Блог Богдана Бо за 2019 рік

 

Блог Богдана Бо за 2019 рік

http://blog.i.ua/user/1820604/



Україна приєднається до ОЕСР

Україна приєднається до Організації економічного співробітництва та розвитку
 
14 лютого, 2019 - 22:42
Фото: Reuters

Україна розпочне діалог з Організацією економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) з підготовки дорожньої карти для вступу до цієї організації.

Про це заявив Міністр Кабінету Міністрів України Олександр Саєнко під час презентації звіту "Оцінка ОЕСР реформи державних підприємств у секторі вуглеводнів України" у Києві у четвер, передає агентство Інтерфакс-Україна.

"Україна має стати членом ОЕСР. Це непростий виклик для нас, однак він стане поштовхом до розвитку рівноправного партнерства з Україною для інших країн ОЕСР", - зауважив Саєнко.

Уряд наразі розглядає можливість централізації певних функцій корпоративного управління і створення професійного органу з функцією координації державних підприємств, повідоми міністр.

"Ми маємо створити методологічний центр в уряді, який зможе допомагати профільним органам управління правильно формувати завдання для менеджменту і наглядових рад підприємств, допомагати з методикою оцінки їх роботи. Ще одним важливим завданням цього органу буде розбудова ефективної зв’язки між органом управління та наглядовою радою з менеджментом підприємства для досягнення балансу між відповідальністю і повноваженнями", - додав він.

Відповідно до кращих практик країн-членів ОЕСР і керівних принципів цієї організації з корпоративного управління на державних підприємствах така інституалізація функції власника сприятиме просуванню реформи управління державною власністю, підвищить рівень експертності Уряду, допоможе вчасно виявляти та вирішувати проблеми, підвищить якість послуг з корпоративного управління на замовлення держави.

Це дозволить Україні швидше подолати етап переходу від директивного радянського типу управління до сучасного управління через постановку завдання і оцінювання.

У свою чергу заступник директора Департаменту з питань фінансів та підприємств ОЕСР Матільда Меснар наголосила, що сьогоднішня дискусія продемонструвала, що реформа корпоративного управління має велике значення.

"Всі присутні мають погодитися, що Україна зробила суттєвий прогрес і має значні досягнення на шляху розвитку корпоративного управління. Ми раді, що ОЕСР зробила свій внесок в цей процес, і із задоволенням будемо підтримувати Україну в подальшому реформуванні", – резюмувала вона.

ОЕСР об'єднує 35 найбільш економічно розвинених країн світу у співпраці в рамках спеціалізованих програм. Країни-члени виробляють дві третини світових матеріальних цінностей та послуг.

ОЕСР у спеціальному звіті "Оцінка ОЕСР реформи державних підприємств у секторі вуглеводнів України» відзначила прогрес в реформуванні корпоративного управління у секторі підприємств державної форми власності в Україні та надала низку рекомендацій державі – як власнику та акціонеру компаній та безпосередньо одному зі стратегічних державних підприємств НАК "Нафтогаз України".

https://day.kyiv.ua/uk/news/140219-ukrayina-pryyednayetsya-do-organizaciyi-ekonomichnogo-spivrobitnyctva-ta-rozvytku

 «Народний фронт» діє

«Народний фронт» діє

Вісник онлайн 4 - 10 лютого

Арсеній Яценюк – країнам-членам НАТО: Україні потрібен покроковий план прискореного набуття членства в Альянсі. Не бійтеся Росії
«Парламент виразив волю українського народу - Україна буде членом Європейського Союзу і буде членом НАТО. Тому ніколи не здавайся, коли ти віриш в Україну», - заявив лідер партії «Народний фронт» Арсеній Яценюк у Верховній Раді після того, як парламент 334-ма голосами ухвалив зміни до Конституції щодо закріплення курсу на членство України в ЄС та НАТО. Арсеній Яценюк нагадав, що в січні 2008 року він як Голова Верховної Ради разом з тодішнім Президентом і Прем'єр-міністром підписав звернення до Генсека НАТО щодо надання Плану дій щодо членства України в Альянсі: «Після цього промосковські сили, які на той момент знаходилися в парламенті України, заблокували Верховну Раду. Півтора місяця промосковські сили блокували парламент з гаслами «НАТО – ні!». «Але пройшло десять років - і український парламент виразив волю українського народу, яку ми тоді оприлюднили в спільному листі до НАТО. Парламент сказав: Україна буде членом Європейського Союзу і буде членом НАТО. Тому ніколи не здавайся, коли ти віриш в Україну», - підкреслив лідер «Народного фронту». Арсеній Яценюк наголосив, що цей довгий шлях ще не пройдений. «Нам необхідний план дій щодо членства в НАТО або інший прискорений механізм з боку Альянсу з покроковим планом про те, як Україна швидко і оперативно набуде членство в НАТО», - наголосив він. Арсеній Яценюк також подякував членам фракції «Народний фронт» за одностайне голосування за зміни до Конституції щодо закріплення курсу на членство України в ЄС та НАТО.

Парламент підтримав ініційоване «Народним фронтом» звернення про надання Україні Плану дій щодо членства в НАТО
Верховна Рада ухвалила звернення до лідерів держав-членів НАТО, Північноатлантичної Ради та Парламентської Асамблеї НАТО, національних парламентів держав-членів Альянсу стосовно надання Україні Плану дій щодо членства в НАТО. Співавтором відповідної постанови виступив голова фракції «Народний фронт» Максим Бурбак. «Це наша ініціатива, наш спільний курс і наше майбутнє», - наголосив лідер партії Арсеній Яценюк. Він наголосив, що сьогодні Україна захищає кордони НАТО: «Альянс сьогодні в безпеці в тому числі завдяки українській армії. Відповідь на безпеку України і безпеку Європи лежить тільки в одній площині: Україна – член НАТО».

Завдяки чіткій позиції «Народного фронту» ГПУ відкрила кримінальне провадження проти кума Путіна
Генеральна прокуратура України відкрила кримінальну справу проти Медведчука за підозрою в державній зраді після звернення народного депутата, першого заступника керівника фракції «Народний фронт» Андрія Тетерука. У своїй заяві Андрій Тетерук просив правоохоронні органи відреагувати на слова кума Путіна про необхідність утворення так названого «автономного регіону Донбас». За словами нардепа, так званий план вбачає одразу два злочини: посягання на територіальну цілісність і недоторканість та державну зраду. У «Народному фронті» переконані, Медведчук послідовно працює в інтересах Росії. Донедавна він мав у переговорному процесі, а може й досі має, напівофіційний статус, буцімто, для звільнення українських заручників. Складно сказати, кого Медведчук більше представляв у цих переговорах: Кремль чи Україну. Партія «Народний фронт» очікує, що справу Медведчука буде доведено до кінця і злочинець отримає належне покарання.
Юрій Береза: Січеслав має право на свою історичну назву
Верховна Рада включила до порядку денного десятої сесії та направила на висновок до Конституційного Суду законопроект про внесення змін до Конституції України щодо перейменування Дніпропетровської області. «Дехто говорить, нібито зараз не на часі ухвалювати рішення про зміну назв областей, міст та вулиць. Це – неправильно. На часі! Ми всі бачили прекрасний ролик, де моральні авторитети говорять про Січеславську область», – зазначив депутат фракції «Народний фронт» Юрій Береза. Він нагадав, що багато перемог над ворогом українці здобули саме на території нинішньої Дніпропетровщини, зокрема під час Національної визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького. «Я не проти ініціатив президента, але я хочу говорити історичну правду, яка полягає в тому, що на території цих земель моєї рідної області все ж таки січеславський дух, дух козацтва зберігся досі. В багатьох селах досі назви вулиць починається словами: «Перша сотня, друга сотня, третя сотня, десята сотня, п’ятнадцята сотня…» Всі села й містечка свого часу були впорядковані козаками, а не Катериною, Єлизаветою чи іншою холерою з Московії», – зазначив народний депутат. «Я наголошую, що січеславці мають право на свою історичну назву. Січеславу – так!» – переконаний Юрій Береза.
«Народний фронт» вимагає від уряду збільшити фінансування на потреби учасників АТО
Керівник фракції «Народний фронт» Максим Бурбак звернувся до уряду з вимогою збільшити за результатами першого півріччя суму, яка передбачена в державному бюджеті на компенсацію житла для учасників АТО, які одночасно є внутрішньо переміщеними особами. «Ми звертаємось до уряду переглянути суму за результатами першого півріччя і збільшити фінансування на потреби АТО-ВПО - 200 млн грн.», - наголосив він. Максим Бурбак нагадав, що у 2017 році завдячуючи його ініціативі та наполяганню Комітету у справах ветеранів та людей з інвалідністю, вперше у законодавстві України з'явився термін учасники АТО-ВПО. За його словами, в бюджеті на 2019 рік на програму компенсації житла для АТО-ВПО виділено всього лише 25 млн грн: «Цього недостатньо!». «Мною було ініційовано збільшення фінансування по цій програмі на суму 200 млн грн. Розумію, що бюджет повинен бути збалансований, розумію, що є інші видатки, які треба передбачити в бюджеті. Але я переконаний, що цією каденцією парламенту ми повинні вирішити питання забезпечення житлом учасників АТО-ВПО. Це наш з вами обов’язок - цього парламенту і цього уряду. Дати цим людям новий стимул до життя в Україні», - наголосив Максим Бурбак.
Сергій Висоцький: Заборона російських спостерігачів на виборах в Україні є запобіжником провокацій
Верховна Рада ухвалила законопроект, який передбачає заборону участі російських спостерігачів на виборах в Україні.
 «Ми приводимо національне законодавство до реалій, забороняючи провокації, які Російська Федерація може вчинити через своїх спостерігачів. Чи можете ви уявити дипломатичну машину Росії із спостерігачами на Донбасі під час українських виборів? Чи можемо ми спрогнозувати реакцію українського народу, коли вони побачать на своїх дільницях росіян? Чи зможемо ми захистити цих людей, які можуть стати жертвами провокацій путінського режиму?», - зауважив народний депутат фракції «Народний фронт» Сергій Висоцький. Нардеп наполіг, що представники України мають чітко пояснювати свою позицію на міжнародних майданчиках та в ПАРЄ, оскільки це «Росія порушує принципи ОБСЄ міжнародного співтовариства. Україна нічого не порушує, Україна є жертвою агресії».

Павло Петренко: Батьки новонароджених будуть забезпечені повним комплексом необхідних електронних послуг
Уряд підтримав законопроект Мін’юсту, який забезпечить батьків новонароджених повним комплексом необхідних електронних послуг. «Серед ключових пріоритетів Уряду – підтримка відповідального батьківства і народжуваності в країні. І в цьому напрямку ми постійно вносимо й реалізовуємо ініціативи в різних сферах, де держава є партнером українських батьків. Сьогодні я презентував законопроект, який спрямований на створення сприятливих умов для отримання комплексу електронних послуг, пов’язаних з народженням дитини. Цю ініціативу ми назвали «Електронне малятко», - зазначив міністр юстиції, представник партії «Народний фронт» Павло Петренко. Законопроект дає можливість громадянам отримати сервіси з реєстрації місця проживання, отримання допомоги при народженні дитини, реєстрації народження дитини в електронній системі охорони здоров’я, реєстрації дитини як платника податків і отримати посвідчення батьків багатодітної сім’ї та дитини з багатодітної сім’ї. Заявку на відповідні послуги можна буде подати через Інтернет, в органах державної реєстрації актів цивільного стану або закладах охорони здоров’я. Павло Петренко висловив сподівання, що народні депутати оперативно проголосують за цей законопроект і Уряд зможе імплементувати його вже цього року.
       

 Подяка художнику Миколаю Горда в річницю пам'яті

Завтра  13 лютого річниця відтоді, як не стало гарного художника Миколи Горди, людини доволі непересічної і видатної. 

Хочу спробувати написати про Миколу різні епізоди спогадів, а почати маю ось з чого.
Познайомила нас моя мама, Галина Гордасевич, незадовго до своєї передчасної смерті, а з того всього вийшла ось така подія. Знайомство з Миколою надихнуло мене на думку, щоб він намалював портрет до дня народження Галини Гордасевич. Я приніс йому кілька світлин і обумовив стиль портрету, як парадовий і урочистий. У мами нічого подібного ніколи не було, тому робилося все в таємниці від неї, щоб зробити приємну несподіванку... Не судилося.

Від самого початку Микола жалівся мені, що малювання йде йому тяжко, але якось мусить довести до ладу роботу. Аж одного дня після тривалої перерви мені подзвонив Микола і піднесенним голосом повідомляє, що сьогодні йому рптово надійло неймовірне піднесення та прозріння і він буквально за кілька годин намалював зовсім іншу картину, і на цьому портреті Галина Гордасевич ну просто як жива! День цей був 11 березня 2001 р. До свого 66-річчя Галина Гордасевич не дожила 20 днів і ніколи не побачила ні першого, ні другого свого портрету, як і жодної зі своїх подальших дуже заслужених нею нагород.

В тому і була загадковість події та провидіння, що живопис набув свого правдивого змісту, бо відлітаюча у вирій душа Галини Гордасевич у цей момент була дивним чином перехоплена талантом і духовним чуттям митця Миколи Горди та зафіксована навічно ним на полотні. Велике диво для кожного, хто це зрозуміє: уввічнити людину через живопис з нами усіма.
Від самого початку хвороби Галини Гордасевич і до її передчасної кончини художник Микола Горда нічого про то не знав і саме в тому уся загадковість і грандіозність усього дійства, як на мене. Я щиро вдячний Миколі, царство йому небесне, що він намалював ці різні портрети Галини Гордасевич і навічно залишив її живою з нами.
 
Богдан Гордасевич
12 лютого 2019 р.
Львів-Рясне

 Історик Ярослав Грицак

Історик Ярослав Грицак: Нація – це не про мову чи про історію, а про модернізацію. Хочеш бути сильним – модернізуйся 08:00, 12 листопада 2018 3233 0 ІНТЕРВ'Ю Історик, публіцист Ярослав Грицак в інтерв’ю УНІАН розповів, чому питання мови та історії не мають бути нашою національною ідеєю, пояснив, чому майбутні парламентські вибори є шансом для зміни політичного ландшафту України, і що насправді дозволить Україні інтегруватися в глобальний світ. Я так розумію, що ви не дуже шануєте концепцію національної ідеї. Адже ви якось сказали, що «це красива формула, яку ніхто ніколи не вивів...». Це як Єті чи щось таке – феномен, який ніхто не міг побачити ані вловити. Не я один такий. Між науковцями є консенсус, що національної ідеї не існує. Втім, інтелектуали весь час займаються її пошуком, як, умовно кажучи, колись алхіміки шукали філософський камінь, який перетворював би будь-який метал на золото або дарував вічну молодість. Такий камінь не існує і не може існувати. Але це не означає, що його пошуки не мають сенсу. З алхімії виросла хімія, так і з дискусії про національну ідею щось може важливе з'явитися. Ви відповідали собі на запитання про причини цього пошуку? Це прагнення знайти шлях для розвитку чи потреба в додатковому стимулі, адже навіть умовна національна ідея мотивує вкладати ресурси в її досягнення. Те, що ви називаєте «пошуком національної ідеї», стається у часи найбільшої кризи. Криза не обов’язково означає катастрофу, але вона означає різкі зміни умов життя. Вчорашні розв'язки уже не діють, а тому треба шукати нових. Одна з таких найбільших криз була в кінці 19-го століття, коли суспільства ставали все менш аграрними і все більше індустріальними. Саме тоді з'являється, зокрема, ідея самостійної держави. Це відповідь на цю кризу. Так було в українському випадку. Мова йде про «Україну ірреденту» Юліана Бачинського – книжка, яка вперше проголосила ідею української політичної самостійності. У Бачинського і його товаришів складалося враження, що галицьке українське село вимирає, селяни масово виїжджають на заробітки до Америки, зникає опора української нації. Старі способи мислення й старі структури раптом перестають функціонувати. Виникає питання, що з цим робити.  Відповідь – створімо власну державу! Історик Грицак заявив, що "пошук національної ідеї" починається у моменти найбільшої кризи / фото УНІАН Зараз також маємо кризу. Ми мали два Майдани, а тепер ще війну з Росією. Світ дуже сильно змінюється і то не в найкращу сторону. Рівень загроз і складність викликів зростає. Україна має проблеми не лише з Росією чи Угорщиною, але навіть з донедавна дружньою Польщею. Тобто, кількість поганих сценаріїв збільшується. У зв’язку з цим, неминуче виникає питання, що далі робити. Ви можете називати це пошуками національної ідеї. Я би назвав інакше – це пошук свого місця у світі. Що може і має зробити Україна, як країна, держава, суспільство, щоб відповідати на загрози і виклики. Всі ці питання виникають не тому, що просто нам так хочеться. А через те, що сильно і різко змінюються умови. Щоб ви сказали тим, хто переконаний, що усвідомлення умовної національної ідеї дозволяє адекватно зрозуміти історію народу й держави та ефективно прогнозувати майбутнє. А нерозуміння ідеї унеможливлює адекватний стратегічний розвиток. У сполученні «національна ідея» я ставлю наголос не на друге, а на перше слово. Що є нація і для чого вона потрібна? Багато українців бачать у ній самоціль: нація має бути, бо усі навколо нас є націями. Хочемо бути сильними, мусимо стати нацією самі. Тому маємо мати більше української мови, більше української історії. Я не заперечую, що ці завдання важливі. Однак це завдання не першого, а другого чи навіть третього порядку. Я належу до тої групи людей, які вважають, що нація – це не про мову чи про історію, а про модернізацію. Хочеш бути сильним – модернізуйся! Твори відповідні інституції: професійну армію, першокласну і не корумповану освіту, конкурентну науку.  Дай стати на ноги бізнесу, приведи в країну інвестиції. Іншими словами, нація є платформою чи інструментом для модернізації. Імперії не модернізуються. Як тільки вони пробують це робити, вони розвалюються. Є, звичайно, виняток – Британська імперія. Вона була першою, яка модернізувала сама себе, а потім весь світ через свої колонії. Але англосакси були завжди винятком. Натомість австрійській, іспанській, португальській, російській і пізнішій радянській не вдалося модернізуватися. На думку Грицака, нація – це не про мову чи про історію, а про модернізацію / фото УНІАН Так само не можна модернізуватися окремими регіонами чи містами: тяжко існувати модерному місті у немодерній державі. Тобто імперії завеликі для модернізації, міста і регіони- замалі. Нація є ідеальною платформою для модернізації. Вона як літак, який розганяєтсья, відривається від землі і злітає у небо «все вище, і вище, і вище – і швидше, і швидше, і швидше». Імперії не літають – а якщо літають, то як у цьому анекдоті про крокодилів, то дуже низько. Те, що нація є таким літаком, не означає, що всім націям вдається злетіти. Прикладів невдач є досить багато. Критичною умовою успіху є поява у кабіні пілота, який має волю підняти шасі, відірватися від землі і летіти. Іншими словами: прихід до влади нового політичного класу, який різко міняє правила гри через нові закони і нові практики. Коли говоримо про нові закони і правила, то повинні пам’ятати: модернізація має два крила – економічне і політичне. Економіка важлива, але без відповідного політичного режиму літак не полетить. Це власне тому зазнала краху російська, а потім радянська модель модернізації. Вона хотіла мати сильну економіку, але не хотіла мати відпускати контроль держави над економікою. Бо більшість еліт не хочуть літати – їм і так добре на землі. Вони бачить себе при кориті, а не в кабіні літака. Грицак зазначив, що у модернізації нації важливі економічний та політичний аспекти / фото УНІАН Якщо візія «злету» і є національною ідеєю, то я підтримую таку національну ідею. Але якщо під національною ідеєю мають на увазі питання мови та історії, то я проти. Зараз мене сильно критикують у Львові, мовляв, я виступаю проти української мови. Я не виступаю проти української мови, борони Боже! Але вважаю, що сьогодні це питання не візійне, тож не має бути пріоритетним. Логіка тих, які виступають за мову й історію, проста і переконлива: спочатку треба збудувати літак, а тоді вже полетимо. Моя логіка може не така проста і часто дразлива: літак є, він давно уже стоїть на льотній смузі. Він може недосконалий, але літати може. Бракує пілота. А мова й історія – це як розмальовування фюзеляжа, щоб краще виглядав. Питання що важливіше: пробувати підняти шасі і відірватися від землі чи розмальовувати фюзеляж? Може, пам'ятаєте: при вході на Майдан з Європейської площі висіли два плакати: «Поймите, нас задолбало» і «Світ прийме нас лише модерними». Питання візії – це те, де українці себе хочуть бачити в майбутньому у світі. Особливо маючи такого сусіда, як Росія. Ба більше, Україна зараз по всьому периметру оточена популістськими режимами. Польща, Угорщина, Білорусь, Росія, Туреччина – сьогодні це держави, які працюють в режимі «неліберальної демократії» та популізму. Підставовою умовою їхнього існування: це розпалювання конфліктів і мова ненависті, у тому числі проти України. Україна зараз як острів, з усіх боків оточений морем популізму. Цілком можливо, що її також «змиє»,  і в 2019 році матимемо президента-популіста. А популізм означає відмову від реформ. Багато хто сказав би вам, що ми й сьогодні є популістською державою... Ми є державою, де еліта користається з популізму, але популістською державою ми не є. Ми держава, яка робить реформи. Замало і заповільно, але таки робить. Треба бути сліпим або засліпленим, щоб цього не бачити. Тут важливі інше питання: чи ці реформи достатні, щоб ми не відкотилися назад, коли матимемо – боронь Боже! – популістського президента чи популістський парламент. Історик Грицак підмітив, що чим повільніше чи зовсім не йдуть реформи, тим більше політики говорять про національну ідею /фото УНІАН Як ви думаєте? Боюся, що ні. Для мене точкою неповернення є створення незалежної судової системи. Судова система – це є та голка Кащея, де захована його смерть. А популісти-політики ніколи не будуть її ламати. Реформа простими словами – це робити те, що треба, а не те, що хочеться. Але більшості не хочеться робити те, що треба, бо це боляче... Вже скоро почнеться офіційна передвиборча кампанія. Чи варто зараз закликати людей не вестися на красиві слова про традиційну національну ідею… Чи марно? Я маю таке спостереження: чим повільніше чи зовсім не йдуть реформи, тим більше говориться про національну ідею. Це замінник: замість хімії нам пропонують алхімію, замість астрономії – астрологію. Кожен раз, коли щось не вдається, і ми відчуваємо, що ми нагі, ми вдягаємо фіговий листок з мови та історії. Я не вважаю, що фігові листки не потрібні, але це не має бути єдиний одяг на тілі сучасної людини. Не знаю, навряд чи хтось [під час передвиборчої кампанії] буде говорити, на зразок Путіна, про повернення до традиційних цінностей. Такі партії є, але вони зараз маргінальні. Будуть говорити, що «треба йти своїм шляхом», «треба відмовитися від допомоги Заходу», чи навіть, що треба припинити реформи. І такі формули знайдуть відгук у суспільстві. Ви про президентські чи парламентські? І про одні, і про другі. Навряд чи у нас з’явиться якісно новий кандидат на президентських. Скоріше за все, будемо обирати між Юлією Тимошенко і Петром Порошенком. При такому розкладі вважаю, що обрання Порошенко гарантує, принаймні, продовження сяких-таких реформ. А от при Тимошенко, боюся, буде припинення реформ. Бо Юлія Тимошенко – популістка, яка йде за волею більшості. А більшість не хоче реформ. Тобто хоче, але лише теоретично, а не особисто, бо це болить. Реформи – це завжди болісна ініціатива меншості. Втім, не менш важливими є парламентські вибори, які дають шанс на появу нових партій. На мою думку, одна з найбільших проблем в Україні – це те, що з Майдану не вийшло жодної політичної партії. Я переконаний, що тільки тоді розпочнуться реальні зміни, коли з Майдану нарешті з'являться нові політичні проекти, які зайдуть в парламент. І це треба робити вже в 2019 році. Навряд чи вони будуть більшістю. Але якщо вони націлені на те, щоб виграти наступні вибори, вони мають зайти в парламент вже . Бо як показує соціологія, український виборець краще голосує за тих, кого знає і впізнає. І тому парламентські вибори залишаються шансом для зміни політичного ландшафту України. Історик Грицак вважає, що одна з найбільших проблем в Україні – це те, що з Майдану не вийшло жодної політичної партії / фото УНІАН Повертаючись до обговорення національної ідеї. Можу помилятися, але чи не варто вважати, що поки відбувається її пошук, поки немає сформованої національної ідеї модернізації, є шанси для нав’язування штучної псевдо ідеї? Це ви нікому не забороните, і це завжди буде робитися. Питання в тому, чи зможуть її прибічники домінувати. Поки що вони маргіналізовані, і важливо, щоб не перейшли в центр нашої політики. Історія і традиції мають значення. Але не лише як предмет гордості, але й як гальмівна сила. Те, куди ми йдемо, сильно залежить від того, звідки ми вийшли. Ми виходимо з «русского мира». Цей «мир» почався не з Путіна, не з комунізму і навіть не з Російської імперії. Це світ східнохристиянської традиції, яка постійно провокує появу авторитарних режимів. У тому сенсі католицькі чи протестантські суспільства мають кращі шанси. Але це не означає, що православні їх не мають взагалі. Просто у них гравітаційна сила минулого сильніша, тому розгін літака має бути довший і зусилля пілота сильніші. Іншими словами, вона мають мати свою модель розвитку. І це не «третій шлях» - бо, як відомо, третій шлях веде у третій світ. Це радше пробувати дивитися на моделі держав першого світу, і зрозуміти, як і до якої міри застосувати їх тут. Чому вважаєте, що католицькі та протестантські суспільства мають більше шансів? Це не я вважаю - існують дослідження, які це доводять. Модерний світ має свою історичну батьківщину. Це є Західна Європа. При цьому на вся Західна Європа, і її північно-атлантичне ядро, плюс його «діти» - Північна Америка, Нова Зеландія, Австралія). Ці країни історично є країнами західного християнства. Для решти світу модернізація часто означає вестернізацію – перехід від власної традиційної системи до моделі західного світу. Маю на увазі у першу чергу Японію межі 19 і 20 ст., а після другої світової війни – Ізраїль та «азійські тигри». Історик Ярослав Грицак пояснив, що східнохристиянська традиція, постійно провокує появу авторитарних режимів / фото УНІАН Як думаєте, модель модернізації як національна ідея здатна прищепити людям в нинішньому українському суспільстві почуття єдності?  Залежно від того, як ми її формулюємо. Я згадую один хрестоматійний приклад: якщо питати, яка має бути друга обов'язкова мова в українських школах, то виникають суперечки щодо статусу російської. Але якщо питати в батьків, чи вважаєте ви, що другою обов’язковою мовою має бути англійська? - Абсолютний консенсус. Батьки розуміють, що англійська – це мова успіху. Важливо, як ми ставимо питання, ієрархія пріоритетів – що ставимо на перше, друге, на п'яте місце. Українська мова важлива, але сама по собі не є елементом модернізації. Тоді як англійська є таким елементом. Статистика показує, що є чітке пов’язання між рівнем знання англійською мови із рівнем добробуту. Українські діти мають розмовляти англійською для інтеграції в зовнішній світ. Читала давню лекцію ізраїльського філософа Пінхаса Полонського про національну ідею. Він писав, що національна ідея — це тільки позитив. Негативна ідея не об'єднує. Наприклад, не може бути національною ідеєю гасло «вони (поляки, євреї, комуністи…) винні у наших бідах», або інше: «ми завоюємо весь світ». Якщо пофантазувати, які гасла можуть бути такою конструктивною національною ідеєю українців? Є різні способи національну ідею описати, але це питання, радше, лозунгів, а не добрих формул. Умовно кажучи, це має бути щось, від чого вас, як каже молодь,  «пре», що вам надає крила, драйв. Україна як Східна Європа є країною другого світу. Зараз, внаслідок кризи і війни, Україна потихеньку сповзає і вже балансує на межі другого та третього світу. Ми є найбіднішою державою Європи. Для мене національна ідея – це перехід у країни першого світу. Це той шлях, який вибрали Естонія чи Польща. Не треба переконувати українців в тому, що цей шлях добрий. Ось ця мета може бути доброю кандидаткою на національну ідеєю. Як уже її сформулювати і перевести на рівень мобілізаційних лозунгів – це уже інше питання. Грицак пояснив, що для нього національна ідея – це перехід України у країни першого світу / УНІАН Інша спосіб формування,  це тривалість життя. Тривалість життя один з найбільш універсальних кумулятивних критеріїв. В немодернізованих суспільствах живуть тяжко, але дякувати Богу, коротко. В модернізованих  тривалість життя постійно збільшується. Якщо згадати про країни старої Європи та її дітей, там середня тривалість життя зараз перейшла межу вісімдесяти років. Прогнозують, що до кінця ХХІ ст. вона досягне біологічного максимуму – тобто 120 років.. Україна, по-моєму, зараз десь на межі семидесяти років. Тобто, якщо сказати, що національна ідея України – це про те, щоб українці жили, так довго, як, скажімо, японці, ісланці, ірланці чи навіть поляки – від цього вже може «перти». Поговорімо з вами більше про мову. Відома ваша теза: «Якщо ти хочеш роз’єднати Україну, почни говорити про Бандеру». Те саме, як на мене, можна сказати про мовне питання, попри те, що Україна живе в просторі двох мов – української та російської. Що поганого в тому, що українці, як мінімум, володіють двома мовами… На Ваше питання відповім іншою тезою. Вона не моя, а Євгена Глібовицького, мого приятеля, але я під нею підписуюся:  ми маємо бути не двомовними, а трьомовними – і третьою має бути англійська мова. Якщо хочемо ривка, маємо дбати про трьомовність.  Раніше ви говорили, що двомовний Майдан, де російською говорила половина, показав – мова не важлива. І в боях на Донбасі всі зрозуміли, що не про мову йдеться, а про цінності… Чому ж тоді суперечки – українська чи російська – все одно не вщухають?  Є чітка тенденція: більш селянські народи найбільше обирають як національні критерії етнічні маркери. І в першу чергу, це мова. Українська нація історично формувалася, як селянська, і тому для нас питання мови дуже важливе. У нас мова – це майже святощі. Додаймо до цього переслідування української мови, і питання мови та її захисту набирає морального виміру. Перед у цьому захисті ведуть письменники, поети, літературні критики. Бо так уже склалося, що у нас ідея України склалася у першу чергу художній літературі, і традиції «літературної України» дуже сильні. У нас літератори – на рівні національних пророків і моральних авторитетів. Але не менш моральним є вибір, як вивести Україну з біди і нужди, в якій вона перебуває сотні років. Історик Грицак, пояснив, чому для українців так важливе питання мови / фото УНІАН Приведу приклад, який на мене найбільше вплинув. В 60-х роках до Америки приїхали Павличко і Драч, тоді ще молоді поети, це була перша спроба пробити «залізну завісу». Окрім того,  що це була офіційна делегація, деякі українські інтелектуали (Пріцак, Лисяк-Рудницький) знайшли спосіб зустрітися з ними неформально. Це була зустріч ввечері в Нью-Йорку, під час якої Павличко і Драч переконували, що вони українізують Україну. В якийсь момент Лисяк-Рудницький не витримав і сказав їм: «Перестаньте українізувати Україну, почніть її модернізувати». Ось це для мене ключова фраза. Процитую вас: «Ми, як інтелігенти, і надалі будемо говорити про мову, тому що вважаємо, що мова дуже важлива». Чи варто щось робити з цією інерцією? Чи в певний момент, якщо підемо шляхом модернізації, нинішні дискусійні мовні питання будуть вже не актуальні? Питання мови завжди буде мати значення. Мова завжди «зудить». Але зуд – це не смертельна хвороба, з ним можна жити і змінюватися. Ми давно уже не є селянською нацією. До 1960-х років ми пережили одну трансформацію – від традиційного до індустріального суспільства. Тепер переживаємо другу – від індустріального до пост-індустріального суспільства. Під час першої була загроза, що українська мова як мова села взагалі зникне. На це «працював» радянський режим. За радянською формулою модернізації, єдиною мовою входження у модерний світ  мала бути російська. Українська ж мала бути мовою для домашнього вжитку таких собі тубільців, які співають свої пісні і танцюють свої танці у своїх музеях під відкритим небом. Але якщо ці тубільці хочуть вийти зі свого гетта у ширший світ, то мають це робити через російську мову. На щастя, радянська модель модернізація завалилися, і російська мова на наших очах перестає бути світовою мовою. Вона зараз є мовою входження хіба ще у «русский мир», а не у глобальний світ. Але для багатьох мешканців України, особливо тих, кому зараз за 60 – російська мова є мова колишньої слави. Вони пам'ятають і гордяться часами, коли Радянський Союз був світовою індустріальною державою. Перейти на українську мову для них – це зрадити своїй вірі, опуститися у своєму статусі до якихось там «селюків». Пост-індустріальний світ має інші маркери й іншу логіку. Важка індустрія є символом не розвитку, а бідності й відсталості. Протягом останніх десятиліть вона переїхала з країн першого світу у  країни третього світу, де є дешева робоча сила і де не дбають про екологію. Іншою рисою є поява нового середнього класу – переважно молодого, не пов'язаного з великою індустрією, і дуже глобального. Для нього українська мова і є, і не є маркером. Вона є просто даністю. Зверніть увагу на феномен появи в Україні російськомовного націоналізму. Зауважте також, як змінився характер дискусій. Зараз уже не говорять про статус української як єдиної державної мови – це питання уже не підлягає дискусії -  а  про те, де має функціонувати російська мова. Я переконаний, що в державних секторах кожен чиновник має говорити українською. Інша справа, коли ми говоримо про так звані регіональні мови – тоді вона чи він може вживати й російську, якщо до нього звертаються російською. Але це не має звільняти чиновника від знання української. Навпаки: це означає, що чиновник має розмовляти двома мовами – залежно від того, якою до неї чи до нього звертаються. Приватно кожен може говорити тою мовою, якою хоче – хоч китайською.  Грицак переконаний, що в державних секторах кожен чиновник має говорити українською / фото УНІАН Нещодавно в Херсоні міська рада позбавила російську статусу регіональної… Важливо, щоб це було рішенням на місцях «знизу», це не має бути наказ «зверху». Заборони мало що дадуть, вони завжди викликають супротив. Приклад української мови мав у цьому нас переконати. Вона вижила не завдяки, а всупереч рішенням «зверху». Але якщо ми хочемо, щоб був вибір на користь української мови «знизу», з цим треба працювати. Найнадійніший спосіб для змін на користь української – це посилювати політичну й економічну складову самої української держави. Дуже люблю вислів з дискусії, чому іврит - мова, а ідиш - діалект: мова – це діалект, за яким стоїть армія. Тобто, в країні має бути не формальний статус мови, а фактичний. Що стоїть за мовою? – армія, наука, культура. Все це треба розвивати, і, на щастя,  у нас це робиться. Скажімо, українські фільми нарешті з'являються, раніше їх не було. Я вважаю, що з усіх структурних елементів нашого національного життя найдинамічніше розвивається культура – і стратегічно це дуже добре. Якось в одному з інтерв’ю ви згадували історію лідера гурту «Брати Гадюкіни» – російськомовного єврейського хлопчика, який швидко українізувався у Львові. Чи бачите ви сьогодні у наших містах, що є творчими осередками - Київ, Львів - потенціал вдало українізувати? Від початку української незалежності в Україні склалася вісь Львів-Київ. Політично Київ і Львів зараз як два близнята. Київ став справжньою українською столицею, першим містом України,  а третім (після Москви і Петербургу) містом «русского мира». Останніми роками до осі «Київ-Львів» додалося місто Дніпро. На межі 1970-80-х, це було батьківщиною еліти, яка правила усім СРСР – така собі столиця Брежнєва. Як жартували, історія Росії ділиться на три періоди – «допетровский, петровский, днепропетровский». У 1990-х роках, з приходом Кучми аж до «донецких», ця дніпропетровська еліта правила Україною. Але за ці роки там з’явився молодий середній клас, переважно бізнес, не пов’язаний з державою, який у своїй більшості є українським політично й економічно. Він функціонує в іншому просторі, дуже часто є орієнтованим на західні ринки. Для них головний конкурент – це державні монополії, олігархи. Конкурувати з олігархами на рівних правах вони не можуть. Відповідно, вирівняння правил гри для них– питання життя і смерті. Так і починається стихійна українізація. Але Львів теж сильно помінявся. У ньому вмерла велика індустрія, і зараз місто живе з пост-індустріальних галузей. Львів став такою собі сервісною столицею України. Це засвідчує маса туристів, IT-сектор, ресторани, кав’ярні. Львів є прообразом майбутнього України. Як жартують львів’яни: «За 20 років Львів буде у Європі – а решта України, як собі захоче». В значній мірі ці зміни - це ефект першого та другого Майдану, та «ефект Садового» (який також з'явився, як проект певного середовища, що не мирилося зі станом Львова). Однак у більш загальному контексті «ефект Львова» є вираженням загальноукраїнської тенденції - поступової міграції капіталу, людського і фінансового, зі Сходу на Захід. Вона пов’язана з війною, але почалася раніше, наприкінці «нульових» 2000-х, і своєю чергою є наслідком пост-індустріальної трансформації. Ключове питання зараз – чи вдасться продовжити вісь «Львів-Київ-Дніпро» на Харків та Одесу. Чи мова може бути інструментом продовженням цієї осі? Приклад Києва та Дніпра – та, й зрештою, «сервісного» Львова – каже, що радше ні. Вони мінялися не у зв'язку із мовною політикою. А що ви думаєте про мораторій на «російськомовний культурний продукт», який ввела спочатку Львівська міська Рада, тепер Житомир. За словами чиновників Львівської облради, карати за порушення мораторію не будуть, мовляв, це поза межами компетенції місцевої ради. Головна мета — пропаганда української пісні шляхом соціальної реклами. Що думаєте про таку пропаганду? Чому зараз? Як на мене, це популізм. Оскільки мораторій нічим не підкріплений, це те саме, що сказати: ми за все добре, проти всього поганого. І не знаю, чи ця формула Львова підійде для всієї України. Бо Житомир – це центральна Україна, у межах осі «Львів-Київ». Але чи підійте ця формула для Одеси й Харкова? Ви, як львів’янин, чи звертали увагу, як все-таки цей механізм у Львові діє сьогодні? Ні, не звертав. Але я звертаю увагу на що інше: давно не чув стільки російської мови у Львові, як тепер. І це не пояснюються зростанням російськомовного населення у місті. Соціологія показує, що ця група у Львові майже зникла. Теперішня російськомовність Львова пояснюється великою кількістю туристів з Києва та Східної України. Звичайно, це добре, бо це формула тихої асиміляції – модель Львова перемагає не за рахунок рішень міської ради, а за рахунок своєї soft power. Українська мова має мати свій soft – це те, що має переконливу внутрішню силу. Історик Грицак, зазначив, що зараз у Львові більше розмовляють російською, ніж раніше / фото УНІАН В одному з ваших інтерв’ю, ви розповідали, як в радянські часи російська мова в Україні для багатьох була соціальною сходинкою зміцнити своє становище. Чи не виникає у вас враження, що для деяких публічних осіб нині такою є українська мова. Коли російськомовні політики показово переходять на українську, і чи це добре? Я сам із села під Моршином, і пам’ятаю, як на межі 1970 і 80-х моршинська молодь на дискотеках переходила на російську, бо, так, це було питання статусу… У радянські часи російська мова була мовою й умовою кар'єри. Про Київ говорили, що там українською мовою розмовляють тільки академіки-гуманітарії (бо їм було «положено») і прибиральниці. Тепер статусною мовою є не російська, а українська.  Свідченням цього є, що не лише Янукович, навіть Азаров намагався говорити українською (хоча краще б вже не говорив). Втім, це статусне питання виключно всередині держави. А якщо ми хочемо інтегрувати Україну у світ, то статусною є англійська. Якщо ти знаєш тільки українську та російську, то маєш обмежене коло ідей, засобів тощо. Вільне вживання англійської  – це вже глобальна статусність. Завершимо актуальним. Згадаємо санкційний список Росії. В документі є українська мова (прізвища, імена фігурантів списку продубльовано). В інформаційному середовищі вже звернули увагу на це, мовляв, чи не вперше в сучасній історії офіційний додаток до урядової постави Росії містить слова українською. Чи вбачайте ви в цьому певний символізм? Тобто не лише виключно люди чи підприємства загрожують Росії, але і мова? Напевно, що символізм є. Щоб ви правильно мене розуміли, я не вважаю, що українська мова не є загрозою для Росії. Очевидно, що загроза, інакше б її не забороняли. Але більшою загрозою для Росії є успіх українських реформ. Я поділяю тезу ліберальної вітки української історіографії про те, що головна різниця між Україною і Росією полягає не в мові, а в інших політичних традиціях, іншому типу стосунків між державою та суспільством. Уже за незалежної України цю тезу переказав на свій спосіб Анатолій Стреляний: козаки були і в Росії, і в Україні – але можна спокійно написати історію Росії без козаків, натомість не можна написати історію України без козаків! Бо що є українські козаки чи київське православ'я? Це є продукт і приклад самоорганізованого суспільства, «знизу», при чому на вестернізованих формулах і зразках. Тут наша сила, і пояснення, чому Україна поміщається і не поміщається у «русском мире» - тобто поміщається приблизно так, як шило у мішку. Важливо скріплювати власне ці різниці. В 90-ті роки ми довго дискутували, чи є щось, що дійсно об’єднує Україну? На мою думку,  за часи незалежності склалися три загальнонаціональні консенсуси. Перший і найранніший, від 1991 року – жити незалежним життям від Росії. Другий, пізніший, від часів Ющенка – це те, що голодомор був, і він був геноцидом. А третій, най недавніший – державний статус української мови. Ці три консенсуси дуже добрі та необхідні. Але, мовою математики, ці консенсуси необхідні, але недостатні. Літак є, але він має літати, а не стояти вічно на льотній смузі! Ірина Шевченко

Детальніше читайте на УНІАН: https://www.unian.ua/society/10332108-istorik-yaroslav-gricak-naciya-ce-ne-pro-movu-chi-pro-istoriyu-a-pro-modernizaciyu-hochesh-buti-silnim-modernizuysya.html

 Вічная пам'ять загиблим героям за Україну у війні з РФ

Полеглі герої січня 2019 року
Автор: Я. Осока
У цій статті наведено дані про бойові втрати української армії на сході країни за січень 2019 року: імена та прізвища, а також детальніша інформація про кожного загиблого Героя. Перелік не є остаточним.

Полеглі герої січня 2019 року 01

  1. Микола Олегович Голубєв народився 17.12.1998 року у селі Вочківці Волочиського району Хмельницької області.

Закінчивши 9 класів Волочиської школи №5, хлопець вступив до Волочиського промислово-аграрного ліцею, який закінчив 2017 року, здобувши фах зварювальник і муляра.

21.06.2017 року у Миколи був останній екзамен, а вже 26.06 він підписав контракт із ЗСУ, не з’явившись навіть на вручення диплома, адже був доправлений до навчального полігону у Старичах. Після бойової підготовки, 07.09 він був відряджений до зони АТО, до міста Попасна Луганської області.

Старший солдат, навідник кулеметного відділення взводу вогневої підтримки 1-ї роти 108-го окремого гірсько-штурмового батальйону 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади.

Загинув 1 січня о 13.15 в районі селища Новотошківське Попаснянського району Луганської області від смертельних поранень, які дістав внаслідок обстрілу наших позицій з озброєння БМП-1.

Похований 4 січня на центральному кладовищі Волочиська. У нього залишилися батьки та брат.

Полеглі герої січня 2019 року 02

  1. Микола Іванович Семенюк (позивний Саїд) народився 28.11.1973 року у селі Леляки Жмеринського району Вінницької області. З 2005 року мешкав у селищі міського типу Браїлів.

Закінчивши 9 класів сільської школи, хлопець вступив до Жмеринського вищого професійно-технічного училища, у якому здобув фах столяра. Працював на різних роботах, останнім часом – на Браїлівському цегельному заводі.

На першому місці для Саїда завжди були його діти, яких він шалено любив та намагався надати їм правильне виховання. Захоплювався риболовлею, дбайливо ставився до тварин, дуже багато з яких зносив додому.

У кінці березня 2016 року підписав із ЗСУ контракт.

Безвідмовний добряк, імпульсивний, з шаленою енергією, Микола Іванович не боявся ризикувати та дивитись небезпеці в очі. У березні 2017-го в районі Авдіївки він врятував життя двом побратимам, коли витяг їх з палаючої БМП. Пройшов бої під Волновахою, на Світлодарці, в районі Старогнатівки та Авдіївки, брав безпосередню участь у встановленні контролю над позицією "Орел".

Молодший сержант, заступник командира бойової машини - навідник-оператор 7-ї роти 3-го батальйону 72-ї окремої механізованої бригади.

Загинув 14 січня о 15.50 в районі селища Гладосове Донецької області від смертельних поранень, що їх дістав під час обстрілу наших позицій з великокаліберних кулеметів.

Похований 18 січня на Леляцькому кладовищі. У нього залишилися батьки, брат, дружина та двоє дітей.

Полеглі герої січня 2019 року 03

  1. Віталій Анатолійович Губенко (позивний Батюшка) народився 16.02.1965 року у селі Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області.

Закінчив духовну семінарію, богословські курси у Києві. Вступив на військову службу за контрактом. Тривалий час у підрозділі виконував обов'язки капелана.

Прапорщик, стрілець, помічник гранатометника роти вогневої підтримки 25-го окремого мотопіхотного батальйону "Київська Русь" 54-ї окремої механізованої бригади.

Загинув 25 січня вранці в районі села Катеринівка Попаснянського району Луганської області від смертельних поранень, яких зазнав під час обстрілу військової вантажівки з протитанкового ракетного комплексу.

Похований 28 січня у рідному селі.

ПІСЛЯМОВА

Привіт, мамо, привіт, дорогенька моя.

Не знаю навіть, з чого почати, новин начебто і немає, але новин багато. Стоїмо, окопавшись, серед полів, довго вже стоїмо, від монотонної рутини починає притуплятися зосередженість, тому всі знаходять собі якусь роботу: хто пиляє дрова, хто зміцнює стіни, хто вигадує різні страви з того набору продуктів, що у нас є. Один хлопець пише вірші, так-так, уяви, прийшов з бойових і починає творити. Потім нам читає, соромиться, червоніє, але читає. Не всі його вірші гарні і бездоганні, але ми нічим цього не виказуємо, він пару місяців тому побратима втратив, і видно, що болить у нього, сильно болить.

У нас у всіх болить, мамо. Ми втрачаємо друзів, і з кожною втратою щось вмирає у нашій душі. Різні тут хлопці зі мною, є далекобійник з Тернополя, є пенсіонер з Дніпра, є навіть студент звідкись з-під Миколаєва, у нього вбили брата під Луганськом, і цей молодий зовсім хлопчик залишив навчання та прийшов до нас. Відчайдушний такий, знаєш, не боїться нічого, воює краще від багатьох дорослих дядьків, а сам голиться лише раз на тиждень. Різні тут люди, але наскільки ж вони кращі за тих, хто перебуває на мирній території.

Тут дуже швидко з'ясовується, хто є хто, тут оголюється кістяк людської душі, її структура та складові, тут за короткий період часу з людини, як скальпелем, зрізаються всі шари фальші та штучних обгорток оманливих ілюзій, всередині яких існує інший світ. Я і сам був таким, не буду приховувати, та й ти сама все прекрасно знаєш, проте в цих холодних окопах щось в мені змінилося, я став відчувати себе щасливішим. Так, мамо, ось такий нонсенс. Люди у переважній кількості своїй нещасливі, навіть якщо думають навпаки, але це самообман, по-справжньому щасливою людина робиться серед тих, хто без найменших роздумів готовий за тебе померти.

Я знайшов на цій війні своїх братів, мамо. Їх багато, і нехай у кожного з них своя мати, кров у нас одна на всіх. У нашій крові сплелися в тугий вузол єднання та витримка, взаємодопомога і розуміння, слова, які у цивільному житті часто є порожнім звуком, тут набувають свогосправжнього сенсу. Ми різні, але, у той самий час, ми схожі один на одного, як дві краплі води, тому що у нас одна мета та мотивація, одна справа та загальна воля. Нікому не даємо впасти у відчай і засмутитися, за перших ознак депресії всі спільно піднімаємо тій людині настрій.

Іноді буває лячно. Іноді - дуже. Ми всі хочемо жити, і це - природний стан, коли по нас працюють з того боку. Але якщо забитися в кут і закрити очі, міни падати не припинять, правда ж, мамо? І ми знаходимо сили подолати наш страх, загнати його глибше і не звертати на нього уваги. Ми зобов'язані вижити, хоч і не всім це вдається, але за тих, хто не доживає, ми відповідаємо сповна, повір. У нас не працюють принципи жалості та прагнення до миру. Там нема з ким миритися таз ким домовлятися. У нас один спосіб переговорів, який має приціл і запасний магазин.

Час мені йти на чергування, мамо. Так, щоб не хвилювалася, доповідаю: поїв, одягнений тепло. Хоча останніми днями холоднішає, а сьогодні взагалі щось сильно впала температура, небо прояснилося, напевно вночі буде неабиякий мороз, але ти не хвилюйся, мені не вперше, переживемо, прорвемося, і скоро я приїду, мамоНезабаром я приїду, обіймемося міцно і надовго, я дуже за тобою сумую. А повернуся з чергування - продовжу, багато ще хочу тобі розповісти. Матусенько мояще одне. Тут я зрозумів, наскільки сильно я те…

Написані далі слова неможливо розібрати через кров, що залила листа.

Ян Осока, "Цензор.НЕТ"

Про загиблих Героїв серпня 2016 читайте тут.
Про полеглих Героїв вересня 2016 читайтетут.
Про Героїв, загиблих у жовтні 2016, читайтетут.
Стаття про загиблих Героїв листопада 2016тут.
Про загиблих Героїв грудня 2016 - стаття тут.
Про загиблих Героїв січня 2017 читайте тут. 
Про загиблих Героїв лютого 2017 читайте тут.
Про Героїв, загиблих у березні 2017, читайте тут. 
Про загиблих Героїв квітня 2017 читайте тут.
Про Героїв, полеглих у травні 2017, читайте тут. 
Про полеглих у червні 2017 - матеріал тут
Стаття про загиблих у липні 2017- тут.
Про загиблих Героїв серпня 2017 читайте тут.
Про загиблих у вересні 2017 матеріал тут. 
Матеріал про загиблих Героїв жовтня 2017- тут
Про полеглих у листопаді 2017 читайте тут.
Про загиблих у грудні 2017-го - стаття
 тут.
Про полеглих у січні 2018 року читайте статтю.
Про загиблих у лютому - стаття тут.
Про полеглих у березні 2018-го читайте тут
Про загиблих Героїв квітня 2018 матеріал тут.
Про загиблих Героїв травня 2018 матеріал тут.

Про полеглих у червні 2018 читайте тут

Стаття "Загиблі Герої липня-2018" тут

Про полеглих у серпні 2018 року читайте тут

"Полеглі Герої вересня" читайте тут.

"Загиблі Герої жовтня-2018" читайте тут.

Полеглі Герої листопада 2018 читайте тут

Про загиблих у грудні 2018 читайте тут

https://censor.net.ua/ua/resonance/3109278/polegli_geroyi_sichnya_2019_roku

 44 бажаючих і Україна

 44 кандидати в президенти, зареєстровані в ЦВК. ПОВНИЙ ПИСОК
Центральна виборча комісія завершила реєстрацію кандидатів у президенти - їх 44 особи.

таким чином за крісло глави держави планують боротися:

  • Ігор Шевченко (президент благодійної організації "Успішна Україна", самовисування);
  • Сергій Каплін (нардеп, суб'єкт висування - "Соціал-демократична партія");
  • Валентин Наливайченко (екс-глава СБУ, суб'єкт висування - "Суспільно-політичний рух Валентина Наливайченка "Справедливість");
  • Віталій Скоцик (екс-голова Аграрної партії, самовисування);
  • Андрій Садовий (мер Львова, суб'єкт висування - "Об'єднання "Самопоміч");
  • Євген Мураєв (нардеп, суб'єкт висування - партія "Наші");
  • Анатолій Гриценко (суб'єкт висування - партія "Громадянська позиція");
  • Віталій Купрій (нардеп, самовисування);
  • Геннадій Балашов (підприємець, суб'єкт висування - партія "5.10");
  • Ольга Богомолець (нардеп, самовисування);
  • Олександр Шевченко (нардеп, суб'єкт висування - партія "УКРОП");
  • Роман Насіров (екс-глава ДФС, самовисування);
  • Юрій Бойко (нардеп, самовисування);
  • Олег Ляшко (нардеп, суб'єкт висування - "Радикальна партія Олега Ляшка");
  • Аркадій Корнацький (нардеп, самовисування);
  • Олександр Вілкул (нардеп, суб'єкт висування - "Опозиційний блок - партія миру і розвитку");
  • Юлія Тимошенко (нардеп, суб'єкт висування - "Всеукраїнське об'єднання "Батьківщина");
  • Дмитро Добродомов (нардеп, суб'єкт висування - "Громадський рух "Народний контроль");
  • Олександр Мороз (пенсіонер, суб'єкт висування - "Соціалістична партія Олександра Мороза");
  • Ілля Кива (суб'єкт висування - Соціалістична партія України);
  • Руслан Кошулинський (суб'єкт висування - Всеукраїнське об'єднання "Свобода");
  • Олександр Данилюк (самовисування);
  • Сергій Тарута (нардеп, суб'єкт висування - партія "Основа");
  • Володимир Зеленський (партія "Слуга народу");
  • Інна Богословська (самовисування);
  • Ігор Смешко (екс-глава СБУ);
  • Юрій Дерев'янко (нардеп, суб'єкт висування - партія "Воля");
  • Микола Габер (голова Патріотичної партії України, самовисування);
  • Роман Безсмертний (самовисування);
  • Віктор Бондар (нардеп, суб'єкт висування - глава партії "Відродження");
  • Сергій Носенко (самовисування);
  • Віктор Кривенко (нардеп, суб'єкт висування - політична партія "Народний рух України");
  • Сергій Кривонос (суб'єкт висування - політична партія "Воїни АТО");
  • Руслан Ригованов (самовисування);
  • Андрій Новак (суб'єкт висування - політична партія "Патріот");
  • Василь Журавльов (суб'єкт висування - політична партія "Справедливість");
  • Юрій Тимошенко (нардеп, самовисування);
  • Петро Порошенко (чинний президент України, самовисування);
  • Юрій Кармазін (екс-нардеп, самовисування);
  • Юлія Литвиненко (телеведуча, самовисування);
  • Олександр Ващенко (самовисування);
  • Володимир Петров (політтехнолог, самовисування);
  • Дмитро Гнап (екс-журналіст, висунутий партією "Сила людей");
  • Олександр Соловйов (лідер партії "Розумна сила").

Нагадаємо, висунутий партією "Сила людей" екс-журналіст Дмитро Гнап і лідер партії "Розумна сила" Олександр Соловйов стали останніми зареєстрованими кандидатами на виборах президента України 31 березня

 Даєш НАТО і ЄС! 334 голоси у ВРУ "за"! - Слава!

Високодостойний пане голово Верховної ради України!

Шановний пане Прем’єр-міністр!

Шановні народні депутати!

Шановні члени українського Уряду!

Дорогий український народе, шановні українці!

Сьогодні історичний день. Ірина Степанівно, сьогодні може статися так, що ваш день народження співпаде з унікальним, доленосним голосуванням у Верховній Раді України, коли у Конституції буде закріплено як зовнішньополітичні орієнтири рух України до Європейського Союзу, рух України до Північноатлантичного Альянсу.

Вчора у Брюсселі Північна Македонія отримала протокол про приєднання до Північноатлантичного Альянсу. Таких членів Альянсу стане 30. Шлях Північної Македонії був дуже важким, але країна продемонструвала єдність, зруйнувала плани Росії, які намагалися зупинити цей надзвичайно важливий рух до безпеки, укріплення безпеки Європи і двері НАТО стали відкритими для 30-ї країни.

Вчора ж Європейська Комісія прийняла рішення про початок переговорів про членство Північної Македонії в Європейському Союзі – і це ще одна демонстрація того, як взаємопов’язані ці процеси: НАТО і ЄС.

Дуже важливо, що НАТО – це про безпеку. Безпеку не лише військову, не лише кардинальні зміни на геополітичній карті світу. А це і про безпеку громадянина – безпеку на вулицях, захист конституційних прав і свобод громадянина, верховенство права. І це те, що сьогодні нас об’єднує щодо змін до законодавства і проведення реформ в нашій улюбленій Україні.

Наголошую, що це також пов’язано з вступом до ЄС, відповідності України критеріям, які необхідні для членства. А це, в тому числі і захист стандартів життя українського громадянина. Реформи означають захист людей.

Звичайно, що 9-10 років тому в цій залі лунали заклики до багатовекторності, лунали безвідповідальні заклики до позаблоковості. Хочу всім нагадати, в 2014 році в лютому агресія Росії почалася тоді, коли Росія напала на Україну, яка мала позаблоковий статус. І не від чого це не врятувало.

 

І зараз ми маємо рішуче рухатись вперед, дорогою до членства в ЄС і НАТО. Великий друг України і великий мій друг Єнс Столтенберг на цьому тижні заявив про те, що двері НАТО відкриті для будь-якої країни, яка здатна реформувати країну і забезпечити виконання цілей Вашингтонського договору.

Це саме про Україну. П’ять останніх років ми саме тим і займаємось.

Ми реформуємо сектор оборони і безпеки. Ми реформуємо армію. І роль Верховної Ради в цьому процесі важко переоцінити.

І коли було важко, Верховна Рада України відкидала політичні протистояння і об’єднувалась. І саме єдність сьогодні потрібна Україні, саме єдність потрібна під час нашого історичного голосування. Я переконаний, що ця єдність буде продемонстрована.

Хочу наголосити, що зараз, прямо зараз під час прямої трансляції, в Кремлі дуже уважно спостерігають події з Верховної Ради.

 

Не дочекаєтесь! Не буде сьогодні у вас радості. І Верховна Рада сьогодні продемонструє ту єдність, яка демонструється останні чотири роки. Але також в Україні мільйони українців дивляться з екранів телевізорів хід нашого голосування у Верховній Раді. Я переконаний, друзі, вас чекають приємні новини сьогодні.

Впевнений в тому, що ми продовжимо спільні зусилля по реформуванню України. Впевнений в тому, що завдання членства в Європейському Союзі і НАТО є абсолютно реальними.

Так само, як ми продемонстрували досягнення інших цілей, в які мало хто вірив, так само нашими спільними зусиллями Україна забезпечить членство в НАТО, членство в ЄС. Ми йдемо своїм шляхом і цей шлях до членства України в ЄС і НАТО

Дякую вам. Закликаю до єдності.

Слава Україні!

 Не дам тому гаду пройти у нашу владу

Не дам тому гаду пройти у нашу владу

Не дуже хотілося, але написялося ось це, що і оприлюднюю.
Почну з того, що нагадаю, як у 2014-му обирали на позачергових виборах і Президента України, і особливо – депутатів до ВРУ як тимчасових. Але нічого не сталося, що ворогам бажалося, і країна Україна успішно прийшла до чергових перевиборів і того – і сього. Успіх! І не воріженьків, а України!
Також нагадаю, що в Україні є парламенсько-президенська республіка, а це якщо на пальцях пояснювати, то першою особою в державі є посада Прем’єр-міністра України, другою – голова Верховної Ради України і аж тоді – Президент України. Ще і ще раз підкреслюю, що головним державним органом в Україні є парламент! Наша ВРУ! Отже кожен депутат є влада! Безпосередньо! Вище нього в Україні немає нікого! (Бога  відокремлено законом!)
А тепер до діла: що б ви сказали, коли водій таксі завіз вас не туди, куди вам було треба, і почав у тому обвинувачувати неправильно збудовані дороги, які його не туди скерували, або недолугі вказівники чи щось подібне. Ваша реакція була б завжди однозначною: та мені до дупи твої пояснення, мудаку, бо як не можеш і не знаєш, то чого берешся завезти?! Щось аналогічне хочеться сказати кожному з народних депутатів України цього скликання і всіх минулих, які безкінечно ганчують нашу країну і її керівництво. Суки довбані, ви ж настільки дурні, що навіть не спроможні самим-собі пояснити, що це ваших рук справа, водії недолугі! Ви були і є біля керма держави, тому критикуючи поганий стан в державі, ви себе паплюжите, ідіоти! Так і тільки так! Все погане в Україні – це ваших рук справа, депутати всіх рівнів, скликань і ранжирів. І хороше, зрозуміло, хто ним хвалиться, але зараз мова про тих депутатів-дегенератів, що все про погане гарчать. 
Ось прямо в день відкриття 10-ї сесії ВРУ і потім депутат Володя Литвин плакався, наскільки він безпомічний перед бюрократією в боротьбі за екологію довкілля, неначе не він, курва, був багатолітнім головою ВРУ і не організовував цей абзець. А ось отримай по писку знайому нам тріску. Всі ми подібні відписки одержуємо завдяки і тобі, пробі.
Ляшко, що Оля чиясь, як звіт за свою діяльну бездіяльність тикає з трибуни чиїмись платіжками і ставить собі це в заслугу, хоча і дебілу ясно, що справжній політик запобігає проблемам в державі, а не хвалиться, що він така нездаль і нічого не зробив завчасно. Блокує роботу ВРУ, щоб стало добре кому? Ясно кому – Пуйлу! А раніше чому Ляшко впадав в кому? Схоже на лікаря, який правильний діагноз визначає тільки після розтину померлого хворого. На нам здалися такі лікарі та депутати?! А варто нагадати, що Оля Ляшко в політиці стара повія не дивлячись на молодий ще вік, бо Оля почала змалку присідати на палку. Я не проти ЛГБТ, а я проти продажності не стільки себе особисто, скільки державних регламентів та апартаментів задля власної наживи. Фракція імені Олі Ляшко у ВРУ в такому процесі особливо видатна, хоча й інші фракції не пасуть задніх.
Просто в насолоду слухати самокритичні виступи нардепа Шурми проти МОЗ та в.о. мініста Ульяни Супрун. Ах, епідемії, ах, епідемії!!! Знову ж згадаю дебілів, які краще за пана Шурму знають, що епідемії виникають внаслідок відсутності вакцинації кілька десятиліть перед тим, коли ще був нашим Крим і влада була ваша, мудаку Шурма.
Ну а Юля Тимошенко – це просто шедевр політичної спекуляції, бо саме у 2019 мав закінчуватися контракт України з Газпромом РФ про ціну газу у 50 американських долярів за 1000 кубів газу, який був завчасно денонсований під час прем’єрства Тимошенко 2008 р. взамін на договір в 600 дол. де в самій угоді був прописаний «відкат» для Юлі у так званій знижці на 100 дол. Абсолютно унікальна річ, коли рахують 600, а платити можна тільки 500, а 100-ка якби зависає в космічній невагомості боргу на невизначений термін… Ось і відповідь, як у безхатька-бамжихи Юлії Тимошенко існують незліченні капітали: обміняла повітря на газ, щоб поцілити у владу ще раз. А зась, Юлясь! І це кажу не злясь, а щоб по-пиці хитрій - лясь! 
Стосовно «Самопомочі», то тут в самій назві мастурбація прописана, а з того зачаття неможливе, отже і вродитись щось путнє ніколи і нізащо. Є свідчення штучного запліднення? Є! Кривий Ріг! Вібратор допоміг! Верховну Раду він нього аж знудило… А інший мер заледве не вмер, бо на посаді голови міста розжився на глиста - йому вороги не дали сміття вивозити, а він вже хоче державу рятувати, бо там вороги не такі лихі… Абзець і no comment.
І на завершення: не намагався і не буду когось ідеалізувати, а я дотримуюсь простої істини зі Святого Писання, до чого й усіх закликаю: Не по-словах, а по-ділах судіть. Амінь.
Богдан Гордасевич
6 лютого 2019 р.
Львів-Рясне

 Два види націоналізму Степан Ленкавський

Два види націоналізму
Степан Ленкавський

Мотивом політичного діяння можуть бути безпосередні життєві потреби, потреби господарські або самооборонні, або емотивні спонуки. їх переживається, їх відчувається прямо. Самим “звірячим інстинктом” чується самозбережний гін забезпечити себе і свою спільноту. Тому ті історичні часи, коли оборона забезпечування інтересів нації спричинювалася безпосереднім діянням прямих, стихійних, так би мовити діянь інстинктових спонук, називаємо добою інстинктового або стихійного націоналізму. Ця доба обіймає середньовіччя і значну частину новочасної історії, а в деяких народів цілу історію. Характерною рисою для інстинктового або стихійного націоналізму є схильність діяти за законами імпульсів, тобто діяти безпосередніми рефлексами на життєві імпульси.
Прикладом цього є самочинна оборона українських племен перед нападами орди. Ніяких призовників не було, на ніякі мобілізаційні накази ніхто не ждав — кожному було самозрозуміло, що коли віхи горять, чи коли б'ють в барабани, а пізніше у дзвони, чоловікам треба хапатися за зброю і боронити своїх осель. Жінкам — рятувати дітей і майно перед ясиром. Імпульс — орда нападає — без ніяких міркувань і застанов приносить негайно рефлекс: всі під зброю. Отаке діяння: імпульс-рефлекс — в інтересі власної національної спільноти під прямою спонукою життєвої конечности є інстинктовим або стихійним націоналізмом. Він у всяких формах виявлявся і виявляється посьогодні упродовж цілої історії.

Пізнішим розвитковим ступенем від інстинктового націоналізму є свідомий націоналізм. Що це таке? Описуючи, що таке націоналізм, ми сказали, що націоналізм є діяння і мислення інтересами свого народу. Коли основою історичного факту є само лише (імпульсивне) діяння — тоді ми маємо до діла з інстинктовим, або стихійним націоналізмом. Коли ж оборона національних інтересів є не лише відрухом на якусь подію, але наслідком діяння окремих течій політичної думки, — тоді ми маємо до діла з свідомим націоналізмом.
Інстинктовий націоналізм і свідомий мають ті самі основи і джерела. Ними є: оборона і забезпечення життєвих інтересів свого народу, зокрема його потреб — фізичного буття, господарського забезпечення й свобідного існування й розвитку.
Простіше кажучи.
Коли нарід обороняє чи забезпечує свої життєві інтереси, тоді в того народу проявляється і доходить до голосу його інстинктовий націоналізм. Коли ж, крім цього, серед народу якась частина його людей ще зокрема думає (і працює) виключно над обороною й забезпеченням життєвих інтересів свого народу, тоді цих людей називаємо свідомими націоналістами. Через однакове політичне думання і дію вони творять серед свого народу політичний напрямок або політичну течію в тому народі. Коли ж люди зорганізуються разом, тоді кажемо, що той політичний напрямок оформився в одну чи кілька націоналістичних партій або організацій.
Націоналізм у формі окремих партій почав повставати від поч. XX століття серед деяких народів, а саме:
а) серед тих державних народів, які були послаблені настільки, що не могли ані силами суспільства, ані силами державної влади задовільно забезпечити своїх національних інтересів;
б) серед бездержавних народів, головно в тих, у яких національні інтереси були особливо загрожені при одночасному рості бажань їх охороняти.
Отже різниця між інстинктовим і свідомим націоналізмом така, що:
1) Інстинктовим або стихійним націоналізмом є прямі і самочинні дії самого населення во ім'я оборони своїх національних інтересів.
2) Свідомим націоналізмом, або коротко: націоналізмом (у сучасному значенні) називаємо ті окремі політичні напрямки, організовані в партії або в організації, які утворюються на те, щоб діяти для національних інтересів свого народу.
В державних народах окремий обов'язок працювати над обороною й забезпеченням життєвих [інтересів] нації має державний уряд. Як довго він як слід це завдання виконує, нема серед суспільства соціологічних основ для повстання окремого націоналістичного руху чи партії. Але націоналізм інстинктовий існує серед усіх народів, відколи існують народи, по сьогоднішній день.
Існування націоналізму є фактом таким давнім і так само природним і конечним, як факт існування нації. Одно з другим нерозривно зв'язане: як довго існують нації, так довго існував і існувати буде націоналізм. Форми його вияву залежать від різних факторів, з яких головним є ступінь забезпеки національних інтересів. В країнах, де національні інтереси не були століттями смертельно загрожені, націоналізм існує в формі інстинктового посьогодні (Англія). Там, де вони були не забезпечені силами суспільства й держави, на підмогу їм творилися окремі націоналістичні партійні напрямки (Німеччина, Італія).
В бездержавних народів (Україна), де ступінь забезпеки національних інтересів найменший, націоналізм як інстинктовий рух і як політична організація має сповнити велике історичне завдання: організовування народу до боротьби за національні інтереси і до закріплення державного будівництва.
Націоналізм так довго не може перестати існувати, як довго існують нації. Чому? Він є результатом тої внутрішньої потреби народу, що називається самозбережний гін народу. А самозбережний гін буде існувати в природі народу так довго, доки народ існує. Перестати існувати може така чи інша форма вияву націоналізму. Наприклад, націоналістична партія, чи навіть націоналізм як окремий духовий чи політичний рух, коли сповнить своє завдання, стане для населення самозрозумілою категорією його мислення.
В Англії, в країні, де ступінь забезпеки національних інтересів найвищий, маємо приклад того виїмкового народу, де інстинктовий націоналізм вкорінився так глибоко в свідомість усіх без виїмку громадян, що він творить головну основу політичного мислення всіх англійців, без різниці на їхні партійні переконання. Тому творення в Англії окремої націоналістичної організації, як це пробував робити Мосли, є штучним снобізмом, який не тільки не обґрунтований ніякою внутрішньою потребою народу, але не має загалом нічого до роботи в країні, де націоналістів взагалі нема.
[Трохи інший стан в Америці, де в силу особливостей американської духовости національні інтереси утотожнювані з можливостями “бізнесу” громадян, тому в свідомість кожного американця є вкорінений особливого типу інстинктовий націоналізм, який покривається з його розумінням свободи широких меж для національного бізнесу. Загальна принаявність того типу інстинктового націоналізму, як і великі господарські й мілітарні спроможності країни, є настільки високими забезпеками національних інтересів Америки, що немає там ніяких конечностей для творення окремого націоналістичного руху.]*
На Україні, як серед бездержавного народу, така конечність є. Націоналізм в організованих формах має заступити в нас два неіснуючі на Україні чинники, що забезпечують народові здійснення його національних інтересів:
1) державну владу, якої завданням є охоронити інтереси нації;
2) самочинне думання самого громадянства інтересами своєї нації.
Доки український народ не буде мати власної суверенної влади й доки думання інтересами нації не ввійде в кров і кість усього українського громадянства без різниці партій, так як є в Англії, так довго існування націоналізму як окремого політичного напрямку на Україні буде зумовлене потребою повнішого забезпечення оборони національних інтересів. Коли ці дві цілі будуть досягнені — тоді завдання українського націоналізму як окремого руху буде сповнене. Більший або менший ступінь забезпечення національних інтересів даного народу рішає (в відворотно-пропорціональному відношенні) про меншу, або більшу потребу для нації в існуванні націоналізму як окремого, оформленого в політичну організацію, руху. Для старих державних народів, що звикли всією масою свого громадянства думати державно-національними проблемами, творити такі окремі партії потреби нема. Для народів, що власної держави не мають і яких громадянство само не думає в своїй масі державно-національними категоріями, потреба існування окремого націоналістичного руху на довгі роки зумовлена самою конечністю самозбереження народу.
* Як мотто до цієї праці Степан Ленкавський використав т. 1 “Загальних означень” із Постанов Основного Збору ОУН, у виробленні яких він особисто брав участь. — Ред.
• Ця частина тексту є в рукописі, однак викреслена в правленому автором машинописному варіанті праці. — Рeд.
“Український націоналізм”. Твори. Т.1 с.102-108

Дмитро Донцов ОГНЮ ІСКРА ВЕЛИКОГО


Дмитро Донцов

ОГНЮ ІСКРА ВЕЛИКОГО 

Чи довго ще буде каратися й мучитися Україна? Питання це раз у раз лунає з газетних статтей, з тужливих голосінь чулих поетів, у прозі...

Матеріалісти шукатимуть відповіді на це питання у заявах кремлівських "колективних" царів, в "нарадах", червоної Думи боярської або т.зв. "міжнародній констеляції". Я думаю, що тільки виходячи з прийняття примату духовного чинника, можна кинути світло на це питання - чи довго ще буде каратися Україна?

Перше каралися ті, хто в СССР підносив проти займанця гостру шаблю, або гостре слово. Потім прийшла кара на тих, які займанцеві прислуговувались, що викликало серед них та їх приятелів остовпіння:" За що? За що ж їх?!"

Та на тім не скінчилося. Прийшла черга і на мільйони тих на Україні, що "сиділи нишком", на масу "невтральних" і "льояльних". Це зовсім збило з пантилику всіх, яким і досі не в гадці, за що катують навіть тих, що "мовчать, бо благоденствують".

На подібне питання дав дотепну відповідь король Пилип Македонський - еллінським демократам ще перед нашою ерою. Коли він підбивав одну грецьку місто-державу за другою, а він всюди мав в них, як тепер Москва, свою 5-ту колону (тодішніх Мануільських, Затонських, Коцюбинських, Любченків, Димітрових, Паукерів і Нагів). І коли прийшла черга їм теж іти "під стінку", коли вони благали й питали Пилипових посіпак: за що? чи ж така є подяка їм за службу македонцям? - ті відповіли: - коли ви нині зрадили власний край, то завтра можете зрадити і Пилипа, тому й він вам не вірить... Дуже просто й дуже ясно!

Так думають і московські Пилипи. Тому, чи тепер, чи в четвер, а приходить черга каратися навіть прислужникам Москви, тій другій категорії, що йде під ніж катів. Бо що йде під той ніж перша категорія, та, що встає, щоб "кайдани рвати", - це не вимагає ближчого пояснення. Це зрозуміло кожному.

Але за що має каратися третя категорія, весь народ, ті мільйони невинних жертв, що з окупантом погодилися і на нього "чесно працюють"? - ось чого не годні воропати чутливі поети і прозаїки. Пилип, король Македонський, і на це питання дав відповідь. Коли деякі з тих невинних еллінів питалися, за що він переслідує їх: - Пилип знає, казали його слуги грекам, скільки кривд, скільки зла завдав він еллінам, тому й думає, що всі вони з цілого серця його неневидять, шукаючи, як йому за ті кривди відплатити (цитую з пам'яти)... Тому й нищив король, про всякий випадок, і масу отих невинних... З тих самих причин проводить своє народовбивство й Москва на Україні.

Як бачимо, наївно думає дехто, що от, мовляв, як би ріжні "шибайголови" і глупі "романтики" не бунтувалися проти Москви, то не було б і репресій супроти широких верств народу, ні супроти прислужників і лакеїв займанця, які ж "рятують, що можуть"... Наївні ці думки! Бо Пилипи, македонські і московські, мають свою логіку: просту, ясну і безпощадну!

Найцікавіша є справа з третьою категорією катованих. Чому їх, ту масу, витереблюються навіть тоді, коли сповидно не лишилося в ній навіть одного "козака із мільйона свинопасів"? Коли все нібито обернено в покірливу юрбу?

Чи справді все? В 1871 році Франція Люї-Наполеона була розгромлена німцями. Цісаря взято в полон, звитяжна пруська армія сунула лавиною на Париж. В цей час, збентежений прем'єр тимчасового уряду Франції, Тієр, питався Бісмарка: Вже ж імперіялістичного уряду Наполеона ІІІ-го немає, з ким же ж це воює Прусія? - З Людовіком XIV-им - була відповідь.

Прусія воювала здавалось їй, з невмирущим духом старої історії; войовничої, героїчної Франції Людовика XIV, Вобана, Тюрена, - з духом, який, думав Бісмарк, завжди готовий спалахнути знов і який спалахнув ще раз у 1917 році в особі Ж.Клемансо.

Як Гогенцолернська Прусія, хоч Франція тоді лежала розбита біля її ніг, все ще воювала з Людовіком XIV-им, так і Росія, навіть у початках нагшого століття все ще нищила в нас"мазепинство", героїчний дух старої України, дух Мазепи і Полуботка. Відомо, що в Полуботкові Петро I боявся знайти "другого Мазепу", тому й спротивився виборові його на гетьмана.

Відомо теж, що за Миколи II увесь тодішній національний рух на Україні був "п'ятнований" ім'ям "мазепинства". Хоч репрезентували його тоді такі постаті, як М.Грушевський, Винниченко, або українські "радикали",- такі ж чужі духові мазепинської України, як і Тієр з товаришами були в 1871 році - чужі духові старої, героїчної Франції. Не думали, певно, росіяни - білі і червоні - що з Грушевського і Винниченка вийде Мазепа, знали їм ціну, як політикам. Але боялися, що мазепинці (духом) можуть знайтися серед тих мільйонів на Україні.

І не помилилися! Доказ - спонтанний вибух української стихії в рр. 1917-21, з зовсім перед тим не знаними іменами, Ю. та В.Тютюнники, Безручко, Болбочан, Омельянович-Павленко, отамани протибільшовицьких повстань і т.п. Ніхто інший як Винниченнко, в 1920 році писав, що "довелося помічати увесь час на протязі цілої української революції, що іменно вони, ті, які, не вміли навіть говорити як слід по-українськи, вони були найбільш крайніми, запальними, непримеримими націоналістами" - мазепинцями. Чому це було так? Мабуть тому, що хоч і не були вони заторкнуті просвітньою пропагандою народолюбства демо-соціялістичних партій на Україні, але, якраз завдяки тому, не були вони заторкнуті анемічним, антимілітарним, антидержавницьким і пацифістичним москвофільством тих партій. За те ті "непримиримі", через Шевченка, може Руданського, через історичні перекази, пісні, думи, традиції козаччини, через місцеві легенди - хоч явно півзрусифіковані (українькі "ірляндці"). були насичені ще духом нашої історичної давнини.

Там була Шевченкова "огню іскра великого", що на пожарищі у попелі "тліла", несподівано вибухаючи новим пожаром. Як, де було тієї іскри шукати? Тому й вирішили московські Пилипи, розметати весь попіл, затопити водою - ану ж згаситься тоді й ту чи другу іскру, які десь невидно ще на пожарищі тліли. Звідси - масове винищування українців голодом, концентрати, табори смерти, терор, масові виселення, ціла політика народовбивства Москви на Україні.

Ідея ця запозичена московськими більшовиками в юдейського царя Ірода: "Ірод дуже розлютився і післав вимордувати всіх немовлят від двох літ і нижче"... Бо "так написано було через пророків", що там має повстати вождь, який визволить нарід з-під влади Ірода ... Може й Іроди на Кремлі теж знають, що саме з України має вийти той, що заб'є московсьького дракона? В кожнім разі політика масового винищування на Україні - не лише ворогів Москви, а й тих "невтральних", дуже добре дасться пояснити тривогою московського Ірода (“Ірод цар стривожився і ввесь Єрусалим за ним") що на тім пожарищі, в яке він обернув Україну, тут і там тліють невидимі "іскри вогню великого", який спaлить варварську імперію. Треба, отже, бити на осліп, вгору, вділ, вправо і вліво, без розбору - активних і покірливих, бунтарів і невтральних - всіх! а ну ж рука ката розтрощить тоді і тих, що були призначені вивести Україну із тьми і неволі? Та ж спротив України, що - в 1941р, коли сотні тисяч вояків українських відмовлялися боронити московську орду, - це як і 1917 рік, був наглий спалах недоглянутих катами іскор!

Що ж запалює їх, в наших душах, в душах того чи іншого українця?

Це буває ріжно... Зшиток у якогось сільського дяка заборонених Шевченкових поезій... Музей нашої старовини... Виступ Заньківецької... - в старі часи. Або повна суґестія і невідпертого чару картина Рєпіна - "Гетьман", опертий рукою на гармату, (під яким в "Історії" Тиктора стоїть чомусь підпис "Запорозький отаман")... Або галоп відділу гайдамаків житомирським шосе до Києва, в добу боїв 1919-1920 рр., який вогнем чогось нестримного і величного (щось як "Козацька слава" Мухина), воскреслого видива старої, героїчної України на все життя запалив душу малого дівчура, Лєни Теліги, яка оглядала ту сцену з будинку Київської політехніки... Іноді злітала та іскра навіть з творів ворогів, які з'являлися тут тією силою, що "das Boes willb das Gute scbafft" (Гете)... Знаю бо, що не одного "малороса" зробила українцем "Полтава" Пушкіна, як не одного "русинця" чи галицького москвофіла навернув на українство роман Сєнкевича "Огнєм і мечем": нехай у них зі знаком мінуса, як "дика стихія", з'являлась у тих творах давня Україна, але - всупереч їх намірам, повна непереможної сили, одчайдушного пориву і таємничого чару...

В одній із новіших совєтських історій російської літератури, одтверто висловлюється - назагал в СССР дуже шанованому А.Пушкіну, - висловлюється догану, як він міг протиставляти Петрові - "Великому" - "ізмєнніка" Мазепу, як рівнорядного володаря і рівновартого противника...

Дух мазепинства, дух, який досі блукає по Україні, - ось звідси злітають ті "іскри вогню великого" на вражливі душі, яких шукає вбити московський Ірод. Але запалити той вогонь можна тільки в душах, які в стані запалюватись, в сухих, вогнистих, горіючих душах аскетів і героїв, не в мокрих від сліз душах "лакеїв", "рабів" і "фарисеїв" за виразом Шевченка.

Коли тих останніх число змаліє, а тих перших, не "невтральних", не Іродових прислужників, число збільшиться, тоді лише безсильною стане політика Ірода на Україні. І царство його скінчиться. Благословенством України (або її прокляттям - думають Швейки) - є спадщина колишньої величі старого Києва. Або вона відновиться у давнім блиску, або стерта буде Україна з мапи Європи.

Вирішать про це, як завжди в історії, не такі чи інші видимі констеляції матеріального світу, а наявність і сила тієї іскри, невидимої під попелом зовнішнього, яка, спалахнувши огнем великим у серцях мільйонів, спалить дощенту, хоч не знати, як сповидно міцне царство насильства і зла.

 Українські герої знищили "військову міць" бойовиків

Українські герої знищили "військову міць" бойовиків: ходитимуть пішки
 31.01
Українські герої знищили "військову міць" бойовиків: ходитимуть пішки
Путінські найманці весь час наривалися своїми обстрілами та провокаціями
Українські герої знищили "військову міць" бойовиків: ходитимуть пішки
Проросійські бойовики 30 січня вчергове провокували українських бійців на напрямку Сокільники – Кримське.
У свою чергу, військові 30 січня знищили МТЛБ (багатоцільовий транспортер легкий броньований) бойовиків. Про це інформує прес-служба операції об'єднаних сил (ООС).
"30 січня ворог вдався до чергової провокації на напрямку Сокільники – Кримське, що на Луганщині, та розпочав обстріл наших оборонців, застосовуючи мінометну батарею та зенітну установку ЗУ-23-2, яка була встановлена на МТЛБ-У", - йдеться у повідомленні.
Українські бійці, котрі обороняються на зазначеному напрямку, мають у частині два добре підготовлені підрозділи. Зокрема, маневрену вогневу групу, призначену для боротьби з артилерійськими та мінометними батареями ворога та підрозділ винищувачів танків, на озброєнні якого є сучасні ПТРК "Стугна-П" і "Корсар".
"Названі підрозділи добре підготовлені, особовий склад пройшов бойове злагодження ще до прибуття в район проведення операції Об'єднаних сил", - розповіли в штабі ООС.
За словами військових, за лічені хвилини після початку ворожого обстрілу маневрена вогнева група нанесла удар у відповідь, а розрахунок української "Стугни-П" здійснив пуск по ворожому броньованому об'єкту, з якого вівся обстріл наших бійців.
"Результат наших дій у відповідь: мінометна батарея ворога подавлена; МТЛБ-У ворога разом з розрахунком зенітної установки ЗУ-23-2 знищено. Особовий склад розрахунку "Стугна-П" поданий до нагородження", - підкреслили військові.
Нагадаємо, загроза повномасштабного вторгнення Путіна висить над Україною уже давно, однак не варто забувати, що реалізація такого сценарію є більш ніж реальною.
Росія за місяць може розгорнути необхідні сили для початку широкомасштабної агресії проти України.
https://znaj.ua/events/207515-ukrajinski-geroji-znishchili-viyskovu-mic-boyovikiv-hoditimut-pishki?utm_source=iua

 Посол ЄС в РФ учинив демарш

Посол ЄС в РФ учинив демарш через затриманих українських моряків

Брюссель очікує негайного звільнення 24 українських моряків

03:10 31.01.2019
DW

Посол Євросоюзу в Росії Маркус Едерер зробив офіційний демарш перед заступником міністра закордонних справ РФ Олександром Грушком через утримуваних у російській в'язниці українських військовополонених. Про це повідомляє DW.

"Посол Едерер нагадав добре відому позицію ЄС щодо триваючого затримання Росією українських військовослужбовців", - йдеться в повідомленні.

Демарш - це класичний інструмент дипломатії, що означає виступ уряду або дипломатичних органів однієї держави перед урядом іншої держави з метою заявити свою позицію, висловити протест і т. д. 

Наголошується, що ЄС очікує від Росії негайного і безумовного звільнення 24 захоплених українських моряків, а також поваги до їх прав на юридичний захист та безперешкодний доступ до них консульських співробітників.

Брюссель також закликає Москву забезпечити доступ пораненим морякам до належної медичної допомоги. А застосування Росією сили 25 листопада минулого року знову назвали "неприйнятною".

У свою чергу постпредство РФ при ЄС трактувало зустріч по-іншому. У його заяві наголошується, що обговорювалася "ситуація на Україні в контексті мав місце 25 листопада 2018 року порушення українськими ВМС держкордону Росії в районі Керченської протоки". У Москві також хотіли б побачити з боку ЄС "принципового підходу щодо грубих порушень прав людини, дискримінації національних та мовних меншин, а також проявів неонацизму і антисемітизму на Україні".

 У Запоріжжі на честь Героїв Крут запалили смолоскипи

У Запоріжжі на честь Героїв Крут запалили смолоскипи
29 Січень 2019, 20:37
У Запоріжжі на честь Героїв Крут запалили смолоскипи , 29 січня 2019 року
 
У Запоріжжі на честь Героїв Крут запалили смолоскипи , 29 січня 2019 року
    У Запоріжжі День пам’яті Героїв Крут відзначили смолоскипною ходою. Її учасники пройшли центральним проспектом Запоріжжя від міськради до майдану Героїв революції, де відбувся мітинг.

«Між 2019 роком і 1918 ром можна провести паралель, адже з початком російсько-української війни саме молодь 17–18 років, добровольці, молоді хлопці пішли захищати свою державу. Так само, як і крутянці, вони не мали належної підготовки військової. Так само, як і крутянці, які всього тиждень готувались до бою, так само наші хлопці зараз. І досі ми втрачаємо молодих героїв. Дуже шкода, але ми обов’язково йдемо до перемоги», – розповіла організаторка акції Ярина Геращенко.

Смолоскипна хода на знак вшанування пам’яті Героїв Крут відбувається в Запоріжжі п’ятий рік поспіль.

Бій під Крутами відбувся 29 січня 1918 року на залізничній станції в сучасній Чернігівській області за 130 кілометрів на північний схід від Києва. Цей бій між 4-тисячною більшовицькою армією Михайла Муравйова та загоном із київських студентів і бійців вільного козацтва, що загалом нараховував близько 400 людей, тривав 5 годин. 27 юнаків потрапили після бою в полон до більшовиків та були страчені.

У березні 1918 року, після підписання більшовиками Брестської мирної угоди та з поверненням уряду УНР до Києва, Центральна Рада вирішила урочисто перепоховати полеглих студентів на Аскольдовій могилі у Києві. Щороку в Україні урочисто вшановують пам’ять Героїв Крут.

 

https://www.radiosvoboda.org/a/news-den-pamyati-geroyiv-krut-u-zaporizhzhi/29740391.html

 Україна вшановує 101 річницю подвигу під Крутами

Україна вшановує 101 річницю подвигу школярів і студентів під Крутами
Історична реконструкція «Бій за станцію Крути». 
 
Сьогодні, 29 січня, в Україні вшановують День пам’яті Героїв Крут – школярів і студентів, які загинули захищаючи батьківщину у бою з переважаючими підрозділами Червоної Гвардії 29 січня 1918 року.
«Битва під Крутами – символ героїзму української молоді. Тоді холодного січневого дня 1918 року в нерівному бою проти переважаючих сил ворога виступили зовсім юні, але нескорені захисники своєї Батьківщини», – нагадує прес-служба Українського інституту національної пам’яті.
Оцінюючи військові й політичні наслідки бою під Крутами, історики наполягають, що у цьому випадку не можна говорити про поразку:
Джерело: memory.gov.ua
«Співвідношення сил становило 1 до 10 не на користь українців, а співвідношення втрат – 1 до 3 саме на користь українців», – підкреслив голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович.
«Бій під Крутами стримав більшовицький наступ на 4 дні. І це були вирішальні дні для української дипломатії, аби домогтися від міжнародної спільноти визнання України – завдяки цьому стало можливим укладання Брест-Литовського миру, що de-facto означало міжнародне визнання української незалежності. Це був бій за майбутнє, який показав, що Україна стала можливою саме завдяки армії», акцентував Володимир В’ятрович
Довідка IA ZIK.
На початку січня 1918 року більшовики встановили контроль у Харківській, Катеринославській та Полтавській губерніях та розгорнули наступ на Київ. Наступ більшовицькі війська вели двома групами: одна вздовж залізниці Харків-Полтава-Київ, друга – у напрямі Курськ-Бахмач-Київ. В Бахмачі обидві групи об’єдналися.
Центральна Рада УНР у своєму підпорядкуванні мала окремі частини колишньої російської армії, що були українізовані, а також сформовані із добровольців підрозділи, серед яких варто назвати курінь Січових стрільців на чолі з Євгеном Коновальцем, загони вільного козацтва, та сформований Симоном Петлюрою Гайдамацький Кіш Слобідської України. Саме добровольці стали опорою Центральної Ради.
25–27 січня 1918 року запеклі бої розгорнулись за станцію Бахмач. Оборона цього міста є однією з героїчних і маловідомих сторінок в історії визвольної боротьби українського народу.
Українські війська змушені були залишити Бахмач і відступити до станції Крути. На підкріплення українських частин в Крути було направлено Першу Українську юнацьку (юнкерську) школу імені Богдана Хмельницького у складі чотирьох сотень (400–450 курсантів та 20 старшин (офіцерів). До юнаків школи приєдналась перша сотня (116–130 осіб) новоствореного добровольчого Помічного Студентського куреня січових стрільців. Значна частина студентів та гімназистів не мала достатньої військової підготовки, були погано озброєні та екіпіровані. До курсантів юнацької школи, студентів і гімназистів приєдналося ще зо 80 добровольців з підрозділів місцевого Вільного козацтва з Ніжина.
Загалом, за різними підрахунками, у Крутах 29 січня 1918 року перебувало від 420 до 520 українських воякiв і юнакiв та студентiв, якi мали на озброєнні до 16 кулеметів, бронепотяг під командою сотника М. Ярцева і бойовий потяг сотника С. Лощенка.
Близько шести годин тривав бій з переважаючими російськими військами, загальною чисельністю близько 4800 осіб.
Після бою, користуючись присмерком, українські війська організовано відступили зі станції Крути до ешелонів. 27 студентів та гімназистів – одна чота – під час відступу потрапили у полон. І наступного дня вони були розстріляні або замордовані. Розстріл студентів під Крутами був одним із перших випадків розправи над полоненими у роки російсько-української війни, яка розпочалася в грудні 1917-го і тривала з перервами до листопада 1921 року. Він показав, що росіяни ведуть цю війну за іншими правилами, адже на фронтах Першої світової воюючі сторони дотримувались міжнародних Женевських конвенцій щодо полонених, за якими останнім гарантувалося життя.
Тіла загиблих студентів і гімназистів з-під Крут були перевезені до Києва, де 19 березня 1918 року урочисто поховані на Аскольдовій могилі. Участь у траурному мітингу на Аскольдовій могилі взяли державні й політичні діячі УНР, представники інтелігенції.
За сучасними підрахунками втрати українських військ під Крутами оцінюють у 70–100 загиблих.
Втрати бiльшовицьких вiйськ пiд Крутами були значними, сягали тільки вбитими 300 воякiв.
Відступаючи, крутянці підірвали мости і залізничне полотно і цим затримали більшовицький наступ. Затримавши ворога на чотири дні, вони дали змогу укласти Брест-Литовський мир, що de-facto означав міжнародне визнання української незалежності.
Трагічна загибель студентського куреня під Крутами стала символом патріотизму і жертовності в боротьбі за незалежну Україну. Уже в березні 1918 року, після підписання Брестської мирної угоди, за німецької окупації України та з поверненням уряду УНР до Києва, за рішенням Центральної Ради від 19 березня 1918 року було вирішено урочисто перепоховати полеглих студентів на Аскольдовій могилі в Києві. Тіла 28 вояків-студентів було перевезено до місця, де відбулася громадська жалоба і поховання. На церемонії виступив Михайло Грушевський, який назвав цей учинок київської молоді героїчним.
Павло Тичина написав вірш, присвячений вшануванню полеглих – «Пам’яті тридцяти». Після цього про подвиг молоді під Крутами в Україні було забуто на понад 70 років. Щойно 29 січня 1991 року з ініціативи Народного руху України, Студентської спілки, інших національно-демократичних організацій в Крутах було встановлено березовий хрест та відбувся перший невеличкий громадський мітинг.
На державному рівні вшановувати пам’ять героїв Крут почали в Україні лише 2004 року. За рік перед цим, у січні 2003 року Президент Леонід Кучма підписав розпорядження «Про вшанування пам’яті героїв Крут».
У період президентства Віктора Ющенка відзначення роковин бою під Крутами перетворилося на масштабну подію. Участь у велелюдних урочистостях брали вищі посадові особи держави, політики, представники громадськості.
бій під Крутамиісторіяновини Україниновини політики Читайте більше тут: https://zik.ua/news/2019/01/29/ukraina_vshanovuie_101_richnytsyu
_podvygu_shkolyariv_i_studentiv_pid_krutamy_1498085

 Президент вручив державні нагороди пораненим ЗСУ

Президент вручив державні нагороди пораненим військовим 72 омбр ім. Чорних Запорожців

26 січня 2019 року - 11:43

Президент вручив державні нагороди пораненим військовим 72 омбр ім. Чорних Запорожців 

 

 

Президент, Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України Петро Порошенко відвідав військовослужбовців 72 окремої механізованої бригади  ім. Чорних Запорожців, які перебувають на лікуванні у Національному військово-медичному клінічному центрі «Головний військовий клінічний госпіталь».

 

Глава держави ознайомився з умовами лікування військових, поцікавився їх станом здоров’я та побажав швидкого одужання героям. Президент повідомив, що разом з Міністром оборони Степаном Полтораком вирішили приїхати в госпіталь до поранених по дорозі в Білу Церкву, куди сьогодні повертаються їх побратими, військовослужбовці 72 окремої механізованої бригади ім. Чорних Запорожців із зони проведення операції Об’єднаних сил.

 

«Ми приїхали сюди для того, щоб подякувати кожному з вас за зразкове виконання бойових завдань. А також, щоб спитати чим потрібно допомогти», - звернувся до бійців Глава держави. Військовослужбовці подякували Петру Порошенку та зазначили, що не мають нарікань на умови лікування.

 

«Я як Президент, Верховний Головнокомандувач пишаюсь тим, яка на сьогоднішній день у українського народу армія, Збройні Сили, який патріотичний дух, яка тверда мотивація», - наголосив Президент.

Президент сказав, що передаватиме вітання від поранених військових їхнім бойовим побратимам із 72 омбр, яких він сьогодні зустрічатиме в Білій Церкві.

 

Глава держави вручив нагороди військовослужбовцям за самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, зразкове  виконання  військового  обов’язку.

Медаллю «Захиснику Вітчизни» нагороджені солдати Олександр Дрига, Владислав Бевзюк, Олексій Ізотов, Ігорь Панченко, Рустам Винниченко та Єгор Коновалов, сержанти Андрій Яценко, Микола Мельник, молодший сержант Вячеслав Ізотов.

Президент також вручив цінні подарунки пораненим військовослужбовцям.

Комент Богдана Гордасевича: Особисто для мене саме пошанування поранених є найважливіша тема для нас в Україні, тому я радий бачити посилену увагу в цьому питанні Президента України Петра Порошенка. Просто уявіть ситуацію з пораненими на окупованій частині, де вони убого доздихають без жодної уваги і допомоги, як і без майбутнього зі своїм каліцтвом в соціумі. Пораненим ветеранам ЗСУ увага і пошана найбільша! 

 Як святкували 100-річницю дня проголошення Акту Злуки УНР і ЗУНР

День Соборності

22 січня в Україна відзначила День Соборності. Святкували 100-річницю від дня проголошення Акту злуки УНР та ЗУНР 1919 року. Офіційний державний статус «День Соборності України» отримав у 1999 році. Традиційно в цей день на мості Патона у Києві відбулась акція «Живий ланцюг Соборності». Колони учасників почали рухатися одна одній назустріч північною пішохідною частиною мосту, щоб утворити символічний ланцюг єдності. З нагоди свята свої привітання висловив українцям Президент та прем'єр-міністр. Також у День Соборності високими державними нагородами відзначаються видатні українці, які самовіддано долучилися до будівництва держави. І тому на ювілеї проголошення Акту злуки, Президент звернувся до Патріарха Філарета зі словами великої пошани і сказав про те, що він був, є і залишиться духовним лідером українського народу. Тому ухвалив рішення присвоїти йому високе звання Героя України. А через день, 23 січня, Патріарху виповнилось 90 років.

 Нарешті гарна відповідь Хуйлустану

"Новий Wikileaks" опублікував 175 ГБ витоків щодо РФ і Донбасу
4654 ПЕРЕГЛЯДИ
Субота, 26 січня 2019, 

Проект Distributed Denial of Secrets (DDoSecrets) у п'ятницю оприлюднив масштабну колекцію документів з РФ, отриману шляхом хакерських зламів та витоків інформації.

Як пише The New York Times, більшість матеріалів, які проливають світло на російську війну в Україні, а також на зв'язки між Кремлем і Російською православною церквою, тощо, були опубліковані раніше в Росії, Україні та інших країнах.

Однак вражає обсяг матеріалу – 175 гігабайтів.

Як зазначила група DDoSecrets, основні файли нової колекції під назвою "Темна сторона Кремля" включають "сотні тисяч повідомлень і файлів російських політиків, журналістів, олігархів, релігійних діячів і націоналістів/терористів в Україні".

Зазначається, що документи включають об'ємний архів матеріалів з МВС Росії, який WikiLeaks відмовився публікувати у 2016 році.

Також опубліковано багато російських електронних листів та інших матеріалів, отриманих хакерською групою "Шалтай Болтай", документи російського експортера зброї "Рособоронекспорт" і матеріали щодо фальсифікації історії падіння в Україні малайзійського пасажирського літака рейсу МН17 у 2014 році.

Новий сайт працює приблизно за моделлю WikiLeaks - запрошуючи хакерів та інформаторів надсилати конфіденційні документи.

The New York Times пише, що українські хакери наполегливо працювали над викриттям російської таємної діяльності в окупованому Криму та ОРДЛО, бізнесмени використовували хакерів проти суперників, активісти прагнули викрити правопорушення з боку поліції та силових структур.

"Отримані архіви електронних листів і внутрішніх документів були розміщені по всьому Інтернету, а нова колекція прагне зібрати все в одному місці", - йдеться в матеріалі.

Емма Бест, журналістка з Бостона, яка допомагала організувати DDoSecrets, повідомила виданню, що сайтом займається менше 20 осіб, які живуть у різних країнах, однак більшість з них воліють залишатися неназваними.

Бест розповіла, що близько двох тижнів тому, коли матеріал щодо РФ було зібрано, але ще не опубліковано, хтось спробував стерти один із серверів групи.

У зв'язку з цим група прискорила публікацію матеріалів на кілька тижнів і зберегла копії архіву в декількох місцях, щоб запобігти його знищенню.

Українська правда

 Промова Патріарха України Філарета 23 січня 2019 року

Промову Патріарха України Філарета під час урочистої академії з нагоди його 90-річчя варто прослухати кожному, бо то ціла епоха.


Дивився всю трансляцію наживо на каналі "Рада", бо інші канали припинили завчасно, а даремно, бо то варто уваги в повному обсязі з виступами і промовами. Давно не бачив нічого з більш величного заходу на славу державі і людині одночасно. Слава Україні! І слава Філарету!
  5  

Незабутня Соломія Крушельницька

Ця жінка була народжена для сцени. За життя її визнали найвидатнішою співачкою світу.

Соломія була зразковою ученицею. Першим досвідом співу для Соломії Крушельницької був домашній хор – у ньому співали всі восьмеро дітей старовинного українського роду Крушельницьких.

Під час одного з таких виступів у юну Соломію закохався молодий семінарист Зенон Гудковський. Зачарований голосом і вродою він попросив її руки, і батьки дали згоду. Але для Соломії це рішення було наче вирок, адже вона не кохала. В її житті тоді була лише одна пристрасть – музика.

На скасуванні заручин наполягала сама Соломія. Це суперечило всім суспільним нормам. Однак, Амвросій Крушельницький підтримав доньку, адже понад усе він хотів бачити свою доньку щасливою.

Під час навчання в консерваторії вона виконує головну партію в ораторії Г. Ф. Генделя «Месія». В 21 рік Соломія дебютує на сцені Львівської опери. Саме там її побачила італійська прима Джемма Беллінчоні. Вона переконує дівчину продовжити навчання в Італії!

Вчити доньку за кордоном для сільського священника було розкішшю, але задля великого майбутнього доньки Амвросій Крушельницький був здатний на все. Він взяв позику в банку і відправив доньку на навчання за кордон.
Батько Соломії не прогадав, у її дипломі згодом записали: «… має всі дані для того, щоб стати окрасою навіть першорозрядної сцени».

В Італії всю себе Соломія присвячує навчанню. Їй викладають найкращі педагоги, Крушельницька займається по шість годин на день і вже за рік тріумфує на італійській сцені.

Публіка в захваті від її унікального сопрано. Згодом були виступи в провідних театрах Європи, де співали найкращі світові зірки.

У перші десятиріччя найбільш популярними на оперній сцені були четверо чоловіків – Енріко Карузо, Маттіа Баттістіні, Тітта Руффо та Федір Шаляпін. І лише одна жінка змоглася сягнути їхньої висоти – це була Соломія Крушельницька.

У кого б не перевтілювалась Соломія Крушельницька – Аїду, Кармен, Брунгільду – кожна прем’єра за її участі мала шалений успіх.

Своїм бездоганним відчуттям музики співачка прославила не одну арію. Якось вона навіть врятувала оперу славетного італійця Джакомо Пуччіні. Соломія вмовила композитора переробити його «Мадам Батерфляй», прем’єра якої з тріском провалилася.

Згодом оновлену оперу презентували в Брешії. Соломію Крушельницьку, яка виконала головну партію в ній, сім разів глядачі викликали на біс.
«Крушельницька врятувала оперу «Мадам Батерфляй», адже в першій своїй редакції, вона зазнала провалу. Крушельницька була українкою, хоча і в Польщі, і в Італії її вважали своєю співачкою»

Співачка завжди підкреслювала своє походження – на біс виконувала тільки українські пісні.

Європа, Америка, Африка – серед шанувальників Крушельницької було безліч політиків, багатіїв і всесвітньо сідомих співаків. Але Соломія всю свою пристрасть віддавала тільки сцені. І не тільки публіці – а й родині.

Соломія розуміла, що мусить виправдати надії літнього батька. У 30 вона вже була годувальницею родини, і навіть купила рідним будинок у Львові.

Лише одного разу Крушельницька скасувала запланований виступ. Після виверження Везувію, лікарі відмовили її від виступів у Палермо. Соломія вирушила у Віареджо, і там зустріла людину, яка докорінно змінила все її життя.
Розумний, аристократичний італієць, мер міста Віареджо Чезаре Річчоні став коханням всього її життя. Він був на 20 років старший за Соломію, однак лише з ним Крушельницька, яка раніше була віданна лише сцені, пізнала земне кохання.
Закохана Соломія Крушельницька понад усе боялася відмови цього чоловіка, який всього за декілька тижнів став їй не просто другом.

Його освідчення, а потім весілля і будівництво спільного будинку стало ідеальним початком їхніх 28 років сімейного щастя.
Першим серйозним потрясінням стала смерть коханого чоловіка. А за кілька тижнів прийшла ще страшніша новина. В Україні після тяжкої хвороби померли брат і батько Крушельницької. Не роздумуючи й миті, Соломія збирає речі і їде на Батьківщину підтримати рідних.

Львів, 1947 рік. Соломія Крушельницька виходить на сцену, щоб заспівати свою останню партію.

Вісім років тому вона приїхала до Львова провідати рідних. Тоді вона навіть подумати не могла, що назавжди стане тут заручницею і більше ніколи не побачить Італіі, де залишилось усе її життя і могила коханого чоловіка.

Через перелом ноги вона затрималась на Батьківщині значно довше, ніж планувала. Якраз у цей час до міста входять радянські війська, і співачка не може отримати права на виїзд.
Назад до Італії Соломію Крушельницьку не пустили, а радянське громадянство дали тільки після передачі її італійської вілли на користь СРСР. Згодом конфіскують і будинок, який був куплений у Львові для батьків.

Однак і це не зламало співачку. Разом з сестрою вона оселилась у невеличкій двокімнатній квартирі і продовжувала займатися співом, давала приватні уроки.

Після Другої світової війни домоглася дозволу викладати офіційно в Львівській консерваторії, але визнавати Соломію там не поспішали.

У 1949 році Соломія востаннє вийшла на сцену.

Рак горла щодня робив голос слабшим, але для цього виступу вона збирає всі свої сили.

Велика Соломія Крушельницька прощалася з глядачами Львова, а перед очами оперної примадонни плили сцени Відня, Мілану, Парижа, Нью-йорка, Варшави…

Джерело: ukrainki.kanalukraina.tv

 Інфа про Бандеру

Sueddeutsche Zeitung: Місце загибелі Бандери тепер поле битви кібер-шпигунів , 22 січня 2019 



Впродовж минулого століття Мюнхен перетворився на шпигунський центр, таким він лишається і досі. Бандера загинув у Мюнхені, який лишається полем шпигунських битв навіть сьогодні / УНІАН Коли торік стало відомо, що Федеральна розвідувальна служба ФРН десятиліттями використовувала радіоточку, встановлену в Північній вежі собору Фрауенкірхе, не лише католики були ображені, а й всі жителі Мюнхена. Адже місто з усіх у Німеччині найбільше постраждало від шпигунів. Однак, німецькі розвідники запевнили, що ні за ким не стежили з церковної вежі. Згідно з твердженням експерта Еріха Шмідта-Айнбома, станцію на Фрауенкірхе використовували скоріше для зв’язку зі своїми. З 98-метрової вежі можна було легко зв’язатися з тогочасною столицею, а також з центром німецьких спецслужб в Пуллах-ім-Ізарталь. У всякому разі, з точки зору розвідників, Мюнхен ніколи не був провінцією, пише Sueddeutsche Zeitung. І для цього було багато причин. Читайте також Tages Anzeiger: Шпигуни Росії атакували лабораторію, яка розслідує замах на Скрипаля і хімічні атаки в Сирії Тікаючи від переслідування в рідних країнах, багато інтелектуалів і революціонерів обирали Мюнхен для вимушеного вигнання. Вождь «більшовиків» Володимир Ленін теж якийсь час ховався тут. А коли він влаштував переворот у Росії, вже його опоненти із СРСР з’їжджалися в Мюнхен. Після Другої світової війни США спробували перетворити німецьке місто на фортецю проти комунізму, розмістивши тут найбільше своє консульство. Звідси велося прослуховування країн Східного блоку, а також трансляція «Радіо Свободи» у певних напрямках. Видання також нагадує, що в Мюнхені також діяла штаб-квартира Організації українських націоналістів, яка спочатку була розміщена на Даухерштрасе, 9, потім на Ліндвурмштрасе, 205. Згодом українські націоналісти переїхали на Зеппелінштрасе, 67. Український вільний університет теж був перенесений з Праги в Мюнхен. В 1953 році в місті КДБ отруїло чесько-німецького троцькіста Вольфгана Салуса. А через 5 років після того від отрути тут помер українських націоналіст Лев Ребет. Найвідомішим випадком розправи в Мюнхені видання називає загибель Степана Бандери. Агенти КДБ вбили його 15 жовтня 1959 року. На сходах буднику за адресою Крайтмайрштрасе, 7 Бандері в обличчя вилили отруту. Читайте також 110-річниця з дня народження Бандери: цікаві факти з життя найвідомішого націоналіста України Sueddeutsche Zeitung пише, що навіть сьогодні діяльність шпигунів не припинилася в Мюнхені. Але тепер їхня мішень не лише дисиденти-втікачі, а й оборонні й технологічні компанії. Кібершпіонаж взяв під приціл бізнес і науковців. І це стає дедалі більшою проблемою. «Баварські компанії і вищі навчальні заклади особливо в полі зору іноземної розвідки, тому що вони успішно розробляють інноваційні технології майже для всіх індустрій», - йшлося в нещодавньому звіті Агенції із захисту конституції ФРН. Особливо уразливі відносно малі і середні компанії, які працюють над розробкою технологій. Тому що часто у них немає можливості надійно захищатися від шпигунських атак. Агенція із захисту конституції ФРН у Баварії створила спеціальний центр, щоб допомогти бізнесу захиститися від кібератак хакерів і проникнення іноземних шпигунів.

 Сторіччя Злуки УНР і ЗУНР

Виступ Президента України з нагоди Дня Соборності України та 100-річчя проголошення Акту злуки УНР та ЗУНР

22 січня 2019 року - 11:03

Виступ Президента України з нагоди Дня Соборності України та 100-річчя проголошення Акту злуки УНР та ЗУНР  

 

 

Дорогі співвітчизники!

Рівно сто років тому на цьому майдані сталася одна з найбільших подій у тисячолітній  історії України. Тут відбулося  проголошення Акту Злуки Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки. Об'єднання в єдину державу. З того дня і навіки незалежність України означає її самостійність і соборність.

Підтвердженням прагнень до соборної і суверенної держави був велелюдний Софійський майдан. Багатотисячна громада вітала проголошення Акту Злуки. Військовий парад, синьо-жовті знамена, урочиста атмосфера, дуже особливий піднесений настрій та освячення дійства службою Божою у Святій Софії…. Навіть недовгої збереженої хроніки досить, аби відчути – то було справжнє національне свято.  Так вершилася історія.   

Акт Злуки – це найвища точка української революції і визвольних змагань початку двадцятого століття. Він став результатом величезних всенародних зусиль, праці і боротьби, що тривали століттями. 

Українська революція продемонструвала наявний на той час колосальний державницький потенціал України. Його творили тисячі і тисячі прославлених і незаслужено забутих літераторів, музикантів, акторів, лікарів, священиків. Їхньою подвижницькою працею державність України з давнього спогаду перетворилася на живу мрію, а мрія стала політичною програмою. Історичні обставини, пов’язані з поразкою імперій у Першій світовій війні, дали Україні унікальну  можливість реалізувати свою державність.  

На жаль, шанс тоді було втрачено. Головна причина: тогочасним українським політикам забракло єдності. І не знайшлося тоді політиків, які могли б об’єднати народ для протистояння московській навалі.  Втрата незалежності мала наслідком і втрату соборності. Україну знову поділили чужі держави, а над нашим народом нависла ніч бездержавності, в якій проти нього коїлися тяжкі злочини. 

Але продовжувала жити велика надія. І коли наприкінці двадцятого століття випав новий шанс для України здобути державну самостійність,  ми знову згадали про єдність як про головну запоруку незалежності.  

21 січня 1990 року «живий ланцюг» мільйонами рук поєднав Львів із золотоверхим Києвом. Як видимий знак того, що настала черга відновлення незалежності держави. Нація згадала свій історичний досвід і оперлася на нього. Так постала незалежна Україна, єдина і неподільна, від Чернігова до Криму,  від Ужгорода до Луганська.  

Україна здобула незалежність, але в Кремлі точно з цим не збиралися миритися. І буквально з моменту проголошення нашої незалежності почалися спроби відновлення російської імперії. З висоти теперішнього досвіду ми можемо точно назвати ці спроби початком гібридної війни проти України. Знаряддям для ворога стали українські політики, які малювали карту з поділу України, ділили її на російськомовну і українськомовну. І вони байдуже дивилися на те, як розкрадали армію, допомагали зав’язати на шиї економіки «газовий зашморг» кабальних контрактів.

І час істини настав у 2014-му. Україна твердо ступила на шлях зміцнення своєї свободи, своєї незалежності, на шлях до Євросоюзу, на шлях до НАТО. І щоб змусити нас зректися цього вибору, Москва анексувала Крим і спробувала роздробити нас на частини, аби легко проковтнути. Перед нами знову постала загроза втрати соборності і незалежності. Але ціною великих жертв, ціною великих зусиль українського народу ця загроза відведена. І у жорсткому протистоянні з терористами, з російськими найманцями і з частинами регулярної російської армії ми з вами зупинили ворога. А гаслом нашим було: «Єдина країна».

Україна зміцніла, Україна продемонструвала впевненість у своїх силах.  І в День Соборності ми щиро звертаємося до наших земляків, які живуть в кордонах України, але на тимчасово окупованих територіях Криму, частини Луганської та Донецької областей. Ми ніколи про вас не забуваємо. Ми кожного дня працюємо для того, щоб наблизити день вашого звільнення від ворожого ярма.

Для досягнення наших цілей нам потрібно берегти і зміцнювати нашу українську єдність і соборність. А тому всім має бути чітко зрозуміло – Україна є унітарна держава, з однією державною мовою - так записано в українській Конституції. Жодних федерацій і ніяких спеціальних статусів. Єдина незалежна соборна Україна!

А ще ми твердо знаємо, яким має бути фундамент нашого дому. Ми знаємо, що у нього є ще одна незамінна опора, основа нашої духовної незалежності. Ми не можемо йти обраним нами шляхом, якщо українська православна громада розділена. Маємо позбавити ворога такого інструменту – інструменту послаблення нашої державності, інструменту –як залежність церкви від Москви, від впливу країни-агресора.

У різдвяні дні  ми отримали радісну новину, яка ще більше зміцнила нашу віру і силу. Створення Православної Церкви України ще раз продемонструвало силу єдності. Ми вкотре пересвідчилися – коли ми єдині, для нас немає нічого неможливого. Те, що роками десятиліттями, століттями здавалося недосяжним - збулося. Прийшов час, щоб на цьому духовному фундаменті, непідвласному жодним підступам ворога, ми продовжили будувати спільний мирний, процвітаючий, спільний для всіх український дім.

Томос – це ще один символ нашої незалежності і державної, і духовної. І я хочу нагадати слова, з якими Вселенський Патріарх звернувся після підписання Томосу до митрополита Київського і всієї України Епіфанія, а за його посередництвом до українського народу і всього світу: «Дорогий наш брате, цього чудового історичного дня у священному осередку православ’я з нами перебувають князь Володимир, княгиня Ольга, а з ними разом усі нащадки української землі. Всі ті, хто стояв за свої очевидні права; хто завзято боронив їх як окремі права українського народу, як уселюдську справедливість, але також як і права особи».

Княгиня Ольга, князі Володимир Великий, Ярослав Мудрий і Володимир Мономах – це є київські, українські, а не московські, російські володарі. Рівноапостольний Володимир охрестив свій народ у Києві, де тисячоліттями все стоїть на своєму місці: і фундаменти Десятинної церкви, і Свята Софія, і храм Спаса на Берестові, і Києво-Печерська лавра. Золотоверхий Київ в нашій традиції давно став «новим Єрусалимом».

Так називав наш Київ і митрополит Володимир Сабодан, заповідаючи своєму наступникові об’єднатися з усіма православними України в єдину помісну церкву. Варто, щоб до цих слів щирого християнина і патріота нашої землі прислухалися всі, хто сьогодні  вирішує, ставати членами Православної Церкви України, чи залишатися в церкві московській.

Ми хочемо і робимо так, щоб цей вибір і далі відбувався в мирі і спокої, без насильства.

Я хочу подякувати Верховній Раді України і її Голові Андрію Парубію за те, що Парламент України підтримав моє звернення до Вселенського Патріарха щодо надання нам Томосу, а зараз прийняв необхідну законодавчу базу для того, щоб мирно відбувався процес. Днями я підпишу закон, який гарантуватиме винятково мирні та добровільні переходи парафій в чіткій, визначеній законом України процедурі.

Дорогі співвітчизники!

«Разом з власної волі з 1919 року» – під таким гаслом Україна сьогодні відзначає столітній ювілей Акту Злуки.

Але ми перебуваємо напередодні важливого народного волевиявлення. Сто років історичного досвіду заохочують нас до правильних висновків з минулого. Ми знаємо про безпрецедентний масштаб підготовки Кремля до втручання у вибори. І з цим стикаємося, до речі, не лише ми, вся Європа, увесь світ. Але немає сумнівів у мудрості нашого народу, у його єдності на шляху, яким ми йдемо у майбутнє.

Наш шлях – це дорога до Євросоюзу, до НАТО, до миру і добробуту. Ми з вами зберегли державу, зцементували її фундамент і довели, що здатні здобувати перемоги на нашому власному шляху.

Ми відродили українське військо у небачений в історії термін. Сьогодні Збройні Сили України – це сотні тисяч належно підготовлених, озброєних і забезпечених усім необхідним воїнів, вихованих на українських військових традиціях.

Наш європейський курс, попри активну протидію Росії на дипломатичному фронті, дозволив нам з вами добитися ратифікації Угоди про асоціацію усіма країнами Євросоюзу і запустити роботу поглибленої і всеохоплюючої зони вільної торгівлі з Європейським Союзом. ЄС уже став найбільшим торговельним партнером України.   

На черзі – прихід в Україну потужних інвестицій,  пришвидшення темпів розвитку нашої економіки. Про це вже завтра говоритиму в Давосі на зустрічі з керівниками держав та великих світових компаній.   

Рівень зростання ВВП за підсумками 2018 року складе 3,4%. Це не так багато, але – це є максимальний показник за сім років.  Інфляція знизилася до 9,8%. Вона ще доволі висока, але це – найнижчий показник за п’ять років. Золотовалютні резерви зросли майже до 21 млрд доларів. Це - п’ятирічний максимум.

Що означають ці сухі цифри?  Вони означають, що найгірше вже позаду. Що криза, спричинена війною, економічною агресією та блокадою з боку Росії – відступає. Відступає завдяки спільним зусиллям влади, суспільства, бізнесу. Що відновлення економічного зростання відкриває можливості і до відновлення рівня життя. Що це вже зовсім недалека перспектива, року-двох, від сили трьох, коли, нарешті, плоди реформ стануть відчутними для абсолютної більшості суспільства.

Створення армії та відновлення економічного зростання;  асоціація з Євросоюзом і безвізовий режим;  децентралізація і Томос; курс на вступ до НАТО та Євросоюзу – це чіткі та системні, послідовні кроки відповідно до нашої довготривалої стратегії. А перехід до європейської якості життя українців – це є головний зміст нашої державної політики, яка спирається на єдність нашого народу.

Європа – це високі стандарти життя, а НАТО – надійна гарантія безпеки.

Ми єдині і вільні. Жодна імперія нас не зможе більше розділити. Ми йдемо своїм шляхом. І на цьому шляху армія боронить нашу землю, мова боронить наше серце, а віра боронить нашу душу. У нас є підстави впевнено дивитися у майбутнє.

Дозвольте завершити словами великої Ліни Костенко:

Не допускай такої мислі,

що Бог покаже нам неласку.

Життя людського строки стислі.

Немає часу на поразку.

Ми з вами точно переможемо!

Слава Україні! 

 100 років Соборності України

100 років Соборності України. Сергій Жадан про відчуття простору «від Сяну до Дону»
21 Січень 2019, 14:30
Письменник Сергій Жадан
 
Письменник Сергій Жадан
Сто років соборності

Людям, які все життя живуть на кордоні, їхнє порубіжжя зазвичай нормою й видається – воно визначає систему координат, воно є осердям ландшафту. Ми, східняки, часто дивимось на нашу українську географію саме так – чіпляючись периферійним зором за кордон, що весь час тяжіє на Сході – ось тут, зовсім поруч, на відстані одного марш-кидка. Західний кордон нами сприймається скоріше метафізично, аніж суто географічно – межа країни, брами Європи, час безвізу. Все це відбувається так далеко, що складно вважати це особистим досвідом.

Що цікаво, за галичанами, буковинцями чи закарпатцями доволі часто теж помічаєш це уявлення про Схід, як про щось із теленовин, причому теленовин на каналі, який не дивишся. Країна виявляється надто великою, аби вважати своїми всі її кордони. Кожен тримається за свій шматок простору, за свою систему координат. Відчуття простору «від Сяну до Дону» ближчим є, скоріше, для залізничників, ніж для політиків чи поетів. Себто, я не нарікаю – я дивуюсь. Країна дивує, і це, мабуть, не найгірше, що вона може зробити зі своїми громадянами.

Репродукція мапи України, яку використовували на Паризькій мирній конференції у 1919 році
 
Репродукція мапи України, яку використовували на Паризькій мирній конференції у 1919 році

 

Ось така країна – складна, суперечлива, займає багато місця на географічних картах, займає багато місця в нашому серці. Ну але іншої немає. Та й не потрібна вона – інша

Хоча є певна печаль у тому, що на сторіччя Злуки ми далі змушені нагадувати самі собі про те, що ці дві складові – східна й західна – є природнім доповненням одна одної, що вони одна одної потребують, підсилюють, надають сенсу. Переконуємо не лише тих, хто це заперечує, але іноді й самих себе, оскільки підстав засумніватись – завжди більш, ніж достатньо. Це печально, але і повчально теж. Ці, майже за Маркесом, сто років української самотності, себто соборності – вони ж можуть не лише пригнічувати, але й наснажувати. Слід, мабуть, трішки змінити стереотипи й визнати, що українську історію цілком можна читати й без брому. І дійсність нашу цілком можна сприймати без комплексу меншовартості. Ну ось така країна – складна, суперечлива, займає багато місця на географічних картах, займає багато місця в нашому серці. Ну але іншої немає. Та й не потрібна вона – інша.

Карта 1918 року. Повна назва мапи: «Загальна карта України. Зладив М. Дячишин. Заходом i накладом час. „Свобода”, орґану Українського Нар. Союза в Америцї». Масштаб 1:2580000. Формат мапи 85x52 см. (Щоб відкрити мапу у більшому форматі, натисніть на зображення. Відкриється у новому вікні)
Карта 1918 року. Повна назва мапи: «Загальна карта України. Зладив М. Дячишин. Заходом i накладом час. „Свобода”, орґану Українського Нар. Союза в Америцї». Масштаб 1:2580000. Формат мапи 85x52 см. (Щоб відкрити мапу у більшому форматі, натисніть на зображення. Відкриється у новому вікні)

Якось так сталось, що День Соборності, попри всю свою вписаність у контекст конкретного історичного періоду, далі є датою відкритою, живою і дражливою. Себто важливою. Можливо навіть, не менш важливою за День Незалежності. Оскільки наповнює цю саму нашу незалежність якимось реальним сенсом. Оскільки і тоді, сто років тому, і нині, за святкуванням злуки, за «живими ланцюгами» та словами про необхідність єднання, проступає розуміння того, що єднання насправді недостатньо, що воно далі є проблемним, а отже – затребуваним. І це насправді дещо насторожує – адже, здавалося б, цей шов, який поєднує дві частини єдиного, не мав би аж так вирізнятись на тілі країни, здавалося б давно слід сприймати її, країну, як єдине ціле, не надто акцентуючи на відмінностях і суперечностях, зосередившись натомість на спільному й подібному. А ось ні, поки що не виходить, Дніпро і далі лишається серйозним бар’єром, і не всякий політичний птах долетить до його середини.

Сто років соборності окреслили кордони на карті, проте не для всіх окреслили їх у свідомості

Сто років соборності окреслили кордони на карті, проте не для всіх окреслили їх у свідомості. Іноді ми схильні триматись своєї ділянки цього кордону, забуваючи одну просту річ: кордон, він як електроповодка – коли рветься в одному місці, без світла лишається весь будинок. Тому весь будинок і повинен бути зацікавлений у тому, аби ніде не рвалось. Саме тому нині всі ми й змушені разом відновлювати наші кордони. Адже йдеться тут не про шматок території, що знаходиться десь поза полем твого зору. Йдеться про те, що кордони стосуються всіх, кого вони окреслюють. Інакше не буває. Добре було б пам’ятати про це, святкуючи й проголошуючи урочисті, пафосні промови.

Одне слово, нам далі доводиться говорити про соборність – згадуючи історію, остерігаючись майбутнього. І якщо ретельне вивчення історії насправді може бути корисним, то ось оця невпевненість і настороженість стосовно майбутнього – нічого, окрім неврозів не дає. Майбутнє не повинно лякати, воно мало б налаштовувати тебе на чесну працю й правильне інвестування. Лишається вивчати історію. Бажано, не зловживаючи бромом.

Сергій Жадан, поет, прозаїк, перекладач, громадський активіст

 Історія України та міфи Росії

Історія України та міфи Росії: слова Путіна є промовистими
21 Січень 2019, 22:35
Кам’яні баби на околиці міста Ізюм Харківської області. Навпроти них прапор України та монумент жертвам Голодомору-геноциду на вершині гори Кременець. А ліворуч християнський храм
 
Кам’яні баби на околиці міста Ізюм Харківської області. Навпроти них прапор України та монумент 

Починаючи з перших років незалежності в Україні точилися часто природні, а незрідка й спровоковані дискусії про те, яка візія історичного минулого потрібна самостійній державі. Були високопосадові прихильники збереження російсько-радянської історичної парадигми, найяскравіший представник – Дмитро Табачник, були прихильники патріотичної візії, були і промоутери нібито компромісного варіанту. Останній уособлював колишній секретар Донецької міської ради (нині широко представлений на багатьох московських телеекранах) Микола Левченко. Він пропонував залишити кожному регіону України право на власне історичне бачення, на власний пантеон героїв і на власні оцінки минулого безвідносно до решти України.

Отже, йшлося про декілька зовсім різних варіантів історичної пам’яті, на кожному з яких мала сформуватися з часом окрема національна ідентичність. Саме тому на Донбасі стверджувався культ російсько-комуністичних героїв (за цілковитого несприйняття власне українських, над усе борців за самостійну Україну), постійно відтворювалася ностальгія за Радянським Союзом і нав’язувалася ідеологема особливого «народу Донбасу». Російські війська прийшли в 2014 році на вже добре підготовлений ґрунт у роки незалежної України за байдужості, а інколи прямого сприяння офіційного Києва. Життя продемонструвало, що національна єдність передбачає спільну історію і спільний пантеон героїв, єдину політику національної пам’яті. Плюралізм у цій сфері не дає позитивних перспектив. Так чи інакше два різні пантеони героїв, дві різні історичні пам’яті неминуче призведуть до утворення різних націй і країн.

Фрагмент обкладинки брошури, виданої Національним музеєм «Меморіал жертв Голодомору» до 85-х роковин геноциду
 
Фрагмент обкладинки брошури, виданої Національним музеєм «Меморіал жертв Голодомору» до 85-х роковин геноциду

Активісти модної ідеї «зшивання країни» також пропонували мирне співіснування різних історій в Україні, забуваючи, що різні історичні наративи не є однаково українськими. Один із них справді український, а протилежні йому сформовано колонізатором і нав’язано українцям. Тому тривале співіснування несумісних концепцій не є можливим, бо є чимось протиприродним. Адже радянська і російська історична візія на сході України цілком закономірно призвела до виникнення сепаратистських так званих «республік» під цілковитим контролем Кремля. Зрозуміло, що не тільки вона, але ця візія виступала могутнім ідеологічним супроводом радикальних антиукраїнських дій. А події 2014 року поставили суспільство України перед необхідністю чіткого вибору і розмежування з агресором, проведення демаркації між «своїм» і «не своїм» в історії.

Єдність національна і єдність імперська

Нещодавно на запитання: «Де закінчуються кордони Росії?» – Володимир Путінвідповів так: «Кордони Росії не закінчуються ніде». Так, імперії страшенно не полюбляють чітких кордонів і меж, вони завжди готові до розширення їх. Саме тому РФ відмовлялася від прикордонної демаркації акваторії Чорного і Азовського морів, від облаштування російсько-українського кордону на суходолі. Але історія потребує чіткого розмежування не менше, ніж території і геополітика.

Плакат на акції протесту проти агресії Росії стосовно України. Вашингтон, 6 березня 2014 року
 
Плакат на акції протесту проти агресії Росії стосовно України. Вашингтон, 6 березня 2014 року

СРСР, а нині РФ накидали і накидають Україні своє тлумачення української історії, спекулюючи на деяких діячах українського походження в Росії і російського походження в Україні під гаслом: «Та ми ж так переплетені, змішані, ми практично один народ». Спекулюючи і на тому, що чимало українців волею історії були змушені брати участь в розбудові Російської імперії. Але то не було добровільним вибором (за певними винятками). Древні євреї до виходу з Єгипту брали участь у будівництві пірамід, але їхні нащадки не вбачають тут підстав для гордості й задоволення. Єгипетський полон – то справді був полон, неволя, рабство. Тому досі пам’ятають знамениту фразу, сказану єгипетському фараону від імені єврейських учасників будівництва: «Відпусти мій народ!»

А багатьох українців досі не відпускають імперські історичні міфи…

Поміж українських будівничих російських «пірамід» було чимало видатних, талановитих, а часом і геніальних синів України. Згадаймо Корольова, Глушка, Челомея, Янгеля (і це лише у сфері космонавтики і ракетобудування). Звісно, такі факти можуть гріти українську душу, приємно лоскотати національне самолюбство. Можна згадувати національні українські сентименти цих людей, українську мову, яку вони не забували, українські пісні, які вони любили. Проте вони будували саме російські «піраміди»… Вони працювали на імперію, на її силу і велич. Де в усьому цьому Україна? Вона аж ніяк не була бенефіціаром зусиль цих діячів.

Згадаймо тих українців, що робили з дикої Московії європеїзовану Російську імперію і здобували там високі посади, звання і регалії: головного ідеолога реформПетра Першого і колишнього Київського митрополита Феофана Прокоповича, вихованця Києво-Могилянської академії канцлера Російської імперії графа Безбородька і фактичного предстоятеля РПЦ Стефана Яворського – яка користь Україні від їхньої справді титанічної діяльності на чужій ниві? А елементи спільної історії метрополії і колонії є у будь-якої в минулому колоніальної країни – Ірландія, США, Індія мають чимало таких спільних моментів із Британською імперією. Україна тут не унікальна. Проте Україна повинна чітко бачити свої кордони не тільки на землі, в повітрі й на морі, а й у власному історичному минулому.

Київ. Пам’ятник Київській княгині Ользі, яка у 957 році прийняла християнство, Святому Апостолу Андрію Первозванному і творцям слов'янської азбуки Кирилу і Мефодію
 
Київ. Пам’ятник Київській княгині Ользі, яка у 957 році прийняла християнство, Святому Апостолу Андрію Первозванному і творцям слов'янської азбуки Кирилу і Мефодію
Небезпека російського варіанту «спільної» історії

2014 року Російська Федерація в Криму і на Донбасі активно використовувала неструктуровану, нечітку, розмиту і хаотичну свідомість значної частини місцевого населення, що не знала жодного культурного та й політичного кордону між українським і російським. Те населення щиро сприймало озброєних іноземців з-за «поребрика» як «наших». Цьому сприяла багаторічна специфічна місцева, а часом і загальнодержавна політика історичної пам’яті. Зокрема гучні свята на честь перемог російської зброї, на честь звитяг сталінської Червоної армії, на честь царських і радянських генералів і адміралів. Завдяки цьому зникала здатність розуміти, що військові з Росії є громадянами іншої держави, що вони незаконно перебувають на чужій території. В Україні 22 роки нищили не лише армію і ВПК, а й систему національно-культурного і національно-політичного розпізнавання «свій-чужий». Нині, між іншим, така ситуація сформувалася в сусідній Білорусі зусиллями перш за все її президента, вона в будь-який момент може створити цій державі великі проблеми.

Отже, українська візія історії не повинна об’єднуватися з антиукраїнськими візіями, вона має їх перемагати і вже перемагає. Колись гасло: «Слава Україні! – Героям слава!» вважали західноукраїнським, пов’язаним лише з боротьбою ОУН-УПА. Нині воно стало всеукраїнським, його можна почути в Краматорську, Слов’янську, Маріуполі, причому не лише від українців але й від етнічних росіян, євреїв, кримських татар, білорусів і багатьох інших. Це ще раз перекреслює вигаданий «за поребриком» міф про «декілька різних Україн»... А творцям усіляких кабінетних концепцій варто пам’ятати: не треба об’єднувати те, що не об’єднується і синтезувати те, що не синтезується. Як казав незабутній Іван Плющ: «Ну то чого ж його пхати, як воно не лізе?»

Ігор Лосєв, кандидат філософських наук, доцент кафедри культурології НаУКМА


 Найкращі вірші для дітей про Україну

22 січня День соборності України: вірші для дітей про Україну та Батьківщину 
Мирослава Коваль 
22 січня - День соборності України: короткі патріотичні вірші для дітей

22 січня - День соборності України: короткі патріотичні вірші для дітей

фото: istockphoto.com

 

Щороку 22 січня українці відзначають День соборності України. Це свято було прийняте на честь проголошення в цей день у 1919 році Акту возз'єднання Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки. До цього існувало дві незалежні республіки, які виникли після розпаду Російської та Австро-Угорської імперій. В цей день вони об'єдналися в єдину соборну і неподільну Українську державу. А рівно за рік до цього в 1918 році 4 універсалом проголосили повну незалежність Української Народної Республіки.

 

Хоча після цих знакових подій в січні 1918 та 1919 років, Україні та українському народові довелося пережити ще багато страждань, ці дві дати стали визначними. Розкажіть про них дітям, про неподільність та цілісність держави. А закріпити знання можна за допомогою красивих, патріотичних, коротких віршів про Україну, які ви знайдете на Kolobok.ua.

istock-529666884

 

 

 

ДОБРИДЕНЬ ТОБІ, УКРАЇНО МОЯ!
Струмок серед гаю, як стрічечка.
На квітці метелик, мов свічечка.
Хвилюють, маюють, квітують поля
Добридень тобі, Україно моя!
(П. Тичина)

СИНИЧКИ НА СНІГУ
Синиці голодом намлілись —
така зима, така зима!
Оце б у вирій полетіти,—
так батьківщини ж там нема.
(Л. Костенко)

УСЕ МОЄ, ВСЕ ЗВЕТЬСЯ УКРАЇНА
... Буває, часом сліпну від краси.
Спинюсь, не тямлю, що воно за диво, —
оці степи, це небо, ці ліси,
усе так гарно, чисто, незрадливо,
усе як є — дорога, явори,
усе моє, все зветься Україна.
Така краса, висока і нетлінна,
що хоч спинись і з Богом говори... 
(Л. Костенко)

УКРАЇНА
Їде потяг повз Карпати,
Десну й Чорне море,
Крізь степи, ліси та хати – 
Потяг неозорий.
Потяг цей свобода зветься,
Мова – його мати. 
Україна в мене в серці – 
Не лише на мапі! 
(Т. Винник)

МАТИ
Перше слово — Мати, 
Друге — Україна.
Так учився розмовляти 
Я, мала дитина.
Кожне слово пахне,
Мов листочок м’яти.
Та, мов квітка короваю, 
Пахне слово Мати.
Кожне слово світить 
Гранями рубіна,
Але сяє, наче сонце, 
Слово Україна.
(Д. Павличко)

istock-865294116

 

 

ОДНА УКРАЇНА
Країн є багато на світі
Та тільки одна Україна!
Це там, де волошки у житі
Це там, де моя Батьківщина.
Де птахи у небо летять
І струшують легкі пір’їнки,
Де друзі горою стоять,
Де в квітах сховались домівки.
(Ю. Хандожинська)

ЯК ТИ ЛЮБИШ УКРАЇНУ
— Як ти любиш Україну,
Мій маленький друже?
— Нашу рідну Україну
Люблю дуже, дуже!
— З Україною нікого
В світі не боюся.
І щоранку я до Бога
За неї молюся.
Щоб була щаслива, дуже,
Щоб була багата.
Я люблю її так дуже,
Як маму і тата.
(О. Лупій)

МОЯ УКРАЇНА – ЦЕ ПІСЕНЬКА МАМИ...
Моя Україна – це пісенька мами,
Розлогі лани колосяться хлібами,
Вишневі садочки, лелеки на хаті.
Купають ставочки хмарки пелехаті.
Моя Україна – то мамина ласка,
Червона калина, бабусина казка.
Це соняхи в цвіті, горобчиків зграя…
Я кращої в світі країни не знаю.
(Л. Савчук)

РІДНИЙ КРАЙ
Красивий, щедрий рідний край
І мова наша солов’їна.
Люби, шануй, оберігай
Усе, що зветься Україна.
(І. Січовик)

БАТЬКІВЩИНА 
Моя рідна Батьківщина
Має назву Україна.
В мене й нація своя –
Українець в мами я.
Є у мене й рідна мова,
Де вкраїнське кожне слово.
(О. Довгий)

 За пропозицію хабара дали 5 років і правильно!

На Хмельниччині чоловік намагався підкупити поліцейського – йому дали 5 років в’язниці



У Хмельницькій області чоловіка, який намагався дати хабара поліцейському, засудили до 5 років позбавлення волі.
Про це повідомляє прес-служба поліції.
Як зазначається, чоловіка затримали 16 лютого 2018 року під час надання неправомірної вигоди поліцейському.
Намагаючись уникнути кримінальної відповідальності за здійснення діяльності, пов’язаної із незаконним зайняттям гральним бізнесом, повернення вилученої комп’ютерної техніки та закриття кримінального провадження, громадянин запропонував хабара слідчому Ізяславського відділення ГУНП в Хмельницькій області.
Про таку пропозицію поліцейський повідомив своє керівництво та співробітників Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України. Під час дачі хабара, громадянина, який таким чином намагався уникнути відповідальності, було викрито, а гроші в сумі 5 тис. гривень вилучено. Читайте більше тут: https://zik.ua/news/2019/01/17/na_hmelnychchyni_cholovik_namagavsya
_pidkupyty_politseyskogo__yomu_daly_5_1490575
Богдан Гордасевич:
Нарешті! Бити треба всіх дружно: і хто дає, і хто бере. А то чиновники всі хабарниками рахуються, а хто їм пропонує і заносить неначе святі і жертви корупції. Якраз налякати добряче треба тих, що заносять хабарі.

 «Відійди від мене, нечисть!»

«Відійди від мене, нечисть!» – у Раді стався конфлікт між Парубієм та Новинським
Під час розгляду законопроекту про перехід релігійних громад між головою ВРУ Андрієм Парубієм та головою фракції Опоблоку Вадимом Новинським стався конфлікт.


Голова ВРУ Андрій Парубій оголосив про голосування за законопроект № 4128-д, проте із залу почали лунати крики, а до спікера у президію підійшов Вадим Новинський, вимагаючи зняти проект закону. Андрій Парубій, повернувшись до нардепа, різко вигукнув: «Відійди від мене, нечисть! Відійди!».
Після того голова ВРУ продовжив роботу, а нардеп Новинський покинув президію.
Додамо, голова ВРУ сьогодні уже звертався до представників Опозиційного блоку із вимогою не провокувати конфлікт під час розгляду важливих питань. Парламентарі з цієї фракції, нагадаємо, вимагали оголосити перерву вже після того, як спікер оголосив про початок розгляду законопроекту про зміну релігійними громадами підпорядкування.
Нагадаємо, народні депутати підтримали за основу та в цілому законопроект про перехід релігійних громад 229 голосами «за».
Як повідомляли, представник Президента у ВРУ Ірина Луценко назвала, скільки парафій УПЦ (МП) перейшли до Православної церкви України. Читайте більше тут: https://zik.ua/news/2019/01/17/vidiydy_vid_mene_nechyst__u_radi
_stavsya_konflikt_mizh_parubiiem_ta_1490111

 Виступ Президента на щорічній зустрічі

Виступ Президента на щорічній зустрічі з главами дипломатичних представництв іноземних держав та міжнародних організацій, акредитованих в Україні

16 січня 2019 року - 21:35

Виступ Президента на щорічній зустрічі з главами дипломатичних представництв іноземних держав та міжнародних організацій, акредитованих в Україні 

 

 

Ваші Високоповажності,

Шановний пане Спікере, Шановний пане Прем’єр-міністре,  

Ваше Блаженство,

Пані та панове, 

Дорогі друзі,

Прийміть мої щирі привітання з Новим роком!

Нехай цей рік принесе всім нам те, чого всі люди на нашій планеті найбільше прагнуть, і за що ми, українці, молимось ось уже майже п’ять років - мир.

Лише ті, хто пізнав, що таке війна, розуміють справжню ціну миру.

Але мир – це не просто відсутність війни.

Мир - це ще й свобода, це можливість бути господарем на своїй землі.

Це - право вільно обирати і визначати своє власне майбутнє.

А тому мир і свобода для нас нероздільні.

Для нас, українців, це зовсім не абстрактні, а гранично конкретні цінності.

Ми точно знаємо, за що ми боремося.

І в цьому наша сила. На відміну від тих, хто хоче нас позбавити нашої свободи і миру.

 

Ваші Високоповажності,

Майбутнє світоустрою твориться у нас на очах.

І саме Україні випало бути на вістрі сутички цивілізацій, на передовій захисту наших спільних цінностей, боротьби добра і зла.

Лише повернувши Україні її територіальну цілісність в міжнародно визнаних кордонах, ми відновимо віру у верховенство міжнародного права.

Лише припинивши російську агресію, ми врятуємо світ від виплеканого в Кремлі вірусу реваншизму, вірусу неоімперіалізму.

Я хочу, щоб світ про це знав.

Я хочу, щоб світ почув, що 1 січня, у день, коли всі відзначали свято Нового Року, на Донбасі від обстрілу російських агресорів загинув український воїн – Микола Голубєв.

У грудні йому виповнилося 20 років.

У нього все життя ще було попереду. Але російський агресор, який прийшов на українську землю, забрав його.

Я кажу вам про це тому, що це – сьогоднішні реалії України.

Це те, з чим пов'язаний кожен мій день як Президента України та як Верховного Головнокомандувача українських Збройних Сил уже майже чотири з половиною роки.

Це те, за що щодня болить моя душа і з чим я ніколи не зможу змиритися і прийняти.

А тому я прошу, щоб ви, інформуючи свої столиці, незалежно від того як ваші уряди голосують за резолюції по Україні в міжнародних організаціях – доносили правду про неоголошену війну Росії проти України.

Про те, що своєю самопожертвою українці захищають мир в Європі.

Що зупинятися лише на Україні в Кремлі не планують.

Що в Україні Росія випробовує свої новітні технології гібридної війни. І лише питання часу, де Кремль їх застосує завтра.

В Москві добре розуміють стратегічну цінність України з точки зору реалізації своїх імперіалістичних фантазій.

Розрахунок простий: що Україна впаде, що Україна не втримається.

Якщо не втримається Україна – це лише підживить російські апетити в інших куточках Європи і світу.

Методи російської агресії міняються. Незмінно стабільним залишається одне – відсутність прагнення до миру.

Вже чотири роки Кремль відмовляється виконувати свої зобов’язання у рамках Мінських домовленостей, під якими сам підписався.

Останнє оголошення про припинення вогню – загалом вісімнадцяте – знов було порушене російською стороною.

Кремль і надалі тримає у своїх тюрмах українських заручників – як в самій Росії, так і на окупованих нею українських територіях.

Серед них – 24 українських моряки – військовополонені. Жодний судовий фарс не допоможе Росії приховати акт відкритої агресії проти України на морі, в нейтральних водах Чорного моря.

Серед них – лауреат премії імені Сахарова Олег Сенцов та український патріот Володимир Балух, який здійняв над своїм будинком в Криму прапор України.

Серед них – кримські татари – представники народу, який через російську окупацію Криму переживає сьогодні другий геноцид, другу депортацію.

Водночас, розуміючи, що українська армія протягом останніх років якісно зміцнилася, і усвідомлюючи, що будь-яка подальша спроба військового вторгнення закінчиться для окупантів плачевно, в Кремлі основну ставку сьогодні роблять на підрив України зсередини.

2019 рік з цієї точки зору буде визначальним. В Кремлі до цього готувалися ретельно і довго.

Не є секретом що планують у Москві. Керівництво Росії цього особливо й не приховує – провести на президентських і парламентських виборах в Україні підконтрольну собі владу в цьому році.

Мета також цілком зрозуміла – зупинити демократичний розвиток України, її рух у напрямку європейської та євроатлантичної інтеграції, повернути її у так звану «російську сферу впливу».

І це не просто наші прогнози.

Операція з впливу на українські вибори Росією вже ведеться повним ходом.

У цьому зв’язку я б хотів запевнити у тому, що як Президент, зроблю все від мене залежне, щоб по-перше, російський вплив на наші вибори мінімізувати.

А по-друге – створити всі умови для проведення в Україні вільних і чесних виборів, відповідно до найвищих міжнародних стандартів.

З цією метою ми запросили для спостереження за президентськими виборами спостерігачів від авторитетних міжнародних організацій та окремих держав.

 

Дорогі друзі,

До 2019 року готувалися не лише у Кремлі.

Готувалися до цього особливого року і ми в Україні.

Незважаючи на тривалу війну, ми запустили і успішно втілюємо найбільш масштабні та найбільш глибокі зміни і реформи у нашій історії.

Ми досягли вагомого прогресу в модернізації економіки  і це було визнано всіма. Я хочу подякувати вам за це. В модернізації інфраструктури.

Ми запустили широкомасштабні реформи у бюджетній сфері, сфері приватизації, освіти, охорони здоров’я, пенсійної системи, децентралізації та багатьох інших.

Дуже важко знайти сферу, яку ми не реформуємо.

Ми дали перший рішучий бій епідемічній корупції в Україні – створили надійний фронт незалежних антикорупційних органів, включно з Вищим антикорупційним судом.

Ми очистили "стійло" корупційних схем і в енергетиці, і в державних закупівлях.

Ми приборкали інфляцію, зменшили бюджетний дефіцит та забезпечили стійку макрофінансову стабільність.

Ми впевнено виходимо на траєкторію економічного зростання. Дали старт цифровій економіці. І сміливо та впевнено розраховуємо на прихід потужних іноземних інвесторів в Україну.

Звісно, що досягти цього за короткий проміжок часу було б надзвичайно складно якби не допомога наших партнерів, у першу чергу країн Великої сімки.

Висловлюю вам щиру вдячність за підтримку, передусім на рівні головування.

Допомагаючи Україні, ви взяли на себе велику відповідальність – допомогти Україні вирватись з капкану колишнього радянського, а нині «русского мира» і перетворити нашу державу на простір свободи і процвітання.

І ми впевнено йдемо цим – своїм – шляхом.

Це шлях побудови демократичної, правової, європейської держави, яка чітко і цілеспрямовано прямує до членства в Європейському Союзі і НАТО.

Це шлях нашого національного консенсусу, національної ідеї.

Я впевнений, з цього шляху ми вже не звернемо.

Поглиблена та всеохоплююча зона вільної торгівлі з ЄС є нашим дороговказом повномасштабної економічної інтеграції до спільного європейського ринку.

Україна успішно впроваджує докорінні зміни у сфері безпеки і оборони держави.

Українська армія вже увійшла у десятку найпотужніших армій Європи.

Прийнятий у минулому році закон про національну безпеку ще більш швидкими темпами наближатиме нас до стандартів НАТО.

Тим більш, що тепер пріоритет майбутнього членства в ЄС і НАТО буде зафіксований безпосередньо в Конституції.

Сподіваюся, що цю мою ініціативу ближчим часом у другому читанні підтримає український Парламент.

Це стане нашим додатковим запобіжником проти будь-яких спроб реваншу.

Хотів би адресувати особливі слова вдячності Сполученим Штатам – нашим стратегічним партнерам. В Україні ми високо цінуємо трансатлантичне лідерство Вашингтону у питанні протидії російській агресії та підтримки України.

Без перебільшення історичним стало рішення надати Україні «Джавеліни». Психологічний ефект захистив, врятував десятки життів українців.

Це надало довгоочікуваний сигнал і для наших партнерів.

Минулий рік не дав російському агресору шансу зіскочити з гачка санкцій, які, попри браваду Кремля, боляче б’ють по його амбіціях і апетитах.

Вони не лише послабили машинерію російської агресії, але й дали Україні дорогоцінний час для того, щоб зміцніти – як політично, так і економічно та військово.

Цьому сприяла й наша тісна координація з Берліном і Парижем – надійними партнерами України по Нормандському формату.

Слова моєї особливої вдячності належать Канцлеру Ангелі Меркель.

Важко переоцінити те, що було зроблено нею, аби уникнути катастрофічних, як для України, так і для Європи сценаріїв.

Холодним душем для Москви стала єдність і солідарність світу з Україною у відповідь на «азовську атаку» Росії.

Я вдячний всім, хто підтримав нас у цей складний момент. Передусім тим державам, які стали співавторами і проголосували за дві важливі резолюції на Генеральній Асамблеї ООН – про права людини в Криму і проблему мілітаризації Криму і частин Чорного і Азовського морів.

Ваша позиція ще раз засвідчила, що за агресію Кремль платитиме високу ціну.

І настане день, коли ця ціна виявиться непідйомною для Кремля.

І тоді ми повернемо і тимчасово окупований Крим, і окуповану частину Донбасу.

Те, що це неодмінно станеться, підтверджує шлях України до відновлення історичної справедливості – встановлення автокефальної Православної Церкви України. І майже всі з вас привітали український народ з цією важливою подією. Дякую всім вам за вітання.

Дорога до Томосу була тривалою, непростою, ця дорога була тернистою. Але ми її пройшли з гідністю.

Глибоко і щиросердечно вдячний всім залученим у цей непростий процес – від влади церковної, до влади світської.

Лише з часом можна буде зрозуміти історичний масштаб цієї події.

Це другий акт незалежності України, нашої духовної незалежності.

 

Ваші Високоповажності,

Рік, що настав, буде доленосним не лише для України.

На жаль, кількість «гарячих точок» на планеті продовжує зростати.

Не випадково, що значна їх кількість знаходиться в межах або ж по сусідству з Європою.

Важко не помітити в низці подій, за допомогою яких останнім часом здійснюються спроби розхитати єдність Європейського Союзу, руку одного автора.

Цілком очевидними є спроби цього автора «перезапустити» заготовлені раніше, або ж створити нові конфлікти по периметру ЄС – починаючи від України та Молдови, Кавказу, Західних Балкан, Близького Сходу та Африки, і закінчуючи безпосередньо деякими країнами ЄС.

Як очевидним є й те, що цей режисер сидить у Кремлі.

Тому для всіх нас надзвичайно важливо не лише усвідомити це, але й перестати розглядати виклики, які стоять перед світом, у відриві один від одного.

Світ та його безпека сьогодні взаємопов’язані між собою як ніколи раніше.

Тому те, що відбувається сьогодні в Україні, прямо стосується країн, які знаходяться за тисячі кілометрів від неї. І навпаки.

А тому допомагаючи Україні вистояти, ви, наші партнери, інвестуєте у власну майбутню безпеку, у власне мирне майбутнє.

Переконаний, що ті, хто вирішив кинути виклик сучасному світовому порядку, безсилі проти нашої єдності та солідарності.

В них – наша сила і запорука перемоги.

Хотів би подякувати усім вам за вашу важливу підтримку України.

Дякую вам, що ви разом з нами проживаєте і радісні, і трагічні дні. Що ви з нами і в час успіхів, і в час невдач.

Зі свого боку бажаю всім країнам, які ви представляєте, миру, добробуту і процвітання.

Слава Україні!

 

Богдан Бо

 Посмертна перемога! "Смерть - не кінець боротьби!"

Знімок, на якому зображений український захисник, переміг на міжнародному конкурсі у Японії
Військовослужбовець Збройних Сил України гранатометник 72 окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців Сергій Кобченко. Фото: mil.gov.ua
 Я погоджуюсь з правилами сайту та політикою приватності
Світлина італійського фотографа із загиблим українським воїном отримала золоту нагороду міжнародного конкурсу в Японії.
Про це повідомляє прес-центр Міністерства оборони України.
«Історія загиблого українського захисника Сергія Кобченка вразила журі авторитетного міжнародного конкурсу «Tokyo International Foto Awards». Фотографія, на якій зображений наш мужній Герой, отримала золоту нагороду конкурсу в номінації «Останній погляд...», – йдеться у повідомленні.
Зазначається, що постать, обличчя та останній погляд старшого сержанта Збройних Сил України, гранатометника 72 окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців Сергія Кобченка, які були навічно зафіксовані італійським фотографом Роберто Траваном, стали відомі також тисячам європейців під час фотовиставки відомих італійських фотографів «Аrma – prossima tua» у 2018 році в Національному музеї м. Турин (Італія).
Повідомляється, що італійський фотограф Роберто Траван, перебуваючи в лютому 2017 року в районі бойових дій на сході України, зокрема в промзоні Авдіївки, був вражений самовідданістю українських воїнів та зробив багато фотографій. «Та фотографія, на якій зображений український Герой Сергій Кобченко, кидається у вічі, оскільки містить незвичну деталь: в одному з відділень тактичного спорядження міститься православний хрест, який оберігав сержанта...але, на жаль, не зберіг...», – йдеться у повідомленні.
Старший сержант Сергій Кобченко героїчно загинув 25 квітня 2017 року в результаті обстрілу російськими терористичними військами опорного пункту в промзоні м. Авдіївка, нагадують у Міноборони.
Повідомляється також, що військовослужбовець Збройних Сил України гранатометник 72 окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців Сергій Кобченко Указом Президента «За особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку» нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Слід зазначити, що Роберто Траван нещодавно повернувся із району проведення операції Об’єднаних сил та готує низку фоторепортажів про мужніх українських захисників, які боронять від російської агресії не тільки Україну, а й усю Європу та світ.
 Читайте більше тут: https://zik.ua/news/2019/01/14/znimok_na_yakomu_zobrazhenyy_
ukrainskyy_zahysnyk_peremig_na_mizhnarodnomu_1487965

 Сьогодні Україна вшановує подвиг «кіборгів»

Сьогодні Україна згадує подвиг «кіборгів»
Українські військові у Донецькому аеропорту. 
 Я погоджуюсь з правилами сайту та політикою приватності
Сьогодні, 16 січня, Всеукраїнський день пам’яті «кіборгів». Україна вшановує захисників Донецького аеропорту, які героїчно захищали стратегічний об’єкт 242 дні. 20 січня 2015 року терористи підірвали новий термінал з українськими захисниками.
«Вічна пам’ять всім, хто віддав своє життя за Україну!», – йдеться у повідомленні, присвяченому сьогоднішньому дню на сторінці Міністерства оборони у Facebook.
Бої за Донецький аеропорт тривали з вересня 2014 року до 22 січня 2015 року і стали одними з найзапекліших у війні на сході України. 20 січня 2015 року терористи підірвали новий термінал, бетонні перекриття та стеля в багатьох секціях завалилася, поховавши під собою українських захисників. 22 січня 2015 року вцілілі захисники вийшли з терміналу, проте багато поранених і контужених українських бійців потрапили в полон. Оборона терміналів аеропорту тривала 242 дні.
Бої за Донецький аеропорт стали символом бойового духу українського війська, а захисники терміналів отримали прізвисько – «кіборги».
 Читайте більше тут: https://zik.ua/news/2019/01/16/sogodni_ukraina_zgaduie_podvyg_kiborgiv_1489209

 Є свято до 185–річчя українського поета Степана Руданського

Президент у Калинівці на Вінниччині відвідав всеукраїнське свято до 185–річчя українського поета Степана Руданського

13 січня 2019 року - 13:20

Президент у Калинівці на Вінниччині відвідав всеукраїнське свято до 185–річчя українського поета Степана Руданського 

 

 

Президент Петро Порошенко у Калинівці на Вінниччині відвідав всеукраїнське свято сатири і гумору. Захід присвячений 185–й річниці від дня народження талановитого українського поета, фольклориста, перекладача, лікаря, громадського діяча Степана Руданського.

 

Глава держави поспілкувався з місцевими мешканцями та гостями. Петро Порошенко привітав всіх з новорічними та різдвяними святами, відзначивши, що цьогоріч вони особливі, адже українська православна церква отримала довгоочікуваний Томос.

 

Захід включає виступи творчих колективів та гумористів, щедрування та посівання. Гості також мають можливість спробувати народні страви, подивитись традиційні козацькі розваги, ознайомитись із виробами майстрів народних промислів, які працюють у спеціально облаштованому містечку.  Також працюють дитячі атракціони та ярмарки.

 

Святкування днів сатири і гумору у Калинівському районі проводиться з січня 1981 року. Започатковане було як районне, згодом стало обласним і вже вісім років як набуло статусу всеукраїнського.

 Розпочато проект: Хто ти є, Україно?! № 1

Задум проекту: "ХТО ТИ Є, УКРАЇНО?!" Альманах.  Художньо-публіцистичне видання. - виник у мене давно ще в 90-ті роки минулого 20-го століття, але підтримки не було ні тоді - ні зараз, а життя завжди було нелегким, як і зараз не мед, проте маю вже можливість щось доробити у форматі Інтернету, а не друкованим виданням, як планувалось, що і добре на тепер, бо хто схоче - сам зможе собі вибрати спосіб зберегти і поширювати те, що йому тут сподобається.

Чим я люблю Інтернет, що він надає можливість безкінечно правити, коментувати і дочіпляти щось ще, але є і велика вада: накрився базовий сервер і вся праця щезає. Тому і раджу копіювати активно, як і поширювати.



 

"ХТО ТИ Є, УКРАЇНО?!"

Альманах.  Художньо-публіцистичне видання.

 Число 1

 

https://htoukraina.io.ua/story



ЗМІСТ


МАЛОРОСІЙСЬКИЙ МАЗОХІЗМ          Юрій ВИННИЧУК


ЯНИЧАРСЬКА БАЛАДА                           

Галина Гордасевич


ХОЛОДНИЙ ДУШ ІСТОРІЇ                     

Володимир БАЗИЛЕВСЬКИЙ 

ВЕРТЕП  (поема)                                          

Григорій ЧУБАЙ

ПОРА ПОЧУВАТИСЬ ВЕЛИКИМИ     

Галина ГОРДАСЕВИЧ

ШУМЕРИ (Драматична поема)                

Валерій ГЕРАСИМЧУК




ЗАМІСТЬ ПЕРЕДМОВИ


Наш Президент України Леонід Кучма після інаугурації на другий термін 1999 р. несподівано заявив на весь світ, що «національна ідея не спрацювала». І це справді так і є! Для нього, і його оточення. І багатьох тих, хто його обирав.
А насправді?
А насправді українська національна ідея спрацювала!
Спрацювала в повному своєму обсязі! Тому що головним змістом нашої національної ідеї було «Здобудеш Українську Державу або загинеш в боротьбі за неї», - то хіба ми не маємо зараз Соборної Самостійної Української Держави?
Маємо!
Маємо!
Маємо!
Вже 20 років маємо!
Інша справа, яку ми Україну маємо. Не тільки поетеса Галина Гордасевич в своєму вірші «Передвиборча агітка» журиться:

Не та Україна, не та
Не та, про яку ми мріяли
Коли життя тюремними строками міряли
Марнували в неволі літа
Не та Україна, не та.

Справді, для багатьох громадян України вона чомусь «не та», але, шановна пані дисидентко, поясніть будь ласка, про яку Україну ви мріяли? Поясніть! Бо весь наш безлад сьогочасся походить саме з того, що українська національна ідея спрацювала в повному своєму обсязі, після чого утворилася пустка, вакуум. Так вже вийшло, що практично всі провідники українського націоналізму всі свої зусилля й помисли вкладали в обгрунтування необхідності незалежної Української Держави, але фактично ніхто не переймався тим, що буде після здобуття Незалежності! Ось де справді національна ідея не спрацювала! Не спрацювала через те, що тут її просто не було! Тож я можу тільки поспівчувати нашому президентові, який ще з часів свого прем’єрства висловлював побажання мати чіткі дороговкази для своєї діяльності. А нема!
Знову звернусь до поетичних рядків Галини Гордасевич, яка у вірші «Починаємо історію» каже:

Починається наша історія
На новій, на чистій сторінці.
Відтепер в піднебеснім просторі
Українці ми! Українці!

І цим сказано все! Доля дала нам волю, а вже як ми своєю волею скористались і ще скористаємось – то вже наші проблеми, а не долі. Якщо ми на 10-му році незалежності займаємось тим, що постійно шарпаєм свою Конституцію, свій Основний Закон Порядку, то чи варто дивуватись нашому теперішньому безладдю? Чи варто дивуватись добробуту інших оточуючих нас країн, які витрачають свої зусилля не на змінювання в надцятий раз свого державного устрою на догоду купки тих чи інших горе-гетьманів. Переважно для отаких «гетьманів», як вгорі, так і нижче, зібрано в цій книжці три публіцистичні статті трьох талановитих українських письменників: Юрія Винничука «Малоросійський мазохізм», Володимира Базилевського «Холодний душ історії» та Галини Гордасевич «Пора почуватись великими». Можливо після прочитання цієї книги наші гетьмани дійдуть врешті-решт до здорового глузду.
Стисліше кажучи, як при лікуванні хворого найважливішим є вчасно поставлений правильний діагноз, так і ця книга має за мету прояснити нам самим, хто ми є і які ми є, а в підсумку: «Хто ти є, Україно?»
В світі не буває ідеальних людей – святі бувають тільки на Небі. Так само і нації: кожна має свої достоїнства і свої вади. Але свої! І нам не потрібно боятись визнати свої недоліки; в першу чергу для того, що щоб їх виправити, – про ці недоліки треба знати. А по-друге, якщо людина йде на прощу до Бога спокутувати свої гріхи, то вона повинна щиро в них зізнатись, але для цього вона повинна чітко усвідомлювати, що саме є гріхом і в чому власне вона грішна. А знаючи – не втаємничувати гріхів перед лицем Всевишнього, бо не буде прощення. Ось тільки хто має право на виявлення народної волі? Речниками нації в усі часи були і будуть письменники – головні творці духовності народу, тож давайте уважно вслухаємось в сказане ними. І покаємось, хто відчує в тому потребу.
Ще раз звернусь до поезії Галини Гордасевич, яка свій вірш «Покаянний псалом» завершила такою строфою:

Могили снігом занесе
Закряче ворон над пропащими
Прости нас, Господи, за все!
Такі ми є.
Ми будем кращими!

Після покути треба жити далі. Жити краще, порядніше. Просто не помиляється тільки той, хто нічого не робить. А дорогу подолає той, хто йде. Отож рушаймо!

23 травня 2000 р.
Богдан Гордасевич

 

 Найважливіший фактор нашої єдності – українська мова

Президент: Найважливіший фактор нашої єдності – українська мова

10 січня 2019 року - 19:03

Президент: Найважливіший фактор нашої єдності – українська мова 

 

 

Президент Петро Порошенко наголошує, що мова є тим важливим фактором, який об’єднує українське суспільство. «Найважливіший фактор єдності складає наша українська мова», - сказав Глава держави під час спілкування з мешканцями міста Здолбунів та Здолбунівського району на Рівненщині.

Петро Порошенко нагадав, що останнім часом реалізовується низка заходів, спрямованих не лише на підтримку української мови, а й на розвиток, виробництво україномовного друкованого, аудіо- та відеопродукту. Зокрема, сформована цілісна і ефективна політика розвитку української книги, українського кіно, української музики. «Як я вже казав – нарешті з’явився український медійний простір, україномовний», - зазначив Президент.

Він зауважив, що вже є плоди такої роботи: «Нам завжди казали, що ми не здатні конкурувати з російськими книгарнями. В українських книгарнях зараз нарешті з’явилося багато видань українською мовою. Чому? Бо їх почали купувати, а російськомовні – припинили. І ніхто нікого за вуха не тягне».

«Змінилася нація, змінилася країна і кожен з вас це відчуває. І сьогодні україномовні книжки та брошури становлять майже 78% від загального обсягу. Російськомовні знаєте скільки? 15%... Завжди вони (російськомовні книжки - ред.) перевищували. Ми жили як колонія в окупації», - додав він.

Також нарешті запрацював закон, який зазнавав критики – про запровадження мовних квот на радіо та телебаченні. «Кажуть – як квоти? Є ж свобода слова, є свобода говорити будь-якою мовою. Говорити – так, але інформаційний простір заповнювати – друзі мої, українською мовою. Чому? Бо так передбачено ліцензією. Не хочете? Їдьте у Росію і спілкуйтеся російською. Ніхто вам не забороняє», - наголосив Президент.

«І тут у побуті спілкуйтеся хоч румунською, хоч російською, хоч кримськотатарською. Я буду вітати, якщо ви навіть англійською будете спілкуватися. Це теж буде непогано. Але якщо ви на державній службі, якщо ви спілкуєтеся у ЗМІ – вивчіть українську», - також підкреслив він.

За словами Петра Порошенка, згідно з останніми даними моніторингу зросла кількість україномовних повідомлень, пісень. «Я вже сказав, що це 55%. На регіональних радіостанціях це поки що складає 48% - і там підтягнемо. Ми ніколи більше не повернемося до цифри 2013 року. Ніколи більше не буде так, що українська мова буде 5% (ефірного часу – ред.), а російська – 51%», - акцентував Глава держави.

Крім того, набагато помітнішим стає український продукт на телебаченні. Також за даними моніторингу ефіру загальнонаціональних мовників у 2018 році в середньому частка програм українського виробництва складала вже 79%. На місцевому та регіональному рівні фактична частка програм новин державною мовою сьогодні складає 99%, а у Волинській, Кіровоградській, Рівненській, Чернігівській, Черкаській, Хмельницькій областях ця цифра дорівнює 100%, зазначив Петро Порошенко.

Крім того, з’явилися українські серіали, власні музичні шоу. Розвитку цього напрямку теж сприяли законодавчі вимоги та позиція глядачів, які змушують національний продукт все більше і більше звучати українською, підкреслив Президент.

«Відроджується українське кіно, знімаються фільми, серіали українською мовою. Нарешті знімаються серіали про героїв АТО. Нарешті знімається фільм про кіборгів, про Донецький аеропорт, про українських добровольців. Ще два-три роки тому цього не було», - також сказав він, зауваживши, що це стало можливим завдяки фінансовій підтримці держави, талановитим українським митцям, режисерам, акторам, які отримали можливість для реалізації свого творчого потенціалу.

Петро Порошенко підкреслив, що особливі зусилля держава і влада докладатиме для створення патріотичного кіно, а не «мильних опер». За словами Глави держави, 69 кінопроектів патріотичного спрямування, які пройшли конкурсний відбір, вже отримують зараз державну фінансову допомогу.

«Я ще раз наголошую – за останні чотири роки українська мова і українська культура зайняли належне місце в серцях українців і в просторі навколо нас», - резюмував Президент.

 Як виглядав Львів у 1772 році

Як виглядав Львів у 1772 році: над унікальною реконструкцією працювали 10 років
У польському місті Вроцлав знаходиться мініатюрна історична реконструкція міста Львова

Її створив інженер Януш Вітвіцький. Він готував плани та креслення близько десяти років. У панорамі відображене місто станом на 1772 рік.

Януш Вітвіцький вперше висунув ідею побудови моделі Львова XVIII століття в 1928 році. Це відбулось під час його досліджень в Парижі та під впливом виставки моделей військової архітектури. Після повернення додому він почав вивчати архітектуру XVIII ст., проводити вимірювання топографії Львова.

львов, история

Це дозволило намалювати сотні малюнків будівель в масштабі 1:50 та серію точних проекцій, що показують макет міста. У 1932 році була побудована перша демонстративна модель Льовова XVIII ст. в масштабі 1: 500, що називається «Мала панорама».

 Сьогодні панорама Львова авторства Януша Вітвіцького зберігається у місті Вроцлав у національній бібліотеці, куди її передали дружина та діти інженера Вітвіцького. 

львов, историяльвов, история

Розташована серед лісового масиву Підгородцівського лісництва. Входить до складу Державного історико-культурного заповідника “Тустань”.

На зламі Х—ХVІ століть на скелях розташовувалась середньовічна оборонна фортеця-град і митний пункт на важливому соляному шляху, що вів з Дрогобича на Закарпаття та до Західної Європи.

До нашого часу дерев’яна фортеця не збереглась. Під час археологічних досліджень Тустані, археологи зібрали понад 25 тисяч історичних знахідок. Дерев’яні елементи забудови, металеві вироби, кераміка, скло, шкіряні вироби.

Зокрема хрестик-енколпіон, щиток перстня з гравірованим рисунком птаха, бронзова булава, кувалда, сокира, наконечники арбалетних стріл і лучних стріл, наконечники списів, кресала, шпори, сердечники дзвоників, різці по дереву, голки, застібки до книжок. 

Як видно з чорно-білих світлин, 100 років тому жінки також віддавали перевагу сукням білого і кремового кольорів. На голові у молодої обов’язково мав бути вельон, і чим довший – тим краще. А, якщо ні, то хоча б капелюшок з вуаллю.

Звісно, мода на вбрання, аксесуари, зачіски, форму брів і макіяж (а точніше його відсутність!) того часу дуже відрізняються від нинішньої. Але є й дещо, що за 100 років не змінилося – величезна кількість живих квітів на весіллі.

https://politeka.net/ua/news/regions/lvov/869575-kak-vygliadel-lvov-v-1772-godu-nad-unykalnoi-rekonstruktsyei-rabotaly-10-let-foto/

 Томос для України: повний текст історичного документу

Томос для України: повний текст історичного документу
Томос для України: повний текст історичного документу
Опубліковано 05.01.2019  в Новини/Політична правда
  3 115

В інтернеті оприлюднили повний текст томосу для України, підписання якого відбулося в суботу, 5 січня.

 

Про це повідомляє НАРОДНА ПРАВДА з посиланням на cerkvarium.org.

Так, Константинопольська церква проголосила Православну церкву України (ПЦУ) “своєю духовною дочкою”.

В інтернеті оприлюднили повний текст томосу для України, підписання якого відбулося в суботу, 5 січня.

Про це повідомляє НАРОДНА ПРАВДА з посиланням на cerkvarium.org.

Так, Константинопольська церква проголосила Православну церкву України (ПЦУ) “своєю духовною дочкою”.

“Ви приступили до гори Сіонської… і до Церкви первородних” (Євр. 12:22–23), блаженний серед народів Апостол Павло говорить усім вірним; і дійсно, Церква є горою, тому міцною і стійкою, непорушною та непохитною. Хоча одним стадом та одним тілом Христовим є і називається Церквою Божою, яка повсюди має сповідання православної віри, спільність в таїнствах у Дусі Святому та непорушність апостольського спадкоємства і канонічного порядку, але ще від апостольських часів складається з Церков, розташованих на землях і країнах, внутрішньо самоврядованих власними пастирями та вчителями, і служителями Євангелія Христового, тобто кожного місця єпископами, з причин не лише історичного значення міст і країн у світі, але й внаслідок особливих пастирських необхідностей у них.

Отож, оскільки благочестива та Богомбережена земля України укріплена і звеличена вищим промислом та отримала свою повну політичну незалежність, державні та церковні керівники якої вже майже тридцять років палко просять її церковного самоврядування та пліч-о-пліч з народом й суголосно з давніми його проханнями свого часу зверненими до святішого Апостольського Константинопольського Престолу, котрий за багатовіковим канонічним переданням зобов’язаний турбуватися про Святі православні Церкви, які мають в цьому потребу, а найбільше про ті, які завше з ним зв’язані канонічними узами, як-от історична Митрополія Київська,— то наша Покірність з Преосвященними при нас Митрополитами та всечесними, улюбленими в Святому Дусі братами та співслужителями, з обов’язку турботи Великої Христової Церкви за Православний світ, для зцілення постійно загрожуючих розколів та розділів у помісних Церквах, однодумно визначаємо та проголошуємо, щоб уся Православна Церква, що знаходиться в межах політично сформованої та цілковито незалежної держави України разом із Священними Митрополіями, Архієпископіями, Єпископіями, монастирями, парафіями та всіма в них церковними установами, котра знаходиться під покровом Засновника Єдиної, Святої, Соборної і Апостольської Церкви Боголюдини Господа і Спасителя нашого Ісуса Христа, існувала віднині канонічно автокефальною, незалежною та самоврядованою, маючи Першого в церковних справах і визнаючи кожного канонічного її Предстоятеля, який носить титул «Блаженніший Митрополит Київський і Всієї України»,-не допускається якогось доповнення чи віднімання від його титулу без дозволу Константинопольської Церкви,-який є головою Святішого Синоду, котрий щороку скликається з Архієреїв, запрошуваних почергово за їхнім старшинством, з числа тих, що мають єпархії в географічних межах України.

Таким чином управлятимуться справи Церкви в цій країні, як проголошують божественні та святі Канони, вільно й у Святому Дусі, та безперешкодно, без будь-якого іншого зовнішнього впливу.

До того ж, цим підписаним Патріаршим і Синодальним Томосом ми визнаємо та проголошуємо встановлену в межах території України Автокефальну Церкву нашою духовною донькою та закликаємо всі світовi Православнi Церкви визнавати її як сестру та згадувати під іменем “Святіша Церква України”, як таку, що має своєю кафедрою історичне місто Київ, не може ставити єпископів чи засновувати парафiї за межами держави; вже існуючі відтепер підкоряються, згідно з порядком, Вселенському Престолу, який має канонічні повноваження в Діаспорі, бо юрисдикція цієї Церкви обмежується територією Української Держави. І ми надаємо їй привілеї та всі суверенні права, належні автокефальній церковній Владі, так що відтепер Митрополит Київський і Всієї України, здійснюючи богослужіння, поминає “Усiх Єпископів Православних”, а сонм найсвятіших Архієреїв при ньому поминає його ім’я як Першого та Предстоятеля Найсвятішої Церкви України.

Те, що стосується внутрішнього церковного управління, розглядається, судиться та визначається виключно ним і Священним Синодом, слідуючи євангельському та іншому вченню, згідно зі Священним Переданням і шанованими канонічними постановами нашої Святої Православної Церкви, і настановами 6-го канону І Нікейського Вселенського Собору, який визначає, що “якщо ж при спільному голосуванні всіх, яке буде справедливим і згідно церковного канону, двоє чи троє через власну схильність до суперечок будуть заперечувати, то нехай має силу рішення більшості”, до того ж зберігається право всіх архієреїв та іншого духовенства на апеляційне звернення до Вселенського Патріарха, який має канонічну відповідальність приймати безапеляцiйні судові рішення для єпископів та іншого духовенства помісних Церков, згідно з 9-м і 16-м священними канонами IV Халкідонського Вселенського Собору.

Прояснюємо до вище сказаного, що Автокефальна Церква України визнає головою Святіший Апостольський і Патріарший Вселенський Престол, як і інші Патріархи і Предстоятелі, та має разом з іншими канонічними обов’язками та відповідальностями, насамперед для збереження нашої Православної Віри неушкодженою та канонічної єдності та спілкування з Вселенським Патріархатом й іншими помісними Православними Церквами. І до цього, Митрополит Київський і Всієї України, як і Архієреї Найсвятішої Церкви України, обираються віднині відповідно до належних положень божественних і священних Канонів і згідно з відповідними положеннями її Статуту, які мають в усьому обов’язково відповідати положенням цього Патріаршого і Синодального Томосу.

Усі архієреї зобов’язані турбуватися, щоб боголюбно пасти народ Божий, провадячи в страху Божому мир і згоду в країні та в своїй Церкві. Але щоб в усьому перебував не применшений зв’язок духовної єдності та спілкування святих Божих Церков, бо ми навчилися “зберігати єдність духа в союзі миру” (Еф. 4:3), то кожний Блаженніший Митрополит Київський і Всієї України повинен поминати за давніми Переданнями святих Отців наших Вселенського Патріарха, Блаженніших Патріархів та інших Предстоятелів помісних Православних Церков, у ряду Диптихів, згідно з канонічним порядком, отримавши своє місце після Предстоятеля Церкви Чехії і Словакії в священних Диптихах і на церковних зібраннях.

Таким чином, Православна Церква України, через свого Першого чи канонічного місцеблюстителя Київського Престолу, зобов’язана брати участь у стосовно важливих канонічних, догматичних та інших питаннях у міжправославних нарадах, які збираються час від часу, за священним звичаєм, від початків усталеним Отцями. Перший же, настановлений, зобов’язаний обов’язково посилати необхідні належні Мирнi Грамоти до Вселенського Патріарха та до інших Предстоятелів, і сам має право від них отримувати, починаючи свої мирні поїздки від Першопрестольної Церкви Константинополя за звичаями, отримуючи від неї і Святе Миро, для вияву духовної єдності з нею. Для вирішення значних питань церковного, догматичного та канонічного характеру слід Блаженнішому митрополиту Київському і всієї України, від імені Священного Синоду своєї Церкви звертатися до нашого Святішого Патріаршого і Вселенського Престолу, прагнучи від нього авторитетної думки та твердого взаєморозуміння, причому права Вселенського Престолу на Екзархат в Україні та священні ставропігії зберігаються неприменшеними.

Отож, на всiх цих умовах, наша Свята Христова Велика Церква благословляє та проголошує Православну Церкву України Автокефальною та щедро закликає на Ієрархію на Українській землі, непорочний клір і благочестивий народ її, з невичерпного скарбу Святого Духа, божественні дари, молячись, щоб Перший і Великий Архієрей Ісус Христос, заступництвом всенепорочної і всеблагословенної Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії, святого славного і рівноапостольного князя Володимира і святої славної княгині Ольги, преподобних і богоносних Отців наших, подвижників і монахів Києво-Печерської Лаври та інших монастирів, укріпив назавжди її в тілі Єдиної, Святої, Соборної і Апостольської Церкви таким чином зараховану Автокефальну Церкву України і подав їй благостояння, єдність, мир і зростання, на славу Його, і Отця, і Святого Духа.

Таким чином, таке вирішене та розсуджене і в радості сповіщене вам від шанованого Центру Православ’я було соборно затверджено, для постійного збереження видається цей Патріарший і Синодальний Томос, написаний і підписаний в Кодексі нашої Великої Христової Константинопольської Церкви, вручений в точнiй і ідентичнiй копії Блаженнішому Предстоятелю Святішої Церкви України, митрополиту Епіфанію та Його високоповажності Президенту України пану Петру Порошенку, для вічного доказу та постійного представлення. Року дві тисячі дев’ятнадцятого, місяця січня, 6 числа, індиктiона 12.

Вселенський Патріарх Варфоломій, в Христі Бозі вирішує 

митрополит Вріульський Пантелеймон,

митрополит Італійський і Мальтійський Геннадій,

митрополит Германський Августин,

митрополит Транупольський Герман,

митрополит Нью-Джерський Євангел,

митрополит Родоський Кирилл,

митрополит Ретімнський і Авлопотамський Євгеній,

митрополит Корейський Амвросій,

митрополит Сингапурський Контантин,

митрополит Австрійський Арсеній,

митрополит Сімський Хризостом,

митрополит Чиказький Нафанаїл”.

 

 

Богдан Бо

 Порошенко заявив про присвоєння Філарету звання Героя України

Порошенко заявив про присвоєння 
Патріарху Філарету звання Героя України
08 Січень 2019, 20:44

Патріарх Філарет (ліворуч) і президент України Петро Порошенко
 
Патріарх Філарет (ліворуч) і президент України Петро Порошенко
Наприкінці грудня предстоятель ПЦУ Епіфаній повідомив, що Філарет продовжить правити службу у Володимирському соборі в Києві і залишить за собою резиденцію на Пушкінській вулиці.

15 грудня в Києві, в соборі Святої Софії відбувся об’єднавчий собор, на якому ієрархи, священики і миряни з трьох фактично наявних на той час в Україні православних церковних організацій, – Української православної церкви Київського патріархату, Української автокефальної православної церкви і Української православної церкви, що в єднанні з Московським патріархатом (від останньої на собор прийшли представники лише двох єпархій), – створили єдину канонічну православну церковну організацію в Україні, помісну Православну церкву України (ПЦУ). Її предстоятелем обрали митрополита Епіфанія з дотеперішньої УПЦ КП.

Фоторепортаж: томос в Україні
 
ФОТОГАЛЕРЕЯ:Фоторепортаж: томос в Україні

 

Що таке томос і автокефалія – пояснюємо популярно

6 січня 2019 року у Стамбулі Вселенський патріарх Варфоломій вручив томос про автокефалію предстоятелеві Православної церкви України митрополитові Київському і всієї України Епіфанію.

Що це означає
  • Томос (грец. ) – указ синоду і/або глави помісної православної церкви з важливих питань церковного устрою або віровчення; останнім часом найчастіше стосується рішення церкви-матері про надання автокефалії новій помісній церкві.
  • Автокефалія (ст.грец. ) – самостійність помісної церкви, адміністративно незалежної від інших православних церков, але єдиної з ними канонічно.
Новітня передісторія
  • У квітні 2018 року президент України Петро Порошенкозвернувся до Вселенського патріарха Варфоломія з проханням надати томос про автокефалію Православної церкви в Україні і оголосив про намір створити єдину помісну церкву. Верховна Рада звернення президента підтримала.
  • 10 вересня 2018 року патріарх Варфоломій скерував до Києва двох екзархів, які мали підготувати ґрунт для створення автокефальної церкви.
  • 11 жовтня синод Вселенського Константинопольського патріархату у Стамбулі:

– підтвердив своє попереднє рішення продовжити процес надання автокефалії українській церкві;

– позбавив юридичної сили свій синодальний лист 1686 року про доручення Московському патріархові обов’язку висвячувати церковно підпорядкованих Константинополю митрополитів Київських, що його Російська церква трактувала як нібито передачу Київської митрополії Москві;

– відновив у єпископському чи священицькому сані і в церковному спілкуванні зі світовим православ’ям керівників невизнаних Української православної церкви Київського патріархату та Української автокефальної православної церкви і підпорядкованих їм священства і вірян;

– оголосив про відновлення своєї ставропігії (представництва) в Києві.

Реакція Москви і відповідь на неї

  • Московський патріархат Російської православної церкви різко негативно поставився до заходів Вселенського патріарха у справі створення єдиної помісної церкви України, розірвав із Константинополем євхаристійне спілкування і звернувся до керівників інших православних церков світу з закликом не вступати в церковне спілкування зі створеною в Україні новою православною церквою.
  • 2 листопада 2018 року представник Константинопольського патріарха при Всесвітній раді церков архієпископ Іов (Геча) заявив, що не виключає можливості надання автокефалії церкві і в Білорусі – якщо про це попросять церква і держава.
Ситуація у світовому православ’ї

До надання автокефалії Православній церкві України у світі було 14 визнаних автокефальних церков. За православним диптихом (переліком помісних церков) у версії Вселенського патріархату (Московський патріархат має власну, відмінну версію), вони розташовуються в такій ієрархії:

  • Константинопольська (понад 2 мільйони вірян)
  • Александрійська (понад 6,5 млн)
  • Антіохійська (1 млн 370 тис.)
  • Єрусалимська (130 тис.)
  • Російська (разом із усіма її підрозділами найбільша на цей час – за її оцінками, приблизно від 90 до 120 млн вірян; УПЦ (МП) складає значну її частку)
  • Сербська (10 млн)
  • Румунська (16 млн)
  • Болгарська (8 млн)
  • Грузинська (4 млн)
  • Кіпрська (420 тис.)
  • Елладська (у Греції, 8 млн)
  • Польська (500 тис.)
  • Албанська (700 тис.)
  • Чеських земель і Словаччини (150 тис.)
  • Православна церква України як остання наразі зі створених перебуває нині на 15-му місці.
Деякі приклади надання томосу:
  • 1686 рік – Константинопольський Вселенський патріарх Діонісій IV затвердив синодальний лист Вселенського патріархату, який із міркувань «ікономії» (церковної доцільності) доручав патріархам Московським висвячувати в сан новообраних помісним собором митрополитів Київських – при тому, що вони залишалися церковно підпорядкованими Константинополю і мусили поминати саме Вселенського патріарха, а не Московського, як свого першоієрарха. Москва не виконала цих умов і стала тлумачити рішення як нібито передачу Київської митрополії в підпорядкування Московському патріархатові. Через те, що оригінал листа нині не відомий, таке трактування донедавна повторював і сам Вселенський патріархат – доки влітку не оприлюднив історичні документи, які висвітлили зміст того листа. 11 жовтня 2018 року синод Вселенського патріархату скасував те рішення 1686 року, щоб усунути підставу для неправдивого трактування Москви.
  • 1923 рік – патріарх Константинопольський Мелетій IV видав томос про автономію (але не автокефалію) Естонської православної церкви і прийняв її в свою юрисдикцію.
  • 1924 рік – патріарх Константинопольський Григорій VII підписав томос про надання автокефалії Польськійправославній церкві у (в першу чергу для вірян із Західної Білорусі і Західної України). Російська православна церква, яка контролювала цих вірян до Першої світової війни, не погодилася з цим. Після Другої світової, коли СРСР привів до влади в Польщі комуністів, ППЦ «добровільно» відмовилася від томосу з Константинополя і попросилася до РПЦ – яка відразу ж надала їй томос уже від свого імені, хоча право надавати автокефалію має тільки Вселенський патріархат як Церква-мати всіх інших помісних церков. Московського томосу, у свою чергу, не визнає Константинополь, але завдяки томосові 1924 року ППЦ залишається канонічною.
  • 1937 рік – була визнана автокефалія Албанськоїправославної церкви.
  • 1945 рік – Болгарська православна церква отримала томос, яким була, за різними оцінками історичних подій, уже втретє чи вчетверте визнана автокефалія цієї церкви.
  • 1994 рік – патріарх Московський Алексій II видав томос про надання автономії Молдовській православній церкві (яка залишилася частиною Московського патріархату).
  • 1998 рік – Вселенський патріарх Варфоломій видав томос про автокефалію Православної церкви Чеських земель і Словаччини.
  • 2019 рік – Вселенський патріарх Варфоломій вручив томос про автокефалію Православній церкві України.

 Для Сергія Параджанова 95 років виповнилося б 9 січня 2019 року

Як тюрма на Донбасі змінила Сергія Параджанова

Сергій Параджанов, український і вірменський кінорежисер
 
Сергій Параджанов, український і вірменський кінорежисео95 років виповнилося б 9 січня 2019 року кінорежисеру Сергію Параджанову. Його фільми – «Тіні забутих предків», «Колір граната», «Перший хлопець» і багато інших стали класикою. Міжнародне визнання прийшло до Сергія Параджанова після екранізації в 1964 році повісті Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків». Фільм отримав 39 міжнародних нагород, 28 призів на кінофестивалях (із них – 24 гран-прі) у 21-й країні.
Сергій Параджанов

Про себе сам митець казав: «Я – вірменин, який народився у Тбілісі й сидів у російській в’язниці за український націоналізм». Саме за фільми, які не вписувалися в стандарти радянської влади, Сергій Параджанов був тричі заарештований. Серед висунутих слідством на адресу Параджанова звинувачень за шістьма статтями Кримінального кодексу були незаконні валютні операції, розкрадання народного майна, пограбування церков, зловживання службовим становищем, антигромадська поведінка та спекуляція іконами. Проте в ході слідства все це було відкинуто за недоведеністю, натомість режисера звинуватили у «мужолозтві із застосуванням насильства» та поширенні порнографічної продукції. Останнє місце, де Параджанов відбував свій строк, – Перевальська колонія.

Допомога від звичайної жительки Алчевська

Любов Чемерис познайомилася із Сергієм Параджановим, коли до його звільнення залишилося вже кілька місяців. Її чоловік працював у Перевальській колонії, і саме він розповів про «дивного режисера», який сидів за ґратами. Вони почали листуватися. Із часом Любов дізналася, що українська прокуратура обмежила спілкування Параджанова – два листи на місяць, тому з дозволу відомого режисера почала писати його товаришам, але від імені Сергія Параджанова. Вони листувалися півроку, але так і не змогли зустрітися. Любов розповідала про свої спроби вступити в театральні університети, він радив, що потрібно змінити у виступах, які ролі небанальні, а цікаві, що подивитися в Києві, коли вона поїде до столиці, називав її незнайомкою та дякував за підтримку, якої так не вистачало. Також Чемерис передавала режисеру всі необхідні речі для малювання та творчості.

У 2014 році Любов Чемерис опублікує книгу «Півроку і все життя», присвячену Сергію Параджанову. Цікаво, що авторка досі зберігає листи режисера, а точніше їх копії, оригінали вона надіслала в музей Параджанова до Єревана.

 

 

Параджанов – художник-авангардист

Під арештом Параджанов збирав усілякий непотріб – газетні вирізки, ґудзики, шнурки, дроти, висушені рослини – і з цього творив. Наприклад, він створив букет із дроту і шкарпеток, який на 8 березня подарував Лілі Брік – господині одного з найвідоміших в XX столітті літературно-художніх салонів, музи радянського поета Володимира Маяковського. Жінка подарунок оцінила і навіть берегла у вазі, яку свого часу подарував Маяковський.

 

«Талери Параджанова»

Коли у режисера забрали олівці, то він почав збирати кришки від молочних пляшок. На них видавлював цвяхом портрети відомих людей – Олександра Пушкіна, Миколи Гоголя, Петра І тощо. Потім заливав фольгу смолою і виходили «талери Параджанова». Декілька з них навіть надсилали на психіатричну експертизу, але замість бажаних для тодішньої влади підтверджень, що Параджанов «неадекватний», отримували повідомлення: «Неймовірно талановитий».

Вже через кілька років італійський кінорежисер Федеріко Фелліні побачив «талери» з портретом Олександра Пушкіна та за його зразком відлив срібну медаль, яка стала почесною нагородою за кращий фільм на кінофестивалі міста Ріміні.

 

 

Думки про смерть

Сергій Параджанов не був упевнений, що повернеться додому вже після ув’язнення. Навпаки. За словами людей, з якими він листувався, він вважав, що помре у в'язниці. Саме тому створив колаж з усього, що було під руками – «Оплакування кінорежисера на тлі гори Арарат». Творив не тільки Параджанов, але і співкамерники. Кінорежисер просив, щоб вони малювали все, що їм цікаво, турбувало на той момент. Із в'язниці Параджанов привіз 300 альбом із портретами і замальовками і 8 сценаріїв фільмів.

 

 

«Вписався» луганський артист театру

Той дивиться і весь час мовчить, слухає. В кінці моєї промови він вимовив лише одне слово: «Лади ...»
Михайло Голубович

Народний артист України, а тепер й угруповання «ЛНР» Михайло Голубович кілька разів приїжджав до Параджанова – проводив театральні вистави чи перегляди кінофільмів для «зеків», а сам у цей час або бачився із режисером, або домовлявся про його долю із «паханом». Так про цю зустріч розповідав сам артист: «Це була дуже своєрідна людина, авторитет. Нас завели в кімнату, і я почав розповідати про те, хто такий Параджанов. Говорив довго, наводив багато прізвищ, зізнався, що відомі особистості намагаються допомогти Сергію, щоб якось полегшити його долю на зоні. Той дивиться, і весь час мовчить, слухає. В кінці моєї промови він вимовив лише одне слово: «Лади ...» І все».

 

Параджанов такі зустрічі сприймав дуже емоційно. Спочатку просто був у розпачі. Як згадував Михайло Голубович, режисер не розумів, чому луганський артист, для якого він нічого не зробив, приїжджав, а ті, кому Параджанов допомагав все життя, про нього забули. Але у листах до Любові Чемерис писав про незабутні театральні вечори, які організовував «його товариш Голубович».

Майстерня на «зоні»

До Параджанова дійсно почали ставитися як до творчої людини. Його призначили начальником пожежного поста, а крім того, він допомагав заарештованим розвиватися творчо. Цікаво, що у Перевальській колонії досі працює його майстерня, де працюють художники-в’язні. Щоправда, колонія залишилася на окупованій території.

 

«Лебедине озеро»: новели, що були написані за ґратами

На основі розповідей та новел про життя Параджанова за ґратами кінорежисер Юлій Іллєнко написав сценарій фільму «Лебедине озеро. Зона». Стрічка знімалася все в тій же Перевальській колонії. Це була остання кіно-робота Параджанова. На Каннському кінофестивалі в 1990-х роках фільм був удостоєний премії ФІПРЕССІ і премії молодих кінокритиків; на кінофестивалі «Кінотавр» (1990) – призом за кращу операторську роботу (Ю. Іллєнко).

На свободі

За ґратами Параджанову стає погано – він страждає від діабету та хвороби легень. Тож відомі культурні закордонні діячі створюють комітет із порятунку митця. Звертаються до радянського уряду з проханням звільнити Параджанова, проте листи залишаються без відповіді.

Але в грудні 1977-го до генерального секретаря ЦК КПРС Леоніда Брежнєва приїжджає французький письменник Луї Арагон, який домовляється про свободу для Параджанова.

 

 

Останні слова – любов до України

У 1988 році Сергій Параджанов дав своє останнє інтерв’ю... українською мовою. Розповідав про київську прем'єру фільму «Ашик-Керіб», а в кінці бесіди сказав: «Хай живе Україна! Хай живе український націоналізм у тому сенсі, у якому його розумію я: не можна допустити, щоб настав час, коли не буде слова українською чи не буде пісні української, чи не буде сонця українського і не буде соняшника українського!».

 МВФ оприлюднив завдання для України

МВФ оприлюднив завдання для України, узгоджені в рамках програми на 2019 рік
09 Січень 2019, 17:45

Програма кредитування України Stand By Міжнародного валютного фонду обсягом 3,9 мільярда доларів дозволить Україні забезпечити потреби у фінансуванні, мовиться в документах програми Stand By для України, оприлюднених МВФ на своєму сайті 8 січня.

Так, МВФ планує надати Україні 2,5 мільярда доларів у рамках програми в 2019 році. Ще 1 мільярд доларів Україна може залучити під гарантії Світового банку, і 600 мільйонів має надійти від ЄС у рамках програм макрофінансової допомоги.

В МВФ відзначили, що Україна змогла поновити макрофінансову стабільність і зростання після кризи 2014–2015 років. Серед проблемних питань, які не дозволяють економіці розвиватись достатньо швидко, – низький рівень інвестицій, зокрема, прямих іноземних інвестицій, обумовлений складним бізнес-кліматом, відплив робочої сили за кордон через достатньо повільне економічне зростання та інші.

Можлива ескалація конфлікту на сході України, а також тиск популістів на політичні рішення напередодні виборів становлять основні ризики для втілення програми, на думку МВФ.

У рамках програми уряд України і МВФ узгодили низку структурних маяків, які має виконати Україна. Серед них:

1. Підвищення тарифів на тепло з 1 січня 2019 року для решти компаній теплопостачання, щоб охопити 95% централізованого теплопостачання

2. Затвердження НБУ вимог стосовно кредитування пов’язаним особам

3. Затвердження парламентом законопроекту 2413а стосовно нагляду за фінансовими посередниками (кінець березня 2019 року)

4. Публікація першого звіту стосовно повернення активів державних банків (кінець березня 2019 року)

5. Консолідація центральних і регіональних підрозділів Державної фіскальної служби в окремі установи (кінець квітня)

6. Після висунення кандидатур Вищою радою юстиції, призначення щонайменше 35 суддів у справах боротьби з корупцією з бездоганною репутацією і відповідними професійними навичками до Вищого антикорупційного суду, відповідно до закону 2018/2447 і правил, що гарантують об’єктивність і прозорість процесу (кінець квітня).

7. Вжиття НБУ заходів проти банків, які не виконають вимоги стосовно капіталу (кінець червня)

8. Завершення зовнішнього аудиту НАБУ, проведеного групою авторитетних експертів із міжнародним досвідом, обраних відповідно до вимог закону про НАБУ (1698-VII)

Україна віддана втіленню реформ, передбачених програмою, запевнив заступник виконавчого директора МВФ від України Владислав Рашкован у своїй заяві.

Він високо оцінив міжнародну підтримку у відновленні економіки України.

«Із часу глибокої економічної кризи 2014–2015 років, із потужною підтримкою міжнародної спільноти, Україна змогла відновити економічну і фінансову стабільність і досягти зростання, врегулювавши основні макроекономічні дисбаланси і просуваючи структурні реформи», – наголосив Рашкован

 Фріланд привітала пцу із отриманням томоса

ФРІЛАНД ПРИВІТАЛА ПЦУ ІЗ ОТРИМАННЯМ ТОМОСА
Також вона додала, що Канада “вітає цю позитивну зміну у визнанні суверенітету України”.

Канада привітала 

Український політв’язень Балух привітав митрополита Епіфанія з отриманням Томосу
об’єднану Православну церкву України із отриманням Томоса про автокефалію.

Про це на власній сторінці у сервісі мікроблогів Twitter зауважила міністр закордонних справ Канади Христя Фріланд, - пише Укрінформ.

“Передаю вітання новій Православній церкві України із отриманням Томоса про автокефалію та набуттям статусу незалежної й визнаної автокефальної Церкви”, - зазначила Фріланд. Вона зазначила, що Канада “вітає цю позитивну зміну у визнанні суверенітету України”.

Документ, який надав незалежність Православній церкві України, таки вивезли із Софії Київської. Напередодні побачити його встигли майже 40 тисяч українців. У Міністерстві культури заявляли, що Томос з країни більше не виїжджатиме, тож прийти подивитися на вже історичний документ зможуть усі охочі. Однак зранку ТСН приїхала до Софії і Томосу там не знайшла. Де він наразі і яка його доля – далі у сюжеті.


Як повідомлялося раніше, 5 січня Вселенський патріарх Варфоломій підписав Томос, яким надав незалежний статус Православній Церкві України, про створення якої було оголошено на Об'єднавчому соборі 15 грудня 2018 року. За словами Вселенського патріарха Варфоломія, Константинопольський патріархат надаючи автокефалію, прийняв до себе мільйони вірних України як справжня церква-матір, на відміну від їхньої "мачухи". 

На соборі 15 грудня були присутні представники Вселенського патріархату, глави УПЦ Київського патріархату, УАПЦ, митрополити УПЦ Московського патріархату Симеон і Олександр, президент України Петро Порошенко, спікер Верховної Ради Андрій Парубій. У результаті голосування була підтримана кандидатура митрополита Переяславського і Білоцерківського Української православної церкви Київського патріархату та намісника патріарха Філарета Епіфанія. Після обрання Епіфаній став митрополитом Київським і всієї України. Своєю чергою, митрополит УПЦ МП Онуфрій втратив свій статус. Сама ж УПЦ МП за рішенням Верховної Ради була перейменована в РПЦ. На завершення юридичної процедури відведено конкретний час.

Після проведення собору в різних регіонах України розпочались переходи парафій із УПЦ МП до ПЦУ. Найбільша кількість переходів у Вінницькій області. Також є перехід парафії у Запорізькій області, що є першим фактом на території Лівобережної України. Більше читайте тут: https://tsn.ua/politika/friland-privitala-pcu-iz-otrimannyam-tomosa-1277331.html

 Томос оформлено в повному обсязі юридичних формальностей

9 січня у Стамбулі члени Синоду Вселенського Патріархату підписали Томос про автокефалію Української церкви..

Відтепер документ - остаточно оформлений. Впродовж кількох днів він повернеться до України.

Нагадаємо, на об'єднавчому соборі 15 грудня були присутні представники Вселенського патріархату, глави УПЦ Київського патріархату, УАПЦ, митрополити УПЦ Московського патріархату Симеон і Олександр, президент України Петро Порошенко, спікер Верховної Ради Андрій Парубій. У результаті голосування була підтримана кандидатура митрополита Переяславського і Білоцерківського Української православної церкви Київського патріархату та намісника патріарха Філарета Епіфанія. Після обрання 

Поїздка до Варфоломія і обрання керівних органів. Перші кроки та заяви митрополита Епіфанія
Епіфаній став митрополитом Київським і всієї України. Своєю чергою, митрополит УПЦ МП Онуфрій втратив свій статус. Сама ж УПЦ МП за рішенням Верховної Ради була перейменована.

Рада змусила УПЦ МП офіційно змінити назву
перейменована в РПЦ. На завершення юридичної процедури відведено конкретний час.

Після проведення собору в різних регіонах України розпочались переходи парафій із УПЦ МП до ПЦУ. Найбільша кількість переходів у Вінницькій області. Також є перехід парафії у Запорізькій області, що є першим фактом на території Лівобережної України. Більше читайте тут: https://tsn.ua/ukrayina/usi-chleni-sinodu-vselenskogo-patriarhatu-pidpisali-tomos-dlya-ukrayini-1277481.html

 Нарешті Господь послав нам Православну Церкву України

Нарешті Господь послав нам Православну Церкву України – Петро Порошенко на церемонії підписання Томосу

5 січня 2019 року - 13:35

Нарешті Господь послав нам Православну Церкву України – Петро Порошенко на церемонії підписання Томосу 

 

 

Президент Петро Порошенко у Стамбулі взяв участь у церемонії підписання Томосу про автокефалію Православної Церкви України Вселенським Патріархом Варфоломієм. Урочиста церемонія відбулась у Патріаршому Храмі Святого Георгія.

Після церемонії Глава Української держави звернувся до учасників та присутніх: «Ваше Всесвятосте, Ваше Блаженство, Ваші Високопреосвященства, ваші преосвященства, пані і панове. Дорогі українці, які сьогодні дивляться нас зараз в Україні і по усьому світові, які тисячі років чекали цієї події. Слава Богу! Бо без Божої волі ця подія була б неможлива».

 

«Велика подяка Його Всесвятості Вселенському Патріарху Варфоломію за його віру. Ваше Всесвятосте ці оплески лунають зараз по усьому світу», - сказав Петро Порошенко.

Президент подякував Вселенському Патріарху Варфоломію за віру і любов до України, за молитву за Україну і український народ, за мужність, яку Його Всесвятість демонструє усе життя, але особливо починаючи з Великого понеділка – першого дня після Великодня 2018 року, коли було розпочато публічний процес надання автокефалії Православній Церкві України.

 

«Я хочу подякувати Святійшому Синоду, Собору Вселенського Патріархату, я хочу подякувати кожному ієрарху, який поставив підпис під зверненням до Вселенського Патріарха щодо надання автокефалії Православній Церкві України», - також сказав Президент.

Глава держави висловив слова подяки Верховній Раді України і голові Парламенту Андрію Парубію, кожному депутату, який проголосував за підтримку звернення Президента до Вселенського Патріарха щодо надання автокефалії Православній Церкві України.

«І, головне - я хочу подякувати мільйонам українців по усьому світу, які відгукнулися на заклик молитися - молитися, щоби Церква відбулася. Вашими молитвами це стало можливим», - особливо відзначив Петро Порошенко.

Він також зазначив, що вдячний поколінням українців, які мріяли про це чи 1030 років, чи 332 роки, чи 100 років. «Нарешті Господь послав нам Православну Церкву України», - наголосив Петро Порошенко.

Президент приєднався до слів подяки патріаршим екзархам, зазначивши, що їх зусилля в цьому питанні важко переоцінити.

По завершенню церемонії підписання Томосу Його Всесвятість Вселенський Патріарх Варфоломій звернувся до Митрополита Київського і всієї України Епіфанія: «Ваше Блаженство, Ви мали право просити і вимагати Вашої автокефалії. Це було правом і привілеєм Вашої Константинопольської Матері Церкви дарувати Вам цей статус автокефалії. Ми щиро молимося, щоб ви виявилися гідними цього дару і виступили дорогоцінним попутником інших сестер-церков у всеправославній єдності та спільній співпраці, а також у нашому спільному свідченні сучасного світу, який прагне невичерпних духовних скарбів православ'я».

 

Вселенський Патріарх також наголосив, що «нині, за благодаттю Господа, ми відновлюємо спільноту мільйонів вірян на Вашій землі (українській – ред.), які раптово опинилися поза канонічністю і єдністю та спілкуванням не за власною провиною».

Він підкреслив, що Константинопольська Церква «зібрала їх і пригорнула їх як справжня матір, а не як мачуха. Та сама Церква, яка колись вела їх до християнського хрещення». Вселенський Патріарх також зазначив, що Константинополь завжди діяв, щоб «служити побажанням і інтересам своїх дітей».

«Ваше Блаженство, дорогий брат. У цей чудовий і історичний день, в Священному Центрі Православ'я, стоять і святкують з нами князь Володимир і свята Ольга, разом з усіма святими нащадками прославленої української землі, а також усіма захисниками і Ваших очевидних прав, прав українського народу, а також прав людей, особливо релігійної свободи для всіх людей і народів. Всі вони присутні в дусі і молитві, розділяючи нашу радість і задоволення», - також сказав Вселенський Патріарх Митрополиту Київському і всієї України Блаженнішому Епіфанію.

 

В свою чергу, Митрополит Київський і всієї України Епіфаній подякував Патріарху Варфоломію за підписання Томосу, зауваживши, що з нетерпінням та піднесенням Православна Церква України чекає на його вручення.

«Також хочу засвідчити нашу подяку Президенту України і всім, хто разом з ним та під його керівництвом трудився, щоб допомогти нам звершити мрію поколінь українських православних ієрархів та вірян мати єдину помісну автокефальну православну церкву. Ім'я ваше, пане Президенте, навіки увійде в історію українського народу і церкви поруч з іменами правителів наших князів Володимира Великого, Ярослава Мудрого, Костянтина Острозького та гетьмана Івана Мазепи», - сказав він.

 На врученні Томосу про автокефалію Православної Церкви України

Президент у Стамбулі взяв участь в урочистому врученні Томосу про автокефалію Православної Церкви України

6 січня 2019 року - 13:09

Президент у Стамбулі взяв участь в урочистому врученні Томосу про автокефалію Православної Церкви України 

 

 

Президент Петро Порошенко разом з дружиною Мариною Порошенко взяв участь в урочистому врученні Томосу про автокефалію Православної Церкви України, що відбулося в Патріаршому Храмі Святого Георгія.

 

Грамоту та посох Вселенський Патріарх Варфоломій передав Митрополиту Київському і всієї України Епіфанію.

 

Вселенський Патріарх Варфоломій та Митрополит Епіфаній спільно відправили божественну Літургію у Храмі.

 

 

До цього Вселенський Патріарх провів урочисту церемонію освячення води в Патріаршому Храмі Святого Георгія.

 

По завершені Літургії Глава Української держави разом з дружиною взяли участь у церемонії освячення води у затоці Золотий Ріг.

 Успіхи Президента України Петра Порошенка

Молюсь, щоб церква продовжувала об’єднувати Україну любов’ю і молитвою – Президент Предстоятелю Православної Церкви України  

5 січня 2019 року - 13:53

Молюсь, щоб церква продовжувала об’єднувати Україну любов’ю і молитвою – Президент Предстоятелю Православної Церкви України   

 

 

«Ваше Блаженство, після того як золоті чорнила Його Всесвятості лягли на текст Томосу, завтра після вручення Томосу, Ви, базуючись на рішеннях Об’єднавчого собору 15 грудня, Ви стаєте у керма автокефальної Православної Церкви України, визнаної світовим православ’ям. Церкви, яка демонструє любов і яка забезпечує єдність держави»,  - звернувся Президент Петро Порошенко до Митрополита Київського і всієї України Епіфанія одразу по завершенні церемонії підписання Томосу Вселенським Патріархом Варфоломієм.

«Благаю Вас і молюсь, щоб церква продовжувала об’єднувати Україну любов’ю і молитвою», - додав Петро Порошенко.

Глава держави привітав Предстоятеля ПЦУ «з тією величезною місією, яку українці чекали багато поколінь, і яка зараз лягла на Ваші плечі».

«Ще раз наголошую, що ми будемо діяти виключно любов’ю і вірою. І я, читаючи передмову книги Його Всесвятості, знайшов цікаві слова: «Війна во ім’я релігії є війна проти релігії». Я дуже поділяю Ваші слова, Ваша Всесвятосте. І хочу сказати, що саме любов’ю і молитвою зараз об’єднується Україна. Це великий день. Велика подяка всім, хто долучився до цього», - зазначив Президент.

 Довбана Рефія в підсумках Інтрефаксу

Итоги года: 2018
"Интерфакс" вспоминает главные события и тенденции уходящего года
Обновлено 08 января 2019
Конфликт РПЦ с Константинополем из-за Украины
После смены власти на Украине в 2014 году и начала конфликта на востоке страны Киев стал активнее обсуждать создание новой автокефальной канонической церкви. Несмотря на усилия РПЦ помешать этому, Константинопольский патриархат все же решил начать процесс предоставления автокефалии новой церкви в ответ на обращение украинских властей. 11 октября Синод в Стамбуле лишил юридической силы свой указ от 1686 года о передаче Киевской митрополии Москве, объявил о создании своего подворья в Киеве и реабилитировал лидеров самопровозглашенных православных церквей на Украине, предоставив статус каноничных церквей УПЦ Киевского патриархата, одновременно сняв анафему с его главы - патриарха Филарета, а также и Украинской автокефальной православной церкви. На основе этих двух церквей, а также примкнувших приходов УПЦ МП планируется создать новую поместную церковь на Украине. Москва обвинила Константинополь в разрушении основ православной церкви, сначала прекратив поминать Константинопольского предстоятеля Варфоломея. 15 октября Синод пошел едва ли не на крайнюю меру в межцерковных отношениях - разрыв отношений и прекращение евхаристического общения. После этого РПЦ не сможет совершать совместные богослужения с клириками Константинопольского патриархата, а православные верующие из России не смогут участвовать в таинствах в храмах, которые входят в юрисдикцию Константинополя.
205 материалов Обновлено сегодня в 11:27
Обрушение дома в Магнитогорске
Утром 31 декабря 2018 года в Магнитогорске (Челябинская область) произошло обрушение одного из подъездов в десятиэтажном панельном доме 1973 года постройки на проспекте Карла Маркса. По последним данным, погибли 38 человек, неизвестной остается судьба еще троих жильцов дома. В больницах находятся пятеро пострадавших. Возбуждено уголовное дело по статье о причинении смерти по неосторожности. Приоритетная версия следствия - взрыв бытового газа.
136 материалов Обновлено сегодня в 09:54
КХЛ-2018/19
В чемпионате Континентальной хоккейной лиги сезона-2018/19 принимают участие 25 клубов, что на два меньше чем в прошлом сезоне. Действующим победителем регулярного чемпионата является СКА, а обладателем Кубка Гагарина (победителем плей-офф) – "Ак Барс.
110 материалов Обновлено 05 января 2019
Российская премьер-лига-2018/19
28 июля стартовал очередной чемпионат России по футболу. Действующим чемпионом страны является московский "Локомотив".
248 материалов Обновлено 05 января 2019
Снос московских пятиэтажек
В феврале 2017 года власти решили снести все пятиэтажные хрущевки в Москве вместо их капремонта. Новая программа сноса затронет около 8 тыс. домов, в которых проживают 1,6 млн москвичей. Жителей хрущевок обещали переселять недалеко от их старых адресов проживания. Полное расселение всех попавших под снос домов займет от 15 до 20 лет. Затраты на программу предварительно оцениваются в 2,4 трлн рублей.
257 материалов Обновлено 05 января 2019
"Рашагейт"
После прошедших в США в 2016 году президентских выборов, на которых победил Дональд Трамп, власти США обвинили Москву во вмешательстве в электоральный процесс и начали расследование. В частности, хакеров из России заподозрили в краже данных Демократической партии США. Также российскую сторону подозревают в размещении политической рекламы и агитационных постов в соцсетях. По последнему пункту перед Сенатом США отчитываются Facebook, Google и Twitter. В Москве все обвинения Вашингтона отвергают.
314 материалов Обновлено 05 января 2019
Нападение на керченский колледж
Днем 17 октября в Керченском политехническом колледже произошел взрыв. Как стало известно позднее, его устроил 18-летний Владислав Росляков. Студент 4-го курса пришел в колледж с ружьем, открыл огонь по находившимся в здании и привел в действие взрывное устройство. Погибли 20 человек, злоумышленник покончил с собой. Несколько десятков человек госпитализированы. Изначально было возбуждено уголовное дело по статье "Теракт", затем оно было переквалифицировано по статье "Убийство".
99 материалов Обновлено 02 января 2019

 Financial Times дали прогноз на 2019 рік

Середа, 2 січня 2019, 15:06 • Саша Картер • 15405
Financial Times дали прогноз на 2019 рік: про ескалацію в Україні та Brexit
Financial Times дали прогноз на 2019 рік: про ескалацію в Україні та Brexit

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Змінять нові лідери стрих? Чи впорається Макрон з "жовтими жилетами?

КИЇВ. 2 січня. УНН. В епоху Дональда Трампа та Brexit, протекціонізму і популізму, стає все важче спрогнозувати, що станеться в світі. Для аналітиків Financial Times це так. Команда дала невірну відповідь на вісім з 20 головних питань минулого року, а саме - заявивши, що проти президента США Дональда Трампа почнеться процедура імпічменту (хоча в цьому році експерти дублюють прогноз), підтримавши не того кандидата на пост президента Мексики, а також припустившись помилки щодо бюджету єврозони і перемоги на чемпіонаті світу.

У виданні відзначили, що були занадто оптимістичні щодо цін на нафту, зростання на ринках, що розвиваються і фондового індексу S&P 500. Такий прогноз видання назвало гіршим за багато років. Про те, що ж прогнозує FT в році 2019 для світу в цілому і для України зокрема, повідомляє УНН.

Чи зупинять Brexit?

Так. В останній момент Великобританія відмовиться від цього акту членоушкодження. Brexit значить Brexit, заявила Тереза Мей в 2016 році, але після двох років запеклих суперечок навіть власна партія прем'єр-міністра не може домовитися про те, що це означає на практиці. Нездатність парламентудомовитися про будь-яку єдину версію Brexit обернеться питанням для виборців. На другому референдумі вони проголосують за відновлення репутації Великобританії як нації, яка не хоче жертвувати процвітанням і безпекою заради ідеологічної одержимості. Цей прогноз вселяє стільки ж надій, скільки і очікувань.

Чи стане Джеремі Корбін прем'єр-міністром Великобританії?

Ні. Лідер опозиції поліпшив свій імідж в суспільстві, але лише в межах партії лейбористів. Цілком можливо, що в 2019 році у Великобританії пройдуть загальні вибори, але експерти FT сильно сумніваються, що він переможе. Опитування громадської думки показують, що популярність Корбіна не така висока, як популярність Терези Мей і його власної партії. Його виступ не переконав виборців, що він здатний керувати. Але якщо Консервативна партія продовжить війну на виснаження через Європу, лейбористи ще можуть піднятися з руїн, особливо якщо Корбін більше не буде стояти біля керма.

Чи вдасться президенту Франції Еммануелю Макрона відновити свої реформи після "жовтих жилетів"?

Так. У французького президента немає вибору. Здатися - значить припинити своє існування в якості політика. Тактична пауза все-таки неминуча, вважають експерти, щоб гнів демонстрантів пішов на спад, а населення відчуло наслідки зниження податків на житло і підвищення рівня мінімальної заробітної плати. У той же час Макрон продовжить реформи в сфері пенсійної системи, страхування від безробіття та регулювання бізнесу. Заходи з модернізації держави будуть більш болючими, але вони зможуть допомогти задовольнити вимоги протестувальників, незадоволених високими податками. Однак, щоб уникнути подальших протестів, Макрону доведеться набагато краще працювати, щоб люди за ним слідували.

Чи доб'ються популісти великих успіхів на виборах в Європейському парламенті?

Так. Ці вибори ідеально підходять для того, щоб популісти і націоналісти домоглися великих успіхів. Опитування показують, що імміграція є головною проблемою в більшості країн. Вибори в ЄП часто використовуються для того, щоб врахувати рівень протестного голосування, і проводяться за принципом пропорційного представництва, що лише на руку популістам.

Націоналістичні партії, в тому числі Ліга Маттео Сальвини в Італії, "Альтернатива для Німеччини" і "Шведські демократи", ймовірно, досягнуть значних успіхів. В цілому, центристська проєвропейська більшість збережеться. Але наступний парламент буде набагато більш роз'єднаним і спірним.

Чи будуть демократи намагатися оголосити імпічмент президенту Дональда Трампа?

Так. Розслідування спецпрокурора Роберта Мюллера досягне кульмінації на початку 2019 року за цілим рядом обвинувальних висновків і викривальною доповіддю. Байдуже ставлення Трампа до його висновків - про змову з Росією з метою злому поштових серверів Демократичної партії і узгодження їх публікації - розлютить демократів. Спікер, Ненсі Пелосі, погодиться на слухання. Трамп буде притягнутий до відповідальності простою більшістю в Конгресі. Але Сенат, який потребує двох третіх голосів, щоб засудити його, реабілітує його. Буде підготовлено грунт для президентських виборів на основі "верховенства закону" в 2020 році.

Чи буде укладено торгове перемир'я між Дональдом Трампом і китайським лідером Сі Цзіньпіном?

Ні. Хоча припинення "вогню" в тарифній війні між США і ЄС триває з липня, Трамп і інші члени його адміністрації більш критично висловлюються щодо того, що вони називають звичними діями Китаю, що заважають безперешкодній торгівлі. По суті, США заявляють, що щоб уникнути збільшення тарифів на товари з Китаю угоду, укладену між Трампом і Сі в грудні, означає, що в найближчі три місяці Китай повинен почати демонтувати всю модель свого розвитку, заснованого на державному втручанні. Цього не станеться, вважають експерти. США відновлять підвищення тарифів на імпорт з Китаю до середини наступного року.

Чи чекати від Росії ескалації військових дій проти України?

Ні. Захоплення Росією трьох українських військових кораблів в Чорному морі в листопаді експерти назвали зловісним. Відокремлення України від Російської православної церкви викликало напруженість. Непопулярні пенсійні реформи підірвали рейтинги схвалення Володимира Путіна; військові дії проти України можуть бути відволікаючим маневром влади РФ для патріотичного об'єднання населення. Але президент Росії ретельно зважує ризики. Українські збройні сили підготовлені і оснащені краще, ніж п'ять років тому; росіяни не будуть вітати більше втрати від боротьби з "братньою" нацією. Обережність переможе в Кремлі, вважають аналітики.

Чи буде нова фінансова криза?

Ні, якщо трактувати фінансову кризу як кризу, в якому політики повинні одночасно врятувати або врегулювати проблеми більш ніж однієї глобальної фінансової установи. Ми ж будемо спостерігати періоди турбулентності на фінансових ринках і в ряді національних економік. Приводом для оптимізму є те, що після кризи 2008 року основні показники фінансової діяльності глобальних фінансових установ суттєво покращилися. Приводами для песимізму є те, що процентні ставки залишаються низькими, як і раніше значний рівень заборгованості, і ціни на багато активів високі. Найбільш слабкими ланками є кілька ринків, що розвиваються, Китай, Британія, котра переживає нелегкі часи у зв'язку з Брексітом, італійський суверенний борг і американські акції.

Чи буде Нарендра Моді і раніше прем'єр-міністром Індії після парламентських виборів в країні?

Так. Правляча партія Моді Бхаратія Джаната недавно зазнала поразки на півночі країни, найважливішому для неї регіоні, де вона користується високою підтримкою населення, що говорить на хінді. Опозиційний Конгрес, в той же час, завоював перемогу в трьох штатах, де при владі були представники правлячої партії. Ці втрати свідчать про те, що Моді щосили намагається виправдати високі очікування, які покладали на нього виборці в 2014 році. Але прем'єр-міністр залишається популярним і харизматичним, рішучим учасником кампанії. Він, ймовірно, зробить все можливе, включаючи хвилю популістських витрат, щоб забезпечити свою перемогу.

Розгоряться чи суперечки навколо Південно-Китайського моря?

Ні. Пекін стурбований торговельною війною зі США і не хоче давати Дональду Трампу більше приводів для нападок на Китай. Жодна інша країна-заявник не зможе протидіяти Китаю в спірних водах через подавляюще нерівній сили. Пекін буде продовжувати спокійно нарощувати міць і мілітаризувати штучні острови в Південно-Китайському морі, але не зробить більш сміливих кроків, хочаб, в 2019 році.

Чи прискорить Жаір Болсонару економічне зростання в Бразилії?

Так. У будь-якому випадку, найбільша економіка Південної Америки близька до циклічного відновлення після найбільшої в історії рецесії. Запропоновані президентом Болсонаро економічні реформи посилили хвилювання, які вже існували серед інвесторів. Ці заходи щодо лібералізації, що проводяться міністром економіки, які здобули освіту в Чиказькому університеті, є більш розумною частиною часто одіозної урядової платформи. Якщо Болсонару зможе провести деякі зі своїх реформ через Конгрес, особливо таку необхідну пенсійну реформу, це дасть додатковий імпульс економіці.

Чи зможе наслідний принц Саудівської Аравії Мухаммед бен Салман пережити наслідки вбивства Джамала Хашоґджі?

Так. Молодий принц провів три роки, консолідуючи свою владу і обмежуючи суперників. Король Салман, його старіючий батько, стояв на боці улюбленого сина, і було б принизливо зміщувати принца з посади. На міжнародному рівні Дональд Трамп ясно дав зрозуміти, що вважає відносини США з найбільшим в світі експортером нафти - і обіцяні принцом Мухаммедом мільярди доларів інвестицій і продажів зброї - набагато важливіше, ніж жорстоке вбивство Хашоґджі. У той же час аналітики роблять ремарку: принц виявився непередбачуваним і впертим. Якщо чергова необдумана акція під його наглядом викличе новий міжнародний криза, ситуація може змінитися.

Чи досягне S&P 500 в 2019 році рівня вище 3000?

Ні. Середня оцінка аналітиків близька до цього рівня, незважаючи на недавню турбулентність. Але позитивні фактори, що лежать в основі однієї з найтриваліших на Уолл-Стріт тенденцій на підвищення, сходять нанівець. Зростання доходів буде повільніше, а маржа - стискатися. Пауза в зниженні ставок з боку Федерального резерву, обмеження сили долара і стимулювання з боку Китаю повинні допомогти зберегти настрій. Але цей цикл затягнувся, і корпоративний кредитний дефіцит зростає. В епоху легких грошей в жодному секторі не спостерігалося такого розгулу, як в кредитному. І коли музика затихне, на фондовому ринку всім стане ясно, що значення мають основні показники фінансового стану компаній.

Чи зможе прем'єр-міністр Ефіопії зберегти динаміку одного з найяскравіших перетворень в Африці?

Так. Абій Ахмед, який прийшов до влади в квітні, став найбільшим сюрпризом для Африки в 2018 році. Він звільнив тисячі політичних в'язнів, дозволив повернення заборонених опозиційних груп, уклав мир з Еритреєю і призначив кабінет міністрів, половину якого складають жінки. Зміни дали заряд здебільшого континенту. З огляду на мужність і рішучість, які він проявив, було б необачно робити ставки проти Ахмеда - навіть якщо він кинув виклик корисливим інтересам правлячих кіл, які вже одного разу намагалися вбити його, і його подальший шлях і раніше усіяний небезпеками.

Чи буде нафта марки Brent до кінця року нижче 60 доларів за барель?

Так. Ціни на нафту різко впали за останні три місяці завдяки стрімкому зростанню виробництва в США та погіршенню економічних перспектив. Обидва чинники збережуться в 2019 році. Зниження цін буде гальмувати сланцеву галузь США, але в системі є достатній імпульс, включаючи буріння свердловин і очікування їх введення в експлуатацію, щоб підтримувати зростання видобутку. У цьому місяці OPEC і її союзники спробували стабілізувати ціни, погодившись скоротити обсяги виробництва, проте їх правозастосовна дисципліна може погіршитися.

Притягне до відповідальності компанія Uber максимальний в історії обсяг інвестицій в ході первинного публічного розміщення своїх акцій (IPO)?

Ні. 25 мільярдів доларів, які компанія Alibaba привернула в ході свого рекордного IPO, оцінюючи його майже в 170 мільярдів доларів, майже напевно недосяжні. Недавнє зниження акцій технологічних компаній і великі операційні збитки Uber роблять оцінку в 120 мільярдів доларів, яку називають деякі банкіри, злегка натягнутою. Але фондового ринку не вистачає нових швидкозростаючих компаній, і Uber, що знаходиться під новим керівництвом, має шанс завоювати величезний ринок транспортних і логістичних послуг. Його оцінка все ще може скласти конкуренцію 100 мільярдам доларів, які Facebook досяг в рекордному американському технологічному IPO. Успішний дебют також підготує грунт для технологічних компаній, які сподіваються взяти приклад, включаючи Airbnb, Pinterest та Palantir.

Чи піде Марк Цукерберг з поста голови Facebook?

Ні. З огляду на проблеми управління в Facebook, він повинен. Але він не буде, точно не з власної волі. На відміну від Ілона Маск, якого вигнали з поста голови Tesla за порушення правил Комісії з цінних паперів і бірж, Цукерберг поки не допустив жодних правопорушень (що може змінитися, якщо Федеральна торгова комісія визнає, що Facebook порушує угоду про конфіденційність 2011 року). Правління може витіснити його, але у нього все ще є контрольний пакет акцій розміром майже 60% - цього достатньо, щоб продовжувати керувати компанією так довго, як йому б хотілося.

Чи буде крива прибутковості США інвертуватися?

Так. Нахил, утворений з урахуванням прибутковості казначейських облігацій з різними термінами погашення, перед більшістю спадів міняв напрямок (ставки за короткостроковими облігаціями вище, ніж за довгостроковими) і тепер небезпечно близький до іншої точки перегину. Прибутковість казначейських облігацій з 10-річним терміном погашення навряд чи підніметься набагато вище 3%, її росту перешкоджають такі фактори як дезінфляційна демографія і попит на надійні активи, при цьому як і раніше існує ймовірність того, що в 2019 році ФРС підніме ставки кілька разів. Це повинно, хоча навряд чи, привести до інвертування кривої прибутковості - що вказує на виникнення неприємностей в майбутньому.

Чи втратить компанія Huawei свою присутність за межами Китаю?

Ні. Китайський гігант телекомунікаційного обладнання зіткнеться з обмеженнями на ключових ринках Заходу. США і Австралія вже ввели заборону на компанію. Інші, такі як Великобританія, Канада, Німеччина і Франція, можуть ввести часткові обмеження, наприклад, заборонити Huawei постачати обладнання в свої "основні" мережі 5G, в той же час дозволяючи йому виконувати більше периферійних робіт. Але це не зупинить компанію в просуванні на ринки. Її присутність на ринках, що розвиваються, глобальне домінування в мобільних пристроях і зростаючий бізнес підприємства стануть для неї підтримкою і дозволять протриматися до тих пір, поки поява інтернету речей не додасть їй черговий потужний імпульс.

Чи виживе альянс Nissan-Renault без Карлоса Гона?

Так. Звичайно, для альянсу все виглядає не дуже добре: одна з небагатьох очевидних причин арешту і зміщення з посади Гона полягає в тому, що це було симптомом напруженості між Токіо і Парижем. Напруга прогнозовано посилиться, перш ніж спаде. Проте, у міру того, як розгортається криза, буде поставлений під сумнів ряд питань, в тому числі про те, що Гон був незамінним для альянсу. Його члени тісно пов'язані між собою і забезпечують один одному максимальні можливості для розвитку технологій масового ринку, необхідних в майбутньому. Буде досягнута домовленість, і союз збережеться.

Джерело: УНН

 Про проблеми, які найбільше турбують українців

Соціологи назвали проблеми, які найбільше турбують українців 
Соціологи назвали проблеми, які найбільше турбують українців (ВИПРАВЛЕНО)

КИЇВ. 3 січня. УНН. Згідно з результатами соціологічного опитування, на сьогодні найбільше українців турбує військовий конфлікт на Сході України, низький рівень зарплат і пенсій та підвищення тарифів на комунальні послуги. Про це повідомила прес-служба Українського інституту соціальних досліджень ім. О.Яременка та Центру "Соціальний моніторинг", передає УНН.

“Проблемами, які сьогодні турбують українців найбільше, є військовий конфлікт на Сході України (назвали 58% опитаних); низький рівень зарплат і пенсій (57%); підвищення тарифів на комунальні послуги (52%); підвищення цін на основні товари, інфляція (35,9%); безробіття, відсутність роботи (25,2%); хабарництво та корупція у владі (23,3%); а також неможливість отримати якісне медичне обслуговування (17%)”, - йдеться у повідомленні.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Вступ до ЄС підтримують майже 60% українців – дослідження

Переважна більшість населення вважає що країна продовжує рухатися в неправильному напрямі (68,3%), протилежної думки дотримується лише 19,4% (не визначилися 12,3%).

Дві третини опитаних вважають що країні сьогодні потрібні радикальні зміни (63,7%). Бажають щоб все залишалося так як є 14,1%, ще 14,9% вважають, що краще було раніше (не визначилися 7,3%).

18,2% вважають що "Україні потрібно сьогодні більше свободи, демократії, навіть якщо це спричинятиме відсутність порядку", думки що "Україні потрібно сьогодні більше порядку, навіть якщо для цього доведеться піти на деякі обмеження демократичних принципів і свобод" дотримується 69,8%.

Введення воєнного стану в країні підтримували 24,9% опитаних, не підтримали 64,8%. При цьому вважають, що запровадження воєнного стану допомогло сприяти вирішенню конфлікту на Сході країни лише 14,1% дотримується думки, що не допомогло – 71,9%.

На думку опитаних ведення воєнного стану в країні жодним чином не вплинуло на їх бажання голосувати на президентських виборах 2019 року (78,2%).

Соціологічне опитування охопило всю територію країни (за винятком тимчасово окупованих територій Луганської та Донецької областей, АР Крим). Вибіркова сукупність репрезентативна за віком (населення від 18 років і старші), статтю, типом населеного пункту та регіоном. Всього опитано 2045 респондентів. Стандартні відхилення при достовірних 95 відсотках не перевищують 2,2%. Рівень кооперації респондентів становить 57%. 

 Степану Бандері 110 років. Смолоскипний марш у Києві.


Степан Бандера. 110 років. Смолоскипний марш в центрі Києва 
2 349 переглядів
Радіо Свобода Україна
Опубліковано 1 січ. 2019 р.

Близько двох тисяч активістів націоналістичних і ветеранських організацій пройшли смолоскипною ходою через центр Києва, відзначивши таким чином 110-у річницю від дня народження провідника ОУН Степана Бандери. Хода вирушила від пам’ятника Тарасу Шевченку в однойменному парку та фінішувала на майдані Незалежності у Києві. Хода вирушила від пам’ятника Тарасу Шевченку в однойменному парку та фінішувала на майдані Незалежності у Києві.
Богдан Гордасевич
Слава Степану Бандері і всьому героїчному роду Бандер. Слава всім героям, що загинули за долю і волю України! І слава всім живим, хто продовжує цю боротьбу і саме тому ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ, БО СПРАВА ЇХ ЖИВЕ! Слава Україні! Героям слава!

 Хода до дня народження Степана Бандери в Києві

Хода до дня народження Степана Бандери в Києві
23 593 перегляди

Громадське Телебачення
Пряма трансляція відбулася 1 січ. 2019 р.

Учасники маршу відзначають 110-у річницю з дня народження  провідника ОУН.
Представники «Всеукраїнське об’єднання Свобода» збираються біля пам'ятника Кобзарю у парку Тараса Шевченка.
Степан Бандера — український політичний діяч, один з чільних ідеологів і теоретиків українського націоналістичного руху XX століття.

 Перемоги України в спорті за 2018 рік

Победы Украины в 2018 году в фотографиях. Как это былоСамые яркие кадры украинских спортсменов в ушедшем году
  • 02.01.2019 15:42
  •  
  • 803 просмотра
  •  
  • 0 комментариев
Победы Украины в 2018 году в фотографиях. Как это было© Getty Images

В 2018 году украинские спортсмены завоевали множество наград высшей пробы. Несмотря на не самое удачное выступление на главных соревнованиях года, которыми были Зимние Олимпийские игры в южнокорейском Пхенчхане, наши атлеты были на высоте во время чемпионатов мира и Европы. Предлагаем вашему вниманию самые яркие кадры ушедшего года.

Читайте также: 40 событий, которыми может гордиться Украина в 2018 году

Элина Свитолина выиграла турнир в Брисбене

Украина – чемпион Европы по биатлону в смешанной эстафете

Александр Усик победил Бриедиса в полуфинале Всемирной боксерской суперсерии

Фристайлист Александр Абраменко стал олимпийским чемпионом

Артем Далакян стал чемпионом мира WBA

Элина Свитолина выиграла турнир в Дубае

Леся Цуренко второй год подряд выиграла турнир в Акапулько

Украинцы завоевали 22 медали на зимних Паралимпийских играх-2018

Игорь Радивилов стал двукратным победителем этапа Кубка мира

Шахматистка Анна Музычук выиграла чемпионат Европы по блицу

Юниорская сборная Украины по хоккею выиграла домашний чемпионат мира в Дивизионе 1В

Терлюга стала чемпионкой Европы по каратэ

Ломаченко нокаутом победил Линареса и стал чемпионом мира в легком весе

Элина Свитолина второй год подряд выиграла турнир в Риме

Пловец Андрей Говоров выиграл золотую медаль на первом этапе серии Mare Nostrum

Украинские саблистки стали вице-чемпионками Европы

Андрей Говоров установил мировой рекорд на дистанции 50 м баттерфляем

Александ Усик выиграл Всемирную боксерскую суперсерию

Украинские легкоатлеты выиграли 7 медалей на чемпионате Европы

Харлан выиграла Кубок мира по фехтованию

Павел Коростылев стал чемпионом мира по пулевой стрельбе в неолимпийском виде МП-10

17-летняя Дарья Билодид стала чемпионкой мира по дзюдо

Сборная Украины по футболу досрочно вышла в плей-офф Лиги наций

Даяна Ястремская выиграла первый турнир WTA

Историческая победа Свитолиной на Итоговом турнире

Дмитрий Чумак выиграл серебро чемпионата мира по тяжелой атлетике

Александр Усик нокаутом проводил Тони Беллью на пенсию

Александр Гвоздик стал чемпионом мира по версии WBC

Юлия Джима выиграла первую гонку постолимпийского сезона

Ломаченко победил Педрасу и завоевал второй пояс в легком весе

Елизавета Яхно признана лучшей синхронисткой года

Романчук добыл золото чемпионата мира по плаванию на короткой воде

Фото: Getty Images

 Подробности обрушения моста в Москве на 110-річчя Бандери

Подробности обрушения моста в Москве: опубликовано видео из самого "пекла"
2 января 2019, 14:00
Состояние людей, пострадавших в результате обрушения моста в московском Парке Горького, — удовлетворительное.
В Москве госпитализировали 10 пострадавших в результате обрушения мостаВ Москве после обрушения моста госпитализировали 10 пострадавших / Скриншот видео с twitter.com/golub

В столице России Москве были госпитализированы 10 пострадавших в результате обрушения секции деревянного пешеходного перехода в Парке Горького.

Состояние людей, госпитализированных после обрушения моста, уточняется, сообщил Интерфакс со ссылкой на источник.

Состояние пострадавших оценивается как удовлетворительное, сообщили ТАСС в пресс-службе Парка Горького.

В Сети уже появилось видео, на котором обрушение моста было снято из эпицентра инцидента — с самого сооружения. 

 

Напомним, 31 декабря поздно вечером в московском Парке Горького обрушилась секция деревянного пешеходного перехода, расположенного над катком, пострадали 13 человек. В мэрии Москвы сообщили, что мост обрушился в результате технической неисправности конструктивных элементов катка.https://glavred.info/world/10039229-podrobnosti-obrusheniya-mosta-v-moskve-opublikovano-video-iz-samogo-pekla.html

 Діброва — тисячолітнє місто попередник Львова

Діброва — тисячолітнє місто попередник Львова
Данило Галицький на правах завойовника та руйнівника "подарував" руїни Діброви сину Леву.

Походження міста Львів оповито пеленою великих таємниць... Ці таємниці народжені у період так званого "заснування" міста Данилом Галицьким та пов'язані з міфом про побудову нового міста на чистому місці та пафосного найменування такого на честь князівського сина Лева...

 

 

 

Міфічність цієї історії не збігається з даними археологіїї, яка визначає початок культурного слов'янського життя у старовинній частині міста щонайменше 3-5 ст.н.е. Культурний шар у таких місцях сягає 6,5-7,5 м. і він погано вивчений...

 

Фото розкопок у ЛьвовіФото розкопок у Львові

 

 

Цікавим фактом є те, що князь Данило Романович у традиціях пізніх Рюриковичів, маючи амбітні плани власного вивищення, таємно ставши католиком, заохочений Ватиканом та його орденами, не отримавши заперечень від своїх сюзеренів (монголо-татарів), зруйнував і спалив одне з давніх та головних сакральних і вільнодумних слов'янських міст на Розточчі, яке тисячоліттям до того займало пагорби довкола давнього православного та рахманського центру на Високому Замку (місто звалось Дібровою).

Саме за це Рахмани краю, які духовно очолювали рух за збереження давнього слов'янського світогляду (знань Прави), у період монголо-татарської навали та початку проникнення різних орденів на Розточчя (за сприяння Данила), прокляли рід Романовичів як відступників і зрадників.

 

 

 

Між тим, Данило на правах завойовника та руйнівника "подарував" руїни Діброви сину Леву (призначив керівником охоронної залоги) з однією метою — запобігти поверненню Рахманів та волхвів на Високий Замок і завадити відродженню головного рахманського центру у майбутньому (у такому стані ця залога діяла десятиріччями). Сам же Данило, ховаючись від гніву роського народу, обрав своєю "столицею" далекий і північний Холм.

Стає очевидним, що на території навколо Високого Замку (нині це майже центр Львова), у різний час, існувало два міста, різних за значенням і духом:

1) давнє тисячолітнє слов'янське місто, засноване десь у II-III ст. н.е. Старотцями-Рахманами Розточчя (власне, місто Діброва), яке було знищене Данилом Галицьким 1256 року (район вулиці Кривоноса, площі Старий Ринок, Підзамче).

2) пізніше — Львів, яке спочатку було охоронною залогою, а як місто — широко розбудовувалось лише у XV-XVI ст., в основному руками запрошених з Європи переселенців — німців, поляків та інших (район площі Ринок).

 

 

 

Запрошення іноземців до розбудови Львова було пов'язане з відмовою місцевого роського населення Розточчя впродовж довгих століть брати участь в усвідомленій нарузі над святими рахманськими місцями (Рюриковичі захопили та розграбували рахманський замок та рахманський центр) та пам'яттю шанованих предків — Святих Отців Розточчя...

Що ж до покатоличеного роду Данила Галицького, то після проклять православних Рахманів він виродився та повністю зійшов з політичної арени у XIV-XV століттях.

 

Рисунок древнього ЛьвоваРисунок древнього Львова

 

 

Розвиток Рахманського центру на Високому Замку і, власне, Діброви, їхня загибель від рук духовних зрадників, ймовірно, міг мати такий сценарій:

Етап 1. Руйнування готами у VI ст. до н.е. тисячолітнього рахманського центру на Високому Замку, який входив у систему святих місць Артанії;

Етап 2. Нова поява Рахманів на Розточчі, спроби відновлення духовного рахманського контролю над горою Високий Замок та Розточчям у IV-II ст. до н.е.;

Етап 3. Відновлення рахмансько-волхвівського скиту у II-I ст. до н.е. на місці колишнього Рахманського центру, підтримка з боку значної частини місцевого населення;

Етап 4. Переростання рахмансько-волхвівського скиту у I-II ст. н.е. у новий Ростоцький Рахманський центр, зростання його духовної ролі;

Етап 5.  Розбудова Ростоцького Рахманського центру у III-IV ст. н.е., поява міста Діброви, де живуть роси — духовні послідовники волхвів та Рахманів;

Етап 6. Розквіт та активна просвітницька діяльність Рахманського центру і Діброви у V-XII ст. н.е., широка допомога росів Прикарпаття (більшості його населення) у просвітництві на Балканах та Подунав'ї, заснування там нових центрів;

Етап 7. Руйнування та спалення Діброви та Ростоцького Рахманського центру Данилом Галицьким та його сином Левом 1256 року, спроби побудови авторитарної держави Рюриковичів. Прокляття Рахманами роду Данила (Рюриковичів) за зраду, осквернення святого місця і службу ворогам — татарам та папі;

Етап 8. Припинення повноцінного життя на місці спаленої Діброви на 100—150 років. Створення Рюриковичами біля Високого Замку охоронної залоги-фортеці (для недопущення відновлення Рахманського центру).

 

Картина, штурм середньовічного містаКартина, штурм середньовічного міста

 

 

Стосовно ж етапів будівництва, а далі й руйнування Рахманського центру (замку) та міста Діброви, то вони могли складатись приблизно так:

1. На початковому етапі розбудови Рахманського центру та Діброви, на горі Високий Замок на місці скиту постало нове дерев'яне укріплення, яке з часом зростало і міцніло. Навколо гори, по її периметру (по всьому колу) будувалось дерев'яне місто росів, із власною оборонною системою, яке обслуговувало та захищало Рахманський центр.

 

Схема плану Рахманського замку до його спалення Данилом Галицьким та його сином Левом у 1256 роціСхема плану Рахманського замку до його спалення Данилом Галицьким та його сином Левом у 1256 році

 

 

2. З часом укріплення на горі стало виглядати як замок, бо у ньому з'явились перші кам'яні споруди.

Так цей замок, на думку дослідників, міг виглядати у X-XIII століттях, до моменту його руйнування Данилом Галицьким:

 

 

 

3. Уже значно пізніше, ймовірно, у XV-XVI століттях, у часи розбудови Української держави на Волині, замок поновили, дерев'яні споруди замінили кам'яними.

Як повністю кам'яний, замок набув іншого вигляду, зафіксованого пізнішими гравюрами:

 

 

4. У XVII-XVIII століттях, у період перебування земель Прикарпаття та Розточчя у складі Речі Посполитої, інтерес до замку падає, і на гравюрах ми бачимо, що він тихо руйнується:

 

 

 

5. Завершальним етапом для замку стає його повна ліквідація за часів Австро-Угорщини, через умисне будівництво з його залишків 1869 року Копця — кургану на честь 300-річчя Люблінської унії, "перемоги" орденства і масонства над українським Рахманством у регіоні.

Цікаво, що цей Копець дуже нагадує збудований у Кракові 1820-1830 років і котрий зветься Копцем Костюшка.

Варто також зауважити, що нині у Кракові існує аж 4 копці різних часів!

 

Фото, копець Костюшка у КраковіФото, копець Костюшка у Кракові

 

 

Поляки у такий спосіб намагаються підтримати власний дух та позначити свою присутність на місцях, де зводять копці.

А от чому не шанують святих місць українці, особливо там, де тисячоліттями жили давньоукраїнські Отці-Рахмани?

Ось цитата зі статті Наукового товариства ім.Т.Шевченка до 750-річчя першої писемної згадки Львова, яка носить назву "Археологія найдавнішого Львова":

"...Довкола Знесіння і Високого Замку простежуємо потужний пласт старослов'янських топонімів. Так, урочище "Світовидове Поле" на вершині хребта над церквою Вознесіння своєю назвою зобов'язане, мабуть, давньослов'янському божеству Світовиду, описаному Саксом Граматиком...".

Дослідження вела група археологів у 1985-87 рр. Розкопки не були завершені через трагічну загибель керівника експедиції Олександра Овчіннікова...

 

Карта археологічних досліджень Світовидового Поля у ЛьвовіКарта археологічних досліджень Світовидового Поля у Львові

 

 

Сьогодні ж ці поняття для більшості українців є закритими. Сталось таке через руйнування Рахманської системи, правдивого просвітництва у XVI-XVIII століттях єзуїтами, масонами, магнатством, шляхтою, орденами, Московією, царатом.

Свою перемогу над правдивим просвітництвом, українством, рахманством Розточчя ідейні вороги відобразили у потужних символах. Так, на Високому Замку у Львові з матеріалу самого замку 1869 року за часів Австро-Угорщини був споруджений потужній курган із символічною назвою Копець.

Копець — символ 300-ліття Люблінської унії та початку широкого ідейного наступу на Україну.

 

Курган Копець побудований на Високому Замку у Львові 1869 року до 300-ліття Люблінської уніїКурган Копець побудований на Високому Замку у Львові 1869 року до 300-ліття Люблінської унії

 

 

Чи не надто важка ноша на рахманських могилах?

Чи не символ це нашого безпам'ятства?

 У Львові на честь 110-річчя Степана Бандери

Тисяча львів`ян пройшла містом зі смолоскипами на честь Степана Бандери 

Смолоскипну ходу приурочили до 105-ої річниці від дня народження провідника українських націоналістів

Тисяча львів`ян пройшла містом зі смолоскипами на честь Бандери (фото)
 

 

Сьогодні, 1 січня, близько тисячі львів`ян пройшли смолоскипною ходою вулицями Львова. Захід приурочили до 105-ої річниці від дня народження провідника українських націоналістів Степана Бандери, передає кореспондент УНН.

Тримаючи смолоскипи та великі плакати з портретами героїв Визвольного руху та вигукуючи патріотичні гасла, колона рушила до пам’ятника Степану Бандері, де розпочалось віче. Акція проводиться уже восьмий рік поспіль, організатор — ВО “Свобода”.

Очолили ходу народний депутат України Ірина Фаріон та голова ЛОР Петро Колодій.

Колону супроводжувала патрульна машина ДАІ, за порядком стежили 14 міліціонерів.

Під час акції учасники скандували гасла: “Слава нації! Смерть ворогам!”, “Герої не вмирають — вмирають вороги”, “Батько Бандера ще до нас прийде — порядок наведе!”.

 1 січня Україна відзначатиме 110 річницю народження Ст.Бандери

1 січня Львівщина відзначатиме 110 річницю народження Степана Бандери
1 січня Львівщина відзначатиме 110 річницю від дня народження Бандери
 

Запрошуються всі охочі

1 січня на Львівщині вшанують пам`ять голови Проводу ОУН, Героя України Степана Бандери з нагоди 110-ї річниці від дня його народження. Урочисті заходи розпочнуться о 14:00 год біля пам’ятника Степану Бандері, що на площі Кропивницького у Львові.

Керівництво області та міста покладе квіти до підніжжя пам’ятника, після чого відбудеться спільна молитва та громадське віче, повідомляє Медіастар. Долучитись до заходів і вшанувати пам’ять видатного українського діяча запрошуємо всіх охочих.

Довідка: Степан Бандера (1 січня 1909, Старий Угринів, Івано-Франківська область — 15 жовтня 1959, Мюнхен, ФРН) — український політичний діяч, один з чільних ідеологів і теоретиків українського націоналістичного руху XX століття, після розколу Організації українських націоналістів — голова Проводу ОУН-Б. Степан Бандера і Ярослав Стецько були авторами Акту відновлення Української Держави 30 червня 1941 року. 5 липня 1941 року Бандеру помістили під домашній арешт, а з 15 вересня 1941 року — в центральну Берлінську тюрму. З початку 1942 року по серпень 1944 року перебував у концтаборі Заксенгаузен в бункері “Целленбау”. У вересні 1944 року його звільнили і запропонували участь в керівництві антирадянського збройного руху в тилу Червоної армії, однак Бандера відхилив пропозицію і на співпрацю не погодився.

Радянський уряд уповноважив КДБ вчинити вбивство Степана Бандери в Мюнхені, ФРН. Це здійснив радянський агент Богдан Сташинський 15 жовтня 1959 року.
Фото: з відкритих джерел




Создан 17 фев 2019



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником