Поет Василь Вишиваний - Вільгельм Франц фон Габсбург-Лотаринзький

 

Поет Василь Вишиваний - Вільгельм Франц фон Габсбург-Лотаринзький




  • 18 серпня 2018

70 років тому у лікарні Лук'янівської в'язниці в Києві помер Василь Вишиваний. Так називав себе австрійський ерцгерцог Вільгельм Габсбург, великий прихильник України і борець за її незалежність, який за інших обставин міг дістати гетьманську булаву.

У галузевому державному архіві СБУ, колишньому архіві КДБ, зберігається документ "Спецповідомлення про хід слідства у справі агента англійської та французької розвідок Габсбург-Лотрінгена Вільгельма".

Це звіт міністра держбезпеки УРСР Сергія Савченка своєму шефові міністру держбезпеки СРСР Віктору Абакумову та керівнику України Микиті Хрущову. Документ під грифом "Цілком таємно" надруковано на машинці у чотирьох примірниках.

Він датований 19 квітня 1948 року. В'язню залишалося жити рівно чотири місяці.

Викрадення у Відні

Василь ВишиванийКопирайт изображенияГАЛУЗЕВИЙ ДЕРЖАВНИЙ АРХІВ СБУImage captionПерша сторінка "Спецповідомлення про хід слідства у справі агента англійської та французької розвідок Габсбург-Лотрінгена Вільгельма"

Спецповідомлення починається так: "У вересні 1947 року Управлінням контррозвідки МДБ Центральної групи військ був заарештований у м Відні [...], а потім етапований в МДБ УРСР - Габсбург-Лотрінген Вільгельм, він же Вишиваний Василь".

Насправді, схопили його не у вересні, а 26 серпня 1947-го. На той час Відень перебував у радянській зоні окупації Австрії. Держбезпека полювала на Габсбурга-Вишиваного, зашморг з кожним днем стягувався дужче. Один за одним нещодавно щезли два його товариші.

Він вирішив тікати, але на залізничній станції Зюдбангоф чоловіка схопили троє невідомих "із червоними пов'язками" на рукаві й потягли до радянської комендатури. Так це зафіксувала австрійська поліція.

Більше втікача ніхто не бачив - крім слідчого і тюремників.

Василь ВишиванийКопирайт изображенияГАЗЕТА "СВОБОДА" (США), 14 ЖОВТНЯ 1947 РОКУ, №239Image captionНайперше повідомлення про зникнення Вільгельма фон Габсбурга з'явилося майже за два місяці після того, як він пропав

Арештованого повезли до Бадена, курортного містечка у 26 км на південь від Відня. Допитував майор Гончарук.

"На слідстві показав, що він є вихідцем з колишнього правлячого дому австро-угорської династії Габсбургів. Його батько Габсбург-Лотрінген Карл-Стефан в минулому командував австро-угорським флотом в Адріатичному морі [...]. Колишній імператор Австро-Угорщини Франц-Йосиф є дідусем арештованого [...], а Карл І, який вступив на престол після смерті Франца-Йосипа, був його двоюрідним братом. Другий двоюрідний брат Бурбон Альфонс до 1930 року був іспанським королем, а племінник Габсбург Отто, який проживає в Америці, досі претендує бути королем Австрії".

"Заняться украинским вопросом"

"Як показав Габсбург, - йдеться у документах, - вступаючи в першу імперіалістичну війну, Австро-Угорщина розраховувала захопити Україну і Холмщину, що належала Польщі, та включити їх до складу Австро-Угорської імперії або ж створити т.зв. "самостійну українську державу" під протекторатом Австро-Угорщини".

Зауважте, що у віденському імператорському домі Холмщину бачили у складі України.

Тож Відню знадобилася людина, яку можна поставити на чолі майбутньої незалежної України.

"Австро-угорські правлячі кола вирішили, що такою людиною може бути Габсбург Вільгельм, і збирались призначити його гетьманом чи президентом України", - записав слідчий зі слів затриманого.

Василь ВишиванийКопирайт изображения"НАШЕ ЖИТТЯ" (НІМЕЧЧИНА), 20 ЖОВТНЯ 1947, №39Image captionІнформація про викрадення радянською контррозвідкою полковника Василя Вишиваного, а також його соратника Романа Новосада

Восени 1912-го імператор Франц-Йосиф запропонував 17-річному онукові після закінчення військової академії "заняться украинским вопросом", вивчити побут, культуру та звичаї українського народу.

Вільгельм поїхав навчатися до Терезіанської військової академії. Крім основних предметів, факультативно вивчав українську мову.

За півтора роки зумів прочитати "Малу історію України" Михайла Грушевського. Взявся за поезію Івана Франка, особливо вразили "Каменярі". Великий вплив на нього мали "Синя книжечка" Василя Стефаника і "Кам'яна душа" Гната Хоткевича.

Українці пропонували стати президентом

Після закінчення академії Вільгельма призначили в 13-й уланський кавалерійський полк, укомплектований на 80-85% українцями. Там він почав носити українські вишиті сорочки, через що його стали називати "Василем Вишиваним", що й стало його другим іменем.

1918-го на прохання Центральної Ради до України увійшли підрозділи німецько-австрійського війська - для захисту від більшовиків.

За документами, Габсбург-Вишиваний "особисто керував групою військ, в тому числі українським легіоном Січових стрільців". Його група брала участь в боях проти радянської армії за Херсон і Запоріжжя, де до серпня 1918 року він був "начальником гарнізону окупаційних військ".

Підлеглі - чотири тисячі українців - обожнювали свого командира. "Кожен, хто його знає, вважає його майбутнім гетьманом або королем", - писав один з них.

У цей час Вишиваний підтримував зв'язки з українськими націоналістами: письменником Чикаленко, генералами військ УНР Балбачаном, Ігнатівим, полковником Петрівим. "Останні схиляли його очолити їхні війська, виступити проти Скоропадського і пропонували йому посаду президента України", - йдеться в документах.

Йти проти чинного гетьмана Вишиваний, як справжній державник, відмовився.

Після закінчення визвольних змагань ерцгерцог "продовжував виношувати плани зайняти керівну посаду в Україні [...]. Неодноразово зустрічався і вів переговори про спільну антирадянську діяльності зі Скоропадським [...], а перебуваючи з 1925 року у Франції, підтримував злочинні зв'язки з лідерами українських націоналістів [...]. Коновалець і Прокопович намагалися використовувати його зв'язки з Морганом, Фордом і іншими для фінансування їхньої антирадянської діяльності".

Посередник між французами та УПА

Під час Другої світової війни Вільгельм-Василь мешкав у Відні під наглядом гестапо.

Від співробітництва з Третім Рейхом відмовився. Навпаки, працював проти нього, надаючи послуги англійській розвідці - надавав інформацію про пересування німецьких військ, про військові підприємства Відня і продукцію, що вони випускали.

Під час слідства Вишиваний не заперечував співпраці з британцями, адже діяв на користь антигітлерівської коаліції, але "розвідку проти СРСР на користь англійської розвідки заперечив". Швидше за все, під час війни він справді не діяв проти СРСР.

Навіщо його арештували?

Василь ВишиванийКопирайт изображенияГАЛУЗЕВИЙ ДЕРЖАВНИЙ АРХІВ СБУImage captionЗліва Василь Вишиваний за рік до арешту (Відень, 1946), а справа він же за чотири місяці після ув'язнення (Київ, Лук'янівська тюрма, грудень 1947)

У серпні 1945-го французи, зважаючи на українські зв'язки Вільгельма-Василя, шукали зустрічі з провідниками ОУН (б). Він допоміг, "організовував перемовини французької розвідки з ОУН".

Зустріч відбулася в місті Інсбрук (французька зона окупації Австрії). "Оунівців" представляли Микола Лебідь і Лідія Тульчин. Перемовини продовжилися у Франції.

Це неабияк налякало Москву. "Французька розвідка мала намір домовитися з ОУН про спільну боротьбу проти СРСР, оскільки французький уряд, побоюючись впливу Радянського Союзу на Францію, був зацікавлений в підриві його сили".

Про яку саме спільну боротьбу йшлося, невідомо. Начебто обговорювали французьку військову допомогу воякам УПА.

"За шпигунську діяльність"

Після чотирьох місяців допитів, у грудні 1947-го, Габсбурга-Вишиваного літаком нелегально доправили до Києва.

Лук'янівська тюрма, камера №17. Допити в міністерстві держбезпеки на Володимирській, 33. Слідчий Колюбаба питав російською, в'язень відповідав українською, слідчий записував російською.

Вишиваному багато разів доводилося розповідати про своє життя. Цього разу він робив це востаннє.

Слідство завершилося у квітні 1948-го, арештанту дали "за шпигунську діяльність" 25 років. Не таборів, а ув'язнення у Володимирському централі. Але до російської тюрми для особливо небезпечних злочинців він не поїхав.

1 липня Габсбург-Вишиваний у тяжкому стані потрапив до лікарні Лук'янівської в'язниці - загострився застарілий туберкульоз легенів. Там за півтора місяці, 18 серпня, помер. Прожив 53 роки. Похований на Лук'янівському цвинтарі.

 

 

Вільгельм Франц фон Габсбург-Лотаринзький
нім. Wilhelm Franz von Habsburg-Lothringen
Vyshyvanyi 01.jpg
Прізвисько Vaszil Visivanyij
Псевдо Вільгельм Франц
Народився 10 лютого 1895
Пула
Австрійське Примор'я
Австро-Угорщина Австро-Угорщина
Помер 18 серпня 1948 (53 роки)
Київ
СРСР СРСР
·туберкульоз
Поховання Лук'янівський цвинтар
Громадянство Австро-Угорщина Австро-Угорщина (1895—1918)
ЗУНР ЗУНР (1918—1919)
Flag of the Ukranian State.svg УНР (1919—1920)
Австрія Австрія (1920—1948)
Національність австрієць
Діяльність військовий діяч, політик, дипломат, поет
Alma mater Терезіанська академія
Мова творів німецька
Учасник Перша світова війна
Титул архікнязь
Конфесія римо-католик
Рід Габсбурги
Батько Карл Стефан Габсбург
Мати Марія Терезія Австрійська-Тосканська
Брати, сестри
Нагороди
Залізний хрест 1-го класу
Залізний хрест 2-го класу
Медаль за хоробрість (Австро-Угорщина)
Хрест «За військові заслуги» (Австро-Угорщина)
Військовий Хрест Карла (Австро-Угорщина)

 

Вільгельм Франц фон Га́бсбург-Лотари́нзький (Васи́ль Виш́иваний) (нім.Wilhelm Franz von Habsburg-Lothringen;10 лютого 1895ПулаАвстрійське Примор'яАвстро-Угорщина — 18 серпня 1948КиївУкраїнська РСРСРСР) — український військовий діяч, політикдипломатпоетавстрійський архікнязь (ерцгерцог) династії Габсбургівполковник Легіону Українських Січових Стрільців. Вільгельма Габсбурга знали в Україні як Василя Вишиваного, під ім'ям, яке йому дали українські вояки під час Першої Світової Війни. Його вважали одним з неофіційних претендентів на український трон у разі утворення монархічного ладу. Хоча він сам офіційно ніколи не проголошував свої наміри бути українським монархом і навіть не мав до цього можливостей, Василь прославився своїми військовими та дипломатичними здібностями, поезією і любов'ю до України.

 Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 10 лютого 1895 року[1] у родинному маєтку австрійських архікнязів Габсбургів-Лотаринзьких, що знаходився близько міста Пули (Австрійське Примор'я, сучасна Хорватія) в Адріатичному морі на острові Лошинь в тогочасній австро-угорській провінції Істрія.

 Родовід[ред. | ред. код]

Василь-Вишиваний.png

Походив із відомого австрійського імператорського роду Габсбургів. Родинною гілкою цього роду, до якого належали батьки Вільгельма, була династія Габсбургів-Лотаринзьких. В ній поєдналися дві гілки європейської знаті — Габсбургів і Лотарингів. Історія роду Лотарингів сягає ІХ століття, а Габсбургів ХІ століття. Поява поєднаного роду Габсбургів-Лотаринзьких веде початок від шлюбу герцога Лотаринзького — Франца Стефана І і Марії Терезії з династії Габсбургів в 1736 році. До цього роду також належало декілька королів і австрійських імператорів, і зокрема передостанній імператор Австро-Угорської імперії цісар Франц Йосиф I, якому Вільгельм фон Габсбург доводився троюрідним племінником.

З одного боку він прямий нащадок київської княгині Ольги і Великих князів Київських з роду Рюриковичів, а з іншого — Гедиміновичів.[2] Після одруження імператриці Марії-Терезії(1717—1780) з дому Габсбургів з Францом І Стефаном (1708—1765) з Лотаринзького дому Габсбурги стали прямими нащадками київських Рюриковичів.

Франц І Стефан був нащадком герцога лотаринзького Карла ІІІ (1543—1608), що був одружений з Клод Валуа, донькою короля Франції Генріха ІІ (1519—1559) і Катерини МедичіГенріх ІІ був прямим нащадком короля Франції Генріха І (1008—1060) і Анни Київської — доньки Ярослава I Мудрого, онуки Володимира I Великого, правнучки Святослава I Хороброго і праправнучки Ігоря I Старого і княгині Ольги. Таким чином Габсбургсько-Лотарингський дім, зокрема імператор Франц Йосиф I, і його племінник Вільгельм фон Габсбург (Василь Вишиваний) є нащадками давньокиївських князів з династії Рюриковичів.

Через шлюб імператора Священної Римської імперії Фердинанда І (1503—1564) з Анною Ягеллонкою (1503—1547) донькою чеського короля Владислава ІІ Ягелончика, онукою короля польського і великого князя литовського та руського Казимира IV Ягеллончика, правнучкою Владислава ІІ Ягайла (1351—1434) та його дружини Софії Гольшанської (1405—1461), що була донькою київського князя Андрія Гольшанського, Габсбурги є нащадками Гедиміновичів і через них стали споріднені з великокнязівським та королівським домом Романовичів (Роман II ВеликийДанило РомановичЛев I та їх нащадками і спадкоємцями, Великими князями, споконвічними дідичами та королями Русі).

Батьком Вільгельма Габсбурга був австрійський архікнязь (ерцгерцог) Карл Стефан Австрійський (нім. Karl Stephan von Österreich) (18601933) — син Карла Фердинанда Австрійського і Елізабети Франциски Австрійської. Пізніше, після проголошення незалежності Польщі, він прийняв польське громадянство і позиціонувався одним з кандидатів на польський престол.

Його мати — австрійська архікнягиня Марія Терезія Австрійська-Тосканська (нім. Maria Theresia von Österreich-Toskana) (18621933) була дочкою архікнязя Карла Сальватора Австрійського-Тосканського та Марії Імакуляти Борбонської. Марія Тереза одружилася з Карлом Стефаном 28 лютого 1886 року в Відні.[джерело?]

 Ранні роки життя[ред. | ред. код]

Сімейне фото архікнязів Габсбургів-Лотарингських. 1896 р. Вільгельм наймолодший з шести дітей на руках матері Марії Терези.

Вільгельм Франц був наймолодшою дитиною з шести в родині Марії Терези і Карла Стефана Габсбургів-Лотаринзьких. Його братами і сестрами були Елеонора (18861974), Рената Марія (18881935), Карл Альбрехт (18881951), Мехтільда (18911966), Лео Карл (18931939).[джерело?]

Родина жила певний час у Пулі, де народилися всі діти. Оскільки мати Вільгельма походила з італійського роду, в сім'ї спілкувалися італійською мовою. Завдяки батьку Карлу Стефану діти навчилися німецької. Вдома їх вчили приватні вчителі — крім загальної шкільної програми дітей вчили трьох мов: італійськоїфранцузькоїанглійської. За власним свідченнями Вільгельма, в дитинстві він захоплювався німецькими поетами Генріхом ГейнеНіколаусом Ленау, а також італійськими П'єтро МетастазіоДанте Аліґ'єріФранческо ПетраркоюДжованні Боккаччо та іншими.[3]

Батько Карл Стефан був адміралом австрійського військово-морського флоту і часто брав дітей, особливо хлопців, у подорожі по Адріатичному морю, на узбережжі якого знаходилося місто Пула. Впродовж шести років, починаючи з десятилітнього віку, Вільгельм подорожував по світу разом зі своїми братами і батьком. Вони відвідали багато країн Європи, побували в АфриціАмериціАзії.

Проте невдовзі його батько полишив службу у ВМС Австро-Угорщини. У нього виникли суперечки з керівництвом збройних сил щодо реструктуризації флоту, і на знак протесту він пішов у відставку. Було прийнято рішення переїхати в родинний маєток у м. Живець (пол. Żywiec), Західної Галичини (сучасна Польща), який його родина отримала в спадщину від архікнязя Альбрехта Фердинанда Габсбурга. Родина Габсбургів-Лотаринзьких провела там решту свого життя. Останнім володарем замку і маєтку був старший брат Вільгельма, Карл Альбрехт, який став громадянином Польщі і генерал-майором польської армії.

У Живці почалося знайомство Вільгельма з польською культурою і мовою, яку він теж вивчив завдяки частому спілкуванню із польською шляхтою в замку батька. З польських авторів йому найбільше подобалися Генрик Сенкевич та Юліуш Словацький.[джерело?]

 Освіта[ред. | ред. код]

З 1905 Вільгельм Франц навчався у Віденському реальному училищі, яке він закінчив 1912 року. Наступного року Вільгельма і його брата Лео було відправлено на навчання до Терезіанської військової академії в австрійському місті Вінер-Нойштадт. Такий крок батьків був досить незвичним, оскільки діти імператорської родини зазвичай автоматично отримували офіцерські звання в армії Австро-Угорщини. Однак у родині архікнязя Карла Стефана дітей виховували у спартанському дусі — батьки хотіли, щоб в академії вони не відрізнялися від інших і, не маючи нічого зайвого, мешкали в загальній казармі з іншими курсантами.

Навчання Вільгельмові давалося доволі легко. В академії він вперше самостійно познайомився із працями КаутськогоНіцше та інших філософів. Окрім військової справи Вільгельм вивчав літературу та мови, серед яких обрав вільним факультативом українську.

Його знайомство з українською культурою почалося ще в Живці, де українців не було так багато. З власної ініціативи Вільгельм подорожував Гуцульщиною інкогніто протягом 40 днів. В цей час він мешкав разом із селянами і подорожував Карпатськими горами. Навчаючись в академії, Вільгельм почав серйозно цікавитися українською культурою — вивчав мову, читав книжки українських письменників та поетів, захоплювався творами Івана ФранкаФедьковичаСтефаникаШевченка та ін. Зокрема, першою українською книгою, з якою він ознайомився, була «Мала Історія України» Грушевського. Цю книгу Вільгельм прочитав ще взимку 1915 року з допомогою одного українського солдата з його сотні на прізвище Пришляк. Згодом просте зацікавлення українською культурою переросло в участь у політичному житті українців Австро-Угорщини.[4]

 Початок Першої Світової Війни[ред. | ред. код]

Вільгельм Габсбург під час першої світової війни.

У лютому 1915 Вільгельм Габсбург закінчив військову академію, отримав звання лейтенанта австрійської армії і був відправлений до 13-го полку уланів.

Ця військова частина формувалася переважно з українців Золочівського повіту (нинішньої Львівської області). У складі цього полку відбувалося подальше ознайомлення Вільгельма з українцями, до яких він виявляв неабияку прихильність. Під його командуванням та з його ініціативи сотня Вільгельма повністю українізувалася — з її складу були вилучені поляки й угорці, місце яких заступили винятково українці. Всі вояки мали синьо-жовті відзнаки на уніформі. У війську мала місце своєрідна трансформація поглядів і свідомості Вільгельма Габсбурга: він не тільки досконало опанував українську мову, але й почав вважати себе українцем разом зі своїми солдатами-українцями. Він заохочував своїх підлеглих до активного національного самовизначення, стверджуючи, що «коли я признаюся до українського народу, то і вони можуть сміло це робити».[джерело?] Один з його солдатів-українців подарував Вільгельму вишиту сорочку, яку він почав відкрито носити як в полку, так і поза ним. За це, а також за його патріотизм і любов до України, його прозвали у полку Василем Вишиваним.[5] Братерство і приємні спогади про службу з українцями Василь проніс крізь більшу частину свого життя і навіть пізніше присвятив своїм бойовим товаришам збірку віршів і підписався під нею не як Габсбург, а як Василь Вишиваний.

Під час служби на фронті Вільгельма Габсбурга нагородили кількома нагородами Німеччини і Австро-Угорщини, зокрема однією з найвищих — залізним хрестом Прусії І класу.

 Підтримка української справи[ред. | ред. код]

Вільгельм Габсбурґ з українським духовенством Тернополя.

За законами Австро-Угорщини кожен член імператорської сім'ї по досягненні 21-річного віку автоматично ставав членом сенату країни. Таким чином в 1916 році Вільгельм Габсбург став членом парламенту і налагодив там контакти з українськими депутатами, зокрема з головою Української Парламентарної Репрезентації — Євгеном Петрушевичем. Для українських політиків у Відні підтримка члена імператорської сім'ї виявилась справжнім благословенням. За протекції архікнязя вдалося призначити міністром охорони здоров'я країни — українця Івана Горбачевського.[6]

Детальніше ознайомлення Вільгельма з українськими справами Австро-Угорщини сталося після його знайомства з одним з провідних українських політиків імперії — К. Гужковським. Гужковський був полковником австрійської армії і одним з небагатьох українців, що займав адміністративну посаду в Галичині. Через останнього архікнязь поступово прийшов до розуміння необхідності державного оформлення етнічних українських земель. На цьому етапі мова йшла передусім не про незалежність, а про виокремлення українських земель у складі Австро-Угорської імперії, надавши українцям більше самоврядування і контроль над культурним життям. В цей час також відбувається перша зустріч Вільгельма Габсбурга з урядовими колами країни і, зокрема, головою генерального штабу архікнязем Фрідріхом, стосовно перспективи вирішення українських проблем. Ніяких конкретних обіцянок не було дано, однак завдяки клопотанням молодого Габсбурга уряд почав звертати більше уваги на справи українців[7].

Згодом Вільгельм познайомився з іншими провідними українськими політиками Австро-Угорщини — Костем ЛевицькимЄвгеном Олесницьким та Миколою Васильком. Вони, безумовно, підтримували ідею утворення українського коронного краю в межах Австро-Угорської імперії, а допомога і протекція члена імператорської родини наближала їхні мрії до здійснення. Сам Олесницький вважав залучення архікнязя до української справи найбільшим успіхом українських політиків. Передусім, головною проблемою і завданням українців Австро-Угорщини була нейтралізація польського впливу на політику в Галичині, усунення поляків з керівних посад, українізація освіти і зокрема відкриття Українського університету у Львові. Також розглядалося питання об'єднання Буковини з Галичиною в одну провінцію або коронний край, де переважало б українське населення. Проте довгий час вирішення українських проблем не було першочерговим завданням для центрального уряду, тому навіть протекція молодого Габсбурга не мала відчутного впливу на зміну традиційного політичного курсу імперії.[7]

 Геополітичні наміри Відня[ред. | ред. код]

Політика Відня стосовно вирішення українських проблем набула актуальності напередодні Першої світової війни у 19131914роках. Саме тоді високопосадовці імперії радилися з українськими політиками, зокрема з Олесницьким, щодо перспектив українського руху як у межах імперії, так і на українських територіях Росії. Велика роль в організації українців відводилася митрополиту Андреєві Шептицькому, який ще в серпні 1914 р. надіслав міністерству закордонних справ листа, в якому пропонував план можливої державної організації українських земель. Зокрема, згідно з планами Шептицького, на чолі держави мав стати гетьман України з імператорської родини Австро-Угорщини. Оскільки у 1917 році Вільгельма Габсбурга вже розглядали як кандидата на булаву, Олесницький наполегливо радив познайомити Шептицького з ним. Зустріч митрополита з Вільгельмом відбулася у жовтні 1917 р., коли Шептицький повернувся із заслання в Росії.

Перед початком Першої світової війни не існувало одностайності щодо майбутнього українських земель не лише серед українців, але і серед австрійських урядовців. З одного боку, Австро-Угорщина не хотіла позбутися існуючих українських земель, а з іншого — приєднання до імперії мільйонів українців Росії могло б небажано для деяких інших народів, зокрема поляків, змінити національний баланс в імперії. Відчуваючи, що з загостренням відносин з Росією і наближенням війни ідея поєднання держав в рамках династії Габсбургів може знайти підтримку серед керівних кіл імперії, Вільгельм зацікавився нею і почав шукати підтримку серед урядовців Австро-Угорщини та Німеччини. Розуміючи, що розбудова великої незалежної держави на сході на даному етапі була малоймовірною, він зосередився на проекті перетворення імперії на федерацію. Передбачалося, що Україна зі столицею в Києві мала бути разом з Угорщиною третьою складовою частиною імперії, на чолі якої стояв би ерцгерцог-регент, можливо з династії Габсбургів. Саме на цьому була зосереджена діяльність Вільгельма Габсбурга аж до осені 1918 року.[7]

 Брест-Литовський договір[ред. | ред. код]

Тим часом події на східному фронті розвивалися на користь Австро-Угорщини та Німеччини. У результаті загострення політичної ситуації всередині Росії значно знизилася не лише боєздатність російських військ, а були й втрачені значні території Російської імперії. Після більшовицького перевороту 1917 року в Росії до влади прийшов новий уряд на чолі з Леніним, який вирішив укласти мирний договір з Центральними державами. Вільгельм Габсбург відігравав важливу роль в проведенні переговорів у Бересті(Брест-Литовську), які передували укладанню цього договору. Він був одним із тих небагатьох політиків, яким було відомо про таємний додаток до договору, де Австро-Угорщина на вимогу делегації УНР не тільки погодилася визнати незалежну українську державу, але й поділити Галичину на українську і польську частини.[8] Завдяки персональним контактам Вільгельма з австрійським міністром іноземних справ графом Черніним було домовлено, що до складу української частини Галичини включать також Холмщину і з усіх цих земель буде утворений окремий коронний край в складі імперії. Цим планам, однак, не судилося здійснитися — польський вплив на уряд Австро-Угорщини виявився надто сильним і під його тиском ці статті протоколу в липні 1918 р. були денонсовані.[6]

 Дислокація УСС в Україні[ред. | ред. код]

Архікнязь Вільгельм в складі УСС.

Одним з проявів української політичної активності в Австро-Угорщині було формування легіону Українських Січових Стрільців у 1914 році. З поразкою Росії навесні 1918 Вільгельма Габсбурга призначено командиром австрійської «Групи архікнязя Вільгельма», до якої входив і курінь УСС. За Берестейським мирним договором загони німецьких та Австро-Угорських військ також були передислоковані в Україну — серед них і загони Січових Стрільців. 1 квітня1918 р. Вільгельм Габсбург перейняв командування УСС біля Херсона. Перебуваючи на півдні України, він не тільки оберігав легіон УСС від розформування, якого жадали деякі як в Україні, так і в Австрії, але проводив на чолі цього загону напрочуд незалежну політику підтримки українських сил. За його власним визнанням, він не лише не бажав брати участь у реквізиціях збіжжя у мирного населення, але й відверто відмовлявся придушувати народні повстання, які спалахували повсюди у відповідь на репресії окупаційної влади. Прихильність місцевого населення до архікнязя Вільгельма зросла до такої міри, що це викликало занепокоєння гетьмана Павла Скоропадського — ставленика Німеччини в Україні. Він відчував конкуренцію з боку Габсбурга і навіть мав агентурні дані, що навколо нього гуртується опозиція владі гетьмана. Від Скоропадського до німців було направлено декілька скарг, а ті в свою чергу вимагали від Відня більшого контролю над поведінкою члена імператорської сім'ї. Підкорившись тиску Німеччини, австрійська влада намагалася всіляко обмежити діяльність архікнязя в Україні. Невдоволення Відня досягло такої міри, що Вільгельма Габсбурга було відкликано до столиці, де він мусив давати пояснення в зв'язку з численними доносами. Незважаючи на опір своїй діяльності, а також на нові спроби ліквідувати УСС, молодому архікнязеві вдалося відстояти цей український підрозділ і по поверненні в Україну, знову очолити його.[7][6]

 Перебування на Буковині та Галичині[ред. | ред. код]

За даними його автобіографії, в околицях Вижниці при допомозі отамана д-ра Никифора Гірняка ((1885—1962) провів набір вояків до війська, який йому перед тим заборонили. Для перешкоджанню нагляду за собою та УСС переїхав з ними до Черняківки, де перебував до 6 жовтня 1918. Потім перебував у Чернівцях, де захворів. Місто покинув хворим 9 листопада, виїхав авто через Косів, Кабаки, Коломию, Янчин (звідси розмовляв телефоном з Вітовським) до Львова, де перебував як приватна особа до 21 числа, коли українці залишили місто. Потім автом виїхав до Жовкви, звідти через Кам'янку-Струмилову до Золочева, Тернополя, Бучача (тут разом з ад'ютантом О. Луцьким проживав у приміщенні монастиря оо. Василіян з середини чи кінця листопада до 6 травня 1919 року). Виїхав до Станиславова (проживав біля міста до румунського ультиматуму 24 травня, потім через Делятин потрапив до Ворохти, разом з Петром Шекериком-Дониківим перебували у селах Текуча, Космач, Ільці, Жаб'ї, Слупейці. 6 червня у Ільцях потрапив у румунський полон.[9]

 Співпраця з Директорією[ред. | ред. код]

Vyshyvanyi 02.jpg

Побоювання Скоропадського щодо Габсбурга виявилися небезпідставними. У травні 1918 р. серед соціалістів Одеси виник задум підняти повстання проти влади Скоропадського і проголосити Габсбурга-Вишиваного новим гетьманом. На таємній нараді соціалістичних партій та представників УСС було вирішено дати запит архікнязеві стосовно його участі в повстанні. У випадку його згоди планувалося почати підготовчу роботу для заколоту в Києві. Одначе сам Габсбург не був до цього готовий, і мотивував свою відмову тим, що жадав підтримки всього українського народу в разі приходу до влади.[6] Зокрема, вже пізніше на радянському допиті 5 жовтня 1947 р. він так зізнавався про свою участь у подіях того часу:

Визнаю, що 1918 року, будучи в Україні, окупованій з'єднаними німецькими та австро-угорськими військами, в м. Запоріжжі, в якості начальника гарнізону цього міста, зустрічався з генералами Болбочаном, Гнатівим і Петрівим, котрі мені пропонували об'єднати українські війська і згодом повалити владу Скоропадського та очолити Український уряд. Однак, я від цієї пропозиції відмовився".[4]

Крім цього, існували й інші плани приведення до влади Габсбурга-Вишиваного, як у Великій Україні, так і в Галичині. Однак, як відзначають сучасники, сам архікнязь не був готовий до захоплення влади збройним шляхом і, незважаючи на свою прихильність до справи української державності, покладав основні надії на федеративний союз України із габсбурзькою монархією. Всупереч чуткам і теоріям, він не мав чіткого плану державного будівництва.[7]

З поваленням гетьманату Скоропадського в грудні 1918 року Вільгельм Габсбург-Вишиваний почав співпрацювати з урядом Директорії, отримав звання полковника армії УНР. У вересні 1919 р. був призначений головою відділу закордонних зв'язків Головного Управління Генерального Штабу УНР. Переїхавши до Кам'янця-Подільського, де на той час були розташовані керівні установи Директорії, Вишиваний розпочав формування мережі військових шкіл для армії УНР. Використовуючи своє знання мов, Вільгельм налагодив для цієї цілі контакти з військовими місіями держав Західної Європи. Однак діяльність архікнязя в армії Директорії була нетривкою. Він віднісся вкрай негативно до укладеної Петлюрою в квітні 1920 року Варшавської угоди з Польщею, за якою визнавалась приналежність західних земель, і зокрема Галичини, до Польщі. На знак протесту Вільгельм пішов у відставку і виїхав через Румунію до Чехословаччини. У березні 1920 р., після перенесеного тифу, він нарешті прибув до Відня, де написав в австрійській газеті «Neues Wiener Journal» 9 січня 1921 р. гостру антипольську статтю, в якій охарактеризував союз Польщі з УНР як «неприродний». Стаття мала скандальні наслідки для самого Вільгельма, оскільки розгнівила його батька — затятого полонофіла і претендента на польську корону. У відповідь поляки навіть опублікували гнівну відповідь батька Вільгельма Карла Стефана Габсбурга, яка фактично була відреченням від сина.[10]

 Еміграція[ред. | ред. код]

Учасники свята запорожців у Парижі. 1937 р. У другому ряді четвертий справа — Василь Вишиваний.

Опинившись в еміграції, Вільгельм Габсбург спочатку брав активну участь у житті української діаспори в Австрії1921 року у Відні виникло Українське національне вільнокозацьке товариство, яке обрало головою управи Габсбурга-Вишиваного. Товариство випускало газету «Соборна Україна», яка дуже прихильно ставилася до особи архікнязя. Серед деяких українських емігрантських монархічних кіл він все ще користувався певною популярністю і розглядався як потенційний кандидат на українську булаву. Однак у номері «Соборної України» від 19 грудня він однозначно заперечив свої претензії на верховну владу в Україні.[10] Це однак не завадило Вільгельму активно цікавитися подіями як в Україні, так і серед українських емігрантських кіл. Зокрема, використовуючи своє ім'я, він намагався знайти підтримку українській справі серед європейських політиків. Проте великого успіху починання Вільгельма не мали, оскільки він не мав політичної ваги і за ним не стояло жодних впливових політичних сил. Поступово Габсбург став непомітним в політичному житті української еміграції.

У різні часи він зустрічався з представниками української еміграції — Павлом СкоропадськимЄвгеном КоновальцемЄвгеном ПетрушевичемВ'ячеславом ЛипинськимВіктором Андрієвським та іншими, але згодом навіть ці контакти зійшли нанівець. Хоча ім'я Вільгельма використовували для власних цілей різні емігрантські кола, серед них Габсбурга вважали скоріше замріяним ідеалістом, аніж дієвим політиком. Його збірка віршів українською мовою «Минають дні» (1921) рішуче підкреслила основне зацікавлення Габсбурга-Вишиваного — спогади та література.

Пізніше Вільгельм Габсбург займався власним бізнесом — продажем земельних ділянок у різних частинах Європи. Деякий час він мешкав у Франції та Іспанії, займаючись ріелторською справою. Під час Другої світової війни він, як і всі Габсбурги, рішуче відмовився від співпраці з нацистами і перебував під наглядом Гестапо, оскільки існували підозри стосовно його співпраці з англійською розвідкою. Після війни він продовжував займатися власним бізнесом — мав лакофарбовий завод у Відні, одружився, мав двох синів — Піча і Франца.[4]

 Арешт та смерть[ред. | ред. код]

Вільгельм Габсбург на австрійському посвідченні 1947 р.

Певні побоювання щодо Габсбурга-Вишиваного мала й радянська розвідка. Проте її головна увага була прикута до співпраці Вільгельма з українськими націоналістами — зокрема, з Євгеном Коновальцем до війни та з представниками ОУН — після неї. Хоча Коновалець був вбитий агентом НКВД Судоплатовим у Роттердамі, радянські органи довгий час не мали ніяких підстав знищувати або навіть арештовувати колишнього архікнязя з огляду на його пасивність в українській політиці. Однак відомості про його контакти з представниками ОУН тримали ім'я Габсбурга в полі зору сталінської розвідки. Вже після закінчення війни, під час окупації Відня в 19441947 рр. радянськими військами, сталінська розвідка вела таємне стеження за ним.

Привід для арешту з'явився, коли агент французької розвідки капітан Пеліс'є мав зустріч у Відні з Вільгельмом Габсбургом. Ймовірно, французи сподівалися налагодити через нього стосунки з українським рухом опору в самій Україні і зокрема з представником ОУН в еміграції Романом Новосадом. 26 серпня 1947 Вільгельма Габсбурга разом з Новосадом було заарештовано радянською секретною службою СМЕРШ і перепроваджено до Карлсбадської тюрми, де велося попереднє слідство. Йому інкримінували шпигунську діяльність із західними державами, союзниками СРСР по антигітлерівській коаліції, та звинувачували в зв'язках з ОУН.

Вільгельм Габсбург незадовго перед смертю в Лук'янівській в'язниці, 1948 рік

Наприкінці листопада 1947 Вільгельма Габсбурга перевели до Лук'янівської тюрми Києва, де тривало слідство. Протягом півроку його щоденно допитували, переважно вночі, вимагаючи зізнатися в контактах з оунівським підпіллям та західними розвідками. Однак Вільгельм заперечував свою причетність до будь-яких політичних рухів чи партій за останні 20 років, наголошуючи, що всі зустрічі і контакти були окремими подіями і не мали постійного характеру. Він відмовився видавати прізвища своїх друзів та вигадувати наклепи на соратників по еміграції. Слідчі рекомендували йому 25 років ув'язнення в радянських таборах, однак ця рекомендація і наступний вирок залишилися невиконаними. Умови утримання в тюрмі та брак медичного догляду призвели до захворювання Габсбурга на туберкульоз. Вільгельм Габсбург хворів на легені вже давно, втім тюремний лікар нічого іншого, крім захворювання серця, не згадувала в історії хвороби. Свідоцтво про смерть проте вказує на двосторонній туберкульоз, від якого він помер о 3-й годині ночі 18 серпня 1948 в тюремній лікарні. Не збереглося навіть відомостей про місце його захоронення — ймовірно, його поховали десь біля огорожі Лук'янівського цвинтаря Києва без будь-яких позначень місцезнаходження тіла[11]. З огляду на засекреченість обставин смерті Габсбурга-Вишиваного ця історія рясніла легендами, аж поки справжні документи не пролили світло на правдивий перебіг подій.

У часи перебудови і переоцінки діяльності Сталіна та його секретних служб справа Габсбурга-Вишиваного знов була переглянута комісією з реабілітації незаконно засуджених в СРСР16 січня 1989 його посмертно реабілітовано.

Відтоді розсекречено багато документів у справі Габсбурга-Вишиваного. Наразі в українському суспільстві йде переоцінка його діяльності і внеску в історію України. Зокрема, деякі пропонують назвати його ім'ям одну з вулиць Києва, де цей патріот України закінчив своє життя.[12]

 Оцінка діяльності[ред. | ред. код]

Протягом десятиліть особа архікнязя Габсбурга або замовчувалася, або висвітлювалася винятково в негативному світлі. У радянській історіографії Вільгельм Габсбург розглядався як ставленик іноземних буржуазних сил, які нібито хотіли за його участю поневолити Україну. Приблизно такий, спрощений погляд на особу Габсбурга-Вишиваного зберігся і в російській історіографії, де йому відводиться роль маріонетки в руках австрійських політиків. До останнього часу дослідження спадщини Габсбурга-Вишиваного не велося і в Україні, і його постать та внесок обростали міфами і вигадками. Останнім часом, з розсекреченням радянських архівів, почалася переоцінка діяльності Вишиваного і зростання неупередженості відношення до його внеску в історію України.

Літературна діяльність[ред. | ред. код]

Діяльність Вільгельма Габсбурга ще чекає ретельного дослідження. Особливої уваги потребує оцінка його літературної творчості, про яку відомо ще менше, ніж про його політичне життя. Габсбург-Вишиваний регулярно дописував до віденського українського журналу «Соборна Україна», а також до інших україномовних видань в діаспорі. Його найвідомішим літературним внеском є збірка віршів «Минають дні» (1921). Її Вільгельм присвятив своїм бойовим товаришам по УСС. У пам'ять про тих, хто віддав життя заради України, він писав:

До зброї! До зброї, стрільці!
Товаришів рідних згадайте,
Що мріють про волю в холодній землі, —
Всі сили до бою з'єднайте![13]

Так само повні любов'ю до України його ліричні вірші, які він присвятив Карпатам:

О хмари, що в сторони
рідні йдете,
Гуцулів від мене вітайте -
О птиці, що в гори на
південь пливете
З вітанням від них повертайте.[4]

До збірки входить 23 поезії :

  • «Минають дні…»
  • «Ніч надходить…»
  • «Чорногора»
  • «Досвітня заграва на поляні»
  • «На полонині…»
  • «Осінний вітер»
  • «В горах»
  • «Ноктюрн…»
  • «Рання хвиля»
  • «Осінь в горах»
  • «Весело, гей!»
  • «Надія»
  • «Зима»
  • «Хвилі…»
  • «Вірлиний крик»
  • «Ноктюрн над морем…»
  • «Роспука»
  • «Любов матери»
  • «Колись»
  • «Незнаним героям»
  • «Заздрість»
  • «Потіха нещасного…»
  • «До збруї!»

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

  • За ініціативи товариша Габсбурга-Вишиваного по еміграції та ув'язненню — Романа Новосада 2 липня 2000 року у Відні в українській греко-католицькій церкві Святої Варвари було відкрито меморіальну дошку Василю Вишиваному (Вільгельму Габсбургу).[14]
  • Площа Вишиваного у Львові.
  • Вулиця Василя Вишиваного в Івано-Франківську. Вулиця невеличка, вона не має будинків чи адрес, проте вона в самому центрі міста.
  • 26 вересня 2014 року в Івано-Франківську на початку Вулиці Василя Вишиваного було встановлено анотаційну дошку Василю Вишиваному.
  • У Києві існує вулиця Василя Вишиваного.
  • Провулок Вільгельма Габсбурга у місті Одеса.
  • Вулиця Василя Вишиваного є у місті Запоріжжя[15]
  • У Чернівцях під час процесу декомунізації вулиця Кіровоградська була перейменована на вулицю Василя Вишиваного[16]

Література[ред. | ред. код]



Создан 18 авг 2018



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником