spavedfront.io.ua :: Гостевая книга

 

Ваши сообщения автор сайта не принимает.
Всего 7 сообщений

 
 spavedfront - Львів - Ukraine2009-12-12 16:32:32
Люблю я бути українцем

Відомо, що кожна нація має свою якусь прикметну рису: німці – педантичні, французи – галантні, італійці – запальні, англійці – стримані, білоруси – добродушні, росіяни – хлібосольні, поляки – гонорові тощо, ну а українці - ?
Для мене як українця, важко визначити рису, яку можк побачити з боку тільки хтось інший, але вдивляючись у дзеркало, яким є історія народу і його героїв, я можу визначити націю українців тільки як вроджених анархістів, отже і головною національною рисою українців я б визначив як САМОЛЮБСТВО.
Одним з символів правдивого українця є образ міфічного козака Мамая, що самотньо блукає світом і з того задоволений. А приклад вже не міфічного, а реального найвидатнішого українського філософа Григорія Сковороди хіба не тотожний козаку Мамаю? Повністю: вираз «Світ ловив мене – та не зловив» є авторською епітафією на могилі Сковороди, але чи не було це найвищим проявом самолюбства?
Всі ми знаємо казочку про Котигорошка, що мав за збою булаву у рази більшу за нього самого. І я все малою дитиною пробував вияснити, як такою зброєю можна битись? Це ж не мечем, сокирою чи кістинем цюпати сюди-туди, а громадною булавою вимахувати! А як же свої поряд? І ось зовсім недавно я дізнався про існування у козаків такого особливого бойового порядку, що називався «галас».
Всім відомо про бойовий порядок македонської фаланги з її багатометровими піками, чи крицева міць та організованість німецько-тевтонської побудови лицарської лави так званим «клином». Що було найголовнішим у таких системах ведення бою? Сукупна організованість і взаємна підтримка одне одного, що дозволяло перемагати менш організованого ворога навіть при його значній чисельній перевазі. В тому і є досягнення більш цивілізованого суспільства – організованість. Чітка функціональна побудова римського легіону була найголовнішою його силою, що абсолютно не потребувало наявності в його рядах видатних воїнів-богатирів. Богатирем ставав весь легіон сукупно, хоч складали його і не дуже фізично видатні воїни. Головним тут ставав талант полководця, що вміло скеровував легіон у бою і він вигравав, або ж якщо невміло – легіон програвав.
Про побудову війська українських козаків відомо, що це були переважно піхотні підрозділи, а уявний традиційний образ козака не інакше як на коні – це міф. Проте піші козаки відзначались великою витривалістю та мобільністю, долаючи досить швидко значні відстані. Цьому сприяло повна відсутність захисної амуніції з криці та інших металів, що навпаки було розповсюджено у європейських військових, особливо у поляків, а також і росіян. Навпаки українські козаки йшли в бій майже роздягненні, а їх озброєнням були легкі довгі піки, шабля, пістолі та мушкет, що дозволяло козакам бути дуже мобільними на полі бою і вчасно уникати небезпеки швидкою зміною позицій. Для свого часу українські козаки були дуже модернізованим військом, тому що основну увагу в бою надавали вогнепальній зброї і застосовували величезний арсенал тактичних засобів, або як їх ще називають «військових хитрощів». Споконвіку для козаків існувало головне правило: не числом, а вмінням. Числом, швидкістю і масовою навалою воювали ординці-татари і турки, міццю криці та фортифікаційних комплексів воювали європейці, а козаки серед голого степу тільки й могли застосовувати свою винахідливість та відчайдушність.
Якраз у козацькому війську завжди було повно таких собі відчайдушних бійців-героїв, яких прозивали характерниками, тому що вони жили тільки війною і сутичками, а іншого не знали. Їх навіть професійними воїнами важко назвати, якщо порівняти з німецькими рейтарами або ландсхнетами, що накопичували здобич і заробіток для подальшого мирного життя «на пенсії». Козаки-характерники не відмовлялись від грошей і здобичі, проте витрачали все зароблене, аби бути вільними в бою перед обличчям смерті від різних меркантильних думок, а якщо хтось з них і досягав глибокої старості і не міг вже бути надійним товаришем у бою, то йшов у монастир доживати останні дні. Звичайно, що в Україні було значно більше селян-землеробів, які ставали козаками тільки у випадках безпосередньої військової небезпеки, а більшу частину життя проводили у господарських турботах. Але коли козаки-землероби збирались у війську, то головні риси бойового мистецтва вони отримували саме від таких козаків-характерників, постійних мешканців Січі.
Феномен Запоріжської Січі можна схарактеризувати чітко і коротко – повна анархія! Класична анархія! Тобто повний одночасний суверенітет і особи, і маси. На Січі не існувала статуту чи регламенту як такого, а всі правила і традиції були духовні, або як це зараз прийнято називати – віртуальні. Всі козаки-січовики були вільними і рівноправними, мали повну свободу дій, а всі обов’язки виконували виключно за системою самоорганізації, без примусу як такого. Також свобода кожного закінчувалась там, де починалась свобода іншого, а за суддю правила уся громада, яка спільно визначала провину, призначала кару, яку всією громадою і виконували: кожен козак мав особисто вдарити буком (палицею) засудженого за злочин, навіть якщо це був його колишній побратим. На мою думку це було найвищим рівнем демократичного устрою.
Заради цієї свободи і йшли люди на Січ, причому там були різні національності, але всі мали бути православними християнами. Всі заслуги перед громадою були тільки особисті, а тому кожен міг стати і курінним, і навіть кошовим отаманом. Вже обраний отаман мав найвищі повноваження «судити і рядити», а в період війни взагалі набував диктаторських повноважень. Коли ж війна скінчалась – з нього за всі помилки і погані вчинки громада жорстко питала і карала, якщо визнавала винним.
Повертаючись до теми бойового стилю «галас», я власне і хочу показати, наскільки це характерний стан бою для українського козака-анархіста, бо за цим стилем озброєний козак або по шаблі в руці, або з важкою булавою самостійно вламувався у гущу ворогів працюючи зброєю по колу, при цьому він дуже голосно кричав, тобто галасував. А робив він це не для того, щоб налякати ворогів своїм криком і деморалізувати, а для того, щоб повідомити всіх своїх козаків-побратимів, щоб вони не наближались до цього місця, де б’ється він, бо в розпалі бою він і їх поб’є-посіче. На мою думку, це однин з найунікальніших станів і методів бою, коли покладаються тільки на себе, свої сили і вміння, коли застерігають від надання помочі.
Уважному досліднику історії різних країн не може не впасти в очі той факт, що всі українські поселення виникали завдяки людям, які шукали свободи, вільного життя, а не шукали на відміну від тої ж Росії доброго життя у доброго пана. Ні, в Україну йшли люди неспокійного характеру, які хотіли жити з власного достатку, але жити вільно, навіть якщо це буде у місці підвищеної небезпеки. Звідси в українців домінуюча риса самолюбства починаючи від «а чим я гірший за інших» і закінчуючи «моя хата скраю». Українці вроджені самостійники не в розумінні держави як такої, а в розумінні особистого стану душі і натури. Можна казати про вроджений егоцентризм українців, а звідси всі плюси і мінуси нашої нації. Українці добрі пильні господарі у власному обісті, але доволі погані державники, у них повна нехіть і нежить до громадських справ та інтересів – це дві сторони одної монети-гривні: вдома я як Володимир Великий з храмом, а з другого боку – я проста тупа одиниця.
Наслідком цього стає парадокс, що багатовікова історія України не багата на історію державності. Причина? Та просто непотрібна українцям держава! Йому потрібен свій хутір – і цього достатньо! На біса йому держава – завелика господарка для одного, а на купу українець працювати не любить. Тому і зараз подивіться, як дивно виходить: в Росії обирають до влади хазяїна-царя, щоб він зробив всім однаково справедливий рівень жити і мати, а в Україні хочуть обрати такого керівника, щоб він узяв на себе всі турботи по державі і дав кожному українцю спокій порпатись у власній господарці. Суттєва різниця. Якщо для найбіднішого росіянина гордість за Російську державу є мало не головним змістом життя, то улюблена фраза у багатьох в Україні: «А що мені та держава дала?»
Я не стану дорікати українцям, до яких я зачисляю всіх громадян України не залежно від етнічного походження, бо повторюю як на Січі, що головне земля і стан душі, а не гени. Не люблю також закиду: «А що ти дав державі, щоб вона тобі щось давала?!» Чому не люблю? А тому що я віддаю Україні найголовніше – своє життя! Я живу тут і працюю! І нікуди йти звідси не збираюсь! Це головний мій внесок в Українську державу. І галасую-репетую я для того, щоб ти, моя люба держава, до мене занадто не наближалась з своєю поміччю, бо поб’ю-поруйную…


Богдан Гордасевич
12 грудня 2009 р.
 
 spavedfront - Львів - Ukraine2009-08-31 14:10:17
70 років початку Другої світової війни

Завтра одна з найкращих дат в житті батьків і їх дітей: 1 вересня - початок нового навчального року.
Щиро вітаю усіх з цим святом, у тому числі й себе,- і бажаю всього самого доброго!
Проте 1 вересня світ буде відзначати одну з найтрагічніших річниць в світовій історії: 70-річчя Другої світової війни.
Не маю бажання розписувати, що таке війна і яке це зло, а скажу простіше: колись в молодості я навіть хотів стати військовим, але після служби в Радянській Армій взірця 1980-1982 років у ракетних військах Стратегічного призначення, я назавжди зненавидів все, що стосується армій і війни.
Війна для мене однозначно є безумством, глобальним безумством!
Звичайне людське життя ніколи не було і не буде легким, тому що для свого існування і добробуту людина повинна тяжко працювати. І при тому велику частину праці кожної людини примусово віднімають від людей, щоб творити зброю, яка вбиватиме тих самих людей і руйнуватиме творіння їх рук. Хіба це не безумство!
Відколи я на власні очі побачив і зрозумів, які дико величезні ресурси йдуть на те, щоб нищити життя і надбання людей, причому це йшло споконвіку з прадавніх часів - тоді я відчув сумнів щодо розумової повноцінності людської цивілізації.
Існує навіть теорія, що людство завдячує своєму прогресу виробництва завдяки виключно розвитку зброї, необхідності постійно її покращувати, вдосконалювати і робити нові винаходи тощо. Якщо це так - людство приречено.
З іншого боку хоч 70 років і не є надто тривалим часовим проміжком, але вже є надія, що люди сучасності більше схильні жити в мирі і якій-не-якій злагоді, чим займатись самознищення на полях битв численних воєн.
Глобальність жертв і руйнувань Другої світової війни постало жахаючим свідченням для людства, що воно є на межі повного самознищення.
І коли 1 вересня ми всі радіємо, дивлячись на галасливо-щасливі юрми школярів, то чи не варто одночасно задуматись: чи належно ми убезпечили їх майбутнє життя від безумства війни?

Богдан Гордасевич, м. Львів
 
 spavedfront - Ukraine2009-08-21 15:54:03
Вітаєм Україну з повноліттям !

З нагоди 18-ї річниці Незалежності України

Взагалі повноліття держави вимірюється не роками, а віками. Проте парадокс Держави України у тому, що ця країна існує вже понад тисячу років від часів Київської Русі, але після навали монголів у ХІІІ столітті наша державна незалежність була втрачена на майже 7 віків. Щоправда були певні епізодичні намагання відновлення державного суверенітету за часи Богдана Хмельницького, Івана Мазепи, у буремні 1917-1920 та 1941-1944 роки, проте то були короткочасні моменти, які не стали реальним утвердженням України як суверенної держави.
Тільки 24 серпня 1991 року проголошення Незалежності України стало актом утвердження дійсно незалежної світової держави, суверенітет якої визнано всіма іншими країнами.
Звичайно, що ми повинні враховувати всі минулі форми нашої державності у тому числі й Української радянської соціалістичної республіки (УРСР), коли було усталено територію і кордони, які успадкувала сучасна Українська Держава.
Звичайно, що нам доводиться погодитись на визнання державних кордонів за станом на 1991 рік, хоча Україна втрачає від того значну кількість своїх історичних земель, які їй належали у часи Великих Князів Київських: Володимира Великого, Ярослава Мудрого, Володимира Мономаха, а також короля Данила Галицького.
Звичайно, що сучасна Україна мусить погодитись на входження її історичних та етнічних територій до значно пізніших державних утворень, якими є Росія, Білорусія, Молдова і навіть Польща.
Нарешті, звичайно, що Україні, як світовій державі з величезним історичним минулим, варто багато в чому ідентифікувати свій державний суверенітет. В першу чергу це стосується питання чи повинна Україна і надалі домагатись свого входження у різні союзи, блоки чи об’єднання, чи, може, навпаки варто нарешті нам визнати Україну як цілком самодостатню державу, що сама може стати центром світового єднання!
Сподіваюсь, що молоде покоління українців, які досягли разом з своєю державою цього року повноліття в якості політично активних і повночинних громадян, скажуть своє вагоме слово, бо, щиро кажучи, тільки вони і є дійсно повноправними вершителями Української Державності, з чим всіх і вітаю!
Прийшов той знаменний час, за який боролось стільки поколінь українських патріотів: є Соборна Суверенна Українська Держава в політикум якої входить покоління власної генерації української молоді! З повноліттям, Україно!
Вітаємо весь народ України з Святом Незалежності. Вітаємо з залежністю від незалежності, бо від нас кожного залежить незалежність нашої держави, її сила, слава, честь і могутність.
Слава Україні! Слава Героям!

Богдан Гордасевич
21 серпня 2009 р
м. Львів
 
 spavedfront - Ukraine2009-08-12 14:03:23
Дістало!

11.08.09 16:40

Слухав декілька передач про річницю подій військового конфлікту Грузії і Росії, а тепер пішли заяви про всілякі незадоволення з боку Росії щодо України і продажу нею зброї зокрема Грузії.
Скажу відверто: ДІСТАЛО! Просто дика наглість Росії Медвєдєва-Путіна вже не знає меж: ми продавали і продаємо зброю Грузії згідно всім міжнародним умовам і стандартам, а Росія таємно, незаконно, безоплатно передавала сепаратистам Осетії та Абхазії зброю аж до танків і важкої артилерії й ракетних комплексів включно - це все нормально?!
Російські війська проводили повномаштабні військові операції із застосуванням всіх видів озброєння (окрім ядерного) в Чечні, де знищили десятки тисяч громадян Російської Федерації - це теж нормально і не є геноцидом?! То росіяни "відновлювали конституційний лад"! А зробити Грузії подібне на виключно своїй території вже є злочин по відношенню... до Росії - що це, як не дика міжнародна брутальність?!
Грузія нічим не зачипила сувернітет Росії! Нічим! А Росія навпаки грубо втрутилась у сувернітет Грузії. Росія є агресором, що анексував територію іншої держави! І як може Україна бути дружньою до агресора?
Росія брутально не виконує міжнародних домовленостей: спершу її "миротворці" в Абхазії та Осетії стали ширмою для переведення місцевого населення в статус громадян Російської Федерації, щоб потім анексувати ці території і при тому нагло не виконується "договір Саркозі"! А тепер якісь постійні притензії до України за допомогу Грузії.
Україна - суверенна держава! З ким хочемо - з тими і дружимо. Кому хочемо - тому і помагаємо! Тим більше, що Грузія є наш союзник і партнер по ГУАМ! Це, фактично, наш міжнародний обов’язок і гідність!
У військовому конфлікті з Грузією агресором однозначно є Росія! Тільки це є головною причиною, чому Україна і українці хочуть увійти до НАТО.
Особисто я був і є проти воєн і військових блоків, у тому числі і НАТО, але я не бачу іншого виходу від загроз з боку Росії, як шукати могутньої міжнародної підтримки і захисту в першу чергу в НАТО. Бо вибору нема! Або знову "братня" окупація Росією, або Євросоюз і НАТО.
Бавитись у нейтралітет небезпечно, тому що керівництво Росії завжди порушувало і буде порушувати всі міжнародні угоди і домовленості. Нема кому вірити і з ким домовлятись в Росії - це країна агресії, шовінізму і мілітаризму.
Громадяни України - небезпека вже поряд! Задумайтесь над цим!
 
 spavedfront - Львів - Ukraine2009-08-07 12:59:00
ВІКТОР ЮЩЕНКО: "за" і "проти"
Нещодавно у мене проскочила така фраза: "На мою думку президенти повинні бути або такі, як Володимир Путін, або такі, як Віктор Ющенко"
Вважаю, що у цій фразі сказано досить багато: розумний авторитаризм або проблемний демократизм.
Правильно сказано: "Кожен народ вартий своєї влади". Росії, з її органічним прагненням мати царя-батюшку, дуже повезло, що знайшовся Володимир Путін, який зумів її ухопити, обхопити і захопити. І сам Путін дав собі точне визначення "державного менеджера", аби не користуватись іншим давнішим терміном - "диктатор", тобто тимчасовий (!) правитель з надзвичайними повноваженнями. Щоправда ці повноваження Путін надав собі сам і дійсно врятував Росію, а те, що він добровільно поділився владою з Медвєдєвим - робить авторитет Путіна як державника ще більшим: держава не повинна бути залежною від життя однієї людини!
А Україна не захотіла мати у себе царя-батюшку Путин-2 в образі Віктора Януковича! І народ, саме народ обрав до влади Віктора Ющенка. Не схотів народ України, щоб ним хтось одноосібно керував. Ну а потім, як годиться у нас, всі, у тому числі й автор цих рядків, починають ремствувати, що Ющенко поганий президент, бо слабо керує державою. І водночас, я певен, дуже багато людей знову віддадуть свої голоси за Віктора Ющенка саме за цю його рису - не бажання централізувати під себе державний устрій в Україні. І навпаки ця риса притаманна Віктору Януковичу і ще більше - Юлії Тимошенко, тому всі їх теперішні рейтинги ніщо в порівнянні з мізерним рейтингом Віктора Ющенка, який саме тому і мізерний, що Ющенко його не "надуває".
Одночасно не можна закинути Віктору Ющенку повну відсутність волі чи характеру, бо він добився перемоги у дуже важкій і небезпечній боротьбі за посаду Президента України і переміг! Потім було теж чимало складних подій, як конфліктна відставка Юлії Тимошенко, меморандуми з Віктором Януковичем та "Національної довіри", розпуск Верховної Ради, припинення кількох спроб "повзучого державного перевороту", особливо в часи небезпечного тандему Януковича-Мороза. Все це говорить, що Віктор Ющенко далеко не слабохарактерна людина. Але і явно не диктатор.
Найбільшою вадою Віктора Ющенка є, на мою думку, дуже слабка кадрова політика, або якщо точніше - повна її відсутність. Якщо в часи Кучми кожне призначення та звільнення держслужбовця, силовиків рівня офіцера чи суддів, голів сільрад - буквально все контролювалось президентською адміністрацією і особисто Кучмою, то за Ющенка тут пішла повна анархія, де кожен держкерівник робив що йому заманеться: своя рука - владика. Дуже частим стали випадки призначення на значні посади людей без жодного фахового досвіду, належної освіти та знань, але ж то "перевірений партійний товариш"!
Також прикро, що відсутній належний поступ та опіка з боку президента Ющенка в питаннях молодіжної політики, а це є майбутнє нації! Майбутнє Української Держави! Молоді спеціалісти буквально пролазять в державне управління і то завдяки різним закулісним зв’язкам, а не по справедливому конкурсу. Міг би тут існувати патронат президента Ющенка? Міг, але, на жаль, його нема. Пам’ятники - це добре, дуже добре, але важить, щоб було покоління, яке б їх вшанувувало.
Я вже не берусь за зовнішню політику, бо не фахівець, але й там втішного маємо не багато. Навіть Польша втратила всяку цікавість до нас, а Євросоюз - і того більше! Всі блоки і співдружності у летаргійному стані. Ну а Росія - як Росія: з нею дружба, що служба. Такі ось зовнішні справи.
Але є дві речі, які є найважливішими в позитивних здобутках Віктора Ющенка: він зберіг цілісність України і зберіг демократію. Те що загроза відходу Сходу України у варіант "Придністров’я", а за ними і Криму існував - засвідчує зібрання у Сіверодонецьку! Справився. Зараз ці тенденції значно ослабли. А чергова загроза демократії в Україні минулась зовсім недавно з невдалої спроби узурпувати владу "широкою коаліцією ПРіБЮТ" депутатами ВРУ. Знову ж відверта розмова двох Вікторів повернула Україні демократію, коли вибори - дійсно вибори і ніхто не знає наперед можливих результатів! Це і є основний показник демократії, а не формальна наявність виборів з так званою системою "вибору без вибору".
Не знаю, як кому, але для мене саме ці дві речі були найважливішими 2004 року в боротьбі за Президента України Віктора Ющенка: Україна і свобода!
Зараз Україна є Суверенною Унітарною Демократичною Державою де моїй свободі держава (!) не загрожує, тому я продовжую казати: "Ющенко - так!"
 
 spavedfront - Львів - Ukraine2009-07-13 13:21:40
27 липня 2002 року відбулась Скнілівська трагедія, яка назавжди надала цьому дню його справжнього значення. Цей день в радянський період відзначали як день визволення Львова у 1944 році від німецьких військ радянськими військами, хоча насправді ця подія відбувалась інакше: Львів вже звільнила від німців польська підпільна Армія Крайова, а вже тоді до Львова без найменшого бою увійшли "визвольні" радянські війська.
Для жителів Львова, як і Західної України вцілому, це не було правдиве звільнення, а всього лиш зміна окупанта, тому що радянська влада продовжувала всі роки свого панування "визволяти" місцеве населення від особистого майна, селян "звільнили" від їх земельних наділів, всіх "звільнили" від прав і свобод, тобто зробили фактично рабами, а хто протестував - "звільняли" від усілякої свободи тюремним ув’язненням і таборами, ще більш незгодних "звільняли" запросто і від самого життя.
Зрозуміло, що раділи такому "визволенню" тільки самі "визволителі", вони і святкували щиро день 27 липня. Місцеве українське населення святкувало цю подію з примусу, а після проголошення Незалежності України одразу відмовилось відзначати "свято своєї окупації".
Тому фактично 27 липня 2002 року відбувалось завуальовано під відзначенням ювілею якоїсь там авіачастини власне традиційне святкування "Дня визволення Львова від німецько-фашистських окупантів". Державне керівництво всіх рівнів України періоду кучмізму належало "визволителям" і тому цілком сприяло і підтримувало ідею авіашоу, тому при всіх економічних складнощах жодних проблем забезпечення і дозволів на техніку не виникало. Але замість потурбуватись про безпеку, генерали-"визволителі" навпаки накручували льотчиків показати "по-крутіше" тим львів’якам-западенцям, щоб добре запам’ятали цей день, пожахати трохи прольотом на бриючому такої махіни, якою був літак СУ. Ось і пожахали...
Якщо можна говорити про вплив місцевої негативної енергетики на авіашоу, то її було більш ніж предостатньо, щоб свято-трагедія перейшло у відверту трагедію названою Скнилівською. Відтепер у Львові 27 липня щорічно відзначають траурною жалобою.
Попереджаю про вживання нецензурної лексики у відеохроніці "Авіа", але скажу відверто: саме ці найперші емоційні нецензурні слова дуже точно відповідають і для характеристики самої трагедії авіашоу, так і є узагальненою характеристикою всього великого соціального експерименту під назвою "комуно-більшовизм" він же - радянщина. Скнілівська трагедія стала наочним яскравим посібником для короткого демонстраційного осмислення всього періоду існування СРСР від 1917 по 1991роки і його метастаз аж по 2002 рік. Заради чого була організована вся ця грандіозна всесоюзна людська м’ясорубка? Уважно вслухайтесь в ті нецензурні вирази під час скнилівської м’ясорубки...

Богдан Гордасевич

З маловідомих сторінок історії: Акція "Буря"
До 50-річчя закінчення ІІ Світової війни та 51-ї річниці визволення Львова від німецько-фашиських окупантів

Багато сторінок з історії другої світової війни замовчувалось, свідомо фальсифікувалось чи тлумачилось у вигідному світлі для панівної влади. Тому не дивно, що й досі випливають на поверхню все нові й нові факти історичної дійсності. Один з них - акція "Буряі", спланована навесні 1943 року польським еміграційним урядом в Англії, який мріяв відбудувати Польщу в кордонах до вересня 1939 року. Ставка робилась на польське підпілля, головним чином на Армію Крайову, яка мала у Львові чималу боєздатну військову одиницю. Головне завдання - звільнити територію Галичини від німців ще до приходу Червоної армії, зокрема, міста Львів, Станіслав, Дрогобицький нафтовий басейн тощо.
"Важко зрозуміти логіку, - пише Орест Корчак-Городиський, - польського політичного проводу в Лондоні щодо плану акції "Буря", бо він, мабуть, усвідомлював, що большевики не будуть трактувати АК як своїх партнерів і не погодяться на приєднання Галичини до Польщі. У той час СССР уже не визнавав польського уряду в Лондоні, він мав свій, створений в СССР, польський уряд на чолі з Вандою Василевською" (Вісті Комбатанта, 1977. 4.2. - С.34).
У половині липня 1944 року фронт наблизився до Львова. Під Бродами йдуть важкі бої. Ось як описують ті події радянські воєначальники: "Одночасно з наступом радянських військ у Білорусі в липні-серпні 1944 року нанесений шостий удар в Західній Україні, в ході якого війська Першого Українського фронту (командуючий маршал Радянського Союзу І.С.Конєв) розгромили великі угруповання ворожих військ на львівському і сандомирському напрямках і визволили Західну Україну... На львівському напрямку противник побудував три укріплені смуги загальної глибини до 70 км. За тими смугами знаходились сильні водні лінії - Дністер, Сян і Вісла, також підготовлені до оборони. Основою оборонної системи на території Західної України був трикутник: Броди, Томашів, Львів... Війська почали наступ 13 липня. Після триденних завзятих боїв на львівському напрямку радянські війська прорвали ворожу оборону на фронті до 200 км. Дальший наступ радянських військ розвивався настільки швидко, що противник не зміг організовано зайняти ні другої полоси оборони, ні тилових ліній. Танкові і кавалерійські з'єднання Першого Українського фронту, що прорвалися в глибину ворожої оборони 19 липня в районі Бродів, оточили до 8 дивізій противника... Ворог втратив понад 15 тисяч полоненими, в тому числі двох генералів, і залишив на полі бою 30 тисяч вбитими. В лісах на схід від Львова радянські війська захопили штаб 13-го німецького армійського корпусу" (Полк. Ф.Д.Воробьов, полк. В.М.Кравцов. Победаы советских Вооруженных Сил в Великой Отечественной войне 1941-1945: Краткий очерк. - М.: Воениздат МО СССР, 1953. - С.306-308).
Невдовзі після тих подій у Львой розпочинається операція "Буря". Штаб АК містився на вул. Кохановського, 23 (сьогодні К.Левицького). Головні командувачі полк. Владислав Філіповський і полк. Стефан Червінський. Ось як описує розвиток тодішніх подій польська еміграційна газета "Dziennik zwiazkowy": "23 липня розпочався бій за Львів. Відділи АК здобувають передмістя, б'ються в самому місті, здобувають зброю, беруть полонених, 14-й полк уланів Язловецьких під командою югославського старшини "Дражі" здобуває два танки. Ввечері 26 липня охорону Ратуші обняв відділ АК... На Ратуші розгорнулись 4 прапори: польський, англійський, американський, радянський... Місто зароїлось від біло-червоних пов'язок на рукавах вояків АК. Владу над звільненим містом взяли поляки" (Чикаго. - 1961. - 16 листопада). За виконання плану "Буря" польським урядом полк. Філіповський був підвищений до рангу генерала, багато вояків нагороджено бойовим орденом "Віртуті мілітарі".
Що принесли українському населенню польські "визволителі" Львова? Як свідчать очевидці, в місті почалися дні польського терору. Наприклад, в околиці Пасік вояки АК вчинили самосуд над сотнею українців. Ці жахливі вчинки поляків були припинені щойно з приходом радянської військової команди.
Радість поляків була коротка. Червона армія без бою зайняла Львів 27 липня. Радянський полковник Євтімов вручає письмову подяку 14-му полкові уланів Язловецьких. Польський комендант округи полк. Філіповський деконспірується і веде переговори з радянськими старшинами. Тут він почув від генерала, що "Львів нарешті радянський". Нова влада наказує всім воякам АК скласти зброю і приєднатися або до червоної армії, або до радянсько-польської армії Берлінга. Полк. Філіповський терміново від'їжджає до Житомира до ген. Жимєрського, щоб він вплинув на зміну радянського рішення. Звідти дорога привела його в Сибір у табори ГУЛАГу.
31 липня ввечері всіх старшин АК (28 старшин і 4 жінки) було запрошено до радянського штабу, де їх заарештовано і відправлено в тюрму на вул. Лонцького. Після процесу усіх засуджено на 10-20 років і також вивезено в Сибір. Однак наївне прагнення бачити Львів і інші міста Галичини польськими настільки сліпило, що 5 січня 1945 року польський еміграційний уряд виступив із заявою про встановлення польської адміністарції в західних областях України і Білорусі. Звичайно, радянський режим категорично відкинув це звернення і 12 лютого о 10 год. ранку поляки почули офіційну вістку, що Львів належатиме радянській Україні.
У 1943 році командування Армії Крайової разом з еміграційним урядом склало план операції "Буря", завданням якого було використовувати наступ Червоної армії і займати великі міста Західної України, щоб таким чином продемонструвати участь АК в боротьбі проти німецьких окупантів. План "Буря" був планом воєнної і політичної демонстрації не так проти німців, як проти Червоної армії, яка просувалась до території Польщі. Так в умовах бездержавності територія Галичини ставала об'єктом окупації її різними силами різних країн. Нині, коли маємо власну державу, не забуваймо про це.

Юрій Яцимірський, "За вільну Україну", ч. 101 (965),29 липня 1995 р.
 
 spavedfront - Львів - Ukraine2009-07-10 14:26:30
Ми живемо в Україні, це наша держава, тому нам відповідати, що в ній добре і погано.



Ваше сообщение

(jpg, gif, png) Для вставки фото с io.ua вписывайте URL адрес страницы с ним (https://io.ua/№№№№№№)
URL адреса автоматически преобразовываются в гиперссылки.
Ссылка на видео YouTube вида https://youtu.be/11-ти_значный_код_видео преобразовывается в плеер YouTube
Имя