СЛОВО НА ЗАХИСТ ПОВІЙ

 

СЛОВО НА ЗАХИСТ ПОВІЙ

назва говорить сама за себе: підбірка різноманітних матеріалів на тему моралі в сучасному суспільстві. "Дівчинка з сірниками" Г.-Х. Андерсен



СЛОВО НА ЗАХИСТ ПОВІЙ

Тема жіночої проституції не є аж надто актуальною, як комусь то може видатись, а просто через "неделікатність" вона раніше переважно замовчувалась, як і більшість інших суспільних негараздів, оскільки ідеологи соцреалізму йшли за принципом "про що не знають - того й не існує". Непогано придумано: якщо не говорити про те, що в нас погане, то значить у нас все добре. Взагалі, більшість людей в минулому так і вважали, що в радянському суспільстві проституції не було, хіба що трошки і несуттєво. Про чоловічу проституцію тим більше не говорилось - вона замовчувалась цілком, і навіть в наш час розгулу демократії про неї не дуже говорять. Але вона ж існує, як і жіноча, щоправда у значно менших масштабах. Про причини цього явища піде мова далі, бо зараз важить відзначити існування проституції як жіночої, так і чоловічої. Причому мається на увазі не гомосексуалізм і подібні збочення, а суто надання чоловіками сексуальних послуг жінкам за винагороду. Тобто створювати тенденційний образ уособолення продажних жінок у вигляді якоїсь "соціальної жертви" явно некоректно. Взагалі, потрібно поменше моралізаторства і побільше тверезої об'єктивності в дослідженнях про взаємозв'язок "кохання і гроші".
Загальну думку, що кохання за гроші є аморальним, досить легко спростувати, якщо поглянути на неї з іншого боку. Ставимо запитання: а що таке шлюб? Відповідь: шлюб – це узаконена проституція, – може й звучить надто цинічно, проте зміст викладено правильний. Справді, хіба не вимагає кожна жінка від свого чоловіка грошей на утримання себе і спільної сім’ї? Вимагає! Ще й як вимагає! У переважній більшості шлюбів саме такий стан речей. Звідси виходить, що з об’єктивної точки зору чоловік оплачує “сексуальні послуги”, які він одержав від своєї жінки, тільки робить це не у відкритій формі за кожен раз, а в узагальненій. Подібне вважається нормальним, законним, порядним, хоча мала рацію та полюбовниця, яка відповіла на привселюдне звинувачення в непорядності законній жінці такими словами: “Люди, ви тільки її послухайте: це я – повія! А вона тоді хто? Я з її чоловіком пересплю зо два рази на місяць, а вона ж спить з ним щоночі!”
Смішки-смішками, але тема проституції насправді досить серйозна. Найголовнішим і найболючішим для суспільства стоїть питання соціального зла від неї, хоча не треба забувати й обминати певні позитивні моменти, бо й вони існують також. Оскільки будь-яке насильство є злом, то найбільшим ганжем для проституції є той момент, коли займатися нею примушують силою, без власного бажання особи. Для прикладу, одну повію запитали про причини, які штовхають її виходити на трасу, на що вона відверто відповіла: “Сама іду, бо хочеться весело пожити, смачненького поїсти і вбратися в гарну одіж”. Це ж зовсім інше, ніж коли дівчину чи хлопчика викрадають і силою утримують в ізоляції, примушуючи до інтимних стосунків тощо. Тобто саме наявність чи відсутність насильницьких дій розмежовують проблему проституції на два чітко поділені об’єкти всередині нашого суспільства. В першому випадку проституція несе явно виражену соціальну небезпеку кримінального характеру, тоді як у другому маємо провину лише морального плану без будь-яких антисоціальних проявів, що становлять небезпеку для інших.
З кримінальними порушниками відомо, що робити, і найстисліше про них висловився відомий телегерой Гліб Жеглов (роль Володимира Висоцького), який сказав: “Злодій повинен сидіти в тюрмі”. Однозначно. Інша справа, коли порушено правила моралі, за що, як відомо, прямого покарання немає, тому що виконуються і порушуються ці правила виключно за бажанням особи. Зрада батьківщині законом карається, а подружня зрада – ні. Найбільше, на що вона “тягне”, – бути вагомим аргументом в суді при розлученні.
Мусимо визнати, що правила моралі виконуються не примусово, а добровільно. Водночас треба визнати й те, що оскільки кожна людина народжується вільною, то вона має повне право на себе! Вільна людина сама розпоряджається своїм духом і тілом в межах, обумовлених законом. Ніхто не має права нав’язувати особі після досягнення повноліття, у що їй вірити і як їй жити. Особливо це стосується інтимних питань, де взагалі неможливо вияснити, чому кохають одного і не кохають іншого, які потрібно задіяти чинники для повного задоволення еротично-фізіологічних потреб окремої особи. Все це настільки індивідуально, що законодавці окреслили разом все під загальним терміном “свободи совісті”, – і робіть, що хочете. Отож і роблять, хто що хоче і на що гаразд.
Значно легше знайти якусь узагальнену норму для інтимних стосунків суто у фізіологічному плані: всі люди є теплокровними тваринами класу приматів і поділяються на самців і самиць. Оскільки самці несуть в собі активне начало, бо саме їхня “природа тисне”, а самиці, навпаки, відображають пасивне начало, то з цього все і починається: самець шукає самицю, вона ж з того користає. Яким чином це відбувається – знову виникає потреба в багатозначному тлумаченні, проте по суті завжди одне й те саме: він, вона і фізіологічна потреба у спарюванні. Активність самця і пасивність самиці яскраво відображена у пропорції співвідношення жіночої проституції до чоловічої. Тобто, як виняток, можливий зворотній процес активності, що якраз доводить правильність основного правила.
Передбачаю запитання типу: “А як же кохання? Яке місце займає духовна якість в інтимному взаємозв’язку?” Правильні питанні, однак дослідження взаємозв’язку фізіологічного і духовного компонентів, а також їх зв’язок з проституцією потребує окремого дослідження. В даному випадку обмежимось суто фізіологією процесу, тому що за своїм змістом проституція якраз виключає існування суб’єктивних факторів у зв’язку сексуальних партнерів. Їм обом абсолютно байдуже щодо душевних якостей одне одного, а за певних умов не важить навіть зовнішність, що найкраще видно з практики “замовлень по телефону”. Все просто і однозначно: одному сексуальному партнеру хочеться задовольнити свою фізіологічну потребу, а інший йому в цьому терпляче допомагає, за що й отримує заслужену винагороду. Тобто проституція існує тільки у сфері “чистої фізіології”, тому що коли один із партнерів має хоч невеличкі душевні симпатії до другого, то це вже не проституція, а дещо інше.
Спробуємо тепер зробити деякі висновки, першим з яких буде визнання соціальної позитивності в існуванні добровільної проституції. Саме так: в житті небагато чоловіків народжуються здоровими і розумними красенями, не кажучи вже про калік та інвалідів, але всі вони в тій чи іншій мірі потребують сексуального задоволення. В природі тваринного світу слабі самці відбраковуються і самиці спарюються тільки з сильними самцями, чим стимулюють здорову популяцію. У людей жінки з чоловіками поступають так само, тому єдиний вихід для чоловіків з різними вадами знайти собі жінку без застосування насильства, а більш-менш цивілізованим способом, є проституція. Давайте визнаємо, що немає нічого поганого в тому, коли чоловік дуже захоче сексу з жінкою і, заплативши гроші, зніме з себе фізіологічне напруження. Природа вимагає свого, а гвалтувати когось чи в інший спосіб “сходити чоловікові з розуму” для суспільства значно гірше, аніж існування проституції.
Наступний висновок стосується жінок, які обрали своїм фахом проституцію. Давайте знову поглянемо від протилежного: чому жінок, які заявляють про свій пожиттєвий целібат від самого дитинства, вважають кращими від повій? Вчинок цілком антиприродній, тому що призначення жінки “в муках народжувати дітей”, як сказано в Книзі Буття. Принагідно відзначимо, що в Біблії можна знайти багато моментів, присвячених моралі подружнього життя, а також про блуд і повій, але про жіночий целібат там немає нічого. Для жінки в ній існують два протилежні образи: від високочтимої берегині сімейного вогнища до падшої блудниці, яка, до речі, зберігає шанс спокутувати свої гріхи. Тільки вдовам та жінкам похилого віку пасує ще чин монашого обмеження, бо молоденька монахиня спокушає до блуду куди більше за просту світську жінку.
В усякому разі, якщо у якоїсь жінки не склалось погідне приватне життя, і вона стала на шлях професійної повії, то аж надто великого злочину вона тим не вчинила. Ну, не хоче жіночка коротати все своє життя за принципом “краще бідно, але чесно”, а хочеться їй міняти чоловіків, наче панчохи, – не велика провина. Продаємо ми своє тіло при працевлаштуванні і не соромимось цього. Тільки й того, що ми продаємо його роботодавцю в одній власне якості, а проститутка – в іншій. Хтось краще працює руками й ногами, хтось – головою, а хтось…
В жодному разі не збираюсь ставати апологетом проституції чи ще щось на зразок цього. Просто намагаюсь досягти об’єктивного ставлення до неї, тим більше, що недаремно проституцію називають однією з найдревніших професій на землі, і не помітно, щоб вона мала зникнути в найближчому часі. Повторюсь тільки, що де нема насильства, де за взаємною згодою розважаються чоловіки й жінки,- там загалом все нормально. Щодо зв’язків проституції з криміналом, то цей зв’язок опосередкований, а не прямий. Принаймні, існування грошей стимулює поширення криміналітету набагато більше, одначе ніхто не збирається з цього приводу скасовувати вживання та обіг грошей. Взагалі, не потрібно плутати причини і наслідки. Необхідно чітко розрізняти одне від іншого, і хто в чому винуватий.
Погано те, що спекуляцій на темах моралі – безліч, а правдивої інформації – обмаль. Безперечно, проституція як явище не є соціальною прикрасою, але воно породжене суспульством і ним же постійно підживлюється. Принагідно зауважу, що з цього приводу певну рацію мають ті, хто стверджує нині, що за радянських часів проституції не було, або якщо й була, то в дуже малих масштабах, порівняно з сучасністю. Цілковита правда, бо ми тоді в дечому іншому були “попереду цілої планети”, про що і варто поговорити якраз зараз, щоб мати можливість розставити усі крапки над “ї”.
Пригадую з не такого ще далекого минулого, як мені довелось бачити молоденьких дівчат-доярок, які прийшли на ферму одразу по закінченні школи, де вони, вщерть вимазані гноєм, надривались під тягарем мішків з буряками, силосом чи комбікормом, але були і ще довго залишатимуться незайманими просто тому, що на селах не залишилось кому їх “займати”: молоді хлопці йшли до війська і майже ніколи вже не поверталися назад у село до “рідної багнюки”, тож залишались там лише здеградовані алкаші. Бачив я дівчат і жінок на “будовах соціалізму”, де вони працювали на таких важких і шкідливих роботах, що просто жах, отож було нелегко навіть уявити якесь особисте життя після зміни в стінах переповненого жіночого гуртожитку, а тому все їхнє кохання звужувалось до брудних залицянь мужланів з начальства чи обслуги. Всі, всі вони раді були віддатись безоплатно, подібно до зголоднілих зечок, не гребуючи ніякими чоловіками, аби тільки хоч трохи задовольнити природню потребу в сексі.
А що робилось у різних навчальних закладах з їх “найбезкоштовною і найгуманнішою освітою в світі”: скількох студенток викладачі-чоловіки примушували безплатно до інтимної близості методом невиставлення позитивної оцінки і загрозою виключення з вузу чи технікуму.
Чи пригадую молоденьку дівчину-інструктора з сільського райкому комсомолу, яка дрижала в лихоманці через виклик до обкому , тому що вже знала наперед для проведення якого “інструктажу” її туди викликають.
Багато-багато можна наводити прикладів з радянських часів, коли жінки віддавались чоловікам проти своєї волі і за це їм ніхто нічого не платив, а просто якби ці жінки відмовились віддатись, то їм би показали “кузькіну мать”. Якраз знаючи безліч подібних фактів, я й погоджуюсь визнати незначимість маштабів проституції в Радянському Союзі, тому що в тому “соціалістичному райському пеклі” жінок використовували для сексу переважно зовсім безоплатно. Щоправда одна радянська матрона заявила на цілий світ під час одного з перших телемостів СРСР – США про те, що:”А секса у нас нет”. І вона була права! Бо дійсно нормального сексу у нас тоді не було, а було одне суцільне брутальне насильство, яке всі дружньо називали отим славнозвісним словом на б... І якщо ми значно відставали по маштабах проституції, то по оцьому блядству наші здобутки були грандіозні, як вже сказано: “попереду планети всеї”.
Тому і тільки тому я вважаю проституцію в теперішній Україні більш позитивним явищем, аніж сваволя соціалістичного феодалізму з його “цнотливою безоплатністю користування жінаками”. Якщо комусь кортить звинуватити мене в цинізмі, то знайте, що сам я виховую двох дочок і аж ніяк не мрію побачити їх на панелі. Проте ще менше я хочу побачити їх з сепром, молотом чи кайлом в руках посеред злиднів насильницького суспільства з наскрізь брехливою мораллю. Хто намагався жити чесно, в того ностальгії за радянщиною нема. А те, що попереду на нас чекає не найлегше життя – зрозуміло кожному, проте я переконаний в тому, що моїм донькам стане снаги жити в достатку, не приторговуючи собою, і що з чоловіками вони зустрічатимуться тільки для власного задоволення.
На завершення свого невеличкого дослідження на тему проституції хочу сказати кілька уточнень щодо термінології: справді, слово “проституція”в перекладі з латинської мови, звідки воно й походить, означає “ганьбити”,”обезчещувати”, але при цьому воно не несе вказівки, кого саме це стосується безпосередньо. Чомусь в загальному прийнято відносити все на рахунок жінок, тоді як насправді це стосується виключно чоловіків. Розсудіть самі: якщо чоловік не спроможний налагодити поюбовний зв’язок з якоюсь жінкою, а вирішує свої сексуальні потреби за гроші, тоді це не мужчина, а звичайне мурло, якого варто зневажати, ганьбити, обезчещувати...
Недаремно в усі часи в усіх цивілізованих народів кохання жінки визнавалось за навищу нагороду для чоловіка! Серед тварин, як вже зазначалось, самка завжди віддає свою прихильність найкращому з самців. Тож уявіть собі героя, який усі свої нагороди скупив у барахольщика на базарі – ото герой... Аж плювати хочеться. Подібні емоції викликає і всякий чоловік, який користується послугами проституток.
Щодо жінок, які на українській мові називаються так ніжно і милозвучно “повіями”, тобто від “віятись”, “не мати чогось-когось сталого”, то як сказано у одного нашого класика: “Коні не винні”.


Жорж Дикий

Пута на путан

Одна молода путана
В дім розпусти поступала.
Дали їй три томи інструкцій
Стосовно службових функцій,
І ще п’ять томів пропозицій
Відносно поз і позицій.
Та десять томів додатків
Щодо цін і податків.
І вже як останню рацію –
Всучили їй декларацію.
Щоби не подіяв блат –
Касовий тре апарат!
Клієнтів цікавить одне,
Державі ж подай ПеДеВе.
.........................................
Одна молода путана
По кабінетам плутала.
Поки ж з усіма “владнала” –
Пенсія в неї настала.




Дівчинка з сірниками

Г.-Х. Андерсен

Як зимно було в цей вечір! Йшов сніг і сутеніло. А вечір був останній у році - на передодні Різдва. У цю холодну і темну пору по вулицях блукала маленька убога дівчинка з непокритою головою і боса. Щоправда з будинку вона вийшла взута, але чи багато було пуття у величезних старих туфлях? Туфлі ці колись носила її покійна мама - ото які вони були великі, - і дівчинка втратила їх сьогодні, коли кинулася бігти через дорогу, злякавшись двох карет, що мчали щодуху. Одну з туфель вона так і не знайшла, іншу потяг якийсь хлопчисько, заявивши, що з неї вийде чудовий кораблик-вітрильник.
От дівчинка і блукала тепер босоніж, і ніжки її почервоніли та посиніли від холоду. У кишені її пошарпаного фартушка лежало кілька пачок сірників, ще одну пачку вона тримала в руці. За весь цей день вона не продала ні одного сірника і не заробила ні гроша. Вона блукала голодна і змерзла, і так змучилася, небога!
Сніжинки сідали на її довгі біляві локони, що гарно розсипалися по плечах, але вона право ж і не зважала на те, які вони красиві. З усіх вікон сяяло світло, на вулиці смачно пахло смаженим гусаком - адже був вечір перед Різдвом. От про що вона думала!
Нарешті дівчинка знайшла прикритий куточок за виступом будинку. Отут вона присіла і скулилася, підібгав під себе ніжки. Але від сидіння їй стало ще холодніше, а повернутися додому вона не сміла: адже їй не вдалося продати ні одного сірника, вона не заробила ні гроша, а дівчинка знала, що за це батько поб'є її; до того ж, думала вона, у їх будинку так само холодно: вони живуть на горищі, де гуляє вітер, хоча найбільші щілини в стінах і заткнуті соломою й ганчірками.
Рученяти її зовсім закоцюбли. Ах, як би їх зігрів вогник маленького сірника! Якби тільки вона посмітила витягти сірник, чиркнути ним об стіну і погріти пальці! Дівчинка обережно витягнула один сірник і... чирк! Ах, як сірник спалахнув, як яскраво він зайнявся і засяяв! Дівчинка прихистила його рукою і сірник став горіти рівним світлим полум'ям, як крихітна свічечка.
Дивна свічка! Дівчинці видалось, начебто вона сидить перед великою залізною піччю з блискучими мідними кульками і заслінками. Як славно палає в ній вогонь, яким теплом від нього віє! Але що це? Дівчинка простягнула ноги до вогню, щоб погріти їх, - і раптом... полум'я згасло, грубка зникла, а в руці в дівчинки залишився обгорілий сірник.
Вона чиркнула ще одним сірником, сірник зайнявся, засвітився, а коли його відблиск упав на стіну, стіна стала прозорою, як серпанок. Дівчинка побачила перед собою кімнату, а в ній стіл, покритий білосніжною скатертиною і заставлений дорогою порцеляною; на столі, поширюючи чудесний аромат, стояло блюдо зі смаженим гусаком, начиненим чорносливом і яблуками! І всього чарівніше було те, що гусак раптом зістрибнув зі столу і, як був, з вилкою і ножем у спині, поволі зашкутильгав по хаті. Він йшов прямо до бідної дівчинки, але... сірник згас і перед бідолахою знову встала непроникна, холодна, сира стіна.
Дівчинка запалила ще один сірник. Тепер вона сиділа перед розкішною різдвяною ялинкою. Ця ялинка була набагато вище й ошатніша тієї, котру дівчинка побачила у святвечір, коли підійшла до будинку одного багатого купця і заглянула у вікно. Тепер не кількадесят, а тисячі свічок горіли на зелених гілках ялинки, а різнобарвні малюнки, якими прикрашають вітрини магазинів, дивилися на дівчинку. Крихітка простягнула до них руки, але... сірник згас. Вогники стали йти усе вище і вище аж незабаром перетворилися в ясні зірочки на небі. Одна з них покотилася по небу, залишивши за собою довгий вогненний слід.
"Хтось вмер", - подумала дівчинка, тому що її недавно померла стара бабуся, що одна в усім світі любила її, не раз говорила: "Коли упаде зірочка, чиясь душа відлітає до Бога".
Дівчинка знову чиркнула об стіну сірником і, коли все навколо освітилося, побачила в цьому сяйві свою стареньку бабусю, таку тиху і прояснену, таку добру і ласкаву.
- Бабуся, - зойкнула дівчинка, - візьми, візьми мене до себе! Я знаю, що ти підеш, коли згасне сірник, зникнеш, як тепла грубка, як смачний смажений гусак і чудесна велика ялинка!
І вона квапливо чиркнула всіма сірниками, що залишилися в пачці, - от як їй хотілося утримати бабусю! І сірника спалахнули так сліпуче, що стало світліше, ніж удень. Бабуся при житті ніколи не була такою красивою, такою величною. Вона взяла дівчинку на руки, і, осяяні світлом і радістю, обидві вони піднеслися високо - туди, де немає ні голоду, ні холоду, ні страху, - вони піднеслися до Бога.
Морозним ранком за виступом будинку знайшли дівчинку: на щічках її вигравав дивний рум'янець, на її губах - сяяла посмішка, але вона була мертва; вона замерзла в останній вечір перед Різдвом. Веселе різдвяне сонечко освітило мертве тільце дівчинки із сірниками; вона спалила усю пачку таких дорогих для неї сірників.
- Дівчинка хотіла погрітися, - говорили люди. І ніхто не знав, які чудеса вона бачила, серед якої краси вона разом з бабусею зустріли Різдвяне Щастя.




Коректура Богдана Гордасевича
четвер, 26 листопада 2009 р.


Создан 03 авг 2009



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником