Промови Президента України Петра Порошенка за 2018р.

 

Промови Президента України Петра Порошенка за 2018р.




Виступ Президента України Петра Порошенка на урочистому Параді військ «Марш нової армії» з нагоди 27-ої річниці Незалежності України 24 серпня 2018 року 

Виступ Президента на урочистому Параді військ «Марш нової армії» з нагоди 27-ої річниці Незалежності України 

 

 

Зродились ми великої години
З
 пожеж війни і полум’я вогнів.
Плекав нас біль за долю України,
Зростив нас гнів і лють на ворогів.


Дорогі співвітчизники!

Шановні гості!

Це – слова «Маршу нової армії», який сьогодні уперше пролунає на нашому військовому параді. Створили його на основі легендарної пісні, написаної наприкінці двадцятих років минулого століття. І символізує він нерозривний зв’язок між різними поколіннями борців за свободу Вітчизни.

Воістину «великою годиною» для нас, українців, стали останні чотири з половиною роки. Ми пережили неймовірні випробування війною та економічною кризою, що її спричинила російська агресія. Від рук ворога полягли тисячі й тисячі українців – військових та цивільних; чоловіків, жінок, дітей. Нас тестували і на міцність, і на розрив. Намагалися розділити народ і розчленувати країну. Пробували заблокувати наш рух до Європи. Хотіли загнати волелюбний народ назад в осоружне імперське стійло.

Слава Богові і подяка кожному українцю за те, що ми з вами вистояли. І не просто вижили у лихолітті, а й наростили міцні м’язи. Стали сильнішими і впевненішими в собі і власних можливостях. На майбутні роки й десятиліття заклали основу для руху вперед – з чіткими стратегічними орієнтирами на Європейський Союз та НАТО.

Дорогі українці!

Цей рік особливий тим, що відзначаємо століття незалежності УНР, проголошеної Четвертим універсалом Центральної Ради. Наближається і сто років Акту злуки, коли УНР та ЗУНР об’єдналися в єдину соборну українську державу. Українська національна революція, визвольні змагання початку минулого століття тривали приблизно чотири роки, але державу тоді втратили. Наші предки не встояли у тій війні з Росією. Так само, як свого часу не встояли наші гетьмани Іван Виговський та Іван Мазепа. Причини були різні, але результат один і той же: довгі роки трагічної залежності від імперії з репресіями, голодоморами. Зі спробами знищити українську мову і розчинити український народ на неозорих просторах Євразії.

Перед нашим поколінням постало завдання розірвати фатальне історичне коло. Зробити так, щоб українську незалежність, як раніше, не вимірювали місяцями чи декількома роками. І потім довгими десятиліттями бездержавності не оплакували її втрату. Не аналізували причин чергової поразки.  А щоби пишалися перемогами і гордилися успіхами.

За чотири роки війни, яку Росія розв’язала проти України, ми з вами зберегли державу і зміцнили її. Нація консолідувалася на засадах захисту країни і патріотизму. Ми з вами створили сильну армію. І кропіткою роботою наших дипломатів забезпечили міжнародну політико-дипломатичну підтримку незалежності України.

І, головне, ми твердо обрали власний шлях розвитку. І не маємо права з нього зійти на догоду зовнішнім ворогами та їх агентам усередині країни.

Перше. Ми розриваємо всі пута, які пов’язують нас з Російською імперією та Радянським Союзом. Зробити незалежність незворотною, Україну – великою та сильною, без жодної перспективи повернення в зону російського впливу – це головне завдання нашого покоління. Це – завдання суспільства і обраної ним влади.

Друге. Ми, українці, йдемо своїм шляхом і розуміємо, що насамперед маємо спиратися на власні сили. Використовувати багатства країни в інтересах народу і наступних поколінь. Україна має жорстко захищати свої національні інтереси. Зовнішня допомога для нас все ще важлива, але насамперед маємо допомогти самі собі.

Третє. Конкретними кроками зміцнити незалежність. Вже понад рік діє безвізовий режим для поїздок українців до Євросоюзу. Ми невідворотно стаємо частиною європейського простору. Це зміцнює нашу політичну незалежність.

Набула чинності Угода про асоціацію та зону вільної торгівлі з Європейським Союзом. І як результат і наслідок частка експорту до ЄС становить тепер майже 43 % проти 32 % ще чотири чи п’ять років тому. Чітка європейська стратегія дала нам можливість компенсувати величезні втрати, яких ми зазнали внаслідок політично вмотивованого закриття Росією і свого ринку, і транзиту для третіх країн для українських товарів. Вона, Росія, більше не зможе нас шантажувати, тому що ми посилили нашу економічну незалежність.

Із осені шістнадцятого року – вчора була вже тисяча днів, - як ми не купуємо газу в Росії. Український «Нафтогаз» блискуче обіграв Газпром в Стокгольмському арбітражі, принісши до державної кишені 4,6 млрд доларів. Так здобуваємо нашу енергетичну незалежність.

Четверте, на чому хотів би окремо наголосити. Не може бути вільним тіло, коли душа - в полоні. Нехай сьогодні нас почують у Константинополі, в Москві та Ватикані. Ми маємо твердий намір розрубати останній вузол, яким імперія відчайдушно намагається нас прив’язати до себе. Ми сповнені рішучості покласти край протиприродному та неканонічному перебуванню вагомої частини нашої православної спільноти у залежності від російської церкви. Церкви, яка освячує гібридну війну Путіна проти України, яка день і ніч молиться за російську владу і за військо - теж російське.

Хрещення прийшло до нас від Константинопольської Церкви-Матері. І саме з Києва розійшлося широкими просторами Східної Європи. Українське християнство має понад тисячолітню історію, власну богословську, літургійну і церковну традицію. Зараз, коли ми відновили і захистили державну незалежність України із столицею в Києві, немає жодних причин для того, щоб серед інших помісних Православних Церков не було рівної їм Помісної Православної Церкви України.

Питання Томосу про автокефалію для Православної Церкви України виходить далеко за межі релігійного. Воно з того ж ряду, що зміцнення армії; що захист мови; що боротьба за членство в Євросоюзі та НАТО. Це – ще один стратегічний орієнтир на нашому історичному шляху. Це - вагома складова нашої незалежності.

Інтеграція до європейського та євроатлантичного простору –  надійний спосіб забезпечити безпеку, розвиток України та гідні умови життя для людей. Така інтеграція - стовідсоткова гарантія нашої незалежності. Але хочу окремо наголосити - і ми потрібні Європі, бо без нас Євросоюз не стане завершеним і довершеним проектом. Адже цивілізаційна межа сучасної Європи проходить уздовж північно-східного кордону України.

На континенті всі, хто не засліплений російськими грошима, розуміють, що без незалежної європейської України миру і безпеки в Європі було би менше. Точно менше, а не більше. Без відновлення територіальної цілісності, суверенітету нашої держави всі кордони в Центральній та Східній Європі будуть непевні.

Війна Росії проти України - це частина плану Кремля розвалити Європейський Союз і НАТО. Наші воїни на сході стоять на захисті безпеки і добробуту не лише України, але всієї Європи. Отож, до Євросоюзу і до НАТО ми прямуємо не з порожніми руками. У нас сьогодні – ви будете мати можливість це побачити і переконуєтесь вже чотири роки - одна з найкращих армій континенту. Вона істотно посилить східний фланг НАТО. А навзаєм - ми розраховуємо на гарантії колективної безпеки, які надає Альянс.

Дорогі українці!

Відтоді, як ви довірили мені посаду Президента України, державний компас впевнено показує на Захід – у бік, протилежний імперії. Його стрілка жодного разу не здригнулася. І запевняю вас, не здригнеться, допоки цей компас знаходиться в моїх руках.

Більше того, наполягатиму на закріпленні у Конституції нашого прагнення приєднатися до Євросоюзу і вступити до НАТО. Юристи знайшли формулу, як це зробити оптимально і швидко. До відкриття осінньої сесії Верховної Ради, яке заплановано на 4 вересня, буде зареєстрований відповідний мій законопроект. І буду працювати в день і вночі, робитиму все, щоб його ухвалили.

Найнадійнішими гарантами Незалежності України та мирної праці українців є наші воїни: Збройні Сили, Національна гвардія, флот, прикордонники, СБУ, поліція, інші силові структури. Про те, як змінилася українська армія за чотири роки, можна говорити хоч чотири години, є про що. Але ліпше за будь-які слова промовлятимуть зараз впевнена хода героїв, випромінюючий силу рух техніки та озброєнь і майстерність пілотів.

Народна армія сьогодні звітує перед українським народом, а народ пишається своєю армією. Кожний, хто долучився до її розбудови, кожний, хто в 2014 році відправляв смс з грошима, хто кинув рідний дім і поїхав волонтером, військовослужбовці,– кожен по праву хай гордиться власним внеском у зміцнення обороноздатності.

Схилімо голови на згадку про героїв, які віддали свої життя за мирне майбутнє України. Вклонімось кожній українській родині, що втратила чоловіка чи сина, матір чи сестру. Вічна пам'ять Героям, які полягли в боях за нашу вільну, незалежну Україну. Вічна їм слава.

Прошу вшанувати хвилиною мовчання пам'ять українських воїнів і мирних громадян України, які загинули у війні, що розв'язав російський агресор. Повік не забудемо, і не пробачимо ніколи.

Хвилина мовчання

Дорогі українці!

Наша українська армія – це армія миру. Влітку чотирнадцятого року вона успішно звільнила більшу частину Донбасу від бойовиків. А, після того, як сталося пряме вторгнення російських регулярних військ, міцно тримає оборону на лінії зіткнення. Надійно захищає Україну вздовж усієї лінії кордону з нашою агресивною сусідкою.  

Влада зробила все, аби вплив війни на суспільство був якомога меншим. Свого часу я відкинув пропозиції оголосити воєнний стан, який би істотно обмежив політичні права і свободи громадян. Від часткової мобілізації ми перейшли до формування контрактної армії. Витрачаючи понад 5% ВВП на оборону та безпеку, не знімаючи пальця з курка, - зосередилася на реформах і мирному будівництві.

Ми нічого не прагнемо більше, ніж миру.

І ніхто не прагне миру більше, ніж ми, українці.

Справжній мир обов’язково настане на нашій землі. Забезпечити мир і перемогу може тільки боєздатна армія, і вона день за днем стає дедалі сильніша.

«Доки нація бореться, вона живе», - казав Левко Лук’яненко, автор Акту проголошення незалежності України. Сьогодні Левкові Григоровичу виповнилося б дев’яносто років. Ми всі глибоко вдячні людині-легенді за його видатний внесок у боротьбу за волю України і свободу її громадян.

Дорогі співвітчизники!

Ви щойно чули й бачили, як Міністр оборони вперше в історії вітав учасників параду словами «Слава Україні». Найміцнішими стають ті традиції, які народжуються в народі. Які генеруються народом і людськими серцями, передаються з покоління в покоління. Серед наших символів є не лише Прапор, Герб і Гімн, про які написано в Конституції, але й національне гасло «Слава Україні! Героям слава». Від нього ми почуваємо колосальне піднесення, а наших ворогів корчить як чортів від ладану. Воно саме увійшло в наше життя, а тепер настав час надати йому силу закону. Ось чому подаю до Верховної Ради законопроект про зміни до військових статутів, згідно якого це гасло стане головним вітанням у Збройних Силах України.

З двадцять сьомою річницею Незалежності України!

Зі сторіччям відродження української державності!

Слава українському війську!

Слава Збройним Силам України!

Слава українському народу!

Україні – слава!


 

 

Виступ Президента України у Верховній Раді щодо звернення до Вселенського Патріарха19 квітня 2018 року - 11:49Виступ Президента України у Верховній Раді щодо звернення до Вселенського Патріарха 

 

 

Христос воскрес!

Шановний пане Голово,

Шановна президія,

дорогі колеги, народні депутати України!

Шановний Український народе, дорогі співвітчизники!

Неначе грім серед ясного неба. Саме так питання, яке ми сьогодні розглядаємо і обговорюємо, пролунало для багатьох з тих, хто не дуже уважно слідкує за проблематикою Української Єдиної Помісної Православної Церкви.

Я хочу наголосити, що в моїй роботі вона, Церква, була пріоритетною - і в моїй передвиборчій програмі, і з перших же днів президентства. Я про це неодноразово наголошував у своїх виступах, особливо на Дні Хрещення, а слова підкріплював справами на виконання обіцяного. І всі ці роки тривав непомітний для стороннього ока діалог між Україною і Вселенським Престолом. Представники нашої команди їздили на Фанар, як на роботу, бо боротися за українську Церкву - це і є робота, важлива, почесна, але в той же час надзвичайно відповідальна.

Моя Великодня зустріч з Його Всесвятістю Патріархом Варфоломієм була далеко не першою, але виявилася, вперше, дуже обнадійливою і найбільш результативною. У перебігу нашої з Патріархом кількагодинної розмови – Патріархом, членами Синоду — я нарешті відчув, що настав вже час розрізати цю дипломатичну тишу швидкими конкретними кроками.

Днями я написав офіційне звернення до Вселенського Патріарха із проханням про Томос про автокефалію Православній Церкві України – грамоту про незалежність української церкви, якщо говорити світською, мирською мовою.

І цей довгоочікуваний Томос стане не лише торжеством Православ'я, але й актом відновлення глибокої історичної справедливості. Саме із Царгорода пролилося на нашу благословенну землю світло християнської віри… І вже потім ми поділилися ним з тим Заліссям, де давні київські князі дуже необачно заснували Москву.

Довгоочікуваний нами Томос ще більше укріпить релігійну свободу в Україні, укріпить міжконфесійний мир, посилить права і свободи громадян, які будуть нарешті єдині і перестануть ділитися на нібито канонічних і нібито неканонічних.

Такий Томос, дорогі мої, зміцнить нашу незалежність. Він видалить рудименти того політичного проекту, який називається «Русским миром» і який придумали, до речі, саме ієрархи РПЦ. То вже потім цю небезпечну для України політичну єресь взяла на озброєння влада Російської Федерації.

І врешті-решт, наша об’єднана Українська православна церква може стати найбільшою в усьому православному світі. І про цю перспективу я говорив поточного тижня з предстоятелями усіх трьох православних церков України.

Константинопольська Церква для нас була, є й буде Церквою-Матір’ю, до якої ми, її чада, звертаємося по допомогу у подоланні розділення. А Його Всесвятість – єдиний, хто спроможний допомогти православним України врегулювати канонічний статус Української Церкви в структурі світового Православ’я.

Отже, прошу вас, шановні народні депутати, підтримати мій лист до Вселенського Патріарха спеціальною постановою Парламенту. Я дуже добре пам'ятаю, що ви вже голосували за звернення до Владики, і це було ще 2016 року. Скажу по секрету: я теж пишу листи Його Всесвятості не вперше. Але зараз це треба зробити ще раз – виходячи із дипломатичних міркувань, для продовження і успішного завершення переговорного процесу, який має багатолітній час і термін.

Свого листа, постанову, яку ви, я сподіваюся, зараз приймете і підтримаєте, і відповідні звернення українських ієрархів, які вже підписані, я маю якнайшвидше направити до Стамбулу. Його Святість Патріарх Філарет передав мені підписи усіх ієрархів Київського Патріархату із проханням до Вселенського про Томос щодо автокефалії. Так само в повному складі написали до Вселенського Патріарха ієрархи УАПЦ, і владика Макарій їх мені також вручив. Я втішений не лише тим, що ці дві церкви напрочуд швидко відгукнулися на мій заклик. Вони впевнено продемонстрували, нарешті, вперше за 26 років, готовність єднатися і забути певні непорозуміння, які час від часу виникали в їхніх стосунках.

Хочу наголосити, що двері об'єднаної Церкви відкриті для всіх. І я хотів би нагадати всім слова покійного Предстоятеля УПЦ (Московського Патріархату) Митрополита Володимира: «Автокефалія – це спосіб організації церковного життя, … свідчення кількісного та якісного зростання Церкви, її здатності до самостійного буття».

У свою чергу, ще раз наголошую: слід виходити з давнього канонічного принципу: «громадянським та земельним розподілам нехай слідує і розподіл церковних справ». Завжди після здобуття незалежності державою починалася дискусія про автокефалію. Так в різні часи було в Греції, Сербії, Румунії, Болгарії, Грузії, в тій же Росії, тощо…

А ми що, хіба, як в тій приказці, у Бога теля з'їли?

Україна як незалежна держава, згідно з традиціями православного світу, не просто має право, а зобов’язана конституювати таку Церкву та забезпечити її визнання з боку світового Православ’я. Наголошую, що численні опитування свідчать, що дедалі більша кількість православних громадян України хочуть мати - як це заведено в усьому православному світі і більшості православних країн - єдину помісну автокефальну українську церкву. Церкву, яка буде євхаристійно, молитовно поєднану з іншими помісними церквами, але адміністративно незалежну від будь-яких закордонних церковних юрисдикцій. Особливо від тієї, яка прямо пов'язана з країною-агресором.

До Вселенського Патріарха я звернувся від імені та на вимогу мільйонів громадян України православного віросповідання, які воліють мати визнану світом власну Церкву як абсолютно необхідний атрибут незалежної держави - держави Україна.

Шановні народні депутати!

Усі помісні церкви нового та новітнього часу були визнані лише шляхом активного залучення держави до цього процесу. Такими є традиція і вимога Вселенського Патріаршого Престолу. По суті, автокефалію надають не стільки конкретній Церкві, скільки країні. Тому для нас, - для мене як Президента, для вас, шановні народні депутати, - залишатися осторонь значило би підтримати статус-кво, який вигідний Москві. А я давно попереджав, - вибачте, цитую сам себе: «Ми не будемо байдуже спозирати за втручанням іншої держави в наші церковні справи, за її спробами використати в своїх інтересах почуття частини українських православних».

Ми шукали і знайшли таку форму, щоб незалежно від того, більша чи менша структура, всі православні юрисдикції України стали спільними учасниками конституювання визнаної помісної Церкви. Для всіх справжніх патріотів зміцнення єдності України є пріоритетним завданням. Бо єдність – це наша головна зброя у боротьбі з російським агресором. 

Я радий, що ця ідея об'єднала всю Верховну Раду і надзвичайно вдячний вам за це. Тому щиро вдячний і Голові, і лідерам фракцій, і всім народним депутатам за згоду невідкладно розглянути це питання. Воно того варте. Воно виходить далеко за межі церковного! Йдеться про наше остаточне унезалежнення від Москви. Тут не лише релігія, тут – геополітика. А для мене справа утвердження незалежної помісної Церкви – такої ж ваги, як вже здобуті безвіз та Угода про асоціацію з Євросоюзом. Як наша спільна з вам боротьба за членство в Євросоюзі та членство в НАТО, які ще попереду. Це – питання національної безпеки і нашої оборони у гібридній війні, бо Кремль розглядає РПЦ як один із ключових інструментів впливу на Україну.

Тому я дуже рішуче налаштований в цій справі діяти. І протидіяти - всім, хто ставатиме на заваді національним інтересам України і намагатиметься зірвати кооперацію із Вселенським Патріаршим Престолом.

У той же час хочу запевнити, що Томос, на який ми так сподіваємося і для отримання якого докладаємо зусиль, і поява визнаної єдиної помісної церкви - жодним чином не означатиме порушення конституційного принципу свободи совісті. 

Єдина православна помісна церква не стане державною. 

Усі віруючі мають і матимуть право вільно обирати собі як конкретний храм, так і церковну юрисдикцію. Хто захоче залишитися в тій церкві, яка збереже єдність з РПЦ, теж зберігають за собою гарантоване право власного вибору. 

У такому питанні, як релігійне, будь-які примус чи заборони, - категорично неприпустимі. Хочу окремо наголосити на неприйнятності будь-якого насилля в міжконфесійних стосунках. Його виплески, не приведи Господи зіткнення, точно не наближатимуть нас до мети, а віддалятимуть. Ба більше: можуть унеможливити її досягнення. Буде автокефалія, час все розставить по своїх місцях. Не за день, не за місяць, не за рік навіть, але точно розставить.

Після того, як ви проголосуєте, я зможу повідомити Його Всесвятості Варфоломію, що ми в основному виконали свою частину того, про що говорили 9 квітня.

Нехай потужний голос мільйонів православних українців, єпископів та мирян; позицію влади, Парламенту та Президента, почують Вселенський Патріарх і Синод.

Я вірю в українську автокефалію, бо вірю, що на неї є воля Божа.

Нам залишається сумлінно молитися за Вселенського Патріарха і за якнайшвидше надання Томосу Православній Церкві України. Я закликаю всіх молитися про це!

Дякую.

Слава Україні

 

 


Виступ Президента України на відкритті 11-го Київського Безпекового Форуму12 квітня 2018 року - 15:24
 Виступ Президента України на відкритті 11-го Київського Безпекового Форуму
Шановні панове Прем'єр-міністри!
Шановні і дорогі іноземні гості!
Шановні пані та панове,
Для мене велика приємність і велика честь відкрити 11-ий Київський Безпековий Форум.
Дякую всім друзям України за те, що сьогодні ви з нами в цій залі. Бо бути разом у цей непростий для України – я сприймаю вашу присутність тут як прояв підтримки України та прояв солідарності з Україною.
Дякую Вам, Арсенію, та усій команді за цю важливу ініціативу.
Цей форум є визнаною у світі українською платформою для обговорення широкого спектру актуальних глобальних і регіональних безпекових питань.
Цього року він відбувається в особливо тривожний час. Світ стоїть на порозі прийняття ключовими гравцями глобальної політики дуже доленосних рішень, які мали б повернути відчуття реальності декому, хто хто це відчуття реальності втратив.
Ми з вами звичайно ж не зможемо оминути увагою під час наших дискусій драматичні події навколо Сирії, які розгортаються практично зараз на наших очах в режимі реального часу.
Всі ми сподіваємося, що вдасться уникнути найгіршого сценарію. Але водночас ми з вами розуміємо, що терпіння цивілізованого світу не є безмежним і всі, хто стоїть за злочинами проти людяності у цій багатостраждальній країні, нарешті мають понести відповідальність.
І  хто стоїть за цим – весь світ, включаючи нас з вами, дуже добре знає.
Росія не просто продовжує глумитися з міжнародного права, загальноприйнятих принципів міжнародних відносин, демократичних цінностей, не поважаючи навіть Божих заповідей в ці святкові Великодні дні. Росія підбурює, спрямовує і скеровує такий собі міжнародний клуб диктаторів, який, як клуб божевільних самогубців, вирішив кинути виклик всьому цивілізованому світу.
І якщо раніше дехто волів сприймати поведінку Кремля просто як пустощі розбещеного підлітка, то зараз нарешті настав час ставитися до цієї поведінки як до серйозних злочинів, які вимагають рішучої широкої і добре скоординованої реакції.
Ми зараз можемо констатувати, що світ опинилися на краю надзвичайно небезпечної прірви. І наша з вами доля світу залежить від того, наскільки адекватними ситуації будуть наші дії.
Саме цьому ми присвятили чимало уваги під час зустрічі з Канцлером Ангелою Меркель у Берліні, що відбулася позавчора.
І саме про це я вчора говорив з Прем'єр-міністром Великої Британії
Терезою Мей. І ця тема згодом, безумовно, буде на порядку денному зустрічі в німецькому Аахені.
Дорогі друзі,
Я хотів би процитувати слова відомого політика.
«Давайте не обманюватися – сьогодні ми у розпалі холодної війни. Наших ворогів можна знайти за кордоном та вдома. Давайте ніколи не забувати цього: наша невпевненість – це сутність їхнього успіху» .
Це сказав не Черчіль, коли оголошував факт «холодної війни». Це сказав Бернард Барух, відомий американський політичний діяч середини 20-го століття.
Ці слова були виголошені понад 70 років тому, але як не дивно, вони стосуються і дня сьогоднішнього.
Бернард Барух першим наважився сформулювати це офіційно і відкрив очі цивілізованому світу на те, що ніхто не готовий був прийняти як реальність очевидний факт – холодну війну.
Сьогодні часто доводиться читати пророцтва експертів про те, що ми нібито стоїмо на порозі нової холодної війни.
Хотів би вас розчарувати. Вона уже триває. І досить давно. Холодна війна в її гібридній редакції Кремлівського приготування.
Ця війна вже перетнула наш з вами поріг, ця війна увійшла до наших домівок – у наше життя, у наші мережі, у наші електронні скриньки.
Нам треба об’єднатися для того, щоб ефективно протидіяти і захистити державу в цій війні. І доповідь Цукерберга (Марк Цукерберг, засновник соціальної мережі Facebook – ред.) в американському Конгресі є яскравим тому підтвердженням.
Якщо ми будемо невпевненими, то наша невпевненість буде продовжувати живити апетити наших ворогів. Немає жодного сумніву – ми маємо пробудитися і протистояти цьому злу.
Минуло чотири роки з того часу як Росія розпочала агресію проти України.
За ці чотири роки світ став свідком небачених досі і незбагненних для нормальної людини злочинів Кремля – і на Донбасі, і в незаконно анексованому Криму проти кримських татар і проти українців.
Проте і через чотири роки багато хто продовжує заспокоювати себе, стверджуючи, що ця боротьба – це не є його боротьба.
Дозвольте мені сказати, що це є абсолютно не так. Ще чотири роки тому більшість, можна сказати абсолютно усі боялися навіть вимовити слова «російська агресія». Я з цим зіштовхнуся на багатьох міжнародних конференціях і форумах. Сором’язливо називали це «конфлікт на Сході», або «внутрішній конфлікт».
Нарешті сьогодні усі збагнули і зрозуміли – це не так!
Ця боротьба стосується нас усіх!
Це боротьба всіх тих, хто хоче жити в світі, що ґрунтується на правилах і цінностях.
Це боротьба для всіх, хто не вважає, що війна є одним із способів діалогу.
Ми щойно зустрічалися з Прем’єр-міністром Литви, який розповів вражаючі факти своєї зустрічі в Авдіївці з українськими солдатами та місцевими мешканцями, як це важко уявити всередині Європи в ХХІ столітті. 
Наша спільна позиція, що такий підхід, який демонструє Росія є абсолютно чужим для цивілізованого світу.
Але, на жаль, проблема в тому, що такий підхід продовжують сповідувати кремлівські стратеги.
В Москві не збираються приховувати, що хочуть перемогти в розв’язаній нею війні, і при цьому не будуть себе обмежувати ані методами, ані засобами.
І черговим підтвердженням цьому є хімічна атака у Солсбері, яка стала для багатьох холодним душем.
Вперше за багато десятиліть Росія цинічно і показово застосувала хімічну зброю в країні Західної Європи.
Так само цинічно і показово вона бреше про це з найвищих трибун міжнародних організацій. Так само як і брехали, ховаючись за гаслом «их там нет» під час російської військової агресії та присутності солдатів та офіцерів російської регулярної армії на Сході моєї держави.
Можливо російська брехня комусь відкрила очі і когось здивувала, але точно не нас. За останні чотири роки ми вже звикли до цього – якщо до цього взагалі можна звикнути.
Я закликаю вас – давайте не обманюватися Кремлем та його отруйною пропагандою.
Тривалий час Кремль підживлював маргінальні, радикальні сили, навіть тих, хто називає себе патріотичними силами всередині України і за її межами, політиків-євроскептиків та популістів всіх мастей. 
Він культивував альтернативний порядок денний з альтернативними цінностями для Європи під час кожної виборчої кампанії в кожній європейський країні.
Він відривав частини суверенних націй, як він намагається робити в Україні, Грузії, Молдові, щоб скомпрометувати і контролювати нашу незалежність та вибір, який ми робимо і вже зробили вибір повернення українців до родини європейських народів.
Кремль вибудовував мережу впливу всередині наших країн та суспільств, які були готові активуватися у необхідний момент та створити вікно можливостей для Росії. 
Але хочу наголосити, що попри спроби Росії втручання у вибори по всьому світу, приклади Сполучених Штатів, Німеччини, Франції, Нідерландів та багатьох інших європейських країн продемонстрували, що російський вплив при ефективній роботі має свої межі. Там перемогли європейські цінності.
Це також показало, що кремлівські мережі впливу – це, по суті, картковий будинок, який швидко розвалиться, якщо зустрінеться із скоординованою і потужною відповіддю.
Я переконаний, що «Ахіллесовою п’ятою» Росії є саме її агресія проти України. Ні Кремль, ні Путін, безумовно, не очікували такого результату. Шлях до перемоги в цій війні проти московського агресора безумовно пролягає через нашу перемогу в Україні.
Дорогі друзі,
Що ж нам з вами потрібно для цієї перемоги?
Перш за все, це наша єдність та солідарність.
Будучи єдиними, ми з вами залишаємося сильними.
Це було підтверджено політикою невизнання незаконної анексії Криму в світі.
Це було доведено нашим узгодженим підходом щодо ретельного і незалежного розслідування трагедії МН-17 – терористичної атаки, яку здійснила РФ і керовані нею бойовики.
Нарешті, це було продемонстровано нашою солідарною відповіддю на спробу отруєння Скрипаля в Солсбері. Цієї відповіді Кремль, безумовно, ніколи не очікував.
По-друге – непорушний та об’єднаний трансатлантичний фронт санкцій.
Я надзвичайно вітаю потужний та рішучий крок Сполучених Штатів проти кремлівської верхівки та його оточення.
Лише за декілька днів Кремлівське оточення втратило десятки мільярдів, і ціна продовжує зростати кожного дня. Чому це так важливо? Бо ці гроші ніколи не будуть витрачені на смертоносні ракети, кулі чи навіть на отруйну російську пропаганду проти цивілізованого світу. Не лише проти України.
Але щоб змінити поведінку Росії, ми маємо забезпечити максимальний ефект від санкцій. Це, можливо, лише тоді, коли і Європейський Союз наслідує приклад США і синхронізує з ними свої санкції, особливо у фінансовій сфері.
Що стосується України, то я вже звернувся до відповідних відомств, до Уряду, щоб були внесені пропозиції, а Рада національної безпеки та оборони підготувала відповідний пакет обмежувальних заходів.
По-третє - допомога у наданні оборонної летальної зброї Україні.
Я вдячний США, Канаді, Великій Британії, Литві та іншим країнам за лідерство у цьому питанні. До нас ще навіть не надійшла зброя, а російські танкісти відмовляються виводити свої танки, почувши, що ця зброя може бути у нас на озброєнні. І ця летальна зброя рятує життя українських воїнів та цивільних. Це надзвичайно важливо.
Ваша допомога - це потужний стримуючий фактор для Росії. Впевнений, що вона має бути розширена.
По-четверте – це збереження логіки Мінського процесу.
Хоча Росія і виступає стороною цих домовленостей, вона постійно чинить опір цьому процесу. І пояснення є дуже просте: коли я вів переговори про мінський план, я стовідсотково мав на увазі план встановлення миру.
Натомість, російська сторона не хоче миру і ніколи не вірила в нього, не вірила в те, що Мінськ зможе спрацювати. І дуже важливо для всіх зрозуміти, що шлях до імплементації Мінських домовленостей зараз пролягає через розгортання справжньої повноцінної миротворчої операції ООН відповідно до рішення Ради безпеки ООН розгортання на окупованому Донбасі.
Ця миротворча місія має охопити безумовно всю окуповану територію, включаючи тимчасово неконтрольовану ділянку українсько-російського кордону.
Я не маю жодного сумніву, що щойно ми встановимо контроль над кордоном, мир негайно повернеться на цю землю за лічені тижні. І саме цього боїться Росія.
По-п’яте – це зміцнення стійкості проти російських гібридних загроз.
Ми повинні переосмислити наші підходи до гібридної безпеки, до фейкових новин і пропаганди.
Це ті сфери, в яких російський потенціал є надзвичайно значним, набагато більшим ніж в Україні Сполучених Штатах Америки, у Канаді, Франції, Німеччині.
Ще раз хотів би сказати, що свідчення Марка Цукерберга в Конгресі США виявили наскільки вразливими є наші суспільства перед обличчям тривалого потоку фейкових новин, які ще й підсилюються соціальними платформами.
Наголошую, що цифрова ера вимагає від нас взяти на озброєння нові і ефективні законодавчі запобіжники заради захисту досягнень вільного вибору наших суспільств, водночас забезпечивши делікатний баланс між демократичними свободами та вимогами кібербезпеки.
Недарма навіть у таких розвинутих демократіях, як Німеччина і Франція, або впроваджено, або зараз впроваджують зміни до законодавства такого типу.
Це маємо зробити й ми.
Аналогічний рецепт світ має запропонувати для протидії російському втручанню у будь-які вибори. В тому числі, російському втручанню в українські вибори.
У найближчі два роки у західних країнах відбудеться близько двадцяти виборчих кампаній.
Наприклад, вибори до Європейського Парламенту, які матимуть вплив на майбутній склад Європейської Комісії.
Або президентські та парламентські вибори в Молдові, Литві, в Україні.
Тому очевидною є потреба у виробленні механізму взаємодії з метою забезпечення доброчесності виборів, запобігання сторонньому втручанню та захисту вільного демократичного вибору.
По-шосте – зараз є час для стратегічних рішень щодо визначення східноєвропейських кордонів Європейського Союзу та НАТО.
Наголошую, що кращої нагоди не буде.
Україна, Молдова та Грузія належать до Західного альянсу, та мають бути його частиною.
Це є наш порядок денний до наступних зустрічей вищого рівня на рівні НАТО та ЄС.
І щодо НАТО – ми будемо наполягати на Програмі посилених можливостей для України та Плані дій щодо членства.
Щодо ЄС – ми будемо поступово просувати всеохоплюючу секторальну інтеграцію паралельно з Угодою про асоціацію. Я маю на увазі Єдиний цифровий ринок, я маю на увазі Енергетичний союз, я маю на увазі асоціацію з Шенгенською зоною, так зване Східне партнерство +, нові амбіційні цілі і завдання для тих країн, включаючи Україну, Молдову і Грузію, які визначили свій шлях. Не просто керівництво, а народ визначив цей шлях і демонструє дуже потужну підтримку цього вектору.
Хотів би окремо подякувати нашим литовським друзям за вчасну ініціативу щодо Плану Маршала для України. Тримайтеся. Нехай вас ніхто не зіб’є, ми з вами, ми вистоїмо, ми переможемо.
І останнє last but not least– «no business as usual» з Росією.
Саме час для переосмислення юридичних засад наших відносин з Москвою.
Першим кроком на цьому шляху стало нещодавнє прийняття Верховною Радою, підтримка моєї ініціативи, Закону про реінтеграцію Донбасу. Надзвичайно важливий Закон – в ньому на законодавчому рівні підтверджено факт вчинення Російською Федерацією збройної агресії проти України та суверенне право України на самооборону відповідно до статті 51 Статуту ООН.
Незважаючи на всі наші зусилля, як і зусилля міжнародного співтовариства, агресія Росії проти України триває й досі, триває і зараз. І Україна платить найбільшу ціну – життя своїх героїв, вбиті і поранені українські солдати, офіцери та цивільні.
В цих умовах наступним кроком буде внесення мною до українського Парламенту проекту Закону про негайне одностороннє припинення дії окремих положень Договору про дружбу, співробітництво та партнерство між Україною та Росією у частині, в якій дія цього Договору не сумісна з національними інтересами держави та реалізацією нашого українського права на самооборону.
Хочу наголосити, що така можливість дається нам міжнародним правом.
Вже ніхто не сперечається з тим, що через відмову Кремля припинити агресію проти України окремі статті базового договору з Росією стали одіозними анахронізмами. Йдеться, зокрема, про статті щодо стратегічного партнерства між Україною та РФ або про положення про двосторонню співпрацю в сфері військово та військово-технічного співробітництва, або співпраця з РФ для забезпечення державної безпеки України. Але чому – я хочу звернути вашу увагу – не можна скасовувати цей договір і ми лише призупиняємо дію окремих статей? Бо є важливими для України положення, в яких сторони, я цитую, «поважають територіальну цілісність одна одної, сторони підтверджують непорушність існуючих між ними кордонів». Хочу підкреслити, що відповідно до норм міжнародного права ці положення договору залишаються чинними, незалежно від майбутнього анулювання Радою його окремих положень.
З огляду на те, що Україна ніколи не була і не є зараз членом СНД та відмову цієї структури, СНД, засудити російську агресію просив би, щоб ми спільно з Урядом підготували пропозиції щодо офіційного припинення нашої участі у статутних органах СНД. Рівно як й остаточного закриття українського представництва при відповідних інституціях у Мінську. Водночас, має бути інвентаризована вся договірно-правова база, укладена Україною в рамках СНД, на предмет відповідності національним інтересам держави.
Користуючись нагодою, закликаю і наших іноземних партнерів переглянути договірні зобов’язання з РФ, передусім на предмет чутливих сфер співпраці.
Дорогі друзі,
Ми наблизилися до критичного моменту і здатні забезпечити дуже потужну мотивацію РФ до миру.
Наша спільна і жорстка позиція щодо Росії вже приносить результати.
Якщо ми і далі триматимемо цю лінію – ми повернемо і Донбас, і Крим, і при цьому збережемо життя українських військовослужбовців.
Якщо ми і далі триматимемося цих підходів – ми забезпечимо довготривалий мир та стабільність в Європі.
Якщо ми вистоїмо – ми вбережемо світ від кремлівської гібридної війни, яка, на жаль, будь-якого моменту може перетворитися на гарячу війну. Бо я хочу вам сказати, що на Сході України немає ніякого замороженого конфлікту. У нас є військова агресія РФ проти суверенної, вільної і незалежної держави України, де Україна боронить не лише свою територіальну цілісність і свій суверенітет, вона боронить свободу і демократію всієї Європи і всього світу.
Дякую вам за підтримку, за  вашу увагу.
Слава Україні!

 

 

Виступ Президента України на церемонії вручення Національної премії України імені Тараса Шевченка 2018 року

 

9 березня 2018 року - 11:34

Виступ Президента України на церемонії вручення Національної премії України імені Тараса Шевченка 2018 року 

 

 

Шановні пані та панове!
Шановні Шевченківські лауреати!
Дорогі українці!

Влітку 1891 року невелика група студентів, найвідомішим з якої був Іван Липа, під час прощі до Канева заприсяглася створити українську таємну політичну структуру. Їх тоді було лише четверо  тих, хто заснував «Братство тарасівців» - ймовірно, першу на Наддніпрянщині організацію, яка поставила на порядок денний питання про політичну незалежність України. Сьогодні десятки мільйонів українців цілого світу – не лише в Україні, а й на всьому просторі від Аргентини до Австралії – члени цього Братства. Всі ми – тарасівці, всі ми – Тарасові діти.

Колись Генріх Гейне говорив про Біблію як «переносну Вітчизну євреїв» - з нею вони, гнані, мандрували світом. Такою самою «переносною вітчизною» для українців, куди б їх не закидала доля, був «Кобзар» Шевченка. Саме так говорив Іван Дзюба: «Шевченкова поезія давно стала найважливішим і нетлінним складником духовного єства українського народу».

«Кобзар», хоча його автор і не ставив таких далекоглядних цілей, -  перший і наріжний камінь в розбудові незалежної України. На ньому стоїмо й стояти будемо.

На кожному крутому повороті історії, особливо в годину важких випробувань, українці черпали сили із пророчих слів й думок Шевченка. Так і тепер. «Борітеся – поборете, вам Бог помагає», - з цими рядками з «Кавказу» пішов у вічність наш перший Герой Небесної Сотні Сергій Нігоян. «Вогонь запеклих не пече», - рядок із «Гамалії» супроводжував нас у найтяжчі дні Майдану під час Революції Гідності. Настав час, Шевченко одягся у військовий однострій, а його образ в стилі «мілітарі» надихає і зараз наших бійців, які боронять країну від російського агресора. «Учітеся, брати мої, думайте, читайте», - оком мудрого наставника дивиться він на дітей в абсолютно кожній українській школі.

Ще Іван Франко в «Нарисі історії українсько-руської літератури до 1890 року» визнав унікальну роль Шевченка у формуванні сучасної української літературної мови, яка «вибухла мов джерело чистої холодної води, заясніла невідомою доти в українськім письменстві ясністю, простотою і поетичною грацією».

Напередодні цьогорічних шевченківських днів Конституційний Суд України визнав неконституційним мовний Закон 2012 року. За потаємним задумом його авторів, явних і залаштункових, Закон мав довершити чорну справу творців Валуєвського циркуляру та Емського едикту. Конституційний Суд лише виписав свідоцтво про смерть того злочинного акту, де-факто ж кінець його настав кілька років тому. За час, що Закон лежав у суді, ми осучаснили мовне законодавство, воно пішло далеко вперед у зміцненні позицій української мови в абсолютно різних сферах суспільного життя.

Найбільш зримі вони, а точніше, чутні, - на українському радіо. Після введення в дію позаминулого року закону про квоти на радіостанціях… Пам’ятаєте, який тоді був галас?  Як нас всі звинувачували, що ми робимо неправильну справу? А зараз, дякуючи цьому Закону, ефір наповнився україномовним змістом, україномовним продуктом, а творче українське середовище буквально вибухнуло новими пісенними проектами та музичними колективами.

Ще один Закон, про квоти не телебаченні, лише починає діяти, але вже до початку дії Закону ми бачимо набагато більше україномовних програм на ТБ. Стали знімати та показувати україномовні серіали, нарешті. Не перероблені, а справжні – наші. Тоді як раніше у цій сфері суцільно панував російський секонд-хенд.

Можемо із надією говорити про відновлення національного кінематографа. І знову, нарешті це відбулося, бо відроджується він саме українською мовою. Минулого року за державної підтримки завершено 47 різножанрових фільмів. Цього року на кіновиробництво виділимо мільярд гривень, вдвічі більше, ніж попереднього. Нарешті відроджується українське кіно. Податкові та митні преференції, новітні моделі кіновиробництва – це кілька місяців тому закріпили Законом про державну підтримку кінематографії. Із приємністю очікуємо найближчим часом чимало цікавих прем’єр про наше – про Крути, про Петлюру, про АТО, про Чорнобиль. До речі, й національна Шевченкіана має поповнитися художнім фільмом «Тарас. Повернення».

Подивіться на прокатний успіх «Кіборгів» та багатьох інших українських фільмів. Саме це свідчить про величезний суспільний попит, який існує на «своє» українське кіно. Важливо ж не тільки, скільки знімають, але й набагато важливіше - скільки дивиться це кіно. Так от, в 2017 році в українських кінотеатрах на фільми українського виробництва глядачі купили півтора мільйона квитків. Своїми грошима підтримавши українську кінематографію. Це їх свідомий вибір. І це саме те, чому я тішусь. Напевно, це ще не так багато. Звичайно, мені і вам хотілося би, щоб це було більше, але хочу наголосити, що це майже в чотири рази більше, ніж в 2016 році! Я не маю жодного сумніву, що в 2018 році цю тенденцію ми точно продовжимо.

Позитивні зрушення намітилися і в українському книговидавництві. Нарешті. Я регулярно буваю у Львові, регулярно відвідую «Книжковий Арсенал», і бачу ці зміни неозброєним оком.  Політичне рішення обмежити імпорт книжок із країни-агресора та боротьба з контрабандою, якою ці книги завозилися, створили нові ніші для нашого книговидавництва, нові можливості. Дуже добре, що українських книжок зараз стає набагато більше, зросли обсяги перекладеної літератури. Люди дедалі більше, нарешті, читають українською. Однак, попри ці позитивні тенденції, якісного та кількісного ривка у книжковій галузі - на жаль, я можу це констатувати - все ще не сталося. Уряд має знайти економічні важелі для стимулювання книговидання, а письменників та сумлінних дистриб’юторів захистити від піратства і порушень їхнього права інтелектуальної власності, насамперед в Інтернеті.

Хочу наголосити, що новий Закон «Про освіту» також суттєво покращив умови для опанування державної мови представниками національних меншин. Твердо відстоюючи свою позицію в діалозі з сусідами, ми маємо чути думку наших міжнародних партнерів, Венеціанської комісії, і що головне – самих меншин всередині України. Ми відкриті для чесної розмови та діалогу. І це правильно, якщо ми обрали європейський шлях. Бо якщо обрали, то й чинити треба по-європейськи і обов’язково дослухатися до голосу європейських структур.

Протягом останніх місяців на мою адресу надійшло чимало звернень від дуже поважних осіб, в тому числі із кола тут присутніх, із закликом проголосити 2018 рік роком української мови. Скажу прямо: я не буду цього робити. Чому? Абсолютно очевидно, що року – замало. А що в 2019 році будемо робити, забудемо про українську мову? Року замало, щоб надолужити все те, що внаслідок колоніальної політики втратила українська мова. Тому, дуже дякуючи авторам петицій за активну громадянську позицію, за небайдужість, хотів би повідомити, що найближчим часом підпишу указ про розробку можливо десятирічної програми укорінення та зміцнення державного статусу рідної української мови. Я закликаю вас всіх до співпраці, до наполегливої роботи в цьому напрямку. Бо попереду – десятиліття української мови в Україні. Протягом цих десятиліть позитивні незворотні зміни мають відбутися. І ключове слово - незворотні.

Приклади, які я вам щойно навів, хіба не є переконливими свідченнями, що українська влада впевнено тримає курс на посилення ролі мови Шевченка в усіх сферах суспільного життя? Хіба не робимо так, як заповідав Тарас Григорович: «І возвеличимо на диво і розум наш, і наш язик»?!

Водночас як Глава держави, як активний учасник процесу розбудови української політичної нації, мушу дбати і дбаю про те, аби наші законодавчі ініціативи залишали широкий простір для реалізації прав тих громадян України, чиєю рідною мовою чи мовою спілкування є кримськотатарська, російська та інші мови. Так само очевидно, що влада ніколи не втручатиметься в приватну сферу і жодним чином не регламентуватиме в ній мову міжособистісних комунікацій. 

Переконаний, що ані в цій залі, ані в усій телевізійній аудиторії немає людей, які б не поділяли думки про те, що єдність країни є абсолютний пріоритет для кожного з нас, і влада у своїй мовно-гуманітарній політиці має зважати на цей імператив. Саме виходячи із цих міркувань, я дуже не хотів би, щоби мовне питання знову стало на порядок денний виборчої кампанії. Мова має об’єднувати, а не розколювати державу. Ми не маємо права дати пас п’ятій колоні отримати з того бодай найменший зиск на майбутніх президентських, парламентських і місцевих виборах!

Дуже важливо, щоб, незалежно від зусиль держави, активні громадяни забезпечували її конкурентоспроможну присутність в усіх можливих нішах, популяризували її серед носіїв інших мов з належною повагою до їхніх почуттів та громадянських прав.

Боротися за нашу українську мову це значить не лише вигукувати гасла та висувати вимоги до влади. Це значить купувати україномовні книги, це значить купувати квитки і ходити дивитися українські фільми, передплачувати україномовні газети, віддавати перевагу, не треба забувати, що ми у ХХІ столітті, україномовним версіям сайтів, налаштування на своїх сторінках в соціальних мережах, гуглити українською, і головне – говорити нею, говорити, і ще раз говорити. Навіть якщо ви все життя спілкувалися російською – переходьте українською. Я думаю, що це абсолютно правильний шлях.

Кожен має пройти свій шлях до мови, як, для прикладу, двадцять років тому зробив це я.

Я народився в російськомовному регіоні України. В місті спілкувалися російською, як їздив до бабці в село – спілкувалися суржиком. Декілька років прожив за межами України, де в школі вивчали лише російську і англійську. І навіть на початку 80-х, коли став київським студентом нашого Національного університету Тараса Шевченка факультету міжнародних відносин міжнародного права, ні про яку українську на цьому факультеті тоді мова не йшла.

Але моя українська – мій свідомий вибір повернутися до рідної мови. І цей вибір зроблений вже в доволі зрілому віці. Впевнений в тому, що це свідомий і справжній вибір кожного українця.

Шановні пані та панове!

Щиро дякую членам Шевченківського комітету за роботу, яку ви провели, щоб визначити претендентів. Адже на здобуття високої державної нагороди претендувало майже сімдесят номінантів, і лише восьмеро з них успішно подолали перегони. Вітаю ваше рішення про присудження Національної премії України імені Тараса Шевченка 2018 року. Підписаний мною указ свідчить про те, що я його підтримав.

Перша в переліку лауреатів – письменниця, художник – Емма Андієвська, яка, на жаль, не змогла сьогодні бути разом з нами, приїхати з Німеччини, з цілком зрозумілих об’єктивних причин. Вона належить до найвідоміших митців українського зарубіжжя. Народжена в Донецьку, більшу частину свого життя прожила за кордоном, але з Україною в серці і прожила для України.

Зі спогадів всесвітньовідомого славіста-мовознавця, історика та критика української літератури Юрія Шевельова відомо, як йому було непросто на кафедрах україністики в Гарвардському і Колумбійському університетах. Нині справу Шевельова  продовжує Сергій Плохій – доктор історичних наук, директор Українського наукового інституту у Гарвардському університеті, автор книги «Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності». Це фундаментальне науково-публіцистичне дослідження історії України, видане спочатку англійською, а згодом українською мовами, уже отримало надзвичайно високу оцінку і на Заході, і у вітчизняному науковому середовищі.  Європі потрібна об’єктивна наукова правда про Україну.

Так само приємно назвати ім’я ще одного лауреата ‑ композитора Вікторії Польової. На думку музикознавців, її композиції – одні з найкращих у загальній картині сучасної української музики. Українська хорова музика поповнилася справжнім шедевром – хоровою симфонією на канонічні тексти «Світлі піснеспіви».

У номінації «Візуальне мистецтво» більшість голосів члени Комітету віддали відомому художнику, твори якого постійно експонуються в престижних галереях світу – Павлу Макову. Метафоричний, з багатьма змістами і значеннями, «Втрачений рай» – це пересторога митця, що можна загубити Батьківщину, якщо вчасно не об’єднатися. Ця пересторога, майстерно втілена виражальними засобами, засвідчує самобутній талант митця. І чому до речі нас навчав Тарас Григорович?  «Обніміте ж, брати мої, найменшого брата», - ці слова згаданий вже мною Юрій Шевельов називав «концепцією національного єднання».

І завершити представлення цьогорічних лауреатів Національної премії хочу іменами чотирьох творців сучасного українського документального кіно. Це – режисер циклу історико-документальних фільмів, присвячених Революції Гідності, Володимир Тихий і  співавтори фільмів: оператори Юрій Грузінов, Ярослав Пілунський і Сергій Стеценко. Ви з ризиком для власного життя фільмували переломні події в історії України, ловили на камеру моменти героїзму українців. Я хотів висловити вам, друзі, і всьому творчому об’єднанню «Вавілон’13» вдячність і за мужність, і за високий професіоналізм.

В березневі шевченківські дні вже далекого п’ятдесят восьмого року Іван Багряний писав, що справжнім пам’ятником Шевченку мають бути не гори глини й ріки липкого єлею, не брили холодного граніту й мертвотної бронзи, а «вогонь свободи, тріумф розкованої нації, здійснення великої ідеї великого Пророка – «своя (українська) хата» й «своя (українська) правда» в ній.

Незалежна Україна – найкращий монумент Шевченку.

Ще раз вітаю лауреатів із присудженням Національної премії і щиро зичу усім – міцного здоров’я, щастя, благополуччя, творчого натхнення та нових досягнень на благо нашої Вітчизни.

Слава Шевченку!

Слава Україні!

 

 

Виступ Президента України Петра Порошенка на прес-конференції на тему: «Виклики – 2018»28 лютого 2018 року - 16:06

28 лютого 2018 року - 16:06

Виступ Президента України Петра Порошенка на прес-конференції на тему: «Виклики – 2018» 

 

 

Шановні журналісти!

Дорогі українці, які дивляться нас он-лайн та по телебаченню!

Відлік нового політичного сезону в Україні традиційно ведеться із лютого, коли розпочинається чергова сесія Верховної Ради України. Формально вона відкрилася ще шостого, але лише вчора розпочалися повноцінні пленарні засідання.

Як Президент разом з усім суспільством очікую від парламенту важливих рішень, - причому вже протягом найближчих тижнів. Рішень з кадрових питань. Йдеться про голосування за голову Національного банку України. Ми маємо звернення наших міжнародних партерів, Міжнародного валютного фонду. Мені дуже приємно, що під час зустрічі фракції пообіцяли підтримати запропонованого мною кандидата на посаду Голови Національного банку України. Це дуже важливо для країни.

Найближчим часом я чекаю і, нарешті, призначення повністю оновленого складу Центральної виборчої комісії. Ми перевищили вже цей термін. Впевнений в тому, що кандидатури, які пройшли ретельне обговорення у фракціях. Також сподіваюсь, що Парламент підтримає мою пропозицію.

Дуже важливо, щоб ми завершили доукомплектування Конституційного Суду. Я днями призначив представників від Президента, які пройшли конкурсний відбір і також чекаю результативного голосування в Парламенті. Важливо, що також відбулося призначення аудитора НАБУ, омбудсмена та нового складу Рахункової палати. Бачите скільки питань треба вирішити вже і зараз. Це потребує консолідованої і об’єднаної позиції парламенту і коаліції.

Я дуже задоволений, що нарешті вчора Парламент включив до порядку денного мій закон про Антикорупційний суд. Сьогодні, як мені повідомили, комітет розглянув мій законопроект і рекомендував його для прийняття у першому читанні. Буду дуже щасливим, якщо на найближчих засіданнях у першому читанні цей законопроект буде прийнятий. Це б відкрило шлях до максимально широкого обговорення цього документу і остаточного його ухвалення на цій сесії вже за декілька тижнів. Єдине що, дискусія не має виходити за рамки Конституції, українського законодавства і врахування рекомендацій Венеціанської комісії, де саме так і зазначено. Впевнений в тому, що зараз це стало вже лакмусовим папірцем і Україна має скласти цей іспит. Всі зараз з нетерпінням чекаємо рішення Верховної Ради.

Не так багато залишилося часу до 1 квітня. Ні, це не те, про що ви подумали. Це – кінцевий термін заповнення електронних декларацій за рік, що минув. Відтак, слід якнайшвидше зробити крок назустріч громадянському суспільству. Я декілька раз наголошував, що законопроекти, які я передав ще минулого літа до Верховної Ради, які передбачають заміну принципів електронного декларовану для антикорупційних активістів, скасування кримінальної відповідальності, перехід на європейські принципи звітності, і зволікати з відповідним рішенням далі нікуди. Збирати голоси за ці законопроекти, рівно як за Антикорупційний суд, не просто. Зі свого боку я зробив все що від мене залежить. Звертаюся до Верховної Ради, звертаюсь до коаліції, щоб переконати народних депутатів підтримати ці надзвичайно важливі рішення.

Я також розраховую і на підтримку самих активістів, засобів масової інформації, парламентської та позапарламентської опозиції - лише об’єднавши зусилля, ми можемо прийти до позитивного рішення.

Під час минулої сесії, з вересня по січень, коефіцієнт корисної дії співпраці з парламентом, на мою думку, виявився достатньо високим. Ухвалили пенсійну реформу, ухвалили освітню реформу, ухвалили медичну реформу. Проголосували надзвичайно важливий закон про сільську медицину, проголосували кодекси і створили новий Верховний Суд, який нарешті почав працювати.

Дуже важливі кроки зроблені в напрямку децентралізації. Децентралізація - одне з моїх ключових передвиборчих зобов’язань, - стала реальністю і вже приносить перші плоди для територіальних громад і в інтересах місцевих громад.

Від багатьох інших реформ більшість українців, на жаль, поки що не відчувають позитивного ефекту, бо життя українців значно не покращилося. Рівень життя, підкошений війною та економічною агресією, тільки-но починає відновлюватися, і темпи надто повільні. І мене, як Президента, це не влаштовує.

Але про те, що зміни помітили, визнали та оцінили у світі, свідчить багато факторів - старт безвізового режиму, яким вже, станом на зараз, скористалися півмільйона українських громадян, які не отримували віз, отримавши біометричні паспорти вільно подорожують світом, до речі - не лише Європейським Союзом.

Я прошу – не слухайте тих, хто намагається «накаркати» призупинення безвізу. Це – те ж саме коло «прогнозистів», які пророчили, що нам його ніколи не дадуть. Більше того, писали листи, зверталися до країн-членів Євросоюзу, до Європейської Комісії, до Європейської Ради з проханням не надавати нам безвізового режиму.

І більшу частину своєї каденції поклав на те, аби разом з вами вибороти це законне право кожного українського громадянина. І не допущу жодних дій, які б дали підстави поставити його під сумнів!

Більше того, в моїй команді ми зараз обговорюємо пропозицію «заякорити» в Конституції європейську та євроатлантичну інтеграцію. Обидві ідеї, як свідчать опитування громадської думки,  є консолідуючими, користуються широкою підтримкою у суспільстві. В той же час, коли  піднімають голову антиєвропейські політичні сили, які прагнуть реваншу, на мою думку, поправки до Основного закону могли би стати страховкою від будь-яких несподіванок та імперативом для всіх політичних сил на роки вперед. Прагнення до членства в Євросоюзі та НАТО можна було би зафіксувати в Преамбулі до Конституції, для чого достатньо підтримки двох третин конституційного складу Верховної Ради України. Останні голосування законопроектів, які стосуються питань національної безпеки і оборони дають мені підстави для стриманого оптимізму.

Ще одним індикатором позитивного ставлення євроатлантичної спільноти до  України стали надважливі рішення з боку наших партнерів Сполучених Штатів, Канади, багатьох інших країн, які надають нам можливість отримувати сучасну високоефективну оборонну зброю. Пам’ятаєте скільки було розмов, що нам її не дадуть. Всупереч негативним передбаченням багатьох експертів, ми налагодили продуктивний діалог з новою американською адміністрацією, з нашими партнерами з інших країн і тримати Україну серед пріоритетів зовнішньої політики інших ключових наших партнерів нам вдалося. А тим нашим опозиціонерам, які у закутках міжнародних конференцій роблять селфі з російськими послами, хотів би пояснити, що дипломатичні перемоги куються не тільки і не  стільки в конференц-залах, а в кабінетах для переговорів, - часом дійсно важких та виснажливих.  

Владі є чим прозвітувати і в інших питаннях, особливо якщо порівнювати сьогоднішній стан речей з тією багатоплановою катастрофою, в лещатах якої країна перебувала в 2014 році. Але я запросив вас не для того, аби похвалитися про досягнення. Хотів би поговорити про серйозні виклики, які стоять перед країною в поточному році.

Безумовно, ключовим з них продовжує залишатися  – це війна Росії проти України. Ціна агресії для агресора зростає завдяки зміцненню Збройних Сил України і продовженню політики санкцій проти Москви. Це, звичайно, значно зменшує ризик повномасштабної агресії росіян по всіх азимутах, але аж ніяк не зводить цю загрозу до нуля. Тому наша армія має забезпечити безпеку по всій лінії державного кордону. Посилення її бойової спроможності залишиться моїм головним пріоритетом як Верховного Головнокомандувача Збройних Силу України. Наші Збройні Сили слід укріпити настільки, щоби вони були не лише обороноздатними, але й спроможними звільнити окуповані території. Це – наше безумовне право, і воно має бути забезпечене достатнім військовим потенціалом.

Але звичайно ж, пріоритетним, - більш в того, в даний час і безальтернативним – ми вважаємо саме мирний, політико-дипломатичний спосіб відновлення територіальної цілісності. Будемо дотримуватися Мінських домовленостей і наполегливо добиватися розміщення миротворчої місії ООН на прийнятних для України умовах.

Миротворці – важлива складова мирного відновлення суверенітету та територіальної цілісності і незалежності нашої держави. Хочу всім нагадати, що цю ініціативу я озвучив ще 2015 року, і, на жаль, лише тепер вона здобуває дедалі більшу підтримку серед наших партнерів. Бо левова частина тодішніх країн-членів Ради безпеки ООН була набагато стриманіша. І сьогодні вже  навіть країна-агресор її вже не відкидає, - хоча деталі, які вона наразі пропонує, це саме ті деталі, про які й кажуть, що в них криється диявол.

Дуже важливе прийняття Закону про відновлення державного суверенітету на окупованій частині Донбасу. Цей Закон набув зараз чинності. Найближчим часом, згідно його вимог, я проведу  реорганізацію управління підрозділами Збройних Сил на Сході. 

Хочу привернути вашу увагу, що сьогодні я подав до Верховної Ради ключовий, стратегічний, фундаментальний проект Закону «Про національну безпеку». Хочу наголосити, що він багато місяців розроблявся в тісний координації з нашими партнерами по НАТО. Він передбачає перехід нашого безпекового сектору на стандарти НАТО, впровадження демократичного цивільного контролю за армією, правоохоронними органами  та спецслужбами. І навіть, я дуже довго коливався, але прийняв рішення, що навіть під час війни ми маємо прийняти призначення цивільного міністра оборони, розділити позиції Головнокомандувача і начальника Генерального штабу. Зробити низку величезних реформ для того, щоб перевести країну на стандарти НАТО і імплементувати норми, які зазначено у Стратегічному оборонному бюлетені, який був затверджений Указом Президента.

Лише рухаючись політико-дипломатичним шляхом, можемо розраховувати і на міцність проукраїнської коаліції. Українським дипломатам дуже непросто інколи вдається добиватися продовження санкцій, і ще жодного разу це не сталося автоматично. Наші партнери: глави держав, керівники урядів, лідери правлячих коаліцій, які обстоюють спільні європейські цінності,  часто-густо мають справу з потужною політичною опозицією, з протидією, в тому числі ділових кіл, які зазнають збитків через не допуск на російський ринок. Врешті-решт, визначальною в демократичному суспільстві є позиція виборців, а їм, цілком природно, своя сорочка набагато ближча до тіла, а не наша вишиванка.  

Ще хотів би наголосити, що головним викликом є соціальний: бідність, низький рівень та незадовільна якість життя переважної більшості українців. Люди цим абсолютно природно що розчаровані. Я це незадоволення розумію і повністю поділяю. 

З одного боку, чотирнадцятий рік як згадаєш - здригнешся.  Ми отримали у спадщину нереформовану, відсталу економіку, смертельно хвору банківську систему, де рівень проблемних кредитів перевищував 70% - банківська система фактично була банкрутом, порожній казначейський рахунок, порожній бюджет.

Далі – напад з боку Російської Федерації, незаконна анексія Російської Федерації сьогодні, 28 лютого – саме в цей день рівно чотири роки тому я був у Криму і на власні очі бачив цих маленьких «зелених чоловічків», які оточили кримський парламент і розпочали анексію. І треба було шукати кошти на оборону в умовах, коли в наслідок окупації ми втратили більше двадцяти відсотків промислового потенціалу нашої держави.

Окремим елементів гібридної війни було агресивне закриття для України російського ринку, який колись поглинав більше третини українського експорту. А ще, хотів би наголосити, нам відключили газ, нам перекрили транзит в треті країни. Все це є елементом гібридної війни Російської Федерації проти суверенної і незалежної України.

Але ми вистояли! Та все одно не полишає відчуття, що зробили не все, що могли. Так, ми відновили економічне зростання. Два відсотки плюс до ВВП чи трохи більше двох відсотків – це, звичайно, краще, ніж 15 мінус, чи не так? Але очевидно, що досягнуті темпи є категорично неприйнятними і недостатніми, щоби забезпечити не символічне, а відчутне зростання заробітних плат і пенсій. Їх замало, щоби дати кожному українському громадянину якісну освіту, медицину, гарантувати безпеку.

Безумовно, що економіка – це сфера відповідальності Кабінету Міністрів, українського Уряду, сформованого парламентською коаліцією. Але Президент як гарант конституційних прав і свобод громадян, безумовно, повинен забезпечити спільну і ефективну діяльність Верховної Ради, Кабінету Міністрів, в тому числі і для покращення підприємницького клімату, інвестиційного клімату і залучення інвестицій, модернізації виробництва та прискорення зростання, створення нових робочих місць, підвищення рівня життя. І щоб забезпечити досягнення цих цілей, я готовий до вирішення найскладніших задач, які тільки можуть виникнути на нашій українській політичній шахівниці. А, по-друге, я буду активно користатися президентським правом законодавчої ініціативи.

Хочу привітати, бо сьогодні зранку голова парламентського комітету з питань податкової політики Ніна Петрівна Южаніна завершила разом з великою робочою групою розробку і оприлюднила, нарешті, для широкого громадського обговорення проект закону про Національне бюро фінансової безпеки. Створення цього національного бюро - насамперед як аналітичної структури – ми цим створенням повністю відріжемо всі без виключення інші силові структури від пасовища, на якому вони вже десятиліттями доять український бізнес. На гарматний постріл після прийняття цього закону не можна буде підійти нікому до платника податків. Несплатою податків буде займатися лише це Бюро, а нове покоління підприємців не знатиме, що то таке та податкова міліція, поліція чи інквізиція.

Хочу поінформувати, що в п’ятницю на Нацраді реформ ми розглянемо проект закону «Про валюту». Він замінить декрети початку 90-х, двадцятилітньої давнини… і це на мою думку буде революційний закон, який лібералізує валютне регулювання відповідно до Угоди про асоціацію, приведе його у повну відповідність із нормами Євросоюзу. Зміна філософії: принцип – «дозволено все, що прямо не заборонено законом».

Готовий до внесення до Парламент і законопроект про податок на виведений капітал замість податку на прибуток. Бо податок на прибуток сьогодні єдиний, при обчисленні якого залишається широкий дуже широкий простір для свавілля з боку перевіряючих і податкових органів. Насправді це не закон, а настрій. Апетит інспектора визначають, що можна віднести на собівартість, а що ні. І я пропоную, щоби оподатковувалась лише та частина, яка виводиться, частина прибутку для споживання, яка не спрямовується на створення чи розширення виробництва.

Це буде дуже сильнодіюча ін’єкція для економічного зростання. І, до речі, щеплення потужне від корупції, бо простота адміністрування позбавить контролера можливості вирішувати, що віднести на собівартість, якою має бути структура видатків та технологія виробництва та інші питання, до яких перевіряючи не повинні мати ніякого відношення.

Концепція законопроектів про Національне бюро фінансової безпеки і про податок на виведений капітал, ви пам’ятаєте, багато з вас були цих зустрічах, ми обговорювали на зустрічі з бізнес-асоціаціями, робили це спільно з урядовцями, була вона і 1 грудня, і пізніше. Там же я озвучив ініціативу про продовження мораторію на перевірки для малого і середнього бізнесу. В Уряді, на жаль, поки що зволікають з цим, але звертаюся до Уряду, щоб врахували ці мої пропозиції.

Ми повинні зробити цей та інші кроки, щоби на ноги знову підвівся середній клас, по якому найсильніше вдарили всі випробування останніх років. І на відміну від найзаможнішого прошарку, він, цей середній клас, не мав жирових запасів, які б дозволили пережити «важкі часи». І на відміну від найбідніших, його обійшли субсидіями. От і виходить, що середина просіла найбільше.

А саме середній клас є гарантом демократичного характеру політичної системи. Саме він є тією скелею, об яку розбиваються каламутні хвилі популізму. В політиці як в звичайному житті: чим важча ситуація, тим менше дослухаються до традиційної медицини, тим більше, що попит на знахарів, ворожок, мольфарів і навіть «апостолів».

Популізм та отаманщина – ще два виклики, які стоять перед нами так само гостро, як і сто років тому, коли Україна через брак внутрішньої єдності стала здобиччю агресора та втратила незалежність. Місія моя, як Президента, місія моєї команди – не допустити повторення тих помилок. Я впевнений, що ця місія – можлива, ба більше – ця місія неминуча і безальтернативна.

Я захищу країну від безвідповідальних популістів, - навіть попри те, що вони уклали таємний союз з контрреформаторами і реваншистами. І деяких професійних борців за «щастя народу» корупціонери-втікачі щедро частують грошима з-за кордону, при чому ж  вкраденими у українців. Ми, на жаль, поки що не все змогли повернути до бюджету, але і ця робота триває.

І я впевнений, дорогі мої, що все буде добре. І щоб додати вам оптимізму я скажу, що сьогодні ми очікуємо декілька добрих новин. Сьогодні європейська комісія має прийняти, або вже прийняла рішення про пропонування Україні нової програми макрофінансової допомоги – ми чекаємо, нарешті, зі Стокгольму. Я маю сподівання, щоб це відбулося саме сьогодні – не виключено, що під час нашої прес-конференції. І я впевнений – все буде добре. Думаю, що перейдемо до запитань.

 

 

 

Виступ Президента України на урочистому зібранні з нагоди Дня Соборності України та 100-річчя проголошення незалежності УНР22 січня 2018 року - 12:54

Виступ Президента України на урочистому зібранні з нагоди Дня Соборності України  та 100-річчя проголошення незалежності  УНР 

 

 

Виступ Президента України Петра Порошенка

на урочистому зібранні з нагоди Дня Соборності України

та 100-річчя проголошення незалежності

Української Народної Республіки

 

«Однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого незалежною, вільною, суверенною державою українського народу…».

«Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України – Західно-Українська Народна Республіка… і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснилися віковічні мрії, якими жили і за які вмирали кращі сини України.

Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка».

Ваша Святосте, ваші блаженства!

Високоповажні панове дипломати!

Шановні члени українського Парламенту і українського Уряду!

Дорогі співвітчизники, громадяни України та українці всього світу!

Слова, якими я розпочав свій виступ, виглядають як суцільний текст. Другий абзац органічно випливає з першого, а третій – логічний висновок з перших двох. А насправді це - витяги з різних документів. І між ними помістився цілий рік драматичних подій, які змінили Україну, змінили Європу і змінили весь світ. Це - фрази з Четвертого Універсалу Центральної Ради та з Акта Злуки. Акт урочисто виголосили 22 січня 1919 року на Софійському майдані. А Універсал ухвалили роком раніше. І в ці дні, разом із Днем Соборності, ми з вами відзначаємо сто років проголошення незалежності Української Народної Республіки.

Важко навіть уявити, наскільки стрімко мінялася тоді ситуація в Європі. Ще чотирнадцятого року дехто з провідних діячів майбутньої української революції значився серед активістів всеросійської спілки земств і міст, яка збирала кошти на допомогу війську Російської імперії. Після окупації нею Галичини міністр закордонних справ Росії Сергій Сазонов заявив про «чудову нагоду позбутися українського руху раз і назавжди»… Схоже, у них про це марять всі міністри закордонних справ.

Зараз нам здається, ніби наші предки зволікали з рішенням про незалежність. «Як так, - задаємося ми питанням, - що Центральна Рада державну самостійність задекларувала майже наприкінці свого існування?»… Виникає питання: «Чому аж Четвертим, а не Першим Універсалом?» - думаємо ми. Насправді, раніше за Україну незалежність при розпаді імперій проголосила лише Фінляндія. Країни Балтії, Центральної Європи та Балкан зробили це вже пізніше за нас. Тільки от вони втримали цю незалежність, а ми – ні! І насамперед про те, чому так сталося, нам і слід сьогодні з вами замислитися.

«І було би помилкою, - ще раз нагадаю слова відомого історика Івана Лисяка-Рудницького, - говорити про поразку української революції. Вона не досягла своєї остаточної мети, але внутрішньо переродила суспільство України…». На фундаменті тієї революції розвивалося «і дальше українське життя».

І можу сказати, що без Четвертого Універсалу не було і би Акта проголошення незалежності. Якби наші славні предки далекого 1918 року не посіяли зерна ідеї незалежності, вона б ніколи не розрослася до майже одностайної підтримки на референдумі 1991-го року.Символічно, що прапор, герб, гімн, гривню, певною мірою єдиний стандарт літературної державної мови ми прийняли у спадок з тих часів. Рівно як і академію наук і національний архів, україномовні школи та університети. І незалежну від Москви Українську Православну Помісну Церкву.

Четвертий Універсал та Акт злуки належать до числа найважливіших документів національно-визвольних змагань. Повертатися у своїх виступах до тих подій мені випадало вже неодноразово. І я про них говорив і в Київському національному університеті імені Шевченка – у лекції, присвяченій сто п’ятдесятій річниці від дня народження Михайла Грушевського. І у виступі з нагоди сторіччя Центральної Ради; і в соту річницю проголошення УНР; і на прийнятті на честь століття української дипломатичної служби; і у привітанні зі сторіччям проведення Першого Курултаю кримськотатарського народу.

Днями відзначимо соті роковини подвигу Героїв Крут, не за горами - сто років Соборності, інші важливі і пам’ятні дати тієї доби.

Скажіть мені, а для чого така увага до історії?

Дозвольте пояснити. Я не збираюся ставати професором історії. І абсолютно не маю наміру диктувати історикам бачення тих давніх подій. Я не хочу категорично давати персональних оцінок політичним діячам того часу. В надзвичайно складних обставинах вони приймали епохальні рішення і припускалися важких помилок. За все це вони і славу розділяють одну на всіх, і відповідальність несуть спільну. А наш з вами обов’язок – зробити правильні висновки з уроків історії.

Минулого року «Спогадами» Павла Скоропадського я був настільки вражений, що наполегливо радив прочитати її всім політикам, урядовцям, депутатам. Мені ж на день народження подарували контрпропагандистську брошуру Симона Петлюри, яка має символічну назву «Московська воша». Вона, хочу наголосити, зовсім не ксенофобська, бо є в ній і самокритичний розділ «Свої гниди».

Думаю, повчально було би погортати ще й Махна. Єдина, напевно, постать в історії, яка, як твердять деякі вчені, на власних грошах друкувала офіційний дозвіл їх, ці гроші, фальшувати. Руйнівний феномен Отаманщини слід аналізувати, - тим більше, що охочі її реанімувати є і зараз, в ці часи деякі популісти.

Грушевський, Скоропадський, Винниченко, Петлюра… Історик, генерал, письменник, публіцист, яких доля висунула на роль батьків-засновників сучасної нації. І у кожного з них – своя правда. Історія не знає умовного способу, але в чому я певний, так це в тому, що, якби всі ці беззаперечно видатні постаті спрацювали як одна команда, Україна не втратила би незалежності. В чому переконався зараз, під час відвідання музею Києва, де є виставка історичних документів, які демонструють рішення, які приймалися в ті часи. Впевнений в тому, що якби всі ці особистості, беззаперечно видатні постаті, працювали як одна команда. Україна б не втратила своєї незалежності. Я в цьому впевнений напевно.

Ubi соnсоrdia ibi victoria. Де злагода, там перемога. І ця мудрість, закарбована у крилатому латинському вислові, відтак була відома ще в давньоримські часи. І це саме те, що наші предки недооцінили сто років тому.

Головне, що не дало тоді постати українській незалежній державі – брак внутрішньої єдності, політичні чвари, анархія.

Комуністично-більшовицька демагогія – те, що тепер називається популізмом, - замість того, щоб консолідувати нас в єдину націю, розпалювала класову та соціальну ненависть між різними верствами суспільства.

Фантазії про безбуржуазність української нації; неповага до права власності; право сили, а не сила права, брак компетентності та управлінського досвіду; перевага ідеологів над технократами – все це аж ніяк не сприяло українському державному будівництву. Калейдоскопічні зміни урядів, змови і постійні заколоти не залишали шансів на успіх нашої справи. За чотири роки влада в Києві змінилася, уявіть собі, за чотири роки - понад десять разів – поки врешті-решт не дісталася Кремлю на цілих сімдесят один рік.

Через брак міжнародної підтримки Україна в ті часи залишилася сам-на-сам з агресором. Власного ж боєздатного війська створити так і не встигли, бо надто пізно втямили, наскільки Україні потрібно військо. Парадокс: але в дні ухвалення Четвертого Універсалу більшовики вже наступали на Київ, лічені дні залишалося жити героям Крут, і навіть це не завадило авторам документа закарбувати на папері свою ідею  «розпустити армію зовсім».

В ті роки ще не існувало такого терміну як "фейкові новини", але відповідною технологією російська влада володіла вже тоді. Колишній Голова Уряду Ісаак Мазепа писав, що більшовики мали-таки рацію, коли згодом хвалилися, що Україну вони опанували не так збройною силою, як "силою своєї пропаганди серед дезорієнтованих українських мас". То ж хіба для нас тепер не важливо знайти спосіб, як протидіяти поширенню  російських фейків в українському інформпросторі?! Іноді їх не без задоволення тиражує наша опозиція. Час від часу на них клюють навіть ті  медіа, які позиціонують себе як глибоко українські, патріотичні та європейські. 

Відповідь на запитання, як боротися з російською пропагандою, яка підриває суверенітет та демократію у всьому світі, зараз це вже визнано, шукають на рівні Євросоюзу та його окремих членів. Ми координуємо наші зусилля зовні з нашими партнерами, а всередині країни я розраховую на саморегуляцію та пропозиції з боку української медіа-спільноти.

Ми засвоїли уроки. Ми усвідомили помилки. Ми не допустимо їх повторення. Я переконаний, нам вистачить розуму і сил, щоби політичну боротьбу всередині країни утримувати в межах європейських стандартів стосунків влади та опозиції. Це потрібно для того,  щоби ворог не зміг підірвати нас із середини; щоби п'ята колона не підняла голови; щоби отаманщина не руйнувала основ державності і демократії.

Я хочу наголосити, ми не будемо виконувати пункту Четвертого Універсалу про розпуск війська. Я хочу наголосити, що Україна вже готова дати жорстку військову відсіч агресорові в разі його спроб піти у наступ.

У боротьбі з агресором ми відчуваємо потужну підтримку наших міжнародних партнерів. І це – принципова позитивна відмінність сьогоднішньої ситуації від тієї, що існувала сто років тому.  

Напередодні Дня Соборності Верховна Рада ухвалила надзвичайно важливий Закон «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях».  Мою президентську стратегію, мої пропозиції щодо реінтеграції окупованих територій України.

Я дуже дякую за це Верховній Раді, Вам, пане Голово.  І для мене дуже важливо було, що закон набрав майже конституційну більшість голосів. У фінальному голосуванні його підтримали навіть ті політичні сили, які за день до цього його дуже гостро критикували, критикували і президентський проект, і кінцеву версію. Наголошували і відмовлялися голосувати в першому читанні.

Я думаю, що це стало важливим прикладом відповідальної консолідації владних та опозиційних політичних сил у питанні, що стосується нашого спільного національного інтересу. Де не може бути компромісів – у питаннях суверенітету, територіальної цілісності, незалежності нашої держави. Це – приклад, коли міркування міжпартійної боротьби принесено в жертву загальнодержавній справі.

Агресору не подобається, коли його називають агресором. Окупанту неприємно, коли на окупацію кажуть окупація. На злодії шапка горить, і він хоче уникнути міжнародної відповідальності за свої злочини. Рефлексія Москви зайвий раз переконує, що ми прийняли правильний Закон. І хочу чітко заявити – я підпишу його, щойно він надійде з українського Парламенту.

Цей Закон фіксує право України на самооборону відповідно до статті 51 Статуту ООН і деталізує механізм його реалізації. Але, водночас, він підтверджує пріоритетність мирного, політико-дипломатичного врегулювання. Хочу наголосити окремо, ані дух, ані буква цього Закону не суперечать Мінським домовленостям, як це хоче представити Москва. На відміну від Росії, яка шукає будь-який привід, аби їх не виконувати, Україна неухильно дотримується і буде дотримуватися своїх міжнародних зобов’язань. Я адресую це до дипломатів, присутніх в цьому залі, дуже прошу передати цей меседж у свої столиці.

Для нас же ухвалений закон цінний насамперед тим, що він є по суті технологією повернення окупованих територій під суверенітет України. Радісне свято Дня Соборності буде для українців із гірким присмаком доти, доки чобіт російського окупанта топче українську суверенну землю Криму та Севастополя, Донеччини та Луганщини.

Дорогі українці!

Досвід визвольних змагань 1917-1921 років має ще один важливий для нас вимір. Він вчить, що соціально-економічні проблеми слід вирішувати вчасно та ефективно. На сто відсотків незворотною наша незалежність стане тоді, коли ми доведемо усьому світові, а насамперед самим собі, що ми стали успішною країною успішних людей.

Переживши найболючіший шок, який спричинили війна та економічна агресія з боку Росії, ми повертаємося на шлях відновлення й розвитку.

Маємо подолати зовнішню агресію, розбудувати європейську Україну, і передати її в надійні руки наших дітей та онуків.

Це – наша місія, і вона абсолютно реальна і можлива.

Вітаю всіх із Днем Соборності і сотою річницею проголошення державної самостійності УНР!

Особлива подяка – нашим воїнам, які на фронті захищають соборну Україну.

Особливі вітання – громадянам України, які живуть зараз в умовах російської окупації. Кожен день розлуки, яким би важким він не був, все таки наближає нас до неминучого воз’єднання.

Слава нашій Вітчизні – єдиній, соборній, неподільній!

Слава Україні!

http://www.president.gov.ua/news/vistup-prezidenta-ukrayini-na-urochistomu-zibranni-z-nagodi-45530

 

 

Звернення  Президента України на Традиційній зустрічі з главами дипломатичних представництв іноземних держав та міжнародних організацій, акредитованих в Україні  

16 січня 2018 року - 23:02

Звернення  Президента України на Традиційній зустрічі з главами дипломатичних представництв іноземних держав та міжнародних організацій, акредитованих в Україні   

 

 

ЗВЕРНЕННЯ

Президента України Петра Порошенка на Традиційній зустрічі з главами дипломатичних представництв іноземних держав та міжнародних організацій, акредитованих в Україні

(Київ, 16 січня 2018 року)

Ваші Високоповажності,

Шановний пане Спікере, Шановний пане Прем’єр-міністре,  

Пані та панове, 

Дорогі друзі,

Щиро вітаю вас з Новим роком!

Нехай 2018-й стане роком миру, благополуччя для усіх нас, роком розвитку та прогресу для держав та народів світу! 

 

Дорогі друзі,

Сьогодні ми вперше зустрічаємося у новому, відреставрованому Маріїнському палаці.

Багато років цей шедевр архітектури, на жаль, поступово деградував.

Нині цей палац отримує нове життя після реконструкції.

Як і Україна сьогодні – через реформи.

Я надзвичайно радий, що саме іноземні дипломати є першими, хто бере участь в урочистостях у цій чудовій будівлі після проведеної реконструкції.

 Ми входимо у важливий і символічний рік – сторіччя з початку глибоких демократичних змін не лише в Україні, а й в усій Європі.

У 1918 році в результаті падіння імперій десятки націй відновили чи здобули свою незалежність.  

Це були народи Центральної Європи, Балтійського та Балканського регіонів.

Це були також народи, які перебували під ярмом царської Росії.

Хотів би щиро привітати з цим ювілеєм всіх наших друзів, для яких події, що відбулися сто років тому, стали важливим етапом державотворення.

Сьогодні, однак, йдеться не лише про відзначення тих подій, але й, насамперед, про усвідомлення уроків історії, які вони нам дали.

З позицій нинішнього дня є чимало паралелей. 

Той самий епіцентр дестабілізації в Європі.

До болю схожі божевільні ідеї, що рухали тоді більшовицьку Росію і Росію нинішню.

Не менш подібними є й цинічні методи її агресії. 

Тоді, як і зараз, молода Українська держава стала об’єктом російського нападу тільки тому, що хотіла бути вільною та незалежною.

В ненависті проти України, що червона, що біла Росія, демонстрували вражаючу єдність.

Тоді нам забракло належної міжнародної підтримки. Нас не почули у Версалі.

Що з цього вийшло - сьогодні усім нам відомо: багато десятиліть шантажу, окупацій і терору з боку радянського режиму, які торкнулися багатьох народів світу.

Це і пакт Молотова-Ріббентропа. Це і Ялтинський повоєнний поділ на зони впливу і залізна завіса… Це і агресія Москви проти Угорщини та Чехословаччини, проти Молдови, Грузії та України.

Не втомлюся повторювати, що якби демократична Європа тоді не спокусилася на підступні компроміси з більшовицькою Росією, і незалежну та демократичну Україну вдалося б зберегти, багатьох трагедій 20 століття у світі вдалося б уникнути.

Так само не втомлюся закликати своїх співвітчизників, прибічників опозиції: треба балансувати градус внутрішньополітичної боротьби з урахуванням ситуації на нашому східному кордоні.

Антураж порожніх наметів навколо цього палацу, які ви, шановні гості, побачили, - це наочне свідчення псевдо-політиків, які втратили відчуття балансу та збанкрутіли. 

Це також свідчення того, що українці – мудрі, і вони не дозволять, щоби російська диктатура скористалася українською демократією в своїх імперських цілях.       

 

Дорогі друзі,

Уроки з подій сторічної давнини мусимо винести не лише ми, в Україні, але й вся демократична спільнота, увесь цивілізований світ.

Перший урок полягає в тому, що демократичні цінності не можуть бути предметом торгів і компромісів.

Перефразовуючи Черчілля, я б сказав, що, якщо, обираючи між комфортом і демократичними цінностями, ми обираємо комфорт, то, врешті-решт, втратимо і те, й інше.

Другий – спроби умиротворення агресора завжди, без усіляких винятків, ведуть до зростання його апетитів і, як результат, нової агресії.

Тому необхідність жорсткої, безкомпромісної відсічі тим, хто грубо порушує норми міжнародного права, сьогодні є очевидною.

Третій урок – Кремлю ніколи не можна вірити, під які режими він себе не маскував би – царський, комуністичний чи псевдо-демократичний.

Історія, в тому числі й останніх 100 років, свідчить, що агресія, брехня, маніпуляції, репресії і придушення свободи слова – так чи інакше присутні в різних формах цієї держави.

Завдання цивілізованого світу – передбачити надійні запобіжники, засоби ізоляції для того, щоб цей спрут не мав можливості і потенціалу простягати свої агресивні щупальця за межі своїх кордонів. В тому числі і за допомогою фейкових новин.

І ще один урок, який неодноразово підтверджений історією.

І про який, на жаль, добре знають у Москві.

Найдієвішим запобіжником проти відродження імперських амбіцій і апетитів Росії є демократична, успішна і незалежна Україна.

Все, що сьогодні робить Росія в Україні, має одну-єдину мету: повернути нас у свою так звану «сферу впливу», знищити українську державу як таку.

Україна сьогодні на передовій.

Я багато разів говорив про це, але повторю це ще раз: саме українська армія ціною життів своїх героїв захищає мир, стабільність і демократію в Європі.

Саме в Україні продовжується творення Європи. Ми більше не є мультивекторною нацією. Ми - це нація з нашими власними українськими прагненням.

Ви не знайдете жодної іншої країни в усьому світі, яка б зіштовхнулася з таким грандіозним викликом та змогла добитися результатів на обох напрямках - на фронті протидії російській агресії, і на фронті необхідних реформ.

Без підтримки наших міжнародних партнерів реалізувати це було б неможливо.

Слова щирої вдячності я адресую насамперед нашим друзям в Європейському Союзі за великі досягнення. Це є наші спільні досягнення, а не лише українського Президента, українського Уряду та українців.

Минулого року нам вдалося вписати яскраву сторінку до історії інтеграції України до ЄС.

Розпочала працювати на повну силу Угода про асоціацію.

Було запроваджено довгоочікуваний безвізовий режим.

Це принципово змінило правила гри та не лише заякорило Україну в бухті ЄС, але й відкрило нові перспективи для безвізових подорожей до інших країн світу з так званого «білого списку ЄС».

Цього року ми маємо досягти успіху в реалізації пропозицій, про які ми домовилися з ЄС у контексті наступних кроків нашого поступового зближення – чи то торгівля або енергетика, чи то мобільність або цифровий ринок.

Ми невтомно працюватимемо над цим порядком денним.

Слова моєї вдячності також адресую Сполученим Штатам Америки.

Минулого року наші американські партнери підтвердили своє лідерство у протистоянні російському реваншизму.

Від самої першої зустрічі з Президентом Трампом ми координуємо наші зусилля щодо зміцнення нашого стратегічного партнерства заснованого на "Великій справі миру" та "Великому плані успіху".

Ми вдячні за підхід Президента Трампа «мир через міць» і, відповідно, рішення про надання Україні оборонної летальної зброї та скоординовані кроки з метою реалізації ініціативи про розміщення миротворчої місії ООН на окупованому Донбасі.

Ми також високо цінуємо тверду позицію США щодо трансатлантичної єдності та солідарності з Україною, у тому числі щодо політики санкцій.

Вони є найбільш дієвою і цивілізованою відповіддю агресивній Росії.

Слова моєї вдячності також адресую нашим партнерам по Нормандській четвірці - Німеччині та Франції.

Свої найкращі побажання адресую Канцлеру Меркель та вірю, що нова урядова коаліція Німеччини базуватиметься на сталій підтримці України та її територіальної цілісності, суверенітеті та незалежності.

Хотів би також подякувати Президентові Макрону за його лідерство та бачення оновленої Європи.

Спільно з потужною міжнародною проукраїнською коаліцією нарешті маємо примусити Росію сумлінно виконувати Мінські домовленості.

Дозвольте мені також подякувати Австрії як головуючій минулого року в ОБСЄ країни, та побажати успіхів наступному італійському головуванню. Розраховуємо на тісну співпрацю у справі повернення миру на українську землю.

Хотів би особливо відзначити мужню та самовіддану діяльність численних спостерігачів СММ ОБСЄ на окупованому Донбасі. Навіть загроза здоров’ю та життю з боку російських окупаційних військ їх не зупиняє від виконання шляхетної місії.

Немає нічого неможливого, коли ми всі об’єднуємо наші зусилля і говоримо єдиним голосом. Різдвяне звільнення українських полонених – це яскравий приклад цього.

Нинішнього року ми працюватимемо для якнайскорішого повернення в Україну інших українських заручників з окупованих Донбасу та Криму і політичних в’язнів, які утримуються в російських тюрмах.

Ми продовжуватимемо прокладати шлях для реінтеграції окупованих українських земель мирним, політико-дипломатичним шляхом.

Це ключовий сигнал відповідного Закону, який сьогодні розглядається в українському Парламенті за моєї ініціативи. Я твердо сподіваюсь, що він буде успішно проголосований.

Це сигнал і для Донбасу, і для Криму: ви є невід’ємною частиною України і ми зробимо все можливе для того, щоб ви якнайскоріше повернулися додому.

Користуючись нагодою, хотів би подякувати всім нашим друзям, які віддали свої голоси на підтримку Резолюції ГА ООН щодо прав людини в окупованому Криму. Кожній нації. Спасибі вам за вашу дуже потужну позицію.

Особливо – співавторам Резолюції як партнерам Міжнародної платформи з де-окупації Криму, яка фактично викристалізувалася та розпочала свою роботу.

Минулого року Україна завершила своє непостійне членство в Раді Безпеки ООН. Дякую всім партнерам, з якими ми працювали в цьому форматі протягом двох років.

Як новообраний член Ради ООН з прав людини на наступний трирічний період, Україна використовуватиме всі наявні інструменти для протидії порушенням прав людини на окупованих територіях та у всьому світі.

Запрошую наших партнерів до спільної роботи у рамках цього головного органу системи ООН у сфері прав людини.

 

Дорогі друзі,

Минулого року, особливо восени, Україна зробила важливі кроки, ухваливши цілу низку стратегічних реформ.

Вони роблять нас більш стійкими на внутрішньому фронті, і це той шлях, яким слід надалі йти і в нинішньому році.

Хотів би подякувати нашим партнерам, передусім країнам Великої сімки, за підтримку України.

Японії, якій ми вдячні за формулу Ісе-Шімі та за фантастичний рік Японії в Україні.

І Канаді, чиє головування у Великій сімці тільки-но розпочалося, за дуже насичений порядок денний сприяння реформам в Україні.

Розраховуємо, що ця підтримка матеріалізується, зокрема, в чіткий Європейський план для України.

Прекрасний приклад – Стратегічний оборонний бюлетень з НАТО, завдяки якому ми зміцнюємо наш оборонний потенціал на засадах взаємосумісності з Альянсом. І в цьому році цю роботу буде продовжено, зокрема у світлі брюсельського саміту НАТО.

Наша подяка численним гуманітарним організаціям та міжнародним донорам за неоціненну підтримку в справі мінімізації негативних наслідків російської агресії, передусім, допомогу внутрішньо переміщеним особам та відновлення звільнених українських територій.

Високо ціную підтримку з боку МВФ, Світового банку та ЄБРР.

Ви допомагали нам зміцнювати макроекономічну і фінансову стабільність в Україні та, у такий спосіб, поступово повертати довіру до українського ринку з боку потенційних інвесторів.

Разом ми зробили можливою «осінь реформ» в Україні.

Ми започаткували новий Верховний суд – буквально з нуля, шляхом відкритого конкурсу та за активної участі громадянського суспільства.

Ми схвалили реформу у сфері освіти – і вона покращить стан освіти в Україні у відповідності до наших міжнародних зобов’язань і практик держав-членів ЄС.

Для тих, хто вважає інакше, ми завжди готові пояснити нашу логіку та домовитись про двосторонні механізми. Без ультиматумів, політизації та диктату.

Ми схвалили пенсійну реформу – як одну з ключових вимог МВФ.  

Ми зробили можливою реформу охорони здоров’я, в тому числі сільської медицини – як найбільший прорив у цій сфері за роки.

У 2018 році наші пріоритети в реформах є не менш амбітними – приватизація, дерегуляція, покращення інвестиційного клімату, нацбюро фінансової безпеки, податок на виведений капітал, ліберальне валютне законодавство, подальше удосконалення тендерного законодавства, енергетичного сектору, а також законодавство про національну безпеку. Ми ніколи раніше не здійснювали такого пакету реформ.

І все ж, незважаючи на все це, я знаю, що ваша основна увага спрямована на Антикорупційний суд України.

Цього року ми запустимо його створення, і мій законопроект вже розглядається у Верховній Раді. Запрошую до конструктивної роботи в рамках демократичних парламентських процедур для його успішного ухвалення.  Після голосування в першому читанні буде час для удосконалення проекту з метою якомога ефективнішої роботи цієї інституції, Але також дотримуючись української Конституції, принципів українського суверенітету та законодавства.

Цей суд стане останнім і вирішальним елементом в новій антикорупційній архітектурі України.

Водночас, ми не лише розбудовуємо антикорупційну каральну систему, але й викорінюємо підґрунтя для корупції. За кілька років ми з корінням вирубали цілу низку корупційних схем, які процвітали десятиліттями. 

Ми прибрали багатомільярдну корупцію із сфери газових стосунків з Росією, а Нафтогаз із чорної діри перетворився на одну із найпрозоріших українських компаній.

Платформа ProZorro оздоровила сектор державних закупівель, заощадивши десятки мільярдів бюджетних коштів.

Система електронного відшкодування ПДВ, яку ми запустили минулого року, поклала край укоріненим та масштабним зловживанням у цій сфері.

Важливим запобіжником корупції стала і політика децентралізації.

На зміну безпосереднім контактам з чиновниками приходить розгалужена мережа центрів надання адміністративних послуг.

Щодо прогресу відкритості даних ми впевнено тримаємо лідерські позиції,  демонструючи безпрецедентну прозорість.

Все це могли зробити і до нас. Але це зробили ми. Я хотів би подякувати Українському Урядові, Прем'єр-міністрові, Українському Парламенту і Голові Верховної Ради. Я також хочу подякувати усій моїй команді за ці досягнення.

Ми й надалі будемо викорінювати саме підґрунтя корупції. І нам лише хотілося б, щоби такі зусилля зустрічали все ж таки належну оцінку української та світової громадськості і вселяли оптимізм в кожного з нас.

 

Пані та панове,

Маємо пам’ятати, що Україна – це особливе місце на мапі Європи.

Саме тут вирішується її майбутнє.

На відміну від подій сторічної давними, сьогодні у нас є все, щоб відстояти свою правду.

Ми підтримуємо і захищаємо міжнародне право як нашу основоположну цінність.

Ми побудували міцну демократичну та об’єднану націю із зростаючою економікою і потужною та патріотичною армією.

І ми маємо непохитну єдність та солідарність з вами проти агресії.

Україна дякує долі за те, що ви, шановні посли, серед наших партнерів, союзників і друзів.

Дякую тим, хто прийняв Україну в своє серце.

Дякую всім тим, хто підтримує Україну у її боротьбі за мир, добробут, процвітання та європейське майбутнє.

 

Дякую за увагу.

Слава Україні!

http://www.president.gov.ua/news/zvernennya-prezidenta-ukrayini-na-tradicijnij-zustrichi-z-gl-45438


http://www.president.gov.ua/news/zvernennya-prezidenta-ukrayini-z-nagodi-svyatkuvannya-rizdva-45226

 

 

 

 



Обновлен 28 авг 2018. Создан 20 апр 2018



  Комментарии       
Всего 1, последний 8 мес назад
bukovel-2017-12 22 апр 2018 ответить
http://livesurf.ru/promo/121886
Раскрутка сайта
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником