ІМПІЧМЕНТ ІМПОТЕНЦІЇ

 
 

ІМПІЧМЕНТ ІМПОТЕНЦІЇ

щоб зрозуміти, де ми зараз, варто трошки озирнутись у події недалекого минулого ПРИСВЯЧЕНО ПАМ’ЯТІ ГЕОРГІЯ ГОНГАДЗЕ



КУЧМОГЕЙТ ТОБТО: ГЕТЬ КУЧМУ
щоб зрозуміти, де ми зараз, варто трошки озирнутись у події недалекого минулого

ПРИСВЯЧЕНО ПАМ’ЯТІ ГЕОРГІЯ ГОНГАДЗЕ


ІМПІЧМЕНТ ІМПОТЕНЦІЇ

Прочитав нещодавно в одній газеті дуже влучну фразу, що наша Верховна Рада все більше і більше перетворюється з законотворчого органу у сміхотворчий. Щоправда у глядачів цієї комедії той сміх крізь сльози, бо вдосталь насміявшись з політичної чудасії в грі акторів з нашого парламенту, потім мимовільно зажуришся та й прогадаєш відоме народне прислів’я: «Кого Бог хоче покарати – того позбавляє розуму». За що Господь так прогнівався на люд український - важко зрозуміти, але карає його ну просто безбожно.
Постійно слухаючим радіотрансляцію з сесій Верховної Ради України вже давно зрозуміло, чому її полюбляють обзивати «парламентом», бо у перекладі з французької це означає «говорильня». Тож най собі говорять до схочу - хто проти! Свобода слова є найпершою ознакою демократії і навіть в Святому писанні записано, що «Відпочатку було Слово». Інше незрозуміло: чому там говорять ті, хто б мав мовчати, і зовсім безголосі ті, хто мав би говорити, говорити і ще раз говорити. Кожен раз, коли слово для виступу бере депутат лівої політичної орієнатації (прошу не плутати з сексуальною орієнтацією «наліво», бо хоча різниця між ними і невелика, але проте вона трошки є), і починає отой симоненко-морозовець, захлинаючись, захищати пригнічений народ та проклинати «злочинну владу» з її злочинною ринковою демократією і націоналізмом, -то кожна розумна людина на це відповість: «Чиє б бурчало, а твоє б мовчало». Бо хто, як не комуністи сімдесят років безперервно керували державою і вели народ «до світлого майбуття», та й завели у таке багно? Хто, як не ті самі ліві розвалили (по-кацапськи «просрали») бувший Радянський Союз, бо всі праві на той час сиділи по тюрмах або перебували в еміграції і не могли цього зробити? Хто, як не ліві мали більшість у двох попередніх обраннях Верховної Ради України? І нарешті, хто привів цю «злочинну владу» до влади? Хто?!Хто?! Хто?! Відповідайте!
Ще в перший день сесійной роботи Верховної Ради лідер українських комуністів Петро Симоненко, чи то переплутавши 1 вересня з 1 квітня, чи то скорше не переплутав, а просто в його календарі партійного керівника традиційно день сміху 1 квітня відзначають 365 днів на рік, але він заявив про необхідність проведення всенародного референдуму щодо відставки президента, оскільки процедуру імпічмента з боку Верховної Ради здійснити фактично неможливо. І пішло-поїхало: що не день, то більше галасу з цього приводу. На пропозицію комуністів активно відгукнулись громадівці і то так запопадливо, що аж стає лячно споглядати, як найбагатші переживають за долю найбідніших — ну прямо такі безкорисливі борці за соціальну справедливість, що хоч до рани прикладай.
Яке благородство у цьому акторському жесті! Яка патетика! За таке подвижництво мимоволі пробачаєш, що вони не б'ються кулаками у власні груди і не каються з словами: «Вибачте нам, люди, бо це ж завдяки нашій «Громаді» Леонід Кучма став Президентом України, це ми на чолі з екс-прем'єром Павлом Лазаренком пограбували вас, остаточно зруйнували економіку і довели людей України до останньої межі зубожіння...» О ні! Нічого подібного ви від них не почуєте - скромність їм не дозволяє.
І взагалі нащо повторювати загальновідомі банальні речі, коли попереду є значно важливіші справи, як обрання нової "злочинної влади"! Задля чого треба розіграти черговий акт старої комедії по обдурюванню народу. Сценарій безпрограшний, він подібний до того, як два шулери попередньо змовляються і програють одне одному гроші, щоб приманити та обчистити якогось «лоха з бабками», а потім діляться виграшем. Найгарніший тому приклад: довірчі товариства-трасти, - ще не всі забули, як це було, бо вже готові по-новому нагадати?
Ось чому навала обвинувачень з боку лівих на Уряд та Президента України нікого не дивують, але дивує вперте мовчання правих, які просто зобов'язані відповідати на кожне звинувачення «злочинної влади» лівими елементарним зауваженням, що не гоже, не по-товариськи так обпльовувати й цуратись своїх «соратників», а треба нести відповідальність за їх дії. Зрозуміло, що ох як не хочеться цього робити, але на кого Бог не гнівається, той ще пам'ятає, що вибори Президента у 1994 році національно-демократичні сили на Україні програли, а виграли їх ліві прокомуністичні антиукраїнські сили (за кого агітували й голосували всі оті Симоненко, Мороз, Лазаренко, Вітренко, Ткаченко та вся їх гоп-компанія до Мартинюка включно!?) на чолі зі своїм ставленником Леонідом Кучмою. В свою чергу він добросовісно відробив їм за все, як порядна, ніде правди діти, людина, тому навіть на західних теренах України в державних органах управління персонал майже на 80 відсотків складають бувші партноменлатурники, а вже по інших регіонах і взагалі на всі 100. Хто керує банками та їх філіалами, шахтами, заводами, підприємствами і всім іншим включно до приватних структур? Хто очолює державні установи, силові структури та державне керівництво? Нарешті, хто розкошує в шикарних палацах-особняках та парадує на розкішних іномарках? Якщо придивитись уважно, то - матінко моя рідна! -- все знайомі обличчя з ще недалекого радянського минулого: як не комуністично-комсомольська номенклатура, то обов'язково їх синок чи донечка, чи ще хтось з родини або «друзяк-таварішів». Отож бо, шановні комуністи, соціалісти і тому подібна вам братва, як кажуть виховані люди: «Не треба нам ля-ля», - після чого йдуть від брехунів чим далі. Бо саме ви були і наразі є при владі, то чому ви всі негаразди в Україні навішуєте на націонал-демократів?
А стосовно ініціативи комуністів щодо проведення всеукраїнського референдуму та імпічменту Президента України, то якось абсурдно навіть спробувати уявити участь в цьому тих свідомих людей, хто ще під час виборів голосував проти ставленика лівих. Тепер же виходить, що проголосувавши знову проти Леоніда Кучми цей виборець автоматично проголосує за комуністів, а якщо навпаки, то знову ж він підтримає висуванця тих самих комуністів. З другого боку, взагалі не прийняти участь у референдумі означатиме проявити особисту байдужість до своєї держави і громадянську пасивність. Ну, що тут порядній людині робити? Ситуація, як в тому анекдоті, коли три злодія схопили бідного чоловіка і не можуть вирішити, що з ним робити: один каже: «Давайте заріжемо», - інший каже: «Ні, краще давайте повісимо», — третій радить «Давайте утопимо», - а чолов'яга послухав їх балачки та й каже: «Робіть, добрі люди, як то буде найліпше».
Що оберуть депутати лівого ухилу чи то схиблення - передбачити не так вже й важко, бо досвід геноциду власного народу у них величезний. А щодо пана Президента, то всю свою потенцію в сфері державотворчого керівництва Леонід Кучма повністю проявив ще під час свого ганебного прем'єрства з його трастами та постійним бідканням: скажіть, що мені будувати, допоможіть керувати, надайте додаткових повноважень тощо. Це у американського президента Біла Клінтона така потенція, що він скрізь встигає і на все його вистачає аж навіть з надлишком, а у нас на Україні можливий хіба що ІМПІЧМНЕТ ІМПОТЕНЦІЇ, з чим вас, шановні товаріші-панове депутати Верховної Ради, і дозвольте привітати.

Володимир Вир
Вересень 1998р. м. Львів До виборів президента України залишилось більше року.

КИЇВ ГРУШЕВСЬКОГО 5 ГОЛОВІ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ ІВАНУ ПЛЮЩУ
ШАНОВНИЙ ПАНЕ ГОЛОВО ВИСЛОВІТЬ ВАШУ ОФІЦІЙНУ ПОЗИЦІЮ СТОСОВНО СФАБРИКОВАНОЇ ПРОКУРАТУРОЮ УКРАЇНИ КРИМІНАЛЬНОЇ СПРАВИ ЮЛІЇ ТИМОШЕНКО ВИ ЗАКОНОДАВЧА ВЛАДА ТОМУ ВАМ ВІДПОВІДАТИ ЗА ДІЮ ЗАКОНІВ ТА ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ СТАЛІНІЗМ ТАКОЖ БУВ УЗАКОНЕНИЙ В УКРАЇНІ 54 СТАТТЕЮ КРИМІНАЛЬНОГО КОДЕКСУ ВКЛЮЧІТЬ СВІЙ ПЕРШИЙ МІКРОФОН ЛЬВІВ БОГДАН ГОРДАСЕВИЧ
КИЇВ БАНКОВА 11 ПРЕЗИДЕНТУ УКРАЇНИ ЛЕОНІДУ КУЧМІ ШАНОВНИЙ ПАНЕ ПРЕЗИДЕНТЕ УКРАЇНИ СТАЛІНІЗМ ТАКОЖ БУВ ОФІЦІЙНО УЗАКОНЕНИМ ЯВИЩЕМ В УКРАЇНІ ЗГІДНО 54 СТАТТІ КРИМІНАЛЬНОГО КОДЕКСУ ТОМУ ПРОКУРАТУРА ВИШИНСЬКОГО РОБИЛА СВОЇ ЗВИНУВАЧЕННЯ ЗАКОННО СПРАВА ЮЛІЇ ТИМОШЕНКО СФАБРИКОВАНІ ПРОКУРОРОМ ПОТЕБЕНЬКОМ ЗА СТАЛІНСЬКОЮ ЗАКОННІСТЮ НЕ ГАНЬБІТЬ СЕБЕ ТА УКРАЇНУ ПЕРЕД ВЛАСНИМ НАРОДОМ ЦІЛИМ СВІТОМ ТА НАЩАДКАМИ ХТО ВІДПОВІСТЬ ЗА 300 КОРАБЛІВ 17 МІЛЬЯРДІВ ГРИВЕНЬ ПОГРАБОВАНОГО ЧОРНОМОРСЬКОГО ПАРОПЛАВСТВА ПУШКІН ШЕВЧЕНКО НІ ЦЕ ВСЕ НА ВАШІЙ СОВІСТІ ЛЬВІВ БОГДАН ГОРДАСЕВИЧ
КИЇВ БАНКОВА 11 СЕКРЕТАРЮ РАДИ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ ТА ОБОРОНИ УКРАЇНИ ЄВГЕНУ МАРЧУКУ
ШАНОВНИЙ ПАНЕ СЕКРЕТАР РНБО ПРОКУРОР ПОТЕБЕНЬКО НАМАГАЄТЬСЯ ЗАЖИТИ В УКРАЇНІ СЛАВИ СТАЛІНІСТА ВИШИНСЬКОГО ЯКОЇ СЛАВИ ХОЧЕТЕ ЗДОБУТИ ОСОБИСТО ВИ ЛЬВІВ БОГДАН ГОРДАСЕВИЧ
КИЇВ ГРУШЕВСЬКОГО 12 КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ ВІЦЕ-ПРЕМ’ЄР-МІНІСТРУ ЮЛІЇ ТИМОШЕНКО
ХТО БИ МІГ ПОДУМАТИ ЩО БІЛОРУСАМ ЩЕ ПОВЕЗЛО З ПРЕЗИДЕНТОМ А РОСІЯНАМ З ГЕНЕРАЛЬНИМ ПРОКУРОРОМ ЛЬВІВ БОГДАН ГОРДАСЕВИЧ

Всі ці 4 телеграми було відправлено адресатам з Головного поштампу м.Львова 18.01.2001р. о 14.00 Коштувало все це 12,12 гривень, що для людини з статусом «безробітного» надзвичайно дорого, але правда, гідність та свобода є безцінними цінностями - без них життя і копійки не варте.
(Я і сьогодні пишаюсь своїми вчинками на підтримку Юлії Тимошенко, бо тоді 2001 мало хто дозволяв собі подібне, принаймні знайомі "крутелики"-бізнесмени не ризикнули повторити цей вчинок, щоб не мати неприємностей з податковою тощо.
Також я вдячний і надалі Тимошенко за активну позицію у Помаранчовій Революції. А те, що вона зараз (10.07.2009) стала лідером антидемократичної контреволюції і Кучмою-2, то її особисті проблеми. І наші також, щоб її прибрати від влади)


«СПРАВЖНЄ ОБЛИЧЧЯ ВЛАДИ Є ТЕ, ЯКЕ ВОНА НАМАГАЄТЬСЯ ПРИХОВАТИ»

Так званий «касетний скандал» в Україні досить вдало називають ще Кучмо-гейтом за аналогією до Уотергейта - відомого політичного скандалу, який потряс свого часу США. Особливо з врахуванням специфіки обох скандалів, тобто використання утаємничених технічних пристроїв. Чи зійдуться аналогічно результати скандалів, поки що сказати важко, але погодьтесь в тому, що доволі дико вислуховувати спростування на кшталт: по-перше, я вашого гаманця не брав, по-друге, я поклав його назад, а по-третє, там грошей не було.
Упереджена суб'єктивність в оцінці ситуації досягла своєї граничної межі, ось чому варто звернутись до джерел, що можуть свідчити по даній справі цілком об'єктивно. Як не прикро, але ця об'єктивність належить покійнику - світлої пам'яті Вадиму Гетьману, який в своїй книзі «Як приймалась Конституція України» занотував наступне:
- розділ «Здобутки і втрати»: «Несподівано у нас на третьому поверсі Верховної Ради з'явився голова Верховної Ради України Олександр Мороз і підсів на вільне місце до Віктора Омеліча. Він щойно повернувся з першотравневої демонстрації і був у гарному настрої. Можливо, перша зацікавленість Олександра Олександровича не була вже такою випадковою. Допускаю думку, що технічні засоби (підкреслення моє -В.В.) сьогодні дають можливість бути в курсі справи, знаходячись на відстані. Якраз в цей час у нас виникла гостра полеміка навколо повноважень голови парламенту в майбутній Конституції»;
- а в розділі «Тимчасова спеціальна комісія»: «Не сказав би, що наші зустрічі з Президентом завжди проходили в спокійній атмосфері. При всьому бажанні члени робочої групи не могли врахувати численні зауваження Президента, що викликало в нього відповідну реакцію. Тоді розмова переходила з дипломатичної на більш «зрозумілу» мову».
Чому Вадим Гетьман слово «зрозумілу» взяв у лапки - зрозуміло кожному без пояснень, бо уславлене «мать-перемать» було притаманне верхівці керівної партійної номенклатури ще за радянських часів, оскільки принаймні хоч в такий спосіб комуністичні вожді намагались засвідчити своє пролетарське нутро і зв'язок з народом.
Отже з одного боку ясно підтверджено високу кваліфікацію Олександра Мороза щодо технічних засобів спеціального призначення, тому на примітивну фальсифікацію цей сповна досвідчений політик ніколи б не піддався. А з іншого боку зміст оприлюднених Мельниченком службових розмов має яскраво особисте лексична оформлення, подібно до відбитків пальців і на те нема ради.
Звідси найвагоміший аргумент у Генерального прокурора України Михайла Потебенька, після тверджень, що таких розмов взагалі не було, що аудіозапис є фальшивкою і навіть про відсутність там прямої вказівки на знищення Гонгадзе через відтин голови, - постає неможливість за законодавством України використання в суді такого роду доказів злочину, а раз так, то можна вважати, за логікою прокурора Потебенька, що ніякого злочину взагалі немає. Ну а знайдений таращанський труп в основному живий та здоровий - просто голова вирішила піти погуляти окремо від тулуба і тільки. Чи варто вчиняти з-за такої дрібниці стільки галасу?
Мовчазну згоду з прокурором Потебеньком демонструють "силовики"-міністри СБУ п. Деркач та МВС п. Кравченко. Якщо мовчать живі, то нехай за них знову висловиться покійник, загадка смерті якого й досі лежить на совісті вище названих міністрів.
У своїх «Бесідах про Конституцію» в главі «Влада» Вадим Гетьман сказав наступне: «Якщо народ довірив владу обраним ним людям, то він підтримуватиме їх тільки у випадку чесного з їх боку виконання своїх обов'язків. Всяка ущербність моралі, пороки і безладдя в системі державного управління тільки підривають авторитет влади. Чи можна сподіватись, що вона здобуде високу репутацію, якщо її представники зловживають своїм службовим становищем, працюють аби як. Відповідь тут цілком ясна. Політика має бути моральною, інакше вона приречена, без цього вона не має ніякої ціни. Честь наділених владою людей подібна, якщо дозволене подібне порівняння, до коштовного каменя: найменша пляма позбавляє її блиску і руйнує всю її вартість. Звідси висновок: сильна влада - це морально бездоганна влада».
січень 2001р. м. Львів Володимир Вир


КРАЩЕ З РОЗУМНИМ ВТРАТИТИ...
(репліка-фейлетон)

Що наш український теле- та радіоефір і значну частину преси заполонило різноманітне «лапікурство» на захист того явища, яке дуже умовно називають «гарантом Конституції», бо ж саме «гарант» найбрутальніше порушує всяку законність і домагається зміни Конституції України й, відповідно, конституційного ладу,- до цього неподобства ми хоч і кривимось, але миримось. Все сподіваємось, що хтось схамене нерозумних стосовно справжнього дотримання законності та правових норм. На привеликий жаль, але наші сподівання на позитив чим далі, тим більше розвіюються, чому найбільше сприяє діяльність українських також дуже умовно «правоохоронних органів». Прокуратура України тут веде лідерство, в руках якої закон не те щоб «як дишло: куди поверну - туди й вийшло», а взагалі перетворюється на якийсь шланг неймовірної гнучкості. Але й інші пра-правоохоронці не пасуть задніх, зокрема це стосується українських податківців.
В неділю 4 лютого вечірній телеефір заполонив своєю актуальністю теми начальник Слідчого управління Державної податкової адміністрації України п. Святослав Піскун. Мені важко стисло висловити всі свої емоції, які в мене викликав п. Піскун своєю прес-конференцією перед засобами масової інформації, особливо ексклюзивним інтерв'ю на телеканалі «Інтер», тому обмежусь народним прислів'ям: «Краще з розумним втратити, аніж з дурнем знайти».
Якщо ж без емоцій і по-суті, то почну з того, що мені дуже хочеться подивитись в очі викладачам того навчального закладу, де п. Піскун здобував свою юридичну вищу (оце так висота!- В.В.) освіту, оскільки важко уявити місце, де продукують подібних неуків. Фактично всі зроблені п. Піскуном твердження і звинувачення були з точки зору діючого законодавства і юриспруденції як суцільний юридичний нонсен, - безглуздя, простіше кажучи. Візьмем основну тезу його звинувачень: «відмивання брудних грошей». Де в якому підручнику, юридичному довіднику, не кажучи про кодекс з українського законодавства можна віднайти тлумачення та визначення терміну «брудні гроші»? Або склад злочину, який криється у словосполученні «відмивання брудних грошей»?
Вбивство розтлумачено ясно, грабунок - так само, чим здирництво відмінне від хабарництва - теж дано пояснення. Але ніде нічого не сказано, що розуміти конкретно в чинному українському законодавстві як дефініцію «брудні гроші» і чим саме вони відрізняються від «чистих грошей» - що це таке? Може в законодавстві інших країн про це сказано, але не в нашому, отже про що тоді веде мову п. Піскун? Схоже він зовсім забувся, чиновником якої держави він служить, чи, може, він переконаний, що мундир й посада вже роблять його розумним та освітченим, тому він в праві висловлювати перед і через ЗМІ будь-яку ахінею, а народ наш убогий - обдурити його неважко. Помиляєтесь, малошановний, тому й запам'ятайте: то в кабінеті нашого президента або в себе вдома на кухні в приватній розмові ви можете висловлювати свої думки за допомогою звичної для вас лексики, але в офіційних виступах зобов'язані говорити мовою державною і мовою законів, а не президентською російсько-матюковою говіркою.
Отже в законодавстві України наразі відсутні дефініції злочину типу «відмивання брудних грошей» і власне «брудні гроші», тому вся розмова на подібну тему з юридичної точки зору є просто мильною бульбашкою і не більше того. Як на те пішло, то термін «агент світового імперіалізму» значно більше підходить для висунення звинувачень нашим багатіям. Або, принаймні, введіть до діючого українського законодавства свою новітню термінологію, щоб люди хоч якось були спроможні вияснити, за що їх мордують та саджають до в'язниці.
Заодно забезпечте законодавчим обрунтуванням і такі вислови, як «копирсання в брудній білизні урядовця України» та вкажіть, яке покарання грізніше: за ліву шкарпетку від правої, чи навпаки? А то всіма фібрами душі проявляєш свою лояльність до центризму президентської біжутерії, а тобі ні з того - ні з сього відірвуть голову в прямому розумінні цього слова.
Не менш цікавою з юридичної точки зору була аргументація п. Піскуна стосовно питання, яку запобіжну міру застосовувати до підозрюваних: заарештовувати їх чи ні. Виявляється це буде залежати «від тиску з їх боку на слідчі органи». Отакої! Чергова новинка від ДПА в українській юриспруденції: виявляється, якщо людина намагається довести свою невиновність, то тим самим вона чинить тиск на слідство, отже її треба запроторити до в'язниці, а там вже знайдуть засоби для переконання підозрюваних у зізнанні щодо потрібних слідству скоєних злочинах. А ми, наївні, вважали, що заарештовують тільки тих підозрюваних, які агресивно соціально небезбпечні та коли є всі підстави вважати, що вони можуть «піти в біга», тобто переховуватись від слідства й суду. Тепер будем знати про існування інших критеріїв у слідчих ДПА для арешту, хоч якщо на те пішло, то справді варто взяти під варту за тиск на слідство, але не підозрюваних, а тих, хто примушує слідчих знайти кримінал на неугідних владі опонентів. За посадовий тиск «з гори» справді варто карати в'язницею, бо це самий небезпечний чинник впливу на об'єктивність слідства і слідчих, а також суддів - всі ми люди, жити добре кожному хочеться. Служба - справа підневільна, тут совість і честь речі недоречні; як начальство наказує - мусиш робити, щоб без роботи не залишитись. Проте всьому є межі, про що говорить вчинок Мельниченка: все-таки не раби.
Але як кажуть: повернемось до наших баранів.
Тут нічим іншим, як суцільним дикунством не можна охарактеризувати висловлювання п. Піскуна про діяльність приватного підприємства «Єдині енергетичні системи України», зокрема такі: «Чому вони конвертували свої прибутки в російські рублі?» або «Чому перевели гроші в Латвію?» І т.п. Для податківця сучасної української формації не просто дивним, але суто злочинним трактується бажання у працюючих людей заробити побільше грошей та залишити максимальну частку прибутку собі. Як так?! У нас всі мають бути бідними, окрім (бо це святе! недоторкане! табу!) нашого президента і його найближчого оточення. Тільки тут можна бути багатим, але якщо чимось провинився і вибув з почту монаршого оточення - все, малина скінчилась: віддай все набуте багатство назад! А то ще розтринькаєш його не на користь українського народу в особі його «гаранта» - ясно якого саме.
Сподіваюсь, тепер кожен починає розуміти, чому ми, в Україні сущі, такі бідні й нещасні: якщо у нас на найвищому державному рівні, причому не тільки ДПА, зосереджено подібний потенціал інтелекту, то іншого й чекати не доводиться. А ті пани з-за кордону ніяк не можуть збагнути того дива, як в Україні по кільканадцять років існують підприємства, які за офіційною документацією постійно збиткові. Чому такі підприємства не банкротують і не зникають? Що за чудасія? Бо ж де їм зрозуміти, що не доведи господи якомусь нашому бізнесмену показати справжній свій прибуток - це буде останнім його вчинком у стані багатого і на волі.
Бажання підприємців уникнути сплати податків та інших поборів є цілком нормальним і свідчить про здоровий глузд, а ось проявлене податківцями України нерозуміння цього явища говорить про протилежне. Якщо розум і освіченість підприємця дозволяють йому використати недосконалість діючого законодавства собі на користь - в тому ніякого криміналу немає. Інша справа, що для держави та суспільства в цілому некорисна і не приємна подібна тенденція, але то окрема тема: зробіть, щоб сплата податків була для підприємців більш-менш можливою і навіть у чомусь вигідною - тоді побачим, що з того буде, але за сучасних деструктивних умов оподаткування «ловіть вітра в полі» та забудьте про порядного бізнесмена. І в тому не його вина, а його біда, що несплата податків є злочином, але їх сплата в повному об'ємі стає покаранням за відсутністю злочину - і сміх, і гріх.
На завершення ще варто вказати нашим правоохоронцям на той факт, що кримінальна справа Павла Лазаренка, до якої чіпляють п. Юлію Тимошенко, неможлива до судового розгляду без однієї ключової особи - Леоніда Кучми.
Відомо, що за дії підлеглих відповідальність сповна несе їх безпосередній керівник, отож якщо п. Тимошенко і в чомусь провинилась, то хіба, що в якості виконавця, а не організатора. І навпаки: за злочинні дії, вчинені прем'єр-міністром Павлом Лазаренком, найбільшу відповідальність несе Президент України Леонід Кучма, бо саме він привів до влади і тривалий час покривав дії злочинця-прем'єра, а потім особисто дав дозвіл п. Лазаренку на втечу за кордон, тобто фактично є співучасником злочину.
Карати потрібно злочинців. Справжніх злочинців, а не їх фантоми, які витворює ДПА в особі п. Піскуна.

6 лютого 2001р.
м. Львів Володимир Вир

СТАБІЛЬНІСТЬ ЗЛОЧИННОСТІ - ЦЕ ЗЛОЧИННА СТАБІЛЬНІСТЬ!

В Україні всі з тривогою очікували на цю подію, тому арешт екс-віце-прем'єра Юлії Тимошенко не став несподіванкою, але ніхто не думав, що ця подія викличе такий болючий резонанс в серцях більшості небайдужих громадян України і навіть за її межами у світової громадськості.
З самого початку варто відповісти всім долганово-лапікурним пропагандистам від (чи під, що точніше) виконавчої влади в особі Президента України Леоніда Даниловича Кучми, стосовно усіляких звинувачень з їх боку до Юлії Тимошенко, що ніхто з її прихильників й не збирається вбачати в ній якесь «безвинне ангелятко». Всі чудово розуміємо, що щоб вижити і стати лідерам серед «зграї вовків» сучасного бізнесу - треба мати дуже круту вдачу. Так само коли всі довколо набивали собі кишені народним добром поза всяким законом, то звинувачувати в цьому окремо одну Ю.Тимошенко і не логічно, і безчесно.
Тоді варто спитати, яким чином так миттєво розбагатіли той же Пінчук, Медведчук, Волков, Деркач, Кравчук, Суркіс і ще цілий ряд українських олігархів. Для прикладу, всесвітньовідомий п. Вадим Рабінович ще за радянських часів був багатієм, за що і мав суворий судовий вирок у 14 років ув'язнення, хоч цілком виправдано заслужив на «вищу міру покарання», але зумів тоді уникнути від честі бути лауреатом цієї найпрестижнішої кримінальної відзнаки. Яку ж кількість «вишок» заслужив цей пан на теперішній час незалежної України, відомо хіба що його єврейському Богу, проте живе собі спокійнісінько на українських землях і ніц йому не діється, як кажуть галичани.
Ще відомий американський магнат-мільярдер Генрі Форд жартував, що він може відзвітувати про законність кожного свого мільйона окрім першого. Так само щодо п. Ю.Тимошенко ніхто не збирається доводити її цілковитої безгрішності, а просто українську свідому громадськість обурює те, що одним «не помічають» значно більших і в минулому, і вже теперішніх злочинів за їх цілковиту лояльність до існуючої влади. І навпаки: піддають жорстоким репресіям за будь-яку найменшу провину опозиціонерів. Хіба може не обурювати громадськість діяльність українських правоохоронців, які замість вчасного розслідування злочинів та запобіжних дій займаються укладанням компрометуючих досьє та шантажем політиків й бізнесменів!
Вже той факт, що нічого «свіжішого» від провин понад 5-річної давності Прокуратура України не змогла віднайти й висунута проти Юлії Тимошенко - говорить на її користь, не кажучи про цілковиту нісенітницю на кшталт контрабанди «в особливо великих розмірах» за тисячу незадекларованих долларів або за «хабарництво» між партнерами. Тобто фактично підтверджено цілковиту порядність п. Ю.Тимошенко під час її політичної діяльності в якості народного депутата Верховної Ради України та перебуванням на високій урядовій посаді віце-прем'єра. Ця її порядність і є найбільшою провиною перед нашими «державними мужами», бо сама не крала й іншим не давала - як з таким миритись?
Тобто за всіма позиціями арешт Юлії Тимошенко не можливо не визнати за явну політичну розправу з лідером опозиції, а ніяк не актом справедливого судочинства. Так, - це стовідсоткова політична розправа!
Найприкрішим в теперішній ситуації політичної кризи в Україні є не стільки малодушне поводження голови ВРУ Івана Плюща та голови Уряду України Віктора Ющенка, не стільки повна деградація правоохоронних органів України, як повна убогість дій Президента України Леоніда Кучми. На превеликий жаль ця людина не взмозі осягнути своїй розумом, що легальна існуюча опозиція владі являє собою гарантію його особистої безпеки та всього його оточенням, бо рано чи пізно вони будуть позбавлені влади і самі стануть опозицією, або - мерцями.
Демократичне суспільство тим і відмінне від тоталітарного (вихованцем якого є Леонід Кучма), що незадоволення від діяльності чи бездіяльності влади там можна виявляти легально і відкрито, не ховаючись. Опозиція існує скрізь і завжди, тому що в світі не буває такої влади, якою всі виключно були б задоволені. Точно так і влада ніколи не може радіти від того, що хтось її критикує й ганьбить. Але як влучно висловився Уінстон Черчиль після дуже неочікуваної поразки на виборах: «Демократія - це така гидота, проте людство до цього часу нічого кращого не віднайшло».
Сутність демократії полягає у мирній зміні влади. Наголошую: мирній, отже - добровільній! Бо якщо влада не хоче добровільно піти - її знищують! Засобами змови, заколоту аж до всенародної революції - все залежить від політичної й економічної ситуації та від нерозуміння владою глибини соціальної кризи в суспільстві.
Вбивством журналіста Георгія Гонгадзе діюча влада розпочала, а арештом Юлії Тимошенко остаточно поглибила суспільно-політичну кризу в Україні до тої межі, коли стабілізувати українське суспільство зможе тільки добровільна відставка Президента України Леоніда Кучми. Інакше криза тільки поглиблюватиметься з поділом на два ворожі табори і непередбачуваним розвитком подій, тоді як переобрання президента України знівелює теперішній кризовий антагонізм в суспільстві. Тому Леонід Кучма повинен піти у відставку вже зараз, допоки він це зможе зробити добровільно!
Звичайно нікому не хочеться втрачати владу, але люди з справжньою державницькою волею вміють приймати мужні рішення. Свого часу Михайло Горбачов, у нас в Україні - Леонід Кравчук, а нещодавно в Росії - Борис Єльцин показали правильний приклад цивілізованого порядку передачі влади в інші руки, хоч немає сумніву, що цього їм дуже-дуже не хотілось робити. Взагалі якому королю схочеться запросто так відрікатись від корони і королівства? - та жодному! Але обставини казали «треба» і розумний вчиняв правильно, а нерозумний - гинув, зачасту затягуючи з собою до могили власне королівство. Це історична закономірність. Сучасний приклад тому - Слободан Мілошевич, який зруйнував доволі процвітаючу об'єднану Югославську державу та зробив убогими й зганьбленими в світі сербів, хоч обіцяв все навпаки. Замість «Великої Сербії» С.Мілошевич безславно позбавлений повноважень президента і очікує на міжнародний трибунал. Ви теж цього бажаєте, п. Кучма?
Для суспільної кризи, як і для хвороби окремої людини характерно те, що чим скорше буде застосоване правильне лікування - тим менше шкоди вона завдасть. Отож ніхто не сперечається стосовно того, що для суспільного добробуту нам в першу чергу потрібна політична стабільність. Але всі ми свідомі також того, що найбільшим дестабілізуючим фактором в Україні є власне Президент України Леонід Кучма - це вже доконаний факт!
Народ не може бути задоволений владою, яка формується не за діловими якостями урядових службовців, а за їх покірністю, повною лояльністю й підлабузництвом по відношенню до Леоніда Кучми та його ставлеників, їм потрібні раби! Аналогічно як було за Радянського Союзу повна рабська покірність за право жити і не вмерти з злиднів. І багато хто з людей «совкової генези» радо на це пристають ще й дякують за ласку таку, а іншим лячно кажуть: «Але як не Кучма, то хто?». Для рабів зміна господаря завжди глобальна катастрофа.
Та є в Україні люди, і це переважно нове молоде покоління, які рабами бути й жити не бажають - саме вони і є найбільшою опозицією як легальною, так куди об'ємнішою нелегальною до теперішньої влади. Їм байдуже, чи існуватиме офіційний закон про опозицію і їх тоді визнає Президент України, чи й далі він вважатиме свій народ за суцільне убоге бидло - то для них не суттєво. Бо головне - вони є! І вони не хочуть бути рабами! Не хочуть за кусник хліба і миску зупи клякати на коліна й співати хвалу владцям. Ці люди хочуть жити вільними, щоб їх добробут залежав не від забаганок пана, а від їх власного талану і заробітку. Вони знають, чого домагаються, а рівень їх непокори буде збільшуватись згідно силі супротиву влади визнати їхні вимоги. Отож хочете бунту - буде бунт, а хочете миру - тоді мирно ступіться.
Ваш час проминув і відтепер: ми - не раби, раби - не ми! І дітей своїх у рабство нікому не віддамо!
Стосовно останнього, то всі знають, що в кожній події треба розбиратись виходячи з давнього принципу: «А кому це вигідно?». Немає сумніву, що з усіх країн світу найбільший зиск від кризи в Україні матиме тільки Росія. Ось чому підтримка президентом Росії В. Путіним, яку він висловив на зустрічі в м. Дніпропетровську Президенту України Л.Кучмі є тонко спланованою підступною політичною грою, бо чим більш непевним ставатиме становище Л.Кучми - тим більше він шукатиме підтримки в Росії, отже тим більшими будуть його поступки Росії, що сповна відгукнеться на добробуті українського народу і особливо в майбутньому на наших дітях та онуках. Задумайтесь над цим і скорше робіть свої висновки.
Пам'ятайте, що даремно сподіватись не те, що злодій може зупинитись. А багато виборців казали, коли голосували за Леоніда Кучму: «Ці вже нагарбали, а як прийдуть нові, то почнуть заново красти». Тепер бачите, як ви помилились? Злодій завжди залишається злодієм!». А стабільність, за якої при владі знаходяться злочинці - це злочинна стабільність. Такої стабільності нам в Україні не треба!

лютий 2001р. м. Львів
Володимир Вир

З ІНОЗЕМНОГО ГУМОРУ
Армянское радио спросили, почему украинцы не сочиняют й не ра ссказывают анекдотов про своего президента Леонида Кучму.
Ответ: украинский народ очень богомольный и сознает, что большой грех над юродивым насмехаться.


ГЕНЕРАЛЬНОМУ ПРОКУРОРОВІ УКРАЇНИ ГРОМАДЯНИНОВІ МИХАЙЛОВІ ПОТЕБЕНЬКУ

Ми, жінки Львова, громадянки України, зібралися сьогодні, 24 лютого, на святкування Дня героїнь. Це свято зараз не відзначається на державному рівні, бо найвище керівництво нашої держави воліє відзначати «день защітніка родіни», нагороджуючи державними відзнаками тих, хто впродовж десятків років вивозили з усієї України в Сибір цілі сім'ї зі старими і малими і викидали їх в тайзі в сніг на певну смерть, кидали на німецькі танки неозброєних і необучених українських селян, а потім судили тих же селян, якщо вони не загинули, а потрапили в полон, або українських дівчат, які під час німецької окупації були насильно вивезені на каторжні роботи в Німеччину, з автоматами і кулеметами ганялися по лісах за борцями за незалежну Україну, яку ми зараз маємо, піддавали нелюдським катуванням тих, кого вдалося схопити живими, включно до 1980-х рр. переслідували або знищували свідому українську інтелігенцію.
Громадянине Генеральний Прокурор! Ви наробили вже досить багато помилок. Ви випустили з України Павла Лазаренка, а тепер обурюєтеся, скільки мільярдів доларів він украв. А де ж Ви були раніше? Адже не зробив він цього за один день. Ви представили Верховній Раді такі доказові документи про злочинну діяльність Юхима Звягільського, що навіть Верховна Рада дала згоду на його арешт. А через два роки, які Звягільський провів не в Лук'янівській в'язниці, а з повним комфортом в Ізраїлі, - раптом з'ясувалося, що він ні в чому не винен і всі Ваші документи нічого не варті.
Ви так і не спромоглися знайти убивць Бориса Дерев'янка, Вадима Гетьмана, Вадима Бойка та багатьох інших, розкрити таємницю загибелі Вячеслава Чорновола і Мар'яни Чорної.
Ми звертаємося до Вас з вимогою виправити дві свої помилки. По-перше, випустіть з в'язниці Юлію Тимошенко. Вона цілком може перебувати під домашнім арештом, якщо це необхідно для слідства, але виразка шлунку, якою вона хворіє і яка загострилася від нервового стресу і тюремних умов, вимагає певного теплового режиму, дієтичного харчування і нагляду не такого лікаря, який працює в тюрмі. Ми ще надто добре пам'ятаємо долю Василя Стуса і Валерія Марченка. Їхніх родичів теж переконували, що стан здоров'я ув'язнених цілком задовільний і вони отримують необхідне лікування.
Ви хочете ввійти в історію убивцею Юлії Тимошенко?
По-друге, вимагаємо визнати Лесю Гонгадзе потерпілою в справі її сина. Навіть якщо т.зв. «таращанський труп» не є її сином (хоча вперші дні його знайдення саме правоохоронці запевнювали, що це і є Георгій Гонгадзе), все одно - в матері пропав син, і поки Ви не встановите, що він живий, вона має право на статус потерпілої і пов'язані з цим права.
Ми не просимо - ми вимагаємо, щоб Генеральний Прокурор був не ганчірковою лялькою, яку смикають за нитки, а охоронцем справедливості і гуманності.

Додаток: аркуш з ксерокопією підписів, оскільки ми не впевнені, що оригінали «випадково» не загубляться.24.02.2001 р.
м. Львів

ПІДПИСИ ПІД ЗАЯВОЮ
Дарія Гусяк Галина Гордасевич Галина Грищук Марія Галій-Моравська Ярослава Заневчик Іванна Кварціян Надія Мудра Марія Лаврів Людмила Сеник Розалія Тарнавська і ще 138 присутніх.
Ініціатор акції і автор звернення — Галина Гордасевич

НЕ РОЗУМІЮ!

Ні, я розумію, що скільки голів - стільки й розумів, і що в кожному розумі своя думка. Я радію, коли бачу, що чиясь думка сходиться з моєю, і мені до сліз, буває досадно, коли бачу, що якась людина помиляється, з усіх сил намагаюся пояснити їй помилку, а та людина ніяк не хоче зрозуміти мене.
Але в даному випадку я НЕ РОЗУМІЮ!
Не розумію високого посадового урядовця в галузі юстиції, коли він привселюдно заявляє, що так звані касети майора Мельниченка не можуть слугувати речовим доказом тому, що вони здобуті протизаконним шляхом.
Моя уява відразу моделює таку ситуацію. Ревнива дружина обнишпорює кишені свого чоловіка в пошуках любовних листів і раптом замість них знаходить інші, які свідчать, що її чоловік вчинив вбивство.
Як порядна людина і законопослушна громадянка вона відносить ті листи в міліцію. Так от, можуть вони слугувати підставою для порушення кримінальної справи чи ні? Адже вони здобуті, погодьтеся, протизаконним шляхом, дії ревнивої дружини цілком можна визначити як несанкціонований обшук і порушення таємниці листування.
На мою думку, закон забороняв саме органам дізнання вдаватися до певних дій у стосунку до підозрюваного: піддавати його фізичним тортурам, шантажеві, моральному пресингові, арешту, для якого нема достатніх підстав. Але коли перед ними вже поклали певні документи про злочин, то чи можна не реагувати на них? Не розумію.
До речі, про арешт. Інший не менш високий достойник все з тієї ж юстиції пояснював причину арешту деяких відомих в Україні осіб: мовляв, якби вони лишалися на свободі, то могли б чинити тиск на органи дізнання. Не тому, що ці люди продовжували б чинити злочини, не тому, що могли б кудись зникнути, а лише тому, що могли б чинити тиск. А наші слідчі органи такі ніжні, що ніяк не можуть протистояти тискові.
Але коли з'являються документи, які звинувачують у скоєнні злочинів найвищих посадових осіб держави, то чомусь не йдеться про те, щоб на час, поки буде з'ясовано - ідентичні ті записи чи підробка, ці особи пішли бодай у тимчасову відставку. Ні, вони продовжують виконувати свої службові функції. Доводиться лише вірити у їх настільки високу моральність, що вони не чинять ні найменшого тиску на своїх підлеглих, які займаються розслідуванням цієї прикрої справи.
Хоча все-таки не розумію, як може слідчий цілком вільно і незалежно опитувати (свідомо не вживаю слова «допитувати», оскільки воно апріорі говорить про вину) діючого Міністра внутрішніх справ чи Генерального прокурора, в підлеглості яких перебуває. Ну, не розумію!

24 лютого 2001р. Галина Гордасевич
м. Львів.


АНАТОЛІЙ МАТВІЄНКО: Я ХОЧУ ВЛАДИ, ЯКА Б НЕ ЗАВАЖАЛА МЕНІ РЕАЛІЗУВАТИ СВОЇ МОЖЛИВОСТІ

Цього разу гостем «Поступу» був Анатолій Матвієнко, народний депутат України, голова партії «Собор». Раніше доводилось йому побувати і першим секретарем ЦК комсомолу України, головою Народно-демократичної партії, головою облдержадміністрації Вінницької області. Зараз Анатолій Матвієнко перебуває в опозиції до тих, з ким доводилося співпрацювати ще кілька років тому.
- Чи вважаєте себе людиною незалежною?
- Я думаю, що я зараз ще більш залежний, ніж був у 1996-97 роках, коли був губернатором, але залежний від ситуації й прагнення цю ситуацію змінити. Мій вибір у 1995 році пояснювався тим, що я вірив, що компенсувати будь-які недоліки людини, яка сидить у тому чи іншому владному кріслі, можна сильною командою. І як ви пам'ятаєте, ця формула спрацювала, ви пам'ятаєте подання Президента 1994 року, ви пам'ятаєте його перші кроки, спрямовані на розбудову демократії, на заміну більш професійними людьми керівників адміністративної вертикалі, на підтримку зрештою закону про змішані вибори...
Зрештою, звільнення Лазаренка з посади я відношу в тому числі й до якогось свого набутку, бо я займався у цей період отим бажанням сформувати професійне патріотичне - ну, ніби аж жертовне оточення. Але виявляється, що все це було швидше через примус, а не через переконання, і ми не змінили Леоніда Даниловича Кучми, більше того, він повірив у свою велич і в єдину правду, яку він для себе сформував, піддався впливу людей, які є не патріотично, не морально, а по-злодійському налаштовані, й замість одного Лазаренка породив у свому оточенні п'ять-шість Лазаренків, які тільки розширили фронт набутку, перетворивши силові структури у структури, підпорядкувавши їх, своїм відомим указом перетворивши Конституцію в інструмент насилля і політичного примусу поведінки всього суспільства; він через вибори Президента, а ще більше - через референдум повірив у своє всесилля.
Мій вчинок - це не є якась амбіція, бо багато хто стверджує, що ось Матвієнко не поділив якийсь кусень, його відлучили від корита, він образився - і почав війну. Хай мені наведуть приклад у моїй присутності, що біля корита; після мого відходу від вінницького губернатора до глави облдержадміністрації півтора року за вказівкою, я думаю, що й зі згоди Кучми, і за вказівкою відповідних прихвостнів, шукали на мене кримінальну справу. І нічого не знайшли, і нічого не придумали кращого, як почати душити всіх моїх друзів, і мою родину, і мого сина. І змушувати мене замовкнути.
—Як відбувається підготовка судових позовів стосовно тих службовців, які обіймають два крісла?
-Ми зробили звернення у Верховній Раді, і я звернувся і до Президента, і до ВР, і я чекаю від них дій, але я думаю, що то є заняття марне, а особливо - чекати їх від Президента, хоча зараз відповідний закон вноситься у ВР - про неможливість сумісництва, але вже є і норми, які забороняють таке сумісництво. І Конституція, і Закон про місцеве самоврядування забороняють голові обласної ради займати будь-яку керівну посаду у виконавчих структурах; на жаль, це не виконується, більше того, це демонструє вказівку Президента, як я розумію, на узурпацію влади й на перетворення її вертикалі адміністративного представництва в жорсткий механізм насилля. І шість губернаторів та більш як тридцять голів райдержадміністрацій сьогодні обіймають дві посади.
—Наскільки відповідають дійсності наміри вашої партії об'єднуватися з УРП?
-Я підтверджую, що ми готові на будь-який крок, навіть найменший, але це краще, ніж тисячі розмов з приводу єднання сьогодні національно -демократичних сил. Сьогодні треба об'єднуватися і робити кожному бодай що-небудь у напрямку такого об'єднання, людям уже закрутилася голова від всіх партій, від їх ідей і боротьби за ці 4%, нам треба боротися за присутність ідеї та ідеології в парламенті, а не кількості мандатів тієї чи іншої партії, і якщо ми зробимо широке об'єднання, то я впевнений, що на сьогодні ми будемо мати у парламенті щонайменше 25% національно-демократичного крила... А під таку фігуру, як Ющенко, за умови єдності національно-демократичних сил, я думаю, що до 50%. Якщо ж ми цього не зробимо, то ми будемо мати в сумі (ну, може, Рух один із них) 4%, а решта партій не наберуть взагалі нічого, бо адміністративно-фінансовии ресурс нас задушить. Ідеї в наступному парламенті не буде. Ліві народжені Кучмою - і ним же живляться; Кучма і комуністи - це близнюки-браття. Тому я підтримую таку ідею, що давайте єднатися. УРП є сьогодні історичною партією, партією номер один; щоб об'єднатися сьогодні з «Соборністю», з цієї партією - ми «за», і готові назвати її «УРП-Собор» і влитися в цю партію, змінивши, відповідно, редакцію статуту й програми. І мене не цікавить, хто буде лідером.
—А як тоді звучав би Ваш коментар стосовно декларованого в Києві об'єднання блоку НРУ-ПРП-КУН?
-Цей блок ставить перед собою завдання мати монополію на національно-демократичну ідею, а отже, мати контрольний пакет на формування відповідно депутатського представництва і розбудову своїх політичних структур. Я думаю, що не секрет (можливо, моє одкровення когось і образить), що тут іде така своєрідна гра, члени такого блоку саботують один одного. У чому інтерес ПРП - сісти на коня Руху і гарантовано «в'їхати» у парламент. А Чорновіл зрозумів, що треба знайти хоча б якусь зміну координат, інші акценти, щоби зберегти Рух, і він пішов на об'єднання. Рух готовий використати ПРП як більш молоду, більш агресивну - в доброму розумінні цього слова - команду, щоб збалансувати свою присутність, терміново втягуються партнери, такі, як КУН, для того, щоби двом бути проти одного. Тактично я можу сприймати це як нормальну технологію, але якщо сьогодні стоїть питання - бути Україні чи ні? Чи залежний сьогодні цей блок від Президента? Я стверджую - залежний. Наскільки - судіть самі: за імплементацію цей блок голосує, тоді де щирість, де послідовність дій?... Давайте перестанемо гратися в кон'юнктуру верхів, давайте будемо жити захистом ідеології національної ідеї і пробувати втримати державу.
—Якщо я правильно Вас зрозумів, то Ви, зрештою, виступаєте за здоровий спосіб життя у всьому — і в політиці зокрема.
-Так, я вважаю, що повинен правити тільки здоровий глузд і аргумент як продукт розуму, а не амбіція як продукт сірості чи, даруйте мені, недостатнього розуму У нас, схоже, є сьогодні в політиці, просто верещимо, мовляв, ловіть злодіїв, причому верещить найбільше злодій. Так, як шукали Гонгадзе, міліція ще не шукала нікого.
—Пане Анатолію, минулого року Ви вийшли з одної партії, поряд із Вами вийшла велика група людей, яка приєдналася до іншої парти, тобто львівська організація приєдналася до ПРП, а Ви вибрали шлях створення нової партійної структури.
-Моє переконання було - і тоді ще в рамках НДП - про необхідність об'єднавчих процесів, і поли сталася трагедія в НДП, у нас було два варіанти: або оголосити НДП(о), або створити оргкомітет з утворення громадської організації, для того, щоб запросити інших суб'єктів об'єднатися в одну політичну силу. І я рік - зрештою, разом із тими, хто вийшов із НДП, - чекав і шукав партнерів. Стосовно ПРП і вибору, то я думаю, що Тарас Стецьків тоді був переконаний, що цей крок необхідний, і з десяти депутатів вісім сказали, що треба робити цей крок, і своїм рішенням вони ніби й мене примушували іти в ПРП, але я сказав, що, по-перше, я є головою організації і без рішення організації я не можу йти, бо, зрештою, я відповідальний перед ними, а потім - треба ж робити ну хоча б якусь демонстрацію демократичного об'єднання... Сьогодні, знову ж таки, простягаю руку і кажу: давайте об'єднуватися, а мені кажуть, що «нєвелено», чекайте в черзі, от ми спочатку УНР об'єднаємо до блоку трьох, а потім подивимося, чи ви там будете потрібні, чи не потрібні. Я думаю, що не для того ми єднаємось, щоб тішитися, хто хитріший, а для того, щоби від цієї суми ціле було значно міцніше, ніж сума частин.
—Вас усе-таки запам'ятають в історії як останнього лідера комсомолу в Україні, ну, й запитання буде, мабуть, цікаве для багатьох галицьких читачів: чи Ви тоді щиро вірили в ці комуністичні ідеали ?
-Я став першим секретарем ЦК комсомолу України не за рекомендацією ЦК партії, я був в аспірантурі й уже не був у комсомолі. Коли були оголошені альтернативні вибори, мене було висунуто саме здоровою частиною комсомольського активу, зі мною багато говорили й переконали, що я мушу повернутися. На альтернативній основі, серед п'яти кандидатів, мене обирали першим секретарем ЦК комсомолу України. І на співбесіду до ЦК партії я пішов не до того, як мене мали обрати, а вже після того, і зі Щербицьким зустрічався. Я не є останнім лідером комсомолу, тому що після мене було їх ще два - це були Вовченко і Бутко). І тому, коли сьогодні кажуть, що Матвієнко має якусь причетність до розбазарювання комсомольського майна і його розкрадання, я можу з цим погодитися лише опосередковано, бо я був тоді головою комісії у справах молоді у Верховній Раді. Я тоді прийняв з власної ініціативи рішення Верховної Ради накласти мораторій на будь-яке відчуження.
—Свого часу Вам доводилося, ще коли Ви були секретарем ЦК ЛКСМУ, співпрацювати з такими людьми, політиками, як Тигипко, Шпик, Зінченко.
-Я Зінченка підтримував з усіх сил, зрештою, секретарем ЦК комсомолу України він став не тому, що він Зінченко, а тому, що я його підтримував і в нас із ним було дуже багато цікавих проектів із неформалами. На жаль, бачите, є власні інтереси, є інтереси нації, і тут ми розійшлися: для нього пріоритетними є власні інтереси, він прагматик, це, може, людина нового покоління, я ж консерватор.
—Пане Анатолію, Ви говорили, що у найвищих ешелонах влади зараз панує цинізм, і коли були оприлюднені фрагменти аудіозапису, які Мороз показав журналістам, то багатьох вразила саме мова, якою нібито говорили найвищі посадові особи в Україні, ота ненормативна лексика...
-Суб'єктивно оцінюючи те, що я можу почути із цього не дуже якісного запису, я хочу сказати, що мову Президента я підтверджую. Більше того, цих касет є чимало, це писалося два місяці. Скомпонувати можна - ну, якийсь короткий виступ... Скажіть, будь ласка, скільки нашого люду вірить у версію, що Мороз організував замах на Вітренко? Я думаю, відсотків щонайбільше 20. Якби ми сьогодні запитали (от вийшли на вулицю - й отак кожного перехожого питали), чи вірите ви, що наш Президент причетний до того, що надруковано, і до того, що ми чуємо на касеті? Я думаю, що відсотків вісімдесят сказали б так. Це я навіть зменшую цей відсоток... Тільки 20% сказали б, що ні. Тобто усе абсолютно навпаки. Тобто я хочу сказати, що в суспільстві сьогодні довіри до Президента немає. Не тільки за фактами, які ми сьогодні почули, а й через усі його діяння й через цинізм говорити одне, а робити інше, ну і, зрештою, через результат, бо дерево цінують за його плодами, а не за його крону чи за листя, чи там за місце, де росте, і люди сьогодні розуміють, що ми стали навіть порівняно з 1994 роком жити гірше. Ну, живемо ми не тому, що є Президент, а всупереч тому, що є Президент, і вже сам факт такої недовіри повинен, зрештою, поставити питання, чи він українець, за якого він себе видає, чи він розуміє усю відповідальність, і чи не варто йому звільнити це місце, бо Президент, який не має відповідного рівня довіри народу, не може об'єднати і згуртувати націю, тим більше в цих умовах, в яких ми живемо, в умовах скрути прорвати кільце затхлості й вивести на якийсь простір перспективи. Не може, і це, трагедія для нас із вами, зрештою, в цьому ми самі винні, вибираючи з двох бід меншу. Президент каже: «Мені нема в чому виправдовуватися» - ну, то я тоді не розумію його розуміння своєї ролі, місця; як то - йому нема в чому виправдовуватися за злодіяння Лазаренка? «Файненшнел таймс» і вся закордонна преса надрукувала його причетність, за свідченням слідчих, до грабунку Лазаренка і його родини, хто цього не знає, - чи вийшов Президент публічно, подав на ці газети й ці засоби масової інформації в суд, ну, і знову ж таки, якою є дії нормального чоловіка, якщо він причетний? Я б уже не знаю, що робив би... Ну, я сьогодні засудив би, і гроші в бюджет повернув би, на пенсіонерів віддав би, на підтримку засобів масової інформації в Україні. Але Президент не робить ні кроку. Значить, його поведінка сьогодні мене переконує в тому, що він усе-таки причетний, бо якщо не причетний, то так себе людина не поводила б.
Ось що не можна сьогодні прощати, не тому, що не шкода Президента. Як Кучму його шкода, бо таке знести будь-якій людині було б не з медом. Але Кучма приходить - і йде, Президенти є - і змінюються, Україна ж є і має бути вічна - або ми готові її знову знищити за рахунок цього цинізму. Тому все, що відбувається навколо цього, переконує мене в тому, що тут потрібна наступальна позиція не в ім'я догоди комусь, а в ім'я України. Може, це останнє випробування цій нації і цьому суспільству. І якщо ми не здатні адекватно реагувати, то нам тоді немає прощення, ми тоді приречені жити в такому рабстві й атмосфері такого цинізму.
Сьогодні є шанс це зробити безкровно. Поступка в такому великому гріхопадінні народжує ще більший гріх і його безкровність - або результат вже того гріха, - мені вже дуже важко і дуже не хотілося би це прогнозувати. А завдання для Президента в силу всього того, що діється, - ну, просто в неспроможності бути Президентом України. І я просто раджу йому піти у відставку. І це буде найкращий вихід із цієї ситуації - спокійно звернутися до людей, як Єльцин, попросивши вибачення, бо є за що...
—Чи є у Вас якась мрія?
-Знаєте, я прагну дожити до того часу, коли моя старість, незалежно від розміру моєї пенсії, буде гарантованою. Саме старість. Я боюся своєї старості, дивлячись на сьогодення, бо то є найсумніший підсумок життя, я хочу, щоби вона була гарантована не через відчуття претензій до держави, а обов'язком моїх дітей перед батьками і спроможністю їх не відчувати великого навантаження на свій бюджет; допомагаючи в старості своїм батькам, і вважати це за велике благо і велику насолоду, а не за тяжкий тягар. Я хотів би, щоби мої діти пішли значно далі, незалежно від того, в якій іпостасі, в якій атмосфері вони працюватимуть, і їхні внуки - чи мої внуки, а їхні діти, і ще далі, - щоби цей рід не скорочувався за рахунок жалюгідності нашого життя, коли абортів сьогодні більше, ніж смертей.
А найбільше тішило б душу те, що я є громадянином держави, яка допомагає всій Європі, й здатна це робити, і робить це свідомо і з розумінням, і Америка в нас просить кредитів - і ми їй допомагаємо. Це не романтика, це реальність, тільки нам треба позбутися одного комплексу: нам треба насамперед це запам'ятати, що за нас ніхто не думає. Сьогодні, кого не спитайте, кожен каже: я хочу влади, яка б мене захистила, і він таку владу шукає. Це великий гріх нинішньої влади, яка сформувала таку філософію буття, і коли ми переінакшимо її, скажемо, що я хочу владу, яка не заважала б мені зреалізувати свої можливості.

Розмовляли: Кость БОНДАРЕНКО, Ігор МЕЛЬНИК, Сергій СМІРНОВ, Дмитро ЯЦЕНКО
Газета «Поступ» П'ятниця 15 грудня 2000р. № 205 (649)


СТІЛ МОЖЕ БУТИ І КВАДРАТНИМ. АЛЕ ДОМОВЛЯТИСЯ ЗА НИМ ТРЕБА...

У Центрі політичного прогнозування «Високого Замку» львівські політологи ділилися своїми думками з приводу сьогоднішньої політичної кризи
Пропонуємо увазі читачів дещо незвичний матеріал — «круглий стіл» відомих львівських політологів, яких у недільний, першоквітневий день об'єднала тема нинішнього протистояння між владою та опозицією і потреба цивілізованого між ними діалогу. Розмова вийшла не на жарт серйозною, гострою, контраверсійною. Ми маємо надію, що редакційний «круглий стіл» стане хорошою основою для діалогу між владою і опозицією, бодай на регіональному рівні.
У нинішньому протистоянні ще не всі гравці «засвітилися»

Наталія Балюк.
Як на мене, всі збагнули, що в Україні -політична криза. Здається, це зрозумів і сам Президент. Давайте поміркуємо над тим, чи варто опозиції погоджуватися на сценарій переговорів, який, як здогадуємося, розроблено в Адміністрації Президента... Чи все ж опозиції не слід робити фальстарту, а надалі нарощувати м'язи, аби згодом піти на переговори більш потужною силою?

Степан Рутар, кандидат філософських наук.
Яке коло політичних проблем може бути об'єктом «круглого столу» між владою і опозицією? Насамперед, питання збалансованої моделі державної влади. Одні кажуть, що потрібна парламентська республіка, інші наполягають на збереженні президентсько-парламентської республіки. Я теж думаю, що нинішні зміни можна реалізувати в межах останньої. І парламентська більшість, і глава держави повинні брати участь у формуванні уряду. Але глава держави повинен мати право розпускати Кабінет Міністрів.
Мусить бути визначено статус опозиції. Опозиція у парламенті повинна контролювати низку комітетів - бюджетний, з прав людини, з питань інформаційної політики тощо. Необхідно подбати про комплекс законів - про партії, опозицію, імпічмент і, в першу чергу, закон про вибори на пропорційній основі. Не забуваймо й про реформу МВС. Зміна Кравченка на Смирнова нічого не дає... Замикатиме коло політичних проблем судова система. Без її реформи Президент і надалі за допомогою прокуратури зводитиме порахунки з судами. Чи варто відразу ставити питання про відставку Президента? Гадаю, що ні. Це спровокує конфлікт за «круглим столом», і переговори можуть зайти у глухий кут. І ще одне питання - Віктора Ющенка слід залишити на посаді до парламентських виборів. Якщо об'єктом переговорів буде радикальна зміна політичної і правової систем без акцентування уваги на відставці Кучми, то є надія на їх успіх.

Юрій Кужелюк, політолог, депутат обласної ради.
В Україні політична криза триває з 1990 року. І це тому, що у нас немає політичної системи. Звідси перманентні парламентські і суспільні кризи. Постало питання: хто така опозиція? А в слід за ним: хто така влада і кого до неї відносити? Нещодавно Президент поставив ультиматум: або ви у владі, або - в опозиції. Кого зараховувати до влади - вищі ешелони політиків, які приймають рішення, чи всіх працівників, які працюють в органах Державної влади, включно до сантехніка. Мені здається, що у державі є ознаки певного хаосу. Але рано чи пізно якимось діалогом це все має таки закінчитися. І опозиція повинна йти на діалог з чіткими вимогами. Потрібна системна зміна. Навіть коли буде замінено Кучму, скажімо, на Ющенка, то через якийсь рік він стане таким же президентом, як і нині діючий.

Антоніма Колодій, професор, доктор філософських наук.
Ми спостерігаємо певну обережність опозиції. Можна навіть подумати, що вона зволікає з діалогом. Опозиція виявляє обережність ще й тому, що в цьому скандалі задіяно багато гравців, і далеко не всі з них виведені на поверхню. І треба бути дуже обережним, щоб не потрапити у пастку, якої ти не сподівався. Багато політиків цього побоюються, аби не стати гравцями у чужій грі. Опозиція, на мій погляд, до надто активних дій ще не готова. Щодо того, чи має вона єдині вимоги. Скажімо, Олександр Мороз є давнім прихильником парламентської республіки. Зараз він цей пункт подає дуже розпливчасте, тому що не хоче конфронтації з іншими представниками опозиції, котрі з цією тезою не погоджуються. Громадська опозиція, що у нас сформувалася, виникає в умовах не зовсім демократичних. І тоді вона називається не опозицією, а контрелітою. Принаймні, за політологічним аналізом у недемократичних системах є еліта, і є контреліта, котру не пускали до влади і котра сідала в оксамитових революціях за «круглі столи». Погоджуюся з думкою пана Кужелюка у тому, що у нас немає опозиції, бо ми не знаємо політичного забарвлення нашої влади. В демократичних країнах опозиція і правляча сила, меншість і більшість формуються підчас виборів. У нас наразі цього не виникло. Я хотіла б водночас заперечити панові Кужелюку у тому, що в нас начебто немає політичної системи. Система є, але їй бракує системи противаг. У чому це проявляється? Уряд, який є втіленням всієї виконавчої влади, насправді опинився не в своїй ролі. Він перебуває у повній залежності від Президента, а Прем'єр-міністр перетворився у хлопчика для биття. Отже, найслабше місце у цій системі - це взаємозв'язок президент-уряд-парламент. Безсумнівно, що треба посилити взаємну між ними відповідальність. І слід чітко визначити, де завершуються виконавські повноваження Президента.


Компартію замінила Адміністрація Президента

Анатолій Романюк, керівник Центру політичних досліджень Львівського національного університету.
Я б не погодився з тим, що Україна у стані політичної кризи з 1990-го чи з 1991 року. Гадаю, сьогодні маємо два типи кризи, корені яких сягають у минуле. Перший тип - політична криза. Влада не здатна регулювати ситуацію в країні. Другий тип - системна криза. Вона чітко визріла в минулому році. Референдум виявив це повною мірою. Які корені системної кризи? На мій погляд, вони закладені у тому, як народжувалася наша держава. Як би ми не говорили, що незалежність 1991 року готували, все вказує на те, що вона таки «впала згори». Стара влада почала будувати політичну систему без опозиції. Остання була слабкою і погодилася нате, що нехай влада будує державу, - тільки б не приймала руки Москви. І влада, вибудувавши систему старого(горбачовського) зразка, заклала у ній протиріччя - елементи авторитаризму і демократизму. Минулорічний референдум - це початок конфлікту між елементами демократизму і авторитаризмом. Далі країна не може розвиватися за двома сценаріями. Вона мусить бути або авторитарною, або перейти на повністю демократичні рейки. Коли номенклатура відбудовувала авторитарну систему, вона зіткнулася з потребою повноти влади, яку колись уособлювала компартія. І такий варіант було знайдено - Адміністрацію Президента. Коли ж ми сьогодні говоримо про владу, то мусимо розуміти, що влада - це певна вертикаль, яка підпорядковується Президентові. Нашу модель влади начебто «списано» з французької конституції. Насправді, це не є так. Вона «списана» з Росії, яка, своєю чергою, запозичила її у Франції. Краще вже було нам калькувати з Франції, тоді модель влади була б більш чіткою й логічною.
Ключовим завданням опозиції має бути вимога до Президента виконувати Конституцію. Мені сподобався вислів Леоніда Кучми підчас його останнього перебування у Росії. Він заявив, що у нас, мовляв, немає європейської опозиції. Сказано ідеально. У політології є таке поняття, як симетрія могутності. Яка влада - така й опозиція. Щоб мати європейську опозицію, слід також мати і європейського президента. Але Президент має рацію у тому, що опозиція, яка хоче провадити демократичну лінію, сама мусить бути демократичною. Тобто вона має нести принципи демократії, чого не усвідомлювала раніше.

Антоніна Колодій.
Ви кажете, що треба змусити Президента виконувати Конституцію. Та чи здатний цей Президент у принципі, за своїм менталітетом, виконувати Конституцію?

Анатолій Романюк. Є тиск громадської думки, тиск демократичної опозиції і Заходу, котрі разом змусять Президента піти на поступки. Два приклади з історії засвідчили, що можна демократичними методами зламати надзвичайно потужну силу. Перша - це революція в Індії. Махатма Ганді запропонував кардинально нову ідею: на силу реагувати виключно демократичними методами, без жодного каменя. Те саме зробив Мартін Лютер Кінг. Тобто можна проти недемократичної влади працювати демократично.

Ігор Балинський, викладач факультету журналістики Львівського національного університету. Дуже влучне нагадування про Ганді і Мартіна Лютера Юнга. Але покажіть мені людей в Україні такого рівня. Мене цікавить питання природи сучасної політичної опозиції в Україні. Мені не здається, що опозиція є контрелітою. Це радше фронда. І постає питання: чи здатна сучасна опозиція стати виразником тієї групи, яка виступає за зміни? Чи є взагалі політична опозиція в Україні виразником якоїсь соціальної групи? Є три групи в опозиції. Перша - це політичні маргінали, які наділені певними лідерськими якостями, але не мають за собою організаційного ресурсу (Лариса Скорик, Степан Хмара, Левко Лук'яненко). Друга - це група політиків, яка в певний проміжок часу перебувала у владі, мала вплив на прийняття рішень, але з тих чи інших причин опинилася поза цим процесом (Тарас Стецьків, Володимир Філенко, Олександр Мороз). Третя група - це люди, які підпадають під категорію контреліти, які прийшли в політику, оминувши співпрацю із владою (Тарас Чорновіл). Тому для мене сучасна опозиція - це поки що перегрупування тих політичних ресурсів і сил, які свого часу «випали» зі старої номенклатури.

Юрій Кужелюк.
Звичайно, дії опозиції повинні бути мирними і демократичними. Але не забуваймо: коли говоримо про Ганді, мусимо пам'ятати, що британська імперія мала триста років парламентаризму і тоді існували поняття честі та гідності. Не забуваймо, що Мартін Лютер Кінг діяв у державі, де функціонує одна з найбільш універсальних форм демократії. Крім цього, говорячи про сучасний контекст, здається, ми надто багато уваги приділяємо 9 березня в Україні. Пригадайте, Маргарет Тетчер ввела подушний податок, дочекавшись таких заворушень і бійок, що порівняно з ними наша акція-дрібничка...

Андрій Павлишин, заступник головного редактора журналу «Ї».
Насамперед хотів би також звернутися до наведених паном Романюком аналогій. Концепція, яку висунув Ганді, була відповіддю на масовий розстріл абсолютно безчесною і свавільною британською владою кількох сотень індійців під час однієї з маніфестацій. Концепцію Мартіна Лютера Юнга було висунуто в державі, в якій ледь не на законному рівні існувало лінчування і яке нормально сприймалося суспільством, де існували расові обмеження... Мартін Лютер Кінг запровадив свою концепцію в умовах, коли діяли «чорні пантери», коли розгорнувся широкий терористичний рух негрів і білих, рух крайніх правих. Тут наведено було лише два приклади, коли концепт демократії спрацював. Але є безліч прикладів, коли концепт демократії у боротьбі з антидемократичною владою не спрацьовував. І винна тут насамперед влада. Польська влада не хотіла перед Другою світовою війною розмовляти з УНДО, і вона дочекалася того, що змушена була стати віч-на-віч з ОУН, а пізніше з УПА. І виник конфлікт УПА - АК (Армія Крайова), який було розв'язано, як відомо, не на користь польської влади. Влада у Британії має вже багато десятиріч клопоти з Ірландською республіканською армією. Вона не захотіла говорити з легітимними ірландськими політиками, з інтелігенцією, із демократами. І цей перелік можна було б продовжувати. Там, де влада пручається і не хоче йти на нормальний діалог з поміркованими представниками опозиції, сама собі обирає екстрему і заробляє хронічну хворобу, котру не вдається вилікувати десятиріччями. Змінюється система влади, в країні начебто все відповідає усталеним політологічним зразкам, але влада й надалі має виразку, котру загоїти дуже важко. І Україна стоїть зараз перед ситуацією, коли їй дуже мало залишилося до того, аби влада загнала у підпілля частину екстреми, яка почне абсолютно неконтрольований рух аж до терористичних засобів боротьби. Одним із елементів структурної кризи, яка є в нашій державі, - це моральна криза, недовіра суспільства до влади. І дуже важливу роль у процесі переговорів влади з опозицією мусить відіграти інтелігенція. Так було у Польщі під час «круглого столу» 1989 року.

Поява будь-якої опозиції краще, ніж її відсутність

Ігор Танчин, кандидат історичних наук.
Хто в Україні є опозицією? І хто намагається стати опонентом Президента? 63 фізичні особи, які зібралися у Форум національного порятунку. Отак зійшлися 63 особи і заявили, що вони є сіллю і совістю цієї нації і що можуть протистояти людині, за котру проголосувало 16 мільйонів. Але поява навіть такої опозиції є все ж позитивним моментом у цій державі. До 1994 року ми можемо говорити про наявність в Україні опозиції. Проте згодом так званих народних демократів прийняли у середовище влади, і опозиція зникла. Від цього часу ми говоримо про формування чітко авторитарних структур у державі. На мою думку, найбільш імовірним виходом з кризової ситуації є наявність незалежних ЗМІ. Однак нинішня опозиція є дещо дивною. Чому її не підтримує населення? Тому, що джерела фінансування опозиції є темними, а програма - незрозумілою. Окреме питання - це маніпульованість цієї опозиції. Хоча організувати протистояння з владою у нашій країні можна і з допомогою невеличкої групи людей, бо влада в Україні, головно, є нелегітимною... У нас влада тримається тільки завдяки загальній байдужості населення до неї.

Василь Стефак, заступник начальника управління внутрішньої політики Львівської облдержадміністрації.
Для мене є ще «темним лісом» походження опозиції. Чи в опозиції зібралися саме ті люди, які хочуть в Україні змін, які б влаштували все суспільство? Я наразі не можу сказати, підтримую опозицію чи ні. Зрозуміло й інше: влада на будь-якому рівні повинна прагнути діалогу. Це краще, ніж брати до рук каміння. Ми маємо сьогодні людей при владі, яких до державного управління не готували. Вони йдуть, спотикаються, роблять помилки і чогось вчаться. Як наслідок, маємо «нездорове» суспільство, перед яким хочемо поставити «здорові» питання. Нинішня ситуація в Україні нагадує вітряк, який намагаються відремонтувати, але при тім хтось починає кидати у нього камінці. Чому, наприклад, цього протистояння у нас не було два-три роки тому, а саме сьогодні, коли за рік прем'єрства Ющенка відбулися певні економічні зміни? Ставлю перед собою багато запитань: яка перспектива цієї опозиції, кому це вигідно, хто за цим стоїть? Для кожної людини очевидно, що «справа Гонгадзе» і «касетний скандал» - справи одного гатунку, вони добре готувалися. Хто смикає за ниточки? Імен так і не назвали. А за цим стоїть питання лідера: ми не вельми думаємо над тим, хто прийде завтра. Якщо опозиція матиме конструктивну програму, за якою піде народ, і якщо вона визначиться з лідером - тоді ми по-іншому будемо сперечатися.

Анатолій Романюк.
Хочу подискутувати з паном Стефаком. Проблема не в «касетному скандалі». Кризу було спровоковано Президентом. Згадайте президентські вибори, коли влада «зламала» усіх, щоб перемогу здобув Президент, коли «робили» 102-103% голосів, коли СБУ «тиснула», коли влада викручувала руки, в тому числі і у Львівській області. Згадайте референдум, коли влада знову всіх «викрутила». Що говорив Сенчук? «Я як громадянин підтримую Президента, і всі голови райдержадміністрацій підтримують Президента». Ось тут причина системної кризи. Влада відійшла від демократії, і їй сподобався смак авторитаризму.

Андрій Павлишин.
Мене також цікавлять питання про «таємничі сили». Яка «таємнича сила», який таємничий гравець зняв з посади глави МЗС України Бориса Тарасюка і призначив Зленка? Яка «таємнича сила» змінила зовнішньополітичну орієнтацію України на монопольне проросійську, уклавши відповідні угоди у політичній та економічній галузях? Який «таємничий Президент», нехтуючи державною мовою, виступає зазвичай мовою іноземної держави? І цю низку риторичних запитань можна продовжувати. Тому не тільки через «касетний скандал» і «справу Гонгадзе» почалася активізація опозиції. Ці «справи» лише відіграли роль каталізатора.
Ігор Марков, керівник лабораторії соціальних досліджень Центру підтримки приватного бізнесу. Мені здається, що в редакції «Високого Замку» вже почалися мікропротистояння між владою і опозицією (сміється). Хочу зробити комплімент присутнім колегам, тому що такого рівня аналізу політичної ситуації в Україні ще не було зроблено. Ми звично говоримо про демократію, опозицію на рівні абстрактних речей, ідеалізуючи їх. Демократія - це політична взаємодія у відносинах, символах конкретного суспільства. Мені здається, що влада в Україні діє в категоріях докризового часу. В Україні відсутнє середовище легітимного спілкування, тим пояснюються труднощі з «круглим столом». У суспільстві повинен сформуватися певний напрям політичних оцінок нинішньої дійсності, спричиненої «справою Гонгадзе», якщо хочете - політична правда цієї стартової події. Далі: повторний арешт Тимошенко свідчить, що характер відносин влади з опозицією не змінився. Зникнення Гонгадзе і наступні події спричинили народження в Україні духовної опозиції. Духовна опозиція - це наростання протистояння відносинам, які довели до того, що вбивство людини стало символом побутовості. Інша справа - це переростання духовної опозиції в опозицію політичну. Інтегрованого середовища нової опозиції, яке б заклало основи свого політично-правового визначення, на сьогодні ще не склалося. Лідери опозиції, як правило, роз'єднані, вони виступають як особистості, і протистояння нині відбувається лише в персональній площині. Влада і опозиція є політично неінтегрованими. А площина персональних протистоянь відображає те, що є в суспільстві. Дискусійне питання: хто хоче переговорів - влада чи опозиція? Тим часом соціологія свідчить: в Україні зростає число тих громадян, які хочуть відставки чинного Президента.
Тарас Батенко, кандидат політичних наук. Ми усі є певною мірою люди заангажовані: хто у владу, а хто в опозиційні структури чи структури громадянського суспільства. Але ми всі погоджуємося, що в Україні склалася політична криза. Чи маємо системну кризу? Можна повірити Долганову й іншим, що системної кризи в Україні немає (якщо під системою розуміти врегулювання відносин між виконавчою, законодавчою та судовою владами). Тут у нас - повна благодать. Але все псує фактор опозиції. Якщо опозицію в Україні розглядати як системну, але не визнану владою, тоді у нас є системна криза, бо влада не бажає з нею йти на діалог. І влада зацікавлена у тому, щоб переконати громадян: системної кризи в Україні немає. Зомбуючи громадянина, влада прагне виштовхнути опозицію на задвірки системи. Що вона до певної міри і спробувала зробити 9 березня. Тепер щодо самої опозиції. Звичайно, вона функціонує у межах політико-правової системи, єдиного конституційного поля. Проблема опозиції у тому, що вона досі не виробила зрозумілої для широкого суспільства програми політичних дій. Ключовий факторі який об'єднав опозиціонерів у ФНП, - це бажання відправити Президента у відставку. Але небезпека полягає у тому, що коли діалог між опозицією і владою поглибиться, коли виринуть інші питання (розмежування функцій між президентом, прем'єром і парламентом, парламентська чи президентсько-парламентська республіка тощо), опозиція, як цілісний суб'єкт переговорів в Україні, перестане існувати. Є велика небезпека, що опозиція внутрішньо не готова до діалогу з владою. І влада боїться «круглого столу». Маємо невеличкий тайм-аут, яким опозиція може скористатися, аби врегулювати свої внутрішні і програмні питання.
Антоніна Колодій.
Те, що пан Марков назвав «духовною опозицією», я розумію, як громадянську. З одного боку, це люди-аутсайдери, як їх намагаються подати. Але я ставлю собі питання: чому вони аутсайдери? Тому що не прижилися у тій системі? Тому що здебільшого були чесними людьми? Мені здається, що така опозиція якраз потрібна суспільству для очищення. Громадськості сьогодні потрібна відставка Президента. Тому що Президент часто демонструє відсутність правової свідомості, тому що Президент сприймає сучасний стан речей, як найкращий варіант з усіх політичних систем. Влада ж діє так, ніби кризи немає. І цей Президент не здатний трансформувати систему і змінитися сам. Чи є юридичні підстави для відставки? Виявляється, що так. У Конституції записано: Президент може достроково піти зі своєї посади, подавши у відставку за власним бажанням. Інше важливе питання: опозиція каже, що виступає за нову систему. Не треба перебільшувати значення цих слів. Річ у тім, що немає ідеальної форми правління. Президентсько-парламентська форма правління має два головні недоліки - протистояння між виконавчою і законодавчою гілками влади і можливість Президента перетягувати ковдру на себе, узурповуватй владу. Але й парламентська форма правління має не менші недоліки. У нашій системі вони можуть проявитися більш катастрофічне, ніж ті, які є при президентсько-парламентській республіці. Перший недолік: за парламентської системи дуже нестійкі коаліції і уряди (саме тому де Голь провів свою реформу). Другий: встановлення партійної диктатури може виявитися ще легшою справою, ніж встановлення особистої диктатури у змішаній президентсько-парламентській системі. Тому що через ЦК прем'єр-міністр може виявитися ще більшим диктатором, аніж Президент, який змушений балансувати.

Замість епілогу

Юрій Кужелюк. Яка мета «круглого столу» влади і опозиції? Усунення причин нинішньої кризи чи потреба випустити пару? Влади завжди є замало, її узурпують настільки, наскільки це дозволяє робити суспільство. Далі: поки опозиція не сформулює чітко свою позицію на рівні пересічної людини, доти їй буде тяжко спертися на суспільство.
Ігор Марков. Опозиція терміново мусить запропонувати програму. Треба закласти початок інституцюналізованих відносин у суспільстві, коли кожна звичайна людина знатиме, як влада і опозиція повинні діяти.
Антоніна Колодій. Певна форма переговорів між владою і опозицією є неминучою. Стіл може бути «круглий», «квадратний», та дискусія - неминуча. Крім цього, влада до дискусії не сяде, якщо не буде масового тиску. Вважаю, що масовий тиск може бути цілком демократичним.
Анатолій Романюк. Щодо програми опозиції: минулорічна революція в Югославії відбулася на одній тезі: «Йому кінець!». Без жодної програми. Щодо прогнозу: гадаю, що чинитиметься тиск на Президента, і він піде на переговори. Я хотів би вірити, що він підпише закон про пропорційні вибори. Думаю, певні зміни в аспекті демократизації відбудуться вже цьогоріч. Але Президент піде у відставку найімовірніше наступного року.

Ігор Танчин.
Порівняння польського «круглого столу» з українським є притягнутим за вуха. Наша ситуація цілком відрізняється від польської. Кожне уподібнення шкутильгає, у даному ж випадку ця метафора шкутильгає, як ніяка інша.
Ігор Балинський. «Круглий стіл» мав би відбутися. Але теперішня опозиція використовуватиме його насамперед для свого власного повернення у велику політику (візьміть останні заяви Юлії Тимошенко).

Андрій Павлишин.
Переговори завжди кращі, ніж бойові дії. Тішить те, що в ініціюванні «круглого столу» значну роль відіграли львів'яни. Інший важливий момент - це пробудження, активізація молодіжного руху. Сьогоднішній досвід стане для молоді школою майбутнього управління державою.

«Круглий стіл» провели : Наталія БАЛЮК, Тарас БАТЕНКО, Інна ПУКІШ Газета «Високий Замок» Вівторок 3 квітня 2001р. № 73 (1907)


Прощай у Кучма

присвячюю світлої пам’яті Гії Гонгадзе

Останнього часу моєю улюбленою фразою на політичну тему стала: "Я завжди був в опозиції до Кучми і його клану, але віднедавна я ще в більшій опозиції до нашої опозиції".
Справді, зібрались 9 березня ц. р.(2003) ліві і праві до купи на мітингу з нагоди відзначення роковин Тараса Шевченка і ну посипати голови попелом, бо ж ліві привели до влади Кучму на перший термін, а праві продовжили його перебування на посаді Президента України на другий термін. Ось такі цікаві у нас герої-опозіціонери: спершу самі шкоду вчинять, а потім героїчно її виправляють чи, точніше, роблять вигляд, що виправляють. Все майже як в українському прислів'ї: і злодіїв не було, а батька вкрали. Зачекайте, дорогі опозиціонери: а відповідати хто буде? Виходить, що нема кому? Гарно придумано.
Комуністи і соціалісти лають "злочинну владу", яку складають на 99% їхні колишні товариші з радянської партноменклатури включно з Кучмою. Праві з "Нашої України" і БЮТ ще більше проклинають режим Кучми, якого вони так дружно обрали виключно тому, щоб не дати прийти до влади комуністу Петру Симоненку, але незабаром дуже легко поєднались з тим же Симоненком в опозиції. Скажіть, хіба після всього цього можна поважати подібну "опозицію"? Звичайно, що ні, ні і ні!
Навпаки, при всій нелюбові до кучмістів, важко не визнати їх талант вмілого маніпулювання електоратом і державним апаратом, щоб перебуваючи у значній меншості зуміти вийти в переможці. Але на цьому весь позитив цих людей закінчується. Вони обмежені розумово і зовсім позбавлено честі, совісті і моралі. Коли державні керівники обирають своєю основною метою тотальне пограбування свого ж народу і держави, то це не має іншої назви, як бандитизм. Класичний взірець підтвердження цього маємо в особі найближчого друга Леоніда Кучми екс-прем’єра України Павла Лазаренка. І подібних "павликів" у нашому держапараті повно на всіх рівнях! Я б сказав:"Усі",-та боюсь применшити, тому що багато з наших чиновників добровільно беруть підвищені соцзобов’язання вкрасти подвійно, потрійно і т. д. Найсвіжіший приклад - події з арештом віце-прем'єр-міністра з аграрних питань Гайдуцького. Це ж треба так було познущатись над селянами, які зібрали рекордний врожай збіжжя! І то в умовах, коли державою керує фактично селянин. Яка деградація - просто жах!
По відношенню до нашого Президента України якось важко долучити слово “селянин” і навпаки дуже легко - селюх. Шкода, що Леонід Данилович Кучма був і на все життя залишився отим нікчемним селюхом. Його не можна назвати ні селянином, ні навіть "вихідцем з села", бо з свого села він попросту втік до міста, де було значно легше жити і зробити собі кар’єру. І як всяка нікчема, Леонід Кучма повністю зрікся села і свого коріння, свого народу, його культури, тобто повністю відмежувався від своєї національної ідентичності.
Просто як людину Леоніда Кучму можна зрозуміти, бо ріс безбатченком, що на селі завжди було важко. А що батько на війні "пропав безвісті", то це в радянські часи було принизливим тавром, бо ж чи не зрадником став і десь переховується?. Зрозуміло, що в радянські часи тільки один шлях в гору був у Леоніда Кучми: комсомольський актив, стати членом КПРС і повне, максимальне пристосуванство. Тим і вижив, що всім догоджав і своєю нікчемністю нікому не заваджав. За собачу вірність його любили керівні партбоси і просували до гори. Леонід Кучма був сповна працелюбним і добросовістним виконавцем, але й тільки того. Особиста ініціатива і воля у Кучми атрафовані повністю. Чого варта його коронна фраза з трибуни Верховної Ради України у зверненні до депутатів, коли Леонід Кучма перебував на посаді прем’єр-міністра України:"Скажіть мені, що я маю будувати - і я вам побудую" /цитую по пам’яті/. Тоді йому нічого не сказали і прибрали з посади прем’єра, щоб незабаром Леонід Кучма став Президентом України, який так і не знає, що має робити. Подібно всякій нікчемі, Леонід Кучма всіма силами тримається свого місця і вже майже вісім років мучиться сам і водночас мучить всіх нас своїм безкінечним шарпанням в різні боки. Ось чому співчуваючи Леоніду Кучмі, як людині, я зневажаю його в якості державного мужа. Про такого чоловіка в народі кажуть, що "він без царя в голові".
Здавалось, як вже йдеш з посади - то йди, так ні – він, Кучма, продовжує воду колотити, все мулу напускає своїми "конче потрібними конституційними змінами". О, Господи! - скільки вже можна?! Як же ти нам всім остогид з своїми постійними змінами-реформами поганого на ще гірше.
Зараз я хочу відійти від основної теми задля кількох своїх суб’єктивних роздумів. Як фахівець з робочої професії столяра-меблевика з власного досвіду знаю знаю всю важливість у виробничому процесі чітко визначеного плану, мети і градаційного розподілу завдань. А ще я знаю важливість креслення, яким я просто мушу довіритись і не в змозі перепровірити стосовно наявності в кресленні помилок, які спричиняють брак продукції. Власне тому кресленнями займаються мудрі люди з вищою освітою, шоб люди з робочою професією працювали злагоджено і якісно. Але якщо креслення робили немудрі, то повний завал роботи гарантовано.
Або візьмемо будівництово: звели стіни, аж раптом кинулись, що фундамента під ними нема. Чи стіни не так звели. Хто винуватий в цьому? Ясно, що керівник будівництва. А хто найбільше страждає? Робітник, який робить, а потім мусить переробляти. Що вже казати про жильців майбутнього будинку, кошти яких марнують і кінця-краю тій новобудові невидно, а життя минає в прикрощах, винуватцем яких є отой недолугий керівник будівництва. Існують всі підстави поміняти такого горе-керівника на іншого, проте чіпляється сумнів: чи буде той інший кращий за попереднього, а цього ми вже знаємо - він хоч дурний, та свій і ми якось до нього вже звикли…
Аналогії достатньо прозорі , тому пояснень не потребують. Отож давайте повернемось до сучасності: на що найбільше нарікають в переважній більшості наші люди? На нестабільність, невизначеність свого життя, невпевненість у своєму завтрашньому дні. Але звідки тій стабільності з’явитись, якщо головний стабілізуючий фактор для держави - її основний закон - Конституція, постійно знаходиться в абсолютно нестабільному стані. Наші державні мужі тільки тим і займаються, що шарпають бідолашну Конституцію України, неначе туалетний папір. Та сядьте врешті-решт, йолопи, і добре подумайте, сто раз відмірте і один раз вріжте: прийміть виважене рішення і тримайтесь вже його одного. Зумів же київський князь Володимир провести релігійний тендер, вибрав з трьох релігій християнство і став Великим. Наші ж "ленінські виродки" тицяють, як сліпі щенята, і репетують: "Не тим шляхом йдете, таваріщі! Давайте іншим підем - ще дурнішим"
Історики стверджують, що проблемою держави Київська Русь була міжусобна боротьба поміж князів за титул "Великого Князя" з пануванням у Києві на престолі. Зокрема за 30 років з 1146 по 1176 роки на престолі великого князя в Києві поперімінно побувало 28 князів. В часи Гетьманської України взагалі у нас було по два гетьмани: Правабережної України і Лівобережної, а іноді і 3 гетьмани, що так само ворогували поміж собою за владу і для її здобуття приводили на Україну одні - татар, інші – ляхів, ще інші - москалів. Коли пани б’ються - відомо у кого чуби тріщать. В нашому сьогоденні все повторюється, але Україна в черговий раз демонструє світові свою унікальність, тому що вже тривалий час державою керує одна і та особа, проте влада в державі змінюється мало не щорічно. І то на найвищому рівні державного устрою! Особисто я нарахував їх коло десятка, останнім з яких було введення, а потім через рік - відміна "інституції державних секретарів". Всяк розуміє, що жоден міністр не є ним, якщо без візування у держсекретаря міністерства жоден документ не набуває чинності. Напевно то йшла підготовка до можливого коаліційного Уряду України, бо якщо посаду міністра займе хтось “не з своїх”, то держсекретар обов'язково буде "з своїх" і зуміє блокувати розпорядження міністра “не по темі". Але не сталось і вкотре державу струсонула команда “повний назад". І так далі, і тому подібне.
А скільки дрібніших тупцяй вперед-назад було - і не зрахувати. Згадайте, як вже на першій річниці з нагоди прийняття Конституції України найвищий гарант її дотримання і виконання Президент України Леонід Кучма у свому виступі заявив про дефективність Конституції. І не розуміє, селюх, що сам себе компрометує в очах цілого світу, бо чим думав він і всі його багаточисельні помічники й радники, коли приймали рішення поставити підпис і затвердити Конституцію України? Як наробили помилок, то проведіть спершу ретельну підготовчу роботу, як їх виправити і навіть тоді не на урочистостях вшанування Конституції оголошуйте про її зміни. Ні, кучмівськи лакузи затівають помпезний референдум "за народною ініціативою" про надання додаткових повноважень Президенту України Леоніду Кучмі - весь український народ бачите пережива за своє недолуге бідачисько (це йдеться не про гроші, бо чого-чого, а народних грошей наш Президент нахапав вдосталь). Та вийшла одна похибка: паскудна Верховна Рада України, яку обрав той самий народ, відмовила Президенту України Леоніду Кучмі в наданні додаткових повноважень.
Думаєте наш Президент заспокоївся? Ха!- не на того напали! В голові Леоніда Кучми одразу визріла нова ініціатива і він заявляє про бажання тепер вже обмежити повноваження Президента України, бо всеодно йому вже скоро час йти з цієї посади, а наступому Президенту стільки влади без потреби - раптом він нею стане користатись, як належить. Ганьба і тільки.
Знову починається на державному рівні переливання з пустого в порожнє. Про гласність, порядність і відсутність фальсифікацій у всенародному обговоренні запропонованих змін до Конституції, зайве навіть говорити. Люди голову сушать, обдумуючи, як вижити в цій країні злиднів, злодіїв і дурнів, а вони заявляють про 10 міліонів громадян України, які прийняли участь в обговоренні. Щоправда, знайти когось з оцих 10 міліонів проблематично поза державним апаратом, але то дрібне - зате всі папірці як в один гарно оформлено. Навіть вказівку про потрібну кількість “неодобрямса” виконали, щоб вдруге не зганьбитись як при "всенародному референдумі" з "одобрямсом" в багатьох регіонах понад 100% від реальних виборців. А тепер у нас мало не міліон громадян висловився проти – отак! Знайте, що у нас демократія: скільки наказано – стільки противників і вказано. Сам Президент Кучма вимагав "неодобрямса”.
Спеціально пишу все це після підбиття підсумків всенародного обговорення, щоб чого доброго і мене 11-м міліоном не зарахували. Принагідно зазначу свою точку зору з цього питання: Конституція дійсно "не священна корова", але водночас і не дійна. Якщо є справді велика потреба щось змінити в Конституції, то один Президент має подати свої пропозиції, а Верховна Рада одного скликання їх обговорює і фіксує документально, а ВР наступного скликання тільки приймає і подає на підпис і тільки підпис новому чи переобраному Президенту. Ще зміни - по новому колу. Довго, але надійно, бо гарантує, що вносяться дійсно потрібні і важливі конституційні зміни для користі країни, держави і народу, а не якоїсь купки людей.
На цьому можна було б попрощатись. З Кучмою. Це зробити легко, бо жаліти немає чого і за чим. Ситуація майже як у Святому письмі, де про одного з царів сказано наступне:"І став він царем в Ірусадимі, і правив 8 років, і помер, і поховали його, і ніхто не плакав по ньому". Я певен, що 99,9% українців радо і з легкістю забудуть про Леоніда Кучму, як тільки він перестане бути Президентом України. Всі тільки й мріють про те, щоб він скорше забрався і зробив компанію іншому Леоніду, котрий Кравчук і така сама нездаль.
Однозначно ясно, що Леонід Кучма остогид на посаді Президента України навіть тим, хто ним сповна користає, але багаторічна агонія іншого Леоніда, котрий Брежнєв, який разом з собою забрав до могили і Радянський Союз, вчить уникати подібного. Для кучмістів існує одна єдина проблема, яка заважає сказати їм :"Прощавай, Кучма". Ця проблема в одному: а хто буде його наступником?
На мою особисту думку кучмісти зроблять тихцем ставку на Віктора Ющенка, який, відверто кажучи, також порядна розмазня, бо мати фактично в своїх руках владу після вбивства Гонгадзе і не зуміти для того зробити рішучий крок - це треба бути добрячим недомірком. Він навряд чи спроможний на якісь глобальні репресії чи диктат. Ющенко мямля, і головним позитивом в нього є його порядність і фахова підготовка, достатня для керівника держави найвищого рівня. Як дасть Бог, то поживем, доживем – побачимо. Воно хоч і не рулетка, а точно вгадати ніхто не годен.
Особисто я маю велику симпатію до Григорія Кирпи і був би радий бачити на посаді Президента України саме його, але він популярний серед знавців, а обирає плебес. І вже як мрію, я б бажав бачити на посаді Президента України Богдана Губського, а прем’єр-міністром - Сергія Куніцина - ото б був чудовий дуумвірат для України, кращій, ніж зараз є в Росії з Путіна та Касьянова. Але ж чи такі задуми у наших "сірих кардиналів", майстрів закулісних технологій Віктора Медведчука і Дмитра Табачника? Їхні мрії мають значно більші шанси до здійснення. Майбутнє покаже.
Ну, а поки що нами править дійсний Президент України Леонід Данилович Кучма, тож давайте, уповаючи на його обіцянку піти з посади Президента вчасно, дружно подякуєм Леоніду Кучмі за все те добро, яке він зробив для нас. Мало того доброго, але ж давайте подумаєм інакше: міг би наш Президент бути ще гіршим? Безперечно, що міг! Ну то й давайте подякуєм за те, що він таким не є. Дякувати Богу, він все-таки не Пол-Пот, не Сталін і т. п. Дякуєм і кажемо: -Прощай, Кучма.

Володимир Вир Інформаційна мережа «Відверто» коректура 19 червня 2004р.


Создан 10 июл 2009



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником