1000-ліття Собору Софії Київської

 

1000-ліття Собору Софії Київської

Сьогодні 24 вересня 2011 року було урочисто відзначено цю глобальну ювілейну дату: 1000 років Софіївському собору в Києві, про що і піде подальша добірка матеріалів.



Софійський собор (Київ)

Собор святої Софії
Собор святої Софії
Собор святої Софії
Інформація про будівлю
Розташування Україна, Київ
Координати 50°27′ пн. ш. 30°30′ сх. д. (G)
Замовник князь Ярослав Мудрий
Початок будівництва 4 листопада 1011 р.
Кінець будівництва 11 травня 1018 р.
Стиль візантійський (первісний), українське бароко (сучасний)
Адреса Софійська площа
Приналежність музей

Собор святої Софії, Софія Київська або Софійський Собор — християнський собор в центрі Києва, пам'ятка української архітектури і монументального живопису 11 — 18 століть, одна з небагатьох уцілілих споруд часів Київської Русі. Одна з найголовніших християнських святинь Східної Європи, історичний центр Київської митрополії. Знаходиться на території Софійського монастиря i є складовою Національнoгo заповідника «Софія Київська». Окрім цього собору до Національного заповідника належать такі пам'ятки історії, як Золоті ворота, Андріївська церква, Кирилівська церква і Судацька фортеця.

Собор, як головний храм держави, відігравав роль не тільки духовного, а й політичного та культурного центру. Під склепінням Cв. Софії відбувалися урочисті «посадження» на великокняжий престол, церковні собори, прийоми послів, затвердження політичних угод. При соборі велося літописання і були створені перші відомі на Русі бібліотека та школа.

Зміст

[сховати]

[ред.] Історія Собору

Київ: Собор святої Софії і прилеглі монастирські споруди, Києво-Печерська лавраa
Світова спадщина ЮНЕСКО
Present exterior is the result of 17th-century remodeling.
Країна Україна Україна
Тип культурний
Критерії І, ІІ, ІІІ, IV
Ідентифікатор 527
Регіонb Європа і Північна Америка

Історія реєстрації

Зареєстроване: 1990
14-а сесія

a Назва, як офіційно зазначено у списку
b Як офіційно зареєстровано ЮНЕСКО

У «Повісті врем'яних літ» заснування Софійського собору значиться під 1037 роком. Натомість в Новгородському літописі ця подія позначена 1017 роком. В будь-якому разі, засновником собору історичні джерела визначають київського князя Ярослава Володимировича (Мудрого). В останні роки набула певної популярності гіпотеза щодо заснування Софії Київської князем Володимиром, але на думку більшості європейських вчених ця гіпотеза є безпідставною.

Храм присвячено Софії — Премудрості Божій. Це одна з найскладніших абстрактних категорій християнського богослів'я, що має багато тлумачень. За апостолом Павлом, Софії символічно відповідає іпостась Христа — втіленого Слова Божого. Тільки пізніше, коли розповсюдилося ототожнення Софії з Божою Матір'ю, храмове свято київського собору перенесли на 8 (21) вересня — день Різдва Богородиці. Художній образ Софійського собору мав втілити багатогранний зміст, вкладений у цей символ. Тим пояснюються його грандіозні розміри та надзвичайно ускладнена структура. Загально кажучи, інтер'єр Софії відтворює середньовічну модель Всесвіту, а зовнішній вигляд — образ Граду Божого — Небесного Єрусалима.

За свою багатовікову історію собор пережив навали ворогів, пограбування, часткові руйнування, ремонти і перебудови.

Реконструкція первісного вигляду Софіївського Собору

Київський Софійський собор був однією з найбільших будівель свого часу. Загальна ширина храму — 54,6 м, довжина — 41,7 м, висота до зеніту центральної бані — 28,6 м. Собор має п'ять нав, завершених на сході апсидами, увінчаний 13-ма верхами, що утворюють пірамідальний силует, і оточений з трьох боків двома рядами відкритих галерей, з яких внутрішній має два яруси. Довгий час вважалося, що галереї прибудовані до собору пізніше, але дослідженнями останнього часу доведено, що вони пов'язані з ним єдиним задумом і виникли водночас. Тільки хрестильня, вбудована у західну галерею, належить до середини XII ст.

Увінчувала собор ступінчаста композиція з тринадцяти бань, покритих свинцевими листами. Стіни викладалися з великих природних каменів — граніту й рожевого кварциту, що чергувалися з рядами плитоподібної цегли — плінфи. Мурування виконували на рожевому вапняно-цем'янковому розчині. Первісно собор не був зовні потинькований і побілений.

У 1051 р. на Київський престол в Соборі висвячений митрополит Іларіон.

У 1054 р. в Соборі похований Київський князь Ярослав Мудрий.

У 1055—1062 рр. Собор розбудовував Великий князь Київський Ізяслав Ярославич.

У 1093 р. в Соборі похований князь Всеволод І.

У 1113 р. в Соборі відбулася коронація Великого князя Київського Володимира ІІ Мономаха

У 1125 р. в Соборі відбувся похорон Володимира ІІ Мономаха

У 1154 в Соборі відбувся похорон князя Вячеслава.

У 1169 Київ захопив та зруйнував володимиро-суздальський князь Андрій Боголюбський, син Юрія Долгорукого та половецької князівни, який пограбував Софію, вкравши всі цінні золоті речі та релігійні реліквії, в тому числі безцінну ікону Пресвятої Богородиці

В 1240 році Київ захопив хан Батий та зруйнував і пограбував більшість культурних пам'яток. Софіївський собор встояв, але був поруйнований та пограбований.

У 1375 р. собор ремонтував митрополит Кіпріян.

У 1416 році Київ розграбував і спалив хан Едігей, у 1482 році — Менглі-Гірей.

У 1497—1577 рр Собор лишається без догляду.

У 1577 р. Богуш-Гулькевич Глібовський на свій кошт ремонтував собор.

Малюнок (1651 р.) голландського художника А. ван Вестерфельда

Нове відродження Софії Київської пов'язане з київським митрополитом Петром Могилою У 1633—1647 рр. митрополит проводить кап. ремонт собору та оздоблює його. Навколо нього споруджено дерев'яні монастирські будівлі, а всю територію обнесено високою дерев'яною огорожею. До робіт у соборі Петро Могила залучив італійського архітектора Октавіано Манчіні. Основним будівельним матеріалом була цегла і вапняно-піщаний розчин. Причому цегла часто застосовувалась не тільки для мурування стін і склепінь, але й для фундаментів. Стандартних розмірів цегли не було, тому іноді навіть в одному будинку можна зустріти цеглу різної величини. Внаслідок нерівномірності випалювання цеглини мали різні відтінки — від темно- червоного до світло-жовтого. Як правило, всі внутрішні приміщення будинків мали склепінчасті перекриття. У житлових приміщеннях стояли печі, облицьовані візерунчастими полив'яними плитками, що надавало інтер'єрам особливого колориту.

У 1638 р. в Соборі засновано чоловічий монастир.

У 1654 році кияни затверджували у Софійському соборі рішення Переяславської ради про військовий союз з Московією.

У 1690—1707 рр. митрополит Варлаам Ясинський проводить кап. ремонт собору при особливому зацікавленні та матеріальній допомозі гетьмана І. Мазепи. В галереях надбудовано поверхи, вибудовано 4 нові куполи, перебудовано на бароковий стиль верхи старих веж. Збудовано нову муровану дзвінницю, звану мешканцями Києва «Тріумфальна дзвінниця». Головний купол гетьман І. Мазепа наказав позолотити своїм коштом.

У 1651 р. позолочено верхні малі куполи.

У 1697 році велика пожежа знищила дерев'яні будівлі Софійського монастиря.

У 1699 р. почалося спорудження нових кам'яних будинків навколо собору. Будівництво тривало по 1767 рік. У цей період споруджено дзвіницю, трапезну, хлібню (пекарню), будинок митрополита, західні ворота (Браму Заборовського), монастирський мур, південну в'їзну башту, Братський корпус, бурсу. В архітектурі цих будівель і в зовнішньому вигляді Софіївського собору після поновлень знаходимо характерні риси української барочної архітектури XVII—XVIII століть.

У 1843—1853 рр. позолочено іконостаси. Надбудовано четвертий поверх дзвінниці.

У 1786 монастир скасовано, а його землі секуляризовано.

У 1851—1852 реконструйована дзвіниця.

Межі охоронної (буферної) зони об'єкта Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО «Свята Софія»

У 1917 р. — початок досліджень Софії комітетом охорони старовини та мистецтва.

29 квітня 1918 року — миропомазання Павла Скоропадського на гетьмана всієї України єпископом Никодимом.

У 1921 р. — всесоборна висвята протоєрея Василя Липківського на Митрополита Київського і всієї України.

Всеукраїнська академія наук створює Софійську комісію, яка рятує собор від знищення радянською владою. Від 1928 до 1930 — секретар комісії Барвінок Володимир Іванович.

В 1934 територія Софійського монастиря оголошена Державним історико-архітектурним заповідником.

Комуністичний уряд забороняє служіння в соборі. Всі золоті та срібні цінності (царські ворота, ікони, срібні кадила, свічники, дорогі церковні ризи, книги) забрано, позолочені іконостаси розібрано, золото здерто, а решту- спалено.

У вересні 1941 р. за свідченням колишнього завідувача Софійського заповідника Олексія Повстенка більшовики намагалися замінувати та підірвати Собор, але, на щастя, ця спроба виявилася невдалою.

В 1941—1943 рр. за німецько-гітлерівської окупації Києва, зграбовано експонати Софіївського архітекткрно-історичного музею, частину дорогих ікон та фотоархівів. Все те німці вивезли до Німеччини.

У 1950их, за часів СРСР, проводились реставраційні роботи, під час яких виявлені та відкриті фрески 11 сторіччя (фрагментарно, там, де вони збереглися) та відновлені фрески 18 сторіччя.

У 1990 ансамбль Софійського монастиря занесено до Переліку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Зараз це — Національний заповідник «Софія Київська».

[ред.] Схема території Київського Собору

Схема заповідника Софійський собор.
  1. Софійський собор
  2. Дзвіниця
  3. Будинок митрополита
  4. Трапезна церква
  5. Братський корпус
  6. Бурса
  7. Консисторія (хлібня)
  8. Південна в'їзна вежа
  9. Брама Заборовського
  10. Келії
  11. Монастирський готель
  12. Пам'ятна стела бібліотеці Ярослава Мудрого

[ред.] Інтер'єр собору

Збереглися і крізь віки до нас дійшли 260 кв. метрів мозаїк та 3 тисячі кв. метрів фресок. Навряд чи десь в Європі можна знайти стільки фресок та мозаїк 11 сторіччя, що зберіглися в одній церкві. Біля кожної мозаїчної композиції є написи грецькою мовою, що пояснюють сюжет. Імена мозаїстів невідомі. Однак художні особливості окремих зображень і способи укладання смальти дають можливість визначити склад бригади майстрів у кількості восьми чоловік (не рахуючи підмайстрів).

[ред.] Мозаїка

Особливу цінність становлять мозаїки ХІ ст., які прикрашають головні частини храму — центральну баню і головний вівтар. Тут зображені основні персонажі християнського віровчення. Вони розташовані в строгому порядку згідно з «небесною ієрархією».

Богоматір Оранта (мозаїчний з використанням смальти образ з собору Київської Софії)

Шедевром мистецтва мозаїки вважається зображення Оранти- розміщеної в центральному апсиді — фігури Святої Діви Марії, руки якої підняті в молитві. Мозаїка має 6 метрів в вишину. Унікальність зображення полягає в тому, що воно виконане на внутрішній поверхні куполу Собору, і з різних точок Оранта виглядає зображеною у різних позах — стоячи, схилившись у молитві чи на колінах.

Мозаїка в центральному куполі — Христос

Усі мозаїки собору виконані на сяючому золотому фоні. Їм притаманні багатство барв, яскравість і насиченість тонів. При всій кольоровій різноманітності мозаїк переважними тонами є синій і сіро-білий у поєднанні з пурпуровим.

Кожний колір має багато відтінків: синій-21, зелений-34, червоно-рожевий-19, золотий-25 та ін. Це свідчить про високий розвиток у Стародавній Русі скловарної справи і техніки виготовлення смальти. Всього палітра мозаїк собору налічує 177 відтінків кольорів. Наразі сучасні майстри, використовуючи методи 11 сторіччя, не в змозі виготовити таку різноманітність кольорів мозаїки.

Мозаїка в центральному куполі — Архангел

Смальта виготовлена зі скла, забарвленого в різні кольори додаванням солей і окислів металів. Зображення виконані безпосередньо на стіні шляхом вдавлювання у вогку штукатурку кубиків смальти, розміри яких у середньому близько 1 куб. см. У наборі облич часто зустрічаються дрібніші кубики — близько 0,25 куб. см. Ґрунт під мозаїками тришаровий, загальна товщина його 4 — 6 см. Крім смальти, використано кубики з природного каміння.

Марк Євангеліст (фрагмент)

У зеніті центральної бані зображений Христос Пантократор (Вседержитель), який царює над усім простором.

Навколо Христа-Вседержителя — чотири архангели, з яких лише один — мозаїчний, а інших в кінці XIX ст. домалював олією М. О. Врубель.

У простінках між вікнами барабана зображені дванадцять апостолів, з них мозаїчною збереглася лише верхня частина постаті Павла.

З чотирьох зображень євангелістів на парусах, що підтримують баню, цілком залишилась постать Марка на південно-західному парусі.

На північній і південній підпружних арках розташовано п'ятнадцять мозаїчних медальйонів із зображенням мучеників. На стовпах передвівтарної арки — мозаїчна сцена «Благовіщення»

[ред.] Фрески

Фреска — це розпис мінеральною фарбою на вологому тиньку.

Частина фресок, що збереглися в Софійському соборі, датується ХІ століттям — вони були виконані під час будівництва собору. В XIX столітті, під час реконструкції собору, на стіни були нанесені нові малюнки, виконані олійними фарбами, які, як правило, повторювали контури старих зображень. В ХХ столітті, під час чергової реставрації вченими було виявлено, що велика частина фресок ХІ століття збереглася під шаром тиньку та олійних фарб, і, де це було можливо, старі фрески були відкриті.

Родина Київського Князя Ярослава Мудрого. Фреска ХІ століття

Колірна гама древніх фресок створювалася на поєднанні темно-червоних, жовтих, оливкових, білих тонів та блакитного тла. Для розпису Софії характерна чіткість композиції, виразність образів, барвистість, органічний зв'язок з архітектурою. Весь ансамбль стінопису Софії Київської за своїм змістом був підпорядкований єдиному задуму — християнського віровчення й утвердженню феодальної влади. Разом з тим розпис головного храму держави повинен був показати велич Київської Русі, її міжнародне визнання, роль київського князівського дому в політичному житті Європи. Тому в Софії значне місце відведено світським композиціям. На трьох стінах центрального нефу, напроти головного вівтаря, було написано сімейний портрет засновника собору князя Ярослава Мудрого. У центрі величезної композиції містилося зображення Христа з постатями княгині Ольги та князя Володимира. З обох боків до цієї групи підходили Ярослав, його дружина княгиня Ірина, їхні сини й дочки. Очолював процесію Ярослав, який тримав у руках модель собору.

Свята Євдокія. Фреска XI ст.

Тут Ярослав — будівничий міста і засновник митрополичого храму — виступав як продовжувач справ своєї прабабки Ольги та батька Володимира, які багато зробили для об'єднання слов'янських племен, зміцнення Київської Русі та установлення рівноправних відносин з Візантією та іншими країнами. Члени сім'ї Ярослава також відігравали значну роль у політичному житті Європи: дружина князя була дочкою шведського короля, два його сини були одружені з візантійськими принцесами, дочки були королевами Франції, Норвегії, Угорщини. За словами письменника того часу Іларіона, Русь була «ведома й сльішима єсть всеми четьірьми конци земли».

На жаль, до нашого часу від цієї фрескової композиції уціліли лише постаті дітей Ярослава на південній і частково на північній стінах. Про решту зображень розповідає малюнок голландського художника А. ван Вестерфельда, який бачив фреску в середині XVII століття.

Та ж сама смислова лінія продовжується у розпису двох сходових веж собору. В наш час учені довели (доктор історичних наук С. О. Висоцький), що фрески веж оповідають про важливу політичну і культурну подію в житті Київської Русі середини Х сторіччя — про приїзд до столиці Візантії київської княгині Ольги і про шану, яку виявив їй імператор Костянтин Багрянородний. У північній та південній вежах живописна оповідь починається знизу і відповідно продовжується в міру сходження вгору.

«Зішестя Святого Духа» XIX ст., олія, Кирилівська церква. Фрески північної вежі розповідають про урочистий в'їзд Ольги до Константинополя. Від цієї композиції вціліли лише фрагменти окремих сцен, де зображено імператрицю з почтом та імператора Романа (сина Костянтина Багрянородного) на білому коні. На верхньому майданчику сходів збереглася велика композиція «Княгиня Ольга на прийомі у Костянтина Багрянородного». Ліворуч — імператор, який сидить у палаці на троні, та два охоронці, озброєні списами і щитами. Праворуч, у центрі, зображено княгиню Ольгу. На її голові — корона, зпід якої на плечі спадає білий прозорий плат. Поруч з Ольгою — жінки з її почту.

Головною композицією південної вежі є фреска «Іподром», що розповідає про другий прийом княгині імператором — на константинопольському іподромі, де вона була свідком кінних змагань.

У верхній частині вежі добре збереглося зображення палацу іподрому — великої триповерхової споруди з відкритими галереями, де розташувалися глядачі. Праворуч в імператорській ложі сидить імператор Костянтин Багрянородний. Художник переконливо передав його портретні риси — виразні очі, великий ніс з горбочком, бороду. Поруч — княгиня Ольга у світлих шатах, зі складеними на грудях руками. З виставами на іподромі, очевидно, пов'язані фрескові композиції «Акробати» і «Скоморохи», де музиканти грають на струнних, ударних і духових інструментах (серед них — пневматичний орган).

Звертає на себе увагу розпис, що зберігся в колишній хрещальні собору, зокрема фрескова композиція XI століття «Сорок севастійських мучеників». Хрещальнею приміщення стало на рубежі XI—XII сторіч, коли в арку галереї було вбудовано апсиду. Фрески апсиди — «Хрещення» і постаті святителів — відбивають стилістичні особливості монументального мистецтва того часу.

Фрески збереглися в усіх древніх приміщеннях собору, в першу чергу на стінах центрального підбанного простору (євангельські сцени).

У бокових вівтарях — жертовнику і дияконнику — збереглися цикли фрескових композицій, що розповідають про діву Марію (вівтар Іоакима та Анни) і про діяння апостола Петра (вівтар Петра і Павла).

Розпис південного вівтаря (Михайлівського) присвячений архангелу Михаїлу, який вважався на Русі покровителем Києва і князівської дружини. Фрески крайнього, північного вівтаря оповідають про святого Георгія — духовного патрона князя Ярослава Мудрого. Великий інтерес викликає цикл фрескового розпису, що зберігся на хорах. Це сюжети «Зустріч Авраамом трьох подорожніх», «Гостинність Авраама», «Жертвоприношення Ісаака», «Три отроки в пещі огненній», «Тайна вечеря», «Чудо в Кані Галілейській» тощо.

Значне місце в розписах собору займають орнаменти: вони обрамовують віконні та дверні прорізи, підкреслюють лінії арок і склепінь, збігають пілонами й стовпами, панеллю проходять понад підлогою.

На стінах обох веж добре видно орнаменти, символічні малюнки та численні мисливські сцени: «Полювання на ведмедя», «Боротьба ряджених», «Полювання на вепра» тощо. Ці фрески розповідають про побут феодального двора, про мисливський промисел, про тваринний і рослинний світ Київської Русі.

Фрески веж — унікальна пам'ятка середньовічного монументального мистецтва і важливе історичне джерело, що свідчить про культурні зв'язки Київської Русі та Візантії.

[ред.] Графіті

Повідомлення про смерть Великого Київського князя Ярослава Мудрого.

На стінах Софійського Собору до цього часу залишилися написи та малюнки, залишені священиками та відвідувачами собору.

Ці написи та малюнки мають загальноприйняту назву — графіті. Кількість графіті та малюнків (збереглися понад 300) свідчать про високий рівень писемності в Київській Русі. Найпомітнішим дослідником та відкривачем більшості графіті був історик Сергій Висоцький[1].

Найперше — це цінні знахідки давньоруської письменності, оскільки найдавніші з них виконані не кирилицею, а глаголицею.

Автограф Володимира Мономаха

І, незважаючи на широке розповсюдження кирилиці, створеної Кирилом та Мефодієм та використовуваної для церковних текстів, знайдені численні написи глаголицею, свідчать про те, що загал ще довгий час не сприймав штучно вигадану писемність.

Графіті містять цінні відомості про різні сторони життя Київської Русі — зокрема збереглися записи про смерть Ярослава, автограф Володимира Мономаха, запис про мирний договір, укладений наприкінці XI ст. між князями Святополком Ізяславичем, Володимиром Мономахом та Олегом Святославичем на р. Желані (зараз — Жуляни), купівлю княгинею, дружиною Всеволода Ольговича, Боянової землі (середина ХІІ ст.).

Також відоме графіті дружини князя Ізяслава Ярославовича Гертруди-Олісави: «Господи помози рабі своєй Олісаві Святополчі матері, руський княгині».

Оскільки більшість графіті писалась простими, хоч й письменними, жителями давнього Київа, то нині вони є одним з найдостовірніших джерел про давньоруську мову, тобто мовою якою розмовляли жителі Київської Русі, на відміну від принесеної книжної церковнослов'янської мови. Аналіз давніх надписів засвідчує, що їм притаманні багато рис сучасної української мови.[2]

[ред.] Іконостас

Іконостас Софійського Собору 1747 року

В ХІ ст. під час будівництва Собору вівтар був відокремлений загального приміщення лише невисокою передвівтарною огорожею, виготовленою з мармуру.

Перший іконостас був виготовлений та встановлений під час перебудови Собору Митрополитом Петром Могилою у 1637-1638 роках.

Під час великої перебудови XVIII зміни в бік бароко торкнулися і інтер'єру Собору. Виконаний у цьому стилі дерев'яний позолочений іконостас був виготовлений в 1747 році українськими майстрами і є чудовим взірцем різьблення по дереву та станкового живопису. Іконостас мав 3 яруси, з яких до цього часу зберігся тільки нижній, оскільки в 1935-1937 роках більшовики зруйнували та спалили вісім барокових іконостасів, бічних вівтарів та верхні яруси головного вівтаря.

Окремою цінністю в іконостасі були виготовлені із срібла та позолочені царські врата, виготовлені відомими київськими золотарями Петром Волохом, Іоанном Завадовським та Петром Тараном у 1747—1750 роках.

Врата простояли в Соборі 184 роки, аж до 1934 року, коли більшовики розпорядилися розрізати їх на шматки (що б легше було винести з Собору та переплавити) та відправити в резервний фонд дорогоцінних металів.

Випадково кілька фрагментів воріт 1977 році знайшли у запасниках Києво-Печерської лаври, де в сталінські роки було розміщене т.зв. Музейне містечко. Туди зі всієї України звозили конфісковані церковні цінності, які в основному переплавляли на метал.

Вдалося з'ясувати, що уцілілі частини врат потрапили туди з резервного фонду дорогоцінних металів у 40-і роки минулого століття. Інші, ймовірно, були переплавлені.

В рядянські роки реставрувати врата не вдалося, бо Москва не дала дозволу на купівлю 2,2 кг. срібла необхідних на реставрацію вцілілих частин.

Зараз царські ворота відреставровані, їх повернули на своє колишнє місце.

[ред.] Некрополь

Софія Київська з давніх часів слугувала усипальницею князів і вищого духовенства. Некрополь Св. Софії, що містив десятки поховань як у соборі, так і на його подвір'ї, є найдавнішим і охоплює найдовший за часом існування період в історії України (1054—1995). Більшість імен тих, хто похований у Софійському некрополі, невідома, однак ідентифіковані поховання свідчать про те, що тут знайшли притулок видатні діячі національної історії.

І — давня зовнішня північна галерея; І а — східна частина давньоруського паракліса, що входив до складу усипальні Ярослава; каплиця-усипальня Володимира часів Петра (Могили); І б — західна частина паракліса; І а, б — Благовіщенський вівтар (з кінця XVII ст.); вівтар Св. Іоанна Предтечі (з першої чверті XIX ст.); І в — вівтар на честь Собору Св. Іоанна Предтечі (з кінця XVII ст.); Стрітенський вівтар (з першої чверті XIX ст.); II — давня внутрішня північна галерея; Володимирський вівтар (з часів Петра (Могили)); II а — давня каплиця-усипальня Ярослава; II б — давня усипальня Всеволодовичів; III — Георгіївський вівтар; IV — вівтар Св. Апостола Петра; V — центральна нава; VI — вівтар Святих Якима та Анни; VII — Михайлівський вівтар; VIII — давня внутрішня південна галерея; вівтар Святих Антонія і Феодосія (з кінця XVII ст.); IX — давня зовнішня південна галерея; IX а — каплиця-усипальня Св. Макарія часів Петра (Могили); IX а, б — Успінський вівтар (з кінця XVII ст.); IX б — склеп XVIII ст. з похованнями Митрополитів; IX в — вівтар Дванадцяти Апостолів — капелла Івана Мазепи (з кінця XVII ст.); X — давня внутрішня західна галерея; XI — давня зовнішня західна галерея; XI а — хрестильня кінця XI — початку XII ст., вбудована в галерею; XI б — нартекс, побудований наприкінці XIX ст. на місці зруйнованої галереї.

1 — саркофаг Ярослава Мудрого; 2 — саркофаг Володимира Мономаха; 3 — первісне місце раки Св. Макарія; 4 — поховання Сильвестра (Косова); 5 — поховання Гедеона (Святополка Четвертинського); 6 — вхід до Митрополичого склепу XVIII ст.

У склепі XVIII ст. поховані Митрополити: 7 — Рафаїл (Заборовський); 8 — Арсеній (Могилянський); 9 — Гавриїл (Кременецький); 10 — Самуїл (Миславський); 11 — Ієрофей (Малицький); 12 — Серапіон (Александровський);

Поховання вищого духовенства XIX ст. у зовнішній північній галереї: 13 — о. Іоанн Леванда; 14 — Митрополит Євгеній (Болховітінов); 15 — Митрополит Платон (Городецький).

[ред.] Цікаві факти

  • Найстарішою спорудою Києва вчені називають саме собор Св Софії.
  • У 2009 році ЮНЕСКО внесла 1000-річчя заснування Софії Київської до Календаря пам'ятних дат на 2011 рік.[3]

[ред.] Див. також

[ред.] Примітки

[ред.] Посилання

Commons
ВікіСховище має мультимедійні дані за темою:

 

24 вересня, 2011 11:43  ▪  

Керівники України зібралися на святкування 1000-річчя Софії Київської

Керівництво України зібралося на Софійській площі в Києві в суботу, щоб відзначити 1000-річчя Софії Київської.

На захід прибули президент Віктор Янукович, прем'єр-міністр Микола Азаров, міністри українського уряду, представники Адміністрації Президента, а також голова Верховної Ради Володимир Литвин, глава Київської міської державної адміністрації Олександр Попов, перший президент України (1991-1995) Леонід Кравчук та представники різних християнських конфесій України.

У своєму виступі Янукович зазначив, що Софійський собор у Києві є символом свободи і єдності України.

"Завжди Софія Київська була центром тяжіння для тих, хто боровся за свободу і єдність України. І ми повинні пам'ятати, що саме отут в 1991 році Всеукраїнське народне віче підтримало акт про державну незалежність України", - заявив президент.

При цьому Янукович зазначив, що, починаючи із часів заснування, у період Київської Русі, Софійський собор виконував роль духовного, культурного, просвітницького, політичного центру, і в подальшій історії завжди відновлювався після руйнувань, втілюючи незламність православ'я.

Президент також подякував працівникам Національного заповідника "Софія Київська" за внесок у збереження культурної спадщини.

На Софійській площі пройшов концерт, на якому виступили церковні та світські хори. На площі зібралося понад 500 осіб з національними прапорами.

Нагадаємо, розпорядженням Кабінету міністрів № 552-р від 9 червня 2011 цілісний майновий комплекс Національного заповідника "Софія Київська" передано в сферу управління Міністерства культури. Собор Софії Київської та пов'язані з ним монастирські споруди входять до списку ЮНЕСКО.

У серпні Кабінет Міністрів виділив Міністерству культури 17,45 млн гривень на здійснення заходів щодо святкування 1000-річчя заснування Софійського собору й проведення протиаварійних і ремонтно-реставраційних робіт в Андріївській церкві в Києві.

1000-річчя Софії Київської: Янукович назвав її символом свободи і єдності

Президент зазначив, що, починаючи із часів заснування, у період Київської Русі, Софійський собор виконував роль духовного, культурного, просвітницького, політичного центру.
Президент Віктор Янукович вважає, що Софійський собор у Києві є символом свободи і єдності України. Про це він заявив, виступаючи на урочистостях з нагоди 1000-річчя Софійського собору.
"Завжди Софія Київська була центром тяжіння для тих, хто боровся за свободу і єдність України. І ми повинні пам'ятати, що саме отут в 1991 році Всеукраїнське народне віче підтримало акт про державну незалежність України", - сказав Президент.
При цьому Янукович зазначив, що, починаючи із часів заснування, у період Київської Русі, Софійський собор виконував роль духовного, культурного, просвітницького, політичного центру, і в подальшій історії завжди відновлювався після руйнувань, втілюючи незламність православ'я.
Президент також подякував працівникам Національного заповідника "Софія Київська" за внесок у збереження культурної спадщини.
В урочистостях також беруть участь прем'єр-міністр Микола Азаров, голова Верховної ради Володимир Литвин, колишній президент (1991-1994) Леонід Кравчук, голова Київської міської державної адміністрації Олександр Попов, міністри, представники Адміністрації президента, духівництво.
Нагадаємо, у серпні Кабінет міністрів виділив Міністерству культури 17,45 млн гривень на здійснення заходів щодо святкування 1000-річчя заснування Софійського собору й проведення протиаварійних і ремонтно-реставраційних робіт в Андріївській церкві в Києві.
http://tsn.ua/ukrayina/1000-richchya-sofiyskogo-soboru-yanukovich-nazvav-yogo-simvolom-svobodi-i-yednosti.html
Урочисті заходи в заповіднику 22 вересня

21 вересня 2011 року до свята 1000-річчя Софії Київської відбулися: відкриття після реставрації пам’ятки XVIII cт. – Брами Заборовського, презентація проекту «Ангели Софії Київської» та висадження дерев на честь 1000 – річчя заснування Софії Київської.
Брама Заборовського – пам’ятка архітектури національного та світового значення побудована за проектом видатного архітектора Іоганна-Готфріда Шеделя. Браму було споруджено між 1731−1745 рр. як західний парадний в’їзд на територію митрополичого двору, з боку Золотих воріт. Свою назву вона дістала від імені замовника – Київського митрополита Рафаїла (Заборовського). Брама Заборовського входить до системи муру південно-західної частини території ансамблю Софійського собору. Розташована паралельно західному фасаду Будинку митрополита вона формує разом з ним митрополичий двір. У сучасній містобудівній ситуації пам’ятка оточена високою фронтальною забудовою Георгіївського провулку. Проте завдяки своїм неперевершеним бароковим формам, понині залишається його основною архітектурною домінантою.
Сучасна Брама Заборовського – це відбудована під час реставраційних робіт 2007–2009 рр. будівля з автентичним західним фасадом. Відбудова приміщень кордегардії з арковим проїздом здійснена на первісних фундаментах з повним відтворенням барокових форм пам’ятки. Рівень ґрунту біля західного фасаду брами понижено до рівня первісного, внаслідок чого пам’ятці повністю повернули початкові пропорції та її функція західного входу на подвір’я Софійського собору була відновлена.
Брама Заборовського – одна з небагатьох збережених кам'яних будівель української цивільної архітектури ХVІІІ ст., вирішених у традиціях архітектурного стилю бароко. Вона є невід’ємною і важливою частиною ансамблю Софійського собору, який внесено до Списку об’єктів всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Поряд з цим відбулася презентація «Квітково-Ангельської феєрії», створеної з робіт Миколи Білика, В’ячеслава Гутирі, Надії Козак, Олени Козак, Сергія Козака, Олександра Козака, Зінаїди Ліхачової, Андрія Курила та Луїзи Черешкевич, а також презентація «Казково-Ангельської феєрії», створеної видавництвом «А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га» та Іваном Малковичем.
Проект «Ангели Софії Київської» розпочався 19 вересня 2007 року, на свято Михайлового чуда, зі старту проекту «Відтворення постаті Архистратига Михаїла і воздвиження її на шпиль Південної вежі Національного заповідника «Софія Київська», на реалізацію якого знадобилось довгих три роки і зусилля багатьох науковців, митців, благодійників та меценатів, а також просто небайдужих людей.
Протягом 2008 року Громадською організацією «Асоціація «Український бурштиновий світ», Міжнародним благодійним фондом «Українська родина», Центром ділового і культурного співробітництва «Країна - Україна» спільно з Національним заповідником «Софія Київська» було створено Галерею Ангелів, відкриту в Митрополичих палатах Святої Софії і презентовану найширшому загалу відвідувачів: від Короля і Королеви Швеції до вихованців Бучанської школи - інтернату.
А 1 жовтня 2010 року відбулася довгоочікувана подія: воздвиження на шпиль відтвореної постаті Архістратига Михаїла, який тепер увінчує Південну вежу Національного заповідника «Софія Київська».
Відродження Брами Заборовського, шедевра українського бароко, Національним заповідником «Софія Київська» дало можливість облаштувати в споруді, що свого часу була тріумфальним в’їздом до Митрополичих палат, «Галереї Ангелів», нові експозиції які було презентовано Радою Фундаторів проекту: Квітково-Ангельська Феєрія» від дизайн-студії «Український бурштиновий світ» і художниці Зінаїди Ліхачової, майстра художнього скла Андрія Курила, київської родини скульпторів – керамістів Козаків та відомої скульпторки Луїзи Черешкевич; «Казково – Ангельська Феєрія» від дизайн студії «Український бурштиновий світ», видавництва «А-БАБА-ГАЛА-МАГА» та арт-майстерні «Самодєлкі» (samodelki.com.ua).
Ця шляхетна справа з відновлення духовного зв’язку поколінь є внеском у скарбницю української культури та знаковим проектом для Києва як міста і столиці Української держави.
У День Різдва Пресвятої Богородиці друзі і гості віковічного Храму Премудрости Божої поринули душею до духовно – сакральних таїнств Святої Софії, пройшлися Ангельськими Садами, де торкнулися рукою до створеної скульптором В’ячеславом Гутирею постаті Архістратига Божого Михаїла, який є вічним стражем Святої Софії та нашого рідного міста.
Портрет Рафаїла Заборовського, виконаний з українського бурштину, переданий Радою Фундаторів проекту в дар Національному заповіднику «Софія Київська» для постійного експонування в приміщенні Брами Заборовського спонукає нас поклонитись славному Митрополитові та пізнати «життєві подвиги» цього «світильника істинного».

Свята Софія Київська: пристрасті довкола ювілею

За легендами, які вперто долають століття, доки стоїть Свята Софія – стоятиме і Київ, а разом із ним і вся Україна. Але в останні роки довкола унікальної пам’ятки вирують пристрасті, в яких переплелось усе: новітні наукові досягнення та старі, радянської доби, ідеологеми, інтереси чиновників та забудовників і науковців та киян


Двобій «засновників»: Володимир чи Ярослав?

Навряд чи хтось має сумніви, що Свята Софія має повне право перебувати у Списку світової спадщини ЮНЕСКО, адже це єдиний у нашій частині світу християнський храм ХІ сторіччя, в якому збереглись унікальні фрески та мозаїки тих віддалених часів… Але є суттєвий нюанс щодо точного датування, який і спричинив наукову (ба більше – ідеологічну!) суперечку: коли точно засновано Софію?

Директорка Національного заповідника «Софія Київська» Неля Куковальська каже, що одні письмові джерела (літописи) датують заснування храму 1017 роком, інші – 1037-м. «Дискусія триває понад 200 років, але жоден із диспутантів ніколи «не виводив» створення Святої Софії за межі княжіння Ярослава Мудрого. Це зрозуміло, тому що науковці керувалися свідченнями літописів про створення храму саме Ярославом. Тим часом, якщо уважно прочитати написи на стінах собору, вдивитися у портрети християнських святих, можна отримати іншу відповідь», – пояснює Неля Куковальська. Багаторічне комплексне дослідження архітектури, монументального живопису, графіті Софії Київської дало змогу висунути та обґрунтувати концепцію закладення собору у часи княжіння Володимира Великого – 1011 року, а завершення будівництва храму його сином – Ярославом Мудрим – 1018-го.

Автор концепції раннього датування професор Надія Нікітенко розповідає: «Я вивчаю храм понад 30 років і вважаю, що концепцію 1000-ліття Софії підтверджують виявлені в останні роки ранні графіті – написи на фресках собору, датовані 1018 – 1019 – 1022 – 1028 – 1033 роками. Їхня наявність спростовує літописну дату заснування або ж закінчення будівництва храму 1037 року, яку донині обстоюють окремі історики. На час створення графіті храм уже було відкрито, в ньому служили, там збиралися люди». Працівник Національного заповідника «Софія Київська» В’ячеслав Корнієнко продовжує вивчати графіті. За його словами, на українську та міжнародну спільноту чекає ще багато цікавих «новинок» від київської святині. Серед іншого, вчений сподівається дослідити графіті старовірменською, але для цього потрібні знавці вірменської мови та культури, а коштів запросити науковців із Вірменії заповідник не має…

З новим датуванням храму не погоджується відомий історик, дослідник Київської Русі, директор Інституту археології академік Петро Толочко: його головний аргумент – свідчення давніх літописів. «У відомій «Повісті врем’яних літ» під 1037 роком чітко записано: «заложи Ярослав город великий, у него же града суть Златая врата; заложи же и церков святия Софья, митрополію…» А за Новгородським літописом, Ярослав заклав храм «Святая Софья в Киеве» 1017 року. Отже, у цей період, від 1017 до 1037 року, і було збудовано Святу Софію Київську», – пояснює Петро Толочко.

Портрети проти… портретів

Надія Нікітенко наводить ще один аргумент на користь концепції тисячоліття Софійського собору – портрети на стінах храму: «Візьмемо до уваги груповий портрет князівської родини у центральному нефі Святої Софії, зафіксований 1651 року голландським художником Абрагамом ван Вестерфельдом. Спочатку вважали, що на цьому фресковому портреті зображені Ярослав, його дружина Ірина-Інгігерда та їхні діти. Однак досі не знайдено жодних записів на підтвердження цього, і у фресках є певна невідповідність: старші діти князя зображені практично дорослими, але ж відомо, що найстарший син князя Ярослава Мудрого народився 1020 року… В такому разі, хто намальований на портреті?» Науковці припускають, що на фресці все-таки Володимир Великий та його дружина, візантійська принцеса (царівна) Анна. «Князь і княгиня зображені у царських шатах, з коронами – так вбраний Володимир і на своїх монетах, так зображено Анну на літописних мініатюрах… А тому я вважаю, що на фресці зображено великий вхід до Софійського собору родини Володимира, що символізує хрещення Русі», – наголошує Нікітенко. За її словами, на портреті є і маленький Ярослав: як найстарший син, він іде одразу за батьком…

Натомість Петро Толочко наполягає: згідно з давніми писемними пам’ятками, у храмі маємо фресковий портрет Ярослава Мудрого та його родини. «Не думаю, що слід спотворювати зафіксоване стародавніми літописами», – каже він. Науковець звернувся до українських та закордонних колег (переважно російських) з проханням надати свою експертну оцінку версії науковців з Софійського заповідника. Донині більшість іноземних фахівців не надали відповіді академіку – у світі практично немає спеціалістів такого рівня, котрі були би спроможні стати арбітрами у суперечці між Інститутом археології та Національним заповідником «Софія Київська»: адже і Надія Нікітенко, і Петро Толочко чи не все наукове життя присвятили вивченню унікальної пам’ятки…

І що ще цікавіше: допоки українські науковці чубляться, світ готовий визнати нашу святиню древнішою більш як на 20 років. Так, ЮНЕСКО,ознайомившись з результатами новітніх досліджень у Святій Софії, на своїй 35-й сесії Генеральної Асамблеї (жовтень 2009 року) внесла 1000-річчя Софійського собору до Календаря пам’ятних дат для відзначення 2011 року. Незабаром у штаб-квартирі організації у Парижі відкриється фотовиставка, присвячена українській святині (і чи лише українській?).

«Осучаснення Києва» проти збереження київських святинь

Допоки науковці обмінюються аргументами на користь тієї чи іншої дати заснування та побудови храму Святої Софії, київські чиновники успішно провадять кампанію з її… спотворення, або ж навіть руйнування. Протягом останнього десятиліття, всупереч чинному та міжнародному пам’ятко-охоронному законодавству та стандартам ЮНЕСКО, сучасні інвестори ділять «золоті квадрати» київської землі і вперто намагаються побудувати сучасні елітні житлові та ділові споруди. Але, як стверджують історики й архітектори, таке осучаснення Києва може знищити його святині.

Народний депутат України Кирило Куликов у 2009–2010 роках очолював Парламентську тимчасову слідчу комісію у справах незаконної забудови історичної частини Києва. Під час розмови з українськими та польськими журналістами він розповів: «Ми «нарили» близько сотні фактів щодо того, що незаконно дозволене будівництво довкола Святої Софії (не лише самого храму, а і його охоронної зони) справді становить небезпеку для святині! До речі, під загрозою перебувають і такі унікальні об’єкти української та світової спадщини, як Києво-Печерська Лавра, міський заповідник «Київська фортеця» та легендарна гора Щекавиця». Схема «окупації» території довкола Софії та у буферній (охоронній) зоні заповідника така: чиновник проводить потрібне для інвестора рішення, відтак відбувається приватизація ділянки землі під забудову, або ж доводиться до повного руйнування викуплена інвестором у міста старовинна споруда, на місці якої будується сучасний архітектурний монстр. А якщо цей монстр стоїть в охоронній зоні Святої Софії, то це вже проблема національної безпеки, тому що йдеться про об’єкти, включені до Списку світової спадщини ЮНЕСКО! І тут на сполох б’ють уже усі разом – і Національний заповідник «Софія Київська», й Інститут археології, і Міністерство культури України, і київська громада.

Забудови у безпосередній близькості до Святої Софії спричинили критику і з боку світової спільноти. «Фактично в разі подальшої забудови територій поруч із цими святинями, і Свята Софія, і Лавра можуть бути виключені зі списку ЮНЕСКО», – повідомляє речник Міністерства закордонних справ України Олег Волошин. Уряд і експерти Національної комісії у справах ЮНЕСКО нещодавно зустрічалися з керівниками Української будівельної асоціації (яка об’єднує потужні будівельні компанії та є одним із розробників нових правил міської забудови, підданих гострій критиці Президентом та міськими громадами) та лідерами фракцій у Київській міській раді: обговорювали проблеми забудови історичної частини Києва, ризики, що внаслідок цього виникли перед пам’ятками історії та культури міста. «Жодних конкретних рішень ми не ухвалили, але принаймні одне одного почули і порозумілися», – прокоментував журналістам підсумки зустрічі голова Київської міської держадміністрації Олександр Попов.

Тим часом, на території Заповідника «Софія Київська» виявлено порушення геологічного характеру. Голова Державної служби охорони пам’яток Віктор Вечерський розповідає: «Забудови у безпосередній близькості до комплексу Святої Софії призвели до геологічних порушень. Довкола храму Святої Софії помітні зміщення ґрунтів, що становить небезпеку для храму». Нині, згідно з рішенням Київського апеляційного суду, заборонено будівництво елітного житлового комплексу по вул. Гончара, яке ведеться у захисній зоні заповідника. Але мешканці сусідніх будинків, організовані в громадську ініціативу проти забудови історичної частини міста, у соціальних мережах щодня розміщують знімки з будівельного майданчика. Отже, будівельні роботи тривають.

Ситуацію із забудовою довкола Софійського храму депутат Київської міськради, голова комісії у справах культури Олександр Бригинець пов’язує не лише із «золотими квадратами» землі в центрі столиці, а й із… ментальністю нинішніх інвесторів та чиновників. «Їх не цікавить, чи витримає урбаністичний тиск Софійський собор, тому що для більшості з них Київ – це не рідне місто, не столиця України, а місце, де вони заробляють шалені гроші. Ці люди, від яких залежить місто, чужі для нього, а воно – для них». Так само чужа для багатьох українських політиків і чиновників і сама унікальна пам’ятка – храм Святої Софії Київської.На відміну від своїх закордонних колег вони не вважають за честь відвідати собор, постояти в тиші і, ніби на машині часу, перенестись на тисячу років тому, пильно вдивитись в очі святих, зображених на фресках та мозаїках храму.

 

УПЦ МП знову проситиме у держави дозволу проводити богослужіння у Софії Київській

Українська Православна Церква Московського Патріархату звертатиметься до держави з проханням надати дозвіл на здійснення в Софії Київській Божественної Літургії Блаженнішому Митрополиту Київському і всієї України Володимиру. Про це в заявив прес-секретар Предстоятеля УПЦ МП протоієрей Георгій Коваленко.

"Для Української Православної Церкви не є принциповим питання про те, якому з міністерств буде підкорятися Національний музей-заповідник "Софія Київська", - зазначив прес-секретар Предстоятеля УПЦ.

 

"Для нас завжди було загадкою, чому Національний Києво-Печерський заповідник підпорядковується Міністерству культури, а Національний заповідник "Софія Київська" - Міністерству регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства? Тому рішення Громадської гуманітарного ради при Президентові вважаємо логічним. При цьому підкреслю, що для УПЦ - це не принципово. Для нас важливо, щоб у "Софії Київській" з дотриманням усіх музейних приписів і норм хоча б кілька разів на рік відбувалося богослужіння", – сказав протоієрей Коваленко.

 

За його словами, для УПЦ "Софія Київська" – це не лише музей, але й давній кафедральний собор київських митрополитів. "Тому ми будемо, як і раніше, продовжувати звертатися до держави (тепер вже до Міністерства культури) з проханням хоча б раз на рік дозволити Блаженнішому Митрополиту Київському і всієї України Володимиру здійснювати в Софії Київській Божественну Літургію", – додав прес-секретар Предстоятеля УПЦ.

 

Раніше голова Інформаційного управління Київської Патріархії єпископ Євстратій (Зоря) заявив, що статус "Софії Київської" змінювати не треба, бо перепідпорядкування даного храму посилить міжконфесійне протистояння.

 

Довідка Тижня

 

Раніше ЗМІ повідомили про те, що 22 грудня Гуманітарна рада при Президентові України обговорювала питання щодо передачі собору Софії Київської заповіднику «Києво-Печерська Лавра». Однак заступник голови адміністрації президента Ганни Герман спростувала цю інформацію.

  

За її словами, на засіданні ради йшлося про те, щоб передати Національний заповідник "Софія Київська" під патронат Міністерства культури, оскільки цей заповідник, як і "Києво-Печерська лавра", знаходяться у списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО під одним реєстраційним номером. Нагадаємо, що Софія підпорядковується Міністерству регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства, а Лавра - Мінкультури.

  

Глава УПЦ КП Філарет висловив побоювання, що підпорядкування заповідника Міністерству культури було ініційоване з метою подальшого надання його храмів та приміщень для використання УПЦ (МП), про що вже йшлося у листах Митрополита Володимира (Сабодана) влітку 2010 року.

  

У зверненні до президента та прем'єра Філарет, зокрема, зазначив, що рішення про надання храмів і приміщень Софії Київської у користування може бути прийняте лише, якщо буде надано право почергового богослужіння для християнських церков, або після утворення в Україні єдиної Помісної Православної Церкви.

 

У свою чергу глава Української греко-католицької церкви кардинал Любомир Гузар надіслав відкритий лист на ім'я президента Віктора Януковича із проханням не допустити до передачі собору УПЦ МП, виключивши при цьому УГКЦ, УПЦ КП та УАПЦ.

 

Буквально наступного дня після засідання Гуманітарної ради відбувся Синод УПЦ МП, який створив комісію із «святкування 1000-літнього ювілею Софійського Собору»

 

Вперше у незалежній Україні про зміну статусу Софіївського собору і передачі його УПЦ (МП) заговорили одразу після першої перемоги Леоніда Кучми на президентських виборах. Проте Кучма захистив Софію статусом «національний», а також зумів зберегти Лаврські музеї.

 

Вдруге про можливе надання Софії у користування якійсь Церкві заговорили після обрання президентом Віктора Ющенка. Однак і цього разу собор не був переданий для богослужінь нікому.

 

Обмежилися лише проведенням у Софійському соборі «Молитов за Україну», за участю членів Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій, та деяких інших урядових заходів. Зокрема, у 2008 році вечірню службу у Святій Софії відправив Вселенський Патріарх Варфоломей I, який приїхав до Києва з приводу святкування 1020-ліття Хрещення Русі.

 




Создан 25 сен 2011



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником