Біда комунальна

 

Біда комунальна

Розгляд проблеми від екс-міністра ЖКГ Олексія Курченко



Біда комунальна

 

Олексій Кучеренко — Середа, 16 липня 2014, 15:50

 

Олексій Кучеренко, екс-міністр ЖКГ

Колонки автора

У березні 2010 року я та мої однодумці пішли з Міністерства з питань житлово-комунального господарства.

За два роки роботи вдалося розробити та дивом протягти через переважно "регіональну" Верховну раду нову програму реформування галузі.

Для захисту громадян від диктату ЖЕКів створили Житлово-комунальну інспекцію.

Підписали та ратифікували угоду із Світовим банком на 140 млн дол щодо модернізації водоканалів України.

Схвалили програму модернізації комунальної теплоенергетики та підготували проект стратегії теплозабезпечення України.

Розпочали підготовку регіональних програм щодо заміщення природного газу.

Розробили та передали до Верховної ради проекти законів про енергоефективність в будівлях, про ОСББ, про національну комісію у сфері комунальних послуг, нову редакцію закону про житлово-комунальні послуги.

Ми сподівалися, що реформа ЖКГ триватиме. Повністю усвідомлювали свою відповідальність, адже реформа - це операція.

Розуміючи це, "хворого" було повністю обстежено та продіагностовано, консиліуми проведено, інструментарій підготовлено.

Дещо із запланованого навіть вдалося зробити незворотнім. Працює Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, триває та розширюється проект Світового банку щодо модернізації підприємств галузі.

Всі інші напрацювання були відкинуті новими керівниками, яких за останні роки було занадто багато як для однієї галузі. Призначення міністрів відбувалися переважно за принципом партійної належності.

Їх кваліфікаційні якості та досвід оцінювалися в останню чергу. Чомусь в Україні вважається, що у житлово-комунальному господарстві розбираються геть усі.

Спочатку до керма став О. Попов - мер провінційного Комсомольська. Не пройшло й півроку, як його спрямували на "підсилення" Києва. Туди він забрав півкоманди.

Наступного міністра Ю. Хівріча через рік звільнили за розвал тарифної політики, зараз він успішно працює у Нацкомпослуг.

 Фото ЕП

Віце-прем'єр і міністр В. Тихонов, трохи "покерувавши", поїхав послом до Білорусі.

Після нього з Донецької ОДА у міністерство прийшов А. Близнюк - "перевірити", як працюватиме в Україні "донецький досвід". Через півтора року - евакуація до Верховної ради.

Остання перед Майданом команда - віце-прем'єр О. Вілкул в дуеті з Г. Темником, в минулому керівником сільської птахофабрики. Весь цей час міністрам сумлінно допомагав "реформувати галузь" беззмінний заступник-реформатор Г. Семчук.

За чотири роки - п'ять міністрів, п'ять дуже різних команд, п'ять ротацій. Результат - аналогічний результату країни в цілому. Міністерство - тепер вже Мінрегіон - розвалене, інституційна пам'ять втрачена, гроші "освоєні".

2014 рік, Майдан, уряд реформаторів, віце-прем'єр та міністр В. Гройсман, заступник-"професіонал" Г. Семчук. Великі сподівання, що новий реформаторський уряд якщо й не зможе зробити прорив у цій сфері, то, щонайменше, почне системну роботу щодо упорядкування законодавства.

На жаль, очікування виявилися марними. Проекти нормативно-правових актів далі готують аматори від ЖКГ. При цьому, на відміну від попередніх років, схвалення актів проходить оперативно з ігноруванням регламентів Кабміну і Верховної ради.

Першим "тектонічним" реформаторським кроком нового уряду став закон 1198, схвалений у квітні 2014 року. Хто його розробив - досі не відомо. Мінрегіон та Нацкомпослуг від нього відхрещуються. При цьому подання в. о. президента про необхідність накладення на нього вето від цих установ не надійшло.

Цей закон заслуговує особливої уваги. Про його "регулюючий вплив" можна написати не одну статтю. Він - яскравий приклад того, як спроба покращити правове регулювання паралізувала профільні ринки.

Розробники акта, навіть не підозрюючи цього, знайшли найбільш вразливі місця у правовому регулюванні з точки зору розбалансування ситуації у галузі.

Наслідки схвалення цього закону поки що зрозумілі лише фахівцям. З моменту його схвалення я не раз намагався провести фахове обговорення закону та поправити ситуацію, у тому числі письмово звертаючись до АП.

Фото ЕП 

Оскільки такої дискусії при всій моїй комунікабельності так і не відбулося, по закінченні традиційних ста днів уряду я з чистою совістю вирішив перенести обговорення наслідків схвалення цього закону у засоби масової інформації.

Перша дискусія - з тими, кого він торкнеться у першу чергу: з мешканцями багатоквартирних будинків. Для наочності пропоную розглянути наші "нові стосунки" з монополістами на прикладі Києва.

Як ми жили досі

Щомісяця ми повинні були розрахуватися за двома платіжними дорученнями: з "Київенерго" - за електроенергію за показниками квартирного лічильника, з ЖЕО - за обслуговування житла та прибудинкової території, централізоване опалення, постачання води, водовідведення, вивезення побутових відходів.

Договірні відносини споживача були влаштовані так. Кожен споживач - власник чи орендар квартири у багатоквартирному будинку - мав договір з "Київенерго" на постачання електроенергії та договір з ЖЕО, який надавав усі інші послуги.

Своєю чергою, ЖЕО мало договори з "Київенерго", "Київводоканалом", підприємствами з вивезення сміття, місцевим розрахунковим центром.

Для багатоквартирних житлових будинків, оснащених будинковими лічильниками теплової енергії, оплата за централізоване опалення здійснювалася щомісячно за їх показниками у розрахунку на кількість квадратних метрів у кожній квартирі.

Оплата за воду здійснювалася відповідно до показників будинкового лічильника води: у розрахунку на кількість зареєстрованих у квартирі осіб. У разі відсутності будинкових лічильників оплата відбувалася за нормами: 5,5 куб м холодної води, 3,5 куб м гарячої води на місяць на особу, 9 куб м - водовідведення.

Внутрішні будинкові мережі відповідно до закону є спільною власністю мешканців. Історично після приватизації житла вони залишилися на балансі ЖЕО, яке повинне їх підтримувати у належному технічному стані. Відповідно до закону, оплата за обслуговування цих мереж включена до плати за обслуговування житла.

Порівняно з іншими містами Київ мав ще одну особливість: 10-відсоткову знижку у разі сплати за ці послуги до 20 числа наступного місяця. Правова природа ноу-хау Попова незрозуміла. За рахунок чого можлива така знижка? Тут або завищені тарифи, або своєчасна оплата призводить до збитків комунальних підприємств.

 Фото ЕП

Що буде далі

1. Виконавці послуг.

Законом на безальтернативній основі виконавцем послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води визначено теплопостачальну організацію.

Виконавцем послуг централізованого постачання холодної води та водовідведення - підприємство централізованого водопостачання.

Крім того, законом визначає, що "договір на надання послуг з централізованого опалення, централізованого водовідведення з використанням внутрішньо-будинкових систем укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та виконавцями цих послуг".

Тобто з відносин з надання відповідних послуг виключаються не лише ЖЕО, а й ОСББ, житлові кооперативи та управителі. Тепер ЖЕО надаватиме нам лише послуги з обслуговування житла та прибудинкової території і вивезення сміття.

З урахуванням цього повинні бути укладені нові договори між ЖЕО та споживачами, які будуть стосуватися лише означених вище послуг.

Крім того, кожен споживач повинен укласти договір щодо надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води - у нашому випадку з "Київенерго", а також з компанією-постачальником води - "Київводоканалом".

2. Договори з виконавцями.

Відповідно до закону "Про житлово-комунальні послуги" виконавець зобов'язаний укласти із споживачем договір на надання послуг з визначенням відповідальності за дотриманням умов його виконання згідно з типовим договором.

Тобто теплопостачальна організація та підприємство централізованого водопостачання повинні підготувати відповідно до типового договору та укласти з власниками чи орендарями квартир договори на відповідні послуги.

Небезпечним для споживачів є те, що відповідно до нового закону договори на надання вказаних послуг, що укладаються виконавцем із споживачем-фізичною особою, яка не є суб'єктом господарювання, є договорами приєднання.

 Фото ЕП

Відповідно до Цивільного кодексу, "договір приєднання - договір, умови якого встановлені однією із сторін". Він може бути укладений лише шляхом приєднання іншої сторони. Інша сторона не може запропонувати свої умови.

За законом "Про житлово-комунальні послуги", істотними умовами договору про надання житлово-комунальних послуг є вичерпний перелік цих послуг, тарифи та їх складові на кожну з цих послуг, загальна їх вартість, порядок оплати та порядок перерахунків у разі ненадання послуг чи зниження їх якості.

Інші умови договору - порядок вимірювання обсягів та визначення якості послуг, визначення точок розподілу, у яких відбувається передавання послуг від виконавця чи виробника споживачу, порядок обслуговування мереж, умови доступу в квартиру, будинок чи приміщення для усунення аварій.

Типовий договір про надання послуг з централізованого опалення, постачання води і водовідведення затверджений постановою Кабміну 630 від 21 липня 2005 року "Про затвердження правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення".

У зв'язку з набуттям чинності Законом 1198 деякі з норм, затверджених цією постановою, та умови типового договору не можуть бути застосовані. Зокрема, якщо виконавцями послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення є суб'єкти природних монополій.

Низка норм цієї постанови алогічна і порушує права споживачів. Так, якщо виконавцем є теплопостачальна організація або підприємство централізованого водопостачання, не є прийнятними закріплені постановою 630 норми, що передбачають використання будинкових лічильників.

Зокрема, така: "у разі встановлення будинкових засобів обліку води у будинку, де окремі квартири обладнані квартирними засобами обліку, споживач, який не має квартирних засобів обліку, оплачує послуги згідно з показаннями будинкових засобів обліку, не враховуючи витрати води виконавця, юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які є власниками або орендарями приміщень у цьому будинку, та сумарних витрат води за показаннями усіх квартирних засобів обліку.

Різниця розподіляється між споживачами, які не мають квартирних засобів обліку, пропорційно кількості мешканців квартири в разі відсутності витоків з будинкової мережі, що підтверджується актом обстеження, який складається виконавцем у присутності не менш як двох мешканців будинку".

При цьому умови договору між теплопостачальною організацією чи підприємством централізованого водопостачання та споживачем - власником чи орендарем квартири у багатоквартирному будинку не можуть передбачати оплату однією з сторін послуг, які їх безпосередньо не надаються.

Фото ЕП 

Не є зрозумілою й норма, відповідно до якої покази будинкових засобів обліку знімаються представником виконавця один раз на місяць у присутності постачальника та представника споживачів.

По-перше, зараз постачальником і виконавцем цих послуг буде одна і та ж особа, вона ж суб'єкт природної монополії. По-друге, у цьому випадку будинковий лічильник не може бути точкою розподілу за визначенням.

Таких норм у постанові 630 чимало.

Розробка типових договорів належить до повноважень центрального органа виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства - Мінрегіону.

Відповідно, внесення змін до правил надання послуг та типового договору давно мав би забезпечити Мінрегіон. Водночас, внесення змін до цієї постанови досі ніхто навіть не ініціював.

3. Облік послуг.

Відповідно до закону "Про житлово-комунальні послуги", розмір плати за послуги розраховується, виходячи з розміру затверджених тарифів та показань засобів обліку або за затвердженими нормами. Облік здійснюється у точці розподілу.

З моменту набуття чинності законом 1198 точкою розподілу стають квартирні лічильники теплової енергії, холодної та гарячої води. Сенс у будинкових лічильниках втрачається - вони не можуть бути точкою розподілу.

Далеко не всі багатоквартирні будинки в Україні мають будинкові засоби обліку теплової енергії, холодної та гарячої води.

Ситуація з квартирними лічильниками ще гірша. Більшість квартир, особливо у старих будинках, таких приладів обліку не має. А там, де лічильники є, вони переважно не відповідають нормованим метрологічним характеристикам, а отже, не можуть бути використані для цілей комерційного обліку.

Закон "Про метрологію та метрологічну діяльність" каже, що засоби вимірювальної техніки підлягають періодичній повірці через певні інтервали, порядок встановлення яких визначається нормативно-правовим актом ЦОВМ.

Для того, щоб результати вимірювань засобів обліку могли використовуватися для здійснення розрахунків, ці засоби повинні бути своєчасно повірені з урахуванням установлених повірочних інтервалів.

 Фото ЕП

Порядок подання фізособами, що не є суб'єктами підприємницької діяльності, - власниками засобів вимірювальної техніки на періодичну повірку цих засобів та порядок оплати за роботи, пов'язані з повіркою, встановлює Кабмін.

Повірка, обслуговування і ремонт цих засобів здійснюються за рахунок підприємств, які надають відповідні послуги. Виконання робіт із стандартизації та метрології належать до повноважень Мінрегіону.

Як бачимо, у даній ситуації майже всі споживачі послуг з централізованого опалення, постачання води і водовідведення будуть змушені оплачувати їх відповідно до нормативів, доки у їх квартирах не з'являться повірені лічильники.

Відповідно до постанови 630, у будинку садибного типу роботи з установлення засобів обліку води і тепла проводяться виконавцем за рахунок коштів споживача. При цьому квартирні засоби обліку беруться виконавцем на абонентський облік. Повірка, обслуговування і ремонт лічильників - за рахунок виконавця.

Тобто виконавці не зможуть встановлювати квартирні засоби обліку за свій рахунок купувати та оплачувати їх встановлення повинні власники чи орендарі квартир. У той же час, повірка, обслуговування і ремонт лічильників повинні проводитися за рахунок виконавця відповідних послуг.

Закон покладає на споживача лише єдиний обов'язок щодо засобів обліку комунальних послуг: забезпечувати їх цілісність і не втручатися у їх роботу.

4. Внутрішньо-будинкові мережі.

Відповідно до закону "Про житлово-комунальні послуги", послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій включають обслуговування внутрішньо-будинкових мереж. Виконавцем цих послуг, як правило, є ЖЕО.

З іншого боку, цей же закон визначає, що виконавець послуг зобов'язаний утримувати у належному технічному стані, здійснювати технічне обслуговування та ремонт внутрішньо-будинкових мереж, вживати заходи з ліквідації аварій.

Тобто виконавець послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води - "Київенерго" - повинен обслуговувати та ремонтувати будинкові мережі опалення та постачання гарячої води, а виконавець послуг з постачання холодної води та водовідведення - "Київводоканал" - обслуговувати і ремонтувати будинкові мережі постачання холодної води та водовідведення.

Робити це, не маючи на балансі відповідних мереж, неможливо. Ці мережі - спільна власність власників квартир. Як правило, вони незаконно знаходяться на балансі ЖЕО з моменту приватизації житлового фонду.

 Фото ЕП

Найближчі перспективи

1. З 1 липня 2014 року тарифи на комунальні послуги значно зросли. При цьому ми платитимемо за обслуговування своїх будинкових мереж двічі. Один раз - виконавцю послуг з обслуговування житла і прибудинкової території, другий раз - виконавцю послуг з централізованого опалення і постачання води.

Чи поліпшиться при цьому якість обслуговування мереж - питання риторичне.

2. Чинний договір з ЖЕО повинен бути переглянутий. Додатково ми повинні будемо підписати, не маючи права на обговорення, угоду з організацією, яка постачає тепло, а також з підприємством з централізованого водопостачання.

Існуючий типовий договір, на базі якого виконавцем відповідних послуг повинні бути підготовлені ці угоди, містить багато протиріч і повинен бути переглянутий Кабміном. Інакше інтереси споживачів будуть порушуватися. Діяльність з підготовки змін до цього нормативного акта Мінрегіон навіть не почав.

Крім того, замість одного договору, крім постачання електроенергії, ми матимемо три, замість однієї платіжки - теж три. Це додаткові витрати паперу, часу, збільшення вартості послуг, погіршення навколишнього середовища.

3. Будинкові засоби обліку використовуватися більше не будуть, оскільки точкою розподілу між виконавцем послуг та споживачем буде вхід до квартири. Спожиті послуги можуть обліковуватися лише за повіреними квартирними лічильниками.

Якщо у вас таких лічильників нема, ви можете придбати їх за власний рахунок та після встановлення їх виконавцем за ваш рахунок поставити їх на абонентський облік до виконавця відповідних послуг. Повірку та обслуговування цих засобів повинен здійснювати виконавець відповідних послуг за свій рахунок.

Якщо ви маєте квартирні лічильники, то використовувати їх для розрахунків зможете лише після того, як виконавець послуг здійснить їх повірку за свій рахунок. До того ви будете сплачувати за нормами, незалежно від обсягу спожитих послуг.

Якщо у вашому будинку великі втрати у будинкових мережах, вам буде вигідно не користуватися квартирними лічильниками, а платити відповідно до встановлених нормативів. Змусити вас купити і встановити лічильники ніхто не може. Про енергозбереження у цьому випадку можна забути.

4. Про 10-відсоткову знижку у разі сплати за комунальні послуги до 20 числа наступного місяця для Києва можна забути. Можна буде розраховувати на знижку лише для житлових послуг, якщо їх вартість буде свідомо завищена.

 Фото УП

5. Будинкові мережі будуть поступово руйнуватися.

ЖЕО отримуватимуть за їх експлуатацію кошти від мешканців будинку. Між тим, оскільки досягнення певних показників їх технічного стану не відображатиметься у договорі із споживачами, ставлення до них з боку ЖЕО буде відповідним.

У той же час, результати діяльності виконавців послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води, водовідведення значною мірою залежатимуть від технічного стану відповідних мереж.

Водночас, виконавці цих послуг не зможуть вкладати в кошти у реконструкцію, оскільки ці мережі знаходяться на балансі у інших юридичних осіб - ЖЕО. Останні ж не зможуть передати мережі на баланс виконавцям відповідних послуг.

Вони не мають для цього правових підстав - мережі належать власникам квартир багатоквартирних будинків. Та й навіщо їх комусь віддавати, якщо щомісячно за обслуговування цих мереж ми, споживачі, сплачуємо ЖЕО чималі кошти.

Споживачам взагалі не цікаво, у якому стані знаходяться їх мережі, особливо у старих будинках. Вони просто не будуть встановлювати квартирні лічильники. Їм буде вигідніше сплачувати за відповідні комунальні послуги за нормами.

6. І про тарифи. Встановлення тарифів на послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення Нацкомпослуг не можна визнати легітимним, оскільки при цьому порушується чинне законодавство. Це легко довести у судовому порядку. Однак про це - у наступній статті.

Фото на головній: panorama.pl.ua

* * *

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться.

Точка зору редакції "Економічної правди" та "Української правди" може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.

 

 

http://www.epravda.com.ua/columns/2014/07/16/476295/

 

Житлово-комунальна проповідь
Олексій Кучеренко - Четвер, 24 липня 2014, 12:46

Олексій Кучеренко, екс-міністр ЖКГ
колонки автора
Біда комунальна
Чи може влада Щось Вимагати
ЖКГ: як НЕ наламаті дров

Бачить бог, я волів би обговорювати навалилися на населення України проблеми, пов'язані з енергетичними, тарифними та іншими новаціями у вузькій професійному середовищі авторитетних фахівців.

Фахівців, які говорили б на одній мові і розуміли всю глибину проблем, що виникли у зв'язку з повним провалом попереднім урядом програми реформування ЖКГ.

Оскільки такої дискусії при всій моїй комунікабельності, толерантності та численних спробах організувати таке обговорення не вийшло, то по закінченні традиційних 100 днів уряду я з чистою совістю вирішив обговорити ці теми у відкритому режимі через ЗМІ.

Мій багаторічний досвід спілкування зі ЗМІ на теми реформування ЖКГ та вирішення міських проблем показує, що марно відразу вивалювати на читача весь масив проблем.

Розумніше буде їх структурувати і присвятити окремий огляд грунтовному розбору конкретної проблеми. Це можуть бути як труднощі державного управління, що мають національні пріоритети, так і локальні проблеми, типові для країни, але мають свою специфіку в кожному місті.

Тому першу нашу бесіду-проповідь пропоную провести на тему "Тарифи і хто їх повинен встановлювати. Що таке регулятор і навіщо він потрібен".

теза 1

Основна маса житлово-комунальних послуг класифікується як діяльність у сфері природних монополій.

Якщо говорити доступною мовою, природна монополія - ​​це вид діяльності, пов'язаний з підключенням нашої квартири до конкретної інфраструктурі - лінії електропередач, газовій трубі, трубі централізованого водопостачання, каналізації, теплотрасі і розводці мереж по багатоквартирному будинку.

Зрозуміло, що в наш будинок не буде входити друга труба і друга лінія електропередач. Саме тому даний специфічний ринок у всьому світі регулюється особливим чином.

Можна скільки завгодно очікувати порядності, партнерства і прозорості від наших монополістів, але багаторічна світова практика показує: монополіст завжди буде зацікавлений в тому, щоб виробити якомога більше товару і якомога дорожче нам його продати. У цьому і є суть будь-якого монополіста.

Оскільки інтереси споживача завжди діаметрально протилежні - якомога менше і дешевше купити цього товару, то саме для обліку взаємних інтересів у всьому світі створюються спеціальні - "квазісудові" - органи.

Для простоти розуміння давайте вважати, що це якийсь вищий арбітр у комунальній сфері, який повинен врахувати інтереси споживача, монополіста і соціуму в особі держави.

Саме пошук балансу інтересів і стабільність цього балансу свідчить про зрілість моделі управління економікою розвинених країн.

теза 2

Ще в 2005 році нами (правітельством. - ЕП) було прийнято рішення про створення такого арбітра. Вже тоді нам стало зрозуміло, що в сформованій системі присутній класичний конфлікт інтересів.

Орган місцевого самоврядування, з одного боку, володіє і управляє монополією у вигляді ТКЕ, а з іншого боку - сам собі встановлює тарифи, критерії якості, сам себе контролює.

Зрозуміло, така організація взаємовідносин увійшла в суперечність з інтересами споживача, і до 2008 року весь мій досвід перебування на посту міністра і стрімко зростаючу кількість скарг та звернень, які я отримував, свідчили, що ця модель зайшла в глухий кут.

Саме тому на порядку денному стало актуальним питання про створення державної комісії для регулювання монопольних видів послуг у житлово-комунальній сфері.

Ще до створення такої комісії у комунальній сфері багато років діяв арбітр під назвою НКРЕ - національна комісія з регулювання енергетики на ринку енергії. Причому не випадково ця комісія діє майже 18 років, але закон, який регламентує її діяльність, досі не прийнятий.

Повірте, це далеко не випадково. Мабуть, монополістам і тим, хто стоїть за ними, вигідна відсутність чітких, зрозумілих і прозорих процедур прийняття рішень у цій дуже делікатній сфері.

теза 3

Національна комісія з регулювання ринку комунальних послуг - НКРКУ - була створена в 2010 році. У ідеологію комісії ніколи не входила централізація тарифоутворення.

До речі, незважаючи на недорікуватість і малоосвіченість, інтуїтивно цю централізацію кілька разів намагався висловити попередній президент, який нині перебуває в бігах. Напевно, багато хто пам'ятає його щорічні "ініціативи" із закликом встановити рівні тарифи - однакові по всій країні.

У той момент ніхто не пояснив йому, що однакових тарифів на тепло, воду та обслуговування будинків немає і в силу об'єктивних причин бути не може.

Але, мабуть, проффесор інтуїтивно намагався говорити про однакові підходах, а адже суть регулятора - це і є контроль над дотриманням однакових підходів по всій країні, в першу чергу, при тарифоутворенні і при інших питаннях наших відносин з монополіями.

Коли ми писали закон про комісії і захищали його в усіх інстанціях, нами бачилася наступна модель.

При обговоренні тарифного питання на рівні кожного населеного пункту арбітр організовує всеосяжну відкриту дискусію за структурою і величиною витрат, що впливають на собівартість послуг монополіста.

При цьому дотримується принципово питання регулювання природних монополій: жодна стаття витрат не може бути засекречена від споживача грифом "комерційна таємниця".

Це є принципова постулат, доцільність якого навіть не має сенсу обговорювати. Тим не менш, до цих пір в Україні масовий характер має практика приховування під грифом "комерційна таємниця" від споживача певних статей витрат, сильно впливають на собівартість тарифу.

Як це має працювати? За задумом, така дискусія має відбуватися на території, де знаходиться монополіст. Для обговорення його витрат і їх доцільності спеціальними постановами уряду затверджуються порядки, відповідно до яких відбувається ціноутворення.

У кожному разі, тарифне рішення має бути консенсусом між місцевим бюджетом і населенням - як споживачами і монополістом. У разі розбіжностей ця проблема повинна підніматися на інстанцію вище для прийняття остаточного рішення арбітром.

Приблизно так працює судова система. Коли ви судіться з сусідом, ви не їдете судитися в Київ - ви судіться в своєму населеному пункті, а якщо ви незадоволені рішенням, ви можете піднятися аж до Верховного суду.

На превеликий жаль, в уряді утворилися сили, які переконують нас у необхідності тотальної децентралізації. Однак як протиріччя самим собі, вони прийняли рішення про повної централізації системи тарифоутворення та системи контролю монополій.

До речі, щось схоже відбулося і в системі державного архітектурно-будівельного контролю. Ще чотири місяці тому нас переконували, що ця функція державі не потрібна, і її потрібно віддати заходам. Тепер вона опинилася необхідна. Класична ситуація: точка зору визначається місцем сидіння.

Сьогодні арбітр - НКРКУ - з усіх боків завалений заявками, розглядає їх у поті чола і не вникає в нюанси.

Комісія перетворилася на арифмометр, якому муніципалітети везуть папки документів станом житлового фонду та його метражу, а з іншого боку їдуть папки документів по собівартості і витратам конкретних монополістів.

Регулятор, в умовах відсутності лічильників, сумлінно перераховує витрати на кількість гігакалорій, яке виробляє ТКЕ, ділить їх на квадратні метри і доводить до Жмеринки або Шепетівки, яким у них повинен бути тариф на послугу з централізованого теплопостачання.

Приблизно так само сьогодні йде справа і з послугами водопостачання.

Беру на себе сміливість заявити, що комісія в цій ситуації абсолютно нездатна призвести реальний аналіз цих статей витрат, реальні можливі зловживання при проведенні тендерів на закупівлю всіх видів сировини і на проведення підрядних робіт.

Найголовніше - у неї немає серйозних важелів впливу на стимулювання монополіста до поліпшення якості послуг, мінімізації витрат, оптимізації виробництва, енергозбереження та прагненню до цивілізації.

Для довідки приведу класичні приклади. В українських водоканалах частка електроенергії коливається від 35% до 40%, в ​​Європі - максимум 15%.

Неймовірні втрати доходять до 70% в середньому по країні і закладається в тариф на рівні 40-50%. Якби в інших країнах втрачали таку кількість води, то, напевно, там давно сталася б гуманітарна катастрофа.

Рівень обладнання будинковими лічильниками обліку води в Україні становить близько 23%, що неприпустимо мало. Це не випадково. Монополістам і тим, хто за ними стоїть, безсумнівно, вигідно списувати на нас за нормативами колосальну кількість води, яке нормальна людина спожити не може.

Якщо говорити про тепло, то середні втрати в європейських теплових мережах складають 3%, а їх труби лежать у землі 50-70 років - вони попередньо ізолюються і є дуже якісними.

У нас ці втрати доходять до 30%, але, в основному, вони наближаються до 20%, хоча максимальна норма втрат у мережах, які допустимо закласти в тариф, становить 13%. У нас діє система спеціальних дозволів і, повірте мені, небезкорислива з боку тих, хто ці дозволи видає.

Катастрофічною є проблема якості котлів. Втрати зашкалюють, і вони, зрозуміло, закладаються в тариф, тобто лягають на споживача.

Плачевна ситуація з будинковими системами обліку - тепловими лічильниками обладнано 30% будинків. Є міста-рекордсмени, де обладнано до 70%. Серед лідерів - Вінниця, а Тернопіль та Івано-Франківськ - аутсайдери, 15-20%.

Безумовно, займатися енергозбереженням хоча б без будинкових систем обліку нереально, адже неможливо порахувати кількість споживаного тепла. У цьому випадку можна з великою натяжкою говорити про тариф, оскільки все це йде в площину якихось абстрактних малозрозумілих населенню розрахунків.

З ростом ціни на газ ці протиріччя із зрозумілої причини загострюються. Якщо ще кілька років тому країна жила за принципом Радянського союзу - "ми будемо красти, але ціну не будемо підвищувати", і населення як би мирилося з цим, то сьогодні неможливо компенсувати це злодійство і безгосподарність з щорічних бюджетних дотацій, які так чи інакше йшли в галузь.

Сьогодні цих дотацій бути не може, хоча вони за три попередні роки зросли з 2 млрд грн до 10 млрд грн на рік. Природно, вся ця система каламутній економіки вивалюється на населення своїми показниками у вигляді непідйомних тарифів.

Ще один момент - дуже серйозна залежність класичних комунальних тарифів на тепло і воду від енергетичних тарифів.

Оскільки дві третини тарифу на тепло - це ціна на газ, то тепловикам доведеться копатися у своїй третини, а інші дві третини залежать від тієї ціни, яку порахував наш монополіст "Нафтогаз" і затвердив наш арбітр - НКРЕ.

Не хочу нагнітати ситуацію, але повірте мені як досвідченому людині. У мене є всі підстави не довіряти НКРЕ, яка була призначена попереднім президентом з певною метою: покривати тіньові схеми в "Нафтогазі", облгазах, "Укргазвідобуванні", тепловій енергетиці і вугільній галузі.

За допомогою цих схем, які наші вожді викривали на Майдані і приводили як одні з основних аргументів, що підкреслюють всю злочинність попередньої влади, сьогодні ті ж особи в НКРЕ продовжують штампувати рішення в інтересах інших осіб, які прийшли керувати нашими монополіями.

Це викликає не тільки подив, а й обурення. Думаю, дуже скоро це зрозуміють і люди - вони ж споживачі, вони ж учасники Майдану. На превеликий жаль, вже, здається, навіть упущений момент для ухвалення рішення.

Також не може бути повної довіри до системи ціноутворення в "Нафтогазі" і облгазах. Хоча б тому, що вони належать одному з олігархів, який з вражаючою швидкістю збільшив свою капіталізацію.

Безумовно, не може бути довіри і до "Укртрансгазу", де формується цей тариф. Хоча б з тієї причини, що за останні три місяці там двічі змінилося керівництво. Так тривати не може, і мені здається, що хтось вже повинен понести за це відповідальність.

Щоб люди зрозуміли, чому так важлива система транспортування, хочу повідомити, що ціна на газ для населення по дорозі від свердловини "Укргазвидобування" до споживача виростає вдвічі. По всьому транзиту є зловживання.

Також дуже часто стали нарікати на якість газу, який начебто пахне, як звичайний, але при цьому погано горить. Побутова логіка підказує: якщо на заправках повно неякісного бензину, який вбиває наші двигуни, то подібне, швидше за все, відбувається і на ринку газу.

Газ, який з того ж обсягу віддає значно менше тепла, вбиває наші котли і наші заощадження.

Точно так само ніхто мене не змусить довіряти ціні на електроенергію в Україні.

Хоча б з тієї причини, що керівництво НКРЕ до призначення працювало в компанії "Київенерго". Вона давно належить іншому добре відомому олігарху, у якого також за дивним збігом обставин за чотири роки капіталізація його енергетичних активів збільшилася в чотири рази.

Розумію посмішку читачів: наші олігархи чи не нагадують ні Білла Гейтса ні покійного Стіва Джобса. Все це ближче до магії Девіда Копперфільда​​.

Проте, жарти в сторону - зловживання, на превеликий жаль, залишаються і в сфері енергетичної. Оскільки всі "хотілки", які намагаються закласти в тариф стоять за монополіями люди, зі страшною силою падають на споживача, наслідки цієї тарифної атаки складно передбачити.

Ще хочу зауважити, що з цілої низки причин споживачеві навряд чи допоможе навіть нібито вдосконалена велетенська система субсидій. Очікується, що близько 3,5 млн сімей звернуться за субсидіями.

По-перше, хочу заявити авторам цієї ідеї: ніхто ще не знає, що означає присутність кожного третього громадянина країни в черзі за субсидіями. Відповідно до світового досвіду, якщо кількість тих, хто звертається за субсидіями, перевалює 15-20%, то в країні назріває революційна ситуація.

Це небезпечне правило я неодноразово обговорював з серйозними фахівцями. Пропоную керівникам, яким абсолютно все одно, скільки платити за комунальні послуги - тисячі, дві, або чотири тисячі гривень, - просто задуматися над тим, що означає 3,5 млн сімей у черзі за субсидіями.

Першопричиною нерозуміння тарифної атаки є те, що людям, які приймають рішення, їм, вибачте, глибоко пофіг, скільки платити. Вони не розуміють і не зрозуміють людей, у яких в бюджеті кожна гривня на рахунку.

Друге критичне правило - колосальні кошти з бюджету не повинні покривати всі можливі зловживання і все недосконалість тарифів, які оптом лягають на споживача.

Серйозною проблемою буде і ймовірне фізичне обмеження тиску газу для систем ТКЕ. У цьому випадку можливий ефект ланцюгової реакції.

Сумлінні громадяни платитимуть, газу буде не вистачати, ТКЕ будуть знижувати температуру носія, послуга стане неякісної, і люди просто перестануть платити. На превеликий жаль, це досить реальний сценарій.

Не буду торкатися в цій статті одного з найважливіших аспектів реформи - мінімізації втрат, енергозбереження. Це тема окремої розмови.

У першу чергу, необхідний аудит діяльності профільного міністерства та реальна експертна оцінка причин провалу програми реформування ЖКГ 2010-2014 років. На жаль і подив, ті, хто її провалив, продовжують працювати на ще вищих постах в міністерстві.

Для мене як для одного з авторів і розробників цієї реформи, це не стільки комічно, скільки трагічно. Це також тема окремої дискусії.

На закінчення наведу останній штрих для думаючого читача про сенс діяльності арбітра - НКРКУ. Глибоко здивував не стільки факт призначення конкретного фахівця - пана Дунаєва на посаду голови комісії, скільки факт його призначення постановою уряду.

В ході останньої президентської виборчої компанії неодноразово звучали заяви Петра Порошенка про те, що призначення голів комісій-арбітрів буде прерогативою президента, і це абсолютно логічно.

Більше того, кілька місяців тому указом і. о. президента Олександра Турчинова був призначений глава Нацкомісії регулювання зв'язку. Проте, в даній ситуації чомусь було прийнято рішення призначити вихідця з НКРЕ і "Київенерго" саме постановою Кабміну.
 

 

Для мене це тривожний симптом. Не тому, що сумніваюся в його професіоналізмі - вважаю його кваліфікованим фахівцем, а тому, що глибоко переконаний: не можуть енергетики очолювати комунального арбітра.

У цій ситуації вони будуть дивитися на всі проблеми виключно з однієї точки - з точки зору інтересів енергетичного монополіста.

Для мене стало знаковим заяву Дунаєва ще в квітні, коли обговорювалася ціна на газ. Воно звучало приблизно так: "Підвищена ціна на газ для населення допоможе збалансувати фінансовий стан" Нафтогазу ".

У першу чергу, від члена НКРКУ ми повинні почути, як будуть збалансовані фінплани підприємств ТКЕ і наших з вами сімейних бюджетів. А тут спрацювала класична логіка чиновника від енергетики.

Повторюся: у нас з енергетиками різні завдання. Мені здається, у десятків мільйонів людей також збігаються завдання: чи не поховати нашу енергетику, але піти від стану безвольних комунальних рабів.

Отже, якщо ми розуміємо, що регулятор - це арбітр, то основний спосіб судочинства - це змагальність сторін.

Позивач і відповідач приходять в суд зі своїми адвокатами, вони обидва представлені в судовому процесі і не можуть один без іншого. Однак сьогодні процеси тарифоутворення та регулювання відбуваються без споживача. Ніхто не захищає наші з вами інтереси в процесі ціноутворення. Навіть формально.

Я не раз переконував шанованих людей: "Зробіть ці процеси публічними, нехай люди безпосередньо задають питання монополістам".

Вони говорили: "Ні, ми чиновники, нам за це платять гроші, ми це будемо робити самі". Після таких слів виникає питання довіри. "Не вірю", - сказав Станіславський, і був правий.


***

Колонка є видом матеріалу, Який відображає вінятково точку зору автора. Вона НЕ претендує на об'єктивність та всебічність Висвітлення тими, про якові йдет.

Точка зору Редакції "Економічної правди" та "Української правди" може НЕ збігатіся з точкою зору автора. Редакція НЕ відповідає за достовірність та Тлумачення Наведеної ІНФОРМАЦІЇ и Виконує вінятково роль носія.
http://www.epravda.com.ua/columns/2014/07/24/475893/

 

 


 

Чи може влада щось вимагати

 

 

Олексій Кучеренко — Середа, 5 жовтня 2011, 11:23

Олексій Кучеренко, народний депутат України трьох скликань, екс-міністр з питань ЖКГ, голова Спілки власників житла України

Колонки автора

Не можу втриматися, щоб не відреагувати на свіжу "новацію", запропоновану керівником Харківської ОДА Михайлом Марковичем Добкіним, якого давно знаю як великого оригінала, що завжди вирізняється індивідуальними підходами у справі реформування житлово-комунального господарства.

Не можу сказати, що я принципово проти такої новації, такий досвід є у росіян. Однак мене лякає, що політики, які, як правило, не дуже добре розбираються в серйозному комплексі житлово-комунальних проблем, часто-густо влаштовують собі точкові піар-кампанії, побудовані на гучних заявах, не вдумуючись в суть сказаного.

У цьому зв'язку хотілося б закликати: перш ніж застосовувати жорсткі санкції до боржників, держава і муніципальна влада повинні самі відзвітувати перед людьми, чи все вони зробили для того, щоб мати моральне право щось вимагати.

Почну з головного: злощасна справедливість тарифів ЖКГ.

Хочу нагадати Михайлу Марковичу, що три місяці тому прокотилася низка звільнень, які торкнулися як вищого керівництва галузі, так і деяких муніципалітетів. Причиною відставки називалися саме несправедливі тарифи. І зараз хотілося б отримати відповідь: так які ж тарифи справедливі? Думаю, і жителі Харкова хотіли б це знати.

Є й інше вельми болюче для населення України питання: як же формується ціна на основні компоненти тарифу? У першу чергу, звичайно, нас цікавить ціна на газ.

Думаю, і керівництво Харківщини, де видобувається значний обсяг українського газу, могло б запитати у шановного монополіста "Нафтогазу": а яка ціна на український газ на свердловині, де він видобувається? І за якою ціною він йде на підприємства, передусім, на теплокомуненерго, де згодом формується ціна на гігакалорію?

Ще одне важливе і не менш болюче питання для населення південного сходу України - глибока боргова яма, в якій воно перманентно перебуває багато років.

Харківська, Донецька і Луганська області - на перших позиціях серед неплатників за газ. Відтак, логічно було б вимагати застосування санкцій до керівників цих областей, бо вони не можуть забезпечити ці розрахунки. Починати шокову терапію слід із себе.

Як фахівець з утворення тарифів, хотів би почути від Михайла Марковича чесну відповідь: чи всі гроші, які збираються з населення і підприємств теплокомуненерго області, йдуть на розрахунки за газ або на вирішення проблем тепловиків?

Не хочу наступати на болючі мозолі, але історія з придбанням лавочок для метро дозволяє припустити, що щось подібне може повторитися і при закупівлі іншого обладнання, у тому числі і для підприємств теплокомуненерго.

Як голова Спілки власників житла хотів би звернути увагу пана Добкіна і на проблему співфінансування капремонту та енергозбереження для наших харківських ОСББ.

Викликає здивування, що люди, пройшовши довгий шлях поневірянь, створивши проект капітального ремонту свого будинку, отримавши згоду більшості мешканців на 20-відсоткову грошову участь у співфінансуванні разом з муніципалітетом, раптом отримують від місцевих управлінь ЖКГ удвічі завищені ремонтні кошториси.

Виникає питання: якщо ті додаткові 50% уже кимось поділені, то який дурень увійде в це публічно-приватне партнерство? Якщо хтось вважає, що в ролі простаків знову виступлять народ чи закордонний інвестор, то такі розумники глибоко помиляються.

Так, ці питання не були вирішені при нашому уряді, але за останні півтора-два роки вони ще більше загострилися. Виходу з глухого кута, на жаль, не видно.

Як будь-який нормальний громадянин, підтримуючи нашого президента в закликах до боротьби з корупцією, хочу звернутися до керівників місцевих органів влади з порадою сконцентруватися на передньому фронті цієї найболючішої проблеми.

Боротьба з корупцією, прозорість при розподілі бюджетних коштів і проведенні тендерів на закупівлю обладнання для комунальних підприємств могла б повернути населенню віру у владу, а владі дала б моральне право щось вимагати від людей.

 

 

http://www.epravda.com.ua/columns/2011/10/5/300634/

 

 

 

Однакові комунальні тарифи - міф

 

Олексій Кучеренко — Вівторок, 15 березня 2011, 11:24

Олексій Кучеренко, міністр з питань ЖКГ у 2008-2010 роках

Колонки автора

На команду реформаторів чекає нелегке випробування. Під час прямого спілкування з народом президент досить чітко і однозначно поставив завдання: встановити однакові тарифи на послуги ЖКГ для всіх.

Добре розуміючи всю пікантність ситуації і неможливість для підневільних чиновників-реформаторів не підкоритися волі гаранта, візьму на себе сміливість поміркувати вголос. Хто що мав на увазі, і, найголовніше, як це все виконати.

Якщо буквально сприйняти команду президента, то треба негайно згортати реформу, яка так і не почалася, посадити декілька фахівців-економістів з елементарною підготовкою і, підкотивши рукави, знайти середнє арифметичне пари тисяч показників місцевих тарифів і довести цифру до муніципалітетів.

Після цього слід почати думати, що ми робимо. Якщо бути логічним, наступним кроком треба оголосити однакову ціну за квадратний метр житла по всій країні. Далі - однакові зарплати і пенсії. Отримаємо те, що було двадцять років тому, - СРСР.

Не думаю, що у своєму бажанні побудувати "справедливість" на території країни нова влада зайде настільки далеко. Це треба пояснити українцям, Європі і МВФ.

Значить, малося на увазі щось інше! Але що? Рік тому у Львові президент озвучив схожу тезу, але він говорив про застосування єдиної методології! Інша річ, що його не зрозумів тодішній міністр, який трансформував це у гасло про однакові тарифи!

Особливо смішно це звучало після обіцянок знизити ціну на газ після приходу до влади. Потім бравий заступник міністра заговорив про однакові тарифи на воду в рамках територій водних басейнів. В результаті, відбувся банальний перерахунок всіх тарифів у бік підвищення на користь енергетиків.

Розповідаю про цю "реформаторську послідовність" настільки детально, щоб підтвердити очевидний факт: команда реформаторів від ЖКГ має дуже і дуже туманне уявлення як про тарифну економіку, так і про тарифну політику. І цей факт підтверджений, до речі, тарифним "бардаком" і відповідними оцінками президента.

Потрібно запам'ятати раз і назавжди: однаковий тариф - це "середня температура у лікарні". Кожне підприємство теплокомуненерго або водоканал глибоко хворі по-своєму, і лікувати їх треба індивідуально. Правильна тарифна політика на базі правильної, науково обґрунтованої методології - це шлях до зцілення. Це - перше.

А тепер - друге: що потрібно робити, і хто це має робити. Не беруся давати поради, хто саме з президентського оточення підкаже, як плавно відіграти назад цей "ляп".

Можна сказати, що малася на увазі однакова методологія. Переплутав, з ким не буває! Робити це слід негайно, оскільки перелякані чиновники можуть не витримати. Зробити те, що доручив президент, неможливо і катастрофічно для системи ЖКГ.

Давайте, нарешті, елементарно розрізняти, про які тарифи ми говоримо. Якщо це газ і електроенергія, то така зрівнялівка була проведена п'ять років тому, до речі, теж за велінням тодішнього президента. Однак зазначу принципові відмінності.

У нас завдяки єдиному казану Енергоринку поки єдина ціна на електроенергію, а завдяки бетонному монополізму "Нафтогазу" - єдина і непрозора ціна на газ, принаймні, для однієї категорії споживачів. Згубність цієї моделі очевидна всім, крім енергетиків, і передусім пов'язана з інституційною слабкістю регулятора - НКРЕ.

Велика група тарифів пов'язана з платою за утримання будинків. У міру наближення необхідності їх капітальних ремонтів і пошуку джерел фінансування буде приходити чітке розуміння "відокремленості" будинку, платежів і відрахувань на капремонт.

Можливість усереднення на рівні жеків буде невблаганно скорочуватися в міру створення ОСББ та вступу громадян у володіння будинком. Після цього ні президент, ні ООН не розкажуть нам, який повинен бути тариф. Його будемо встановлювати ми самі, виходячи з наших можливостей і потреб.

Природно, у застарілих "хрущівках" цей процес буде відбуватися дещо інакше, ніж у новобудовах. І схема бюджетного співфінансування буде іншою.

Відзначу: тут ще "кінь не валявся"! Ми зупинилися на демонстрації пари десятків пілотних проектів на грантовій безповоротній бюджетній основі. За традицією, все напрацьоване попередниками покладено в шафи.

А тепер про головне: про найбільш вагомий і проблемний тепловий тариф. Водний тариф схожий за ідеологією, але він поки ще не настільки болісний. Основне питання теплового тарифу: ми продовжуємо вважати газ дешевим видом палива, а теплопостачання - соціальною послугою населенню?

Якщо так, то можна закінчувати статтю, отримавши лише відповідь на одне питання: за рахунок чого? Севастополь, Крим, "Нафтогаз", "дружба" - відповідь десь тут.

Сподіваюся, що ні. Тоді треба закінчувати розробку і законодавче закріплення Національної стратегії теплопостачання. Приймати Державну програму модернізації комунальної теплоенергетики і закріплювати її як національний пріоритет.

Вона буде базуватися на регіональних і місцевих програмах модернізації ТКЕ. Вони прийматимуться муніципалітетами і узгоджуватимуться органом регулювання. Для фінансування будуть залучатися довгострокові і дешеві кредити, інвестори на умовах концесії і входження в акціонерний капітал, кошти з місцевих і державного бюджетів.

Тут на перше місце виходить тариф.

Як повинно бути в ході правильної реформи? Кожне підприємство розробляє і виносить на затвердження програму модернізації. Вона базується на скороченні споживання енергії та ресурсів, мінімізації втрат у мережах, енергоефективності базового устаткування, потенційної диверсифікації за видами палива, повному оснащенні системами обліку всіх вузлів, у першу чергу - споживача.

Після затвердження такої інвестиційної програми відбувається наступне.

1. Тариф затверджується на три-п'ять років залежно від термінів окупності та досягнення контрольних результатів.

2. Тариф коригується за спрощеною процедурою при зміні цін на газ, електроенергію, мінімальної зарплати, ставок податків і зборів.

3. Для стимулювання енергозбереження усі заощаджені кошти на три-п'ять років залишаються на розвиток підприємства і для розрахунку за кредитами.

4. Нарахування амортизації здійснюється, виходячи з бухгалтерського, а не податкового обліку.

5. За наявності волі вводиться спеціальний режим використання ПДВ для модернізації підприємств за інвестиційною програмою.

Усе це діє тільки за умови стовідсоткової окупності тарифу з інвестиційною складовою. При цьому державний і місцеві бюджети можуть фінансово підтримувати підприємства для недопущення різких тарифних стрибків.

Однак при цьому за рахунок бюджету буде компенсуватися тільки інвестиційна складова, а не покриватися собівартість. Бюджетні гроші не можна тупо проїдати.

Дуже важливим фактором має стати прогнозована прозора цінова політика щодо газу та електроенергії. Рано чи пізно реальною стане ціна на воду. Інакше Україна залишиться без питної води. Наступними стануть жорсткі екологічні вимоги. Але це наступний етап - нам це поки не загрожує.

Тільки такий шлях дозволить, з одного боку, залучити в галузь інвестиції, а з іншого - захистити населення від різких стрибків, а олігархів - від революцій. Додам, що з підвищенням тарифів з'явиться найпотужніший стимул до підвищення реальних зароблених доходів населення.

Профспілки замість популістського шантажу отримають можливість довести свою відданість трудящим реальною роботою з підвищення зарплати. Вдосконалений механізм державних субсидій захистить малозабезпечених. Все стане на свої місця.

Одне "але"! Нам треба плавно "забути" про однакові тарифи! Ну не чули ми цього!

А тепер ще одна важлива дрібниця, у якій і "ховається диявол": хто це буде робити? Абсолютно зрозуміло, що тарифне регулювання на рівні муніципалітетів - це убивство ЖКГ. Регулювати повинен тільки державний орган із спеціальним статусом.

Він повинен бути колегіальним. Повинна бути забезпечена ротація його членів. Їх професіоналізм має проявитися не тільки у вузькогалузевому, технічному аспекті. Скоріше, в економічному і юридичному - занадто велика ціна питання! Вони не можуть мати інтересів у регульованих структурах.

Регулятор повинен бути захищений від уряду, інтриг монополістів, депутатів-популістів і депутатів-лобістів. Він повинен бути достатньо незалежним від уряду, особливо його "паливного" блоку.

Важливо, щоб регулятор був також захищений і від емоційних реакцій Банкової. Інвестиції люблять тишу і дуже не люблять, коли хтось комусь відриває ноги і руки.

Мені, наприклад, абсолютно зрозуміло, що такі регулюючі органи повинні бути закріплені в Конституції і діяти на підставі статутних законів і процедур. Одним з основних критеріїв прийняття будь-яких рішень має стати повна відкритість тарифу.

Тут не може бути комерційної таємниці. Пояснити це нетямущим можна буде разом з потужним Антимонопольним комітетом. Дай Боже, щоб люди, які готують конституційні зміни, розуміли це. Хоча, не приховую, терзають сумніви.

Адже те, що робиться із судовою системою України, не налаштовує на оптимізм. Регулятори - ті ж суди, тільки галузеві! Але це - тема окремої розмови.

 

http://www.epravda.com.ua/columns/2011/03/15/276942/

 

 

 

Олексій Кучеренко — П'ятниця, 18 лютого 2011, 11:27

Олексій Кучеренко, міністр з питань ЖКГ у 2008-2010 роках

Колонки автора

З іронією сприйняв заяву міністра палива та енергетики з приводу відключень підприємств теплокомуненерго від газу, отже, нас з вами - від тепла.

Заява прозвучала вслід за командою прем'єр-міністра: профільним підприємствам та їх власникам, тобто муніципалітетам, негайно погасити близько 4 мільярдів гривень боргу за газ. Рік тому весь Кабмін просто розірвали б за таку цифру.

Поспіх зрозумілий: "Нафтогаз" повинен терміново віддавати борги "РосУкрЕнерго". Однак в ході традиційного напучування була упущена важлива деталь: фінансове джерело. Ця "бородата" проблема - системна. Спробуємо розібратися.

Передусім, традиційні загрози підприємствам ТКЕ - скоріше спадок чиновників некерованого монополіста "Нафтогазу", ніж міністра палива та енергетики.

Зрозуміло, що проблеми ТКЕ не можуть бути відірвані від проблем усього сектора і його балансу. Енергетичний казан - один, і підприємства ТКЕ теж варяться у ньому, незважаючи на різні форми власності і підпорядкування.

Складається враження, що енергетичний блок уряду навмисне імітує начебто грізну, а насправді страусину позицію: заплатіть, а то відключимо і "порвемо".

Однак всі і так знають: ні з державного, ні з місцевих бюджетів платити нічим, і так буде ще довго. Можна гроші "намалювати" і традиційно покрити борг дутим рядком у бюджеті, але у підсумку фінплан недоотримає "живі" гроші. І за що тоді, питається, боролися? І що скаже МВФ, для якого начебто підвищували ціну на газ?

Найголовніше ж - ніхто нікого не відключить.

Проблема перша. Хто і що "варить" в енергетичному казані? Прізвищ називати не буду, всі їх і так знають. Найпотужніші бізнес-структури осідлали монопольні сегменти: вугілля, газ, генеруючі компанії, "Енергоатом", обленерго, облгази.

При цьому нема різниці, у приватній чи державній власності перебуває той чи інший сегмент. Беруся стверджувати: якщо підсумувати їх апетити, то не вистачить п'яти бюджетів і п'ятикратного підвищення тарифів.

Органи ж, покликані забезпечити "прозоре тарифоутворення" і "захист споживчих інтересів громадян", штучно підтримуються у зародковому стані. У першу чергу, це стосується Національної комісії регулювання електроенергетики. Відсутня сьогодні й Національна комісія з житлово-комунальних послуг.

При цьому ніхто в країні не може відповісти на питання, скільки коштує тепло. Більше того, НКРЕ, яка покликана захищати інтереси всіх суб'єктів, і передусім споживачів, перебуває в ручному управлінні енергетичного блоку Кабміну.

Проблема друга. "Газовики" і влада хочуть, щоб газ був товаром, але не розуміють: тепло, яке з нього виробляється, сьогодні є соціальною послугою. Щоби тепло стало товаром, необхідно виконати колосальну роботу з підготовки споживачів, аби вони могли оплатити все те, що "накидане" у тариф.

Враховуючи колосальну суперечливість правової бази, закладену "ветеранами-реформаторами" десять років тому, а також те, що лобістів влаштовує існуючий "бардак", ця робота розділилася на два етапи: інтелектуальний та організаційний.

Інтелектуальний етап наша команда почала у 2008-2009 роках. Він зафіксований у Програмі реформування ЖКГ та інших концептуальних документах. Крім того, ми підготували низку законопроектів, основна спрямованість яких - зробити споживачів основним суб'єктом нових реформованих відносин.

Здавалося б: що має робити професіонал? Прочитати, розібратися і подякувати. Що робить "професіонал"? Миттю відкидає всі напрацювання, не читаючи - я в цьому впевнений, - і починає з нуля. А "нуль" він і є "нуль".

Повірте: шість років життя пішло на безплідні переконання "професіоналів" у тому, що необхідно забрати тарифи на державний рівень, зсунути процедуру в бік прозорості, а методику - в бік ресурсозбереження. Куди там!

За два місяці до прийняття закону про незалежного державного регулятора "професіонал", який зараз відповідає за реформу, кричав на колегії: "Поки я живий, цього не буде!". Заспокою: він і далі відповідає за реформу.

Сила нинішньої влади - у її "волі". Відразу ж почалися вольові дії. Як завжди, з комплексної реформи були вихоплені вигідні і зрозумілі для влади фрагменти.

Тарифи повинні відповідати собівартості, як того вимагає МВФ? Значить, "професіонали" будуть самі визначати собівартість. Але ж фонд вимагав створення незалежного від уряду регулятора!

Вартість газу, незважаючи на вольові політичні перемоги, пішла вгору за бажаною траєкторією. Але "професіонали" забули, що диявол, як завжди, ховається в деталях. Втрачених деталей, на жаль, надто багато, перерахую лише деякі.

Ціна на газ. Слід нарешті зрозуміти: як її формують - так і платять. Зараз ціна на газ формується плюс-мінус 50%. Вже прозвучали "філософські" заяви, що, виявляється, можна й не підвищувати з 1 квітня ціну на 50%.

Так само "по-філософськи" до цієї ціни ставляться і комунальники, а вони - теж "мафія". Це сотні організованих регіональних структур, які перебувають набагато ближче до людей, і на своїх територіях знайдуть десятки аргументів, щоб розповісти громадянам усе про "негідників-монополістів-газовиків".

У цьому їх підтримають і місцеві депутати, і міські голови, і регіональні авторитети. Тому газовикам-енергетикам слід замислитися: або війна з ТКЕ, або партнерські відносини. І запам'ятати: на кінці труби у тепловиків - все міське населення країни.

Вже й не кажу про селян, які, повіривши гаслам про тотальну газифікацію та дешевий газ, масово перейшли на недешеві газові котли. Тимчасом в село куди простіше прокласти лінію електропередач і опалювати будинки електрикою.

В Україні є вільні енергетичні потужності, експорт дешевого струму. Однак саме на газифікацію витрачені бюджетні гроші, які закладаються в ціну газу для городян. Заробили на газифікації і постачальники імпортних котлів, часто контрабандних.

Газові проблеми складні. Їх слід вирішувати шляхом економічного аналізу та формування довгострокової стратегії. Однак спочатку слід зрозуміти, куди йде український газ, і чий він. Для пошуку відповіді на це питання слід менше слухати "газових генералів" і негайно встановити лічильники.

20 мільярдів кубометрів вітчизняного газу - це ресурс, який може вберегти країну від потрясінь і дати можливість провести реформу і модернізацію без революцій.

Загроза відключення підприємств ТКЕ. Нехай спробують, але хай не забувають, що, відключаючи від газу ТКЕ, вони відключать від тепла платників Петренка і Кузьменка, яких опозиційні радикали відразу покличуть розгойдувати човен.

Згадайте "героя Донбасу" секретаря Донецької міськради Левченка, який в одній з телепрограм під схвальні вигуки видатних діячів провідної політичної сили на всю країну хвалився, як він з собаками і загонами самооборони відганяв газовиків від засувки в Донецьку. Чи не тому нині Донецьк має найбільші борги за газ?

Різниця в тарифах. Створення тарифного регулятора в комунальній сфері - перезріле питання. З січня 2010 року в парламенті лежав проект старої команди. Не "блакитний", не "сердечний" і не "помаранчевий" - ґрунтовно продуманий.

Влітку 2010 року документ прийняли у зміненому вигляді, зареєструвавши від "правильних" депутатів. Однак його чомусь віддали на відкуп НКРЕ, яка, всупереч законодавству, вже 15 років діє без статутного закону і не є незалежним регулятором. Про це, до речі, вже десять років говорить МВФ.

Що маємо у підсумку? Тарифи підвищені грубо і необґрунтовано: простим арифметичним шляхом в газовій складовій - для теплокомуненерго і в електричній - для водоканалів. При цьому у комунальників грошей як не було, так і нема. Отже, їм нема за що збільшувати ККД, зменшувати втрати, ставити лічильники.

Як результат - отримали реакцію від теплокомуненерго, а мери і депутати місцевих рад, які успішно пройшли виборну компанію на старих тарифах, звично "перевели стрілки" на Київ, накопичивши при цьому 4 мільярди гривень боргу.

Судячи з таких темпів, до кінця сезону набіжать і всі 6 мільярдів гривень боргу. Проте найнеприємніше у тому, що знову дискредитована ідея незалежного професійного регулятора і прозорого формування тарифів.

Нема потреби говорити про тотальну корупційність тарифного питання. І так відомо: теплокомуненерго "дає" Ціновий інспекції "за узгодження", "Газ України" - "за різницю в тарифі", споживачі платять теплокомуненерго за втрати в мережах, холодні батареї, допотопні котли, чиїсь хабарі і, звичайно, за "не наш" газ.

Потім все це називається "низьким тарифом, що не покриває собівартість", "збитковий" "Нафтогаз" вимагає підвищення ціни на блакитне паливо чи компенсацій з бюджету, а його "молодший брат" - теплокомуненерго - вимагає підвищення тарифів чи компенсацій з місцевого бюджету.

При цьому грошей нема ні в бюджеті, ні в населення. Цікаво, хто ж той споживач, який за все це заплатить? Сліпа віра "професіоналів" у невичерпні можливості бюджету - наївна. Залишається одне: готувати до продажу Крим - жартую.

Щоб не обмежуватися критикою, і щоб стаття не сприймалася як "шалений опір реформам", наберуся сміливості дати "професіоналам" кілька порад.

1. Прочитайте програму Віктора Федоровича Януковича. У ній йдеться про поступове приведення цін до економічно обґрунтованого рівня. Різкі скачки на 50% з 1 серпня 2010 року і на 50% з 1 квітня 2011 року, підвищення квартплати і ціни на воду - це, скоріше, поштовх до революції, ніж продумана тарифна політика.

Підвищення повинне, як мінімум, забезпечувати комунальникам "інвестиційну складову" для модернізації, а для цього потрібно негайно забути про "збитковий" тариф. Тоді з'являться інвестори, інвестиції і модернізація.

Регулювати тариф для споживача можна справедливими цінами на українські газ, вугілля та електроенергію, поступово приводячи їх до світових. До речі, тоді з'явиться і стимул піднімати доходи населення.

2. Слід запам'ятати, що підприємства ТКЕ і водоканали не можна довести до банкрутства і зупинити. "Мафію перемогти неможливо - її можна тільки очолити".

Давно настав час створити державний концерн "Укртепло", але не так, як це хотів зробити шановний Юрій Бойко, створюючи "Газтепло" в структурі "Нафтогазу", оскільки у них принципово різні завдання. У НАК - продати якомога більше і дорожче, а в теплокомуненерго - спожити якомога менше і дешевше.

Посильте ліцензування, введіть інститут надзвичайних керуючих ТКЕ, змусьте за один-два роки налагодити стовідсотковий будинковий облік, запровадьте пільгову державну ціну на газ для учасників концерну.

Коли зрозумієте, що віддавати борг "РосУкрЕнерго" живими грошима боляче для бюджету України, спробуйте переконати керівництво "РУЕ" зайнятися разом з вами реалізацією державної програми модернізації комунальної теплоенергетики через створений вами концерн "Укртепло" з метою акціонування, капіталізації та виведення на фінансовий ринок активів підприємств теплокомуненерго.

Не забувайте, що муніципалітети - ваші рівні партнери, але змусьте їх у найкоротший термін розробити схеми теплопостачання - вони зобов'язані це зробити відповідно до програми розвитку на базі генеральних планів міст.

Вирівняйте ціну на газ для ТКЕ і населення, і проблема індивідуальних котлів зникне. Прийміть рішення про п'ятирічне використання ТКЕ газу українського видобутку з плавним виходом на світову ціну. Переконайте ТКЕ і громадян, що на газі крадуть не більше 10% - цитую лідера вашої фракції. Люди це зрозуміють.

3. Терміново законодавчо закріпіть статус НКРЕ і НКРЖ та відпрацюйте процедуру прийняття тарифів на місцях. Через ліцензію необхідно змусити максимум за два роки ввести стовідсотковий будинковий облік.

4. У будь-якій реформі головне - підтримка людей. Наша команда її, на жаль, втратила, втрачає і нинішня. Тож не діліть Україну на "наших" і "ваших", і якщо щось не виходить - не замикайтеся в собі. Використовуйте чужий досвід, інтелект, працюйте з експертами і, може, вам ще вдасться провести цю реформу.

 

http://www.epravda.com.ua/columns/2011/02/18/272367/



Создан 25 июл 2014



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником