Розумна розмова (збірник)

 

Розумна розмова (збірник)

1. Духовні цінності; 2. Неспішні роздуми про природу Добра і Зла



Дуже гарна така собі доповідь-роздуми з нагоди 21-ї річниці Дня Незалежності України розумної людини, яка зробила дивовижну для України річ - добровільно пішла з високої посади чину Патріарха і віддала цю посаду молодому, розумному та енергійному чоловіку, отже вже таким вчинком має право на моральну проповідь до всіх: і віруючих, і не віруючих.
Любомир Гузар - це той, кого варто послухатись, справді варто.

 

Духовні цінності

Любомир Гузар «Дзеркало тижня. Україна» №29, 22 серпня 2012,

Минає двадцять перший рік існування самостійної, незалежної Української держави. Ранні дев’яності роки минулого століття позначались вибухом надії, неймовірної ейфорії. Після десятиліть, а властиво — століть дуже складних обставин життя, здавалося, що для нашого народу починається новий порядок, настає золота доба. Але так не сталося.
Настрої в народі визначають зневіра та відчай. Чомусь у нас сьогодні не все грає. На якій підставі? Правдоподібно, найглибшою причиною такого стану є матеріалізм, не як теоретичне філософське вчення, а радше як неймовірна практична зажерливість. На це звернули увагу предстоятелі трьох українських традиційних Церков (УПЦ, УПЦ КП, УГКЦ) у своєму Зверненні 1 грудня 2011 року. Справді, куди не глянемо, всюди одна й та сама музика.
Останніми роками значно зросла кількість українських мільйонерів. Може, само собою це було б не найбільшим лихом, бо для народу добре мати багатих людей, але й тут якось не все ладиться. Адже дуже велика частина населення впродовж тих самих років убожіє, відчуває брак засобів для нормального, спокійного, вповні захищеного щоденного життя, як це личило б громадянам багатої країни, про що дедалі більше й гучніше говориться. Мабуть, кожному зрозуміло, що зацікавлення засобами щоденного життя дуже відрізняється від жадоби матеріальних благ та тих привілеїв чи проклять, які приносить із собою непомірне багатство.
На багатьох ділянках суспільного життя за найвище добро поставлено матеріальні блага. Влада, чинна чи бажана, зосереджена на збагаченні, радше власному, ніж народу. В політичному житті за місце у списку кандидатів треба чимало заплатити, а мажоритарним кандидатам не можна вірити, бо себе продадуть. Фальсифікація «волевиявлення», як і збирання підписів чи проведення зібрань, уже відкрито і безсоромно оплачується ще далеко до самої дати голосування. Уми високих посадовців зациклені на фінансах: кредити, інвестиції, сплата податків, пенсії, соціальні виплати тощо. Тим часом слухачі їхніх заяв відчувають щораз більшу прірву між словами та дійсністю. Велика індустрія старається задавати тон державній політиці виключно задля збагачення кількох родин. Щасливий той, кому вдасться відбитися від рейдерського нападу. Середні і малі підприємства борються за своє існування. На всіх рівнях фінансових відомств усі справи можна легко залагодити за кілька годин, поклавши наповнений умовними одиницями конверт на стіл відповідного чиновника. Земельну ділянку, навіть якщо на ній містилася історична будівля або вона законом відведена під культову споруду, можна віддати під комерційне використання. Свободою слова володіють власники ЗМІ. Відсоток державного бюджету на науку та культуру мізерний. Натомість від перших класів початкової школи до закінчення вищих студій треба платити: за вступ, за переведення з курсу на курс і випуск, а академічним ступенем можна прикраситися навіть без зайвого навчального зусилля.
Що вже казати про судову гілку влади: народ не має довір’я ні до правозахисних, ні до судових установ. Багатій людині не потрібно турбуватися про свої манери керування автомобілем. Навіть якщо їй і трапиться когось поважно «потурбувати», вона тим не переймається. Одне слово, все вище сказане — це дуже прикрий образ нашої дійсності: за гроші і задля грошей можна все. Як твердять старші і молодші громадяни — в Україні купується і продається все. Тому цілком закономірно, що найбільшою цінністю вважається гріш.
Двадцять років життя, навіть у власній незалежній державі, не дали бажаних плодів. Матеріалістична філософія життя себе не виправдала. Незважаючи на багато милозвучних заяв, котимося до гіршого. Настав найвищий час шукати інших підходів до здорового суспільного життя, інших цінностей, за якими буде можливо розвивати справді здорове суспільне буття.
То що ж нам робити? Потрібно звернутися до інших цінностей, перевірити їх, щоб переконатися, чи можуть вони гарантувати позитивний розвиток, солідну основу для тривалого розвитку. Визначення таких цінностей — це не пошуки в темряві, це радше ствердження досвіду суспільств і народів, які на таких цінностях успішно будували своє суспільне життя. Це завдання провідної верстви суспільства, так званої інтелігенції, — належно представити такі цінності. Популярно називаємо їх духовними, але не в слові таємниця їхньої вартості, а в змісті. Нижче подаємо конкретні приклади, що ці так звані духовні цінності собою являють. Відразу видно, що вони нас уводять в інший світ. Ось вони:
Погляньмо на самих себе. Хто ми? Звідки взялися? Чи наше існування має якесь значення? Чи маємо якусь питому гідність? Чи можемо щось пізнати і зрозуміти? Чи можемо щось бажати та щось постановити? Чи можемо свобідно вибрати напрям нашого життя? Чи маємо якісь здібності? Чи маємо якісь таланти? Чи маємо змогу щось осягнути? Чи можемо щось доброго вчинити? А куди прямуємо? Який зміст і яка ціль нашого життя?
Спробуйте відповісти на всі ці питання, і напевно здивуєтесь, наскільки великою є ваша гідність. А тепер зробіть наступний крок.
Якщо ви належно зрозуміли свою власну гідність, то чи гідність вашого сусіда менша за вашу? Якщо вас варто вшанувати, то чи менше треба шанувати вашого сусіда? А якщо вам вільно щось зробити, то чи вашому сусідові менш вільно? Якщо ви людина віруюча, то вище наведені питання постануть перед вами ще яскравіше. Але навіть якщо ви не вірите у Творця, то вам відкривається розуміння дійсності, а перш за все — розуміння самого себе, про яке людина, хоча б власник цілої гори золота, навіть не мріятиме. Отже, маємо приклад однієї духовної цінності — природа людини. Коли її приймаємо, світ починає видаватися цілком інакшим.
Трапляються ситуації, і то, на жаль, не аж так рідко, коли громадянин щось стверджує, а чиновник це спростовує. Який наш висновок? Хто з цих двох не каже правди? Якби вони обидва говорили правду, наскільки б змінилася якість суспільного життя! Ось вам і друга духовна цінність — говорити правду. Як прекрасно, коли перестають торгувати правдою!
Живемо в такий історичний період, коли поінформованість є дуже важливою частиною суспільного життя. Йдеться про якість уявлень, достовірність, об’єктивність, здоровий глузд, позитивний підхід до життєвих проблем. Чи не такими повинні бути засоби масової інформації?
Уявімо собі ситуацію, де ви чиновник, ваші повноваження чітко визначені, як і ваші обов’язки-завдання. До вас приходить громадянин, котрий викладає свою потребу, яку ви без зайвих ускладнень, без жодних вимог особистого характеру ретельно та без зволікання залагоджуєте. Чи щось таке можливе? Спробуйте — і здивуєтесь, що цей громадянин відійде щиро задоволений, з погідною усмішкою на обличчі, а ви відчуєте справжнє внутрішнє задоволення.
Уявімо собі іншу конкретну ситуацію, де ви викладач. За декілька років ваші студенти нестимуть відповідальне служіння на різних ділянках життя. Є два шляхи, якими можна досягти бажаного результату: студент регулярно платить і безперебійно переходить з курсу на курс, не завдаючи собі ані найменшого клопоту, щоб чогось навчитися. Інший студент завзято працює, не зіпсутий поганим прикладом своїх багатих батьків, але зі щирим бажанням колись належно та відповідально послужити потребуючим. Кому з цих двох ви б хотіли допомогти, і в який спосіб — руйнуючи чи будуючи його характер?
Існує ціла низка соціальних зобов’язань, які уможливлюють і в свій спосіб задовольняють життєві потреби громадян, — це двосторонні відносини громадянина та держави. Громадянин виділяє свою фінансову пайку для загального блага: утримання шкіл, забезпечення охорони здоров’я, культурних установ, благодійних установ тощо. А держава, зі свого боку, захищає права своїх громадян, перш за все щодо належного забезпечення та інших умов для нормального особистого, сімейного та громадського розвитку. Є стан, який треба назвати суспільною справедливістю, де вона забезпечена на ділі, а не тільки на словах: там панує мир.
Ми дещо сказали про духовні цінності. Те, що сказане, дуже відрізняється від переконань, які тепер панують в Україні. Якщо щиро бажаємо докорінно змінити напрям розвитку нашого суспільства, мусимо змінити систему цінностей. Мусимо це робити всі разом. Велике питання, яке перед нами стоїть: чи всі ми насправді цього бажаємо? На жаль, складається враження, що ні.
Але я як християнин, а не як пустослівний політик, щиро надіюся — проти надії таки сподіваюся, — що рано чи пізно всі ми без винятку таки зберемось, сядемо разом і розпочнемо справді творчу, підкреслюю — творчу, розмову.
zn.ua
http://dt.ua/POLITICS/duhovni_tsinnosti-107478.html


 

Неспішні роздуми про природу Добра і Зла

  Ігор Лубківський

 

Для кожної людини не зайвим буде замислюватись час від часу над речами глибинного змісту, споконвічних тем Добра і Зла, Любові, Справедливості, Честі і тому подібнє. Бо власне ці категорії відрізняють людей від інших тварин, хоча іноді не буває різниці




Неспішні роздуми про природу Добра і Зла

Якось вже доводилося писати про Добро і Зло. Але тоді ці роздуми так недовершеними і зосталися. Аж тут бачу – хтось інший подібну статтю все-таки написав.
Здавалось би – переживши інквізицію і епоху Відродження, збагатившись величчю думки філософів-гуманістів, будь-який представник європейської цивілізації мав би краще розбиратися в цьому питанні.
Особливо – якщо врахувати ті зміни в суспільному і політичному житті нашої планети, які сталися за останню сотню-півтори років. Розвиток психології, медицини і еволюційної біології, технічне переоснащення людства та дві пережитих нами Світових війни змінили наше мислення.
І тепер ми з впевненістю можемо сказати – дійсно, добра і зла в природі не існує, це лише функція наших власних вчинків і уявлень. Природа байдужа до нас, Космос буде існувати і після нашої смерті.
Ба, більше того, в світі не існує не те що добра і зла, але й протилежностей. Ми говоримо про день і ніч, про зиму і літо, але їхнє існування залежать лише від точки відліку.
Не проходила б наша планета при зміні пір року через точку замерзання води – ми спокійно користувалися б абсолютною шкалою температур Кельвіна і не відчували б від того ніякого дискомфорту. І не знали б зими чи літа.
І так в усьому іншому – світло й тінь теж можна розглядати як неперервну шкалу освітленості – від нуля і до нескінченності. І наша темрява для сови зовсім не темрява.
А проте в реальному житті ми завжди мислимо протилежностями, говоримо про добре і зле. Чому?
На це є декілька причини. Перша з них – наслідок природних (біологічних) особливостей нашої будови. Якби ми жили при абсолютному нулі, то й користувалися б абсолютною шкалою.
Але оскільки наш організм найбільше містить в собі саме води – то й цікавимося ми в першу чергу її станом. Тому нуль для нас – це температура зміни її стану, точка її замерзання.
Інша причина – в тому, що людина, як і будь-який інший живий організм, потребує для свого існування не тільки якихось фізичних, але й природніх умов.
Нам потрібна не тільки певна температура чи вологість повітря, але й середовище насичене їжею (якою для нас є інші живі організми), водою та киснем. Та ще й придатне для нашого розмноження.
Тому те, що відповідає цим умовам – багата земля, помірні дощі, добрі врожаї, відсутність природних ворогів та надмірної кількості хвороботворних бактерій – для нас добро, а що їм перешкоджає – зло!
Ну і нарешті третя причина полягає в особливостях нашого мислення. Протилежності виникають як відображення наших мрій і наших бажань, як функція від наших прагнень.
Те, що відповідає нашим бажанням і нашим цілям, ми вважаємо за щось добре. Те, що їм суперечить – за погане.
От і виходить, що всі наші уявлення про добро і зло в будь-якому разі пов’язані з нашими цілями і бажаннями.
Тільки тоді, коли мова йде про особливості нашої будови і про умови нашого природного існування, ці цілі не так свідомі, як більш інстинктивні, сформовані в процесі еволюції.
І хоча ті живі організми, які позбавлені свідомого мислення, не усвідомлюють цих понять, в тому й не відчувають добра і зла як абстрактних категорій, але й вони можуть страждати чи відчувати насолоду.
І з точки зору необхідності продовження їхнього існування все, що перешкоджає їхньому повноцінному життю – для них зло. В цьому сенсі поняття добра і зла для людини і для будь-якого іншого живого організму збігаються.
Так ядерна зима однозначно стала б злом не тільки для людини, але й для всього живого. Ну хіба що може крім тарганів…
Хоча іноді існування і розмноження одного виду живих організмів може нести загрозу існуванню других. Ну наприклад надмірному розмноженню вірусів ніхто з нас точно не зрадів би.
Але й в абсолютно стерильному середовищі ми теж жити не змогли б – тоді нас зруйнував би власний імунітет. Так і отримуємо тези, що описують нам добро:
    Такі параметри фізичного середовища, що відповідають природним умовам існування нашого організму.
    Таке біологічне середовище, яке дозволяє нам вдовольняти наші природні потреби і інстинкти, що забезпечується існуванням інших живих організмів, які тим чи іншим чином нам необхідні.
    Усе те, що відповідає нашим свідомим цілям і прагненням.
І ось саме з останнім і пов’язані певні суперечності. Так, іноді ми свідомо можемо нищити те середовище, яке потрібне нам для нашого існування. Так, іноді інтереси однієї людини не відповідають інтересам іншої.
І найчастіше ми пояснюємо це все тією ж своєю природою, залежною від біологічної еволюції.
Але ще й досі наші уявлення про цю еволюцію здебільшого зводяться лише до того, що вона нібито спонукає нас знищувати інших, що для того, щоб жити, ми мусимо когось убивати.
А це не зовсім так – сучасна наука на еволюцію дивиться дещо інакше.
По-перше – ми просто не зможемо існувати, якщо не буде інших живих організмів, які забезпечують нас киснем і їжею. А отже когось мусимо і підтримувати, не тільки вбивати.
Навіть хижі тварини, позбавлені свідомого розуму, й то добре це розуміють, вбиваючи лише стільки, скільки можуть з’їсти і тільки ті особини, які вже й так ослаблені.
По-друге – для того, щоб їсти, не завжди треба вбивати. Наприклад фрукти чи незапліднені яйця ми споживаємо не вбиваючи в них життя.
По-третє – схильність до підтримки інших живих особин (альтруїзм і кооперація) – така ж складова еволюції, як і конкуренція чи боротьба за існування (див. А.Марков "Еволюція кооперації і альтруїзму").
По четверте – природний добір може працювати й на підтримку популяції в незмінному вигляді, бути стабілізуючим (як це вважав Шмальгаузен).
Тобто в загальному еволюція працює не тільки на знищення, але й на збереження певних особин. Не тільки на вбивство, але й на їх відтворення і підтримку.
Ну і нарешті останнє. Якщо розглядати живі організми як відкриту систему, що прагне максимально продовжити своє існування, то саме життя можна розглядати як процес протистояння ентропії.
Але намагаючись продовжити своє існування і постійно зменшуючи заради цього ентропію всередині себе, живі організми автоматично збільшують її навколо себе, таким чином весь час погіршуючи подальші умови свого існування.
І якщо спершу їм доводилося мати справу з нижчим рівнем ентропії, то чим довше вони існують – тим з більшим її рівнем їм доводиться стикатися, тим все важче доводиться виживати.
Так виникає та сила, яка й рухає еволюцією – потреба в постійному вдосконаленні.
А от наскільки це стосується не тільки наших інстинктів і моделей поведінки, але й наших духовних устремлінь, наших свідомих цілей і прагнень – питання інше.
Але якщо колись людина могла легко знищити все навколо себе і просто перейти в жити в інше місце – то тепер вже такої можливості немає.
Якщо в Середньовіччі можна було вільно обманювати, вбивати і красти, то в часи розвитку інформаційних технологій це стало вже не таким легким.
Та й важко припустити, щоб наші свідомі уявлення були аж настільки унікальними, щоб зовсім не залежати від законів природи.
Тому якщо раніше природній відбір стосувався лише нашого фізичного виживання, то тепер він відбирає людей ще й за моральними якостями.
І хоча здається, що такий добір рухається надто вже повільно, але зате незворотно.
Або вдосконалимося, або щезнемо – так працює еволюція.
Якщо ж хтось хоче зберегтися незмінним незважаючи на впив зовнішнього світу, якщо добро для нього – тільки в тому, щоб залишатися таким, як є – то слід так думати, що ці його спроби заздалегідь приречені лише на невдачу.

18.04.2012
Ігор Лубківський
http://life.pravda.com.ua/columns/2012/04/18/100744/
   
   
Ще раз про природу Добра і Зла

В попередній статті ми вже намагалися розібратися з уявленнями про добро і зло. Адже по великому рахунку ці поняття – лише продукт нашого розуму, звиклого оперувати протилежностями.
І в принципі ми легко могли б вести відлік від нуля до нескінченності: казати, що немає не тільки добра і зла, але й ні дня, ні ночі – тільки неперервна шкала градацій світла. Що немає тепла і холоду – а тільки абсолютна шкала температур Кельвіна, що розпочинається абсолютним нулем.
Фізики і справді часто чинять саме так, давно зрозумівши, що наше сприйняття природніх процесів залежить від тієї системи координат, яку ми використовуємо при їх описі. А вона, в принципі, може бути якою завгодно.
Дуалізм нашого мислення
Так, логіка природи нескінченна і неперервна, але володіючи розумом, ми прагнемо класифікувати світ так, щоб уявлення про нього були зручними нам до використання, відповідали нашим бажанням.
Тож переважно користуємося саме такою дуалістичною системою координат: "світло-тінь", "день-ніч", "зима-літо", "добро-зло", яка видається нам більш вдалою для цього. Чому?
1. Як і будь-який інший живий організм, ми залежні від фізичних умов існування – температури і вологості повітря, наявності кисню, певного рівня освітленості. А тому нам легше вести відлік так, щоб це було максимально наближено до реальних умов нашого існування.
Тому "холодно" і "тепло" для нас – це тоді, коли нам самим холодно і тепло, а не тоді, коли температура на скількись там градусів відрізняється від абсолютного нуля. І тому ми звикли вважати, що існує зима і літо, дощ і спека, день і ніч.
Відповідно добром ми вважаємо все, що відповідає комфортним умовам нашого проживання, а злом – те, що їм перешкоджає.
2. Інша причина того дуалістичного поділу, який існує в наших уявленнях, також пов’язана з тим, що людина – це живий організм, а не якась абстрактна теоретична модель. А тому в своїй діяльності підлягає усім тим законам зовнішнього світу, які діють і на будь-який інший живий організм.
Основним з яких можна вважати другий закон термодинаміки. Він стверджує, що ентропія (міра безладдя) закритої системи може або залишатися сталою, або зростати, а відкритої – бути в принципі будь-якою.
Тому кожна жива істота, щоб зберегти своє існування і якось протистояти цьому безладдю, мусить бути достатньо відкритою і до певної міри розумною – щоб поглинаючи енергію, матеріали і речовини з зовнішнього світу, виконувати, говорячи мовою фізики, роль "демона Максвела".
А для цього їй треба так передбачати розвиток зовнішнього світу, щоб своєчасно споживати необхідну їй енергію та речовини (зокрема у вигляді їжі) та уникати разом з тим усіх можливих руйнівних впливів.
Але ще складнішими виявляються поведінкові механізми живих істот тоді, коли їм, продовжуючи існування свого виду, доводиться відтворювати потомство. Тут ми можемо бачити вже цілі комплекси поведінкових механізмів.
Формування настільки складних моделей поведінки еволюційно стало можливим лише завдяки періодичній повторюваності процесів зовнішнього світу.
Саме через живі істоти отримали здатність запам’ятовувати та згодом моделювати ці процеси. А тому – й вдало, відповідно до цих моделей, вибудовувати власну поведінку.
Через це квіти "знають", що розпускатися їм слід, коли настає ранок і закривати пелюстки ввечері та перед дощем, комахи знають коли їм відкладати яйця, а личинки – коли перетворюватися у метелика.
І оскільки відоме нам життя існує саме в таких повторюваних (день-ніч, світло-тінь) умовах, то подібне "двійкове" мислення у нас з вами виникає як наслідок спостереження за цими повтореннями, відображаючи по-суті наші власні інстинкти.
3. Однак і це ще не все. Третьою причиною того, що ми так частко користуємося не неперервною логікою природи, а дуалістичною логікою власних уявлень є те, що людина істота не тільки жива, але й свідома.
А тому створює собі таку модель поведінки, яка б не тільки вдовольняла якісь її фізіологічні потяги та інстинкти, але й давала змогу отримати ще щось, що відповідає її свідомим прагненням.
Так творячи власні бажання, ми автоматично починаємо усе, що їм відповідає, вважати добрим, а що їм перешкоджає – поганим. Тож подібне двійкове мислення (так-ні) може бути і наслідком наших власних бажань.
Отож наші уявлення про світ, розділений навпіл на добро і зло, виникають у нас тому, що:
– так нам простіше в силу нашого існування в певних умовах середовища;
– це відповідає нашим інстинктам;
– це відповідає нашим бажанням.
Свідомість, добро та зло
Подібне розуміння добра як того, що відповідає умовам його проживання, можна приписати будь-якому живому організму, що населяє нашу планету.
От тільки усвідомити це добро він ніяк не зможе – хіба що у вигляді реалізації тих чи інших, не до кінця усвідомлених ним, інстинктів. Тобто лише як відчуття болю чи насолоди, які й визначають його поведінку.
Але наділена свідомістю людина часто може діяти всупереч своїм природнім потребам (інстинктам) переслідуючи якісь інші, більш значимі чи віддалені, цілі.
Ми можемо легко терпіти незгоди, можемо обмежувати свої потреби і навіть – нехтувати своїми інстинктами. Тож в нашій поведінці цих два "добра" – те, чого ми прагнемо внаслідок свідомих дій і те, що нам потрібне задля збереження життя, – іноді можуть навіть суперечити одне одному.
От і виходить, що для нас існує два добра і два зла, які поєднуючись між собою за законами звичайної комбінаторики, утворюють вже чотири варіанти розвитку:
1. Те, що відповідає нашим бажанням і нашій потребі до виживання;
2. Те, що відповідає нашим бажанням, але не відповідає нашій потребі до виживання;
3. Те, що не відповідає нашим власним бажанням, але відповідає нашим інстинктам;
4. І те, що не відповідає ні тому, ні тому.
Так в результаті добром для нас стає не тільки те, що відповідає якимсь нашим уявленням, а те, що відповідає тому чи іншому, більш успішному для нас, варіанту власного розвитку.
Бог і еволюція
Проте навіть якщо абстрагуватися від наших свідомих прагнень і зупинитися на розумінні добра тільки як того, що сприяє життю, ми все-одно зіткнемося з певними труднощами – оскільки життя одних організмів часто перешкоджає життю інших.
Наприклад, надмірний розвиток хвороботворних бактерій шкодить життю і здоров’ю людини, надмірна кількість лисиць призводить до поширення сказу в свійських тварин, а тіснява, скупченість чи обмеженість природних ресурсів призводить до війн і соціальних конфліктів.
Еволюція цю проблему неузгодженості життя вирішує на користь виживання виду і всієї екосистеми планети навіть всупереч інтересам кожної окремої особини. Як писав Шопенгауер: "Природа надзвичайно щедра там, де йде про виживання виду і надзвичайно ощадлива там, де йдеться про виживання окремої особини".
Якщо ж врахувати цю тезу, тоді для кожної окремої особини добром слід вважати таку її поведінку, яка сприятиме як і її власному існуванню, так і продовженню її виду. Інакше вона ризикує загинути не тільки внаслідок власних помилок, але й внаслідок дії на неї еволюційних законів.
Проте не володіючи свідомістю, самих цих законів вона не розуміє, а тому й не може повноцінно керуватися ними в своїй діяльності. Але й навіть наділеній свідомістю людині не так легко їх зрозуміти, оскільки вона теж включена в цю ж систему відносин. Ніцше писав, що тільки творець знає, що таке добро і зло.
Не будучи наділеними творчими здібностями, тварини й нижчі істоти не можуть усвідомлювати добра і зла, але й людина може усвідомити їх лише в межах власного творіння – лише щодо того, що сама створила чи осягнула.
Але оскільки вона сама не є результатом власного творення, тож і не завжди може оцінити щодо себе самої, що для неї є добром, а що – ні. В усякому разі – тоді, коли мова йде про якусь вищу по відношенню до неї силу, в даному разі байдуже: чи то про еволюцію, чи то про Бога.
Але й тут є вихід – шлях пізнання розширює наше розуміння усіх процесів, що нами керують, а тому й позбавляє нас від колишньої залежності. Тож напевно варто таки прислухатися до великого Томи Аквінського – і визнати, що пізнання не суперечить вірі.
І жити так, як нам велить і серце, і розум…

25.07.2012
Ігор Лубківський, для УП.Життя
http://life.pravda.com.ua/columns/2012/07/25/107032/



Создан 31 авг 2012



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником