Акт 30 червня 1941 р. у Львові

 

Акт 30 червня 1941 р. у Львові




У Львові відзначать відновлення державності та день народження Романа Шухевича
30 червня 2011 року у Львові пройдуть заходи з відзначення 70-ї річниці проголошення Акта відновлення української державності та з нагоди 104-ї річниці від дня народження Головного Командира УПА Романа Шухевича.

Про це ЗІКу повідомила прес-служба ЛОР.
О 10.00 керівництво області покладе квіти до меморіальної дошки на будинку, в якому народився Головний Командир УПА Роман Шухевич (вул. Довбуша, 2, бічна вул. Кривоноса).
О 15.00 на Кортумовій горі на могилі членів ОУН, розстріляних нацистами, відбудеться панахида. Голова обласної ради Олег Панькевич покладе до могили квіти.
О 16.00 на площі Ринок розпочнеться театралізоване відтворення історичних подій червня 1941 року.
О 17.00 – урочисте віче. Закінчаться урочистості святковим концертом.

Коментарі

Додати коментар

        Богдан Рясне11:36 01.07.11
        Читаю ось такі звинувачувальні коменти і думав: як би добре було, щоб хоч 1 % з того, що ось ці г. нам закидають у вину - і було в дійсності зараз... А то таке все ніяке.
        Ремез06:18 30.06.11
        Львов с его праздниками людоедов, напоминает племя из джунглей. Вокруг запалной, кто поддержит ваши поклонения бендерам, щухевичам и прочим колегам фашистов? Никто! То что вас называют все придурками вам нравится, потому что хоть так вы отличаетесь от остальных, нормальных людей. Время пройдёт и либо развалится Украина, либо все сразу станут умными (шучу), но разваляют ваши памятники людоедам и даже будет (может быть) стыдно, но будет поздно. Украина искуственное образование, и со временем исчезнет.
        Баo (продовження)20:17 29.06.11
        5 липня 1941 р. був заарештований у Кракові Степан Бандера. За словами Я. Стецька, на нього було "накладено почесний арештеренгафт". Даремно Стецько 3 і 4 липня посилав вірнопіддані листи - привітання Адольфу Гітлеру, Герману Герінгу, Іоахіму Ріббентропу, Беніто Муссоліні, навіть фюреру іспанських фашистів Франціско Франко та поглавнику хорватських усташів Анте Павелічу з визнанням щирої вірності ідеям фашизму та з надією отримати підтримку бандерівській затії. 7 липня довелося також писати на ім'я І. Ріббентропа, міністра закордонних справ імперської Німеччини, "виправдальну заяву". Але нічого не допомогло. Гітлерівці вимагали негайно припинити самоініціативу "націоналістичного ентузіазму" й відмовитися від вчиненої акції.
        Дев'ятого липня о 4-ій годині дня "прем'єра" Стецька заарештувало гестапо. Йому відверто сказали, що все це діється "за дорученням Райхсрегірунгу" (тобто імперського уряду) та що він має негайно прибути в Берлін. Стецька було відвезено в будинок львівського гестапо. "На вечерю гестапо принесло... какао з хлібом", - зазначив поверженйй "прем'єр"
        Баo20:14 29.06.11
        Ось він, пункт 3 "Акту 30 червня 1941-го":
        "Відновлена (в інших варіцтах - "новопостаюча" - В.М.) Українська Держава буде тісно співдіяти з Націонал-Соціялістичною Великонімеччиною, що під проводом Адольфа Гiтлєра творить новий лад в Європі й світі та допомагає українському народові визволитися з-під московської окупації.
        Українська Національно-Революційна Армія, що творитисьме на українській землі, боротисьме дальше спільно з союзною німецькою армією проти московської окупації за Суверенну Соборну Українську Державу і новий лад у цілому світі."
        1 липня 1941 р. голову "уряду" Ярослава Стецька було попереджено негайно згорнути і "розв'язати" цю затію. "Уряд" бандерівців, по суті, проіснував неповний тиждень, якщо тільки можна його діяльність назвати "урядуванням". Як писав у своїх спогадах Я. Стецько," 5 липня 1941р. відбулася нарада в головній квартирі Гітлера в справі нашого уряду і державності у приявності Кайтля, Ріббентропа, Гіммлера, Канаріса. На нараді після декількох хвилин Гітлер вирішив, незважаючи на пересторогу Канаріса, що "українські націоналісти -це фанатичні борці і ідеї української державності не можна легковажити", а, звертаючись до Гіммлера: "Parteigenosse Himmler, machen Sie Ordnung mit dieser Bande!" ("Партайгеноссе Гіммлер, наведіть порядок з цією бандою!"1 липня 1941 р. голову "уряду" Ярослава Стецька було попереджено негайно згорнути і "розв'язати" цю затію. "Уряд" бандерівців, по суті, проіснував неповний тиждень, якщо тільки можна його діяльність назвати "урядуванням". Як писав у своїх спогадах Я. Стецько," 5 липня 1941р. відбулася нарада в головній квартирі Гітлера в справі нашого уряду і державності у приявності Кайтля, Ріббентропа, Гіммлера, Канаріса. На нараді після декількох хвилин Гітлер вирішив, незважаючи на пересторогу Канаріса, що "українські націоналісти -це фанатичні борці і ідеї української державності не можна легковажити", а, звертаючись до Гіммлера: "Parteigenosse Himmler, machen Sie Ordnung mit dieser Bande!" ("Партайгеноссе Гіммлер, наведіть порядок з цією бандою!"
        5 липня 1941 р. був заарештований у Кракові Степан...


Святкування 70-ї річниці прголошення Акту відновлення Української Держави 30 червня 1941 року
Ігор Бурдяк | 29.06.2011 23:33

Акт був проголошений в окупованому німецькими військами Львові Українськими Національними Зборами.

Святкування 70-ї річниці прголошення Акту відновлення Української Держави 30 червня 1941 року
На завтра, 30 червня 2011 року в рамках святкування передбачені такі заходи:

16.00 – Театралізоване дійство (реконструкція) про події 1941 року.
17.00 – Мітинг-концерт "Від акту відновлення Держави до 20-річчя Незалежності".
Місце проведення: м. Львів, пл. Ринок, 1

Історична довідка:
30 червня 1941 р. в будинку "Просвіти" у Львові було проголошено Акт відновлення Української Держави 30 червня 1941 р..
На башті Князівської гори було піднято національний прапор. Львівська радіостанція повідомила про Акт населення України і передала благословіння митрополита Андрія Шептицького з цієї нагоди. На цій події були присутні понад 100 чільних представників зі всієї України, а також представник УГКЦ Йосиф Сліпий.
Акт 30 червня 1941 р. засвідчив усьому світові і, зокрема, Німеччині, що український народ є законним господарем на своїй землі і буде її боронити власними силами перед кожним, хто намагатиметься потоптати волю України.
Звістку про відновлення Української держави понесли в Східну Україну 6 тисяч бандерівців, розділених на три похідні групи.
Незважаючи на заявлену в акті лояльність до Німеччини, 5 липня 1941року гестапівці заарештували С. Бандеру, Я. Стецька, а також близько 300 членів ОУН, з яких 15 було розстріляно. Довідавшись про Акт проголошення самостійної України, Гітлер видав наказ негайно знищити рух Бандери:
Айнзацкомандо С/5 СБ і СД. – О. У. 25 листопада 1941. – Команда – Денний Наказ ч. 12432/41. Г. Р. С. До станиць: Київ, Дніпропетровськ, Миколаїв, Рівне, Житомир, Вінниця. Відносно: Організація Бандери.
"Стверджено поза всяким сумнівом, що організація Бандери готує повстання в Рейхскомісаріаті /Україна/ з метою встановлення самостійної української держави. Всі члени Організації Бандери мають бути негайно заарештовані і після суворих допитів таємно ліквідовані під претекстом грабежів".
Таємне! Звіт про події в Україні, ч.164. Осідок: Київ
"Захоплені друковані матеріали та зізнання заарештованих в міжчасі різних людей Бандери доказують ще раз, що є неможливим притягнути членів організації Бандери до якоїсь позитивної співпраці з німецькими чинниками. Залишається тільки вирішений шлях безпощадного винищення цієї організації".
Січень 1942 р., повідомлення ч. 9
"В липні 1941 р. у розповсюдженій відозві українського лейтенанта Леґенди був заклик організувати українську збройну силу. Для цього належить захоплену зброю совєтської армії не здавати німцям, але магазинувати для тієї запланованої української армії. Згідно з цими дорученнями, ОУН діє до сьогодні".
Повідомлення ч. 10, 3.07.1942 р.
"У Києві захоплено летючку ОУН під проводом Степана Бандери з організаційними дорученнями. Там на вступі сказано: "Завдання, що стоїть перед українським народом: Створити самостійну національну державу. Без власної держави, уряду і війська немає вільного життя для українського народу!"
Повідомлення ч. 26, 23 жовтня 1942 р.
"Організація Бандери зайняла явно бойове становище проти Німеччини і змагає всіми засобами, включно зі збройною боротьбою, до відновлення самостійності України".
Цей документ згодом відіграв важливу роль на Нюрнберзькому процесі, і ОУН-УПА була визнана цілим цивілізованим світом воюючою стороною.
На ультиматум Гітлера – відкликати Акт Відновлення Української Держави – провідник ОУН Степан Бандера, прем'єр уряду Ярослав Стецько і голова УНК Володимир Горбовий відповіли відмовою, і потрапили до концтабору Заксенгаузен.
Найбільша трагедія народу – це втрата своєї державної незалежності. Бездержавний народ присуджено до знищення. Тому боротьба за національне визволення, відновлення й будову власної незалежної держави – завжди священна.
Акт відновлення Української Держави, проголошений 30 червня 1941 р. у Львові, – важлива історична подія в житті нашого народу. Розглядаючи докладніше його значення для тогочасного періоду національно-визвольної боротьби в Україні, приходимо до безсумнівного висновку про те, що проголошення відновлення Української Держави:
1) було логічним завершенням багаторічного етапу визвольних змагань українського народу 20-х – початку 40-х років XX ст.;
2) продемонструвало волевиявлення українського народу до самостійного державного життя, що яскраво виявилось в утворенні органів української влади на всіх рівнях;
3) відродило державницькі традиції українського народу.
На початку війни німецькій військовій пропаганді вдалося обіцянками про відновлення української державності, створення національної армії позитивно впливати на червоноармійців, і вони сотнями тисяч утікали з Червоної Армії у надії потрапити до своєї рідної армії. Вороже ж ставлення німців до Акту відновлення української державності відкрило всім очі на справжні наміри німців, і Україна із можливого союзника Німеччини стала її ворогом. Українські націоналісти, стверджує Арвід Фредборг, Актом 30 червня перекреслили гітлерівсько-німецькі плани виступати перед поневоленими більшовицькою Москвою народами у ролі "визволителів" і водночас готуючи їм ще жахливішу нову неволю.
http://narodnapravda.com.ua/history/4e0b8c36f3a71/


Квіти на могилу Невідомому воїну УПА

Влада та громадськість поклали квіти на могилу Невідомому воїну УПА на Марсовому полі
Представники Львівської обласної та міської рад разом з громадськими організаціями поклали вінки на Меморіалі Невідомому воїну УПА на Марсовому полі у Львові.
Сьогодні, 22 червня, о 13.30 депутати Львівської обласної ради Валерій П’ятак, Андрій Корнат та депутат Львівської обласної ради Валерій Веремчук разом з представниками громадськості поклали квіти та помолилися біля могили Невідомому воїну УПА на Марсовому полі, повідомляє кореспондент ЗІКу.
Виступаючи перед присутніми, заступник голови ЛОР Валерій П’ятак подякував присутнім за участь у пам’ятних заходах та наголосив, що 22 червня це дата, яка нагадує усім про недопустимість подібної трагедії в майбутньому.
Варто зазначити, що до Меморіалу воїнам-визволителям депутати не підходили.

    Меморіалі Невідомому воїну УПА_ Я так розумію, що саме бійці УПА 22 червня 1941 року першими протидіяли військам Німеччини, воювали декілька місяців у стінах Брестської фортеці. Паньство галичанське, можете вірити бозна у що, але це не означає, що всі інші автоматично пристануть на вашу точку зору. Ось інформація з вікіпедії "Украї́нська повста́нська (рідше: повста́нча) а́рмія (УПА) — озброєне крило Організації українських націоналістів. Діяла з весни 1943 року ....." Скажіть - Яке відношення має до дати 22 червня, невідомий воїн УПА,організації яка почала діяти з весни 1943?
    Влад06:38 23.06.11
    Действия бандеровцев нельзя иначе назвать, как ГЕНОЦИД против человечества и стоит ли напоминать, что руки бандитов из УПА, были обагрены кровью сотен тысяч евреев, цыган, поляков, белорусов и русских, убитых при установлении в Украине «нового мирового порядка». Во многих польских, украинских, белорусских и российских городах должны быть установлены памятники жертвам бандеровского ГЕНОЦИДА! Необходимо издать книгу «Памяти жертв ГЕНОЦИДА погибших от рук украинских националистов и бандеровцев».
Богдан Рясне
Відповідаю всім з породи "Живаго" не читал, но Пастернака осуждаю": перші тисячі українців Західної України як громадян Польщі розпочали бій і загинули в боротьбі з агресором 1 вересня 1939, а від 17 вересня до військ нацистської Німеччини надійшла допомога від другого агресора на Польщу - Червона армія з комуністичного СРСР - з того часу і бере відлік Меморіал Невідомому воїну УПА.
А з книгою "Геноцид окупантів, що погинули від руки українських націоналістів та бандерівців" - то є думка гарна, робіть, і обов*язково вказуйте національність, посаду на час загибелі, де народився і де загинув. А за що - так стане ясно...


23 червня 2011 р. Громадське віче присвячене 70-ій річниці від початку ІІ Світової війни

Сьогодні, 22 червня, у Львові о 19:00 розпочалося пам’ятне віче громадськості Львова, яке відбувалося, за домовленістю оргкомітету, без політичних гасел та партійних прапорів, – повідомляє кореспондент ЗІКу.
Виступаючи на вічі, міський голова А. Садовий подякував громаді Львова за участь у всіх пам’ятних заходах, за організованість.
«Висока організованість міської громади, щирість та відкритість львів’ян дозволили провести 22 червня так, як належить, без провокацій», – відзначив міський голова.
Багаторічний політв’язень та зв’язкова Романа Шухевича Ольга Ільків закликала всіх українців не припиняти боротьбу за українську державу: «Ми вже сьогодні маємо Українську державу, але ще не таку, як хотілося б. Але ми не повинні складати руки, мусимо вести свою боротьбу до кінця».
Політв’язень відзначила, що влада сьогодні в Україні належить не українцям, але вона впевнена, що завдяки, зокрема, українській молоді Україна відбудеться як держава.
Науковець, директор Національного музею «Тюрма на Лонцького» Руслан Забілий розповів присутнім, що війна для українців розпочалася у 1939 році і тривала ще довго після закінчення ІІ Світової війни.
Забілий висловив впевненість, що лише тоді, коли усі українці знатимуть свою справжню історію, тоді вони зможуть побудувати міцну Українську державу.
Після закінчення віча о 20:00 усі учасники колоною вирушили до Стіни пам’яті та скорботи, що на вулиці Замарстинівській, де відбудеться поминальна молитва, а усі присутні запалять свічки в пам’ять про загиблих в роки ІІ Світової війни.
http://zik.ua/ua/news/2011/06/22/294784

Середа
22 червня 2011
14:08
Киянка Галина Демиденко у «Тюрмі на Лонцького» із портретом стрийка Василя Костюка, який загинув у Дем’яновому Лазі. 22 червня 2011 р.До Львова везуть експонати для «народного меморіалу» Влада та громадськість поклали квіти на могилу Невідомому воїну УПА на Марсовому полі

http://forum.reactor.org.ua/showthread.php?t=4137
відео, яке не потребує коментарів чи перекладу.

Цимбалюк: Сьогодні у Львові всі релігійні конфесії об’єдналися для спільної молитви

Сьогодні, 22 червня, у Львові вдалося запросити представників усіх релігійних конфесій, які провели спільну молитву.
Про це після церемонії перепоховання солдатів радянської армії на Брюховицькому цвинтарі у коментарі журналістам заявив голова Львівської ОДА Михайло Цимбалюк, передає кореспондент ЗІКу.
«І це теж велика мудрість, коли об’єднуються люди з різними поглядами і різними думками», – сказав керівник області.
За його словами, заходи з вшанування загиблих у Другій світовій війні сьогодні у Львові відбуваються спокійно.
Голова облдержадміністрації також підкреслив, що треба все-таки встановити, хто винен у подіях 9 Травня у Львові, але «не шукати крайніх».
«Урок винесли всі, в першу чергу – ми, які живемо на цій території, бо нам не байдуже, як про Львів думають і говорять не тільки в центрі і на сході України, а й як про нього говорять у світі. Я впевнений в одному: що не всім подобається рух Львівщини до Європи, не всім подобається, якими темпами ми готуємося до «Євро-2012». І ідея проведення Зимових олімпійських ігор 2022 року на Львівщині теж не всім подобається, тому що це надзвичайно серйозні інвестиційні вливання в регіон. Комусь заздрісно. Хтось хотів би, щоб Львівщина фінансувалася за залишковим методом. А сьогодні є навпаки», – заявив Цимбалюк.
zik.ua

/>без коментарів

Провокацій, яких очікували у Львові, не було, – Пісний
Сьогоднішні події відбулися абсолютно мирно, без будь-яких провокацій, без тих чи інших інцидентів.

Коментує події 22 червня у Львові генерал-лейтенант міліції, екс-начальник ГУ МВС України у Львівській області Василь Пісний, – передає кореспондент ЗІКу.
«Все це дякуючи голові ОДА, який взяв всі події під свій контроль. І, як ми бачимо, те, що ті чи інші проросійські сили, певні канали, які передавали, що на Львівщині ветеранам не дали покласти квітів до могил полеглих, не відповідає дійсності. Я був присутній і бачив, що на сьогодні всі, хто хотів, мали можливість покласти квіти чи вінки до могил, – сказав Пісний.
Як відзначає Василь Пісний, заходи були організовані на високому рівні, належним чином.
«Будь-яких провокацій, яких очікували, не було, хоча, як ми всі бачили, до нас поприїжджали ті чи інші сили, які хотіли би, щоб відбулися провокації з однієї чи іншої сторони. Вони не відбулися і всі заходи пройшли мирно, тому я хотів би звернутися до громадян Львівщини, щоб ніколи не відбувалося будь-яких провокацій, коли відбуваються молебні. Тоді ми повинні всі разом прийти і помолитися і вшанувати пам’ять людей, які полягли за нашу Україну» – каже В. Пісний.
«Я хотів би від комісії Львівської обласної ради подякувати голові ОДА, обласній раді за те, що ми змогли сьогодні пройти весь цей шлях і показати, що наше місто є демократичним, показати його Європі і всьому світові, довести, що Львів – не таке місто, яким його хотіли показати ті чи інші сили, що наче у нас не все гаразд. У нас нормальні громадяни. Сьогоднішні заходи відбулися мирно і ми мали змогу вшанувати пам’ять тих людей, які загинули за визволення нашого міста і тих, які були розстріляні НКВД у 1941 році на Львівщині», – розповів Василь Пісний.
http://zik.ua/ua/news/2011/06/22/294788

В Інтернеті гуляє відео про червоний прапор над Львовом

В Інтернеті гуляє відео про червоний прапор над Львовом, якого ніхто не бачив
Львівські комуністи, ймовірно, запустили у небо червоний прапор, прив’язаний до повітряних кульок.
Аматорське відео цієї акції надійшло на електронну адресу ЗІКу після обіду 22 червня.
На відео видно, як декілька російськомовних молодиків у подвір’ї багатоповерхівки запускають у небо червоний прапор, прив’язаний до повітряних кульок червоного кольору. Жодної інформації про місце проведення акції не вказано, однак зрозуміло, що це відбулося не у центрі Львова. До речі, явних ознак, що подія відбулася саме у Львові, теж немає, оскільки кульок з червоним прапором у небі ніхто не бачив. Не зафіксували цього і правоохоронні органи.
Інформація подана у ЗМІ виключно з коментарів львівських комуністів.
У той час російські ЗМІ радо висвітлюють цю інформацію як основну подію у Львові 22 червня. Так, за словами співрозмовника «РИА Новости», червоний прапор від Монумента Слави пролетів над Львовом на 300 кульках. За його словами, в небо запустили копію Прапора Перемоги. Акція почалася в 11.00 (12.00 мск). Червоний прапор вітром знесло за межі міста.
Нагадаємо, перший секретар ЛОК КПУ Михайло Стула заявив, що львівські комуністи у центрі Львова запустили в небо Прапор Перемоги на повітряній кулі.
У той час керівник антифашистського комітету Львівщини Олександр Калинюк у коментарі ЗІКу не зміг підтвердити підняття в небо повітряної кулі з червоним прапором. «Я про це вперше чую», – сказав Калинюк. Згодом Калинюк вже давав коментарі ЗМІ, у яких підтверджував проведення цієї акції.

У міліції спростовували червоний прапор на повітряній кулі над Львовом
Заява про підняття у небо червоного прапора на повітряній кулі у Львові не відповідає дійсності.
Начальник Львівського міського управління міліції Станіслав Броневицький  у коментарі ЗІКу зазначив, що у центрі Львова та поблизу Монумента Слави на вул. Стрийській чергують працівники міліції. Жодного підняття червоного прапора зафіксовано не було.
Нагадаємо, перший секретар ЛОК КПУ Михайло Стула заявив, що львівські комуністи у центрі Львова запустили в небо Прапор Перемоги на повітряній кулі.
У той час керівник антифашистського комітету Львівщини Олександр Калинюк у коментарі ЗІКу не зміг підтвердити підняття в небо повітряної кулі з червоним прапором. «Я про це вперше чую», – сказав Калинюк.
zik.ua

Громадське віче у Львові 22 червня відбулося під гаслом «Без політики»
У пам’ятному вічі громади Львівщини, присвяченому 70-ій річниці від початку ІІ Світової війни, не було представлено жодного політика чи політичної партії.

Під Львовом перепоховали останки чотирьох солдатів Радянської Армії
На Брюховицькому цвинтарі під Львовом перепоховали останки чотирьох солдатів Радянської Армії, які були знайдені на Львівщині.
22 червня 2011 р. Перепоховання останків солдатів Радянської Армії
Вінки до могили загиблих солдатів поклали голова Львівської ОДА Михайло Цимбалюк, голова обласної ради Олег Панькевич, перший заступник міського голови Василь Косів, а також представники громадськості.
Олег Панькевич у коментарі журналістам сказав, що ці останки були знайдені комунальним підприємством Львівської міськради «Доля». Зокрема, двоє з вояків загинули у 41-му році, а двоє – у 44-му. «Добре, що це перепоховання сталося саме 22 червня, в цей символічний день. Сьогодні є ще дуже багато непохованих вояків, а також жертв репресій, які ще чекають перепоховання і відповідного християнського вшанування», – сказав він.
Організацією перепоховання займалася Львівська ОДА.

(коментарі відсутні)

Сьогодні у Тернополі ветерани співали «Вставай, страна огромная»
22 червня у ТернополіZIK
Сьогодні, 22 червня, на території меморіального комплексу «Пагорб Слави» у Старому парку Тернополя відбулася панахида за загиблими у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років і покладання квітів.

Пропам’ятні заходи з нагоди 70-ої річниці початку війни обійшлися без партійних стягів і провокацій, – інформує власкор ЗІКу.
Майоріли лише державні синьо-жовті прапори. Щоправда, декілька представників КПУ, котрі прийшли на захід у червоних краватках, підбурили ветеранів виконати радянську пісню-гімн «Вставай, страна огромная, вставай на смертный бой». Однак невдовзі, перед початком панахиди, яку відправили священики традиційних християнських конфесій, мелодія втихла.
Рух колони затримало на десять хвилин запізнення голови облдержадміністрації Валентина Хоптяна. Очільник обласної ради, свободівець Олексій Кайда у пропам’ятних заходах на меморіалі участі не взяв. Обласну раду представляв його заступник Сергій Тарашевський. Проігнорував захід і міський голова Тернополя, однопартієць Кайди Сергій Надал.
Загалом, урочини на Пагорбі Слави виявилися малолюдними. Прийшли близько двадцяти ветеранів. Чи не найбільше було представників правоохоронних органів, які стежили за порядком. Проте роботи вони мали небагато. Захід завершився покладанням квітів. Комуністам, котрі прийшли на захід з вінком, також ніхто не заважав залишити його біля меморіалу.
Згодом представники влади, духовенства, партійних і громадських організацій, мешканці Тернополя вшанували пам’ять про загиблих і поклали квіти до братської могили на Микулинецькому кладовищі.

Довідка ЗІКу.

Під час Другої світової війни на Тернопільщині загинули більш як 256 тис. людей, понад 164 тис. було вивезено на примусові роботи до Німеччини. Із фронтів не повернулися більш як 34 тис. краян.
Гітлерівські окупанти спалили села Молотків, Осники Лановецького району, Шпиколоси Кременецького, Стару Гуту та Стіжок Шумського, Стару Ягільницю Чортківського, Великий Ходачків Козівського районів. Найжахливіша трагедія сталася 29 квітня 1943 року у Молоткові, де карателі знищили вогнем 255 дворів, від куль загинули 617 мирних мешканців.

Роздрукувати
Статті за темою

    Під Львовом перепоховали останки чотирьох солдатів Радянської Армії
    Тисячі киян сьогодні молилися за жертв Другої світової війни
    Пам’ять загиблих у Великій Вітчизняній війні на Буковині вшанували панахидою
    На військовому меморіалі у Рівному відбувся мітинг-реквієм
    Міліція звітує про повний порядок на Марсовому полі у Львові

Коментарі

Додати коментар
Богдан Рясне
От тупоть: як можуть ветерани-бійці УПА попасти під дію  Закону «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні», якщо вони не жертви!
Як це московським холуям втовкмачити?
Нам наших героїв не треба прощати, бо ми про це і не просимо в окупантів і їх нащадків в Україні і за її межами.
Що для вас, окупантів, є злочин - то для нас українців є Геройський Чин.

        Левко10:13 27.06.11
        Закон України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні» (1991р.), стаття 2 яка чітко регламентує, що не підлягають реабілітації особи, винні в злочинах, не маючих терміна давнини по нормам міжнародного і українського права: зрада Батьківщині, шпигунство, диверсії, терор, створення збройних формувань, насилля по відношенню цівільного населення і інш. Достименно ці злочини здійснювали оунівці, і на сам перед бандерівці з УПА, и до и після 1944 р. Це зафіксованно в матеріалах багаточисленних судових процесів 1940-50-х років над бандерівскими злочинцями в Україні, в Білорусії, Польщі, Израїлі, Словачинні, в інших державах.На підставі цього і в відповідності з згаданим Законом «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні» 52-м тисячам воякам УПА было відмовленно в реабілітації, поскільки в їх справах є достовірні докази участі в здійснені злочинів, передбачених ст.2 цього Закону. («Дзеркало неділі», 1995, №1, 6 січня). Це все каже про те що западенці були і є злочинцями і завжди були проти України
        іра19:13 22.06.11
        А сутана яка в батюшки - яко цар іде.... То за церковним дрес-кодом тепер так причитається?
        П і д о р а м Рецидивіста(ПР)18:54 22.06.11
        70 років ніхто не додумувався влаштовувати танці на костях.
        А чого запізнився ваш ХОПТЬЯН?Допивав літру водяри?
        Стас17:54 22.06.11
        до Sunrise: та нема тут ніяких провокацій. Прибрехали чи як? Ні. Дійсно співали. Чи, може, тут десь написано, що це погано - таке співати?
        То вже ваша проблема - як ви розумієте.
        нащо той маскарад...15:27 22.06.11
        справа не в тому, хто що співає. тих стареньких залишилось справді небагато. боляче інше - те, що ветеранів намагаються використати всі, кому не ліньки. комуністи при нагоді прикриваються, як щитом. свободівці намагаються зіштовхнути лобами з такими самими в літах "бандерівцями". нащо взагалі той маскарад на 22 червня? що вшановувати? початок війни?...
        Sunrise15:23 22.06.11
        І що тут такого?, вони під ці пісні воювали, вони їх і співають. То що тепер кожні іноземні пісні вважати антинаціоналістичними??, тоді давайте заборонимо співати людям всі пісні окрім націоналістичних, та перестріяємо усіх водіїв маршруток які слухають "шарманку"
        Zik - не робіть провокацій, та не створюйте статей рівня "школоти"
        тернополянин14:07 22.06.11
        Ага, щоби не так. "Свобода" сама організовує провокації і тільки й чекає, поки хтось на них поведеться. Піару забагато не буває, а ті хлопці тільки на ньому й виїжджають.
        Москаль13:55 22.06.11
        висновок простий - не було Свободи, не було кому підставляти...
        тернополянин13:48 22.06.11
        А висновок простий: не було "Свободи" - не було провокацій

Середа
22 червня 2011

10:58
22 червня 2011 р. Вшанування пам’яті жертв нацистського і комуністичного режимівЦей день має об’єднати всіх, – Цимбалюк про 22 червня news imageВ авіакатастрофі в Карелії загинули двоє українців
На Пагорбі Слави у Львові висадився десант московських журналістів

Події на Пагорбі Слави у Львові активно висвітлюють журналісти з Москви.

Про це 22 червня повідомив кореспондент ЗІКу.
Зокрема, присутні кореспонденти московської газети «Российская газета» та телеканал РЕН ТВ і «Россия».
У розмові журналісти повідомили, що жодного організованого виїзду їх до Львова не було, а виключно завдання редакції.
Московські журналісти особливу увагу надають спілкуванню з керівником антифашистського комітету Львівщини Олександром Калинюком, який, за їхніми словами, «дает интересную информацию», та першим секретарем ЛОК КПУ Михайлом Стулою.
Зокрема, Калинюк жалівся російським журналістам, що сьогодні не вдягнув георгіївську стрічку, бо боявся повторення подій 9 Травня. Розповів, що тоді йому з грудей зірвали також медаль до сторіччя з дня народження маршала Жукова. Також Калинюк у коментарі російським журналістам повідомив, що у Львові вулиці називають іменами колаборантів та есесівців. Зокрема, меморіальна дошка Дмитру Палієву встановлена за 100 м від Львівської ОДА.
Старший секретар ЛОК КПУ Михайло Стула поклав вінок до Вічного Вогню на Пагорбі Слави, який рясніє червоними стрічками з написом «Воїнам-переможцям від комуністів Львівщини».

У роки Другої світової війни

Кім Науменко
3. Радянсько-німецька війна і початок фашистської окупації. Акт 30 червня 1941 р.
Нові важкі випробування випали на долю львів'ян з початком радянсько-німецької війни. Уранці 22 червня 1941р. тисячі німецьких гармат спрямували вогонь на прикордонні радянські застави й містечка Львівщини. Армади Люфтваффе здійснили масовий наліт на Львів та інші українські міста. 57 дивізій і 13 бриґад вермахту найчисельнішої і найбоєздатнішої на Східному фронті групи "Південь" під командуванням фельдмаршала Г. Рундштедта увірвались на українські землі. Згідно з німецькими оперативними планами вже 23 червня Львів повинна була зайняти 18-та армія. Але її військо зустріло відчайдушний опір прикордонників Сокальського, Рава-Руського й Перемиського загонів, які билися часто до останнього бійця. Заскочені несподіваним нападом, частини 6-ї армії генерал-лейтенанта І. Музиченка, які прикривали львівський напрямок, зазнали важких втрат і з боями відходили на схід. Наприкінці дня 29 червня німецькі передові частини підійшли впритул до околиць Львова і почали обходити його з півночі, загрожуючи оточенням. Дислоковані у Львові частини 4-ї дивізії протиповітряної оборони спішно покидали місто. Разом з ними - міські і обласні партійні, державні органи, структури НКВС, інші чинники радянської влади.
З першого дня війни у Львові активізували діяльність підпільні бойові групи ОУН та закинуті німцями диверсанти. Вони нападали на воєнні об'єкти, радянських військовиків, тюрми. Штаб 4-ї дивізії ППО стурбовано доповідав командуванню, що вже з 24 червня у місті триває безперервна стрілянина. Особливо дошкульний вогонь ведеться в районах Личаківа, Високого Замку, костьолів Кафедрального й Петра і Павла, а також трамвайного парку, пивоварного і газового заводів. Начальник штабу 13-ї дивізії конвойних військ НКВС доповідав Москві, що внаслідок бомбардувань, артобстрілів та активних диверсійних дій ситуація у Львові надзвичайно напружена, підрозділи НКВС постійно вступають у збройні сутички з боївками ОУН і диверсантами. Предметом особливих турбот для органів НКВС були три львівські тюрми, де перебували більше як 5000, головно політичних, в'язнів.
Згідно із свідченнями архівів НКВС у львівських тюрмах станом на 22 червня 1941 р. перебували: в тюрмі № 1 на вул. Лонцького (тепер С. Бандери) - 3638, у тюрмі № 2 на Замарстинівській - 801 і в тюрмі № 4 "Бриґідки" - 706, всього 5145 в'язнів. 23 червня Л. Берія надіслав наркому внутрішніх справ УРСР В. Сергієнку до Києва телеграму з наказом негайно розпочати евакуацію в'язнів з тюрем Західної України. Планувалось вивезти із львівських тюрем до Башкирської АРСР - 1000, Архангельської та Іванов-ської областей - 2000, Молотовської (тепер Пермської) області - 591 і в Орджонікідзевський край (тепер Північно-Осетинська АР) - 1000 в'язнів, для чого потрібно було 170 вагонів1. Але через брак залізничного транспорту зі Львова було вивезено всього 200 полонених німців та перекинчиків. Інших спіткала трагічна доля.
Вже в перший день війни були поспішно розстріляні 108 в'язнів, засуджених до вищої міри покарання. Зважаючи на відсутність транспорту і загрозу наближення фронту, за вказівкою Москви 23-24 червня здійснено "розвантаження" львівських тюрем. Про наслідки цієї акції свідчить звіт начальника тюремного відділу УНКВС Львівської області лейтенанта державної безпеки Лермана начальнику УНКВС області, капітану міліції Дятлову від 24 червня: "Згідно з Вашими вказівками, для найшвидшого розвантаження тюрем Львівської області від контрреволюційного, кримінально-політичного елементу, спільно з обласною прокуратурою перевірено справи ув'язнених, за якими виявлено особливо небезпечних осіб, які підлягають розстрілу1 і за якими розпочато виконання вироків в таких тюрмах:

Підлягало розстрілу    Розстріляно
тюрма № 1    1355  -   924
тюрма № 2    471   -   471
тюрма № 4    413   -   413
Всього:      2239  -   1808   

... Продовжуємо роботу в тюрмі № 1, для якої мобілізовані всі необхідні сили, щоб завершити сьогодні цю роботу"2.
Кривавій розправі енкаведистів над в'язнями львівських тюрем намагалися перешкодити боївки ОУН. У ніч на 24 червня вони напали на тюрму по вул. Лонцького. її адміністрація і конвойна рота зовнішньої охорони в паніці втекли. Близько 300 в'язнів вирвалися на волю. Але енкаведисти невдовзі повернулися і вогнем кулеметів загнали решту в камери, при цьому 20 в'язнів було вбито і 46 поранено.
Для надання допомоги органам НКВС Львова, 25 червня з Києва прибули заступники наркомів України НКВС -Т. Строкач і НКДБ - І. Ткаченко. За їх наказом евакуація львівських тюрем відмінялась. Частину кримінальних злочинців було звільнено, а решта ув'язнених або затриманих для слідства було вирішено розстріляти. До акції залучались підрозділи львівського 233-го конвойного полку НКВС і прикордонних військ. Людей страчували у підвалах тюрем під гуркіт моторів автомашин. Напади оунівських боївок 25 червня на "Бриґідки" і Замарстинівську тюрму (тепер приміщення Інституту МВС України) не змогли завадити енкаведистам довести справу до кінця. 26 червня командир 13-ї дивізії НКВС полковник Зав'ялов доповідав наркому Сергієнку, що остання тюрма на Лонцького ліквідована, і його частини кинуті на боротьбу з диверсантами та оборону Львова. А начальник тюремного управління НКВС УРСР А. Філіпов у звіті зазначив, що у львівських тюрмах розстріляно 2464 в'язнів, яких закопано в ямах тюремних підвалів. Він також повідомив, що документи і архіви тюрем спалені за винятком облікових журналів в'язнів, які надіслані до Києва3. Між іншим, 233-й полк НКВС останнім покинув Львів о 2. 00 год.30 червня 1941 р.
Слід зазначити, що під час евакуації Львова 229-й конвойний полк НКВС вивів на схід близько 12 тис. польських військовополонених, які працювали на будівництві залізниць Львів - Перемишль, Львів - Тернопіль, Львів - Рівне та аеродромів у Скнилові й Черлянах. їх вели пішими колонами зі Львова до Старобільська на Луганщині, хто не міг йти - пристрілювали. Тільки в одній колоні зі Скнилова (близько 2 тис. осіб) було вбито більше як 200 поляків. Решті пощастило дістатися до армії Андерса.
Першими на бруківку вулиць Львова вдосвіта 30 червня вступили вояки українського батальйону "Нахтіґаль". Він був сформований у березні- травні 1941 р. у Кракові за ініціативою ОУН бандерівського крила. Головну роль у створенні батальйону відіграв керівник військової референтури ОУН капітан Роман Шухевич. 34-літній уродженець с. Краковець на Яворівщині навчався у Академічній гімназії, Львівській Політехніці, з юних літ був активним учасником національного руху, членом пластових куренів УВО-ОУН. За участь в організації атентату на міністра Пєрацького з 1934 р. знемагав у Березі Картузькій. 1939 р. брав участь у боях війська Карпатської Русі з угорцями, з того самого року - член Проводу ОУН4.
Після вишколу в німецькому містечку Нойгаммері 17 червня бійці і командири українського батальйону прийняли присягу на вірність Україні. На урочистості були присутні члени Проводу ОУН М. Лебедь і О. Гасин. Хоча командиром батальйону був німецький офіцер А. Герцнер, фактично обов'язки провідника виконував Р. Шухевич. З початком війни "Нахтіґаль" перейшов кордон між Перемишлем і Ярославом і надалі пересувався як резерв 1-ї гірської дивізії вермахту через Краковець, Янів на Львів. У ніч на ЗО червня він зосередився в районі аеродрому Клепарів. Невдовзі розвідники доповіли, що радянські війська покинули Львів, а перед тим замордували в тюрмах тисячі українців. Шухевич рвався до міста, де в одній з тюрем перебував його молодший брат Юрко, але командир дивізії генерал фон Ланц заборонив частинам вступати у Львів до ранку
О 4.30 год. 30 червня батальйон "Нахтіґаль" увійшов до міста і Янівською (тепер Т. Шевченка) вулицею швидко просувався до центра покинутого радянським військом Львова. Одна із його сотень на чолі з Р. Шухевичем рухалася до собору св. Юра, дві інші отримали завдання взяти під контроль тюрму на Замарстинівській і міську електростанцію. Незважаючи на ранню пору, на майдані біля собору великий натовп львів'ян тепло зустрічав українських вояків. Делегацію "Нахтіґаля", очолювану Р. Шухевичем, прийняв митрополит А. Шептицький. Пізніше митрополит вийшов на балкон і благословив особовий склад галицької сотні. Згодом командир розмістив людей у казармах на вул. Курковій (тепер М. Лисенка), а сам з групою бійців поспішив до тюрми на Лонцького, де й знайшов замордованого енкаведистами брата5.
Вояки "Нахтіґаля" стали першими свідками брутальних злочинів НКВС у львівських тюрмах напередодні втечі. Тисячі мешканців міста того дня кинулись до в'язниць, розшукуючи своїх близьких серед нашвидкуруч закопаних і не похованих жертв масакри. Німці спочатку дозволяли забирати трупи для поховань. Згодом вони створили команди, до яких залучили близько тисячі євреїв, і боячись інфекцій, спішно, без ідентифікації закопували вбитих. До речі, у виступі перед своїми вояками і в присутності жителів Львова шеф Айнзацгрупи С д-р Раш звинуватив євреїв у кривавій масакрі НКВС і обіцяв суворо покарати винних. Як і вся нацистська пропаганда, він ототожнював єврейство з сталінським тоталітарним режимом. Масла у вогонь доливала німецька окупаційна преса. Це спровокувало єврейські погроми у Львові, ініціаторами яких були німці з Айнзацгрупи, а серед їх учасників були іноді й українці. Вирішальну роль у припиненні погромів відіграли звернення митрополита А. Шептицького і рішучі дії командування прибулого 49-го німецького армійського корпусу вермахту6.
Енкаведистський терор у львівських тюрмах протягом довгого часу широко висвітлювала німецька й українська преса. До місць розстрілів запрошувались кореспонденти засобів масової інформації нейтральних держав, зокрема Швеції, Португалії і Швейцарії, а також представники Міжнародного Червоного Хреста. Пропаганда представляла німецьку армію як визволительку українського народу від кривавого сталінського режиму.
Протягом півсторіччя радянська влада й наступники НКВС ретельно приховували правду про злочини, скоєні сталінськими катами в тюрмах Львова й інших міст України влітку 1941 р. Лише в незалежній Україні, головно завдяки зусиллям товариства "Меморіал", стало можливим дізнатися про дійсні масштаби енкаведистських злочинів у Львові. Останнім часом опубліковано документи й списки замордованих у ті трагічні часи. До речі, крім українців, серед жертв терору були й поляки, росіяни, євреї та німці.
Отже, 30 червня 1941 р. розпочався період німецької окупації Львова. Розпочалася смуга тотального терору, нечуваних знущань над цивільним населенням, вбивств невинних людей. Щоденними звірськими вбивствами євреїв і усіх запідозрених у нелояльності до гітлерівського режиму. Спеціальна злочинна військово-поліційна частина ("Айнзацкомандо") для особливих завдань, якою командував СС-брігаденфюрер Карл Ебергард Шенґарт мала за завдання знищення "особливо небезпечних осіб". Загін з цієї частини, яким командували Ганс Крюґер і Вальтер Кучман, 4 липня 1941 р. замордував 23 польських професорів і членів їх родин, 11 липня були вбиті ще два професори. Серед розстріляних були всесвітньовідомі вчені Г. Бой-Желенський, Я. Грек, Р. Лоншан де Бер'є, Р. Ренцький, А. Ломніцький, А. Соловій, К. Ветуляні та інші. Трохи пізніше вбито колишнього прем'єр-міністра Польщі, професора політехніки К.Бартеля.
6 листопада 1941 р. губернатор диструкту "Галичина" і міський староста Куят видали наказ про примусове переселення усіх євреїв у гетто. В умовах голоду злиднів, рабської праці, нелюдських знущань фашистів і їх поплічників почалось швидке вмирання людей. З весни 1942 до весни 1944 р. фактично все єврейське населення Львова було замордоване в самому гетто, в таборі смерті Белжець та в інших місцевостях. У гетто загинуло 136 тис. осіб, а в концтаборі на вулиці Янівській та інших концтаборах - більше 200 тис. осіб. Врятувалися лише нечисленні євреї, яких ризикуючи життям, рятували українці, поляки, громадяни інших національностей. Серед тих, що загинули, були математики ПІ. Ауербах і А. Штернбах, антрополог С.Чортковер; літератори і філологи Ґ. Штернберг, И. Берман, А. Шпет, М. Ауербах, Я. Гандель, філософи і психологи, медики, історики, відомі в Європі, письменники і публіцисти Д.Кенігісберг і Я.Шудріх, музиканти, співаки, композитори, художники Я.Мунд, А.Штадлер, Л.Штрікс, і багато-багато інших. В муках гинули старі і молоді, чоловіки і жінки, хворі й інваліди. З нечуваним, незрозумілим для будь-якої людини гідної цієї назви, садизмом гітлерівські кати "забавлялися", стріляючи до немовлят. Пізніше, замітаючи сліди, створили групу в'язнів, яка мусила спалювати трупи, а потім розмелювати кості і розвіювати попіл... Трагічне знищення львівського єврейства - одна з найтемніших сторін історії Львова.
Протягом 1942-1944 pp. почалися репресії щодо української і польської інтелігенції, повсякденним явищем стали страти заложників, нерідко також селян, які намагалися уникнути конфіскації майна або ухилялися від вивозу на примусові роботи до Німеччини.
Попри весь трагізм ситуації, значна частина українців Львова сподівалася, що війна відкриває нові можливості в боротьбі за самостійність України. Саме в такому контексті слід оцінювати - проголошення керівництвом Організації Українських Націоналістів бандерівського крила незалежної Української держави.
Напередодні Другої світової війни ОУН була однією з найчисельніших (близько 40 тис. членів) і впливових політичних сил на західноукраїнських землях. Ідеологія українських націоналістів, як течії національно-визвольного руху, мала багато прихильників серед інтелігенції, селянства, особливо молоді. Імена ж засновників і керівників ОУН Євгена Коновальця, Андрія Мельника і Степана Бандери були широко відомі далеко за межами краю. Провід ОУН, який з кінця 1939 p. перебував у Кракові, усвідомлював, що радянсько-німецька війна неминуча, і вбачав нові можливості для українських визвольних змагань. Вважалось, що у збройному протиборстві тоталітарних систем Гітлера і Сталіна головний ворог українства - московсько-більшовицька імперія загине, і на її уламках стане можливим здійснити головне завдання програми ОУН - відродити самостійну соборну Україну. Відповідно до цієї концепції державницька політика була сформульована в постановах Другого Великого збору у квітні 1941 р. та в програмі "Боротьба і діяльність ОУН під час війни". Ці документи наголошували, що ОУН повинна використати радянсько-німецьку війну для здійснення програмних засад організації. Слід зазначити, що позиція Берліна щодо можливого відродження самостійної України не була чіткою. Щоправда, восени 1939 р. вищі державні діячі Німеччини висловлювали цікаві думки. Зокрема на нараді 12 вересня Гітлер висловився щодо можливості створення Української держави на території Галичини й східної Польщі за умови погодження з Москвою. Того самого дня Ріббентроп у розмові з шефом абверу адміралом В. Канарісом повідомив про можливе створення незалежної Західноукраїнської держави на чолі з президентом А. Мельником. Наміри заснувати державні утворення у Прибалтиці й Україні неодноразово висловлював міністр східних територій А, Розенберґ7. Зважаючи на прихильне ставлення певних військово-політичних чинників, ОУН розраховувала на порозуміння з Німеччиною при здійсненні своїх намірів.
У червні 1941 р. в Кракові відбулися збори української військово-політичної еміґрації і ОУН-бандерівців, які прийняли рішення розпочати до конкретні дії. Були терміново організовані похідні групи загальною кількістю близько 5 тис. осіб, встановлено зв'язок з українськими збройними формуваннями у складі вермахту - батальйонами "Нахтіґаль" і "Роланд". З початком радянсько-німецької війни похідні групи ОУН рушили на схід. Одна з них, чисельністю близько 1,5 тис, під командуванням Миколи Ле-мика просувалася у напрямку Львова. Разом з нею до галицької столиці прямував гурт політичних діячів, серед яких були Я. Стецько, Я. Старух, І. Равлик, В. Кук, Л. Ребет, Д. Яців та інші, які мали здійснити державотворчу акцію. Українські похідна група Лемика і батальйон "Нахтіґаль" Р. Шухевича першими вступили до Львова вдосвіта 30 червня. Провідники ОУН на чолі з Я. Стецьком за допомогою працівників місцевого крайового проводу, яким керував талановитий організатор Іван Климів-Легенда, розгорнули в місті активну діяльність. Насамперед енергійно готувалися Національні Збори, проведення яких було призначено на вечір. Між іншим, виникли пропозиції відкласти їх на кілька днів і провести з більшою урочистістю в Оперному театрі, але Я. Стецько їх відкинув під приводом, що німці можуть цьому зашкодити. В ратуші, над якою зранку майорів синьо-жовтий прапор, відбувалася організація міського управління. Під керівництвом І. Равлика створювалася українська міліція, кількість якої спочатку визначалася в 200 осіб.
Через кілька днів вона налічувала близько тисячі. Міліція займала державні установи, друкарні, рішуче припиняла погроми й грабунки, підтримувала у Львові громадський порядок (її засновник і провідник у грудні 1941 р. був арештований ґестапо і розстріляний з родиною). Я. Старух і Л. Ребет з дружинниками М. Лемика захопили міську радіостанцію і організували радіопередачі на край. Того самого дня на зборах представників громадськості посадником Львова обрано Юрія Полянського. Я. Стецько відвідав митрополита А. Шептицького, який благословив заходи Проводу ОУН і делегував на Національні Збори о. митрата Й. Сліпого.
Слід зазначити, що фронтові частини 18-ї армії вермахту та прибула Айнзацкоманда С перешкод українцям не чинили. І увечері того напруженого дня в будинку "Просвіти" на площі Ринок, за участю більше ста представників української громадськості, провідників ОУН-бандерівців Ярослав Стецько відкрив Національні Збори. На початку голова зборів запропонував вшанувати пам'ять полеглих борців за волю України, передав вітання від Степана Бандери і зачитав "Акт проголошення Української держави". У ньому, зокрема, зазначалось: "Волею Українського народу, Організація Українських Націоналістів під проводом Степана Бандери проголошує створення Української Держави, за яку поклали свої голови цілі покоління найкращих синів України. На західних землях України твориться Українська влада, яка підпорядковується Українському Національному Урядові, що створиться у столиці України - Києві з волі Українського народу.. ."8.
Опісля И. Сліпий зачитав послання митрополита А. Шептицького, капелан "Нахтіґаля" о. І. Гриньох оголосив вітання від особового складу українського батальйону і Р. Шухевича, який не зміг прибути через похорон брата. На Зборах виступив уродженець Львова, колишній сотник УГА німецький капітан Ганс Кох. Щирий прихильник українства взагалі, він, однак, дуже обережно висловився щодо проголошення Акту, наголосивши, що долю України вирішує фюрер. Та тільки за присутність на Зборах він пізніше отримав догану з Берліну.
Рішенням Національних Зборів головою Українського Державного Правління - тимчасового уряду держави було обрано Ярослава Стецька. Це був 29-річний, але вже досвідчений діяч визвольного руху, неодноразовий в'язень польських тюрем, член Проводу Українських Націоналістів. Одразу по Зборах він сформував уряд, до якого, зокрема, увійшли: М. Панчишин - заступник голови, міністр здоров'я, Л. Ребет - другий заступник голови, В. Петрів - міністр оборони, Р. Шухевич і О. Гасин - його заступники, В. Стахів - міністр закордонних справ, М. Лебедь - міністр державної безпеки, Я. Старух - державний секретар, а також І. Климів, О. Барвінський, О. Марітчак, Д. Яців та інші, всього 26 осіб. 6 липня, як передпарламент, була створена Рада Сеньйорів, реорганізована пізніше в Українську Національну Раду, очолювану відомим політичним і державним діячем Костем Левицьким. Передані львівською радіостанцією рішення Національних Зборів і звернення митрополита А. Шептицького, який вітав проголошення української державності і закликав до єдності в час випробувань війни, сколихнули населення Західної України. У містах і селах творилися органи місцевого самоврядування, загони української поліції, органи місцевої преси, які несли до усіх закутків краю державницькі ідеї, проголошені Львовом.
У ті дні Я. Стецько надіслав листи президенту УНР в екзилі А. Лівицькому і колишньому гетьманові України П. Скоропадському, в яких інформував про Акт 30 червня і просив підтримки. Обидва діячі у своїх відповідях позитивно поставились до подій у Львові. На початку липня до Львова прибули органи німецької окупаційної влади, які негайно доповіли зверхникам Третього Райху про ситуацію у місті. Вже 2 липня групенфюрер служби СД Альфред Кольф телеграфував про "спроби національних українців, які стоять під проводом Бандери, проголошенням Української Республіки (і) створенням міліції поставити німецькі чинники перед доконаним фактом"9. Наступного дня в Берлін доповідала з Кракова служба безпеки СД: "Вибух війни проти Радянського Союзу, згідно з донесеннями, викликав великий ентузіазм серед українців Генерального Губернаторства. Тепер загально всі вважають, що нарешті створена незалежна Українська держава. Повідомлення львівського радіо від 30червня 1941 р. про створення українського уряду для Західної України і прокламації архиепископа Шептицького зробили велике враження".
Повідомлення про події у Львові викликали вибух обурення гітлерівської верхівки. 5 липня у Ставці Гітлера відбулася нарада, яка розглянула питання щодо Акту 30 червня. Незважаючи на перестороги Канаріса і Розенберґа, Гітлер наказав начальнику поліції безпеки і СД Гіммлеру "привести в порядок цю банду". Безпосередньо у Львові акціями проти ОУН і творців Акту керував політичний референт СД, групенфюрер А. Кольф і шеф СД штурмбанфюрер В. Шенк.
У перші дні німецької окупації до Львова прибув начальник поліції і СД Райху Г. Гіммлер, який передусім перевірив, як виконуються вказівки Берліну щодо впровадження "нового порядку" в Галичині. Водночас він відвідав у тюрмі арештованого 4 липня колишнього прем'єра Польщі, відомого вченого Казимира Бартеля і мав з ним довгу розмову. Можливо німці планували використати його як голову уряду державного утворення на території Польщі. Між іншим, К. Бартель у 1939-1941 pp. тричі був у Москві і зустрічався з Й. Сталіном. 26 липня 1941 р. польського діяча було розстріляно.
5 липня у Кракові були затримані С Бандера і частина Проводу ОУН. 9 липня у Львові арештовані Я. Стецько і кілька членів уряду. Усіх було вивезено в Берлін. Німці вимагали від С. Бандери та інших провідних діячів ОУН оголосити львівський Акт 30 червня недійсним, розпустити уряд. А коли українці відкинули всі пропозиції, їх було кинуто у концтабір Заксенгаузен.
У відповідь на перші репресивні заходи Берліна С Бандера у листі до А. Розенберґа і Я. Стецько в заяві від уряду недвозначно ставили подальші українсько-німецькі стосунки в залежність від визнання Берліном незалежності України. 21 липня 1941 р. Політичне бюро оприлюднило декларацію, у якій зазначалось: "Проголошення відновлення Української держави 30 червня 1941 р. у Львові - вже історичний факт, що займе місце серед найбільш славетних подій українського народу. Так само, як державні акти 22 січня 1918 р. у Києві і 1 листопада 1918 р. у Львові стали символами сучасної боротьби за визволення української нації. Українська держава була проголошена не тільки у Львові. Державна влада була відновлена скрізь у країні... Удар проти українського народу ризикує бути розціненим українським народом як ворожий акт Німеччини щодо самої ідеї української державності"10.
Але німецька окупаційна влада діяла за планами і рішеннями Берліну, У вересні розгорнулися масові арешти оунівців у Львові та на всіх українських землях. Були кинуті в тюрми і концтабори близько двох тисяч членів ОУН. Згідно з вказівками Берліна сотні оунівців були розстріляні, серед них члени уряду Д. Яців, П. П'ясецький, І. Климів-Легенда. За розпорядженням С. Бандери до Львова прибув М. Лебедь для переведення місцевих організацій у підпілля і підготовки боротьби на два фронти. Вже 10 липня в штаб-квартирі ОУН на вулиці Руській він провів засідання Проводу за участю І. Климіва-Легенди, Я. Старуха, І. Равлика, Л. Ребета, О. Гасина, на якому було розглянуто ситуацію і прийнято кілька важливих рішень щодо діяльності організації в нових умовах11.
1 серпня за особистим наказом Гітлера Галичину було приєднано до Генерального Губернаторства. Розформовувались львівські українські міське і обласне управління, національна міліція. Проголошення Української держави у Львові ставало історією.
Слід зазначити, що на Акт 30 червня 1941 р. у Львові відгукнулися органи масової інформації світу. Його оцінили українські газети заокеанської еміграції. Американський історик і публіцист В. Чемберлен писав, що проголошення Акту було несподіванкою для німців і поставило їх у дуже невигідне становище. Шведська газета "Свенська Даґбладет" надрукувала звіт берлінського кореспондента А. Фредберґа, який наголошував, що Акт українців мав міжнародне значення. Своїми діями після Акту нацисти виявили дійсні наміри щодо України і протиставили себе українському народові. Преса зазначала, між іншим, що подібний акт проголошення незалежності було здійснено у Литві, де також утворився уряд Литовської держави на чолі з К. Шкірпою. Відповідною була й реакція Берліна: голова уряду разом з групою діячів був арештований і відправлений у Заксенгаузен, а проти націоналістичної організації ЛАФ розгорнулись репресії. Все це спричинило створення Литовської повстанської армії 1943 р. Радянська ж преса виявила солідарність з німецькою. Першою відгукнулась газета "За Радянську Україну", яка таврувала ОУН як "підлих собак" і "зрадників", а уряд Я. Стецька назвала "купкою підплачених осібників, які марширують за німецькою армією"12. Тобто і Гітлер, і Сталін однаково реагували на спробу відновити незалежність України.
Степан Бандера писав: "Акт відновлення Української держави 30 червня 1941 р. і розпочате ним державне будівництво - це були дії, виконані революційним порядком... Все, що зроблено в червні-липні 1941 p., можна було провести тільки порядком революційним, захопленням німців розполохом, дуже швидким і рішучим діянням, інакше гестапо її спаралізувало б"13. Без цієї акції ОУН була б колаборантом. Масові репресії проти ОУН-бандерівців, арешти її керівників одразу ж засвідчили антиукраїнський характер політики Берліна. Боротьба українства проти обох тоталітарних режимів Сталіна і Гітлера стала неминучою. Акт 30 червня прискорив її розвиток.
"Акт закінчився хвилевою невдачею. Але яскраве проголошення гасла державності, - підкреслював історичну роль 30 червня 1941 р. Дмитро Донцов, - запалило душі воїнів УПА, ось що двигнуло їх до чину проти двох великих держав, що займали Україну!"14.
Література
1 Drogi smerci. - Warszawa, 1995. - S. 87.
2 Білас І. Репресивно-каральна система в Україні 1917-1953. - Київ, 1994. - С 228.
3 Там само. С 242-243.
4 Колянчук О., Литвин М., Науменко К. Генералітет Українських визвольних змагань. - Львів, 1995. - С 269.
5 Косик В. Україна і Німеччина у Другій світовій війні. - Париж; Нью-Йорк; Львів, 1993. - С 152-153; Kalba М. "Nachtigal" ukrainski batalion 1941 г. - Detroit; Lwow, 1995. -S. 35-37.
6 Drogi smierci. - S. 28.
7 Косик В. Україна і Німеччина... - С. 74.
8 Стецько Я. 30 червня 1941 р. - С 31.
9 Косик В. Украша і Німеччина... - С 508.
10 Там само. - С 516.
11 Драган P. 30 червня//Визвольний шлях. - 1971. -N6. -С 21.
12 За Радянську Україну. - 1941. - 31 лип.
13 Бандера С 30 червня 1941 р. // Визвольний шлях. - 1971. - N6. - С 12.
14 Голос нації. - 1993. - 30 черв.

http://map.lviv.ua/statti/luckij3.html

Відновлення Українсьої державності 30 червня 1941 року у Львові
    
30 червня 1941 року у Львові ОУН (Б) проголосила Акт відновлення Української держави. Сформований Я. Стецьком уряд почав втілювати у життя сценарій державотворення, розроблений напередодні війни у Кракові.
 Акт 30 червня 1941 р. мав далеке відлуння, але оцінюється по-різ­ному. В ті дні один з бойовиків ОУН(Б) назвав його "сміховартим дер­жавним будівництвом". В сучасній літературі нерідко підкреслюється його доленосність.
Факти свідчать, що Я. Стецько мав вільні руки тільки ті декілька днів, котрі знадобилися німецькому урядові, щоб помітити подію і зреагувати. Вже 3 липня С. Бандеру викликали в Краків і пояснили йому, що українських союзників Німеччини не існує, а здійснена у Львові акція є з правової точки зору державним злочином. Цей факт дає можливість зробити ряд важливих висновків.
Метою націоналістів було створення на окупованій Німеччиною території України національної держави. Цю мету вони почали реа­лізовувати явочним порядком, щоб поставити керівників Третього рейху, котрі не бажали з ними спілкуватися, перед доконаним фак­том.
Українські націоналісти могли розглядати створювану ними дер­жаву як цілком підлеглу Третьому рейху або незалежну і союзну йому. Неясно, як С. Бандера планував зберегти незалежність в умовах німецької окупації, але не в тому суть.
Припустимо, що задекларований 30 червня 1941 року Крайовий уряд Української держави виявився б суто колабораціоністським утворенням на зразок вішістської Франції. Чи можна, виходячи з цьо­го припущення, звинувачувати ОУН в колабораціонізмі?
Українські націоналісти з власної волі могли стати колабораціо­ністами або могли ними не стати. Все це - зі сфери припущень. Фак­ти свідчать, що вони не стали колабораціоністами з волі Німеччини. Главарі Третього рейху не мали наміру культивувати колабораціонізм у Східній Європі.
Звинувачення націоналістів в колабораціонізмі розбиваються од­нією короткою тезою: поняття "колабораціонізм" завжди пов'язане із співробітництвом двох сторін - пануючої і підлеглої. Якщо нема однієї з сторін, то нема й колабораціонізму. За німецько-радянським кордо­ном після 22 червня 1941 р. Берлін не визнавав наявності "підлеглої сторони". Волею фюрера за ним починався "життєвий простір" німе­цького народу, який разом з Німеччиною об'єднувався в нове геополітичне поняття - Великонімеччину.
На нараді із сановниками рейху 16 липня 1941 р. А. Гітлер заявив: "Не повинно бути й мови про те, щоб дозволити створення якоїсь вій­ськової сили на захід від Уралу, навіть якщо для цього нам треба буде воювати сто років. Усі спадкоємці фюрера повинні знати, що безпека Рейху буде гарантована тільки тоді, коли на захід від Уралу не буде жодної іноземної армії. Німеччина бере на себе захист цього просто­ру від можливої небезпеки. Незмінним повинен залишатися тільки та­кий принцип: ніколи не дозволяти, щоб хтось інший, окрім німців, но­сив зброю. Це надзвичайно важливо. Навіть якщо потім нам видасть­ся зручним притягти підкорені іноземні народи до військової допомо­ги, то це було б помилкою!"
В Акті 30 червня 1941 р. був такий пункт: "Новоповстаюча Україн­ська Держава буде тісно співдіяти з націонал-соціалістичною Вели­кою Німеччиною, що під проводом вождя Адольфа Гітлера творить новий лад в Європі і світі та допомагає Українському Народові визво­литися з московської окупації".
У деяких післявоєнних зарубіжних виданнях; у тому числі офіцій­них, процитований пункт сором'язливо викидали геть. Навпаки, в радянській літературі увага завжди загострювалася саме на цьому пункті. Проте до декларативної заяви варто ставитися спокійно.
С. Бандера і Я. Стецько сподівалися, що відновлювана Українська держава зможе "тісно співдіяти" з Німеччиною. Навпаки, для А. Гітлера, як підкреслювалося в його промові 16 липня, територія на схід від Німеччини і на захід від Уралу була простором, а не державою. Фюрер не заперечив Розенбергу, коли той на нараді пропонував: в Укра­їні нам треба буде дозволити певне культурне піклування, підняти іс­торичну свідомість українців, відкрити в Києві університет, розвинути деякий потяг до незалежності (тут явний натяк на недавню подію - Акт 30 червня). Чому фюрер не заперечив, видно з таких його слів: "Мотивація наших дій перед світом повинна бути узгоджена з погляду тактики. Тут ми повинні діяти таким самим чином, яку Норвегії, в Да­нії, у Голландії і в Бельгії. У цих випадках ми зовсім нічого не казали про нашу мету, і ми будемо досить розумними, щоб не казати цього і в майбутньому. Ми знову підкреслюватимемо, що ми були змушені окупувати якусь територію, щоб встановити там порядок і відновити безпеку".
Спочатку німецька адміністрація поставилася до "узурпаторів" і "політичних анархістів", як вона називала українських націоналістів, досить поблажливо. Гестапівський апарат, який відповідав за поря­док на окупованій території, не бажав перетворювати найбільш пере­конаних ворогів радянської влади на власних ворогів. Абвер цінував націоналістів як ефективну агентуру в радянському тилу.
Однак С. Бандера відмовлявся відкликати Акт 30 червня і напо­лягав на тому, що ОУН є рівноправною стороною на "переговорах", які проводили з ним німецькі функціонери. "Державна самостій­ність України для обох сторін не підлягає дискусії", — заявив він 21 липня.
Від проголошення Акта ЗО червня 1941 р. ОУН(Б) обрала тактику доконаних фактів. Свого часу така тактика допомогла Ю. Пілсудському відновити Польську державу в кордонах, які включали українські, білоруські і литовські етнічні землі. Але з нацистами тактика докона­них фактів не спрацювала.
20 серпня 1941 р. було утворено рейхскомісаріат "Україна". Спро­ба ОУН(Б) і ОУН(М) організувати місцеве самоуправління на окупова­ній території, у тому числі за межами Західної України, викликала різ­ко негативну реакцію з боку структур утворюваного рейхкомісаріату. 15 вересня поліція безпеки і СД рейхскомісаріату "Україна" рапорту­вала в Берлін: "Діяльність західноукраїнської групи Бандери стає все більш шкідливою в інших районах України. Там пропагують національ­ні політичні ідеї, для яких раніше не було практично жодного сприят­ливого підґрунтя. Ці ідеї становлять гостру небезпеку для німецьких інтересів сьогодні і в майбутньому".
Цього ж дня всі поліцейські орга­ни рейху (поліція безпеки, СД, гестапо, таємна польова поліція, абвер) провели перші масові арешти членів ОУН(Б) на окупованій тери­торії України та в інших країнах. Провідники ОУН опинилися спочатку в тюрмі, а потім у концтаборі Заксенхаузен. 25 листопада німецькі спецслужби поширили секретну інструкцію такого змісту: "незаперечно встановлено, що рух Бандери готує повстання у рейхскомісаріаті "Україна", мета якого — створення незалежної України. Всі активісти руху Бандери повинні бути негайно арештовані і після ґрунтовного допиту таємно знищені як грабіжники".
У кожного може бути своє ставлення до зазначеної події але необхідно зрозуміти, що це була одна з багатьох спроб українського народу створити Українську державу. Хоча вона створювалась під протекторатом Німеччини але в подальшому передбачалось звільнення від будь-якого протекторату та створення суверенної України.
http://zhzh.info/blog/2011-06-30-1861



10:04 01.07.2011



Обновлен 22 мая 2015. Создан 01 июл 2011



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником