Чому я за Ющенка? (Вже однозначно НІ - 2016)

 

Чому я за Ющенка? (Вже однозначно НІ - 2016)

1.Богдан Гордасевич, 2. Заява Голови ОУН Миколи Плав’юка, 3. Олег Чорногуз, 4. Степан Хмара



Чому я за Ющенка?

Чому я за Ющенка і хочу, щоб він і надалі залишився президентом України? Тому що за 5 років, які він перебував на цій посаді, він не вчинив нічого такого, за що б мені було прикро. Віктор Ющенко чітко і послідовно вів проукраїнську зовнішню політику і був першим, хто поводився у стосунках з Росією не як колишній кріпак з паном, що було при Кучмі, а як дійсно рівноправний президент суверенної світової держави, чим і викликав ненависть керівництва Росії – бо як же то на рівних з ними!
І взагалі Віктор Ющенко не був на побігеньках ні перед ким: ні перед США, ні Євросоюзом тощо. Він жодного разу не зрадив інтересам України з особистих амбіцій. Для мене це є однією з найголовніших рис справді видатного державного діяча: коли особисті амбіції політик принижує в ім’я користі своєї держави та її громадян. Я щиро вклоняюсь тому правдивому християнському упокоренню гордині, яке проявляв Віктор Ющенко у своїх вчинках і в зовнішній політиці, а найбільше – у внутрішній. Що довелось йому перенести в душі, коли він погодився підписати призначення на посаду прем’єр-міністра Віктора Януковича або по другому колу Юлію Тимошенко, що вже йшла з відкрито ворожими намірами по відношенню до президента. Хіба легко було Віктору Ющенко це зробити? Ні. Але є воля суспільства і потреби держави – він робив мужні вчинки в інтересах людей, навіть якщо це було проти нього особисто. Я вже не кажу про ту кількість просто бруду і наклепів, які вихлюпували на Віктора Ющенко всі, кому хотілось – він мужньо все зносив і не принижувався до образ у відповідь і тим більше до репресій проти опонентів. Справжня демократія – це в першу чергу свобода слова і право відкрито критикувати владу. А Віктор Ющенко послідовно і неухильно дотримується принципів вільного демократичного суспільства. Як влучно зауважив один політолог: сила Віктора Ющенка в його найбільшій ваді – він не має жодних нахилів до диктаторства. Таку «ваду» я Віктору Ющенку вибачаю і якраз вона мене цілком влаштовує для людини, якій ми довіряємо найвищу посаду у державі – Президента України.
Доречно зауважити, що власне відсутність подібної «вади» у інших кандидатів на посаду президента України дуже і дуже насторожує. Я зараз не буду обговорювати претендентів, а наголошу на одному найважливішому моменті: ми знаємо з досвіду яким є Віктор Ющенко на посаді Президента України, а як поведуться на цій посаді інші претенденти – ми не знаємо. Тому добре подумайте, перш ніж голосувати за когось або не голосувати взагалі, - а чи так вже зле нам жити за президента Віктора Ющенка? Чи обрання іншого Президентом України дасть нам щось ліпше? Що? Він стане робити за кожного з нас роботу і буде піклуватись про наш персональний добробут? Я особисто в це не вірив і ніколи не повірю! Моє життя і мій добробут – то мій особистий клопіт: так було і буде! І дякувати Богу, що так є! Це означає, що я вільна людина у вільному світі, а не залежу від якогось пана Лозинського, що у ХХІ столітті самовластно вирішує жити мені чи ні і як жити. Чи можете ви бути упевненими, що обираючи нового президента України ви не оберете отакого самодура президента - Лозинського? Задумайтесь, добре задумайтесь, якщо збираєтесь жити далі в Україні.

Богдан Гордасевич


Долучаю до цього ще свою стару статтю, коли вже інші претенденти в повну силу "бігбордились"

Віктор Ющенко: "за" і "проти"

28.07.09 14:50

Нещодавно у мене проскочила така фраза: "На мою думку президенти повинні бути або такі, як Володимир Путін, або такі, як Віктор Ющенко"
Вважаю, що у цій фразі сказано досить багато: розумний авторитаризм або проблемний демократизм.
Правильно сказано: "Кожен народ вартий своєї влади". Росії, з її органічним прагненням мати царя-батюшку, дуже повезло, що знайшовся Володимир Путін, який зумів її ухопити, обхопити і захопити. І сам Путін дав собі точне визначення "державного менеджера", аби не користуватись іншим давнішим терміном - "диктатор", тобто тимчасовий (!) правитель з надзвичайними повноваженнями. Щоправда ці повноваження Путін надав собі сам і дійсно врятував Росію, а те, що він добровільно поділився владою з Медведєвим - робить авторитет Путіна як державника ще більшим: держава не повинна бути залежною від життя однієї людини!
А Україна не захотіла мати у себе царя-батюшку Путин-2 в образі Віктора Януковича! І народ, саме народ обрав до влади Віктора Ющенка. Не схотів народ України, щоб ним хтось одноосібно керував. Ну а потім, як годиться у нас, всі, у тому числі й автор цих рядків, починають ремствувати, що Ющенко поганий президент, бо слабо керує державою. І водночас, я певен, дуже багато людей знову віддадуть свої голоси за Віктора Ющенка саме за цю його рису - не бажання централізувати під себе державний устрій в Україні. І навпаки ця риса притаманна Віктору Януковичу і ще більше - Юлії Тимошенко, тому всі їх теперішні рейтинги ніщо в порівнянні з мізерним рейтингом Віктора Ющенка, який саме тому і мізерний, що Ющенко його не "надуває".
Одночасно не можна закинути Віктору Ющенку повну відсутність волі чи характеру, бо він добився перемоги у дуже важкій і небезпечній боротьбі за посаду Президента України і переміг! Потім було теж чимало складних подій, як конфліктна відставка Юлії Тимошенко, меморандуми з Віктором Януковичем та "Національної довіри", розпуск Верховної Ради, припинення кількох спроб "повзучого державного перевороту", особливо в часи небезпечного тандему Януковича-Мороза. Все це говорить, що Віктор Ющенко далеко не слабохарактерна людина. Але і явно не диктатор.
Найбільшою вадою Віктора Ющенка є, на мою думку, дуже слабка кадрова політика, або якщо точніше - повна її відсутність. Якщо в часи Кучми кожне призначення та звільнення держслужбовця, силовиків рівня офіцера чи суддів, голів сільрад - буквально все контролювалось президентською адміністрацією і особисто Кучмою, то за Ющенка тут пішла повна анархїя, де кожен держкерівник робив що йому заманеться: своя рука - владика. Дуже частим стали випадки призначення на значні посади людей без жодного фахового досвіду, належної освіти та знань, але ж то "перевірений партійний товариш"!
Також прикро, що відсутній належний поступ та опіка з боку президента Ющенка в питаннях молодіжної політики, а це є майбутнє нації! Майбутнє Української Держави! Молоді спеціалісти буквально пролазять в державне управління і то завдяки різним закулісним зв’язкам, а не по справедливому конкурсу. Міг би тут існувати патронат президента Ющенка? Міг, але, на жаль, його нема. Пам’ятники - це добре, дуже добре, але важить, щоб було покоління, яке б їх вшановувало.
Я вже не берусь за зовнішню політику, бо не фахівець, але й там втішного маємо не багато. Навіть Польша втратила всяку цікавість до нас, а Євросоюз - і того більше! Всі блоки і співдружності у летаргійному стані. Ну а Росія - як Росія: з нею дружба, що служба. Такі ось зовнішні справи.
Але є дві речі, які є найважливішими в позитивних здобутках Віктора Ющенка: він зберіг цілісність України і зберіг демократію. Те що загроза відходу Сходу України у варіант "Придністров’я", а за ними і Криму існував - засвідчує зібрання у Сіверодонецьку! Справився. Зараз ці тенденції значно ослабли. А чергова загроза демократії в Україні минулась зовсім недавно з невдалої спроби узурпувати владу "широкою коаліцією ПРіБЮТ" депутатами ВРУ. Знову ж відверта розмова двох Вікторів повернула Україні демократію, коли вибори - дійсно вибори і ніхто не знає наперед можливих результатів! Це і є основний показник демократії, а не формальна наявність виборів з так званою системою "вибору без вибору".
Не знаю, як кому, але для мене саме ці дві речі були найважливішими 2004 року в боротьбі за Президента України Віктора Ющенка: Україна і свобода!
Зараз Україна є Суверенною Унітарною Демократичною Державою де мої свободі держава (!) не загрожує, тому я продовжую казати: "Ющенко - так!"

Богдан Гордасевич



Заява Голови ОУН Миколи Плав'юка з приводу Виборів Президента.

вибори - оун - плав'юк - президент

До Членів Проводу ОУН, Обласних Провідників та членства ОУН



Шановні Подруги і Друзі!


Закінчився передбачений законом термін подачі до ЦВК документів кандидатів на посаду Президента України у виборах, які мають відбутися в січні 2010 року. У зв’язку з тим вже є офіційні звернення до мене, як Голови ПУН, висловити моє ставлення до зареєстрованих кандидатів і довести його до відома членства ОУН.
Я не бачу потреби аналізувати ситуацію т. зв. технічних кандидатів чи з комуністичного, соціалістичного і виразно антиукраїнських блоків, бо наше членство не має труднощів розібратися «хто є хто».
Всіх інших я розглядаю з позиції інтересів Української Держави і Нації та наскільки їхня дотеперішня діяльність відповідає ідеологічно-світоглядовим та програмовим засадам ОУН. Беру також до уваги їхні заяви чи декларовані програми, пам’ятаючи, що в минулому вони неодноразово декларували їх перед виборами, але дуже часто забували про ті зобов’язання після виборів. Це, очевидно, має відношення і до наших внутрішньо-українських справ.
Разом з тим я намагався вивчити, як сприймають кандидатів світові політичні центри, бо це не є маловажним фактором у міждержавних відношеннях.
В.А. ЮЩЕНКА як в Україні так і в світі в основному сприймають як символ тих ідей, що звучали на відомому «Майдані» 2004 року. Зокрема, як в Україні так і в західних країнах, Росії, колишніх республіках СРСР та, фактично, в цілому світі, визнають його відданість принципам демократичного суспільства, політичного курсу інтеграції Української Держави в євроатлантичні структури, відкритого спілкування з іншими державами на основі партнерських взаємин, що випливають з національних інтересів – посиленої українізації, з опертям на історичне минуле та національно-культурні цінності, притаманні Українській Нації, шануючи при тому права національних меншин в Українській Державі. Він бачить Українську Державу регіональним лідером країн т. зв. блоку ГУАМ та партнером країн «нової Європи», себто членів ЄС.
В економічних справах вважають його лібералом, прихильником, справді, вільної ринкової системи, діючої в рамках СОТ.
Активна і послідовна дія, спрямована на культурно-національне та релігійне відродження в Україні, об’єктивний аналіз подій Другої Світової Війни, шанування діячів визвольної боротьби українського народу, включно з УВО, ОУН, Карпатською Січчю, УПА, правозахисницькими і дисидентськими формаціями, привели до того, що в світі і зокрема в Росії вважають його націоналістом, хоч він сам ніколи націоналістом не називає себе.
Все це, сперте на його дотеперішній діяльності, в історії нашої нації, напевно, буде записано, що найважливіша заслуга В.А. Ющенка саме в тому, що найбільший злочин проти українського народу ХХ століття – ГОЛОДОМОР став відомим у світі, визнаний багатьма країнами світу геноцидом, з усіма наслідками, що випливають з такого визнання, зокрема для тих, хто ініціював його як засіб нищення української нації.
В.А. Ющенко як кандидат наголошує, що він і надалі буде змагатись, і продовжуватиме той самий курс внутрішньої і зовнішньої політики Української Держави, а бере участь у виборах як самовисуванець.

Ю.В.ТИМОШЕНКО, як колишній партнер і активна учасниця «Майдану» завжди виступала, чи то в уряді чи в опозиції, як лідер партії «Батьківщина».
Як партія так і її лідер ніколи не з’ясували чітко своєї ідеологічно-світоглядової позиції. Був час, коли вони наголошували принципи національного солідаризму, але були і намагання «Батьківщини» стати членом соціалістичного інтернаціоналу, а разом з тим та партія асоціює себе з європейським блоком «народних партій», себто центристських сил.
Це не припадкова безпринципність, це дуже свідома і прагматична політика, спрямована на осягнення основної мети – «ВЛАДА ЗА ВСЯКУ ЦІНУ». Під сучасну пору – це означає стати ПРЕЗИДЕНТОМ УКРАЇНИ. Ще так недавно Ю.В. Тимошенко наголошувала своє бажання ввести в Україні, подібну німецькій системі, посаду КАНЦЛЕРА, а разом з тим, навіть при допомозі Партії Регіонів, провести зміни конституції, які б обмежили владу Президента, фактично до репрезентативної, без серйозного впливу на державне життя.
До аналізу цієї, на перший погляд, непослідовної позиції Ю.В. Тимошенко я ще повернусь.
За час своєї діяльності, як Прем’єр Міністра України, вона не виявила зацікавлення і підтримки діям Президента, ініційованим на відтинку внутрішньої політики, хоч в передвиборчій кампанії такі обіцянки були роблені. Натомість її активне зацікавлення т. зв. соціальними питаннями, виразно вказують на її популістське і демагогічне дійство, спрямоване на короткотермінові успіхи серед виборців, без уваги на те, які наслідки це матиме на економіку держави.
Її авторитарний стиль керівництва, зокрема в економіці, вже наніс Україні колосальні загрози, зокрема в ділянці енергетики. Підписані нею довготермінові угоди з Росією в тій ділянці є наскільки односторонньо корисними для Росії, що викликають реальну загрозу не лише для «Нафтогазу», але і всій економіці України. Зростання інфляції, спад виробництва, повертає економіку України до першої половини 90-их років попереднього століття, до втрати тих позицій, які Україна почала здобувати в світовій економіці.
На відтинку міжнародної політики Ю.В. Тимошенко веде подвійну гру між Москвою і Брюсселем, оставивши осторонь Вашингтон, що в наслідку робить Україну несерйозним гравцем у світовій політиці. Не виступаючи відкрито проти НАТО чи ЄС, але практично робить такі кроки, які виразно вказують на її симпатії.
В конфлікті з нахабним послом Росії Чорномирдіним, Ю.В.Тимошенко, заручившись підтримкою Партії Регіонів, зробила «приємність» Росії ... усунувши Міністра Закордонних Справ України Огризка! Щоб не було сумніву про її турботи за безпеку України, вона усунула з посади Міністра Оборони! В цей критичний час наша держава опинилась саме завдяки їй без двох суттєвих членів кабінету.
Ігноруючи всі зобов’язання Кабінету Міністрів перед Міжнародним Валютним Фондом, Ю.В. Тимошенко свідомо доводить кризу до того, щоб навіть обіцяні кредити МВФ не отримати. Для чого це робиться? Щоб не було фінансів на оплати за російський газ? Не лише. Свідомо витворюється кризову ситуацію, щоб змусити Президента України погодитись використовувати на ті платежі золотовалютні резерви Національного Банку України, і, вичерпавши їх, справді зробити Українську Державу банкрутом.
У своїй виборчій кампанії Ю.В. Тимошенко хоче представити себе «єдиною альтернативою» проти В. Януковича і Партії Регіонів. Цей аргумент зокрема наголошується в областях західної України, бо на півдні і сході «Батьківщина» представляє себе «єдиним оборонцем» робітництва і бідних, експлуатованих капіталістами і мільярдерами з Партії Регіонів.
Широка виборча кампанія з демагогічними гаслами «ВОНА ПРАЦЮЄ» проходить, без огляду на скандальну неготовність населення України до місяця тому відомої небезпеки епідемії грипу, скандалів з підготовкою «Євро 12», закулісних ігор з рефінансуванням банків, безсовісних скандалів з спекулятивними курсами обміну гривні.
І як верх цинізму виглядає намагання Ю.В. Тимошенко перебрати на себе ореол «Майдану» і представити себе головним оборонцем національних інтересів України, ворогом якої вона змальовує не лише В. Януковича але і В. Ющенка.

В.Ф. ЯНУКОВИЧ – це третій кандидат на посаду Президента, якого зберегли на політичній шахівниці, після подій на «Майдані» не українські виборці, а безпрецедентні конфлікти в таборі «помаранчевих». Хіба що за першість в тому, хто більше допоміг В. Януковичу, можуть змагатися Ющенко, Тимошенко, Мороз чи Кінах. Всім їм повинен бути вдячний В. Янукович, за те що він нині не лише кандидат, але має найбільший рейтинг, за результатами соціологічних опитувань, як потенційний переможець президентських виборів.
Це заставляє декого із «помаранчевих» загравати з ним, відкрито чи таємно. Одначе для нас добре відома його відкрита співпраця з партією Путіна-Медвєдєва, позиція в часі російсько-грузинської війни, роль в усуненні Міністрів Закордонних Справ і Оборони України, його лакейська чолобитність перед Московським патріархом Кирилом, натяки, що Російський Чорноморський Флот може залишитись в Криму після 2017 року, та «любов» до НАТО, ЄС і нетерпеливе очікування, коли Україні дозволять влитись в «єдиний простір». Якщо мова йтиме про економіку, то молодшим братом, а якщо про державну структуру, то може ще одним суб’єктом Російської Федерації. Нас не повинна обманути ще збережена назва Українська Держава, бо так як і за сталінських часів додатковий голос в структурах Об’єднаних Націй Росії не зашкодить.
В. Янукович не скривається з тим, що він вважає себе найбільш проросійським кандидатом в президентських виборах. Але разом з тим, для виборців в західних областях будуть інші гасла і обіцянки. Знаючи тамошній стан на відтинку економіки і соціальному, ми не повинні дурити себе. Не має найменшого сумніву, що В. Януковича аргументовано представлять як єдиного кандидата, що може перебороти ті негаразди, а про те, яка мова буде справді державною, для тих, в кого шлунки порожні, не така важлива справа .... Чи справді ? Якщо глянути на відсоток голосів, які отримала Партія Регіонів в останніх виборах до обласної ради в патріотичній Тернопільщині, то не дивно, що і на таку тактику у виборчій кампанії розраховує Партія Регіонів. І головна небезпека, що така тактика подекуди буде успішною!
Помимо тих спроможностей Партії Регіонів, не слід забувати тих небезпек, які економічна політика тої партії і її ставленика В. Януковича ВЖЕ ПРИНЕСЛА УКРАЇНІ, і які небезпеки несе вона в майбутньому.
Не є таємницею, що акумульований капітал в руках тих людей не лише був здобутий аморальними, часто нелегальними методами, але й використовувався для вузького кола олігархів. Це аж ніяк не гармонізує з тезою про ринкову соціально орієнтовану економіку. Намагання монополізувати ринки, розвивати тіньову економіку у великій мірі довела до скорочення розвитку середньої верстви населення і підприємств, яка в цілому світі є найбільшим чинником успішного розвитку ринку праці. То ж не диво, що роки саме такої політики довели до вимушеної заробітчанської еміграції, навіть з індустріалізованої частини України.
Партія Регіонів і В. Янукович зайняли інший полюс соціального життя України,чим Ю. Тимошенко. У противагу до її соціалістичного популізму, В. Янукович репрезентує, давно віджилі в світі, залишки дикого капіталізму, де зиски є самоціллю і власники капіталу, майже не відчувають своїх зобов’язань щодо держави і суспільства.
Навпаки! Того роду український капітал намагається контролювати державну владу і політичні центри, і нищівні наслідки тих тенденцій найяскравіше заманіфестовані повною неповагою суспільства до всіх гілок влади, включно із судовою.
Отже яка перспектива Української Держави і Української нації, якщо ставленик тих сил стане Президентом України?
Як можна пояснити, що таке явище по 18-ти роках незалежності має місце в нашій державі?
За відповіддю треба шукати не лише в Україні. Сценарій сучасного стану і нерайдужних перспектив майбутніх президентських виборів розроблено тими силами імперсько-мислячої Росії, яка ніколи не погодилася з фактом незалежності України, що рівнозначне послабленню російської імперії.
Росія не подарувала Л. Кравчуку «зради» в Біловезькій Пущі. За те він заплатив, програвши Кучмі-Табачникові!
Останні акорди режиму Кучми, опрацьовані при допомозі Медведчука, - відхід від президентсько-парламентської системи влади в Україні і план обрання В. Януковича Президентом в 2004 році. І хоч саме «Майдан» не допустив до реалізації того плану, російські спеціалісти при допомозі Мороза і Литвина частково провели той план шляхом змін до Конституції 2004 року. Інспірування розколу в таборі «помаранчевих» довело до того, що обіцянки В. Ющенка відмінити ті зміни не були виконані. Верховна Рада вже не працювала в гармонії з ним. Наслідки того стану відомі. Державна влада перестала скоординовано працювати. Конфлікти між різними гілками її стали чи не щоденним явищем. За роки, прірва довіри між владою та суспільством зросла до загрозливих меж. Авторитет В.А. Ющенка помітно зменшився як в Україні так і цілому світі! Апогеєм є безпрецедентна в дипломатичному світі, щоб не сказати різкіше, позиція президента Росії, який відкрито говорить: взаємини між Україною і Росією не зміняться до часу, поки Президентом України є В.А. Ющенко! Сигнал очевидний, одначе навчений досвідом 2004 року, російський план не вичерпується прямим викликом на адресу В.А. Ющенка.
В останньому році стало відомим, що ніхто інший, як відомий пан Медведчук, який буцімто відійшов від «об’єднаних соціал-демократів», став консультантом і посередником між БЮТ і ПР, опрацьовуючи новий проект конституції і політичного договору, що на десяток років мав забезпечити в Україні двопартійну систему, сперту на розподілі влади між тими двома партіями.
І хоч той план ЩЕ НЕ ЗРЕАЛІЗОВАНО, він остається актуальним, і може бути реалізованим після президентських, правдоподібно, в приспішені терміни парламентських виборів.
Як експерт п. Медведчук повертається до Ради Юстиції, щоб нарешті зайнятись і судовою гілкою влади. Проведенням інших намірів по лінії ПР займається пряме представництво партії Путіна, а найцікавішу опіку отримує «Батьківщина».
Не минуло 2 місяців, як на ювілейних відзначеннях «Народного Руху за перебудову» представляли Л.М. Кравчука, як майже рухівця, а всі ті святкування буцімто мали на меті організувати підтримку В.А. Ющенку. Нині нагло він переміняється в довіреного представника Ю.В. Тимошенко. І допомагає йому в тому ділі відомий член КПУ Президент НАН України Патон. Отже виборчий ланцюг замкнено – ПР і В. Янукович має опікунами «Єдину Росію», а «Батьківщина» і Ю.Тимошенко опинилась під доброю опікою двох близьких друзів В. Медведчука, з відомих наших «рідних» партій СДПУ(о) і КПУ!
І чи важливо, хто з них переможе? По сутті для «опікунів» немає різниці. Двопартійна система поділу влади відбудеться. На їх погляд, Україна «ще не доросла до благ демократії Путінського типу». То хоч на якийсь час оставити двопартійну систему і дозволити на позірну демократію з владою і опозицією. В. Медведчук і його друзі та опікуни зможуть бути задоволені!
Чи за таких обставин можна ставити питання за кого членство ОУН буде голосувати? Думаю що відповідь самозрозуміла. МИ БУДЕМО ГОЛОСУВАТИ ЗА В.А. ЮЩЕНКА ДОКАЗУЮЧИ, ЩО НИМ ВЖЕ ПРОВЕДЕНІ ЗАХОДИ НА ВНУТРІШНЬОМУ ВІДТИНКУ СПРЯМОВАНІ НА ТЕ, ЩОБ УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВА, СТАЛА НАЦІОНАЛЬНОЮ ДЕРЖАВОЮ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ, А ЙОГО МІЖНАРОДНА ПОЛІТИКА СПРЯМОВАНА НА ТЕ, ЩОБ УКРАЇНА, ЯК ДЕМОКРАТИЧНА ДЕРЖАВА, ЗАЙНЯЛА НАЛЕЖНЕ ЇЙ МІСЦЕ В СПІЛЬНОТІ ЄВРОПЕЙСЬКИХ КРАЇН, ЗБЕРІГАЮЧИ СВОЮ НАЦІОНАЛЬНУ ІДЕНТИЧНІСТЬ, ТА ГІДНЕ ЖИТТЯ ДЛЯ ВСІХ ЇЇ ГРОМАДЯН !
Очікую що т. зв. «прагматики» запитають, а чи правильна така позиція у світлі сучасного рейтингу В.А. Ющенка? І що нам робити, якщо Президентом України оберуть чи то Віктора Януковича чи Юлію Тимошенко.
Для українських націоналістів самозрозуміло, що ми не перестанемо вірити в правильність наших і В.А. Ющенка заходів, спрямованих на те, щоб Україна не лише за назвою, але і за змістом була УКРАЇНСЬКОЮ. Тому ми підтримували ті заходи роблені ним і не перейдемо в табір тих, хто і в минулому і в майбутньому займали антиукраїнські позиції.
На другу частину запиту наша відповідь також не суперечить принципам українського націоналізму:
ЯКЩО ВОЛЕЮ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ БУДЕ ОБРАНИЙ ХТОСЬ ПРЕЗИДЕНТОМ – ТО МИ БУДЕМО ВОЛЮ НАРОДУ ШАНУВАТИ, ЗАЛИШАЮЧИ ЗА СОБОЮ НЕ ЛИШЕ ПРАВО, АЛЕ І ОБОВ’ЯЗОК ЗМАГАТИСЬ ЗА ТЕ, ЩОБ ПРЕЗИДЕНТ БУВ ВІРНИЙ ПРЕЗИДЕНТСЬКІЙ ПРИСЯЗІ. В ІНШОМУ ВИПАДКУ – БУДЕМО ЗМАГАТИСЬ ЗА УСУНЕННЯ ЙОГО ЧИ ЇЇ !
Розумію, що перед нашим членством буде стояти питання як ставитися до інших кандидатів, які звуть себе націонал-демократами, чи навіть націоналістами. Знаю, що немало наших членів є симпатиками А. Яценюка, Ю. Костенка, О. Тягнибока чи Б. Тарасюка – всі вони вчорашні друзі чи партнери В.А. Ющенка.
Чи хтось з них справді має шанси бути обраним Президентом України ?
Чи справді їхня участь у президентській виборчій кампанії допоможе скріпити свій авторитет та вплив своїх партій серед виборців?
Чи підтримуючи ідеї і політичні заходи В. Ющенка, як Президента, вони мають моральне зобов’язання підтримувати ті ідеї і надалі ?
Чи усвідомлюють вони, що об’єднавшись разом і підтримуючи кандидатуру В.А. Ющенка, вони можуть насправді перемінити виборчу кампанію на перспективу виграшу між трьома, а не двома кандидатами ?
І, врешті, чи досвід розпорошення сил в минулих виборчих кампаніях, доводив до перемоги не тих хто обстоював «добро», а того, що здавалось «меншим злом»?
Всі дотепер висловлені буцімто аргументи, чому з’явились їхні кандидатури, є абсолютно непереконливі. Вони не скріплять авторитету кандидатів в суспільстві, а навпаки – є ознаки, що широкий загал не бачить виправдання для їхнього становища.
Є великою правдоподібністю, що їхні надії провести своїх депутатів в майбутніх парламентських виборах є помилковими. Так, як помилковими були колишні намагання КУН «опанувати» Верховну Раду. Пішовши окремо КУН, не здобув багато депутатських мандатів. Але втратив багато довіри і вплив серед суспільства.
Боляче, що досвід минулих поразок не навчив, чи пригадав елементарної істини:



ОБЄДНАНИМИ СИЛАМИ – МАЄМО ШАНС ПЕРЕМОГТИ!
РОЗ’ЄДНАНО – ПРЯМУЄМО ЧЕРГОВИЙ РАЗ ДО НЕВДАЧІ.



Голова ОУН Микола Плав’юк


на противагу Миколі Плав’юку подальший матеріал п.Чорногуза суцільна суб’єктивна агітка, але і це треба...
На жаль людьми у процесі вибору керують не стільки раціо, скільки - емоціо


Чому я голосую за Ющенка

Мене запитують: чому я голосую за Ющенка? Я відповідаю: я голосую за Ющенка, бо не хочу повторення 1654 року, коли за моєю спиною мою Україну вперше роз’єднали «брати» на Лівобережну і Правобережну, згодом убили Виговського, породили Руїну, кривавим цвинтарем став Батурин, відбулася Полтавська битва і вкрали моє ім’я, Запорожець опинився за Дунаєм, без’язикого закували в кріпацтво, Валуєв залишив народ без мови, нас продавали як собак, а під Крутами обсипався цвіт моєї молоді, Хрещатиком пройшов кований чобіт Муравйова, «брати» викарбували на сторінках історії криваві роки — 33-й, 37-й і чужі дядьки, а точніше — два світових диктатори, організували чужу війну (1941–1945 років) для мого народу.

- А ще я голосую за Ющенка, бо твердо знаю, що такий Президент ніколи і нікому не продасть Україну і український народ!

- Я голосую за Ющенка, бо певний: тільки при Ющенкові знатиму, що мене більше ніякий окупант не поставить на коліна і я не буду рабом окупанта чи колонізатора.

- Я голосую за Ющенка, бо за п’ять років його каденції переконався, що в Україні є український Президент і вороги зовнішні й внутрішні піднялися на активну боротьбу з ним — символом Української Незалежности!

- Я голосую за Ющенка, бо тільки за українського Президента я буду спокійний за своїх дітей і онуків.

- Я голосую за Ющенка, бо тільки при Ющенкові я знатиму, що більше ніколи не буде штучного Голодомору в одній із найбільших житниць Європи і світу — Україні!

- Я голосую за Ющенка, бо тепер я знатиму, що мою українську інтелігенцію вже не поставлять до стінки лише за те, що вона за духом українська.

- Я голосую за Ющенка, бо я тепер також твердо знаю, що й українських священиків не розпинатимуть на хрестах і не четвертуватимуть на колесах млинів чи пароплавів.

- Я голосую за Ющенка, бо я переконаний, що тільки при Ющенкові українських синів і дочок не топитимуть у баржах північних морів лише тому, що вони українці!

- Я голосую за Ющенка, бо я певний, що тільки при Ющенкові не добиватимуть на честь Великого Жовтня українців пляшками з-під шампанського, взявши стаханівське соцзобов’язання зберегти набої для зміцнення «родіни».

- Я голосую за Ющенка, бо тільки при Ющенкові державна українська мова пануватиме в Україні, а не в «Архіпелагах ҐУЛАҐах» поміж українських політв’язнів — борців за Незалежність України!

- Я голосую за Ющенка, бо знаю, що тільки при такому Президентові українці не становитимуть більшости поміж політичних в’язнів на Колимі і в Сандармосі.

- Я голосую за Ющенка, бо певний, що тільки при Ющенкові народжуватимуться українські діти і їхні матері матимуть матеріальну підтримку.

- Я голосую за Ющенка, бо переконаний, що тільки при Ющенкові не вбиватимуть і не відрізатимуть голови українським журналістам і не закопуватимуть у землю безголові тіла!

- Я голосую за Ющенка, бо маю глибокі переконання, що тільки при Ющенкові не буде таких страшних убивств видатних людей України, смерті яких потім списуватимуться на самогубства чи на дорожні транспортні пригоди.

- Я голосую за Ющенка, бо свято вірю, що він не допустить, щоб черговий окупант панував на наших вулицях і майданах та без суду й слідства розстрілював українських учнів та студентів тільки за те, що вони одягли вишиванки чи їхні батьки послали їх навчатися в українські школи чи ліцеї.

- Я голосую за Ющенка, бо свято вірю, що тільки за Ющенка українці матимуть право молитися і розмовляти рідною мовою.

- Я голосую за Ющенка, бо переконаний, що тільки за Ющенка «п’ята колона» — вчорашні колоністи і окупанти — не зможе спровокувати українців йти й цього разу брат на брата.

- Я голосую за Ющенка, бо знаю, що лише Ющенко не дозволить північним «миротворцям» кинути на нашу територію свої війська, щоб вони тут навели «порядок» з прицілом, щоб наші споконвічні землі приєднати «добровільно» до своїх безмежних територій.

- Я голосую за Ющенка, бо маю тверде переконання, що тільки за Ющенка ми вивчатимемо свою українську історію, а не «Краткий курс» її, написаний у Кремлі з двома спогадами про двох гетьманів: про одного —«гарного», а про другого — «поганого».

- Я голосую за Ющенка, бо тільки за Ющенка нам не буде соромно перед Європою і Світом за свого Президента — не вбивці, не диктатора і не неука.

- Я голосую за Ющенка, бо твердо знаю, що тільки за Ющенка воскреснуть безсмертні імена славних синів і дочок України — борців за її волю, за її Незалежність і кожен із них буде поіменно названий на сторінках наших шкільних підручників з історії.

- Я голосую за Ющенка! Отже, я голосую за вільну і незалежну Україну!!! Ти голосуєш за когось іншого — ти голосуєш проти України!!! Ти голосуєш за окупацію і рабство! Тому, Українцю, визначайся: ти за Свободу чи ти за рабство? Третього сьогодні нам не дано. Завтра може настати або 1654 рік, або 1918-й. Перш ніж вкидати бюлетень — добре подумай. Ти — за рідний дім чи за чужого господаря в твоєму домі?!

- Я голосую за Ющенка, бо тільки за Ющенка я можу дозволити собі написати те, про що я думаю. Те й пишу і не намагаюся сховатися зі своїми роздумами і міркуваннями під псевдонімом…

Що й підтверджую —

Олег ЧОРНОГУЗ

Степан Хмара: Звернення до Яценюка, Тягнибока, Костенка
Звернення до кандидатів на пост президента України: Арсенія Яценюка, Олега Тягнибока, Юрія Костенка.

Шановні добродії!

Звертаюся до Вас як до кандидатів у президенти від українського національно-демократичного спектра політики. Решта кандидатів ще не досягли української сутності, для них Україна – це лише територіально-економічний простір. Тому духовно-культурні та національні надбання українського народу, наша мова, наша героїчно-трагічна історія для них не є вищими цінностями, а лише звичайною абстракцією.

Більше того, дехто з них дивиться на українців зневажливо, як на неповноцінну людську масу, якими можна безкінечно маніпулювати за допомогою брехні і лицемірства, аби визискувати і панувати над українським народом. Україна опинилася перед загрозою, що після наступних виборів президента пост глави держави може опинитися в антиукраїнських руках.

Два потужні претенденти на цей пост активно розкручують засоби масової інформації, що знаходяться в неукраїнських руках, яких активно підтримує великий компрадорський капітал і впливові сили з-за кордону.

Сподіваюся, що Ви поділяєте думку про те, що найбільша загроза випливає від кандидата - прем’єр-міністра Юлії Тимошенко. Адже за два роки свого урядування непрофісійною діяльністю, надмірними боргами вона довела державу на грань фінансово-економічного банкрутства.

Аби уникнути кримінального переслідування за злочини, вчинені на території Росії, Тимошенко вступила у змову з нинішнім кремлівським керівництвом і діє в інтересах Росії, наносячи непоправної шкоди національним інтересам України.

Нині Тимошенко очолює найбільше мафіозно-кримінальне угрупування в Україні, яке беззаперечно, враховуючи попередню кримінально-бізнесову діяльність в Україні і за кордоном, є всі підстави обгрунтовано віднести до мафіозних діячів міжнародного класу, а очолюваний нею кланово-олігархічний БЮТ як найбільше мафіозне об’єднання в Україні.
Тимошенко особливо небезпечна тим, що свою антиукраїнську сутність і діяльність, шляхом підступної брехні і спеціальних технологій, намагається маскувати за демократичними гаслами, ошукуючи ще чимало довірливих, патріотично налаштованих наших громадян.

Нажаль, допомагають їй баламутити людей деякі відомі продажні естрадні співаки, науковці, політикани, кримінальні бізнесмени, корумповані держслужбовці, працівники правоохоронних структур.

Тимошенко і її мафіозна команда вже мають чіткі плани встановлення авторитарної диктатури антиукраїнської мафії. Неспроста ідейний і політичний наставник Ю.Тимошенко – В.Медведчук нещодавною заявою фактично визнав шкідливість зміни Конституції 2004 року. Тепер він за повернення до сильної президентської влади. Він тільки не каже, що авантюру зі знищенням Конституції вони затіяли з метою нейтралізації президента Ющенка, через різке обмеження його повноважень і спланованого хаосу в державному управлінні.

Сподіваюся, що Ви також розумієте, що вибори президента України лише проміжний етап творення доброчесної української влади демократичним шляхом. Для чого необхідно обрати якісно новий парламент, але за новим виборчим законом, в основі якого вибори конкретного кандидата в конкретному окрузі, проти чого категорично завжди виступала Тимошенко.

Отже, від того, хто стане майбутнім президентом багато залежить. Чи Україна розвиватиметься демократичним шляхом на базових європейських принципах і механізмах, бо тільки таким шляхом Україна зможе ставати демократичною українською національною державою, збудованою на духовно-культурних цінностях українського народу. Чи піде зворотнім не демократичним шляхом – встановленя антиукраїнської диктатури мафії.

Не допустити розвитку подій за другим варіантом можна і конче необхідно. Але для цього потрібна консолідація всіх національно-демократичних сил. Звичайно, що така консолідація можлива, коли від національно-демократичних сил буде один кандидат. Тільки таким чином будуть правильно зорієнтовані виборці, адже багато хто ще не визначився і в роздумах.

Нині реальність така, що жоден з Вас не має шансів на перемогу і навіть виходу в другий тур. За таких обставин Ваші змагання за президентське крісло кожного окремо, коли країна опинилася перед серйозною загрозою для державного суверенітету виглядає як безвідповідальне політиканство.

Хотів би нагадати Вам дуже яскравий приклад з нашої героїчно-трагічної історії. Коли у надзвичайно складних умовах 1938р. всі політичні сили (від соціалістів до націоналістів) одностайно висловилися за проголошення Незалежної Карпатської України, а згодом обрали президентом Августина Волошина.

Ось Вам приклад справжнього патріотизму і державницької мудрості. І хоч за тодішніх умов агресії сильних хижаків Закарпатська Україна не встояла, але якби так мудро і мужньо не повелися тоді політики закарпатського краю, то чи було б нині Закарпаття невід’ємною частиною Української держави!

Серед українських кандидатів національно-демократичного табору найбільший шанс вийти у другий тур має Віктор Ющенко. Я не ідеалізую нинішнього президента В. Ющенка, розумію, що він допустив чимало помилок суб’єктивного характеру, а також через об’єктивні обставини.

Проте він докладав енергійних зусиль і багато досягнув на ниві відстоювання демократичного розвитку України та утвердження української ідентичності, відновлення історичної справедливості, духовності, без чого наша країна не може стати суверенною державою українського народу.

Як людина з чималим політичним і життєвим досвідом бачу і ваші помилки, розумію скільки вам ще потрібно долкладати зусиль і праці для досягнення політичної мети. Але ви ще молоді політики і безумовно, матимете добру політичну перспективу, якщо зумієте підпорядкувати свій політичний егоїзм вищим державницьким цілям.

Вам не довелося у неймовірно важких умовах боротися за незалежність України і нести жертву за цю велику ідею, як старшому поколінню українських патріотів. Ви прийшли у політику в незалежній державі. Можливо тому дещо легковажно і недостатньо відповідально оцінюєте загрози, які чатують на Україну.

Реалізуватися сповна як політики, видатні особистості, зможете лише у незалежній українській державі, але також не забувайте, що може статися так, що вам не буде де реалізовуватися. Пам’ятайте про це і проявіть максимальну відповідальність.

Сподіваюся на розуміння. Надіюся, що найближчим часом Ви зустрінетеся з Президентом і виробите подальшу спільну тактику передвиборчої кампанії, підтримуючи єдиного кандидата на пост Президента – Віктора Ющенка. Впевнений – це необхідно робити якнайшвидше, часу для зволікань не залишилося!

Колишній політв’язень,
народний депутат трьох скликань ВРУ,
Герой України Степан Хмара



Галина Гордасевич (1935 - 2001)

Збірка поезій "Ера України"

Поезії

Присвячується сонячному голосу
українського радіоефіру, журналістці
Еммі Бабчук



ВІД АВТОРА
“Паровоз” – так іронічно називали вірш, яким обо--в’язково повинна була розпочинатися збірка, що виходила в “добрі радянські часи”. Ще краще, коли таких “паровозів” було декілька: про мудрого Леніна (а раніше про Сталіна), про рідну комуністичну партію, про непорушну дружбу радянських народів тощо. Вони могли бути примітивними і шаблонними, а проте вони мусили бути, інакше збірка не вийшла б. Тепер заднім числом докоряють поетам за такі вірші. Ах, як зловтішно докоряють зараз талановитим поетам за оті “паровози” люди, позбавлені й крихти поетичного таланту!
Я таких віршів не писала. Ну, не могла, хоч убийте! Двох рядків не могла заримувати. Казала: я – поет-лірик і публіцистика мені не дається. Тому й вишли у мене за 20 “застійних” років усього три тоненькі заредаговані збірки.
Та прийшов 1989 рік – і мене мов прорвало. Вірш “Убиймо в собі раба” я склала, коли ми в Донецьку створили Товариство української мови, а нас, організаторів, усіляко переслідували. Вірш про ланцюг злуки виник у мене, коли я саме стояла в тому ланцюзі на Брест-Литовському проспекті. Вірш “Чеченії” я прочитала на мітингу протесту проти московської агресії. Вірш “Горить Шевченкова хатина” просто вихлюпнувся відразу після повідомлення по радіо про пожежу в селі Шевченковому.
Своя історія в вірша “Нардепові СРСР Червонопиському”. Склала я його на другий день після виступу цього нардепа, спрямованого проти академіка Сахарова. Незабаром ми з сином їхали відпочивати в Черкаси, де Червонописький був секретарем міському комсомолу. Мій син розмножив цей вірш і кільканадцять примірників розклеїв на бетонних стовпах в центрі Черкас. Наступного дня ми пішли подивитися. Старі пожовклі оголошення про обмін квартири і т.д. висіли, а мій вірш наче кігтями здряпували з бетону, а він не давався.


МИ – Є!

Довго вони панували
Над краєм – холод і тьма.
Нам до тями вбивали,
Що нас як народу – нема.
Будемо разом виходити
З того гнiту i тьми,
Собi i свiту доводити,
Що є ми.
Серце у грудях б’є:
Ми – є!

Нам славна судилася доля.
Скорiше до працi ходiм
Збирати камiння з поля,
Зводити з нього дiм.
Повiсимо в нашому домi
Вишиванi рушники,
Будемо в свiтi вiдомi
Мрiйники, трудiвники.
Дамо загребущому вiдсiч:
– Зась! Воно не твоє!
Ми – є!

ПОЧИНАЄМО ІСТОРІЮ!

Це ганьбити себе чи славити:
– Що ж, мовляв, ми за етнос такий?
Та не зможуть діагноз поставити
Найкращі що є діагностики.

Ходили предки до бою,
Досвідченими і оружними.
Забрали у нас зброю:
– Не смієте бути мужніми!

Скорилися, хоч не відразу.
Що ж, будем людьми цивільними!
А нам – кріпацькі укази:
– Не смієте бути вільними!

Що ще може трапитись злого?
Ніби світ відрізали мурами.
А нам відбирають слово:
– Не смієте бути мудрими!

І як нам серця боліли,
Та й цю ганьбу перенесли ми -
Зрікатись батьків веліли:
– Не смієте бути чесними!

Була переповнена чаша,
Що з кришталевими вінцями.
Гірка була доля наша:
– Не смієте бути вкраїнцями!

* * *
То що ж ми чинити маємо?
Що нам тепер робити?
Рабів у собі убиваймо!
Воскрешаймо мужність убиту!
Мудрість чужа – це полова,
Яку нам дарують з милості.
Вертаймось до рідного слова,
Учімося заново мислити.
І найважчого нам не збути:
Так, як є – голодними, голими,
На могили батьків забутих
Принесімо повинні голови.
Там, де горе полин зростило,
Пропечуть наші сльози землю.
І обізветься батько: – Дитино,
Каяття твоє я приємлю.
Ти замов лише службу Божу,
Запали восковії свічі
І скажи: – Віднині я можу
Чесно людям дивитись у вічі.
Починається наша історія
На новій, на чистій сторінці.
Відтепер в піднебеснім просторі
Українці ми! Українці!


УКРАЇНО МОЯ

Україно моя, Україно,
Калинова моя, тополина!
Тож дiвчата твої, мов тополi,
Не було їм щастя i долi.
Їхня доля стелилась туманами,
Обвивалась круг шиї арканами,
У гареми вела султанськi,
В осоружнi покої панськi.

Україно моя, Україно,
Та спiвоча ж моя, солов’їна!
Над полями та над ярами
Тужно пiснi бринять вечорами.
Та чи ж є iще де така мова,–
Що барвиста вона та шовкова,
На свiтi усьому прославлена,
Та не раз у колисцi задавлена!

Україно моя, Україно,
Це ж не пiсня твоя лебедина!
Там, у полi, де вiтер вiє,
Квiтнуть роки твої молодiї.
Твоїй пiснi простору треба,
Тож беруть її хлопцi в небо,
I лунає вона безупинно...
Україно моя, Україно!


* * *

Пам’ятаймо, хто ми,
Пам’ятаймо, звідки
І в якій землі наші корені.
Лиш високі сосни
Були дідам свідки,
Як вони схиляли голови зморені.
Пам’ятаймо, як,
Пам’ятаймо, коли
Ми рушали в дорогу далеку.
Кості наших батьків
У землю лягли
Від Сибіру до канадського Квебеку.
Пам’ятаймо, чиї ми,
Пам’ятаймо, скільки нас,
За чим нас в цей світ послали.
Ми досі дзвеніли кайданів кільцями –
Задзвонімо ж дзвонами слави.


* * *

Пам’ятаймо, хто ми,
Пам’ятаймо, звідки
І в якій землі наші корені.
Лиш високі сосни
Були дідам свідки,
Як вони схиляли голови зморені.
Пам’ятаймо, як,
Пам’ятаймо, коли
Ми рушали в дорогу далеку.
Кості наших батьків
У землю лягли
Від Сибіру до канадського Квебеку.
Пам’ятаймо, чиї ми,
Пам’ятаймо, скільки нас,
За чим нас в цей світ послали.
Ми досі дзвеніли кайданів кільцями –
Задзвонімо ж дзвонами слави.


ТОВАРИСТВО

Яке товариство зiбралось!
Яке товариство, братове!
Давайте пiднiмемо чарки,
Щоб вiчною дружба була!
Ти нас не лишай нiколи,
Наша незрадна любове!
Ти ж, чорна, недобра думко,
Нам не затьмарюй чола!

Яке товариство зiбралось-
Добiрне, немов перемите!
Давайте сядемо ближче,
Тiснiше плече до плеча!
Пройшли ми крутi дороги,
Нелегке сплатили мито,
Не марно в очах наших ясних
Навiк залягла печаль.

Та зараз про це не будем.
Нам зараз не до печалi.
Ви чуєте: на гiтарi
Вже забринiла струна!
Давайте усi заспiваєм!
Ми надто довго мовчали,
Ми маємо право на пiсню –
Нехай зазвучить вона!

Це пiсня вiри й надiї,
Любовi й гiркої муки,
Це пiсня про тих, хто вижив
І хто не вийшов з пiтьми.
З’єднаймо руки, братове,
Подайте сусiдам руки!
Жили ми нелегко, та чесно,
Нiкого не зрадили ми.

Хай судять нас нашi дiти,
Хай судять нас нашi внуки,
Та правнуки зрозумiють,
Як воно справдi було.
Ми долю собi вибирали
По совiстi, не з принуки,
Ми вiрили в те, що правда
Колись переможе зло.

І хоч сивина на скронях,
Та серце й зараз готове
Туди, де з-за темної тучi
Майбутнього сонце встає.
Яке товариство зiбралось!
Яке товариство, братове!
Дякую, що зiбрались!
Дякую, що ви є!


ТОЧНО ДАТОВАНИЙ ВІРШ

Цей вiрш я написала
двадцять п’ятого лютого
Тисяча дев’ятсот
шiстдесят сьомого року.
Я точно датую його,
бо все мене лають,
Що нема в моїх вiршах ознак часу.
Кажуть, такi вiршi
могли бути написанi
І сто, i двiстi, i триста рокiв тому.
Кажуть, такi вiршi
можуть бути написанi
І через сто, i двiстi, i триста рокiв.
Але хiба я винна,
що триста рокiв тому
Жiнки плакали,
коли їх залишали кохані?
Я не думаю,
що через триста рокiв
Вони будуть цьому радiти.
Але хiба я винна,
що триста рокiв тому
Люди боялися смертi?
Я не вiрю,
що через триста рокiв
Вони будуть чекати смертi,
як визволення.
І хiба я винна,
що триста рокiв тому
Зраду карали смертю?
Я не вiрю,
що через триста рокiв
Зраду вважатимуть доблестю.

Простiть мене,
Що я схожа на своїх прадiдiв.
Простiть мене,
Що я схожа на своїх правнукiв.
Бо ж я – та ланка,
Що з’єднує минуле з майбутнiм.


ДІАЛОГ

– Чуєш, б’є дзвiн?
А по кому ж це вiн?

– Вiн б’є по наших прадiдах,
Людях мудрих i праведних,
Що життя совiстю мiрили,
І у Всевишнього вiрили.
І роботу всяку робили,
І землю рiдну любили.

– Чуєш, б’є дзвiн?
А по кому ж це вiн?

– Він б'є по наших дідах,
Що високий зводили дах,
Будували для внуків дім
У зеленім гаю молодім,
Та самі не жили в цьому домі,
І могили їх невідомі.

– Чуєш, б'є дзвін?
А по кому ж це він?

– Він б'є по наших батьках,
Що носили нас на руках,
Як уміли і як могли,
Від лихого нас берегли,
Як уміли, учили добру,
Й не сказали: – Колись я умру.

– Чуєш, б'є дзвін?
А по кому ж це він?


* * *

А над Україною, ой, над Україною
чорнi тучi збираються грозовiї, –
одна туча з пiвночi, а другая – з пiвдня,
хочуть сонце заступити,
в каламутi утопити.
А на Українi, гей, на Українi
молодi громи перегукуються,
до бою збираються –
будуть про себе не дбати,
а тучi грозовiї блискавками рубати.
А на Українi, ой, на Українi
встане веселка семицвiтна в блакитi,
встане веселка в високостi,
щоби нею брати рiднi приїздили в гостi.
А на Українi, ой, на Українi
засмiється сонце непереможене,
молодим громам дякуючи,
веселку-веснянку вiтаючи,
щоб нам разом до працi ставати
та в рiдному краю
пiсля бурi градової лад давати.
Отаке воно дiється нинi
на нашiй славнiй на Українi.
Гей!!!


* * *

І все вернеться на круги своя,
І вийде правда, i промовить слово.
Дороги, що ходила ними я,
Постеляться менi пiд ноги знову.

І я знайду тi молодi слiди,
Почую пiсню, що тодi звучала.
З тих чорних днiв неволi i бiди
Поезiї витоки i начала.

Вона пробилась i зiйшла до нас,
Як сонце весняне у далi синiй.
Сильнiше всього в цьому свiтi – час,
Та перед правдою i вiн безсилий!

Сто раз убита, оживе вона,
І гляне в душу, i промовить слово,
Проклятi i забутi iмена
Повернуться й засвiтяться нам знову.


ОУН В КРИЧІЛЬСЬКУ

Степану Сороці

А ОУН в Кричільську була!
І дарма, що ми були лише діти.
Ти можеш тому, Україно, радіти,
Що дітей таких мала
і вистояти змогла.

А ОУН в Кричільську була!
І дарма, що ми один одне не знали.
Коли старших братів бурі стинали,
По їхніх слідах
юна порость росла.

Як далеко юність наша пішла!
З яких сторін її виглядати?
Та життя перебираючи дати,
Я згадую Кричільськ
і ОУН, що в Кричільську була.


СВІТ В КАРЦЕРІ

Я в карцері мала заняття:
Ходити туди-сюди, –
І мала блакитне плаття
В суничні ягоди.
Отож я собі уявляла,
Що літнім лісом іду,
Суниці стиглі зривала,
Схиляючись на ходу.
Життям по нервах розлився
Неповторно-єдиний смак.
І виходила на узлісся,
І бачила – в полі мак,
А на річці латаття,
Мов білі чаші, цвіло.
Моє єдине плаття
Мені цілим світом було,
Я вільно літала, мов пташка,
У ясному світі казок,
А в мене невкліпно і важко
Цілився чорний “глазок”.


ЛЮДЯМ З СЕЛА ГОРОДЕЦЬ

Поставте, люди, біля церкви хрест,
Там, де була насипана могила.
Там за вас мати Господа молила,
Коли ішла до церкви повз той хрест.

Там був похований повстанець молодий.
Я бачила його: був босий і невкритий,
Замість сорочки полотном обвитий,
Такий же був повстанець молодий!

Його вночі ховали побратими,
Без дзвонів, без попівської молитви,
Та побратима винесли із битви
І в північ поховали побратими,

Поставте ж, люди, біля церкви хрест,
Рушник повісьте, квіти посадіте,
Щоб вас згадали ваших внуків діти,
Як йтимуть в церкву повз той хрест.


* * *

Згоріла церковця козацького бароко —
Лиш купка попелу, що вітер рознесе,
А ми ж, було, без Господа ні кроку!
І от – усе.

Були ми в світі знані й славні, кажуть.
Над козаками вітер стяг несе.
Забрали стяги ті до Ермітажу,
І от – усе.

Вкраїно, матінко, вітчизно, нене!
Минають дні, як вітер лист несе.
Ще скільки їх, що лишишся без мене
І от – усе?


* * *

На полі, политому кров’ю,
Солодкий хліб не зросте –
Пам’ятаймо про те!

В саду, зрошенім кров’ю,
Де брата вбиває брат,
Не виросте виноград.

На місці, зрошенім кров’ю,
Не можна зводити дім –
Скорше звідси ходім!

На землі, зрошеній кров’ю,
Не буде щасливим життя –
Якби ж то знаття!

В країні, залитій кров’ю,
Де місце знайду собі я,
Україно, нене моя?


ПРАГА. 1968 РІК

Крізь мертві міста,
Крізь мертві міста,
Де не вмерла ще жодна людина.
О земле, рідна й свята!
О проклята година!

На небо востаннє гляньте,
Бо сльози задушать.
Їдуть танки, їдуть танки
По мріях,
По вірах,
По душах.

Поглядів кулеметних черги
З-за віконниць причинених.
Щастям було б умерти
За тебе, вітчизно.

Померти усім, як герої.
Битися до останку.
Та правда – хіба це зброя
Проти танків?


КИІВ ГРИБНИЙ

Весь Київ пропах грибами –
Автобуси і трамваї,
І поблискуючи зубами,
Люди весело розмовляли,
Чого і скільки зібрали
І що з тим робити будуть,
Весь Київ пропах грибами,
Були веселими люди.
А в кошиках, сумках, відрах,
Вгору задерши ніжки,
Лежали, – хто там що вибрав,
Лисички, грузді, сироїжки.
В дівчат червоніли корали,
З ягід шипшини зроблені.
Ще люди гриби збирали.
Це було ще перед Чорнобилем.


ЛАНЦЮГ ЗЛУКИ
Київ. 21 січня 1990р.

Чому це весняним світлом
Людям осяяло лиця?
Зацвіла синьо-жовтим цвітом
України древня столиця.

Довго була в нарузі
Історія наша багата.
Шикуймося в лави, друзі!
Сестро, стань ближче до брата!

Будемо разом радіти,
Що дочекалися свята.
Візьміться за руки, діти!
Будемо пісню співати.

Пісню слави – полеглим.
Живим – відродження пісню.
Хоч і було нам нелегко,
Та ми народились не пізно.

Була велика руїна,
Було страждання безкрає,
Але не вмерла Вкраїна,
Душа наша не вмирає!


ДО РОКОВИН НЕЗАЛЕЖНОСТІ

Йшли наші предки до бою
За землі свої рідні.
Будьмо чесні самі з собою:
Чи ми їх гідні?

Скільки страждань і болю,
Могил без хрестів і з хрестами!
От і маємо волю –
А як ми з того скористали?

Комуністична хвороба
В наші гени впилася.
Скажіть: хоч один нероба
За цей час до роботи взявся?

Слабка ще державна лодія –
Як би їй не пропасти!
Назовіть хоч одного злодія,
Який перестав красти!

Пам'ятаєм колимські мерзлоти,
Материнську тугу невпинну.
Скажіть: хоч один мерзотник
Визнав свою провину?

Життя – це клопіткий будень.
Я вас питаю, між іншим,
Скажіть: хоч один дурень
Став за цей час розумнішим?

Серце торкає тривога,
Що настрій святковий псую я.
Та ім'я високе Бога
Не поминали ми всує?

Труднощів наших не змірити,
Та чи ж бути народу пропащим?
Дуже хочеться вірити,
Що наступній рік буде кращий!


НОВОУКРАЇНСЬКИЙ ВІРШ

Розкрадайте, хлопці, Україну!
Тут багатства вистачить на всіх.
Кажуть, що на душу візьмете провину.
Ну, який тут гріх!
Чи то ж не сміх!

Продавайте, хлопці, Україну
За доляри, марки чи рублі.
Десь закопано там діда домовину?
Ну, то й що?
Хіба нам жаль землі?

Пропивайте, хлопці, Україну,
Коньяками душу заглушіть,
Батьківську стару малу хатину
Бур’янами заростати полишіть.

Забувайте, хлопці, Україну!
Світ який:
Нью-Йорк,
Мадрид,
Париж.
Можна в Ізраїль чи Аргентину.
Тільки б гроші!
Капітали б лиш!
Можна ванну з золота купити,
Мерседеси, яхти, літаки.
І “Шанеллю № 5” кропити
У палацах власних хідники.

Та життя так швидко пролетіло!
От і смерть назустріч поспіша.
У чужій землі спочине тіло –
В Україну вернеться душа.

ІІ

А що ж на тій Україні?
Доле моя, доле!
Звалища радіоактивні,
Де було батьківське поле,
Кабаре із стриптизом,
Де була хата матері,
Канава стічна,
Де ти в річці малим ставив ятері.
І земля чужа,
І мова чужа.
І ходить бідна душа,
Як по лезі ножа,
І ні тобі хреста при дорозі,
Щоб перехреститися,
І ніде бідній душі
Прихиститися.


ТРИПТИХ НА ТЕМУ ШЕВЧЕНКА

І

Хрущi над вишнями гудуть,
В саду дрiмають соннi вишнi,
А матерi до хвiрток вийшли
Поглянуть, чи сини iдуть.

Так легко матерям зiтхати!
Сягнувши далей i висот,
Сини вертаються. I от
Сiм’я вечеря коло хати.

Вже соловей завiв своє
Десь у гущавинi вишневiй,
А у високiм чистiм небi
Вечiрня зiронька встає.

I от поснули вже сини,
А в матерiв новi турботи.
Весь вiк готовi ждать вони
Синiв iз мандрiв чи з роботи,
Лиш щоб нiколи – iз вiйни.

II

На моїй квiтучiй землi,
Де лiси i галяви суничнi,
Зникають журавлi,
Небеснi й криничнi.

Присипанi пилом кущi,
Мов сироти невтiшенi,
I давно не гудуть хрущi
Над Шевченковими вишнями.

Як далеко вперед ми пiшли!
Як ми круто життя замiсили!
Не спiвають дiвчата пiснi –
«Гевi-метл» бешкетує щосили.

Амiаком i сiркою тхне.
Рiчку кури долають бродом.
Що нам ще залишилось "не",
Щоб вже зовсiм не бути народом?

ІІІ

Горить Шевченкова хатина,
Де вiн малесенький зростав,
Де гiрко плакав сиротина
І звiдки генiєм восстав.

Було тут хлопцю на горiхи!
Нелегка доленька була!
Повзе ядучий дим з-пiд стрiхи –
Всю Україну застила.

І що було в тiй хатi красти?
Старе рядно чи черепка?
Вiдкiль на нас такi напастi?
Чия злодiйська та рука?

Яка у ворога личина?
Хтось засмiявся.
Чи не вiн?
Яка була тому причина,
Що не лунав тривожний дзвiн?

А нашi славнi українцi –
Невже в них серце не болить?
Вони все дiлять: то червiнцi,
То славу кинулись дiлить.

І що їм ворог за спиною!
В братах шукають ворогiв.
Сич озивається луною,
Днiпро тiкає з берегiв,

І Гонта плаче: – Де ви, дiти?
Де гайдамаки? Їх нема.
Вже є держава. Час радiти,
А серце острахом пройма.


МИ НАРОДИЛИСЬ НЕ В ПАРИЖІ

Ми помрем не в Парижі
Наталка Білоцерківець

– Французи! В небезпеці Франція!
І вставали всі, як один,
Буржуа, любителі вин і тихих годин,
І любителі дам – напудрені франти.
Боролись, аж небу жарко,
Якщо треба, то й сотню літ,
Якщо треба – ставала у військ на чолі
Юна діва Жанна Д’Арк.
А коли вороги пропадали,
Буржуа знов смакували вино,
Що з Провансу, Бордо чи Шампані воно,
А франти біля дам упадали,
Чи ж злізе бодай хто з печі,
Коли стану на перехресті доріг
І з усіх сил, які Господь ще мені зберіг,
Гукну:
– Українці! Україна в небезпеці!

Тому встаю вранці я,
Вдивляюся в небо, чи є в нього дно,
Блукаю містом і шепчу в одно:
– Французи! В небезпеці Франція!


* * *

А над Україною вже стільки сторіч
Ніч, та ніч, та ніч!
Ой і темно!
А українці залізли на піч –
Там тепло.
І скільки не плач, і скільки не клич:
– Де ви, люди?
Іди, ноче, пріч, душі не каліч!
Тільки луни...

А над Україною вже стільки сторіч
Дві сестри панують:
Що одна – неволя,
А друга – недоля
Ночують і днюють.

А над Україною вже стільки сторіч
Круки, круки, круки,
Що темної ночі випивають очі, .
Як розкинеш руки.

А були ж діди, були прадіди
Буйні та відважні.
Чом же ваших надій не справдили
Правнуки ваші?
Чи своєї мужності в спадок не дали?
Чи дали гріхи на спокуту?
Що покірно ми в ями падали,
Не підвівши руку закуту?

А над Україною вже стільки сторіч
Ніч, та ніч, та ніч.
Матінко пресвята!
Та лунає клич:
– Женіть пітьму пріч!
Вже крайнеба світа!


ФІГУРИСТКА

Першій українській олімпійській
чемпіонці Оксані Баюл

“Чи жива ота Оксаночка?
••••••••••••••••••
А що за дівчина була,
Так-так, що краля! і не вбога,
Та талану Господь не дав... –
А може, й дав, та хтось украв
І одурив святого Бога”
Тарас Шевченко

Проросла – а на тебе холодом
Із найменших, дитячих літ.
Може, тим й не лякав тебе лід,
Що до нього ти звикла змолоду.

Ти ловила все на льоту,
І сказали: – Ну що ж, поїхали!
Срібна змійка вкраїнської віхоли
На олімпійськім льоду.

Ще куриться спіраллю слід,
Судді здались переможені.
Українко! Оксанко! Та ж можемо
Дивувати собою світ!

Розцвіла – а на тебе золотом
Ще й отруйної слави чад.
Скільки ж вас, молодих дівчат,
Марнували життя своє змолоду!

Ми любили тебе, як могли,
Ми б довіку тобою пишалися.
Від’їжджала ти – ми лишалися.
Ти пробач нас – не вберегли.


З російської
Ігор Іртєньєв

НОСТАЛЬГІЧНЕ

Ех, і пили ми, і гуляли,
І не тремтіла в нас рука!
Салюти небо розривали,
Текло шампанське, як ріка!

Була ж епоха – та дарма!
А діячі буди – Ну, що ти!
Хоч і легенд про них нема,
Зате лишились анекдоти.

Який тоді розцвів дизайн!
А опери які лабали!
Яких нам не відкрилось тайн!
Які висоти здобували!

Які могучії уми
Хотіли світ зробити раєм!
А що сьогодні маєм ми?
А нічогісінько не маєм!


ЛИСТ ПАВЛИЧКОВІ В БРАТІСЛАВУ

Повертайте, Дмитре, в Україну!
Тут без Вас, повірте, ну, ніяк!
Хто ж нас позбирає воєдино?
Хто помирить наших забіяк?

Хто розкриє враже нутро хитре?
Мовить мудре слово в слушний час?
Повертайте в Україну, Дмитре,
Україна стужилась без вас.

Правда, ми не безпорадні вівці,
Але як же нам потрібні Ви!
Хочете: Володя Яворівський
Вам уступить місце голови?

Зрештою, і так Вам слави досить:
Хто б ще так на вічах прогримів?
– Повертайся, – Україна просить,
Повертайся, сину мій, домів!

З поля позбираємо каміння,
Перебудем пору злих невдач.
Повертайтесь! Тут Вас не замінять
Горинь, Чорновіл і навіть Драч.

Жде Вас у Карпатах яворина,
Чорне море, що об скелю б’є,
Жде Вас, Дмитре, ціла Україна,
Грішна і свята – яка вже є.


СПОКОНВІЧНИИ ВОГОНЬ

Пам’яті Алли Горської

Ходила по землі - твердо.
Дивилася на світ - ясно.
І раптом це серце - вмерло.
І раптом це світло - згасло.

Тиснула руку - тепло.
Носила голову - гордо.
І раптом - душа затерпла -
Обірвано акорди...

Дарувала їй доля вроду,
Дарувала вогненну вдачу,
І любов до свого народу,
І хист мистецький впридачу.

Та на світі є чорні сили.
Та на світі є підлі люди.
І казились вони, і бісились,
І аж пінилися від люті.

Не ставали до чесного бою
Сатани нікчемнії смерди.
І забрала вона з собою
Таємницю своєї смерті.

Пролетіло одним моментом
Все, що їй у житті далося:
Як палила пальці цементом
І пергідролем волосся.

І на шкоду своєму здоров’ю
Найбільше палила серце
Ненавистю і любов’ю.
А нам пам’ятати все це.

Бо казали люди хоробрі,
Що як мла опівнічна звисає,
Ясне полум’я на її гробі
Загорається і не згасає.

* * *

Вячеславу Чорноволу

Вiдроджуються древнi храми,
Встають iз попелу й руїн.
Тож пiд iсторiї вiтрами
Загоюймо душевнi рани,
Пiдводьмо храми iз руїн!

Нас доля гнула, i ламала,
І свiтом безвiстi вела,
Та вiра душi в нас тримала,
Хоч доля гнула, i ламала,
І свiтом безвiстi вела.

Яку знаругу ми терпiли
В пустелi, в тундрi i в тайзi!
На камiнь сльози в нас скипiли,
Не раз зубами ми скрипiли
В пустелi, в тундрi i в тайзi.

Та правда устає над свiтом
Висока й свiтла, мов зоря.
Нехай укриє землю цвiтом!
Нехай засяє нашим дiтям
Свобода, свiтла, мов зоря!

За неї кров’ю заплатили
Найкращi доньки i сини.
Нам їхнi iмена свiтили.
Ми їхню пам’ять освятили.
Навiк прославленi вони!

Вертаймо ж на пороги отчi
З усiх земель, з усiх країн!
Хай ниций зайда їх не топче!
Вертаймо ж на могили отчi,
Пiдводьмо храми iз руїн.



З російської
Олександр Пушкін

В СИБІР

Цей переклад я вислала
Вячеславу Чорноволу, коли він
вібував третій строк в Сибіру.

У глибині сибірських руд
Ви горде збережіть терпіння.
Не пропаде гіркий ваш труд
І дум високе устремління.

Недолі вірная сестра,
Надія в хмурім підземеллі,
Розбудить щастя дні веселі,
Прийде омріяна пора!

Любові й дружби лик ясний
Дійде крізь хмурії затвори,
Як в ваші каторжнії нори
Доходить вільний голос мій.

Кайдани тяжкі упадуть,
Темниці рухнуть. І свобода
Зустріне вас. Настане згода.
І меч брати вам віддадуть.


* * *

Над труною Славка говорили не ті,
Що зустрілись йому в молодому бутті,
Довгі роки з ним поруч були у житті,
З ним долали провалля й урвища круті.
Розгубились вони... А в життя суєті
Приліпились до нього не ті, ой, не ті!
І були їх слова і фальшиві й пусті.


ЩАСЛИВА БДЖОЛА
30 березня 1999р., Київ

Коли у Києві ховали Чорновола, –
У місті, сповненому пам’яті віків, –
Печальні люди сходились довкола
І несли сотні, може й тисячі вінків.

Жінки ридали: – Вбили, ой, убили!
Чоловіки стискали кулаки,
А над юрбою сині, жовті, білі
Пливли вінки.

І перша бджілка вилетіла з вулика –
Її послала в світ бджолина рать.
А тут же того цвіту повна вулиця!
І стала бджілка свій нектар збирать.

Сльоза у когось в оці золотіла,
Дзвеніли дзвони, аж земля гула,
А бджілка все летіла і летіла –
Вона одна щасливою була.


МОЛІННЯ ПРО ГОЛОС

Чорні хмари пливуть над ланами,
До землі схиляється колос.
Добрий Боже, зглянься над нами,
Залиши Україні голос!

В неї доля була не однакова:
То ружі, то терни рвала,
І сміялась вона і плакала,
Та понад усе – співала.

І на шкоду своєму здоров’ю
Грізні тюремні сонети
Не чорнилом, а власною кров’ю
Писали її поети.

Що ж тепер, мов підрізані, в’янемо
І чому замовкають спроквола
Голос ніжності – Солов’яненка,
Голос мужності – Чорновола?

Вже ж позаду колимські тумани,
І колючі дроти, і голод.
Добрий Боже, зглянься над нами,
Залиши Україні голос!


* * *

Ми віками звикли покладати голову
За Україну, за її волю
І, як відчуття вічного голоду,
Цю звичку носили з собою.

Ми так звикли ходити в мучениках,
В трагічних героях, в страждальцях,
Яких Україна — мати засмучена —
Не могла з Сибіру діждаться,

Ми кров лили, ми пісні складали,
Ми так вросли в свою ролю,
Ми так натхненно голови покладали
За Україну, за її волю.

І от вже ластівкою звістка шугає:
Є держава! Вже можна жити!
А ми все ходимо і шукаєм:
Де б голову нам зложити?


ПЕРЕДВИБОРЧА АГІТКА

Не та Україна, не та,
Не та, про яку ми мріяли,
Коли життя тюремними строками міряли,
Марнували в неволі літа.
Не та Україна, не та!

А при владі ті, що й були,
Називають Вкраїну ненькою,
В кишенях золотом краденим дзенькають,
А ми мовчимо, покірні воли,
А при владі ті, що й були.

Отже думайте, думайте, люди,
Не дозволяйте себе зомбувати!
Що з нами було, не сміємо забувати!
Бо при владі всі ті ж і їх лизоблюди.
Отже думайте, думайте, люди!



З російської
Євген Винокуров

ЛЖЕПРОРОКИ

Нема нічого гірш, як лжепророки,
Завжди готові слово проректи,
Вони нас кличуть на прямі дороги,
А там – тупик. Це пізно взнаєш ти.

Я був з таким знайомий досить близько.
Він лаяв всіх, він кликав, присягав,
Сказав: – Там і не грузько і не слизько!
Я тридцять верст ледь ноги витягав.

Бувало, слово він, мов іскру креше,
Натхненно звівши очі догори.
Аж раптом зрозумів я: – він же бреше!
Усе він бреше, чорт його бери!


ЩОДО НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ

Мені до рук потрапив вірш, що його начебто написав Йосиф Бродський. Не вірю, щоб цей рафінований інтелігент написав такий брутальний вірш, сповнений лютої ненависті до незалежної України. Це писав хтось з великодержавних шовіністів, які живуть межи нами і ненавидять Україну, хотіли б її бачити лише російською колонією.
Це не відповідь анонімові і не переклад його вірша на українську мову. Я просто лише трохи змістила акценти, але намагалась зберегти зміст і навіть зберегла деякі рими: “Контопом – ізотопом”, “ не надо – Канада”.

На жаль, історія не знає “а що, коли...” та “якби-то”.
Так воно вже відбулося: Мазепу і Карла розбито.
Хто знає: сміявся чи плакав Петрів улюбленець-мурин,
Слухаючи зойк передсмертний, коли погибав Батурин?
Та ще ти будеш, Хохляндіє, болячками нашими взеленена!
Нашлемо ще батька Сталіна і доброго дідуся Леніна!
Ми ще тебе помітимо радіоізотопом –
Це за Івана Виговського, за поразку під Конотопом!
Ви хочете з нами на рівних, а ми вам строго: – Не нада!
Вже їм, бачте, не мати-Росія, а бачте, сестра-Канада!
Ми вас кругом оббрешемо, поки там суд та діло,
Хоч ви були християни, як ми ще на деревах сиділи.
Ну, що ти, хохол, упираєшся? Чом роги виставив цапом?
Ну, як же ти будеш без мене? Ну, хочеш: зови кацапом?
Ви ж триста із гаком років за нами ішли в фарватері
(Це б дибу на них Шешковського чи Грозного ржавих крюків!)
Ото як пошлемо вас к такій-то матері!
Бо звідки своя у покручів і байстрюків?
Скатертю вам дорога, хоч ми від люті в нестямі.
Пошлемо вас на три літери, бо більше самі не втямим.
Найбільше, визнати мусим, до печінок нас проймає,
Що “лях кічлівий” і “ганс” хохлів уже рівними має.
Хіба їм в Дніпро наплювати? Ну, що ж, що супроти вітру,
Що в морду самому потрапить? Я звик до цього, я витру.
Хоч сорочку на грудях рви, головою об стіну бийся,
Не хоче хохол у петлю. Так іди ж ти, хохол, до біса!
Бач, хоче сам їсти борщ, вареники і млинці
Не хоче, щоб до їхніх краль ми підбивали клинці.
Ні Санкт-Петребург мостити, що у нім панували ми,
Ні знову для нас добувати золото Колими.
Ще здіймете ви голосіння, – чи як кажуть кацапи – вой, –
Коли пожене вас в Комі наш вологодський конвой.
..........................................................................
Блюзнірче, ти смів осквернити ім’я високе Тараса,
На мою стражденну вітчизну збирав брудний компромат?
Так будеш здихати ти, вчепившись у ріг матраца,
І хрипіти не слово “мама”, а “истинно русский” мат!


НАРДЕПОВІ СРСР ЧЕРВОНОПИСЬКОМУ
(Інвалідові війни в Афганістані)

Де ти втратив ноги – відомо,
Та хіба ти в тім винуватий,
Що послали з рідного дому
“Мусульман-братів визволяти”?

На жорстоку афганську землю
Ти ступив не другом, не братом,
Ти на ній пригинався низенько,
Прикриваючись автоматом.

І летіла з чужого Кабула
На Вкраїну вість невесела
Чи з віддаленого аула
(Як там звуться афганські села?).

І ридала зболена мати,
Плакав ти над убитим другом,
І вишкірювались автомати
Смертоносним вогненним пругом.

Ти би вмер, а в полон не здався,
Ти розплачувався з боргами.
Ти питанням не задавався:
За що платиш своїми братами?

За чиєсь безвір’я і тупість
Кров у землю афганську стікала,
І хололи під сонцем трупи,
Смерті хижа коса не стихала,

У той час, як нахабний зайда
За столом розперезував паса,
І не втерши масного заїда,
На повій задивлявся ласо,

У той час, як онук Герострата
Душу твого народу топче.
Знаєм ми, де ти ноги втратив.
Де ж ти голову втратив, хлопче?


ГОЛОС СОВІСТІ

14 грудня 1994 р., в роковини смерті Андрія Сахарова, на його могилу було покладено вінок від імені президента Росії. А в Чечні в цей час російські солдати вбивали громадян Росії.

І земля сколихнулась,
А ніхто того не помітив.
Застогнала могила,
А ніхто того не почув.
– Заберіть цей вінок!
І підходить до мене не смійте!
Не надійтесь, що мертвий,
Що я у могилі й мовчу.
Заберіть цей вінок,
Бо троянди на ньому криваві
І стікають пелюстки
Й мене крізь мерзлоту печуть.
Задля щастя людей
Свою долю безжалісно краяв,
А тепер ось лежу,
А тепер мого слова не чуть.
Все ж я встану й прийду
В ваші душі, і сни, і сумління,
Що б ви там не казали:
– Ет, стареча бредня й маячня!
Я молю: – Схаменись,
Заморочене покоління,
Бо повік тобі карою буде
Скривавлена й горда Чечня.


ЧЕЧЕНІЇ

Маленький народе, народе гордий,
Сунуть на тебе московські орди,
Суне на тебе московська сила,
Яка і нас три століття косила.
І ви терпіли, і ми терпіли,
А наші душі від гніву кипіли.
Скільки знущань, страждань і смертей
І ваших, і наших найкращих дітей!
Мужній чеченський народе-соколе,
Росії тебе не здолати ніколи!
І ми ще діждемось щасливого дня,
Коли незалежною стане Чечня!


* * *

Убиймо в собi раба!
Його в нас вiками плекали!
Звестись на повний зрiст
Нарештi чи не пора б!
Коли ми мовчали налякано
Чи натхненно рукоплескали.
В нас
рiс
раб.

Убиймо в собi раба!
Вже предкiв забутих тiнi
Стукають в нашi душi
Не лише вночi, а й удень.
Здригаються континенти.
І чути в їхнiм двигтiннi
Вiдлуння того майбутнього,
Що нас за порогом жде.

Убиймо в собi раба!
Бо дивляться нашi дiти
І їхнi очi питають:
– Що скажете нам, батьки?
Що нам лишаєте в спадок?
Чим будемо володiти?
Вже ж не бiлi плями в Історiї –
Суцiльнi темнi вiки.

А що ми їм, справдi, полишим?
Жменьку вкраїнських лiтер?
Землю, солону вiд кровi
І бiлу вiд ДеДеТе?
Убиймо в собi раба!
Інакше Історiї вiтер
Нас, мов сухе лушпиння,
Геть на смiтник змете.

Щоб настала нова доба,
Убиймо в собi раба!


ЕРА УКРАЇНИ

Надходить ера України.
О земле, рiдна i свята!
І озираються країни,
Що над Європою свiта.

Свiта, свiта, бо сонце сходить,
Погожий обiцяє вiк,
І зеленiють в полi сходи,
І йде межею чоловiк.

Вiн по-хазяйськи оком гляне,
Чи все як слiд цвiте й росте.
Колись поляни i древляни
Зорали поле це святе.

Його кропили рясно кров’ю,
Гноїли трупом. Та дарма!
Воно вiдроджене любов’ю!
Вiд нього кращого нема!

І коли вiзьмуть в руки дiти
Пахучий, нiби сонце, хлiб,
Я знаю: буде вiн радiти,
Наш предок – ант а чи дуліб.

І успокояться по всьому,
Кого на страшну смерть прирiк
Чи той кривавий тридцять сьомий,
Голодний тридцять третiй рiк

Пiсля великої руїни
Ставати до роботи час.
Європа дивиться на нас.
Надходить ера України.


* * *

Я - є! Ти - є! Він - є!
І все це - ми!
І нас немало.
Тож хоч мине азарт,
А носа вішати не варт.
Аби лиш у сідлі тебе тримало.
І ще - завжди лишаймося людьми.

Я - є! Ти - є! Він - є!
Чужі ми чи сім’я,
Та світ до нас належить.
Отож міцніше гарт
І носа вішати не варт!
Не боїмось потопу ні пожежі.
А як прийде така година,
Що нас покличе Україна,
Хай відгукнеться кожен:
- Я!

У КАВ’ЯРНІ “ГРОНО ДІОНІСА”

Сиджу в кав’ярні маленькій,
п’ю каву,
чорнющу, як ніч,
і гірку, як доля моя,
і все чекаю ще
на руку твою ласкаву,
і вслухаюсь в глибини пам’яті,
чи почую твоє ім’я?
Та вже не надіюся,
що колись-то отримаю Нобеля,
хоч би й писала
до знемоги,
до самозабуття,
бо після голодоморів,
концтаборів
і Чорнобиля,
що напишеш,
щоб вразило більше,
ніж саме життя?
Я вже знаю,
що не об’їжджу всю Європу,
а де вже, щоб побувати
на іншому материку,
а проте не наливайте
в чашку мою сиропу –
ні на що не проміняю
долю свою гірку.
Бо кожна моя сльоза
вже діамантом стала,
а кожен мій чорний день
в небі зорею сія.
Крутою дорогою йшла,
та дійшла таки – не пристала.
В маленькій порожній кав’ярні
п’ю чорну каву я.


ЗМІСТ
Ми – є! 3
Починаємо історію! 4
Україно моя 6
“Пам’ятаймо, хто ми...” 7
Товариство 8
Точно датований вірш 10
Діалог 12
“А над Україною, ой, над Україною...” 14
“І все вернеться на круги своя...” 15
ОУН в Кричільську 16
Світ в карцері 17
Людям з села Городець 18
“Згоріла церковця козацького бароко...” 19
”На полі, зрошенім кров’ю...” 20
Прага. 1968 рік 21
Киів грибний 22
Ланцюг злуки 23
До роковин незалежності 24
Новоукраїнський вірш 26
Триптих на тему Шевченка 28
Ми народились не в Парижі 31
”А над Україною вже стільки сторіч...” 32
Фігуристка 34
Ностальгічне 36
Лист Павличкові в Братіславу 37
Споконвічнии вогонь 38
“Вiдроджуються древнi храми...” 40
В Сибір 42
“Над труною Славка говорили не ті...” 43
Щаслива бджола 44
Моління про голос 45
“Ми віками звикли покладати голову...” 46
Передвиборча агітка 47
Лжепророки 48
Щодо незалежності України 49
Нардепові СРСР Червонопиському 52
Голос совісті 54
Чеченії 55
”Убиймо в собi раба!..” 56
Ера України 58
“Я - є! Ти - є! Він - є!..” 59
У кав’ярні “Гроно Діоніса” 60

ББК У
Г 68
© Гордасевич Г., 2000р.
Я добре продумав свій вибір і він зупинився на Вікторі Ющенку: цю кандидатуру ПЕРЕВІРЕНО! І тому я йому ДОВІРЯЮ!

Богдан Гордасевич
м. Львів, вул.Т. Шевченка д.400, кв. 61

1. Прошу розмножувати цей допис, а хто забажає долучитись до теми: «Чому я за Ющенка» - я буду радий і вдячний за підтримку в цій важливій справі. Україні треба ще 5 років гарантованої свободи!
2. І не подумайте, що мені живеться легко: особливо на теперішній час К з видання і розповсюдження українських книг щось заробити ну дуже важко, але я не проміняю свою теперішню свободу ні на який ласий шматок з панського столу. Моє маленьке щастя – виключно моє!



Обновлен 22 дек 2016. Создан 27 ноя 2009



  Комментарии       
Всего 1, последний 5 лет назад
--- 29 фев 2012 ответить
ІДІОТИ - ОСТАННЯ ФАЗА ОЛІГОФРЕНІЇ
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником