Авторські матеріали Богдана Гордасевича за 2015 р.

 

Авторські матеріали Богдана Гордасевича за 2015 р.

1. Депутати-заробітчани («рішайли»)



 

Депутати-заробітчани («рішайли»)

 



Вже десь з 20-ть років мене не просто зацікавило, але реально замучило запитання: чому народним депутатам так важко постійно знаходитись на своєму робочому місці у Верховній Раді України. Особливо це стало загадкою після заяви одного нардепа через ЗМІ стосовно так званого кнопкодавства депутатів-«багатостаночників»: –…Та якщо ми всі в залі постійно будемо сидіти, щоб на кнопки тиснути, то коли ми працювати будемо?..
Мене шокувало, що є якась в нардепів інша важливіша робота від прийняття законів для всієї країни! Яка ж то більш важлива робота? Довго я не міг того зрозуміти, бо ніколи не бував у середовищі кулуарів ВРУ, аж тепер і без того смороду стало зрозуміло, коли розпочалась реальна робота щодо впровадження адміністративної реформи в Україні, або як ще кажуть: децентралізації владних повноважень. Тільки тепер я зрозумів, чому так швидко і безславно закінчилась спроба 3-го Президента України Віктора Ющенка провести свою адміністративну реформу у 2005 році. Причина проста і тривіальна: гроші. Як це не парадоксально звучить, але найбільшими ворогами децентралізації влади та справедливої адмінреформи в Україні з реальною передачею повноважень на місця є наші най-найвидатніші обранці – народні депутати Верховної Ради (чи зради?) України.
Щоб довго не пояснювати, одразу беру для прикладу мого «улюбленця» серед нардепів Олега Ляшка, який нещодавно задекларував свої доходи в понад кільканадцять мільйонів, як і взагалі відзначається значними статками, походження яких більш ніж загадкове. Про будь-який приватний бізнес нардепа Олега Ляшка типу «Рошена» чи іншого «Мойшена» немає відомостей ніде, а ось значні статки у нього є – звідки, спитатись. І не тільки в одного Олега Ляшка з нардепів така самодостатність творити свій достаток буквально з повітря. Є таке спеціальне благодатне повітря і це вам не азот, яким розбодяжують газ для населення, щоб лічильники в пусту куби нараховували – ні! Тут повітря іншого значно вищого змісту  і цим «повітрям» є адмінресурс, або  так званий «доступ до тіла»! А справжня назва нардепів такого гатунку є «рішайло».
Зосередження всіх основних адміністративних, бізнесових та судових рішень по будь-яких питаннях і проблемах в Києві змушує їхати сюди з усіх-усюд нашої великої держави різних прохачів, які, за звичай, не дуже знаються як і де своє питання вирішити, так щоб не розтягуючи, а – раз і вже. Зрозуміло, що вони готові заплатити значні гроші, аби тільки відбулось вирішення їх проблеми і найоптимальним варіантом для того є знайти патронат потрібного нардепа-«рішайла». Переважно то йдеться за принципом «земляцтва», тобто звертаються до депутата з свого округу навіть якщо він обраний і за партійним списком, хоча звертаються і до нардепів з не земляцьким писком, бо існують серед них «рішайли-специ» за певною темою і з особливими надможливостями. Простіше кажучи: ті, хто двері до потрібних міністрів ногою відчиняє, або ж задом, як… відомо хто, і не він один. Послуги таких нардепів-«рішайл» дуже коштовні (особливо тих, що задом), але вони справді того вартують, тому що з ними можливо вирішити все! Ця мафія – безсмертна! Законні чи незаконні рішення – все робиться, тому що всі однакові серед чиновників держапарату хапуги-злочинці – всі! А отже спрацьовує захисна «кругова запорука»  і тому ніхто з них нічого не боїться. Самі подумайте: хто скасує неправдиве рішення чиновника-корупціонера? Хапуга-прокурор? Хапуга-суддя? Хапуга-мент? Яких всіх одночасно покриває хапуга-депутат? Отож…
Чого варті ганебні випадки вже у наш пост-революційний і воєнний час, коли у Львові ректора Фінансової академії спіймано на хабарі, а його наступного дня на запланованих чергових виборах колектив вузу переобирає на посаді ректора! Або суддю апеляційного суду в Києві звинувачують у значній кількості різних злочинів з масою доказів, а на проведеній після цього колегії суддів йому висловлюють одностайну підтримку. Дивишся на подібний театр абсурду і раптом ловиш себе на думці, що можливо тиран Сталін і мав рацію, коли отак не розбираючись хто і що всіх гуртом раз – і «до стінки», або як милість: всім кодлом у «сонячний Магадан». Щось у тому таки є… Уявіть собі: йде український чиновник, депутат, суддя чи силовик на «заслужену пенсію держчиновника» з її захмарними виплатами і доплатами, а його спершу під слідство і суд присяжних з народу, а ті знайшли порушення і засудили до страти – це ж яка економія для Пенсійного фонду буде! Та МВФ у ПФУ гроші позичати почне! А що? Панове, – це ідея!!!
Можливо на майбутнє так і буде, але наразі я пропонує з особливою народною пильністю поставитись до всіх народних чи антинародних депутатів з ВРУ та їм подібних, хто буде виступати проти конституційної  адмінреформи в Україні під будь-якими ультра-патріотичними гаслами або з іншими «поважними» причинами, тому що то є все дуже небезпечні потвори-«баблоїди».  Допоки вони існують в нашій країні – доти у простих людей ніколи не появляться їх зароблені гроші – ніколи! Подібно як не з’явиться бульба на городах, де множаться і живляться колорадські жуки. І можете повірити, що доки всі ми разом не почнемо боротись дружно та нищити й обтрушувати вчасно «баблоїдів» з держапарату, як колорадів з кущів картоплі – доти у нас добра в державі не бачити простим людям. Не бачити ніколи нам добра, допоки існують депутати-заробітчани на всіх рівнях і підрівнях державного апарату нашої України!

Богдан Гордасевич
Несправедлива справедливість
25.09.10, 14:30 Свобода і справедливість пільги [X], правопорядок [X], україна [X] [Додати]Проблему справедливості пільгового проїзду в громадському транстпорті мною вивчалась давно. Я був учасником кількох громадських обговорень ціє теми, але не дуже активно проявляв свою позицію, причину чого вкажу вкінці данного матеріалу. Я його почну з спогадів вже більш як 10-річної давності, коли моя мама, хай спочиває з Богом, користувалась пільгами репресованної у тому числі правом безоплатного проїзду в громадському траспорті включно з марушутним таксі. Одного разу вона прийшла додому дуже розстроєна і каже, що сідала в маршутку і показала посвідчення, а водій гаркнув на неї, щоб пройшла чимскорше в салон маршутки і не заважала йому. Мама була ображена і далі між нами відбувся наступний діалог:- Той водій зиркнув на мене, наче я якийсь злодій,- сказала мама.  - Мама,дорога моя,- відповів на те я,- але для водія маршутку ти дійсно є злодієм.- Як так?- вражено запитала мама.- Я чесно маю пільгу, яку мені надала держава, а за перевезення пільговиків виділяються кошти з бюджету.- Дорога моя, невже ти віриш у ці баєчки про відшкодування?- іронічно перепитав я.- Та давно відомо, що до водіїв ці кошти і близько не доходять, тому перевезення пільговиків водії маршуток оплачують з власної кишені і тому кожен пільговик в прямому сенсі є для водія злодієм, що залазить в його кишеню.- Тоді навіщо вся ця ситуація з надання пільг, якщо вони не є справедливими?- немогла зрозуміти мама. І тоді я зробив для неї лекцію про "несправедливу справедливість" з радянського минулого, але вже у нових українських "ринкових" перевтіленняхСправа у тому, що надання пільг державою є надзвичайно вигідною сферою для шайхрайства, зловживань і збагачення державних чиновників різного рівня, а також певного олігархічного кола бізнесменів та політиків.Закони про транспортні пільги приймають хто? Правильно: народні обранці - депутати, які - що? Правильно: практично всі їздять власними авто і громадським транспортом не користуються, тому як він справляється з перевезенням пасажирів і чи добре людям від такого сервісу "як оселедці в банці" - депутатів обходить мало. Ну, а як народ має пільги, то і собі, рідненьким, можна дозволити пільги значно вагомішого грошового виміру. Хіба це не справедливо?Але щоб і далі мати власні авто і збільшувати свій достаток різними пільгами, депутати хочуть бути знову переобраними, для чого і починають демонструвати свою турботу про народ і його благополуччя, роздаючи нові різні пільги переважно найактивнішій частині виборчого електорату - пенсіонерам. За цією показовою праведною благодійністю приховано насправді найбрутальнішу несправедливість, бо закони природи ще, слава Богу, депутатам відмінити не підсилу. А відомо точно і однозначно: якщо комусь щось дають більше, то для того комусь треба дати менше, а щось несправедливо відібрати - інакше не буває.В радянські часи "розвинутого соціалізму" власником всього майна і навіть людей була виключно держава, тому надання комусь пільг не дуже турбувала інших громадян, окрім почуття заздрощів. Витрати за надані пільги несла держава, а тому і не була надто щедра на їх роздачу. Для прикладу,водієві автобуса було абсолютно байдуже, скільки пасажирів він перевіз, яка виручка з того чи іншого рейсу, скільки було пільговиків тощо. То не його клопіт, а кондукторів і контролерів, а його клопіт був просто бути на маршуті і від’їздити як належить зміну. Сталу зарплату водієві гарантовано і навіть за ремонт машини при поломці не він турбується, а ремонтники автоколони. Що там казати про дармову заправку бензином!Зараз в "ринковій" Україні ситуація диаметрально протилежна: водій маршутки зобов’язаний щоденно здати власнику маршуту певну сумму грошей, а весь лишок з виручених грошей за день і є його реальний заробіток. Так само не обходить гаманець водія ремонт та заправка авто. І недешева увага працівників дорожньої міліції. Все це робиться виключно з коштів водія при відсутності жодної допомоги від держави. Хіба це є спрведливо?Пригадую, як бідкався один високий чин з МВД стосовно позбавлення безкоштовного проїзду працівників міліції: "Як це так, людина зайнята виконанням службових обов’язків і змушена платити за проїзд." Пригадую і репліку на цю заяву: "То згідно вашої логіки водій маршутки просто розважається, а не працює? Робити чоловікові нічого, знудів від безділля, от і вирішив повозити людей кому куди треба - так? Ні! Водій надає послуги перевезення і кожний пасажир, який скористався його послугою і не заплатив за проїзд, фактично обкрадає водія. Тому держава видає не посвідчення на пільговий проїзд, а "посвідчення злодія" - це однозначно."Стосовно теми відшкодування проїзду пільговиків, то найпрозоріше процедура відпрацьована там, де власником транспорту залишається ще держава: на залізниці, де пенсіонерам видають квитки без оплати, а їх вартість точно можна підрахувати, тоді їх відшкодовує держава. Значно темнішою є відшкодування послуг перевезення пільговиків муніціпальними транспортними засобами, але і тут щось доходить безпосередньо до підприємств. У приватному секторі - темінь повна. Де діваються відшкодовані державною гроші - невідомо. Тобто відомо, але піди докажи. Формально їх іноді начебто одержують власники маршутів для відшкодування витрат собі і водіям, але насправід всі ці гроші осідають у руках чиновників, які так би мовити курирують траспорт, бо якось важко визначити їх  діяльність словом "відповідають". Щоб стати власником маршуту, в традиціях української ринкової економіки має відбутись процес, що дозволяє уникнути "конфлікту інтересів", який має вже традиційну назву "відкат". У приватних перевізників таким "відкатом" стає переважно кошти на відшкодування перевезення пільговиків. Ставши власником маршуту, підприємець починає набирати на роботу водії з умовою, що пільговики - то їх особиста проблема. Не схочеш возити - не треба, звільняйся і шукай іншої роботи... У нас все справедливо.Не даремно водії приватних маршутів зізнаються, що колись їх найбільше могли знервувати працівникі дорожньої міліції, але зараз їх злостить до безтями оте контролювання і сперечки з пільговиками, особливо коли той нагло доводить, що має всі права, що він заслужив сумлінною працею і служінням державі. Я був присутній при одній такій сварці між водієм і пільговиком з "засулгами", аж один з пасажирів не витримав і сказав пільговику: "Замовкніть врешті-решт,бо якби ви справді заслужили на пошану від держави, то їздили  б на власному авто, а не користались з дозволу красти по чужим кишеням"До речі, я часто чую, що не треба захищати водіїв маршуток, бо вони  далеко не бідні люди, на що я відповідаю, що не треба рахувати гроші в чужій кишені, бо нікому копійка сама до рук не приходить. А те, що водії маршуток досить при грошах якраз і стримує мене багато років не дуже виступати в їх захис, бо спитатись: чому я, далеко не при грошах журналіст, маю захищати кишеню з грошима тих, хто сам особисто нічого для цього не робить? Якщо водії маршуток самі не обстоюють свої права і гроші, то чому це маю робити я? Панове, якщо вас влаштовує подібна "несправедлива справедливість", то що тут можна вчинити. Терпите - ну то і терпіть далі. Те саме стосується пасажирів: через пільговиків маршутки ходять перевантажені, а якби платили всі-всі, то рентабельність була достатньою для нормальної вартості проїзду в нормальних умовах, але терпите - терпіть і далі.Це і є, про що я хотів сказати: "Борітеся - поборете! Вам Бог помагає."А на завершення - знову спогад про маму: за кілька місяців після нашої розмови вона зізналась, що тепер якщо сідає в маршутку і є де сісти - вона платить за проїзд, а посвідчення користується тільки тоді, коли маршутка занадто набита людьми.
Богдан Гордасевич25.09.2010м.Львів


Обновлен 29 авг 2015. Создан 03 июл 2015



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником