"Автограф на Україні" Лана Перлулайнен

 

"Автограф на Україні" Лана Перлулайнен

поезія, поема про Івана Мазепу



"Автограф на Україні" - друге видання поеми-трагедії про Івана Мазепу. Поема звучала на хвилях Львівського радіо в уривках (чигала авторка) і двічі повністю у виконанні заслуженої артистки України Романни Панчак, а також на Українському радіо.
Авторка - лауреат премій ім. Василя Стуса (1998) та часопису "Сучасність" (1997). Член Національної спілки письменників України.


АВТОГРАФ НА УКРАЇНІ


Північ бавилась сигаретами.
З підвіконня тягло віками.
- Я чекала Вас, пане гетьмане.
- Відпочиньте з дороги. Кави?

Час був стислим, як епітафія.
Він мовчав, що було нечемно.
Певно, та Петрова анафема
не минула таки даремно.

- За життя Ви були галантнішим.
Звідки зараз? З пекла чи з раю?
Запитав: - Я для тебе зрадник чи?..
Я сказала: - Іще не знаю.

Стримався. Тільки очі блиснули -
наче вічність пробила простір
Він сказав: - Пиши про Хмельницького
Я сказала: - Занадто просто.

Три століття себе спокутую.
Імена міняю, як рани.
Що від мене треба майбутньому?
Я сказала:
- Пане Іване,
я не лізу в Ваші біографи.
Просто там, у добу Руїни,
Ви залишили свій автограф,
розписавшись на Україні.
Час його зіпсував. А свідками -
Ви і Бог.
Він сказав: - Не треба...
- Пане гетьмане, всі політики -
то якимось чином Мазепи.
Не про всіх Історія згадує,
не по всіх залишає дати.
Королі, герої і зрадники,
а про решту - що пам'ятати?
Як приходили поколіннями,
так і йшли безіменно далі.
А історія любить винятки,
бо майбутнє із них складає -
невідомо коли народжених,
що кочують разом з добою
з переможців - у переможені
і зі з радників - у герої.
Серед сотень життів оскаржених
я Вам марно шукала рівних...

- І яке ж я справляю враження?
- Трохи схожі на наші гривні.
Він вклонився і мовив:
- Дякую.
- На портретах Ви дуже різний.
- Я ніколи не був однаковим, -
посміхнувся: - Любив сюрпризи...

Він стояв на порозі серця і
посміхався, як в об'єктив.
- Прошу пана, я дуже вперта.
І тоді він сказав:
- Ходім!


І. БЛУКАННЯ

1
Століттями дати бавились,
ловили в свої безодні,
де сонце було проставлене,
як печатка Господня
Простір його сучасности
біс кордонами краяв.
Там, під брехнею Пасека,
яку розповсюдив Байрон,
при дворі Казимировім,
у боротьбі ідей,
він учився на лідера -
чемний, як "добрий день".
Його обминали битви,
і ділили придворні дами.
Між службою і молитвами
він навіть Долю звабив.
Закохана і засліплена,
штовхала його наверх,
де їм обом несподівано
скрутила дулю Кар'єра,
бо непрощенну ваду мав,
незнищенну ознаку:
чарівний Іван Степанович –
niestety! - не був поляком...

2
Він століття пробив зсередини,
як пташа пробиває стелю, -
бо інакше б не був Мазепою
вихованець Макіавеллі.
Він постав під чужими зорями -
невідомий, самотній, зайвий.
- Що тобі? - спитала історія.
І Мазепа не схибив:
- Слави!
Присвітила щербатим місяцем.
- Чи не ти, - впізнала, - лакузо,
воював супроти Хмельницького?
Заперечив:
- Помилка. Мусив,
але вчився тоді в Голландії.

Він умів дивитися в очі.
- Є вакансія серед зрадників.
Відсахнувся:
- О ні! Не хочу!
- Між героями, перепрошую,
місць немає.
Знизав плечима.
- Що ж тоді?
- Посильної ноші.
- То до Бога. Я тут не чинна.

Ворожила довго із дзеркалом
по зірках.
- На свою біду
ти далеко підеш, - попередила.
Він погодився:
- Що ж! Піду...

3
І шляхами неґоноровими
повернувся в свою Руїну.
І промовив рідною мовою,
і прислухався:
- Батьківщина.
Батьківщина... Вклонився згарищам.
Задивився у хвилі часу.
Тут батьки лякали татарами,
щоб міцніше в сідлі тримався...
Звідси вирушив за наукою
і визнання в Європі жебрав...

Зціпив зуби і повернув коня,
і поїхав до Дорошенка.

4
Все спочатку. Але був мужнім.
Одружився - і став заможним.
Тож прискорено надолужив все,
чого позбавила Польща.
Десь просунувся, щось очолив -
і уже влаштувався в чергу
до верхів, де ділила ролі
вередлива пані Кар’єра.
Йшла війна. Вирували пристрасті.
Дорошенко інтриги плів.
Я не стрималась:
- Пане писарю,
Ви уже на своїй землі.
Подивився:
- Не маю сумнівів. -
І в літопис уткнувся знов.
- Як живеться Вам, як руйнується,
як працюється дикуном?
Як Вам спиться під плач і стогін?
Під болючий стукіт сердець
із татарами по іконах
як в'їжджається в Кам'янець?
Певно, маєте файний почерк.
Занотуйте ж, як у Христа
розтрощили копитом очі -
Він нічого Вам не сказав?
Як ведеться Вам, дипломате,
коли Ви в мусульманський вир
розграбованими стежками
супроводжуєте ясир?
Він мовчав - дипломат, політик,
винуватець численних жертв...
Він сказав. - Аби щось змінити,
треба видертися наверх.

5
Вирушив мимоволі.
Сідло до сідла - цок-цок -
ліворуч скакала Доля.
З неба дивився Бог
Рипіли вози прокляті.
Ясир у возах поснув,
їхали домовлятись
про чергову війну.

Нервово мигтіли зорі.
Вітер степом блукав.
... Смерть промайнула поруч -
в синіх очах Сірка -
наче у синім небі
чорний кошмар ночей -
і обрала Мазепу,
всілася на плече.

Знехтував. Гонорово
скинув її з плеча.
- Перепрошую. - мовив, -
пані. Іще не час.
Прошу не заважати
Я поки що живу -
і, як колись Варшаву,
причарував Москву.

Хто він - самотній вершник
чи заклинач подій?
Вчора - правобережний,
а сьогодні - який?
Роздивився. Обдумав.
Вивідав. Передчув.
- Що тепер, осавуле?
- А тепер - булаву!

II. БУЛАВА

1
Менталітети бавились в братання,
звіряли позолочені хрести.
Ще Південь пам'ятав свого Богдана.
Ще Північ просувалась до мети -
імперилась в собі, як передмова.
Іще не доросла і до Петра -
а вже вкінець доздався Самойлович.
З церквами. Аж до самого Дніпра.
Історія лиш розставляла дати
надгробками на цвинтарі подій.
І не було Христа, щоб нагадати
зневіреним своїм про "не убий".
І хтось за старшинством менталітети
уже ділив. Продовжувалась гра.
Вже Південь обмірковував Мазепу.
На Півночі збиралось на Петра.

2
Над перехрестям усіх доріг
висіло липневе небо.
І Кочубей голосніше всіх кричав:
- Мазепу! Мазепу!
- Мазепу! - відлунювала земля
І, вільний від інтуїцій,
старанно обіцяне заробляв
московський альфонс Голіцин.

Мазепа притис булаву до грудей.
Вклонився своїй старшині,
землі і небу...
Був перший день
початку кінця Руїни.

3
Бог з-за столу бенкетного
відкликав Мазепу вбік:
- Чи пам'ятаєш, гетьмане,
про те, що ти - Мій боржник?
Протверезів. Замислений
перед Богом стояв.
- Ноші хотів посильної?
Прошу: вона - твоя!
-Важко...
- З твоїм-то досвідом
поразок і перемог?
-Я їм не вірю, Господи..
- Зрадять, - підтвердив Бог.
Гетьман не втратив мужности.
Тільки спитав:
- Сім'я?
- Чи хтось мені вірним буде?
почув у відповідь:
- Я.

4
Треба було загоїти
тридцятилітню кризу.
Гетьман відсунув зброю і
розпочав будівництво.
Наразився на заколот:
- Маєш собі голоту!
Орудувати лопатою -
не козацька робота!

І тут, здавалось, поступливий,
Мазепа виказав волю:
- Селяни, поки гетьманую я,
працюватимуть в полі.

Повів їх, щоб не занудили,
з москалями на хана,
а потім засів в Батурині.

... Забунтували селяни:
замордував податками.
Сказав їм:
- Потрібні гроші.
Державу вам будуватиму -
вами і вашим коштом.

Майбутнє уже дивилось
у підзорну трубу легенди.
Його боялись: якимось був...
занадто інтелігентним.

Це йому і завадило
невірних знищити досі:
вагався.
І перші зрадники
в Москву повезли доноси
Там, при дворі царицинім,
потроху з'їжджали з глузду:
нездарний похід Голіцина
в Москві мав шалений успіх.

Мазепа вивчав історію,
доходив висновків. Міцно
готувався: господарі
викликали в столицю.

5
Все було так, як треба
в голівудськім кіні:
незрівнянний Мазепа
на гетьманськім коні.
Розчепурений почет
(понад триста осіб).
Небо сине, як очі.
Сонце жовте, як хліб.
Цокотіли копита.
Піднялись хоругви.
Південь рівно опівдні
підступив до Москви -
в німбі куряви, мовби
кольоровий міраж,
і вступив ґонорово -
під Козацькій свій марш.
Зупинилося місто
на порозі пригод,
їх приїхало триста.
Зустрічало - сімсот,
і за Долею - втретє -
їхав - знову на схід -
гетьман в царській кареті
від Калузьких воріт.

6
Бали, бенкети, повії -
якийсь диявольський вир.
Нервувала Софія.
Козацький Посольській двір
нудьгував місяцями
і вже ділив булаву,
поки Петро зі стрільцями
перевертав Москву.
Пересувався обрій
подалі від стін кремля
Під Мазепою - вкотре! -
захиталась земля
погана то річ - залежність
від царів і комет, від інтриг і...
Нарешті!
Прошу пана, вперед!

Знову вела крізь відчай
лабіринтів Москви
стара українська звичка
хреститись на всі церкви.

7
І знову чекав Мазепа.
Вперто здіймав хрести
у вересневе небо
Троїцький монастир.
Доля молилась. Поруч
розкинув своє шатро
новий Мазепин господар -
двометровий Петро

Запросили. З дарами
ввійшов, і схрестились враз
погляд синій - Івана,
погляд чорний - Петра
Наче блиснула зброя.
В обох - по шкірі мороз.
Гетьман себе заспокоїв: "Неук Молокосос.
Впораюся: не вперше
виховувати дітей".
(Гетьмане, обережно,
він іще підросте!).
Цар подумав:
"Старий і
незабаром помре".
Файно поговорили.
Цар лишився царем,
і Мазепою - гетьман;
дав старшині урок
і повіз по планеті
одну з своїх перемог.


ІІІ. ПРОТИСТОЯННЯ

1
Вдома на бунт збиралось.
Ширилися чутки.
Вдома бешкетували
без міцної руки.
Вдома ховав занепад
від Європи лице...
Сором! ~ бо він, Мазепа,
відповідав за все:
за будівництво храмів,
фортець, академій, шкіл,
за боєздатність армії
і за заможність сіл.

В Батурин в'їхав - не гірше,
ніж у Москву. Чутки
із інтригами знищив
єдиним махом руки.
Тоді засукав сучасність:
підганяв, поспішав.
Уже Руїна зникала
на сусідський очах.
Уже з'явились ознаки
європейських держав.
Уже на навчання Захід
до Києва приїжджав.
Його портрети висіли
з іконами по церквах...
Молились - і не любили
"Не наш, - казали , - поляк".

2
- Рекордна кількість донощиків!
-Грамотні всі...
- Проте
невдячні.
Запала мовчанка,
- Що то? Менталітет?
- Руїна, що сходить зрадами
в українськім саду.
- Пане Іване, чи варт було?
- Я знав, на що я іду.
- Скільком за зраду віддячили
позбавленням голови?
- Я нікого не страчував
без указів з Москви,
навіть просив амністії.
- Так , - про око людське!
- Майбутнє зробило висновки?
- Пане, що Ви таке?!
- Лише Мазепа...
- А клопоту -
на п'ять історій.
- Невже?
Не заробив!
- Заробите...
Хай Вас Бог береже!

3
Космос кишів кометами.
Жерла хліб сарана.
З ордою тинявся Петрик,
як степова мана, -
вдавав із себе Хмельницького
невчасний авантюрист...
За Мазепину тисячу
його продірявив спис.
Іван Степанович з гідністю
ніс гетьманський тягар.
І все це було дрібницями.

Не був дрібницею цар,
який діяльно прорубував
собі південне вікно...
Чужа війна простамбулила
український кордон
і пішла перекопствувать
під наглядом воєвод...
Будували як прокляті,
Петрові російський флот -
сотні козацьких чайок
здобували - і знов
здавали й брали Очаків,
Казикирмен, Азов.
В полях хліба вилягали
під тисячами копит.
Отак воно, з москалями:
за походом - похід.
Уже із лівого берега
тікали через Дніпро...
- Чого чекаєте, гетьмане?
Нащо Вам той Петро?

Сумний, як тисяча лірників,
Мазепа довго мовчав
Потім сказав:
- Лавірую,
як бачиш, іще не час

4
Іван народився вчителем,
але тримав булаву,
Петро лишався стихією -
поганим він учнем був
Кинувши Академію,
просто поцупив цар
київську інтелігенцію
на московський вівтар.
Обидва були прикутими,
про менталітети йшлось.
Мазепине "поміркуємо" і
Петрове "авось"
прямували до зіткнення
трону і булави.
Мусило закінчитися
струсом мозку доби.
Уже молодого Орлика
по лабіринтах зла
за ручку пані історія
Мазепі в учні вела.


IV ВИБІР

1
Тим часом нове століття
запанувало. Знов
Петро не сидів без діла:
рубав північне вікно.
Встряли в нову халепу -
аж в голові гуло...
- Польща? - спитав Мазепа,
і сам відповів:
-Було...
Порівнював пропозиції,
думав, вагався...
- Хан? -
уже допоміг - Хмельницькому...

І знову гетьман Іван
подивився на правий
берег:
- Хіба Палій? -
Уже скуштував Варшави,
іще не нюхав Москви:
царю служитиме...
Вирок
повстанню проголосив
печально і зло:
- Не вірю!
Дивилися образи.
Мела північна стихія
до південних широт...
Мазепа проґавив хід.
І цим скористався Петро.

2
Почався сезон трагедій.
Цар тасував полки.
Уже тікали до шведів
голота і козаки.
Уже залишили Нарву.
Вперто Карл наступав.
Уже бідолаха Август
корону ледве тримав.
Біля кордонів польських
Мазепа чекав подій.
Уже помер Обідовський.
Іще заважав Палій.
"Пропив свій останній розум", -
писав Мазепа в Москву.

- Гетьмане , що Ви робите?!
- Відстоюю булаву
від ганьби і безладдя.
- Маєте гострий зір...
Піклуєтесь про нащадків?
А він?
- А його - в Сибір!..
Нащадки... Дочка й дружина
Померли... Сина не мав.
Спадщина - Україна.
Спадкоємець - вона ж.

3
Нещадно трясло Європу.
Як жуйка, тягнувся час.
Вперше з'явився розпач
в гетьманових очах.
Союзницьке мародерство
плюс паніка зусібіч...
Кошовий Гордієнко
Скликав козаків на Січ.
Август програв корону,
канючив згоди Петра
забрати нейтральну зону -
правий берег Дніпра.
Цар без роздумів зрадив
Мазепу. Але дарма:
Карл, немов на параді,
на всіх фронтах наступав.
Петро - що би то не стало -
тримався свого вікна.
Закидав листами Захід:
гетьмана продавав.

Іван скаженів і стежив.
От казна-звідки взявсь
колишній пиріжник Мєньшиков,
а нині - свєтлєйший князь,
який уже зазіхав на
Мазепину булаву...
Шановний Іван Степанович -
уви - москалем не був.
Повторювалася Польща.
Нестерпно - хоч вовком вий.
Він з іншої був пісочниці -
не те що Мєньшиков, свій...

4
Чекала подій Історія,
як дитина - забав.
- Що робитимем. Орлику? -
...Орлик занотував.
- На пропозицію Дольської
пристаємо чи ні?
...Орлик учився досвіду
політики і брехні:
дитячі очі розплющив,
ледь не знепритомнів: "Він,
учитель і гетьман, змушує...
Певно, жартує... Ні!
Перевіряє..."
Орлику
полегшало на душі.
Мазепа всміхнувся: "Молодість!" -
І наказав:
- Пиши!
Орлик писав розбірливо
і потай тріумфував:
от - його перевірили,
а він усе розгадав!
Мазепа листа запечатав:
- Все!
Біля серця сховав.
- Тепер цілуй, що не зрадиш, хрест!
...Орлик поцілував.

5
- Пане Іване, чи знали Ви,
що Ваш суддя Кочубей
(тоді ще писар) приставлений
до Вас шпигуном?
- Дітей
хрестив у нього... і жодної
підозри не мав.
- А він
міцно тримав Вас - Мотрею
- Мотря - і зрада? Ні!
Невинна.
- Не маю сумнівів!
Він теж не все врахував...
І все ж таки, Ваше хитрунство,
як трапилось те?
- Покохав...


V. МОТРЯ

1
"Чи дурні вони, чи скажені?
Як крізь сон: погрози, свати...
Так і в'ються довкола мене -
чи довкола посагу...
Ти ж
був завжди - як земля і небо,
добрий бог дитинства мого.
Кожне свято було - Мазепа.
Кожне свято моїм було.
Ще й повітря не ворухнеться,
ще ніхто не почув - а я
резонансом власного серця
впізнавала твого коня.
Вибігала тобі назустріч -
і ніхто зупинить не міг...
Ти мене піднімав на руки,
притуляв до колючих щік.
Видихала:
- Хрещений!
- Мотре!
Ваша милість! Скучала? Ні?
- Так! - і смикала вже:
- А що ти
для своєї Мотрі привіз?
Що? А все - що не побажаю.
Забаганки терпів дурні.
А нікому не дав би шаблю
потримати - лише мені.
- Він же гетьман! - Вона ж - дитина!
Обіймала - не відірвать!
Так засну на твоїх колінах,
а прокинусь - тебе нема...
Чуєш, гетьмане: плаче Мотря,
моя милість печальна. Ти ж
був всесильним. Стискає обрій...
Задихаюсь від самоти...
Кажуть, нас повінчать не можна.
Кажуть, Бог того не простить...
Як іти мені - за чужого?
Ти навіщо мене хрестив?".

2
"Мотре, серце, біла лілеє!
Світ стискає, немов удав.
Хай би той простився з душею,
хто з тобою нас роз єднав.. "

Так писав - і плакав - Мазепа.
Бог дивився через плече.
- То про Мене? - спитав
- Про Тебе.
Бог сказав:
- Я - не Кочубей.
- Я втомився молитись, Боже,
Клич чортів - хай несуть вогонь!
В пеклі гірше бути не може.
Не боюся пекла Твого!
- Слухай, гетьмане...
- Відчепися!
Взагалі не Тобі пишу
"Хоч побачити б Вашу милість.. "
Бог сказав.
- Я тебе прошу
- Ні. Це я жебракую - щастя
хоч окраєць...
- Іде війна!
Раптом протяг - і двері навстіж...
А в дверях... Ні Невже? Вона!

3
На порозі високім -
незачинена мла.
- Мотронько! Ти промокла...
- Гетьмане! Я втекла!

Бог поступився місцем,
з порога перехрестив
їх і - мабуть, навмисне -
двері не зачинив...
У Батурині соннім
залишились сам на сам
Божа раба Мотрина
і божий служник Іван.

- Мотронько, Ваша милість!
Не вірю очам... Ти?
-Я!
Нехай вони скаженіють!
Гетьмане, я твоя!

Стояв на старих колінах
ясновельможний пан.
- Гетьмане, хочу сина!
І син мій буде - Богдан!

І то було не видіння,
не марення уві сні:
стояла вона - богиня!
І гетьман вимовив:
- Ні!
Помру я - що буде з вами?
Люди. Мотронько, злі.

Як скошена, Мотря впала
...Містом чутки повзли.

4
Вранці кипів Батурин.
Кочубей лютував:
смикав дзвони, як дурень,
сиве волосся рвав,
крякав, неначе ворон,
на весь православний світ -
розносив батьківський сором
від гетьманських воріт.
Іван писав Кочубею:
"Ганьбити Мотрю не смій!
Стара твоя - навіжена,
а ти де розум подів?
Я - батько її хрещений.
Втекла від домашніх чвар
не в якусь там печеру -
в гетьманську хату дочка.
Перелюбство? Очуняй!
Здуру галас здійняв!"

Старшину скликав в Батурин
генеральний суддя.
Хотів скористатись навіть
з доньчиної ганьби:
дуже кортіло, мабуть,
дістатись до булави...

5
- Не дадуть нам спокою...
- Ниці!
- Я старий, а ти...
- Замовчи!
Заштовхаю час у пивницю
і в безодню жбурну ключі.
Кожну зморшку твою розгладжу,
розрівняю губами шрам.
Біля ніг собакою ляжу
і майбутньому не віддам -
бо без тебе його не треба!
- Мотре, щастя моє п'янке!

Раптом хтось покликав:
- Мазепо!
- Хто там. Орлику? Що таке?
Розчинились двері і Орлик
на порозі блідий стояв...
Бог промовив:
- Збирайся, Мотре!
Встав Мазепа:
- Вона - моя!
- Ні, Іване, не маєш права.
Закінчилась відпустка. Все.
- Ти подбай про неї...
- Подбаю.
І Мазепа сховав лице
у долоні:
- О Ваша милість!
Незрівнянна моя любов.

...Тільки віхола відхилилась,
як завіса, і впала знов


VІ ЗМОВА

1
Оберталась планета.
Маневрував між зрад
неофіційний гетьман
обох берегів Дніпра
з шведами домовлявся,
стримував козаків,
не підпускав поляків,
обдурював москалів.
Без відповіді в Диканьку
летіли ніжні листи...
Потім спровадив батько
Мотрю у монастир,
а сам терпляче Мазепі
служив і не поспішав...
Гетьман його за себе
наказним залишав,
запрошував на наради,
долаючи біль і гнів:
адже він був її батьком -
і Мазепа не смів...
А Кочубей тим часом
під дзижчання порад
жінчиних готувався
до головної зі зрад.

2
Цар спитав:
- Що у тебе?
- Донос. Тридцять три статті.
- Мабуть, знов на Мазепу?
Хто?
- Кочубей
- Іди,
сам допитаєш - так, щоб
усіх своїх пригадав.

...Іскра одразу здався.
І Кочубей не став
героєм. Сказав:
- Обмовив
за образу дочки.
- Що, солодкі, панове,
у царя батоги?

...Повертались з конвоєм:
уже не до булави...
Мазепа махнув рукою -
впали дві голови.

3
Слава Богу, доноси
уже набридли Москві.
Змовники: Ломіковський,
Апостол, Горленко і
Зеленський, - вели нараду.
Мазепа так влаштував,
що звернутись до Карла
не він запропонував.

- Гетьмане! Ти тримаєш
Богданову булаву!
Він вивів нас з-під Варшави.
Тобі залишив Москву.
Рятуй Україну; батьку! -
бо ж проклянемо...
Він
не міг би уже вагатись -
навіть якби хотів.

4
Хотів?.. Але жоден Орлик
і жоден зрадник не знав,
що гетьман давно угоду
з королем підписав.
Тепер терпіння, панове!
Тепер Мазепа чекав
з останніх сил.
В Могільові
все літо вагався Карл:
піти через Україну
чи через Смоленськ? Зима
уже підганяла в спину.

Мазепа надію мав,
що Карл на Смоленськ ітиме,
не вплутуючи у гру
його. Хай б'ються за північ.
А він напише Петру,
подякує, як годиться,
хліба пошле, вина...
- Гетьмане, Ви - дитина!
- Мені набридла війна...

На серці було тривожно,
наче зараз на кін.
Програвати не можна!
А цар вимагав полків.
Мазепа лічив хвилини,
скаржився на татар,
на хворі...
На Україну
нарешті вирушив Карл.

5
- Чого ще чекаєш?
Блиснув
очима:
- Орлику, дай
мені сюди оту скриньку...
Так... А тепер - читай!
Орлик:
"Його Величність
король Дванадцятий Карл
Князеві України
негайно дає війська,
коли постає потреба
оборони, або
того попросить Мазепа
чи наступник його.
Давні козацькі землі,
які відвоює Карл
у москалів, належить
повернуть козакам.
Гетьман і Генеральна
Рада без перешкод
пануватимуть. Давній
збережеться закон.
Після смерти Мазепи
король забезпечує
свободу і незалежність
українських земель.
В гербі і титулі Князя
не буде змін, і його
король не зможе привласнити
за будь-яких умов.
Князь відступає Карлу
(тільки на час війни)
міста: Стародуб, Полтаву,
Батурин, Гадяч і Мглин".
Орлик закінчив.
- Підпис?
- Є: Мазепа і Карл.
- Чого ще чекаю? Діти!
Занадто довго чекав...


VIІ КАРЛ І ПЕТРО

1
Тепер події скакали
галопом з обох боків.
Мазепа чекав на Карла.
Петро Мазепу хотів.
А той про око москальське
вдавав, що ось-ось помре:
прийняв помазання - аби
не зустрітись з царем.

Запізнювалися шведи.
Петро просував війська
й Мазепиної смерти
з нетерпінням чекав:
потрібен був полководець,
а не хворий старик...

Гетьмана Войнаровський
попередити встиг -
влетів потойбічним вершником
на змиленому коні:
- Слідом за мною - Меньшиков
Завтра буде в Борзні!

Всі хворі як вітром здуло.
Схопився, наче мечем
думки розрубав:
- В Батурин!
...Під осіннім дощем
між ватрами у прийдешнє
скакали навипередки
з одноманітним "ге-е-е-ть-ма-а-ан!"
здивованих козаків.

2
На землю стікало небо.
Протяг фіранки рвав.
Батурин не спав. Мазепа
зборами керував.
Обходив палац - востаннє.
Уже догорав архів...

- Чи все врахував, Іване?
- Що розумом охопив.

Стояли удвох - філософ
і Той, що завжди все знав.
- Де доля,.Іване?
- Й досі
ревнує Мотрю... пішла...
- Молися.
Зітхнув: - Молюся...
Бог вдивлявся в лице.
- Чи все ти зробив, що мусив?
Мазепа подумав:
- Все!
Бог руку здійняв...
- Ні!.. Орлику! -
покликав учня свого. -
Мене чекає Історія -
Благослови його.

Орлик з порога:
- Ваші
книжки...
- Забирай!
- А Ви?
Мазепа всміхнувся: бачив?
Бог бачив.
Благословив.

3
Тепер на північ, вперед - нехай
планета гуде! - неслись.
В'їхали без передиху
на правий берег Десни.
Гетьман сказав промову - і
з махом його руки
присягли - хоч здивовані,
але слухняні полки.

Карл - пихатий, як пам'ятник
собі - Мазепу зустрів.

Гетьман йому подякував,
промову проголосив
латиною, як належало.
Карл сказав:
- Ка- ра- шо!
...Московський собака Мєньшиков
слідами Мазепи йшов.
Час натискав на гетьмана:
ось-ось зажене у кут...
Уже війська Шеремєтєва
подолали Десну.

4 Петро розгубився.
Звичка спрацювала:
- Брехня!
Отямився блискавично:
уже наступного дня
галопом на Україну
летів маніфест:
"Ганьба!
Малороси! Старшина
полякам вас продала!
Гетьман Мазепа - зрадник!
Тримайтеся! З вами - ми!"

...Вирушили - насправді.
І справді-допомогли...

Петрова зірка - Меркурій -
тоді у силі була
...Дощенту згорів Батурин.
Мела московська мітла:
Дмітрашка цупив гармати,
Ляксєй майно захопив,
Петро козакам за зраду
з гетьманських скарбів платив...

- Дивіться, пане Іване:
найкращі Ваші полки
зраджують з москалями -
по черзі й навипередки.

Мовчав Мазепа засмучений...
- Піднявшися над усім,
скажіть: таки Вашим учнем
Петро був?
Зітхнув - Моїм...

5
Нарешті Карл переправився
через Десну - коли
гетьманом Скоропадського
в Глухо вінарекли.
І, хоч старшина відмовилась
від Мазепи, Петра
живим ніяк не влаштовував
той, що не помирав.
Петро Україну дибами
прикрасив - як сцену, де
на головній із шибениць
висів Мазепин портрет.

І ці - не були татарами...
У двадцять другий рік
правління гетьман зістарився
на весь свій поважний вік.
Стояв на землі обдуреній
і крізь сльози дививсь на те,
що було Батурином.
На те, що було колись...

Тим часом у Святотроїцькій
анафему правив піп...

- Вони не зрадили, Орлику!
- Краще би я осліп!
- Певно, нас Бог облишив, і
буде сумним похід...
- Прошу, не треба вішати
на Бога свої гріхи!

І очі - такі довірливі -
метали синій вогонь.
- Отримали, пане вчителю?
Ваш Орлик стає Орлом!


VIІ НАПЕРЕДОДНІ
1
Сонце було червоним.
Повітря мороз заціпив.
Карл з усього розгону
вгруз в українську зиму.
Почався голод. Між шведів
після усіх напастей
пішли чутки, що Мазепа
їм приносить нещастя...

Тупик? Помилка? А може...
Мазепа вихід шукав.
Писав Лєщинському в Польщу.
Султану в Порту писав...
Цар краденою монетою
платив за кожного шведа -
вбитого, полоненого...
Яка незалежність? Де там...
Втекли у московський табір
Сулима і Апостол.
Король запідозрив зраду.
Заручником став господар -
знедолений і знесилений...
З української карти
об'єднаними зусиллями
Великих Петра і Карла
міста і села зникали,
залишаючи дати.

Наближалась Полтава -
крапка. Кінець. Відплата.

2
Третина шведів за зиму
навіки вмерзла у сніг.
Щодалі ставав сильнішим
Петро-Скоропадеький бік.
Султан вагався, як завжди,
до кого пристати. Хан -
так само... А Скоропадський
Лєщинського блокував.
Ще й повінь. За нею - спека.
За боєм - наступний бій...
Кошовий Гордієнко
січовиків привів,
за що Петро блискавично
знищив дощенту Січ...

Мазепа впадав у відчай:
із майбутніх сторіч
в нього вдивлялась віра.

Петро повсюди встигав:
виписав із Сибіру
опального Палія -
той Мазепі віддячив,
чим Петру допоміг.

Поранений Карл тримався
і рвався в нерівний бій.

Всіх звели до Полтави
і схрестились шляхи.
Тривала облога млява...
Біля Ворскли-ріки
отак і застав їх липень.
На ранок сьомого дня
була призначена битва.
Зліталося вороння.

Остання ніч і безсонна.
Спали лише святі.
...Доісторичним полем
блукала Мотрина тінь.

3
"Все поросте легендами,
гіпотезами ознак,
післямовами... Гетьмане,
за що ж ти мене - отак?!
Майже з колиски виняньчив,
загубив уві сні...
Хто ти - батьків убивця чи
хрещений батько мені?

Над лісом сонце кривавиться,
його змиває ріка...
Я чула, що під Полтавою
Петро збирає війська.
...Нас обкурили ладаном,
а потім отець Василь
тричі тобі анафему
за зраду проголосив.
Ігуменя все дивилася,
поглядами пекла.
А я... за тебе молилася,
грішниця... Не змогла...
Потім із Богом радилась -
Він уперто мовчав...
Тобі ще поставлять пам'ятник
від зрадників-полтавчан.
А я, що звалася Мотрею,
спокутую спільний гріх.
Загубить мене Історія
в дівочім монастирі,
що ти збудував, мій гетьмане...
Чекаю, що все мине,
але не минає... Все-таки:
за що ж ти... отак... мене?"

4
- Мотре, кохана, доню!
Щастя моє сумне!
...Тільки луна в долонях: ...за що ж ти... отак... мене?"

- Дитино моя невинна!
Мій останній маяк!
...Тільки луна в долині:
...за що ж ти... мене... отак..."

5
Сходив з горба світанок.
Мазепа всю ніч не спав,
історія, як поштарка,
рознощиця телеграм,
ішла навпростець по травах -
як потім, тепер, колись...
- Ти слави хотів, Іване?
Отримай і розпишись.
- Слави, а не безслав'я!
- Хіба не одне і те ж?
Їх міняють місцями
століття.
- Що ти верзеш?
- Тебе навічно вписала
у свій іменний реєстр.
Хіба і цього замало?
-Ні. Забагато, смерть.

Відчув потойбічний доторк
на чолі.
- Почекай,
мені ти потрібен: Орлик
і ще той... хлопчисько... Карл...
Достав їх мені, як знаєш,
живими в майбутнє.
- Все?
- Тоді буде все. Тримайся.
І хай тебе Бог спасе.

IX. ПОРАЗКА

1
В наступ пішли молитви,
гарматним димом знялись...
- Пане! Полтавська битва!
Що ж Ви?
- Сама дивись.
- Войнаровський і Орлик
лізуть в гущу подій...
Дивіться: старий і хворий
дереться в сідло Палій:
Он він - Ваша помилка -
тепер на боці Петра...
Зі шпагою на носилках
в бій вирушає Карл,
Невже ж Ви,. пане Іване,
злякались?
Всміхнувся: - Я?
В еміграцію, пані,
збирається смерть моя -
Підемо з нею по світу...
Я міг би давно втекти.
З Історією ми квити.
Їй Орлик потрібен. Ти
про нього пиши...
- Не знаю...
Поки що пишу про Вас...
Дивіться: шведи тікають.
- То був мій останній шанс...

2
"Щодо мене - всі шляки трафили.
Батьківщино моя, бувай!
Не соромся, співай анафему
по церквах, що я збудував.
Не соромся! Чужою мовою
колискові співай - тоді,
може, діти будуть здоровими
і щасливими... Я - не зміг...
Все. Скажи хоч щось на прощання: я
все ж не пасерб - отак піти.
Ні... Мовчиш - усіма мовчаннями -
до нестями, до глухоти..."
- Пане гетьмане! Час...
- Ще встигнемо.
Гетьман рвучко підвівсь з колін
і на грудях сховав у хустинці
грудку батьківської землі.

Карл, зібравши залишки армії,
сів в карету. І - понеслись...
- Пане гетьмане, що Вам мариться?
Він мовчав. У вікно дививсь.

3
Цар святкував перемогу.
Мішались вино і кров
Полтава молилась Богу.
Мєньшиков знову йшов
Мазепиними слідами.
Біля Дніпра зустрів
москалів Левенгаупт
і дав свій останній бій.
Затримав.
Знайомим степом
між посивілих трав
вів свій обоз Мазепа -
і короля рятував.
Король опирався:
- Втеча -
ганьба!
Зупинялись.
Знов
умовляли.
Нарешті
перетнули кордон.

4
Петро надзвичайно вдало
використав момент.
Козаки будували
північний експеримент:
болота кістьми мостили,
в підмурки міста лягли...
В школах тепер не вчили.
В храмах тепер кляли.
Пішла північна проказа
блукать стежками чужими.
Віднині дороговказом
шибениці служили.
Воєводи старанно
спустошили Україну.
В результаті настала
нова - петровська - Руїна.


X КІНЕЦЬ

1
За сусідніми хмарами,
на південь від наших химер
є таке місце - Варниця,
передмістя Бендер,
куди, під молдавське небо,
дійшла політична гра.
Там помирав Мазепа -
насправді вже помирав.
Лежав у чужім покої, а
за далеким Дніпром
ніяк не міг заспокоїтись
навіжений Петро:
пропонував Естляндію,
Інгрію і Карелію
плюс триста тисяч талярів, - все
за одного Мазепу.
І - лиш відмови у відповідь:
Карл Дванадцятий, мабуть,
був поганим політиком,
але Мазепу не зрадив.

2
Гетьман змарнів і навіть
не підводився з ліжка.
Але часу не гаяв:
його на денці залишилось.
Себе і Орлика змучив.
Щодня - аналізи, роздуми:
політик з найкращим учнем
спішив поділитись досвідом.
Перегортав історію...
Покм Войнаровський нудився,
ночами втомлений Орлик
писав свою Конституціо -
свою. Мазепа був зайвим...
- Чому заповіт не пишете?
- Більше не маю права
за них нічого вирішувать.

3
Зачинившись від світу, вдосвіта
гетьман знищував найдорожче:
не вагався - спалив літописи
і останнє - листи від Мотрі.

"Голова розпухла від роздумів.
Це - остання моя поразка.
Відчепися від мене, просторе!
Почекай за дверима, часе!
Позбирайте плітки за обрієм.
Відпочиньте від перемоги.
Не про все судити Історії.
Треба щось залишити Богу".

4
Бог схилився:
-Я тут, Іване!
- Помираю.. Приймеш?
- Прийму.
- Із анафемою, з гріхами?
із вигнання?
- З нестерпних мук.
- Бачиш, що Ти зробив зі мною?
Безкінечний перелік втрат...
Мабуть, ти іще за Десною
перекинувся до Петра.
А колись обіцяв...
- Я з вами -
з усіма.
- Як натільний хрест?
- Я - всесвітній закон, Іване.
Непорушний закон. Прогрес.

Розповзались думки на клоччя.
Гетьман їх утримать не міг.
Він востаннє розплющив очі:
- То чому ж ти не допоміг?
- Ти мені заважав.
- О Боже!
І Тобі заважав... посмів...
То куди ж мене - в пекло?
- Схоже,
ти нічого не зрозумів...

Раптом шерех. Здригнувся:
- Мотре?!
І, як вирок, з небесних сфер:
- Ні. То інша твоя знайома
пані.................Смерть.

5
Ваше тіло знеболене
вбрали в пишний наряд...
Пане, Ви задоволені?
Сам Дванадцятий Карл,
шведи, турки з татарами
і французький посол...
Навіть жовтень у траурі
за труною пішов.

Похоронна процесія.
Суміш сурм і фанфар.
Ваші вірні мазепинці.
Ваш улюблений марш.

На руках своїх Орликів
Ви в'їжджаєте -
проклятий у Святотроїцькім -
в Святоюрський собор.
Українського гетьмана
проводжає земля...

Проростете легендами
у майбутніх полях.
Проростете капличками
в перехрестях доріг.
Проростете у вічності
міріадами книг.

6
Вони повертались степом.
Бубоніли молитви.
Радилися: Мазепа
не лишив заповіту.

В Бендерах ділили ролі
під патронатом Карла.
Скарби забрав Войнаровський.
А булава чекала -
важка булава...
Ні в кого
не вистачало сили...
Нарешті зважився - Орлик!
Мазепа перехрестився.

***
От і все. В задумі глибокій
Він стояв на розі часів.
І століття лизали ноги,
як приборкані вірні пси.

От і все. Догорав світанок,
ніч стікала в кутики губ...
- Проведіть мене, прошу пана!
Я дороги сама не знайду.

Усміхнувся:
- Що ж! Доведеться...
Сонце стало над ним, як німб.
- Це - найкращий з Ваших портретів!
Він сказав:
- Не жартуй. Ходім!
І повів мене - вздовж історії
в майбуття полиновим степом.
...Ми зійшли по Пилипа Орлика
і пішли по Івана Мазепи.
Львів уже прокинувся повністю:
поспішав, гудів, деренчав...
Він сказав:
- Тут ходять автобуси.
Доберешся сама. Прощай.

І - очима: "Тобі не личить..."
- Пане гетьмане!
Він мовчав.
... Розійшлись по своїх сторіччях,
по своїх безсонних ночах.

Квітень - червень 1997 р. м. Львів



Обновлен 03 июн 2015. Создан 24 июн 2009



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником