Стенограма2009

 
 

Стенограма2009




2009 рік - всі мої дописи в моєму блозі

http://blog.i.ua/community/1925/383397/



Замітка додана 04.01.10, 14:23

Богдан Бо

Зробити замітку темою години?
Дівчинка з сірниками Казка Г.-Х. Андерсена


Як зимно було в цей вечір! Йшов сніг і сутеніло. А вечір був останній у році - на передодні Різдва. У цю холодну і темну пору по вулицях блукала маленька убога дівчинка з непокритою головою і боса. Щоправда з будинку вона вийшла взута, але чи багато було пуття у величезних старих туфлях? Туфлі ці колись носила її покійна мама - ото які вони були великі, - і дівчинка втратила їх сьогодні, коли кинулася бігти через дорогу, злякавшись двох карет, що мчали щодуху. Одну з туфель вона так і не знайшла, іншу потяг якийсь хлопчисько - він заявив, що з неї вийде чудовий кораблик-вітрильник.
От дівчинка і блукала тепер босоніж, і ніжки її почервоніли та посиніли від холоду. У кишені її пошарпаного фартушка лежало кілька пачок сірників, ще одну пачку вона тримала в руці. За весь цей день вона не продала ні одного сірника і не заробила ні гроша. Вона блукала голодна і змерзла, і так змучилася, небога!
Сніжинки сідали на її довгі біляві локони, що гарно розсипалися по плечах, але вона право ж і не зважала на те, які вони красиві. З усіх вікон сяяло світло, на вулиці смачно пахло смаженим гусаком - адже був вечір перед Різдвом. От про що вона думала!
Нарешті дівчинка знайшла прикритий куточок за виступом будинку. Отут вона присіла і скулилася, підібгав під себе ніжки. Але від сидіння їй стало ще холодніше, а повернутися додому вона не сміла: адже їй не вдалося продати ні одного сірника, вона не заробила ні гроша, а дівчинка знала, що за це батько поб'є її; до того ж, думала вона, у їх будинку так само холодно: вони живуть на горищі, де гуляє вітер, хоча найбільші щілини в стінах і заткнуті соломою й ганчірками.
Рученяти її зовсім закоцюбнули. Ах, як би їх зігрів вогник маленького сірника! Якби тільки вона посмітила витягти сірник, чиркнути ним об стіну і погріти пальці! Дівчинка обережно витягнула один сірник і... чирк! Ах, як сірник спалахнув, як яскраво він зайнявся і засяяв! Дівчинка прихистила його рукою і сірник став горіти рівним світлим полум'ям, як крихітна свічечка.
Дивна свічка! Дівчинці видалось, начебто вона сидить перед великою залізною піччю з блискучими мідними кульками і заслінками. Як славно палає в ній вогонь, яким теплом від нього віє! Але що це? Дівчинка простягнула ноги до вогню, щоб погріти їх, - і раптом... полум'я згасло, грубка зникла, а в руці в дівчинки залишився обгорілий сірник.
Вона чиркнула ще одним сірником, сірник зайнявся, засвітився, а коли його відблиск упав на стіну, стіна стала прозорою, як серпанок. Дівчинка побачила перед собою кімнату, а в ній стіл, покритий білосніжною скатертиною і заставлений дорогою порцеляною; на столі, поширюючи чудесний аромат, стояло блюдо зі смаженим гусаком, начиненим чорносливом і яблуками! І всього чарівніше було те, що гусак раптом зістрибнув зі столу і, як був, з вилкою і ножем у спині, поволі зашкутильгав по хаті. Він йшов прямо до бідної дівчинки, але... сірник згас і перед бідолахою знову встала непроникна, холодна, сира стіна.
Дівчинка запалила ще один сірник. Тепер вона сиділа перед розкішною різдвяною ялинкою. Ця ялинка була набагато вище й ошатніша тієї, котру дівчинка побачила у святвечір, коли підійшла до будинку одного багатого купця і заглянула у вікно. Тепер не кількадесят, а тисячі свічок горіли на зелених гілках ялинки, а різнобарвні малюнки, якими прикрашають вітрини магазинів, дивилися на дівчинку. Крихітка простягнула до них руки, але... сірник згас. Вогники стали йти усе вище і вище аж незабаром перетворилися в ясні зірочки на небі. Одна з них покотилася по небу, залишивши за собою довгий вогненний слід.
"Хтось вмер", - подумала дівчинка, тому що її недавно померла стара бабуся, що одна в усім світі любила її, не раз говорила: "Коли упаде зірочка, чиясь душа відлітає до Бога".
Дівчинка знову чиркнула об стіну сірником і, коли все навколо освітилося, побачила в цьому сяйві свою стареньку бабусю, таку тиху і прояснену, так добру і ласкаву.
- Бабуся, - зойкнула дівчинка, - візьми, візьми мене до себе! Я знаю, що ти підеш, коли згасне сірник, зникнеш, як тепла грубка, як смачний смажений гусак і чудесна велика ялинка!
І вона квапливо чиркнула всіма сірниками, що залишилися в пачці, - от як їй хотілося утримати бабусю! І сірника спалахнули так сліпуче, що стало світліше, ніж удень. Бабуся при житті ніколи не була такою красивою, такою величною. Вона взяла дівчинку на руки, і, осяяні світлом і радістю, обидві вони піднеслися високо - туди, де немає ні голоду, ні холоду, ні страху, - вони піднеслися до Бога.
Морозним ранком за виступом будинку знайшли дівчинку: на щічках її вигравав дивний рум'янець, на її губах - сяяла посмішка, але вона була мертва; вона замерзла в останній вечір перед Різдвом. Веселе різдвяне сонечко освітило мертве тільце дівчинки із сірниками; вона спалила усю пачку таких дорогих для неї сірників.
- Дівчинка хотіла погрітися, - говорили люди. І ніхто не знав, які чудеса вона бачила, серед якої краси вона разом з бабусею зустріли Різдвяне Щастя.

Коректура Богдана Гордасевича

Відправити другу
Редагувати
Видалити
Рейтинг замітки:
Додати коментар | RSS | Читати в RSS-рідері
Коментарі

tortika kusOK

1

4.01.10 14:28
красивая и грустная сказка

Відповісти | з цитатою | видалити

N 47-ий

2

4.01.10 14:30
Сумно... Але подібні історії читати цікаво.



Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо

3

4.01.10 14:35
Улюблена моя казка: дуже часто люди запалюють подібні чарівні сірники у своїй уяві, а потім...

Відповісти | з цитатою | видалити

RainbowRay

4

4.01.10 15:08
Есть мультфильм по этой грустной сказке. Г.-Х Андерсон ненавидел детей и это исторический факт. Вспомните оригинальные произведения: "Стойкий Оловянный Солдатик", "Русалочка".

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо

5

4.01.10 15:16

Відповідь на [4] від RainbowRay
Господи, тільки що давав відповідь на подібний закид: твір мистецтва і його автор - то різні речі!
То як діти і батьки - рідня, але не обов’язково друзі.
А вже вади виховання чи психіки - взагалі десяте діло.
Витвір мистецтва перероджується у кожному з нас як наш власний!

Відповісти | з цитатою | видалити

барон фон Бок

6

4.01.10 15:48
Коректура Богдана Гордасевича...........
Учите датский, он нетрудный. Переводите Андерсена, его на русском слишком причесали, автор был не слишком образован, его стиль экспресскивнее, народнее, я это заю из рецензий. А сам учил, но датский лит.интернет оказался очень бедным текстов Андерсена ,крупных, кроме стихов, я не отыскал.

Відповісти | з цитатою | видалити

Східняк

7

5.01.10 22:23
Чудова казочка! Я колись вперше ознайомився з нею, нерекладаючи на уроках іноземної мови з німецької. Дякую!

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо

8

8.01.10 19:39

Відповідь на [6] від барон фон Бок
Я довго шукав хоч щось, але в останній час цю казку взагалі не вносять до збірок.

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо

9

8.01.10 19:39

Відповідь на [7] від Східняк
Я вважаю її за своєрідний маніфест андеграунда.

Відповісти | з цитатою | видалити

Східняк

10

8.01.10 21:03

Відповідь на [4] від RainbowRay
Есть мультфильм по этой грустной сказке. Г.-Х Андерсон ненавидел детей и это исторический факт. Вспомните оригинальные произведения: "Стойкий Оловянный Солдатик", "Русалочка".
Друже, цікаво було б почути більш глибоке обгрунтування цього "медичного факту". Я останнім часом "перегодований" безапеляційними ствердженнями на кшталт: "Янукович - геніальний менеджер", "Ющенко - фашист", "Т.Шевченко - вурдулак". А у мене по всім цим питанням є власна думка. Поки що Ви мене не переконали!!!

Замітка додана 21.12.09, 11:45

Богдан Бо

Зробити замітку темою години?
На вшанування наших поляків


( з приводу одної телевізійної відео-дискусії 10.12. 2009 р.)

Після фільму по телевізії про Волинську трагедію 1943 р. не втримався, щоб не сісти і не написати доповнення до своєї досить давньої статті ("Голос України" від 8 серпня 2003 р. 147 (3147) про причини цієї трагедії. В тому матеріалі я намагався бути просто об’єктивним і за моїми висновками вина за цю різню припадає не на поляків чи українців, а не Рузвельта, Черчеля і Сталіна, і ще опосередковано на польський еміграційний уряд у Лондоні, який першим віддав наказ про "зачистку" від українського елементу "кресів схудніх", тобто Галичини і Волині.
Просто у цьому фільмі, який був побудований на заочному діалозі різних дослідників цієї теми як українців, так і поляків, було сказано багато різних думок і в тому числі взаємних звинувачень, але я зупинюсь на кількох, які визначаю найбільш важливими
Почну з тези одного українського дослідника, який заявив про історичне підгрунтя споконвічної ворожнечі українців і поляків ще з минулих часів війн у 16-17 віках, а також безпосередньо на початку 20 століття.
У відповідь цьому безвідповідальному історику я хотів би задати запитання, чому у 1941 і 1942 роках ніяких масових конфліктів не відбулось, хоча після падіння Польської держави у вересні 1939 р. на здогад польських пацифікацій та колонізації у 20-30 роках українці мали б бути більш ніж злостні на поляків. Але почався червень 1941 року і виник період безвладдя, коли українці стали організовувати по селах самоуправи і поліцію, а на Волині виникли перші збройні українські формування так званої Поліської Січі, що потім стала основою для УПА - і жодного випадку значних конфліктів поміж українцями і поляками! Жодного ні на Волині, ні Галичини, ні у так званому Закерзонні. Спитатись, а чому? А тому, що не було ніякої зненависті поміж поляками і українцями в суто народному прошарку, як нема зараз жодних конфліктів у західних регіонах поміж етнічними українцями і росіянами.
Звичайно все може в один момент змінитись, якщо раптом почнеться збройний конфлікт України з Росією - то буде ситуативна ненависть, але не історична, не постійна. Український і польський народи набагато більше жили спільно в мирі і злагоді, аніж у конфліктах. А рівень змішаних родинних зв’язків значно перевищує за українсько-російські чи ще якісь. Власне тому я і виніс у заголовок статті словосполучення "наші поляки", про що мова йтиме далі.
Зараз важливо підкреслити інше: українсько-польську трагедію Волині, Поділля і Галичини 1943-1944 років, а в подальшому і Закерзоння 1945-1946 років та сумнозвісної операції "Вісла" 1947 р. - все це ланки одної брутальної домовленості наддержав СРСР, США та Великобританії про поділ сфер впливу у світі, але аж ніяк не через споконвічну ворожнечу поляків та українців, чому свідчення вже понад 40 років найбільш активних дружніх міжнародних взаємовідносин України і Польщі за останній час.
Другою відповіддю буде спростування закидів одної польської панєнки, що звинувачує українську культурну еліту у ганебному вшануванні воїнів УПА, які творили такі огидні злочини проти мирного населення. Тема для мене досить болюча, тому що сам думав над тим, тільки у зворотньому плані. Як на мене, то звучання польської мови від місцевих корінних поляків було б значно приємнішим у створені багатонаціональної атмосфери культури Львова чи Тернопіля в противагу сучасному засиллю матерщини.
Є одна мудрість: хто посіє вітер - пожне бурю, а хто посіє бурю, тому жати не доведеться. Чому польська культурна еліта не хоче визнати домінанту своєї провини вже б тому, що ніколи українці навіть не намагались панувати над поляками - ніколи. Українці виключно боронили своє, а чужого не займали. Якщо я не правий, то прошу навести приклади. Хіба українці Лемківщини, Холмщини, Надсяння та інших земель в Польщі зайняли ці території засобом поневолення чи вигнавши поляків - ні, українці там жили споконвіку, з часу, коли ці території були пусткою. Говорячи про Галичину, Волинь, Поділля і взагалі правобережну Україну, то тут взагалі чисельність суто польського етносу ніколи не переважала за 20-30 відсотків і то значною мірою завдяки асимільованим українцям, яких я і називаю "нашими поляками"
Коли поляки боролись за свою державу після остаточно загарбання території Польської держави у 18-19 століттях Австрією та Росією, то щоб мати підтримку українського народу в цій боротьбі, власне поляки придумали гасло "За нашу і вашу свободу", але вони ж моментально забули про це, коли у 1921 році підписали злочинний договір з Радянською Росією про розподіл України. На той час міжнародна громадськість сприйняла цю подію досить неоднозначно і тільки загроза комуністичної агресії примусила визнати протекторат Польщі на західньо-українських землях. Якби поляки поставились до українців з належною повагою, без насильної полонізації, колонізації, дискримінації українців в усьому - то ніколи б не було ні УВО та ОУН, терактів і вбивства Перацького тощо. Давайте, шановні панове-поляки, не плутати причини і наслідки. Скільки не вивчаю історію - ніколи ще не натрапив на випадок безпричинної агресії одного народу проти іншого.
Так, силами військ УПА в 1943 р. була проведена масштабна операція, яку можна назвати терором проти місцевого польського населення по всій Західній Україні, особливо ж на Волині, але чому ви замовчуєте, що цім подіям передував ультиматум до українського населення з боку Армії Крайової. Трагічність наслідків відомі, як і відомо про майже повну відсутність поляків на цих територіях - то хто в тому винуватий більше? Польська панівна культурна еліта чи підневільна українська?
Тепер ще трохи про міфи: дослідник з Володимир-Волинського провів багато досліджень по фактам, опублікованих у польській пресі, і майже кожного разу стикається на повну відсутність будь-яких документальних свідчень, які обгрунтовують звинувачення. Зокрема він показав пам’ятний камінний знак на Волині, де прописано, що в цьому селі замордовано понад 1600 місцевих поляків, але по документам до війни тут всього населення з жидами та українцями не було більше тисячі, а про тогочасні події документально засвідчено очевидцями вбивство 16-ти поляків, а ще про вбивство 3-х він сам дослідив. Навіщо так перекручувати факти? Як навіщо замовчувати злочини АК проти українського населення? Скільки українських селянських сімей було вбито, тому що ці люди просто не могли повірити у ворожість до них поляків, з якими вони мирно жили разом стільки часу.
Знаєте, давайте припиняти на рівні еліти виробляти тези, типу: "Ми мирно обстрілювали село з гармат, а жорстокі селяни прийшли з ножами і вчинили нам різню"
Нарешті, заключна тема: один з свідків-українців розповідав, що коли УПА оголосило свій ультиматум, щоб всі поляки виїхали за 2 доби, то були такі, що вантажили вози і виїжджали, а були такі, що не мали куди їхати - ті залишались і тим найбільше біди дісталось.
Один з очевидців тих подій роз’яснив це так: у 20-30 роки з самої Польщі було багато поляків-переселенців у Західну Україну, яким польська влада задарма давали землю і створювала пільгові умови, але десь там у них у Польщі ще полишалась якась рідня і вони могли до неї повернутись на біду, а ось поляки, що проживали тут з діда-прадіда і переважно були з полонізованих українських родин або змішаних - тим нікуди було податись, бо вся рідня була тут. Ось цих українських поляків або "наших поляків" і полягло найбільше, а приналежність їх до Польщі значно менша, аніж до України.
Жертви Волинської трагедії - це наші поляки! І пам’ять про них потрібно вшановувати нам спільно: і полякам, і українцям.
Навіть більше нам, бо які то поляки всі Кисілі, Вишнивецькі, Острозькі, Осолінські та інші пра-українські роди? Волинська трагедія - це чергова трагедія громадянської війни в Україні. Велика трагедія.

Богдан Гордасевич
10 грудня 2009 р.

Волинська трагедія - спільна трагедія поляків та українців. 60%, 6 голосів
60%, 6 голосів

Волинська трагедія - більше трагедія поляків чим українців. 0%, 0 голосів
0%, 0 голосів

Волинська трагедія - більше трагедія українців чим поляків. 40%, 4 голоси
40%, 4 голоси


Відправити другу
Редагувати
Видалити
Рейтинг замітки:
Додати коментар | RSS | Читати в RSS-рідері
Коментарі

ГАРРР

1

21.12.09 13:35
СПАСИБІ

Відповісти | з цитатою | видалити

Mamay_

2

21.12.09 19:20
Їхнє руське кістя лядським м"ясом обросло. Вони не наші поляки.
Ці події є черговою реакцію української зброї на чергову агресію ляхів. Якщо місцеві нормально ставилися до українців, які жили поруч, то приїзджі з глибини відносилися, як завжди, як до не людей, бидло, схизматики. І не забувайте актуальне гасло: жид, лях, собака віра однака.

Відповісти | з цитатою | видалити

oleg_kv

3

21.12.09 20:17
є над чим задуматись москалізованим українцям

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо

4

22.12.09 10:46

Відповідь на [2] від Mamay_
Знаєш, а ми хто?
За Сталіна всіх вільних і непокірних винищили - вижили раби і ми їх нащадки. Не робися героєм, як не люблю всіх інших велемудрих, що плідно працювали на радянський тоталітарний режим, аби вижити, а тепер бо зна які праведники.
Тільки народжені після 24 серпня 1991 р. є вільними людьми, а наші кістки і м’ясо на них - рабського походження. То може як Сірко з славянами, що не побажали повертатись з кримської неволі, - порубати?

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо

5

22.12.09 10:51

Відповідь на [4] від Богдан Бо
Також поняття національності не є суто генетичним чітко окресленим фактором.
В смішаних польсько-українських родинах якщо народжувались діти, то якщо батько поляк, а мати - українка, то хлопчиків записували поляками, дівчат - українками. Якщо навпаки - то навпаки, але всі вони на світ божий появились з одної дірки!
Тому не потрібно бути суддею того, на що не маєш прав

Відповісти | з цитатою | видалити

Mamay_

6

22.12.09 18:28

Відповідь на [4] від Богдан Бо
Рабів до раю не пускають!

Відповісти | з цитатою | видалити

Замітка додана 20.12.09, 16:43

Богдан Бо

Зробити замітку темою години?
5 питань до Дюдмили Ходос


5 питань до Дюдмили Ходос: перспективи розвитку громадянського суспільства в Україні [17 вересня 2009]

1. Громадянське суспільство – що це? Навіщо воно потрібно взагалі, і чи існує громадянське суспільство в Україні?

Громадянське суспільство, якщо ми будемо говорити про нього академічною мовою, - це система позадержавних суспільних відносин і інститутів, що дає можливість людині реалізувати свої громадянські права. Хочу зазначити, що громадянське суспільство – необхідна умова, яка пришвидчує розвиток правової держави, тобто держави, де править закон, а не чиновник. А громадські організації є основним елементом громадянського суспільства. Може здатися, що громадських інституцій в нашій державі більш ніж достатньо. Але, на мій погляд їх замало. Чим більше їх буде, тим швидше ми вибудуємо справедливі відносини між народами і владою, іншими словами – збудуємо громадянське суспільство.

2. Які необхідні умови потрібно створити державі, щоб громадянське суспільство реально існувало?

Ніяких особливих чи «парникових» умов державі не потрібно створювати. Державним органам влади необхідно виконувати лише одну головну умову їх діяльності – чітко дотримуватись уже існуючих законів, а не трактувати їх під свої коньюктурні інтереси. За таких умов питання «що потрібно створити державі для розвитку громадянського суспльства» відпаде само по собі. Громадянське суспільство в такому разі стане на шлях саморозвитку і ніяка зовнішня «допомога» йому буде не потрібна. «Не треба допомагати. Головне не заважати!»

3. Громадські об’єднання і асоціації завжди сприяють розвитку держави, і якщо ні, то може і краще, що розвиток державного суспільства в Україні всіляко гальмується?

Ви поставили не просте запитання. Почну з останнього вашого питання – гальмування державою розвитку громадянського суспільства в цілому і громадських організацій зокрема – це шлях в нікуди, це повернення до авторитаризму. До речі, більшість українських політиків, які були виховані в радянській системі, розглядають демократію лише як напівпровідник. Тобто, вони намагаються демократичними засобами прийти до влади лише для того, щоб в ній залишитись назавжди. Подивіться, наприклад, на депутатський склад Верховної Ради першого скликання. Пройшло вже 18 років, а перед нами все тіж самі люди. В країні з розвинутим громадянським суспільством такого не могло би відбутися взагалі. І стосовно громадських об’єднань і асоціацій антидержавницького спрямування. Вони дійсно існують і з ними необхідно проводити профілактичні дії, але знову ж, виключно в рамках діючого законодавства. А чинити перепони всім громадським організаціям, це, вибачте, повне безглуздя. За такою логікою, якщо, наприклад, на дорогах відбуваються ДТП з летальними випадками, то слід зруйнувати всі дороги і заборонити авто.

4. Ми знаємо, що Ви очолюєте відносно молоду, але вже досить відому громадську організацію «Край». Чим Ви займаєтесь і що встигли зробити за минулий рік?

Так, я маю честь очолювати Всеукраїнське громадське об’єднаня «Край», і хоча нам тількі, дійсно, рік, зробили ми вже чимало. Основна наша мета діяльності – це соціально-правовий захист населення. Ми намагаємось діяти саме як класична громадська організація, тобто, поєднуючи інформаційно-просвітницьку діяльність з реальними акціями серед громадськості. А те, що нам вдалося зробити за минулий рік в двох словах наврядчи поміститься. Зазаначу тільки головне. Настала фінансова криза, мільйони українців опинились на вулиці і ми підняли проблематику трудових відносин. Випустили спеціальну брошуру, провели всеукраїнські слухання серед представників роботодавців та профсоюзів, розпочали надавати безкоштовну юридичну допомогу громадянам з даного питаня. У 2010 році закінчується мораторій на продаж землі і ми вже з червня розпочали проводити виїздну акцію «Земельна правда» серед селян, розповсюджуючи спеціалізовану літературу стосовно земельного законодавства, а також проводячи безкоштовні юридичні консультації. До речі, акція «Земельна правда» триває і по цей час. А саме головне, ми розуміємо, що одна, навіть найуспішніша громадська організація змінити країну на краще не взмозі. І під нашої егідою 37 громадських організацій України підписали спільний Маніфест в рамках «Громадянської платформи», тобто, ми почали не тільки координувати наші дії, но і проводити спільні акції. А це дає нам змогу охопити якомога більшу кількість наших співвітчизників.

5. Громадянське суспільство в Україні через десять років – яким ви його бачите?

Мені б дуже хотілось, щоб громадське суспільство через десять років домінувало над політичними організаціями, а влада лише б координувала загальний розвиток держави, як це і відбувається у демократичних державах. Чи буде це так, залежить не від київської влади чи місцевих чиновників, а від нас з вами, від рядових громадян. Громадянське суспільство починається з десятків, тисяч маленьких неформальних об’єднань. Вони створюються на місцях не за вказівкою «згори», а для вирішення певних проблем із розумінням того, що разом захищати себе легше. Люди мають діяти разом!

Відправити другу
Редагувати
Видалити
Рейтинг замітки:
Додати коментар | RSS | Читати в RSS-рідері
Коментарі

Крайтос

1

20.12.09 17:08
Прежде чем начинать дискуссию о гражданском обществе - нужно определиться с четким определением оного: с его чертами, особенностями, характеристиками, специфическими отличиями от ГО других народов. Проблема действительно очень интересная и важная.

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо

2

20.12.09 17:22

Відповідь на [1] від Крайтос
Відверто, це мене також цікавить: порівняльний аналіз кількох суспільств по цій темі, але ще не знайшов такі матеріали.

Відповісти | з цитатою | видалити

Крайтос

3

20.12.09 17:30

Відповідь на [2] від Богдан Бо
Не уверен, что в сети будет что-то по-настоящему хорошее. Настоящие научные публикации редко выкладывают. Пищите по электронным каталогам библиотек университетов монографии и публикации, в том числе сборники материалов конференций по данной проблеме. Там найдете много чего

Відповісти | з цитатою | видалити

Крайтос

4

20.12.09 17:33

Відповідь на [3] від Крайтос
Я вот сейчас работаю с одним научным и научно-популярным журналом, как раз с номерами начала 1990-х. Какие тогда общественно-политические дискуссии шли! Особенно в годы перестройки (с 1990-91 уже падает её популярность). И те же проблемы - построения демократии, будущего страны... И энтузиазм какой...

Відповісти | з цитатою | видалити

фон Терджиман

5

20.12.09 20:49

Відповідь на [4] від Крайтос
Крайтос, здесь одна риторика. Не тратьте на неё время. И автору советую тоже. Хватит с нас "гражданского общества" финансируемого непонятно кем.

Відповісти | з цитатою | видалити

Крайтос

6

20.12.09 21:42

Відповідь на [5] від фон Терджиман
Проблема ведь в чем? ГО - это альтернатива буржуазии феодализму. Там в центре стояло равенство перед законом и право на собственность и предпринимательскую деятельность. У нас ГО идет как попытка противопоставить общество, вернее, его неформальные структуры государству. Своего рода субкультура.

Відповісти | з цитатою | видалити

Mamay_

7

20.12.09 21:58
ГС - ще один непотріб, який нам нав"язують.

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо

8

21.12.09 12:52

Відповідь на [6] від Крайтос
Дуже точно!
Я в своїх поглядах на суспільство тяжію в бік анархізму, тобто мінімізації державних чинників як таких. Тобто домінанта людини, як особи, по відношенню до суспільства.
Держава для людей, а не люди для держави!
Але я проти Леніна, що вважав управління державою обов’язком кожного громадянина. Людина має жити за власною волею і робити роботу, яка їй найбільше довподоби. А можеш нічого не робити - бомжуй, йди у скити - воля особи. Тільки не заважати паразитом на добробуті інших громадян!

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо

9

21.12.09 12:57
До дам, що наші люди навіть не знаю, що реально живуть у стані анархізму: кожен зараз всі свої життєві питання вирішує виключно самотужки! Україна зараз настільки розсіяна і неорганізована, що ми всі стали анархістами самі того не розуміючи.

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо

10

21.12.09 13:02

Відповідь на [5] від фон Терджиман
Крайтос, здесь одна риторика. Не тратьте на неё время. И автору советую тоже. Хватит с нас "гражданского общества" финансируемого непонятно кем.
Ким ви фінансовані - це зрозуміло без пояснень.
Так можу заспокоїти - а ми не для вас стараємось

Відповісти | з цитатою | видалити
Додати коментар

Замітка додана 18.12.09, 16:44

Богдан Бо

Батькам краси (акровірш)


Іще не бачив світ
Веселки первоцвіт,
Але прийшла вона
На диво чарівна!
Настала красота
А хто краса ота?

Відправити другу
Редагувати
Видалити
Рейтинг замітки:
Додати коментар | RSS | Читати в RSS-рідері
Коментарі

N 47-ий

1

18.12.09 18:13




Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо

2

21.12.09 12:43

Відповідь на [1] від N 47-ий
А відгадав загадку?
Чув що таке акровірш?

Відповісти | з цитатою | видалити

N 47-ий

3

21.12.09 13:15

Відповідь на [2] від Богдан Бо
Не чув... Перша думка була про заробітну плату. )))

...Але відчуваю, що то було помилково. )



Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо

4

21.12.09 13:20

Відповідь на [3] від N 47-ий
Перші літери позначають ім’я дівчини, що за віком не може бути моїм закоханням, а просто симпатичне дівчисько, яке чомусь радіє таким віршикам.

Відповісти | з цитатою | видалити

Rizhenko Tany

5

11.01.10 13:49
вона, напевно, хохання всього життя ця загадкова І....А

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо

6

12.01.10 11:40

Відповідь на [5] від Rizhenko Tany
Головне -кохати, бо скільки там того життя...

Відповісти | з цитатою | видалити
Додати коментар

Замітка додана 18.12.09, 16:29

Богдан Бо

Зробити замітку темою години?
«Громадянське суспільство в Україні: не втратити здобутки»


У Львові відбувся круглий стіл «Громадянське суспільство в Україні: не втратити здобутки» [18 грудня 2009]

За ініціативи ВГО "Край" 17 грудня у місті Львів відбувся круглий стіл «Громадянське суспільство в Україні: не втратити здобутки». До участі у заході були запрошені представники близько 20 громадських організацій Львівщини, представники державних установ та науковці. Участь у круглому столі також взяла лідер ВГО "Край" Людмила Ходос. "Подібні заходи об'єднують громадські організації у єдиному прагненні сприяти розвиткові громадянського суспільства в Україні. Перед нами стоїть завдання - виробити спільну програму дії. І я сподіваюсь, що разом нам вдасться виконати його " - сказала Людмила Ходос під час свого виступу .
Питання розвитку громадянського суспільства в Україні викликали жваву дискусію серед учасників заходу. Висловлювались різні думки та погляди на цю проблему. Досвідом громадянських організацій, які сформовані силами українців, що працюють в Італії, поділився Ігор Мелех, представник Міжнародного центру впровадження програм ЮНЕСКО. Зокрема, він зазначив: "Заробітчани, на жаль, не можуть впливати на рішення уряду. Але ми маємо співпрацювати з владою". Сьогодні Міжнародний центр впровадження програм ЮНЕСКО плідно співпрацює з понад 60 громадськими організаціями, сприяючи їх розвитку.
Представник громадянської організації "Громадянський рух Львівщини" Сергій Савка розповів учасникам круглого столу про телепрограму з питань громадянського суспільства, розробленою активістами цієї організації. "У нас не погані закони, а гарне беззаконня", - сказав він. Основну проблему в розвитку громадянського суспільства в Україні Сергій Савка вбачає в тому, що в Україні "відсутня внутрішня демократія у політичних партіях, що позбавляє її громадянської позиції".
Активну участь в обговорення питання залучення молоді до розвитку громадянського суспільства Ігор Винник, представник громадської організації "Сильна молодь - сильна Україна". Ігор Винник підняв вкрай важливу проблему, яка полягає в тому, що "сьогодні, на жаль, молодь об'єднується задля вирішення своїх вікових проблем: питання житла, першого робочого місця та затребуваності їхньої освіти". Учасники дискусії обговорили шляхи мотивування та залучення молоді до функціонування громадських організацій різного спектру дії.
Громадські організації, що взяли участь у круглому столі, виловили своє бажання приєднатись до "Громадянської платформи конституційного самозахисту", громадського руху, що виник за ініціативи лідера ВГО "Край" Людмили Ходос навесні цього року. "Ми повинні об'єднатись, щоб розробити по-справжньому народну Конституцію," - закликала Людмила Ходос представників громадських організацій. Навесні наступного року планується скликати форум, на якому учасники "Громадянської платформи конституційного самозахисту" зберуться, що розглянути проект нового народного основного закону.
У рамках заходу голова ВГО "Край" Людмила Ходос та представник ВГО "Край" Анатолій Жаборт відвідали дитяче відділення Львівської державної обласної психіатричної лікарні. Людмила Ходос привітала дітей із святом Святого Миколая та вручила подарунки, а також подарувала кожному збірку дитячої поезії "Край наших мрій", підготовленою за результатами конкурсу. "Не варто зкидати з рахунків хворих дітей, вони така ж сама частинка суспільства, як ми з вами. Треба допомогти їм бути активними та комунікабельними. Саме це наша організація і намагається робити", - повідомила лідер ВГО "Край" Людмила Ходос.

Прес-служба ВГО "Край
(http://www.krayani.net/publik_menu.php?category=2)


ГО «Разом» хоче бути разом

Участь у круглому столі «Громадянське суспільство в Україні: не втратити здобутки» від Громадської Організації "Разом" (http://www.together.lviv.ua/) участь взяв член правління Гордасевич Богдан.
Загальне враження від проведеного обговорення теми громадянського суспільства позитивне, але дещо дивує відсутність чіткої резолюції зібрання: що ми збираємось робити далі?
Обговорення показало, що нарікання на зловживання у владних структурах всіх рівнів першопричиною мають у пасивності громадян суспільства - вони є пасивними спостерігачами, які все мають надію на якого-небудь лідера, що авторитарно наведе порядок "властною рукою".
Пасивність громадян обумовлена:
- страхом перед владою, що залишилась з радянських часів, коли будь-який прояв непокори і протидії владі сприймався як підривна акція і суворо карався;
- незнанням громадян своїх прав;
- відсутність реальних механізмів впливу на владу через корумпованість всіх силових і контролюючих органів,а особливо суддів, їх кругова порука;
- зневіра у громадські об’єднання і спільну дію.
Окремою найголовнішою тезою визнано також відсутність економічної забезпеченості громадянина на нормальному прожитковому рівні, що позбавляє його просто часового і матеріального забезпечення приймати участь і захисті своїх громадянських прав і свобод. Тому достатній економічний рівень життя кожного громадянина України є першоосновою створення громадянського суспільства.
Також визнано неправомірний ставлення більшості громадян до державних структур як до ворожих йому чинників.
Не розумним є самоізоляція від намагань покращити владні структури активною участю у виборах, а одночасно і переобрання на себе часткової відповідальності негативної дії обранців за результатами виборів. Поняття продажі голосів взагалі не має право на існування в громадянському суспільстві!
Обов’язок держави - захищати кожного свого громадянина. Обов’язок кожного громадянина - зміцнювати свою державу посильною працею і активною громадянською позицією.
На думку Гордасевича Богдана для успішного творення громадянського суспільства в Україні потрібно зробити наступні кроки:
1. Підтримати ініціативу ВГО "Край" по об’єднанню всіх громадських організацій у єдиний Форум, де можна було б інформувати кожного про себе і напрямки діяльності, поточні новини тощо.
2. Створити спільну громадську групу активного творення законодавства України починаючи з Конституції України, з подальшим відгалуження у законотворчість комплексу законів і підзаконних актів. Відсутність права законотворчої ініціативи не позбавляє громадські організації проводити моніторинг законодавства і вказувати на його хиби та пропонувати правильні варіанти. Також це стане доброю школою законодавчої поінформованості громадян.
3. Проводити громадську кадрову політику в державі, де спільно обговорювати претендентів чи вже наявних на державних посадах людей, які мають звітувати і відповідати перед громадою, яка їх підтримує. При недотриманні обіцянок обранця громадськість влаштовує йому опінію і примушує піти з посади, яку вона помогла зайняти. Потрібна громадська картотека кадрового резерву на всі посади в державі, щоб не виникали казуси подібно львівському, коли громада Львова відмовила п. Куйбіді обійняти посаду голови міста, хоча до того він уже два терміни був на цій посаді і громада добре знала його функціональні можливості, але його невдовзі призначають міністром комунального господарства всієї України - повна деструкція і зневага влади до громадської думки.
Громадянське суспільство означає владу громадян, кожного в межах його потреб і хотінь, які об’єднуючись в організовані громади керують державою і контролюють всі державні інституції.
Не будь сам рабом - не буде і держави-узурпатора!

підготував Богдан Гордасевич
18.12.2009

Відправити другу
Редагувати
Видалити
Рейтинг замітки:
Додати коментар | RSS | Читати в RSS-рідері
Коментарі

N 47-ий

1

18.12.09 18:18
Цікаві ініціативи.



Відповісти | з цитатою | видалити

starina_leon

2

19.12.09 21:22
Богдане, посилання на "Разом" не відкривається. Трохи відкривається, а потім каже, що ні.))

Відповісти | з цитатою | видалити

starina_leon

3

19.12.09 21:42
Дочитав статтю. Наступні кроки - те, що має бути. Щиро кажучи, відпочив тут від "Берії" з "Хвилі")) Зовсім інший, позитивний тут дух.

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо

4

20.12.09 12:11

Відповідь на [2] від starina_leon
Дивно. Тоді варто через пошукову ГО "Разом" - і заходити, бо я сам часом не знаю де і що глючить.

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо

5

20.12.09 12:12

Відповідь на [3] від starina_leon
А це де? є посилання?

Відповісти | з цитатою | видалити

starina_leon

6

20.12.09 12:40

Відповідь на [4] від Богдан Бо
Не йде і так. Пише, що нє удалось открить узєл такий-то. Хоча за віконечком із цим написом сторінку видно. Читати заважає. А тільки його закриєш - біла сторінка.

Відповісти | з цитатою | видалити

starina_leon

7

20.12.09 12:45

Відповідь на [5] від Богдан Бо
Берія? Та осьо ж. http://blog.i.ua/community/666/337030/
Виявилося, що це той Юрій Романенко, що клаксонову акцію боржників робив.

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо

8

20.12.09 13:25

Відповідь на [7] від starina_leon
Подивився. Нічого особливого. Як казав Марк Твен: "Чутки про мою смерть дещо перебільшені"
Головне, що тема про Україну, а то у нас повно людей, що "Проснувся в Україні і подумай, що доброго ти зробив для Росії?"

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо

9

20.12.09 14:03

Відповідь на [6] від starina_leon
Значить якась вража година і нема на те ради.

Відповісти | з цитатою | видалити

starina_leon

10

20.12.09 14:51

Відповідь на [8] від Богдан Бо
Та я там походив по пов'язаних темах і сайтах. Негатив "грузить" конкретно. І всі дороги ведуть типу до ліквідації держави. У тому сенсі, що це буцім-то так треба. "До основанья, а затем..."

Відповісти | з цитатою | видалити

Замітка додана 18.12.09, 14:41

Богдан Бо

ГРІХ


Присвячую чарівній Іванці С.


О не співай красуне!
Не співай
про щастя і любов,
любов.

Як музика зникає враз,
зникає враз...
Зникає і любов,
твоя любов...

Повірю в пісню і кохати,
кохати буду,
а пісня стихне - почуття
усі забуду,
вмить забуду...

Без пісні вартість у життя
таке мізерне,
геть мізерне!
Життя, як пісня! То життя!
Хто звук поверне?
Звук поверне...

Ось новий спів й нова цнота
у почуттях нових,
таких нових
Стара мелодія - СТАРА
Забути ж - гріх,
забути - ГРІХ


Жорж Дикий

Відправити другу
Редагувати
Видалити
Рейтинг замітки:
Додати коментар | RSS | Читати в RSS-рідері
Коментарі

N 47-ий

1

18.12.09 18:24
Розбудили товариство трішки.)



Відповісти | з цитатою | видалити

zmi_j

2

19.12.09 14:25
Гріхи наші тяжкії,
Ви ж такі солодкії,
У старій мелодії
Чую нові нотки Я


Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо

3

21.12.09 12:44

Відповідь на [2] від zmi_j
Цього і треба - вічно молодим бути!

Відповісти | з цитатою | видалити

zmi_j

4

22.12.09 11:21

Відповідь на [3] від Богдан Бо
Намагаюсь

Відповісти | з цитато

Замітка додана 17.12.09, 12:43

Богдан Бо

Зробити замітку темою години?
Теорія справедливості


Коли в 1989 році йшлося про створення народної організації для дієвого впливу на процеси перебудови в Україні (УРСР), то я був скептично налаштований щодо назв аналогічних до Прибалтійських держав, де вживали слово "фронт" (Народний фронт Литви тощо).
Іронізував тоді, що є як у вітчизняну війну 1-й Прибалтійський фронт, 2-гий, а ми почнемо Український фронт створювати, коли краще не воювати, а будувати...
Тобто з щирою душею радів дуже вдалій назві Рух (повна назва: Народний рух України за перебудову), як точній і цілком толерантній, мирного значення і спрямування. Що Рух не став тим, чим хотілось, а став тим, чим став, тобто як став, так і стоїть опудалом - то вже окрема історія.
Тепер у 2009 році я навпаки обрав для назви слово "фронт", як найбільш доречне за своїм змістом глобального, всеохопного, масового впливу і дії. Війна не обов’язково є збройний конфлікт, але є глобальною зміною. За ідеєю Всеукраїнське громадське об’єднання "Фронт Справедливості" і є глобальною зміною в українському соціумі як в першу чергу психічному плані, тобто суб’єктивному, так і в подальшому - у фізичному стані, тобто об’єктивному. За змістом це справді буде війна за справедливість, а тому тут потрібен не рух, а фронт і армії.
Те, що слово "справедливість" фігурує у багатьох сучасних партіях та організаціях, говорить про актуальність цього поняття. Але є одна цікава річ: справедливість подібно до почуття любові - всі знають, що це, але ніхто не годен пояснити, тому що скільки людей - стільки і різних тлумачень. Справедливість не буває абстрактною - це завжди цілком реально річ, яка постає з певної сукупності обставин. Ідеальної справедливості не існує як такої взагалі. Справедливість можна зрозуміти тільки на конкретних прикладах з життя, а не на абстрактних логічних конструкціях, які цікаві тільки для гіпотетичних порівнянь. Повний аналіз поняття "справедливості" спробую провести у начерках цього сайту, а наразі дам своє тлумачення справедливості, як "Справедливість - це щире рішення більшості колективу людей при узагальненні рішення кожного окремо стосовно певної події на підставі правдивої інформації".

Відправити другу
Редагувати
Видалити
Рейтинг замітки:
Додати коментар | RSS | Читати в RSS-рідері
Коментарі

CKB
1

17.12.09 13:28
"я навпаки обрав для назви слово "фронт"

Еще пяток таких лет и вместо "фронта" надо будет выбирать "блиндаж"

Відповісти | з цитатою | видалити

battcat

2

17.12.09 13:35

Відповідь на [1] від CKB
не блиндаж, а схронбля.

Відповісти | з цитатою | видалити

CKB
3

17.12.09 13:46

Відповідь на [2] від battcat
не блиндаж, а схронбля.
каждому!

Відповісти | з цитатою | видалити

Хан Геварыч

4

17.12.09 19:50
"Справедливість - це щире рішення більшості колективу людей при узагальненні рішення кожного окремо стосовно певної події на підставі правдивої інформації".
человек не платит алименты, а у него отбирают права - это справедливо?

Відповісти | з цитатою | видалити

zmi_j

5

18.12.09 10:05
Не хочеться псувати дружній хор недругів
Справедливість це не зрівнялівка, а дещо інше, наразі нашим кормчим достеменно не відоме.
" У кожного своя правда..."

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо

6

18.12.09 14:30

Відповідь на [4] від Хан Геварыч
Справедливо. Якби його розстріляли за це - тоді не справедливо.

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо

7

18.12.09 14:31

Відповідь на [5] від zmi_j
Ось саме ваша правда мене і цікавить.

Відповісти | з цитатою | видалити

zmi_j

8

18.12.09 14:56

Відповідь на [7] від Богдан Бо
1. http://blog.i.ua/user/130965/366330/
2. http://blog.i.ua/user/130965/372309/
і так далі
http://blog.i.ua/user/130965/359856/
Наразі думаю досить!

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо

9

18.12.09 15:29
всеукраїнське громадське бо’єднання "Край"
http://www.krayani.net/publik_menu.php?category=2
громадянське суспільство - що це?

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо

10

18.12.09 15:35
Громадська організація "Разом"
http://www.together.lviv.ua/

Відповісти | з цитатою | видалити
Додати коментар

Замітка додана 15.12.09, 12:26

Богдан Бо

Зробити замітку темою години?
ЛЮБІТЬ ЖИТТЯ І...


Один мудрий чоловік зауважив, що більшість людей не живуть, а тільки збираються жити.
Я думаю, що він правий, інакше б не було стільки людей, що нарікають на своє сьогодення. Вслуховуючись у всі ці бідкання і нарікання, я несподівано винайшов універсальну формулу людського щастя! Саме так! Більшість людей є насправді щасливими - вони просто не знають про своє щастя, а тому потрібно людям час-від-часу нагадувати - ти щасливий. Як нагадувати? Звичайно що найдієвішим засобом: бідою! Різними нещастями, тюрма помічне, а найрезультативно діє війна. Два-три дні війни, максимум - тиждень, і всі почнуть казати, як же їм добре жилось зовсім нещодавно, які ж вони були щасливі, але просто не розуміли свого щастя...
Єфект ощасливлювати бідою майже стовідсотковий, тільки є важлива негативна побічна дія у цього лікування: немає повернення назад у попередній стан. Справжню ціну щастя пізнають втративши його!
Що я цим хочу сказати?
А ні чого! Не люблю ставати у позу деміурга і рятувати світ.
Я просто турбуюсь за себе: жити серед щасливих людей набагато приємніше! І самому бути щасливим якось комфортно.
Та так вже є, що щастя кожного - його особиста проблема і ніхто інший її вирішити не спроможний. Ніхто! Допомогти - може, частіше - завадити. Але відчути себе щасливим може виключно сама людина, як і оцінити рівень свого щастя. Все. Крапка.
Мене інше дивує: скільки навколо розумний людей! Я ще ніколи, навіть у дзеркалі, не зустрічав людину, яка б сама щиро визнала себе дурнем - ну не зустрічав! Не довелось. Обізвати когось дурнем міг - зізнаюсь. Та я ніколи не спускався нижче рівня міністра чи народного депутата України з такими діагнозами. У побутовому житті навколо мене виключно розумні люди. Ну нема дурнів, нема! Розумні всі! І то про які тільки вищі матерії не говорять починаючи від керунку державою та економікою, аж до філософії та релігії. А за тим всім забувають, на відміну від наших міністрів і нардепів, нагадувати самі собі оту одну простеньку і банальну істину: це життя - одне! Єдине і неповторне! Іншого не буде! Тому любіть, люди, життя таким, яким воно є! Принаймні хоч старайтесь!
Ну що поробиш, якщо воно, життя, не таке, яким його хочеться мати?! Народна мудрість стверджу: людина живе не так, як хоче, і навіть не так, як може, а так, ЯК ВИХОДИТЬ! Як вийде - те і буде! Елементарний часовий збіг сумарності обставин - це факт і фактор життя кожного на Землі. І дай Боже, щоб позитивного було більше в тому збігу від негативного. І дай вам удачі відчути щастя від позитиву, а не мучитись-переживати через дрібниці негативу.
Різдво і Новорічні свята є не просто зміною календарів, але і черговою спробою змінити своє особисте життя на краще... Та рік пройшов - і знову хочеться чогось кращого. Це добре - так і має бути. Зле, як згадати за прожитий рік доброго і радісного мало що є. Тоді люди найчастіше звинувачують життя: і чого воно мене не любить? При тому всі якось забувають, що любов щаслива потребує взаємності у стосунках!
Отже запам’ятайте раз і назавжди: любіть життя і тоді життя полюбить вас!

Богдан Гордасевич
12:27 15.12.2009

Відправити другу
Редагувати
Видалити
Рейтинг замітки:
Додати коментар | RSS | Читати в RSS-рідері
Коментарі

ciarina

1

15.12.09 14:46
Дійсно закон бумерангу ще ніхто не відміняв Дякую хороша стаття

Відповісти | з цитатою | видалити

Q2

2

15.12.09 17:58
Я ще ніколи, навіть у дзеркалі, не зустрічав людину, яка б сама щиро визнала себе дурнем - ну не зустрічав!
я ж говорил: маничка величия на лицо )
а вообще, изложение об одноразовости жизни, оригинальностью не страдает )

Відповісти | з цитатою | видалити

Східняк

3

16.12.09 05:48
Дякую, сподобалось!
Що цікаво, іншим теж спадає на думку щось схоже:
http://blog.i.ua/user/2032186/371523/

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо

4

16.12.09 15:58

Відповідь на [2] від Q2
Я ще ніколи, навіть у дзеркалі, не зустрічав людину, яка б сама щиро визнала себе дурнем - ну не зустрічав!
я ж говорил: маничка величия на лицо )
а вообще, изложение об одноразовости жизни, оригинальностью не страдает )

Я можу тільки поспівчувати, багаторазовий ви наш

Відповісти | з цитатою | видалити

Q2

5

16.12.09 17:22

Відповідь на [4] від Богдан Бо
домыслы обиженного )

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо

6

17.12.09 10:36

Відповідь на [5] від Q2
домыслы обиженного )
Я ображатись на хворих, що вони хворі? - ніколи!

Відповісти | з цитатою | видалити

Q2

7

17.12.09 17:32

Відповідь на [6] від Богдан Бо
не обижайся )

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо

8

18.12.09 16:47

Відповідь на [7] від Q2
Амінь.

Відповісти | з цитатою | видалити


амітка додана 12.12.09, 15:05

Богдан Бо

Зробити замітку темою години?
Люблю я бути українцем


Присвячую другу starina_leon

Відомо, що кожна нація має свою якусь прикметну рису: німці
– педантичні, французи – галантні, італійці – запальні, англійці –
стримані, білоруси – добродушні, росіяни – хлібосольні, поляки –
гонорові тощо, ну а українці - ?
Для мене як українця, важко визначити рису, яку може побачити з боку
тільки хтось інший, але вдивляючись у дзеркало, яким є історія народу і
його героїв, я можу визначити націю українців тільки як вроджених
анархістів, отже і головною національною рисою українців я б визначив
як САМОЛЮБСТВО.

Одним з символів правдивого українця є образ міфічного козака Мамая, що
самотньо блукає світом і з того задоволений. А приклад вже не
міфічного, а реального найвидатнішого українського філософа Григорія
Сковороди хіба не тотожний козаку Мамаю? Повністю: вираз «Світ ловив
мене – та не зловив» є авторською епітафією на могилі Сковороди, але чи
не було це найвищим проявом самолюбства?
Всі ми знаємо казочку про Котигорошка, що мав за збою булаву у рази
більшу за нього самого. І я все малою дитиною пробував вияснити, як
такою зброєю можна битись? Це ж не мечем, сокирою чи кістинем цюпати
сюди-туди, а громадною булавою вимахувати! А як же свої поряд? І ось
зовсім недавно я дізнався про існування у козаків такого особливого
бойового порядку, що називався «галас».
Всім відомо про бойовий порядок македонської фаланги з її
багатометровими піками, чи крицева міць та організованість
німецько-тевтонської побудови лицарської лави так званим «клином». Що
було найголовнішим у таких системах ведення бою? Сукупна
організованість і взаємна підтримка одне одного, що дозволяло
перемагати менш організованого ворога навіть при його значній чисельній
перевазі. В тому і є досягнення більш цивілізованого суспільства –
організованість. Чітка функціональна побудова римського легіону була
найголовнішою його силою, що абсолютно не потребувало наявності в його
рядах видатних воїнів-богатирів. Богатирем ставав весь легіон сукупно,
хоч складали його і не дуже фізично видатні воїни. Головним тут ставав
талант полководця, що вміло скеровував легіон у бою і він вигравав, або
ж якщо невміло – легіон програвав.
Про побудову війська українських козаків відомо, що це були переважно
піхотні підрозділи, а уявний традиційний образ козака не інакше як на
коні – це міф. Проте піші козаки відзначались великою витривалістю та
мобільністю, долаючи досить швидко значні відстані. Цьому сприяло повна
відсутність захисної амуніції з криці та інших металів, що навпаки було
розповсюджено у європейських військових, особливо у поляків, а також і
росіян. Навпаки українські козаки йшли в бій майже роздягнені, а їх
озброєнням були легкі довгі піки, шабля, пістолі та мушкет, що
дозволяло козакам бути дуже мобільними на полі бою і вчасно уникати
небезпеки швидкою зміною позицій. Для свого часу українські козаки були
дуже модернізованим військом, тому що основну увагу в бою надавали
вогнепальній зброї і застосовували величезний арсенал тактичних
засобів, або як їх ще називають «військових хитрощів». Споконвіку для
козаків існувало головне правило: не числом, а вмінням. Числом,
швидкістю і масовою навалою воювали ординці-татари і турки, міццю криці
та фортифікаційних комплексів воювали європейці, а козаки серед голого
степу тільки й могли застосовувати свою винахідливість та
відчайдушність.
Якраз у козацькому війську завжди було повно таких собі відчайдушних
бійців-героїв, яких прозивали характерниками, тому що вони жили тільки
війною і сутичками, а іншого не знали. Їх навіть професійними воїнами
важко назвати, якщо порівняти з німецькими рейтарами або ландскнехти,
що накопичували здобич і заробіток для подальшого мирного життя «на
пенсії». Козаки-характерники не відмовлялись від грошей і здобичі,
проте витрачали все зароблене, аби бути вільними в бою перед обличчям
смерті від різних меркантильних думок, а якщо хтось з них і досягав
глибокої старості і не міг вже бути надійним товаришем у бою, то йшов у
монастир доживати останні дні. Звичайно, що в Україні було значно
більше селян-землеробів, які ставали козаками тільки у випадках
безпосередньої військової небезпеки, а більшу частину життя проводили у
господарських турботах. Але коли козаки-землероби збирались у війську,
то головні риси бойового мистецтва вони отримували саме від таких
козаків-характерників, постійних мешканців Січі.
Феномен Запорізької Січі можна схарактеризувати чітко і коротко – повна
анархія! Класична анархія! Тобто повний одночасний суверенітет і особи,
і маси. На Січі не існувала статуту чи регламенту як такого, а всі
правила і традиції були духовні, або як це зараз прийнято називати –
віртуальні. Всі козаки-січовики були вільними і рівноправними, мали
повну свободу дій, а всі обов’язки виконували виключно за системою
самоорганізації, без примусу як такого. Також свобода кожного
закінчувалась там, де починалась свобода іншого, а за суддю правила уся
громада, яка спільно визначала провину, призначала кару, яку всією
громадою і виконували: кожен козак мав особисто вдарити буком (палицею)
засудженого за злочин, навіть якщо це був його колишній побратим. На
мою думку це було найвищим рівнем демократичного устрою.
Заради цієї свободи і йшли люди на Січ, причому там були різні
національності, але всі мали бути православними християнами. Всі
заслуги перед громадою були тільки особисті, а тому кожен міг стати і
курінним, і навіть кошовим отаманом. Вже обраний отаман мав найвищі
повноваження «судити і рядити», а в період війни взагалі набував
диктаторських повноважень. Коли ж війна кінчалась – з нього за всі
помилки і погані вчинки громада жорстко питала і карала, якщо визнавала
винним.
Повертаючись до теми бойового стилю «галас», я власне і хочу показати,
наскільки це характерний стан бою для українського козака-анархіста, бо
за цим стилем озброєний козак або по шаблі в руці, або з важкою булавою
самостійно вламувався у гущу ворогів працюючи зброєю по колу, при цьому
він дуже голосно кричав, тобто галасував. А робив він це не для того,
щоб налякати ворогів своїм криком і деморалізувати, а для того, щоб
повідомити всіх своїх козаків-побратимів, щоб вони не наближались до
цього місця, де б’ється він, бо в розпалі бою він і їх поб’є-посіче.
На мою думку, це один з найунікальніших станів і методів бою, коли
покладаються тільки на себе, свої сили і вміння, коли застерігають від
надання помочі.
Уважному досліднику історії різних країн не може не впасти в очі той
факт, що всі українські поселення виникали завдяки людям, які шукали
свободи, вільного життя, а не шукали на відміну від тої ж Росії доброго
життя у доброго пана. Ні, в Україну йшли люди неспокійного характеру,
які хотіли жити з власного достатку, але жити вільно, навіть якщо це
буде у місці підвищеної небезпеки. Звідси в українців домінуюча риса
самолюбства починаючи від «а чим я гірший за інших» і закінчуючи «моя
хата скраю». Українці вроджені самостійники не в розумінні держави як
такої, а в розумінні особистого стану душі і натури. Можна казати про
вроджений егоцентризм українців, а звідси всі плюси і мінуси нашої
нації. Українці добрі пильні господарі у власному обійсті, але доволі
погані державники, у них повна нехіть і нежить до громадських справ та
інтересів – це дві сторони одної монети-гривні: вдома я як Володимир
Великий з храмом, а з другого боку – я проста тупа одиниця.
Наслідком цього стає парадокс, що багатовікова історія України не
багата на історію державності. Причина? Та просто непотрібна українцям
держава! Йому потрібен свій хутір – і цього достатньо! На біса йому
держава – завелика господарка для одного, а на купу українець працювати
не любить. Тому і зараз подивіться, як дивно виходить: в Росії обирають
до влади хазяїна-царя, щоб він зробив всім однаково справедливий рівень
жити і мати, а в Україні хочуть обрати такого керівника, щоб він узяв
на себе всі турботи по державі і дав кожному українцю спокій порпатись
у власній господарці. Суттєва різниця. Якщо для найбіднішого росіянина
гордість за Російську державу є мало не головним змістом життя, то
улюблена фраза у багатьох в Україні: «А що мені та держава дала?»
Я не стану дорікати українцям, до яких я зачисляю всіх громадян України
не залежно від етнічного походження, бо повторюю як на Січі, що головне
земля і стан душі, а не гени. Не люблю також закиду: «А що ти дав
державі, щоб вона тобі щось давала?!» Чому не люблю? А тому що я віддаю
Україні найголовніше – своє життя! Я живу тут і працюю! І нікуди йти
звідси не збираюсь! Це головний мій внесок в Українську державу. І
галасую-репетую я для того, щоб ти, моя люба держава, до мене занадто
не наближалась з своєю поміччю, бо поб’ю-поруйную…


Богдан Гордасевич
12 грудня 2009 р.

Якщо хтось вважає самолюбство за ваду, то я скажу наступне: навіть найкраща позитивна риса в надмірному об’ємі стає найприкрою вадою.
Як кажуть росіяни: иная простота хуже воровства
Якщо я скажу, що українцям характерний психічний стан інтровертності - це буде по-науковому, але малозрозуміло, хоча це і є отой стан егоцентризму і самолюбства, самозакоханості.
Українці бачать світ тільки через своє Я і не можуть жити в світі, де їх особистіть відсутня! Навіть якщо це галери, каторга чи тюрма - вони є Я. Тому і виживали. А коли втрачали це Я - гинули.





Відправити другу
Редагувати
Видалити
Рейтинг замітки:
Додати коментар | RSS | Читати в RSS-рідері
Коментарі

j_player

1

12.12.09 15:28


Відповісти | з цитатою | видалити

Perovdupu

2

12.12.09 17:16
Все викладене приворожує.. Проте... Не варто обмежувати. Український нацхарактер набагато насиченіший. Хоча, погоджуюся, на даному етапі пропаганда саме бойових та вільнолюбних якостей нашого народу є на часі!

Відповісти | з цитатою | видалити

centurion00

3

12.12.09 17:39
Когда добавляешь статью, выделяешь 90% текста и нажимаешь кнопочку ( взять под текст ) .
Людям приятней блог будит читать.

Відповісти | з цитатою | видалити

oleg_kv

4

12.12.09 19:06
маячня рідкісна

Відповісти | з цитатою | видалити

dugme

5

13.12.09 03:30
Я колись розмірковував про народи. Вони всі складаються з героїв та зрадників. А ще - байдужих.

І це властиво для всіх, без аніякого винятку.

І доля країни залежить частіш за все від того, за ким підуть байдужі.

Якщо героїв більше - країна перемагає, якщо зрадники за кермом - гаплик країні.

Важливе питання - а хто визначає зрадників, байдужих чи героїв?

Кому вірити?

Отже що це таке - бути українцем?

Відповісти | з цитатою | видалити

Mr_Nicks

6

13.12.09 03:59
Цікавий погляд, з багатьма речами важко не погодитись. Можна навіть провести таку ж саму аналогію і на добу Київської Русі. Так, там була відчайдушна боротьба за посаду київського князя, але суспільний устрій дуже схожий.

Але з термінологією категорично не погоджуюсь. Бажання бути собі господарем та самому вирішувати як тобі жити це - волелюбність. Волелюбність - любити волю, свободу. Самолюбство - це, коли в дзеркало на себе любуєшся. Самолюбство - любити себе.

Відповісти | з цитатою | видалити

PORA

7

13.12.09 07:10


Відповісти | з цитатою | видалити

starina_leon

8

13.12.09 10:37
Гм... "Світ ловив мене, та не впіймав."
Ти мені - присвяту, а я тебе розбомблю
Чисто по-дружньому так
В цілому з ідеєю написаного слід погодитися. Скоріше так, наж ні.
Але... Перше. Епітафія Сковороди має духовний зміст. Її зміст не в тому, що Сковорода "посилав" громаду. В іншому. Він зберіг волю у поведінці і свободу своєї християнської душі від спокус цього світу. Та навіть від людсько-церковної влади. Не продався за харчі і статки, розваги, державну і суспільну шану. Завжди, не зважаючи на жодні вигоди або невигоди стояв на боці Правди, як він її розумів.

Відповісти | з цитатою | видалити

starina_leon

9

13.12.09 10:48
Друге.
Для ілюстрації українського індивідуалізму військові тактики та суспільний устрій Запорізької Січі частково придатний, частково - ні. Як ти сам показав, запорожець, як одиниця вільної спільноти вільних людей, підкорявся колективним рішенням та наказам визначеного громадою отамана походу, визнаючи на час походу його диктаторськіповноваження.
Серед бойових тактик були оборона возовим табором. А ще, за переказами, було таке цікаве явище, як "мазка". Мазка - це щось подібне до описаного тобою, але колектив. Троє козаків, що врубувалися у вороже військо "молотили" шаблями, працюючи утрьох як зіграний ансамбль, одночасно вражаючи ворога і прикриваючи одне одного. Не мали б запорожці успіху без відчуття товариства і себе частиною товариства на морі, при штурмах фортець, тощо.

Відповісти | з цитатою | видалити

starina_leon

10

13.12.09 10:58
Тепер коректива щодо терміну "характерники". Характерники - це козаки, що мали та застосовували окультні знання. "Екстрасенси" по-теперішньому. Пам'ятаєте у Гоголя Пацюка? То казковий образ, але насправді характерники володіли вченням, що виходить за рамки звичайного матеріального світу. Характерники переходять у незвичайні стани, набуваючи незвичайних можливостей, та впливають на людей поза матеріальним, змінюючи їхню поведінку. Я припускаю, що Вакула дійсно міг бачити галюцінацію, що вареники самі летіть до рота Пацюка І згадайте відповідь пацюка на прохання Вакули? "Тому не треба далеко ходити, у кого чорт за плечима".
Характерниками НЕ робилися автоматично всі, хто з ними спілкувався.

Відповісти | з цитатою | видалити

Замітка додана 09.12.09, 14:27

Богдан Бо

Зробити замітку темою години?
Я стаю мілітаристом


Ще з часів своєї служби в Радянській Армії набув величезної відрази до війська і всього з ним дотичного. Особливо дратувало возвеличування військових як «героїв-захисників» чи ще гірше як «визволителів» - та вбивці ви всі є! Вбивці! І фах військового найбрутальніший – професійно вбивати людей, а самому залишитись живим. Таке призначення кожного, хто хоч якось дотичний до військово-промислового комплексу, навіть якщо то військовий лікар чи куховар. Не люблю, коли хтось перекладає вину з себе на інших: так, я відлив кулю, бомбу, ракету, чи зробив гвинтівку, гармату, танк, літак тощо, але сам я нікого не вбивав – то інші. Ні, і ще раз ні таким виправданням – всі відповідають за вчинене зло і вбивства, а не винятково військові! І точно так всі ми будемо відповідати власним життям, коли нас всіх будуть вбивати, бо ми своєчасно не убезпечили себе могутнім військом!
Така дика колізія нашого ганебного світу: сила гарантує життя.
І я хочу гарантувати певність життя і добробуту собі, своїй родині, дітям, онукам, а також країні загалом – бо я їх люблю, заради них живу і готовий за них загинути. Як чоловік, вважаю своїм обов’язком забезпечити мирне, спокійне життя своїм ближнім. Для цього я повинен бути сильним і належно озброєним. Не персонально – не варто примітивно сприймати складні речі: я є членом окремого соціуму, як громадянин України, власне для того і організованій спільноті, щоб вирішувати загальнолюдські проблеми і найпершочергову – безпеку життя. Найголовнішим завданням всіх держав є захист життя своїх громадян. І, на жаль, засобом цього є існування належних військових сил, що є щитом і мечем кожної з держав.
Чи захищена держава Україна таким вагомим «щитом і мечем», тобто армією? Однозначно, що ні. Чому? Нехай про це запитає кожен самого себе! Кожен, хто вважає себе чоловіком! Не за ознаками статі, а за ознаками відповідальності за безпеку життя. Мій особистий висновок однозначний – на найближчий час я стаю мілітаристом! І самодемобілізуюсь тільки тоді, коли переконаюсь в тому, що в Україні є сильна армія і безпека її громадян належно гарантована.
Рішення для мене, гуманітарія і принципового пацифіста, не просте, але після того, що я побачив і почув 6 грудня під час військового параду зведених частин у Львові – це єдино правильне рішення. Бути українським військовим в сучасних умовах вже є подвигом і проявом патріотизму, тому що я ніколи не спостерігав такого зневажливого ставлення до власної армії як збоку і держави, так і народу. Колони військових чітко карбували парадовий крок, проходячи повз пам’ятник Тарасу Шевченку і віддаючи честь тому, хто по-суті і був тут і за народ, і за владу. Навіть півсотні публіки не зійшлось на 10 годину привітати українських військових з святом – 18-ю річницею Указу Президента України про створення Української армії.
Дика, брутальна байдужість всіх гілок влади, політичних сил і простолюду у Львові до армії – це щось фатальне, це якесь знамено про наближення заслуженої покари за таку зневагу. І якось мимоволі згадуєш прикрі епізоди з української історії, вдивляючись в обличчя молодих хлопчаків, що крокували лава за лавою, а найбільше – помилки УНР з демобілізацією, що врешті-решт привело до трагедії під Крутами і більшовицької окупації України. Якраз і епізод стався відповідно теми, коли одного офіцера запитали як вони буду воювати у випадку війни при такій зневазі з боку держави, той сказав, що ми – військові і наш обов’язок виконувати накази, а не обговорювати вади урядовців та політиків, отож якщо накажуть з штик-ножами йти проти танків – підемо, а чи буде з того правдива користь, чи чергова причина захоплення з героїзму, що «з ножами проти танків»… Як кажуть: додаткові коментарі зайві.
І ще не можна обминути тему, що голослівно ототожнювати себе з Україною і одночасна фактична руйнація військового комплексу та армії України отримало в розмовах таке резюме: навіть якщо б то був найуспішний прем’єр-міністр в економіці (чого і близько нема!), але поставився до армії держави подібним злочинним чином, то його вже за одне це мали б вивести перед військом і привселюдно розстріляти за зраду!
З іншого боку чи могли б політики і урядовці так зневажати потреби військових, якби громадськість не була фатально байдужою до їх проблем?
Громада складається з окремих людей і я – один з її членів, а тому вважаю своїм обов’язком стати мілітаристом, щоб не повторилась трагедія Крутів і щоб Україна отримала сильну і боєздатну армію – це найкраща гарантія миру і свободи.

Богдан Гордасевич
8 грудня 2009 р. м. Львів

Відправити другу
Редагувати
Видалити
Рейтинг замітки:
Додати коментар | RSS | Читати в RSS-рідері
Коментарі

CKB
1

9.12.09 14:47
Богдане, а _насколько_ сильна должна быть сейчас армия, чтобы быть гарантией свободы?
Ведь вести войну против более менее цивилизованных государств сейчас невыгодно - зачем эти неоправданные разрушения материальных ценностей и уничтожение рабочей силы? Проще купить правительство.

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо

2

9.12.09 14:55

Відповідь на [1] від CKB
Війна - то діло десяте. Такій розумній людині навіть не стану пояснювати важливе значення для економіки держави потужний військово-промисловий комплекс особливо в кризовий період.

Відповісти | з цитатою | видалити

CKB
3

9.12.09 14:58

Відповідь на [2] від Богдан Бо
Війна - то діло десяте. Такій розумній людині навіть не стану пояснювати важливе значення для економіки держави потужний військово-промисловий комплекс особливо в кризовий період.
Вопрос был о другом, но если вы на своей волне, то я обойдусь, конечно

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо

4

9.12.09 15:01

Відповідь на [3] від CKB
Це Росія і робить - що тут коментувати?

Відповісти | з цитатою | видалити

Mono

5

9.12.09 15:12

Відповідь на [4] від Богдан Бо

Россия? она уже давно не при делах здесь, со времен майдана Украина с потрохами продана западу. пора уже глаза раскрыть, сколько можно?

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо

6

9.12.09 15:21

Відповідь на [5] від Mono
Щось візовий режим каже про інше: нас знову скинули у "зону російського впливу".
З НАТО і Євросоюзом не обіцяють - це купили?
Є два варіанти непродажності: висока ціна і просто непотрібно нікому цей бедлам.
Якби "продана западу"

Відповісти | з цитатою | видалити

CKB
7

9.12.09 15:42

Відповідь на [4] від Богдан Бо
Це Росія і робить - що тут коментувати?
Россия? Конечно делает. Почему не делать то, что вполне дозволено? Но если бы только Россия. Посмотрите на этикетки большинства товаров - они отнюдь не российские. Таким образом кормим экономику других стран. Вне зависимости от того, какая у нас армия.

Відповісти | з цитатою | видалити

Mono

8

9.12.09 15:44
если руководствоватся такими взглядами, то можно постоять у озера минут 15, наблюдая за чистой гладью воды, и сделать вывод:"Рыбы здесь нет",-- потому что не видно... разве все французское есть только во Франции? разве если у Вас есть машина, то нужно держать ее дома? я это к тому, что в ЕС как часть его мы не нужны, а зачем? перестали кормить байками, что, мол, примут в ЕС, по той причине, что и так уже продано, зачем еще и "обводить общей границей на карте". плюс к тому для России было бы "неприятно", если бы Украина была бы в ЕС, а последний не хотел бы злить Россию... еще сначала было ясно, что путь в ЕС никуда не приведет, это была очередная байка, но народ ринулся. стадо. жаль наблюдать, что кто-то еще придерживается тех же взглядов. жаль, что очевидности для Вас неочевидны.

Відповісти | з цитатою | видалити

Q2

9

9.12.09 18:19
ты уже подал заявление в военкомат?

Відповісти | з цитатою | видалити

M@ESTRO

10

9.12.09 21:18
Армия-это недешевое удовольствие. И только сильное экономически развитое государство может позволить себе такую роскошь.

Відповісти | з цитатою | видалити

Замітка додана 26.11.09, 11:06

Богдан Бо

Зробити замітку темою години?
Чому я за Ющенка?


Чому я за Ющенка і хочу, щоб він і надалі залишився президентом України? Тому що за 5 років, які він перебував на цій посаді, він не вчинив нічого такого, за що б мені було прикро. Віктор Ющенко чітко і послідовно вів проукраїнську зовнішню політику і був першим, хто поводився у стосунках з Росією не як колишній кріпак з паном, що було при Кучмі, а як дійсно рівноправний президент суверенної світової держави, чим і викликав ненависть керівництва Росії – бо як же то на рівних з ними!
І взагалі Віктор Ющенко не був на побігеньках ні перед ким: ні перед США, ні Євросоюзом тощо. Він жодного разу не зрадив інтересам України з особистих амбіцій. Для мене це є однією з найголовніших рис справді видатного державного діяча: коли особисті амбіції політик принижує в ім’я користі своєї держави та її громадян. Я щиро вклоняюсь тому правдивому християнському упокоренню гордині, яке проявляв Віктор Ющенко у своїх вчинках і в зовнішній політиці, а найбільше – у внутрішній. Що довелось йому перенести в душі, коли він погодився підписати призначення на посаду прем’єр-міністра Віктора Януковича або по другому колу Юлію Тимошенко, що вже йшла з відкрито ворожими намірами по відношенню до президента. Хіба легко було Віктору Ющенко це зробити? Ні. Але є воля суспільства і потреби держави – він робив мужні вчинки в інтересах людей, навіть якщо це було проти нього особисто. Я вже не кажу про ту кількість просто бруду і наклепів, які вихлюпували на Віктора Ющенко всі, кому хотілось – він мужньо все зносив і не принижувався до образ у відповідь і тим більше до репресій проти опонентів. Справжня демократія – це в першу чергу свобода слова і право відкрито критикувати владу. А Віктор Ющенко послідовно і неухильно дотримується принципів вільного демократичного суспільства. Як влучно зауважив один політолог: сила Віктора Ющенка в його найбільшій ваді – він не має жодних нахилів до диктаторства. Таку «ваду» я Віктору Ющенку вибачаю і якраз вона мене цілком влаштовує для людини, якій ми довіряємо найвищу посаду у державі – Президента України.
Доречно зауважити, що власне відсутність подібної «вади» у інших кандидатів на посаду президента України дуже і дуже насторожує. Я зараз не буду обговорювати претендентів, а наголошу на одному найважливішому моменті: ми знаємо з досвіду яким є Віктор Ющенко на посаді Президента України, а як поведуться на цій посаді інші претенденти – ми не знаємо. Тому добре подумайте, перш ніж голосувати за когось або не голосувати взагалі, - а чи так вже зле нам жити за президента Віктора Ющенка? Чи обрання іншого Президентом України дасть нам щось ліпше? Що? Він стане робити за кожного з нас роботу і буде піклуватись про наш персональний добробут? Я особисто в це не вірив і ніколи не повірю! Моє життя і мій добробут – то мій особистий клопіт: так було і буде! І дякувати Богу, що так є! Це означає, що я вільна людина у вільному світі, а не залежу від якогось пана Лозинського, що у ХХІ столітті самовласно вирішує жити мені чи ні і як жити. Чи можете ви бути упевненими, що обираючи нового президента України ви не оберете отакого самодура президента - Лозинського? Задумайтесь, добре задумайтесь, якщо збираєтесь жити далі в Україні.
Я добре продумав свій вибір і він зупинився на Вікторі Ющенку: цю кандидатуру ПЕРЕВІРЕНО! І тому я йому ДОВІРЯЮ!

Богдан Гордасевич
м. Львів, вул.Т. Шевченка д.400, кв. 61

1. Прошу розмножувати цей допис, а хто забажає долучитись до теми: «Чому я за Ющенка» - я буду радий і вдячний за підтримку в цій важливій справі. Україні треба ще 5 років гарантованої свободи!
2. І не подумайте, що мені живеться легко: особливо на теперішній час К з видання і розповсюдження українських книг щось заробити ну дуже важко, але я не проміняю свою теперішню свободу ні на який ласий шматок з панського столу. Моє маленьке щастя – виключно моє!

Відправити другу
Редагувати
Видалити
Рейтинг замітки:
1
Додати коментар | RSS | Читати в RSS-рідері
Коментарі

Dark Man

1

26.11.09 11:12
заметка для топа

Відповісти | з цитатою | видалити

Улитко

2

26.11.09 11:21
как были тупыми так и остались

Відповісти | з цитатою | видалити

Князь Вован

3

26.11.09 11:29
Он бесхребетный слизняк и не сделал ваще ничего,у него очко слабовато для президента.

Відповісти | з цитатою | видалити

Толстенный Р

4

26.11.09 11:30
продумав, а скилькы вин тоби платить за це? Перевирял на глистов?

Відповісти | з цитатою | видалити

Толстенный Р

5

26.11.09 11:31

Відповідь на [3] від Князь Вован
Он бесхребетный слизняк и не сделал ваще ничего,у него очко слабовато для президента.
очко как раз хорошо размято Бушем младшим

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо

6

26.11.09 11:35

Відповідь на [3] від Князь Вован
Он бесхребетный слизняк и не сделал ваще ничего,у него очко слабовато для президента.
Я тішуся, що у вас це місце моцне і витривале, а у інших - по призначенню.

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо

7

26.11.09 11:36

Відповідь на [2] від Улитко
как были тупыми так и остались
Навіть не знаю чи радіти, чи співчувати, що вити такі?

Відповісти | з цитатою | видалити

Князь Вован

8

26.11.09 11:39

Відповідь на [6] від Богдан Бо
Он бесхребетный слизняк и не сделал ваще ничего,у него очко слабовато для президента.
Я тішуся, що у вас це місце моцне і витривале, а у інших - по призначенню.
У меня с этим местом все впорядке,а вот как можно поддерживать человека,фактически уничтожившего внешнюю политику Украины и основательно попортившего экономику,не понятно

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо

9

26.11.09 11:43

Відповідь на [4] від Толстенный Р
продумав, а скилькы вин тоби платить за це? Перевирял на глистов?
А як можна у "толстенького" глиста перевірити наявність глистів? Він же і є ним!
А платить дуже дорого: свобода - для мене найдорожча цінність!
Але не всім дано то зрозуміти: так глисти від природи паразити і їм свобода - як кара. Всі паразити ненавидять свободу!

Відповісти | з цитатою | видалити

Malefique

10

26.11.09 11:47
эх...народ... ничему так и не научились

Ваша свобода как маска урода.. и я поражен насколько вы тупоголовы что бы этого не понять..

Відповісти | з цитатою | видалити

Замітка додана 22.11.09, 15:57

Богдан Бо

Зробити замітку темою години?
22 листопада - День Свободи в Україні!


5 років Помаранчової революції - Свободу не спинити! Ми не бидло, ми не козли, ми України доньки і сини!

Сьогодні відзначаємо 5-річчя Помаранчової революції - вітаю всіх, всіх, всіх, кому свобода є найвищою цінністю життя!
Я не знаю більшою події в своєму житті, якою я пишаюся!
І зневажаю всіх, хто скиглить про недолугість цього всеукраїнського Чину за Свободу.
Всі ті, хто плачеться, що Помаранчова революція нічого не дала, що не виконано якісь обіцянки, то на мою думку це просто злоба різних гомосоветікус, що звикли бути рабами і все отримувати від пана-хазяїна: "А держава має нам дати, нас забезпечити..."
Запам’ятайте раз і назавжди: держава має гарантувати свободу і справедливість закону - більше нічого! Все інше людина має досягати сама! Сама! Ніхто нікому нічого не зобов’язаний давати і подавати: ні сусід, ні начальник, ні держава.
Я ще першого дня написав і вийшов з гаслом "До свободи через перемогу Ющенка!" і задоволений, що так все сталось: є свобода в Україні і є держава! Все інше - то вторинні проблеми, через які проходять різні держави і по-різному.
І через 5 років я радий бачити, що святі ідеали Майдану: Україна і свобода! - утвердились в нашому суспільстві.
Пригадую, як ми до безтями репетували : "Ющенко!" та "Юля!" - і не шкодую. Ми вже тоді були цілком свідомі, що не обожнюємо їх і не очікуємо чогось надзвичайного, а щоб вони були просто порядними людьми на противагу злодію Кучмі і його корумпованій банді.
Ющенку дістався складний спадок, бо країна межувала на грані розколу на дві автономні частини, не кажучи про повністю корумпований держапарат і "прихватизований" політикум. Також найбільшим ворогом стала Ющенку його найближчий соратник Тимошенко, яка, ставши прем’єр-міністром 2005 р., тут же розпочала свою "президентську кампанію".
Як вже казав - не люблю ідеалізувати когось, так само і засуджувати, а більше намагаюсь оцінювати результати діяльності людей, а вони кажуть, що Україна єдина і вільна, незалежна демократична держава, - це відповідальність президента Ющенка, а економічні проблеми в Україні - це відповідальність прем’єр-міністра Тимошенко. Все. Нема що зайве говорити ще щось.
Те, що в Україні є справжня демократія говорить той факт, що ніхто зараз не може спрогнозувати вибори Президента Україні! Ніхто не знає результатів! Це і є справжня свобода, з чим вас і вітаю!
А якими будуть результати виборів - значить того ми і варті.

Відправити другу
Редагувати
Видалити
Рейтинг замітки:
2
Додати коментар | RSS | Читати в RSS-рідері
Коментарі

CKB
1

22.11.09 16:04
Cпаси нас господи в дальнейшем от подобных "праздников"

Відповісти | з цитатою | видалити

А-А-А

2

22.11.09 16:11
какую страну сгубили эти свидомиты, эх...

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо

3

22.11.09 16:12

Відповідь на [1] від CKB
Cпаси нас господи в дальнейшем от подобных "праздников"
І я тільки за те, щоб і вас порятувати від таких свят!
І нас від вас!

Відповісти | з цитатою | видалити

CKB
4

22.11.09 16:13

Відповідь на [3] від Богдан Бо
Cпаси нас господи в дальнейшем от подобных "праздников"
І я тільки за те, щоб і вас порятувати від таких свят!
І нас від вас!
"як ми до безтями репетували"

Вот только не надо и здесь репетувать, а? Дорепетувались

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо

5

22.11.09 16:15

Відповідь на [2] від А-А-А
какую страну сгубили эти свидомиты, эх...
Да, Советский Союз міг би довше протягнути, якби ви розумнішими були.

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо

6

22.11.09 16:18

Відповідь на [4] від CKB
До 5-річчя! І жодна контра не пройшла!

Відповісти | з цитатою | видалити

А-А-А

7

22.11.09 16:19

Відповідь на [5] від Богдан Бо
я про Украину

Відповісти | з цитатою | видалити

Q2

8

22.11.09 16:22
лохов развели, а они ещё этим и гордятся )))
получил "свободу и справедливость(?) закона"?
свидомые будут сидеть по уши в говне, остальных в говне утопят, но не признаются что ошиблись. уж больно себя любят )

Відповісти | з цитатою | видалити

CKB
9

22.11.09 16:23

Відповідь на [6] від Богдан Бо
До 5-річчя! І жодна контра не пройшла!
Богдан, а вы температуру себе давно измеряли?

Відповісти | з цитатою | видалити

Ведмежа

10

22.11.09 16:25
криза - типовий наслідок будь-якої революції, революція - типова реакція, коли народне напруження не знаходить виходу ззовні. краще мирний Майданмати в історії, ніж невдалу інтервенцію якогось суб"єкту міжнародних відносин.
А День Соборності, по-суті, не таке вже й погане свято. Яка різниця за кого чи проти кого? головне, що щось змогли зробити разом.
Біда України - відсутність консолідуючих ідей.
от якби до свята премію видавали чи путівки в курортно-оздоровчі зони презентували - воно користувалося б більшою популярністю.

Відповісти | з цитатою | видалити

Замітка додана 21.11.09, 14:02

Богдан Бо

Зробити замітку темою години?
Жертви вшановано, але голод як геноцид не визнано.

Обама вшанував пам`ять жертв Голодомору 1932-1933

Голос Америки

Вашингтон - 10:36 EST
14/11/2009



Текст заяви, виданої Білим домом 13 листопада 2009 року:


Сімдесят шість років тому, мільйони українців – чоловіки, жінки і діти – були
заморені голодом, який був результатом свідомої політики режиму Йосипа
Сталіна. Завтра ми всі разом, американці українського походження та всі
американці, згадаємо ці трагічні події та віддамо шану їх численним
жертвам.

Під час Голодомору 1932-1933 років український народ
був підданий жахливим стражданням в результаті конфіскації сталінським
режимом врожаїв та ферм по всій Україні. Україна свого часу була
житницею Європи і українці мали все, аби прогодувати себе і спасти
мільйони життів, якби їм було дозволено це зробити. Згадуючи цю
трагедію, ми віддаємо шану мільйонам її жертв, які продемонстрували
невимовну силу і мужність. Але український народ не лише пережив
жахіття великого голоду, він пішов далі і створив вільну і демократичну
державу.

Поминаючи жертви трагедії штучного Голодомору, ми маємо
можливість замислитися над стражданнями усіх у світі, хто терпить від
наслідків екстремізму і тиранії. І ми сподіваємося, що пам`ятаючи про
Голодомор, ми допоможемо запобігти подібним трагедіям в майбутньому.


Відправити другу
Редагувати
Видалити
Рейтинг замітки:
1
Додати коментар | RSS | Читати в RSS-рідері
Коментарі

Andrij-Guard

1

21.11.09 17:42
На все свій час... Визнають голодомор геноцидом чи ні - все це залежить від того, як карти ляжуть у великій політиці. Російська Імпе... тобто Федерація чогось так завзято вважає себе правонаступницею СРСР, що будь-яку згадку про злочини КПРС, Сталіна тощо проти народу (в тому числі й українського) - сприймає як обвинувачення проти сучасного уряду РФ.

Де-яка збоченість реакції уряду РФ простежується й по інших питаннях. Наприклад, я мав нагоду по спілкуватися з росіянкою - студенткою мед. університету. Так вона впевнена, що наслідки аварії на ЧАЕС ну ледь не придумані. Вона запевнювала мене, що росту захворюванності на рак щитовидної залози не було! Виявляється, що ми ну ледь не дякувати уряду СРСР повинні за ту аварію!

Але ж це вона не сама придумала! Ось такий привід для роздумів...

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо

2

21.11.09 17:51

Відповідь на [1] від Andrij-Guard
Друже, ти сам чудово відповів: ми повинні постійно робити цю тему актуальною - тоді і карти ляжуть як нам треба.
Я проти вводити якусь кримінальну відповідальність за нерозуміння голодомору-геноциду 33 року, але щоб не було таких горе-студенток у нас в Україні - треба говорити.
Мільйони українців (разом з тисячами людей інших націй, що жили в селах України) були зумисно вбиті голодом за те, що не хотіли стати покірними рабами - всі вони варті пам’яті і пошани. І це мають усвідомити найперше - сучасні українці!

Відповісти | з цитатою | видалити

Andrij-Guard

3

21.11.09 17:58

Відповідь на [2] від Богдан Бо
Всі вони варті пам’яті і пошани. І це мають усвідомити найперше - сучасні українці!
+1

Відповісти | з цитатою | видалити

dugme

4

22.11.09 04:02
При чем тут русская студентка-медичка? При чем тут Российская Федерация?

Давайте не выдавать желаемое за действительное.

Чтобы Голодомор признали геноцидом, нужно провести процесс над коммунистами, аналогичный нюрнбергскому. Чтобы показать, кто именно был инициатором истребления украинского народа.

Но и здесь есть свои подводные камни. Не существует в природе документов, в которых черным по белому написано, что необходимо истреблять именно граждан украинской национальности. Любой адвокат зацепится за это, и иск придется отозвать. Точно так же, как если в списках умерших от голода окажется хотя бы один русский, то это будет уже второй зацепкой.

Відповісти | з цитатою | видалити

dugme

5

22.11.09 04:07

Відповідь на [4] від dugme
И обвинить современную Россию ну никак не удастся, ибо она элементарно отобьется наличием региональных директив по поведению изъятия продуктов из сел.

Единственное, что можно сделать юридически: обвинить в Голодоморе компартию Украины и полную ответственность за смерти жителей городов и сел Украины возложить на нее. Из чего вытекает логический запрет на коммунистическую идеологию в Украине.

И не стоит делить все по сугубо национальному принципу.

Среди убивающих были люди разных национальностей, равно как среди умерших были люди разных национальностей.

И вот тогда мир примет слово "геноцид".

Відповісти | з цитатою | видалити

Nech sa paci

6

22.11.09 11:46
У США в ті роки був свій голод, до речі. Але чомусь американський уряд не любить про нього говорити. А демографічні дані засекречено.

Подвійні стандарти.

Відповісти | з цитатою | видалити

Mr_Nicks

7

22.11.09 12:13
Мені байдуже хто там де і як визнає голодомор, головне, щоб ми самі чітко усвідомлювали що це таке і давали йому відповідну оцінку. Головне, щоб у нас всередині України не знаходилися люди, які б ставили трагічність голодомору для нашої нації під сумнів і применшували б його масштаби.

Відповісти | з цитатою | видалити

Mr_Nicks

8

22.11.09 12:21

Відповідь на [5] від dugme
Единственное, что можно сделать юридически: обвинить в Голодоморе компартию Украины и полную ответственность за смерти жителей городов и сел Украины возложить на нее. Из чего вытекает логический запрет на коммунистическую идеологию в Украине.

Не потрібно нічого штучно забороняти. Гадаю, що та кількість голосів, яку зараз набирає КПУ на будь-яких виборах є найкращим показником того, як в Україні відносяться до комуністів. З колишнього совка таке відношення до комуністів також і в Прибалтиці.

P.S. Тим більше, що сама КПУ на той час нічого не вирішувала і звинувачувати в чомусь лише її безглуздо.

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо

9

22.11.09 12:55

Відповідь на [7] від Mr_Nicks
Знаєш, а померлим від голоду ще більше байдуже хто як визначає їх смерть зараз і хто в тому більше винуватий. Це потрібно не мертвим - це потрібно живим. Власне для того, щоб в світі визнали голодомор геноцидом української нації потрібно щоб в Україні більшість людей це усвідомила.
Ми маємо знати правду і світ має знати правду

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо

10

22.11.09 13:22
Як відомо, нацисти Німеччини винищували однаково як євреїв, так і циган, але за останніх ніхто на процесі в Нюрнберге не заступився

Відповісти | з цитатою | видалити

Замітка додана 09.11.09, 21:51

Богдан Бо

Зробити замітку темою години?
9 листопада - День української писемності! Читайте...


Ігор Качуровський

Із збірки «СЕЛО»

ПЕРША РОЗПОВІДЬ

Тоді над краєм крильми грізними
Віяв жорстоко тридцятий рік.
Ганна лишилась з дітьми дрібними,
Дмитра забрали, Іван – утік.
І знов надвечір прийшли з сільради,
Веліли дітям до діда йти,
У льох спустились, розбили ляди,
«– Давай драбину! Грицько, світи!»
Будуть, як завше, бити й питати,
Питати в неї: де чоловік?
Ніхто не сміє прийти до хати,
Хоч і почує нелюдський крик.
Перевернули в клуні все чисто –
Нема нікого. І льох – пустий...
Двоє з сільради, а третій з міста,
Орден на грудях, зуб золотий,
У нього пика сита і п’яна,
Червоні очі – справжній бугай.
Ось він з кишені вийма нагана,
Іде до неї:
«– Стій, не тікай!»
.............................................
«– Тепер закурим!»
Награлись досить.
Уже й не знають: жива чи ні.
Грицько з комори рядно виносить,
І тягнуть, голу, її в рядні.
Тоді стояла зима безсніжна,
Тягни, що хочеш – нема й знаку.
Синьо-лілова, іскриста, ніжна
Вкривала крига тиху ріку.
Взяли за ноги – і в ополонку:
«– Скупаймо, хлопці! Буде рада!»
І вже над нею зашерхла тонко,
Замкнулась льодом темна вода.
Ранком до Ганни забіг сусіда.
Хата порожня, все шкереберть.
Чи вся родина втекла до діда?
Чи завітала до хати смерть?..
Чи воду брати, чи плаття прати
До ополонки зійшлись баби.
Аж там – мов жужмом кинута шмата.
На дні біліє біля верби...
А діти вдвійку спішать до школи
Просто від діда, невперше їм.
Мороз обличчя щіпає-коле,
Над коминами сивіє дим.
Ідуть і чують:
«...Під льодом... Ганна...
Може убито, а мо’ й сама...»
Було в цій вістці щось невблаганне,
Щось неминуче, темне, як тьма.
Вони побігли. Груда без снігу...
Мотря упала... Все – як у сні...
Крізь кришталеву прозору кригу
Бачать: під ними матір на дні.
У неї чорні великі очі,
Мов баговиння – коса важка.
Вона рукою прикритись хоче,
Але не слуха її рука.
Лід цілували, кричали: «Мамо!»
Людям під ноги падали ниць.
А в невідоме дивились прямо
Застиглі кола мертвих зіниць.
І гомоніли баби цікаві,
Хто бо й завіщо її забив?
І розглядали чорно-криваві
На синіх грудях сліди зубів.


ТРЕТЯ РОЗПОВІДЬ

Трьох синів у місті постріляли, кляті,
І дочку найстаршу кинули в тюрму,
А її, з малою, в нетопленій хаті
З голоду вмирати лишили саму.
Коня і корову – все звели з подвір’я,
І пшеницю з клуні вивезли в снопах.
Тільки і зостались – сутінь надвечір’я,
Дим собачих ніжок і казьонки пах.
Від дочки немає ніякої вісті.
Мруть довкола люди – чужі і свої.
А їй мов байдуже.
«–Їсти, тільки їсти!» –
Аж кричить нестямно істота її.
І що їй до того, що весна надворі,
Що прогнав тумани південний вітрець?
Сьогодні у неї в холодній коморі,
В порожній коморі загус холодець.
Так гичку варила, а гичка – гнила.
Хоч нині наїсться! Підвелась з ослону,
Важко підвелася, а таки пішла.
Увійшла в комору. Ноги – мов колоди
І набряклі руки – усе не своє.
Тільки б-но не впасти, бо наробить шкоди,
Якщо на порозі миску розіб’є.
Як страву принесла і сіла до столу,
Щось мала згадати, але не змогла.
І знов її душу безсилу і кволу
Немов би в могилу сховала імла.
І вп’ялися в м’ясо очі й руки хижі.
Мовчки припадала грудьми до стола.
І наче впилася, сп’яніла від їжі,
І весільну пісню сп’яна почала.
А згодом зробилось їй сумно і тяжко,
Про дітей згадала у хвилину цю.
А де ж це найменша?
«– Дитино, Палажко!
Іди, я лишила тобі холодцю!»
І раптом здригнулась. Стала біла-біла.
Жахом налилася очей пустота,
«–Доню ж моя, доню! Я тебе із’їла! –
У нестерпній муці скривились уста.
І прорвались сльози у нестримній зливі,
І одчай їй серце пронизав жалом.
Роздерла очіпок, рвала коси сиві
І об стіл дубовий билася чолом.
На долівці плями пекуче-криваві.
Їх не змиють сльози – чи плач, чи не плач.
Ніщо не поможе. Бо в кутку на лаві
Найстрашніший свідок – у крові сікач.
...............................................................
Смерклося надворі. Від хати до хати
Лише комсомольці ідуть крадькома.
По куточках темних лазять підслухати,
Чи нема де змови, ворогів нема.
Пантрують, пильнують, чи не мелють жорна,
Чи де не збудилась сила бойова,
Нашого народу сила непоборна,
Зв’язана і скута – і вічно жива.
Може, повернувся додому з Сибіру
Який невмирущий запеклий куркуль,
Що виринув цілий з кривавого виру,
Утік від овчарок, багнетів і куль?
Чи одноосібник заховане збіжжя
З потайної ями нишком дістає?
Селом напівмертвим, крізь тьму й бездоріжжя,
Ідуть комсомольці на діло своє.

Відправити другу
Редагувати
Видалити
Рейтинг замітки:
Додати коментар | RSS | Читати в RSS-рідері
Коментарі

Східняк

1

10.11.09 04:25
Отак воно скрізь і було! І у нас на Слобожанщині, і на Білгородщині. і на Дону....

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо

2

10.11.09 11:06

Відповідь на [1] від Східняк
Найстрашніше, як на мене, що все це робилось в ім’я "щастя всіх людей"
Ідеї комунізму та соціалізму куди як благородні, але ось якою виявилась їх реалізація на практиці...

Відповісти | з цитатою | видалити

Східняк

3

10.11.09 11:42

Відповідь на [2] від Богдан Бо
Найстрашніше, як на мене, що все це робилось в ім’я "щастя всіх людей"
Ідеї комунізму та соціалізму куди як благородні, але ось якою виявилась їх реалізація на практиці...
Справа в тому, що декларували комуністи одне, а втілювали у життя зовсім інше. Це біло помічено ще Гладковим Федором Васильовичем, який у рогмані "Цемент" , що був надрукований 1925 року показує епізод самогубства ідейного комуніста, який бачить неправедне життя партійної верхівки. А у 50-60 роки несподівано набули популярності вірші Гете, які ніби-то стосувалися "буржуазного духовенства", а насправді стисло та образно відзеркалювали сутність комуністичних ватажків:

Я знаю мєлодію, знаю слова,
Я авторов знаю отлично.
Они тайком попивают вино,
Проповедуя воду публично.

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо

4

10.11.09 12:42

Відповідь на [3] від Східняк
Тоя я знаю достатньо. Мене інше хвилює: далі як? Яким має бути суспільство, де справедливості було більше за несправедливість.
Ми зараз не знаємо, куди йдемо і що будуємо. Яку державу і її соціальний механізм. Конституція Ющенка показує, що проблема "курсу" є головною проблемою, але до її вирішення ще далеко.

Відповісти | з цитатою | видалити

jktu__

5

10.11.09 15:03
Дякую

Відповісти | з цитатою | видалити

skorpion

6

15.11.09 15:06

Відповідь на [4] від Богдан Бо
Так, вивчаючи концепцію суспільної безпеки я прийшов до висновку. Конституції всіх країн постійно переписуються, під ту еліту, яка знаходиться при владі. Тому для побудови суспільства необхідно прийняти концепцію суспільної безпеки кожний пункт якої повинен бути проголосований всіма мешканцями країни на період не меньш як 100 років. І тільки потім на її основі прийматись конституція.
Дії:
1.заборона ходіння будь якої валюти на територіі країни, крім національної.
2.національна валюта повинна бути забезпечена виробленою електричною енергіею с незмінною установкою її вартості на первинному ринку, наприклад 1грн - 5кВт/год.
3.обмежети до максимуму діяльність приватних банків.
4.створення переліку стратигічних підприемств та заборона іх приватизації, викупу державою вже приватизованних.

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо

7

20.11.09 13:04

Відповідь на [6] від skorpion
Для мене більшість з висказаного не є приємлемим, а значить вже "всіма" не буде.
Ви про народовольців щось читали? Теж були принципові, ідейні, як ви, а що з їх ідей вийшло після жовтня 1917? Перечитайте вірші уважно, бо все це " в ім’я людини і на благо людини" робилось...
Будьте обережними з своїми надідеями для загального щастя
Я особисто стою за мінімізацію державних чинників у стосунках суспільства з окремою людиною.

Відповісти | з цитатою | видалити

Замітка додана 27.10.09, 14:44

Богдан Бо

Зробити замітку темою години?
1 листопада - Листопадовий Чин відзначаємо разом!


Всі, хто хоч трохи обізнаний з подіями створення 1914 р. в австрійській армії виключно українського за національністю Легіону Січових Стрільців, той зрозуміє важливість цієї події у подальшій історії боротьби за незалежність України.
Частина цього Легіону Січових Стрільців, що під час боїв в Карпатах попала в російський полон, стала одною з найорганізованих бойових частин у Києві під орудою уряду Української Народної Республіки, а на чолі цього корпусу Січових Стрільців постав полковник Євген Коновалець, творець в подальшому Української Визвольної Органанізації, що потім трансформувалась у відому Організацію Українських Націоналістів.
Інша частина Легіону Січових Стрільців стала рушійною силою славетного Листопадового Чину, що під час розвалу Австро-Угорської імперії розпочався 1 листопада 1918 р. з захоплення влади у Львові і проголошення утворення Західньо-Української Народної Республіки. Хоч далі були важкі виснажливі бої і гіркота поразок, але саме тоді український народ західного регіону в особі провідних синів і дочок з Легіону Січових Стрільців показав світу прагнення до свободи і незалежності. Саме ця подія Листопадового Чину призвела до проголошення соборності всіх українських земель урочистим Актом Злуки УНР та ЗУНР 22 січня 1919 р. у Києві на Софійській площі. І саме з цього моменту веде свій відлік Соборнісь України, але аж ніяк не від 1939 р.
Вони були першими, хто виступив за нашу свободу - Січові Стрільці! Їх кров - наша свобода! Тому закликаємо всіх, хто має почуття гідності як патріота і громадянина Держави Україна прийти до могил Січових Стрільців 1 листопада на Личаківський та Янівський меморіали і вшанувати їх пам’ять покладанням квітів та спільною молитвою Вічної Пам’яті. Також закликаємо всіх запалити вдома і поставити у вікні Свічу пам’яті о 21.00
Членів і прихильників ГО"Разом" просимо прийти на 14 годину з квітами і свічками до Янівського цвинтаря, де є найбільше поле поховань усусусів та воїнів Української Галицької Армії, а також могила їх керівника - генерала Мирона Тарнавського.
Ми також висловлюємо підтримку всім іншим акціям на вшанування Листопадового Чину та 91-ї річниці проголошення ЗУНР. Було б просто чудово, якщо б вшанування пам’яті українських патріотів продовжувалось впродовж всього дня, оскільки багато людей будуть вшановувати на цвинтарях 1 листопада у Свято Всіх Святих могили своїх рідних, після чого можуть зайти і до меморіалів військових поховань, щоб вшанувати пам’ять полеглих.
Слава Україні!

Відправити другу
Редагувати
Видалити
Рейтинг замітки:
1
Додати коментар | RSS | Читати в RSS-рідері
Коментарі

Богдан Бо

1

27.10.09 14:53
Я не закликаю всіх по Україні проводити акції, хоча як душа велить - звичайно що можна і треба!

Відповісти | з цитатою | видалити

Хан Геварыч

2

27.10.09 16:07
дядька, а что Хмельницкий объеденивший под собой правобережную и левобережную Украину был не первым?

Відповісти | з цитатою | видалити

jktu__

3

28.10.09 09:59
героям слава!

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо

4

28.10.09 11:53

Відповідь на [2] від Хан Геварыч
дядька, а что Хмельницкий объеденивший под собой правобережную и левобережную Украину был не первым?
Найпершим був Володимир Великий, але то була Україна від Тмутаракані (теп. Кубан) до Холма, від Херсонеса (теп. Севастопіль) до Новгорода - так то, хлопчику

Відповісти | з цитатою | видалити

Хан Геварыч

5

28.10.09 11:58

Відповідь на [4] від Богдан Бо
тяжело жыть в мире иллюзий? когда там Украина у нас появилась? Как там назывались государственные объединения при Вовке Великом?

п.с. ой до говоритесь что прийдётся вам всем подвинуться и в чистокровных украинцев и хазаров записать и иранских кочевников

Відповісти | з цитатою | видалити

Nech sa paci

6

28.10.09 12:51

Відповідь на [4] від Богдан Бо
СевастопОль.

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо

7

28.10.09 13:20

Відповідь на [6] від Nech sa paci
СевастопОль.
Як на мене то він зараз СевастопУль.
І що мене завжди вражало: двічі Севастополь брали в облогу і двічі захоплювали, а в Росії вважають це місто "городом русской славьі" - досить дивне розуміння слави як такої. Чисто російске: зате скільки ми своїх "русских" людей поклали трупом в тих боях!

Відповісти | з цитатою | видалити

Nech sa paci

8

28.10.09 13:46

Відповідь на [7] від Богдан Бо
Просто назва перекладається з грецької приблизно як "місто слави".

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо

9

28.10.09 20:37

Відповідь на [8] від Nech sa paci
Це дослівний переклад.
Тільки я не можу зрозуміти, коли відбулась та слава, як слава.
Тим більше "русская"
Все та слава не бойова в розумінні перемог, а скандальна, в розумінні наглої анексії чужої території, спершу Кримського ханства, а зараз з Україною нагліють. Та заберіть той флот до бісової мами у Новоросійськ - та сама сфера впливу, ан ні, нам скандаль треба - то теж слава, тільки по-російськи...

Відповісти | з цитатою | видалити

Nech sa paci

10

29.10.09 11:44

Відповідь на [9] від Богдан Бо
У Новоросійську часто бувають смерчі.

Відповісти | з цитатою | видалити

Замітка додана 14.10.09, 11:13

Богдан Бо

Зробити замітку темою години?
15 жовтня 2009 р. - 50 років загибелі Степана Бандери


Трагічний ювілей: 15 жовтня 2009 р. - 50 років загибелі Степана Бандери

Він загинув як воїн - на полі бою, бо поле те було без визначеного фронту і флангів, а комуністичний ворог був настільки підступний, що не знав жодних норм моралі і закону: вбивця чатував на Степана Бандеру коло дверей його дому і застрелив його з підступної зброї отрутою-ціанідом.
Про Степана Бандеру вже сказано багато і можна ще багато додати, але цього дня вважаю, що найкраще буде навести два документи епохи:
1 - виступ доньки Наталки Бандери на судовому процесі над вбивцею її батька, де вона краще від будь-кого відтворює правдивий образ людини, що пожертвувала всього себе боротьбі за визволення України і українців від тоталітарної фашистсько-комуністичної неволі;
2 - виступ самого Степана Бандери над могилою Євгена Коновальця, з якого ми бачимо власне всі ті особисті принципи життя і вчинків Степана Бандери, які він перебрав у свого провідника.


ВИСТУП НАТАЛКИ БАНДЕРИ 15.10.1962 р.
(підчас суду над вбивцею Богданом Сташинським)

«Високий Суде! Дозвольте мені, як членові родини мого замордованого батька, Степана Бандери, в заступстві моєї мами Ярослави Бандери, висловити Високому Сенатові подяку за уділення мені слова. З уваги на твердження обвинуваченого в його зізнаннях, то він під час своєї діяльности в КГБ був переконаний, начебто мій батько був зрадником України, я хотіла б представити мого батька таким, яким я його ношу в глибині мого серця.
Якраз сьогодні минає три роки, коли мій батько помер в дорозі до лікарні. За свідченням підсудного, мій покійний батько був підступно замордований з допомогою отруйної зброї.
Це не перший і не єдиний морд у нашій родині. Майже вся родина мого покійного батька і моєї матері загинула з рук ворогів. Мої батьки походять з української греко-католицької священичої родини. Саме в той час головно священики та учителі розбуджували національну свідомість українського народу, передусім же селянства. Батько моєї мами, о.Василь Опарівський, був польовим священиком української армії під час першої світової війни і загинув в бою проти поляків. Моя бабуся, тоді ледве 20-річна, залишилася сама з двома дітьми - моєю мамою Ярославою і її братом Левом - та мусила як учителька пробиватися через життя. Як учителька вона також причинилася до повного національного усвідомлення українського селянства.
І моя бабуся і мій дядько Лев загинули під час другої світової війни. У з'вязку з викриттям одного атентату поляки після довшого ув'язнення розстріляли мого невинного дядька. Ми ніколи не довідаємося, серед яких обставин загинула моя бабуся: ми знаємо тільки те, що її замордовано, коли вона повернулася з Польщі до свого рідного села.
Мій покійний батько так само походив з священичої родини. Він мав трьох братів і три сестри. Його мама, а моя бабуся померла молодою на чахотку і залишила свого чоловіка, а мого дідуся, о.Андрія Бандеру, з сімома дітьми. Мій дідусь, о.Андрій Бандера, виховав своїх дітей в релігійному і національному дусі, так що вони вже як студенти включилися в боротьбу за визволення України.
Двох братів мого батька (Василя і Олексу Бандерів) закатовано під час другої світової війни в концтаборі Авшвіц, а мого дідуся з його найстаршою донькою вивезли большевики в Сибір.
Після ув'язнення мого батька в концентраційному таборі Заксенгавзен, моя мама восени 1941 р. приїхала зі мною (трьохмісячною дитиною) до Берліна, щоб бути недалеко свого мужа. Наша родина жила в дуже важких обставинах, що сильно послабило нерви моєї мами. Від часу, коли німці випустили мого батька з кацету і він почав організовувати Закордонні Частини ОУН, ми мусили постійно ховатися, щоб не викрити місця нашого замешкання. Місцями нашого перебування в Німеччині й Австрії до 1948 р. були Берлін, Іннсбрук, Зесфельд, потім Мюнхен, Гільдесгайм, врешті самотня хата в лісі поблизу Штарнбергу.
В самотній хаті в лісі наша родина (в 1947 р. нас було вже троє дітей) жила стиснена в одній кімнаті, де не було навіть електрики. В той час ми, діти, довго хворіли на коклюш і кір та були недоживлені. Я ходила тоді до сільської школи в Зекінг і, маючи лише шість років, мусила щоденно відбувати шість кілометрів дороги через ліс.
В 1948-1950 роках ми жили без нашого батька, під прибраним прізвищем, в таборі для українських утікачів біля Міттенвальду. Батько провідував нас кілька разів на рік. Я пригадую собі, що одного разу, тяжко хворіючи на запалення середнього вуха, я запитала маму, хто є цей чужий пан, який схилився над моїм ліжком і гладить мене. Я цілковито забула свого батька.
Степан Бандера з сином Андрієм і донькою Наталкою в рідкі хвилини дозвілля.
В 1950-1954 роках ми жили в малому селі Брайтбрун над Аммерзеє, і мій батько відвідував нас уже частіше, а згодом бував удома майже кожного дня. Проте моя мати постійно побоювалася за життя нашого батька, на яке чигали большевики: так само переслідувала її думка, що він може загинути в нещасливому випадку під час їзди додому. Все ж таки ці чотири роки були для нас найспокійніші та найщасливіші в житті моєї матері, яка добре почувалася між мешканцями села та зжилася з ними. Щойно пізніше я зрозуміла, що на нас полювали совєтсько-московські репатріаційні комісії та агенти.
Рік 1952 був особливо небезпечний для нас, і ми з батьком переховувалися впродовж кількох місяців в маленькому селі Оберлав біля Гарміш-Партенкірхен. Нещастя хотіло, щоб всі троє дітей захворіли на запалення залоз і мусили впродовж двох місяців лежати в ліжку.
Під час чотирьох років ми були цілковито відірвані від українців, а це загрожувало нам, дітям, повним відчуженням від українства. Але мій батько, не зважаючи на свою відповідальну і виснажливу працю, знаходив ще досить часу для того, щоб вчити мене української історії, географії та літератури, як теж спонукав мене до читання українських книжок. Мій брат і сестра, ще заки пішли до німецької народньої школи, маючи 5 чи 4 роки, уже навчилися читати і писати по-українськи.
В той час я ще не знала, ким був мій батько, хоч і не могла собі пояснити, чому ми змінили наше прізвище; але я не відважилася запитати про це батька.
В 1954 р. ми переїхали до Мюнхену, головно тому, щоб заощадити батькові щоденної небезпечної їзди (80 км), як теж тому, що тут були для дітей кращі можливості учитися.
Маючи тринадцять років, я почала читати українські газети і читала багато про Степана Бандеру. З бігом часу, на підставі різних обсервацій, постійної зміни прізвища, як теж через факт, що навколо мого батька завжди було багато людей, в мене виникли певні здогади. Коли раз один мій знайомий проговорився, то я вже була певна, що Бандера - це мій батько. Вже тоді я собі усвідомила, що не смію прозрадити цього моїм молодшим братові та сестрі; було б дуже небезпечно, якщо б малі діти через свою наївність в чомусь проговорилися.
Від 1954 до 1960 р., ще рік по смерті мого батька, ми жили в Мюнхені.
Мій покійний батько був стомлений постійною охороною і подеколи був необережний. Він твердо вірив, що стоїть під особливою Божою охороною, і говорив: якщо мене хочуть спрятати зі світу, то знайдуть спосіб зліквідувати мене разом з охороною. Він їздив своїм автом до української католицької церкви, де підсудний вперше його побачив.
Підсудний твердить, що через вагання і докори совісті він не виконав скритовбивства в травні 1959 р. В той час було відомо, що мій батько загрожений, і тому зміцнено його охорону.
Сьогодні, в три роки по смерті мого батька, я говорю в першу чергу від імені моєї мами, яка віддала свою молодість моєму батькові та своїм дітям.
Я хочу ще повернутися до зізнань підсудного, де він говорить яким цинічним способом Сєргєй його заспокоював, кажучи, що діти Бандери будуть ще йому «вдячні» за цей вчинок. Ця цинічна заввага вказує на те, що КГБ плянував схопити нас, дітей, вивезти нас до Совєтського Союзу, зламати наш опір жахливими способами, що там сьогодні практикуються, і зробити з нас комуністів, щоб ми засуджували нашого рідного батька. Саме таким способом пробувано виховати на комуніста сина генерала Тараса Чупринки, Головного Командира УПА, який загинув у 1950 р. в Білогорщі. Сєргєєві мусило бути ясно, що це єдиний спосіб допровадити нас, дітей, до такого ставлення.
Мій незабутній батько виховав нас у любові до Бога і України. Він був глибоко віруючою людиною і загинув за Бога та незалежну вільну Україну - за свободу всього світу.
Мій блаженної пам'яті батько, який уосіблював цей великий ідеал, залишиться провідною зіркою всього мого життя, так само як мого брата і моєї сестри та української молоді».



НАД МОГИЛОЮ ЄВГЕНА КОНОВАЛЬЦЯ

Степан Бандера
Промова виголошена 25 травня 1958 року над могилою сл. пам. полк. Євгена Коновальця в Роттердамі, Голляндія.

"Двадцять років - це звичайно невеликий відтинок часу в житті народів. Звичайно - але не це двадцятиріччя, яке лягло між теперішністю і трагічним травнем 1938 року. До нього не можна прикладати звичайної міри часу. Воно виповнене такими подіями історичного значення, що своєю вагою може рівнятися з цілими сторіччями інших епох. І всесвітня історія запише цей період назрівання, ходу і наслідків Другої світової війни, як один з важливіших. А вже в історії українського народу й української землі це двадцятиріччя закарбувалося такими подіями і процесами, далекосяглими перемінами і трагічними потрясеннями, що їх було б досить на долю багатьох поколінь.
Цей власний багатий і важкий зміст того порівняно недовгого часу творить неначе призму, через яку можемо бачити події і постаті у далекій перспективі, не в сучасних, а історичних пропорціях. Чимало справ і проблем, які двадцять років тому полонили увагу народів, сьогодні виглядають дрібними і маловажними. Скільки відійшло у безслідне забуття постатей, що в той час стояли в центрі публічної уваги? Але ця перспектива часу, багата на великі події і зміни, не тільки зменшує і нівелює картини. Вона теж відслонює і ставить на ввесь зріст такі постаті і справи, які здобули собі тривале значення і вплив у житті народів.
І ось стоїмо над могилою такого небуденного мужа, полковника Євгена Коновальця. Двадцять літ проминуло, як у цій чужинній землі, далеко від батьківщини, поховано тіло одного з найбільших синів України. Та всі бурхливі події, що бурунами котилися через Землі України і не лишили незаторкненого навіть цієї, здавалося б затишної голляндської країни, не змогли затопити, ні присипати пилом забуття пам'яті про Євгена Коновальця. Вони немов підняли її на височінь, неначе очистили довкола неї виднокруг, так що вона виступає ще монументальнішою, ще світлішою на тлі нашої епохи.
Коли замислимося над питанням: чому це так, чому той час не прислонив тінню цієї постаті, приходимо до переконання, що це діється завдяки величі і вартості життєвого чину полковника Коновальця, завершеного Його смертю борця.
Євген Коновалець, комендант Корпусу Січових Стрільців — це одна з найбільших, найсвітліших постатей у період будування і збройної оборони Української Держави 1917-20 років. Після знищення Української Держави і захоплення Земель України ворожою військовою навалою. Він стає основоположником, організатором і провідником націоналістичного, визвольного руху, оформленого найперше в Українській Військовій Організації, а згодом в Організації Українських Націоналістів, що продовжує Національно-визвольну боротьбу за державну самостійність України революційними методами.
Змістом усього життя славної пам'яті Євгена Коновальця було повне самопосвяти і послідовне змагання за волю свого народу, за здійснення на українській землі, в українській державі християнських засад, загальнолюдських і національних ідеалів - волі, правди і справедливости. Невмирущість великої ідеї увіковічнює й опромінює пам'ять покійного Полковника, бо Він зробив дуже багато для закріплення і перемоги цієї ідеї.
Організація Українських Націоналістів і ввесь національно-визвольний рух встоялися в боротьбі з большевицькою Москвою й іншими наїзниками на Україну, закріпили й поширили свої впливи в українському народі через те, що вірно й послідовно йдуть шляхом Євгена Коновальця.
Він навчив нас, як треба служити великій ідеї цілим життям. Визнаючи свої національні ідеали, згідні з вічними Божими законами, та відкидаючи все незгідне з ними, що накидає нам ворог, зокрема протихристиянський большевизм, український народ мусить вести за це боротьбу за всяких обставин, а не тільки у пригожій ситуації. Змагання за волю і правду, за Бога і за Батьківщину мусить бути головним змістом життя поневоленого народу, а не тільки засобом, дорогою до кращого життя в майбутньому, оскільки є вигляди на недалеке осягнення цієї мети. Україна, з уваги на своє геополітичне розташування, може тільки власними силами, власним змаганням здобути й втримати свою незалежність. При цьому вона виконуватиме важливу місію ширшого значення і для інших народів, здійснюючи та захищаючи універсальне гасло: «воля народам, воля людині!»
Большевицька Москва добре оцінила незаступимість полковника Коновальця, як Провідника українських національно-визвольних змагань, українського націоналістичного руху. Вбиваючи Провідника, ворог сподівався не тільки обезголовити цей рух, але цілком його знищити. Та знищити Організацію Українських Націоналістів, спинити її боротьбу не вдалося большевикам навіть убивством її Вождя. Джерело її живучости і сили лежить у всьому народі і з нього приходить постійне відновлення і скріплення національно-визвольної боротьби та її дійових чинників.
Та передусім самому покійному Провідникові завдячуємо тим, що навіть після Його трагічного загину ОУН не збилася зі свого шляху і віднайшла свою самостійницьку пробоєвість у дальшому важливому і важкому періоді своєї діяльности. Полковник Коновалець, як керманич революційної боротьби проти окупантів Українських Земель, зокрема проти большевицької Москви, був так само висунений на ворожі знищувальні дії, як борці підпілля, і завжди це враховував у своїй праці. Особисто неустрашимий, він турбувався найбільше долею визвольного руху, якщо б Його не стало в живих. Для того Він намагався якнайбільше своїх ідей, напрямних і засад визвольної дії прищепити цілій Організації, всім її кадрам.
Майбутнього розвитку світових подій і в зв'язку з ними умовин дальшої визвольної боротьби не можна з певністю передбачити на далеку мету і через те годі визначити відповідні конкретні пляни дії. Але те, що лише в тому напрямі можна було зробити, те полковник Коновалець зробив, щоб приготовити ОУН до правильної дії і боротьби в різних можливих ситуаціях.
Коли в 1941 році розгорілася між двома загарбницькими, тоталітарними імперіялізмами війна на українській землі та за її посідання, тоді ОУН, пам'ятаючи висновки Євгена Коновальця з ходу подій в 1917-1918 рр., дала почин і дійові рамки для активного виступу української нації на історичній арені. Проголошенням віднови Української Держави в червні 1941 року та будівництвом самостійного державного життя засвідчено, що український народ в жадній ситуації не зрікається своїх прав господаря на власній землі і тільки пошанування цих суверенних прав України іншими народами і державами може бути платформою приязні з ними.
Коли гітлеризм недвозначно виявив свої загарбницькі пляни і колоніальні методи супроти України, тоді ОУН, не зважаючи на трагічність двофронтової боротьби, перейшла до широких збройних діл, організуючи Українську Повстанську Армію.
Широка збройно-політична боротьба проти гітлерівського знищування України та проти поновленої большевицької займанщини, яку розгорнула ОУН-УПА в Другій світовій війні та в перші повоєнні роки, становить найвище піднесення українських визвольних змагань після 1917-20 років. Організаційно-політичні основи і напрямні для того дав Організатор і Провідник націоналістичного руху полк. Коновалець.
Найбільш непригожі зовнішні обставини не дали змоги підняти повстання проти большевизму і здобути державну незалежність України. Міжнародне становище допомогло Москві кинути змобілізовані у війні армії на придушення визвольної боротьби України та інших народів уярмлених большевизмом. Та ОУН-УПА не склала зброї і не припинила продовжувати боротьбу, йдучи слідами славної пам'яті полковника Коновальця. Як Він і інші провідники самостійницьких змагань з Головним Отаманом Симоном Петлюрою у проводі, після заливу України ворожими окупаціями розпочали боротьбу революційно-підпільними методами, так знову ОУН-УПА під проводом Романа Шухевича-Чупринки перейшла з повстанської тактики на підпільну.
Визвольна боротьба триває далі. Її незламність - це найповніша запорука прийдешньої перемоги. Тепер цілий український народ захоплений націоналістичною ідеологією самостійности України та послідовної боротьби з безбожницьким і протинароднім большевизмом. Націоналістичний рух став всенароднім визвольним рухом. А в парі з закоріненням його ідей в народі живе і все більше поширюється пам'ять про його великого Провідника й Основоположника Євгена Коновальця. Даремні всі большевицькі намагання осквернити й вирвати з душі народу цю велику славу, так само, як не вдається ворогові знищити віри в Бога та інших національних святощів.
Сьогодні, як і раніше, можемо ствердити, що ворогові Бога, України і всього свободолюбного людства не вдалося знищити ОУН і українського визвольного руху вбивством його Основника й Провідника. Але одночасно усвідомлюємо собі, що це величезна незаступима втрата, якої впродовж двадцяти літ понині не можемо переболіти. Розвиток і боротьба ОУН були б пішли ще багато краще і дальше, якщо б її далі очолював і нею кермував полковник Коновалець. Ворожа бомба вирвала Його з визвольного змагання якраз напередодні того періоду, в якому самостійницький фронт найбільше потребував Його, досвідченого й незаступимого політичного і військового керманича. Його героїчна смерть борця на найвищій і найважливішій стійці скріпила ще більше діючу силу націоналістичної ідеї, віру і завзяття українських націоналістів. Але втрати Його ніщо не вирівняє.
Коли стоїмо над могилою Того, хто був у нашому спільному змаганні Перший, Найбільший, Єдиний, - то жаль і біль проймають наші серця з такою ж невтишною гостротою, як тоді, двадцять років тому, коли вперше, в різних обставинах і не одночасно, але з однаковою грозою поразила нас страшна вістка про загин Полковника. І час, який проминув від тієї пори ті проніс понад нами стільки великих і важких, героїчних і трагічних подій, — не в силі заглушити цього жалю.
А проте і цей жаль-біль не переходить у нас в одчай. Бс кріпить нас наша віра. Невичерпне джерело сили наших душ -християнська віра в Бога, в Його справедливість і безмежна доброту, віра в безсмертність людської душі - дає нам певність що наш невіджалуваний Провідник приймає участь у новому вищому й незнищимому житті. З цієї самої віри черпаєм переконання про нерозривний зв'язок Його й інших полягли борців за волю з нашими дальшими визвольними змаганнями. Цей зв'язок полягає не тільки на їхньому вкладі у визвольну справу за життя, але продовжується далі в інший, містичний спосіб. Розділені кордоном смерти, але з'єднані зв'язком віри, ідеї і любови - живі та померлі можуть собі взаємно помагати перед Богом і через Бога.
У двадцяті роковини смерти Євгена Коновальця прибули до міста Його загину сотні синів і дочок українського народу, щоб на могилі цього Великого Українського Патріота, Борця і Провідника скласти вінки та вшанувати Його світлу пам'ять. Прибулі — це немов делегація від цілої нації, яка зберігає пам'ять про свого Великого Сина в найбільшій пошані. Наші поминки, молитви і вінки висловлюють найщиріші почуття всіх вірних дітей України, а зокрема всіх активних борців і страдників за цю ідею, для якої жив і за яку поліг полковник Коновалець. Хоч тільки мала частина українських патріотів має змогу спільно вшанувати двадцяту річницю Його смерти, а багато навіть не знає цієї дати, одначе всі віддають найкращий поклін Його пам'яті вірністю Його ідеї. І кожний з нас добре завершить вшанування Його пам'яті, коли до молитви за вічне щастя Його душі додасть обітницю над Його могилою: іти Його слідами, все життя працювати щиро для добра України і боротися до загину за її волю. Щоб перемога великої ідеї і правди навіки закріпила пам'ять і славу їх Великого Борця-Подвижника Євгена Коновальця."


На завершення, я б хотів побажати кожному українському патріоту узяти до своєї душі і носити вічно спогад про героїчний чин видатного сина українського народу Степана Бандеру і брати з нього приклад.
Для мене особисто головним є його гасло покладатись тільки на власні сили у здобутті свободи і щастя. Як би не було важко і безнадійно, але коли покладаєшся тільки на себе - тоді мужнієш і сильнішаєш, а коли покладаєшся на різноманітні обставини і зовнішню поміч в досягненні мети - будеш деградувати.
Степан Бандера був цільною натурою, вольовою і сміливою, а що робив помилки, то не робить помилок тільки той, хто взагалі нічого не робить.
Тож стань, як Степан Бандера - не чекай на добро від інших, а сам стань творцем добра!
Слава Україні!
Героям слава!

підготував Богдан Гордасевич
Степан Бандера - герой України 100%, 10 голосів
100%, 10 голосів
Степан Бандера - злочинець і ворог України 0%, 0 голосів
0%, 0 голосів
О 21 год. я запалю свічку у вікні в пам’ять про загибель Степана Бандери 0%, 0 голосів
0%, 0 голосів

Відправити другу
Редагувати
Видалити
Рейтинг замітки:
Додати коментар | RSS | Читати в RSS-рідері
Коментарі

Хан Геварыч

1

14.10.09 17:27
Наталке Бандери её болезнь среднего уха видно просто так не прошла

Відповісти | з цитатою | видалити

_*N_

2

14.10.09 21:01
***
Україна, з уваги на своє геополітичне розташування, може тільки власними силами, власним змаганням здобути й втримати свою незалежність....
.***
З цієї самої віри черпаєм переконання про нерозривний зв'язок Його й інших поляглих борців за волю з нашими дальшими визвольними змаганнями.Цей зв'язок полягає не тільки на їхньому вкладі у визвольну справу за життя, але продовжується далі в інший, містичний спосіб. Розділені кордоном смерти, але з'єднані зв'язком віри, ідеї і любови - живі та померлі можуть собі взаємно помагати перед Богом і через Бога.
***
Дізналася багато нового про життя С. Бандери і його сім"ї.
Дякую за цікаву замітку.

Відповісти | з цитатою | видалити

Оревуар

3

14.10.09 23:42
"...український народ мусить вести за це боротьбу за всяких обставин, а не тільки у пригожій ситуації". Пригадую твої слова аналогічного змісту у відповіді на мій коментар . Дійсно, на таких принципах повинно все і стояти. Я це тепер зрозумів. Дякую!

Відповісти | з цитатою | видалити

Воїн світла

4

15.10.09 10:21
Дякую! Дізнався багато нового з життя справжнього Українського героя!!!!!!!!

Відповісти | з цитатою | видалити

Nech sa paci

5

15.10.09 12:34
Дякую за інформацію.

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо

6

16.10.09 14:24

Відповідь на [1] від Хан Геварыч
Ви абсолютно праві: Сталін чи Хрущов - ніщо, якби не свори Судоплатових, а тепер їх нащадки догризають...

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо

7

16.10.09 14:33
Я тільки тепер розумію, чому Бандера і його рух набрав такої популярності: вони діяли!
Вже 20 років націонал-патріоти тільки базікають, а дій як таких і нема. Нема і результатів.
А корупція і безкарність чиновництва просто провокує на боротьбу з державним "беспределом" за методом силових ексів типу таращанського прокурора

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо

8

16.10.09 14:40

Відповідь на [5] від Nech sa paci
Ще маса інформації є на моєму сайті
http://edit.io.ua/edit_story.php?PHPSESSID=4098cd0eea62394d56db36de2584d2ee

Відповісти | з цитатою | видалити

Ярий
9

18.10.09 17:14
З величезним зацікавленням прочитав розповідь Наталки Бандери про батька. Ми досить знаємо про життя наших мучеників і борців, однак побут їхніх родин часто залишається "за кадром". Але ж тоталітарні режими нікого не залишали поза увагою. Мучили і переслідували не лише людей, що відкрито стали до бою, але й їхніх рідних і близьких, котрих мали за ворогів (хоч тим "ворогам" часом було по кілька років). Так і з'являлись в таборах чи поселеннях 6-ти і 8-річні "враги народа". У брежнєвські часи КГБ теж не полишав поза увагою дружин та дітей дисидентів.

Відповісти | з цитатою | видалити

Замітка додана 12.10.09, 11:13

Богдан Бо

Зробити замітку темою години?
14 жовтня - свято Пресвятої Богородиці Покрови і свято УПА


Треба знати, щоб зрозуміти

Відколи в інформаційному просторі України нарешті, почалось відверте обговорення теми Української Повстанської Армії (УПА), особливо з нагоди відзначення 60-ліття Перемоги у війні з нацистською Німеччиною і проголошеною Президентом України Віктором Ющенком потребою взаємопримирення ветеранів війни Радянської Армії з усіма іншими борцями за визволення України, що їх уособлюють ветеранів УПА та дивізії “Галичина”, - одразу стало зрозуміло: значна частина несприйняття криється в площинні незнання реалій тогочасних подій і фактів. Зокрема, уже усталеним є вживання абревіатури ОУН-УПА, тоді як це далеко неправомірне об’єднання двох різнопланових понять: Організація Українських Націоналістів (ОУН) – це партія, а УПА – це армія, військова формація загальнодержавного рівня.
У автора цього матеріалу була щаслива нагода особистого спілкування з відомим діячем ОУН п. Миколою Лебедем, що очолював цю організацію в найважчий період 1941-1943 років після арешту німцями провідників ОУН Ярослава Стецька та Степана Бандери, одразу коли відбулось проголошення у Львові Акту “Відновлення Української Держави” 30 червня 1941 р. Якраз від Миколи Лебедя я почув протест проти абревіатури ОУН-УПА, бо ОУН (революційна) була тільки ініціатором створення у 1943 р. Української Головної Визвольної Ради, що об’єднала на засадах демократії велику кількість різноманітних угрупувань та сил, що поставили собі завданням боротьбу за визволення України від будь-яких окупантів. Виразником цієї мети стала УПА, до якої увійшли військові формування з людей різних політичних поглядів і навіть національностей. Зрозуміло, що вони жодним чином не могли всі бути членами ОУН.
Варто з цього приводу вказати на те, що тут є тотожність до ролі комуністів у Радянській Армії, де комуністи були керівниками, але основна маса солдат була безпартійною. І тут є кардинальна відмінність від побудови німецьких військ, де сили Вермахту складавсь за позапартійним принципом, а члени Национал-соціалистичної робочої партії Германії об’єднувались у спеціальних збройних формуваннях військ СС, які юридично не підчинялись військовому керівництву Вермахту, а тільки партійному в особі Гімлера. Просто на найвищому рівні як у нас в СРСР уся влада в державі належала одному Сталіну, так і в Німеччині всім керував тільки Гітлер.
Також окремої розмови потребує проблема відомої дивізії СС “Галичина”, тому що вона була сформована зі слов’янського елементу, що, згідно расистській теорії Гітлера, є неповноцінним етносом. Водночас поступити в елітні війська СС могли тільки німці, члени партії НСРП і виключно “чистокровні арійці”. Самі німці називали дивізію “Галичина” і аналогічну дивізію у прибалтів як “ваффен-СС”, що означає: “зброя СС”. Якщо ми поставимо знак рівняння між німецьким СС і українським, то як не пригадати, що проти Радянського Союзу на боці Німеччини брали повноцінну участь у війні армії Румунії, Угорщини, Хорватії, Італії, проте ставлення у нас до цих держав значно поблажливіше у порівнянні як до німців.
Зате однозначно можна стверджувати, що ніхто в УПА чи дивізії “Галичина” не був “зрадником Батьківщини”, як їх рахували у СРСР, тому що територія Західної України була окупована і Польщею, і Німеччиною, і Радянським Союзом в супереч міжнародним правилам. Коли українське населення цих земель повстало із зброєю проти окупантів, то звинувачувати когось за цей супротив як “за зраду Батьківщині” – верх цинізму і брехні. Про мільйонну “Русскую Освободительную Армію” (РОА) генерала Власова , яку сформували з полонених червоноармійців – то ще б куди не йшло так казати, але не про учасників західноукраїнського руху опору.
Усе вище сказане є тільки натяком на той величезний масив невідомого з української історії і тут вистачить багато роботи для молодих дослідників, які не будуть зашорені ідеологічними догматами з минулого. Вважаю, що передусім для становлення Української Держави треба висвітлити тему УГВР, як найбільш сучасної за ідеологічною і політичною державницькою ідеєю. Проведена 1994 р. в Києві науково-практична конференція з нагоди ювілею 50-річчя УГВР дала гарний початок, який, на жаль, не мав належного продовження., через що минулорічний 60-річний ювілей УГВР пройшов непоміченим. Щоб якось заповнити цю прогалину і надати поштовх для поновлення вивчення цього питання варто навести виступ на минулому ювілеї одного з учасників тих подій члена-засновника УГВР, заступника голови середовища УГВР п. Мирослава Прокопа.

УГВР як виразник народної влади в умовах окупації.
(правопис оригіналу збережено).

Майже сто років тому, а саме у 1897 р., Леся Українка вела дискусію з Іваном Франком про шляхи й перспективи розвитку українського народу на Наддніпрянщині під царською владою, у Галичині, в Австро-Угорщині. У висновку вона писала: "Одно з найповажніших питань - як зробити Україну вже тепер політичною силою". (Леся Українка, Твори. - Київ: "Дніпро", 1965., т8.-С. 21).
Я думаю, що по суті така проблема стояла перед провідними діячами всіх українських поколінь від часу упадку української держави в 14 столітті. Бо завжди тоді йшлося про те, щоби в умовах поневолення мобілізувати такі фізичні й духовні сили українського народу, які з успіхом могли б протиставитися переважаючим силам ворогів і зберегти живою саму ідею державної незалежности. Коли ж цього спротиву і самооборони не було, - Україна залишалася погноєм для чужинців і ніхто з нею не числився. Так було впродовж століть нашого поневолення.
І тому зрозуміло, що свідомість цієї страшної дилеми протиставлятися - або капітулювати - існувала в того покоління, яке в умовах Другої світової війни і після неї організувало визвольну боротьбу проти німецьких і московських окупантів. Ця свідомість унапрямлювала, зокрема, діяльність таких формацій як Організація Українських Націоналістів, Українська Повстанська Армія і Українська Головна Визвольна Рада, якої 50-і роковини тепер відзначаємо.
Умови, в яких ця боротьба розгорталася, були дуже несприятливі. Диспропорція між силами ворога і спроможностями українського організованого визвольного руху була вражаюча. Народні маси, які мали ставити спротив окупантам, були до краю скривавлені відносно недавнім голодомором, терором 1930-х років, грабунками і насильствами німецьких окупантів, врешті, війною, яка точилася передусім на території Україн й і несла Україні величезні знищення її матеріяльної і духовної культури, смерть і каліцтво мільйонів.
Рівночасно Україна як політична проблема знаходилася тоді в повній ізоляції від стороннього світу. Німеччина дивилася на Україну як на терен своїх колоніяльних завоювань, а Москва ніколи не плянувала резигнувати з України як частини імперії. А західні демократії, що були в союзі з Москвою, про Україну мовчали або повторяли московські наклепи про здогадне українське вислужництво нацистам.
Як, отже, в таких умовах можна було - перефразуючи слова Лесі Українки - зробити вже тоді Україну політичною силою, здобути для неї визволення як підмету в міжнародній спільноті, або принаймні визнання її самостійницьких прагнень.
Для тих, хто тоді ставив перед собою таке завдання, залишалася тільки одна відповідь, а саме самооборона і організована боротьба народу з виразною метою здобути державну незалежність України. Ми бачили, що тільки проповідуючи вимогу відвертої боротьби проти обох окупантів можна було, по-перше, приєднати до неї тисячі громадян України, які розглядали німецький нацизм і московський комунізм як зло, і що, по-друге, тільки завдяки тій боротьбі можна було засвідчити перед рештою світу, що Україна - це живий організм, який прагне бути сувереном свого життя.
Тепер - питання: хто, які сили тодішньої України могли таку боротьбу ініціювати?
На Наддніпрянщині організовані українські самостійницькі кадри були знищені в 1930-х рр., а мільйони молодих українців були змобілізовані до Червоної армії. А в Західній Україні довоєнні українські легальні політичні партії себе розв'язали вже на початку німецько-совєтської війни. У таких умовах під час німецької окупації України, від 1941 р. починаючи, одиноким тривалим діючим ядром, довкола якого могла народитися і виявлялася впродовж наступних трьох років ширша організована протинімецька підпільна боротьба народу, була Організація Українських Націоналістів, точніше, та її частина, яку в результаті розколу в ОУН у 1940 р. очолив Степан Бандера. А тому, що вже у вересні того ж року німці Бандеру заарештували і тримали в концтаборі аж до осени 1944 р. і він не міг керувати протинімецькою боротьбою, то його обов'язки виконував від літа 1941 до травня 1943 р. Микола Лебедь, а в серпні того року III Надзвичайний Великий Збір ОУН вибрав головою Проводу ОУН Романа Шухевича. Він залишався на цьому посту до 5 березня 1950 р., коли згинув у зударі з відділом КГБ.
Якщо йдеться про другу частину розколеної ОУН, яку очолював полковник Андрій Мельник, то окремі її члени були також у протинімецькому підпіллі вже від грудня 1941 р. і мали згодом чималі втрати в людях, але їхній Провід Українських Націоналістів (ПУН) не зважився на таку відверту поставу проти німців і намагався засобами петицій до німецького уряду впливати на пом'якшення німецької колоніяльної політики в Україні.
У другій половині 1942 р. у зв'язку з посиленням німецького терору, зокрема, грабунків і насильницьких вивозів людей на невільничу працю в Німеччину, на Волині й Поліссі почався самооборонний повстанський рух, що став основою постання Української Повстанської Армії (УПА), яка могла швидко рости і поширюватися завдяки ініціятиві ОУН і передусім на базі розбудованої до того часу підпільної мережі ОУН. Але від свого народження УПА була армією загально національного характеру, збройним рам'ям народу в боротьбі за державну незалежність, що й зрозуміле, бо до УПА йшли українські патріоти незалежно від партійних поглядів чи до них байдужі. Я не говорю тут про формацію "Поліська Січ-УПА" під керівництвом Тараса Бульби, бо це окрема тема.
А у зв'язку з загальнонаціональним характером УПА логічно поставало питання верховного загальнонаціонального політичного керівництва цією всенародною боротьбою, якому могла б підпорядковуватися УПА як мілітарна формація. Такого завдання не могла взяти на себе ані ОУН як політична організація, ані сама УПА. І, власне, вони найбільше відчували потребу такої загальнонаціональної репрезентації в роді того, що в тому часі творили підпільні протинімецькі уряди і парляменти Польщі, Франції чи Бельгії. Поскільки, як я вже згадував, у нас не було таких організованих підпільних партій під час німецької і згодом більшовицької окупації, то такий верховний політичний центр могли творити в першу чергу активні учасники підпільної і збройної боротьби. І мусів цей центр творитися на плятформі ясної, відкритої боротьби проти німецьких і більшовицьких окупантів.
Таким чином, ініціятиву для створення УГВР дали, з одного боку, керівники ОУН і УПА, з другого - окремі громадські й політичні діячі, які активно співпрацювали з протинімецьким підпіллям. Дозвольте назвати тут принаймні декого з них, насамперед із Наддніпрянщини: киянин Кирило Осьмак, вибраний на Великому Зборі УГВР її президентом, киянин Василь Потішко, Петро Чуйко з Житомира, Іван Вовчук із Мелітополя, Йосип Позичанюк із Вінниці, Катерина Мешко з Дніпропетровська, волиняки Павло Шумовський і Ростислав Волошин, голова найсильнішої української демократичної партії Галичини Василь Мудрий, літературознавець Ярослав Біленький, Павло Турула, який як керівник фармацевтичної фірми поставляв ліками учасників організованого визвольного руху.
Створення УГВР відкривало новий етап у розвитку й укладі сил організованого українського визвольного руху того часу, створювало в ньому нову ієрархічну структуру і забезпечувало гармонійну співпрацю, з одного боку, провідної, але не монопольної політичної організації, себто ОУН, і з другого - мілітарної загальнонаціональної формації УПА, врешті, верховного політичного центру як народної влади в умовах окупації. І була це в тих виняткових умовах війни і в перших повоєнних роках реальна влада на місцях, хай тільки на частинах української території, передусім на Волині і в Галичині, себто влада, яку населення визнавало і підтримувало морально й матеріяльно, без чого, як відомо, ніяке підпілля і повстанські формації не можуть втриматися в терені.
Свідченням про цю підтримку народу неодноразово давав генерал Тарас Чупринка. Ось так у своїй статті п. н. "До генези Української Головної Визвольної Ради", писаній у 1948 р., отже після чотирьох років організованої боротьби проти окупантів, він писав:
"На заклик не скоритися московсько-большевицьким окупантам, так як раніше гітлерівським, - український народ відповів завзятою героїчною боротьбою проти більшовицьких гнобителів і експлуататорів України. Український народ, керований УГВР, свою визвольну боротьбу веде далі й сьогодні, тобто вже впродовж чотирьох років, і рішений її вести й далі аж до переможного закінчення - до побудови Української Самостійної Держави". (Літопис Української Повстанської Армії.- Т. 9. - С. 404).
Народні маси України виявили солідарність зі своєю народною владою також у 1946 і 1947 роках, коли на заклик УГВР бойкотувало т. зв. вибори до Верховних Рад СРСР і УРСР, врешті, самим фактом співпраці зі збройним підпіллям аж до початку 1950-х рр., чим український народ рівночасно документував своє тверде "ні" владі окупантів і колоніяльному урядові УРСР. Це давало також свідчення для стороннього світу, що Україна - це не сам лиш об'єкт чужої імперіялістичної політики, але що Україна - це визнавана і підтримувана народом політична сила, окремий суб'єкт у спільності народів світу.
Чинником великої сили УГВР і всього організованого визвольного руху воєнного і післявоєнного періодів були їх програмові позиції, зокрема, програма ОУН, схвалена на її III Надзвичайному Великому Зборі в серпні 1943 р., політична деклярація УПА з того ж року, Плятформа і устрій УГВР, словом, політичні позиції, які знаменували зворот українського націоналістичного руху від принципів монократизму до джерел демократії і політичного плюралізму, що сталося передусім у результаті зустрічі галицьких націоналістів з українцями Наддніпрянщини і в рамках поступового процесу розвитку української політичної думки. Таким чином, мобілізуюча для народу сила політичної програми організованого визвольного руху була не тільки в тому, що ми проповідували й вели боротьбу проти німецьких і більшовицьких окупантів, але також проти ідеологічних засад німецького нацизму і російського комунізму як чужих українському народові доктрин. У цій новій програмі українського визвольного руху багато уваги присвячено також питанням соціяльного ладу, трудового землекористування, державної і суспільної власности, правам людини як громадянина незалежно від національности, охороні прав меншостей, питанням державного устрою, про який в "Плятформі" УГВР м. ін. читаємо, що вона бореться "за забезпечення народно-демократичного способу визначення устрою в українській державі шляхом загального народного представництва" (Літопис УПА. - 1980 р. - Т. 8, книга перша, - С. 37,).
Як верховне політичне керівництво організованого українського визвольного руху у 1940-х і початку 1950-х рр., УГВР була унікальним феноменом української визвольної політики двадцятого століття. Річ у тому, що ані під час війни між Німеччиною і СРСР, ані після неї не було в тому часі по одній або другій стороні фронту ніяких інших організованих українських верховних політичних самостійницьких центрів, які одверто деклярували б свою плятформу боротьби проти обох окупантів і закликали б народ вести її під гаслом державної незалежности України, і які самі могли б тривало виконувати функції такого центру. Державне Правління, яке 30 червня 1941 р. у Львові очолив Ярослав Стецько, не могло розбудувати своєї діяльности, бо Стецька і його співробітників німці швидко ув'язнили на наступні три роки в концтаборах. Знову ж Українську Національну Раду, яку 5 жовтня 1941 р. створив у Києві гурт місцевих українських патріотів при співучасті представників ОУН під проводом полковника Мельника, німці вже 17 листопада того ж року розв’язали, а окремих діячів цієї Ради, зокрема Олену Телігу та її чоловіка, ОрестаЧемеринського з дружиною та інших розстріляли. Це сталося незалежно від того, що ані київська УНРада, ані відновлена і поширена в квітні 1944 р. у Львові її спадкоємниця Українська Національна Рада не деклярувала плятформи протинімецької боротьби і до такої боротьби не закликали народу. Також екзильний уряд УНР не міг стати керівним центром визвольної боротьби в Україні.
5 березня 1950 р. загинув, як уже згадано, Роман Шухевич, голова Генерального секретаріяту УГВР, а 16 травня 1960 р. помер у Володимирській тюрмі президент УГВР Кирило Осьмак. Останній випуск офіційного органу УГВР в Україні "Бюро інформації УГВР" має дату травня 1951 р.. Не тільки дати смерти тих провідних діячів УГВР, але й зменшення підпільної й повстанської активности на переломі 1940-х і 1950-х рр. знаменували процес закінчення того етапу і засобів організованої визвольної боротьби на українських землях. Проте на цьому її роль не вичерпувалася.
Це є питання спадщини УГВР і всього організованого підпільного і повстанського руху воєнного і післявоєнного періоду і їхнього місця в найновішій нашій історії, отже також в існуючій сьогодні незалежній українській державі. Ось декілька елементів тієї спадщини.
По-перше, на даному історичному етапі організований український визвольний рух 1940-х і початку 50-х рр. показав Україну, точніше, її боротьбу, як справжню політичну силу народу, за якою так тужила Леся Українка. Очевидно, в умовах царської імперії, в яких Леся Українка жила, політичною силою вона вважала в першу духовне відродження народних мас, а передусім "привернення українській нації її інтелігенції", яку вона називала "мозком нації" - що, до речі, в сучасній зрусифікованій частині провідної верстви України не менше актуальне, як було при кінці минулого століття.
По-друге, організований український визвольний рух сорокових і початку 50-х рр. нашого століття виявляв надзвичайну тугість, хоробрість і жертвенність провідних і низових кадрів, і це забезпечувало його довготривалість у зударі з переважаючими силами ворогів. Коли б у тих роках такої сили не було, коли б не було УГВР, отже й ОУН та УПА, тоді у війні між Німеччиною і СРСР Україна як самостійний політичний чинник не існувала б, на її місці була б порожнеча, а сторонній історик міг би реєструвати тільки такі колоніяльні покручі як "райхскомісаріят Україна" і "навіки з'єдинена з Росією УРСР". Такій містифікації загородив дорогу організований визвольний рух. Правда, ця боротьба спричинила чимало жертв у людях, бували в ній напевно також прорахунки і помилки, але історія України повчає, що найбільших утрат народ зазнає тоді, коли він виснажений і безборонний, як було в голодоморі 1933 р.
По-третє, УГВР, УПА і ОУН не починали історії від себе. Вони не були відірвані від попередніх ланок визвольної боротьби народу. У першому реченні Універсалу УГВР є покликання на революційні події в Україні 1917 і наступних років, на побудову тодішньої самостійної української держави. Таким чином, збереглася тяглість у розвитку української політичної думки і дії.
По-четверте, УГВР і організований український визвольний рух того періоду перекидали ідейні мости до пізніших етапів українського культурного і політичного відродження, отже до шістдесятників, до руху опору, самвидаву, Гельсінської Спілки, - незалежно від того, що вони репрезентували зовсім інші форми боротьби. І співдія була тут взаємна. Найкраще свідчить про це дружба українських політичних в'язнів обох наборів у совєтських концтаборах і місце, яке в літературній творчості шістдесятників чи авторів самвидаву має визвольна боротьба сорокових і п'ятдесятих років. Згадати б Василя Симоненка, інших.
По-п'яте, УГВР - це не тільки історія. Вона, як згадано, має своє пряме відношення також до сучасної дійсности в Україні. І сучасна українська держава може чимало користуватися надбанням організованого українського визвольного руху воєнного і післявоєнного періоду - так само як ідейною і програмовою спадщиною самвидаву чи Гельсінської Спілки. І ті, і ці, кожні на свій лад, допомагали робити Україну політичною силою, і їхня праця лежить в основі нашого державного відродження, а їхні ідеали, їхня моральна наснага і мужність могли б служити прикладом також теперішнім керівникам української держави і взагалі народові.


Травень 2005 р. Богдан Гордасевич
м. Львів
УПА - наша честь і слава в боротьбі за незалежність України 33%, 3 голоси
33%, 3 голоси
УПА - герої, що загинули марно. 0%, 0 голосів
0%, 0 голосів
УПА - дороговказ нам до щасливого майбутнього України 67%, 6 голосів
67%, 6 голосів

Відправити другу
Редагувати
Видалити
Рейтинг замітки:
Додати коментар | RSS | Читати в RSS-рідері
Коментарі

S_LUCAS

1

12.10.09 11:51
Сократи на 95%

Відповісти | з цитатою | видалити

Хан Геварыч

2

12.10.09 13:02
пока читал так и не нашёл, так кто же фашыстов с Украны прогнал?

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо

3

12.10.09 21:11

Відповідь на [1] від S_LUCAS
Сократи на 95%
Зроблено: дурні коменти видалив.

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо

4

12.10.09 21:16

Відповідь на [2] від Хан Геварыч
Вибачте, бо і про Гагаріна ні слова, а вам цікаво...

Відповісти | з цитатою | видалити

Хан Геварыч

5

13.10.09 09:48

Відповідь на [4] від Богдан Бо
а что Гагарин враг Украины? отмазка не засчитывается, вторая попытка будет?

Відповісти | з цитатою | видалити

Хан Геварыч

6

13.10.09 09:48
уууууууууууууу, а ты ещё и каменты трёшь

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо

7

13.10.09 13:12

Відповідь на [6] від Хан Геварыч
уууууууууууууу, а ты ещё и каменты трёшь
Сміття потрібно прибирати.
Стосовно, хто фашистів з України вигнав, то раджу сходити на братські поховання воїнів ВВ з поіменними таблицями - там прізвища людей різних націй та держав-республік тогочасного СРСР, хоча Сталін вітав 9 травня 1945р. з перемогою над фашизмом і Німеччиною виключно "русский народ", навіть не "советский". А при всіх негативах тирана дурнем Сталіна не назвеш - знав, що говорив. Для українців та всіх інших республік фашизм скінчився 1991 р. з розпадом СРСР.
Прошу задовільнитись цією відповіддю - продовження не буде. Тут тема про УПА.

Відповісти | з цитатою | видалити

Хан Геварыч

8

13.10.09 13:14

Відповідь на [7] від Богдан Бо
ну так я и спрашивал РККА или УПА, ответ достоин старого одесского еврея - вроде бы ответил, но кааак

Відповісти | з цитатою | видалити

Східняк

9

13.10.09 13:16

Відповідь на [6] від Хан Геварыч
уууууууууууууу, а ты ещё и каменты трёшь
Автору комента: Как "аукнється"... Мені на російських форумах виписували БАН за єдине слово "дякую", або за ввічливу критику багатоповерхових матюків на адресу України. Відтепер я діятиму аналогічно до придурків-кацапошовіністів скрізь де буду адміном та модератором, всім "геваричам" застромлю трояндочку у дупцю, з усіма колючками, щоб не "дуркували"...

Автору цікавого допису пану Богдану: подяка на найкращі побажання

Пиши ще!!!

P.S. Є в кожного своє призначення мети
Собаки мають гавкати, а караван іти!
http://www.forum.poshtovh.org.ua/index.php?topic=19.msg18551#msg18551

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо

10

13.10.09 13:19
Гарна помилка "Пищи ще!!!"
Так і буде: пищав і буду пищати, тому що не рахую свою діяльність на сайтах чимсь більш вагомим за пищання та укуси комарика, хоча трошки діє: принаймні сторонні спостерігачі бачать кілька поглядів і аргументацію.
А з темою каравана значно важче: куди йде? з чим йде? керує хто? тощо.

Відповісти | з цитатою | видалити

Замітка додана 05.10.09, 10:56

Богдан Бо

Зробити замітку темою години?
ДО 100-РІЧЧЯ БОГДАНА-ІГОРЯ АНТОНИЧА (1909—1937)


Богдан-Ігор Антонич народився 5 жовтня 1909р. на Лемківщині в родині сільського священика Василя Кота, котрий незадовго до народження дитини змінив прізвище на Антонич.
У 1914 р. родина Антоничів перебралася до Відня, де з гіркою бідою перебула чотири роки. У 1919р. Богдан з мамою (батька заарештувала польська влада) переїхали на Пряшівщину до материного брата, якого невдовзі режим Пілсудського скарав на смерть за домагання прав для галицької Лемківщини.
Україна в цей час переживала історичний момент. На початку 1919 р. 22 січня об'єдналися дві молоді держави: УHР (Українська Народна Республіка) і ЗУНР (Західно-Українська Народна Республіка). І хоча її політична доля одразу ж зависла на волоску, цей короткий спалах незалежності перейшов у вимір культури. «Галичани» у Польщі, «східняки» ускладі УРСР, «закарпатці» в Чехії почували себе (з певною мірою ідеалізму) частинками великої України, якої ще немає на жодній карті світу, але яка неодмінно буде. На період такого національного ентузіазму припали шкільні роки Богдана-Ігоря.
Труднощі війни відбилися на здоров'ї хлопця. Він часто і тяжко слабував. Тому спершу йому найняли приватну домашню вчительку, а в 11 років віддали до Сяноцької гімназії. Саме в цій єдиній на всю Лемківщину польській гімназії (українських тоді там взагалі не було) дві години на тиждень відводили українській мові, основний наголос за вісім років навчання робили на грецьку та латину.
У 1923—25 pp. Б.-І. Антонич почав писати твори. Два останні роки навчання в гімназії його вчителем був Лев Гец, згодом відомий український художник. Гец осучаснив смаки Антонина й мав на учня великий вплив. Навчаючись в університеті та по його закінченні, Богдан-Ігор надсилав учителеві свої книжки, які той оцінював дуже високо, сприймаючи їх «з нестримним захопленням».
Антонич-гімназист захоплювався музикою, непогано грав на скрипці, котру потім згадував у віршах як «музичне дерево». Виступав на шкільних концертах і навіть компонував мелодії. Також малював і серйозно цікавився образотворчим мистецтвом.
У 1928р. Б. І. Антонич закінчив гімназію і записався на гуманітарний факультет Львівського університету (спеціальність — слов'янська філологія);
З 1931 р. почав друкуватися в періодиці. Саме тоді в бібліотеці журналу «Дажбог» заявилася його перша збірка «Привітання життя».
У 1933р., закінчивши студії в університеті з дипломом магістра філософії, Антонич став вільним літератором. Від 1934р. Б.-Г. Антонич активно друкується в західноукраїнських часописах «Вогні», «Дзвони», «Назустріч», «Ми». Тоді ж заходами Богдана Кравціва він видав збірку «Три перстені», за яку отримав літературну премію Товариства українських письменників і журналістів ім. Івана Франка. За неповних чотири роки письменник готує до друку чотири книги поезій, працює над малою прозою, пише роман і лібрето до опери, пробує себе у ролі мистецтвознавця. У 193б р. виходить найбільша прижиттєва збірка Б-І. Антонича «Книга Лева».
Видужування після операції у 1937р. ускладнилося запаленням легенів. Слабе серце не витримало. 6 липня Богдан-Ігор Антонич помер. Поховано поета на Янівському цвинтарі у Львові.
Збірки «Зелена євангелія» та «Ротації» вийшли у 1938р. посмертно.
«Зелена євангелія» — це книга природи «Ротації» — книга міста й цивілізації, а «Велика гармонія» — книга віри. Антонич цікавиться колективною пам'яттю й уявою праслов'ян. Префікс пра- багато важить у його світогляді. Поета манить глибина віків і далекі покоління. Час тут розгортається у дві фігури — лінії і кола. Лінійний час — ряд безперервних подій, життя від народження до смерті. Коловий час — це час вічних повернень і перевтілень. Добрий приклад такого розуміння часу дає календарна обрядовість у фольклорі, що ніби повертає нас певного дня до тих самих, щороку повторюваних ритуалів: щедрувань, колядувань, накликання весни, утоплення Марени в купальській воді. Ідея про безсмертя як безконечну мандрівку душі (відоме з давньоіндійської філософії переконання, що душа народжується вдруге, залежно від свого попереднього життя, у людині, тварині чи рослині) захоплювала поета. Тому не варто думати, що написавши:
Антонич був хрущем і жив колись на вишнях,
на вишнях тих. що їх оспівував Шевченко —
(«Вишні»)
він пожартував або впав у якусь хворобливу уяву. Для Антонича — це досить серйозна світоглядна заява. Так він визначає власне духовне походження й обирає свою традицію, пам'ятаючи, що навіть найоригінальніший митець може породити тільки частину самого себе, решту він свідомо успадковує від попередників. Те, що бачить Антонич у вірші «Вишні» стосується і минулого, і майбутнього. Поет применшує власні амбіції (всього лиш «хрущ» на «Шевченкових вишнях»), а разом з тим захоплюється землею, яка дає йому натхнення, що навіть через сто років після Шевченка він як поет ще має що сказати.
Творчість Антонича споріднена з фольклором, він розлого покликався у власних віршах на християнську міфологію, пов'язану зі старозавітними переказами, канонічними євангеліями і навіть апокрифами. (Особливо прикметною тут виглядає «Книга Лева», де поет вдається до міфів про походження стихій, світил, землі всього сущого). В останніх двох збірках — «Зелена євангелія» та «Ротації» — Антонич дає ліричні переспіви початків існування: «Перша глава Біблії», «Міф», а також картини апокаліпсису: «Кінець світу», «Сурми останнього дня». Майбутню загибель цивілізації він бачить як момент вічного ланцюга творень і нищень.

Прокотяться, як лава, тисячні століття,
де ми жили, ростимуть без наймення пальми
і вугіль наших тіл цвістиме чорним віттям,
задзвонять в моє серце джагани в копальні.
(«Пісня про незнищенність матерії»)

Крім того, Богдан-Ігор Антонич використовував мотиви античності (єгипетської, індійської, грецької) й поганської міфології слов'ян про великий колообіг життя у Всесвіті. Він понад усе цікавився так званими дописемними культурами. Його наснажувала думка про творення новітніх міфів, що народжуються на наших очах. Він не вважав їх менш справжніми, ніж прадавні. Навпаки. Писати вірші — це вже означало для нього займатися міфотворенням.
Поет міряє час не місяцями чи роками, а століттями. Шукаючи затерті сліди минулих народів і завмерлих культур, він бачить себе доісторичною людиною, з правіку пов'язаною зі своїм місцем під сонцем, зі своєю землею:
Я жив тут. В неоліті...
може, ще давніше...
Мої малюнки буйволів
замазав місяць.
(«Праліто»)
В Антонича ніколи не знайдете зверхнього погляду людини як царя природи, навпаки, він щоразу підкреслює, наскільки рівними й наскільки схожими виявляються живі істоти, звірята, люди та рослини перед стихією, молить Бога берегти в завію «і людські, і звірячі кубла». Недарма ж основою основ серед образів Антоничевої поезії став образ землі як стихії. Богдан-Ігор Антонич прийшов до переконання, що джерело усіх слов'янських вірувань треба шукати саме тут. Із землі народжується життя. Земля і небо — фундамент і дах світового дому. Земля у своїх розмаїтих подобах близька й вічна, вона ховає таємний глузд існування, а небо, цей світ над нами, холодне й неживе. Нам не збагнути його у всій його досконалій блакиті, але й небесна перспектива не дає зрозуміти світ унизу: земля для цієї «блакитної вілли» назавжди залишиться закритою книжкою:
Стіл ясеновий, на столі
слов'янський дзбан, у дзбані сонце.
Ти поклоняйся лиш землі,
землі стобарвній, наче сон цей!
(«Зелена євангелія»)
Б.-І. Антонич є автором шести книг поезії. Крім «Привітання життя» (1931), він встиг видати «Три перстені» (1934), «Книгу Лева» (1936) і впорядкувати ще три — «Зелена євангелія», «Ротації» та «Велика гармонія». Поет укладав свої збірки з надзвичайно тонким відчуттям композиції. Він не працював за принципом «що написав — те й видав». Три останні збірки готував упродовж чотирьох років, помалу вибудовуючи задум і заповнюючи його формою.
Критики все ще до кінця не визнали важливість Антонича в розвитку української поезії. Вони продовжують вагатися стосовно його точної позиції у спектрі української літератури XX сторіччя. Хоча сам Антонич співвідносив свою поезію з авангардом, він писав її радше у загальному руслі сучасної йому поезії, ніж у якійсь конкретній поетиці. Всупереч окремим школам і літературним рухам, він говорив про «авангардний підхід» з постійним пошуком нових, більш відповідних засобів вираження, постійним творенням, постійним розвитком пізнавальної сили мистецтва.
У «Привітанні життя» він починав як романтичний бунтівник, тоді звернувся до мрій і спогадів дитинства у «Трьох перстенях» і, врешті, наново відкрив себе у ролі міфотворця, чию манеру письма можна би описати як щось на межі символізму й авангарду, але що нелегко визначити з точки зору критики. Антоничева здатність вживати різні способи вираження й різні перспективи огляду дійсності, його відкритість до багатоголосся і багатоманіття виявляє його віру в те, що найкращий спосіб розпізнати і схопити єдність всього сущого — це відтворити суперечності, притаманні земному світові в часі й просторі. Проте у вищій позасвітній дійсності «за зорею» (збірки «Книга Лева» та «Зелена євангелія») ці суперечності подолано й представлено як частини єдності, вічної цілості, що її інтуїтивно відчуває митець. У самому осерді Антоничевої естетики перебуває позасвітня краса, з якою споріднена краса земна, і яка, в його розумінні, творить «велику гармонію» — абсолютну істину.
Проблема істини надихала Антоничевий пошук праслова — «правдивого слова»; він поділяв переконання модерністів, що первісні слова знаходились біля витоків часу, а тому поєднують сучасність із втраченим Раєм непідробної гармонії взаємин людини і природи. Антонич вважав, що тільки мистецтво спроможне надати довершеності жахливому досвідові життя. Антонич поділяв символістську тугу за вищим світом, особливості уяви й специфічну музичність вірша; з авангардом його пов'язували пошана до поетичного ремесла, позиція нерухомого спостерігача, парафраз і ретельна робота зі словом. Таким чином він досягнув у поезії співпраці раціонального та ірраціонального начал. Антоничева повна спадщина виявляє цю поетичну хорду між пророчим видінням і конструюванням.
Велика самоцінність спадщини Антонича, а також те, як він поєднав ідеї авангарду і міфопоетики, робить його центральною постаттю в українській поезії XX ст.

ОСНОВНІ ТВОРИ: Збірки «Привітання життя», «Три перстені», «Книга Лева», «Зелена євангелія», «Ротації» та «Велика гармонія».


Відправити другу
Редагувати
Видалити
Рейтинг замітки:
Додати коментар | RSS | Читати в RSS-рідері
Коментарі

Оревуар

1

6.10.09 10:45
Щиро вдячний за замітку

Відповісти | з цитатою | видалити

Ярий
2

7.10.09 16:10
Надзвичайно гарна і змістовна стаття. Хотілося б також дізнатися про пов'яаність поета із митрополитом Андреєм, графом Шептицьким (вони мусили б перетнутись - Антонич був занадто великим, щоб князь церкви. державний муж і щедрий меценат, про нього не знав) .

Символічно, що Антонич згас у трагічному для української культури 37-му...

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо

3

7.10.09 16:34

Відповідь на [2] від Ярий
То треба досліджувати.
Про Антонича є більше тут
http://edit.io.ua/edit_story.php?edit_story=83064
з його віршами.

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо

4

7.10.09 16:45

Відповідь на [2] від Ярий
Стосовно символічності, то найбільше символічно, що МИ живі! І є кому пам’ятати наших видатних українських митців та діячів. Ми є основою тої пам’яті і вшанування, бо як "відзначила" влада 100-річчя Бандери 1 січня, 100 років воз’єднання України 22 січня (УНР та ЗУНР), а тепер ось 100-річчя Антонича - то є повна профанація. Бог їм суддя, і люди: підуть ці нікчеми з високих посад прямо у небуття, бо чого людям про них згадувати?

Відповісти | з цитатою | видалити

Mr_Nicks

5

21.10.09 00:53
Цікава і змістовна стаття, прочитав із задоволенням. Єдине, що текст зливається і без цитат віршів його було б надзвичайно важко сприймати. Раджу між абзацами вставляти порожній рядок.

Відповісти | з цитатою | видалити

Замітка додана 08.09.09, 15:31

Богдан Бо

Зробити замітку темою години?
Андеграунд на Форумі видавців у Львові

праздник

Загальновідомий невідомий класик андеграунду Жорж Дикий має об’явитись на Форумі видавців у Львові з 11 по 13 вересні, де представить повне видання своїх поезій у альбомі "МОТЛОХ" - ШУКАЙТЕ І ЗНАЙДЕТЕ!

ХТО НЕ ЗНАЙШОВ, ПРОШУ СЮДИ
http://together.lviv.ua/index.php?id=739#c714

Приєднатися до події


Відправити другу
Редагувати
Видалити
Рейтинг замітки:
Додати коментар | RSS | Читати в RSS-рідері
Коментарі

N 47-ий

1

8.09.09 16:10
А що... І в мотлосі можна знайти цікавеньке...



Відповісти | з цитатою | видалити

Східняк

2

9.09.09 18:39
Дякую! З задоволенням покопирсаюсь у "мотлосі"

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо

3

14.09.09 16:11
Не пригадую, чи повідомив про напрям "Мотлоха"
http://edit.io.ua/edit_story.php?edit_story=79780

Відповісти | з цитатою | видалити

Гість: Вітер свободи
4

15.09.09 09:23
Шкода, що я не зміг приїхати.

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо

5

15.09.09 09:36

Відповідь на [4] від Гість: Вітер свободи
Дякую що шкодуєш.
Будь обережним

Відповісти | з цитатою | видалити
Додати коментар

Замітка додана 03.09.09, 09:23

Богдан Бо

Зробити замітку темою години?
Пам’яті "Друга Шелеста"...


Сьогодні я б мав привітати свого віртуального дуга та однодумця з молодої генерації українців "Друга Шелеста", але вчора несподівано виявив, що він зник з цього співтовариства "i.ua".
Я дуже прикро вражений!
Часом людина тривалий час відсутня, але є її блог і матеріали, а тут просто все зникло в один момент. Чому? Для чого?
Якщо це його особисте рішення знищити образ "Друга Шелеста" - не розумію навіщо?
Якщо це модератори сайту вчинили - не розумію, для чого? За що?
Мені часто прикро від думки, що наше людське життя таке миттєве, хистке і часом нагадує мильні бульбашки, що запускають, бавлячись, діти: різні розміри і по-різному переливаються, всі по-різному летять і всі рано чи пізніше - зникають, але коли яка лусне - невідомо! І ти кожної миті чекаєш, споглядаючи на лет мильних бульбашок: яка? Яка лусне наступною? Чекаєш, а все одно це стається несподівано!
Всі віртуальні образи, що існують у сайті співтовариства "i.ua" - це ті самі бульбашки, що запускають люди у невідомість...
Єдина втіха для людей, що коли хтось з них помирає, то полишається його особистий спадок з справ та надбань, які утримують якийсь час спогад про людину.
А зараз я був вражений тим, що хлопчина той десь і далі живе у Києві, але ось його виразник у віртуальному просторі "i.ua" "Друг Шелест" - зник разом з усім своїм
духовним надбанням! Наче і не було!
Просто клацнули клавішею клавіатури - і нема "Друга Шелеста"! Його не існувало!


Шкода, дуже шкода.
Я буду пам’ятати гарного хлопця "Друга Шелеста" і прощаючись з ним у день його народження, бажаю успіхів і мужності. Бажаю йому, що коли він приведе своїх онуків до пам’ятника Олени Теліги на урочистості, то йому сподобається все, що там відбудеться, а найбільше - українці! І тоді відчує гордість за своє життя і свою державу Україну!
З днем народження "Друже Шелест"

Богдна Гордасевич, м. Львів


Відправити другу
Редагувати
Видалити
Рейтинг замітки:
Додати коментар | RSS | Читати в RSS-рідері
Коментарі

барон фон Бок

1

3.09.09 10:30
Шелест признался в е-зависимости. Ничего, отйдёт: появятся дела в реале- тогда на беспорядочное чтение блогов не будет уходить масса времени.

Відповісти | з цитатою | видалити

CKB
2

3.09.09 10:31
"Просто клацнули клавішею клавіатури"

Да, эти админы - те еще геноцидники. Ганьба вроде бы

Відповісти | з цитатою | видалити

Гість: Вітер свободи
3

3.09.09 10:38
Та тута я, друже Богдане! Дякую Вам за привітання! Просто в мене немає зараз часу на і.уа.

Відповісти | з цитатою | видалити

Гість: Вітер свободи
4

3.09.09 10:39
Замітка розчулила мене. Я тут, я завжди на зв'язку. Звертайтеся, будь ласка!

Відповісти | з цитатою | видалити

Котяра 39

5

3.09.09 11:22
его инопланетянин похитили, на опыты..

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо

6

3.09.09 11:49

Відповідь на [4] від Гість: Вітер свободи
Не пропадай. І матеріали нащо забрав?

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо

7

3.09.09 11:54

Відповідь на [2] від CKB
Коли писав про мильні бульбашки, то згадував і вас, шановний.

Відповісти | з цитатою | видалити

CKB
8

3.09.09 11:58

Відповідь на [7] від Богдан Бо
Коли писав про мильні бульбашки, то згадував і вас, шановний.
Да я не читал, что там и о чем. Но понял, что админы - это здешнее нквд и мы все должны активно противостоять как настоящие мазепы!

Відповісти | з цитатою | видалити

N 47-ий

9

3.09.09 13:03
Матеріали й справді можна було б лишити.





Відповісти | з цитатою | видалити

Східняк

10

3.09.09 19:48
До честі I.UA повинен зауважити, що такого неподобства, як на ONLINE.UA я тут не помічав.

Запрошую відпочити на http://www.forum.poshtovh.org.ua/
Це донецький університет , студенти, випускники та співчуваючі...

Відповісти | з цитатою | видалити

Замітка додана 31.08.09, 16:43

Богдан Бо

Зробити замітку темою години?
Завтра 70 років початку Другої світової війни


Завтра одна з найкращих дат в житті батьків і їх дітей: 1 вересня - початок нового навчального року.
Щиро вітаю усіх з цим святом, у тому числі й себе,- і бажаю всього самого доброго!
Проте 1 вересня світ буде відзначати одну з найтрагічніших річниць в світовій історії: 70-річчя Другої світової війни.
Не маю бажання розписувати, що таке війна і яке це зло, а скажу
простіше: колись в молодості я навіть хотів стати військовим, але після
служби в Радянській Армій взірця 1980-1982 років у ракетних військах
Стратегічного призначення, я назавжди зненавидів все, що стосується
армій і війни.
Війна для мене однозначно є безумством, глобальним безумством!
Звичайне людське життя ніколи не було і не буде легким, тому що для
свого існування і добробуту людина повинна тяжко працювати. І при тому
велику частину праці кожної людини примусово віднімають від людей, щоб
творити зброю, яка вбиватиме тих самих людей і руйнуватиме творіння їх
рук. Хіба це не безумство!
Відколи я на власні очі побачив і зрозумів, які дико величезні ресурси
йдуть на те, щоб нищити життя і надбання людей, причому це йшло
споконвіку з прадавніх часів - тоді я відчув сумнів щодо розумової
повноцінності людської цивілізації.
Існує навіть теорія, що людство завдячує своєму прогресу виробництва
завдяки виключно розвитку зброї, необхідності постійно її покращувати,
вдосконалювати і робити нові винаходи тощо. Якщо це так - людство
приречено.
З іншого боку хоч 70 років і не є надто тривалим часовим проміжком, але
вже є надія, що люди сучасності більше схильні жити в мирі і
якій-не-якій злагоді, чим займатись самознищення на полях битв
численних воєн.
Глобальність жертв і руйнувань Другої світової війни постало жахаючим
свідченням для людства, що воно є на межі повного самознищення.
І коли 1 вересня ми всі радіємо, дивлячись на галасливо-щасливі юрми
школярів, то чи не варто одночасно задуматись: чи належно ми убезпечили
їх майбутнє життя від безумства війни?

Богдан Гордасевич, м. Львів

Відправити другу
Редагувати
Видалити
Рейтинг замітки:
Додати коментар | RSS | Читати в RSS-рідері
Коментарі

Хан Геварыч

1

31.08.09 16:57
Бодя, а ты видел какое бабло тратится американскими военными на своё вооружение и разработки типа выше, быстрее, больше??

Відповісти | з цитатою | видалити

BeerBeare

2

31.08.09 17:17

Відповідь на [1] від Хан Геварыч
ну, дык, почти олимпийцы citius, altius, fortius ))

Відповісти | з цитатою | видалити

PATRIOT@

3

31.08.09 17:26

Відповідь на [1] від Хан Геварыч
Бодя, а ты видел какое бабло тратится американскими военными на своё вооружение и разработки типа выше, быстрее, больше??
это плохо?

Відповісти | з цитатою | видалити

Hropl*Кронид

4

31.08.09 17:44

Відповідь на [1] від Хан Геварыч
Бодя, а ты видел какое бабло тратится американскими военными на своё вооружение и разработки типа выше, быстрее, больше??
Геварыч, скажи брат, ну почему каждый раз когда нормальные люди пытаются говорить о наболевшем.... о своем... отдельные граждане, вставляют дежурное "а вот американцы!!!"
Если американцы будут срать на улицах - значит и нам к лицу?

Відповісти | з цитатою | видалити

Хан Геварыч

5

31.08.09 17:44

Відповідь на [3] від PATRIOT@
смотря кому

Відповісти | з цитатою | видалити

PATRIOT@

6

31.08.09 17:49

Відповідь на [5] від Хан Геварыч
смотря кому
ты видешь в этом нам угрозу

Відповісти | з цитатою | видалити

PATRIOT@

7

31.08.09 17:50

Відповідь на [5] від Хан Геварыч
то был вопрос

Відповісти | з цитатою | видалити

Хан Геварыч

8

31.08.09 17:50

Відповідь на [4] від Hropl*Кронид
заметка про бабло уходящее в трубу гонки вооружений? Ну так это правильно, потому что каждая государство не смотря на улыбки в 32 голивудских зуба от Правительства всё равно разрабатывает военные планы.

А кто не хочет кормить свою армию - тот кормит чужую (с) Наполеон

Відповісти | з цитатою | видалити

Хан Геварыч

9

31.08.09 17:52

Відповідь на [6] від PATRIOT@
да я вижу, потому что нефть скоро закончится, земли у нас хорошие, тётки красивые, климат отличный - сраться за нас начнут. А мы будем или пешками или овощами. На выбор.

Відповісти | з цитатою | видалити

Хан Геварыч

10

31.08.09 17:52

Відповідь на [7] від PATRIOT@
я понял

Відповісти | з цитатою | видалити
Додати коментар


Замітка додана 27.08.09, 10:59

Богдан Бо

Зробити замітку темою години?
27 серпня - день народження Великого Каменяра


ІВАН ФРАНКО

Із збірки «Мій Ізмарагд»

І. Поет мовить:

Вниз котиться мій віз. Пов’яли квіти,
Літа на душу накладають пута.
Вже не мені в нові світи летіти!
Війну з життям програв я, любі діти!
Cosa perduta!

З яким же запалом я йшов до бою!
Як рвалася вперед душа вітхнута!
Горіло серце чистою любвою!..
І що ж здобув? Лишив що за собою?
Cosa perduta!

Не дав мороз моїм листкам розвиться,
Квітки мої побила буря люта!
Не довелось геройським боєм биться,
Ламаться звільна мусив, ржою вкриться
Cosa perduta!

З дрібних шпигань мої повстали рани,
Частками жерла моє серце скрута...
Я й сам не знав, де ті мої тирани?
З дрібних огнив сплелись мої кайдани!
Cosa perduta!

Україно, моя сердечна нене!
Не лай мене, стражденна, незабута,
Що не дало моє життя злиденне
Того, що ждати ти могла від мене!
Cosa perduta!

(Cosa perduta! - (лат.) пропаща справа).

II. Україна мовить:

Мій синку, ти би менш балакав,
Сам над собою менше плакав,
На долю менше нарікав!
На шлях тернистий сам подався
І цупко по тернах подрався,-
Чого ж ти іншого чекав?

Сам знав, що гола я і вбога,
І до мойого ти порога
Прийшов, захтів служить мені.
Ну, в мене слугам плати скупо,
А нарікать на мене глупо...
Просила я тебе чи ні?

І що тобі за кривда сталась?
Що підняли на тебе галас:
«Не любить Русі він ні раз!»
Наплюй! Я, синку, ліпше знаю
Всю ту патріотичну зграю
Й ціну її любовних фраз.

Що проживеш весь вік убого?
Значить, не вкрав ніщо ні в кого,
А чесно працював на хліб.
Та й те подумай ще, будь ласка:
Твойого я найкраща частка
З тобою враз не ляже в гріб.

III. Рефлексія

Важке ярмо твоє, мій рідний краю,
Не легкий твій тягар!
Мов під хрестом, отсє під ним я упадаю
З батьківської руки твоєї допиваю
Затроєний пугар.

Благословлю тебе! Чи ждать тобі ще треба
Поваги й блиску від будущини,
Чи ні,- одного лиш тобі благаю з неба,
Щоб з горя й голоду не бігли геть від тебе
Твої найкращії сини.

Щоб сіячів твоїх їх власне покоління
На глум не брало і на сміх.
Щоб монументом їх не було те каміння,
Яким в відплату за плодючеє насіння
Ще при житті обкидувано їх.

Відправити другу
Редагувати
Видалити
Рейтинг замітки:
Додати коментар | RSS | Читати в RSS-рідері
Коментарі

N 47-ий

1

27.08.09 13:46
Ну що... Вітаю.



Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо

2

27.08.09 15:38

Відповідь на [1] від N 47-ий
Передам Франку при нагоді

Відповісти | з цитатою | видалити
Додати коментар

Замітка додана 21.08.09, 13:43

Богдан Бо

Зробити замітку темою години?
Вітаєм Україну з повноліттям !

патріотичний конкурс

З нагоди 18-ї річниці Незалежності України

Взагалі повноліття держави вимірюється не роками, а віками. Проте парадокс Держави України у тому, що ця країна існує вже понад тисячу років від часів Київської Русі, але після навали монголів у ХІІІ столітті наша державна незалежність була втрачена на майже 7 віків. Щоправда були певні епізодичні намагання відновлення державного суверенітету за часи Богдана Хмельницького, Івана Мазепи, у буремні 1917-1920 та 1941-1944 роки, проте то були короткочасні моменти, які не стали реальним утвердженням України як суверенної держави.
Тільки 24 серпня 1991 року проголошення Незалежності України стало актом утвердження дійсно незалежної світової держави, суверенітет якої визнано всіма іншими країнами.
Звичайно, що ми повинні враховувати всі минулі форми нашої державності у тому числі й Української радянської соціалістичної республіки (УРСР), коли було усталено територію і кордони, які успадкувала сучасна Українська Держава.
Звичайно, що нам доводиться погодитись на визнання державних кордонів за станом на 1991 рік, хоча Україна втрачає від того значну кількість своїх історичних земель, які їй належали у часи Великих Князів Київських: Володимира Великого, Ярослава Мудрого, Володимира Мономаха, а також короля Данила Галицького.
Звичайно, що сучасна Україна мусить погодитись на входження її історичних та етнічних територій до значно пізніших державних утворень, якими є Росія, Білорусія, Молдова і навіть Польща.
Нарешті, звичайно, що Україні, як світовій державі з величезним історичним минулим, варто багато в чому ідентифікувати свій державний суверенітет. В першу чергу це стосується питання чи повинна Україна і надалі домагатись свого входження у різні союзи, блоки та об’єднання, чи, може, навпаки варто нарешті нам визнати Україну як цілком самодостатню державу, що сама може стати центром світового єднання!
Сподіваюсь, що молоде покоління українців, які досягли разом з своєю державою цього року повноліття в якості політично активних і повночинних громадян, скажуть своє вагоме слово, бо, щиро кажучи, тільки вони і є дійсно повноправними вершителями Української Державності, з чим всіх і вітаю!
Прийшов той знаменний час, за який боролось стільки поколінь українських патріотів: є Соборна Самостіна Українська Держава в політикум якої входить покоління власної генерації української молоді! З повноліттям, Україно!
Вітаємо весь народ України з Святом Незалежності. Вітаємо з залежністю від незалежності, бо від кожного з нас залежить незалежність нашої держави, її сила, слава, честь і могутність.
Слава Україні! Слава Героям!

Богдан Гордасевич і друзі
21 серпня 2009 р
м. Львів


Відправити другу
Редагувати
Видалити
Рейтинг замітки:
1
Додати коментар | RSS | Читати в RSS-рідері
Коментарі

Котяра 39

1

21.08.09 14:08
хохлы-трусы

Відповісти | з цитатою | видалити

R@xXx

2

21.08.09 14:08


Відповісти | з цитатою | видалити

R@xXx

3

21.08.09 14:09

Відповідь на [1] від Котяра 39
Ну, ви, рашани, не менші...

Відповісти | з цитатою | видалити

КрыSSа

4

21.08.09 14:09

Відповідь на [1] від Котяра 39
*політикум якої входить покоління власної генерації української молоді!* Пора в таком возрасте различать понятия генерации и дегенерации...

Відповісти | з цитатою | видалити

Котяра 39

5

21.08.09 14:11

Відповідь на [3] від R@xXx
Ну, ви, рашани, не менші...
исчезни за игнором..

Відповісти | з цитатою | видалити

R@xXx

6

21.08.09 14:11

Відповідь на [5] від Котяра 39
Я не ігнорюся.

Відповісти | з цитатою | видалити

Котяра 39

7

21.08.09 14:11

Відповідь на [4] від КрыSSа
*політикум якої входить покоління власної генерації української молоді!* Пора в таком возрасте различать понятия генерации и дегенерации...
я же хохлятского не знаю...то дегенераты это точно, молодые хохлы

Відповісти | з цитатою | видалити

Котяра 39

8

21.08.09 14:12

Відповідь на [6] від R@xXx
Я не ігнорюся.
это что с тобой стало? тебе моск от кацапа пересадили?

Відповісти | з цитатою | видалити

R@xXx

9

21.08.09 14:13

Відповідь на [8] від Котяра 39
Я б мозок типу твого собі не переставляв.

Відповісти | з цитатою | видалити

Котяра 39

10

21.08.09 14:15

Відповідь на [9] від R@xXx
Я б мозок типу твого собі не переставляв.
так и остался бы с пустой головой...радуйся помесь хохла и москаля

Відповісти | з цитатою | видалити

Замітка додана 11.08.09, 16:40

Богдан Бо

Зробити замітку темою години?
Дістало!


Слухав декілька передач про річницю подій військового конфлікту Грузії і Росії, а тепер пішли заяви про всілякі незадоволення з боку Росії щодо України і продажу нею зброї зокрема Грузії.
Скажу відверто: ДІСТАЛО! Просто дика наглість Росії Медвєдєва-Путіна вже не знає меж: ми продавали і продаємо зброю Грузії згідно всім міжнародним умовам і стандартам, а Росія таємно, незаконно, безоплатно передавала сепаратистам Осетії та Абхазії зброю аж до танків і важкої артилерії й ракетних комплексів включно - це все нормально?!
Російські війська проводили повномаштабні військові операції із застосуванням всіх видів озброєння (окрім ядерного) в Чечні, де знищили десятки тисяч громадян Російської Федерації - це теж нормально і не є геноцидом?! То росіяни "відновлювали конституційний лад"! А зробити Грузії подібне на виключно своїй території вже є злочин по відношенню... до Росії - що це, як не дика міжнародна брутальність?!
Грузія нічим не зачипила сувернітет Росії! Нічим! А Росія навпаки грубо втрутилась у сувернітет Грузії. Росія є агресором, що анексував територію іншої держави! І як може Україна бути дружньою до агресора?
Росія брутально не виконує міжнародних домовленостей: спершу її "миротворці" в Абхазії та Осетії стали ширмою для переведення місцевого населення в статус громадян Російської Федерації, щоб потім анексувати ці території і при тому нагло не виконується "договір Саркозі"! А тепер якісь постійні притензії до України за допомогу Грузії.
Україна - суверенна держава! З ким хочемо - з тими і дружимо. Кому хочемо - тому і помагаємо! Тим більше, що Грузія є наш союзник і партнер по ГУАМ! Це, фактично, наш міжнародний обов’язок і гідність!
У військовому конфлікті з Грузією агресором однозначно є Росія! Тільки це є головною причиною, чому Україна і українці хочуть увійти до НАТО.
Особисто я був і є проти воєн і військових блоків, у тому числі і НАТО, але я не бачу іншого виходу від загроз з боку Росії, як шукати могутньої міжнародної підтримки і захисту в першу чергу в НАТО. Бо вибору нема! Або знову "братня" окупація Росією, або Євросоюз і НАТО.
Бавитись у нейтралітет небезпечно, тому що керівництво Росії завжди порушувало і буде порушувати всі міжнародні угоди і домовленості. Нема кому вірити і з ким домовлятись в Росії - це країна агресії, шовінізму і мілітаризму.
Громадяни України - небезпека вже поряд! Задумайтесь над цим!

Відправити другу
Редагувати
Видалити
Рейтинг замітки:
1
Додати коментар | RSS | Читати в RSS-рідері
Коментарі

Al KazlOFF

1

11.08.09 17:44
Высказал? А России как-то пофигу. Её никто не тормозит. Как и Германию в конце 30-х...

Відповісти | з цитатою | видалити

Гість: Ditrixx
2

12.08.09 09:49
"Нема кому вірити і з ким домовлятись в Росії - це країна агресії, шовінізму і мілітаризму." - що правда-то правда.
ти забув ще добавити, що у росії зневага держави до власних громадян перевищує всі межі.

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо

3

12.08.09 15:03

Відповідь на [2] від Гість: Ditrixx
То правда, але і прості росіяни вихваляються своєю державою, що її бояться: " Живемо бідно, в злиднях, але які у нас ракети! Які атомні човни! Які супер-літаки!" Є на цю тему гарний вірш українського поета Леоніда Тереховича

ОДА ЗНОШЕНИМ КАЛЬСОНАМ

Затихли голосні стодзвони,
лиш тихо рвуться не по шву
до ран заношені кальсони,
щоб нагадать біду живу.
І щось підспудно є тут спільне
без каяття та забуття:
розлазиться на клапті спіднє,
неначе зношене життя.
І в час, коли кальсони рвуться,
та їм заміни не знайти,
молюсь на велич революцій
відкривших зоряні світи!
6.10.1990 р.

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо

4

12.08.09 15:07

Відповідь на [1] від Al KazlOFF
Точно підмічено, але треба щось робити, щоб не стати розмінною монетою типу Чехословаччини 1936 р.

Відповісти | з цитатою | видалити

Al KazlOFF

5

12.08.09 15:13

Відповідь на [4] від Богдан Бо
Честно ? Можешь меня не понять, это со временем придёт.
1. Разумно строить страну, а не ежедневно в телевизоре позориться( мягко сказано) т.н. "представителям власти".
2. По возможности мягко относиться к пока-что пророссийским слоям населения, в том числе русскоязычным.Не навязывать украинизацию. При нормально работающей Украине никто носом вертеть не станет.

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо

6

13.08.09 12:31

Відповідь на [5] від Al KazlOFF
Друже, це і відбувається!
1. Країну України будують не в телевізорі, а щоденна праця мільйонів люду - це є.
2. Українізації як такої нема, бо за 18 років можна було і по дієвіше, а так тільки обов’язкові екзамени з мови і літератури до вузів і трохи телебачення НАЦІОНАЛЬНЕ українізували. Держапарат в Україні двомовний з перевагою РОСІЙСЬКОЇ - де тут українізація? Інтернет - те саме. Просто і та часточка української, що появилась там, дратує де-кого як українізація!

Відповісти | з цитатою | видалити

Al KazlOFF

7

13.08.09 12:41

Відповідь на [6] від Богдан Бо
Согласись, требование украинской озвучки фильмов - это перегиб. В этом просто нет необходимости. Мы же с тобой нормально друг друга понимаем?

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо

8

13.08.09 13:24

Відповідь на [7] від Al KazlOFF
Друже, відверто, "перегиб" - коли тебе вдома відик примушують дивитись тільки українською, а зовні я не знаю точних рецептів. Тут спільно думати і робити треба, але головним є спільна ціль! А у нас, на жаль, багато громадян України, які патріоти іншої держави - це нонсенс, тобто дурість. Що ми доброго разом зробити зможем? Як лебідь, рак і щука в байці?

Відповісти | з цитатою | видалити

Al KazlOFF

9

13.08.09 13:39

Відповідь на [8] від Богдан Бо
Ничего, дурость со временем пройдёт. Как только держава к народу лицом повернётся.
Ты говоришь об общей цели - а она разве есть?

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо

10

13.08.09 14:28

Відповідь на [9] від Al KazlOFF
Держава - це ми! МИ, а не щось невідомо що, яке має повертатись!
І я тут не просто теревені вести, а власне вияснити наскільки є мої погляди співвідносні з іншими.
А ціль у мене - правова демократична незалежна держава Україна.
Чи може бути правова держава з продажними корумпованими суддями - НІ!
Чи може бути демократична держава з продажними корумпованими депутатами - НІ!
Чи може бути незалежною держава, яка підчиняється уряду іншої держави (читай: Росії або США) - НІ!
Хто має тут наводити лад? Ми і тільки ми: народ України!
Іншого не дано.

Відповісти | з цитатою | видалити

Замітка додана 31.07.09, 12:00

Богдан Бо

Зробити замітку темою години?
Зустріч Патріарха Московського Кирила з інтелігенцією в Києві



(промову і виступи слухав під час прямої радіотрансляції 29 липня 2009 р.)

Буде доволі цікаво прочитати відгуки на цю зустріч, а з свого боку відгукнусь такими своїми враженнями.
Патріарх Московський Кирил є людиною значною за інтелектуальними здібностями - це однозначно. Це людина нової формації та мислення, отож від нього можна очікувати створення потужної хвилі оновлення православ’я як в Росії, так і за її межами.
Багато з сказаного Патріархом Кирилом є дуже актуальним, особливо тема захаращення релігійних постулатів світською дійсністю, спотворення меж розрізнення ДОБРА і ЗЛА під личиною "толерантності" і ще багато чого розумного, що дасть можливість оживити дискусію на цю тему в Україні.
Проте було досить цікаво спостерігати, як говорячі розумні речі, сам Патріарх Кирило їх трактував. Особливо стосовно церковного розколу: сказав, що не можна вести діалог, коли одна сторона ставить свої однозначні вимоги, зокрема, або автокефалія, або нічого, але при тому опускаючи позицію іншої сторони теж однозначно категоричну: тільки повна підлеглість Московському Патріархату. Інших варіантів Патріарх Кирило не оголосив - їх нема. Виходить, що всі визнають з його подачі неможливість діалогу через впертість українців-розкольників, але не їх опонентів, які просто дотримуються принципових істин: визнайте нас своїми владиками і ми ласкаво дозволимо стати вам нашою паствою.
Ніяких пропозицій по примиренню Патріарх Кирил не озвучив - їх нема. Проте озвучив дуже дивну конструкцію логічних доказів, чому в Україні неможливо встановити Патріархат в рамках єдиної держави, бо, по-перше, ніде такого нема: всі існуючі давні Патріархати Ірусалимський, Антіохійський та інші не мають державних меж, а, по-друге, хоча в ХІХ ст. з’явилось кілька національних Патріархатів: в Болгарії, Чехії, але ж їх не можна порівняти з Києвом - цим другим Ірусалимом!
І автоматично виникає ряд запитань: якщо у ХІХ столітті могли виникнути нові Патріархати, то чому вони не можуть виникнути у ХХІ столітті?
Так само стає незрозумілим: якщо Патріарх Кирило сам визнає древню релігійну вищість Києва, то чому і за якою логікою Київська Митрополія має бути складовою Московського Патріархату? Як відомо Папи Римські теж не завжди були у Римі, а переселялись в силу історичних причин в інші місцевості, зокрема у Авіньон. Але і там вони були Папами Римськими і з часом повернулись до Риму.
Тобто якщо в силу історичних негараздів найвищі церковні повноваження перемістились з Києва до Москви, потім з Москви до Пітербургу і назад до Москви, то ніщо не заваджає зараз (окрім політичних інтересів!) повернути Патріархат Православної Церкви знову до Києва і зробити його справді центром православ’я. Початковий крок зроблено: проведено Синод у Києві, що є першим випадком проведення Синоду за межами Росії.
Питання розколу чи якоїсь автокефалії відпало б автоматично. Але щиросердечний "ляп" Патріарха Кирила все розставив на свої місця, коли він відверто дивувався, чому українські розкольники запобігають ласки у Патріарха Вселенського (Константинопільського), а ось Московському Патріархові підчинитись не хочуть. Що називається: злазьте, бо приїхали. Сам тільки перед тим розписував всі історичні градації, щоб потім таке ляпнути. Зрозуміло, що 80% світового правослов’я контролюється Московським Патріархатом, але влада не є, не була і ніколи не буде замінником святості.
Хто мав щастя в червні 2001 року бути свідком прибуття в Україну Папи Римського Івана-Павла ІІ, той не пригадає повідомленнь про кількість територій та світової пастви підвладної цьому їєрарху, але кожен пригадає те неймовірне духовне піднесення, яке навіювала ця особа. Кожна людина, віруюча чи ні, незалежно від конфесійної приналежності, - відчувала нас собі дію того, що називається піднесено - благодаттю.
Розум, воля, влада у Патріарха Московського Кирила є, а ось саме духовної благодаті - немає.
Особисто я був прикро вражений розповіддю Патріарха Кирила про "чорну касу" в період його перебування на посаді митрополита Смоленського: як можна церковному ієрарху з бравадою в голосі (а не безмежною печаллю за цей гріх!) оповідати, як він зумів таємно збирати і переподіляти гроші поміж приходами в обхід діючого закону. Чим ви пишаєтесь, отче? Що на вас ніхто не доніс? І вам не соромно це привселюдно казати? Знаєте добре, що доносили! І не один, бо всі ці доноси підшито до вашої особистої справи у КДБ і ви з ними ознайомлені. Я в цьому переконаний повністю, бо як онук православного священника з Волині Леоніда Гардасевича, якого засудили 1947 р. до 10 років каторжних робіт на Колимі за відмову співпрацювати з "органами" і доносити про почуте на сповідді, можу точно стверджувати - на той радянсько-кегебіський час іншого шляху не було: або - або....
І Патріарх Кирило опосередковано це визнав, коли переповідаючи розмову за кордоном з церковними ієрархами, він відповів на їх підбурювання до антидержавних дій проти радянської влади, що він надає перевагу не бунту з наперед визначеним результатом, а щоб церкви працювали і прихожани могли доторкнутись до священних таїнств. Правильно - і мій дід так казав. Просто гріх "чорної каси" - він і є гріх, хоч і з благими побудженями, тому не потрібно лукавити: всі знали, кому це треба було знати. А що вас не зачепили - то окрема розмова.
Вона в руслі нагородження Патріархом Кирилом академіка Толочка не знати за які перед Московською церквою заслуги. Якось одразу спало на думку нагородження Сергія Ківалова - невже ці люди думають, що подібні брязкальця прикриють від людей їх душевну підступність і гидь. А те, з яким "пиитетом" український академік Толочко цитував слова Карамзина про "пленительные воспоминания" - викликає таку огиду: він полонений від приємних вражень під час свого беребуваня у спільному полоні...
Можна згадати, як одна жінка на передачі "Чекай на мене" оповідала про своє життя і що в ньому найкращі часи належать періоду, коли їх під час війни вивезли до Німеччини на примусові роботи і вона працювала у господарстві німецького бауера, де закохалась і була щаслива, як ніколи потім. Інша жінка пригадувала, як їх вивезли з Західної України на Далекий Схід, і які вони там українці були щасливі, згуртовані, дружні, не те що на теперішній час в Україні. Дисиденти-"шестидесятники" в своїх розповідях часто згадують, як здорово було їм в тюрмі і на "зоні" у дружньому середовищі однодумців, об’єднаних однією долею і метою. Українцям подібні "пленительные воспоминания" можна навести безмір! Хоча у Толочка вони скоріше іншого порядку...
І на завершення своїх вражень хочу навести момент, коли хтось з виступавших від Київської богословської академії заявив, що всі вони щасливі від дого, що Патріарх Кирил зробив їм таку честь і став доктором богослів’я. Ця фраза прозвучала настільки багатозначною, що я не берусь перевовідати, але стати спершу Патріархом, а вже потім - доктором богослів’я...
Звичайно, що я знаю про освіченість та велику ерудицію Патріарха Московського Кирила, але так прозвучало.


Відправити другу
Редагувати
Видалити
Рейтинг замітки:
Додати коментар | RSS | Читати в RSS-рідері
Коментарі

Богдан Бо

1

31.07.09 12:04
Панове, прошу вибачити, що ваші коменти зникли, але вони зникли, коли я відредагував і завантажив свій матеріал наново. Всі ваші коментарі дуже влучні і правильні.

Відповісти | з цитатою | видалити

Гість: arcanawt
2

31.07.09 12:07
А где об этом можно поподробнее прочитать ?

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо

3

31.07.09 12:26

Відповідь на [1] від Богдан Бо
А! Я ще таке резюме видав : "Патріарх Кирил - це той же Медвєдєв, тільки в рясі: настільки вони подібні за манерам і навіть тембром голосу"

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо

4

31.07.09 12:29

Відповідь на [2] від Гість: arcanawt
Не знаю - треба по інтернету пошукати, але я зараз не маю на те часу і бажання. Мені достатньо, що я почув. Патріар Кирил - явно "не герой мого роману".

Відповісти | з цитатою | видалити

Гість: arcanawt
5

31.07.09 12:30

Відповідь на [4] від Богдан Бо
Понятно . Спасибо

Відповісти | з цитатою | видалити

Гість: A_V_L
6

31.07.09 12:40

Відповідь на [3] від Богдан Бо
А! Я ще таке резюме видав : "Патріарх Кирил - це той же Медвєдєв, тільки в рясі: настільки вони подібні за манерам і навіть тембром голосу"
зомбі наступають!

Відповісти | з цитатою | видалити

Nech sa paci

7

9.08.09 14:59
У Києві взагалі, наскільки я зрозумів, не було своєї визнаної автокефалії. УАПЦ та УПЦ КП створювалися не в канонічнй спосіб. А Київська митрополія раніше була у складі Константинопольського патріархату.

Я так розумію, що для того, аби УПЦ МП перетворилася на автокефалію, цього, принаймні, мають забажати й виголосити священнослужителі УПЦ МП. А такого бажання в них немає. Поки що...

Щодо втручання політики у справи духовні -- згоден.

Відповісти | з цитатою | видалити


Замітка додана 28.07.09, 14:50

Богдан Бо

Зробити замітку темою години?
Віктор Ющенко: "за" і "проти"



Нещодавно у мене проскочила така фраза: "На мою думку президенти повинні бути або такі, як Володимир Путін, або такі, як Віктор Ющенко"
Вважаю, що у цій фразі сказано досить багато: розумний авторитаризм або проблемний демократизм.
Правильно сказано: "Кожен народ вартий своєї влади". Росії, з її органічним прагненням мати царя-батюшку, дуже повезло, що знайшовся Володимир Путін, який зумів її ухопити, обхопити і захопити. І сам Путін дав собі точне визначення "державного менеджера", аби не користуватись іншим давнішим терміном - "диктатор", тобто тимчасовий (!) правитель з надзвичайними повноваженнями. Щоправда ці повноваження Путін надав собі сам і дійсно врятував Росію, а те, що він добровільно поділився владою з Медведєвим - робить авторитет Путіна як державника ще більшим: держава не повинна бути залежною від життя однієї людини!
А Україна не захотіла мати у себе царя-батюшку Путин-2 в образі Віктора Януковича! І народ, саме народ обрав до влади Віктора Ющенка. Не схотів народ України, щоб ним хтось одноосібно керував. Ну а потім, як годиться у нас, всі, у тому числі й автор цих рядків, починають ремствувати, що Ющенко поганий президент, бо слабо керує державою. І водночас, я певен, дуже багато людей знову віддадуть свої голоси за Віктора Ющенка саме за цю його рису - не бажання централізувати під себе державний устрій в Україні. І навпаки ця риса притаманна Віктору Януковичу і ще більше - Юлії Тимошенко, тому всі їх теперішні рейтинги ніщо в порівнянні з мізерним рейтингом Віктора Ющенка, який саме тому і мізерний, що Ющенко його не "надуває".
Одночасно не можна закинути Віктору Ющенку повну відсутність волі чи характеру, бо він добився перемоги у дуже важкій і небезпечній боротьбі за посаду Президента України і переміг! Потім було теж чимало складних подій, як конфліктна відставка Юлії Тимошенко, меморандуми з Віктором Януковичем та "Національної довіри", розпуск Верховної Ради, припинення кількох спроб "повзучого державного перевороту", особливо в часи небезпечного тандему Януковича-Мороза. Все це говорить, що Віктор Ющенко далеко не слабохарактерна людина. Але і явно не диктатор.
Найбільшою вадою Віктора Ющенка є, на мою думку, дуже слабка кадрова політика, або якщо точніше - повна її відсутність. Якщо в часи Кучми кожне призначення та звільнення держслужбовця, силовиків рівня офіцера чи суддів, голів сільрад - буквально все контролювалось президентською адміністрацією і особисто Кучмою, то за Ющенка тут пішла повна анархїя, де кожен держкерівник робив що йому заманеться: своя рука - владика. Дуже частим стали випадки призначення на значні посади людей без жодного фахового досвіду, належної освіти та знань, але ж то "перевірений партійний товариш"!
Також прикро, що відсутній належний поступ та опіка з боку президента Ющенка в питаннях молодіжної політики, а це є майбутнє нації! Майбутнє Української Держави! Молоді спеціалісти буквально пролазять в державне управління і то завдяки різним закулісним зв’язкам, а не по справедливому конкурсу. Міг би тут існувати патронат президента Ющенка? Міг, але, на жаль, його нема. Пам’ятники - це добре, дуже добре, але важить, щоб було покоління, яке б їх вшанувувало.
Я вже не берусь за зовнішню політику, бо не фахівець, але й там втішного маємо не багато. Навіть Польша втратила всяку цікавість до нас, а Євросоюз - і того більше! Всі блоки і співдружності у летаргійному стані. Ну а Росія - як Росія: з нею дружба, що служба. Такі ось зовнішні справи.
Але є дві речі, які є найважливішими в позитивних здобутках Віктора Ющенка: він зберіг цілістність України і зберіг демократію. Те що загроза відходу Сходу України у варіант "Придністров’я", а за ними і Криму існував - засвідчує зібрання у Сіверодонецьку! Справився. Зараз ці тенденції значно ослабли. А чергова загроза демократії в Україні минулась зовсім недавно з невдалої спроби узурпувати владу "широкою коаліцією ПРіБЮТ" депутатами ВРУ. Знову ж відверта розмова двох Вікторів повернула Україні демократію, коли вибори - дійсно вибори і ніхто не знає наперед можливих результатів! Це і є основний показник демократії, а не формальна наявність виборів з так званою системою "вибору без вибору".
Не знаю, як кому, але для мене саме ці дві речі були найважливішими 2004 року в боротьбі за Президента України Віктора Ющенка: Україна і свобода!
Зараз Україна є Суверенною Унітарною Демократичною Державою де мої свободі держава (!) не загрожує, тому я продовжую казати: "Ющенко - так!"


Відправити другу
Редагувати
Видалити
Рейтинг замітки:
Додати коментар | RSS | Читати в RSS-рідері
Коментарі

Тарас Токар

1

28.07.09 15:05
А хіба йому є альтернатива в Україні?

Відповісти | з цитатою | видалити

братЧортомлик

2

28.07.09 15:06
Мені сподобалося "Україна і Свобода"

Відповісти | з цитатою | видалити

Вреднулька

3

28.07.09 15:11
Как можно вообще сравнить Ющенко и Путина??? Это несравнимые вещи как батарейка и самолет... И причем тут царь-батюшка??? Это полный бред... Уж наш президент загнал нашу страну в полную **** и этим все сказано.

Відповісти | з цитатою | видалити

атаман

4

28.07.09 18:32
Ющщенко єврей і жінка єврейка з америки і йому начхати на Україну.Кажеж зберіг демократію-демократія якщо її перевести на нормальну мову є влада заможних і вільних над рабами,вчи історію.
Україна не є Суверенною Унітарною Демократичною Державою .Почитай трохи підручник з теорії держави та права.

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо

5

28.07.09 18:37

Відповідь на [2] від братЧортомлик
Мені сподобалося "Україна і Свобода"
Я ще більше люблю гасло: "Бог! Україна! Свобода!"

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо

6

28.07.09 18:41

Відповідь на [4] від атаман
Спеціально для атамана: Суверенна Соборна Українська Держава!
Україна у кожного своя! Головне, щоб вона БУЛА!

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо

7

28.07.09 18:54

Відповідь на [1] від Тарас Токар
А хіба йому є альтернатива в Україні?
У тому і весь позитив, що є з кого вибирати: молодий поміркований Яценюк, досвідчений поміркований Литвин, ще є Гриценко, але з меншими шансами, хоч я вважаю, що президент з нього був би добрий.
І з протилежного боку команда "довибору - до кольору": Янукович, Тимошенко, Тігіпко, Тягнибок, Вітренко, Богословська...
Це дуже зле, коли вибір обмежений, або "альтернативи нема" - це означає нашу державну убогість.

Відповісти | з цитатою | видалити

Гість: A_V_L
8

29.07.09 08:41
А я йому скажу "ні".
Він не виконав жодної своєї обіцянки.
Ви пишете, що держава Вам не загрожує, а чи справді це так?
Погляньте лишень на судову систему, на правоохоронні органи загалом - це взагалі мафія. І що зробів Ющенко?
Про його бездарну і внутрішню і зовнішню політику я взагалі не хочу писати. А так звана вами нібито його політична воля, то зовсім не його політична воля, а тих людей котрі його підтримували. Таж Тимошенко, що на Майдані, що під час парламентської кризи 2007 року. Зокрема, як щоб він мав політичну волю, кризи 2007 він мав взагалі не допустити.
Я вважаю, що за його президенства Україна більше втратила чим отримала. У 2004 році Ми обрали собі слабкого президента, що і спричинило весь цей безлад який маємо на сьгодні.

Відповісти | з цитатою | видалити

Гість: A_V_L
9

29.07.09 08:43

Відповідь на [8] від Гість: A_V_L
Єдиний позитив з того, це те, що не прийшов Янукович, але цього дуже замало.

Відповісти | з цитатою | видалити

Білченя

10

29.07.09 10:03
я кажу так Тягнибоку! і ВО "Свободі"

Відповісти | з цитатою | видалити

Замітка додана 10.07.09, 10:26

Богдан Бо

Зробити замітку темою години?
Ода вишиванці



автор вірша Ярослав Чорногуз

Одягну я тебе на світанку,
Наче світла у душу віллю,
Українська моя вишиванко,
Я тебе до безтями люблю.

На тобі, чарівна одяганко,
Знаки світлих і сонячних врун,
Щоб торкалася ти, вишиванко,
До душі найтаємніших струн.

Ти за пояс заткнеш і шляхтянки
Дорогий, найсучасніший стрій.
Сама Леля тебе, вишиванко,
Прикрашала квітками із мрій.

Не архаїка ти, що як бранка,
У музеї забута висить.
Вічна модо моя, вишиванко,
Я щодня тебе прагну носить.

Крізь пітьму лихоліть, до останку,
Я твій образ у серці беріг,
О квітуча моя вишиванко,
Ти народу мого оберіг.


Відправити другу
Редагувати
Видалити
Рейтинг замітки:
Додати коментар | RSS | Читати в RSS-рідері
Коментарі

Прончита

1

10.07.09 10:44


Відповісти | з цитатою | видалити

Прончита

2

10.07.09 10:48
До речи , довелося бути у Львові на Паску і була вражена , що майже вся молодь була вдягнена в вишиванки. Незвичайне місто до якого хочеться повернутися

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо

3

10.07.09 11:20

Відповідь на [2] від Прончита
Я радий, що вам сподобалось. На мою думку так і треба: просто жити і цінувати себе й все своє належним чином, а хто сам захоче - най приєднується.

Відповісти | з цитатою | видалити

N 47-ий

4

10.07.09 12:34
Цікаво.



Відповісти | з цитатою | видалити

Воїн світла

5

12.07.09 01:29


Відповісти | з цитатою | видалити

Гість: Друг Шелест
6

16.07.09 13:36
Добрий вірш!

Відповісти | з цитатою | видалити


Замітка додана 30.06.09, 13:20

Богдан Бо

Зробити замітку темою години?
Степан Бандера і Акт відновлення Української Держави 1941 р.



Степан Бандера і проголошення Акта відновлення Української Держави 30 червня 1941 року у м. Львові

1 січня в Україні традиційно відзначають чергову річницю дня народження видатного громадського і політичного діяча, загальновідомого лідера Організації Українських Націоналістів - Степана Бандери. Цього року виповнилося рівно 100 років від часу появи на світ божий 1909 р. в с. Старий Угринів на Станіславщині (тепер Калуський район Івано-Франківської області) в сім’ї сільського пароха о. Анрія Бандери та матінки Мирослави з роду Глодзінських другої дитини і першого сина, якому дали ім’я Степана.
Багато чинників сприяли формуванню особистості Степана Бандери в якості лідера і великого патріота України. З одного боку важкі умови далекого від достатку сільського життя привчили його з малечку до праці і життєвих труднощів, особливо після втрати у 11-літньому віці матері. Не маючи міцного здоров’я і ще з дитинства захворівши на ревматизм кісток, Степан проте, будучи старшим серед братів, зумів стати для них захистником і водночас навчився керувати людьми. З іншого боку атмосфера в родині українського священника греко-католицького обряду була сповнена любов’ю до рідного народу і краю. Так після проголошення 1 листопада 1918 року Західно-Української Народної Респулбіки о. Андрій одразу пішов до лав Української Галицької Армії сужити польовим капеланом. В подальшому в домівці Бандер повсякчас заїжджали на гостину провідні діячі українського визвольного руху в Галичині, отож малий Степан був знайомий і всотував в себе ідеї націоналізму фактично від їх першоджерел.
Важливим етапом в житті Степана Бандери став період навчання з 1919 по 1927 роки у Стрийській гімназії, що прославилась як визначний осередок плекання українського патріотизму і супротиву польському шовінізму. Від самого початку Степан Бандера вклюдчився в український націоналістичний рух спершу в юнацьких формуваннях, а з часом перейшов до безпосередньої підпільної боротьби. Не зважаючи на слабе здоров’я Степан Бандера з 3 класу стає членом «Пласту». Водночас він приймає дієву участь в роботі Товариства «Просвіта» і дуже активно займається розповсюдженням нелегальної націоналістичної літератури, організовує акції саботажу урядової насильницької полонізації українців. Так що після завершення навчання у Стрийській гімназії Степан Бандера вже був цілком сформованою особистістю і доволі помітним лідером серед націоналістичної молоді, а тому після переїзду до Львова, де він у вересні 1928 року поступив навчатись до Політехнічного інституту на агрономічне відділення, швидко розпозпочав роботу в підпільній діяльності ОУН одразу після її створення і незабаром очолює референтуру пропаганди в Проводі ОУН в Краю.
У віці всього 23 роки Степан Бандера стає Крайовим Провідником ОУН на Західно-Українських Землях і на той час діяльність організації набрала особливо значного розмаху. Відповідно посилювались репресії з боку польської влади, а найбільше - після вбивства членами ОУН міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Перацького. У червні 1934 року Степана Бандеру заарештовують і після двох судових процесів у Варшаві та Львові його засуджують спершу до смертної кари, яку замінюють на подвійне пожиттєве ув’язнення. Тільки з початком 1 вересня 1939 року Другої світової війни з розгрому Польської держави німецькими та радянськими військами, Степан Бандера опиняється на волі і знову підключається до діяльності ОУН. В лютому 1940 року Степан Бандера збирає своїх прибічників у Кракові, де проголошує про створення «Революційного Проводу ОУН». Від того часу веде свій поділ ОУН на «мельниківців» та «бандерівців», проте агресивна активність останніх зробила прихильників Степана Бандери більш відомими.
Як тільки розпочалась війна поміж Німеччиною та СРСР і 30 червня 1941 року бандерівцями на чолі з Ярославом Стецьком було проголошено у Львові Акт про відновлення Української Держави, - одразу німці заарештовують Степана Бандеру й до самого закінчення війни утримують його у концтаборі Заксехаузен, разом з Андрієм Мельником та іншими провідними націоналістами. За цей проміжок часу в радянській тюрмі в липні 1941 року органами НКВС був розстріляний о. Андрій Банедра, а в німецькому концтаборі Освенціум від рук польських капо 1943 року гинуть два молодші брати - Василь та Олександр Бандери. В лавах Української Повстанської Армії загинув наймолодший Богдан Бандера, а сестери Марта-Марія, Оксана і Володимира Бандери були репресовані радянською владою і заслані на довічне поселення до Сибіру.
На прикінці війни німці за клопотанням гетьмана Павла Скоропадського звільнили з тюрем всїх вцілілих на той час українських націоналістів у тому числі і Степана Бандеру. Він знову починає свою активну діяльність в роботі ОУН вже за кордоном і продовжує цю боротьбу до останньої хвилини свого життя, коли 15 жовтня 1959 року у Мюнхені підступна рука убивці-кедебіста не завдала смертельного удару вірному сину українського народу - Степану Бандері. Вічна йому пам’ять і шана по всі часи, як і всьому роду Бандерів - вічная пам’ять і слава.
Багатовікова боротьба української нації за відновлення втраченої Незалежності має велику кількість видатних подій. Між ними особливе місце займає підготовлений Організацією Українських Націоналістів з ініціативи її Провідника Степана Бандери Акт проголошення відновлення Української держави 30 червня 1941 року у Львові. У XX столітті то була третя спроба повернути Україні її волю та незалежність. З нагоди цієї дати пропонуємо читачам рядки з майбутньої книжки Євгена Перепічки «Ідеї Степана Бандери та сучасність».
Напередодні Другої світової війни українські сили були роз’єднані, несконсолідовані. ОУН проявила ініціативу до консолідації усіх українських сил, і 1941 р. у Кракові було скликано нараду українських патріотичних діячів (ОУН Мельника відмовилася брати участь у нараді). Було створено Український Національний Комітет (УНК). Керівництво довірено генералу Всеволодові Петріву, першим заступником став В. Гербовий.
Коли почалася війна, 23 червня 1941 р. представник Бандери передав німецькому уряду в Берліні меморандум і резолюцію Другого Великого Збору руху Бандери. В меморандумі було дано негативну оцінку окупації України німецькими військами. Відзначалось, що питання Східної Європи може бути вирішене «не через тривалу військову окупацію», а через створення Української держави, суверенної в усіх областях. Економіка України має бути абсолютно незалежна, без центру в Берліні. Україна повинна мати свої збройні сили.
Напередодні війни ОУН Бандери організувала похідні загони (6-8 тисяч осіб), які були поділені на три групи: група «Північ» мала опанувати Київ і Київську область; група «Центр» йшла на Харківщину; група «Південь» просувалася у напрямі Криму й Одеси. Завданням похідних груп було йти за фронтом і першими проголошувати відновлення української державності, створювати місцеву українську владу - самоврядування, організовувати її культурні та господарські функції, розбудовувати на місцях мережу підпільної ОУН, провадити повсякденну боротьбу з окупантами та роз’яснювати завдання і програмові засади ОУН Бандери.
Група, яка складається з 15 осіб, мала особливе завдання: якомога скоріше дістатися Львова і проголосити там Акт відновлення української державності. Група з честю виконала своє завдання. Прибувши у Львів після обіду 30 червня 1941 р., уже увечері вона скликала представницькі збори в Народному Домі (площа Ринок, 10).
Національні Збори прийняли Акт відновлення української державності та декрет про призначення Голови уряду. На цю посаду обрано першого заступника Голови Проводу ОУН Ярослава Стецька. Засідання Національних Зборів було публічне, транслювалося на площу перед Народним Домом, де зібралося багато львів’ян.
З проголошенням Акта відновлення Української Держави 30 червня 1941 року почався процес державного будівництва. В тому ОУН дала українській історії великий позитивний приклад. Відразу після проголошення Акта новообраний Голова уряду Ярослав Стецько дав розпорядження І.Равликові організувати українську міліцію для встановлення і підтримання порядку в місті та охорони важливих об’єктів: електростанції на Персенківці, Головної пошти, радіостанції та державних інституцій (ратуші, будинку уряду) тощо. В місті було встановлено ідеальний порядок, не було ні грабежів, ні мародерства.
Почала працювати електростанція, місто було забезпечене цілодобово електроенергією. Відновлено рух трамваїв. Працювали всі продуктові магазини, здійснювався вільний продаж товарів без карткової системи. Водночас Я. Стецько дав розпорядження пустити в рух радіостанцію і негайно передати повідомлення про відновлення української державності. В радіоповідомлені було сказано «не складати зброї так довго, доки на всіх українських землях не буде створена Суверенна Українська Влада». По радіо передано Пастирський лист - благословення Митрополита Андрея Шептицького. Проводилась велика благочинно-господарська акція Греко-Католицької Церкви: були створені пункти милосердя, де роздавали безплатно триразове харчування немічним, бідним і сиротам. Відновила роботу охорона здоров’я. Почалися масові поховання жертв нелюдів НКВД;
Націоналісти передбачали, що гітлерівська Німеччина негативно поставиться до відновлення Самостійності України і відповість репресіям. «Акт відновлення Української Держави 30 червня 1941 року і розпочате ним державне будівництво - це були дії, виконані революційним порядком, і заздалегідь було відомо, що Гітлер відповість на них безоглядними репресіями... За саме передання УНКомітегом радіоповідомлення про Акт 30.06.1941 р. члени УНК були гестапом ув’язнені», - писав згодом Степан Бандера. І далі продовжував, що Берлін не хотів «...відразу викликати боротьбу українського народу проти себе» і зайняв тактику обіцянок і зволікань. Гітлерівська Німеччина прагнула втягнути Україну у війну проти СРСР.
Про події у Львові передала львівська радіостанція, німці були розгублені такою дією націоналістів. Радіопередача було перехоплено у Кракові, проте УНК надрукував інформаційний бюлетень, у якому повідомлялося про події у Львові в такій невиразній і хаотичній формі, що німці не знали, де правда, а де неправда. Представник ОУН Бандери в Берліні В. Стахів передав повідомлення міністру закордонних справ Рейху про створення українського уряду у Львові.
У Кракові заступник держсекретаря Кундт, суддя Брюлов, керівник генерального губернаторства Фегель та полковник Бізанц 3 липня викликали на допит Степана Бандеру і членів УНК Гербового, Андрієвського та інших українських політиків. Кундт повідомив, що український уряд у Львові не був створений за згодою Німеччини. Рейх і вермахт не є союзниками українців, і тільки «фюрер - єдиний... керує боротьбою, ми не союзники, ми завойовники російсько-радянських територій». Також він спитав Степана Бандеру, чи він відповідає за проголошення Незалежності та створення уряду, на що Степан Бандера сказав, що він дав наказ ще до початку війни взяти владу, створити свою адміністрацію та український уряд. Він як Голова ОУН, що стоїть в авангарді боротьби, має право так діяти. На це Кундт зазначив, що «це право належить німецькому вермахту і фюреру, який завоював цю країну. Тільки він має право встановлювати уряд».
Бандера взяв на себе всю відповідальність і заявив: «...даючи розпорядження, я не спирався на жоден наказ, ні на жодну угоду німецьких чиновників, а тільки на мандат, який отримав від українців». 5 липня Степан Бандера був арештований, почалися репресії та масові арешти націоналістів.
Ярослав Стецько після арешту 4 серпня 1941 р. на допиті в гестапо заявив: «Як заступник ОУН і голова Українського уряду, посту, з якого я не уступив, я несу повну відповідальність за проголошення відновлення Української держави і за наслідки, які з того випливають...
Я не узгоджував проголошення української державної влади з жодною німецькою установою. Я перебрав справи уряду на наказ Провідника ОУН.
Я звелів ввести в дію львівську радіостанцію і дозволив радіопрограму. Наказ заволодіти радіостанцією був відданий краєвим провідником ОУН ще до початку війни з Совєтським Союзом у рамках загального плану революційної діяльності ОУН на випадок війни».
А тим часом по всій Україні продовжувались події, започатковані у Львові, що підтверджують архівні документи Райху. З рапортів поліції і СД, надісланих у Берлін 17 липня 1941 р., відомо, що вся діяльність групи Бандери добре спланована й організована. «Група Бандери організувала так звані пропагандистські групи, котрі, як тільки важливу місцевість займають німецькі війська, негайно влаштовують маніфестації за незалежність і створюють на місцях автономні адміністративні органи. Крім того, вони поширюють оголошення, листівки, а часто й нелегальні газети, в яких публікуються заклики, виголошені по Львівському радіо... й проводять пропаганду тільки на користь Організації Українських Націоналістів (ОУН), а точніше - групи Бандери». Такі самі повідомлення надходили і з Запоріжжя: «Щойно біля 8 жовтня 1941 р. появилася тут перша група Бандери... Ці особи намагаються знайти ключові пости в адміністрації (муніципалітет, допоміжна поліція і т. п.)». Для забезпечення революційної діяльності групи Бандери мали добре налагоджений зв’язок із друкарнями, тут вони одержали всі необхідні бланки посвідчень («аусвайсів», паспортів тощо).
Групи Бандери готувалися до збройної боротьби, їм було дано наказ збирати і складувати зброю. «Члени ОУН отримали завдання розшукати російську зброю і боєприпаси та заховати їх, щоб вони не потрапили до рук німецького вермахту. Коли настане сприятливий момент, вибраний керівником ОУН і коли будуть оформлені групи партизанів, почнеться наступ проти німецьких окупаційних військ».
Проголошення Акту відновлення української державності змусило німців відкрити свої карти щодо ставлення до суверенності України. Гітлер неодноразово заявляв, що земля до Уралу має належати Німеччині.
Незважаючи на тяжку боротьбу проти двох профашистських імперій, гітлерівська геббельсівська пропаганда всюди повідомляла, що Гітлер визволяє Україну, а українські самостійники - ОУН Бандери - «допомагають большевикам», що українські націоналісти завдають шкоди Україні. Московська большевицька пропаганда цинічно тріскотіла про співпрацю ОУН Бандери з Німеччиною. Корнійчук брехав на сторінках большевицької газети «За радянську Україну», що, мовляв, «Гітлер покликав на поміч зрадників українського народу - петлюрівців, ОУНівців, гетьманців».
У тяжких умовах у запіллі було організовано систему заготівель, переробки й магазинування продовольства для УПА. Виробляли медичний спирт для оброблення ран і виготовлення ліків, перев’язувальні матеріали, мило, шкіру для взуття та багато іншого, ураховуючи навіть регенерацію паперу для підпільних друкарень. У майстернях виготовляли і ремонтували зброю, взуття і одяг для вояків УПА. Підпільне підприємство в Демані випускало карти для командирів УПА, копіюючи та перекладаючи трофейні карти.
Створений в запіллі Український Червоний Хрест опікувався пораненими, обслуговував населення. Навіть за совєтської окупації ОУН дбала про ремонт сільських шкіл та нормальну діяльність.
Українці воювали на два фронти і не шукали приятелів у чужих держав, не йшли на співпрацю, а воювали зі зброєю у руках проти гітлерівської Німеччини та комуністичної Москви. Справжня самостійницька політика мусила йти власним шляхом, не спираючись на політику імперій.

підготував Богдан Гордасевич


Відправити другу
Редагувати
Видалити
Рейтинг замітки:
Додати коментар | RSS | Читати в RSS-рідері
Коментарі

CKB
1

30.06.09 14:13
"Гітлер покликав на поміч зрадників українського народу"

Вот же ж Гитлер брехун какой. Никто не звал, они сами пришли

Відповісти | з цитатою | видалити

Гість: Ditrixx
2

1.07.09 10:49

Відповідь на [1] від CKB
"Гітлер покликав на поміч зрадників українського народу"

Вот же ж Гитлер брехун какой. Никто не звал, они сами пришли
Незважаючи на тяжку боротьбу проти двох профашистських імперій, гітлерівська геббельсівська пропаганда всюди повідомляла, що Гітлер визволяє Україну, а українські самостійники - ОУН Бандери - «допомагають большевикам», що українські націоналісти завдають шкоди Україні. Московська большевицька пропаганда цинічно тріскотіла про співпрацю ОУН Бандери з Німеччиною. Корнійчук брехав на сторінках большевицької газети «За радянську Україну», що, мовляв, «Гітлер покликав на поміч зрадників українського народу - петлюрівців, ОУНівців, гетьманців».
не передергивай. тупо.

Відповісти | з цитатою | видалити

CKB
3

1.07.09 10:51

Відповідь на [2] від Гість: Ditrixx
"Гітлер покликав на поміч зрадників українського народу"

Вот же ж Гитлер брехун какой. Никто не звал, они сами пришли
Незважаючи на тяжку боротьбу проти двох профашистських імперій, гітлерівська геббельсівська пропаганда всюди повідомляла, що Гітлер визволяє Україну, а українські самостійники - ОУН Бандери - «допомагають большевикам», що українські націоналісти завдають шкоди Україні. Московська большевицька пропаганда цинічно тріскотіла про співпрацю ОУН Бандери з Німеччиною. Корнійчук брехав на сторінках большевицької газети «За радянську Україну», що, мовляв, «Гітлер покликав на поміч зрадників українського народу - петлюрівців, ОУНівців, гетьманців».
не передергивай. тупо.
Да какая разница. Ответить передергом на передерг - это не есть передерг.

Відповісти | з цитатою | видалити

Гість: Ditrixx
4

1.07.09 10:55

Відповідь на [3] від CKB
ты действительно считаешь, что для Украины есть разница между НКВД и "гестапо"?

Відповісти | з цитатою | видалити

CKB
5

1.07.09 10:59

Відповідь на [4] від Гість: Ditrixx
ты действительно считаешь, что для Украины есть разница между НКВД и "гестапо"?
Конечно.

Відповісти | з цитатою | видалити

Гість: Ditrixx
6

1.07.09 12:50

Відповідь на [5] від CKB
ты действительно считаешь, что для Украины есть разница между НКВД и "гестапо"?
Конечно.
впрочем ты прав.. "свои" били больнее

Відповісти | з цитатою | видалити

CKB
7

1.07.09 13:09

Відповідь на [6] від Гість: Ditrixx
ты действительно считаешь, что для Украины есть разница между НКВД и "гестапо"?
Конечно.
впрочем ты прав.. "свои" били больнее
Не думаю. Моя уверенность базируется на простом подсчете количества украинцев-работников НКВД и украинцев - работников гестапо.

Відповісти | з цитатою | видалити

Гість: Ditrixx
8

1.07.09 13:13

Відповідь на [7] від CKB
ты действительно считаешь, что для Украины есть разница между НКВД и "гестапо"?
Конечно.
впрочем ты прав.. "свои" били больнее
Не думаю. Моя уверенность базируется на простом подсчете количества украинцев-работников НКВД и украинцев - работников гестапо.
не забудь принять во внимание время, за которое был сформирован штат

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо

9

2.07.09 10:05

Відповідь на [1] від CKB
"Гітлер покликав на поміч зрадників українського народу"

Вот же ж Гитлер брехун какой. Никто не звал, они сами пришли

Шановний, вас сюди (в мій блог) також ніхто не кликав, але ви зайшли і залишили комент з своїм фу - і маєте повне право. І таке право мали націоналісти. Те що для вас є зрадниками (для Росії) не означає, що є зрадою для нас (України) - це зовсім різні речі і поняття.
Є проста формула "ворог мого ворога - мій друг", але який друг? Він друг настільки-поскільки - поки він ворог мого ворога.

Відповісти | з цитатою | видалити

CKB
10

2.07.09 11:00

Відповідь на [9] від Богдан Бо
"Гітлер покликав на поміч зрадників українського народу"
Вот же ж Гитлер брехун какой. Никто не звал, они сами пришли
вас сюди (в мій блог)також ніхто не кликав, але ви зайшли і залишили комент з своїм фу - і маєте повне право. І таке право мали націоналісти. Те що для вас є зрадниками (для Росії) не означає, що є зрадою для нас (України) - це зовсім різні речі і поняття.
Є проста формула "ворог мого ворога - мій друг", але який друг? Він друг настільки-поскільки - поки він ворог мого ворога.
Я даже не сомневался, что вы договоритесь до того, что фашисты ваши друзья.
А Украина в тот момент входила в состав Союза, который воевал против захватчиков. Вот такой простой факт.
А куда мне здесь ходить и что говорить, я ни вас, ни кого другого спрашивать не собираюсь

Відповісти | з цитатою | видалити


Замітка додана 23.06.09, 20:22

Богдан Бо

Зробити замітку темою години?
Всеукраїнське громадське об'єднання "фронт справедливості"


ВСЕУКРАЇНСЬКЕ ГРОМАДСЬКЕ ОБ'ЄДНАННЯ
"ФРОНТ СПРАВЕДЛИВОСТІ"

Епіграф:

Десь впадеш, невідомий, в бою,
Та для смутку немає причин,
Бо значили дорогу твою
Ідея і Чин

Галина Гордасевич


Я, громадянин України - Гордасевич Богдан, об'являю ВІЙНУ.
Війну за СПРАВЕДЛИВІСТЬ.

Я звертаюсь до всіх бажаючих в Україні стати добровольцями у боротьбі "ФРОНТУ СПРАВЕДЛИВОСТІ"!
Прошу зголошуватись і починати формувати підрозділи, полки, угруповання, армії.
Ідея боротьби чітка: якщо не Я, то ХТО?! Якщо не ЗАРАЗ, то КОЛИ?!
СПРАВЕДЛИВІСТЬ СУСПІЛЬНОГО ЖИТТЯ ПОТРІБНА НАМ ВЖЕ!
І встановлювати справедливий лад нашого життя повинні ми самі, а не хтось там з "обраних". Бо чого варта встановлена справедливість, як і чесність та порядність наших народних обранців - ми вже неодноразово могли пересвідчитись. Тому я не вірю, що хтось може зробити мені моє життя таким, яким я його хочу мати. І що для інших це зробить - я так само не вірю.
Поняття "справедливості", як відомо, є виключно індивідуальним і особистим фактором, тому що не буває справедливості взагалі як ідеальної величини, що підходить усім однозначно і рівномірно. Всі події і факти ми завжди оцінюємо за виключно власними критеріями розуміння справедливості. І якраз сумарна кількість індивідуальних визначень справедливого створює справедливість загальну.
Щоб життя довкола нас набуло обрисів більш справедливого суспільства, чим воно є наразі, то потрібно не вдома чи перед знайомими висловлювати тільки на словах своє незадоволення від різних несправедливостей вашого і нашого буття, а потрібно братись і активно виправляти несправедливе на справедливе. Так і тільки так!
Одному це зробити важко. Правильно: важко, - тому що зло завжди тримається купи і перемогти його можна теж тільки гуртом, об'єднавшись в громади.
Зло завжди агресивне, тому перемогти його можна також тільки активною дією і зорганізованим поступом.
Зло розчиняється і ховається в обширі суспільства, тому і вичищати його потрібно не епізодичними акціями-боями, а фронтально по всій території одночасно. Тому і саме тому потрібно всім нам в Україні ФРОНТ СПРАВЕДЛИВОСТІ.


ВСЕУКРАЇНСЬКЕ ГРОМАДСЬКЕ ОБ'ЄДНАННЯ
"ФРОНТ СПРАВЕДЛИВОСТІ"

Головним завданням цієї громадської організації я вбачаю у впровадженні механізмів громадського контролю і співробітництва простих громадян з органами влади всіх рівнів, як необхідної ланки у створенні та нормальному функціонуванні громадянського суспільства в Україні. Потрібно не просто боротись з конкретними порушеннями, а упереджувати їх системну появу.


Реалізація цього задуму має наступні напрямки:

а) захист прав простих громадян у їх взаємовідносинах з органами влади, правова допомога і просвітництво;
б) захист органів влади і чиновників від свавілля керівництва і впливу сторонніх чинників у процес їх діяльності, зокрема прийняття популістських рішень для збереження посади або під тиском чийогось лобіювання локальних вигод, відповідна просвітницька робота;
в) безпосередня участь у формуванні органів влади та контроль за їх діяльністю в першу чергу через постійний моніторинг діяльності власних представників та відстеження на відповідність дій і результатів інших діячів згідно передвиборчих і посадових зобов'язань.
г) співпраця з іншими громадськими та іншими організаціями по створенню суспільства достатньо справедливих взаємовідносин громадянина і держави.

Свою особисту участь у роботі ГО ФС я вбачаю у сфері культурно-масової діяльності. Пропоную наступні заходи і свою співучасть в їх реалізації:

1. Редакційна та організаційна діяльність в роботі:
- інтернет-сайта;
- інформаційного вісника;
- видавничої діяльності та розповсюдженні різнопланової агітаційної літератури;
- організації та проведенні різнопланових форумів, конференцій, з'їздів;
- видання у перспективі всеукраїнського громадсько-політичного тижневика.

Богдан Гордасевич


КОМЕНТАР

Всіляка нова ідея на своїх початках виглядає дещо дивною, як і її автор, проте з часом вона стає звичною для більшості, отже стає нормальною. Загалом, до ідеї "Фронт справедливості" можна поставитись, як до звичайної ролевої гри, зміст якої полягає у дієвому впливі окремої особи на довколишній світ з метою його поліпшення.
У нас багато людей, які знають, що робити іншим, особливо керівникам держави, але коли справа доходить до них особисто, то вони бідкаються на свою бездіяльність однаково: "Ну, а що я можу зробити?" Таким хочеться задати зустрічне запитання: "А ти пробував хоч щось зробити? Дрібницю, але хоч якусь конкретну дію, вчинок - пробував?"
В тому і є проблема: розумних і знаючих людей у нас багато, а людей дії - обмаль. Особливо, якщо це стосується громадських і суспільних проблем. "Що я - крайній"- думає кожен і чекає, аби хтось зробив те, що міг зробити і він. Але той інший думає так само, і ще інший - теж, отож і виходить, що нікому зробити корисну суспільну справу. Відповідно, всі дружно дивуються, чому довкола так багато несправедливості.
Є гарне прислів'я: "Якщо б кожен господар прибрав коло своїх воріт - вся вулиця стала б чистою". Інакше кажучи: хочеш змінити світ - почни з себе. Почни змінювати на краще те життєве середовище, яке тебе оточує. А для того, щоб тобі було з ким порадитись, пошукати підтримки, поділитись власними думками, ідеями, інформацією, досягненнями тощо - звертайся до новоствореної всеукраїнської мережі громадського об'єднання "Фронт справедливості".

Будь-яка суспільна справа неможлива без ідейного стрижня, що її об'єднує і фіксує.
Для "Фронту справедливості" головною ідейною засадою є УКРАЇНСЬКИЙ ПАТРІОТИЗМ.
Як відомо: націоналізм - це любов до своєї нації, а патріотизм - це любов до своєї держави, тому до участі в діяльності "Фронту справедливості" запрошуються в першу чергу ВСІ ГРОМАДЯНИ УКРАЇНИ, але й громадянам інших держав відмови не буде, якщо вони хочуть попрацювати на користь Держави Україна.

Для кожної суспільної організації існує ряд деструктивних чинників, які перекреслюють початкові ідейні засади. Найнебезпечними, на мою думку, є так звані "вождізм", "сектантство" і "маніпулювання з боку ".
"Вождізм" - це коли один або кілька чоловік з керівництва стають одноосібними керманичами організації без жодного впливу і контролю за їх діями з боку маси рядових членів. Іноді, коли в цьому керівництві організації знаходиться справді обдарована людина, рядовим членам навіть довподоби такий стан справ, коли всі визначальні рішення приймаються за них і не треба перейматись цими глобальними проблемами, а залишається тільки виконувати вказівки і пожинати досягнення. Але побудова цілої структури з опертям на одну чи кількох осіб небезпечне тим, що їх зникнення або підміна стає руйнівним фактором всієї організації.
"Сектантство" - це коли організація перетворюється в силу, яка придушує особистість в її індивідуальній неповторності. Це починається з принизливої селекції "прийому-виключення" в членство, а в подальшому обов'язковість виконання рішення більшості членів організації для меншої частини інакодумців. Сумнозвісне "партія дала наказ" не має права на існування. Треба раз і назавжди визначити, що будь-яка суспільна організація - це є механіз, а не суб'єкт! А до механізму потрібно ставитись відповідно: якщо потяг рухається в непотрібному вам напрямі, то з нього виходять, а не пробують переконувати завернути потяг туди, куди вам потрібно.
Нарешті, кожна успішна організація має небезпеку зацікавлення нею "третіх сторонніх сил" зокрема спецслужб, які через різні методи впливу та інфільтрації агентів у керівні органи можуть суттєво вплинути на підконтрольність діяльності організації згідно їхнім бажанням.

Виходячі з вище сказаного, Громадське об'єднання "Фронт справедливості" не матиме централізованої структури з усталеним членством. Це має бути інформаційно-координаційне об'єднання різноманітних суспільних організацій чи просто формацій для узгодження планомірності та співпраці в їх діяльності по розбудові громадянського суспільства в Україні.

Принцип роботи ГО ФС доволі простий: виноситься на обговорення ідея конкретної справи, оголошується набір добровольців і з них починає формуватись виконавча команда. Кожна така група має бути цілком автономна і самодостатня для обраної дії. Звітність керівництва і його зміна відбувається тільки в межах цієї команди за власне прийнятими умовами внутрішнього статуту. Але для всіх команд обов'язковим буде звітність перед громадськістю в цілому.
Доброволець кожен окремо визначає чим і як він хоче займатись, вказує, які має можливості і навички, а тоді в разі співпадіння інтересів його і організаторів акції, з ним укладається письмовий "контракт взаємодовіри", де має бути чітко обговорено головні моменти співпраці та участі добровольця, після чого він стає повноцінним бійцем команди. Це буде цілком умовний формальний момент, що не матиме жодних юридичних наслідків чи інших подібних зобов'язань, тому що основним "документом" всіх взаємостосунків у ГО ФС буде вербальне СЛОВО ЧЕСТІ.
Якщо особа добровільно узяла на себе конкретні зобов'язання і дала Слово Честі їх виконати, але не виконала, тобто зрадила, стала дезертиром, тоді ця особа втрачає довіру бо вона є БЕЗЧЕСНОЮ. Її вилучають з складу команди (віртуальний "розстріл за зраду") і більше НІКОЛИ не залучають в інші справи ГО ФС.


З ЧОГО ПОЧИНАТИ?

Починати, звичайно, треба з себе.
Армія формується з рядових одиниць, тому якість кожного окремого бійця має бути якнайвищою. Найкраще - рівня "профі", тобто професіонала своєї справи. Це рівень здорового індивідуалізму, коли особа сама визначає свою спеціалізацію та рівні фізичної і психічної підготовки. Простіше кажучи: не хтось муштрує рекрута до потрібної кондиції, а він сам себе готує і приходить практично сформованим бійцем, якому для участі в конкретній акції потрібно пройти тільки додаткові спеціалізовані тренажі та освоїти технічне забезпечення.
МИ – АРМІЯ ДОБРОВОЛЬЦІВ!
Відповідно основою всіх стосунків у нас є принцип взаємоповаги. Всі є рівними і підлеглість є просто добровільним підпорядкуванням згідно рольовим обов'язкам.

Другий етап: освоєння території.
1. Збір інформації: місцевість, населення, устрій, персоналії тощо.
2. Місцеві особливі проблеми: безробіття, корупція, кримінал, узурпація влади тощо.
3. Визначення власного плану справедливого вирішення місцевих проблем і пошук однодумців щодо цього. Формування своєї команди і її підготовка до дій.
( якщо маєте бажання розпочинати діяти одразу з вирішення всіх глобальних проблем держави і світу – це пароноя чи шизофренія і не до нашого руху, а до медиків)
4. Починати робити якісь конкретні громадські справи найпростішого характеру.
5. Легалізація в мережі "Фронту справедливості" заявкою про свою діяльність на місцевому рівні і про бажання підключитись до певних акцій в загальному масштабі.
(якою буде мережа Фронту справедливості – покаже час)

Третій етап: регулярна повноцінна добровільна праця в якості складової ланки-учасника Громадського об'єднання "Фронт справедливості".

Уклав в робочій редакції ці положення 11 березня 2007 р. Богдан Гордасевич.

Проект було законсервовано після появи майже аналогічного під назвою „Народна самооборона” на чолі з Юрієм Луценко, але оскільки все скінчилось реально нереальним, тобто нічим, тому спробую запустити проект вже зараз самотужки.
Наголошую: його головним завданням є спонукати створювати окремі автономні осередки на місцевому рівні в боротьбі за справедливість. Ідея чітка і проста: ми тут живем і нам вирішувати, як жити! Нам треба встановлювати правила і закони, та слідкувати за їх дотриманням, щоб було добре жити більшості, а не меншості.

Біда наших державних мужів у тому, що вони не можуть зрозуміти, що жити у відносно справедливому суспільстві при менших особистих статках значно краще, аніж мати гори грошей і добра у суспільстві соціальних антагонізмів і криз.
Наші депутати всіх рівнів не хочуть розуміти, що їх призначення - творити правове поле СПРАВЕДЛИВЕ ДЛЯ ВСІХ! А вони переважно займаються т.з. "дерибаном", тобто творять правове поле під власні інтереси і надбання, а потім самі щиро дивуються, якщо до них починають ставитись несправедливо, коли переобирають інших депутатів на їх місце, а це ж просто елементарна відплата за їх "кишенькову" законотворчість. Не розуміють наші депутати, що коли творити СПРАВЕДЛИВІСТЬ ДЛЯ ВСІХ, ТО СПРАВЕДЛИВІСТЬ БУДЕ І ЩОДО ТЕБЕ ОСОБИСТО!




Відправити другу
Редагувати
Видалити
Рейтинг замітки:
Додати коментар | RSS | Читати в RSS-рідері
Коментарі

Оревуар

1

23.06.09 21:21
"людей дії - обмаль", а ще менше чесних та порядних. Ця декларація - це благі наміри. Так підірвати довіру людей, як зробили це помаранчеві "вожді" не зміг би найгірший ворог. То ж напевно момент зараз трошки несприятилий для цього проекту
Хоч я і захоплююсь твоєю ідеєю

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо

2

24.06.09 10:54

Відповідь на [1] від Оревуар
Друже, часів сприятливих не буває, бо це можливо тільки у випадку самоліквідації зла (ворога) - що в житті є неможливим, бо це є диво - тобто функція Бога. Ми ж тільки люди.
Ідея сама по собі ніщо, а зміст і силу вона набуває від кількості людей, які щиро (чи й не щиро, а з особистої користі - такі завжди є) її підтримують, пропагують, втілюють у життя.
Вистачає і того, щоб свідомо для себе поставити завдання не робити зайвого зла, намагатись мінімізувати свою співучасть в ньому.

Відповісти | з цитатою | видалити

Оревуар

3

24.06.09 11:24

Відповідь на [2] від Богдан Бо
Дякую. Не можу не погодитись

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо

4

24.06.09 14:06
Стосовно помаранчових вождів, то і я прикро вражений, що стільки безглуздя відбулось. А може все так і треба - хто зна?
Переглянь по інтернету скільки там є про-українского і скільки анти-українського. Важка у нас спадщина, баласт фобій величезний, тому потрібен час, багато часу і поступової праці, щоб подолати ті українофобскі сили в Україні.
Подякуєм Ющенку, що втримав Україну цілою і демократичною, але зміни потрібні маштабні і з новою молодою генерацією - це ясно однозначно. Але само собою це не прийде - це теж ясно однозначно. І тому я пропоную: (див. з початку).

Відповісти | з цитатою | видалити

Левус

5

27.06.09 02:11
Добра і вірна ідея, яка потребує корегування в реальних умовах Підтримую!

Відповісти | з цитатою | видалити

Замітка додана 15.06.09, 15:19

Богдан Бо

Зробити замітку темою години?
Нова Конституція України


Я маю право мати право

Слова з одної сатиричної пісеньки у Львові періоду 90-х років "Я маю право мати право" були спрямовані проти декларативних прав, які наче б то мали всі громадяни СРСР за Конституцією та іншими законами, але в реальних життєвих умовах практично всі ті права були повною фікцією.
По закону народ мав всі важелі державного керівництва, але насправді владу в країні узурпувала КПРС, комуністична партія, в структурах якої і вирішувались усі питання державного життя.

Загальновідомо, що так звана "сталінська конституція" 1936 р. була за своїм змістом сама демократична в тогочасному світі, але як дотримувались її норм в Радянському Союзі - загальновідомо: зовсім не дотримувались. Саме тоді і виник термін "телефонне право", який розкривав суть тогочасної правової системи, де все йшло не за нормами писаного закону, а за нормами внутріпартійної комуністичної доцільності і все вирішувалось по телефону між керівниками певних рівнів влади. І тоді виникло усвідомлення у правлячих кіл, що закон існує не для них, а для сіроми, тобто простого народу.

Ця біда залишилась у спадок і в керівних верхах самостійної України, що за часи президенства два терміни Кучми переродилось у відкриту корупцію і вседозволеність посеред правлячої номенклатури і як наслідок - повного правового нігілізму в країні. Законодавчий процес керувався не нормами узгодженого для всієї спільноти права, а обслуговува потреби на данний час виключно правлячої купки людей. Хіба не показовим є те, що коженого разу перед новими виборами депутати Верховної Ради України приймали новий Закон про вибори, щоб зробити все, аби знову залишитись при владі.

Прийнята у 1996 р. Конституція України не стала цементуючим законом для суспільства хоч на певний період, а одразу була дискредитована самим президентом Кучмою, який у першу річницю її святкування привселюдно визнав недоречними багато положень в підписаній нещодавно ним же Конституції України. Всі його подальші спроби щодо внесення змін до Конституції остаточно дискредитували цей Основний Закон джержавного устрою, що і призвело до загальнодержавної політичної кризи.
Загрозливі антизаконні процеси 2004, що спровокували суспільне повстання в Україні, яке отримало назву "Помаранчова революція", і нещодавня спроба "конституційного перевороту" через внесення "законних змін до Конституції України" шляхом змови народних депутатів ВРУ - остаточно показали необхідність створення нової Конституції України і прийняття її на всеукраїнському референдумі, після чого всі зміни можливі також тільки через референдум і через певний часовий проміжок в 1-3 роки, а не щомісяця. Просто треба підготувати добрий якісний документ, який би не потребував змін. І це стосується не тільки Конституції України, але і всього законодавчого процесу в України, бо до мало не кожного закону у нас приймаюсть ще надцять законів зі змінами та поправками, що надзвичайно ускладнює дотримання і виконання законів без порушень.

Отже одним з головних завдань на теперішній час є необхідність розробки нової Конституції України, до чого і закликаю всіх бажаючих.
Налаштування нормального і головне реально діючого правового середовища в Україні без пустопорожніх декларацій і законів, які ніхто не виконує, - одне з головних завдань української спільноти на теперішній момент.
Ми маєм не просто право мати право, а мати реально діючі права!

Відправити другу
Редагувати
Видалити
Рейтинг замітки:
Додати коментар | RSS | Читати в RSS-рідері
Коментарі

N 47-ий

1

16.06.09 14:34
"Прийнята у 1998 р. Конституція України" ...

1996 р.

Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо

2

18.06.09 12:22

Відповідь на [1] від N 47-ий
Дякую. Помилка.
Але вже один уважний читач - добре є.
Може якісь ще пропозиції виникнуть?
Рекомендую ще своє
http://together.lviv.ua/index.php?id=513

Відповісти | з цитатою | видалити

N 47-ий

3

18.06.09 12:29

Відповідь на [2] від Богдан Бо
Просто "конституційні" питання викликають інтерес.



Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо

4

18.06.09 15:35

Відповідь на [3] від N 47-ий
Не тільки. Більше література, яка вміщає в собі суміш усіх наук і часів.
Займатись питанням творення Конституції для людин, яка нічого не вирішує - це просто "Забави для Фауста"
Але це бавлення в інтелект у вигляді "можливої соціальної користі" мені значно цікавіше за ефектні ігрища типу "Що? Де? Коли?", де розум підміняють глобальною ерудицією.

Відповісти | з цитатою | видалити

N 47-ий

5

18.06.09 15:45

Відповідь на [4] від Богдан Бо
Тематично раджу поцікавитись "Конституційним (державним) правом" й "Теорією держави та права"...



Відповісти | з цитатою | видалити

Богдан Бо

6

18.06.09 15:58

Відповідь на [5] від N 47-ий
Мене найбільше цікавить, коли я знайомився з проектами нових Конституцій і Ющенка, і ПРіБЮТ - хто їх укладав, - ці речі читав?
Я сам цікавлюсь, але не фахово, бо у нас в Україні юристів як гною... Брешу: гною в Україні вже менше, бо тваринництво занепадає, скоро одна Верховна Рада полишиться для його виробництва.
А я не збираюсь творити нову конституцію, а хочу залучити людей розумних, фахових і неупереджених до її творення чи принаймні до обговорення теми.

Відповісти | з цитатою | видалити

N 47-ий

7

18.06.09 16:01

Відповідь на [6] від Богдан Бо
Мені теж цікаво.

Відповісти | з цитатою | видалити
Додати коментар




Свіжі статті
26.03.2010, 13:30
Запрошення для львівської публіки
14.10.2009, 11:13
15 жовтня 2009 р. - 50 років загибелі Степана Бандери
12.10.2009, 11:13
14 жовтня - свято Пресвятої Богородиці Покрови і свято УПА
П


8:17 07.06.2010


Создан 07 июн 2010



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником