми силами владу у Галичині, а крім того, піддаючись натискові народних мас, що прагнули до повного об'єднання з Великою революційною Україною, Рада Державних Секретарів звернулась до Директорії з пропозицією об'єднання двох Республік в одну Українську державу... Директорія охоче приняла цю пропозицію, цілком згодившись з думкою провідників трудових галицьких мас..., що український народ по обидва боки Збруча має бути на віки однині злитий в одне ціле й разом боротися за свою долю".
Зважаючи на військово-політичну ситуацію, остаточне вирішення проблеми було відкладено. 1 грудня у Фастові між УНР і ЗУНР було підписано перший не тільки міждержавний, але й взагалі від початку Української національної революції, договір – "передвступний договір" "про маючу наступити злуку обох українських держав в одну державну одиницю". Статті угоди констатували, що ЗУНР заявляла про "непохитний намір злитися в найкоротшім часі в одну велику державу з Українською Народною Республікою". З іншого боку, УНР проголошувала, що вона дає згоду "прийняти всю територію і населення Західно-Української Народньої Республіки як складову частину державної цілости в Українську Народну Республіку". Враховуючи певні історичні, соціально-політичні та духовні етнічні відмінності населення ЗУНР, угода зазначала також те, що Республіка галичан отримує територіальну автономію в межах УНР.
Президент ЗУНР, а згодом член Директорії Є. Петрушевич заявив: "По лінії з'єдинення не було між нами двох гадок. Сьогоднішній крок піднесе нашого духа і скріпить наші сили. Від сьогоднішнього дня існує тільки одна Українська Народна Республіка. Нехай вона живе!" Водночас було обрано делегацію до Києва у складі 65 осіб для участі в урочистому проголошенні возз'єднання.
Урочиста акція святкування й проголошення акта Злуки відбулася 22 січня 1919 р. на Софіївській площі біля собору. На майдані зібралися тисячі мешканців столиці, військові частини, духовенство Української православної церкви на чолі з архієпископом Агапітом і єпископами, які відслужили службу Божу, члени Директорії, уряду УНР та делегація ЗУНР. О дванадцятій годині урочисте свято розпочалося виступом Л. Цегельського, який зачитав грамоту – ухвалу Національної Ради про возз'єднання і передав її голові Директорії В. Винниченку. Універсал УНР оголосив член Директорії Ф. Швець:

УНІВЕРСАЛ ДИРЕКТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ

22 СІЧНЯ 1919 Р.

"Іменем Української Народної Республіки Директорія оповіщає народ український про велику подію в історії землі нашої української.
3-го січня 1919 року в м. Станіславові Українська Національна Рада Західної Української Народної Республіки, як виразник волі всіх українців Австрійської імперії і як найвищий їхній законодавчий чинник торжественно проголосила злуку Західної Української Народної Республіки з Наддніпрянською Українською Республікою в одноцільну суверенну Народню Республіку.
Вітаючи з великою радістю цей історичний крок західних братів наших, Директорія Української Народної Республіки ухвалила тую злуку прийняти і здійсняти на умовах, які зазначені в Постанові Західної Української Народної Республіки від 3-го січня 1919 року.
Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України – Західно-Українська Народна Республіка, Галичина, Буковина, і Угорська Україна, і Наддніпрянська Велика Україна.
Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України.
Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка.
Однині народ українській, визволений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об'єднаними зусиллями всіх своїх синів будувати нероздільну самостійну Державу Українську на благо і щастя всього її трудового люду.

22 січня 1919 року.
У м. Києві"

Об'єднання УНР і ЗУНР стало моделлю цивілізованого демократичного, неекспансіоністського збирання територій в єдиній суверенній державі.
Разом з ухваленням Універсалу про злуку УНР і ЗУНР Трудовий конгрес задекларував, що об'єднана УНР "не має й думки забрати під свою власть чужі землі". Державний кордон Української Народної Республіки на день Злуки 22 січня 1919 був значно довший від сучасного. Кордон тодішньої України відображений на карті "Соборна Україна", яка вийшла друком у Львові за ініціативи благодійного фонду "Україна – Русь".
Це перша настінна карта соборної УНР, на якій відображені усі українські етнічні землі, які у 1919 році були у складі України. Кубань, Ставропілля, Чорноморщина, Східна Слобожанщина, Стародубщина (нині вони у складі Росії). Берестейщина і Гомельщина (Білорусь). Холмщина, Підляшшя, Надсяння, Північна Лемківщина (Польща), Південна Лемківщина (Словаччина). Мармарощина, Південна Буковина (Румунія), Придністров'я.
На мапі, над якою працювала група істориків і науковців, на основі архівних матеріалів виділені території компактного проживання українців, так звані "клини", де формувалась українська армія. Малиновий клин – це Північний Кавказ, Сірий клин – Північний Казахстан і Південно-Західний Сибір, Зелений клин – Південна частина Далекого Сходу (головне місто – Владивосток), Жовтий клин – Нижнє і Середнє Поволжя.
До слова, площа Зеленого клину була удвічі більша від території України, тут українці проводили державотворчі процеси: у 1918 році вони вимагали від російського уряду визнати далекосхідний Зелений Клин частиною України і проголосили культурну Конституцію українців Далекого Сходу і Самостійну Українську Далекосхідну Республіку.
Рейтинг замітки:
РедагуватиВидалити
Додати коментар | RSS | Читати в RSS-рідері
Коментарі

CKB
1

22.01.10 11:03
Да пора бы уже и полКанады присоединить. Неэкспансионистски, так сказать

Відповісти | з цитатою | видалити

BeerBeare
2

22.01.10 11:59
Украину уже соборовали пять лет назад на Майдане. Всё празднуем ?

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
3

22.01.10 12:06
Що було - те загуло!
Але знати цікаво

Відповісти | з цитатою | видалити

jktu__
4

23.01.10 10:30

Відповідь на [3] від Богдан Бо
Дякую, знати справді цікаво

Відповісти | з цитатою | видалити
Додати коментар





Співтовариство: Ми любимо тебе, Україно!

попередня наступна

Замітка додана 20.01.10, 13:27

Богдан Бо
Богдан Бо
Зробити замітку темою години?
Дякую Львову!

Щиро дякую всім-всім виборцям округів міста Львова, що проголосували за Віктора Ющенка і він обрав найбільшу кількість голосів, зайнявши перше місце.
Вкотре львів’яни довели свою духовну вищість для цілої України, бо надали перевагу найвищій цінності - СВОБОДІ.
Я щасливий жити у такому величному місті разом з вами, дорогі львів’яни.
Вдячний вам і вірю, що ми переможемо і переможе Україна!
Рейтинг замітки:
РедагуватиВидалити
Додати коментар | RSS | Читати в RSS-рідері
Коментарі

Perovdupu
1

20.01.10 13:49
Приднуюсь до щирої подяки місту лева!

Відповісти | з цитатою | видалити

BeerBeare
2

20.01.10 14:00
кесарю - кесарево, даунам - дауново !

Відповісти | з цитатою | видалити

Koss79
3

20.01.10 14:14
Город действительно отличный))))
Но люди - это каким надо быть идиотом что бы за шрека голоснуть....последние 4 года показали какой из него управленец - никакой.ни дома порядок навести не может ни с соседями разрулить толково.

Відповісти | з цитатою | видалити

oleg_kv
4

20.01.10 15:28
а я подякую тоді, коли побачу результати по місту в другому турі

Відповісти | з цитатою | видалити

Mamay_
5

20.01.10 19:41
Одурені і сліпі голосують відповідно)))

Відповісти | з цитатою | видалити

Зося Квітнева
6

20.01.10 19:59
правильно сьогодні юля сказала
"Я хочу звернутися до людей, до справжніх патріотів, до людей, які у своєму серці тримають Україну понад усе, - це люди, які голосували за В.Ющенка"
(але потім цитата псується)

Відповісти | з цитатою | видалити

DimychLvivsky
7

20.01.10 20:19
президент якого дурять довірені "однодумці"... а якби він виграв, щось змінилося в тому? Лижби гірше не було... як керівник він невідбувся.

Відповісти | з цитатою | видалити

M@ESTRO
8

20.01.10 20:42
глупые и обманутые люди. Пришел конец нац дурману, далее чистый прагматизм. Весь мир начинает выгребать из кризиса, пора и нам, а не слушать всякие бредни, ставить памятники неизвестно чему, и проводить суды неизвестно над кем. Хватить терпеть дебилов, а кому не нравится: чемодан-вокзал-америка.

Відповісти | з цитатою | видалити

Julia Taneta
9

20.01.10 23:49
Богдан Бо, шановні Львівяни, знайте, у Вас є однодумці у славному столичному місті Києві!!! Патріоти всієї України єднаймося!!! Слава Україні!

Відповісти | з цитатою | видалити

Еgor Ivanov
10

21.01.10 00:20

Відповідь на [8] від M@ESTRO
Вот же мне нравятся эти офигевшие провинциалы из портовых городишек с понтовой историей!
Сказать про Сталина - "проводить суды неизвестно над кем"? Ну ты ни грамма не тупой!
Эх Севастополь, тебя только ленивый не брал!

Відповісти | з цитатою | видалити
Додати коментар





Співтовариство: Ми любимо тебе, Україно!

попередня наступна

Замітка додана 15.01.10, 10:27

Богдан Бо
Богдан Бо
Зробити замітку темою години?
Звернення до продажних виборців

Шановні, якщо ви вирішили продатися на виборах за 100-200 гривень, то принаймні майте хоч крихту гонору і після того, як зафіксуєте камерою все, що потрібно для оплати, зіпсуйте бюлетень ще одною позначкою проти того кандидата, за якого ви б дійсно хотіли проголосувати або ж коло Васі Противсіх.

Принаймні це дасть вам усвідомлення, що не вас купили-опустили, а ви їх прокатали і обдурили.
Рейтинг замітки:
РедагуватиВидалити
Додати коментар | RSS | Читати в RSS-рідері
Коментарі

Discovery4
1

15.01.10 10:59

Відповісти | з цитатою | видалити

Perovdupu
2

15.01.10 11:56

Відповісти | з цитатою | видалити

oleg_kv
3

15.01.10 12:00

Відповісти | з цитатою | видалити

Amigo_Mio
4

15.01.10 12:59
Василь Противсіх -
обдури усіх!

Відповісти | з цитатою | видалити

oleg_kv
5

15.01.10 14:26

Відповідь на [4] від Amigo_Mio
Василь Противсіх -
обдури усіх!
і впершу чергу самого себе

Відповісти | з цитатою | видалити

Put-nick
6

15.01.10 14:46
Шоб не було розбрату, трєба голосувати за усіх

Відповісти | з цитатою | видалити

А-А-А
7

15.01.10 16:07
кстати, а где хоть голоса выборцев скупают?
и разве это противозаконно?

Відповісти | з цитатою | видалити

Zagadka*
8

15.01.10 23:29

Відповісти | з цитатою | видалити

PORA
9

16.01.10 09:56
http://oko.if.ua/2009/10/19/3687/

Відповісти | з цитатою | видалити

Q2
10

16.01.10 19:21
продам булютень, чистый, без галочек, дорого )

Відповісти | з цитатою | видалити
Додати коментар




Співтовариство: Ми любимо тебе, Україно!

попередня наступна

Замітка додана 10.01.10, 15:26

Богдан Бо
Богдан Бо
Зробити замітку темою години?
Заява Йосипа Вінського "Україна без Януковича і Тимошенко!"

Шановний співвітчизнику!
Чи не правда, напередодні виборів нового Президента країни кожен з нас ставить собі запитання, хто з претендентів на посаду глави держави є найдостойнішим? Хоча, зважаючи, що всі кандидати на майбутнє президентство не скупляться на обіцянки і програми, завдання це непросте.
З одного боку, люди втомилися від непослідовності, зрадливості, продажності і брехливості політиків. З іншого, як не дивно, чимало громадян пов'язують свої сподівання з іменами Юлії Тимошенко та Віктора Януковича.
Насправді ці двоє, по суті, мало чим відрізняються. Це було підтверджено, зокрема, фактом відомих переговорів про створення широкої коаліції і наміром внести антидемократичні зміни в Конституцію. Ті події вкотре довели, що мета у цих політиків одна - сконцентрувати всю владу у своїх руках.
Я вважаю, що президентом України в жодному разі не повинні стати ані Юлія Тимошенко, ані Віктор Янукович. Бо, починаючи з 2002 року, вони й так фактично керують країною! Якщо не враховувати незначний термін перебування на чолі уряду Юрія Єханурова, ми побачимо, що за цей час в Україні було лише два прем'єр-міністри - Тимошенко та Янукович. За ними тягнеться довгий шлейф різноманітних невдач: галопуюча інфляція, падіння національної валюти, з десяток криз (газова, бензинова, цукрова тощо), корупційні скандали, обман виборців, невиконання обіцянок. Список можна продовжувати. Хіба не очевидно, що саме ці політики відповідальні за нинішній катастрофічний стан держави?
У нормальній європейській країні такого «букету» вистачило б для того, аби поставити хрест на будь-чиєму політичному майбутньому! То невже ми, українці, довіримо їм владу на найближчі десять років? Адже ці люди просто не мають морального права балотуватися на виборах Президента!
При цьому суспільство вкотре підводять до думки: немає з кого вибирати, є тільки два головних кандидати, необхідно голосувати за менше із двох зол. Під такими гаслами БЮТ і ПР вкотре намагаються поділити країну. І, дивлячись на це, кожен громадянин має запитати себе, чи усвідомлює він, що переможець такої боротьби остаточно узурпує владу? Якщо це станеться, про будь-які зміни на краще в Україні можна забути.
А зміни сьогодні вкрай необхідні! Адже Україна перебуває в глухому куті. В державі немає реальних реформ в інтересах людей, олігархи посилили свій вплив, відбувається масове пограбування населення.
Ми маємо тотальну, а не лише економічну кризу. Прискореними темпами триває розвал системи державного управління. Політичне протистояння прикривають популістськими заявами про нібито боротьбу за підвищення мінімальних зарплат і пенсій. Соціальні програми згортають. Частина з них взагалі не виконується. А тим часом в обох таборах думають не про людей, а про те, як поділити країну.
Держава як єдиний механізм практично не працює. Заручниками РК-технологій стали органи державної влади. їх перетворили на інструмент виборчої боротьби між Тимошенко та Януковичем. Країна паралізована по всій вертикалі. В жодній розвиненій державі світу ми ніколи не побачимо блокування парламенту в умовах кризи, а у нас Верховна Рада не працює місяцями! Це злочин перед людьми!
Чому ж це відбувається в Україні? Все просто - бо Юлія Тимошенко і Віктор Янукович балотуються на виборах Президента. Ми стали заручниками війни між двома особами. Як наслідок, маємо руйнування держави. І в цей процес втягнуті всі - Кабмін, Секретаріат Президента, депутати, губернатори, суди.
Треба чесно визнати, що система, яку створив Леонід Кучма, досі продовжує функціонувати. Бо вона влаштовує і Юлію Тимошенко, і Віктора Януковича. Принаймні, ці двоє нічого не зробили, щоб її змінити.
Мене, як і мільйони громадян, такий стан речей не задовольняє. Тому сьогодні - час рішучих дій. Кожен має усвідомити - існування держави поставлене під загрозу. Нинішню систему потрібно ламати! Ламати радикально і негайно!
Більшість наших з вами співгромадян шукають альтернативу. Суспільство вже готове до змін. І шанс на них ми можемо отримати, якщо до другого туру президентських виборів вийде представник третьої сили. Тоді Президентом країни буде обраний саме він.
Проте, аби у такого політика з'явилися шанси на перемогу, довкола нього повинні об'єднатися всі політичні сили, які не підтримують «всемогутніх лідерів». Але найважливіше для цього - розуміння й реальна підтримка громадян. Саме прості громадяни, патріоти та демократи, мають сказати своє рішуче слово.
Якщо тобі не байдуже майбутнє України,
Якщо ти усвідомлюєш небезпеку президентства Тимошенко чи Януковича,
Якщо ти не розглядаєш політику як заробітчанство,
приєднуйся до акції "УКРАЇНА БЕЗ ЯНУКОВИЧА І ТИМОШЕНКО!"

Йосип ВІНСЬКИЙ,
голова партії «Народна влада»

Підтримуєте Вінського
50%, 13 голосів
Не підтримуєте Вінського
35%, 9 голосів
Байдуже
15%, 4 голоси

Рейтинг замітки:
РедагуватиВидалити
Додати коментар | RSS | Читати в RSS-рідері
Коментарі

Гість: НАСЯЛЬНИКА
1

10.01.10 15:43
Вот же поц.

Відповісти | з цитатою | видалити

Україночка_Я
2

10.01.10 16:09
а можна Вас попросити, щоб ви при додаванні матеріалу скорочували основну частину, щоб на головній не 3 км було, а тільки анонс...
Вибачте, просто так було б зручніше

Відповісти | з цитатою | видалити

Q2
3

10.01.10 16:10
голосуйте за юща!
будем ещё пять лет слушать про глэчыкы с трипольем
и как он нам жалуется на поганых юлю с яныком
ура, товарищи )

Відповісти | з цитатою | видалити

Lori_bond
4

10.01.10 16:13
Україна без Януковича і Тимошенко і без Ющенко... Важко буде вибрати, якщо вибору немає. Жоден з тих що заявили про себе як майбутній Президент України, не довів що він гіден того! На жаль! Людина славиться ділами своїми. А ці усі таких справ натворили, що Україні треба надлюдина. щоб поправити все й дати шанс відродитися.

Відповісти | з цитатою | видалити

аналитик
5

10.01.10 16:17
Еще не родился достойный!

Відповісти | з цитатою | видалити

Mamay_
6

10.01.10 18:55
Вінський продажний холуй. І без нього відомо, ким є Юля, і Яник, і Ющ... і.д.

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
7

10.01.10 20:34

Відповідь на [1] від Гість: НАСЯЛЬНИКА
Вот же поц.
Самокритично!
Брата зустрів, кажеш.

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
8

10.01.10 20:35

Відповідь на [2] від Україночка_Я
Не такий він великий, щоб коротити...

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
9

10.01.10 20:37

Відповідь на [3] від Q2
А я і раніше його не слухав, а жив спокійно власним життям.
І ти непереживай, що Ющенко буде казати - це щоб вам не нудно було.

Відповісти | з цитатою | видалити

Q2
10

10.01.10 20:43

Відповідь на [9] від Богдан Бо
главное - шоб и дальше нихрена не делал )

Відповісти | з цитатою | видалити
Додати коментар




Співтовариство: Свобода і справедливість

попередня наступна

Замітка додана 09.01.10, 17:29

Богдан Бо
Богдан Бо
Зробити замітку темою години?
Всеукраїнське громадське об'єднання "фронт справедливості"

ВСЕУКРАЇНСЬКЕ ГРОМАДСЬКЕ ОБ'ЄДНАННЯ "ФРОНТ СПРАВЕДЛИВОСТІ"


Епіграф:

Десь впадеш, невідомий, в бою,
Та для смутку немає причин,
Бо значили дорогу твою
Ідея і Чин

Галина Гордасевич


Я, громадянин України - Гордасевич Богдан, об'являю ВІЙНУ.
Війну за СПРАВЕДЛИВІСТЬ.


Я звертаюсь до всіх бажаючих в Україні стати добровольцями у боротьбі "ФРОНТУ СПРАВЕДЛИВОСТІ"!

Прошу зголошуватись і починати формувати підрозділи, полки, угруповання, армії.

Ідея боротьби чітка: якщо не Я, то ХТО?! Якщо не ЗАРАЗ, то КОЛИ?!

СПРАВЕДЛИВІСТЬ СУСПІЛЬНОГО ЖИТТЯ ПОТРІБНА НАМ ВЖЕ!

І встановлювати справедливий лад нашого життя повинні ми самі, а не
хтось там з "обраних". Бо чого варта встановлена справедливість, як і
чесність та порядність наших народних обранців - ми вже неодноразово
могли пересвідчитись. Тому я не вірю, що хтось може зробити мені моє
життя таким, яким я його хочу мати. І що для інших це зробить - я так
само не вірю.

Поняття "справедливості", як відомо, є виключно індивідуальним і
особистим фактором, тому що не буває справедливості взагалі як
ідеальної величини, що підходить усім однозначно і рівномірно. Всі
події і факти ми завжди оцінюємо за виключно власними критеріями
розуміння справедливості. І якраз сумарна кількість індивідуальних
визначень справедливого створює справедливість загальну.

Щоб життя довкола нас набуло обрисів більш справедливого
суспільства, чим воно є наразі, то потрібно не вдома чи перед знайомими
висловлювати тільки на словах своє незадоволення від різних
несправедливостей вашого і нашого буття, а потрібно братись і активно
виправляти несправедливе на справедливе. Так і тільки так!

Одному це зробити важко. Правильно: важко, - тому що зло завжди
тримається купи і перемогти його можна теж тільки гуртом, об'єднавшись
в громади.

Зло завжди агресивне, тому перемогти його можна також тільки активною дією і зорганізованим поступом.

Зло розчиняється і ховається в обширі суспільства, тому і вичищати
його потрібно не епізодичними акціями-боями, а фронтально по всій
території одночасно. Тому і саме тому потрібно всім нам в Україні ФРОНТ
СПРАВЕДЛИВОСТІ.

ВСЕУКРАЇНСЬКЕ ГРОМАДСЬКЕ ОБ'ЄДНАННЯ "ФРОНТ СПРАВЕДЛИВОСТІ"

Головним завданням цієї громадської організації я вбачаю у
впровадженні механізмів громадського контролю і співробітництва простих
громадян з органами влади всіх рівнів, як необхідної ланки у створенні
та нормальному функціонуванні громадянського суспільства в Україні.
Потрібно не просто боротись з конкретними порушеннями, а упереджувати
їх системну появу.

Реалізація цього задуму має наступні напрямки:

а) захист прав простих громадян у їх взаємовідносинах з органами влади, правова допомога і просвітництво;

б) захист органів влади і чиновників від свавілля керівництва і
впливу сторонніх чинників у процес їх діяльності, зокрема прийняття
популістських рішень для збереження посади або під тиском чийогось
лобіювання локальних вигод, відповідна просвітницька робота;

в) безпосередня участь у формуванні органів влади та контроль за
їх діяльністю в першу чергу через постійний моніторинг діяльності
власних представників та відстеження на відповідність дій і результатів
інших діячів згідно передвиборчих і посадових зобов'язань.

г) співпраця з іншими громадськими та іншими організаціями по
створенню суспільства достатньо справедливих взаємовідносин громадянина
і держави.

Свою особисту участь у роботі ВГО ФС я вбачаю у сфері
культурно-масової діяльності. Пропоную наступні заходи і свою
співучасть в їх реалізації:

Редакційна та організаційна діяльність в роботі:

- інтернет-сайта;
- інформаційного вісника;
- видавничої діяльності та розповсюдженні різнопланової агітаційної літератури;
- організації та проведенні різнопланових форумів, конференцій, з'їздів;
- видання у перспективі всеукраїнського громадсько-політичного тижневика.

Богдан Гордасевич

КОМЕНТАР

Всіляка нова ідея на своїх початках виглядає дещо дивною, як і її
автор, проте з часом вона стає звичною для більшості, отже стає
нормальною. Загалом, до ідеї "Фронт справедливості" можна поставитись,
як до звичайної ролевої гри, зміст якої полягає у дієвому впливі
окремої особи на довколишній світ з метою його поліпшення.

У нас багато людей, які знають, що робити іншим, особливо
керівникам держави, але коли справа доходить до них особисто, то вони
бідкаються на свою бездіяльність однаково: "Ну, а що я можу зробити?"
Таким хочеться задати зустрічне запитання: "А ти пробував хоч щось
зробити? Дрібницю, але хоч якусь конкретну дію, вчинок - пробував?"

В тому і є проблема: розумних і знаючих людей у нас багато, а
людей дії - обмаль. Особливо, якщо це стосується громадських і
суспільних проблем. "Що я - крайній"- думає кожен і чекає, аби хтось
зробив те, що міг зробити і він. Але той інший думає так само, і ще
інший - теж, отож і виходить, що нікому зробити корисну суспільну
справу. Відповідно, всі дружно дивуються, чому довкола так багато
несправедливості.

Є гарне прислів'я: "Якщо б кожен господар прибрав коло своїх воріт
- вся вулиця стала б чистою". Інакше кажучи: хочеш змінити світ - почни
з себе. Почни змінювати на краще те життєве середовище, яке тебе
оточує. А для того, щоб тобі було з ким порадитись, пошукати підтримки,
поділитись власними думками, ідеями, інформацією, досягненнями тощо -
звертайся до новоствореної всеукраїнської мережі громадського
об'єднання "Фронт справедливості".

Будь-яка суспільна справа неможлива без ідейного стрижня, що її об'єднує і фіксує.

Для "Фронту справедливості" головною ідейною засадою є УКРАЇНСЬКИЙ ПАТРІОТИЗМ.

Як відомо: націоналізм - це любов до своєї нації, а патріотизм - це
любов до своєї держави, тому до участі в діяльності "Фронту
справедливості" запрошуються в першу чергу ВСІ ГРОМАДЯНИ УКРАЇНИ, але й
громадянам інших держав відмови не буде, якщо вони хочуть попрацювати
на користь Держави Україна.

Для кожної суспільної організації існує ряд деструктивних чинників,
які перекреслюють початкові ідейні засади. Найнебезпечними, на мою
думку, є так звані "вождізм", "сектантство" і "маніпулювання з боку ".

"Вождізм" - це коли один або кілька чоловік з керівництва стають
одноосібними керманичами організації без жодного впливу і контролю за
їх діями з боку маси рядових членів. Іноді, коли в цьому керівництві
організації знаходиться справді обдарована людина, рядовим членам
навіть довподоби такий стан справ, коли всі визначальні рішення
приймаються за них і не треба перейматись цими глобальними проблемами,
а залишається тільки виконувати вказівки і пожинати досягнення. Але
побудова цілої структури з опертям на одну чи кількох осіб небезпечне
тим, що їх зникнення або підміна стає руйнівним фактором всієї
організації.

"Сектантство" - це коли організація перетворюється в силу, яка
придушує особистість в її індивідуальній неповторності. Це починається
з принизливої селекції "прийому-виключення" в членство, а в подальшому
обов'язковість виконання рішення більшості членів організації для
меншої частини інакодумців. Сумнозвісне "партія дала наказ" не має
права на існування. Треба раз і назавжди визначити, що будь-яка
суспільна організація - це є механіз, а не суб'єкт! А до механізму
потрібно ставитись відповідно: якщо потяг рухається в непотрібному вам
напрямі, то з нього виходять, а не пробують переконувати завернути
потяг туди, куди вам потрібно.

Нарешті, кожна успішна організація має небезпеку зацікавлення нею
"третіх сторонніх сил" зокрема спецслужб, які через різні методи впливу
та інфільтрації агентів у керівні органи можуть суттєво вплинути на
підконтрольність діяльності організації згідно їхнім бажанням.

Виходячи з вище сказаного, Громадське об'єднання "Фронт
справедливості" не матиме централізованої структури з усталеним
членством. Це має бути інформаційно-координаційне об'єднання
різноманітних суспільних організацій чи просто формацій для узгодження
планомірності та співпраці в їх діяльності по розбудові громадянського
суспільства в Україні.

Принцип роботи ВГО ФС доволі простий: виноситься на обговорення
ідея конкретної справи, оголошується набір добровольців і з них починає
формуватись виконавча команда. Кожна така група має бути цілком
автономна і самодостатня для обраної дії. Звітність керівництва і його
зміна відбувається тільки в межах цієї команди за власне прийнятими
умовами внутрішнього статуту. Але для всіх команд обов'язковим буде
звітність перед громадськістю в цілому.

Доброволець кожен окремо визначає чим і як він хоче займатись,
вказує, які має можливості і навички, а тоді в разі співпадіння
інтересів його і організаторів акції, з ним укладається письмовий
"контракт взаємодовіри", де має бути чітко обговорено головні моменти
співпраці та участі добровольця, після чого він стає повноцінним бійцем
команди. Це буде цілком умовний формальний момент, що не матиме жодних
юридичних наслідків чи інших подібних зобов'язань, тому що основним
"документом" всіх взаємостосунків у ВГО ФС буде вербальне СЛОВО ЧЕСТІ.

Якщо особа добровільно узяла на себе конкретні зобов'язання і дала
Слово Честі їх виконати, але не виконала, тобто зрадила, стала
дезертиром, тоді ця особа втрачає довіру бо вона є БЕЗЧЕСНОЮ. Її
вилучають з складу команди (віртуальний "розстріл за зраду") і більше
НІКОЛИ не залучають в інші справи ВГО ФС.

З ЧОГО ПОЧИНАТИ?

Починати, звичайно, треба з себе.

Армія формується з рядових одиниць, тому якість кожного окремого
бійця має бути якнайвищою. Найкраще - рівня "профі", тобто професіонала
своєї справи. Це рівень здорового індивідуалізму, коли особа сама
визначає свою спеціалізацію та рівні фізичної і психічної підготовки.
Простіше кажучи: не хтось муштрує рекрута до потрібної кондиції, а він
сам себе готує і приходить практично сформованим бійцем, якому для
участі в конкретній акції потрібно пройти тільки додаткові
спеціалізовані тренажі та освоїти технічне забезпечення.

МИ – АРМІЯ ДОБРОВОЛЬЦІВ!

Відповідно основою всіх стосунків у нас є принцип взаємоповаги. Всі
є рівними і підлеглість є просто добровільним підпорядкуванням згідно
рольовим обов'язкам.

Другий етап: освоєння території.

1. Збір інформації: місцевість, населення, устрій, персоналії тощо.

2. Місцеві особливі проблеми: безробіття, корупція, кримінал, узурпація влади тощо.

3. Визначення власного плану справедливого вирішення місцевих
проблем і пошук однодумців щодо цього. Формування своєї команди і її
підготовка до дій.
( якщо маєте бажання розпочинати діяти одразу з вирішення всіх
глобальних проблем держави і світу – це пароноя чи шизофренія і не до
нашого руху, а до медиків)

4. Починати робити якісь конкретні громадські справи найпростішого характеру.

5. Легалізація в мережі "Фронту справедливості" заявкою про свою
діяльність на місцевому рівні і про бажання підключитись до певних
акцій в загальному масштабі.

(якою буде мережа Фронту справедливості – покаже час)

Третій етап: регулярна повноцінна добровільна праця в якості
складової ланки-учасника Всеукраїнського громадського об'єднання "Фронт
справедливості".

Уклав в робочій редакції ці положення 11 березня 2007 р. Богдан Гордасевич.

Проект було законсервовано після появи майже аналогічного під
назвою „Народна самооборона” на чолі з Юрієм Луценко, але оскільки все
скінчилось реально нереальним, тобто нічим, тому спробую запустити
проект вже зараз самотужки.

Наголошую: його головним завданням є спонукати створювати окремі
автономні осередки на місцевому рівні в боротьбі за справедливість.
Ідея чітка і проста: ми тут живемо і нам вирішувати, як жити! Нам треба
встановлювати правила і закони, та слідкувати за їх дотриманням, щоб
було добре жити більшості, а не меншості.

Біда наших державних мужів у тому, що вони не можуть зрозуміти, що
жити у відносно справедливому суспільстві при менших особистих статках
значно краще, аніж мати гори грошей і добра у суспільстві соціальних
антагонізмів і криз.
Наші депутати всіх рівнів не хочуть розуміти, що їх призначення -
творити правове поле СПРАВЕДЛИВЕ ДЛЯ ВСІХ! А вони переважно займаються
т.з. "дерибаном", тобто творять правове поле під власні інтереси і
надбання, а потім самі щиро дивуються, якщо до них починають ставитись
несправедливо, коли переобирають інших депутатів на їх місце, а це ж
просто елементарна відплата за їх "кишенькову" законотворчість. Не
розуміють наші депутати, що коли творити СПРАВЕДЛИВІСТЬ ДЛЯ ВСІХ, ТО
СПРАВЕДЛИВІСТЬ БУДЕ І ЩОДО ТЕБЕ ОСОБИСТО!

Ви підтримуєте цей проект
36%, 4 голоси
Ви не підтримуєте цей проект
9%, 1 голос
То все якась маячня і дурість
55%, 6 голосів

Рейтинг замітки:
РедагуватиВидалити
Додати коментар | RSS | Читати в RSS-рідері
Коментарі

Богдан Бо
1

9.01.10 18:12
Це чисто повторення проекту від 2007-2009 років, хоча насправді процес вже пішов і досить непогано. Виникла вже купа мала різних громадсько-політичних угруповань "за справедливість" та чимало різних фронтів в Україні.
Не моя справа, щоб їх відстежити і контролювати-коментувати. Вперед і тільки вперед!

Відповісти | з цитатою | видалити

Nech sa paci
2

10.01.10 16:36
Ага -- точно. Я так і подумав: "Десь я вже це читав..."

Відповісти | з цитатою | видалити
Додати коментар





Співтовариство: Ми любимо тебе, Україно!

попередня наступна

Замітка додана 08.01.10, 13:18

Богдан Бо
Богдан Бо
Зробити замітку темою години?
Бути чи ні диктатурі "свободи" ?

А з їхнього боку – злочини: як перед виборами соціал-націоналісти прибирають «невигідних»

Не є таємницею, що хай достатньо примарна, але перспектива отримати гроші та владу часто перетворюють людину на підконтрольну тільки інстинктам самозбагачення істоту, яка спроможна знехтувати всіма правилами моральної поведінки, аби лиш досягти своєї мети. А що, коли аж ціле «стадо» таких істот збирається докупи й утворює політичну партію, ще й дурячи своїх виборців за рахунок використання націоналістичних гасел? Стань такій партії на шляху – тебе одразу буде принижено й дискредитовано, рота тобі буде заткнуто. Саме так трапилося з моїм колегою, відомим у патріотичних колах журналістом Богданом Ковальчуком.
Неупереджений, сміливий і – головне – правдивий український патріотичний журналіст приречений вести нерівну боротьбу проти недругів, яких наживає протягом професійної діяльності. Зброя журналіста – тільки правдиве слово, а от проти нього самого може використовуватися все, починаючи банальними кастетами й битками і закінчуючи найінноваційнішими методами приборкання слова правди. Мій добрий товариш, Богдан Ковальчук, на 25 років молодший від мене, але незважаючи на юний вік обрав для себе «важкий хліб» журналістської праці..
Кажуть, мов журналіста годують ноги. Це є істиною далеко не в усіх випадках, адже навіть не залишаючи робочого місця можна примудритися знайти і достойно висвітлити грандіозну аферу, вчинену, на додачу, безпосередньо проти тебе. Богданові Ковальчуку не пощастило: через його боротьбу проти «націоналістів-перевертнів» він зробився водночас і здискредитований, і неправдиво обвинувачений, і позбавлений можливості писати.

Видно, хтось там подумав, що, забравши у Ковальчука ручку й папір, затуливши йому рота, зламавши його утворений кількома роками кропіткої праці імідж чесної й відкритої для спілкування людини, вони враз позбудуться клопотів із ним та «заживуть собі у своїй сторонці», йдучи по головах опонентів до омріяних грошей і влади. Не з тими зв’язались, однак…
Спілкувався з Богданом Ковальчуком особисто, оскільки був здивований опублікованими останнім часом заявами від його імені, де говорилося, що статті, над яким він працював, – замовні, і взагалі він увесь останній час писав брехню під тиском таких собі «шантажистів». Тому я йому зателефонував і почув правдиву історію, що ж, власне кажучи, діється.

- Богдане, як так сталося, що від твого імені останнім часом публікується таке, що очевидно суперечить твоїй власній життєвій позиції та принципам? Ти ніби сам себе обвинувачуєш і принижуєш.
- Річ у тім, що я впродовж останніх двох місяців сильно «затерся» з представниками однієї ніби націоналістичної сили – ВО «Свобода». Наша сварка торкалася не тільки ідеологічних сторін (оскільки ви знаєте, що я віддаю перевагу українському націоналізмові, а не штучно створеному соціал-націоналізмові), а й життєвих аспектів. Так, нещодавно я став дописувачем сайту «Український погляд». Водночас там було опубліковано статтю такого собі пана Коцурбатого «ВО «Свобода» зсередини», яка була написана не мною, але я не стану заперечувати, що було використано частково історію мого життя (особливо у тих місцях, де йдеться про «практичну діяльність» вищезгаданої політсили) і я бачив цей матеріал іще до його публікації.
Стаття з сайту УІС швидко поширилася на інші ресурси й спричинила справжній фурор в Інтернеті. Її опублікувало багато сайтів. З’явилася вона також і на блоґ-сервісі «Політико», де я приблизно рік вів свій власний блоґ. Між іншим, опублікував її не я, а інший користувач…
Оскільки більшість нібито «націоналістів» на цьому порталі – члени ВО «Свобода», які знають мою позицію і ми не раз із ними сперечалися на блоґах, то авторство тим панством було моментально «приписано» мені (зважаючи на те, що Федір Коцурбатий – псевдонім). Мовляв, я, ховаючись за чиїмись прізвищами, вирішив попідкладати палки в колеса «правдиво націоналістичній політичній силі», написавши «проплачений», замовний матеріал..
Наші зі «свободівцями» суперечки відтак пожвавішали. Спершу авторство просто, як я вже сказав, приписувалося мені, потім вони почали «співати», що користувач, який опублікував мою статтю на ресурсі, є ніким іншим, як мною…
І це мене, врешті-решт, дістало. Ну, дійсно, а що маєш відповідати людині, коли вона тобі каже: «ти – ніщо й ніхто, а тепер доведи, що це не так»?
Тому я зібрав своїх патріотичних друзів і створив разом із ними проект «FREEKOR» – сайт вільної журналістики. Туди особисто помістив статтю Коцубратого, а також іще низку матеріалів (написаних уже, до речі, абсолютно іншими людьми). Усі ці статті помістило до себе у блоґи відразу декілька користувачів уже згаданого «Політико». І почалося…
В один прекрасний день я просто спокійно сидів собі за письмовим столом, аж раптом мені зателефонував знайомий і запитав, що в дідька значить останній мій допис на «Політико» і чого я починаю відхрещуватися від своєї ж позиції. Я отетерів, адже в той момент комп’ютер було вимкнено, та й пам’ять у мене не хвора, тому точно знав, що я нічого нікуди не писав. Отож, чимшвидше вмикаю ноутбук, і бачу, що з якоїсь причини мене «не пускає» на ресурс, дарма що вводжу точно свій лоґін і пароль. Далі заходжу в ICQ (програма для обміну миттєвими повідомленнями між людьми через Інтернет – прим. авт.) і прошу товаришів «скинути» мені повідомленням той допис, що з’явився нібито від мого імені на ресурсі. Ось, що мені надійшло у відповідь:

«Товариство! Я обміркував своє життя і хочу заявити наступне.
Я вирішив сказати правду про останні події в своєму житті.. Я писав замовні статті проти «Свободи» - про це важко говорити, але це справжнісінька істина! Робив це за гроші – хоч платили, чесно кажучи, малувато.
Мене шантажували – саме через це я пішов зі «Свободи» і поливав її брудом весь цей час. Дехто з ворожих до «Свободи» кіл взнали про мене деяку інформацію, яка виставляла мене в не дуже привабливому світлі… Якось у серпні я перепив алкоголю і у напівпритомному стані зі мною стався певний інцидент, пов’язаний з моїм приниженням і насиллям. Я кілька місяців йшов на повідку цієї мафії – а зараз кажу правду, щоб мене більше не шантажували. Я вже втомився від цього всього.
Я змушений пожертвувати своєю журналістською кар’єрою, але повинен це зробити, бо не можу більше писати цю маячню про чесних людей, підписуючись анонімами. Аргументів проти «Свободи» в мене не було, тому довелося писати все підряд, танцювати під дудку шантажистів.
Відтепер – я не хочу більше бути публічною особою. Я вимазався по вуха в лайні і не хочу ніякої журналістики.
Вибачте мені! Можливо, ви мене колись пробачите.

Богдан Ковальчук».

Певна річ, у мене полізли очі на чоло. Я одразу вирішив написати адміністрації сайту «Політико» електронного листа, але рідний поштовий сервіс, де я тримав свою скриньку, мене не пускав точнісінько так само, як і сайт «Політико»!

Слава Богу, друзі не кидають у скрутну хвилину. Я, послуговуючись усе тим же ICQ, повідомив їх, що саме сталося, що мій обліковий запис на блоґах і поштову скриньку було «зламано» невідомими хакерами. Мої друзі повідомили адміністрацію ресурсу «Політико» про цей факт, і мені зателефонували, запитали, чи є останній мій допис дійсно моїм. Отримавши негативну відповідь, заходилися відновлювати справедливість… І зробили це, за що я їм щиро вдячний!

- Нам відомо, що неприємності тоді тільки починалися. Що сталося далі?
- Далі я кинувся перевіряти, чи не пошкоджено інформацію та статті на сайті «FREEKOR». На той час, «довга рука» хакерів до нього не дісталася. Тому я вирішив написати листа на свою «зламану» поштову скриньку, користуючись іншим обліковим записом, із вимогою мерщій повернути мені мої дані й відновити мій пароль, який злочинці змінили. Невдовзі отримав «красномовну» відповідь – «Матюкатись не ввічливо», а трішки згодом, уже другим листом, такий текст:

«Завжди ненавидів мудаків, які навіть шкільний предмет з інформатики не можуть вивчити. Поверну за рік коли купиш на Петрівці книг з інформатики і навчися копмом користуватись. А також коли опануєш дискретну математику».

- Щось відповів на це?
- Ні. Вірите, не до того було. Бо я на власні очі потім побачив, як «зламали» також і сайт «FREEKOR». Інформація з нього зникла геть. Я намагався поновити наповнення, але марно.

Далі сталося ще цікавіше. Мій обліковий запис на «Політико» зламали вдруге. Увесь цей час я переписувався з друзями по ICQ й просив їх, щоби вони переказували на блоґах «Політико» ситуацію. Хтось мені вірив, «свободівці» ж казали, що я таким чином себе рекламую, а заодно і свій сайт. Нічого собі рекламка, так?

Буквально впродовж двох наступних годин було «зламано» решту моїх облікових записів на різних ресурсах, також – іще дві мої інші поштові скриньки. Дісталися навіть тієї, якою я не користувався останні півтора роки. І я залишився «без рук», із зламаними даними, із вкраденими паролями і обліковими записами, більше мені не підконтрольними… Я навіть зараз не знаю, хто це зробив.

- Чому ж тоді закидаєш авторство людям зі «Свободи»?
- Вчитайтеся уважно в текст заяви, яку я нібито опублікував на «Політико». Там іще був рядок «…змушений був під тиском писати статті проти порядних людей зі «Свободи»…», чи щось подібне. На жаль, найпершого тексту запису я не маю, оскільки його за моїм же бажанням було стерто з «Політико». Ну, до того ж, кому таке ще вигідно?

Безумовно, цілком може бути, що це зробили не партійці, а просто надто затяті прихильники. Але у мене складається враження, що там працювала ціла команда людей, бо впродовж кількох годин було викрадено все, абсолютно все, що я створив за останні роки три, а ви самі розумієте, що це немало.

- Не залишили жодного облікового запису? Ніде?
- Уявіть! Іще на додачу мене оббрехали з усіх сторін! Так, на популярному сервісі «Живий журнал» у мене також був власний блоґ. І нині останнім записом на ньому (звісно ж, уже зробленим не мною) є буцімто «тексти» моєї переписки з якоюсь чи то Лесею, чи то Лєною, датовані 2007-им роком, про зміст яких мені навіть гидко говорити. Таку підробку досить легко зробить будь-хто, хто має банальні навички володіння програмою редагування зображень. Безумовно, я такого ніколи нікому не писав.

- Це всі «приємності»?
- Ні. Близько 4-ої ранку було також украдено мій обліковий запис ICQ, в результаті чого я залишився взагалі без зв’язку.

Фактично, нині я нічого-нічогісінько не маю.. Дворічна праця – коту під хвіст. Добре, що я самотужки встиг видалити низку власних блоків на інших сайтах: боюсь уявити, що б вони могли там від мого імені понаписувати…

- Що ти збираєшся робити?
- Я маю ІР-адресу того, хто ламав мені обліковий запис на «Політико». На жаль, відомо мені на разі тільки те, що ця людина мешкає в Києві і користується послугами одного популярного Інтернет-провайдера. Але робота буде вестися надалі. Зрештою, я таки дізнаюся, хто це зробив, а одразу після того піду до міліції. Буду судитися зі злочинцями. І виграю, бо маю багато свідків.
Розумію, що уже не підлягає відновленню мій обліковий запис на пошті. Його шкода найбільше, адже там – близько 2000 збережених листів, близько 100 адрес людей. Саме на нього мені приходять завдання з університету, де я заочно навчаюся, і саме на нього мені пишуть усі. Дуже, дуже шкода…
Остання інформація, яку я маю, свідчить, що з моєї вкраденої адреси проводиться розсилка листів, автором яких є нібито я, які продовжують «добивати» мене. Так само з мого облікового запису ICQ ведеться переписка з моїми друзями, де, знову ж, мене намагаються принизити, видаючи бажане за дійсне і брешучи про мене з усіх сторін.

- Ти бажав би щось сказати злочинцям? Адже вони швидше за все прочитають ці рядки…
- Хочу тільки побажати щасливого Різдва (сміється). А взагалі, існує кримінальна відповідальність за такі дії. Через те мені нічого казати тим людям, які вчинили злочин. Щойно я доведу справу до кінця, ми всі дізнаємося їхні справжні імена та прізвища, партійну чи організаційну приналежність. І вони, я щиро сподіваюся, отримають гідне покарання.

Ну, і смішно, дійсно. По-перше, я б ніколи не припустився таких ідіотських граматичних помилок у тексті (я про заяву). Наприклад, «взнав» замість «дізнався» або ж «Вибачте мені!» замість «Вибачте мене!». Видно, володіють тільки своїм ремеслом, а от мову власної країни вивчити чогось не можуть.

По-друге, всі, хто мене знають, можуть легко підтвердити, що алкоголю я не вживаю вже понад рік, тож конче абсурдним виглядає фраза, що зі мною стався «інцидент» через те, що я «напився».. З усього видно, що автор про мене не знає геть нічого…

Усім тим людям, які мене знають, зі мною спілкуються, я бажаю зараз сказати, користуючись нагодою, таке.. Шановні друзі! Якщо ви будете отримувати повідомлення зі скриньок kovalchuk-bogdan@ukr.net, konopelkin@bigmir.net та інших моїх поштових адрес, знайте, що їх у мене вкрадено. Також не реагуйте на повідомлення ICQ з номерів 274-735-878 та 563-1989-03. Контакт зі мною – виключно телефонічно.

- Дякую за розмову, Богдане. Сподіваюся, що все налагодиться якнайшвидше..
- І я сподіваюся. Безумовно, це не причина зупинятися, опускати руки. Я й надалі писатиму правду про всіх.

От така історія сталася з моїм колегою. Жахливо, звісно. Але дійсно я не вважаю це приводом «повісити рукавички на гачок». Головне – не лишитись байдужими до незаконних дій певних поки що не визначених осіб, а допомогти Богдану й таким, як він, відновити справедливість. Хай кожен із нас внесе свою лепту й поширить інформацію про цей і подібні злочини. Про те, як журналістам перекривають дорогу…

Андрій Луньов..

ВО "Свобода" - це збіговисько провокаторів
42%, 8 голосів
ВО "Свобода" - це щирі патріоти-націоналісти
32%, 6 голосів
ВО "Свобода" - чисто політико-технологічний проект подібно до "Партії зелених"
26%, 5 голосів

Рейтинг замітки:
РедагуватиВидалити
Додати коментар | RSS | Читати в RSS-рідері
Коментарі

Віктор Бартош
1

8.01.10 14:24
Пане, повісьте аватарку: http://blog.i.ua/user/2796155/385549/

Відповісти | з цитатою | видалити

Mamay_
2

8.01.10 19:15
Якесь воно сумнівне все: і конфлікт і сама "Свобода" далека від деклораваного. Хто платить - той замовляє музику!

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
3

8.01.10 19:18

Відповідь на [2] від Mamay_
Якесь воно сумнівне все: і конфлікт і сама "Свобода" далека від деклораваного. Хто платить - той замовляє музику!
Не всякий музика - продається.

Відповісти | з цитатою | видалити

Mamay_
4

8.01.10 19:20
То замовлять того, хто продається

Відповісти | з цитатою | видалити

Азат Къырым
5

9.01.10 01:02
Это ещё надо разобраться. Дело в том, что Богдана гасили админы, а почему, он так и не рассказал нам, может быть, за клоны, а может- и за худшее. И он ещё затем дважды самоликвидировался тут, и один раз его "оплакивали".

Відповісти | з цитатою | видалити

RALF007
6

9.01.10 04:15
К власти придут националисты!

ПРОРОЧЕСТВО: Украина, грядущее время скорбное. "Левые" и "правые" управляемые и вдохновляемые князем этого мира. Движение политического "центризма" формируется Духом Божьим. К власти придут люди одержимые национальной идеей. Силой "правого" фланга создастся "единая, поместная, соборная, национальная церковь", в которой предстанут "святыми": Шевченко, Бандера, Франко, Мазепа, Шептицкий , Иосафат, Слепой , некоторые гетьманы и др.

Инакомыслящие будут жестоко преследоваться, как враги нации и служители лукавого. Это будет ночь! http://ralf.com.ua/gryad.php

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
7

11.01.10 11:31

Відповідь на [5] від Азат Къырым
Згідний, що Богдан - цікавий хлопчина.
Я його плакальщик.
Коли молодим я був - плутав більше за нього.

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
8

11.01.10 11:40
Рекомендую проглянути
http://oko.if.ua/2009/12/21/6735/comment-page-1/#comment-1643
Малий Тягнибок має досить круті плечі з колишньої номенклатури. Хлопчик засланий до націоналістів з завданням "Возглавить, чтобьі обезглавить"

Відповісти | з цитатою | видалити
Додати коментар





півтовариство: Свобода і справедливість

попередня наступна

Замітка додана 04.01.10, 14:23

Богдан Бо
Богдан Бо
Зробити замітку темою години?
Дівчинка з сірниками Казка Г.-Х. Андерсена

Як зимно було в цей вечір! Йшов сніг і сутеніло. А вечір був останній у році - на передодні Різдва. У цю холодну і темну пору по вулицях блукала маленька убога дівчинка з непокритою головою і боса. Щоправда з будинку вона вийшла взута, але чи багато було пуття у величезних старих туфлях? Туфлі ці колись носила її покійна мама - ото які вони були великі, - і дівчинка втратила їх сьогодні, коли кинулася бігти через дорогу, злякавшись двох карет, що мчали щодуху. Одну з туфель вона так і не знайшла, іншу потяг якийсь хлопчисько - він заявив, що з неї вийде чудовий кораблик-вітрильник.
От дівчинка і блукала тепер босоніж, і ніжки її почервоніли та посиніли від холоду. У кишені її пошарпаного фартушка лежало кілька пачок сірників, ще одну пачку вона тримала в руці. За весь цей день вона не продала ні одного сірника і не заробила ні гроша. Вона блукала голодна і змерзла, і так змучилася, небога!
Сніжинки сідали на її довгі біляві локони, що гарно розсипалися по плечах, але вона право ж і не зважала на те, які вони красиві. З усіх вікон сяяло світло, на вулиці смачно пахло смаженим гусаком - адже був вечір перед Різдвом. От про що вона думала!
Нарешті дівчинка знайшла прикритий куточок за виступом будинку. Отут вона присіла і скулилася, підібгав під себе ніжки. Але від сидіння їй стало ще холодніше, а повернутися додому вона не сміла: адже їй не вдалося продати ні одного сірника, вона не заробила ні гроша, а дівчинка знала, що за це батько поб'є її; до того ж, думала вона, у їх будинку так само холодно: вони живуть на горищі, де гуляє вітер, хоча найбільші щілини в стінах і заткнуті соломою й ганчірками.
Рученяти її зовсім закоцюбнули. Ах, як би їх зігрів вогник маленького сірника! Якби тільки вона посмітила витягти сірник, чиркнути ним об стіну і погріти пальці! Дівчинка обережно витягнула один сірник і... чирк! Ах, як сірник спалахнув, як яскраво він зайнявся і засяяв! Дівчинка прихистила його рукою і сірник став горіти рівним світлим полум'ям, як крихітна свічечка.
Дивна свічка! Дівчинці видалось, начебто вона сидить перед великою залізною піччю з блискучими мідними кульками і заслінками. Як славно палає в ній вогонь, яким теплом від нього віє! Але що це? Дівчинка простягнула ноги до вогню, щоб погріти їх, - і раптом... полум'я згасло, грубка зникла, а в руці в дівчинки залишився обгорілий сірник.
Вона чиркнула ще одним сірником, сірник зайнявся, засвітився, а коли його відблиск упав на стіну, стіна стала прозорою, як серпанок. Дівчинка побачила перед собою кімнату, а в ній стіл, покритий білосніжною скатертиною і заставлений дорогою порцеляною; на столі, поширюючи чудесний аромат, стояло блюдо зі смаженим гусаком, начиненим чорносливом і яблуками! І всього чарівніше було те, що гусак раптом зістрибнув зі столу і, як був, з вилкою і ножем у спині, поволі зашкутильгав по хаті. Він йшов прямо до бідної дівчинки, але... сірник згас і перед бідолахою знову встала непроникна, холодна, сира стіна.
Дівчинка запалила ще один сірник. Тепер вона сиділа перед розкішною різдвяною ялинкою. Ця ялинка була набагато вище й ошатніша тієї, котру дівчинка побачила у святвечір, коли підійшла до будинку одного багатого купця і заглянула у вікно. Тепер не кількадесят, а тисячі свічок горіли на зелених гілках ялинки, а різнобарвні малюнки, якими прикрашають вітрини магазинів, дивилися на дівчинку. Крихітка простягнула до них руки, але... сірник згас. Вогники стали йти усе вище і вище аж незабаром перетворилися в ясні зірочки на небі. Одна з них покотилася по небу, залишивши за собою довгий вогненний слід.
"Хтось вмер", - подумала дівчинка, тому що її недавно померла стара бабуся, що одна в усім світі любила її, не раз говорила: "Коли упаде зірочка, чиясь душа відлітає до Бога".
Дівчинка знову чиркнула об стіну сірником і, коли все навколо освітилося, побачила в цьому сяйві свою стареньку бабусю, таку тиху і прояснену, так добру і ласкаву.
- Бабуся, - зойкнула дівчинка, - візьми, візьми мене до себе! Я знаю, що ти підеш, коли згасне сірник, зникнеш, як тепла грубка, як смачний смажений гусак і чудесна велика ялинка!
І вона квапливо чиркнула всіма сірниками, що залишилися в пачці, - от як їй хотілося утримати бабусю! І сірника спалахнули так сліпуче, що стало світліше, ніж удень. Бабуся при житті ніколи не була такою красивою, такою величною. Вона взяла дівчинку на руки, і, осяяні світлом і радістю, обидві вони піднеслися високо - туди, де немає ні голоду, ні холоду, ні страху, - вони піднеслися до Бога.
Морозним ранком за виступом будинку знайшли дівчинку: на щічках її вигравав дивний рум'янець, на її губах - сяяла посмішка, але вона була мертва; вона замерзла в останній вечір перед Різдвом. Веселе різдвяне сонечко освітило мертве тільце дівчинки із сірниками; вона спалила усю пачку таких дорогих для неї сірників.
- Дівчинка хотіла погрітися, - говорили люди. І ніхто не знав, які чудеса вона бачила, серед якої краси вона разом з бабусею зустріли Різдвяне Щастя.

Коректура Богдана Гордасевича
Рейтинг замітки:
РедагуватиВидалити
Додати коментар | RSS | Читати в RSS-рідері
Коментарі

tortika kusOK
1

4.01.10 14:28
красивая и грустная сказка

Відповісти | з цитатою | видалити

N 47-ий
2

4.01.10 14:30
Сумно... Але подібні історії читати цікаво.

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
3

4.01.10 14:35
Улюблена моя казка: дуже часто люди запалюють подібні чарівні сірники у своїй уяві, а потім...

Відповісти | з цитатою | видалити

RainbowRay
4

4.01.10 15:08
Есть мультфильм по этой грустной сказке. Г.-Х Андерсон ненавидел детей и это исторический факт. Вспомните оригинальные произведения: "Стойкий Оловянный Солдатик", "Русалочка".

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
5

4.01.10 15:16

Відповідь на [4] від RainbowRay
Господи, тільки що давав відповідь на подібний закид: твір мистецтва і його автор - то різні речі!
То як діти і батьки - рідня, але не обов’язково друзі.
А вже вади виховання чи психіки - взагалі десяте діло.
Витвір мистецтва перероджується у кожному з нас як наш власний!

Відповісти | з цитатою | видалити

барон фон Бок
6

4.01.10 15:48
Коректура Богдана Гордасевича...........
Учите датский, он нетрудный. Переводите Андерсена, его на русском слишком причесали, автор был не слишком образован, его стиль экспресскивнее, народнее, я это заю из рецензий. А сам учил, но датский лит.интернет оказался очень бедным текстов Андерсена ,крупных, кроме стихов, я не отыскал.

Відповісти | з цитатою | видалити

Східняк
7

5.01.10 22:23
Чудова казочка! Я колись вперше ознайомився з нею, нерекладаючи на уроках іноземної мови з німецької. Дякую!

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
8

8.01.10 19:39

Відповідь на [6] від барон фон Бок
Я довго шукав хоч щось, але в останній час цю казку взагалі не вносять до збірок.

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
9

8.01.10 19:39

Відповідь на [7] від Східняк
Я вважаю її за своєрідний маніфест андеграунда.

Відповісти | з цитатою | видалити

Східняк
10

8.01.10 21:03

Відповідь на [4] від RainbowRay
Есть мультфильм по этой грустной сказке. Г.-Х Андерсон ненавидел детей и это исторический факт. Вспомните оригинальные произведения: "Стойкий Оловянный Солдатик", "Русалочка".
Друже, цікаво було б почути більш глибоке обгрунтування цього "медичного факту". Я останнім часом "перегодований" безапеляційними ствердженнями на кшталт: "Янукович - геніальний менеджер", "Ющенко - фашист", "Т.Шевченко - вурдулак". А у мене по всім цим питанням є власна думка. Поки що Ви мене не переконали!!!

Відповісти | з цитатою | видалити
Додати коментар






Співтовариство: Ми любимо тебе, Україно!

попередня наступна

Замітка додана 21.12.09, 11:45

Богдан Бо
Богдан Бо
Зробити замітку темою години?
На вшанування наших поляків

( з приводу одної телевізійної відео-дискусії 10.12. 2009 р.)

Після фільму по телевізії про Волинську трагедію 1943 р. не втримався, щоб не сісти і не написати доповнення до своєї досить давньої статті ("Голос України" від 8 серпня 2003 р. 147 (3147) про причини цієї трагедії. В тому матеріалі я намагався бути просто об’єктивним і за моїми висновками вина за цю різню припадає не на поляків чи українців, а не Рузвельта, Черчеля і Сталіна, і ще опосередковано на польський еміграційний уряд у Лондоні, який першим віддав наказ про "зачистку" від українського елементу "кресів схудніх", тобто Галичини і Волині.
Просто у цьому фільмі, який був побудований на заочному діалозі різних дослідників цієї теми як українців, так і поляків. Було сказано багато різних думок і в тому числі взаємних звинувачень, але я зупинюсь на кількох, які визначаю найбільш важливими
Почну з тези одного українського дослідника, який заявив про історичне підгрунтя споконвічної ворожнечі українців і поляків ще з минулих часів війн у 16-17 віках, а також безпосередньо на початку 20 століття.
У відповідь цьому безвідповідальному історику я хотів би задати запитання, чому у 1941 і 1942 роках ніяких масових конфліктів не відбулось, хоча після падіння Польської держави у вересні 1939 р. на здогад польських пацифікацій та колонізації у 20-30 роках українці мали б бути більш ніж злостні на поляків. Але почався червень 1941 року і виник період безвладдя, коли українці стали організовувати по селах самоуправи і поліцію, а на Волині виникли перші збройні українські формування так званої Поліської Січі, що потім стала основою для УПА - і жодного випадку значних конфліктів поміж українцями і поляками! Жодного ні на Волині, ні Галичини, ні у так званому Закерзонні. Спитатись, а чому? А тому, що не було ніякої зненависті поміж поляками і українцями в суто народному прошарку, як нема зараз жодних конфліктів у західних регіонах поміж етнічними українцями і росіянами.
Звичайно все може в один момент змінитись, якщо раптом почнеться збройний конфлікт України з Росією - то буде ситуативна ненависть, але не історична, не постійна. Український і польський народи набагато більше жили спільно в мирі і злагоді, аніж у конфліктах. А рівень змішаних родинних зв’язків значно перевищує за українсько-російські чи ще якісь. Власне тому я і виніс у заголовок статті словосполучення "наші поляки", про що мова йтиме далі.
Зараз важливо підкреслити інше: українсько-польську трагедію Волині, Поділля і Галичини 1943-1944 років, а в подальшому і Закерзоння 1945-1946 років та сумнозвісної операції "Вісла" 1947 р. - все це ланки одної брутальної домовленості наддержав СРСР, США та Великобританії про поділ сфер впливу у світі, але аж ніяк не через споконвічну ворожнечу поляків та українців, чому свідчення вже понад 40 років найбільш активних дружніх міжнародних взаємовідносин України і Польщі за останній час.
Другою відповіддю буде спростування закидів одної польської панєнки, що звинувачує українську культурну еліту у ганебному вшануванні воїнів УПА, які творили такі огидні злочини проти мирного населення. Тема для мене досить болюча, тому що сам думав над тим, тільки у зворотньому плані. Як на мене, то звучання польської мови від місцевих корінних поляків було б значно приємнішим у створені багатонаціональної атмосфери культури Львова чи Тернопіля в противагу сучасному засиллю матерщини.
Є одна мудрість: хто посіє вітер - пожне бурю, а хто посіє бурю, тому жати не доведеться. Чому польська культурна еліта не хоче визнати домінанту своєї провини вже б тому, що ніколи українці навіть не намагались панувати над поляками - ніколи. Українці виключно боронили своє, а чужого не займали. Якщо я не правий, то прошу навести приклади. Хіба українці Лемківщини, Холмщини, Надсяння та інших земель в Польщі зайняли ці території засобом поневолення чи вигнавши поляків - ні, українці там жили споконвіку, з часу, коли ці території були пусткою. Говорячи про Галичину, Волинь, Поділля і взагалі правобережну Україну, то тут взагалі чисельність суто польського етносу ніколи не переважала за 20-30 відсотків і то значною мірою завдяки асимільованим українцям, яких я і називаю "нашими поляками"
Коли поляки боролись за свою державу після остаточно загарбання території Польської держави у 18-19 століттях Австрією та Росією, то щоб мати підтримку українського народу в цій боротьбі, власне поляки придумали гасло "За нашу і вашу свободу", але вони ж моментально забули про це, коли у 1921 році підписали злочинний договір з Радянською Росією про розподіл України. На той час міжнародна громадськість сприйняла цю подію досить неоднозначно і тільки загроза комуністичної агресії примусила визнати протекторат Польщі на західньо-українських землях. Якби поляки поставились до українців з належною повагою, без насильної полонізації, колонізації, дискримінації українців в усьому - то ніколи б не було ні УВО та ОУН, терактів і вбивства Перацького тощо. Давайте, шановні панове-поляки, не плутати причини і наслідки. Скільки не вивчаю історію - ніколи ще не натрапив на випадок безпричинної агресії одного народу проти іншого.
Так, силами військ УПА в 1943 р. була проведена масштабна операція, яку можна назвати терором проти місцевого польського населення по всій Західній Україні, особливо ж на Волині, але чому ви замовчуєте, що цім подіям передував ультиматум до українського населення з боку Армії Крайової. Трагічність наслідків відомі, як і відомо про майже повну відсутність поляків на цих територіях - то хто в тому винуватий більше? Польська панівна культурна еліта чи підневільна українська?
Тепер ще трохи про міфи: дослідник з Володимир-Волинського провів багато досліджень по фактам, опублікованих у польській пресі, і майже кожного разу стикається на повну відсутність будь-яких документальних свідчень, які обгрунтовують звинувачення. Зокрема він показав пам’ятний камінний знак на Волині, де прописано, що в цьому селі замордовано понад 1600 місцевих поляків, але по документам до війни тут всього населення з жидами та українцями не було більше тисячі, а про тогочасні події документально засвідчено очевидцями вбивство 16-ти поляків, а ще про вбивство 3-х він сам дослідив. Навіщо так перекручувати факти? Як навіщо замовчувати злочини АК проти українського населення? Скільки українських селянських сімей було вбито, тому що ці люди просто не могли повірити у ворожість до них поляків, з якими вони мирно жили разом стільки часу.
Знаєте, давайте припиняти на рівні еліти виробляти тези, типу: "Ми мирно обстрілювали село з гармат, а жорстокі селяни прийшли з ножами і вчинили нам різню"
Нарешті, заключна тема: один з свідків-українців розповідав, що коли УПА оголосило свій ультиматум, щоб всі поляки виїхали за 2 доби, то були такі, що вантажили вози і виїжджали, а були такі, що не мали куди їхати - ті залишались і тим найбільше біди дісталось.
Один з очевидців тих подій роз’яснив це так: у 20-30 роки з самої Польщі було багато поляків-переселенців у Західну Україну, яким польська влада задарма давали землю і створювала пільгові умови, але десь там у них у Польщі ще полишалась якась рідня і вони могли до неї повернутись на біду, а ось поляки, що проживали тут з діда-прадіда і переважно були з полонізованих українських родин або змішаних - тим нікуди було податись, бо вся рідня була тут. Ось цих українських поляків або "наших поляків" і полягло найбільше, а приналежність їх до Польщі значно менша, аніж до України.
Жертви Волинської трагедії - це наші поляки! І пам’ять про них потрібно вшановувати нам спільно: і полякам, і українцям.
Навіть більше нам, бо які то поляки всі Кисілі, Вишнивецькі, Острозькі, Осолінські та інші пра-українські роди? Волинська трагедія - це чергова трагедія громадянської війни в Україні. Велика трагедія.

Богдан Гордасевич
10 грудня 2009 р.

Волинська трагедія - спільна трагедія поляків та українців.
60%, 6 голосів
Волинська трагедія - більше трагедія поляків чим українців.
0%, 0 голосів
Волинська трагедія - більше трагедія українців чим поляків.
40%, 4 голоси

Рейтинг замітки:
РедагуватиВидалити
Додати коментар | RSS | Читати в RSS-рідері
Коментарі

RUSEN
1

21.12.09 13:35
СПАСИБІ

Відповісти | з цитатою | видалити

Mamay_
2

21.12.09 19:20
Їхнє руське кістя лядським м"ясом обросло. Вони не наші поляки.
Ці події є черговою реакцію української зброї на чергову агресію ляхів. Якщо місцеві нормально ставилися до українців, які жили поруч, то приїзджі з глибини відносилися, як завжди, як до не людей, бидло, схизматики. І не забувайте актуальне гасло: жид, лях, собака віра однака.

Відповісти | з цитатою | видалити

oleg_kv
3

21.12.09 20:17
є над чим задуматись москалізованим українцям

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
4

22.12.09 10:46

Відповідь на [2] від Mamay_
Знаєш, а ми хто?
За Сталіна всіх вільних і непокірних винищили - вижили раби і ми їх нащадки. Не робися героєм, як не люблю всіх інших велемудрих, що плідно працювали на радянський тоталітарний режим, аби вижити, а тепер бо зна які праведники.
Тільки народжені після 24 серпня 1991 р. є вільними людьми, а наші кістки і м’ясо на них - рабського походження. То може як Сірко з славянами, що не побажали повертатись з кримської неволі, - порубати?

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
5

22.12.09 10:51

Відповідь на [4] від Богдан Бо
Також поняття національності не є суто генетичним чітко окресленим фактором.
В смішаних польсько-українських родинах якщо народжувались діти, то якщо батько поляк, а мати - українка, то хлопчиків записували поляками, дівчат - українками. Якщо навпаки - то навпаки, але всі вони на світ божий появились з одної дірки!
Тому не потрібно бути суддею того, на що не маєш прав

Відповісти | з цитатою | видалити

Mamay_
6

22.12.09 18:28

Відповідь на [4] від Богдан Бо
Рабів до раю не пускають!

Відповісти | з цитатою | видалити
Додати коментар




Співтовариство: Свобода і справедливість

попередня наступна

Замітка додана 20.12.09, 16:43

Богдан Бо
Богдан Бо
Зробити замітку темою години?
5 питань до Дюдмили Ходос

5 питань до Дюдмили Ходос: перспективи розвитку громадянського суспільства в Україні [17 вересня 2009]

1. Громадянське суспільство – що це? Навіщо воно потрібно взагалі, і чи існує громадянське суспільство в Україні?

Громадянське суспільство, якщо ми будемо говорити про нього академічною мовою, - це система позадержавних суспільних відносин і інститутів, що дає можливість людині реалізувати свої громадянські права. Хочу зазначити, що громадянське суспільство – необхідна умова, яка пришвидчує розвиток правової держави, тобто держави, де править закон, а не чиновник. А громадські організації є основним елементом громадянського суспільства. Може здатися, що громадських інституцій в нашій державі більш ніж достатньо. Але, на мій погляд їх замало. Чим більше їх буде, тим швидше ми вибудуємо справедливі відносини між народами і владою, іншими словами – збудуємо громадянське суспільство.

2. Які необхідні умови потрібно створити державі, щоб громадянське суспільство реально існувало?

Ніяких особливих чи «парникових» умов державі не потрібно створювати. Державним органам влади необхідно виконувати лише одну головну умову їх діяльності – чітко дотримуватись уже існуючих законів, а не трактувати їх під свої коньюктурні інтереси. За таких умов питання «що потрібно створити державі для розвитку громадянського суспльства» відпаде само по собі. Громадянське суспільство в такому разі стане на шлях саморозвитку і ніяка зовнішня «допомога» йому буде не потрібна. «Не треба допомагати. Головне не заважати!»

3. Громадські об’єднання і асоціації завжди сприяють розвитку держави, і якщо ні, то може і краще, що розвиток державного суспільства в Україні всіляко гальмується?

Ви поставили не просте запитання. Почну з останнього вашого питання – гальмування державою розвитку громадянського суспільства в цілому і громадських організацій зокрема – це шлях в нікуди, це повернення до авторитаризму. До речі, більшість українських політиків, які були виховані в радянській системі, розглядають демократію лише як напівпровідник. Тобто, вони намагаються демократичними засобами прийти до влади лише для того, щоб в ній залишитись назавжди. Подивіться, наприклад, на депутатський склад Верховної Ради першого скликання. Пройшло вже 18 років, а перед нами все тіж самі люди. В країні з розвинутим громадянським суспільством такого не могло би відбутися взагалі. І стосовно громадських об’єднань і асоціацій антидержавницького спрямування. Вони дійсно існують і з ними необхідно проводити профілактичні дії, але знову ж, виключно в рамках діючого законодавства. А чинити перепони всім громадським організаціям, це, вибачте, повне безглуздя. За такою логікою, якщо, наприклад, на дорогах відбуваються ДТП з летальними випадками, то слід зруйнувати всі дороги і заборонити авто.

4. Ми знаємо, що Ви очолюєте відносно молоду, але вже досить відому громадську організацію «Край». Чим Ви займаєтесь і що встигли зробити за минулий рік?

Так, я маю честь очолювати Всеукраїнське громадське об’єднаня «Край», і хоча нам тількі, дійсно, рік, зробили ми вже чимало. Основна наша мета діяльності – це соціально-правовий захист населення. Ми намагаємось діяти саме як класична громадська організація, тобто, поєднуючи інформаційно-просвітницьку діяльність з реальними акціями серед громадськості. А те, що нам вдалося зробити за минулий рік в двох словах наврядчи поміститься. Зазаначу тільки головне. Настала фінансова криза, мільйони українців опинились на вулиці і ми підняли проблематику трудових відносин. Випустили спеціальну брошуру, провели всеукраїнські слухання серед представників роботодавців та профсоюзів, розпочали надавати безкоштовну юридичну допомогу громадянам з даного питаня. У 2010 році закінчується мораторій на продаж землі і ми вже з червня розпочали проводити виїздну акцію «Земельна правда» серед селян, розповсюджуючи спеціалізовану літературу стосовно земельного законодавства, а також проводячи безкоштовні юридичні консультації. До речі, акція «Земельна правда» триває і по цей час. А саме головне, ми розуміємо, що одна, навіть найуспішніша громадська організація змінити країну на краще не взмозі. І під нашої егідою 37 громадських організацій України підписали спільний Маніфест в рамках «Громадянської платформи», тобто, ми почали не тільки координувати наші дії, но і проводити спільні акції. А це дає нам змогу охопити якомога більшу кількість наших співвітчизників.

5. Громадянське суспільство в Україні через десять років – яким ви його бачите?

Мені б дуже хотілось, щоб громадське суспільство через десять років домінувало над політичними організаціями, а влада лише б координувала загальний розвиток держави, як це і відбувається у демократичних державах. Чи буде це так, залежить не від київської влади чи місцевих чиновників, а від нас з вами, від рядових громадян. Громадянське суспільство починається з десятків, тисяч маленьких неформальних об’єднань. Вони створюються на місцях не за вказівкою «згори», а для вирішення певних проблем із розумінням того, що разом захищати себе легше. Люди мають діяти разом!
Рейтинг замітки:
РедагуватиВидалити
Додати коментар | RSS | Читати в RSS-рідері
Коментарі

Крайтос
1

20.12.09 17:08
Прежде чем начинать дискуссию о гражданском обществе - нужно определиться с четким определением оного: с его чертами, особенностями, характеристиками, специфическими отличиями от ГО других народов. Проблема действительно очень интересная и важная.

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
2

20.12.09 17:22

Відповідь на [1] від Крайтос
Відверто, це мене також цікавить: порівняльний аналіз кількох суспільств по цій темі, але ще не знайшов такі матеріали.

Відповісти | з цитатою | видалити

Крайтос
3

20.12.09 17:30

Відповідь на [2] від Богдан Бо
Не уверен, что в сети будет что-то по-настоящему хорошее. Настоящие научные публикации редко выкладывают. Пищите по электронным каталогам библиотек университетов монографии и публикации, в том числе сборники материалов конференций по данной проблеме. Там найдете много чего

Відповісти | з цитатою | видалити

Крайтос
4

20.12.09 17:33

Відповідь на [3] від Крайтос
Я вот сейчас работаю с одним научным и научно-популярным журналом, как раз с номерами начала 1990-х. Какие тогда общественно-политические дискуссии шли! Особенно в годы перестройки (с 1990-91 уже падает её популярность). И те же проблемы - построения демократии, будущего страны... И энтузиазм какой...

Відповісти | з цитатою | видалити

фон Терджиман
5

20.12.09 20:49

Відповідь на [4] від Крайтос
Крайтос, здесь одна риторика. Не тратьте на неё время. И автору советую тоже. Хватит с нас "гражданского общества" финансируемого непонятно кем.

Відповісти | з цитатою | видалити

Крайтос
6

20.12.09 21:42

Відповідь на [5] від фон Терджиман
Проблема ведь в чем? ГО - это альтернатива буржуазии феодализму. Там в центре стояло равенство перед законом и право на собственность и предпринимательскую деятельность. У нас ГО идет как попытка противопоставить общество, вернее, его неформальные структуры государству. Своего рода субкультура.

Відповісти | з цитатою | видалити

Mamay_
7

20.12.09 21:58
ГС - ще один непотріб, який нам нав"язують.

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
8

21.12.09 12:52

Відповідь на [6] від Крайтос
Дуже точно!
Я в своїх поглядах на суспільство тяжію в бік анархізму, тобто мінімізації державних чинників як таких. Тобто домінанта людини, як особи, по відношенню до суспільства.
Держава для людей, а не люди для держави!
Але я проти Леніна, що вважав управління державою обов’язком кожного громадянина. Людина має жити за власною волею і робити роботу, яка їй найбільше довподоби. А можеш нічого не робити - бомжуй, йди у скити - воля особи. Тільки не заважати паразитом на добробуті інших громадян!

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
9

21.12.09 12:57
До дам, що наші люди навіть не знаю, що реально живуть у стані анархізму: кожен зараз всі свої життєві питання вирішує виключно самотужки! Україна зараз настільки розсіяна і неорганізована, що ми всі стали анархістами самі того не розуміючи.

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
10

21.12.09 13:02

Відповідь на [5] від фон Терджиман
Крайтос, здесь одна риторика. Не тратьте на неё время. И автору советую тоже. Хватит с нас "гражданского общества" финансируемого непонятно кем.
Ким ви фінансовані - це зрозуміло без пояснень.
Так можу заспокоїти - а ми не для вас стараємось

Відповісти | з цитатою | видалити
Додати коментар




Співтовариство: Свобода і справедливість

попередня наступна

Замітка додана 18.12.09, 16:29

Богдан Бо
Богдан Бо
Зробити замітку темою години?
«Громадянське суспільство в Україні: не втратити здобутки»

У Львові відбувся круглий стіл «Громадянське суспільство в Україні: не втратити здобутки» [18 грудня 2009]

За ініціативи ВГО "Край" 17 грудня у місті Львів відбувся круглий стіл «Громадянське суспільство в Україні: не втратити здобутки». До участі у заході були запрошені представники близько 20 громадських організацій Львівщини, представники державних установ та науковці. Участь у круглому столі також взяла лідер ВГО "Край" Людмила Ходос. "Подібні заходи об'єднують громадські організації у єдиному прагненні сприяти розвиткові громадянського суспільства в Україні. Перед нами стоїть завдання - виробити спільну програму дії. І я сподіваюсь, що разом нам вдасться виконати його " - сказала Людмила Ходос під час свого виступу .
Питання розвитку громадянського суспільства в Україні викликали жваву дискусію серед учасників заходу. Висловлювались різні думки та погляди на цю проблему. Досвідом громадянських організацій, які сформовані силами українців, що працюють в Італії, поділився Ігор Мелех, представник Міжнародного центру впровадження програм ЮНЕСКО. Зокрема, він зазначив: "Заробітчани, на жаль, не можуть впливати на рішення уряду. Але ми маємо співпрацювати з владою". Сьогодні Міжнародний центр впровадження програм ЮНЕСКО плідно співпрацює з понад 60 громадськими організаціями, сприяючи їх розвитку.
Представник громадянської організації "Громадянський рух Львівщини" Сергій Савка розповів учасникам круглого столу про телепрограму з питань громадянського суспільства, розробленою активістами цієї організації. "У нас не погані закони, а гарне беззаконня", - сказав він. Основну проблему в розвитку громадянського суспільства в Україні Сергій Савка вбачає в тому, що в Україні "відсутня внутрішня демократія у політичних партіях, що позбавляє її громадянської позиції".
Активну участь в обговорення питання залучення молоді до розвитку громадянського суспільства Ігор Винник, представник громадської організації "Сильна молодь - сильна Україна". Ігор Винник підняв вкрай важливу проблему, яка полягає в тому, що "сьогодні, на жаль, молодь об'єднується задля вирішення своїх вікових проблем: питання житла, першого робочого місця та затребуваності їхньої освіти". Учасники дискусії обговорили шляхи мотивування та залучення молоді до функціонування громадських організацій різного спектру дії.
Громадські організації, що взяли участь у круглому столі, виловили своє бажання приєднатись до "Громадянської платформи конституційного самозахисту", громадського руху, що виник за ініціативи лідера ВГО "Край" Людмили Ходос навесні цього року. "Ми повинні об'єднатись, щоб розробити по-справжньому народну Конституцію," - закликала Людмила Ходос представників громадських організацій. Навесні наступного року планується скликати форум, на якому учасники "Громадянської платформи конституційного самозахисту" зберуться, що розглянути проект нового народного основного закону.
У рамках заходу голова ВГО "Край" Людмила Ходос та представник ВГО "Край" Анатолій Жаборт відвідали дитяче відділення Львівської державної обласної психіатричної лікарні. Людмила Ходос привітала дітей із святом Святого Миколая та вручила подарунки, а також подарувала кожному збірку дитячої поезії "Край наших мрій", підготовленою за результатами конкурсу. "Не варто зкидати з рахунків хворих дітей, вони така ж сама частинка суспільства, як ми з вами. Треба допомогти їм бути активними та комунікабельними. Саме це наша організація і намагається робити", - повідомила лідер ВГО "Край" Людмила Ходос.

Прес-служба ВГО "Край
(http://www.krayani.net/publik_menu.php?category=2)


ГО «Разом» хоче бути разом

Участь у круглому столі «Громадянське суспільство в Україні: не втратити здобутки» від Громадської Організації "Разом" (http://www.together.lviv.ua/) участь взяв член правління Гордасевич Богдан.
Загальне враження від проведеного обговорення теми громадянського суспільства позитивне, але дещо дивує відсутність чіткої резолюції зібрання: що ми збираємось робити далі?
Обговорення показало, що нарікання на зловживання у владних структурах всіх рівнів першопричиною мають у пасивності громадян суспільства - вони є пасивними спостерігачами, які все мають надію на якого-небудь лідера, що авторитарно наведе порядок "властною рукою".
Пасивність громадян обумовлена:
- страхом перед владою, що залишилась з радянських часів, коли будь-який прояв непокори і протидії владі сприймався як підривна акція і суворо карався;
- незнанням громадян своїх прав;
- відсутність реальних механізмів впливу на владу через корумпованість всіх силових і контролюючих органів,а особливо суддів, їх кругова порука;
- зневіра у громадські об’єднання і спільну дію.
Окремою найголовнішою тезою визнано також відсутність економічної забезпеченості громадянина на нормальному прожитковому рівні, що позбавляє його просто часового і матеріального забезпечення приймати участь і захисті своїх громадянських прав і свобод. Тому достатній економічний рівень життя кожного громадянина України є першоосновою створення громадянського суспільства.
Також визнано неправомірний ставлення більшості громадян до державних структур як до ворожих йому чинників.
Не розумним є самоізоляція від намагань покращити владні структури активною участю у виборах, а одночасно і переобрання на себе часткової відповідальності негативної дії обранців за результатами виборів. Поняття продажі голосів взагалі не має право на існування в громадянському суспільстві!
Обов’язок держави - захищати кожного свого громадянина. Обов’язок кожного громадянина - зміцнювати свою державу посильною працею і активною громадянською позицією.
На думку Гордасевича Богдана для успішного творення громадянського суспільства в Україні потрібно зробити наступні кроки:
1. Підтримати ініціативу ВГО "Край" по об’єднанню всіх громадських організацій у єдиний Форум, де можна було б інформувати кожного про себе і напрямки діяльності, поточні новини тощо.
2. Створити спільну громадську групу активного творення законодавства України починаючи з Конституції України, з подальшим відгалуження у законотворчість комплексу законів і підзаконних актів. Відсутність права законотворчої ініціативи не позбавляє громадські організації проводити моніторинг законодавства і вказувати на його хиби та пропонувати правильні варіанти. Також це стане доброю школою законодавчої поінформованості громадян.
3. Проводити громадську кадрову політику в державі, де спільно обговорювати претендентів чи вже наявних на державних посадах людей, які мають звітувати і відповідати перед громадою, яка їх підтримує. При недотриманні обіцянок обранця громадськість влаштовує йому опінію і примушує піти з посади, яку вона помогла зайняти. Потрібна громадська картотека кадрового резерву на всі посади в державі, щоб не виникали казуси подібно львівському, коли громада Львова відмовила п. Куйбіді обійняти посаду голови міста, хоча до того він уже два терміни був на цій посаді і громада добре знала його функціональні можливості, але його невдовзі призначають міністром комунального господарства всієї України - повна деструкція і зневага влади до громадської думки.
Громадянське суспільство означає владу громадян, кожного в межах його потреб і хотінь, які об’єднуючись в організовані громади керують державою і контролюють всі державні інституції.
Не будь сам рабом - не буде і держави-узурпатора!

підготував Богдан Гордасевич
18.12.2009
Рейтинг замітки:
РедагуватиВидалити
Додати коментар | RSS | Читати в RSS-рідері
Коментарі

N 47-ий
1

18.12.09 18:18
Цікаві ініціативи.

Відповісти | з цитатою | видалити

starina_leon
2

19.12.09 21:22
Богдане, посилання на "Разом" не відкривається. Трохи відкривається, а потім каже, що ні.))

Відповісти | з цитатою | видалити

starina_leon
3

19.12.09 21:42
Дочитав статтю. Наступні кроки - те, що має бути. Щиро кажучи, відпочив тут від "Берії" з "Хвилі")) Зовсім інший, позитивний тут дух.

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
4

20.12.09 12:11

Відповідь на [2] від starina_leon
Дивно. Тоді варто через пошукову ГО "Разом" - і заходити, бо я сам часом не знаю де і що глючить.

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
5

20.12.09 12:12

Відповідь на [3] від starina_leon
А це де? є посилання?

Відповісти | з цитатою | видалити

starina_leon
6

20.12.09 12:40

Відповідь на [4] від Богдан Бо
Не йде і так. Пише, що нє удалось открить узєл такий-то. Хоча за віконечком із цим написом сторінку видно. Читати заважає. А тільки його закриєш - біла сторінка.

Відповісти | з цитатою | видалити

starina_leon
7

20.12.09 12:45

Відповідь на [5] від Богдан Бо
Берія? Та осьо ж. http://blog.i.ua/community/666/337030/
Виявилося, що це той Юрій Романенко, що клаксонову акцію боржників робив.

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
8

20.12.09 13:25

Відповідь на [7] від starina_leon
Подивився. Нічого особливого. Як казав Марк Твен: "Чутки про мою смерть дещо перебільшені"
Головне, що тема про Україну, а то у нас повно людей, що "Проснувся в Україні і подумай, що доброго ти зробив для Росії?"

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
9

20.12.09 14:03

Відповідь на [6] від starina_leon
Значить якась вража година і нема на те ради.

Відповісти | з цитатою | видалити

starina_leon
10

20.12.09 14:51

Відповідь на [8] від Богдан Бо
Та я там походив по пов'язаних темах і сайтах. Негатив "грузить" конкретно. І всі дороги ведуть типу до ліквідації держави. У тому сенсі, що це буцім-то так треба. "До основанья, а затем..."

Відповісти | з цитатою | видалити
Додати коментар




Співтовариство: Кумпанійська курія

попередня наступна

Замітка додана 18.12.09, 14:41

Богдан Бо
Богдан Бо
ГРІХ

Присвячую чарівній Іванці С.


О не співай красуне!
Не співай
про щастя і любов,
любов.

Як музика зникає враз,
зникає враз...
Зникає і любов,
твоя любов...

Повірю в пісню і кохати,
кохати буду,
а пісня стихне - почуття
усі забуду,
вмить забуду...

Без пісні вартість у життя
таке мізерне,
геть мізерне!
Життя, як пісня! То життя!
Хто звук поверне?
Звук поверне...

Ось новий спів й нова цнота
у почуттях нових,
таких нових
Стара мелодія - СТАРА
Забути ж - гріх,
забути - ГРІХ


Жорж Дикий
Рейтинг замітки:
РедагуватиВидалити
Додати коментар | RSS | Читати в RSS-рідері
Коментарі

N 47-ий
1

18.12.09 18:24
Розбудили товариство трішки.)

Відповісти | з цитатою | видалити

zmi_j
2

19.12.09 14:25
Гріхи наші тяжкії,
Ви ж такі солодкії,
У старій мелодії
Чую нові нотки Я

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
3

21.12.09 12:44

Відповідь на [2] від zmi_j
Цього і треба - вічно молодим бути!

Відповісти | з цитатою | видалити

zmi_j
4

22.12.09 11:21

Відповідь на [3] від Богдан Бо
Намагаюсь

Відповісти | з цитатою | видалити
Додати коментар





Співтовариство: Свобода і справедливість

попередня наступна

Замітка додана 17.12.09, 12:43

Богдан Бо
Богдан Бо
Зробити замітку темою години?
Теорія справедливості

Коли в 1989 році йшлося про створення народної організації для дієвого впливу на процеси перебудови в Україні (УРСР), то я був скептично налаштований щодо назв аналогічних до Прибалтійських держав, де вживали слово "фронт" (Народний фронт Литви тощо).
Іронізував тоді, що є як у вітчизняну війну 1-й Прибалтійський фронт, 2-гий, а ми почнемо Український фронт створювати, коли краще не воювати, а будувати...
Тобто з щирою душею радів дуже вдалій назві Рух (повна назва: Народний рух України за перебудову), як точній і цілком толерантній, мирного значення і спрямування. Що Рух не став тим, чим хотілось, а став тим, чим став, тобто як став, так і стоїть опудалом - то вже окрема історія.
Тепер у 2009 році я навпаки обрав для назви слово "фронт", як найбільш доречне за своїм змістом глобального, всеохопного, масового впливу і дії. Війна не обов’язково є збройний конфлікт, але є глобальною зміною. За ідеєю Всеукраїнське громадське об’єднання "Фронт Справедливості" і є глобальною зміною в українському соціумі як в першу чергу психічному плані, тобто суб’єктивному, так і в подальшому - у фізичному стані, тобто об’єктивному. За змістом це справді буде війна за справедливість, а тому тут потрібен не рух, а фронт і армії.
Те, що слово "справедливість" фігурує у багатьох сучасних партіях та організаціях, говорить про актуальність цього поняття. Але є одна цікава річ: справедливість подібно до почуття любові - всі знають, що це, але ніхто не годен пояснити, тому що скільки людей - стільки і різних тлумачень. Справедливість не буває абстрактною - це завжди цілком реально річ, яка постає з певної сукупності обставин. Ідеальної справедливості не існує як такої взагалі. Справедливість можна зрозуміти тільки на конкретних прикладах з життя, а не на абстрактних логічних конструкціях, які цікаві тільки для гіпотетичних порівнянь. Повний аналіз поняття "справедливості" спробую провести у начерках цього сайту, а наразі дам своє тлумачення справедливості, як "Справедливість - це щире рішення більшості колективу людей при узагальненні рішення кожного окремо стосовно певної події на підставі правдивої інформації".
Рейтинг замітки:
РедагуватиВидалити
Додати коментар | RSS | Читати в RSS-рідері
Коментарі

CKB
1

17.12.09 13:28
"я навпаки обрав для назви слово "фронт"

Еще пяток таких лет и вместо "фронта" надо будет выбирать "блиндаж"

Відповісти | з цитатою | видалити

анонім
2

17.12.09 13:35

Відповідь на [1] від CKB
не блиндаж, а схронбля.

Відповісти | з цитатою | видалити

CKB
3

17.12.09 13:46

Відповідь на [2] від анонім
не блиндаж, а схронбля.
каждому!

Відповісти | з цитатою | видалити

Хан Геварыч
4

17.12.09 19:50
"Справедливість - це щире рішення більшості колективу людей при узагальненні рішення кожного окремо стосовно певної події на підставі правдивої інформації".
человек не платит алименты, а у него отбирают права - это справедливо?

Відповісти | з цитатою | видалити

zmi_j
5

18.12.09 10:05
Не хочеться псувати дружній хор недругів
Справедливість це не зрівнялівка, а дещо інше, наразі нашим кормчим достеменно не відоме.
" У кожного своя правда..."

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
6

18.12.09 14:30

Відповідь на [4] від Хан Геварыч
Справедливо. Якби його розстріляли за це - тоді не справедливо.

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
7

18.12.09 14:31

Відповідь на [5] від zmi_j
Ось саме ваша правда мене і цікавить.

Відповісти | з цитатою | видалити

zmi_j
8

18.12.09 14:56

Відповідь на [7] від Богдан Бо
1. http://blog.i.ua/user/130965/366330/
2. http://blog.i.ua/user/130965/372309/
і так далі
http://blog.i.ua/user/130965/359856/
Наразі думаю досить!

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
9

18.12.09 15:29
всеукраїнське громадське бо’єднання "Край"
http://www.krayani.net/publik_menu.php?category=2
громадянське суспільство - що це?

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
10

18.12.09 15:35
Громадська організація "Разом"
http://www.together.lviv.ua/

Відповісти | з цитатою | видалити
Додати коментар



Співтовариство: Ми любимо тебе, Україно!

попередня наступна

Замітка додана 15.12.09, 12:26

Богдан Бо
Богдан Бо
Зробити замітку темою години?
ЛЮБІТЬ ЖИТТЯ І...

Один мудрий чоловік зауважив, що більшість людей не живуть, а тільки збираються жити.
Я думаю, що він правий, інакше б не було стільки людей, що нарікають на своє сьогодення. Вслуховуючись у всі ці бідкання і нарікання, я несподівано винайшов універсальну формулу людського щастя! Саме так! Більшість людей є насправді щасливими - вони просто не знають про своє щастя, а тому потрібно людям час-від-часу нагадувати - ти щасливий. Як нагадувати? Звичайно що найдієвішим засобом: бідою! Різними нещастями, тюрма помічне, а найрезультативно діє війна. Два-три дні війни, максимум - тиждень, і всі почнуть казати, як же їм добре жилось зовсім нещодавно, які ж вони були щасливі, але просто не розуміли свого щастя...
Єфект ощасливлювати бідою майже стовідсотковий, тільки є важлива негативна побічна дія у цього лікування: немає повернення назад у попередній стан. Справжню ціну щастя пізнають втративши його!
Що я цим хочу сказати?
А ні чого! Не люблю ставати у позу деміурга і рятувати світ.
Я просто турбуюсь за себе: жити серед щасливих людей набагато приємніше! І самому бути щасливим якось комфортно.
Та так вже є, що щастя кожного - його особиста проблема і ніхто інший її вирішити не спроможний. Ніхто! Допомогти - може, частіше - завадити. Але відчути себе щасливим може виключно сама людина, як і оцінити рівень свого щастя. Все. Крапка.
Мене інше дивує: скільки навколо розумний людей! Я ще ніколи, навіть у дзеркалі, не зустрічав людину, яка б сама щиро визнала себе дурнем - ну не зустрічав! Не довелось. Обізвати когось дурнем міг - зізнаюсь. Та я ніколи не спускався нижче рівня міністра чи народного депутата України з такими діагнозами. У побутовому житті навколо мене виключно розумні люди. Ну нема дурнів, нема! Розумні всі! І то про які тільки вищі матерії не говорять починаючи від керунку державою та економікою, аж до філософії та релігії. А за тим всім забувають, на відміну від наших міністрів і нардепів, нагадувати самі собі оту одну простеньку і банальну істину: це життя - одне! Єдине і неповторне! Іншого не буде! Тому любіть, люди, життя таким, яким воно є! Принаймні хоч старайтесь!
Ну що поробиш, якщо воно, життя, не таке, яким його хочеться мати?! Народна мудрість стверджу: людина живе не так, як хоче, і навіть не так, як може, а так, ЯК ВИХОДИТЬ! Як вийде - те і буде! Елементарний часовий збіг сумарності обставин - це факт і фактор життя кожного на Землі. І дай Боже, щоб позитивного було більше в тому збігу від негативного. І дай вам удачі відчути щастя від позитиву, а не мучитись-переживати через дрібниці негативу.
Різдво і Новорічні свята є не просто зміною календарів, але і черговою спробою змінити своє особисте життя на краще... Та рік пройшов - і знову хочеться чогось кращого. Це добре - так і має бути. Зле, як згадати за прожитий рік доброго і радісного мало що є. Тоді люди найчастіше звинувачують життя: і чого воно мене не любить? При тому всі якось забувають, що любов щаслива потребує взаємності у стосунках!
Отже запам’ятайте раз і назавжди: любіть життя і тоді життя полюбить вас!

Богдан Гордасевич
12:27 15.12.2009
Рейтинг замітки:
РедагуватиВидалити
Додати коментар | RSS | Читати в RSS-рідері
Коментарі

ciarina
1

15.12.09 14:46
Дійсно закон бумерангу ще ніхто не відміняв Дякую хороша стаття

Відповісти | з цитатою | видалити

Q2
2

15.12.09 17:58
Я ще ніколи, навіть у дзеркалі, не зустрічав людину, яка б сама щиро визнала себе дурнем - ну не зустрічав!
я ж говорил: маничка величия на лицо )
а вообще, изложение об одноразовости жизни, оригинальностью не страдает )

Відповісти | з цитатою | видалити

Східняк
3

16.12.09 05:48
Дякую, сподобалось!
Що цікаво, іншим теж спадає на думку щось схоже:
http://blog.i.ua/user/2032186/371523/

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
4

16.12.09 15:58

Відповідь на [2] від Q2
Я ще ніколи, навіть у дзеркалі, не зустрічав людину, яка б сама щиро визнала себе дурнем - ну не зустрічав!
я ж говорил: маничка величия на лицо )
а вообще, изложение об одноразовости жизни, оригинальностью не страдает )

Я можу тільки поспівчувати, багаторазовий ви наш

Відповісти | з цитатою | видалити

Q2
5

16.12.09 17:22

Відповідь на [4] від Богдан Бо
домыслы обиженного )

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
6

17.12.09 10:36

Відповідь на [5] від Q2
домыслы обиженного )
Я ображатись на хворих, що вони хворі? - ніколи!

Відповісти | з цитатою | видалити

Q2
7

17.12.09 17:32

Відповідь на [6] від Богдан Бо
не обижайся )

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
8

18.12.09 16:47

Відповідь на [7] від Q2
Амінь.

Відповісти | з цитатою | видалити
Додати коментар





Співтовариство: Ми любимо тебе, Україно!

попередня наступна

Замітка додана 12.12.09, 15:05

Богдан Бо
Богдан Бо
Зробити замітку темою години?
Люблю я бути українцем

Присвячую другу starina_leon

Відомо, що кожна нація має свою якусь прикметну рису: німці
– педантичні, французи – галантні, італійці – запальні, англійці –
стримані, білоруси – добродушні, росіяни – хлібосольні, поляки –
гонорові тощо, ну а українці - ?
Для мене як українця, важко визначити рису, яку може побачити з боку
тільки хтось інший, але вдивляючись у дзеркало, яким є історія народу і
його героїв, я можу визначити націю українців тільки як вроджених
анархістів, отже і головною національною рисою українців я б визначив
як САМОЛЮБСТВО.

Одним з символів правдивого українця є образ міфічного козака Мамая, що
самотньо блукає світом і з того задоволений. А приклад вже не
міфічного, а реального найвидатнішого українського філософа Григорія
Сковороди хіба не тотожний козаку Мамаю? Повністю: вираз «Світ ловив
мене – та не зловив» є авторською епітафією на могилі Сковороди, але чи
не було це найвищим проявом самолюбства?
Всі ми знаємо казочку про Котигорошка, що мав за збою булаву у рази
більшу за нього самого. І я все малою дитиною пробував вияснити, як
такою зброєю можна битись? Це ж не мечем, сокирою чи кістинем цюпати
сюди-туди, а громадною булавою вимахувати! А як же свої поряд? І ось
зовсім недавно я дізнався про існування у козаків такого особливого
бойового порядку, що називався «галас».
Всім відомо про бойовий порядок македонської фаланги з її
багатометровими піками, чи крицева міць та організованість
німецько-тевтонської побудови лицарської лави так званим «клином». Що
було найголовнішим у таких системах ведення бою? Сукупна
організованість і взаємна підтримка одне одного, що дозволяло
перемагати менш організованого ворога навіть при його значній чисельній
перевазі. В тому і є досягнення більш цивілізованого суспільства –
організованість. Чітка функціональна побудова римського легіону була
найголовнішою його силою, що абсолютно не потребувало наявності в його
рядах видатних воїнів-богатирів. Богатирем ставав весь легіон сукупно,
хоч складали його і не дуже фізично видатні воїни. Головним тут ставав
талант полководця, що вміло скеровував легіон у бою і він вигравав, або
ж якщо невміло – легіон програвав.
Про побудову війська українських козаків відомо, що це були переважно
піхотні підрозділи, а уявний традиційний образ козака не інакше як на
коні – це міф. Проте піші козаки відзначались великою витривалістю та
мобільністю, долаючи досить швидко значні відстані. Цьому сприяло повна
відсутність захисної амуніції з криці та інших металів, що навпаки було
розповсюджено у європейських військових, особливо у поляків, а також і
росіян. Навпаки українські козаки йшли в бій майже роздягнені, а їх
озброєнням були легкі довгі піки, шабля, пістолі та мушкет, що
дозволяло козакам бути дуже мобільними на полі бою і вчасно уникати
небезпеки швидкою зміною позицій. Для свого часу українські козаки були
дуже модернізованим військом, тому що основну увагу в бою надавали
вогнепальній зброї і застосовували величезний арсенал тактичних
засобів, або як їх ще називають «військових хитрощів». Споконвіку для
козаків існувало головне правило: не числом, а вмінням. Числом,
швидкістю і масовою навалою воювали ординці-татари і турки, міццю криці
та фортифікаційних комплексів воювали європейці, а козаки серед голого
степу тільки й могли застосовувати свою винахідливість та
відчайдушність.
Якраз у козацькому війську завжди було повно таких собі відчайдушних
бійців-героїв, яких прозивали характерниками, тому що вони жили тільки
війною і сутичками, а іншого не знали. Їх навіть професійними воїнами
важко назвати, якщо порівняти з німецькими рейтарами або ландскнехти,
що накопичували здобич і заробіток для подальшого мирного життя «на
пенсії». Козаки-характерники не відмовлялись від грошей і здобичі,
проте витрачали все зароблене, аби бути вільними в бою перед обличчям
смерті від різних меркантильних думок, а якщо хтось з них і досягав
глибокої старості і не міг вже бути надійним товаришем у бою, то йшов у
монастир доживати останні дні. Звичайно, що в Україні було значно
більше селян-землеробів, які ставали козаками тільки у випадках
безпосередньої військової небезпеки, а більшу частину життя проводили у
господарських турботах. Але коли козаки-землероби збирались у війську,
то головні риси бойового мистецтва вони отримували саме від таких
козаків-характерників, постійних мешканців Січі.
Феномен Запорізької Січі можна схарактеризувати чітко і коротко – повна
анархія! Класична анархія! Тобто повний одночасний суверенітет і особи,
і маси. На Січі не існувала статуту чи регламенту як такого, а всі
правила і традиції були духовні, або як це зараз прийнято називати –
віртуальні. Всі козаки-січовики були вільними і рівноправними, мали
повну свободу дій, а всі обов’язки виконували виключно за системою
самоорганізації, без примусу як такого. Також свобода кожного
закінчувалась там, де починалась свобода іншого, а за суддю правила уся
громада, яка спільно визначала провину, призначала кару, яку всією
громадою і виконували: кожен козак мав особисто вдарити буком (палицею)
засудженого за злочин, навіть якщо це був його колишній побратим. На
мою думку це було найвищим рівнем демократичного устрою.
Заради цієї свободи і йшли люди на Січ, причому там були різні
національності, але всі мали бути православними християнами. Всі
заслуги перед громадою були тільки особисті, а тому кожен міг стати і
курінним, і навіть кошовим отаманом. Вже обраний отаман мав найвищі
повноваження «судити і рядити», а в період війни взагалі набував
диктаторських повноважень. Коли ж війна кінчалась – з нього за всі
помилки і погані вчинки громада жорстко питала і карала, якщо визнавала
винним.
Повертаючись до теми бойового стилю «галас», я власне і хочу показати,
наскільки це характерний стан бою для українського козака-анархіста, бо
за цим стилем озброєний козак або по шаблі в руці, або з важкою булавою
самостійно вламувався у гущу ворогів працюючи зброєю по колу, при цьому
він дуже голосно кричав, тобто галасував. А робив він це не для того,
щоб налякати ворогів своїм криком і деморалізувати, а для того, щоб
повідомити всіх своїх козаків-побратимів, щоб вони не наближались до
цього місця, де б’ється він, бо в розпалі бою він і їх поб’є-посіче.
На мою думку, це один з найунікальніших станів і методів бою, коли
покладаються тільки на себе, свої сили і вміння, коли застерігають від
надання помочі.
Уважному досліднику історії різних країн не може не впасти в очі той
факт, що всі українські поселення виникали завдяки людям, які шукали
свободи, вільного життя, а не шукали на відміну від тої ж Росії доброго
життя у доброго пана. Ні, в Україну йшли люди неспокійного характеру,
які хотіли жити з власного достатку, але жити вільно, навіть якщо це
буде у місці підвищеної небезпеки. Звідси в українців домінуюча риса
самолюбства починаючи від «а чим я гірший за інших» і закінчуючи «моя
хата скраю». Українці вроджені самостійники не в розумінні держави як
такої, а в розумінні особистого стану душі і натури. Можна казати про
вроджений егоцентризм українців, а звідси всі плюси і мінуси нашої
нації. Українці добрі пильні господарі у власному обійсті, але доволі
погані державники, у них повна нехіть і нежить до громадських справ та
інтересів – це дві сторони одної монети-гривні: вдома я як Володимир
Великий з храмом, а з другого боку – я проста тупа одиниця.
Наслідком цього стає парадокс, що багатовікова історія України не
багата на історію державності. Причина? Та просто непотрібна українцям
держава! Йому потрібен свій хутір – і цього достатньо! На біса йому
держава – завелика господарка для одного, а на купу українець працювати
не любить. Тому і зараз подивіться, як дивно виходить: в Росії обирають
до влади хазяїна-царя, щоб він зробив всім однаково справедливий рівень
жити і мати, а в Україні хочуть обрати такого керівника, щоб він узяв
на себе всі турботи по державі і дав кожному українцю спокій порпатись
у власній господарці. Суттєва різниця. Якщо для найбіднішого росіянина
гордість за Російську державу є мало не головним змістом життя, то
улюблена фраза у багатьох в Україні: «А що мені та держава дала?»
Я не стану дорікати українцям, до яких я зачисляю всіх громадян України
не залежно від етнічного походження, бо повторюю як на Січі, що головне
земля і стан душі, а не гени. Не люблю також закиду: «А що ти дав
державі, щоб вона тобі щось давала?!» Чому не люблю? А тому що я віддаю
Україні найголовніше – своє життя! Я живу тут і працюю! І нікуди йти
звідси не збираюсь! Це головний мій внесок в Українську державу. І
галасую-репетую я для того, щоб ти, моя люба держава, до мене занадто
не наближалась з своєю поміччю, бо поб’ю-поруйную…


Богдан Гордасевич
12 грудня 2009 р.

Якщо хтось вважає самолюбство за ваду, то я скажу наступне: навіть найкраща позитивна риса в надмірному об’ємі стає найприкрою вадою.
Як кажуть росіяни: иная простота хуже воровства
Якщо я скажу, що українцям характерний психічний стан інтровертності - це буде по-науковому, але малозрозуміло, хоча це і є отой стан егоцентризму і самолюбства, самозакоханості.
Українці бачать світ тільки через своє Я і не можуть жити в світі, де їх особистіть відсутня! Навіть якщо це галери, каторга чи тюрма - вони є Я. Тому і виживали. А коли втрачали це Я - гинули.



Рейтинг замітки:
РедагуватиВидалити
Додати коментар | RSS | Читати в RSS-рідері
Коментарі

j_player
1

12.12.09 15:28

Відповісти | з цитатою | видалити

Perovdupu
2

12.12.09 17:16
Все викладене приворожує.. Проте... Не варто обмежувати. Український нацхарактер набагато насиченіший. Хоча, погоджуюся, на даному етапі пропаганда саме бойових та вільнолюбних якостей нашого народу є на часі!

Відповісти | з цитатою | видалити

centurion00
3

12.12.09 17:39
Когда добавляешь статью, выделяешь 90% текста и нажимаешь кнопочку ( взять под текст ) .
Людям приятней блог будит читать.

Відповісти | з цитатою | видалити

oleg_kv
4

12.12.09 19:06
маячня рідкісна

Відповісти | з цитатою | видалити

dugme
5

13.12.09 03:30
Я колись розмірковував про народи. Вони всі складаються з героїв та зрадників. А ще - байдужих.

І це властиво для всіх, без аніякого винятку.

І доля країни залежить частіш за все від того, за ким підуть байдужі.

Якщо героїв більше - країна перемагає, якщо зрадники за кермом - гаплик країні.

Важливе питання - а хто визначає зрадників, байдужих чи героїв?

Кому вірити?

Отже що це таке - бути українцем?

Відповісти | з цитатою | видалити

Mr_Nicks
6

13.12.09 03:59
Цікавий погляд, з багатьма речами важко не погодитись. Можна навіть провести таку ж саму аналогію і на добу Київської Русі. Так, там була відчайдушна боротьба за посаду київського князя, але суспільний устрій дуже схожий.

Але з термінологією категорично не погоджуюсь. Бажання бути собі господарем та самому вирішувати як тобі жити це - волелюбність. Волелюбність - любити волю, свободу. Самолюбство - це, коли в дзеркало на себе любуєшся. Самолюбство - любити себе.

Відповісти | з цитатою | видалити

PORA
7

13.12.09 07:10

Відповісти | з цитатою | видалити

starina_leon
8

13.12.09 10:37
Гм... "Світ ловив мене, та не впіймав."
Ти мені - присвяту, а я тебе розбомблю
Чисто по-дружньому так
В цілому з ідеєю написаного слід погодитися. Скоріше так, наж ні.
Але... Перше. Епітафія Сковороди має духовний зміст. Її зміст не в тому, що Сковорода "посилав" громаду. В іншому. Він зберіг волю у поведінці і свободу своєї християнської душі від спокус цього світу. Та навіть від людсько-церковної влади. Не продався за харчі і статки, розваги, державну і суспільну шану. Завжди, не зважаючи на жодні вигоди або невигоди стояв на боці Правди, як він її розумів.

Відповісти | з цитатою | видалити

starina_leon
9

13.12.09 10:48
Друге.
Для ілюстрації українського індивідуалізму військові тактики та суспільний устрій Запорізької Січі частково придатний, частково - ні. Як ти сам показав, запорожець, як одиниця вільної спільноти вільних людей, підкорявся колективним рішенням та наказам визначеного громадою отамана походу, визнаючи на час походу його диктаторськіповноваження.
Серед бойових тактик були оборона возовим табором. А ще, за переказами, було таке цікаве явище, як "мазка". Мазка - це щось подібне до описаного тобою, але колектив. Троє козаків, що врубувалися у вороже військо "молотили" шаблями, працюючи утрьох як зіграний ансамбль, одночасно вражаючи ворога і прикриваючи одне одного. Не мали б запорожці успіху без відчуття товариства і себе частиною товариства на морі, при штурмах фортець, тощо.

Відповісти | з цитатою | видалити

starina_leon
10

13.12.09 10:58
Тепер коректива щодо терміну "характерники". Характерники - це козаки, що мали та застосовували окультні знання. "Екстрасенси" по-теперішньому. Пам'ятаєте у Гоголя Пацюка? То казковий образ, але насправді характерники володіли вченням, що виходить за рамки звичайного матеріального світу. Характерники переходять у незвичайні стани, набуваючи незвичайних можливостей, та впливають на людей поза матеріальним, змінюючи їхню поведінку. Я припускаю, що Вакула дійсно міг бачити галюцінацію, що вареники самі летіть до рота Пацюка І згадайте відповідь пацюка на прохання Вакули? "Тому не треба далеко ходити, у кого чорт за плечима".
Характерниками НЕ робилися автоматично всі, хто з ними спілкувався.

Відповісти | з цитатою | видалити
Додати коментар




Співтовариство: Ми любимо тебе, Україно!

попередня наступна

Замітка додана 09.12.09, 14:27

Богдан Бо
Богдан Бо
Зробити замітку темою години?
Я стаю мілітаристом

Ще з часів своєї служби в Радянській Армії набув величезної відрази до війська і всього з ним дотичного. Особливо дратувало возвеличування військових як «героїв-захисників» чи ще гірше як «визволителів» - та вбивці ви всі є! Вбивці! І фах військового найбрутальніший – професійно вбивати людей, а самому залишитись живим. Таке призначення кожного, хто хоч якось дотичний до військово-промислового комплексу, навіть якщо то військовий лікар чи куховар. Не люблю, коли хтось перекладає вину з себе на інших: так, я відлив кулю, бомбу, ракету, чи зробив гвинтівку, гармату, танк, літак тощо, але сам я нікого не вбивав – то інші. Ні, і ще раз ні таким виправданням – всі відповідають за вчинене зло і вбивства, а не винятково військові! І точно так всі ми будемо відповідати власним життям, коли нас всіх будуть вбивати, бо ми своєчасно не убезпечили себе могутнім військом!
Така дика колізія нашого ганебного світу: сила гарантує життя.
І я хочу гарантувати певність життя і добробуту собі, своїй родині, дітям, онукам, а також країні загалом – бо я їх люблю, заради них живу і готовий за них загинути. Як чоловік, вважаю своїм обов’язком забезпечити мирне, спокійне життя своїм ближнім. Для цього я повинен бути сильним і належно озброєним. Не персонально – не варто примітивно сприймати складні речі: я є членом окремого соціуму, як громадянин України, власне для того і організованій спільноті, щоб вирішувати загальнолюдські проблеми і найпершочергову – безпеку життя. Найголовнішим завданням всіх держав є захист життя своїх громадян. І, на жаль, засобом цього є існування належних військових сил, що є щитом і мечем кожної з держав.
Чи захищена держава Україна таким вагомим «щитом і мечем», тобто армією? Однозначно, що ні. Чому? Нехай про це запитає кожен самого себе! Кожен, хто вважає себе чоловіком! Не за ознаками статі, а за ознаками відповідальності за безпеку життя. Мій особистий висновок однозначний – на найближчий час я стаю мілітаристом! І самодемобілізуюсь тільки тоді, коли переконаюсь в тому, що в Україні є сильна армія і безпека її громадян належно гарантована.
Рішення для мене, гуманітарія і принципового пацифіста, не просте, але після того, що я побачив і почув 6 грудня під час військового параду зведених частин у Львові – це єдино правильне рішення. Бути українським військовим в сучасних умовах вже є подвигом і проявом патріотизму, тому що я ніколи не спостерігав такого зневажливого ставлення до власної армії як збоку і держави, так і народу. Колони військових чітко карбували парадовий крок, проходячи повз пам’ятник Тарасу Шевченку і віддаючи честь тому, хто по-суті і був тут і за народ, і за владу. Навіть півсотні публіки не зійшлось на 10 годину привітати українських військових з святом – 18-ю річницею Указу Президента України про створення Української армії.
Дика, брутальна байдужість всіх гілок влади, політичних сил і простолюду у Львові до армії – це щось фатальне, це якесь знамено про наближення заслуженої покари за таку зневагу. І якось мимоволі згадуєш прикрі епізоди з української історії, вдивляючись в обличчя молодих хлопчаків, що крокували лава за лавою, а найбільше – помилки УНР з демобілізацією, що врешті-решт привело до трагедії під Крутами і більшовицької окупації України. Якраз і епізод стався відповідно теми, коли одного офіцера запитали як вони буду воювати у випадку війни при такій зневазі з боку держави, той сказав, що ми – військові і наш обов’язок виконувати накази, а не обговорювати вади урядовців та політиків, отож якщо накажуть з штик-ножами йти проти танків – підемо, а чи буде з того правдива користь, чи чергова причина захоплення з героїзму, що «з ножами проти танків»… Як кажуть: додаткові коментарі зайві.
І ще не можна обминути тему, що голослівно ототожнювати себе з Україною і одночасна фактична руйнація військового комплексу та армії України отримало в розмовах таке резюме: навіть якщо б то був найуспішний прем’єр-міністр в економіці (чого і близько нема!), але поставився до армії держави подібним злочинним чином, то його вже за одне це мали б вивести перед військом і привселюдно розстріляти за зраду!
З іншого боку чи могли б політики і урядовці так зневажати потреби військових, якби громадськість не була фатально байдужою до їх проблем?
Громада складається з окремих людей і я – один з її членів, а тому вважаю своїм обов’язком стати мілітаристом, щоб не повторилась трагедія Крутів і щоб Україна отримала сильну і боєздатну армію – це найкраща гарантія миру і свободи.

Богдан Гордасевич
8 грудня 2009 р. м. Львів
Рейтинг замітки:
РедагуватиВидалити
Додати коментар | RSS | Читати в RSS-рідері
Коментарі

CKB
1

9.12.09 14:47
Богдане, а _насколько_ сильна должна быть сейчас армия, чтобы быть гарантией свободы?
Ведь вести войну против более менее цивилизованных государств сейчас невыгодно - зачем эти неоправданные разрушения материальных ценностей и уничтожение рабочей силы? Проще купить правительство.

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
2

9.12.09 14:55

Відповідь на [1] від CKB
Війна - то діло десяте. Такій розумній людині навіть не стану пояснювати важливе значення для економіки держави потужний військово-промисловий комплекс особливо в кризовий період.

Відповісти | з цитатою | видалити

CKB
3

9.12.09 14:58

Відповідь на [2] від Богдан Бо
Війна - то діло десяте. Такій розумній людині навіть не стану пояснювати важливе значення для економіки держави потужний військово-промисловий комплекс особливо в кризовий період.
Вопрос был о другом, но если вы на своей волне, то я обойдусь, конечно

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
4

9.12.09 15:01

Відповідь на [3] від CKB
Це Росія і робить - що тут коментувати?

Відповісти | з цитатою | видалити

Mono
5

9.12.09 15:12

Відповідь на [4] від Богдан Бо

Россия? она уже давно не при делах здесь, со времен майдана Украина с потрохами продана западу. пора уже глаза раскрыть, сколько можно?

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
6

9.12.09 15:21

Відповідь на [5] від Mono
Щось візовий режим каже про інше: нас знову скинули у "зону російського впливу".
З НАТО і Євросоюзом не обіцяють - це купили?
Є два варіанти непродажності: висока ціна і просто непотрібно нікому цей бедлам.
Якби "продана западу"

Відповісти | з цитатою | видалити

CKB
7

9.12.09 15:42

Відповідь на [4] від Богдан Бо
Це Росія і робить - що тут коментувати?
Россия? Конечно делает. Почему не делать то, что вполне дозволено? Но если бы только Россия. Посмотрите на этикетки большинства товаров - они отнюдь не российские. Таким образом кормим экономику других стран. Вне зависимости от того, какая у нас армия.

Відповісти | з цитатою | видалити

Mono
8

9.12.09 15:44
если руководствоватся такими взглядами, то можно постоять у озера минут 15, наблюдая за чистой гладью воды, и сделать вывод:"Рыбы здесь нет",-- потому что не видно... разве все французское есть только во Франции? разве если у Вас есть машина, то нужно держать ее дома? я это к тому, что в ЕС как часть его мы не нужны, а зачем? перестали кормить байками, что, мол, примут в ЕС, по той причине, что и так уже продано, зачем еще и "обводить общей границей на карте". плюс к тому для России было бы "неприятно", если бы Украина была бы в ЕС, а последний не хотел бы злить Россию... еще сначала было ясно, что путь в ЕС никуда не приведет, это была очередная байка, но народ ринулся. стадо. жаль наблюдать, что кто-то еще придерживается тех же взглядов. жаль, что очевидности для Вас неочевидны.

Відповісти | з цитатою | видалити

Q2
9

9.12.09 18:19
ты уже подал заявление в военкомат?

Відповісти | з цитатою | видалити

M@ESTRO
10

9.12.09 21:18
Армия-это недешевое удовольствие. И только сильное экономически развитое государство может позволить себе такую роскошь.

Відповісти | з цитатою | видалити
Додати коментар




Співтовариство: Ми любимо тебе, Україно!

попередня наступна

Замітка додана 26.11.09, 11:06

Богдан Бо
Богдан Бо
Зробити замітку темою години?
Чому я за Ющенка?

Чому я за Ющенка і хочу, щоб він і надалі залишився президентом України? Тому що за 5 років, які він перебував на цій посаді, він не вчинив нічого такого, за що б мені було прикро. Віктор Ющенко чітко і послідовно вів проукраїнську зовнішню політику і був першим, хто поводився у стосунках з Росією не як колишній кріпак з паном, що було при Кучмі, а як дійсно рівноправний президент суверенної світової держави, чим і викликав ненависть керівництва Росії – бо як же то на рівних з ними!
І взагалі Віктор Ющенко не був на побігеньках ні перед ким: ні перед США, ні Євросоюзом тощо. Він жодного разу не зрадив інтересам України з особистих амбіцій. Для мене це є однією з найголовніших рис справді видатного державного діяча: коли особисті амбіції політик принижує в ім’я користі своєї держави та її громадян. Я щиро вклоняюсь тому правдивому християнському упокоренню гордині, яке проявляв Віктор Ющенко у своїх вчинках і в зовнішній політиці, а найбільше – у внутрішній. Що довелось йому перенести в душі, коли він погодився підписати призначення на посаду прем’єр-міністра Віктора Януковича або по другому колу Юлію Тимошенко, що вже йшла з відкрито ворожими намірами по відношенню до президента. Хіба легко було Віктору Ющенко це зробити? Ні. Але є воля суспільства і потреби держави – він робив мужні вчинки в інтересах людей, навіть якщо це було проти нього особисто. Я вже не кажу про ту кількість просто бруду і наклепів, які вихлюпували на Віктора Ющенко всі, кому хотілось – він мужньо все зносив і не принижувався до образ у відповідь і тим більше до репресій проти опонентів. Справжня демократія – це в першу чергу свобода слова і право відкрито критикувати владу. А Віктор Ющенко послідовно і неухильно дотримується принципів вільного демократичного суспільства. Як влучно зауважив один політолог: сила Віктора Ющенка в його найбільшій ваді – він не має жодних нахилів до диктаторства. Таку «ваду» я Віктору Ющенку вибачаю і якраз вона мене цілком влаштовує для людини, якій ми довіряємо найвищу посаду у державі – Президента України.
Доречно зауважити, що власне відсутність подібної «вади» у інших кандидатів на посаду президента України дуже і дуже насторожує. Я зараз не буду обговорювати претендентів, а наголошу на одному найважливішому моменті: ми знаємо з досвіду яким є Віктор Ющенко на посаді Президента України, а як поведуться на цій посаді інші претенденти – ми не знаємо. Тому добре подумайте, перш ніж голосувати за когось або не голосувати взагалі, - а чи так вже зле нам жити за президента Віктора Ющенка? Чи обрання іншого Президентом України дасть нам щось ліпше? Що? Він стане робити за кожного з нас роботу і буде піклуватись про наш персональний добробут? Я особисто в це не вірив і ніколи не повірю! Моє життя і мій добробут – то мій особистий клопіт: так було і буде! І дякувати Богу, що так є! Це означає, що я вільна людина у вільному світі, а не залежу від якогось пана Лозинського, що у ХХІ столітті самовласно вирішує жити мені чи ні і як жити. Чи можете ви бути упевненими, що обираючи нового президента України ви не оберете отакого самодура президента - Лозинського? Задумайтесь, добре задумайтесь, якщо збираєтесь жити далі в Україні.
Я добре продумав свій вибір і він зупинився на Вікторі Ющенку: цю кандидатуру ПЕРЕВІРЕНО! І тому я йому ДОВІРЯЮ!

Богдан Гордасевич
м. Львів, вул.Т. Шевченка д.400, кв. 61

1. Прошу розмножувати цей допис, а хто забажає долучитись до теми: «Чому я за Ющенка» - я буду радий і вдячний за підтримку в цій важливій справі. Україні треба ще 5 років гарантованої свободи!
2. І не подумайте, що мені живеться легко: особливо на теперішній час К з видання і розповсюдження українських книг щось заробити ну дуже важко, але я не проміняю свою теперішню свободу ні на який ласий шматок з панського столу. Моє маленьке щастя – виключно моє!
Рейтинг замітки:

1

РедагуватиВидалити
Додати коментар | RSS | Читати в RSS-рідері
Коментарі

Dark Man
1

26.11.09 11:12
заметка для топа

Відповісти | з цитатою | видалити

Улитко
2

26.11.09 11:21
как были тупыми так и остались

Відповісти | з цитатою | видалити

Князь Вован
3

26.11.09 11:29
Он бесхребетный слизняк и не сделал ваще ничего,у него очко слабовато для президента.

Відповісти | з цитатою | видалити

Толстенный Р
4

26.11.09 11:30
продумав, а скилькы вин тоби платить за це? Перевирял на глистов?

Відповісти | з цитатою | видалити

Толстенный Р
5

26.11.09 11:31

Відповідь на [3] від Князь Вован
Он бесхребетный слизняк и не сделал ваще ничего,у него очко слабовато для президента.
очко как раз хорошо размято Бушем младшим

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
6

26.11.09 11:35

Відповідь на [3] від Князь Вован
Он бесхребетный слизняк и не сделал ваще ничего,у него очко слабовато для президента.
Я тішуся, що у вас це місце моцне і витривале, а у інших - по призначенню.

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
7

26.11.09 11:36

Відповідь на [2] від Улитко
как были тупыми так и остались
Навіть не знаю чи радіти, чи співчувати, що вити такі?

Відповісти | з цитатою | видалити

Князь Вован
8

26.11.09 11:39

Відповідь на [6] від Богдан Бо
Он бесхребетный слизняк и не сделал ваще ничего,у него очко слабовато для президента.
Я тішуся, що у вас це місце моцне і витривале, а у інших - по призначенню.
У меня с этим местом все впорядке,а вот как можно поддерживать человека,фактически уничтожившего внешнюю политику Украины и основательно попортившего экономику,не понятно

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
9

26.11.09 11:43

Відповідь на [4] від Толстенный Р
продумав, а скилькы вин тоби платить за це? Перевирял на глистов?
А як можна у "толстенького" глиста перевірити наявність глистів? Він же і є ним!
А платить дуже дорого: свобода - для мене найдорожча цінність!
Але не всім дано то зрозуміти: так глисти від природи паразити і їм свобода - як кара. Всі паразити ненавидять свободу!

Відповісти | з цитатою | видалити

Malefique
10

26.11.09 11:47
эх...народ... ничему так и не научились

Ваша свобода как маска урода.. и я поражен насколько вы тупоголовы что бы этого не понять..

Відповісти | з цитатою | видалити
Додати коментар



Співтовариство: Ми любимо тебе, Україно!

попередня наступна

Замітка додана 22.11.09, 15:57

Богдан Бо
Богдан Бо
Зробити замітку темою години?
22 листопада - День Свободи в Україні!

5 років Помаранчової революції - Свободу не спинити! Ми не бидло, ми не козли, ми України доньки і сини!

Сьогодні відзначаємо 5-річчя Помаранчової революції - вітаю всіх, всіх, всіх, кому свобода є найвищою цінністю життя!
Я не знаю більшою події в своєму житті, якою я пишаюся!
І зневажаю всіх, хто скиглить про недолугість цього всеукраїнського Чину за Свободу.
Всі ті, хто плачеться, що Помаранчова революція нічого не дала, що не виконано якісь обіцянки, то на мою думку це просто злоба різних гомосоветікус, що звикли бути рабами і все отримувати від пана-хазяїна: "А держава має нам дати, нас забезпечити..."
Запам’ятайте раз і назавжди: держава має гарантувати свободу і справедливість закону - більше нічого! Все інше людина має досягати сама! Сама! Ніхто нікому нічого не зобов’язаний давати і подавати: ні сусід, ні начальник, ні держава.
Я ще першого дня написав і вийшов з гаслом "До свободи через перемогу Ющенка!" і задоволений, що так все сталось: є свобода в Україні і є держава! Все інше - то вторинні проблеми, через які проходять різні держави і по-різному.
І через 5 років я радий бачити, що святі ідеали Майдану: Україна і свобода! - утвердились в нашому суспільстві.
Пригадую, як ми до безтями репетували : "Ющенко!" та "Юля!" - і не шкодую. Ми вже тоді були цілком свідомі, що не обожнюємо їх і не очікуємо чогось надзвичайного, а щоб вони були просто порядними людьми на противагу злодію Кучмі і його корумпованій банді.
Ющенку дістався складний спадок, бо країна межувала на грані розколу на дві автономні частини, не кажучи про повністю корумпований держапарат і "прихватизований" політикум. Також найбільшим ворогом стала Ющенку його найближчий соратник Тимошенко, яка, ставши прем’єр-міністром 2005 р., тут же розпочала свою "президентську кампанію".
Як вже казав - не люблю ідеалізувати когось, так само і засуджувати, а більше намагаюсь оцінювати результати діяльності людей, а вони кажуть, що Україна єдина і вільна, незалежна демократична держава, - це відповідальність президента Ющенка, а економічні проблеми в Україні - це відповідальність прем’єр-міністра Тимошенко. Все. Нема що зайве говорити ще щось.
Те, що в Україні є справжня демократія говорить той факт, що ніхто зараз не може спрогнозувати вибори Президента Україні! Ніхто не знає результатів! Це і є справжня свобода, з чим вас і вітаю!
А якими будуть результати виборів - значить того ми і варті.
Рейтинг замітки:

2

РедагуватиВидалити
Додати коментар | RSS | Читати в RSS-рідері
Коментарі

CKB
1

22.11.09 16:04
Cпаси нас господи в дальнейшем от подобных "праздников"

Відповісти | з цитатою | видалити

А-А-А
2

22.11.09 16:11
какую страну сгубили эти свидомиты, эх...

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
3

22.11.09 16:12

Відповідь на [1] від CKB
Cпаси нас господи в дальнейшем от подобных "праздников"
І я тільки за те, щоб і вас порятувати від таких свят!
І нас від вас!

Відповісти | з цитатою | видалити

CKB
4

22.11.09 16:13

Відповідь на [3] від Богдан Бо
Cпаси нас господи в дальнейшем от подобных "праздников"
І я тільки за те, щоб і вас порятувати від таких свят!
І нас від вас!
"як ми до безтями репетували"

Вот только не надо и здесь репетувать, а? Дорепетувались

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
5

22.11.09 16:15

Відповідь на [2] від А-А-А
какую страну сгубили эти свидомиты, эх...
Да, Советский Союз міг би довше протягнути, якби ви розумнішими були.

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
6

22.11.09 16:18

Відповідь на [4] від CKB
До 5-річчя! І жодна контра не пройшла!

Відповісти | з цитатою | видалити

А-А-А
7

22.11.09 16:19

Відповідь на [5] від Богдан Бо
я про Украину

Відповісти | з цитатою | видалити

Q2
8

22.11.09 16:22
лохов развели, а они ещё этим и гордятся )))
получил "свободу и справедливость(?) закона"?
свидомые будут сидеть по уши в говне, остальных в говне утопят, но не признаются что ошиблись. уж больно себя любят )

Відповісти | з цитатою | видалити

CKB
9

22.11.09 16:23

Відповідь на [6] від Богдан Бо
До 5-річчя! І жодна контра не пройшла!
Богдан, а вы температуру себе давно измеряли?

Відповісти | з цитатою | видалити

Ведмежа
10

22.11.09 16:25
криза - типовий наслідок будь-якої революції, революція - типова реакція, коли народне напруження не знаходить виходу ззовні. краще мирний Майданмати в історії, ніж невдалу інтервенцію якогось суб"єкту міжнародних відносин.
А День Соборності, по-суті, не таке вже й погане свято. Яка різниця за кого чи проти кого? головне, що щось змогли зробити разом.
Біда України - відсутність консолідуючих ідей.
от якби до свята премію видавали чи путівки в курортно-оздоровчі зони презентували - воно користувалося б більшою популярністю.

Відповісти | з цитатою | видалити
Додати коментар




Співтовариство: Ми любимо тебе, Україно!

попередня наступна

Замітка додана 21.11.09, 14:02

Богдан Бо
Богдан Бо
Зробити замітку темою години?
Жертви вшановано, але голод як геноцид не визнано.

Обама вшанував пам`ять жертв Голодомору 1932-1933

Голос Америки

Вашингтон - 10:36 EST
14/11/2009


Текст заяви, виданої Білим домом 13 листопада 2009 року:


Сімдесят шість років тому, мільйони українців – чоловіки, жінки і діти – були
заморені голодом, який був результатом свідомої політики режиму Йосипа
Сталіна. Завтра ми всі разом, американці українського походження та всі
американці, згадаємо ці трагічні події та віддамо шану їх численним
жертвам.

Під час Голодомору 1932-1933 років український народ
був підданий жахливим стражданням в результаті конфіскації сталінським
режимом врожаїв та ферм по всій Україні. Україна свого часу була
житницею Європи і українці мали все, аби прогодувати себе і спасти
мільйони життів, якби їм було дозволено це зробити. Згадуючи цю
трагедію, ми віддаємо шану мільйонам її жертв, які продемонстрували
невимовну силу і мужність. Але український народ не лише пережив
жахіття великого голоду, він пішов далі і створив вільну і демократичну
державу.

Поминаючи жертви трагедії штучного Голодомору, ми маємо
можливість замислитися над стражданнями усіх у світі, хто терпить від
наслідків екстремізму і тиранії. І ми сподіваємося, що пам`ятаючи про
Голодомор, ми допоможемо запобігти подібним трагедіям в майбутньому.
Рейтинг замітки:

1

РедагуватиВидалити
Додати коментар | RSS | Читати в RSS-рідері
Коментарі

Андрій Guard
1

21.11.09 17:42
На все свій час... Визнають голодомор геноцидом чи ні - все це залежить від того, як карти ляжуть у великій політиці. Російська Імпе... тобто Федерація чогось так завзято вважає себе правонаступницею СРСР, що будь-яку згадку про злочини КПРС, Сталіна тощо проти народу (в тому числі й українського) - сприймає як обвинувачення проти сучасного уряду РФ.

Де-яка збоченість реакції уряду РФ простежується й по інших питаннях. Наприклад, я мав нагоду по спілкуватися з росіянкою - студенткою мед. університету. Так вона впевнена, що наслідки аварії на ЧАЕС ну ледь не придумані. Вона запевнювала мене, що росту захворюванності на рак щитовидної залози не було! Виявляється, що ми ну ледь не дякувати уряду СРСР повинні за ту аварію!

Але ж це вона не сама придумала! Ось такий привід для роздумів...

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
2

21.11.09 17:51

Відповідь на [1] від Андрій Guard
Друже, ти сам чудово відповів: ми повинні постійно робити цю тему актуальною - тоді і карти ляжуть як нам треба.
Я проти вводити якусь кримінальну відповідальність за нерозуміння голодомору-геноциду 33 року, але щоб не було таких горе-студенток у нас в Україні - треба говорити.
Мільйони українців (разом з тисячами людей інших націй, що жили в селах України) були зумисно вбиті голодом за те, що не хотіли стати покірними рабами - всі вони варті пам’яті і пошани. І це мають усвідомити найперше - сучасні українці!

Відповісти | з цитатою | видалити

Андрій Guard
3

21.11.09 17:58

Відповідь на [2] від Богдан Бо
Всі вони варті пам’яті і пошани. І це мають усвідомити найперше - сучасні українці!
+1

Відповісти | з цитатою | видалити

dugme
4

22.11.09 04:02
При чем тут русская студентка-медичка? При чем тут Российская Федерация?

Давайте не выдавать желаемое за действительное.

Чтобы Голодомор признали геноцидом, нужно провести процесс над коммунистами, аналогичный нюрнбергскому. Чтобы показать, кто именно был инициатором истребления украинского народа.

Но и здесь есть свои подводные камни. Не существует в природе документов, в которых черным по белому написано, что необходимо истреблять именно граждан украинской национальности. Любой адвокат зацепится за это, и иск придется отозвать. Точно так же, как если в списках умерших от голода окажется хотя бы один русский, то это будет уже второй зацепкой.

Відповісти | з цитатою | видалити

dugme
5

22.11.09 04:07

Відповідь на [4] від dugme
И обвинить современную Россию ну никак не удастся, ибо она элементарно отобьется наличием региональных директив по поведению изъятия продуктов из сел.

Единственное, что можно сделать юридически: обвинить в Голодоморе компартию Украины и полную ответственность за смерти жителей городов и сел Украины возложить на нее. Из чего вытекает логический запрет на коммунистическую идеологию в Украине.

И не стоит делить все по сугубо национальному принципу.

Среди убивающих были люди разных национальностей, равно как среди умерших были люди разных национальностей.

И вот тогда мир примет слово "геноцид".

Відповісти | з цитатою | видалити

Nech sa paci
6

22.11.09 11:46
У США в ті роки був свій голод, до речі. Але чомусь американський уряд не любить про нього говорити. А демографічні дані засекречено.

Подвійні стандарти.

Відповісти | з цитатою | видалити

Mr_Nicks
7

22.11.09 12:13
Мені байдуже хто там де і як визнає голодомор, головне, щоб ми самі чітко усвідомлювали що це таке і давали йому відповідну оцінку. Головне, щоб у нас всередині України не знаходилися люди, які б ставили трагічність голодомору для нашої нації під сумнів і применшували б його масштаби.

Відповісти | з цитатою | видалити

Mr_Nicks
8

22.11.09 12:21

Відповідь на [5] від dugme
Единственное, что можно сделать юридически: обвинить в Голодоморе компартию Украины и полную ответственность за смерти жителей городов и сел Украины возложить на нее. Из чего вытекает логический запрет на коммунистическую идеологию в Украине.

Не потрібно нічого штучно забороняти. Гадаю, що та кількість голосів, яку зараз набирає КПУ на будь-яких виборах є найкращим показником того, як в Україні відносяться до комуністів. З колишнього совка таке відношення до комуністів також і в Прибалтиці.

P.S. Тим більше, що сама КПУ на той час нічого не вирішувала і звинувачувати в чомусь лише її безглуздо.

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
9

22.11.09 12:55

Відповідь на [7] від Mr_Nicks
Знаєш, а померлим від голоду ще більше байдуже хто як визначає їх смерть зараз і хто в тому більше винуватий. Це потрібно не мертвим - це потрібно живим. Власне для того, щоб в світі визнали голодомор геноцидом української нації потрібно щоб в Україні більшість людей це усвідомила.
Ми маємо знати правду і світ має знати правду

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо
10

22.11.09 13:22
Як відомо, нацисти Німеччини винищували однаково як євреїв, так і циган, але за останніх ніхто на процесі в Нюрнберге не заступився

Відповісти | з цитатою | видалити
Додати коментар



Обновлен 21 авг 2012. Создан 10 сен 2010



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником