Всі на Революцію! Досить чекати - час діяти!

 

Всі на Революцію! Досить чекати - час діяти!

З нами Бог, за нами - Україна! Оновлено! Багато важливого матеріалу зібрано!



Не чекати, а діяти!


Чекати, як і терпіти, – можна до безкінечності. Звичайно, що всі нормальні люди хочуть миру, спокою, доброї роботи і гарного життя. Тому різні бунти-повстання та громадські безпорядки мало кому можуть подобатись, але погодьтесь, що подібне відбувається не від гарного життя, а якраз навпаки! Бунти, повстання і революції стаються тоді, коли жити давно вже погано і коли втрачено навіть надію, що своє життя можна буде поліпшити при такому суспільному стані справ. Втрата позитивної перспективи на власне життя, як і доброго майбутнього для своїх дітей ставить питання руба: далі так жити неможливо! Досить терпіти! Досить чекати! Настав час діяти! Всі на революцію!
Багато громадян України, серед яких і я, визнали і підкорились новообраній владі на чолі з Віктором Януковичем у 2010 році, як з причини чесної перемоги у змаганні за посаду Президента України, так і з причин надії на економічну стабілізацію і зростання в Україні, бо Янукович мав авторитет вольового господарника і згуртовану команду в поміч. Люди стомились від волюнтаризму та безкінечних внутрішніх чвар в так званій "помаранчевій" владі, що насправді виражалось у повному безвладді і безладді. В державі панував хаос і неконтрольована корупція, економіка розвалювалась, державний апарат розривали політичні угрупування тощо. Тому і тільки тому що люди хотіли хоч якогось порядку в державі, вони і визнали нову владу на чолі з Партією регіонів, яка до того перебувала в опозиції.
На жаль своєю внутрішньою політикою та економічною діяльністю влада Януковича-Азарова нас нічим не порадувала, але всі внутрішні негаразди влади перекривала несподівано вдала зовнішня політика в напрямку приєднання до Європейського Союзу. І нехай не брешуть чужі й свої політиканчики, що народ в Україні сподівався на якесь миттєве збагачення і ощасливлення від вступу до асоціації з ЄС – навпаки всі розуміли потребу важкої праці і терпіння, щоб досягти належного європейського рівня економічного розвитку і достатку. Просто сподівання на приєднання до загальноцивілізаційних норм життя давало надію в перспективі на покращення свого життя реально в майбутньому, без фальшивого "покращення вже сьогодні", а насправді! Також це відкривало широко двері в світ нашим дітям, як співчленам великої європейської родини, а не як жебракам перед зачиненими наглухо кордонами. Євроінтеграція давала нам ту можливість і надію, що в майбутньому наше життя стане кращим!
Різка зміна курсу владою на догоду ультимативним вимогам російського уряду і через його шалену економічну агресію проти України – з євроінтеграції на входження до Митного Союзу, зробило актуальними теми провальної економічної і політичної діяльності влади в середині держави. Зубожіння народу, зростання державних боргів, тотальна корупція, економічна стагнація і репресивна податкова система, судова і законодавча сваволя, як і згортання демократії в цілому призвели до ситуації, коли влада повинна піти вже сама, бо "верхи не можуть, а низи – не хочуть"! Ясно однозначно всім, що так далі жити неможливо! І тільки кардинальна зміна всієї провладної команди може врятувати ситуацію в країні від повного розвалу та катастрофи. Влада має піти, але не хоче, як і всяка влада. І правильно робить, що не хоче! А кому захочеться добровільно полишати такі ласі набутки та прибутки?! Нікому!
За тим і висновок: владу не віддають – владу відбирають! І тоді обирають нову владу! Відбирають в одних і дають іншим! Тим, кому вважають за потрібне. Самі обирають, самі дають і самі відбирають в разі потреби! І робить це народ! Своєю волею і своєю силою! В тому і є головна місія народу: бути найвищою владою в державі! Народ вищий за всі закони і навіть за Конституцію в своїй автентичній волі, а право народу на повстання – це є священне право! Тому що будь-яка влада і будь-які закони існують для народу і виключно для народу! Не навпаки! Народ має право не підчинятись владі та її законам, якщо вважає їх несправедливими та злочинними. І народу начхати, що думає про це влада: якісь там чмушні президенти, міністри, прокурори, судді, міліціонери і їм подібні службісти. Народ є гегемон! Народ, як господар, керує своїми слугами, а не навпаки! Як слуги нездалі – пішли геть! Ну і що, як наймано їх на довше? Таку нездаль геть гнати треба вже!
Коли наявна влада узурпує свої функції як незмінні і стає антинародною, і якщо подібна влада не йде добровільно  – таку владу знищують силою народу! Так і тільки так!
Варто також зазначити, що армія, міліція, внутрішні війська, прокуратура, СБУ і всі інші силові структури в державі покликані захищати виключно народ і тільки народ! Захищати народ, а не владу! Кожен силовик персонально є сам частиною народу, як і присягу він складав на вірність народу, а не своєму начальству і владі. Кожен силовик, як частина народу, як громадянин держави і суспільна одиниця, спроможний сам визначити кого і що він захищає. Антинародна узурпація владних і законодавчих, судових та всіх інших державних повноважень невеликою групою людей є злочином! Державним злочином! Захист злочинців робить злочинцем кожного з тих, хто ще є правоохоронецем. Кожен стає злочинцем, хто виступає з репресіями проти власного народу, бо народ ніколи не буває злочинцем – ніколи! Народ – найвища цінність і найвища справедливість! І саме тому: банду – геть!
Досить чекати – час діяти! Домовлятись з бандою безглуздо! Які можуть бути надії на дотримання домовленостей, коли це доконані та переконані брехуни? Жодних надій! Жодних сподівань! Жодної довіри! Банду – геть! Всі на Революцію!
З нами – Бог, за нами – Україна!


Богдан Гордасевич
ПМ (Післямова)
Був на Майдані в Києві в грудні 2013-го і поїхав додому виключно через застуду, але вже підлікувався і знову шукаю де себе долучити до активних дій. В тому і найвищій вишкіл Майдану: не чекати команди, а самому діяти! Бачиш потребу, можеш там щось зробити – сам берешся і робиш! Таку революцію не зупинити жодними репресіями!

 



ЗАКЛИК

Боротись хочу зі злобою
й мажорів наглості,
щоб жити в мирі з добротою
без війн і гадості.

Хотіти мало – щось роби!
Саме не зробиться!
Випрямлюй вікові горби –
душа де злобиться.

Не ний, не нудь і не кажи:
– А що я можу?
І не грози, а покажи,
як дати в рожу.

Та не сусіду чи менту –
вони не варті...
Набий ту гниду золоту
в державній варті.

І стань керманичем життя!
І стань людиною!
Щоби пишалася сім’я,
а ти – країною!

Час не повернеться назад –
чого чекати?!
Щоб було в світі все гаразд –
час повставати!

Жорж Дикий
30.04.2012 р.

 

 

Прошу поширювати мої матеріали. Всі авторські права передаю українському народу - Богдан Гордасевич (Жорж Дикий)


  До ладу про владу

Присвячую героям Революції Гідності з Львівщини: Юрію Вербицькому та Роману Сенику, що загинули за Україну в Києві під час боїв в січні 2014 р.

1. Влада
За будь-які процеси, що відбуваються в державі, відповідальність несе діюча влада. Наголошую ще і ще раз: за будь-які процеси хороші чи погані відповідає влада і тільки влада, бо на те вона і обрана, щоб бути владою! Щоб керувати і нести відповідальність за свої дії і за все, що відбувається в країні. Все! Іншого не дано! Влада відповідальна за все! Як капітан відповідає виключно особисто за свій корабель і його команду, як кожен командир відповідає за вчинки своїх підлеглих тощо.
Таким чином якщо в державі безлад, масові заворушення, повстання та інші протестні акції, то вся вина лягає виключно на владу, бо її найперший обов'язок є упереджувати подібні негативні події в країні. Упереджувати!
Образно кажучи, діяльність влади схожа з роботою водія громадського транспорту – «маршутки», який може ввічливо обслуговувати пасажирів і везти їх гарно з комфортом, а може, користуючись своїм домінуючим положенням, ображати пасажирів, або починає різко гальмувати чи газувати, аж йому мусять обурено кричати: «Акуратніше! Не дрова везеш!» Звісно, що дуже нездалий водій спричинить аварію і пасажири постраждають. Але зараз у нас йде мова про машиніста потяга Вітю, який несподівано вирішив розвернутись з однієї колії на іншу в зворотньому напрямку без жодних перехідних стрілок, а ось так прямо посередині. А шо? А я так хочу! Я – машиніст! Ну і що: поїзд не мій! Пасажири не хочуть! А хто їх питати буде, коли кермо у мене?.. Я так хочу! Га-га-га (класичний ржач ідіота).
Та зараз не до жартів. Трагедія кривавих побоїщ мирних і беззбройних протестуючих людей до зубів екіпірованими бійцями спецпідрозділів «Беркут», «Грифон», «Омега» та іншими аж до людських жертв і каліцтва, поставило країну на край прірви. Понад два місяці протистояння тільки посилили антагонізм сторін: народу проти влади. Вже розпочалася справжня всенародна антиурядова війна! Вже! Війна почалася! Ставлю до відома, якщо хтось ще цього не зрозумів!
Війна розпочалася. І вся відповідальність за це і за всі події в України в листопаді-грудні 2013-го року та січня 2014-го лежить виключно на владі: на вже екс-президенті України В. Януковичу, екс-прем'єр-міністрові України М. Азарову, всіх бувших міністрах цього Уряду України, всіх членах Адміністрації Президента і правлячої коаліції депутатів з фракцій ПРУ та КПУ у Верховній Раді України 7-го скликання. Всі вони мають бути притягнуті до відповідальності і понести покарання за безлад і людські жертви, які відбулись за цей час. Всі! Бо вони і були виконавча влада на той час. Все. Тільки так і іншого не буде: влада вчинила злочин проти народу і країни, тому мусить за це відповісти за всією суворістю Народного трибуналу.

2. Злочин влади
В усі часи вбивство поранених у шпиталях, а також обстріл і знищення транспортних засобів з червоними хрестами, які перевозять поранених – це вважалось найогиднішим і найбрутальнішим злочином, який кваліфікується як найбільший злочин в світі: злочин проти людяності. Такі злочини не мають прощення!
Трагедія вбивства опозиціонера Юрія Вербицького однозначно провладними банд-силовиками з викраденням із лікарні прямо з під рук оперуючого лікаря – одного цього антилюдського злочину було б достатньо для знищення всієї влади як такої. Достатньо! Але жертв значно більше!
Те, як поводять себе бійці спецпідрозділів з мирним беззбройним населенням шокує весь світ: застосування кийків з металевою серцевиною, що запросто в друзьки з одного удару розбивають цеглу, і ними беркутівці б'ють переважно по заборонених законом (увага! заборонено законом!) життєвих органах, а найбільше – по голові та обличчі. Включно жінок і дівчат.  Кривава бійня в ніч на 30 листопада на київському Євромайдані яскраво показало цей жах провладного садизму, який триває і дотепер, а воно вже настало 25 січня 2014 року. Важко назвати цих звірів з людською подобою, як захисників правопорядку або правоохоронцями. То нелюди! І влада ними керує нелюдська!
Один фахівець розповів, що всі ті, кого зараз узагальнено називають «тітушками» – це різні спортсмени-невдахи та так звані доморощені «качки», що їх забракували для прийому до спецпідрозділів МВС! Вони виявилися для приймальної комісії занадто слабкодухі, тому мають довести ділом свою звірячу поставу, щоб їх взяли. А до того вони перебувають на побігеньках у організаторів рейдерських захоплень, у влаштуванні провокацій та бійок серед опозиційних протестувальників, залякуванні та вибиванні боргів тощо. Уявляєте якими морально-етичними засадами оперують мізки у бійців спецпідрозділів «Беркут» і їм подібних, якщо тітушки і їм подібна наволоч є занадто слабкодухі? Не даремно навіть священники кинулись на втьоки перед атакуючими беркутівцями! Бо коли стояли на розмежуванні, то лише з боку «Беркуту» до них доносились матюки й образи, а то навіть летіли сніжки і каміння. Тут пощади очікувати марно навіть священникам.
Взагалі застосування спецпідрозділами каміння і пляшок з запальною сумішшю, які були захоплені чи виготовлені власноруч, є абсурдом за всіма законами! Для того ці підрозділи і називаються спеціалізованими, що вони екіпіровані різними спецзасобами: кийки, щити, шоломи, захисні бронежилети, водомети, гази, світло-шумові гранати, гумові кулі, помпові рушниці, бронеавтомобілі тощо. Всього не злічити, але беркутівці ще масовано жбурляли каміння і пляшки з «коктейлем Молотова» (!) у мітингуючих, у тих, в кого більше нічого і немає для свого захисту – тільки каміння. І ще вогонь, як захист від нечистої сили.
Злочини беркутівців настільки масові, що вже не потрібно відшукувати окремих злочинців побиття людей 30 листопада, а треба однозначно першою і головною умовою нової української влади є видати Указ і віддати наказ про розпуск всіх суко-спецчастин як «Беркут» і їм подібних в Україні. В тому Указі вказати, що всіх беркутівців буде піддано суду Народного трибуналу, де буде враховано час, коли вони прийшли з повинною. Всіх інших буде покарано згідно їх злочинів. Починаючи з вини кожного (кожного!) беркутівця у загибелі Юрія Вербицького, Сергія Нігояна, Михайла Жіздневського, Романа Сеника та інших жертв.

3. Легітимність влади
Багато спекуляцій звучить щодо «легітимності влади» і необхідності визнавати її до скону, тому хочу зупинитись на цій темі. Законно обрана влада має і діяти в межах закону – чи я помиляюсь? Ні, я не помиляюсь. Влада легітимна доти, доки вона не порушує законів, а коли порушує – влада втрачає легітимність автоматично! Наголошую: порушено закони – легітимність скасовано.
Але щоб не повторювати невігластво екс-міністра юстиції Лукаш, почнемо з того, що навіть у часи Древнього Риму, звідки і походить цей термін «legitimus», що перекладається як «законно», тобто згідно закону, по закону тощо, – вже тоді існував принцип, що жоден закон не може бути використаний для творення очевидного зла. Не буду розписувати юридичні тонкощі, але сутність ясна: закони мають нести виключно добро, справедливість і порядок. В протилежному випадку закон втрачає своє значення і перестає бути легітимним. В давньоримському праві застарілі закони не відміняли, а просто переставали їх застосовувати і вони втрачали свою легітимність вживання в юридичній практиці, хоча формально і продовжували діяти.
Насправді всяка легітимність в реальному житті поділяється на юридичну і моральну. Коли ви звертаєтесь до лікаря, адвоката чи державного службовця, то ви не починаєте з того, що вимагаєте показати дипломи про освіту, довідки про стаж роботи, успіхи і догани, або довідки про відсутність інфекційних захворювань і тому подібне. Ні, все це юридичне легітимне право на посаду перевіряє відділ кадрів даного закладу  або власник, а ми просто довіряємось цьому і в свою чергу докладаємо свою моральну легітимність. Коли ж цієї довіри нема, то наступає конфлікт юридичної і моральної легітимності. Ось яскравий приклад сучасних українських судів: по закону всі судді юридично легітимні, але ми знаємо з життєвого досвіду, що більшість суддів беруть хабарі і приймають неправдиві рішення, отже ми їх рішенням не довіряємо. Звідси суд втрачає свою головну суспільну функцію: творити порядок в суспільстві. Народ не довіряє таким судам! Коли немає справедливості в судах і немає довіри до їх рішень, то порядку в державі не може бути апріорі!
Те саме стосується щодо міліції. Події у Врадіївці яскраво засвідчили моральну нелегітимність міліції у місцевого населення. Міліція стала сама розплідником злочинності! Грабували, гвалтували і вбивали люди в погонах, навіть офіцери МВС в чині капітана, бо знали свою безкарність. А справді: хто може їх покарати? Ніхто. На всіх ланках в державі хабарництво і кругова порука. Прокуратура та СБУ такі самі злочинці і хабарники! Захисту в нашій державі простому громадянинові шукати ніде! Ніде! Залишається тільки кричати: «Бандити! Рятуйте! Міліція напала!»
Погодьтесь, що країна з такою владою втрачає всяку легітимність в довірі населення. Найбільше вражає, що самим багатим класом в Україні є не бізнесмени, а судді, прокурори, міліція, податкові та всі інші урядові чиновники. Причому всі знають про це, знають про величезні тіньові прибутки від розкрадання державних коштів і ресурсів, злочинне привласнення всенародних багатств! Як можуть чиновники йти з державної служби мультимільйонерами?! Оце так «слуги народу»! Дуже сподіваюсь, що Революція Гідності 2014-го року не розфітькає свій рушійний потенціал на чвари політиканчиків, а будуть насправді проведені реально глобальні реформи адміністративного і державного устрою в Україні.
Тепер про легітимність колишньої влади: Президент України Віктор Янукович був обраний за Конституцією України в редакції 2004 р. Велика ганьба Віктору Ющенку, що він не провів одразу після своєї інавгурації всенародного референдуму щодо затвердження цієї оновленої і на той момент ще не діючої Конституції України, але не зважаючи на технічні (!) порушення процедури, ця Конституція була прийнята у Верховній Раді України конституційною більшістю голосів народних депутатів у тому числі за участю фракцій КПУ та ПРУ! Хто хотів з депутатів – той був і голосував «за» чи «проти». Отже є пріорітетна юридична норма! Жодне положення «Закону про Конституційний Суд України» не дає цьому суду право відміняти діючу Конституцію чи міняти її на іншу, отже це є грубе юридичне порушення законодавства України. Якби Віктор Янукович одразу після рішення Конституційного Суду України поставив це питання у Верховній Раді України, або ще краще: виніс на всенародний референдум – всі питання щодо легітимності дій повернення Конституції 1996 р. були б зняті. Але нічого такого не було! Відбувся цинічний конституційний переворот, який не має жодної юридичної легітимності! Висновок однозначний: влада була обрана легітимною, але вона сама позбавила себе цього. Відразу з волюнтаристським введенням в дію норм Конституції України 1996 р. юридичну легітимність влади і особисто Президента України Віктора Януковича було втрачено! З цього моменту вся легітимність президента була виключно морального плану і трималась виключно на його євроінтеграційній діяльності, і якої він позбувся одразу після провалу у Вільнюсі 29-го і масакрі-бійні на Євромайдані в Києві 30 листопада 2013 року.
Варто також вказати, що більша частина законодавства України не має належної юридичної легітимності, тому що в обох Конституціях України і 1996-го і 2004-го років є норма, що народний депутат має голосувати у ВРУ на сесіях виключно особисто. Жодних вказівок на можливість передачі права голосування депутатом комусь іншому в Конституції нема. Таким чином всі закони і постанови, всі інші документи, як і обрання суддів та всіх різноманітних посадовців, комісій і все-все, де було використано так зване «кнопкодавство», коли сам депутат фізично був відсутній при голосуванні на своєму місці, а хтось інший натиснув потрібну кнопку і проголосував за нього його депутатською карткою  – все це юридичне порушення закону найвищої дії: норми Конституції. Отже не є легітимним, не є законним.
Мало того: цілковито втратила легітимність законодавчого процесу в державі вже минула Верховна Рада України 7-го скликання. Досить нагадати так зване «виїзне засідання ВРУ» з силовим недопущенням депутатів опозиції на нього, що вже було брутальним законодавчим злочином, але голосування 16 січня в сесійній залі ВРУ перевершило і його своєю цинічною наглістю. Фактично Бюджет України та драконівські антинародні закони приймали з грубійшим порушенням норм регламенту ВРУ всього 2 чоловіки, а всі інші депутати були просто статистами. З цього моменту сам термін «парламентаризму» щодо Верховної Ради України 7-го скликання втратив чинність. Отож в Україні настала повна відсутність легітимності всієї влади, всіх її гілок: законодавчої, виконавчої і судової в першу чергу юридично, але ще важливіше і загрозливіше – ними втрачено цілком і моральну легітимність у власного народу.  І в очах всього цивілізованого світу (члени Митного Союзу сюди не входять!), про що ясно засвідчили події у вигляді засудження та обструкції щодо представника української влади на світовому форумі в Давосі.

4. Опозиція є влада
Опозиція – це теж влада, точніше: частина влади, яка не є прямо при владі, але водночас впливає і безпосередньо контактує зі владою. Головне призначення опозиції: контроль над владою, критика дій влади, якщо ці дії несуть суспільну шкоду тощо. Парламентську опозицію складають депутати, які так само представляють певну кількість своїх виборців не залежно від мажоритарного чи партійного обрання. Завдання опозиції є образно кажучи: бути сторожовими псами, щоб винюхувати і вистежувати всі недоліки, помилки і прорахунки влади, а за тим оповіщати про них громадськість, яка має відповідно реагувати і впливати на владу.
Ще можна порівняти опозицію функціонально з гальмами в авто чи потягу: не дають розігнатись, але дають можливість вберегтись від катастрофи. І якщо наша держава увійшла в таку кризу-аварію, то вина опозиції тут так само є. На жаль, багато хто не розуміє, що опозиція – це також влада. Іноді навіть самі депутати-опозиціонери того не розуміють і все плачуться: «А що ми можемо зробити? Ось коли ми станемо владою...» Дзуськи ви станете владою, бо таких горе-майстрів нам не потрібно! Треба спочатку ще показати і доказати, чого ви варті, які ваші сили, коли ви не при силі.
Влада керує, а опозиція – гальмує, за тим і йде нормальний тандем в нормальній державі з нормальними політиками, які розуміють: сьогодні я при владі, а завтра – ти. Тому варто поводитись в таких межах протистояння, щоб коли поміняємось місцями, то і далі всім було як не комфортно, то принаймні не дуже зле. «Але маємо те, що маємо і конче мусимо те виправити», – як сказав свого часу Іван Багряний, а за ним повторив першу частину виразу свого часу Леонід Кравчук.
Завдання опозиції, як частини влади, працювати в першу чергу з народом і ще раз – з народом! Якщо парламентська більшість зайнята керуванням, «бабло»-гарбанням, розкошуванням, а за тим ігнорує домовлятись з меншістю про щось людське, але загрібає, як та дурна курка, все під себе, то опозиція повинна через народні протести домогтись, щоб до неї почали дослухатись. Користуючись своїм статусом, народні депутати від опозиції минулого року об'їхали майже всі регіони України включно зі Сходом і Півднем, чим заклали підвалини сучасного повстання. Але загалом опозиція зробила мало, дуже мало, тому ми і залетіли в таку кризу. Не дивно, що початок Євромайдану пройшов під гаслом: без політиків! Ображені опозиціонери заявляли, що то «підстава» від влади, підступна рука президента, а насправді народ просто дав оцінку їх провальній діяльності, яка позбавила нас євроінтеграції. Чому опозиція не зуміла пояснити провладній кліці, що не можна перескочити з одних рейок на інші одним махом – чому?
І таких «чому?» можна назбирати дуже багато, але наразі то без потреби. Опозиції потрібно проявляти побільше не голі амбіції, а плани і резолюції нашої Революції. Я особисто нічого з того не простежую. Коли сам був в Києві на Майдані 11 – 15 грудня 2013 р., то чув про переговори і ось вже 25 січня 2014 р., а жодних зрушень. Жодних! Захарченко на місці, Уряд на місці, «Беркут» на місці, хлопців в ув'язненні тільки більшає, вже є вбиті і скалічені... То про що ви домовляєтесь так? По-суті, тільки коли знову зустрітись і продовжити балачку про поламану тачку? Досить. Давно досить таких перемовин! Молодці на Майдані, що так і сказали: досить балачок – час братись до діла!
Діалог, як правильно визначив владика Гузар, це коли йде конкретна розмова, де кожна сторона пропонує можливі з її боку поступки і гарантії їх дотримання, але цього і близько немає з боку влади. Немає, не буде і вже не треба. Пізно домовлятися! Всю наявну владу в Україні скасовано! Волею народу, про що є підтвердження з багатьох регіонів України, де йде захоплення владних установ і організація народного управління. Все: процес пішов! Сам пішов! Знову не через заклики опозиційних лідерів, що вкотре не робить їм честі, а самочинно! Влада втратила всі важелі впливу і опозиції залишилось тільки перебрати ці повноваження. І це вже, нарешті, має зробити опозиція чіткими заявами: хто перейде на бік народу до максимум 1 лютого – той автоматично буде амністований, а після 1 лютого буде діяти Народний трибунал, який проведе люстрацію всіх силовиків та урядовців усіх рівнів. Потрібно висувати опозиції конкретні тези і накази від імені народу і Народної Ради, бо навіщо вона тоді створена?
Потрібно чітко оголоси народу країни і всьому світу, що терористичну та екстремістську владу Президента України Віктора Януковича припинено і його усунуто від керівництва державою, Уряд і Верховну Раду України – розпущено. Що приблизно у травні-червні відбудуться нові вибори до всіх рад і Президента України та пройде водночас референдум по Конституції, норми якої вже не будуть порушувати за жодних обставин. Коротко і ясно.
Опозиція має законне право брати в кризових випадках владу екстраординарним чином, тому що вона є теж влада!

5. Народ – суверен влади
Французьке слово «souverain» означає «носій найвищої влади» – як бачимо і тут народу доводиться мати нелегкий обов'язок щось нести, нехай це і найвища влада. Та водночас це і найвища відповідальність. Влада належить народу, але народ може втратити контроль над владою через свою легковажність та підступність узурпаторів влади. Ніщо в цьому світі не дається легко набути окрім хвороб, але все добре можна дуже легко втратити. Через свою легковажність українці багато раз втрачали свободу і державність, але не цього разу!
Висловлюю своє щире захоплення українським народом! Світова історія вчить, що тільки той народ вартий свободи, який готовий за неї самовіддано боротись. Ми вже двічі довели: народ України гідний свободи! І ми будемо вільними!
Звичайно, що не всім смакує свобода, про що досить доказово і показово засвідчив так званий «провладний анти-майдан», але якщо порівнювати майдани, то хіба тут є що порівнювати? Єдине, що не можу надто засуджувати цих людей з антимайдану, бо подібне було і в інших державах, де відміняли рабство і панщину. Завжди знаходилась чимала кількість таких, які не хотіли ставати вільними, бо за пана їм жилось спокійніше, їх все влаштовує так, як воно є.  І я особисто проти примусово визволяти таких людей, чи переконувати їх у протилежному, або засуджувати. Свобода за своїм змістом дає людині право вибору і якщо вона добровільно обирає примітивну неволю, то це її право. Я категорично виступаю проти в іншому: коли ці раби примушують мене та інших теж ставати рабами, бо то, на їх переконання, дуже гарно, то є «гарантована стабільність життя». Перепрошую ласкаво, але йдіть з такою стабільністю під три чорти. Найвища градація стабільності: тюрма, морг і цвинтар.
З іншого боку процеси встановлення народовладдя в пост-тоталітарній країні є дуже складним процесом і дуже часто люди думають, що вся проблема у владі, що всі негаразди через поганих керівників при владі, а не думають і не здогадуються, що все погано через саму структуру влади, яка і дотепер збережена у тоталітарній формі. Питання не в тому, що бюджетні гроші розкрадають і не правильно використовують, не у тому, що потрібно воювати з корупцією і хабарництвом жорстокістю покарання, а проблема знаходиться у зовсім іншій площині: чому у людей відбирають їх зароблене і не дають їм самим визначати, куди витрачати свої гроші, власні зароблені гроші! Чому все має вирішувати якийсь дядя чи тьотя з Києва, як колись з Москви? Вирішують все за нас і за наші гроші, яку нам освіту мати, як лікуватись, що нам в телевізорі дивитись, кому дати пільгу, а кому – не дати тощо. Не треба нам їх ласки чи не ласки, бо то все наші гроші! Наші! Не буває безкоштовної освіти чи безкоштовної медицини – не буває! Бюджетні гроші – це наші  людські гроші! Ось що доконано всім потрібно зрозуміти. Конче зрозуміти! Всім. Зміна влади на «своїх» не дає народу нічого доброго за такої структури економіки і влади, коли все забирають-здирають в один центр до купи і ділять з того, хто скільки урве. Ну був Ющенко-«чисті ручки» і що то дало? Юлі і коло неї дало, чимало дало і додало, а народу – кризу всучили. Янукович взагалі ще більше ще меншому колу гроші відвалює з бюджету, а на Сході та Півдні його електорат з чим був – з тим і лишився. Невже цього не досить, щоб зрозуміти: досить нас оподатковувати! Лишіть наші гроші нам!
Народовладдя настане тоді і тільки тоді, коли народ зможе сам розпоряджатись своїми коштами! Тому основа-основ майбутніх перемін має бути не проста зміна влади, а зміна фінансових потоків у державі, де основна їх маса повинна обертатись на місцевому рівні, а до гори має йти зовсім незначний відсоток і то за певні послуги від держави. Я не збираюсь виписувати всі тонкощі, бо це без потреби: ось поряд Польща, Австрія, Словакія – є в кого все перейняти і своє розумне додати.
Неможливо агітувати за свободу, яка гарантує тільки злидні, а не вільне економічне життя в достатку, якого просто не може бути за сучасної здирницької податкової системи. Геть податки! Державний апарат має заробляти свої гроші, а не видушувати їх з людей. Брехня, що без прямих податків держава не може існувати! Може, ще як зможе! Будуть багаті всі громадяни – буде багатою і держава. Водночас надбагаті олігархи Україну багатою щось не зробили і тому ходимо світами з простягнутою рукою.
Таким чином головне, що всі ми маємо конче зрозуміти: ціль Революції Гідності не в захопленні влади, а наша ціль є докорінна зміна структури влади в Україні! Народ і тільки народ має все вирішувати у своїй державі! Тоді і тільки тоді це буде справжнє народовладдя. А за тим постане справжня демократія! Справжня свобода! І справжня справедливість!
Всі на революцію! З нами Бог, за нами – Україна!
  
 Богдан Гордасевич


КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ 1996 РОКУ (Діюча)

(Витяги)

Стаття 5.
Україна є республікою.
Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.
Ніхто не може узурпувати державну владу.

Стаття 84.
Засідання Верховної Ради України проводяться відкрито. Закрите засідання проводиться за рішенням більшості від конституційного складу Верховної Ради України.
Рішення Верховної Ради України приймаються виключно на її пленарних засіданнях шляхом голосування.
Голосування на засіданнях Верховної Ради України здійснюється народним депутатом України особисто.

 21:32 25.01.2014

 

Звернення Анатолія Гриценка до українців.

    21.01.14, 09:37

Анатолій ГриценкоУкраїнський політик, міністр оборони (2005—2007), голова Комітету ВР України з питань нацбезпеки і оборони (2007-2012), голова Підкомітету з протидії відмиванню брудних коштів (з 2012), лідер партії "Громадянська позиція". Полковник запасу.

Ілюзій не було – боротьба буде тривалою і жорсткою!03 грудня 2013, 17:56
Ми з Вами, з ким тут спілкуємося, не мали жодних ілюзій принаймні з двох питань: 1) що Рада не відправить Уряд у відставку; бо 2) і "пауза" з Євросоюзом, і силові дії Беркуту на Майдані вночі – це Янукович. Особисто. Тому нічого несподіваного, аби сіяти розчарування – сьогодні не сталося, все прогнозоване. Що далі?
Перше. Попереду – тривала і жорстка боротьба. Часом жорстока, але не із-за нас з Вами (ми мирно захищаємо свої законні права і свій законний вибір) – жорсткими і жорстокими будуть дії Януковича. Це вже очевидно.
Друге. Дотепер найжорсткіше проти нас діяв Беркут МВС, інші силові структури не втручалися. Деякі з них (армія зокрема) й надалі стоятимуть осторонь, інші – готові, але не отримали наказу. Ситуацію відслідковуємо. Але...
Третє. За достовірною інформацією, на арену готовий вийти новий гравець, набагато небезпечніший, ніж Беркут – заздалегідь підготовлене бандитське формування, більше дивізії за чисельністю (20000+), ніде не зареєстроване і ніякій із держструктур не підпорядковане. Створене на основі тіньових охоронних структур кримінального світу. Порівняно з ними, "тітушки" – то хлопчаки.
Четверте. Бандити готові, за наказом, до відкритих силових дій, замаскованих провокацій, актів устрашіння – проти політичних і громадських лідерів (різного рівня), проти журналістів і координаторів Майдану і Майданів у регіонах. Можуть діяти без ідентифікації, або провокаційно під будь-якими прапорами, як вкажуть. Формально, вони не асоціюються з владою, що ускладнює протидію в рамках правоохоронної і судової систем (при всій їхній і без того підконтрольності владі).
П'яте. Найбільше бандити бояться викриття (публічності), звідси особлива роль телебачення і преси. А ще вони бояться організованої сили, звідси особлива роль афганців і офіцерів, солдат з досвідом миротворчих місій.
Шосте. Думаю, що наш "стратегічний партнер" (разом із українським кумом) придумав нову стратегію щодо України: аби відрізати нам шлях до Європи, зовсім не обов'язково втягувати Україну до Митного союзу. Тієї ж мети можна досягти, "умивши Україну кров'ю" – організувати численні провокації силового характеру (до чого схильна чинна влада), аби у підсумку Євросоюз і Захід в цілому самі відсахнулися від такої України, аби після того Янукович відрізав собі (а головне, нам усім) шлях до Євросоюзу.
Сьоме. Їхня мета – силові провокації проти Майдану. Наше з Вами завдання – протидія і недопущення силових провокацій! Повторюю: недопущення і протидія, як би комусь не хотілося почесати кулаки, тим більше що влада того заслужила.
Восьме. Своїми діями влада рве країну на дві частини, Схід і Захід, це вже видно. Ми своїми діями – маємо країну єднати! Бо наша сила – в єднанні і масовій, народній підтримці. І основа для такого єднання у нас з Вами є – це європейські устремління більшості громадян і переважної (!) більшості – серед молоді, насамперед студентства, причому в усіх без виключення регіонах. Молодь ніколи не піде назад до совка, і саме молодь допоможе нас з Вами, різного віку й різних професій, об'єднати для спільних дій. Я в цьому глибоко переконаний! Найбільш ефективним об'єднання буде під двома прапорами – України і Євросоюзу.
Дев'яте. Боротьба в нових умовах потребує набагато більш ефективної координації зусиль, організації, порядку і дисципліни. А ще – більшої довіри одне до одного. Минулі невдачі, поразки, травми й розчарування, скепсис і скиглення – маємо залишити позаду і рухатися вперед.
Десяте. Знаю, що лідери опозиції, як і кожен із нас, зараз це усвідомлюють. Усвідомлюють краще ніж позавчора, чи вчора – життя змушує. План дальших дій в основі своїй також є, він коригується і уточнюється постійно. Остаточно прийняті рішення і найближчі завдання оголошуються на Майдані, усі разом ми з Вами маємо їх виконувати.
І найголовніше. Впевнений, що українська влада недооцінила народ, нас з Вами. Жорстокість нас не злякала – навпаки, вона піднімає ще більше людей. Люди розуміють, що злякатися зараз – це боятися потім усе життя. Вірю, що влада побачить ще не один сплеск Майдану – не 100, чи 300 тисяч, вона побачить мільйон громадян на вулицях! Свій вибір і свої цінності ми з Вами захистимо. Іншого вибору немає, врешті – не здаватися ж бандитам, вірно?
http://blog.i.ua/user/2675316/1341402/

Примара громадянської війни - слово за президентом
Автор: Ігор Лесев, журналіст, Inpress.ua
20 січня 2014, 11:45 25559 324

Кривава бійня на Грушевського свідчить тільки про одне - парламентська опозиція в цій країні бездарна абсолютно у всіх своїх починаннях.
Те, що відбувалося ввечері-вночі біля стадіону «Динамо», назвати «мирними акціями протесту» вже не можливо. Так само як і неможливо сотні людей в масках, закидывающих співробітників правоохранительны органів каменями і «коктейлями Молотова», охрестити «провокаторами від влади». Немає ніяких «провокаторів». Є учасники майдану, які порушують закони. При цьому абсолютно не важливо, якими мотивами вони користуються - світлими, європейськими, християнськими, якими завгодно. Не можна виправдати, наприклад, звіряче побиття бійця «беркута» розлюченим натовпом.
Хоча б тому, що це не по-людськи. Це бридко. Так само як і не піддаються якому-небудь пояснень активні спроби «мирних протестувальникив» підпалити Національний художній музей України. Все це не виправдовується ніякими «евраинтеграционными сподіваннями». Гарячі автобуси, підпалені солдати, розбиті автомобілі і вітрини магазинів... Це вже не революція - це бандитизм.

Помилка Януковича
У поточній ситуації головна помилка Віктора Януковича у тому, що він вперто намагається домовитися з:
Створюється враження, що дії опозиційної трійки зрозумілі всім, крім самого президента. Кличка/Яценюк/Тягнибок щодня виступають на майдані, щодня накручують натовп, але як тільки вона - натовп - починає погроми, тут же від неї дистанціюються, оголошуючи всіх бешкетників «провокаторами». По суті, головними провокаторами якраз і є ця «трійка», яка займається стравлюванням владних структур з протестувальниками.
Що цікаво, навіть у ситуації, коли на вулицях масово ллється кров, «трійка» все одно веде боротьбу за верховенство між собою. Вряди-годи переграти Яценюка вдалося Кличка, який спочатку перед камерою демонстративно спробував «захистити міліціонерів» (за що тут же був колективно посланий протестувальниками), а потім поїхав до Януковича у ранзі головного «миротворця» в Межигір'ї. Втім, Яценюк виявився теж «крут» і повідомив, що у нього був «телефонна розмова з гарантом», за результатами якого в понеділок відбудуться переговори між владою і опозицією.
Проте помилка Януковича полягає в тому, що він все ще ПЕРЕКОНАНИЙ, що Кличко, Яценюк і Ко щось вирішують. А вони нічого не вирішують. Абсолютно нічого. Це політичні невдахи, які за два місяці:
    самоусунулися під час кривавих розборок 30 листопада, 1 грудня та 19 січня;
    так і не зважилися створити тимчасовий уряд;
    провалили відставку Азарова в той момент, коли Партія регіонів дала максимальну тріщину;
    з-за свого неефективного блокування допустили прийняття бюджету без його обговорення;
    просто втекли з сесійної зали під час ухвалення резонансних законів минулого четверга.
І ось з цими «рішалами» Янукович збирається проводити в понеділок черговий раунд переговорів. Щоправда, створення робочої групи між владою і опозицією ВФЯ доручив Андрію Клюєву, що певною мірою є не тільки тонкою глузуванням, але і символом того, що переговори будуть проходити з позиції диктату влади.
Однак питання не в тому, хто буде вести переговори з опозицією і навіть не в тому, на які чергові поступки готова піти влада. Проблема в тому, що БУДЬ-які переговори в черговий раз завершаться нічим. Ні Кличка, ні Яценюк, ні Тягнибок не здатні відвести натовп праворадикалів з вулиці. Лідерів системної опозиції ВЖЕ зараз освистують і посилають на майдані. А з іншого боку, у опозиційної трійки немає предметної порядку переговорів. Дострокові вибори - а це єдине, до чого зараз опозиція апелює - це спочатку неприйнятно для влади. А всі інші «деталі» переговорного процесу не вирішують головного - не заводять натовп з вулиці. І виходить глухий кут.

Даун Хаус
Майдан підтвердив природний закон людського гуртожитку - безвладдя не буває. Штучна спроба влади «забити» на натовп протестувальників, які забарикадувалися на Хрещатику (хоча треба визнати, що «забивання» проходило виключно з-за натиску Заходу), таки не вдалася. Мета влади була ясною і простий - зовсім перестати чіпати «буйних» не звертаючи на них ніякої уваги, та дочекатися повної маргіналізації протестувальників.
І ця маргіналізація всі ці два місяці проходила досить успішно. Першопричина, чому зібралися люди на майдані, давно вже була забута. Протестувальники створювали «університети», водили карнавали, щотижня проводили «мільйонні віче», організовували свої судилища і створювали свої... «військові підрозділи».
Такі потішні «підрозділи» не можуть апріорі існувати без конфлікту. Інакше вони розпадуться. В результаті перманентний пошук конфлікту ПРИРОДНО переріс за географічні межі майдану. 19 січня таким центром протистояння стала вулиця Грушевського, де вже в ніч на 20 з'явилися спроби спорудження нової барикади. І вона зводиться виключно з єдиною метою - викликати новий виток протистояння з владою. Вірус анархії або розширює межі, або загинається.
І в даному випадку межа «прийнятного протистояння» вже пройдена. Психологічно учасники майдану переступили межу, за якою насильство стало допустимим методом протесту.
Зараз все - буйні протестувальники, системна опозиція, однобокий Захід, втомлена від заборон бути лояльними міліція - чекають на рішення влади. А ось влада в особі ВФЯ саме цей психологічний бар'єр насильства для себе не переступила. Але вибору у Януковича в принципі не залишається. Для самозбереження державності необхідно наводити конституційний порядок. Силою. З розгоном натовпу, масовими арештами, штурмом захоплених будівель.
Можна ще якийсь час відтягувати прийняття такого рішення, але далі буде тільки гірше. Вже сьогодні кривава розбирання 1 грудня не здається такою кривавою, тому що з'явилися розбирання імені 19 січня. Але головний розсадник анархічних віянь - непідконтрольний владі майдан - лише радикалізується. І найстрашніше, що може статися - «майданізація» регіонів, до якої, до речі, так активно закликає системна опозиція. Та сама опозиція, яка АБСОЛЮТНО не контролює один майдан в країні, але бажає створити таких майданів десятки.
А всі зрушення до «майданизации» (при цьому виключно західних регіонів) є. Тільки в минулу ніч були заблоковані дві військові частини, з яких (як стверджує опозиція) повинні були відправитися війська на Київ. І як видно на фото, блокування була явно не мирної.

Хто переможе
Країна скочується до громадянського протистояння. Поки ще створюється штучна видимість, що протистояння відбувається по лінії «влада - опозиція», де перші захищають своє законно виграний право правити, а другі «хочуть жити за європейськими цінностями».
Однак проблема на порядок глибше. Янукович, при всіх його тотальних недоліки - це продукт реваншу південно-східних регіонів країни за програний «помаранчевим» 2004 рік. І якщо Янукович гіпотетично почне обговорювати питання дострокових виборів - він підставляє не тільки групи впливу в своєму оточенні, але і мільйони людей, які вручили йому 5-річний мандат на управління країною. Виходить тоді, що право натовпу на майдані ВАГОМІШЕ, ніж арифметична більшість виборців, які віддали свої голоси за Януковича в 2010 році.
А з іншого боку майдан - це яскраво виражене західноукраїнське явище, яке характеризується навіть не стільки європейськими устремліннями (про них постійно заявляє та ж команда Януковича), скільки патологічним русофобством. І як показує вся історія майдану, починаючи з 2004 року, для нього - західноукраїнського майдану - допустима перемога будь-якими способами, в тому числі незаконними.
Перевернуті легкові (не міліцейські, приватні) автомобілі на вулиці Грушевського? Нічого, це революція. Спалено каси стадіону «Динамо»? Так не треба було ховатися за ними бійцям «Беркута». Побиті кияни, які вийшли висловити протест проти барикад на Хрещатику? Це провокатори!.. І так у всьому. У майдану завжди є виправдання у фразі «у людей накипіло».
У результат у країні склався такий собі когнітивний дисонанс. Є дві України. Одна обрала Януковича президентом і живе за правилами, які як мінімум не змушують виходити людей на вуличні протести. Це не значить, що цим людям живеться добре - це означає тільки те, що їх у тій чи іншій мірі влаштовує той суспільний договір, який виробився за два десятки років у країні.
І є друга Україна - чисельно менша, а тому ВИМУШЕНО більш агресивна, у якої майже ніколи немає шансу перемогти в боротьбі кількісного зіставлення голосів виборців. Ця друга Україна багата на фантазії, не дуже любить працювати, але зате вміє професійно протестувати. Не проти чогось конкретного протистояти, а проти всього і відразу.
Очевидно, що усунення Януковича з політичної арени, так само як і силова зачистка майдану, в цілому проблему двох Україн не вирішує. Країні потрібен новий суспільний договір. Але знову ж таки проблема в тому, що домовлятися поки що не з ким. Опозиція свято вірить, що вона представляє «весь український народ», який незадоволений «бандитською владою донецьких», і ніяких «двох Україн» немає. А Янукович все ще наївно вважає, що всі ці масові протести штучно генеруються агентами впливу, і якщо це правильно з усіма домовитися, то все зможе устаканиться.
Але по-старому жити вже не вийде. Люди, закидывающие камінням і «коктейлями Молотова» співробітників міліції - оплот ЛЕГІТИМНО обраної влади - демонструють неповагу до тих людей, які делегували цій владі мандат управління. А це означає, що одна частина країни за раніше встановленими правилами вже не живе. І варіантів тут залишається небагато. Або прогнутися під західноукраїнське меншість, або нагнути західноукраїнське меншість, або скласти принципово новий суспільний договір. Правда, є ще один варіант - громадянська війна і, як результат, - дуже нецивілізованє розлучення.
http://inpress.ua/ru/politics/23718-prizrak-grazhdanskoy-voyny-slovo-za-prezidentom

bogdan.gordasevic 22.01.2014, 11:35
По-преше не "оплот ЛЕГІТИМНО обраної влади", бо вона давно вже є НЕ ЛЕГЕТИМНА! Обирали Президента по Конституції 2004 року, а він зробив конституційний переворот і ввів НЕЗАКОННО в дію Конституцію 1996 р. Наголошую: жодних законодавчих рішень або всенародного волевиявлення з цього приводу не було! Легітимності у влади немає! Це законодавчий факт! Конституційний Суд не має прав відміняти чи міняти Конституцію! Це право мають тільки за 300 депутатів ВРУ або всенародний референдум, а нічого такого не було. Влада нелегітимна! Давно!  

bogdan.gordasevic 22.01.2014, 11:41
А це явна і повна брехня: "У поточній ситуації головна помилка Віктора Януковича у тому, що він вперто намагається домовитися з" - жодної спроби не було з боку влади! Жодної спроби домовитись, як і пити на якісь поступки, без чого домовленостей не буває. Виключно силова агресія влади і спровокувала зворотню агресію, бо то фізика: всяка дія породжує протидію. Цей формат протидії Майдану спровокувала дія влади і особисто злочинна діяльність і бездіяльність Януковича.

Богдан Гордасевич:
Цей Лосев явний спец-тітушка в журналістиці, бо так складно брехати вчать виключно в Москві. Але скільки брехні б не було, а правда переможе.
З того один спогад. Колись в радянський час нас хлопчаків з училища зібрав комсор на політвиховну годину і заходився оповідати про ворожі радіостанції "з-за бугра": "Німецька хвиля", "Свобода", БіБіСі тощо. І вийшов такий діалог:
- Ви розумієте, - каже комсорг,- що ті голоси дуже підступні тим, що говорять майже все правду, десь відстотків 95 правди і тільки 5 - брехні. Але цю брехню вони подають так вміло, що вона перекриває всі 95 відсотків правди...
- А у нас? - пролунало запитання від когось з слухачів.
- А у нас в СРСР все навпаки! - впевненно заявив комсорг.
Як ми потім над тим реготали, бо воно справді в усьому радянському агітпромі було 95 відсотків брехні і заледве 5 - дійсно правди. Отож докопатись до неї було ох як нелегко, але навчилися, хто хотів.


   
Які молитви читають священики на Грушевського

 Андрій Кислов Вчора о 19:57

Протистояння між екстремістами і «беркутом» на вулиці Грушевського зупинили священики Української православної церкви. Рано вранці вони встали між протиборчими сторонами і почали читати молитви.
Хрест та ікони в їх руках остудили гарячі голови і активні дії припинилися з обох сторін. Бойовики сховалися за барикади в 20 метрах від кордону міліції.
Першими на Грушевського прийшли ченці з київських монастирів. Потім туди почали приходити священики, щоб змінити їх, дати можливість поїсти та погрітися.
«Священики безперервно виконують молебний спів про примноження любові та викорінення ненависті всілякої злоби. Господь почув молитви цих мужніх людей і кровопролиття припинилося», - розповів «Погляду» голова предстоятеля УПЦ протоієрей Георгій Коваленко, який і сам брав участь у молебні.
За його словами, священнослужителі мають намір продовжувати молитви до вирішення конфлікту.
«Молитися за мир благословив блаженнійший митрополит Володимир і йти священнослужителі не мають наміру», - сказав Коваленко. Він підкреслив, що церква схвалює ініціативу ченців, і закликає всі сторони конфлікту до переговорів.
«Церква молиться про примирення ворогуючих, і Господь дав шанс подолати протистояння. Але політики повинні зуміти ним скористатися», - сказав протоієрей.
Поки православні священики молилися за мир, ряд ЗМІ поширив провокаційну інформацію про те, що в четвер в країні буде введено надзвичайний стан.
Вони стверджували, що у фракції Партії регіонів депутатів скликають позачергову сесію, яка повинна затвердити указ про надзвичайний стан.
«Позачергової сесії парламенту не буде. В ній немає необхідності, тому, що вступили в силу закони, які дозволять нам навести порядок в країні так, як це передбачено нормами європейської демократії», - сказав «Погляду» заступник голови фракції Партії регіонів Міхалі Чечетов. Він додав, що сесію можуть провести якщо до депутатів звернуться «державні інститути, які відповідають за мир, стабільність і єдність країни»

http://vz.ua/novosti/politika/kakie_molitvy_chitayut_svyashchenniki_na_grushevskogo

Росія готова прийти на допомогу Україні, якщо її про це попросять, - Лавров

Москва готова виступити в ролі посередника у врегулюванні політичної кризи в Україні, але за умови, якщо з Києва надійде відповідне звернення. Про це повідомив міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров на прес-конференції у вівторок, 21 лютого 2014 р.
Обставини можуть бути тільки одні: якщо нас про це попросять. Але, наскільки я розумію, така допомога не потрібна: зараз є прямі контакти між президентом, урядом і опозицією», - заявив Лавров, відповідаючи на питання українського журналіста, чи готова РФ посередником у врегулюванні кризи на Україні.
«Для того, щоб ці контакти здійснювалися, по-моєму, вже відбулася перша зустріч. Ми, безумовно, засуджуємо будь-яке насильство. І сподіваюся, що всі розуміють неприпустимість провокацій, які ми спостерігаємо на екранах (телебачення)», - сказав міністр.
Він зазначив, що Росія вкрай стурбована подіями в Україні і закликає всі сторони до діалогу.
«Ми дуже стурбовані тим, що відбувається на Україні і закликаємо всі сторони до вирішення виниклих проблем виключно через діалог, обов'язково в конституційному правовому полі України», - сказав Лавров.
Російський міністр засумнівався в тому, що заворушення в Києві спалахнули без зовнішньої допомоги.
«Наші колеги з США на РМЗС ОБСЄ в кінці грудня вимагали від уряду України, прислухатися до голосу народу, інакше, як вони говорили, у країні настане хаос. Це пророцтво або передбачення? Я не знаю», - зауважив глава МЗС РФ.
За словами Лаврова, «напевно, хто-то в цьому хаосі зацікавлений». «Ми - ні. Ми хочемо, щоб Україна була стабільною. Нас дуже багато що пов'язує (...), щоб ми підливали масла у вогнище, що там намагаються розпалити», - заявив міністр.
Нагадаємо, з 19 січня 2014 р. в центрі Києва тривають сутички мітингувальників і міліції. Мітингувальники закидають правоохоронців камінням, фаєрами, коктейлями «Молотова». Міліція використовувала проти мітингувальників шумові гранати і гумові ку
Подробнее: http://www.capital.ua/ru/news/12078-rossiya-gotova-priyti-na-pomosch-ukraine-esli-ee-ob-etom-poprosyat-lavrov#ixzz2r6qGDA6l

Богдан Гордасевич:
Яке вражаюче знання історії! Такої "исконно русской", а воно як не нормани-Рюріковичі, то литва-Гедиміновичі керували "великоросами", а тоді після Петра І самі німці, що формально були наче з роду Романових, а потім калмик Ульянов, грузин Сталін, українці Хрущов, Брежнєв, Черненко, Горбачов, мордвин Єльцин і корел Путін. Свят-свят, спаси Боже від нечесті - такої Святої Русі.

Список садистів-ефебофобів.

    10.01.14, 01:21

Евромайдан опубликовал список виновных в кровавом избиении студентов 30 ноября. Фамилии

    ОБЩЕСТВО
    

| ЧТ, 2014-01-09 18:02

Активисты Евромайдана опубликовали люстрационный список из 91 должностного лица, которые организовали бойню в ночь на 30 ноября 2013 года и разгон мирных акций по всей Украине в последующие дни.

Как сообщает НБН, первые позиции занимают руководители силовых ведомств:

1. Андрей Клюев, секретарь Совета национальной безопасности и обороны Украины

2. Виталий Захарченко, генерал внутренней службы, министр внутренних дел Украины

3. Владимир Сивкович, генерал-майор запаса, экс-заместитель секретаря СНБО, отстраненный от должности указом президента №685/2013 от 14 декабря

4. Валерий Коряк, генерал-лейтенант милиции, начальник ГУМВД в Киеве

5. Петр Федчук, полковник милиции, заместитель начальника ГУМВД в Киеве – начальник Управления общественной безопасности ГУМВД в столице

6. Олег Мариненко, полковник милиции, заместитель начальника Управления общественной безопасности ГУМВД в Киеве

7. Сергей Бойко, подполковник милиции, заместитель начальника Управления общественной безопасности ГУМВД в Киеве

8. Сергей Карандюк, подполковник милиции, заместитель начальника Управления общественной безопасности ГУМВД в Киеве

9. Александр Попов, председатель Киевской городской государственной администрации, отстраненный от должности указом президента №684/2013 от 14 декабря

Судьи, запретившие проведение мирных митингов в поддержку евроинтеграции Украины и судебные исполнители, которые требовали принудительного исполнения этих решений:

1. Виктор Данилишин, судья Окружного административного суда Киева, который 21 ноября 2013 г. запретил проведение мирных массовых акций с 22.11.2013 г. по 07.01.2014 г. на Майдане Независимости, улице Крещатик и Европейской площади в Киеве

2. Богдан Санин, судья Окружного админсуда Киева, который 30 ноября 2013 г. запретил проведение в Киеве мирных собраний (пикетирование, шествия, демонстрации, митингов, собраний) с 01.12.2013 г. по 07.12.2013 г. в Киеве по ул. Банковой, ул. Грушевского, ул. Богомольца, Европейской площади, Майдане Независимости, парк «Крещатый».

3. Андрей Волков, судья Киевского окружного административного суда, который 01 декабря 2013 г. запретил проведение мероприятий в период с 01.12.2013 по 07.01.2014 г. по улице Ивана Франко, 19 в с. Новые Петровцы Вышгородского р-на Киевской области (официальная резиденция президента Виктора Януковича «Межигорье»).

4. Оксана Малых, судья Николаевского окружного административного суда, 24.11.2013 г. запретила проведение с 24.11.2013 г. до 07.01.2014 г. акций протеста в центральной части Николаева, а также запретила расположения в указанных местах малых архитектурных форм в виде палаток и т.д.

5. Роман Барановский, судья Днепропетровского окружного админсуда, который 25.11.2013 г. запретил проведение на Европейской площади в Днепропетровске любых массовых мероприятий в период с 25.11.2013 года по 31.12 .2013 года, включая запрет установки палаток.

6. Андрей Рищенко, судья Днепропетровского окружного админсуда, который 26.11.2013 г. запретил установку палаток и временных сооружений в Днепропетровске во время любых массовых мероприятий в период с 26.11.2013 г. по 31.12.2013 г.

7. Эдуард Юрков, судья Днепропетровского окружного админсуда, который 27.11.2013 г. запретил проведение у здания исполнительного комитета Криворожского горсовета мирных собраний и других любых массовых мероприятий 27.11.2013 г. в рамках акции «Украина – это Европа».

8. Наталья Турлакова, судья Днепропетровского окружного админсуда, которая 28.11.2013 г. запретила размещение палаток и проведение митингов с 29.11.2013 по 14.01.2014 г. в центральной части Никополя.

9. Денис Бездитко, судья Харьковского окружного админсуда, который 25.11.2013 г. запретил проведение с 26.11.2013 г. бессрочной акции «За Европейскую Украину» на площадях Свободы, Конституции, Розы Люксембург и других местах в Харькове, с использованием звукоусиливающей аппаратуры и установлением палаток.

10. Андрей Зинченко, судья Харьковского окружного админсуда, который 26.11.2013 г. запретил проведение с 27.11.2013 г. бессрочной акции «За Евроинтеграцию» на улицах Харькова с использованием звукоусиливающей аппаратуры и установлением палаток.

11. Елена Изовитова-Ваким, судья Харьковского окружного админсуда, 26.11.2013 г. запретила проведение с 27.11.2013 г. бессрочной акции возле ЦКБ «Укрзализныци» №5 (на улицах и площадях Харькова с использованием звукоусиливающей аппаратуры); 25.11.2013 г запретила проведение с 26.11.2013 г. по 29.11.2013 г. бессрочного Евромайдана «Евротиждень в Харькове» на площади Свободы, с использованием палаток с ночным дежурством и звукоусиливающей аппаратуры.

12. Наталья Полях, судья Харьковского окружного админсуда, 05.12.2013 г. запретила проведение мирных мероприятий на территории площади Ленина в Чугуеве Харьковской обл. в период с 07.12.2013 г. по 07.01.2014 г. включительно.

13. Сергей Гарань, судья Черкасского окружного админсуда, который 25.11.2013 г. запретил проведение с 26.11.2013 г. по 25.01.2014 года мирных собраний (пикетирование, шествия, демонстрации, собрания, митинги и прочее) в центральной части Черкасс.

14. Андрей Сагун, судья Кировоградского окружного админсуда , который 25.11.2013 г. запретил проведение мирных собраний в Кировограде 26.11.2013 по 31.12.2013 г.

15. Ольга Кравчук, судья Кировоградского окружного админсуда, 26.11.2013 г. запретила проведение «Местного Евромайдана» с 27.11.2013 г. по 29.11.2013 года на площади Кирова перед Кировоградским городским советом с 27.11.2013 г. по 31.12.2013 г.

16. Константин Притула, судья Кировоградского окружного админсуда, который 28.11.2013 г. запретил проведение мирных собраний на площади Кирова в Кировограде в период с 28.11.2013 по 30.11. 2013 г.

17. Елена Крутько, Ирена Гулкевич, Мария Кедик, судьи Львовского окружного админсуда, 23.11.2013 г. запретили «установление малых архитектурных форм в виде палаток, киосков, навесов и других малых архитектурных форм, в том числе временных и передвижных на период с 06:00 23.11.2013 г. по 29.11.2013 г. в центральной части Львова».

18. Константин Ефименко, судья Одесского окружного админсуда, который 23.11.2013 г. запретил с 23.11.2013 г. по 31.11.2013 г. проводить пикеты, митинги у памятника Пушкину в Одессе.

19. Олег Стеценко, судья Одесского окружного админсуда, который 25.11.2013 г. запретил на период с 25.11.2013 г. по 31.12.2013 г. проведение собраний, митингов, пикетов, шествий, демонстраций, маршей и любых других мирных собраний, митингов, пикетов, шествий, демонстраций, маршей и любых других мирных собраний в центральной части Одессы.

20. Елена Ципко, судья Луганского окружного админсуда, 26.11.2013 г. запретила проведение в центральной части Луганска любых массовых мероприятий с 26.11.2013 г. до 14.01.2014 г.

21. Андрей Каюда, судья Луганского окружного админсуда, который 27.11.2013 г. запретил проведение запланированных мероприятий 28 и 29.11.2013 г. в центральной части Стаханова.

22. Ольга Цицюра, судья Луганского окружного админсуда, 02.12.2013 г. запретила проведение с 03.12.2013 по 14.01.2014 любых массовых мероприятий в центральной части Лутугино.

23. Иван Ясиновский, судья Полтавского окружного админсуда, который 23.11.2013 г. запретил проведение в Кременчуге массовых мероприятий с 24.11.2013 г. по 08.12.2013 г.

24. Евгений Романченко, судья Житомирского окружного админсуда, который 26.11.2013 г. запретил устанавливать малые архитектурные формы с 26.11.2013 года по 19.01.2014 г. на площади Королева в Житомире.

25. Татьяна Сапалева, Александр Боровичский, Юрий Полотнянко, судьи Винницкого апелляционного админсуда, 29.11.2013 г. запретили устанавливать палатки в центральной части Черновцов с 27.11.2013 г. по 01.12.2013 г.

26. Александр Заяц, судья Черниговского окружного админсуда, который 23.11.2013 г. запретил во время проведения мирных массовых собраний в центральной части Чернигова.

27. Сергей Москаленко, судья Окружного админсуда Автономной Республики Крым, который 27.11.2013 г. запретил проведение долгосрочной акции с целью выражения активной гражданской позиции по вопросам подписания договора об ассоциации с Евросоюзом центральной части Симферополя.

28. Анна Тоскин, судья Окружного админсуда Крыма, которая 28.11.2013 г. запретила проведение с 29.11.2013 г. по 28.12.2013 г. в Ялте митингов (пикетов) против действий Верховной Рады, Кабинета министров и президента Украины, направленных на недопущение евроинтеграции.

29. Ольга Прохорчук, судья Окружного админсуда Севастополя, которая 27.11.2013 г. запретила проводить мирное собрание 28.11.2013 г. на площади Нахимова в Севастополе.

30. Ольга Минько, судья Окружного админсуда Севастополя, которая 22.11.2013 г. запретила проведение на площадь Нахимова в Севастополе пикет 24.11.2013 г.

31. Дмитрий Кравец, судья Шевченковского райсуда Киева, который 03.12.2013 г. запретил народным депутатам Украины и любым другим физическим и юридическим лицам, кроме Киевского горсовета, КГГА и определенных ими лиц, до решения дела по сути в любой способ пользоваться помещением административных зданий Киевского горсовета, КГГА, в том числе помещениями административного здания по ул. Крещатик, 36 в Киеве.

32. Кристина Гладун, судья Печерского райсуда Киева, 04.12.2013 г. запретила любым лицам, кроме работников Федерации профессиональных союзов Украины «Международный центр культуры и искусств профсоюзов Украины «и ООО"АГЕНТСТВО БОП по адресу Киев, ул. Институтская, 1 (т.е. в «Октябрьском дворце») и любым лицам, кроме работников ФФУ «и ООО «Стиверс» по адресу Киев, Майдан Независимости, 2 (т.е. в Доме профсоюзов) и освободить эти помещения.

33. Елена Соколова, судья Окружного админсуда Киева, 05.12.2013 г. запретила проведение мирных собраний (пикетирований, шествий, демонстраций, митингов, собраний и т.п. с 05.12.2013 г. до 07.01.2014 г. на ул. Резницкой и Гусовского в Киеве и прилегающих территориях (то есть вблизи Генеральной прокуратуры).

34. Валерий Кузьменко, судья Окружного админсуда Киева, который 06.12.2013 г. запретил проводить мирные собрания с 07.12.2013 г. по 07.01.2014 г. в Киеве по улицам Институтская, Лютеранская, Шелковичная, Командарма Каменева.

35. Екатерина Минаева, судья Запорожского окружного админсуда, 09.12.2013 г. запретила проведение митинга с 09-00 до 12-00 10.12.2013 г. возле здания ГУМВД в Запорожской области по ул. Матросова, 29 в Запорожье.

36. Виктория Горкавая, судья Печерского райсуда Киева, 09.12.2013 г. запретила любым лицам препятствовать в свободном передвижении граждан, любым другим физическим и юридическим лицам любым способом, в том числе проезда автотранспорта по ул. Круглоуниверситетской, Шелковичной, Пилипа Орлика, Институтской, Грушевского, Банковой, Крещатик, Лютеранской, Заньковецкой, Гусовского, Резницкой, Богомольца, Командарма Каменева, Липской, Майдане Независимости, Кловском спуске, переулках Крепостном и Липском, а также запретила совершать действия по блокированию в любой способ тротуаров, пешеходных переходов, автомобильных дорог, в том числе и путем размещения на проезжей части различных предметов.

37. Александр Марченко, государственный исполнитель отдела государственной исполнительной службы Печерского районного управления юстиции в Киеве, который осуществляет исполнительные производства, в рамках выполнения которых в ночь на 11 декабря 2013 г. была осуществлена попытка разгона Евромайдана в Киеве.

38. Лариса Сабадаш, госисполнитель отдела госисполнительной службы Шевченковского районного управления юстиции в Киеве, которая осуществляет исполнительные производства.

39. Ольга Чепенюк, судья Тернопольского окружного админсуда, 10.12.2013 г. запретила в период с 10.12.2013 г. по 07.01.2014 г. проводить мирные собрания у Тернопольской ОГА, прокуратуры Тернопольской области, прокуратуры города Тернополя, УМВД в Тернопольской области, Управление СБУ в области и на прилегающих к ним территориях.

40. Оксана Дударь, судья Ровенского окружного админсуда, 21.12.2013 г. запретила проводить бессрочную мирную акцию протеста с установкой палаточного городка возле Ровенской ОГА на площади Просвещения, 1.

Работники милиции, которые принимали участие в жестоком избиении участников Евромайдана в Киеве в ночь на 30 ноября 2013 г. (Майдан Независимости) и 01 декабря 2013 г. (ул. Банковая) и в сносе Евромайданов в других городах Украины:

1. Евгений Антонов, старший лейтенант, и.о. командира роты «Беркута» ГУМВД в Киеве, бил ногами фотокорреспондента Reuters Глеба Гаранича на Майдане Независимости 30.11.2013 г.

2. Сергей Кусюк, полковник милиции, заместитель командира «Беркута» ГУМВД в Киеве (его бойцы участвовали в подавлении мирных акций протеста в Киеве).

3. Андрей Ткаченко, полковник милиции, командир БМОН «Беркут» ГУМВД в Днепропетровской обл. (его бойцы участвовали в подавлении мирных акций протеста в Киеве).

4. Юрий Абисов, полковник милиции, командир подразделения «Беркут» в АР Крым (его бойцы участвовали в подавлении мирных акций протеста в Киеве).

5. Валерий Костенко, полковник милиции, командир БМОН «Беркут» в Луганской обл. ( его бойцы участвовали в подавлении мирных акций протеста в Киеве).

6. Александр Носоченко, подполковник милиции, командир РМОП «Беркут» в Черкасской обл. (его бойцы участвовали в подавлении мирных акций протеста в Киеве).

7. Николай Панькив, полковник милиции, командир БМОН «Беркут» в Одесской обл. (его бойцы участвовали в разгоне Евромайдана в Одессе 25.11.2013 г.).

8. Эдуард Гребенюк, полковник милиции, заместитель начальника УМВД в Черниговской обл. – начальник милиции общественной безопасности, лично командовал сносом Евромайдана общественного движения «Чернигов выбирает ЕС» в парке имени Попудренко в Чернигове 25.11.2013 г.

9. Олег Шевчук Александрович, полковник милиции, начальник Николаевского городского управления УМВД, который отдал приказ о разгоне Евромайдана в Николаеве в ночь с 22 на 23.11.2013 г.

Также в списке люстрации судьи, следователи и прокуроры, которые участвовали в противоправном осуждении и преследовании активистов Евромайдана.

«Аргумент»
Прошу поширення. Їх повинен знати і клеймити соромом кожен українець!
Бажано і в такий спосіб: http: //blog.i.ua/community/662/1335662/
http://argumentua.com/novosti/evromaidan-opublikoval-spisok-vinovnykh-v-krovavom-izbienii-studentov-30-noyabrya-familii
36   

"Беркутівці" побили Луценка
Субота, 11 січня 2014, 00:25

Під Святошинським РВВС у Києві "Беркут" побив Юрія Луценка та ще кількох людей.
Про це повідомляє кореспондент "Української правди".
Під час блокування людьми автобусів з Беркутом хтось почав штовхати один з них. У цей момент з автобусу вискочили правоохоронці, які почали бити людей, що стояли поруч.
Луценку розбили голову. Як повідомила дружина Луценка, екс-міністр втратив свідомість.
"Ми годину з Юрою намагалися добитися від Беркуту правди про їхні подальші дії, вимагали показати документи і зняти маски. Годину вони відпиралися. Після того, як ми вийшли з автобусу, люди продовжували вимагати від беркутівців показати посвідчення і зняти маски, щоб бачити їх обличчя і ідентифікувати, як вони ідентифікуюють мінингуючих", - написала вона.
За її словами, натомість беркутівці почали бити людей.
"Юра як міністр внутрішніх справ став між людьми і беркутівцями, щоб припинити кровопролиття. Беркутівці почали нещадно бити його по голові, кров лилася рікою. Розбили на обличчі окуляри. Він впав, втратив свідомість, лише тоді вони перестали його бити!!! Люди викликали швидку допомогу, зараз їдемо в клініку. Юра при свідомості, говорить. Травми голови великі. Мені також дісталося...", - повідомила Ірина Луценко.
Кореспондент "Громадського ТБ" повідомляє з-під лікарні: Луценку роблять томографію голови. Голова розбита, око постраждало".
Дружина Луценка повідомила, що в екс-міністра діагностували струс мозку, закриту черепно-мозкову травму та численні гематоми. Він отримав 8 ударів кийком. За її словами, Луценко просить не мститися за нього "беркутівцям", тому що "ці хлопці самі залякані".
Станом на цей час на місце приїхали 4 карети швидкої допомоги. За даними ЛІГАБізнесІнформ, постраждали не менше чотирьох людей.
Поранений під час сутички з "Беркутом" під автобусом. Фото Бориса Чикулая
У п'ятницю після сутичок із бійцями спецпірозділу "Беркут" біля Києво-Святошинського районного суду Київської області госпіталізовано 5 постраждалих активістів.
"Автомайданівці" своїми машинами продовжують блокувати автобуси "Беркуту" неподалік від Святошинського відділку МВС на Проспекті перемоги у Києві.
http://www.pravda.com.ua/news/2014/01/11/7009301/

Коментар Богдан Гордасевич:
Два слова коментарів і вже видно хто є хто. Луценко назвав ще досить стримано того полковника, бо то гнида з гнид, а голубі таки люди, хоч і з дефектом. Відео їм, кондонам регів, подавай, а як покажуть відео, то почнуть дзявкати про монтаж, про переодягнутого у беркутівця когось з Майдану і що завгодно ще. Відео є, бо мусора все фіксують постійно, але хто його покаже? Кожара? Захарченко? Пшонка?
Свідомий замах на вбивство, тому що били по голові, ще й цілились у скроню палицею з сталевим прутом всередині, що легко цеглу розбиває. Ото піар знайшли, мундаки. А давайте такий піар Януку чи Азазелю влаштуємо, а краще одразу похорон обох і весь народ такий піар сприйме однозначно хто з жалем, але більше - з радістю.

Або я чогось не розумію, або ідіот і сука Володимир Ярий, що оприлюднює лікарську таємницю з явно злочинною метою, тому що Юрій Луценко не автомобілем керував і не збив ним когось чи протаранив автобус з беркутом. Якщо людина випила чарку, то вже можна їй голову проломити палицею і все законно? Нічого подібного! Також не зрозуміло, а чому брали кров у Юрія Луценка на експертизу щодо алкоголю, коли його травми і сама подія того не потребували?


Тетяна Чорновол:Три останніх роки я працювала проти єдиної людини – це Віктор Федорович Янукович
Мустафа Найем, Оксана Коваленко, Анастасія Береза УП _ Середа, 08 січня 2014, 10:09
Версія для друку Коментарі49

В квітні минулого року трьох депутаток Партії регіонів закидали сніжками після мітингу опозиції під будинком Верховної ради. Протягом трьох наступних днів уся Партія регіонів в один голос засудила невідомих молодиків у масках. Нестор Шуфріч публічно закликав опозицію попросити вибачення перед жінками за дії "виродків". Його колега Михайло Чечетов заявив, що учасники мітингу мають "знайти "цих моральних виродків і здати правоохоронним органам", а Олена Бондаренко взагалі заявила, що цей інцидент є маркером "на прихильність до демократичних принципів".

Минуло менше року, і під удари вже інших молодиків потрапила інша жінка. Вночі 25 грудня колишнього журналіста та кандидата в депутати від опозиційних сил Тетяну Чорновол по-звірячому побили невідомі на Бориспільській трасі. Єдина емоційна заява, яка пролунала від партії влади, належала тій самій Олені Бондаренко, яка поклала всю відповідальність за жорстоке побиття на опозицію. Жодних закликів щодо пошуку "моральних виродків", жодних промов про демократичні принципи.

Цинізм та публічне висміювання фактів насильства стало вже нормою для представників влади. Михайло Добкін який публічно виставляє у своєму твіттері фото побитого Андрія Іллєнка із словами "грішно сміятися над хворими…але я не можу стриматись" - це лише один з таких оскалів.

Втім, побиття Тетяни Чорновол так і залишиться одним з найдраматичніших моментів історії Євромайдану. І попри всі намагання влади відмежуватися від подій в країні, цей інцидент, як і низка численних випадків насильства проти громадських діячів та опозиціонерів, стане обличчям часів президенства Віктора Януковича. І це обличчя буде не менш потворним, ніж перші фото, які опублікували усі впливові світові ЗМІ на наступний день після інциденту з Чорновол.

Тим часом з дня побиття Тетяни Чорновол минуло вже більше десяти днів. Ніяких офіційних версій того, хто міг за цим стояти, поки немає. Питань багато як до слідства. Так і до самої потерпілої. Ми намагалися встановити версію того, що трапилося тієї ночі у самої Тетяни Чорновіл, з якою зустрілись у її палаті в клініці Борис.

- Перш за все, скажи як ти себе зараз почуваєш?

- В принципі, для розмови я почуваю себе нормально. А от для того, щоб, наприклад, лізти в Межигір'я або писати статтю – ще ненормально.

- Ти в стані спілкуватися, для цього нормально себе почуваєш?

- Довго спілкуватися я не можу, йде якесь навантаження, і в мене починає боліти голова. А так нормально.

- Давай тоді почнемо з самого початку. Хто в той день знав про твої плани?

- Абсолютно ніхто. В принципі, я вирішила їхати додому, вже коли була за кермом. Наступного дня вранці у сина в садочку було дитяче свято. І мені дуже хотілося до малого. Йому три роки, він маленький хлопчик, зазвичай ми разом спимо. А так як я вдома не ночувала вже майже місяць, мені дуже хотілося до нього притулитися.

- Чому ти не ночувала вдома?

- Тому що була загроза арешту. Тому в основному, я жила у будинку профспілок у душі.

- Ти кажеш, що вирішила їхати додому вже за кермом. А чому взагалі сіла за кермо, якщо жила в будинку профспілок?

- Справа в тому, що окрім душу в Будинку профспілок, в мене було ще декілька квартир, які мені зняли прихильники Майдану, в яких я інколи ночувала. Зізнаюсь, душ – це не найкращі умови. І коли я сідала за кермо я хотіла якраз їхати на одну з цих квартир, але вибрала поїхати додому.

- Тобто чи правильно я розумію, що про твої плани не знав ніхто, навіть родичі?

- Ні, ніхто. Як я вже сказала, я це вирішила вже за кермом. Але подзвонити з машини нікому не могла, навіть під час переслідування не могла подзвонити в міліцію. Справа в тому, що зазвичай, щоб не було маячку, виїжджаючи за межі Майдану, я телефон розкладала – виймала батарею, і всі ці запчастини просто клала собі в кишеню. Тобто навіть щоб зібрати телефон, мені був потрібен якийсь час, і на Бориспільському шосе я не могла його навіть знайти.

- Де була припаркована твоя машина?

- Вона стояла біля верхнього виходу з метро Хрещатик. Зі сторони Жовтневого палацу на бордюрі, не доїжджаючи до заїзду у палац. Цікава деталь, що я ніколи там не паркувалася до того. Зазвичай я ставлю машину на Європейській площі. А на Інститутську я потрапила випадково, бо не встигла до 5 години вечора приїхати - там по парковій дорозі о 5 годині закривається рух знизу.

- Тобто ти була припаркована саме в тому місці, де за словами одного з затриманих зустрілись хлопці, які потім опинились в тому Porsche?

- Так, там, звідки вони типу вони вирушили на тест-драйв.

- Була інформація, що в тебе весь час був якийсь супровід. Чому в той день з тобою нікого не було?

- У мене не було якогось офіційного супроводу. Це просто люди-добровольці, які зголошувалися мене супроводжувати. Теоретично, цих людей треба було вже десь селити. А в той день я їхала просто додому, не хотіла якихось проблем мамі, яка і так з двома дітьми, тому я їхала одна. Але зауважу, що до машини мене проводжали і дивилися, щоб за мною ніхто не поїхав. За їхніми словами, за мною ніхто не поїхав.
Тобто хлопці на Porsche таки приєдналися до мене трошки далі, на Інститутській. Можливо, метрів через 200. Хоча, коли за мною почалося слідкування, я не звертала увагу. Це вже була майже 12 година ночі, я дуже хотіла спати і їхала в такому напівсонному стані з швидкістю 80-100 км/год. В мене був важкий день: вранці я була у Захарченка, потім була біля Пшонки, це була така катавасія з самого ранку. Тому я дуже спокійно їхала собі додому, поки не доїхала до села й не побачила це стеження.

- Де саме ти помітила стеження?

- Це сталося вже на повороті на село. Цікаво те, що при в'їзді в наше село стояв блок-пост ДАІ. О 12 годині блокпост ДАІ на в'їзді в село - це вже дуже дивно. Треба в ДАІ попитати, що вони там робили. І чому вони не звернули увагу на те, що відбувається, бо мені здається, було добре чутно, як там пищали наші колеса.

- Але на відео з реєстратора видно, що переслідування почалось ще на заправці, ти їх тоді бачила?

- Бачила, але це було вже пізніше, бо заправка знаходиться в селі. Саме стеження я побачила лише на повороті в село. Останні три місяці повертаючи на село, я завжди перевіряла, чи є в мене хвіст чи нема. Там дуже легко це робиться.
По-перше, о 12 годині ночі навіть по Бориспільській трасі мало хто їде. По-друге, ну хто в цей час повертає на село Гора біля Борисполя? Ніхто не повертає. Це село рано лягає спати, там о 12 ночі люди вже не їздять.
А в той день, коли я повернула на село, я побачила в склі заднього виду два вогники – дві машини повернули за мною. Я зрозуміла, що це не просто так. Щоб подивитися на їх реакцію, я перетнула подвійну суцільну і поїхала не до себе на вуличку, а взагалі на сусідню вулицю. Ці дві машини поїхали за мною. Тоді я чітко зрозуміла, що це хвіст.

- Чому ти не намагалася укритися вдома?

- Я боялася, що це є спостереження, щоб потім викликати машину захоплення, бо я боялась арешту. Коли ж я зрозуміла, що це хвіст за мною, я вирішила повернутися на Майдан. Я поїхала по селу, що покрутитися, у мене була надія, що я їх залишу десь там на цих вузьких покручених невідомих їм вуличках. Одна машина так і залишилась десь позаду. Мені здається, вона поїхала до моєї хати.

- Чи ти роздивилась, що то була за перша машина, яка була крім Porsche?

- Ніяк не можна було, бо я бачила тільки фари. Тим часом друга машина ніяк з хвоста не йшла, я не могла її загубити. Навпаки, вона під'їхала ще ближче, майже впритул. І ще була проблема ожеледиці. Була дуже слизька дорога, а в мене – погані шини. Я просто маю свій досвід їзди, досить давно їжджу, і я всю зиму прекрасно проїжджаю на всесезонні, просто їжджу обережніше.
В той момент мені треба було відірватися, але на льоду всесезонка такої можливості не давала. І Porsche, навпаки, щільно сів за мною. Я зрозуміла, що я його не втрачу в селі, треба просто швидко їхати на Майдан.

- Ці хлопці, яких зараз затримали, кажуть, що нібито хтось когось таранив. Коли це відбулося?

- Це відбулося, коли я вже розвернулася. Я спочатку через заправку виїхала на Бориспільську трасу. Потім за мостом, який їде на аеропорт "Бориспіль", я повернула на іншу полосу – в бік Києва. І як тільки я повернула, почалась активність: машина, яка їхала за мною, почала мене переганяти і таранити.

- Тобто правильно я розумію, що перший удар стався вже після того, як ти поїхала з села Гори і поїхала назад?

- Так. Перший удар був несильний, в бік. А вже другий удар був дуже сильний. Він скинув мене з траси. Я думала, що моя машина покотиться і перевернеться. Але я змогла її знову вивести на трасу.
Потім вони стали прямо переді мною, я була змушена зупинитись, з їх машини вискочила людина й почала відкривати переді мною двері. Двері були закриті на замок. Тоді він першим же ударом розбив скло.

- Все це відбувалось мовчки?

- В якийсь момент, мені здається в їхній машині я почула сварку. Це було вперше, коли вони в мене боком врізалися. Там якісь матюки в салоні звучали. На мою, в принципі адресу. Мені здалося, що вони хотіли мене притиснути до боку, щоб я зупинилася. А я не відійшла в бік, не зупинилася, тобто вони тупо врізались в мою машину. І це викликало агресію. Я почула через скло їхні матюки.
Мені взагалі здається, що у них щось пішло не так, не за планом. Тому вони зробили ці прорахунки, що не побачили реєстратор і тому подібне. Мені ще здається, що в них було завдання на якомусь етапі викрасти мене біля будинку.

- Що було далі після того як тобі розбили скло?

- Це трапилось дуже швидко. В цей момент я все-таки вирулила повз нього, знову обігнала його Porsche поїхала вперед. Porsche поїхав за мною, залишивши того хлопця, який розбив вікно, на трасі. Далі вони мене знову таранили, від удару мою машину частково перевернуло. Я була вимушена змінити рух і поїхала по зустрічній Бориспільської трасі.
Це насправді був один з найстрашніших моментів у всій цій історії, бо як на зло, в цей момент на Бориспільській трасі з’явилась величезна кількість машин, які мчали по четвертій полосі. Мені чудом пощастило нікого не зачепити. Трохи далі, там, де дві траси знову сходяться, я знову вискочила на свою сторону. І саме в цей момент я побачила того хлопця, який раніше вискочив і побив мені скло, і яку вони залишили на трасі. Я бачила його обличчя, він біг мені назустріч.

- Ти б могла впізнати цю людину?

- Так. Я її впізнала. Хоча 100% гарантувати не можу. Тебе б впізнала 100%, бо я з тобою раніше знайома, а впізнати з першого разу людину, яку ти ніколи не бачила, це, звичайно, є певна похибка.

- Слідство знає про те, що ти впізнала цю людину?

- Знає. Слідчі показували мені її фотографію. Зараз я очікую офіційного впізнання.

- Це один з тих, кого вони затримали?

- Так.

- Ця людина брала участь у твоєму побитті?

- Не знаю. Вони її підібрали. І теоретично вона могла брати участь у побитті.

- Ти можеш назвати прізвище цієї людини і описати її?

- Я не скажу зараз прізвище, бо я не бачила їх по прізвищах. Слідчі показували мені лише фотографію. Це людина з повним обличчям і кошлаті брови. Порівняти з фото в Інтернеті, я не можу, бо не хочу дивитись ці фото, щоб не закручувати собі свідомість до офіційної процедури впізнання.

- Добре. Що було далі?

- Вони підібрали цього хлопця і тому трошки від мене відстали. Я змогла проїхати трошки вперед. Я прямувала до "Нової лінії". В мене з'явилася думка, що якщо я протараню їм, наприклад, вхідні двері, їм в будь-якому випадку доведеться викликати міліцію. Тому що до цього звернути увагу на свої проблеми я не могла.
Я, наприклад, постійно пищала в свій сигнал. До речі, навпроти знаходилася заправка, з якої так ніхто і не подзвонив у міліцію. Тобто ніхто не звертав увагу. Машини нас об’їжджали байдуже. У мене була остання надія на "Нову лінію". Я думала, що якщо я доберуся туди, є хоч якийсь шанс на порятунок.
Мені було зрозуміло, що якщо вони знищували свою дорогу машину, у них були найгірші плани стосовно мене. Я тут не мала ніяких ілюзій.

- В перших інтерв’ю ти казала, що не пам’ятаєш марку машини, ти дійсно не знала?

- Знову-таки, те, що це Porsche, я побачила тільки тоді, коли вони стали мене таранити. Тоді я оцінила цю машину. У мене машина доволі скромна і мені раніше було цікаво, навіщо такі великі круті машини. Тепер я розумію: для боїв на дорозі (сміється). Хоча той факт, що це був саме Porsche я дізналась пізніше, коли мені розповіли.
Отже, я рушила до "Нової лінії". Але не доїжджаючи до повороту на "Нову лінію", певно, метрів 200, вони знову мене догнали, знову перетнули мені дорогу, вдарили машину, і я зупинилась. В цей момент я вирішила, що мені з машини треба тікати.

- Скільки людей вибігло з машини?

- Я не знаю, я цього не бачила, я в цей момент бігла.

- Я бачив на кадрах реєстратора, що двічі вибігали дві людини. При цьому на відео видно, що Porsche продовжував рухатись. В той же час один з затриманих Сергій Котенко стверджує, що він весь час сидів на задньому сидінні, а до тебе вибігали дві людини. Тобто в машині окрім Сергія та тих двох, що вибігали до тебе, знаходився ще й водій.

- Не могло бути троє, з яких один не брав участі в цих подіях. Тому що ми бачили на реєстраторі, як вийшло дві людини. Після того я ще змушена була тікати з-під коліс автомобіля, бо автомобіль їхав на мене. Автомобіль їхав з бажанням мене задавити. Тим часом ті двоє також бігли побігли за мною. І останнє, що я пам’ятаю – що я якось вискакую з-під коліс цього автомобіля, і в цей момент потрапляю під удари цих хлопців.

- Під час побиття вони щось говорили?

- Насправді сам момент побиття я не чітко пам’ятаю. Не пам’ятаю і коли вони закінчили. Я лише пам’ятаю якусь середину. Пам’ятаю, що я якось дивно себе поводила: я стою на ногах, і мене б'ють в обличчя. А я при цьому не затуляюсь руками. Тобто я була в якійсь прострації. І в цей момент я просто відчуваю, як мене б'ють, б'ють і б'ють в обличчя.

- З травм видно, що били лише по одній стороні обличчя. Ти це пам’ятаєш?

- Справа в тому, що в основному, била одна людина. Друга, як я розумію, мене притримувала. Я відчувала, як мене б'є одна людина.

- Людей які тебе били ти б могла впізнати? У що вони були вдягнені?

- Ні, коли мене били, я їх не бачила. Очевидно, в мене очі були в крові чи ще щось.

- Що було далі? Коли ти прийшла до тями?

- Як людина я прийшла до тями в клініці. А як певний фізичний об’єкт я прийшла до тями ще тоді на дорозі, коли мені зачитали покази працівника ДАІ, який приїхав оглянути машину… До речі він приїхав оглянути машину лише через годину після того, як все це трапилося. І передзвонили їм не з заправки, навпроти якої все це відбувалось, а охоронець "Нової лінії". Він поскаржився, що на трасі на четвертій полосі з включеними фарами вже годину стоїть автомобіль, в дивному стані, побитий.

- Наскільки я розумію, твою машину наші журналісти знайшли на правій смузі, а не на четвертій, як це пояснити?

- Я цих подробиць не знаю. Я точно пам’ятаю, що я її лишила, коли виїхала в бік Борисполя і їхала по крайній лівій. Я не думаю, що вони її зсовували. Вона мала б бути як мінімум по центру. Це дивно.
Я знаю, що приїхала бригада ДАІ, вони подивилися машину і потім почули чиїсь зойки, й побачили десь там далеко в посадці мене. Я там якось ще спиралася на щось або трималася за якийсь дорожній знак. Далі в мене є якийсь короткий спалах свідомості. Я пам’ятаю, як мені сунули в руки телефон і примусили кудись дзвонити. Тобто я виконувала якісь найпростіші вказівки.

- А кому ти дзвонила?

- Чоловікові дзвонила, далі дзвонила Олексію Гриценку з Автомайдану, ще комусь дзвонила.

- Вибач, а як ти їм дзвонила, якщо в тебе телефон був розібраний?

- Я погано все пам’ятаю. Спочатку вони мене попросили назвати телефон чоловіка, я їм по пам’яті продиктувала. Вони набрали, але він не відповідав. Тоді вони дали мені мій телефон і попросили набрати когось з телефонної книжки.

- Тобто правильно я розумію, що вони дали тобі твій телефон? Але ж він був розібраний.

- Так, це був мій телефон і він був зібраний, вони його самі зібрали.

- Найбільше питань викликав цей відеореєстратор. Він в тебе працював весь час?

- Я не знала, чи він взагалі працює. Ми його купили ще під час виборчої кампанії. Він працював цілий рік, а потім зламався підкурювач, з якого він живився і протягом півроку він не працював.
Полагодив його батько якраз напередодні, але чи працює він, я не перевіряла. Я навіть не знала, що батько поставив там картку. Тобто, фактично цих зловмисників зловив батько, це його заслуга. Хоча в той момент в мене була думка, що я ж постійно бачу номери і треба задокументувати машину, яка мене переслідує, а потім подумала: "Яка мені різниця, якщо мене вб'ють, хто це буде?". І я полишила це.

- Хто після побиття насправді зняв з машини відеореєстратор? В нас є інформація, що це був не твій батько.

- Ні. Це був мій батько. Він знімав. Він і передав його Арсенію Яценюку та Віталію Яремі.

- У ЗМІ з’являлась інформація і такі підозри виникають при перегляді, що відео з реєстратора було змонтоване. Це так?

- Ні, там не монтаж. Там принцип запису. Це недорогий відеореєстратор, на якому була включена програма запису маленькими файлами. Коли воно перестрибує з файлу на файл, воно губить кілька секунд.

- Чи правильно я розумію, що вони передали в міліцію рівно те, що було на реєстраторі, нічого іншого там немає?

- Ні, там є ще багато чого. Наприклад, відеореєстратор працював весь той час, поки стояла машина годину. Тому багато файлів на початку втрачені і немає деяких фрагментів початку переслідування. Воно почало переписувати коло.

- Ти кажеш, що перший раз, коли вискочив один хлопець, тобі побили вікно, чому цього фрагменту немає на відео з реєстратора?

- Це було після заправки, коли я скотилася з відкосу. Це фрагмент був перезаписаний коли машина годину стояла на дорозі вже після побиття.

- Ще одне питання, яке виникає при перегляді – чому ти весь цей час мовчала? Вибач, можливо це звучить цинічно, але чому ти не кричала, врешті-решт не матюкалася?

- Я не матюкаюся взагалі просто. Стосовно того, щоб кричати – це ж час займало. Мені треба було думати, як вибратися з цієї ситуації, мені треба було перемагати, а не матюкатися, кричати чи ще щось.

- Що питали тебе слідчі на першому допиті? Можливо, з цих питань можна зробити висновки про їх версії?

- Ні, вони питали звичайні речі. Просили мене розказати, як це відбувалося.

- У них були якісь специфічні питання, які тебе дивували?

- Ні, не було. Їх цікавила ситуація. Їх не цікавило моє минуле, їх не цікавили замовники, про яких я думаю чи не думаю, чи речі, в яких я брала участь. Їх цікавили лише обставини.

- З того, що лунає публічно, слідство натякає на дві версії. Одна х них – це побутовий конфлікт на дорозі. Ти можеш це якось прокоментувати?

- Я можу лише зазначити, що у мене права з 18 років, зараз мені вже 34. За весь цей час я не побувала в жодній аварії. Незважаючи на свій характер, на дорозі я супер-обережна. Знову-таки, я ніколи не користуюся зимовою резиною, тому що я чудово проїжджаю на всесезонці весь рік. Я ніколи нікого не чіпляла, ніколи не була в жодній аварії.

- Друга версія, яку вони не оголошують, але, знову ж таки, на яку натякають, полягає в тому, що твоє побиття могло б бути вигідно опозиції.

- Я абсолютно відкидаю цю версію. І тому саме це робили на Різдво, коли повний інформаційний вакуум? Повна дурня! До речі, я вважаю, що це саме влада підібрала цей час.

- Чи знала ти до того когось з тих, кого затримали?

- Ні. Взагалі ніколи, ні разу, ні зблизька, ні здалеку я їх не бачила.

- В тебе є версія, як ці люди можуть бути прив’язані до влади або до інших людей?

- Є, але я не хочу це зараз розказувати.

- Ти можеш хоча б натякнути, чим вони пов’язані?

- Вони пов’язані навіть службовими зв’язками. Але я реально просто зараз не хочу розказувати, тому що цю інформацію добула не я. Ці люди вважають, що не треба її поки що оприлюднювати, я не маю права.

- Чи є в тебе власний перелік прізвищ, кого ти підозрюєш сама?

- В принципі, я про це думала. Три останніх роки я працювала проти одної-єдиної людини в цій країні – це Віктор Федорович Янукович. Виключно проти нього. Всі інші люди, про яких я писала, потрапляли в мої статті тільки тому, що працювали в його команді, в його інтересах і мали якусь високу ступінь ієрархії в його піраміді.
І зараз в мене є тільки одна підозра – мене побили через Віктора Януковича. Я була в його чорних списках. Хто конкретно це робив – не має значення. Більше того, я думаю, що для виконання він знайшов людей, які не були засвічені в моїх статтях.

- Але до того з твоїх вуст лунали інші прізвища, наприклад, Кусюка.

- Ні, ці люди не є самостійними.

- Напередодні побиття ти написала блог про будинок Віталія Захарченка. Тебе не дивує такий збіг обставин?

- Віталія Захарченка я, до речі, не підозрювала. Знову ж таки, тільки як виконавця волі Віктора Федоровича. Крім того, я могла б написати два блоги, бо в цей день я була ще й у Віктора Пшонки. Блог я не написала тільки тому що там виявилося три обійстя, які теоретично належали Генеральному прокурору, і я до кінця не з'ясувала, який будинок його, а який ні.
До речі я цього не з'ясувала до кінця тільки тому що мене звідти спугнула машина "Беркуту", яка переслідувала мене по всій Житомирській трасі майже до Києва. Я планувала поїхати туди ще раз вранці.
Але в будь-якому випадку, виконавцем міг бути будь-хто. Ми всі чудово розуміємо: до цього я була політичним журналістом, останнім часом я громадський діяч, але знову-таки з великим політичним ухилом. Хто зараз монополізував усю державну політичну владу в країні? Віктор Федорович Янукович. І саме він несе відповідальність за знищення людей, які працювали проти машини, яку він побудував.

- Ти дійсно вважаєш, що Віктор Янукович сам дав наказ?

- Так. Наразі я думаю, що так і було. Чому він дав наказ стосовно мене? Справа в тому, що в нього були і певні особисті причини. Я останнім часом зробила кілька кроків, які дратували його особисто, а також членів його родини.

- Що саме ти має на увазі?

- Це стосується його резиденцій. По-перше, у мене була публікація стосовно будинку на мисі Айя. Кілька років він намагався усім задурити голову, що це власність Клюєва. Я чітко написала, що це власність його старшого сина. І стою на цій позиції і зараз. Це ніякий не Клюєв. Це так само як говорити, що Клюєву належить Межигір'я.
Крім того я писала про його новий маєток, який нібито належить Юрію Іванющенку. Насправді, це маєток родини Януковичів. Вони поки що не вирішили, хто там буде жити – сам Янукович, чи його старший син.

- Що ти плануєш робити, коли тебе випишуть з лікарні?

- Насправді у мене були дуже серйозні плани з автомайданом, вже була побудована ціла стратегія, чим я буду займатися завтра, післязавтра і т.д. І, на жаль, вони це перекреслили. Мене це надзвичайно обурює. Чи скоро я зможу до цього повернутися? В цьому є певні обмеження.

- Хто зараз сплачує твоє лікування?

- Народний депутат Сергій Пашинський.

- Особистим коштом?

- Не знаю, особистим чи партійним. Мабуть, особистим. Тому що зараз і Майдан оплачується особистим коштом. Мені казали, що це обходиться у 70 тисяч доларів щодня. Звичайно, є пожертви, але пожертви далеко не перекривають всіх витрат.

- Коли теоретично тебе можуть виписати?

- Взагалі мене хочуть виписати по швидше. Справа в тому, що людей, які мене били, покриває влада, яка робить все можливе, щоб їх звільнити з в’язниці. Вона хоче їм максимально м’якого терміну, щоб інші йшли тим же шляхом. Якщо мене випишуть, мої травми теоретично можна вважати легкими і це стане підставою для пом’якшення.
Тому, наприклад, сьогодні з'явилися якісь інсинуації з боку Міністерства охорони здоров’я, що нібито мені запропонували виписку з лікарні, а я відмовилася. Це повна брехня. Я що, забарикадувалася тут в палаті?
Мені не робили такі пропозиції. І я не від чого не відмовлялася. Це дуже низько з боку МОЗу.
http://www.pravda.com.ua/articles/2014/01/8/7009150/


 Українська правда
Постійне посилання: http://www.pravda.com.ua/articles/2014/01/13/7009382/
Посол США в Україні у 2003-2006 роках Джон Гербст: Санкції проти українських чиновників вже одного разу спрацювали
Сергій Лещенко, УП _ Понеділок, 13 січня 2014, 15:12

Джон Хербст работал американским послом в Киеве во время Оранжевой революции и лично был вовлечен во многие процессы, которые сформировали новые политические реалии в Украине. При нем закручивались гайки во время двух последних лет президентства Кучмы, при нем фальсифицировались выборы, при нем произошел Майдан, при нем оранжевые начали войну на самоуничтожение…
Пожалуй, он застал самую интересную эпоху, когда безнадега сменялась невиданным подъемом, а затем – разочарованием. На память о том Майдане кабинет Хербста украшает поздравительная открытка с новым 2005 годом. На рисунке оранжевые торжествуют, а Виктор Янукович уходит со сцены. Сверху изображения угадываются подписи триумфаторов – Виктора Ющенко и Юлии Тимошенко. Знали бы они тогда, где окажутся через десять лет…
А Джон Хербст оказался в Национальном университете обороны США – он возглавляет Центр комплексных операций, но неофициально остается одним из влиятельных экспертов по Украине в Вашингтоне. Который ценен тем, что имеет персональные знания о всех нынешних политиках Украины.
Офис Хербста находится на территории военной базы МакНейр на юго-востоке американской столицы, куда автора этих строк пропускают без какой-либо предварительной аккредитации – нужно лишь предъявить паспорт.
Во время работы в Киеве Хербст был немногословен в общении с прессой. Тем более неожиданно было услышать сейчас от него прямые ответы на многие вопросы, которых дипломаты, даже отставные, пытаются избегать.

- Господин Хербст, вы были послом, когда в Киеве происходила оранжевая революция. Сейчас в Киеве опять собрался Майдан. В чем ситуации похожи - и в чем отличаются?

- В чем похожи нынешний ЕвроМайдан и события 2004 года? Сейчас существует та же причина для протестов, что и перед Оранжевой революцией – коррумпированная власть, которая вызывает недовольство людей.
И тогда, и сейчас в Украине есть мощная оппозиция. И тогда, и сейчас протесты были спровоцированы вполне конкретным событием – в 2004 году это были фальсификации на выборах. Сейчас - решение президента Януковича остановить переговоры с Евросоюзом.
Но нынешние события имеют и явные отличия от Оранжевой революции. В 2004 году оппозиция готовила свои действия, потому что знала о планах властей украсть выборы. Сейчас протесты на улице – это незапланированный сюрприз. Эти протесты спонтанны, они скорее напоминают Арабскую весну, чем Оранжевую революцию.
В 2004 оппозиция знала, чего они хотят добиться в результате протестов – честных выборов и переголосования второго тура. На ЕвроМайдане нет такой ясной цели. Сперва оппозиция требовала, чтобы Янукович ушел. Но это никогда не было реалистичной целью. Янукович выиграл на честных выборах в 2010 году. Вы можете сказать, что отказаться от соглашения с ЕС – это политическая ошибка. Вы можете сказать, что разогнать протестующих – это политическое преступление. Но даже этого недостаточно, чтобы требовать отставки президента. Да, это может быть основанием для снятия министра внутренних дел, который никем не выбирался, но не президента.
Сегодня у протестующих на Майдане нет критической, но реалистичной цели, которую бы приняли большинство украинцев. Это – главное отличие от 2004 года, и это причина нынешнего глухого угла.

- Но разве можно было избежать этого глухого угла, если нынешние протесты возникли спонтанно?

- Лидеры оппозиции должны быть реалистичны – Янукович не собирается уходить и надо честно это признать. Но в то же время и подарок Януковичу от Путина не удовлетворил людей на Майдане. Должны быть реалистичные цели, которых бы требовала оппозиция. Например, первое - освобождение Юлии Тимошенко, второе - отставка министра внутренних дел и премьер-министра, третье – гарантии участия Виталия Кличко в выборах президента.

- Но Янукович присвоил полномочия руками Конституционного суда - это разве не узурпация власти?

- В Украине такое бывает. И люди, когда это произошло, не протестовали так, как сейчас.

- Но эти условия – освобождение Тимошенко, гарантии для Кличко и отставка правительства – вместе они выглядят как капитуляция Януковича.

- Янукович сегодня слабее, чем два месяца назад. Даже вопреки подарку от Путина. У сильного лидера люди не собираются тысячами каждый день, чтобы протестовать против его политики. Янукович должен предложить что-то Майдану, чтобы вернуться к нормальному управлению страной. И оппозиция должна дать Януковичу пространство для компромисса, как это было в 2004 году.

Пока же оппозиция требует нереалистичного, а Янукович решил, что акции протеста сойдут на нет сами собой. Это предсказуемая тактика Януковича, потому что держать людей на улице тяжело. Оранжевая революция длилась 17 дней – с начала протестов до момента, когда было найдено компромиссное решение. А сейчас уже прошло почти два месяца. Вопрос, готова ли оппозиция держать людей на улице? Если оппозиция способна, и потребует более реалистичных целей, Янукович вынужден будет пойти на уступки. Если нет – он будет ждать, когда люди разойдутся.

- Часто звучат призывы атаковать администрацию президента или резиденцию Януковича, потому что мирный протест не привел к результату…

- Люди, которые призывают к штурму – пешки Партии регионов, даже если они себя идентифицируют как оппоненты Януковича. Если они применят насилие, то это развяжет руки Януковичу для использования силы вплоть до зачистки всего Майдана. Единственная успешная тактика оппозиции – это мирный протест. Потому что никто не поймет применение силы против мирных демонстрантов.
В начале декабря Янукович пытался разогнать Майдан, но понял, что это лишь увеличивает число людей на улице. Сегодня имеют место индивидуальные атаки против активистов или журналистов. Даже если власть говорит, что они ни при чем, все понимают - те, кто организовывает эти атаки, работают на Януковича. И это падает тенью на их репутацию. Если демонстранты применят силу, они разрушат свою позицию. Янукович – это умный человек. И насилие сыграет только ему на руку.

- Что вы имеете в виду, говоря о Януковиче как об умном политике?

- Пока я был послом, то виделся с ним даже чаще, чем с Ющенко. Точно так же часто, как я виделся с Тимошенко. Да, Янукович не интеллектуал. И Тимошенко тоже нельзя назвать интеллектуалом. Мы не собирались, чтобы обсуждать Эммануила Канта. Но каждый согласен, что Тимошенко умна. Однако не все считают, что Янукович умен. Он умен в том смысле, что имел видение политики. Мы могли говорить с ним о НАТО, об энергетике, о налогах. Он не держал бумажку в руках, с которой зачитывал тезисы. Мы с ним разговаривали, как с вами сейчас, о сложных вещах. Тогда как люди смеялись над ним, потому что не любили его - и они были неправы.

- Что вы думаете об идее санкций против украинских властей?

- Индивидуальные санкции в 2004 году сработали очень эффективно. И они будут эффективны сейчас против людей, которые отвечают за силовой блок в команде Януковиче.

- Расскажите подробнее о санкциях 2004 года?

- Понимаете, люди, которые фальсифицировали выборы 2004 года, думали о своих интересах, а не о реализации платформы Партии регионов. Они не были готовы к самопожертвованию, их цель – фальсифицировать, чтобы быть при власти и обогащаться, грабя украинских граждан.

Если же эти люди будут знать, что они могут стать объектом санкций, они будут остерегаться, чтобы не выглядеть в глазах Запада злоумышленниками. Потому что лучшее место для наслаждения богатством, которое ты украл у своих сограждан – это не Украина, а Париж, Лондон или Нью-Йорк. И если США введут санкции, они не смогут посещать Америку и, вполне возможно, Европа тоже закроет им двери. Поэтому угроза санкций – это очень серьезный инструмент.

НЕСМОТРЯ НА НЕПОПУЛЯРНОСТЬ, ЯНУКОВИЧ МОЖЕТ ПОБЕДИТЬ НА ВЫБОРАХ

- Многие опасаются, что Янукович в ближайшие месяцы начать закручивать гайки…

- Если Янукович начнет арестовывать людей за участие в протестах, он будет подвергнут жесткой критике со стороны США и ЕС. Волнует ли его это? Думаю, да, потому что Янукович не хочет быть пешкой Путина. Да, он может принять помощь от Путина, но для решения внутренних проблем. Влиятельные люди в окружении Януковича должны объяснить ему, что если Украина слишком близка к Кремлю, это против их интересов.
Янукович занимал пророссийскую позицию, потому что это было ему выгодно как политику. Это поддерживала часть избирателей – в Крыму, Донецке, Луганске и Одессе.

- А на самом деле какова его платформа?

- Делать как можно больше и лучше для себя и своих друзей. Такие политики есть везде, даже в США. А сейчас Янукович и его олигархи тоже поняли, что это было бы очень плохо для их бизнеса, если они будут членами Таможенного союза. Потому что люди, которые сегодня очень влиятельны в Киеве, будут иметь очень мало влияния в Москве. И российские олигархи, которые тоже очень умны, имея хорошие отношения в Кремле, воспользуются своим влиянием в Москве, чтобы забрать активы украинских олигархов.

Поэтому, даже после всех последних событий, Янукович не хочет быть парией на Западе. Но если Янукович пойдет на силовой разгон Майдан, я буду поддерживать введение санкций – причем, не только против людей, которые отвечают за силовой блок у Януковича. Если будут введены санкции против одного или двух определённых лиц– а в случае разгона такие санкции будут введены – это будет иметь крайне серьезное влияние.
 На память об Оранжевой революции у Хербста осталась открытка с подписями лидеров того Майдана

- У Януковича есть шанс на переизбрание в 2015 году?

- Несмотря на его непопулярность сегодня, он может победить на честных выборах. Год - это долгое время в политике. Я был в Украине в январе 2005-го, когда люди из окружения Януковича называли его человеком без будущего. Но я им сказал – смотрите, может, вы правы, но Янукович ведет кампанию, даже проиграв, на Юге и Востоке, работая со своими избирателями. Карьера его еще не окончена. И он выиграл демократические выборы в 2010 году.

Очень важно, чтобы в 2015 году состоялись честны выборы. Думаю, в Партии регионов будут люди, которые попытаются фальсифицировать выборы. Но на мой взгляд, сила оппозиции растёт. Она будет готова ответить эффективно в случае фальсификации.

- Должна ли сейчас оппозиция дать Януковичу гарантии непреследования?

- В рамках компромисса, о котором я говорил, было бы хорошо, чтобы Янукович знал, что он и его семья в безопасности. Но этот компромисс должен включать освобождение Тимошенко, предоставление права Кличко баллотироваться и честные выборы. Это не значит, что все, что делал Янукович или приобрела его семья за последние пять лет, должно быть прощено, но какие-то разумные гарантии должны быть предоставлены Януковичу.
Иначе он будет делать все возможное, чтобы остаться при власти любой ценой. И это хуже для Украины, чем когда политик будет знать, что он можете спокойно уйти на пенсию.

- Вы были послом, когда Кучма ушел с должности президента. Ему давались какие-то гарантии со стороны оранжевых?

- Я не владею никакой информации об этом. Кучма вел себя очень умно и морально в последние два-три месяца на должности. Он был под давлением людей из окружения Януковича с целью сломить сопротивление на Майдане. Но он не использовал силу и заслужил историческое уважение.

- Вы говорите, что Кличко должны быть даны гарантии участия в выборах президента. Что вы вообще о нем думаете? В адрес Кличко часто звучат обвинения, что он не владеет знаниями, необходимыми для президентства…

- Кличко – не глупец. Франклин Делано Рузвельт был очень успешным президентом США. Кажется, американский судья Оливер Вендулл Холмс как-то сказал о Рузвельте – первоклассный темперамент, но второсортный интеллект (second-class intellect, but a first-class temperament). Если Кличко будет подбирать в команду профессиональных людей, он достигнет любых целей.
Американский президент Джимми Картер был умный президент. Но он проиграл выборы. Рузвельт был не такой умный, но был очень успешным президентом.

НЕ УВЕРЕН, ЧТО ОРАНЖЕВЫЕ БЫЛИ НАМНОГО МОРАЛЬНЕЕ КОМАНДЫ КУЧМЫ

- О Кличко и Януковиче мы поговорили. Что вы думаете о Юлии Тимошенко, исходя из вашего опыта работы послом?

- Она была чрезвычайно креативной, энергичной и серьезно настроенной на достижение своих целей.

- Она демократ?

- После Оранжевой революции она оказывала серьезное давление, чтобы лишить олигархов Кучмы активов. Даже когда не было убедительных доказательств того, что они получили эту собственность нечестно. Я не сомневаюсь, что многие чиновники нарушали закон – и в том числе те, кто находился на стороне Оранжевой революции. Однако их не преследовали. Такая избирательность - это недемократично и неправильно.

- Вы могли тогда предположить, что через несколько лет после Оранжевой революции Юлия Тимошенко окажется в тюрьме?

- Я был необычным американским чиновником. Я говорил, что Ющенко демократ, но это и так все говорили, и тут нет ничего необычного. Но я не могу утверждать, что Тимошенко имела такие же демократические инстинкты, как и Ющенко. И я также утверждал, что не уверен, что все Оранжевая команда была намного моральней, чем команда Кучмы.
Американцы делят на черное и белое, на добро и зло. Я же говорил, что Ющенко – это более светлый оттенок серого, тогда как Кучма и Янукович – это более темный оттенок серого. Многие олигархи в команде Ющенко не сильно отличались от олигархов Януковича. И Юлия Тимошенко тоже была олигархом – она сделала свои деньги способом, который не сильно отличался от способа, при помощи которого их заработали олигархи в команде Кучмы.
Но 15- 20 лет назад, в 1994 году почти все олигархи заработали деньги нелегально. Если когда каждая новая власть объявляет борьбу с олигархами, то это касается только тех, которые не являются союзниками властей. В итоге олигархи беспокоятся только о том, чтобы в следующий раз их партия победила любой ценой.

- Почему тогда США поддерживали Оранжевую революцию?

- Мы поддерживали демократический процесс. Нет никаких сомнений, что администрация Кучмы в 2004 году провела нечестные выборы, поддерживая кандидата Януковича. Если бы Янукович победил честно в 2004 году, мы бы приветствовали его избрание.

- Правда, что даже после Оранжевой революции Юлия Тимошенко несколько лет не могла въехать в США, опасаясь задержания?

- Да, я тоже так это понимал. Я не знаю ситуацию в деталях. Известно, что Лазаренко был осужден за отмывание денег в США. А Тимошенко часть своей карьеры сотрудничала с Лазаренко. И американские правоохранители хотели допросить Тимошенко. А она не хотела давать показания. И поэтому какое-то время не могла попасть легально в США.

- Почему "Оранжевая сказка", как тогда все воспринимали события на Майдане, не воплотилась в жизнь?

- Люди оказались разочарованы тем, как новые власти боролись с коррупцией. Они оказались не лучше своих предшественников. И тем разительнее контраст с тем, что произошло после победы Саакашвили в Грузии. Саакашвили не был демократом, в отличие от Ющенко. Но Саакашвили очень серьезно поборол коррупцию. И рядовой грузин смог это почувствовать. Как, например, отсутствие коррупции среди дорожной полиции в Грузии.

Чтобы работали честные чиновники, и украинские налоги шли гражданам, а не на Каймановы острова, нужно всего 10 тысяч честных бюрократов.

- 10 тысяч – это так много!

- Вам надо 500-1000 честных чиновников на самом верху, а они могут привлечь еще 10 человек каждый. Однако, как бы там ни было, у Ющенко не было побед в антикоррупционных вопросах.

- Каким вы видите будущее Украины?

- Через 10 лет Украина будет слегка менее коррумпированной, слегка более демократичной, и немного богаче. Вы делаете два шага вперед – шаг назад, шаг вперед – два шага назад. Дело в том, что самые влиятельные люди в Украине до сих пор мотивированы своими личными узкими интересами.

У украинского общества недостаточно сил, чтобы добиваться наказания тех "влиятельных людей", которые заходят слишком далеко. Сила среднего класса в Украине постепенно растет – но медленней, чем все хотят. Поэтому Украина будет продолжать двигаться вперед, спотыкаясь на своем пути.

http://www.pravda.com.ua/articles/2014/01/13/7009382/view_print/
  
    Блог Андрія Окари

Андрій Окара
ГРА В ''ЄДИНОГО КАНДИДАТА'' – ЧЕРГОВА РОЗВОДКА ВЛАДИ? або Як Майданівській четвірці не стати Канівською четвіркою-2
11 січня 2014, 20:28

Питання – як йти опозиції на президентські вибори: одною колонною з найрейтинговішим кандидатом чи кількома опозиційними колонами – зараз є чи не найбільш дискутабельним.
Але сама дискусія навколо нього виказує інтелектуальну, концептуальну, світоглядну та політтехнологічну ущербність української опозиції, побільшуючи розчарування в ній з боку Майдану та інших активних громадян. Проте, вимога активістів Майдану – терміново визначитись з єдиним кандидатом – теж не вражає глибиною розуму і додає взаємних образ та розбрату. Очевидно, що цей тупиковий порядок денний нав'язує влада, граючи на егоцентризмі різних опозиціонерів та ображених активістів. Тим, хто прагне перемоги, потрібно нав'язувати свій порядок денний, свою логіку розвитку подій. А не вестись на маніпуляції хитрих розводил з оточення "царя-сонця".
Як виявилось, в дискусії навколо єдиного кандидата багато хто з опозиціонерів та навколополітичних активістів прагне не систему змінити, а своє місце в системі. Критерієм тут може служити здатність того чи іншого політика до самообмеження, відмова од власних амбіцій – заради спільної справи. Тому інколи здається, що опозиція в цілому (не рахуючи "нових людей") є не контрелітою, як вона сама про себе думає, а одним з антиелітних угрупувань, і зроблено її з того самого політичного тіста, з тих самих парадигм неофеодальної політики, що й владу.
Чи здатні такі опозиціонери народити нову країну?
А хто тоді здатен?
Насправді питання – скількома колонами йти на вибори – є тактичним, а не стратегічним. Але в Україні (така вже закономірність української політичної культури) тактичні питання розглядаються так, наче вони є стратегічними. Тоді як стратегічні питання та проблеми цілепокладання не розглядаються зовсім.

Щодо найближчих президентських виборів, коли б вони не відбулись – чи у 2014 році, чи навесні 2015 року – виходимо з наступних передумов:
1. Перемога Януковича на них означає СМЕРТЬ ДЛЯ УКРАЇНИ. Ця смерть може мати різні параметри: розкол країни, відкол окремих регіонів, громадянська війна, зубожіння широких народних мас, голод, втеча за кордон соціально активного прошарку, серія техногенних аварій, екологічні катастрофи в місцях видобутку сланцевого газу, повна деіндустріалізація, люмпенізація, зростання смертності, відмова держави од соціальних зобов'язань, розкрадання чорноземів, потужна китайська експансія та ін.
2. Перемога на президентських виборах не Януковича означає для самого Януковича та його найближчого оточення ВТРАТУ ВСЬОГО: влади, власності, свободи, а то й життя. Звісно, доля може скластися як завгодно, але ніхто не зможе гарантувати екс-президенту Януковичу, що його не спіткає політичний сценарій "Чаушеску", – ані Кличко, ані Клюєв з Медведчуком, ані Льовочкін, ані Путін, ані ЄС, ані США, ані ООН, ані "Світовий Уряд", ані марсіанські агенти впливу. Більше того, є чимала вірогідність, що екс-президента доб'ють свої ж: тут не треба згадувати Павла I, досить згадати Кирпу та Кравченка.
3. Найближчі президентські вибори пройдуть у форматі ВІЙНИ. Так що вибори 2004 року здаватимуться радянською піонерською грою "Зарница". Ставка робиться на тотальну люмпенізацію та знекровлення населення – в цій ситуації доведена до відчаю людина навіть за 200 гривень здатна проголосувати "за кого треба" (знаю таких особисто – у різних регіонах України; серед них чимало розумних, освічених, інтелігентних, талановитих, критично мислячих людей).
В арсеналі цинічних технологів з'явилась нова технологія: не треба підкупляти людину, не треба її спокушати чи морально тиснути. Слід заключити договір на агітаційну роботу – між кандидатом та "агітатором", при цьому "агітатор" за певну винагороду зобов'язаний загітувати лише одну людину – себе самого. В разі перемоги кандидата "агітатору" – премія. На недавніх довиборах у Верховну Раду саме ця технологія принесла перемогу головному кічмейкеру України. Аби охопити подібною технологією, скажімо, 5 млн. виборців у 2015 році, необхідно біля півмільярда доларів (виходячи з вартості одного договору близько 800 грн.: 400 грн. – заробіток "агітатора", 200 грн. – премія після перемоги, 200 грн. – адміністрування, накладні витрати, заробіток "польовиків"). Старі технології добре відомі (адмінресурс, фальшування протоколів по дорозі від дільниць до окружкому, "каруселі", підкуп, "гречка" та інші форми "мотивування", "мертві душі", голосування на зонах та в воїнських частинах, дострокове голосування, недопуск західних спостерігачів, завчасне вітання з перемогою від Путіна та ін.), але ще раз слід підкреслити: влада боротиметься не за своє право красти, не за своє право вижимати останні соки зі стагнуючої країни, а за своє право жити та дихати. Тому для неї це буде формат "останнього бою".

Отже, на наш погляд, цілепокладання опозиції напередодні президентських виборів повинно бути таким:
1. Перезаснування ("перезавантаження") держави – на нових етичних, політекономічних, інституційних засадах.
2. Злам неофеодального політекономічного ладу і усіх похідних од нього.
3. Створення нового соціального суб'єкту інноваційного розвитку України (нового елітного ядра з новим проектом країни, нового пасіонарного прошарку, інтерфейсом якого можуть бути політична партія і громадський рух). Після отримання влади він повинен зайнятись проблематикою: відновлення геополітичної, геоекономічної та геокультурної суб'єктності України; збереження та нарощування наукового та високотехнологічного потенціалу України – як в індустріальних, так і в аграрних галузях; інноваційним розвитком людини, покращенням "людського капіталу".

Для подібного цілепокладання стратегія повинна бути такою:
1. За формою державного правління Україна з президентсько-парламентської (реально – суперпрезидентської) республіки має стати парламентською (або парламентсько-президентською).
2. Президентська та прем'єрська посади, влада як така – не ціль, а засіб – інструмент для інноваційного розвитку країни, держави та нації.
3. Треба морально та психологічно змиритись, що президент, який буде після Януковича, – не хан, не цар, не імператор, не латиноамериканський диктатор – він не матиме повноважень, які є зараз. (Звісно, для виходу з кризи, для "перезавантаження", для реформ та системної модернізації стагнуючій переддефолтній країні краще бути президентською республікою та мати "ідеального диктатора". Але особливості української політичної культури, ментальності та історії такі, що верховну владу з великими повноваженнями і без міцних інституційних обмежень буде постійно "ковбасити" – режим буде постійно породжувати не Петра I, Атарюрка чи Лі Кван Ю, а Кучм, Януковичів або Піночетів.)
4. Президент на найближчих виборах має обиратись з урізаними повноваженнями – згідно Конституції в редакції 2004 року. Для цього Верховна Рада повинна змінити Конституцію (зараз нібито стає можливим створення ситуативної більшості в парламенті, непідвладній Януковичу, бо чимало "регіоналів" готові погодитись на обмеження президентського свавілля). (Звісно, ідеальними були б президентські вибори за новою Конституцією – про яку всі мріють, але це політично неможливо.)
5. Передвиборча президентська стратегія повинна базуватись на згоді та солідарності лідерів усіх провідних опозиційних сил. Політичні лідери, не здатні до солідарності, не здатні і на синергетичний ефект. Отже, не представляють ніякої загрози для влади.
6. Порядок денний щодо єдиного кандидату мусить бути перебитий проблематикою створення єдиного передвиборчого суб'єкту, для діяльності якого не так важливо, хто виконує роль президента, хто – прем'єра, хто – спікера і т.д. Але важливо, за якою схемою нинішня влада буде відправлена в нокаут і за якою траєкторією розвиватиметься Україна в найближчому майбутньому.
Технологія з єдиним кандидатом не дає однозначної відповіді на стратегічні питання. Залежно від обставин та виконавців можуть переважити її сильні або слабкі сторони.

Отже, проект "Єдиний кандидат від опозиції вже сьогодні" –
ЗА:
- вірогідний кумулятивний ефект від розкрути одного кандидата напередодні виборів;
- гіпотетично можлива перемога в першому турі;
- об'єднання зусиль та допомога з боку усіх опозиційних сил;
- можливий "груповий" похід єдиного кандидата – коли він йде на вибори не один, а командою: інші три опозиційні конкуренти можуть йти разом з ним під гарантії отримання ними після перемоги посад прем'єр-міністра, спікера, віце-прем'єра, міністрів та ін.

ПРОТИ:
- відсутність нині єдиного та незаперечного опозиційного лідера народної довіри;
- недозрілість кожного з претендентів на єдиного кандидата – станом на сьогодні;
- єдиний кандидат більш вразливий – його легше легше фізично прибрати (отруїти, застрелити, підстроїти ДТП);
- єдиного кандидата можна зняти під час передвиборчої кампанії з реєстрації на формальній підставі;
- наявність єдиного кандидата провокуватиме конкурентів з опозиції на виборах розслабитись чи навіть працювати проти нього;
- єдиний кандидат може "достроково перемогти" – розслабитись і впустити ініціативу.
Проект "Декілька опозиційних кандидатів в першому турі" –

ЗА:
- з трьома-чотирма кандидатами та передвиборчими проектами владі складніше боротись, ніж з одним;
- можлива максимальна мобілізація опозиційного електорату (кожен опозиційний кандидат мобілізує та мотивує до участі в виборах "свій" електоральний сегмент – той чи інший суспільний прошарок, ті чи інші регіони);
- під час передвиборчої кампанії в першому турі може виникнути здорова конкуренція між опозиційними кандидатами, яка дозволить їм якісно розвиватися.

ПРОТИ:
- розпорошення передвиборчих зусиль та ресурсів;
- розпорошення голосів за опозиційних кандидатів (можливий сценарій "Симоненко", коли в другий тур вийде діючий президент та голова КПУ – як то було в 1999 році);
- нездорова конкуренція між опозиційними кандидатами деморалізує їхні електорати.

Виходячи з цих та їм подібних стратегічних передумов ефективна тактика на виборах може бути такою:
1. Необхідно створити єдиний опозиційний політичний фронт – як мінімум, з трьох опозиційних партій, який зможе консолідувати зусилля і перемогти на президентських та дострокових парламентських виборах.
2. Спробувати вже зараз створити ситуативну більшість у Верховній Раді, яка здатна ухвалювати законопроекти всупереч волі влади (президента, "Сім'ї", ПР).
3. Кандидат в президенти від опозиції повинен дати політичні зобов'язання – якнайскоріше в легітимному форматі прийняти та ухвалити нову Конституцію – навіть якщо вона буде ще більше обмежувати його власні повноваження. Кандидат від опозиції повинен дати публічні зобов'язання про перезаснування держави чи про радикальну трансформацію усієї політичної системи, маючи на руках хоча б конспективний план змін та трансформацій.
4. Найбільш рейтингові кандидати від опозиції (серед яких Кличко, Яценюк, Тягнибок, можливо Порошенко) повинні публічно, привселюдно дати присягу (або клятву) діяти на благо спільної перемоги і не працювати один проти одного.
5. Після оголошення виборів опозиція в цілому повинна визначити формат участі у президентських виборах. Один опозиційний кандидат чи кілька – потрібно вирішувати, виходячи з конкретних обставин політичного процесу напередодні оголошення виборів (актуальні фактори: рівень взаєморозуміння та взаємної довіри між лідерами опозиції та опозиційними партіями, поточна редакція Конституції і обсяг повноважень президента, рейтинг провладних кандидатів, які можуть за допомогою фальсифікацій вийти в другий тур разом з Януковичем (Симоненко, Тигіпко), ситуація з Юлією Тимошенко, динаміка рейтингу та антирейтингу усіх кандидатів). Робити це зараз – все одно, що купувати кота в мішку. А також – робити одного з трьох чи чотирьох опозиціонерів мішенню для кілерів, чорних парників та агентів зовнішнього впливу, які намагатимуться "перевербувати" кандидата.

Оптимальний сценарій опозиції, на нашу думку, виглядає приблизно так:
1. До оголошення виборів єдиний опозиційний кандидат не називається.
2. Усі опозиційні кандидати демонструють єдність, командну гру, системний підхід, волю до перезаснування країни. А також нове розуміння влади – як інструмента для системних змін, а не як до кінцевої мети чи до організаційного ресурсу для збагачення. Вищім органом, який ухвалює рішення, може стати опозиційна рада, в якій вся опозиція представлена на паритетних засадах.
3. До оголошення виборів може проявитися кандидат, який здобуде особливі електоральні симпатії. Якщо його кандидатура є очевидною і не викликає заперечень в більшості опозиційного електорату та інших політичних сил, він реєструється на вибори удвох – разом з кандидатом-дублером, який має другий рейтинг. Кандидат-дублер підкреслює, що він – технічний кандидат (на випадок зняття з виборів єдиного). Власної кампанії він не веде, агітує за єдиного кандидата. Знімається з виборів на користь єдиного за тиждень до кінцевої дати, коли можна зніматись.
4. Якщо до оголошення виборів беззаперечного лідера симпатій не з'явилось, реєструється кілька опозиційних кандидатів, але всі дають публічні зобов'язання знятись на користь кандидата з найбільшим рейтингом – не пізніше, ніж за тиждень до дня, коли можна знятись з виборів.

Слід підкреслити, що єдиного універсального алгоритму перемоги в нинішній ситуації нема і бути не може. Справа в тім, що на виборах, які проходять у ФОРМАТІ ВІЙНИ, доводиться мати справу з рефлексивною грою з великою кількістю гравців, у кожного з яких – самостійне цілепокладання, власні амбіції, інтереси і пріоритети.
Незалежна Україна має негативний досвід президентських виборів 1999 року, коли незгода у так званій Канівській четвірці дозволила владі переобрати Леоніда Кучму і кинути усіх, хто свої надії пов'язував з Морозом чи Марчуком. Але розумних та мудрих чужий дурний досвід навчає, а дурних – змушує його повторювати.
В такій ситуації єдиним механізмом, що працює без збоїв, може бути солідарність – на основі спільних цінностей, спільної ідентичності, спільних уявлень про майбутнє країни, спільних уявлень про Добро та Зло. Саме солідарність обмежує людський егоїзм та створює синергетичний ефект – це коли два на два – не чотири, а шість, вісім, а то й шістнадцять.
Насправді, це дуже шкідливий мислевірус, що влада – це виключно менеджмент, що президент – це найнятий управлінець або технократ. Зараз так думає більшість опозиційних лідерів. Але влада взагалі, а особливо ж верховна влада неможлива поза духовним виміром. Верховна влада – це насамперед служіння, різновид духовної практики, а не просто менеджмент. Про це добре знали усі римські та візантійські імператори, усі середньовічні монархи, які розглядали свою владу похідною від Божественної Волі, від Провидіння. А приклад "Месії" Ющенка, який якраз багато думав про Провидіння, доводить, що до влади не можна допускати духовно незрілих та психологічно залежних людей, навіть якщо їх обирає народ.
Довгий спільний шлях політичної боротьби з бандюками лідерів опозиції, довгий досвід пошуку компромісу та навіть консенсусу поміж різними опозиційними партіями та угрупуваннями, дозволять їм змінити ставлення до влади як такої, дозволять створити елітне ядро нової якості, дозволять по-новому поставитись до сучасного і майбутнього України. Врешті решт, саме це має значення, а не те, хто буде обіймати резиденцію на вулиці Банковій.
"Хвиля"
P.S.
Щиро сумую, що в такий гарний день – на 11 січня – сталося звіряче побиття Юрія Луценка, одного з дуже небагатьох здравих та адекватних – серед публічних лідерів революції, здатного також виступати арбітром поміж "месіями". Пропоную спільну молитву за здравіє болящого р.Б. Юрія (Георгія?).
P.P.S.
Найближчим часом тут буде опубліковано текст про можливі подальші ефективні стратегії Майдану: чому він повинен стояти аж до інаугурації нового президента і як від самоорганізації перейти до саморозвитку.
P.P.P.S. (МОЇМ ДРУЗЯМ)
Друзі, дякую що ви є. Дякую, що ви мислите, читаєте, рефлексуєте. Дякую, що інколи згадуєте про мене.
Дякую, що ви – живі душі. Бо тільки живі душі здатні змінювати реальність. Тільки живі душі здатні розвиватись. Тільки живі душі здатні мислити в категоріях божественного. Тільки живі душі здатні жити так, нібито навколо – не земне пекло, а Царствіє Небесне.
Дякую, дякую, дякую...

http://blogs.pravda.com.ua/authors/okara/52d18d613edd2/
Богдан Гордасевич: Шановний п. Андрію Окара, ваш аналіз розумний, але суто як політтехнолога, як і ваші поради, однак у вас зовсім немає такого поняття, як "народ" і його воля. Хоче народ продатися за 200 -600 грн. на 5-10 років у рабство – його право. Право! Тому на виборах повинен вирішувати народ, весь народ, включно з тітушками і різними регами. Головне, щоб вибори були чітко за принципом 1 людина – 1 голос. Все. Далі статистика. Зрозуміло, що чесна. Так само народ має визначати єдиного кандидата у першому турі, а не робити підставу "єдиного кандидата". Перший тур для того і є. А другий вже для консолідації, якщо цей кандидат не як Юлія Тимошенко у 2010-му.

Богдан Гордасевич:
Navuhogorlonosor:
Ви праві, що коли влада блокує обрання, то це можна зробити на громадських засадах автономно – це потрібно було зробити опозиції одразу, як настала законодавча прогалина. А за тезою "легітимності діючої влади доти, доки не обрано нова" можна безкінечно чекати.


Вічна проблема опозиції: дилема єдиного кандидата
Автор:
Андрій Самброс, політолог, спеціально для Inpress.ua
14 січня 2014, 08:00 6463 21

Офіційна заява Арсенія Яценюка про те, що опозиція не буде погоджувати кандидата в першому турі президентських виборів 2015 року, означає наступне: лідери ВО «Свобода», партії УДАР і ВО «Батьківщина» самостійно не можуть знайти компроміс і поділити сфери впливу таким чином, щоб усі залишилися задоволені і поступилися місцем кандидату з найвищим рейтингом.
Отже, «революційна трійця» намагається перенести відповідальність за переговорний процес і фактичний результат президентської кампанії на свій електорат. Причому виглядає це, на тлі розквіту антиурядових настроїв у вигляді «Евромайдана», зовсім невчасно.
Проблема навіть не в тому, що подібні дії підривають примітивне бінарне поділ «єдина опозиційна республіка добра проти зла корупційної імперії зла», яке так інтенсивно культивувалося у свідомості громадян, співчуваючих столичним акцій протесту.
Проблема набагато глибша - будь-яка відкрита публічна конкуренція опозиційних лідерів змістить акценти президентської кампанії 2015 року настільки сильно, що до другого туру виборів вся магія «єдиного узгодженого кандидата» може просто розвіятися.
Одна справа зберігати паритет у відносинах під час масових акції протесту, виступаючи на спільному майданчику». Зовсім інше - витримати випробування владою, точніше, її чарівними можливостями.
Проте в опозиційних партій і на цей рахунок прибережені кілька цікавих технологій. Важливо зрозуміти наскільки ці технології будуть ефективними, і зможуть вони виправдати масовий старт кандидатів у президентському марафоні.
Електоральна математика першого туру
Найцікавіші ефекти масового старту кандидатів у президенти проявляються в математичному прогнозуванні першого туру виборів.
Очевидно, що збільшення кількості опозиційних кандидатів знижує електоральну планку для виходу на друге місце. Беремо за основу те, що Віктор Янукович свій базовий електорат до президентських виборів не розгубить і, враховуючи обсяги доступного адміністративного ресурсу, зможе здобути перемогу в «масовому старті».
Попросту кажучи, електоральний зазор між 2-м і 3-м місцем в Україні протягом 20 років не опускався нижче 10%, що завжди цікавим чином позначалося на формуванні політичних команд та пошуку інвесторів для матеріального забезпечення кампанії. Завжди знаходилися 2 лідера, навколо яких вибудовувалося весь політичний простір і визначався характер виборів.
Проте в 2015 році, по всій видимості, вперше відбудеться електоральна деградація другого місця у першому турі. Різниця в кількості виборців для виходу в другий тур у опозиційних лідерів буде мінімальною, отже, вже зараз слід очікувати:
    Підвищеного інтересу опозиціонерів до різних технологій скупки голосів (найпоширеніший і зрозумілий для замовника варіант - «піраміда», аналог технології мережевого маркетингу).
    Збільшення кількості технічних опозиційних кандидатів. Крім низки основних (Арсенія Яценюка, Віталія Кличка, Олега Тягнибока та, напевно, Петра Порошенко варто чекати ще й тих, хто буде «катувати удачу» (перед виборами київського мера) чи відробляти «замовлення Банкової»: Олег Ляшко, Микола Катеринчук можливо, Тетяна Чорновіл.
    Збільшення рекламних бюджетів опозиційних кампаній. Приблизно у вересні 2014 року почнеться небачений досі «Золотий вік».
Коли вихід у другий тур виборів буде залежати від голосів декількох десятків тисяч громадян, то будь-які методи боротьби за голоси будуть виправдані.

Чи можливий «Тігіпко» у 2015 році?
Найцікавіше, однак, навіть не ефекти масового старту, а ризики виживання сучасної «чорно-білої» риторики у відносинах між владою і опозицією. Під час попередніх виборів 2010 року, буквально за 10 місяців, з нізвідки з'явився Сергій Тігіпко який зумів набрати 13% голосів.
Всі чудово знали, в яких відносинах він складався з Януковичем, однак це не стало перешкодою для того, щоб вибудувати в неймовірно стислі терміни образ «третьої сили», помірного критика влади, конструктивного борця за капіталістичний рай в Україні.
Для опозиції повторення сценарію «Тігіпко» є найбільш жахливою перспективою масового старту кандидатів, особливо враховуючи той факт, що влада для реалізації цього сценарію буде використовувати будь-які доступні ресурси.
Сенс всієї операції полягає в тому, щоб взяти помірного опозиційного кандидата, дати йому можливість використовувати адміністративні інструменти тиску і, в кінцевому підсумку, забезпечити вихід у другий тур виборів. У фінальній частині змагань доля такого «Тігіпко №2» - програти з невеликим відставанням від Віктора Януковича.
Найбільш підходяща кандидатура на цю роль - Петро Порошенко.
По-перше він має зовсім нетривіальні зв'язку з командою Віктора Януковича, враховуючи його досвід роботи в КМУ. Тобто і він знає, і його знають.
По-друге Порошенко ще жодного разу не брав участь у виборах глави держави, тому тематика «нового обличчя» може бути добре відпрацьована в цільовій групі.
В-третіх розуміючи, що вихід у другий тур виборів для нього можливий тільки при використанні адмінресурсу (реально існуюча різниця в рейтингах), Петро Олексійович може взагалі стати ініціатором цієї коллаборационной комбінації.
Але справа, звичайно, не конкретно в Петра Порошенка, а в тому, що опозиції нічим відповісти на такий варіант розвитку подій (крім як погодженням єдиного кандидата до першого туру виборів, що, враховуючи заяву Яценюка, зробити абсолютно нереально).

Технології влади і опозиції технології
Система української влади, напевно, з-за обмежень масштабу і нерозвиненості, неймовірно залежить від конкретних виконавців, а не функціональності інститутів. Тому майбутні президентські вибори визначають, природним чином, не тільки майбутнє президентської вертикалі влади, але й політичну долю всього державного апарату.
Розуміючи те, що так багато поставлено на карту, слід тримати в голові варіант, при реалізації якого парламентська більшість може внести зміни у виборче законодавство і призначити вибори в один тур.
Звичайно, будуть протести - це природно. Однак відсутність практичної користі від проведення «Евромайдана» і його фактична абсурдизация опозицією, демонструє марність таких потуг.
Зупинити владу від цих дій можуть тільки помилки опозиції, які вона без тіні збентеження робить. Навіщо бити головою об стіну того, хто б'є себе головою об бетонну підлогу?
Наприклад, останній обговорюваною темою у партійних кулуарах, було питання про формат підготовки і ведення президентської кампанії. Не секрет, що, скажімо, в партії УДАР існує проблема з функціональними можливостями обласних партійних організацій, та й взагалі їх фактичне існування в окремих регіонах.
ВО «Свобода» наприклад, у половині областей України взагалі не розвинена як організація. ВО «Батьківщина» теж не є винятком, враховуючи відверту амебность більшої частини партійних осередків, які перебувають на «самозабезпечення».
Вихід, який для себе побачили лідери опозиції (по крайней мене на сьогоднішній день), - це створення об'єднаних штабів. Іншими словами, кандидатів буде «100500», але їх інтереси в регіонах будуть відстоювати узгоджені штаби (тобто різні партійні організації створять надпартийные органи для координації дій, збирання коштів тощо).
Насправді це означає, що в більшості регіонів біля керма спільної партійної машини стануть ті, у кого більше грошей і депутатських посвідчень. Неадекватність цих дій, враховуючи ймовірні провокації, саботаж діяльності тощо, все ж може опозиції принести якусь користь.
Якщо лідери «Евромайдана» допускають такі помилки у своїй діяльності, якщо вони не можуть взяти на себе відповідальність за майбутній спільний результат на виборах, шляхом узгодження єдиного кандидата, якщо їх креатив в заміні фігури «єдиного кандидата» закінчується створенням «об'єднаних штабів», то влада дійсно нема чого міняти виборче законодавство і проводити президентську гонку в один тур. Всі можливі козирі і так віддані їй.
Залишається лише сподіватися на те, що здоровий глузд переможе, і масовий старт поступово перетвориться в дуель, результат якої всі з таким нетерпінням чекають.
http://inpress.ua/ru/politics/23317-vechnaya-problema-oppozitsii-dillema-edinogo-kandidata


Як Попов здав Клюєва. Нові протоколи допитів про розгін ЄвроМайдану
Сергій Лещенко, УП _ Неділя, 15 грудня 2013, 06:29

У розпорядженні Української правди з'явилися нові документи в справі про розслідування кривавого розгону ЄвроМайдану 30 листопада. Це - протоколи допиту першого секретаря Радбезу Володимира Сівковича та голови Київської міської державної адміністрації Олександра Попова.
У минулій публікації ми оприлюднили протокол допиту керівника головного управління МВС в Києві Валерія Коряка та протокол очної ставки цих трьох осіб.
Отже, на допиті в Генпрокуратурі Сівкович повідомив, що напередодні силового розгону він близько 10 вечора сидів у своєму офісі разом з іншим регіоналом Андрієм Деркачем, як раптом Сівковичу зателефонував член "Батьківщини" та його давній "агент" Микола Княжицький. Той, за словами Сівковича, просив допомогти з пропуском машин озвучки для мітинга в неділю 1 грудня.
Згодом з аналогічним проханням до нього звернувся один з лідерів партії "Батьківщина" Микола Мартиненко, але Сівкович сказав, що не може допомогти.
Після цього Сівкович з Деркачем пішли до голови міської адміністрації Попова, а потім вони попрямували до керівника київської міліції Коряка, в кабінеті якого дивилися на моніторі за розгоном мітингу.
Сівкович заявив, що не давав вказівки завозити обладнання для новорічної ялинки, наголошуючи, що це можна робити лише після звільнення місця протестуючими. Натомість, за його словами, про встановлення ялинки цієї ночі йому повідомив сам Попов. Іншими словами, Сівкович відсторонився від кривавого розгону.
 Однак свідчення Сівковича суперечать словам Попова на допиті. Той повідомив, що ще зранку 29 листопада - за добу до розгону - йому зателефонував секретар Радбезу Андрій Клюєв та почав вимагати поставити ялинку вже 30 листопада, а для придушення протестуючих міліція надасть "допомогу".
Ввечері 29 листопада Попову знову зателефонував Клюєв та запитав, чи готова техніка заїхати на Майдан. Після ствердної відповіді голови міської адміністрації Клюєв сказав, що команду техниці заїжджати дасть Сівкович.
Близько 3 години ночі Сівкович прийшов до Попова та сказав, що техніка має заїхати на Майдан о 3:45.
При цьому, як зазначив Попов, Сівкович повідомив йому про присутність на Майдані "якихось бойовиків", що будуть влаштовувати "провокації".
Після цього Сівкович набрав керівника міліції столиці Коряка та повідомив, що техніка прибуде на площу о 3:45 ранку, після чого разом з Поповим поїхав до начальника міського управління МВС.
У кабінеті Коряка Сівкович із кимось зідзвонювався, а потім почалася силова зачистка Майдану. Про травмованих Попов не знав, а тому, побачивши звільнену площу, поїхав на роботу, а Сівкович залишився з Коряком.
Говорячи про причини силового протистояння, Попов фактично вказав на Клюєва, який доручив йому ставити ялинку саме цієї ночі: "Я вважаю, що завезення складових частин ялинки було передчасним. Це спровокувало конфлікт на Майдані незалежності 30 листопада, який було використано певними силами як поштовх до подальших масових заворушень та порушення порядку".
В ході очної ставки Попов знову сказав, що керуватися вказівками Сівковича йому доручив Клюєв. Начальник міліції Києва Коряк додав, що команду слухати Сівковича йому дав міністр внутрішніх справ Захарченко.
Також Коряк додав, що намагався переконати Сівковича не завозити ялинку, оскільки навіть о 3 ночі на Майдані залишалося багато людей. "На це він став наполегливо казати, що необхідно негайно завозити туди комплектуючі ялинки", - сказав міліціонер на очній ставці.
Сам Клюєв останні два тижні не відповів на запит Української правди про коментар. Водночас у п"ятницю нам вдалося зустріти молодшого брата секретаря Радбезу, нардепа Сергія Клюєва неподалік табору регіоналів біля Верховної Ради. Клюєв-молодший відмовився спілкуватися, сказавши лише, що він та його брат "спали" в той час, коли відбувався силовий розгон Майдану. Автора цих рядків депутат назвав "провокатором". Після чого Сергій Клюєв у супроводі чотирьох охоронців пішов.
http://www.pravda.com.ua/articles/2013/12/15/7006937/add_ok/#comments



"Васильківські терористи"   
       
Перший арешт

22 серпня 2011 року близько 12 години співробітники СБУ увірвалися до офісу комунального підприємство КП «Васильківський комбінат комунальних послуг», де працювали двоє активістів Організації «Патріот України». В приміщенні було проведено обшук і вилучені понад 2 десятка CD-дисків, ряд листівок Організації, комп'ютери та саморобний вибуховий пристрій[1]. Одна з вилучених листівок стосувалася демонтажу пам'ятника Леніну в м. Борисполі, який провадили члени Організації і наприкінці якої було розміщено погрозу фізичної розправи над президентом України В.Ф Януковичем[1]. Своє відношення до даної листівки і вилученого вибухового пристрою соціал-націоналісти заперечили, заявивши, що вони були підкинуті самими співробітниками СБУ. В цей час до приміщення прибули член виконкому СНА та депутат Васильківської міської ради Сергій Бевз та співзасновник спортивного товариство «Соловей» ім. Романа Шухевича Віталій Зателепа. Всі четверо соціал-націоналістів були заарештовані[1].

О 20:00 того ж дня був заарештований командир Васильківського осередку Організації «Патріот України» Володимир Шпара[2].

Всю ніч тривали допити соціал-націоналістів, на які не були допущені навіть адвокати. У своїх подальших заявах допитувані стверджували, що під час цих допитів до них застосовувалися засоби фізичного і психологічного впливу[3].

О 06:00 наступного дня, 23 серпня, всіх 5 соціал-націоналістів випустили на свободу, не висунувши жодних звинувачень[3].
Прес-конференція

23 серпня 2011 року у приміщенні УНІАН пройшла конференція активістів соціал-націоналістичного руху щодо обшуку і арештів 22 серпня 2011 р.[3] У конференції взяли участь:

    Член виконкому СНА, Ідеологічний референт Організації «Патріот України» Олег Однороженко

    Член виконкому СНА, депутат Васильківської міської ради Ігор Мосійчук

    Член виконкому СНА, депутат Васильківської міської ради Сергій Бевз

    Командир Васильківського осередку Організації «Патріот України» Володимир Шпара

    координатор Комітету визволення політв'язнів Микола Коханівський

    адвокат В'ячеслав Мартинюк

На прес-конференції була оголошена офіційна позиція СНА та Організації «Патріот України».

Керівництво організацій вважає дії СБУ тиском на громадську організацію і розцінює як політичні репресії. Було заявлено про фізичний і психологічний тиск на соціал-націоналістів під час допитів, було оголошено про числені порушення під час арештів, обшуку і допитів (недопущення адвокатів, порушення правил вилучення вибухового пристрою, відсутність евакуації людей з місця можливого вибуху). Після прес-конференція у ЗМІ за даною справою закріпилася назва справи «васильківських терористів».
Другий арешт

Ввечері 23 серпня 2011 року були заарештовані 8 соціал-націоналістів:

    2 членів виконкому СНА, депутатів Васильківської міської ради (Ігор Мосійчук та Сергій Бевз);
    4 членів Васильківського осередку Організації «Патріот України» з його командиром включно (Володимир Шпара, Олексій Чернега, Максим Бондаренко, Юрій Бойко);
    співзасновник спортивного товариство «Соловей» ім. Романа Шухевича Віталій Зателепа
    лідер Всильківського фан-клубу футбольних вболівальників Віктор Пухтій[3].

Трохи пізніше був затриманий також юрист Васильківської міської ради Олександр Крикунов[3]. Вночі з 23 на 24 серпня 2011 року вдома у заарештованих були проведені обшуки, під час яких співробітниками СБУ були вилучені у І.Мосійчука були вилучені 8 бойових патронів від пістолета, а у В.Шпари — пістолет, тротилова шашка та пакетик з невідомим білим порошком. Обидва соціал-націоналісти заявили про свою непричетність до вилучених речей. На обшук до квартири С.Бевза прибув цілий ряд журналістів та громадських активістів, у нього вилучили газовий балончик та «ніж, схожий на холодну зброю»[4].
Обрання запобіжного заходу і реакція громадськості

26 серпня 2011 року у Солом'янському районному суді м. Києва відбулося засідання по обранню запобіжного заходу щодо затриманих соціал-націоналістів[5]. Не зважаючи на заяви про готовність взяття на поруки від 3 народних депутатів (Андрія Парубія, Андрія Павловського та Івана Зайця), всього складу Васильківської міської ради і Васильківського міського голови Сергія Іващенка[6], Ігор Мосійчук, Сергій Бевз та Володимир Шпара отримали по 2 місяці утримання під вартою[5].

Олександр Крикунов, який вийшов на підписку про невиїзд, одразу ж показав журналістам сліди від побоїв і був заарештований повторно. І випущений пізніше тільки після відмови від заяв про побиття[7].

Щодо Олексія Чернеги та Віталія Зателепи не було прийнято жодних рішень, їх статус так і залишився незрозумілим[7]. Інших соціал-націоналістів було оголошено свідками.

У той же день, 26 серпня 2011 року Головний Провідник СНА і Командир Організації «Патріот України» Андрій Білецький оголосив вимоги Організації до СБУ: 1. Звільнити з-під варти затриманих та покарати осіб, винних у фальсифікації справи проти них. 2. Принесення СБУ вибачень за відвертий наклеп. 3. З'ясувати і покарати замовників репресій[8]. Під цими вимогами активістами Організації «Патріот України» були проведені пікети перед управліннями СБУ у Києві, Львові, Житомирі, Івано-Франківську, Запоріжжі[9].

У Луцьку командир місцевого осередку з 2 бійцями були безпідставно затримані під стінами місцевого СБУ, де вимоги в них були вилучені і з невідомих причин знищені співробітниками СБУ[8].

У Луганську командира місцевого осередку було затримано начебто за якісь минулі правопорушення[8].

У Харкові, де місцеве СБУ було закидане димовими шашками та яйцями, працівники СБУ вийти і прийняти вимоги не наважилися — документ залишили на дверях СБУ[8].

31 серпня 2011 року пікет з аналогічними вимогами був проведений біля Адміністрації Президента України, будівля якої також була закидана димовими шашками[10].

У мережі інтернет розпочалося масоване розповсюдження пам'ятки патріотів в часи репресій та цілої низки плакатів на підтримку затриманих[11]. Журналіст і блогер Олена Білозерська зняла короткометражний фільм на підтримку «васильківських терористів»[12].

Але не зважаючи на всі протести громадськості Солом'янський районний суд м. Києва ще двічі (18 жовтня[13] та 16 грудня[14]) подовжував для «васильківських терористів» термін перебування за гратами.
Спроби тиску на підсудних і свідків
Олексій Чернега — свідок, катований СБУ

2 вересня 2011 року нещодавно затриманий і визнаний свідком у справі «васильківських терористів» Олексій Чернега у відозверненні оприлюднив своє відкрите звернення до президента Віктора Януковича[15]. У зверненні він заявив про те, що після затримання 23 серпня його допитували 4 доби без перерви у Київському обласному управлінні СБУ, не даючи спати і їсти, змушуючи дати неправдиві свідчення на Володимира Шпару, Сергія Бевза та Ігоря Мосійчука. В ніч з 26 на 27 серпня О.Чернегу силою змусили підписати згоду на негласну спіпрацю СБУ і лист до голови СБУ, в якому повідомлялося про добровільність цієї згоди і незастосування методів фізичного впливу. У зв'язку з вищезазначеними фактами О.Чернега повідомив, що від всіх своїх попередніх свідчень відмовляється і для запобігання подальшого тиску змушений буде переховуватися[16].

Від своїх попередніх показів відмовився ще один свідок — Юрій Бойко, який про це написав відповідну заяву до Генеральної прокуратури. Після цього оперуповноважений СБУ Дмитро Єрмакович призначив йому неформальну зустріч, на якій обурювався відмовою Бойка від попердніх свідчень, хоча й сам визнав факт фізичного і психологічного тиску на свідків, а також сфальсифікованість справи взагалі[17]. Цю зустріч було таємно відзнято, а згодом оприлюднено журналістами каналу TVI (на судовому засіданні 19 березня 2012 року суд розгляне це як спосіб тиску каналу на слідство[18].

9 лютого 2012 року від своїх свідчень відмовився ще один свідок — Максим Бондаренко, який також звернувся з відповідною заявою до Генеральної прокуратури[19].

У процесі слідства Володимиру Шпарі було запропоновано визнати свою причетність до знайденого у нього вдома під час обшуку пакетику з невідомим білим порошком, у противному його дружині будуть інкримінувати зберігання наркотиків. В.Шпара відмовився від цієї пропозиції і через адвокатів домігся її оприлюднення у ЗМІ[20].
Судовий процес

4 січня 2012 року у Києво-Святошинському районному суді розпочався розгляд по суті справи «васильківських терористів»[21]. Ігоря Мосійчука, Сергія Бевза та Володимира Шпару звинувачують у підготовці до теракту, публічних закликах до повалення конституційного ладу насильницьким шляхом, незаконному поводженні зі зброєю та вибуховими речовинами.

23 січня 2012, напередодні чергового судового засідання була вчинена спроба несанкціонованого вивозу «васильківських терористів» за межі Лук'янівського СІЗО, але завдяки розголосу у пресі, яку встигли повідомити звинувачені, ця спроба не вдалася[22].

У наступних судових засіданнях 24 січня, 10 лютого, 28 лютого, 19 березня був оголошений обвинувальний висновок у справі, допитані підсудні та розпочато допит свідків[23].
Про затриманих
Мосійчук Ігор Володимирович

    Докладніше: Мосійчук Ігор Володимирович

Бевз Сергій Васильович
Spoloh.jpg

Сергій Бевз народився 10 лютого 1983 року у м. Київ[Джерело?]. У 2005 році він закінчив Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана[Джерело?]. З 2006 р. є членом Організації «Патріот України», де отримав псевдо "Сполох"[Джерело?]. У 2006-2010 році був командиром Київського осередку Організації «Патріот України»[Джерело?].

У 2010 році був обраний депутатом до Васильківської міської ради та став членом комісії Васильківської міської ради з питань культури, молоді, спорту, соціального захисту, охорони здоров’я, материнства і дитинства, яка домоглася закриття гральних закладів, нічних клубів, де торгували наркотиками, проведення рейду містом на нелегальних громадян[Джерело?]. У 2011 році він став членом Виконавчого комітету Соціал-Національної Асамблеї[Джерело?]. У 2012 році став членом ВО "Свобода". Прихильник ідеї "Триединого русского мира"[24]
Шпара Володимир Миколайович
Humanist.jpg

Володимир Шпара народився 4 жовтня 1983 р. в м.Черкаси[Джерело?]. Навчався у Національному університеті державної податкової служби України[Джерело?].

З 2006 р. є членом Організації «Патріот України», де отримав псевдо "Гуманіст", і протягом 2006-2011 років був заступником командира Київського осередку Організації «Патріот України»[Джерело?].

У 2007 р. затримувався міліцією за організаторю розгону «російського маршу» у Києві[Джерело?]. Був одним з організаторів розгонів всіх столичних «конопляних маршів». 18 жовтня 2008 р. брав участь у спробі прориву націоналістів на Хрещатик для розгону комуністичної демонстрації і за опір міліції 5 діб утримувався у Київському ІТТ[Джерело?].

Після виборів 2010 р. став помічником депутата Васильківської міської ради. У 2011 р. Володимир Шпара став командиром Васильківського осередку Організації «Патріот України»[Джерело?].
Питання щодо можливих фальсифікацій у справі

Протягом слідства та судового розгляду адвокати підсудних та представники СНА оприлюднили цілу низку аргументів щодо безпідставності існування самої справи та фактів її фальсифікації:

    пам'ятник Леніну в м. Бориспіль Київської області, який начебто намагалися підірвати «васильківські терористи», був задовго до того демонтований місцевою владою[25]

    саморобний вибуховий пристій, вилучений за місцем роботи одного з «васильківських терористів», був призначений для ураження живої сили противника, а не для підриву пам'ятника[26]

    під час вилучення вибухового пристрою, незважаючи на вимоги безпеки люди з приміщення евкуйовані не були, а експерт-вибухотехнік вилучав пристрій не за допомогою спеціальної техніки і захисного костюму, а руками у гумових рукавичках[26]

    протягом слідства три свідки відмовилися від своїх свідчень і заявили про вибиття з них свідчень силою[27]

    у матеріалах, начебто вилучених у «васильківських терористів», містяться оперативні дані про діяльність Організації «Патріот України» у Василькові (зрозуміло, що звинувачені не могли робити самі на себе дос'є) та паспортні картки з УЖКГ м. Українки на двох вболівальників ФК «Арсенал» (які до справи «васильківських терористів» не мають жодного відношення, але очевидно є об'єктами оперативної розробки СБУ)[28]

    до справи долучено запис телефонної розмови Володимира Шпари з невідомим, у якій невідомий намагається схилити командира Васильківського «Патріоту» до підривів пам'ятників Леніну, але той з цим категорично не погоджується[29]

Джерела та посилання

    Офіційна сторінка СНА
    Офіційна сторінка Організації «Патріот України»
    УНІАН: СБУ знову затримала васильківських «терористів»(укр.)
    УНІАН: Однодумці «васильківських терористів» звинувачують СБУ(укр.)
    ТСН: Вибухівку «васильківським терористам» міг підкинути екс-майор Мельниченко(укр.)
    Працівник СБУ зізнався, що справу «васильківських терористів» сфабрикували(укр.)
    Скільки ж в Україні політв'язнів?(укр.)
    Комітет визволення політв'язнів заступився за «васильківських терористів»(укр.)
    Сергій Бевз став членом ВО "Свобода"(укр.)
http://uk.wikipedia.org/wiki/   



"Васильківські терористи"
       
Державний обвинувач у справі “Васильківських псевдотерористів”, прокурор Костянтин Кулаківський заявив, що його не влаштовує занадто мякий вирок у цій справі і він подавши апеляцію вимагатиме для підсудних Мосійчука, Бевза і Шпари не по 6 а по 9 років позбавлення волі.
Насправді будь хто з притомних юристів скаже, що суддя Бурбела виніс за предявленим обвинуваченням максимальний передбачений законом термін увязнення – 6 років.
Соціал-Національна Асамблея розцінює цю абсурдну заяву прокурора Кулаківського як тиск на Апеляційний суд Київської області в якому захист підсудних оскаржуватиме цей замовний вирок.
За його словами, підрив пам’ятника Леніну у Василькові був запланований на День Незалежності, тому йшлося про заплановане знищення і каліцтво громадян через власні ідеологічні інтереси.
Читайте також: Захист оскаржуватиме вирок "васильківських псевдотерористів"
"А це могли бути як дорослі, так і діти. Тому варто задуматися, чим відрізняються люди, які прийшли підтримувати насильство і смерть, від тих, хто планував масові вбивства", - сказав прокурор.
Він наголосив, що терористичний акт, попереджений правоохоронцями, мав на меті залякати людей, вплинути на прийняття рішень органами державної влади, а також привернути увагу громадськості до власних політичних та ідеологічних переконань.
Читайте також: Прокурор хоче не 6, а 9 років для "васильківських терористів"
"Двоє із засуджених на той час були депутатами Васильківської міської ради. А ще до спроби здійснити терористичні дії ними були підготовлені листівки з погрозами вчинення насильницьких дій по відношенню до мирних громадян, а також сам вибуховий пристрій", - додав Костянтин Кулаківський.
Нагадаємо, Києво-Святошинський суд Київської області засудив Ігоря Мосійчука, Володимира Шпару та Сергія Бевза до 6 років позбавлення волі. Так званих "васильківських терористів" визнали винними в намірі скоїти вибух пам'ятника Леніну в Борисполі під час святкування Дня незалежності в 2011 році.
Після винесення вироку розпочалися сутички активістів із "Беркутом". Бійка спалахнула після того, як люди заблокували виїзд, щоб автозаки із засудженими не могли виїхати. Внаслідок сутичок активістів із "Беркутом" постраждали і протестувальники, і журналісти.
5 активістів потрапили до лікарні після сутичок з "беркутівцями". Серед них був і екс-міністр Юрій Луценко, якому розбили голову, після чого відвезли до лікарні "Борис".
Джерело:  Gazeta.ua


Звернення Комітету Визволення Політв’язнів до представників ЗМІ з приводу недопущення створення негативного іміджу ув’язненим у так званій “васильківській справі”

Днями, а саме 10 січня трьом членам Соціал-Національної Асамблеї Сергію Бевзу, Володимиру Шпарі та Ігорю Мосійчуку або так званим “васильківським псевдотерористам” суд оголосив вирок: 6 років позбавлення волі кожному.
Два з половиною роки патріоти перебували в СІЗО за сфабрикованою СБУ на замовлення політичних опонентів справою.
Не зважаючи на те, що суддя виголосив максимальний вирок, який можна було винести за даним обвинуваченням, наразі відомо, що прокурор подає апеляцію на рішення суду, вимагаючи більш суворого покарання.
Прокурор Костянтин Кулаківський, який вступив у справу лише напередодні вироку, вимагав “васильківським псевдотерористам” терміни ув’язнення від 8 з половиною до 9 років.
Безумовно, заяви прокурора цинічні та неправдиві. Він не може не знати, що навіть якби підсудні були винні в інкримінованих їм злочинах, то покарання за сукупністю статей не перевищує шести років. Суддя дав їм максимальне покарання, яке лише міг собі дозволити. Епопея ж цим оскарженням чиниться для того, щоб апеляційний суд, до якого має намір звертатися захист, не пом”якшив вироку.
Суддя-садист Юрій Бурбела, який вів так зване судове слідство, а точніше – брутальне судилище над патріотами, навмисно вніс у вирок цитати Адольфа Гітлера, антиєвропейські цитати, які не належали жодному з підсудних. Нема сумніву, що це було зроблено з метою дискредитувати підсудних перед європейськими інституціями і запобігти на майбутнє позитивному вирішенню питання щодо скарги на цей вирок, на цю сфабриковану справу в Європейському суді.
Суддя Юрій Бурбела, протягом останніх років фактично знущався з підсудних. Періодично він відсторонював адвокатів, тривалий час судові засідання проводились в закритому режимі тощо.
Окрім цього одного з підсудних, Ігоря Мосійчука, Юрій Бурбела взагалі позбавив права присутності на судових засіданнях, права на побачення, права навіть на останнє слово і права на захист, нав’язавши підсудному захисника з державної адвокатської контори, покликаного здійснювати видимість захисту.
Омбудсмен Валерія Лутковська фіксувала численні порушення з боку судді Ю. Бурбели, і подавала на нього скаргу до Вищої кваліфікаційної комісії суддів.
Під час судових дебатів всі так звані “докази” було спростовано, тому суворе рішення судді викликало обурення людей з групи підтримки патріотів. Люди блокували будівлю суду, відбулася жорстока сутичка з “Беркутом”. Ця подія спричинила блокування автомайданом Святошинського РОВД м. Києва.
Прагнучи убезпечитись в подальшому від проявів народного гніву після проголошення замовних рішень, суддя Юрій Бурбела наразі через змі поширив інформацію, що він перебуває в реанімації однієї з київських лікарень з гострим серцевим болем та підвищеним кров’яним тиском.
Очевидно, раптова хвороба судді може бути пов’язана з бажанням затягування часу видачі судового рішення підсудним для подачі апеляційної скарги.
Окрім того насторожує інформація, що незабаром провладна більшість планує ухвалити у Верховній Раді законопроект, який дозволятиме силовикам застосовувати під час розгону пікетів біля судів табельну зброю, а також затвердить надання суддям державної охорони.
У відповідь на несхвальну реакцію людей з приводу вироку “васильківським псевдотерористам” та подальше побиття протестувальників біля Києво-Святошинського райсуду СБУ поспішило виголосити заяву, яка мала на меті очорнити засуджених в очах суспільства.
Заступник голови СБУ Володимир Приходько на недільному брифінгу заявив, що вони упередили особливо тяжкий теракт, який міг призвести до тяжких наслідків. Він також наголосив, що усі докази було зібрано в законний спосіб і всі вони підтвердились під час судового слідства. Озвучене п. Приходьком є брутальною неправдою. Насправді ніяких доказів вини Мосійчука, Бевза і Шпари нема, і це довели захисники та самі підсудні під час судових дебатів.
Цей брифінг СБУ показували майже на всіх провідних телеканалах. На нашу думку це спроба створити негативний імідж патріотам в суспільстві. Тобто, усвідомлюючи незаконність винесеного рішення, система прагне будь що виправдатись, а заодно домогтися того, щоб підсудні залишились без міжнародної та вітчизняної підтримки.
В свою чергу Голова Верховного Суду України звернувся до правоохоронних органів з вимогою забезпечити надійний захист життя і здоров’я суддів.
Прикро, що деякі телеканали підхопили дану інформацію і випустили сюжети, які однобоко подають інформацію навколо справи “васильківських псевдотерористів”. Тобто, – зі слів представника СБУ. В сюжеті каналу “Україна” в’язнів називали бандитами.
Ми звертаємось до журналістів, ми готові надати вам усі матеріали, які доводять невинуватність “васильківських псевдотерористів”. Ми просимо вас не будувати новин на заангажованій інформації.
Прес-служба КВП
http://sna.in.ua/archives/21524

Репортаж О. Білозерської про побоїще під Києво-Святошинським судом

Як ви вже всі знаєте, “васильківським псевдотерористам” Ігорю Мосійчуку, Сергію Бевзу і Володимиру Шпарі дали по 6 років кожному.
Дружина Бевза Христина вже назвала цей вирок сатанинським – 6+6+6.
Про сам суд я напишу трохи пізніше. Бо після вироку під Києво-Святошинським судом було побоїще – “Беркут” побив людей, які мали намір не випустити з двору суду автозак із засудженими.
Люди були переважно з Майдану, вони під дощем стояли під судом більше трьох годин, поки суддя Бурбела зачитував вирок. Коли судилище закінчилося, вони не розійшлися, а продожили мітинг під судом. Весь цей час напроти стояв лише один автобус з “Беркутом”.
Звідки узялася решта “беркутів” – ми так і не зрозуміли, вочевидь, їх якось прогавили. Частина вийшла з внутрішнього двору суду, решта з’явилися звідкілясь зліва (якщо стояти спиною до суду). “Ми прогавили “Беркут”, – сказав хтось у натовпі.
Беркути кинулися розчищати від людей виїзд з двору суду. Люди не давали себе відтіснити, почалася сутичка, яка переросла в бійку.
Спочатку люди відтіснили “Беркут”, ті пішли в обхід, потім швидко повернулися і цим маневром трохи розсіяли щільність натовпу мітингувальників. Їх стало більше, вони зачистили виїзд, і під посиленою охороною “Беркуту” і “Грифону” автозак виїхав. Після цього почалося побоїще.
Газ використовували обидві сторони – раз чи двічі мітингувальники, решту разів – “Беркут”. Вони били людей кийками і ногами. Люди після того почали кидати у них все, що під руку трапилось. Каменюкою розбили вікно у суді, зірвали табличку (про табличку знаю з чужих слів, сама не бачила).
“Беркути” просто озвіріли. При мені били кийком старого діда, який не бився, а утікав від них. Сергія Б. зі “Свободи” вони кинули на гострі металеві шпичаки паркану і навмино натисли згори. В результаті у Сергія пробиті з м’ясом обидві ноги. Ми надавали йому першу допомогу, поки прибула “швидка” (особисто я, щоправда, лише тримала ліхтарик), хлопець мало не непритомнів від болю.
Прибуло аж 6 машин “швидкої допомоги”. Але усім постраждалим в них не вистачило місця. Серед побитих – нардепи-свободівці Леонов, Бублик і Кириленко.
Били і журналістів. Зокрема, побили фотокора Макса Левіна і розбили йому спалах. Мене особисто якесь тупе здоровило вхопило й кидануло на асфальт, я дивом встигла захистити фотоапарат. Я, до речі, була у помаранчевому жилеті “Преса”, з бейджем на шиї і великим фотоапаратом у руках.
“Беркут – фашисти!” – кричали люди.
Автомайданівці – молодці, зловили після того автобуси з цими тварюками, заблокували і спустили колеса. Там вже сталася нова сутичка, Юрію Луценку розбили голову, розбили фотоапарат нашому фотокору Вадиму.
http://sna.in.ua/archives/21497



Васильківська справа. Суд в другу річницю арешту

23 серпня виконалося два роки з дня арешту підсудних у васильківській справі Ігоря Мосійчука, Володимира Шпари та Сергія Бевза. Активісти КВП разом з рідними підсудних влаштували міні-пікет прокуратури Київської області та передали до цієї установи-звернення з вимогами змінити запобіжний захід політв’язням Бевзу, Мосійчуку та Шпарі і призначити у васильківській справі додаткове слідство. А вже о 14:00 цього ж дня розпочалося чергове засідання у васильківській справі. Суд заслухав покази свідка Богдана Корчинського. У своїх свідченнях Богдан Іванович повідомив суду, що йому невідомо жодних відомостей про те, що підсудні мали намір здійснити терористичний акт, йому невідомо, що хтось із підсудних володів зброєю, боєприпасами чи вибухівкою. Також він ніколи не чув від підсудних будь-яких закликів до терористичних актів. Бевза та Шпару Корчинський не знав, а з Мосійчуком мав нормальні стосунки, хоч являвся його політичним опонентом. На запитання суду чому в попередніх свідченнях Богдан Корчинський говорив, що підозрює підсудних в підпалі його і батькового автомобіля, Корчинський повідомив наступне, що раніше він так дійсно думав, але зараз вже так не думає і жодних претензій до підсудних немає, а міліція, яка перевіряла його і батька заяви кримінальну справу закрила через відсутність достатньої кількості доказів. І підтвердила, що Мосійчук, Бевз та Шпара жодного стосунку до підпалів автомобілів немає. Щодо погроз свідком Гаврилюком Мосійчуку чи навпаки Богдан Корчинський пояснив суду, що “Васильків – спецефічне місто. У нас всі один одному погрожує, але ніхто це не сприймає всерйоз”.
Після закінчення допиту свідка Б. І. Корчинського, захисники підсудних заявили клопотання про зміну запобіжного заходу для підсудних. Захист обгрунтовував своє клопотання тим, що допитані майже всі свідки у справі, що вивчено основні експертизи в кримінальній справі, зокрема нездобуто жодних прямих доказів причетності підсудних до виготовлення, транспортування та зберігання саморобного вибухового пристрою, листівок, яких нібито містяться заклики до терористичних актів. А у випадку з підсудним Мосійчуком, то захист аргументував необхідність його звільнення з під варти поганим станому здоров’я, а саме рядом серцевих і нервологічних хвороб.
Суддя Юрій Бурбела, який слухає цю резонансну справу відхилив клопотання, залишивши підсудних за гратами. Що прикметно, в мотивувальній частині про відмову клопотання щодо зміни запобіжного заходу підсудним, суддя вдався до тих же аргументів, що і шість місяців тому, коли розглядав аналогчні клопотання захисту. Підставою для відмови клопотання звільнення підсудних з під варти стали наступні аргументи: родичі та соратники підсудних влаштовують акції протесту, народні депутати приходять до суду, чим тиснуть на суд, родичі, підсудні, їх захисники та соратники дають інтерв’ю ЗМІ, підсудні перебуваючи на волі можуть впливати та тиснути на суд. А щодо стану здоровя Ігоря Мосійчука, то суд вважає недостатніми дані про необхідність його лікування чи звільнення з під варти, у зв’язку з поганим станом здоров’я.
Наступне судове засідання у васильківській справі відбудеться 6 вересня.

http://sna.in.ua/
Соціал-Національна Асамблея

http://patriotukr.org.ua/
Патріот України

95-річчя Дня Соборності України

День Соборності України – свято, що відзначається щороку в день проголошення Акту возз'єднання Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки, що відбулося 22 січня 1919 року на Софійській площі в Києві.
Йому передувало підписання 22 січня 1918 р. Четвертого універсалу Центральної Ради, яким Українську Народну Республіку проголошено суверенною і незалежною державою. Західно-Українську Народну Республіку було проголошено 1 листопада 1918 року. Процес об'єднання України завершився 22 січня 1919 року.
Перші дипломатичні контакти Львова з Києвом відбулися 7 листопада 1918 p.,коли делегація галичан у складі О. Назарука і В. Шухевича виїхала у Наддніпрянщину і мала аудієнцію у гетьмана П. Скоропадського. О. Назарук згадує: "Коли я представив гетьманові ціль нашого приїзду, він запитав: "Скажіть одверто – хочете вирізати панів?" – "Хочемо будувати Українську державу", – відповів я здивований".
23 листопада уряд ЗУНР скерував до Наддніпрянщини другу делегацію у складі Л. Цегельського і Д. Левицького. Оскільки Гетьманат доживав останні дні, галичани вступили в переговори щодо об'єднання і надання допомоги Директорією. 30 листопада вони прибули до Фастова, де зустрілися з членами Директорії В. Винниченком, С. Петлюрою, П. Андрієвським, Ф. Швецем та А. Макаренком. Згадуючи про ці переговори, Володимир Винниченко писав: "Не маючи певности удержати своїми силами владу у Галичині, а крім того, піддаючись натискові народних мас, що прагнули до повного об'єднання з Великою революційною Україною, Рада Державних Секретарів звернулась до Директорії з пропозицією об'єднання двох Республік в одну Українську державу... Директорія охоче приняла цю пропозицію, цілком згодившись з думкою провідників трудових галицьких мас..., що український народ по обидва боки Збруча має бути на віки однині злитий в одне ціле й разом боротися за свою долю".
Зважаючи на військово-політичну ситуацію, остаточне вирішення проблеми було відкладено. 1 грудня у Фастові між УНР і ЗУНР було підписано перший не тільки міждержавний, але й взагалі від початку Української національної революції, договір – "передвступний договір" "про маючу наступити злуку обох українських держав в одну державну одиницю". Статті угоди констатували, що ЗУНР заявляла про "непохитний намір злитися в найкоротшім часі в одну велику державу з Українською Народною Республікою". З іншого боку, УНР проголошувала, що вона дає згоду "прийняти всю територію і населення Західно-Української Народньої Республіки як складову частину державної цілости в Українську Народну Республіку". Враховуючи певні історичні, соціально-політичні та духовні етнічні відмінності населення ЗУНР, угода зазначала також те, що Республіка галичан отримує територіальну автономію в межах УНР.
Президент ЗУНР, а згодом член Директорії Є. Петрушевич заявив: "По лінії з'єдинення не було між нами двох гадок. Сьогоднішній крок піднесе нашого духа і скріпить наші сили. Від сьогоднішнього дня існує тільки одна Українська Народна Республіка. Нехай вона живе!" Водночас було обрано делегацію до Києва у складі 65 осіб для участі в урочистому проголошенні возз'єднання.
Урочиста акція святкування й проголошення акта Злуки відбулася 22 січня 1919 р. на Софіївській площі біля собору. На майдані зібралися тисячі мешканців столиці, військові частини, духовенство Української православної церкви на чолі з архієпископом Агапітом і єпископами, які відслужили службу Божу, члени Директорії, уряду УНР та делегація ЗУНР. О дванадцятій годині урочисте свято розпочалося виступом Л. Цегельського, який зачитав грамоту – ухвалу Національної Ради про возз'єднання і передав її голові Директорії В. Винниченку. Універсал УНР оголосив член Директорії Ф. Швець:

УНІВЕРСАЛ ДИРЕКТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ

22 СІЧНЯ 1919 Р.

"Іменем Української Народної Республіки Директорія оповіщає народ український про велику подію в історії землі нашої української.
3-го січня 1919 року в м. Станіславові Українська Національна Рада Західної Української Народної Республіки, як виразник волі всіх українців Австрійської імперії і як найвищий їхній законодавчий чинник торжественно проголосила злуку Західної Української Народної Республіки з Наддніпрянською Українською Республікою в одноцільну суверенну Народню Республіку.
Вітаючи з великою радістю цей історичний крок західних братів наших, Директорія Української Народної Республіки ухвалила тую злуку прийняти і здійсняти на умовах, які зазначені в Постанові Західної Української Народної Республіки від 3-го січня 1919 року.
Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України – Західно-Українська Народна Республіка, Галичина, Буковина, і Угорська Україна, і Наддніпрянська Велика Україна.
Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України.
Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка.
Однині народ українській, визволений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об'єднаними зусиллями всіх своїх синів будувати нероздільну самостійну Державу Українську на благо і щастя всього її трудового люду.

22 січня 1919 року.
У м. Києві"

Об'єднання УНР і ЗУНР стало моделлю цивілізованого демократичного, неекспансіоністського збирання територій в єдиній суверенній державі.
Разом з ухваленням Універсалу про злуку УНР і ЗУНР Трудовий конгрес задекларував, що об'єднана УНР "не має й думки забрати під свою власть чужі землі". Державний кордон Української Народної Республіки на день Злуки 22 січня 1919 був значно довший від сучасного. Кордон тодішньої України відображений на карті "Соборна Україна", яка вийшла друком у Львові за ініціативи благодійного фонду "Україна – Русь".
Це перша настінна карта соборної УНР, на якій відображені усі українські етнічні землі, які у 1919 році були у складі України. Кубань, Ставропілля, Чорноморщина, Східна Слобожанщина, Стародубщина (нині вони у складі Росії). Берестейщина і Гомельщина (Білорусь). Холмщина, Підляшшя, Надсяння, Північна Лемківщина (Польща), Південна Лемківщина (Словаччина). Мармарощина, Південна Буковина (Румунія), Придністров'я.
На мапі, над якою працювала група істориків і науковців, на основі архівних матеріалів виділені території компактного проживання українців, так звані "клини", де формувалась українська армія. Малиновий клин – це Північний Кавказ, Сірий клин – Північний Казахстан і Південно-Західний Сибір, Зелений клин – Південна частина Далекого Сходу (головне місто – Владивосток), Жовтий клин – Нижнє і Середнє Поволжя.
До слова, площа Зеленого клину була удвічі більша від території України, тут українці проводили державотворчі процеси: у 1918 році вони вимагали від російського уряду визнати далекосхідний Зелений Клин частиною України і проголосили культурну Конституцію українців Далекого Сходу і Самостійну Українську Далекосхідну Республіку.

Підготував Богдан Гордасевич

 



Правий сектор висунув власні вимоги до влади
28 січня, 2014 | 4 коментарі

Ввечері 27 січня 2014 року на Майдані у Будинку профспілок, на його “секретному” 5-му поверсі, мешканцям якого так полюбляють перемивати кістки російські ЗМІ, відбулася прес-конференція лідерів Правого сектору – руху, який взяв на себе відповідальність практично за всі силові акції під час останніх протестів. Це були унікальні акції, тому що їх масово підтримав народ.

У прес-конференції взяли участь лідер Правого сектору і провідник організації “Тризуб” ім.Степана Бандери Дмитро Ярош, головний командир “Тризубу” Андрій Стемпіцький та заступник голови УНА-УНСО Микола Карпюк.

На початку Дмитро Ярош зачитав власну заяву, яку наводимо повністю.

“ЗАЯВА ДМИТРА ЯРОША — ЛІДЕРА ПРАВОГО СЕКТОРУ

Останні події в Україні довели безальтернативність революційного шляху виборювання Свободи, Справедливості, Добробуту для українського народу. На цьому тлі невиразність позиції лідерів парламентських опозиційних партій та їх боязнь провадити Революцію, зобов’язує мене взяти на себе відповідальність за революційний процес та перебіг подальших подій, зокрема за те, що відбувалося в Україні, що відбувається зараз, та головне, за майбутнє нашої Держави.

Наші дії чіткі та зрозумілі. Наші програмні цілі прагматичні і нефальшиві.

1. Повне перезавантаження влади.
2. Звільнення всіх затриманих, політв’язнів та полонених.
3. Розпуск і заборона антидержавних партій та угруповань.
4. Кардинальне реформування юстиції, правоохоронних органів, спецслужб.
5. Радикальна модернізація держави, прийняття нової Національної Конституції.

Я висловлюю подяку усім бійцям Правого сектору, котрі ціною власної крові виборюють краще майбутнє для своєї нації.
Я висловлюю вдячність десяткам, сотням тисяч українців, котрі піднялися на висоту Національної революції.
Я, нарешті, висловлюю подяку тим представникам національних меншин, котрі пліч-о-пліч з українцями борються за краще майбутнє нашої спільної Батьківщини.

Я звертаюсь до всіх генералів та офіцерів ЗСУ, СБУ, МВС із закликом перейти на сторону народу та припинити кровопролиття.
Ми разом маємо всі шанси стати на заваді планам Кремля розколоти нашу державу і посіяти на українській землі зерна ненависті та ворожнечу.

Ще раз наголошую: Правий сектор гарантує військовикам, працівникам СБУ та МВС безпеку і роботу в оновлених національних силових структурах.
Я звертаюсь до всіх українців, хто повстав в різних кінцях України і не хоче більше терпіти наругу над своїм народом, долучитися до Правого сектору та перемогти.

Закликаю всіх повстанців України виходити на політичний провід Правого сектору для узгодження подальших дій і витворення революційної вертикалі. Єдність і злагодженість повстанського чину — це запорука Перемоги”.

Отже, для початку врегулювання надзвичайної ситуації “Правий сектор” ставить свої умови:
1) провести конституційну реформу;
2) припинити силові дії з боку влади;
3) оголосити повну амністію, а саме, звільнити всіх без виключення учасників протестних акцій та закрити всі кримінальні справи і провадження;
4) притягнути до відповідальності уряд Азарова;
5) переформатувати ЦВК;
6) відмінити всі закони, прийняті 16-го січня, що обмежують права і свободи громадян;
7) переформатувати спецпідрозділ “Беркут” і створити якісно інший спецпідрозділ МВС;
8) покарати винних у вбивствах, знущаннях та побитті протестувальників;
9) знайти зниклих активістів Майдану;
10) узаконити існування спортивно-патріотичних організацій;
11) не допустити до влади політиків, які дискредитували себе під час минулого правління (наприклад — Литвин).

“Якби ми не пішли у наступ, – сказав Дмитро Ярош, – жодної революції вже не було б і влада б не вела жодних переговорів ні з опозицією, ні з повсталим народом”. Він не виключив, що якщо завтра у парламенті не буде досягнуто компромісу, сутички на вулицях Києва можуть поновитись. Народний гнів призведе до неконтрольованих процесів, які закінчаться великим кровопролиттям.
Водночас, якщо влада піде на поступки народу, Правий сектор готовий згортати активну діяльність – за принципом “поступка в обмін на поступку”.

Відповідаючи на питання про взаємини Правого сектору з легальною парламентською опозицією, Дмитро Ярош сказав: “Ми входимо до Самооборони і постійно координуємо свої дії з Андрієм Парубієм як комендантом Майдану, проводимо певні зустрічі з керівниками опозиційних партій. Я дуже сильний противник того, щоб Майдан колоти. Повстанський рух має бути єдиним. Але якби лідери опозиції ще свою позицію більш чітко висвітлювали… Ми бачили як під час останнього віча люди реагували на занадто компромісні рішення.
Ми будемо і далі координувати наші дії з легальною опозицією і робити все для того, щоб Україна була єдиною могутньою державою”, – підсумував він.

“Треба відмовлятися від таких понять, як влада і опозиція, – додав Микола Карпюк. – Опозиція це теж влада, це частинка влади, є просто більшість і є меншість влади. І цей народний рух під назвою “Правий сектор”, який стихійно розпочався і переріс зараз у масштабне загальнонаціональне явище – це вже є окрема сила. І ми ратуємо за те, аби в процесі встановлення миру і переформатування майбутнього житття суспільства, встановлення нової структури влади брав участь Дмитро (Ярош – О.Б.) як лідер і представник цього широкого руху”.

Дмитро Ярош запевнив журналістів, що бойової зброї Правий сектор не має, днями у цьому мали нагоду пересвідчитись три іноземні посли, які оглянули, зокрема, 5-й поверх Будинку профспілок. Те, що Правий сектор – це неконтрольовані екстремісти – це міф. Коли було досягнуто угоди про перемир’я, активісти Правого сектору не вдавалися до силових дій.

На випадок, якщо влада завтра не піде на поступки, Правий сектор має певні оперативні плани, але озвучувати їх перед журналістами не буде.

Щодо прогнозів на завтрашній день і далі пан Ярош сказав, що якщо влада не дасть задню, то народ буде тиснути далі, і це буде загальнонаціональне повстання, яке починається вже зараз.

ПОВНЕ ВІДЕО ПРЕС-КОНФЕРЕНЦІЇ:
ww.bilozerska.info/?p=22186#comment-5037
17:12 29.01.2014



Svetlana Shmeleva · 373 читачі
26 січня о 23:33 поблизу Moscow, Russia ·

    Как и обещала, личные ощущения от поездки в Киев:

    1. Наибольшую роль в заблуждении, как мне кажется, играют картинки. Я давно думаю о таком феномене: человек почему-то ассоциирует с адом исключительно физические страдания и огонь. Хотя действительно страшно лишь самосжигание - унынием, безразличием и страданием от недостатка вещей, которые нельзя пощупать (совесть, достоинство, вера, любовь).
    Я и сама внесла лепту в это заблуждение. Конечно, хочется показать, что видишь вокруг. Это очень кинематографично, как многие замечали. Но фотографии не передают чувства, а следовательно - и причины горящего, поломанного. Они не объясняют почему человек взял палку (и главное - пользуется ли ей в реальности).
    Словом, осознав эту ошибку и поняв, что картинки кардинально расходятся с образами и сутью тех людей, в том числе и героев моих снимков, я не выложу больше ни одной фотографии. Хотя отсняла их целую пленку.

    2. Про сопереживание и миротворцев.
    Еще из Москвы я замечала всеобщее желание, чтобы события в Киеве прекратились любой ценой (кроме человеческих жизней, конечно). На самом деле это желание страшно, и вот почему.
    Все, наверное, знают, что действия в Киеве происходят на очень небольшой территории. Более того - эта территория огорожена, охраняется и никто не то, что туда не зазывает, но и наоборот: людей предупреждают о том, что происходит внутри. А когда начинаются столкновения, зевак и женщин вовсе туда не пускают. Я нигде не видела большего беспокойства о людях, чем там внутри. Т.е. каждый человек в Киеве сейчас сам выбирает свой образ жизни. В том числе и силовики. За передовую им платят 700 гривен в час, обещают жилье. И там - для понимания - конкуренция за это участие. Поэтому речи о том, что там кого-то заставили, насколько я поняла, нет - даже у Беркута. А следовательно, по своей воле, люди вправе требовать того, на что они вправе - например, свободы для себя и остальных.
    Поэтому сопереживание и молитвы могут быть, на мой взгляд, не о лишении их шанса на эту свободу с целью сохранить жизнь. А об их жизни в свободе.
    Кстати, о священнослужителях. Еще в Москве я видела много фотографий, которые показывали, как эти великие миротворцы стояли между народом и силовиками. Но уже будучи там, я увидела, что стоят они не между, а с. С людьми за свободу, которую даровал Бог. В надежде, что Беркут развернется и все это прекратит. Почему должны развернуться те, кто стоит там за 700 гривен в час, а не те, кто стоит за свободу, надеюсь, тоже дополнительного обсуждения не потребует. Впрочем, замечу: я исхожу из того, что современное государство существует для своих граждан, а не наоборот. Оно должно служить человеку, а не наоборот. Как, простите, собака. Верная, надежная собака. Которую ты любишь, но все-таки не позволяешь разевать на тебя пасть.

    3. И тут надо сказать о Януковиче (может быть кому-то кажется, что кто-то есть за него).
    Люди могут расходиться во мнении о Майдане, но:
    "все" - слишком категоричное слово (в конце концов, есть сам Янукович, его семья и братки), но абсолютное большинство считает, что он с функцией президента страны не справляется. Люди действительно живут в очень тяжелых условиях, и он не делает ни одного шага, чтобы как-то их жизнь улучшить. Это я слышала и от тех, кто ни разу на Майдане не был. И не слышала ни одного мнения в поддержку него.
    Да, Янукович законно избранный президент. Но не стоит забывать, что это не карма, а трудовая функция. А каковы принципы трудового законодательства во всем мире? Работодатель (в данном случае - народ) принимает человека на работу на основе конкурса. Затем он заключает контракт, допустим, на 5 лет. Но если работник этот контракт после подписания не исполняет, обязан ли работодатель платить ему зарплату все пять лет? Нет. Процедура такого увольнения, конечно, сложная. Даже для уборщицы. Надо сформулировать, в чем именно не соблюдается контракт. Вынести предупреждение, объявить выговор и строгий выговор. Но тем не менее, это не только можно, но и возможно. Почему-то, если дело коснется человека, который вместо работы бьет баклуши или ворует у работодателя, последнего, в случае досрочного увольнения первого, все поймут. Но бывают нарушения восприятия этого закона и законного правила, возникающие из-за того, что некоторые люди при упоминании должности "президент" представляют не запись в трудовой книжке, а нимб, ореол, карму. Что-то такое великое и неподвластное человеку. Хотя президент это первая должность в стране, которая, как минимум формально, во власти людей.

    4. Почему Янукович не решается на разгон, принимая при этом жесткие законодательные и физические меры.
    Там преобладает мнение, что это не только из-за Европы, сколько вследствие личных качеств Януковича. Там говорят, что он трус.
    Справедливости ради, многие бы испугались. Учитывая, что оружия - только в одном Киеве, только официально зарегистрированного - без малого полмиллиона. При навыке его использования: как будто война была не 70 лет назад, а в прошлом году. С той скоростью, с какой они делают катапульты, ракетницы с помощью досок и даже без гвоздей, с теми баррикадами, которые они строят из подручного снега. Здесь, очевидно, стоит повторить: для защиты своей свободы, а не ради войны. Потому что ради войны это могут делать только маньяки. Но представить, что их на Украине (и где угодно), такое количество, лично я не могу.
    Тут стоит заметить, что ни в этот приезд, ни в другие я не сталкивалась там с человеком, размахивающим пистолетом ради агрессии. В Москве, кстати, сталкивалась и не раз.
    Но массово люди могут достать оружие за свободу. Понимаю, что от этого слова уже рябит, но там оно звучит значительно чаще - от работяги-сельчанина до интеллигента-горожанина.
    У украинцев действительно поразительное свободолюбие до которого мне, например, далеко. Я неспособна выносить такие самолишения (жизнь на улице в мороз несколько месяцев) ради свободы не только внутри, но и вокруг.

    Но я отвлеклась от трусости Януковича. Это качество выдают жесткие меры: законы, убийства, которые можно скрыть. Чем жестче человек, тем он трусливее. Яркий пример тому Сталин. Про убийства следует пояснить. Когда одному протестующему попадают в глаз - это можно счесть случайностью. Когда второму - пожалуй, тоже. Третьему, четвертому - уже сложнее. Когда в лицо попадают четыре раза - совсем трудно. Про пропавших без вести я уже писала. Конечно, недоказуемо, куда пропадают люди за пределами Майдана. Но я не видела ни одного беспокойства о друге, знакомом, когда тот внутри. А как только человек выходит, ему всегда позвонят и удостоверятся, что тот дошел до дома. Майдан ощущается как безопасное место, город за его пределами - нет. И люди держатся за Майдан в том числе и поэтому. И даже те, которых там нет, говорят, что если Майдан будет сдан, то через год каждому бывшему там отомстят. Ни один человек в городе не верит, что Янукович действительно пойдет на компромисс и людей не обманет.
    Янукович же, в свою очередь, все больше ненавидит народ (напомню, я передаю то, что слышала, поскольку я сама не украинский народ). Эта ненависть хорошо описана в Братьях Карамазовых, когда она увеличивается от твоих же действий против того, кого ты ненавидишь. И чем больше ты делаешь человеку зла, тем больше за это зло ты потом ненавидишь не себя (так устроена самозащита), а того, на кого она вылилась - назвая его причиной, чем подменяя ее. По этому принципу злится Беркут. И чего уж там, некоторые протестующие - те кто швыряют камни лишь для того, чтобы швырнуть. Но разница в том, что таких с Майдана сразу уводят как провокаторов. Следует ли этому принципу Беркут? Не знаю. Кстати, то что они не открыты для журналистов и стреляют в каждого подходящего человека, явно не работает на их защиту. Мне импонирует, что мне, гражданину другого государства, москвичке, никто не отказал в диалоге - ни на Майдане, ни на Грушевского. Наоборот. Показывали и рассказывали все, что хотела узнать. Обогревали и укрывали. И для меня это значит, что людям нечего скрывать.

    5. Про сам Майдан и людей там.
    Я не знаю, почему наши власти так опасаются этого примера, потому что у нас он вообще невозможен. Горожане так никогда не смогут. А села у нас после Сталина как такового не осталось. Горожанин не проживет на улице и дня. Конечно, на Майдане есть киевляне, приходящие с 7 вечера до 11 и уходящие домой, а потом на работу. Есть штабы, где политики, журналисты. Но большинство на Грушевского - простые работяги не из крупных городов. (Что объясняет, кстати, протест зимой. Летом он вряд ли был бы возможен: посев, покос, другие заботы). К ним присоединяются студенты - возраст, в котором ты способен на лишения ради идеалов. И пенсионеры, стремящиеся к тому, чтобы лишений не было у их детей.
    Про людей там часто говорят: они злые. Но сразу оговариваются: не на людей. Самое частое слово наравне со свободой - извините, простите. От людей, которые на картинках выглядят варварами. Эти люди с грубыми и большими руками, красными от мороза и ветра лицами, всегда смотрят, чтобы ты - хлюпик - не пострадал. А когда наступает Беркут, тяжело вздыхают, крестятся и защищают тех, кто остался за спинами. А за их спинами не только Майдан. За них болеют если не все, то многие. Потому что они за народ - к сожалению, выражение в нашей стране избито, а оттого естественное кажется комичным или пафосным. А то, что за народ Беркут - никто так не ощущает. Даже, кажется, сам Беркут.
    И эти люди, как вы понимаете, не сидят в соцсетях. Откуда же они тогда обо всем узнают? Тут должна была бы возникнуть конспирологическая теория, если бы не колоссальное сарафанное радио. Возможно, украинцы вообще самый общительный народ на земле. Там говорят с незнакомцем, переходя вместе с ним дорогу, в кафе, магазине и транспорте, там все говорят-говорят. Потом эти люди звонят свои родственникам и говорят-говорят. А те, конечно, своим. И это не связано с Майданом, там просто любят говорить.
    Второе «если бы не» - это телевидение. Да, оно олигархическое со всеми издержками, которые были у нас в 90-е годы, но это уже не советское ТВ, не НТВ и не Первый канал.
    Невозможен у нас Майдан и потому что у нас нет такого бизнеса. Готового рисковать ради... свободы. Потому что прибыль - это она.
    Крупный бизнес закупает тонны еды, медикаментов, необходимых материалов. Средний и малый тоже участвует. Кафе не только открыты, но и впускают людей греться и даже спать. Торговые комплексы принимают на ночь сотни протестующих. Некоторые раздают бесплатные чай и кофе. Многие отдают территорию для самоорганизованных больниц. Медики уходят в отпуск_за_свой_счет. Потому что из государственных больниц людей забирают власти, арестовывают, пытают. Это, к слову, о том, почему не объявляют в государственный розыск пропавших людей, стараются не озвучивать имен и фамилий, доказывая тем самым их связь с Майданом.
    И изнутри понимаешь, что это все не может быть организовано какой-то силой. Очень много интересов пересекается. Но двигателем является не одна из сил, а точка их пересечения.
    Яркий для меня пример конспирологии. Из Москвы я видела сообщения, что все кафе на Майдане закрыты, кроме Макдональдса. Что как бы намекает нам на американский след. Так вот. Все ровно наоборот. Оба Макдональдса, находящиеся рядом с местом событий — закрыты, а остальные кафе работают.

    Люди держатся за Майдан еще и потому, что для многих это единственный институт, который хоть как-то работает. Нет надежды на президента, суды, парламент. Это протест не лично против Януковича, нет желания его рвать на куски, мстить (хотя лозунги такие случаются, но массово не поддерживаются и редко, когда отражают суть).

    6. Еще необходимые, на мой взгляд, штрихи.
    а) Когда из Киева бежали титушки, из регионов люди выходили на связь и говорили, что лучше бы им домой не возвращаться. Потому что там, в регионах, включая восток, люди еще суровее и такого предательства им не простят (на Украине никто не думает, что на Майдане стоит не украинский народ или его какая-то особенная часть: у кого есть возможность, тот и стоит).
    б) Популярная наклейка: НЕ ЗЛИй МАЙДАН
    Имеет несколько вариантов чтения: 1. Не слей Майдан (укр) 2. Не злой Майдан (укр) 3. Не зли Майдан (рус.)
    И сумма этих вариантов вполне, мне кажется, суть Майдана отображает.
    в) Автомайдан существует не для поездок с лентами или флагами, а для транспортировки и работы авторадио (через рации).
    г) Никакого противостояния между Майданом и Грушевского я не заметила (в тылу для передовой готовят еду, места для их сна, разгружают и подтаскивают на первую линию шины и т.д.)

    7. И наконец, завершая. Понятно, что патриотизм граждан необходим для любого государства. Но очень часто, подогревая и воспитывая это чувство, государства развивают неприязнь к соседям. Дома всегда должно быть лучше. А все, что у соседей - беспредел. Для этого придуманы многие законы, в т.ч. международные. И пропаганда, без которой государство (любое), возможно, перестанет существовать. И, наверное, это оправдывает то, что поддержку соседям клеймят агентурой и предательством. И поддерживать другие государства нельзя — тут я согласна. Но таким же "заходом за флажки" - уже со стороны государства - является запрет на эмпатию к людям. Мы так часто жалуемся внутри страны, что многие сограждане нас не понимают, что они верят мифам, а не нам. Что лишний раз не проверят, не поинтересуются. И мы, наверное, чем-то от них отличаемся. Но только тем, что на уровне страны мы это понять способны, а на уровне мира - нет. Обидно, если каждый, кто за пределами 'тусовки', для нас страшный человек и радикал.
https://www.facebook.com/shmelevalana/posts/608778819195203?stream_ref=10
17:12 29.01.2014


Прошу поширювати мої матеріали. Всі авторські права передаю українському народу - Богдан Гордасевич (Жорж Дикий)


Звернення Анатолія Гриценка до українців.

    21.01.14, 09:37

Анатолій ГриценкоУкраїнський політик, міністр оборони (2005—2007), голова Комітету ВР України з питань нацбезпеки і оборони (2007-2012), голова Підкомітету з протидії відмиванню брудних коштів (з 2012), лідер партії "Громадянська позиція". Полковник запасу.

Ілюзій не було – боротьба буде тривалою і жорсткою!03 грудня 2013, 17:56
Ми з Вами, з ким тут спілкуємося, не мали жодних ілюзій принаймні з двох питань: 1) що Рада не відправить Уряд у відставку; бо 2) і "пауза" з Євросоюзом, і силові дії Беркуту на Майдані вночі – це Янукович. Особисто. Тому нічого несподіваного, аби сіяти розчарування – сьогодні не сталося, все прогнозоване. Що далі?
Перше. Попереду – тривала і жорстка боротьба. Часом жорстока, але не із-за нас з Вами (ми мирно захищаємо свої законні права і свій законний вибір) – жорсткими і жорстокими будуть дії Януковича. Це вже очевидно.
Друге. Дотепер найжорсткіше проти нас діяв Беркут МВС, інші силові структури не втручалися. Деякі з них (армія зокрема) й надалі стоятимуть осторонь, інші – готові, але не отримали наказу. Ситуацію відслідковуємо. Але...
Третє. За достовірною інформацією, на арену готовий вийти новий гравець, набагато небезпечніший, ніж Беркут – заздалегідь підготовлене бандитське формування, більше дивізії за чисельністю (20000+), ніде не зареєстроване і ніякій із держструктур не підпорядковане. Створене на основі тіньових охоронних структур кримінального світу. Порівняно з ними, "тітушки" – то хлопчаки.
Четверте. Бандити готові, за наказом, до відкритих силових дій, замаскованих провокацій, актів устрашіння – проти політичних і громадських лідерів (різного рівня), проти журналістів і координаторів Майдану і Майданів у регіонах. Можуть діяти без ідентифікації, або провокаційно під будь-якими прапорами, як вкажуть. Формально, вони не асоціюються з владою, що ускладнює протидію в рамках правоохоронної і судової систем (при всій їхній і без того підконтрольності владі).
П'яте. Найбільше бандити бояться викриття (публічності), звідси особлива роль телебачення і преси. А ще вони бояться організованої сили, звідси особлива роль афганців і офіцерів, солдат з досвідом миротворчих місій.
Шосте. Думаю, що наш "стратегічний партнер" (разом із українським кумом) придумав нову стратегію щодо України: аби відрізати нам шлях до Європи, зовсім не обов'язково втягувати Україну до Митного союзу. Тієї ж мети можна досягти, "умивши Україну кров'ю" – організувати численні провокації силового характеру (до чого схильна чинна влада), аби у підсумку Євросоюз і Захід в цілому самі відсахнулися від такої України, аби після того Янукович відрізав собі (а головне, нам усім) шлях до Євросоюзу.
Сьоме. Їхня мета – силові провокації проти Майдану. Наше з Вами завдання – протидія і недопущення силових провокацій! Повторюю: недопущення і протидія, як би комусь не хотілося почесати кулаки, тим більше що влада того заслужила.
Восьме. Своїми діями влада рве країну на дві частини, Схід і Захід, це вже видно. Ми своїми діями – маємо країну єднати! Бо наша сила – в єднанні і масовій, народній підтримці. І основа для такого єднання у нас з Вами є – це європейські устремління більшості громадян і переважної (!) більшості – серед молоді, насамперед студентства, причому в усіх без виключення регіонах. Молодь ніколи не піде назад до совка, і саме молодь допоможе нас з Вами, різного віку й різних професій, об'єднати для спільних дій. Я в цьому глибоко переконаний! Найбільш ефективним об'єднання буде під двома прапорами – України і Євросоюзу.
Дев'яте. Боротьба в нових умовах потребує набагато більш ефективної координації зусиль, організації, порядку і дисципліни. А ще – більшої довіри одне до одного. Минулі невдачі, поразки, травми й розчарування, скепсис і скиглення – маємо залишити позаду і рухатися вперед.
Десяте. Знаю, що лідери опозиції, як і кожен із нас, зараз це усвідомлюють. Усвідомлюють краще ніж позавчора, чи вчора – життя змушує. План дальших дій в основі своїй також є, він коригується і уточнюється постійно. Остаточно прийняті рішення і найближчі завдання оголошуються на Майдані, усі разом ми з Вами маємо їх виконувати.
І найголовніше. Впевнений, що українська влада недооцінила народ, нас з Вами. Жорстокість нас не злякала – навпаки, вона піднімає ще більше людей. Люди розуміють, що злякатися зараз – це боятися потім усе життя. Вірю, що влада побачить ще не один сплеск Майдану – не 100, чи 300 тисяч, вона побачить мільйон громадян на вулицях! Свій вибір і свої цінності ми з Вами захистимо. Іншого вибору немає, врешті – не здаватися ж бандитам, вірно?
http://blog.i.ua/user/2675316/1341402/

Примара громадянської війни - слово за президентом
Автор: Ігор Лесев, журналіст, Inpress.ua
20 січня 2014, 11:45 25559 324

Кривава бійня на Грушевського свідчить тільки про одне - парламентська опозиція в цій країні бездарна абсолютно у всіх своїх починаннях.
Те, що відбувалося ввечері-вночі біля стадіону «Динамо», назвати «мирними акціями протесту» вже не можливо. Так само як і неможливо сотні людей в масках, закидывающих співробітників правоохранительны органів каменями і «коктейлями Молотова», охрестити «провокаторами від влади». Немає ніяких «провокаторів». Є учасники майдану, які порушують закони. При цьому абсолютно не важливо, якими мотивами вони користуються - світлими, європейськими, християнськими, якими завгодно. Не можна виправдати, наприклад, звіряче побиття бійця «беркута» розлюченим натовпом.
Хоча б тому, що це не по-людськи. Це бридко. Так само як і не піддаються якому-небудь пояснень активні спроби «мирних протестувальникив» підпалити Національний художній музей України. Все це не виправдовується ніякими «евраинтеграционными сподіваннями». Гарячі автобуси, підпалені солдати, розбиті автомобілі і вітрини магазинів... Це вже не революція - це бандитизм.

Помилка Януковича
У поточній ситуації головна помилка Віктора Януковича у тому, що він вперто намагається домовитися з:
Створюється враження, що дії опозиційної трійки зрозумілі всім, крім самого президента. Кличка/Яценюк/Тягнибок щодня виступають на майдані, щодня накручують натовп, але як тільки вона - натовп - починає погроми, тут же від неї дистанціюються, оголошуючи всіх бешкетників «провокаторами». По суті, головними провокаторами якраз і є ця «трійка», яка займається стравлюванням владних структур з протестувальниками.
Що цікаво, навіть у ситуації, коли на вулицях масово ллється кров, «трійка» все одно веде боротьбу за верховенство між собою. Вряди-годи переграти Яценюка вдалося Кличка, який спочатку перед камерою демонстративно спробував «захистити міліціонерів» (за що тут же був колективно посланий протестувальниками), а потім поїхав до Януковича у ранзі головного «миротворця» в Межигір'ї. Втім, Яценюк виявився теж «крут» і повідомив, що у нього був «телефонна розмова з гарантом», за результатами якого в понеділок відбудуться переговори між владою і опозицією.
Проте помилка Януковича полягає в тому, що він все ще ПЕРЕКОНАНИЙ, що Кличко, Яценюк і Ко щось вирішують. А вони нічого не вирішують. Абсолютно нічого. Це політичні невдахи, які за два місяці:
    самоусунулися під час кривавих розборок 30 листопада, 1 грудня та 19 січня;
    так і не зважилися створити тимчасовий уряд;
    провалили відставку Азарова в той момент, коли Партія регіонів дала максимальну тріщину;
    з-за свого неефективного блокування допустили прийняття бюджету без його обговорення;
    просто втекли з сесійної зали під час ухвалення резонансних законів минулого четверга.
І ось з цими «рішалами» Янукович збирається проводити в понеділок черговий раунд переговорів. Щоправда, створення робочої групи між владою і опозицією ВФЯ доручив Андрію Клюєву, що певною мірою є не тільки тонкою глузуванням, але і символом того, що переговори будуть проходити з позиції диктату влади.
Однак питання не в тому, хто буде вести переговори з опозицією і навіть не в тому, на які чергові поступки готова піти влада. Проблема в тому, що БУДЬ-які переговори в черговий раз завершаться нічим. Ні Кличка, ні Яценюк, ні Тягнибок не здатні відвести натовп праворадикалів з вулиці. Лідерів системної опозиції ВЖЕ зараз освистують і посилають на майдані. А з іншого боку, у опозиційної трійки немає предметної порядку переговорів. Дострокові вибори - а це єдине, до чого зараз опозиція апелює - це спочатку неприйнятно для влади. А всі інші «деталі» переговорного процесу не вирішують головного - не заводять натовп з вулиці. І виходить глухий кут.

Даун Хаус
Майдан підтвердив природний закон людського гуртожитку - безвладдя не буває. Штучна спроба влади «забити» на натовп протестувальників, які забарикадувалися на Хрещатику (хоча треба визнати, що «забивання» проходило виключно з-за натиску Заходу), таки не вдалася. Мета влади була ясною і простий - зовсім перестати чіпати «буйних» не звертаючи на них ніякої уваги, та дочекатися повної маргіналізації протестувальників.
І ця маргіналізація всі ці два місяці проходила досить успішно. Першопричина, чому зібралися люди на майдані, давно вже була забута. Протестувальники створювали «університети», водили карнавали, щотижня проводили «мільйонні віче», організовували свої судилища і створювали свої... «військові підрозділи».
Такі потішні «підрозділи» не можуть апріорі існувати без конфлікту. Інакше вони розпадуться. В результаті перманентний пошук конфлікту ПРИРОДНО переріс за географічні межі майдану. 19 січня таким центром протистояння стала вулиця Грушевського, де вже в ніч на 20 з'явилися спроби спорудження нової барикади. І вона зводиться виключно з єдиною метою - викликати новий виток протистояння з владою. Вірус анархії або розширює межі, або загинається.
І в даному випадку межа «прийнятного протистояння» вже пройдена. Психологічно учасники майдану переступили межу, за якою насильство стало допустимим методом протесту.
Зараз все - буйні протестувальники, системна опозиція, однобокий Захід, втомлена від заборон бути лояльними міліція - чекають на рішення влади. А ось влада в особі ВФЯ саме цей психологічний бар'єр насильства для себе не переступила. Але вибору у Януковича в принципі не залишається. Для самозбереження державності необхідно наводити конституційний порядок. Силою. З розгоном натовпу, масовими арештами, штурмом захоплених будівель.
Можна ще якийсь час відтягувати прийняття такого рішення, але далі буде тільки гірше. Вже сьогодні кривава розбирання 1 грудня не здається такою кривавою, тому що з'явилися розбирання імені 19 січня. Але головний розсадник анархічних віянь - непідконтрольний владі майдан - лише радикалізується. І найстрашніше, що може статися - «майданізація» регіонів, до якої, до речі, так активно закликає системна опозиція. Та сама опозиція, яка АБСОЛЮТНО не контролює один майдан в країні, але бажає створити таких майданів десятки.
А всі зрушення до «майданизации» (при цьому виключно західних регіонів) є. Тільки в минулу ніч були заблоковані дві військові частини, з яких (як стверджує опозиція) повинні були відправитися війська на Київ. І як видно на фото, блокування була явно не мирної.

Хто переможе
Країна скочується до громадянського протистояння. Поки ще створюється штучна видимість, що протистояння відбувається по лінії «влада - опозиція», де перші захищають своє законно виграний право правити, а другі «хочуть жити за європейськими цінностями».
Однак проблема на порядок глибше. Янукович, при всіх його тотальних недоліки - це продукт реваншу південно-східних регіонів країни за програний «помаранчевим» 2004 рік. І якщо Янукович гіпотетично почне обговорювати питання дострокових виборів - він підставляє не тільки групи впливу в своєму оточенні, але і мільйони людей, які вручили йому 5-річний мандат на управління країною. Виходить тоді, що право натовпу на майдані ВАГОМІШЕ, ніж арифметична більшість виборців, які віддали свої голоси за Януковича в 2010 році.
А з іншого боку майдан - це яскраво виражене західноукраїнське явище, яке характеризується навіть не стільки європейськими устремліннями (про них постійно заявляє та ж команда Януковича), скільки патологічним русофобством. І як показує вся історія майдану, починаючи з 2004 року, для нього - західноукраїнського майдану - допустима перемога будь-якими способами, в тому числі незаконними.
Перевернуті легкові (не міліцейські, приватні) автомобілі на вулиці Грушевського? Нічого, це революція. Спалено каси стадіону «Динамо»? Так не треба було ховатися за ними бійцям «Беркута». Побиті кияни, які вийшли висловити протест проти барикад на Хрещатику? Це провокатори!.. І так у всьому. У майдану завжди є виправдання у фразі «у людей накипіло».
У результат у країні склався такий собі когнітивний дисонанс. Є дві України. Одна обрала Януковича президентом і живе за правилами, які як мінімум не змушують виходити людей на вуличні протести. Це не значить, що цим людям живеться добре - це означає тільки те, що їх у тій чи іншій мірі влаштовує той суспільний договір, який виробився за два десятки років у країні.
І є друга Україна - чисельно менша, а тому ВИМУШЕНО більш агресивна, у якої майже ніколи немає шансу перемогти в боротьбі кількісного зіставлення голосів виборців. Ця друга Україна багата на фантазії, не дуже любить працювати, але зате вміє професійно протестувати. Не проти чогось конкретного протистояти, а проти всього і відразу.
Очевидно, що усунення Януковича з політичної арени, так само як і силова зачистка майдану, в цілому проблему двох Україн не вирішує. Країні потрібен новий суспільний договір. Але знову ж таки проблема в тому, що домовлятися поки що не з ким. Опозиція свято вірить, що вона представляє «весь український народ», який незадоволений «бандитською владою донецьких», і ніяких «двох Україн» немає. А Янукович все ще наївно вважає, що всі ці масові протести штучно генеруються агентами впливу, і якщо це правильно з усіма домовитися, то все зможе устаканиться.
Але по-старому жити вже не вийде. Люди, закидывающие камінням і «коктейлями Молотова» співробітників міліції - оплот ЛЕГІТИМНО обраної влади - демонструють неповагу до тих людей, які делегували цій владі мандат управління. А це означає, що одна частина країни за раніше встановленими правилами вже не живе. І варіантів тут залишається небагато. Або прогнутися під західноукраїнське меншість, або нагнути західноукраїнське меншість, або скласти принципово новий суспільний договір. Правда, є ще один варіант - громадянська війна і, як результат, - дуже нецивілізованє розлучення.
http://inpress.ua/ru/politics/23718-prizrak-grazhdanskoy-voyny-slovo-za-prezidentom

bogdan.gordasevic 22.01.2014, 11:35
По-преше не "оплот ЛЕГІТИМНО обраної влади", бо вона давно вже є НЕ ЛЕГЕТИМНА! Обирали Президента по Конституції 2004 року, а він зробив конституційний переворот і ввів НЕЗАКОННО в дію Конституцію 1996 р. Наголошую: жодних законодавчих рішень або всенародного волевиявлення з цього приводу не було! Легітимності у влади немає! Це законодавчий факт! Конституційний Суд не має прав відміняти чи міняти Конституцію! Це право мають тільки за 300 депутатів ВРУ або всенародний референдум, а нічого такого не було. Влада нелегітимна! Давно!  

bogdan.gordasevic 22.01.2014, 11:41
А це явна і повна брехня: "У поточній ситуації головна помилка Віктора Януковича у тому, що він вперто намагається домовитися з" - жодної спроби не було з боку влади! Жодної спроби домовитись, як і пити на якісь поступки, без чого домовленостей не буває. Виключно силова агресія влади і спровокувала зворотню агресію, бо то фізика: всяка дія породжує протидію. Цей формат протидії Майдану спровокувала дія влади і особисто злочинна діяльність і бездіяльність Януковича.

Богдан Гордасевич:
Цей Лосев явний спец-тітушка в журналістиці, бо так складно брехати вчать виключно в Москві. Але скільки брехні б не було, а правда переможе.
З того один спогад. Колись в радянський час нас хлопчаків з училища зібрав комсор на політвиховну годину і заходився оповідати про ворожі радіостанції "з-за бугра": "Німецька хвиля", "Свобода", БіБіСі тощо. І вийшов такий діалог:
- Ви розумієте, - каже комсорг,- що ті голоси дуже підступні тим, що говорять майже все правду, десь відстотків 95 правди і тільки 5 - брехні. Але цю брехню вони подають так вміло, що вона перекриває всі 95 відсотків правди...
- А у нас? - пролунало запитання від когось з слухачів.
- А у нас в СРСР все навпаки! - впевненно заявив комсорг.
Як ми потім над тим реготали, бо воно справді в усьому радянському агітпромі було 95 відсотків брехні і заледве 5 - дійсно правди. Отож докопатись до неї було ох як нелегко, але навчилися, хто хотів.


   
Які молитви читають священики на Грушевського

 Андрій Кислов Вчора о 19:57

Протистояння між екстремістами і «беркутом» на вулиці Грушевського зупинили священики Української православної церкви. Рано вранці вони встали між протиборчими сторонами і почали читати молитви.
Хрест та ікони в їх руках остудили гарячі голови і активні дії припинилися з обох сторін. Бойовики сховалися за барикади в 20 метрах від кордону міліції.
Першими на Грушевського прийшли ченці з київських монастирів. Потім туди почали приходити священики, щоб змінити їх, дати можливість поїсти та погрітися.
«Священики безперервно виконують молебний спів про примноження любові та викорінення ненависті всілякої злоби. Господь почув молитви цих мужніх людей і кровопролиття припинилося», - розповів «Погляду» голова предстоятеля УПЦ протоієрей Георгій Коваленко, який і сам брав участь у молебні.
За його словами, священнослужителі мають намір продовжувати молитви до вирішення конфлікту.
«Молитися за мир благословив блаженнійший митрополит Володимир і йти священнослужителі не мають наміру», - сказав Коваленко. Він підкреслив, що церква схвалює ініціативу ченців, і закликає всі сторони конфлікту до переговорів.
«Церква молиться про примирення ворогуючих, і Господь дав шанс подолати протистояння. Але політики повинні зуміти ним скористатися», - сказав протоієрей.
Поки православні священики молилися за мир, ряд ЗМІ поширив провокаційну інформацію про те, що в четвер в країні буде введено надзвичайний стан.
Вони стверджували, що у фракції Партії регіонів депутатів скликають позачергову сесію, яка повинна затвердити указ про надзвичайний стан.
«Позачергової сесії парламенту не буде. В ній немає необхідності, тому, що вступили в силу закони, які дозволять нам навести порядок в країні так, як це передбачено нормами європейської демократії», - сказав «Погляду» заступник голови фракції Партії регіонів Міхалі Чечетов. Він додав, що сесію можуть провести якщо до депутатів звернуться «державні інститути, які відповідають за мир, стабільність і єдність країни»

http://vz.ua/novosti/politika/kakie_molitvy_chitayut_svyashchenniki_na_grushevskogo

Росія готова прийти на допомогу Україні, якщо її про це попросять, - Лавров

Москва готова виступити в ролі посередника у врегулюванні політичної кризи в Україні, але за умови, якщо з Києва надійде відповідне звернення. Про це повідомив міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров на прес-конференції у вівторок, 21 лютого 2014 р.
Обставини можуть бути тільки одні: якщо нас про це попросять. Але, наскільки я розумію, така допомога не потрібна: зараз є прямі контакти між президентом, урядом і опозицією», - заявив Лавров, відповідаючи на питання українського журналіста, чи готова РФ посередником у врегулюванні кризи на Україні.
«Для того, щоб ці контакти здійснювалися, по-моєму, вже відбулася перша зустріч. Ми, безумовно, засуджуємо будь-яке насильство. І сподіваюся, що всі розуміють неприпустимість провокацій, які ми спостерігаємо на екранах (телебачення)», - сказав міністр.
Він зазначив, що Росія вкрай стурбована подіями в Україні і закликає всі сторони до діалогу.
«Ми дуже стурбовані тим, що відбувається на Україні і закликаємо всі сторони до вирішення виниклих проблем виключно через діалог, обов'язково в конституційному правовому полі України», - сказав Лавров.
Російський міністр засумнівався в тому, що заворушення в Києві спалахнули без зовнішньої допомоги.
«Наші колеги з США на РМЗС ОБСЄ в кінці грудня вимагали від уряду України, прислухатися до голосу народу, інакше, як вони говорили, у країні настане хаос. Це пророцтво або передбачення? Я не знаю», - зауважив глава МЗС РФ.
За словами Лаврова, «напевно, хто-то в цьому хаосі зацікавлений». «Ми - ні. Ми хочемо, щоб Україна була стабільною. Нас дуже багато що пов'язує (...), щоб ми підливали масла у вогнище, що там намагаються розпалити», - заявив міністр.
Нагадаємо, з 19 січня 2014 р. в центрі Києва тривають сутички мітингувальників і міліції. Мітингувальники закидають правоохоронців камінням, фаєрами, коктейлями «Молотова». Міліція використовувала проти мітингувальників шумові гранати і гумові ку
Подробнее: http://www.capital.ua/ru/news/12078-rossiya-gotova-priyti-na-pomosch-ukraine-esli-ee-ob-etom-poprosyat-lavrov#ixzz2r6qGDA6l

Богдан Гордасевич:
Яке вражаюче знання історії! Такої "исконно русской", а воно як не нормани-Рюріковичі, то литва-Гедиміновичі керували "великоросами", а тоді після Петра І самі німці, що формально були наче з роду Романових, а потім калмик Ульянов, грузин Сталін, українці Хрущов, Брежнєв, Черненко, Горбачов, мордвин Єльцин і корел Путін. Свят-свят, спаси Боже від нечесті - такої Святої Русі.

Список садистів-ефебофобів.

    10.01.14, 01:21

Евромайдан опубликовал список виновных в кровавом избиении студентов 30 ноября. Фамилии

    ОБЩЕСТВО
    

| ЧТ, 2014-01-09 18:02

Активисты Евромайдана опубликовали люстрационный список из 91 должностного лица, которые организовали бойню в ночь на 30 ноября 2013 года и разгон мирных акций по всей Украине в последующие дни.

Как сообщает НБН, первые позиции занимают руководители силовых ведомств:

1. Андрей Клюев, секретарь Совета национальной безопасности и обороны Украины

2. Виталий Захарченко, генерал внутренней службы, министр внутренних дел Украины

3. Владимир Сивкович, генерал-майор запаса, экс-заместитель секретаря СНБО, отстраненный от должности указом президента №685/2013 от 14 декабря

4. Валерий Коряк, генерал-лейтенант милиции, начальник ГУМВД в Киеве

5. Петр Федчук, полковник милиции, заместитель начальника ГУМВД в Киеве – начальник Управления общественной безопасности ГУМВД в столице

6. Олег Мариненко, полковник милиции, заместитель начальника Управления общественной безопасности ГУМВД в Киеве

7. Сергей Бойко, подполковник милиции, заместитель начальника Управления общественной безопасности ГУМВД в Киеве

8. Сергей Карандюк, подполковник милиции, заместитель начальника Управления общественной безопасности ГУМВД в Киеве

9. Александр Попов, председатель Киевской городской государственной администрации, отстраненный от должности указом президента №684/2013 от 14 декабря

Судьи, запретившие проведение мирных митингов в поддержку евроинтеграции Украины и судебные исполнители, которые требовали принудительного исполнения этих решений:

1. Виктор Данилишин, судья Окружного административного суда Киева, который 21 ноября 2013 г. запретил проведение мирных массовых акций с 22.11.2013 г. по 07.01.2014 г. на Майдане Независимости, улице Крещатик и Европейской площади в Киеве

2. Богдан Санин, судья Окружного админсуда Киева, который 30 ноября 2013 г. запретил проведение в Киеве мирных собраний (пикетирование, шествия, демонстрации, митингов, собраний) с 01.12.2013 г. по 07.12.2013 г. в Киеве по ул. Банковой, ул. Грушевского, ул. Богомольца, Европейской площади, Майдане Независимости, парк «Крещатый».

3. Андрей Волков, судья Киевского окружного административного суда, который 01 декабря 2013 г. запретил проведение мероприятий в период с 01.12.2013 по 07.01.2014 г. по улице Ивана Франко, 19 в с. Новые Петровцы Вышгородского р-на Киевской области (официальная резиденция президента Виктора Януковича «Межигорье»).

4. Оксана Малых, судья Николаевского окружного административного суда, 24.11.2013 г. запретила проведение с 24.11.2013 г. до 07.01.2014 г. акций протеста в центральной части Николаева, а также запретила расположения в указанных местах малых архитектурных форм в виде палаток и т.д.

5. Роман Барановский, судья Днепропетровского окружного админсуда, который 25.11.2013 г. запретил проведение на Европейской площади в Днепропетровске любых массовых мероприятий в период с 25.11.2013 года по 31.12 .2013 года, включая запрет установки палаток.

6. Андрей Рищенко, судья Днепропетровского окружного админсуда, который 26.11.2013 г. запретил установку палаток и временных сооружений в Днепропетровске во время любых массовых мероприятий в период с 26.11.2013 г. по 31.12.2013 г.

7. Эдуард Юрков, судья Днепропетровского окружного админсуда, который 27.11.2013 г. запретил проведение у здания исполнительного комитета Криворожского горсовета мирных собраний и других любых массовых мероприятий 27.11.2013 г. в рамках акции «Украина – это Европа».

8. Наталья Турлакова, судья Днепропетровского окружного админсуда, которая 28.11.2013 г. запретила размещение палаток и проведение митингов с 29.11.2013 по 14.01.2014 г. в центральной части Никополя.

9. Денис Бездитко, судья Харьковского окружного админсуда, который 25.11.2013 г. запретил проведение с 26.11.2013 г. бессрочной акции «За Европейскую Украину» на площадях Свободы, Конституции, Розы Люксембург и других местах в Харькове, с использованием звукоусиливающей аппаратуры и установлением палаток.

10. Андрей Зинченко, судья Харьковского окружного админсуда, который 26.11.2013 г. запретил проведение с 27.11.2013 г. бессрочной акции «За Евроинтеграцию» на улицах Харькова с использованием звукоусиливающей аппаратуры и установлением палаток.

11. Елена Изовитова-Ваким, судья Харьковского окружного админсуда, 26.11.2013 г. запретила проведение с 27.11.2013 г. бессрочной акции возле ЦКБ «Укрзализныци» №5 (на улицах и площадях Харькова с использованием звукоусиливающей аппаратуры); 25.11.2013 г запретила проведение с 26.11.2013 г. по 29.11.2013 г. бессрочного Евромайдана «Евротиждень в Харькове» на площади Свободы, с использованием палаток с ночным дежурством и звукоусиливающей аппаратуры.

12. Наталья Полях, судья Харьковского окружного админсуда, 05.12.2013 г. запретила проведение мирных мероприятий на территории площади Ленина в Чугуеве Харьковской обл. в период с 07.12.2013 г. по 07.01.2014 г. включительно.

13. Сергей Гарань, судья Черкасского окружного админсуда, который 25.11.2013 г. запретил проведение с 26.11.2013 г. по 25.01.2014 года мирных собраний (пикетирование, шествия, демонстрации, собрания, митинги и прочее) в центральной части Черкасс.

14. Андрей Сагун, судья Кировоградского окружного админсуда , который 25.11.2013 г. запретил проведение мирных собраний в Кировограде 26.11.2013 по 31.12.2013 г.

15. Ольга Кравчук, судья Кировоградского окружного админсуда, 26.11.2013 г. запретила проведение «Местного Евромайдана» с 27.11.2013 г. по 29.11.2013 года на площади Кирова перед Кировоградским городским советом с 27.11.2013 г. по 31.12.2013 г.

16. Константин Притула, судья Кировоградского окружного админсуда, который 28.11.2013 г. запретил проведение мирных собраний на площади Кирова в Кировограде в период с 28.11.2013 по 30.11. 2013 г.

17. Елена Крутько, Ирена Гулкевич, Мария Кедик, судьи Львовского окружного админсуда, 23.11.2013 г. запретили «установление малых архитектурных форм в виде палаток, киосков, навесов и других малых архитектурных форм, в том числе временных и передвижных на период с 06:00 23.11.2013 г. по 29.11.2013 г. в центральной части Львова».

18. Константин Ефименко, судья Одесского окружного админсуда, который 23.11.2013 г. запретил с 23.11.2013 г. по 31.11.2013 г. проводить пикеты, митинги у памятника Пушкину в Одессе.

19. Олег Стеценко, судья Одесского окружного админсуда, который 25.11.2013 г. запретил на период с 25.11.2013 г. по 31.12.2013 г. проведение собраний, митингов, пикетов, шествий, демонстраций, маршей и любых других мирных собраний, митингов, пикетов, шествий, демонстраций, маршей и любых других мирных собраний в центральной части Одессы.

20. Елена Ципко, судья Луганского окружного админсуда, 26.11.2013 г. запретила проведение в центральной части Луганска любых массовых мероприятий с 26.11.2013 г. до 14.01.2014 г.

21. Андрей Каюда, судья Луганского окружного админсуда, который 27.11.2013 г. запретил проведение запланированных мероприятий 28 и 29.11.2013 г. в центральной части Стаханова.

22. Ольга Цицюра, судья Луганского окружного админсуда, 02.12.2013 г. запретила проведение с 03.12.2013 по 14.01.2014 любых массовых мероприятий в центральной части Лутугино.

23. Иван Ясиновский, судья Полтавского окружного админсуда, который 23.11.2013 г. запретил проведение в Кременчуге массовых мероприятий с 24.11.2013 г. по 08.12.2013 г.

24. Евгений Романченко, судья Житомирского окружного админсуда, который 26.11.2013 г. запретил устанавливать малые архитектурные формы с 26.11.2013 года по 19.01.2014 г. на площади Королева в Житомире.

25. Татьяна Сапалева, Александр Боровичский, Юрий Полотнянко, судьи Винницкого апелляционного админсуда, 29.11.2013 г. запретили устанавливать палатки в центральной части Черновцов с 27.11.2013 г. по 01.12.2013 г.

26. Александр Заяц, судья Черниговского окружного админсуда, который 23.11.2013 г. запретил во время проведения мирных массовых собраний в центральной части Чернигова.

27. Сергей Москаленко, судья Окружного админсуда Автономной Республики Крым, который 27.11.2013 г. запретил проведение долгосрочной акции с целью выражения активной гражданской позиции по вопросам подписания договора об ассоциации с Евросоюзом центральной части Симферополя.

28. Анна Тоскин, судья Окружного админсуда Крыма, которая 28.11.2013 г. запретила проведение с 29.11.2013 г. по 28.12.2013 г. в Ялте митингов (пикетов) против действий Верховной Рады, Кабинета министров и президента Украины, направленных на недопущение евроинтеграции.

29. Ольга Прохорчук, судья Окружного админсуда Севастополя, которая 27.11.2013 г. запретила проводить мирное собрание 28.11.2013 г. на площади Нахимова в Севастополе.

30. Ольга Минько, судья Окружного админсуда Севастополя, которая 22.11.2013 г. запретила проведение на площадь Нахимова в Севастополе пикет 24.11.2013 г.

31. Дмитрий Кравец, судья Шевченковского райсуда Киева, который 03.12.2013 г. запретил народным депутатам Украины и любым другим физическим и юридическим лицам, кроме Киевского горсовета, КГГА и определенных ими лиц, до решения дела по сути в любой способ пользоваться помещением административных зданий Киевского горсовета, КГГА, в том числе помещениями административного здания по ул. Крещатик, 36 в Киеве.

32. Кристина Гладун, судья Печерского райсуда Киева, 04.12.2013 г. запретила любым лицам, кроме работников Федерации профессиональных союзов Украины «Международный центр культуры и искусств профсоюзов Украины «и ООО"АГЕНТСТВО БОП по адресу Киев, ул. Институтская, 1 (т.е. в «Октябрьском дворце») и любым лицам, кроме работников ФФУ «и ООО «Стиверс» по адресу Киев, Майдан Независимости, 2 (т.е. в Доме профсоюзов) и освободить эти помещения.

33. Елена Соколова, судья Окружного админсуда Киева, 05.12.2013 г. запретила проведение мирных собраний (пикетирований, шествий, демонстраций, митингов, собраний и т.п. с 05.12.2013 г. до 07.01.2014 г. на ул. Резницкой и Гусовского в Киеве и прилегающих территориях (то есть вблизи Генеральной прокуратуры).

34. Валерий Кузьменко, судья Окружного админсуда Киева, который 06.12.2013 г. запретил проводить мирные собрания с 07.12.2013 г. по 07.01.2014 г. в Киеве по улицам Институтская, Лютеранская, Шелковичная, Командарма Каменева.

35. Екатерина Минаева, судья Запорожского окружного админсуда, 09.12.2013 г. запретила проведение митинга с 09-00 до 12-00 10.12.2013 г. возле здания ГУМВД в Запорожской области по ул. Матросова, 29 в Запорожье.

36. Виктория Горкавая, судья Печерского райсуда Киева, 09.12.2013 г. запретила любым лицам препятствовать в свободном передвижении граждан, любым другим физическим и юридическим лицам любым способом, в том числе проезда автотранспорта по ул. Круглоуниверситетской, Шелковичной, Пилипа Орлика, Институтской, Грушевского, Банковой, Крещатик, Лютеранской, Заньковецкой, Гусовского, Резницкой, Богомольца, Командарма Каменева, Липской, Майдане Независимости, Кловском спуске, переулках Крепостном и Липском, а также запретила совершать действия по блокированию в любой способ тротуаров, пешеходных переходов, автомобильных дорог, в том числе и путем размещения на проезжей части различных предметов.

37. Александр Марченко, государственный исполнитель отдела государственной исполнительной службы Печерского районного управления юстиции в Киеве, который осуществляет исполнительные производства, в рамках выполнения которых в ночь на 11 декабря 2013 г. была осуществлена попытка разгона Евромайдана в Киеве.

38. Лариса Сабадаш, госисполнитель отдела госисполнительной службы Шевченковского районного управления юстиции в Киеве, которая осуществляет исполнительные производства.

39. Ольга Чепенюк, судья Тернопольского окружного админсуда, 10.12.2013 г. запретила в период с 10.12.2013 г. по 07.01.2014 г. проводить мирные собрания у Тернопольской ОГА, прокуратуры Тернопольской области, прокуратуры города Тернополя, УМВД в Тернопольской области, Управление СБУ в области и на прилегающих к ним территориях.

40. Оксана Дударь, судья Ровенского окружного админсуда, 21.12.2013 г. запретила проводить бессрочную мирную акцию протеста с установкой палаточного городка возле Ровенской ОГА на площади Просвещения, 1.

Работники милиции, которые принимали участие в жестоком избиении участников Евромайдана в Киеве в ночь на 30 ноября 2013 г. (Майдан Независимости) и 01 декабря 2013 г. (ул. Банковая) и в сносе Евромайданов в других городах Украины:

1. Евгений Антонов, старший лейтенант, и.о. командира роты «Беркута» ГУМВД в Киеве, бил ногами фотокорреспондента Reuters Глеба Гаранича на Майдане Независимости 30.11.2013 г.

2. Сергей Кусюк, полковник милиции, заместитель командира «Беркута» ГУМВД в Киеве (его бойцы участвовали в подавлении мирных акций протеста в Киеве).

3. Андрей Ткаченко, полковник милиции, командир БМОН «Беркут» ГУМВД в Днепропетровской обл. (его бойцы участвовали в подавлении мирных акций протеста в Киеве).

4. Юрий Абисов, полковник милиции, командир подразделения «Беркут» в АР Крым (его бойцы участвовали в подавлении мирных акций протеста в Киеве).

5. Валерий Костенко, полковник милиции, командир БМОН «Беркут» в Луганской обл. ( его бойцы участвовали в подавлении мирных акций протеста в Киеве).

6. Александр Носоченко, подполковник милиции, командир РМОП «Беркут» в Черкасской обл. (его бойцы участвовали в подавлении мирных акций протеста в Киеве).

7. Николай Панькив, полковник милиции, командир БМОН «Беркут» в Одесской обл. (его бойцы участвовали в разгоне Евромайдана в Одессе 25.11.2013 г.).

8. Эдуард Гребенюк, полковник милиции, заместитель начальника УМВД в Черниговской обл. – начальник милиции общественной безопасности, лично командовал сносом Евромайдана общественного движения «Чернигов выбирает ЕС» в парке имени Попудренко в Чернигове 25.11.2013 г.

9. Олег Шевчук Александрович, полковник милиции, начальник Николаевского городского управления УМВД, который отдал приказ о разгоне Евромайдана в Николаеве в ночь с 22 на 23.11.2013 г.

Также в списке люстрации судьи, следователи и прокуроры, которые участвовали в противоправном осуждении и преследовании активистов Евромайдана.

«Аргумент»
Прошу поширення. Їх повинен знати і клеймити соромом кожен українець!
Бажано і в такий спосіб: http: //blog.i.ua/community/662/1335662/
http://argumentua.com/novosti/evromaidan-opublikoval-spisok-vinovnykh-v-krovavom-izbienii-studentov-30-noyabrya-familii
36   

"Беркутівці" побили Луценка
Субота, 11 січня 2014, 00:25

Під Святошинським РВВС у Києві "Беркут" побив Юрія Луценка та ще кількох людей.
Про це повідомляє кореспондент "Української правди".
Під час блокування людьми автобусів з Беркутом хтось почав штовхати один з них. У цей момент з автобусу вискочили правоохоронці, які почали бити людей, що стояли поруч.
Луценку розбили голову. Як повідомила дружина Луценка, екс-міністр втратив свідомість.
"Ми годину з Юрою намагалися добитися від Беркуту правди про їхні подальші дії, вимагали показати документи і зняти маски. Годину вони відпиралися. Після того, як ми вийшли з автобусу, люди продовжували вимагати від беркутівців показати посвідчення і зняти маски, щоб бачити їх обличчя і ідентифікувати, як вони ідентифікуюють мінингуючих", - написала вона.
За її словами, натомість беркутівці почали бити людей.
"Юра як міністр внутрішніх справ став між людьми і беркутівцями, щоб припинити кровопролиття. Беркутівці почали нещадно бити його по голові, кров лилася рікою. Розбили на обличчі окуляри. Він впав, втратив свідомість, лише тоді вони перестали його бити!!! Люди викликали швидку допомогу, зараз їдемо в клініку. Юра при свідомості, говорить. Травми голови великі. Мені також дісталося...", - повідомила Ірина Луценко.
Кореспондент "Громадського ТБ" повідомляє з-під лікарні: Луценку роблять томографію голови. Голова розбита, око постраждало".
Дружина Луценка повідомила, що в екс-міністра діагностували струс мозку, закриту черепно-мозкову травму та численні гематоми. Він отримав 8 ударів кийком. За її словами, Луценко просить не мститися за нього "беркутівцям", тому що "ці хлопці самі залякані".
Станом на цей час на місце приїхали 4 карети швидкої допомоги. За даними ЛІГАБізнесІнформ, постраждали не менше чотирьох людей.
Поранений під час сутички з "Беркутом" під автобусом. Фото Бориса Чикулая
У п'ятницю після сутичок із бійцями спецпірозділу "Беркут" біля Києво-Святошинського районного суду Київської області госпіталізовано 5 постраждалих активістів.
"Автомайданівці" своїми машинами продовжують блокувати автобуси "Беркуту" неподалік від Святошинського відділку МВС на Проспекті перемоги у Києві.
http://www.pravda.com.ua/news/2014/01/11/7009301/

Коментар Богдан Гордасевич:
Два слова коментарів і вже видно хто є хто. Луценко назвав ще досить стримано того полковника, бо то гнида з гнид, а голубі таки люди, хоч і з дефектом. Відео їм, кондонам регів, подавай, а як покажуть відео, то почнуть дзявкати про монтаж, про переодягнутого у беркутівця когось з Майдану і що завгодно ще. Відео є, бо мусора все фіксують постійно, але хто його покаже? Кожара? Захарченко? Пшонка?
Свідомий замах на вбивство, тому що били по голові, ще й цілились у скроню палицею з сталевим прутом всередині, що легко цеглу розбиває. Ото піар знайшли, мундаки. А давайте такий піар Януку чи Азазелю влаштуємо, а краще одразу похорон обох і весь народ такий піар сприйме однозначно хто з жалем, але більше - з радістю.

Або я чогось не розумію, або ідіот і сука Володимир Ярий, що оприлюднює лікарську таємницю з явно злочинною метою, тому що Юрій Луценко не автомобілем керував і не збив ним когось чи протаранив автобус з беркутом. Якщо людина випила чарку, то вже можна їй голову проломити палицею і все законно? Нічого подібного! Також не зрозуміло, а чому брали кров у Юрія Луценка на експертизу щодо алкоголю, коли його травми і сама подія того не потребували?


Тетяна Чорновол:Три останніх роки я працювала проти єдиної людини – це Віктор Федорович Янукович
Мустафа Найем, Оксана Коваленко, Анастасія Береза УП _ Середа, 08 січня 2014, 10:09
Версія для друку Коментарі49

В квітні минулого року трьох депутаток Партії регіонів закидали сніжками після мітингу опозиції під будинком Верховної ради. Протягом трьох наступних днів уся Партія регіонів в один голос засудила невідомих молодиків у масках. Нестор Шуфріч публічно закликав опозицію попросити вибачення перед жінками за дії "виродків". Його колега Михайло Чечетов заявив, що учасники мітингу мають "знайти "цих моральних виродків і здати правоохоронним органам", а Олена Бондаренко взагалі заявила, що цей інцидент є маркером "на прихильність до демократичних принципів".

Минуло менше року, і під удари вже інших молодиків потрапила інша жінка. Вночі 25 грудня колишнього журналіста та кандидата в депутати від опозиційних сил Тетяну Чорновол по-звірячому побили невідомі на Бориспільській трасі. Єдина емоційна заява, яка пролунала від партії влади, належала тій самій Олені Бондаренко, яка поклала всю відповідальність за жорстоке побиття на опозицію. Жодних закликів щодо пошуку "моральних виродків", жодних промов про демократичні принципи.

Цинізм та публічне висміювання фактів насильства стало вже нормою для представників влади. Михайло Добкін який публічно виставляє у своєму твіттері фото побитого Андрія Іллєнка із словами "грішно сміятися над хворими…але я не можу стриматись" - це лише один з таких оскалів.

Втім, побиття Тетяни Чорновол так і залишиться одним з найдраматичніших моментів історії Євромайдану. І попри всі намагання влади відмежуватися від подій в країні, цей інцидент, як і низка численних випадків насильства проти громадських діячів та опозиціонерів, стане обличчям часів президенства Віктора Януковича. І це обличчя буде не менш потворним, ніж перші фото, які опублікували усі впливові світові ЗМІ на наступний день після інциденту з Чорновол.

Тим часом з дня побиття Тетяни Чорновол минуло вже більше десяти днів. Ніяких офіційних версій того, хто міг за цим стояти, поки немає. Питань багато як до слідства. Так і до самої потерпілої. Ми намагалися встановити версію того, що трапилося тієї ночі у самої Тетяни Чорновіл, з якою зустрілись у її палаті в клініці Борис.

- Перш за все, скажи як ти себе зараз почуваєш?

- В принципі, для розмови я почуваю себе нормально. А от для того, щоб, наприклад, лізти в Межигір'я або писати статтю – ще ненормально.

- Ти в стані спілкуватися, для цього нормально себе почуваєш?

- Довго спілкуватися я не можу, йде якесь навантаження, і в мене починає боліти голова. А так нормально.

- Давай тоді почнемо з самого початку. Хто в той день знав про твої плани?

- Абсолютно ніхто. В принципі, я вирішила їхати додому, вже коли була за кермом. Наступного дня вранці у сина в садочку було дитяче свято. І мені дуже хотілося до малого. Йому три роки, він маленький хлопчик, зазвичай ми разом спимо. А так як я вдома не ночувала вже майже місяць, мені дуже хотілося до нього притулитися.

- Чому ти не ночувала вдома?

- Тому що була загроза арешту. Тому в основному, я жила у будинку профспілок у душі.

- Ти кажеш, що вирішила їхати додому вже за кермом. А чому взагалі сіла за кермо, якщо жила в будинку профспілок?

- Справа в тому, що окрім душу в Будинку профспілок, в мене було ще декілька квартир, які мені зняли прихильники Майдану, в яких я інколи ночувала. Зізнаюсь, душ – це не найкращі умови. І коли я сідала за кермо я хотіла якраз їхати на одну з цих квартир, але вибрала поїхати додому.

- Тобто чи правильно я розумію, що про твої плани не знав ніхто, навіть родичі?

- Ні, ніхто. Як я вже сказала, я це вирішила вже за кермом. Але подзвонити з машини нікому не могла, навіть під час переслідування не могла подзвонити в міліцію. Справа в тому, що зазвичай, щоб не було маячку, виїжджаючи за межі Майдану, я телефон розкладала – виймала батарею, і всі ці запчастини просто клала собі в кишеню. Тобто навіть щоб зібрати телефон, мені був потрібен якийсь час, і на Бориспільському шосе я не могла його навіть знайти.

- Де була припаркована твоя машина?

- Вона стояла біля верхнього виходу з метро Хрещатик. Зі сторони Жовтневого палацу на бордюрі, не доїжджаючи до заїзду у палац. Цікава деталь, що я ніколи там не паркувалася до того. Зазвичай я ставлю машину на Європейській площі. А на Інститутську я потрапила випадково, бо не встигла до 5 години вечора приїхати - там по парковій дорозі о 5 годині закривається рух знизу.

- Тобто ти була припаркована саме в тому місці, де за словами одного з затриманих зустрілись хлопці, які потім опинились в тому Porsche?

- Так, там, звідки вони типу вони вирушили на тест-драйв.

- Була інформація, що в тебе весь час був якийсь супровід. Чому в той день з тобою нікого не було?

- У мене не було якогось офіційного супроводу. Це просто люди-добровольці, які зголошувалися мене супроводжувати. Теоретично, цих людей треба було вже десь селити. А в той день я їхала просто додому, не хотіла якихось проблем мамі, яка і так з двома дітьми, тому я їхала одна. Але зауважу, що до машини мене проводжали і дивилися, щоб за мною ніхто не поїхав. За їхніми словами, за мною ніхто не поїхав.
Тобто хлопці на Porsche таки приєдналися до мене трошки далі, на Інститутській. Можливо, метрів через 200. Хоча, коли за мною почалося слідкування, я не звертала увагу. Це вже була майже 12 година ночі, я дуже хотіла спати і їхала в такому напівсонному стані з швидкістю 80-100 км/год. В мене був важкий день: вранці я була у Захарченка, потім була біля Пшонки, це була така катавасія з самого ранку. Тому я дуже спокійно їхала собі додому, поки не доїхала до села й не побачила це стеження.

- Де саме ти помітила стеження?

- Це сталося вже на повороті на село. Цікаво те, що при в'їзді в наше село стояв блок-пост ДАІ. О 12 годині блокпост ДАІ на в'їзді в село - це вже дуже дивно. Треба в ДАІ попитати, що вони там робили. І чому вони не звернули увагу на те, що відбувається, бо мені здається, було добре чутно, як там пищали наші колеса.

- Але на відео з реєстратора видно, що переслідування почалось ще на заправці, ти їх тоді бачила?

- Бачила, але це було вже пізніше, бо заправка знаходиться в селі. Саме стеження я побачила лише на повороті в село. Останні три місяці повертаючи на село, я завжди перевіряла, чи є в мене хвіст чи нема. Там дуже легко це робиться.
По-перше, о 12 годині ночі навіть по Бориспільській трасі мало хто їде. По-друге, ну хто в цей час повертає на село Гора біля Борисполя? Ніхто не повертає. Це село рано лягає спати, там о 12 ночі люди вже не їздять.
А в той день, коли я повернула на село, я побачила в склі заднього виду два вогники – дві машини повернули за мною. Я зрозуміла, що це не просто так. Щоб подивитися на їх реакцію, я перетнула подвійну суцільну і поїхала не до себе на вуличку, а взагалі на сусідню вулицю. Ці дві машини поїхали за мною. Тоді я чітко зрозуміла, що це хвіст.

- Чому ти не намагалася укритися вдома?

- Я боялася, що це є спостереження, щоб потім викликати машину захоплення, бо я боялась арешту. Коли ж я зрозуміла, що це хвіст за мною, я вирішила повернутися на Майдан. Я поїхала по селу, що покрутитися, у мене була надія, що я їх залишу десь там на цих вузьких покручених невідомих їм вуличках. Одна машина так і залишилась десь позаду. Мені здається, вона поїхала до моєї хати.

- Чи ти роздивилась, що то була за перша машина, яка була крім Porsche?

- Ніяк не можна було, бо я бачила тільки фари. Тим часом друга машина ніяк з хвоста не йшла, я не могла її загубити. Навпаки, вона під'їхала ще ближче, майже впритул. І ще була проблема ожеледиці. Була дуже слизька дорога, а в мене – погані шини. Я просто маю свій досвід їзди, досить давно їжджу, і я всю зиму прекрасно проїжджаю на всесезонні, просто їжджу обережніше.
В той момент мені треба було відірватися, але на льоду всесезонка такої можливості не давала. І Porsche, навпаки, щільно сів за мною. Я зрозуміла, що я його не втрачу в селі, треба просто швидко їхати на Майдан.

- Ці хлопці, яких зараз затримали, кажуть, що нібито хтось когось таранив. Коли це відбулося?

- Це відбулося, коли я вже розвернулася. Я спочатку через заправку виїхала на Бориспільську трасу. Потім за мостом, який їде на аеропорт "Бориспіль", я повернула на іншу полосу – в бік Києва. І як тільки я повернула, почалась активність: машина, яка їхала за мною, почала мене переганяти і таранити.

- Тобто правильно я розумію, що перший удар стався вже після того, як ти поїхала з села Гори і поїхала назад?

- Так. Перший удар був несильний, в бік. А вже другий удар був дуже сильний. Він скинув мене з траси. Я думала, що моя машина покотиться і перевернеться. Але я змогла її знову вивести на трасу.
Потім вони стали прямо переді мною, я була змушена зупинитись, з їх машини вискочила людина й почала відкривати переді мною двері. Двері були закриті на замок. Тоді він першим же ударом розбив скло.

- Все це відбувалось мовчки?

- В якийсь момент, мені здається в їхній машині я почула сварку. Це було вперше, коли вони в мене боком врізалися. Там якісь матюки в салоні звучали. На мою, в принципі адресу. Мені здалося, що вони хотіли мене притиснути до боку, щоб я зупинилася. А я не відійшла в бік, не зупинилася, тобто вони тупо врізались в мою машину. І це викликало агресію. Я почула через скло їхні матюки.
Мені взагалі здається, що у них щось пішло не так, не за планом. Тому вони зробили ці прорахунки, що не побачили реєстратор і тому подібне. Мені ще здається, що в них було завдання на якомусь етапі викрасти мене біля будинку.

- Що було далі після того як тобі розбили скло?

- Це трапилось дуже швидко. В цей момент я все-таки вирулила повз нього, знову обігнала його Porsche поїхала вперед. Porsche поїхав за мною, залишивши того хлопця, який розбив вікно, на трасі. Далі вони мене знову таранили, від удару мою машину частково перевернуло. Я була вимушена змінити рух і поїхала по зустрічній Бориспільської трасі.
Це насправді був один з найстрашніших моментів у всій цій історії, бо як на зло, в цей момент на Бориспільській трасі з’явилась величезна кількість машин, які мчали по четвертій полосі. Мені чудом пощастило нікого не зачепити. Трохи далі, там, де дві траси знову сходяться, я знову вискочила на свою сторону. І саме в цей момент я побачила того хлопця, який раніше вискочив і побив мені скло, і яку вони залишили на трасі. Я бачила його обличчя, він біг мені назустріч.

- Ти б могла впізнати цю людину?

- Так. Я її впізнала. Хоча 100% гарантувати не можу. Тебе б впізнала 100%, бо я з тобою раніше знайома, а впізнати з першого разу людину, яку ти ніколи не бачила, це, звичайно, є певна похибка.

- Слідство знає про те, що ти впізнала цю людину?

- Знає. Слідчі показували мені її фотографію. Зараз я очікую офіційного впізнання.

- Це один з тих, кого вони затримали?

- Так.

- Ця людина брала участь у твоєму побитті?

- Не знаю. Вони її підібрали. І теоретично вона могла брати участь у побитті.

- Ти можеш назвати прізвище цієї людини і описати її?

- Я не скажу зараз прізвище, бо я не бачила їх по прізвищах. Слідчі показували мені лише фотографію. Це людина з повним обличчям і кошлаті брови. Порівняти з фото в Інтернеті, я не можу, бо не хочу дивитись ці фото, щоб не закручувати собі свідомість до офіційної процедури впізнання.

- Добре. Що було далі?

- Вони підібрали цього хлопця і тому трошки від мене відстали. Я змогла проїхати трошки вперед. Я прямувала до "Нової лінії". В мене з'явилася думка, що якщо я протараню їм, наприклад, вхідні двері, їм в будь-якому випадку доведеться викликати міліцію. Тому що до цього звернути увагу на свої проблеми я не могла.
Я, наприклад, постійно пищала в свій сигнал. До речі, навпроти знаходилася заправка, з якої так ніхто і не подзвонив у міліцію. Тобто ніхто не звертав увагу. Машини нас об’їжджали байдуже. У мене була остання надія на "Нову лінію". Я думала, що якщо я доберуся туди, є хоч якийсь шанс на порятунок.
Мені було зрозуміло, що якщо вони знищували свою дорогу машину, у них були найгірші плани стосовно мене. Я тут не мала ніяких ілюзій.

- В перших інтерв’ю ти казала, що не пам’ятаєш марку машини, ти дійсно не знала?

- Знову-таки, те, що це Porsche, я побачила тільки тоді, коли вони стали мене таранити. Тоді я оцінила цю машину. У мене машина доволі скромна і мені раніше було цікаво, навіщо такі великі круті машини. Тепер я розумію: для боїв на дорозі (сміється). Хоча той факт, що це був саме Porsche я дізналась пізніше, коли мені розповіли.
Отже, я рушила до "Нової лінії". Але не доїжджаючи до повороту на "Нову лінію", певно, метрів 200, вони знову мене догнали, знову перетнули мені дорогу, вдарили машину, і я зупинилась. В цей момент я вирішила, що мені з машини треба тікати.

- Скільки людей вибігло з машини?

- Я не знаю, я цього не бачила, я в цей момент бігла.

- Я бачив на кадрах реєстратора, що двічі вибігали дві людини. При цьому на відео видно, що Porsche продовжував рухатись. В той же час один з затриманих Сергій Котенко стверджує, що він весь час сидів на задньому сидінні, а до тебе вибігали дві людини. Тобто в машині окрім Сергія та тих двох, що вибігали до тебе, знаходився ще й водій.

- Не могло бути троє, з яких один не брав участі в цих подіях. Тому що ми бачили на реєстраторі, як вийшло дві людини. Після того я ще змушена була тікати з-під коліс автомобіля, бо автомобіль їхав на мене. Автомобіль їхав з бажанням мене задавити. Тим часом ті двоє також бігли побігли за мною. І останнє, що я пам’ятаю – що я якось вискакую з-під коліс цього автомобіля, і в цей момент потрапляю під удари цих хлопців.

- Під час побиття вони щось говорили?

- Насправді сам момент побиття я не чітко пам’ятаю. Не пам’ятаю і коли вони закінчили. Я лише пам’ятаю якусь середину. Пам’ятаю, що я якось дивно себе поводила: я стою на ногах, і мене б'ють в обличчя. А я при цьому не затуляюсь руками. Тобто я була в якійсь прострації. І в цей момент я просто відчуваю, як мене б'ють, б'ють і б'ють в обличчя.

- З травм видно, що били лише по одній стороні обличчя. Ти це пам’ятаєш?

- Справа в тому, що в основному, била одна людина. Друга, як я розумію, мене притримувала. Я відчувала, як мене б'є одна людина.

- Людей які тебе били ти б могла впізнати? У що вони були вдягнені?

- Ні, коли мене били, я їх не бачила. Очевидно, в мене очі були в крові чи ще щось.

- Що було далі? Коли ти прийшла до тями?

- Як людина я прийшла до тями в клініці. А як певний фізичний об’єкт я прийшла до тями ще тоді на дорозі, коли мені зачитали покази працівника ДАІ, який приїхав оглянути машину… До речі він приїхав оглянути машину лише через годину після того, як все це трапилося. І передзвонили їм не з заправки, навпроти якої все це відбувалось, а охоронець "Нової лінії". Він поскаржився, що на трасі на четвертій полосі з включеними фарами вже годину стоїть автомобіль, в дивному стані, побитий.

- Наскільки я розумію, твою машину наші журналісти знайшли на правій смузі, а не на четвертій, як це пояснити?

- Я цих подробиць не знаю. Я точно пам’ятаю, що я її лишила, коли виїхала в бік Борисполя і їхала по крайній лівій. Я не думаю, що вони її зсовували. Вона мала б бути як мінімум по центру. Це дивно.
Я знаю, що приїхала бригада ДАІ, вони подивилися машину і потім почули чиїсь зойки, й побачили десь там далеко в посадці мене. Я там якось ще спиралася на щось або трималася за якийсь дорожній знак. Далі в мене є якийсь короткий спалах свідомості. Я пам’ятаю, як мені сунули в руки телефон і примусили кудись дзвонити. Тобто я виконувала якісь найпростіші вказівки.

- А кому ти дзвонила?

- Чоловікові дзвонила, далі дзвонила Олексію Гриценку з Автомайдану, ще комусь дзвонила.

- Вибач, а як ти їм дзвонила, якщо в тебе телефон був розібраний?

- Я погано все пам’ятаю. Спочатку вони мене попросили назвати телефон чоловіка, я їм по пам’яті продиктувала. Вони набрали, але він не відповідав. Тоді вони дали мені мій телефон і попросили набрати когось з телефонної книжки.

- Тобто правильно я розумію, що вони дали тобі твій телефон? Але ж він був розібраний.

- Так, це був мій телефон і він був зібраний, вони його самі зібрали.

- Найбільше питань викликав цей відеореєстратор. Він в тебе працював весь час?

- Я не знала, чи він взагалі працює. Ми його купили ще під час виборчої кампанії. Він працював цілий рік, а потім зламався підкурювач, з якого він живився і протягом півроку він не працював.
Полагодив його батько якраз напередодні, але чи працює він, я не перевіряла. Я навіть не знала, що батько поставив там картку. Тобто, фактично цих зловмисників зловив батько, це його заслуга. Хоча в той момент в мене була думка, що я ж постійно бачу номери і треба задокументувати машину, яка мене переслідує, а потім подумала: "Яка мені різниця, якщо мене вб'ють, хто це буде?". І я полишила це.

- Хто після побиття насправді зняв з машини відеореєстратор? В нас є інформація, що це був не твій батько.

- Ні. Це був мій батько. Він знімав. Він і передав його Арсенію Яценюку та Віталію Яремі.

- У ЗМІ з’являлась інформація і такі підозри виникають при перегляді, що відео з реєстратора було змонтоване. Це так?

- Ні, там не монтаж. Там принцип запису. Це недорогий відеореєстратор, на якому була включена програма запису маленькими файлами. Коли воно перестрибує з файлу на файл, воно губить кілька секунд.

- Чи правильно я розумію, що вони передали в міліцію рівно те, що було на реєстраторі, нічого іншого там немає?

- Ні, там є ще багато чого. Наприклад, відеореєстратор працював весь той час, поки стояла машина годину. Тому багато файлів на початку втрачені і немає деяких фрагментів початку переслідування. Воно почало переписувати коло.

- Ти кажеш, що перший раз, коли вискочив один хлопець, тобі побили вікно, чому цього фрагменту немає на відео з реєстратора?

- Це було після заправки, коли я скотилася з відкосу. Це фрагмент був перезаписаний коли машина годину стояла на дорозі вже після побиття.

- Ще одне питання, яке виникає при перегляді – чому ти весь цей час мовчала? Вибач, можливо це звучить цинічно, але чому ти не кричала, врешті-решт не матюкалася?

- Я не матюкаюся взагалі просто. Стосовно того, щоб кричати – це ж час займало. Мені треба було думати, як вибратися з цієї ситуації, мені треба було перемагати, а не матюкатися, кричати чи ще щось.

- Що питали тебе слідчі на першому допиті? Можливо, з цих питань можна зробити висновки про їх версії?

- Ні, вони питали звичайні речі. Просили мене розказати, як це відбувалося.

- У них були якісь специфічні питання, які тебе дивували?

- Ні, не було. Їх цікавила ситуація. Їх не цікавило моє минуле, їх не цікавили замовники, про яких я думаю чи не думаю, чи речі, в яких я брала участь. Їх цікавили лише обставини.

- З того, що лунає публічно, слідство натякає на дві версії. Одна х них – це побутовий конфлікт на дорозі. Ти можеш це якось прокоментувати?

- Я можу лише зазначити, що у мене права з 18 років, зараз мені вже 34. За весь цей час я не побувала в жодній аварії. Незважаючи на свій характер, на дорозі я супер-обережна. Знову-таки, я ніколи не користуюся зимовою резиною, тому що я чудово проїжджаю на всесезонці весь рік. Я ніколи нікого не чіпляла, ніколи не була в жодній аварії.

- Друга версія, яку вони не оголошують, але, знову ж таки, на яку натякають, полягає в тому, що твоє побиття могло б бути вигідно опозиції.

- Я абсолютно відкидаю цю версію. І тому саме це робили на Різдво, коли повний інформаційний вакуум? Повна дурня! До речі, я вважаю, що це саме влада підібрала цей час.

- Чи знала ти до того когось з тих, кого затримали?

- Ні. Взагалі ніколи, ні разу, ні зблизька, ні здалеку я їх не бачила.

- В тебе є версія, як ці люди можуть бути прив’язані до влади або до інших людей?

- Є, але я не хочу це зараз розказувати.

- Ти можеш хоча б натякнути, чим вони пов’язані?

- Вони пов’язані навіть службовими зв’язками. Але я реально просто зараз не хочу розказувати, тому що цю інформацію добула не я. Ці люди вважають, що не треба її поки що оприлюднювати, я не маю права.

- Чи є в тебе власний перелік прізвищ, кого ти підозрюєш сама?

- В принципі, я про це думала. Три останніх роки я працювала проти одної-єдиної людини в цій країні – це Віктор Федорович Янукович. Виключно проти нього. Всі інші люди, про яких я писала, потрапляли в мої статті тільки тому, що працювали в його команді, в його інтересах і мали якусь високу ступінь ієрархії в його піраміді.
І зараз в мене є тільки одна підозра – мене побили через Віктора Януковича. Я була в його чорних списках. Хто конкретно це робив – не має значення. Більше того, я думаю, що для виконання він знайшов людей, які не були засвічені в моїх статтях.

- Але до того з твоїх вуст лунали інші прізвища, наприклад, Кусюка.

- Ні, ці люди не є самостійними.

- Напередодні побиття ти написала блог про будинок Віталія Захарченка. Тебе не дивує такий збіг обставин?

- Віталія Захарченка я, до речі, не підозрювала. Знову ж таки, тільки як виконавця волі Віктора Федоровича. Крім того, я могла б написати два блоги, бо в цей день я була ще й у Віктора Пшонки. Блог я не написала тільки тому що там виявилося три обійстя, які теоретично належали Генеральному прокурору, і я до кінця не з'ясувала, який будинок його, а який ні.
До речі я цього не з'ясувала до кінця тільки тому що мене звідти спугнула машина "Беркуту", яка переслідувала мене по всій Житомирській трасі майже до Києва. Я планувала поїхати туди ще раз вранці.
Але в будь-якому випадку, виконавцем міг бути будь-хто. Ми всі чудово розуміємо: до цього я була політичним журналістом, останнім часом я громадський діяч, але знову-таки з великим політичним ухилом. Хто зараз монополізував усю державну політичну владу в країні? Віктор Федорович Янукович. І саме він несе відповідальність за знищення людей, які працювали проти машини, яку він побудував.

- Ти дійсно вважаєш, що Віктор Янукович сам дав наказ?

- Так. Наразі я думаю, що так і було. Чому він дав наказ стосовно мене? Справа в тому, що в нього були і певні особисті причини. Я останнім часом зробила кілька кроків, які дратували його особисто, а також членів його родини.

- Що саме ти має на увазі?

- Це стосується його резиденцій. По-перше, у мене була публікація стосовно будинку на мисі Айя. Кілька років він намагався усім задурити голову, що це власність Клюєва. Я чітко написала, що це власність його старшого сина. І стою на цій позиції і зараз. Це ніякий не Клюєв. Це так само як говорити, що Клюєву належить Межигір'я.
Крім того я писала про його новий маєток, який нібито належить Юрію Іванющенку. Насправді, це маєток родини Януковичів. Вони поки що не вирішили, хто там буде жити – сам Янукович, чи його старший син.

- Що ти плануєш робити, коли тебе випишуть з лікарні?

- Насправді у мене були дуже серйозні плани з автомайданом, вже була побудована ціла стратегія, чим я буду займатися завтра, післязавтра і т.д. І, на жаль, вони це перекреслили. Мене це надзвичайно обурює. Чи скоро я зможу до цього повернутися? В цьому є певні обмеження.

- Хто зараз сплачує твоє лікування?

- Народний депутат Сергій Пашинський.

- Особистим коштом?

- Не знаю, особистим чи партійним. Мабуть, особистим. Тому що зараз і Майдан оплачується особистим коштом. Мені казали, що це обходиться у 70 тисяч доларів щодня. Звичайно, є пожертви, але пожертви далеко не перекривають всіх витрат.

- Коли теоретично тебе можуть виписати?

- Взагалі мене хочуть виписати по швидше. Справа в тому, що людей, які мене били, покриває влада, яка робить все можливе, щоб їх звільнити з в’язниці. Вона хоче їм максимально м’якого терміну, щоб інші йшли тим же шляхом. Якщо мене випишуть, мої травми теоретично можна вважати легкими і це стане підставою для пом’якшення.
Тому, наприклад, сьогодні з'явилися якісь інсинуації з боку Міністерства охорони здоров’я, що нібито мені запропонували виписку з лікарні, а я відмовилася. Це повна брехня. Я що, забарикадувалася тут в палаті?
Мені не робили такі пропозиції. І я не від чого не відмовлялася. Це дуже низько з боку МОЗу.
http://www.pravda.com.ua/articles/2014/01/8/7009150/


 Українська правда
Постійне посилання: http://www.pravda.com.ua/articles/2014/01/13/7009382/
Посол США в Україні у 2003-2006 роках Джон Гербст: Санкції проти українських чиновників вже одного разу спрацювали
Сергій Лещенко, УП _ Понеділок, 13 січня 2014, 15:12

Джон Хербст работал американским послом в Киеве во время Оранжевой революции и лично был вовлечен во многие процессы, которые сформировали новые политические реалии в Украине. При нем закручивались гайки во время двух последних лет президентства Кучмы, при нем фальсифицировались выборы, при нем произошел Майдан, при нем оранжевые начали войну на самоуничтожение…
Пожалуй, он застал самую интересную эпоху, когда безнадега сменялась невиданным подъемом, а затем – разочарованием. На память о том Майдане кабинет Хербста украшает поздравительная открытка с новым 2005 годом. На рисунке оранжевые торжествуют, а Виктор Янукович уходит со сцены. Сверху изображения угадываются подписи триумфаторов – Виктора Ющенко и Юлии Тимошенко. Знали бы они тогда, где окажутся через десять лет…
А Джон Хербст оказался в Национальном университете обороны США – он возглавляет Центр комплексных операций, но неофициально остается одним из влиятельных экспертов по Украине в Вашингтоне. Который ценен тем, что имеет персональные знания о всех нынешних политиках Украины.
Офис Хербста находится на территории военной базы МакНейр на юго-востоке американской столицы, куда автора этих строк пропускают без какой-либо предварительной аккредитации – нужно лишь предъявить паспорт.
Во время работы в Киеве Хербст был немногословен в общении с прессой. Тем более неожиданно было услышать сейчас от него прямые ответы на многие вопросы, которых дипломаты, даже отставные, пытаются избегать.

- Господин Хербст, вы были послом, когда в Киеве происходила оранжевая революция. Сейчас в Киеве опять собрался Майдан. В чем ситуации похожи - и в чем отличаются?

- В чем похожи нынешний ЕвроМайдан и события 2004 года? Сейчас существует та же причина для протестов, что и перед Оранжевой революцией – коррумпированная власть, которая вызывает недовольство людей.
И тогда, и сейчас в Украине есть мощная оппозиция. И тогда, и сейчас протесты были спровоцированы вполне конкретным событием – в 2004 году это были фальсификации на выборах. Сейчас - решение президента Януковича остановить переговоры с Евросоюзом.
Но нынешние события имеют и явные отличия от Оранжевой революции. В 2004 году оппозиция готовила свои действия, потому что знала о планах властей украсть выборы. Сейчас протесты на улице – это незапланированный сюрприз. Эти протесты спонтанны, они скорее напоминают Арабскую весну, чем Оранжевую революцию.
В 2004 оппозиция знала, чего они хотят добиться в результате протестов – честных выборов и переголосования второго тура. На ЕвроМайдане нет такой ясной цели. Сперва оппозиция требовала, чтобы Янукович ушел. Но это никогда не было реалистичной целью. Янукович выиграл на честных выборах в 2010 году. Вы можете сказать, что отказаться от соглашения с ЕС – это политическая ошибка. Вы можете сказать, что разогнать протестующих – это политическое преступление. Но даже этого недостаточно, чтобы требовать отставки президента. Да, это может быть основанием для снятия министра внутренних дел, который никем не выбирался, но не президента.
Сегодня у протестующих на Майдане нет критической, но реалистичной цели, которую бы приняли большинство украинцев. Это – главное отличие от 2004 года, и это причина нынешнего глухого угла.

- Но разве можно было избежать этого глухого угла, если нынешние протесты возникли спонтанно?

- Лидеры оппозиции должны быть реалистичны – Янукович не собирается уходить и надо честно это признать. Но в то же время и подарок Януковичу от Путина не удовлетворил людей на Майдане. Должны быть реалистичные цели, которых бы требовала оппозиция. Например, первое - освобождение Юлии Тимошенко, второе - отставка министра внутренних дел и премьер-министра, третье – гарантии участия Виталия Кличко в выборах президента.

- Но Янукович присвоил полномочия руками Конституционного суда - это разве не узурпация власти?

- В Украине такое бывает. И люди, когда это произошло, не протестовали так, как сейчас.

- Но эти условия – освобождение Тимошенко, гарантии для Кличко и отставка правительства – вместе они выглядят как капитуляция Януковича.

- Янукович сегодня слабее, чем два месяца назад. Даже вопреки подарку от Путина. У сильного лидера люди не собираются тысячами каждый день, чтобы протестовать против его политики. Янукович должен предложить что-то Майдану, чтобы вернуться к нормальному управлению страной. И оппозиция должна дать Януковичу пространство для компромисса, как это было в 2004 году.

Пока же оппозиция требует нереалистичного, а Янукович решил, что акции протеста сойдут на нет сами собой. Это предсказуемая тактика Януковича, потому что держать людей на улице тяжело. Оранжевая революция длилась 17 дней – с начала протестов до момента, когда было найдено компромиссное решение. А сейчас уже прошло почти два месяца. Вопрос, готова ли оппозиция держать людей на улице? Если оппозиция способна, и потребует более реалистичных целей, Янукович вынужден будет пойти на уступки. Если нет – он будет ждать, когда люди разойдутся.

- Часто звучат призывы атаковать администрацию президента или резиденцию Януковича, потому что мирный протест не привел к результату…

- Люди, которые призывают к штурму – пешки Партии регионов, даже если они себя идентифицируют как оппоненты Януковича. Если они применят насилие, то это развяжет руки Януковичу для использования силы вплоть до зачистки всего Майдана. Единственная успешная тактика оппозиции – это мирный протест. Потому что никто не поймет применение силы против мирных демонстрантов.
В начале декабря Янукович пытался разогнать Майдан, но понял, что это лишь увеличивает число людей на улице. Сегодня имеют место индивидуальные атаки против активистов или журналистов. Даже если власть говорит, что они ни при чем, все понимают - те, кто организовывает эти атаки, работают на Януковича. И это падает тенью на их репутацию. Если демонстранты применят силу, они разрушат свою позицию. Янукович – это умный человек. И насилие сыграет только ему на руку.

- Что вы имеете в виду, говоря о Януковиче как об умном политике?

- Пока я был послом, то виделся с ним даже чаще, чем с Ющенко. Точно так же часто, как я виделся с Тимошенко. Да, Янукович не интеллектуал. И Тимошенко тоже нельзя назвать интеллектуалом. Мы не собирались, чтобы обсуждать Эммануила Канта. Но каждый согласен, что Тимошенко умна. Однако не все считают, что Янукович умен. Он умен в том смысле, что имел видение политики. Мы могли говорить с ним о НАТО, об энергетике, о налогах. Он не держал бумажку в руках, с которой зачитывал тезисы. Мы с ним разговаривали, как с вами сейчас, о сложных вещах. Тогда как люди смеялись над ним, потому что не любили его - и они были неправы.

- Что вы думаете об идее санкций против украинских властей?

- Индивидуальные санкции в 2004 году сработали очень эффективно. И они будут эффективны сейчас против людей, которые отвечают за силовой блок в команде Януковиче.

- Расскажите подробнее о санкциях 2004 года?

- Понимаете, люди, которые фальсифицировали выборы 2004 года, думали о своих интересах, а не о реализации платформы Партии регионов. Они не были готовы к самопожертвованию, их цель – фальсифицировать, чтобы быть при власти и обогащаться, грабя украинских граждан.

Если же эти люди будут знать, что они могут стать объектом санкций, они будут остерегаться, чтобы не выглядеть в глазах Запада злоумышленниками. Потому что лучшее место для наслаждения богатством, которое ты украл у своих сограждан – это не Украина, а Париж, Лондон или Нью-Йорк. И если США введут санкции, они не смогут посещать Америку и, вполне возможно, Европа тоже закроет им двери. Поэтому угроза санкций – это очень серьезный инструмент.

НЕСМОТРЯ НА НЕПОПУЛЯРНОСТЬ, ЯНУКОВИЧ МОЖЕТ ПОБЕДИТЬ НА ВЫБОРАХ

- Многие опасаются, что Янукович в ближайшие месяцы начать закручивать гайки…

- Если Янукович начнет арестовывать людей за участие в протестах, он будет подвергнут жесткой критике со стороны США и ЕС. Волнует ли его это? Думаю, да, потому что Янукович не хочет быть пешкой Путина. Да, он может принять помощь от Путина, но для решения внутренних проблем. Влиятельные люди в окружении Януковича должны объяснить ему, что если Украина слишком близка к Кремлю, это против их интересов.
Янукович занимал пророссийскую позицию, потому что это было ему выгодно как политику. Это поддерживала часть избирателей – в Крыму, Донецке, Луганске и Одессе.

- А на самом деле какова его платформа?

- Делать как можно больше и лучше для себя и своих друзей. Такие политики есть везде, даже в США. А сейчас Янукович и его олигархи тоже поняли, что это было бы очень плохо для их бизнеса, если они будут членами Таможенного союза. Потому что люди, которые сегодня очень влиятельны в Киеве, будут иметь очень мало влияния в Москве. И российские олигархи, которые тоже очень умны, имея хорошие отношения в Кремле, воспользуются своим влиянием в Москве, чтобы забрать активы украинских олигархов.

Поэтому, даже после всех последних событий, Янукович не хочет быть парией на Западе. Но если Янукович пойдет на силовой разгон Майдан, я буду поддерживать введение санкций – причем, не только против людей, которые отвечают за силовой блок у Януковича. Если будут введены санкции против одного или двух определённых лиц– а в случае разгона такие санкции будут введены – это будет иметь крайне серьезное влияние.
 На память об Оранжевой революции у Хербста осталась открытка с подписями лидеров того Майдана

- У Януковича есть шанс на переизбрание в 2015 году?

- Несмотря на его непопулярность сегодня, он может победить на честных выборах. Год - это долгое время в политике. Я был в Украине в январе 2005-го, когда люди из окружения Януковича называли его человеком без будущего. Но я им сказал – смотрите, может, вы правы, но Янукович ведет кампанию, даже проиграв, на Юге и Востоке, работая со своими избирателями. Карьера его еще не окончена. И он выиграл демократические выборы в 2010 году.

Очень важно, чтобы в 2015 году состоялись честны выборы. Думаю, в Партии регионов будут люди, которые попытаются фальсифицировать выборы. Но на мой взгляд, сила оппозиции растёт. Она будет готова ответить эффективно в случае фальсификации.

- Должна ли сейчас оппозиция дать Януковичу гарантии непреследования?

- В рамках компромисса, о котором я говорил, было бы хорошо, чтобы Янукович знал, что он и его семья в безопасности. Но этот компромисс должен включать освобождение Тимошенко, предоставление права Кличко баллотироваться и честные выборы. Это не значит, что все, что делал Янукович или приобрела его семья за последние пять лет, должно быть прощено, но какие-то разумные гарантии должны быть предоставлены Януковичу.
Иначе он будет делать все возможное, чтобы остаться при власти любой ценой. И это хуже для Украины, чем когда политик будет знать, что он можете спокойно уйти на пенсию.

- Вы были послом, когда Кучма ушел с должности президента. Ему давались какие-то гарантии со стороны оранжевых?

- Я не владею никакой информации об этом. Кучма вел себя очень умно и морально в последние два-три месяца на должности. Он был под давлением людей из окружения Януковича с целью сломить сопротивление на Майдане. Но он не использовал силу и заслужил историческое уважение.

- Вы говорите, что Кличко должны быть даны гарантии участия в выборах президента. Что вы вообще о нем думаете? В адрес Кличко часто звучат обвинения, что он не владеет знаниями, необходимыми для президентства…

- Кличко – не глупец. Франклин Делано Рузвельт был очень успешным президентом США. Кажется, американский судья Оливер Вендулл Холмс как-то сказал о Рузвельте – первоклассный темперамент, но второсортный интеллект (second-class intellect, but a first-class temperament). Если Кличко будет подбирать в команду профессиональных людей, он достигнет любых целей.
Американский президент Джимми Картер был умный президент. Но он проиграл выборы. Рузвельт был не такой умный, но был очень успешным президентом.

НЕ УВЕРЕН, ЧТО ОРАНЖЕВЫЕ БЫЛИ НАМНОГО МОРАЛЬНЕЕ КОМАНДЫ КУЧМЫ

- О Кличко и Януковиче мы поговорили. Что вы думаете о Юлии Тимошенко, исходя из вашего опыта работы послом?

- Она была чрезвычайно креативной, энергичной и серьезно настроенной на достижение своих целей.

- Она демократ?

- После Оранжевой революции она оказывала серьезное давление, чтобы лишить олигархов Кучмы активов. Даже когда не было убедительных доказательств того, что они получили эту собственность нечестно. Я не сомневаюсь, что многие чиновники нарушали закон – и в том числе те, кто находился на стороне Оранжевой революции. Однако их не преследовали. Такая избирательность - это недемократично и неправильно.

- Вы могли тогда предположить, что через несколько лет после Оранжевой революции Юлия Тимошенко окажется в тюрьме?

- Я был необычным американским чиновником. Я говорил, что Ющенко демократ, но это и так все говорили, и тут нет ничего необычного. Но я не могу утверждать, что Тимошенко имела такие же демократические инстинкты, как и Ющенко. И я также утверждал, что не уверен, что все Оранжевая команда была намного моральней, чем команда Кучмы.
Американцы делят на черное и белое, на добро и зло. Я же говорил, что Ющенко – это более светлый оттенок серого, тогда как Кучма и Янукович – это более темный оттенок серого. Многие олигархи в команде Ющенко не сильно отличались от олигархов Януковича. И Юлия Тимошенко тоже была олигархом – она сделала свои деньги способом, который не сильно отличался от способа, при помощи которого их заработали олигархи в команде Кучмы.
Но 15- 20 лет назад, в 1994 году почти все олигархи заработали деньги нелегально. Если когда каждая новая власть объявляет борьбу с олигархами, то это касается только тех, которые не являются союзниками властей. В итоге олигархи беспокоятся только о том, чтобы в следующий раз их партия победила любой ценой.

- Почему тогда США поддерживали Оранжевую революцию?

- Мы поддерживали демократический процесс. Нет никаких сомнений, что администрация Кучмы в 2004 году провела нечестные выборы, поддерживая кандидата Януковича. Если бы Янукович победил честно в 2004 году, мы бы приветствовали его избрание.

- Правда, что даже после Оранжевой революции Юлия Тимошенко несколько лет не могла въехать в США, опасаясь задержания?

- Да, я тоже так это понимал. Я не знаю ситуацию в деталях. Известно, что Лазаренко был осужден за отмывание денег в США. А Тимошенко часть своей карьеры сотрудничала с Лазаренко. И американские правоохранители хотели допросить Тимошенко. А она не хотела давать показания. И поэтому какое-то время не могла попасть легально в США.

- Почему "Оранжевая сказка", как тогда все воспринимали события на Майдане, не воплотилась в жизнь?

- Люди оказались разочарованы тем, как новые власти боролись с коррупцией. Они оказались не лучше своих предшественников. И тем разительнее контраст с тем, что произошло после победы Саакашвили в Грузии. Саакашвили не был демократом, в отличие от Ющенко. Но Саакашвили очень серьезно поборол коррупцию. И рядовой грузин смог это почувствовать. Как, например, отсутствие коррупции среди дорожной полиции в Грузии.

Чтобы работали честные чиновники, и украинские налоги шли гражданам, а не на Каймановы острова, нужно всего 10 тысяч честных бюрократов.

- 10 тысяч – это так много!

- Вам надо 500-1000 честных чиновников на самом верху, а они могут привлечь еще 10 человек каждый. Однако, как бы там ни было, у Ющенко не было побед в антикоррупционных вопросах.

- Каким вы видите будущее Украины?

- Через 10 лет Украина будет слегка менее коррумпированной, слегка более демократичной, и немного богаче. Вы делаете два шага вперед – шаг назад, шаг вперед – два шага назад. Дело в том, что самые влиятельные люди в Украине до сих пор мотивированы своими личными узкими интересами.

У украинского общества недостаточно сил, чтобы добиваться наказания тех "влиятельных людей", которые заходят слишком далеко. Сила среднего класса в Украине постепенно растет – но медленней, чем все хотят. Поэтому Украина будет продолжать двигаться вперед, спотыкаясь на своем пути.

http://www.pravda.com.ua/articles/2014/01/13/7009382/view_print/
  
    Блог Андрія Окари

Андрій Окара
ГРА В ''ЄДИНОГО КАНДИДАТА'' – ЧЕРГОВА РОЗВОДКА ВЛАДИ? або Як Майданівській четвірці не стати Канівською четвіркою-2
11 січня 2014, 20:28

Питання – як йти опозиції на президентські вибори: одною колонною з найрейтинговішим кандидатом чи кількома опозиційними колонами – зараз є чи не найбільш дискутабельним.
Але сама дискусія навколо нього виказує інтелектуальну, концептуальну, світоглядну та політтехнологічну ущербність української опозиції, побільшуючи розчарування в ній з боку Майдану та інших активних громадян. Проте, вимога активістів Майдану – терміново визначитись з єдиним кандидатом – теж не вражає глибиною розуму і додає взаємних образ та розбрату. Очевидно, що цей тупиковий порядок денний нав'язує влада, граючи на егоцентризмі різних опозиціонерів та ображених активістів. Тим, хто прагне перемоги, потрібно нав'язувати свій порядок денний, свою логіку розвитку подій. А не вестись на маніпуляції хитрих розводил з оточення "царя-сонця".
Як виявилось, в дискусії навколо єдиного кандидата багато хто з опозиціонерів та навколополітичних активістів прагне не систему змінити, а своє місце в системі. Критерієм тут може служити здатність того чи іншого політика до самообмеження, відмова од власних амбіцій – заради спільної справи. Тому інколи здається, що опозиція в цілому (не рахуючи "нових людей") є не контрелітою, як вона сама про себе думає, а одним з антиелітних угрупувань, і зроблено її з того самого політичного тіста, з тих самих парадигм неофеодальної політики, що й владу.
Чи здатні такі опозиціонери народити нову країну?
А хто тоді здатен?
Насправді питання – скількома колонами йти на вибори – є тактичним, а не стратегічним. Але в Україні (така вже закономірність української політичної культури) тактичні питання розглядаються так, наче вони є стратегічними. Тоді як стратегічні питання та проблеми цілепокладання не розглядаються зовсім.

Щодо найближчих президентських виборів, коли б вони не відбулись – чи у 2014 році, чи навесні 2015 року – виходимо з наступних передумов:
1. Перемога Януковича на них означає СМЕРТЬ ДЛЯ УКРАЇНИ. Ця смерть може мати різні параметри: розкол країни, відкол окремих регіонів, громадянська війна, зубожіння широких народних мас, голод, втеча за кордон соціально активного прошарку, серія техногенних аварій, екологічні катастрофи в місцях видобутку сланцевого газу, повна деіндустріалізація, люмпенізація, зростання смертності, відмова держави од соціальних зобов'язань, розкрадання чорноземів, потужна китайська експансія та ін.
2. Перемога на президентських виборах не Януковича означає для самого Януковича та його найближчого оточення ВТРАТУ ВСЬОГО: влади, власності, свободи, а то й життя. Звісно, доля може скластися як завгодно, але ніхто не зможе гарантувати екс-президенту Януковичу, що його не спіткає політичний сценарій "Чаушеску", – ані Кличко, ані Клюєв з Медведчуком, ані Льовочкін, ані Путін, ані ЄС, ані США, ані ООН, ані "Світовий Уряд", ані марсіанські агенти впливу. Більше того, є чимала вірогідність, що екс-президента доб'ють свої ж: тут не треба згадувати Павла I, досить згадати Кирпу та Кравченка.
3. Найближчі президентські вибори пройдуть у форматі ВІЙНИ. Так що вибори 2004 року здаватимуться радянською піонерською грою "Зарница". Ставка робиться на тотальну люмпенізацію та знекровлення населення – в цій ситуації доведена до відчаю людина навіть за 200 гривень здатна проголосувати "за кого треба" (знаю таких особисто – у різних регіонах України; серед них чимало розумних, освічених, інтелігентних, талановитих, критично мислячих людей).
В арсеналі цинічних технологів з'явилась нова технологія: не треба підкупляти людину, не треба її спокушати чи морально тиснути. Слід заключити договір на агітаційну роботу – між кандидатом та "агітатором", при цьому "агітатор" за певну винагороду зобов'язаний загітувати лише одну людину – себе самого. В разі перемоги кандидата "агітатору" – премія. На недавніх довиборах у Верховну Раду саме ця технологія принесла перемогу головному кічмейкеру України. Аби охопити подібною технологією, скажімо, 5 млн. виборців у 2015 році, необхідно біля півмільярда доларів (виходячи з вартості одного договору близько 800 грн.: 400 грн. – заробіток "агітатора", 200 грн. – премія після перемоги, 200 грн. – адміністрування, накладні витрати, заробіток "польовиків"). Старі технології добре відомі (адмінресурс, фальшування протоколів по дорозі від дільниць до окружкому, "каруселі", підкуп, "гречка" та інші форми "мотивування", "мертві душі", голосування на зонах та в воїнських частинах, дострокове голосування, недопуск західних спостерігачів, завчасне вітання з перемогою від Путіна та ін.), але ще раз слід підкреслити: влада боротиметься не за своє право красти, не за своє право вижимати останні соки зі стагнуючої країни, а за своє право жити та дихати. Тому для неї це буде формат "останнього бою".

Отже, на наш погляд, цілепокладання опозиції напередодні президентських виборів повинно бути таким:
1. Перезаснування ("перезавантаження") держави – на нових етичних, політекономічних, інституційних засадах.
2. Злам неофеодального політекономічного ладу і усіх похідних од нього.
3. Створення нового соціального суб'єкту інноваційного розвитку України (нового елітного ядра з новим проектом країни, нового пасіонарного прошарку, інтерфейсом якого можуть бути політична партія і громадський рух). Після отримання влади він повинен зайнятись проблематикою: відновлення геополітичної, геоекономічної та геокультурної суб'єктності України; збереження та нарощування наукового та високотехнологічного потенціалу України – як в індустріальних, так і в аграрних галузях; інноваційним розвитком людини, покращенням "людського капіталу".

Для подібного цілепокладання стратегія повинна бути такою:
1. За формою державного правління Україна з президентсько-парламентської (реально – суперпрезидентської) республіки має стати парламентською (або парламентсько-президентською).
2. Президентська та прем'єрська посади, влада як така – не ціль, а засіб – інструмент для інноваційного розвитку країни, держави та нації.
3. Треба морально та психологічно змиритись, що президент, який буде після Януковича, – не хан, не цар, не імператор, не латиноамериканський диктатор – він не матиме повноважень, які є зараз. (Звісно, для виходу з кризи, для "перезавантаження", для реформ та системної модернізації стагнуючій переддефолтній країні краще бути президентською республікою та мати "ідеального диктатора". Але особливості української політичної культури, ментальності та історії такі, що верховну владу з великими повноваженнями і без міцних інституційних обмежень буде постійно "ковбасити" – режим буде постійно породжувати не Петра I, Атарюрка чи Лі Кван Ю, а Кучм, Януковичів або Піночетів.)
4. Президент на найближчих виборах має обиратись з урізаними повноваженнями – згідно Конституції в редакції 2004 року. Для цього Верховна Рада повинна змінити Конституцію (зараз нібито стає можливим створення ситуативної більшості в парламенті, непідвладній Януковичу, бо чимало "регіоналів" готові погодитись на обмеження президентського свавілля). (Звісно, ідеальними були б президентські вибори за новою Конституцією – про яку всі мріють, але це політично неможливо.)
5. Передвиборча президентська стратегія повинна базуватись на згоді та солідарності лідерів усіх провідних опозиційних сил. Політичні лідери, не здатні до солідарності, не здатні і на синергетичний ефект. Отже, не представляють ніякої загрози для влади.
6. Порядок денний щодо єдиного кандидату мусить бути перебитий проблематикою створення єдиного передвиборчого суб'єкту, для діяльності якого не так важливо, хто виконує роль президента, хто – прем'єра, хто – спікера і т.д. Але важливо, за якою схемою нинішня влада буде відправлена в нокаут і за якою траєкторією розвиватиметься Україна в найближчому майбутньому.
Технологія з єдиним кандидатом не дає однозначної відповіді на стратегічні питання. Залежно від обставин та виконавців можуть переважити її сильні або слабкі сторони.

Отже, проект "Єдиний кандидат від опозиції вже сьогодні" –
ЗА:
- вірогідний кумулятивний ефект від розкрути одного кандидата напередодні виборів;
- гіпотетично можлива перемога в першому турі;
- об'єднання зусиль та допомога з боку усіх опозиційних сил;
- можливий "груповий" похід єдиного кандидата – коли він йде на вибори не один, а командою: інші три опозиційні конкуренти можуть йти разом з ним під гарантії отримання ними після перемоги посад прем'єр-міністра, спікера, віце-прем'єра, міністрів та ін.

ПРОТИ:
- відсутність нині єдиного та незаперечного опозиційного лідера народної довіри;
- недозрілість кожного з претендентів на єдиного кандидата – станом на сьогодні;
- єдиний кандидат більш вразливий – його легше легше фізично прибрати (отруїти, застрелити, підстроїти ДТП);
- єдиного кандидата можна зняти під час передвиборчої кампанії з реєстрації на формальній підставі;
- наявність єдиного кандидата провокуватиме конкурентів з опозиції на виборах розслабитись чи навіть працювати проти нього;
- єдиний кандидат може "достроково перемогти" – розслабитись і впустити ініціативу.
Проект "Декілька опозиційних кандидатів в першому турі" –

ЗА:
- з трьома-чотирма кандидатами та передвиборчими проектами владі складніше боротись, ніж з одним;
- можлива максимальна мобілізація опозиційного електорату (кожен опозиційний кандидат мобілізує та мотивує до участі в виборах "свій" електоральний сегмент – той чи інший суспільний прошарок, ті чи інші регіони);
- під час передвиборчої кампанії в першому турі може виникнути здорова конкуренція між опозиційними кандидатами, яка дозволить їм якісно розвиватися.

ПРОТИ:
- розпорошення передвиборчих зусиль та ресурсів;
- розпорошення голосів за опозиційних кандидатів (можливий сценарій "Симоненко", коли в другий тур вийде діючий президент та голова КПУ – як то було в 1999 році);
- нездорова конкуренція між опозиційними кандидатами деморалізує їхні електорати.

Виходячи з цих та їм подібних стратегічних передумов ефективна тактика на виборах може бути такою:
1. Необхідно створити єдиний опозиційний політичний фронт – як мінімум, з трьох опозиційних партій, який зможе консолідувати зусилля і перемогти на президентських та дострокових парламентських виборах.
2. Спробувати вже зараз створити ситуативну більшість у Верховній Раді, яка здатна ухвалювати законопроекти всупереч волі влади (президента, "Сім'ї", ПР).
3. Кандидат в президенти від опозиції повинен дати політичні зобов'язання – якнайскоріше в легітимному форматі прийняти та ухвалити нову Конституцію – навіть якщо вона буде ще більше обмежувати його власні повноваження. Кандидат від опозиції повинен дати публічні зобов'язання про перезаснування держави чи про радикальну трансформацію усієї політичної системи, маючи на руках хоча б конспективний план змін та трансформацій.
4. Найбільш рейтингові кандидати від опозиції (серед яких Кличко, Яценюк, Тягнибок, можливо Порошенко) повинні публічно, привселюдно дати присягу (або клятву) діяти на благо спільної перемоги і не працювати один проти одного.
5. Після оголошення виборів опозиція в цілому повинна визначити формат участі у президентських виборах. Один опозиційний кандидат чи кілька – потрібно вирішувати, виходячи з конкретних обставин політичного процесу напередодні оголошення виборів (актуальні фактори: рівень взаєморозуміння та взаємної довіри між лідерами опозиції та опозиційними партіями, поточна редакція Конституції і обсяг повноважень президента, рейтинг провладних кандидатів, які можуть за допомогою фальсифікацій вийти в другий тур разом з Януковичем (Симоненко, Тигіпко), ситуація з Юлією Тимошенко, динаміка рейтингу та антирейтингу усіх кандидатів). Робити це зараз – все одно, що купувати кота в мішку. А також – робити одного з трьох чи чотирьох опозиціонерів мішенню для кілерів, чорних парників та агентів зовнішнього впливу, які намагатимуться "перевербувати" кандидата.

Оптимальний сценарій опозиції, на нашу думку, виглядає приблизно так:
1. До оголошення виборів єдиний опозиційний кандидат не називається.
2. Усі опозиційні кандидати демонструють єдність, командну гру, системний підхід, волю до перезаснування країни. А також нове розуміння влади – як інструмента для системних змін, а не як до кінцевої мети чи до організаційного ресурсу для збагачення. Вищім органом, який ухвалює рішення, може стати опозиційна рада, в якій вся опозиція представлена на паритетних засадах.
3. До оголошення виборів може проявитися кандидат, який здобуде особливі електоральні симпатії. Якщо його кандидатура є очевидною і не викликає заперечень в більшості опозиційного електорату та інших політичних сил, він реєструється на вибори удвох – разом з кандидатом-дублером, який має другий рейтинг. Кандидат-дублер підкреслює, що він – технічний кандидат (на випадок зняття з виборів єдиного). Власної кампанії він не веде, агітує за єдиного кандидата. Знімається з виборів на користь єдиного за тиждень до кінцевої дати, коли можна зніматись.
4. Якщо до оголошення виборів беззаперечного лідера симпатій не з'явилось, реєструється кілька опозиційних кандидатів, але всі дають публічні зобов'язання знятись на користь кандидата з найбільшим рейтингом – не пізніше, ніж за тиждень до дня, коли можна знятись з виборів.

Слід підкреслити, що єдиного універсального алгоритму перемоги в нинішній ситуації нема і бути не може. Справа в тім, що на виборах, які проходять у ФОРМАТІ ВІЙНИ, доводиться мати справу з рефлексивною грою з великою кількістю гравців, у кожного з яких – самостійне цілепокладання, власні амбіції, інтереси і пріоритети.
Незалежна Україна має негативний досвід президентських виборів 1999 року, коли незгода у так званій Канівській четвірці дозволила владі переобрати Леоніда Кучму і кинути усіх, хто свої надії пов'язував з Морозом чи Марчуком. Але розумних та мудрих чужий дурний досвід навчає, а дурних – змушує його повторювати.
В такій ситуації єдиним механізмом, що працює без збоїв, може бути солідарність – на основі спільних цінностей, спільної ідентичності, спільних уявлень про майбутнє країни, спільних уявлень про Добро та Зло. Саме солідарність обмежує людський егоїзм та створює синергетичний ефект – це коли два на два – не чотири, а шість, вісім, а то й шістнадцять.
Насправді, це дуже шкідливий мислевірус, що влада – це виключно менеджмент, що президент – це найнятий управлінець або технократ. Зараз так думає більшість опозиційних лідерів. Але влада взагалі, а особливо ж верховна влада неможлива поза духовним виміром. Верховна влада – це насамперед служіння, різновид духовної практики, а не просто менеджмент. Про це добре знали усі римські та візантійські імператори, усі середньовічні монархи, які розглядали свою владу похідною від Божественної Волі, від Провидіння. А приклад "Месії" Ющенка, який якраз багато думав про Провидіння, доводить, що до влади не можна допускати духовно незрілих та психологічно залежних людей, навіть якщо їх обирає народ.
Довгий спільний шлях політичної боротьби з бандюками лідерів опозиції, довгий досвід пошуку компромісу та навіть консенсусу поміж різними опозиційними партіями та угрупуваннями, дозволять їм змінити ставлення до влади як такої, дозволять створити елітне ядро нової якості, дозволять по-новому поставитись до сучасного і майбутнього України. Врешті решт, саме це має значення, а не те, хто буде обіймати резиденцію на вулиці Банковій.
"Хвиля"
P.S.
Щиро сумую, що в такий гарний день – на 11 січня – сталося звіряче побиття Юрія Луценка, одного з дуже небагатьох здравих та адекватних – серед публічних лідерів революції, здатного також виступати арбітром поміж "месіями". Пропоную спільну молитву за здравіє болящого р.Б. Юрія (Георгія?).
P.P.S.
Найближчим часом тут буде опубліковано текст про можливі подальші ефективні стратегії Майдану: чому він повинен стояти аж до інаугурації нового президента і як від самоорганізації перейти до саморозвитку.
P.P.P.S. (МОЇМ ДРУЗЯМ)
Друзі, дякую що ви є. Дякую, що ви мислите, читаєте, рефлексуєте. Дякую, що інколи згадуєте про мене.
Дякую, що ви – живі душі. Бо тільки живі душі здатні змінювати реальність. Тільки живі душі здатні розвиватись. Тільки живі душі здатні мислити в категоріях божественного. Тільки живі душі здатні жити так, нібито навколо – не земне пекло, а Царствіє Небесне.
Дякую, дякую, дякую...

http://blogs.pravda.com.ua/authors/okara/52d18d613edd2/
Богдан Гордасевич: Шановний п. Андрію Окара, ваш аналіз розумний, але суто як політтехнолога, як і ваші поради, однак у вас зовсім немає такого поняття, як "народ" і його воля. Хоче народ продатися за 200 -600 грн. на 5-10 років у рабство – його право. Право! Тому на виборах повинен вирішувати народ, весь народ, включно з тітушками і різними регами. Головне, щоб вибори були чітко за принципом 1 людина – 1 голос. Все. Далі статистика. Зрозуміло, що чесна. Так само народ має визначати єдиного кандидата у першому турі, а не робити підставу "єдиного кандидата". Перший тур для того і є. А другий вже для консолідації, якщо цей кандидат не як Юлія Тимошенко у 2010-му.

Богдан Гордасевич:
Navuhogorlonosor:
Ви праві, що коли влада блокує обрання, то це можна зробити на громадських засадах автономно – це потрібно було зробити опозиції одразу, як настала законодавча прогалина. А за тезою "легітимності діючої влади доти, доки не обрано нова" можна безкінечно чекати.


Вічна проблема опозиції: дилема єдиного кандидата
Автор:
Андрій Самброс, політолог, спеціально для Inpress.ua
14 січня 2014, 08:00 6463 21

Офіційна заява Арсенія Яценюка про те, що опозиція не буде погоджувати кандидата в першому турі президентських виборів 2015 року, означає наступне: лідери ВО «Свобода», партії УДАР і ВО «Батьківщина» самостійно не можуть знайти компроміс і поділити сфери впливу таким чином, щоб усі залишилися задоволені і поступилися місцем кандидату з найвищим рейтингом.
Отже, «революційна трійця» намагається перенести відповідальність за переговорний процес і фактичний результат президентської кампанії на свій електорат. Причому виглядає це, на тлі розквіту антиурядових настроїв у вигляді «Евромайдана», зовсім невчасно.
Проблема навіть не в тому, що подібні дії підривають примітивне бінарне поділ «єдина опозиційна республіка добра проти зла корупційної імперії зла», яке так інтенсивно культивувалося у свідомості громадян, співчуваючих столичним акцій протесту.
Проблема набагато глибша - будь-яка відкрита публічна конкуренція опозиційних лідерів змістить акценти президентської кампанії 2015 року настільки сильно, що до другого туру виборів вся магія «єдиного узгодженого кандидата» може просто розвіятися.
Одна справа зберігати паритет у відносинах під час масових акції протесту, виступаючи на спільному майданчику». Зовсім інше - витримати випробування владою, точніше, її чарівними можливостями.
Проте в опозиційних партій і на цей рахунок прибережені кілька цікавих технологій. Важливо зрозуміти наскільки ці технології будуть ефективними, і зможуть вони виправдати масовий старт кандидатів у президентському марафоні.
Електоральна математика першого туру
Найцікавіші ефекти масового старту кандидатів у президенти проявляються в математичному прогнозуванні першого туру виборів.
Очевидно, що збільшення кількості опозиційних кандидатів знижує електоральну планку для виходу на друге місце. Беремо за основу те, що Віктор Янукович свій базовий електорат до президентських виборів не розгубить і, враховуючи обсяги доступного адміністративного ресурсу, зможе здобути перемогу в «масовому старті».
Попросту кажучи, електоральний зазор між 2-м і 3-м місцем в Україні протягом 20 років не опускався нижче 10%, що завжди цікавим чином позначалося на формуванні політичних команд та пошуку інвесторів для матеріального забезпечення кампанії. Завжди знаходилися 2 лідера, навколо яких вибудовувалося весь політичний простір і визначався характер виборів.
Проте в 2015 році, по всій видимості, вперше відбудеться електоральна деградація другого місця у першому турі. Різниця в кількості виборців для виходу в другий тур у опозиційних лідерів буде мінімальною, отже, вже зараз слід очікувати:
    Підвищеного інтересу опозиціонерів до різних технологій скупки голосів (найпоширеніший і зрозумілий для замовника варіант - «піраміда», аналог технології мережевого маркетингу).
    Збільшення кількості технічних опозиційних кандидатів. Крім низки основних (Арсенія Яценюка, Віталія Кличка, Олега Тягнибока та, напевно, Петра Порошенко варто чекати ще й тих, хто буде «катувати удачу» (перед виборами київського мера) чи відробляти «замовлення Банкової»: Олег Ляшко, Микола Катеринчук можливо, Тетяна Чорновіл.
    Збільшення рекламних бюджетів опозиційних кампаній. Приблизно у вересні 2014 року почнеться небачений досі «Золотий вік».
Коли вихід у другий тур виборів буде залежати від голосів декількох десятків тисяч громадян, то будь-які методи боротьби за голоси будуть виправдані.

Чи можливий «Тігіпко» у 2015 році?
Найцікавіше, однак, навіть не ефекти масового старту, а ризики виживання сучасної «чорно-білої» риторики у відносинах між владою і опозицією. Під час попередніх виборів 2010 року, буквально за 10 місяців, з нізвідки з'явився Сергій Тігіпко який зумів набрати 13% голосів.
Всі чудово знали, в яких відносинах він складався з Януковичем, однак це не стало перешкодою для того, щоб вибудувати в неймовірно стислі терміни образ «третьої сили», помірного критика влади, конструктивного борця за капіталістичний рай в Україні.
Для опозиції повторення сценарію «Тігіпко» є найбільш жахливою перспективою масового старту кандидатів, особливо враховуючи той факт, що влада для реалізації цього сценарію буде використовувати будь-які доступні ресурси.
Сенс всієї операції полягає в тому, щоб взяти помірного опозиційного кандидата, дати йому можливість використовувати адміністративні інструменти тиску і, в кінцевому підсумку, забезпечити вихід у другий тур виборів. У фінальній частині змагань доля такого «Тігіпко №2» - програти з невеликим відставанням від Віктора Януковича.
Найбільш підходяща кандидатура на цю роль - Петро Порошенко.
По-перше він має зовсім нетривіальні зв'язку з командою Віктора Януковича, враховуючи його досвід роботи в КМУ. Тобто і він знає, і його знають.
По-друге Порошенко ще жодного разу не брав участь у виборах глави держави, тому тематика «нового обличчя» може бути добре відпрацьована в цільовій групі.
В-третіх розуміючи, що вихід у другий тур виборів для нього можливий тільки при використанні адмінресурсу (реально існуюча різниця в рейтингах), Петро Олексійович може взагалі стати ініціатором цієї коллаборационной комбінації.
Але справа, звичайно, не конкретно в Петра Порошенка, а в тому, що опозиції нічим відповісти на такий варіант розвитку подій (крім як погодженням єдиного кандидата до першого туру виборів, що, враховуючи заяву Яценюка, зробити абсолютно нереально).

Технології влади і опозиції технології
Система української влади, напевно, з-за обмежень масштабу і нерозвиненості, неймовірно залежить від конкретних виконавців, а не функціональності інститутів. Тому майбутні президентські вибори визначають, природним чином, не тільки майбутнє президентської вертикалі влади, але й політичну долю всього державного апарату.
Розуміючи те, що так багато поставлено на карту, слід тримати в голові варіант, при реалізації якого парламентська більшість може внести зміни у виборче законодавство і призначити вибори в один тур.
Звичайно, будуть протести - це природно. Однак відсутність практичної користі від проведення «Евромайдана» і його фактична абсурдизация опозицією, демонструє марність таких потуг.
Зупинити владу від цих дій можуть тільки помилки опозиції, які вона без тіні збентеження робить. Навіщо бити головою об стіну того, хто б'є себе головою об бетонну підлогу?
Наприклад, останній обговорюваною темою у партійних кулуарах, було питання про формат підготовки і ведення президентської кампанії. Не секрет, що, скажімо, в партії УДАР існує проблема з функціональними можливостями обласних партійних організацій, та й взагалі їх фактичне існування в окремих регіонах.
ВО «Свобода» наприклад, у половині областей України взагалі не розвинена як організація. ВО «Батьківщина» теж не є винятком, враховуючи відверту амебность більшої частини партійних осередків, які перебувають на «самозабезпечення».
Вихід, який для себе побачили лідери опозиції (по крайней мене на сьогоднішній день), - це створення об'єднаних штабів. Іншими словами, кандидатів буде «100500», але їх інтереси в регіонах будуть відстоювати узгоджені штаби (тобто різні партійні організації створять надпартийные органи для координації дій, збирання коштів тощо).
Насправді це означає, що в більшості регіонів біля керма спільної партійної машини стануть ті, у кого більше грошей і депутатських посвідчень. Неадекватність цих дій, враховуючи ймовірні провокації, саботаж діяльності тощо, все ж може опозиції принести якусь користь.
Якщо лідери «Евромайдана» допускають такі помилки у своїй діяльності, якщо вони не можуть взяти на себе відповідальність за майбутній спільний результат на виборах, шляхом узгодження єдиного кандидата, якщо їх креатив в заміні фігури «єдиного кандидата» закінчується створенням «об'єднаних штабів», то влада дійсно нема чого міняти виборче законодавство і проводити президентську гонку в один тур. Всі можливі козирі і так віддані їй.
Залишається лише сподіватися на те, що здоровий глузд переможе, і масовий старт поступово перетвориться в дуель, результат якої всі з таким нетерпінням чекають.
http://inpress.ua/ru/politics/23317-vechnaya-problema-oppozitsii-dillema-edinogo-kandidata


Як Попов здав Клюєва. Нові протоколи допитів про розгін ЄвроМайдану
Сергій Лещенко, УП _ Неділя, 15 грудня 2013, 06:29

У розпорядженні Української правди з'явилися нові документи в справі про розслідування кривавого розгону ЄвроМайдану 30 листопада. Це - протоколи допиту першого секретаря Радбезу Володимира Сівковича та голови Київської міської державної адміністрації Олександра Попова.
У минулій публікації ми оприлюднили протокол допиту керівника головного управління МВС в Києві Валерія Коряка та протокол очної ставки цих трьох осіб.
Отже, на допиті в Генпрокуратурі Сівкович повідомив, що напередодні силового розгону він близько 10 вечора сидів у своєму офісі разом з іншим регіоналом Андрієм Деркачем, як раптом Сівковичу зателефонував член "Батьківщини" та його давній "агент" Микола Княжицький. Той, за словами Сівковича, просив допомогти з пропуском машин озвучки для мітинга в неділю 1 грудня.
Згодом з аналогічним проханням до нього звернувся один з лідерів партії "Батьківщина" Микола Мартиненко, але Сівкович сказав, що не може допомогти.
Після цього Сівкович з Деркачем пішли до голови міської адміністрації Попова, а потім вони попрямували до керівника київської міліції Коряка, в кабінеті якого дивилися на моніторі за розгоном мітингу.
Сівкович заявив, що не давав вказівки завозити обладнання для новорічної ялинки, наголошуючи, що це можна робити лише після звільнення місця протестуючими. Натомість, за його словами, про встановлення ялинки цієї ночі йому повідомив сам Попов. Іншими словами, Сівкович відсторонився від кривавого розгону.
 Однак свідчення Сівковича суперечать словам Попова на допиті. Той повідомив, що ще зранку 29 листопада - за добу до розгону - йому зателефонував секретар Радбезу Андрій Клюєв та почав вимагати поставити ялинку вже 30 листопада, а для придушення протестуючих міліція надасть "допомогу".
Ввечері 29 листопада Попову знову зателефонував Клюєв та запитав, чи готова техніка заїхати на Майдан. Після ствердної відповіді голови міської адміністрації Клюєв сказав, що команду техниці заїжджати дасть Сівкович.
Близько 3 години ночі Сівкович прийшов до Попова та сказав, що техніка має заїхати на Майдан о 3:45.
При цьому, як зазначив Попов, Сівкович повідомив йому про присутність на Майдані "якихось бойовиків", що будуть влаштовувати "провокації".
Після цього Сівкович набрав керівника міліції столиці Коряка та повідомив, що техніка прибуде на площу о 3:45 ранку, після чого разом з Поповим поїхав до начальника міського управління МВС.
У кабінеті Коряка Сівкович із кимось зідзвонювався, а потім почалася силова зачистка Майдану. Про травмованих Попов не знав, а тому, побачивши звільнену площу, поїхав на роботу, а Сівкович залишився з Коряком.
Говорячи про причини силового протистояння, Попов фактично вказав на Клюєва, який доручив йому ставити ялинку саме цієї ночі: "Я вважаю, що завезення складових частин ялинки було передчасним. Це спровокувало конфлікт на Майдані незалежності 30 листопада, який було використано певними силами як поштовх до подальших масових заворушень та порушення порядку".
В ході очної ставки Попов знову сказав, що керуватися вказівками Сівковича йому доручив Клюєв. Начальник міліції Києва Коряк додав, що команду слухати Сівковича йому дав міністр внутрішніх справ Захарченко.
Також Коряк додав, що намагався переконати Сівковича не завозити ялинку, оскільки навіть о 3 ночі на Майдані залишалося багато людей. "На це він став наполегливо казати, що необхідно негайно завозити туди комплектуючі ялинки", - сказав міліціонер на очній ставці.
Сам Клюєв останні два тижні не відповів на запит Української правди про коментар. Водночас у п"ятницю нам вдалося зустріти молодшого брата секретаря Радбезу, нардепа Сергія Клюєва неподалік табору регіоналів біля Верховної Ради. Клюєв-молодший відмовився спілкуватися, сказавши лише, що він та його брат "спали" в той час, коли відбувався силовий розгон Майдану. Автора цих рядків депутат назвав "провокатором". Після чого Сергій Клюєв у супроводі чотирьох охоронців пішов.
http://www.pravda.com.ua/articles/2013/12/15/7006937/add_ok/#comments


95-річчя Дня Соборності України

День Соборності України – свято, що відзначається щороку в день проголошення Акту возз'єднання Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки, що відбулося 22 січня 1919 року на Софійській площі в Києві.
Йому передувало підписання 22 січня 1918 р. Четвертого універсалу Центральної Ради, яким Українську Народну Республіку проголошено суверенною і незалежною державою. Західно-Українську Народну Республіку було проголошено 1 листопада 1918 року. Процес об'єднання України завершився 22 січня 1919 року.
Перші дипломатичні контакти Львова з Києвом відбулися 7 листопада 1918 p.,коли делегація галичан у складі О. Назарука і В. Шухевича виїхала у Наддніпрянщину і мала аудієнцію у гетьмана П. Скоропадського. О. Назарук згадує: "Коли я представив гетьманові ціль нашого приїзду, він запитав: "Скажіть одверто – хочете вирізати панів?" – "Хочемо будувати Українську державу", – відповів я здивований".
23 листопада уряд ЗУНР скерував до Наддніпрянщини другу делегацію у складі Л. Цегельського і Д. Левицького. Оскільки Гетьманат доживав останні дні, галичани вступили в переговори щодо об'єднання і надання допомоги Директорією. 30 листопада вони прибули до Фастова, де зустрілися з членами Директорії В. Винниченком, С. Петлюрою, П. Андрієвським, Ф. Швецем та А. Макаренком. Згадуючи про ці переговори, Володимир Винниченко писав: "Не маючи певности удержати своїми силами владу у Галичині, а крім того, піддаючись натискові народних мас, що прагнули до повного об'єднання з Великою революційною Україною, Рада Державних Секретарів звернулась до Директорії з пропозицією об'єднання двох Республік в одну Українську державу... Директорія охоче приняла цю пропозицію, цілком згодившись з думкою провідників трудових галицьких мас..., що український народ по обидва боки Збруча має бути на віки однині злитий в одне ціле й разом боротися за свою долю".
Зважаючи на військово-політичну ситуацію, остаточне вирішення проблеми було відкладено. 1 грудня у Фастові між УНР і ЗУНР було підписано перший не тільки міждержавний, але й взагалі від початку Української національної революції, договір – "передвступний договір" "про маючу наступити злуку обох українських держав в одну державну одиницю". Статті угоди констатували, що ЗУНР заявляла про "непохитний намір злитися в найкоротшім часі в одну велику державу з Українською Народною Республікою". З іншого боку, УНР проголошувала, що вона дає згоду "прийняти всю територію і населення Західно-Української Народньої Республіки як складову частину державної цілости в Українську Народну Республіку". Враховуючи певні історичні, соціально-політичні та духовні етнічні відмінності населення ЗУНР, угода зазначала також те, що Республіка галичан отримує територіальну автономію в межах УНР.
Президент ЗУНР, а згодом член Директорії Є. Петрушевич заявив: "По лінії з'єдинення не було між нами двох гадок. Сьогоднішній крок піднесе нашого духа і скріпить наші сили. Від сьогоднішнього дня існує тільки одна Українська Народна Республіка. Нехай вона живе!" Водночас було обрано делегацію до Києва у складі 65 осіб для участі в урочистому проголошенні возз'єднання.
Урочиста акція святкування й проголошення акта Злуки відбулася 22 січня 1919 р. на Софіївській площі біля собору. На майдані зібралися тисячі мешканців столиці, військові частини, духовенство Української православної церкви на чолі з архієпископом Агапітом і єпископами, які відслужили службу Божу, члени Директорії, уряду УНР та делегація ЗУНР. О дванадцятій годині урочисте свято розпочалося виступом Л. Цегельського, який зачитав грамоту – ухвалу Національної Ради про возз'єднання і передав її голові Директорії В. Винниченку. Універсал УНР оголосив член Директорії Ф. Швець:

УНІВЕРСАЛ ДИРЕКТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ

22 СІЧНЯ 1919 Р.

"Іменем Української Народної Республіки Директорія оповіщає народ український про велику подію в історії землі нашої української.
3-го січня 1919 року в м. Станіславові Українська Національна Рада Західної Української Народної Республіки, як виразник волі всіх українців Австрійської імперії і як найвищий їхній законодавчий чинник торжественно проголосила злуку Західної Української Народної Республіки з Наддніпрянською Українською Республікою в одноцільну суверенну Народню Республіку.
Вітаючи з великою радістю цей історичний крок західних братів наших, Директорія Української Народної Республіки ухвалила тую злуку прийняти і здійсняти на умовах, які зазначені в Постанові Західної Української Народної Республіки від 3-го січня 1919 року.
Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України – Західно-Українська Народна Республіка, Галичина, Буковина, і Угорська Україна, і Наддніпрянська Велика Україна.
Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України.
Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка.
Однині народ українській, визволений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об'єднаними зусиллями всіх своїх синів будувати нероздільну самостійну Державу Українську на благо і щастя всього її трудового люду.

22 січня 1919 року.
У м. Києві"

Об'єднання УНР і ЗУНР стало моделлю цивілізованого демократичного, неекспансіоністського збирання територій в єдиній суверенній державі.
Разом з ухваленням Універсалу про злуку УНР і ЗУНР Трудовий конгрес задекларував, що об'єднана УНР "не має й думки забрати під свою власть чужі землі". Державний кордон Української Народної Республіки на день Злуки 22 січня 1919 був значно довший від сучасного. Кордон тодішньої України відображений на карті "Соборна Україна", яка вийшла друком у Львові за ініціативи благодійного фонду "Україна – Русь".
Це перша настінна карта соборної УНР, на якій відображені усі українські етнічні землі, які у 1919 році були у складі України. Кубань, Ставропілля, Чорноморщина, Східна Слобожанщина, Стародубщина (нині вони у складі Росії). Берестейщина і Гомельщина (Білорусь). Холмщина, Підляшшя, Надсяння, Північна Лемківщина (Польща), Південна Лемківщина (Словаччина). Мармарощина, Південна Буковина (Румунія), Придністров'я.
На мапі, над якою працювала група істориків і науковців, на основі архівних матеріалів виділені території компактного проживання українців, так звані "клини", де формувалась українська армія. Малиновий клин – це Північний Кавказ, Сірий клин – Північний Казахстан і Південно-Західний Сибір, Зелений клин – Південна частина Далекого Сходу (головне місто – Владивосток), Жовтий клин – Нижнє і Середнє Поволжя.
До слова, площа Зеленого клину була удвічі більша від території України, тут українці проводили державотворчі процеси: у 1918 році вони вимагали від російського уряду визнати далекосхідний Зелений Клин частиною України і проголосили культурну Конституцію українців Далекого Сходу і Самостійну Українську Далекосхідну Республіку.

Підготував Богдан Гордасевич


Обновлен 29 янв 2014. Создан 21 янв 2014



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником