ФРОНТ СПРАВЕДЛИВОСТІ

 
Богдан Гордасевич
Україна, Львів, 79069
вул. Тараса Шевченко 400/61
E-Mail
Телефон0978228421
Веб сайт http://gartua.io.ua/
Веб сайт http://biblbogdan.io.ua
Веб сайт http://fondhgdilo.io.ua
Google Talk http://spavedfront.io.ua
Jabber http://spavedfront.io.ua Jabber Online Status Indicator
IRC http://spavedfront.io.ua IRC Online Status Indicator
AOL http://spavedfront.io.ua AIM Online Status Indicator
MSN http://spavedfront.io.ua MSN Online Status Indicator
Yahoo http://spavedfront.io.ua Yahoo Online Status Indicator
Facebook Facebook
Twitter Twitter
Вконтакте ВКонтакте
LiveJournal LiveJournal
МойМир МойМир
МойКруг МойКруг
Хабрахабр Habrahabr
MySpace MySpace
BlogSpot BlogSpot
Flickr Flickr
Vimeo Vimeo
YouTube YouTube

Всі на Революцію! Досить чекати - час діяти!

Присвячую 22 січня - Дню Соборності України у 95-річчя дати

Не чекати, а діяти!


Чекати, як і терпіти, – можна до безкінечності. Звичайно, що всі нормальні люди хочуть миру, спокою, доброї роботи і гарного життя. Тому різні бунти-повстання та громадські безпорядки мало кому можуть подобатись, але погодьтесь, що подібне відбувається не від гарного життя, а якраз навпаки! Бунти, повстання і революції стаються тоді, коли жити давно вже погано і коли втрачено навіть надію, що своє життя можна буде поліпшити при такому суспільному стані справ. Втрата позитивної перспективи на власне життя, як і доброго майбутнього для своїх дітей ставить питання руба: далі так жити неможливо! Досить терпіти! Досить чекати! Настав час діяти! Всі на революцію!
Багато громадян України, серед яких і я, визнали і підкорились новообраній владі на чолі з Віктором Януковичем у 2010 році, як з причини чесної перемоги у змаганні за посаду Президента України, так і з причин надії на економічну стабілізацію і зростання в Україні, бо Янукович мав авторитет вольового господарника і згуртовану команду в поміч. Люди стомились від волюнтаризму та безкінечних внутрішніх чвар в так званій "помаранчевій" владі, що насправді виражалось у повному безвладді і безладді. В державі панував хаос і неконтрольована корупція, економіка розвалювалась, державний апарат розривали політичні угрупування тощо. Тому і тільки тому що люди хотіли хоч якогось порядку в державі, вони і визнали нову владу на чолі з Партією регіонів, яка до того перебувала в опозиції.
На жаль своєю внутрішньою політикою та економічною діяльністю влада Януковича-Азарова нас нічим не порадувала, але всі внутрішні негаразди влади перекривала несподівано вдала зовнішня політика в напрямку приєднання до Європейського Союзу. І нехай не брешуть чужі й свої політиканчики, що народ в Україні сподівався на якесь миттєве збагачення і ощасливлення від вступу до асоціації з ЄС – навпаки всі розуміли потребу важкої праці і терпіння, щоб досягти належного європейського рівня економічного розвитку і достатку. Просто сподівання на приєднання до загальноцивілізаційних норм життя давало надію в перспективі на покращення свого життя реально в майбутньому, без фальшивого "покращення вже сьогодні", а насправді! Також це відкривало широко двері в світ нашим дітям, як співчленам великої європейської родини, а не як жебракам перед зачиненими наглухо кордонами. Євроінтеграція давала нам ту можливість і надію, що в майбутньому наше життя стане кращим!
Різка зміна курсу владою на догоду ультимативним вимогам російського уряду і через його шалену економічну агресію проти України – з євроінтеграції на входження до Митного Союзу, зробило актуальними теми провальної економічної і політичної діяльності влади в середині держави. Зубожіння народу, зростання державних боргів, тотальна корупція, економічна стагнація і репресивна податкова система, судова і законодавча сваволя, як і згортання демократії в цілому призвели до ситуації, коли влада повинна піти вже сама, бо "верхи не можуть, а низи – не хочуть"! Ясно однозначно всім, що так далі жити неможливо! І тільки кардинальна зміна всієї провладної команди може врятувати ситуацію в країні від повного розвалу та катастрофи. Влада має піти, але не хоче, як і всяка влада. І правильно робить, що не хоче! А кому захочеться добровільно полишати такі ласі набутки та прибутки?! Нікому!
За тим і висновок: владу не віддають – владу відбирають! І тоді обирають нову владу! Відбирають в одних і дають іншим! Тим, кому вважають за потрібне. Самі обирають, самі дають і самі відбирають в разі потреби! І робить це народ! Своєю волею і своєю силою! В тому і є головна місія народу: бути найвищою владою в державі! Народ вищий за всі закони і навіть за Конституцію в своїй автентичній волі, а право народу на повстання – це є священне право! Тому що будь-яка влада і будь-які закони існують для народу і виключно для народу! Не навпаки! Народ має право не підчинятись владі та її законам, якщо вважає їх несправедливими та злочинними. І народу начхати, що думає про це влада: якісь там чмушні президенти, міністри, прокурори, судді, міліціонери і їм подібні службісти. Народ є гегемон! Народ, як господар, керує своїми слугами, а не навпаки! Як слуги нездалі – пішли геть! Ну і що, як наймано їх на довше? Таку нездаль геть гнати треба вже!
Коли наявна влада узурпує свої функції як незмінні і стає антинародною, і якщо подібна влада не йде добровільно  – таку владу знищують силою народу! Так і тільки так!
Варто також зазначити, що армія, міліція, внутрішні війська, прокуратура, СБУ і всі інші силові структури в державі покликані захищати виключно народ і тільки народ! Захищати народ, а не владу! Кожен силовик персонально є сам частиною народу, як і присягу він складав на вірність народу, а не своєму начальству і владі. Кожен силовик, як частина народу, як громадянин держави і суспільна одиниця, спроможний сам визначити кого і що він захищає. Антинародна узурпація владних і законодавчих, судових та всіх інших державних повноважень невеликою групою людей є злочином! Державним злочином! Захист злочинців робить злочинцем кожного з тих, хто ще є правоохоронецем. Кожен стає злочинцем, хто виступає з репресіями проти власного народу, бо народ ніколи не буває злочинцем – ніколи! Народ – найвища цінність і найвища справедливість! І саме тому: банду – геть!
Досить чекати – час діяти! Домовлятись з бандою безглуздо! Які можуть бути надії на дотримання домовленостей, коли це доконані та переконані брехуни? Жодних надій! Жодних сподівань! Жодної довіри! Банду – геть! Всі на Революцію!
З нами – Бог, за нами – Україна!


Богдан Гордасевич
ПМ (Післямова)
Був на Майдані в Києві в грудні 2013-го і поїхав додому виключно через застуду, але вже підлікувався і знову шукаю де себе долучити до активних дій. В тому і найвищій вишкіл Майдану: не чекати команди, а самому діяти! Бачиш потребу, можеш там щось зробити – сам берешся і робиш! Таку революцію не зупинити жодними репресіями!


ЗАКЛИК

Боротись хочу зі злобою
й мажорів наглості,
щоб жити в мирі з добротою
без війн і гадості.

Хотіти мало – щось роби!
Саме не зробиться!
Випрямлюй вікові горби –
душа де злобиться.

Не ний, не нудь і не кажи:
– А що я можу?
І не грози, а покажи,
як дати в рожу.

Та не сусіду чи менту –
вони не варті...
Набий ту гниду золоту
в державній варті.

І стань керманичем життя!
І стань людиною!
Щоби пишалася сім’я,
а ти – країною!

Час не повернеться назад –
чого чекати?!
Щоб було в світі все гаразд –
час повставати!

Жорж Дикий

ВСЕУКРАЇНСЬКЕ ГРОМАДСЬКЕ ОБ'ЄДНАННЯ "ФРОНТ СПРАВЕДЛИВОСТІ"


Епіграф:

Десь впадеш, невідомий, в бою,
Та для смутку немає причин,
Бо значили дорогу твою
Ідея і Чин

Галина Гордасевич


Я, громадянин України - Гордасевич Богдан, об'являю ВІЙНУ.
Війну за СПРАВЕДЛИВІСТЬ.

Я звертаюсь до всіх бажаючих в Україні стати добровольцями у боротьбі "ФРОНТУ СПРАВЕДЛИВОСТІ"!
Прошу зголошуватись і починати формувати підрозділи, полки, угруповання, армії.
Ідея боротьби чітка: якщо не Я, то ХТО?! Якщо не ЗАРАЗ, то КОЛИ?!
СПРАВЕДЛИВІСТЬ СУСПІЛЬНОГО ЖИТТЯ ПОТРІБНА НАМ ВЖЕ!
І встановлювати справедливий лад нашого життя повинні ми самі, а не хтось там з "обраних". Бо чого варта встановлена справедливість, як і чесність та порядність наших народних обранців - ми вже неодноразово могли пересвідчитись. Тому я не вірю, що хтось може зробити мені моє життя таким, яким я його хочу мати. І що для інших це зробить - я так само не вірю.
Поняття "справедливості", як відомо, є виключно індивідуальним і особистим фактором, тому що не буває справедливості взагалі як ідеальної величини, що підходить усім однозначно і рівномірно. Всі події і факти ми завжди оцінюємо за виключно власними критеріями розуміння справедливості. І якраз сумарна кількість індивідуальних визначень справедливого створює справедливість загальну.
Щоб життя довкола нас набуло обрисів більш справедливого суспільства, чим воно є наразі, то потрібно не вдома чи перед знайомими висловлювати тільки на словах своє незадоволення від різних несправедливостей вашого і нашого буття, а потрібно братись і активно виправляти несправедливе на справедливе. Так і тільки так!
Одному це зробити важко. Правильно: важко, - тому що зло завжди тримається купи і перемогти його можна теж тільки гуртом, об'єднавшись в громади.
Зло завжди агресивне, тому перемогти його можна також тільки активною дією і зорганізованим поступом.
Зло розчиняється і ховається в обширі суспільства, тому і вичищати його потрібно не епізодичними акціями-боями, а фронтально по всій території одночасно. Тому і саме тому потрібно всім нам в Україні ФРОНТ СПРАВЕДЛИВОСТІ.


ГРОМАДСЬКЕ ОБ'ЄДНАННЯ "ФРОНТ СПРАВЕДЛИВОСТІ"

Головним завданням цієї громадської організації я вбачаю у впровадженні механізмів громадського контролю і співробітництва простих громадян з органами влади всіх рівнів, як необхідної ланки у створенні та нормальному функціонуванні громадянського суспільства в Україні. Потрібно не просто боротись з конкретними порушеннями, а упереджувати їх системну появу.


Реалізація цього задуму має наступні напрямки:

а) захист прав простих громадян у їх взаємовідносинах з органами влади, правова допомога і просвітництво;
б) захист органів влади і чиновників від свавілля керівництва і впливу сторонніх чинників у процес їх діяльності, зокрема прийняття популістських рішень для збереження посади або під тиском чийогось лобіювання локальних вигод, відповідна просвітницька робота;
в) безпосередня участь у формуванні органів влади та контроль за їх діяльністю в першу чергу через постійний моніторинг діяльності власних представників та відстеження на відповідність дій і результатів інших діячів згідно передвиборчих і посадових зобов'язань.
г) співпраця з іншими громадськими та іншими організаціями по створенню суспільства достатньо справедливих взаємовідносин громадянина і держави.

Свою особисту участь у роботі ВГО ФС я вбачаю у сфері культурно-масової діяльності. Пропоную наступні заходи і свою співучасть в їх реалізації:

1. Редакційна та організаційна діяльність в роботі:
- інтернет-сайта;
- інформаційного вісника;
- видавничої діяльності та розповсюдженні різнопланової агітаційної літератури;
- організації та проведенні різнопланових форумів, конференцій, з'їздів;
- видання у перспективі всеукраїнського громадсько-політичного тижневика.

Богдан Гордасевич


КОМЕНТАР

Всіляка нова ідея на своїх початках виглядає дещо дивною, як і її автор, проте з часом вона стає звичною для більшості, отже стає нормальною. Загалом, до ідеї "Фронт справедливості" можна поставитись, як до звичайної ролевої гри, зміст якої полягає у дієвому впливі окремої особи на довколишній світ з метою його поліпшення.
У нас багато людей, які знають, що робити іншим, особливо керівникам держави, але коли справа доходить до них особисто, то вони бідкаються на свою бездіяльність однаково: "Ну, а що я можу зробити?" Таким хочеться задати зустрічне запитання: "А ти пробував хоч щось зробити? Дрібницю, але хоч якусь конкретну дію, вчинок - пробував?"
В тому і є проблема: розумних і знаючих людей у нас багато, а людей дії - обмаль. Особливо, якщо це стосується громадських і суспільних проблем. "Що я - крайній"- думає кожен і чекає, аби хтось зробив те, що міг зробити і він. Але той інший думає так само, і ще інший - теж, отож і виходить, що нікому зробити корисну суспільну справу. Відповідно, всі дружно дивуються, чому довкола так багато несправедливості.
Є гарне прислів'я: "Якщо б кожен господар прибрав коло своїх воріт - вся вулиця стала б чистою". Інакше кажучи: хочеш змінити світ - почни з себе. Почни змінювати на краще те життєве середовище, яке тебе оточує. А для того, щоб тобі було з ким порадитись, пошукати підтримки, поділитись власними думками, ідеями, інформацією, досягненнями тощо - звертайся до новоствореної всеукраїнської мережі громадського об'єднання "Фронт справедливості".

Будь-яка суспільна справа неможлива без ідейного стрижня, що її об'єднує і фіксує.
Для "Фронту справедливості" головною ідейною засадою є УКРАЇНСЬКИЙ ПАТРІОТИЗМ.
Як відомо: націоналізм - це любов до своєї нації, а патріотизм - це любов до своєї держави, тому до участі в діяльності "Фронту справедливості" запрошуються в першу чергу ВСІ ГРОМАДЯНИ УКРАЇНИ, але й громадянам інших держав відмови не буде, якщо вони хочуть попрацювати на користь Держави Україна.

Для кожної суспільної організації існує ряд деструктивних чинників, які перекреслюють початкові ідейні засади. Найнебезпечними, на мою думку, є так звані "вождізм", "сектантство" і "маніпулювання з боку ".
"Вождізм" - це коли один або кілька чоловік з керівництва стають одноосібними керманичами організації без жодного впливу і контролю за їх діями з боку маси рядових членів. Іноді, коли в цьому керівництві організації знаходиться справді обдарована людина, рядовим членам навіть довподоби такий стан справ, коли всі визначальні рішення приймаються за них і не треба перейматись цими глобальними проблемами, а залишається тільки виконувати вказівки і пожинати досягнення. Але побудова цілої структури з опертям на одну чи кількох осіб небезпечне тим, що їх зникнення або підміна стає руйнівним фактором всієї організації.
"Сектантство" - це коли організація перетворюється в силу, яка придушує особистість в її індивідуальній неповторності. Це починається з принизливої селекції "прийому-виключення" в членство, а в подальшому обов'язковість виконання рішення більшості членів організації для меншої частини інакодумців. Сумнозвісне "партія дала наказ" не має права на існування. Треба раз і назавжди визначити, що будь-яка суспільна організація - це є механіз, а не суб'єкт! А до механізму потрібно ставитись відповідно: якщо потяг рухається в непотрібному вам напрямі, то з нього виходять, а не пробують переконувати завернути потяг туди, куди вам потрібно.
Нарешті, кожна успішна організація має небезпеку зацікавлення нею "третіх сторонніх сил" зокрема спецслужб, які через різні методи впливу та інфільтрації агентів у керівні органи можуть суттєво вплинути на підконтрольність діяльності організації згідно їхнім бажанням.

Виходячи з вище сказаного, Громадське об'єднання "Фронт справедливості" не матиме централізованої структури з усталеним членством. Це має бути інформаційно-координаційне об'єднання різноманітних суспільних організацій чи просто формацій для узгодження планомірності та співпраці в їх діяльності по розбудові громадянського суспільства в Україні.

Принцип роботи ВГО ФС доволі простий: виноситься на обговорення ідея конкретної справи, оголошується набір добровольців і з них починає формуватись виконавча команда. Кожна така група має бути цілком автономна і самодостатня для обраної дії. Звітність керівництва і його зміна відбувається тільки в межах цієї команди за власне прийнятими умовами внутрішнього статуту. Але для всіх команд обов'язковим буде звітність перед громадськістю в цілому.
Доброволець кожен окремо визначає чим і як він хоче займатись, вказує, які має можливості і навички, а тоді в разі співпадіння інтересів його і організаторів акції, з ним укладається письмовий "контракт взаємодовіри", де має бути чітко обговорено головні моменти співпраці та участі добровольця, після чого він стає повноцінним бійцем команди. Це буде цілком умовний формальний момент, що не матиме жодних юридичних наслідків чи інших подібних зобов'язань, тому що основним "документом" всіх взаємостосунків у ВГО ФС буде вербальне СЛОВО ЧЕСТІ.
Якщо особа добровільно узяла на себе конкретні зобов'язання і дала Слово Честі їх виконати, але не виконала, тобто зрадила, стала дезертиром, тоді ця особа втрачає довіру бо вона є БЕЗЧЕСНОЮ. Її вилучають з складу команди (віртуальний "розстріл за зраду") і більше НІКОЛИ не залучають в інші справи ВГО ФС.


З ЧОГО ПОЧИНАТИ?

Починати, звичайно, треба з себе.
Армія формується з рядових одиниць, тому якість кожного окремого бійця має бути якнайвищою. Найкраще - рівня "профі", тобто професіонала своєї справи. Це рівень здорового індивідуалізму, коли особа сама визначає свою спеціалізацію та рівні фізичної і психічної підготовки. Простіше кажучи: не хтось муштрує рекрута до потрібної кондиції, а він сам себе готує і приходить практично сформованим бійцем, якому для участі в конкретній акції потрібно пройти тільки додаткові спеціалізовані тренажі та освоїти технічне забезпечення.
МИ – АРМІЯ ДОБРОВОЛЬЦІВ!
Відповідно основою всіх стосунків у нас є принцип взаємоповаги. Всі є рівними і підлеглість є просто добровільним підпорядкуванням згідно рольовим обов'язкам.

Другий етап: освоєння території.
1. Збір інформації: місцевість, населення, устрій, персоналії тощо.
2. Місцеві особливі проблеми: безробіття, корупція, кримінал, узурпація влади тощо.
3. Визначення власного плану справедливого вирішення місцевих проблем і пошук однодумців щодо цього. Формування своєї команди і її підготовка до дій.
( якщо маєте бажання розпочинати діяти одразу з вирішення всіх глобальних проблем держави і світу – це пароноя чи шизофренія і не до нашого руху, а до медиків)
4. Починати робити якісь конкретні громадські справи найпростішого характеру.
5. Легалізація в мережі "Фронту справедливості" заявкою про свою діяльність на місцевому рівні і про бажання підключитись до певних акцій в загальному масштабі.
(якою буде мережа Фронту справедливості – покаже час)

Третій етап: регулярна повноцінна добровільна праця в якості складової ланки-учасника Всеукраїнського громадського об'єднання "Фронт справедливості".

Уклав в робочій редакції ці положення 11 березня 2007 р. Богдан Гордасевич.

Проект було законсервовано після появи майже аналогічного під назвою „Народна самооборона” на чолі з Юрієм Луценко, але оскільки все скінчилось реально нереальним, тобто нічим, тому спробую запустити проект вже зараз самотужки.
Наголошую: його головним завданням є спонукати створювати окремі автономні осередки на місцевому рівні в боротьбі за справедливість. Ідея чітка і проста: ми тут живем і нам вирішувати, як жити! Нам треба встановлювати правила і закони, та слідкувати за їх дотриманням, щоб було добре жити більшості, а не меншості.

Біда наших державних мужів у тому, що вони не можуть зрозуміти, що жити у відносно справедливому суспільстві при менших особистих статках значно краще, аніж мати гори грошей і добра у суспільстві соціальних антагонізмів і криз.
Наші депутати всіх рівнів не хочуть розуміти, що їх призначення - творити правове поле СПРАВЕДЛИВЕ ДЛЯ ВСІХ! А вони переважно займаються т.з. "дерибаном", тобто творять правове поле під власні інтереси і надбання, а потім самі щиро дивуються, якщо до них починають ставитись несправедливо, коли переобирають інших депутатів на їх місце, а це ж просто елементарна відплата за їх "кишенькову" законотворчість. Не розуміють наші депутати, що коли творити СПРАВЕДЛИВІСТЬ ДЛЯ ВСІХ, ТО СПРАВЕДЛИВІСТЬ БУДЕ І ЩОДО ТЕБЕ ОСОБИСТО!


ТЕОРІЯ СПРАВЕДЛИВОСТІ

Коли в 1989 році йшлося про створення народної організації для дієвого впливу на процеси перебудови в Україні (УРСР), то я був скептично налаштований щодо назв аналогічних до Прибалтійських держав, де вживали слово "фронт" (Народний фронт Литви тощо).
Іронізував тоді, що є як у вітчизняну війну 1-й Прибалтійський фронт, 2-гий, а ми почнемо Український фронт створювати, коли краще не воювати, а будувати...
Тобто з щирою душею радів дуже вдалій назві Рух (повна назва: Народний рух України за перебудову), як точній і цілком толерантній, мирного значення і спрямування. Що Рух не став тим, чим хотілось, а став тим, чим став, тобто як став, так і стоїть опудалом - то вже окрема історія.
Тепер у 2009 році я навпаки обрав для назви слово "фронт", як найбільш доречне за своїм змістом глобального, всеохоплюючого, масового впливу і дії. Війна не обов’язково є збройний конфлікт, але є глобальною зміною. За ідеєю Всеукраїнське громадське об’єднання "Фронт Справедливості" і є глобальною зміною в українському соціумі як в першу чергу психічному плані, тобто суб’єктивному, так і в подальшому - у фізичному стані, тобто об’єктивному. За змістом це справді буде війна за справедливість, а тому тут потрібен не рух, а фронт і армії.
Те, що слово "справедливість" фігурує у багатьох сучасних партіях та організаціях, говорить про актуальність цього поняття. Але є одна цікава річ: справедливість подібно до почуття любові - всі знають, що це, але ніхто не годен пояснити, тому що скільки людей - стільки і різних тлумачень. Справедливість не буває абстрактною - це завжди цілком реально річ, яка постає з певної сукупності обставин. Ідеальної справедливості не існує як такої взагалі. Справедливість можна зрозуміти тільки на конкретних прикладах з життя, а не на абстрактних логічних конструкціях, які цікаві тільки для гіпотетичних порівнянь. Повний аналіз поняття "справедливості" спробую провести у очерках цього сайту, а наразі дам своє тлумачення справедливості, як "Справедливість - це щире рішення більшості колективу людей при узагальненні рішення кожного окремо стосовно певної події на підставі правдивої інформації".


Люблю я бути українцем

Відомо, що кожна нація має свою якусь прикметну рису: німці – педантичні, французи – галантні, італійці – запальні, англійці – стримані, білоруси – добродушні, росіяни – хлібосольні, поляки – гонорові тощо, ну а українці - ?

Для мене як українця, важко визначити рису, яку можк побачити з боку тільки хтось інший, але вдивляючись у дзеркало, яким є історія народу і його героїв, я можу визначити націю українців тільки як вроджених анархістів, отже і головною національною рисою українців я б визначив як САМОЛЮБСТВО.

Одним з символів правдивого українця є образ міфічного козака Мамая, що самотньо блукає світом і з того задоволений. А приклад вже не міфічного, а реального найвидатнішого українського філософа Григорія Сковороди хіба не тотожний козаку Мамаю? Повністю: вираз «Світ ловив мене – та не зловив» є авторською епітафією на могилі Сковороди, але чи не було це найвищим проявом самолюбства?

Всі ми знаємо казочку про Котигорошка, що мав за збою булаву у рази більшу за нього самого. І я все малою дитиною пробував вияснити, як такою зброєю можна битись? Це ж не мечем, сокирою чи кістинем цюпати сюди-туди, а громадною булавою вимахувати! А як же свої поряд? І ось зовсім недавно я дізнався про існування у козаків такого особливого бойового порядку, що називався «галас».

Всім відомо про бойовий порядок македонської фаланги з її багатометровими піками, чи крицева міць та організованість німецько-тевтонської побудови лицарської лави так званим «клином». Що було найголовнішим у таких системах ведення бою? Сукупна організованість і взаємна підтримка одне одного, що дозволяло перемагати менш організованого ворога навіть при його значній чисельній перевазі. В тому і є досягнення більш цивілізованого суспільства – організованість. Чітка функціональна побудова римського легіону була найголовнішою його силою, що абсолютно не потребувало наявності в його рядах видатних воїнів-богатирів. Богатирем ставав весь легіон сукупно, хоч складали його і не дуже фізично видатні воїни. Головним тут ставав талант полководця, що вміло скеровував легіон у бою і він вигравав, або ж якщо невміло – легіон програвав.

Про побудову війська українських козаків відомо, що це були переважно піхотні підрозділи, а уявний традиційний образ козака не інакше як на коні – це міф. Проте піші козаки відзначались великою витривалістю та мобільністю, долаючи досить швидко значні відстані. Цьому сприяло повна відсутність захисної амуніції з криці та інших металів, що навпаки було розповсюджено у європейських військових, особливо у поляків, а також і росіян. Навпаки українські козаки йшли в бій майже роздягненні, а їх озброєнням були легкі довгі піки, шабля, пістолі та мушкет, що дозволяло козакам бути дуже мобільними на полі бою і вчасно уникати небезпеки швидкою зміною позицій. Для свого часу українські козаки були дуже модернізованим військом, тому що основну увагу в бою надавали вогнепальній зброї і застосовували величезний арсенал тактичних засобів, або як їх ще називають «військових хитрощів». Споконвіку для козаків існувало головне правило: не числом, а вмінням. Числом, швидкістю і масовою навалою воювали ординці-татари і турки, міццю криці та фортифікаційних комплексів воювали європейці, а козаки серед голого степу тільки й могли застосовувати свою винахідливість та відчайдушність.

Якраз у козацькому війську завжди було повно таких собі відчайдушних бійців-героїв, яких прозивали характерниками, тому що вони жили тільки війною і сутичками, а іншого не знали. Їх навіть професійними воїнами важко назвати, якщо порівняти з німецькими рейтарами або ландсхнетами, що накопичували здобич і заробіток для подальшого мирного життя «на пенсії». Козаки-характерники не відмовлялись від грошей і здобичі, проте витрачали все зароблене, аби бути вільними в бою перед обличчям смерті від різних меркантильних думок, а якщо хтось з них і досягав глибокої старості і не міг вже бути надійним товаришем у бою, то йшов у монастир доживати останні дні. Звичайно, що в Україні було значно більше селян-землеробів, які ставали козаками тільки у випадках безпосередньої військової небезпеки, а більшу частину життя проводили у господарських турботах. Але коли козаки-землероби збирались у війську, то головні риси бойового мистецтва вони отримували саме від таких козаків-характерників, постійних мешканців Січі.

Феномен Запоріжської Січі можна схарактеризувати чітко і коротко – повна анархія! Класична анархія! Тобто повний одночасний суверенітет і особи, і маси. На Січі не існувала статуту чи регламенту як такого, а всі правила і традиції були духовні, або як це зараз прийнято називати – віртуальні. Всі козаки-січовики були вільними і рівноправними, мали повну свободу дій, а всі обов’язки виконували виключно за системою самоорганізації, без примусу як такого. Також свобода кожного закінчувалась там, де починалась свобода іншого, а за суддю правила уся громада, яка спільно визначала провину, призначала кару, яку всією громадою і виконували: кожен козак мав особисто вдарити буком (палицею) засудженого за злочин, навіть якщо це був його колишній побратим. На мою думку це було найвищим рівнем демократичного устрою.

Заради цієї свободи і йшли люди на Січ, причому там були різні національності, але всі мали бути православними християнами. Всі заслуги перед громадою були тільки особисті, а тому кожен міг стати і курінним, і навіть кошовим отаманом. Вже обраний отаман мав найвищі повноваження «судити і рядити», а в період війни взагалі набував диктаторських повноважень. Коли ж війна скінчалась – з нього за всі помилки і погані вчинки громада жорстко питала і карала, якщо визнавала винним.

Повертаючись до теми бойового стилю «галас», я власне і хочу показати, наскільки це характерний стан бою для українського козака-анархіста, бо за цим стилем озброєний козак або по шаблі в руці, або з важкою булавою самостійно вламувався у гущу ворогів працюючи зброєю по колу, при цьому він дуже голосно кричав, тобто галасував. А робив він це не для того, щоб налякати ворогів своїм криком і деморалізувати, а для того, щоб повідомити всіх своїх козаків-побратимів, щоб вони не наближались до цього місця, де б’ється він, бо в розпалі бою він і їх поб’є-посіче. На мою думку, це однин з найунікальніших станів і методів бою, коли покладаються тільки на себе, свої сили і вміння, коли застерігають від надання помочі.

Уважному досліднику історії різних країн не може не впасти в очі той факт, що всі українські поселення виникали завдяки людям, які шукали свободи, вільного життя, а не шукали на відміну від тої ж Росії доброго життя у доброго пана. Ні, в Україну йшли люди неспокійного характеру, які хотіли жити з власного достатку, але жити вільно, навіть якщо це буде у місці підвищеної небезпеки. Звідси в українців домінуюча риса самолюбства починаючи від «а чим я гірший за інших» і закінчуючи «моя хата скраю». Українці вроджені самостійники не в розумінні держави як такої, а в розумінні особистого стану душі і натури. Можна казати про вроджений егоцентризм українців, а звідси всі плюси і мінуси нашої нації. Українці добрі пильні господарі у власному обісті, але доволі погані державники, у них повна нехіть і нежить до громадських справ та інтересів – це дві сторони одної монети-гривні: вдома я як Володимир Великий з храмом, а з другого боку – я проста тупа одиниця.

Наслідком цього стає парадокс, що багатовікова історія України не багата на історію державності. Причина? Та просто непотрібна українцям держава! Йому потрібен свій хутір – і цього достатньо! На біса йому держава – завелика господарка для одного, а на купу українець працювати не любить. Тому і зараз подивіться, як дивно виходить: в Росії обирають до влади хазяїна-царя, щоб він зробив всім однаково справедливий рівень жити і мати, а в Україні хочуть обрати такого керівника, щоб він узяв на себе всі турботи по державі і дав кожному українцю спокій порпатись у власній господарці. Суттєва різниця. Якщо для найбіднішого росіянина гордість за Російську державу є мало не головним змістом життя, то улюблена фраза у багатьох в Україні: «А що мені та держава дала?»

Я не стану дорікати українцям, до яких я зачисляю всіх громадян України не залежно від етнічного походження, бо повторюю як на Січі, що головне земля і стан душі, а не гени. Не люблю також закиду: «А що ти дав державі, щоб вона тобі щось давала?!» Чому не люблю? А тому що я віддаю Україні найголовніше – своє життя! Я живу тут і працюю! І нікуди йти звідси не збираюсь! Це головний мій внесок в Українську державу. І галасую-репетую я для того, щоб ти, моя люба держава, до мене занадто не наближалась з своєю поміччю, бо поб’ю-поруйную…


Що головне? Національна ідея? То прошу!

Колись я почув від правлячого президента України Кучми слова, що національна ідея не спрацювала і з того наші біди, то коментар був один: це на тобі, убожество, жодна ідея не спрацювала: ні комуністична, ні соціалістична, ні тим більше – націоналістична! Бо для кожного нормального патріота України було ясно, що національна ідея попереднього періоду спрацювала! Спрацювала у своєму абсолютному об’ємі! Що головним було для нас, українців, раніше? Щоб постала Самостійна Соборна Українська Держава - це було національною ідеєю багатьох поколінь для українських патріотів і це сталося 24 серпня 1991 року!
Якою є українська національна ідея від того видатного часу? Ясно теж цілком однозначно: національною ідеєю відтепер є РОЗБУДОВА УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ!
Так і тільки так! На теперішньому етапі для України національна ідея полягає в одному: у реальному процесі розбудови української державності! Що для цього потрібно в першу чергу? Однозначно найголовнішим є громадянська єдність. Єдність і ще раз – єдність! Мобілізація інтересів основної кількості громадян України довкола ідеї побудови міцної суверенної світової держави. Мобілізація більшості українських громадян без уваги на їх національну приналежність. Тобто маємо національну ідею при відсутності нації-гегемона, яка її впроваджує? Так! На моє тверде переконання, в сучасному світі у функції держави не повинно входити питання національної політики взагалі, подібно до релігійного відокремлення всіх взаємозобов’язень. Обов’язок держави є міграційна і трудова політика, але ніяк не національна. Комусь дивно? Для когось обурливо? А я вважаю, що надання найменшої національної преференції одному породжує негативне ставлення у всіх інших націй і народностей, а це роз’єднує і послаблює громадську спільноту.
Ставимо питання: що потрібно українцям? Чи українцям потрібно, щоб вони законодавчо були виділені в окрему вищу національну касту в Україні, чи їм потрібна економічно сильна, стабільна державність? Ясно що вибирати треба або одне, або друге. Я обираю сильну і стабільну державу, а тому твердо переконаний у тому, що в Україні ні українській, ні жодній іншій нації не повинно надаватись будь-якої державної підтримки або щось інше, окрім загального законодавчого захисту, чинного в міжнародних обширах всього світу.
Обов’язкове знання української мови для всіх громадян України не є і не може бути темою національного приниження, бо на території України це є мова міжнаціонального спілкування, як в кожній суверенній державі світу нею є мова домінуючого етносу. Вводити законодавчо в Україні мовою міжнаціонального спілкування російську як другу офіційну є просто абсурдом і прямим шляхом до деструкції всього державного управління. А ще більше: прямим шляхом до розпалювання міжнаціональної ворожнечі. Повторюю і наголошую: всі національні та мовні питання мають вирішуватись тільки на рівні місцевих громад без втручання вищих державних інстанцій, якщо рішення місцевих громад не виходять за межі їх повноважень. Хочуть ввести у себе на місці дві чи три, чи пятимовність тощо – прошу, але все виключно власним коштом місцевої громади. Все. Крапка. Тема вичерпана.
Стосовно української нації, як автохтонної, то для неї головним є припинення багатовікової дискримінації з боку різних окупаційних режимів – це найголовніше! Відтепер є всі умови для самовідродження української нації навіть без режиму державного стимулювання щодо того. Обійдемось! Єдність України нам важливіша!
Відтепер головною національною ідеєю для України у ХХІ столітті є жити в Україні як повноцінний законослухняний громадянин держави і наполегливо працювати на свій особистий добробут і, відповідно, - державний, через сплату податків і творення національного прибутку. Ну а якщо є в тому емоційна потреба: бути щирим патріотом України, не залежно від національності. Все. Заможна Україна – найкраща країна! Це і є наша національна ідея на теперішній час.

Богдан Гордасевич
м. Львів

Додаток до теми з думок і висновків під час обговорення цієї доповіді.

1. Головним є, щоб всі, хто працює на державних посадах отримує платню з держбюджету України, досконало володіли українською мовою і вживали її під час виконання державних обов’язків. А ще вся документація має вестися виключно українською мовою без винятків, щоб не виникало колізій різного тлумачення і плутанини в діловодстві та законодавстві.
2. Знання мови іншого народу вказує на повагу до нього з боку мовця, навіть якщо він володіє мовою недосконало. Коли кажуть, що хочуть краще пояснити свою думку, то повірте – це краще зробити мовою слухача, якому серце підкаже все, що не стало зрозуміло розумом.
3. Також загальновідомо, що знання мов є одним з показників інтелекту людини. Тому коли я чую, що людина понад 10 років прожила в Україні або взагалі народилась і жила постійно тут, але не володіє українською мовою, то для мене автоматично це стає ознакою духовної та інтелектуальної убогості особи, особливо якщо це якийсь «купка в ямі», тобто носій наукового звання, політолог чи ще якийсь гуманітарій з елітної спільноти. Своє спілкування з такою особою я намагаюсь звести мінімально в часі, чому дуже допомагає кнопка виключення теле- і радіопередач. Це не означає, що я не реагую подібним чином на різні бздури українською мовою, але принаймні тут є більша часова затримка. А, наприклад, я ще нічого не знаю про діяльність нового російського посла в Україні п. Зурабова, але те, що він вивчив українську мову в мене особисто викликає наперед вже повагу до нього і однозначний респект.
4. В української нації органічно нема від природи бажання домінувати і звеличуватись над іншими народами, про що свідчить вся наша історія і багатовікове мирне співжиття з багатьма національностями. Для українців головне є: ви нас і наше не чіпайте!
Це добре видно з вірша-звернення до братів-слов’ян http://blog.i.ua/community/1925/395879/
5. Нарешті, питання розвитку української національної духовності. Я категорично проти того, щоб якийсь маловідомий чинуша-держслужбовець визначав, що є духовним і потрібним українцям, а що – ні, і відповідно, на що він дасть державні (тобто наші з вами!) гроші чи не дасть. Тобто я проти прямої фінансової державної діяльності чи якоїсь підтримки в цьому питанні, а за якнайширшу участь громадськості. Хочеш розвивати українську культуру і духовність – давай сам своїми грошима стимулюй цей процес! Купуй українські газети, книги, музику, фільми, етновироби ну і все інше.



Богдан Гордасевич